Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського)
Ім’я Володимира Івановича Вернадського широковідоме не лише в науковому середовищі. Геніальний учений, мислитель, філософ, політик, громадський діяч, талановитий організатор науки, він устиг зробити надзвичайно багато як для сучасників, так і для нащадків. Ми й сьогодні відкриваємо невідомі сторін...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1999 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) / К. Ситник // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 44-54. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859591935183814656 |
|---|---|
| author | Ситник, К. |
| author_facet | Ситник, К. |
| citation_txt | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) / К. Ситник // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 44-54. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Ім’я Володимира Івановича Вернадського широковідоме не лише в науковому середовищі. Геніальний учений, мислитель, філософ, політик, громадський
діяч, талановитий організатор науки, він устиг зробити надзвичайно багато
як для сучасників, так і для нащадків. Ми й сьогодні відкриваємо невідомі сторінки життя і наукової творчості видатного природознавця, переконуємось у
достеменності його передбачень, що стали для людства пророцтвом і застереженням. В.І. Вернадський заклав фундамент нових наук про Землю, як-от
гідрогеологія, біогеохімія, космохімія, генетична мінералогія, радіогеологія. Він
створив учення про біосферу, обґрунтувавши її перетворення на ноосферу, показавши місце і роль людини в складній системі «жива і нежива речовина в живій природі».
Велич В.І. Вернадського, його геніальність полягають в умінні поєднати
теоретичні знання з їх практичним застосуванням. Спираючись на досягнення науки, вчений заздалегідь указував на майбутні зміни в природному і
людському середовищі, пов’язані зі стрімким розвитком цивілізації.
|
| first_indexed | 2025-11-27T16:11:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
44 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
До 90�рIччя НАН України
Для України ім’я Вернадського має
виняткове значення в царині науки,
освіти і культури. На зламі історії, у бу-
ремні роки громадянської війни, Воло-
Нинішнього року відзначаємо 90-річчя Національної академії наук
України, яка була створена 27 листопада 1918 р. У зв’язку з цим юві-
леєм «Вісник НАН України» започаткував серію публікацій, присвя-
чених видатним діячам вітчизняної науки, головним віхам і подіям
в істо рії її розвитку. Сьогодні згадаємо славетних учених, з іменами
яких пов’язане створення і становлення Української академії наук, —
першого президента УАН В.І Вернадського і його сподвижника, першого
голову Правління УАН П.А.Тутковського.
димир Іванович став фундатором і пер-
шим президентом Української академії
наук (нині Національна академія наук
України).
Ім’я Володимира Івановича Вернадського широковідоме не лише в науково-
му середовищі. Геніальний учений, мислитель, філософ, політик, громадський
діяч, талановитий організатор науки, він устиг зробити надзвичайно багато
як для сучасників, так і для нащадків. Ми й сьогодні відкриваємо невідомі сто-
рінки життя і наукової творчості видатного природознавця, переконуємось у
достеменності його передбачень, що стали для людства пророцтвом і засте-
реженням. В.І. Вернадський заклав фундамент нових наук про Землю, як-от
гідрогеологія, біогеохімія, космохімія, генетична мінералогія, радіогеологія. Він
створив учення про біосферу, обґрунтувавши її перетворення на ноосферу, по-
казавши місце і роль людини в складній системі «жива і нежива речовина в жи-
вій природі».
Велич В.І. Вернадського, його геніальність полягають в умінні поєднати
теоретичні знання з їх практичним застосуванням. Спираючись на досяг-
нення науки, вчений заздалегідь указував на майбутні зміни в природному і
людському середовищі, пов’язані зі стрімким розвитком цивілізації.
К. СИТНИК
ПЕРШИЙ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК
З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І.Вернадського
© СИТНИК Костянтин Меркурійович. Академік Національної академії наук України (Київ). 2008.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 45
Народився В.І. Вернадський 12 березня
1863 року. Закінчив природниче відділен-
ня фізико-математичного факультету Пе-
тербурзького університету. Під впливом
В. Докучаєва вивчав мінералогію і кри-
сталографію. Після закінчення універси-
тету в 1885 році він залишився при ньому
хранителем Мінералогічного Кабінету для
підготовки до професорства. Того ж року
на засіданнях гуртка народної літерату-
ри познайомився з Наталією Старицькою,
з якою у вересні 1886 року повінчався. У
1887 році за дорученням керівництва уні-
верситету Володимир Іванович перебував
у закордонному відрядженні в Мюнхені.
Він подорожує, працює в наукових уста-
новах Німеччини, Австрії, Італії і Франції.
На початку березня 1889 року для продо-
вження наукової роботи молодий дослід-
ник переїхав до Парижа, який полюбив на
все життя. У 1890 році В.І. Вернадський
повернувся до Росії і разом з В. Докучає-
вим розпочав ґрунтознавчі дослідження в
Полтавській губернії. 8 вересня 1890 року
вченого призначено на посаду приват-
доцента, а через 8 років, після захисту док-
торської дисертації, він стає професором
Московського університету. У цей час Во-
лодимир Іванович керує геологічними до-
слідженнями на Лівобережній Україні, у
Криму та Польщі, на Уралі та Кавказі, час-
то виїжджає в наукові відрядження до За-
хідної Європи.
