Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.)
У статті висвітлюється активна участь закладів вищої освіти в поширенні краєзнавства в
 Україні. Визначено важливу роль професорсько-викладацького складу та студентів в організації
 та діяльності наукових історико-етнографічних, історико-філологічних гуртків, започаткуванні
...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2023 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2023
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199779 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) / Н. Левицька // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 96-100. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860176383362203648 |
|---|---|
| author | Левицька, Н. |
| author_facet | Левицька, Н. |
| citation_txt | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) / Н. Левицька // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 96-100. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | У статті висвітлюється активна участь закладів вищої освіти в поширенні краєзнавства в
Україні. Визначено важливу роль професорсько-викладацького складу та студентів в організації
та діяльності наукових історико-етнографічних, історико-філологічних гуртків, започаткуванні
українознавчих дисциплін та кафедр в університетах України. Досліджується роль видатних педагогів М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, Д. Багалія, О. Потебні, М. Сумцова та інших у сприянні поширення краєзнавства.
The article highlights the active participation of higher education institutions in the spread of local studies
in Ukraine. The important role of professors-teaching staff and students in the organization and activity
of scientific historical-ethnographic, historical-philological circles, the initiation of Ukrainian studies
disciplines and departments in universities of Ukraine was determined. The role of outstanding teachers
M. Kostomarow, V. Antonovych, M. Hrushevskyi, D. Bagaliya, O. Potebny, M. Sumtsov, and others in promoting
the spread of local history is studied.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:00:54Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2023. № 6
96
РОЗВІДКИ
УДК 930.1/2:378(477)«18/19»
Надія Левицька
•
РОЗВИТОК КРАЄЗНАВСТВА В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ
(в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.)
DOI: 10.58407/litopis.230612
© Н. Левицька, 2023. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5226-8637
У статті висвітлюється активна участь закладів вищої освіти в поширенні краєзнавства в
Україні. Визначено важливу роль професорсько-викладацького складу та студентів в організації
та діяльності наукових історико-етнографічних, історико-філологічних гуртків, започаткуванні
українознавчих дисциплін та кафедр в університетах України. Досліджується роль видатних педа-
гогів М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, Д. Багалія, О. Потебні, М. Сумцова та ін-
ших у сприянні поширення краєзнавства.
Ключові слова: етнографія, викладачі, вищі заклади освіти, краєзнавство, освітяни, студенти,
університети.
Розглядаючи національне відродження др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. в Україні, не можна
не відмітити вагомої участі в ньому вищих закладів освіти. Особливо активну участь у на-
ціональному відродженні брала прогресивна професура та студентська молодь. Саме за-
вдяки викладачам і студентам на зламі ХІХ–ХХ ст. на території України порушувалися та
досліджувались національні та краєзнавчі питання, було створено перші національні орга-
нізації, розроблено вимоги національно-визвольного руху.
Розвиток і поширення українського краєзнавства у др. пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. актив-
но продовжувалося в межах Наддніпрянщини. Тут до вивчення й популяризації питань
українознавства та краєзнавства долучаються не лише відомі науковці, а й викладачі та
студенти вищих закладів освіти. Вони багато уваги приділяли фольклорно-етнографічним
дослідженням народного побуту. До цієї справи долучаються багато краєзнавців-аматорів
з усіх регіонів України. Викладачі та студенти університетів розгорнули роботу зі збору
пам’яток матеріальної та духовної культури, зразків усної народної творчості тощо.
Так, у Харківському університеті питаннями національного наукового краєзнавства
розпочав займатися ще його засновник – В. Каразін, який продемонстрував це у працях:
«О древностях Слободско-Украинской губернии», «О значении Харькова для полуденной
России» та інших1.
Чимало зробили для вивчення народної творчості слобожан студенти, випускники
та вчені Харківського університету – І. Срезневський, В. Пасек, М. Костомаров та ін.
М. Костомаров був відомим етнографом, поетом і драматургом, основоположником на-
родницького напрямку в історіографії України.