У суспільному житті В.І. Вернадський не-
змінно займав принципову громадянську
позицію. Активізація ліберально-демо кра-
тич них сил Росії в перші роки ХХ століття
не могла залишити його байдужим. Разом із
такими видатними інтелігентами і політич-
ними діячами, як П. Струве, Д. Шуховський,
М. Бердяєв, у липні 1903 року він організу-
вав «Союз Визволення», а восени 1905 року
став помічником ректора Московського уні-
верситету, брав найактивнішу участь у під-
готовці й проведенні установчого з’їзду
конституційно-демократичної партії.
4 лютого 1911 року Володимир Іванович
у складі великої групи професорів на знак
протесту проти репресивної антистудент-
ської політики Міністерства освіти подає у
відставку.
У травні 1913 року родина Вернадських
купила в с. Шишаки, неподалік Полтави, ді-
лянку землі розміром 12 десятин. Тоді ж на
лівому березі р. Псла на так званій Бутовій
горі почали зводити маєток, який побудува-
ли в староукраїнському стилі. Будинок мав
півтора поверху і, за пропозицією дружини
Володимира Івановича Наталії Єгорівни,
був прикрашений крученими де ре в’яними
колонами. Маєток створено за проектом ар-
хітектора і художника В. Кричевського, а
будував його місцевий селянин Л. Сердюк.
У будинку було 11 кімнат: три знизу, сім на
головному поверсі і одна в мезоніні. Інтер’єр
кімнат був дуже простим. Скромність у по-
буті була притаманна як Володимирові Іва-
новичу, так і його дружині. Дочка Вернад-
ських Ніна Володимирівна згадувала: «Мої
батьки хотіли все просте. Коли вони одру-
жились, купили найпростіші меблі, які тіль-
ки можна було знайти. Одягались вони та-
кож надзвичайно просто... Це не тому, що
шкодували коштів: книги, наприклад, купува-
ли за будь-яку ці ну...».
Будинок одразу перетворився на місце
спілкування друзів — вони приїздили сюди
разом із сім’ями і залишались на кілька
тижнів. Це аж ніяк не заважало напруже-
ній роботі Володимира Івановича. Наукова
діяльність залишалась основним і улюбле-
ним заняттям ученого за будь-яких умов.
Спогади дочки свідчать про те, що в Ши-
шаках «як завжди батько весь час працю-
вав». Про інтенсивну наукову, організацій-
ну роботу за часів перебування в Шиша-
ках розповідають і листи В.І. Вернадсько-
го: «Почав відпрацьовувати свій перший
том лекцій з мінералогії і починаю захоплю-
ватись: розширювати занадто не хочу, але
включаю і літературу, і загальні питання».
«Зараз сиджу переробляю свій курс мінера-
46 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
логії. Хочу з осені видати перший том у но-
вому вигляді, друкованому, з літературою.
Зараз взагалі багато читаю, працюю над
Н2О, починаю накреслювати роботу над
гіпсом. З точки зору геології виходять дуже
цікаві дані». «Влітку багато читав і працю-
вав головним чином у зв’язку із мінералогі-
єю. ...тут багато роботи і виходять цікаві
результати». У листах йдеться про роботу
над четвертим виданням «Лекций описа-
тельной минералогии», головною перешко-
дою в оприлюдненні яких стала війна. Пе-
ревидання було здійснене лише 1937 року.
Політичні події, що відбуваються в країні,
також не проходять повз увагу Володими-
ра Івановича: «Взагалі увесь цей час і у нас
буде надзвичайно важким і складним. ...Вла-
да настільки ж мало може перебувати в ру-
ках правих, як вона не може без загрози для
держави бути в руках крайніх лівих».
Учений протягом цих неспокійних років
бере найактивнішу участь у громадському
житті. 1915 року його втретє обирають до
Державної Думи від Академічної курії. Він
член Економічної комісії, Російського пар-
ламентського економічного комітету, який
був у складі міжпарламентської постій-
ної торгової Конференції союзних держав,
кількох узгоджувальних комісій. На сесіях
Державної Думи, в її комісіях, під час на-
рад і особистих зустрічей В.І. Вернадський
завжди з глибоким знанням справи обгово-
рює широкий спектр проблем. Це фінансу-
вання та склад Геологічного комітету, завер-
шення роботи над геологічною картою Єв-
ропейської частини Росії, заходи щодо ор-
ганізації точного топографічного знімання
країни і створення з цією метою спеціаль-
них установ, діяльність Російського дунай-
ського пароплавства, фінансове станови-
ще університетів та оплата праці професо-
рів, статут наукових установ і навчальних
закладів, створення університету в Криму і
багато інших.
«З літа 1916 р. я почав систематично
знайомитись з біологічною літературою на
хімічній та хіміко-геологічній основі і виро-
бив основні принципи біогеохімії».
Метою вченого стало з’ясування сутності
життя. Він вважав методологічною помил-
кою вивчення живого організму відокрем-
лено від середовища його існування: «Ви-
вчаючи живі організми, біологи у більшості
своїх робіт залишають поза увагою нероз-
ривний зв’язок, надзвичайно тісну функці-
ональну залежність, що існує між навко-
лишнім середовищем і живим організмом.