Найбільший розвиток вивчення краю припадає на кінець ХІХ ст. Цьому сприяло за-
снування на базі історико-філологічного факультету університету в 1877 р. Харківського
історико-філологічного товариства (1877–1919). У 1879 р. при товаристві виник Історич-
ний архів, де на початку 90-х рp. ХІХ ст. було зосереджено більше 52 тис. справ. На той
час це було найбільше сховище документів з історії Лівобережної України ХVІІІ – першої
пол. ХІХ ст. На поч. ХХ ст. тут діяли Музей красних мистецтв, який очолював професор
Є. Редін, нумізматичний кабінет на чолі з професором М. Сумцовим, історичний архів
очолив професор Д. Багалій, історико-філологічний кабінет для практичних занять, біб-
ліотека-читальня студентських наукових гуртків, яку очолював професор М. Халанський2.
1 Кашаба О. Історико-краєзнавчі дослідження в Харківському університеті (кін. XIX – поч. XX cт.). Краєзнавст-
во. 2009. № 1–2. С. 23.
2 Історико-філологічний факультет за 100 років його існування (1805–1905) / За ред. М. Халанського і Д. Багалія.
Siverian chronicle. 2023. № 6
97
У 1894 р. з ініціативи Товариства розпочинаються щорічні розкопки курганів та горо-
дищ Харківської губернії.
Вагомий внесок у поширенні краєзнавчих знань через освітні заклади належить видат-
ному українському історику Д. Багалію. Центральне місце в його науковій творчості зай-
має історія Слобідської України, якій він присвятив понад 100 праць, та вивчення історії
Харкова. Діяльність вченого була тісно пов’язана з освітньою галуззю. Як ректор Харків-
ського університету (1906–1910 рр.), а згодом член освітянських комісій та комітетів, він
приділяв особливу увагу проблемам викладання історії України, краю, міста у вищій шко-
лі3.
За сприяння Д. Багалія в міському музеї Харкова відкрився відділ «Старий Харків», де
експонувалися матеріали з його особистої колекції. Вчений тісно опікувався створенням в
Харкові художнього музею, особисто звертався до відомих художників про поповнення
його колекції. Зусиллями Д. Багалія та М. Сумцова була збережена етнографічна колекція
Харківського історико-філологічного товариства.
Від сер. ХІХ ст. центр народознавчої діяльності переміщується до Києва. Це було по-
в’язано із заснуванням і початком роботи у 1834 р. університету св. Володимира. Також
цьому сприяла діяльність видатного фольклориста, історика та етнографа, першого ректо-
ра університету М. Максимовича, який разом із М. Костомаровим сформував своєрідний
центр історико-краєзнавчого дослідження України. У 1834 р. у Києві створено Тимчасо-
вий комітет для дослідження старожитностей, який зініціював створення музею старожит-
ностей при Київському університеті.
Ідея створення інституції, яка б займалася проблемами місцевої історії, виникла в
1820–1840-х рр. Так, 1843 р. у Києві було створено Тимчасову комісію для розгляду дав-
ніх актів, яку зазвичай називають Археографічною. У її роботі, поряд із видатними нау-
ковцями М. Костомаровим, О. Лазаревським, О. Левицьким, М. Максимовичем, В. Ікон-
никовим, брав активну участь і Тарас Шевченко. Вагоме значення для розвитку україн-
ського краєзнавства мала діяльність товариства Нестора-Літописця при Київському уні-
верситеті св. Володимира.
Значну увагу краєзнавству, його освітньо-виховній функції приділяли видатні вчені:
М. Драгоманов, М. Грушевський, Д. Багалій, Д. Яворницький та інші, чия плідна праця
наприкінці ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. сприяла розвитку в Україні краєзнавства як науки та
усвідомленню його нерозривного зв’язку з освітньою галуззю.