...складні явища природи замінюють спро-
щеними моделями». Володимир Вернад-
ський характеризував біогеохімію як нову
велику галузь геохімії, яка вивчає вплив
життя на геохімічні процеси, по-новому по-
єднує науки про життя з геологією та нау-
ками про атоми: «Біогеохімія, так само як
геохімія, може вивчатись у трьох аспектах:
по-перше, з боку біології — її значення для
пізнання явищ життя, по-друге, з боку гео-
логії — її значення для пізнання середовища
життя, тобто передусім біосфери, і, по-
третє, у зв’язку з її прикладним значенням,
яке може бути науково зведене до біогеохі-
мічної ролі людства».
Продовжуючи активно працювати, Во-
лодимир Іванович водночас зауважує: «Так
дивно, яким чином триває ця творча робо-
та серед жахливої розрухи».
Влітку 1917 р. у Шишаках В.І. Вернад-
ський почав писати книгу про роль живих
організмів у геологічній історії Землі: «...я
не марно систематично викладаю свою ро-
боту — ясно, що коли я її остаточно обро-
блю і закінчу — буде книга». Спершу вона
називалася «Живое вещество в земной
коре и его геохимическое значение». У кін-
цевій редакції фундаментальний твір отри-
мав назву «Живое вещество».
Перебуваючи в Шишаках, Володимир
Іванович отримав телеграму від свого дав-
нього друга ще з молодих років академіка
Сергія Федоровича Ольденбурга, який на
той час був міністром народної освіти. Він
повідомляв про створення лише з числа
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 47
Академік В.І. Вернадський
партії кадетів, до якої входив і Вернад-
ський, Міністерства народної освіти і за-
прошував ученого до Петрограда, пропону-
ючи посаду заступника товариша міністра
народної освіти, а також завідування відді-
лом вищої школи та державної організації
дослідження наукових проблем. «Питання
правильної організації наукової і навчальної
роботи мене завжди глибоко цікавили», —
писав В.І. Вернадський. Ще викладаючи в
Московському університеті (1897–1911),
він брав участь у реорганізації академічно-
го життя, обговорював питання досконалої
організації вищої школи, яка тоді тільки
створювалась.
У 1917 p., реально усвідомлюючи неста-
більність становища, Володимир Іванович
усе ж прийняв пропозицію С. Ольденбур-
га, бо сподівався встигнути зробити щось
корисне. Влада як самоціль ніколи його не
цікавила, приваблювала можливість удо-
сконалити систему освіти. Знання істо-
рії науки та досвід власного життя свідчи-
ли про те, що комфортних часів чекати не
варто.
В.І. Вернадський ніколи не займав ви-
чікувальну позицію. Завдяки напруженій,
енергійній роботі навіть за короткий пері-
од перебування на посаді міністра вчено-
му вдалося вирішити питання з відкриттям
Пермського університету, яке неможли-
во було зрушити з місця протягом кількох
років, переконати в необхідності заснуван-
ня університетів нового типу, в яких існу-
вали факультети прикладних наук. Спи-
раючись на світовий досвід, академік Вер-
надський довів, що можливість отримання
вищої освіти вчителями, лікарями, інжене-
рами, агрономами сприятиме економічно-
му і культурному розвиткові країни. Тоді ж
порушено питання про створення академій
наук у Грузії, Сибіру, в Україні.
Саме в Петрограді 1917 року Володи-
мир Вернадський познайомився з Мико-
лою Василенком. Обидва вони обіймали
посади товариша міністра Тимчасового
уряду С. Ольденбурга — водночас незмін-
ного секретаря в Російській академії наук.
Згадуючи цей період роботи, Володимир
Іванович писав: «У цей час я познайомився
ще з одним товаришем міністра, професо-
ром М.П. Василенком (1866–1935), істори-
ком України, який був представником Ук-
раї ни у питаннях, пов’язаних з вищою шко-
лою. У нього першого виникла думка про
створення Української академії. ... У нас з
ним одразу склалися дорогі для нас обох
дружні стосунки, які для мене, котрий його
пережив, залишились на все життя».
З ранку до пізнього вечора учений за-
вантажений роботою, навіть тоді, коли
здоров’я підводить: «Увесь день працював
над силу». Ось лише один робочий день.
Вранці зустріч із колегами-вченими і обго-
ворення результатів досліджень, засідання
ради докучаєвського комітету, нарада това-
ришів міністра. Потім робота в Міністер-
стві народної освіти: вирішення питання
про Хіміко-аналітичний інститут, обгово-
рення програми з’їзду працівників народної
освіти, розгляд проблем Криму — йшлося
про лікувальне значення Південного Бере-
га для держави. Як підсумок не тільки цьо-
48 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
го одного дня слова зі щоденника: «Завжди
залишається тяжке враження від хибно-
го способу проведення законів». А поряд —
невід’ємні риси часу: «Багато зробив по-
точних справ і по Міністерству народної
освіти, і по Академії. Атмосфера тривож-
на, ніби напередодні громадянської війни,
божевільної спроби. Багато хто дивиться
безнадійно». У діях академіка Вернадсько-
го нема й натяку на розгубленість або при-
реченість. Володимир Іванович живе дум-
ками про майбутнє, реальними діями дбає
про зростання свідомості кожної окремої
людини і суспільства загалом.
Наприкінці 1917 року академік В.І. Вер-
надський звернувся до Російської академії
наук з проханням надати йому, зважаючи
на стан здоров’я, відрядження або відпуст-
ку до 1 січня 1918 р. для закінчення роз-
початої роботи на півдні країни. Було при-
йнято рішення про надання такого відря-
дження, що зафіксовано в протоколі засі-
дання Фізико-математичного відділення
Ро сійської академії наук.
В умовах повної руйнації політичного та
соціального устрою суспільства вченого де-
далі більше хвилює майбутнє Академії, мож-
ливість творити науку. У тодішніх подіях
Володимир Іванович вбачав трагедію як для
країни, так і для себе особисто: «Здається,
вічність пройшла після вчорашніх записів.
Неможливе стає можливим, і розгортається
небувала в історії катастрофа або, можливо,
нове світове явище. І в ньому відчуваєш себе
безсилою билинкою. Мимоволі знову поставив
собі запитання, що робити мені особисто: за-
лишатися?». «Якщо Академія наук буде зруй-
нована як єдине ціле у цьому вихорі — переї-
хати до Києва чи Полтави?». В.І. Вернад-
ський зупинився на Полтаві.
Криза влади в Україні зростала. Зі спо-
гадів П. Скоропадського: «Окупанти все
сильніше й планомірніше прибирали до своїх
рук фактичну владу в країні. Робили це вони
педантично і планомірно. Я бачив, що Укра-
їна швидко потрапить просто в становище
колонії, якщо не об’єднаються ті держав-
ницькі і культурні круги, яких немало було
в Україні, але вони були розпорошені». Геть-
ман Скоропадський та його оточення мали
чітку програму на найближчий час: ство-
рення сильного уряду, відбудова армії й ад-
міністративного апарату та відновлення за
їхньою допомогою на правовій основі по-
рядку в країні, проведення політичних і
соціально-економічних реформ.
До кабінету, який фактично сформував
Микола Порфирович Василенко, увійшли
знані українські діячі з усієї України: прав-
ники, професори, громадські працівники.
Самого Василенка — історика, професора,
давнього друга академіка Вернадського —
було призначено міністром освіти та мис-
тецтва. Він вважав, що і в умовах грома-
дянської війни в Україні, яка мала потуж-
ний науковий потенціал, можна спробува-
ти створити національний центр наукової
роботи. З цією метою Василенко запро-
сив до Києва Володимира Вернадського.
«У цій обстановці я отримав в травні мі-
сяці лист від М.П. Василенка з Києва. Він
пропонував мені приїхати до Києва якнай-
швидше для організації широкої культурної
роботи у Києві і вказував на можливість
створення Української Академії Наук та
ми стецтва».
7 травня 1918 p. B.I. Вернадський ра-
зом із дружиною залишив Полтаву: «Ви-
їхав до Києва. Пишу в Миргороді серед не-
ймовірно брудної обстановки в товарному
вагоні — разом із німецькими солдатами». В
умовах громадянської війни подолати на-
віть таку незначну відстань виявилося не-
просто: «їдемо надзвичайно повільно — весь
час у теплушці. Очевидно, залізнична спра-
ва і морально, і фізично докорінно полама-
на». Завдяки присутності в тому ж поїзді
якогось залізничного начальства В.І. Вер-
надський 9 травня з великим запізненням
усе ж потрапив у Київ, де до того бував не
раз. У щоденнику читаємо перші вражен-
ня про ситуацію в Києві часів громадян-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 49
ської війни: «Всюди німці і відчуття їх по-
вного володарювання. Цікаво, що навкруги
майже нема політичних розмов, як було ко-
лись... Ставлення до німців явно дуже стри-
мане, щоб не сказати більшого. Це не друзі...
Українську мову чутно, мені здається, тро-
хи більше, ніж раніше».
Володимир Вернадський докорінно знав
структуру, принципи фінансування акаде-
мій різних країн Європи, що давало змогу
визначити переваги і недоліки в кожному
конкретному випадку. Досвід і знання пе-
реконали академіка в необхідності створен-
ня державної мережі науково-дослідних ін-
ститутів. У 1916 р. він писав: «Ще ніколи у
нас не обговорювалось питання певної орга-
нізації цієї справи, державної мережі дослід-
ницьких інститутів, ніколи це завдання, як
таке, не визнавалося державою». Необхід-
ність саме такого розв’язання питання вче-
ний аргументував тим, що це єдиний шлях
до максимально результативної наукової
творчості, коли зусилля окремих науковців
поєднуються, перетворюючись на потужну
інтелектуальну силу.
Однодумцем Володимира Вернадсько-
го був Микола Василенко, який тривалий
час плекав ідею створення Української ака-
демії наук. Він чітко усвідомлював, що на-
явність найвищого органу наукової праці
в Україні є нагальною потребою: «Коли б у
Києві витворилася така Академія, то тим
неначе було б здобуто визнання рівноправ-
ної з іншими народами ваги за українською
культурною працею в одному з найвищих
ви явів духовної діяльності людства — в нау-
ковій праці».
Обіймаючи посаду міністра народної осві-
ти та мистецтва в уряді гетьмана Скоропад-
ського, М. Василенко також прагнув реалі-
зувати широку програму розбудови куль-
тур но-освітніх закладів. 5 травня 1918 р.