Напівкріпосницькі порядки, що панували в царській Росії на зламі ХІХ–ХХ ст., по-
збавляли студентську молодь елементарних громадянських прав. Антинародна політика
самодержавства щодо вищої школи, відстала система народної освіти, жорсткий контроль
адміністрації вищих навчальних закладів, заборона студентських організацій і зборів, ма-
теріальні труднощі більшості студентів − усе це зумовлювало піднесення й консолідацію
демократичного студентського руху.
Наприкінці жовтня 1906 р. збори студентів історико-філологічного факультету Київ-
ського університету прийняли резолюцію з вимогою до адміністрації виписати серію книг
і журналів з українознавства, у т.ч. збірки «Наукового Товариства ім. Шевченка», праць
М. Грушевського, Т. Шевченка, І. Франка, Б. Грінченка, І. Нечуя-Левицького та інших4.
Через місяць під петицією студентів до Ради професорів університету щодо заснування
українських кафедр було зібрано понад 1400 підписів5.
Міністр освіти генерал П. Ванновський 1901 р. ініціював упровадження в життя «Тим-
часових правил організації студентських установ у вищих навчальних закладах відомства
Міністерства Народної Освіти». Згідно з «Тимчасовими правилами», адміністраціям ви-
щих навчальних закладів надавалося право за клопотанням студентів засновувати гуртки
науково-літературного напряму, мистецькі, фізичної культури, студентські бібліотеки то-
що. Студентські гуртки створювалися за певною схемою. Спочатку ініціатива групи сту-
дентів мала отримати підтримку факультету, після цього вони розробляли тимчасовий
статут об’єднання. Потім рішення про заснування гуртка приймалося Радою навчального
закладу і, нарешті, справа завершувалася його затвердженням попечителем навчальної
округи з відповідним інформуванням міністра народної освіти6.
Харків, 1908. Вип. VIII. С. 167–168.
3 Маньковська Р. Краєзнавство і освіта: витоки і перспективи співбуття. Краєзнавство. 2011. № 3. С. 16.
4 З університету. Рада. 1906. 26 жовтня.
5 Дорошенко Д. Доповнення до споминів В. Садовського. З іменем Святого Володимира: У 2-х кн. / Упоряд.
В. Короткий, В. Ульяновський. Київ: Заповіт, 1994. Кн. 2. С. 21.
6 Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. Інститут рукопису. Ф. 61. Кістяківський О. Спр. 395. Об
избрании М. Максимовича почетным членом Киевского университета. Представление Совета университета
(1871). Арк. 1.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
98
У Київському університеті св. Володимира протягом 1902–1904 рр. було створено де-
кілька студентських об’єднань. Серед них станом на травень 1904 р. існувало три, за офі-
ційною термінологією, «легальних» наукових гуртки студентів: «Студентський гурток
для занять слов’янознавством» на історико-філологічному факультеті під керівництвом
професора Т. Флоринського, загальноуніверситетський «Історико-етнографічний студент-
ський гурток» під керівництвом професора М. Довнар-Запольського, «Студентський при-
родничо-історичний гурток» на фізико-математичному факультеті під керівництвом
проф. О. Сєверцева. Гурток зі слов’янознавства очолював декан історико-філологічного
факультету професор Т. Флоринський, який видрукував протоколи засідань (1902–
1903 рр.), тому дослідники мали можливість детально ознайомитися з діяльністю цього
об’єднання, темами студентських рефератів, змістом їх обговорення7.
Найбільш активну роботу проводив «Історико-етнографічний студентський гурток». У
1904 р. відбулося 9 його засідань, на яких було обговорено 19 рефератів з історії Росії, се-
редньовіччя, філософії, словесності та етнографії, доповіді про літні подорожі та наукові
пошуки студентів. Однак тільки двічі теми рефератів стосувалися питань історії України
(«Про малоросійські думи» і «До історії Запорозького краю»). Його членами могли бути
студенти всіх факультетів та випускники університету. Гуртківцям дозволялося мати
свою касу, що складалася з членських внесків. За домовленістю з ректором гурток міг
проводити свої засідання і поза межами навчального закладу8.