він подав на підпис Скоропадському план
роботи Міністерства, який гетьман затвер-
див. Згідно з планом передбачалося засну-
вання українських університетів, Україн-
ської академії наук і Національної бібліо-
теки. З ініціативи Миколи Василенка при
Міністерстві народної освіти та мистецтва
були створені дві комісії: перша — з вироб-
лення законопроекту про утворення Укра-
їнської академії наук у Києві, а при ній —
Національної бібліотеки, Національного
музею та інших наукових установ і друга —
у справах вищої школи і наукових закладів.
Василенко запропонував академікові Вер-
надському очолити обидві комісії.
Володимир Іванович одразу був готовий
братися до роботи: «...я погоджуюсь взя-
ти на себе тимчасове головування в Комі-
сії з наукових установ та вищих навчальних
закладів, причому робота над законопроек-
том про організацію національної Україн-
ської академії наук має бути одним із черго-
вих завдань Комісії».
Враховуючи попередній досвід В. Вер-
надського, М. Василенко запропонував
йому взяти участь і у формуванні системи
освіти в Україні: «Буде розвиток і україн-
ської школи. Василенко мені пропонує заві-
дування вищою школою та науковими уста-
новами: створення Академії наук у Києві, іс-
торичного архіву. Необхідна широка поста-
новка культурної роботи. Кошти для всього
цього будуть».
Питанням освіти Володимир Іванович
надавав величезного значення, надзвичай-
но відповідально ставився до викладаць-
кої роботи, яку розпочав з 1890 pоку, коли
читав лекції в Московському університеті.
Тепер, знаючи історичну і політичну ситу-
ацію в Україні, він прагнув створити ціліс-
ну систему освіти з урахуванням проблем
західних регіонів країни: «...з приводу вищої
школи, я гадаю, вкрай необхідно звернути
увагу на захід України... Поза сумнівом, ба-
жано і необхідно об’єднати всі вищі школи у
Міністерстві народної освіти...».
Щодо організації Української академії
наук, то й тут погляди академіка Вернад-
ського і міністра народної освіти та мисте-
цтва Василенка з більшості питань збігали-
50 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
ся: «Ми обидва з М.П. Василенком ясно усві-
домлювали, що в такий історичний момент
треба діяти швидко, рішуче і цілком довіря-
ти одне одному». Діловий настрій Володи-
мира Івановича, його незмінну перекона-
ність у необхідності організації Академії
наук у Києві доводять і записи щоденників
тих років: «Усе більше замислююсь з приво-
ду створення великого центру в Києві, ко-
ристуючись сприятливою політичною
кон’юнктурою. Навіть якщо не вдасться
провести — треба проводити. Зазвичай з
усього цього щось виходило, і ніколи не можна
знати результат. Не треба знати резуль-
тат, а треба знати, що хочеш отримати».
Ця думка слугувала дороговказом у всьому,
що робив В.І. Вернадський. Саме така пози-
ція — не відкладати важливу справу на кра-
щі часи — зробила життя вченого насиче-
ним, плідним, бо на долю Володимира Вер-
надського легких років, сприятливих для
творчості, не випало. Вистояти більшою мі-
рою допомагали не фізичні, а духовні сили:
«У мене зараз таке відчуття, що треба від-
давати себе життю не тільки організацій-
ному або ж планам, але творчому в самому
достеменному розумінні, у створенні духо-
вних цінностей, що йдуть від людської осо-
бистості, а не від тих чи інших форм дер-
жавного або суспільного життя». Учений
прагнув, щоб його думки в непростий пері-
од переоцінення цінностей дійшли до широ-
кого загалу і знайшли відгук.
Із самого початку Володимир Іванович
був налаштований на створення в Києві
Академії нового зразка: «Гадаю, треба рі-
шуче стати на новий шлях — на якому сто-
їть Петроградська Академія наук, ще далі
розширивши цю організацію. Академія наук
— не просте товариство, яке не має своїх
інститутів... — але Академія наук є зібран-
ням державних наукових установ...».
Вернадський був переконаний — треба
керуватися не чинними статутами, а про-
гресивним досвідом організації науки, ви-
могами життя. Беручись до організації
Української академії наук, він відчував:
«Мені дістанеться і від українців, і від росі-
ян. Хочу справедливості». Певне невдово-
лення насправді існувало з обох боків. У
Петрограді друзі і колеги, зокрема С. Оль-
денбург, О. Ферсман, висловлювалися про-
ти того, щоб В. Вернадський очолив комісії
Української академії наук. На відміну від
них, Володимир Іванович був налаштова-
ний на рішучі дії: «Що більше думаю, то
більше переконуюсь, що взяв правильний
курс. Тільки б вдалося зібрати Комісію у
тому вигляді, як бажаю. ...мені здається, що
тут, в оточенні вчених, можу зараз зроби-
ти корисне і для Росії, і для України, а голо-
вне — для науки».
Перше засідання Комісії для вироблення
законопроекту про заснування Української
академії наук відбулося 9 липня 1918 року
о 6-й годині вечора в кабінеті М. Василенка
в Міністерстві освіти (Бібіковський буль-
вар, 12, нині бульвар Шевченка).