Товариства гуманітарного профілю діяли й при інших гуманітарних навчальних закла-
дах. Так, 12 березня 1894 р. було засновано Ніжинське історико-філологічне товариство
при Інституті князя Безбородька. Воно мало на меті сприяти розробці та поширенню істо-
рико-філологічних знань, науковому взаємообміну. Чисельність учасників у кожному з
них коливалася від 100 до 200 осіб, хоча активно в них працювали не всі. Діяльність това-
риств регламентувалася статутами, які затверджував імператор, а з 1863 р. – міністр на-
родної освіти9.
У першій пол. ХІХ ст. було засноване й Одеське товариство історії та старожитностей.
Діяльність цих інституцій мала або універсальний, або вузькоспеціалізований харак-
тер. Це зумовлювалося не лише системою державного контролю за ними та дією низки
обмежень щодо громадського самоврядування, а й станом розвитку тогочасної історичної
науки. Лібералізація суспільно-політичного життя в Російській імперії у др. пол. ХІХ ст.
сприяла стрімкому зростанню кількості наукових історичних товариств: до 1846 р. діяло
лише 6 товариств, а протягом 1863–1915 рр. виникло 61 товариство (деякі з них, однак,
уже невдовзі після створення виявилися нежиттєздатними й припинили своє існування).
Основними формами роботи наукових історичних товариств були: заслуховування й
обговорення наукових доповідей та повідомлень, випуск періодичних та неперіодичних
видань («Труды», «Записки» та ін.), збирання історичних джерел та пам’яток, створення
бібліотек, музеїв та архівів, організація археологічних та етнографічних експедицій, куль-
турно-просвітницька діяльність у формі публічних лекцій тощо. Крім незначної частини
добровільних пожертвувань та членських внесків, діяльність усіх товариств залежала від
державних субсидій, що загалом визначило їх державно-легітимний характер.
Отже, ми з’ясували, що найвідомішими серед діючих в Україні історичних товариств
були: «Історичне товариство Нестора-літописця» в Києві (1872), «Харківське історико-фі-
лологічне товариство» (1877), «Історико-філологічне товариство при Новоросійському
університеті» (1889) та «Історико-філологічне товариство» при Історико-філологічному
інституті князя Безбородька в Ніжині (1894). Ці товариства об’єднували професійних іс-
ториків, студентів та аматорів. Вони, наслідуючи європейську практику, сприяли подаль-
шій інституалізації історичної науки. До кола їх досліджень входила регіональна історія,
збір та публікація археологічних, етнографічних і писемних пам’яток минулого. Вони
брали участь у підготовці та проведенні загальноросійських з’їздів (насамперед археоло-
гічних). Щодо роботи, спрямованої на формування національної свідомості та засад на-
ціональної історичної науки, то, за умов відсутності української державності, вона могла
здійснюватися винятково в обмежених формах і лише в громадських органах. В Україні
таку роботу вели: Літературне товариство ім. Шевченка (1873; від 1892 – Наукове това-
риство імені Шевченка), Українське наукове товариство в Києві (1907)10.
7 Протоколы заседаний состоявшегося при Университете Св. Владимира студенческого кружка для занятий сла-
вяноведением. Київ, 1903. С. 3–4.
8 Калінцев Ю., Левицька Н. З історії створення студентських гуртків у вищих навчальних закладах України
(кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Історія. Київ, 1999. Вип. 42. С. 50–51.
9 Отчет о состоянии Института за 1901/1902 уч. год. Известия историко-филологического института князя Без-
бородько в Нежине. Нежин, 1902. Т. ХХ. С. 17.
10 Левицька Н. Вища гуманітарна освіта Наддніпрянської України (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Київ: НУХТ,
2012. С. 280–281.
Siverian chronicle. 2023. № 6
99
Метою роботи гуртків було підведення зацікавлених наукою учасників, найперше гу-
манітаріїв, до обрання української тематики семінарських та магістерських робіт, тобто
запровадження її до унормованих форм навчального та науково-дослідного процесу. Слід
зазначити, що гуртки загалом добре виконували такі завдання, стимулюючи зацікавле-
ність українською тематикою.
У Київській духовній академії (далі – КДА) також були створені наукові товариства.
Так, Св. Синод 31 січня 1873 р. затвердив статут Церковно-археологічного товариства
(далі – ЦАТ), його секретарем став М. Петров, а від 1878 р. він обійняв посаду завідувача
першого в Російській імперії Церковно-археологічного музею. По суті, його зусиллями
була зібрана унікальна колекція не лише церковної, а й світської старовини. Микола Іва-
нович зумів залучити до цієї справи колишніх вихованців Академії та взагалі аматорів іс-
торії і старожитностей, перетворивши музей на науково-дослідний пам’яткоохоронний і
просвітницький центр. Діяльність Товариства й музею поділяється на три періоди (кінець
1872 – 1881 рр.; 1881–1901 рр.; 1901 – середина 1915 р.), які відповідають трьом його ста-
тутам. У перший період Товариство переважно займалося наданням дозволу на перебудо-
ву й реставрацію пам’яток, у другому – пам’яткоохоронною роботою, науковими дослід-
женнями, участю в археологічних з’їздах, яка тривала й урізноманітнювалася в третій пе-
ріод. Заснований Товариством музей набув значення науково-освітньої установи, де нако-
пичувався досвід практичної і теоретичної музейної роботи, яку мали за взір подібні уста-
нови в Кам’янці-Подільському, Чернігові, Полтаві та інших містах, до того ж часто їх за-
сновували члени ЦАТ або колишні вихованці Академії11. Діяльність ЦАТ організовувала-
ся за трьома напрямами: археологічні розкопки церковно-археологічних пам’яток Києва
та Київщини, музейна справа і наукові дослідження, що в комплексі реалізовувалося в
підготовці й виголошенні наукових рефератів, участі в роботі археологічних з’їздів, спів-
праці з зарубіжними й вітчизняними науковими установами, виданні часописів. Через
журнал «Труды КДА» громадськість інформувалася про діяльність музею та товариства.
При Київських вищих жіночих курсах заборонялися будь-які організації слухачок як
наукового, так і економічного характеру. Проте деякі курсистки брали активну участь у
наукових гуртках та семінарах разом зі студентами університету cв. Володимира. Постій-
ною учасницею Історико-етнографічного гуртка під керівництвом проф. М. Довнар-За-
польського була Н. Полонська. Своїми цікавими виступами відзначилися й інші курсист-
ки. Одними з найбільш активних учасниць Семінарію російської філології під керівницт-
вом проф. В. Перетца були курсистки Київських вищих жіночих курсів: В. Адріанова,
С. Щеглова, К. Невєрова. І хоча проф. В. Перетц працював на цих курсах недовго, тому
що надалі не був затверджений Радою професорів курсів, саме завдяки йому згадані слу-
хачки почали активно займатися дослідженнями в галузі української філології ще в сту-
дентські роки12.
Однак українознавча проблематика була постійно присутня в навчальних планах
КВЖК, входячи до стандартного загальноімперського університетського курсу переважно
у формі спеціальних курсів з окремих розділів української історії, мови та літератури. По-
сутнім було звернення до українського матеріалу при виборі тем і написанні курсових ро-
біт слухачок, а також при організації практичних занять курсисток історико-філологічно-
го відділення. Частина слухачок під керівництвом приват-доцента В. Данилевича брала
участь в археологічних розкопках поблизу Києва та долучилася до створення Археологіч-
ного музею КВЖК.
Важливою складовою процесу інституалізації історичної науки в більшості країн
Європи було створення національних «загальних історичних журналів», які в др. пол.