Остаточно до складу Комісії ввійшли:
академік В. Вернадський — голова Комісії,
професор Харківського університету Д. Ба-
галій, професор Київського політехнічного
інституту М. Кащенко, ректор Київського
університету Є. Спекторський та професо-
ри Б. Кістяківський, Й. Косоногов, О. Спе-
ранський і М. Туган-Барановський, а також
Г. Павлуцький і П. Тутковський (представ-
ники УНТ), професор Петроградського ін-
ституту шляхів С. Тимошенко, професор
Лазаревського інституту східних мов у Мо-
скві А. Кримський, професор Донського
уні верситету Є. Тимченко (представник
УНТ) та завідувач дослідних полів і цен-
тральної дослідної станції Всеросійсько-
го товариства цукрозаводчиків професор
С. Франкфурт. Секретарем Комісії обрали
голову Архівно-бібліотечного відділу Го-
ловного управління мистецтва та націо-
нальної культури В. Модзалевського. У
приміщенні цього відділу (Бібіковський
бульвар, 14) відбувалися засідання Комісії.
Вона працювала за правилами: «...всі при-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 51
сутні на засіданнях Комісії мають право
ухвального голосу і всі питання вирішують-
ся абсолютною більшістю голосів... У зв’язку
з ходом робіт Комісії вона має право виділя-
ти зі свого складу підкомісії для розробляння
окремих питань... Головою кожної підкомісії
є один із членів Комісії, який має право за-
прошувати на засідання підкомісії осіб, які
не належать до складу членів Комісії». Та-
ким чином, до вирішення організаційних
питань залучали широке коло фахівців.
Відкриваючи перше засідання, Микола
Василенко зауважив, що думка про утво-
рення в Києві Академії наук уже давно ви-
никла серед українських учених. Проте ра-
ніше втілити її в життя було неможливо че-
рез наявні перешкоди на шляху розвитку
української науки і негативне ставлення до
зростання українського відродження в ці-
лому. Міністр народної освіти та мистецтва
Української держави наголосив: «Тепер до
цього питання є нові сприятливі обстави-
ни, і завдання утворення в Києві Української
академії наук бере на себе Українська дер-
жава. Утворення Української академії наук
має і велике національне значення, бо й досі
є багато людей, які скептично й насмішку-
вато ставляться до українського народу,
не вважають за можливе розвиток україн-
ської мови і науки. Для тих же, хто вірить у
життєздатність українського народу, ...для
тих утворення Академії наук має величез-
ну вагу, є національною потребою і черговим
питанням».
Після міністра народної освіти і мис-
тецтва виступив голова Комісії академік
Вернадський. Говорив Володимир Івано-
вич українською мовою. У стислій і водно-
час яскравій та змістовній промові визна-
чний учений та організатор науки чітко ви-
клав членам Комісії своє бачення Україн-
ської Академії наук, виходячи насамперед з
того, що наука є потужною продуктивною
силою, яка діє задля добра всього людства.
Новостворювана Академія, говорив Вер-
надський, має стати найвищим, провідним
органом наукової роботи в Україні, який за
рівнем наукових досліджень і своєю органі-
заційною формою відповідав би рівню сві-
тової науки. Концепція академіка Вернад-
ського поєднувала наукові цілі з практич-
ними завданнями, була логічною і перекон-
ливою за своєю аргументацією.
Володимир Іванович одразу окреслив
основні критерії, яким повинна відповідати
Українська академія наук. На перше місце
він не випадково поставив національні ін-
тереси: «Новітня Академія повинна допома-
гати зростові української національної са-
мосвідомості та української культури через
широке, глибоке, проникливе наукове сту-
діювання минулості та сучасності україн-
ського народу та його сусідів, природи обі-
йнятого ними краю в усіх її безкінечних ви-
явах».
Враховуючи національні особливості
України, академік Вернадський виступав
проти калькування навіть вдалої для іншої
країни моделі організації наукової праці.
Вчений усебічно вивчив світовий досвід,
проте вважав за доцільне запроваджувати
тільки те, що відповідає інтересам України:
«На першому місці насамперед має бути
створене добре упоряджене відділення укра-
їнської мови, літератури та історії, а та-
кож такі відділи інститутів, що пов’язані з
практично важливими для держави інтере-
сами». «Чим ширше, вільніше та глибше по-
ставлено буде в Академії наук оце студію-
вання, тим сильніше збільшиться її націо-
нальна вага».
Друге місце, за концепцією В.І. Вернад-
ського, посідають державні інтереси: «Дер-
жавна вага Академії витворюється тим
впливом, який вона матиме на підвищення
виробничих сил країни й людини на Україні».
Ідеологія, яку запропонував геніальний
учений, зробила Українську академію наук,
створену 1918 pоку, авторитетною інститу-
цією, що забезпечила розбудову держави.
Фундатор Української академії наук наго-
лошував на тому, що Україна є недостатньо
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
дослідженим регіоном: «На Україні природ-
ні сили краю мало досліджено, а використа-
но ще менше, знов же й виробливість пра-
ці українського народу стоїть на такому
низькому рівні, якого сучасна держава до-
пустити не може. Тут треба як найінтен-
сивнішої та й як неодкладнішої праці».
На переконання В.І. Вернадського, саме
новостворена Академія наук озброїть сус-
пільство відсутніми знаннями про рідний
край: «Стоїть перед нами величезне і важ-
ке завдання, яке вимагає напруження усіх
наших духовних і фізичних сил, треба зна-
йти вихід з найбільших труднощів життя...
Для цього неминуче відшукати новітні шля-
хи і створити нові вартості: інакше кажу-
чи, треба піднести виробні сили країни, чи
то звичайні сили природи, чи сили людства,
знайти нові сили природи, використати
правильним і повним способом старі. Через
широку дослідницьку працю неодмінно тре-
ба хутко збільшити вагу для України при-
родних її багацтв, до цього часу невикорис-
таних її людністю, і навіть захованих від
них, і разом з тим треба через економічно-
статистичне студіювання знайти міри,
...щоб збільшити виробливість труду її лю-
дяності».
Особливе місце Володимир Іванович
відводив прикладним напрямам науки як
таким, що забезпечують зв’язок із повсяк-
денним життям: «Необхідна річ, щоб буду-
ча Академія наук була якнайтісніше сполу-
чена з звичайними питаннями практичного
життя, його потребами в найширшому ро-
зумінні того слова, щоб вага Академії була
виразна для цілої людності, для цілої Укра-
їни. Оцей бік життя Академії має, на мій
погляд, величезне значіння. Вона повинна в
своїй діяльності одкликатися на всі недо-
стачі й потреби людності, що вимагають
наукової допомоги й наукового освітлення.
Живчик її життя повинен битися спільно з
духовними й матеріальними вимогами люд-
ності, поскільки тим вимогам може стати
в пригоді наукова вага й наукова думка».
Учений був глибокопереконаний, що
Академія наук має фінансуватися держа-
вою, бути могутнім науковим центром, до
якого б входили наукові установи, постій-
ні комісії, Національна бібліотека, дослід-
ні інститути, лабораторії, музеї, ботаніч-
ні сади. Така Академія зможе забезпечи-
ти свободу наукової творчості й має корис-
туватися повною автономією. На думку
В.І. Вернадського, за цих умов нова Акаде-
мія наук сприятиме зростанню національ-
ної свідомості, розвитку української куль-
тури і водночас стане науковим центром
світового рівня.
Останнє засідання Комісії з утворен-
ня Української академії наук відбулося 17
вересня 1918 року. Із щоденників Вернад-
ського: «Засідання Комісії. Ділове, проходи-
ло добре. Вирішено низку питань: штати,
умови прийому». Часто засідання тривали
з ранку до вечора: «Зараз після Комісії зай-
шов додому, пообідав і знову в Комісію. Дуже
виснажливе засідання...». «Стомився. Тільки
10 година вечора — прийняв ванну і ліг. Сьо-
годні цілий день в роботі й на людях».
Найнапруженішим видався вересень,
засідання проводили майже щодня. У
ході роботи нерідко спалахували диску-
сії. Поведінка голови завжди була бездо-
ганно виваженою. Водночас Володимир
Іванович виявляв неабияку волю і напо-
легливість, відстоюючи принципові для
нього положення. Колеги цінували послі-
довність і цілеспрямованість свого кер-
манича. Після завершення роботи П. Тут-
ковський запропонував винести подяку
академікові Вернадському за його роботу
з підготовки організації Української ака-
демії наук.
У підсумку було розроблено законопро-
ект про заснування УАН у Києві, проект
Статуту і штатів Академії, розрахунок ви-
трат на жовтень–грудень 1918 р. Остаточ-
не редагування всіх документів Комісія до-
ручила В. Вернадському, А. Кримському,
М. Тугану-Барановському.
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3 53
За Статутом в Українській академії наук
передбачалося створити 45 структур: 15 ін-
ститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв,
2 кабінети, 2 лабораторії, ботанічний та
акліматизаційний сади, астрономічну об-
серваторію, біологічну станцію, друкарню і
бібліотеку.
Розгляд законопроекту про заснування
УАН у Раді Міністрів було призначено на
18 жовтня. На засідання запросили В. Вер-
надського, А. Кримського, М. Тугана-Ба ра-
новського. Однак того дня засідання відмі-
нили, і питання було розглянуто без них
уже наступного дня. Незважаючи на від-
ставку чинного Кабінету Міністрів і дедалі
напруженішу політичну ситуацію, позачер-
гово було розглянуто і затверджено в Бю-
джетній комісії штати і кошторис Академії.
На слуханнях законопроект про Україн-
ську академію наук представляв уже на-
ступний після М. Василенка міністр народ-
ної освіти та мистецтва В. Науменко.
19 жовтня 1918 р. було закінчено роботу
над Статутом УАН. Комісія виконала своє
завдання і склала повноваження. 26 жовтня
Статут опубліковано в «Державному вісни-
ку», де кількома днями раніше, 22 жовтня,
було надруковано список членів Академії
наук.
14 листопада 1918 р. гетьман Скоропад-
ський затвердив закон про заснування
УАН, а також Статут і штати Української
академії наук та її установ. Згідно із зако-
ном до первинного складу Академії входи-
ли 12 академіків, по 4 на кожний відділ.
Того ж дня було видано наказ гетьмана
про призначення перших дійсних членів
(академіків) УАН. Ними стали: Д. Багалій,
А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Сто-
цький (Історико-філологічний відділ);
В. Вернадський, С. Тимошенко, М. Кащен-
ко, П. Тутковський (Фізико-математичний
відділ); М. Туган-Барановський, Ф. Тара-
новський, В. Косинський, О. Левицький
(Від діл соціальних наук). Кандидатури пер-
ших академіків запропонувала згадана вище
Комісія. Організатори Академії і на цьому
етапі вважали за необхідне включити до
складу академіків М. Грушевського. Такої
ж думки дотримувався гетьман Скоропад-
ський. Узгодити це питання з М. Грушев-
ським доручили А. Кримському. У листі від
24 серпня 1918 р. А. Кримський, згадуючи
цей факт, пише, що зустріч була дружньою,
проте Михайло Грушевський вдруге кате-
горично відмовився вступити до Академії,
посилаючись на власні переконання.