ХІХ ст. відігравали роль координаторів наукових досліджень, були ареною теоретико-ме-
тодологічних дискусій, знайомили представників фаху з вітчизняною та зарубіжною до-
слідницькою літературою, інформували про події професійного світу тощо. «Киевская
старина» (1882–1906), – яка за характером, змістом опублікованих матеріалів та категорі-
єю читачів належала до типу загально-українознавчих історико-культурологічних видань,
а серед її авторів переважали професійні науковці, які публікували на сторінках журналу
кваліфіковані наукові статті з української історії, етнографії, археології, історії мови та лі-
тератури ХVІ–ХІХ ст., – вирішувала не так фахові, як національно-культурні завдання13.
У роки національно-визвольних змагань українського народу, в умовах Першої світо-
вої та громадянської воєн виникали й активно функціонували численні краєзнавчі органі-
зації, спираючись на підтримку Центральної Ради, Гетьманського уряду, Директорії.
11 Петров Н. Отчет Церковно-археологического общества при Киевской духовной академии за 1888 г. Труды
КДА. 1889. № 3.
12 Левицька Н. Вищі жіночі курси – складова системи вищої гуманітарної освіти України (др. пол. ХІХ –
поч. ХХ ст.). Університет: науковий історико-філософський журнал. 2011. № 5. С. 75.
13 Там само. С. 76.
Сіверянський літопис. 2023. № 6
100
1917 р. в Києві розпочав діяльність Центральний комітет охорони пам’яток старовини й
мистецтва під головуванням М. Грушевського.
Отже, попри на утиски царату, народознавство в вишах на теренах України активно
поширювалося. Університетські вчені розробили наукові принципи регіональних дослід-
жень, сформували їх основні напрями, які на довгі роки визначили шлях регіональних
наукових пошуків. Створення ж студентських наукових і освітніх гуртків у др. пол. XIX –
на поч. XX ст., незважаючи на відверто вимушений дозвіл на їх існування з боку царсько-
го уряду, сприяло певному позитивному впливові на подальший розвиток діяльності сту-
дентських організацій, піднесенню рівня наукової, культурологічної й загальноосвітньої
підготовки молодих фахівців. У Російській імперії до 1917 р. діяло 71 наукове історичне
товариство. Вони об’єднували професіоналів-істориків, викладачів вищих та середніх
навчальних закладів, працівників архівів, бібліотек, музеїв, студентів.
References
Kalintsev, Yu., Levytska, N. (1999). Z istorii stvorennia studentskykh hurtkiv u vyshchykh navchal-
nykh zakladakh Ukrainy (kinets XIX – poch. XX st.) [From the history of the creation of student circles in
higher educational institutions of Ukraine (the late 19th – the early 20th c.)]. Visnyk Kyivskoho universytetu
im. T. Shevchenka. Istoriia – Bulletin of T. Shevchenko university of Kyiv. History, 42, P. 49–51. Kyiv,
Ukraine.
Kashaba, O. (2009). Istoryko-kraieznavchi doslidzhennia v Kharkivskomu universyteti (kin. XIX –
poch. XX st.) [Historical and local history studies at Kharkiv university (the late 19th – the early 20th c.)].
Kraieznavstvo – Local History, 1–2, P. 23–29.
Levytska, N. (2011). Vyshchi zhinochi kursy – skladova systemy vyshchoi humanitarnoi osvity Ukrai-
ny (dr. pol. XIX – poch. XX st.) [Higher female courses – a component of the system of higher humanitari-
an education in Ukraine (the second half of the 19th – the early 20th c.)]. Universytet – University, 5, P. 69–
76.
Levytska, N. (2012). Vyshcha humanitarna osvita Naddniprianskoi Ukrainy (dr. pol. XIX –
poch. XX st.) [Higher humanitarian education of Naddniprianska Ukraine (the second half of the 19th – the
beginning of the 20th c.)]. Kyiv, Ukraine.
Mankovska, R. (2011). Kraieznavstvo i osvita: vytoky i perspektyvy spivbuttia [Local history and edu-
cation: origins and prospects of coexistence]. Kraieznavstvo – Local history, 3, P. 16–22.
Левицька Надія Миколаївна – доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри
гуманітарних дисциплін Національного університету харчових технологій (вул. Володи-
мирська, 68, м. Київ, 01601, Україна).
Levytska Nadiia – doctor of historical sciences, professor, the head of the department of hu-
manitarian disciplines of National university of food technology (68 Volodymyrska St., Kyiv,
01601, Ukraine).
E-mail: nadejda_ist@ukr.net
DEVELOPMENT OF LOCAL STUDIES IN INSTITUTIONS OF HIGHER EDUCATION
(in the second half of the 19th – at the beginning of the 20th c.)
The article highlights the active participation of higher education institutions in the spread of local stu-
dies in Ukraine. The important role of professors-teaching staff and students in the organization and activi-
ty of scientific historical-ethnographic, historical-philological circles, the initiation of Ukrainian studies
disciplines and departments in universities of Ukraine was determined. The role of outstanding teachers
M. Kostomarow, V. Antonovych, M. Hrushevskyi, D. Bagaliya, O. Potebny, M. Sumtsov, and others in pro-
moting the spread of local history is studied.
Key words: ethnography, teachers, higher education institutions, local history, educators, students,
universities.
Дата подання: 14 травня 2023 р.
Дата затвердження до друку: 25 серпня 2023 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Левицька, Н. Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на почат-
ку ХХ ст.). Сіверянський літопис. 2023. № 6. С. 96–100. DOI: 10.58407/litopis.230612.
Цитування за стандартом APA
Levytska, N. (2023). Rozvytok kraieznavstva v zakladakh vyshchoi osvity (v druhii polovyni ХІХ – na
pochatku ХХ st.) [Development of local studies in institutions of higher education (in the second half of the
19th – at the beginning of the 20th c.)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, P. 96–100. DOI:
10.58407/litopis.230612.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199779 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:00:54Z |
| publishDate | 2023 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Левицька, Н. 2024-10-31T11:21:15Z 2024-10-31T11:21:15Z 2023 Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) / Н. Левицька // Сіверянський літопис. — 2023. — № 6. — С. 96-100. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.230612 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199779 930.1/2:378(477)«18/19» У статті висвітлюється активна участь закладів вищої освіти в поширенні краєзнавства в
 Україні. Визначено важливу роль професорсько-викладацького складу та студентів в організації
 та діяльності наукових історико-етнографічних, історико-філологічних гуртків, започаткуванні
 українознавчих дисциплін та кафедр в університетах України. Досліджується роль видатних педагогів М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, Д. Багалія, О. Потебні, М. Сумцова та інших у сприянні поширення краєзнавства. The article highlights the active participation of higher education institutions in the spread of local studies
 in Ukraine. The important role of professors-teaching staff and students in the organization and activity
 of scientific historical-ethnographic, historical-philological circles, the initiation of Ukrainian studies
 disciplines and departments in universities of Ukraine was determined. The role of outstanding teachers
 M. Kostomarow, V. Antonovych, M. Hrushevskyi, D. Bagaliya, O. Potebny, M. Sumtsov, and others in promoting
 the spread of local history is studied. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Розвідки Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) Development of local studies in institutions of higher education (in the second half of the 19th – at the beginning of the 20th c.) Article published earlier |
| spellingShingle | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) Левицька, Н. Розвідки |
| title | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) |
| title_alt | Development of local studies in institutions of higher education (in the second half of the 19th – at the beginning of the 20th c.) |
| title_full | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) |
| title_fullStr | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) |
| title_short | Розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.) |
| title_sort | розвиток краєзнавства в закладах вищої освіти (в другій половині хіх – на початку хх ст.) |
| topic | Розвідки |
| topic_facet | Розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199779 |
| work_keys_str_mv | AT levicʹkan rozvitokkraêznavstvavzakladahviŝoíosvítivdrugíipoloviníhíhnapočatkuhhst AT levicʹkan developmentoflocalstudiesininstitutionsofhighereducationinthesecondhalfofthe19thatthebeginningofthe20thc |