13 листопада 1918 р., тобто за день до за-
твердження закону про заснування Укра-
їнської академії наук, Рада Міністрів при-
йняла постанову, згідно з якою в розпоря-
дження Міністерства народної освіти та
мистецтва для УАН та її установ на період з
1 листопада 1918 р. до 1 січня 1919 р. було
виділено 869 216 крб. 69 коп. Таким чи-
ном, створено умови для реалізації деталь-
но опрацьованої концепції заснування Ака-
демії наук у Києві.
27 листопада 1918 р. о 18 годині в при-
міщенні Українського наукового товари-
ства по вул. Велика Підвальна, 36 (нині
Ярославів Вал, 36) відбулося перше Спіль-
не зібрання УАН. Тепер цю дату відзнача-
ють в Україні як день народження Укра-
їнської академії наук. У цьому році Наці-
ональна академія наук України відзначає
своє 90-річчя і таку ж ювілейну дату сво-
го президента Б.Є. Патона, який за 45 років
управління Українською фундаменталь-
ною і прикладною наукою забезпечив здій-
снення всіх мрій і планів В.І. Вернадського.
НАН України сьогодні є одним із найбіль-
ших наукових центрів усього світу.
Тоді ж головою-президентом Академії
одноголосно, у результаті таємного голосу-
вання, було обрано академіка Володимира
Івановича Вернадського, віце-президентом
— Дмитра Івановича Багалія, а неодмінним
секретарем, за пропозицією В. Вернадсько-
го, Агатангела Юхимовича Кримського.
Володимир Іванович подякував за обран-
ня і висловив переконання в тому, що він
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 3
виконує важливу і необхідну справу. Згід-
но зі Статутом Академії рішення Спільного
зібрання було подано через Раду Міністрів
на затвердження гетьманові Скоропадсько-
му. Відповідний наказ гетьмана датований
30 листопада 1918 р.
Процедура обрання першого президен-
та Української академії наук укотре вияви-
ла надзвичайну делікатність Володимира
Вернадського. На початку засідання поста-
ло питання про перенесення виборів прези-
дента у зв’язку з відсутністю чотирьох дій-
сних членів Академії: один захворів, троє
не змогли приїхати через транспортні нега-
разди. Питання поставили на голосування,
і лише академік Вернадський голосував за
перенесення виборів.
Ще один вчинок засвідчив високу мо-
ральність ученого: «Наступного дня піс-
ля моїх виборів я надрукував у київських га-
зетах лист про мій вихід з партії народної
свободи, членом якої і членом центрально-
го комітету якої я був із самого її заснуван-
ня». У той же день таку саму заяву Воло-
димир Іванович Вернадський подав до Ки-
ївського комітету партії, секретарем якого
тоді була О.В. Луначарська, дружина бра-
та майбутнього наркома освіти Анатолія
Васильовича Луначарського: «Я зробив цей
крок, бо вважав і вважаю принципово, що
президент Академії не повинен належати
до будь-якої партії на час свого президент-
ства. З того часу я залишився безпартійним
і брав участь у політичному житті країни
так само, як кожний рядовий громадянин».
Заснування Української академії наук у
Києві — подія виняткового значення в істо-
рії України. Було зроблено вирішальний
крок для подальшого всебічного розвитку
національної науки і культури, для визнання
української державності на світовому рівні.
Історія нашої держави суперечлива.
Вод ночас існують незаперечні для всіх
часів факти. Таким фактом є створення
1918 року Української академії наук на
чолі з її першим головою-президентом
академіком Володимиром Івановичем Вер-
надським.
Слід сказати, що вчений усе своє жит-
тя не переривав зв’язків з Україною, її на-
уковцями. Зрозуміло, змінився характер
стосунків, але вони назавжди збереглися
дружніми, а фундатор Академії довіку за-
лишився її дійсним членом. Ставлення ж
Вернадського до створеної ним Академії
найточніше передають написані в 1921 році
в Петрограді слова: «Я би бажав не пори-
вати з Українською академією наук, доро-
гою та близькою моєму духовному настрою.
Був би радий робити усі доручення Акаде-
мії всюди, де мені доведеться проживати».
«Для мене і Україна, і Київ, і Українська ака-
демія дорогі й близькі, злилися із моєю ста-
рою особистістю».
Учень і колега В.І. Вернадського акаде-
мік Російської академії наук О.Е. Ферс-
ман так оцінив роль свого вчителя в історії
людства: «Десятиліттями, цілими століт-
тями вивчатимуться і поширюватимуть-
ся його геніальні ідеї, а в працях його відкри-
ватимуться нові сторінки — джерело нових
шукань.... А молодим поколінням він завжди
буде вчителем у науці та яскравим прикла-
дом плідно прожитого життя».
Український період життя Володими-
ра Вернадського був нетривалий, але він
залишив нам величезну спадщину, найго-
ловнішою складовою частиною якої для
України було створення Української ака-
демії наук. Ми високо цінуємо геній Вер-
надського і його велику любов до Украї-
ни, яку виразно передають такі слова: «Ви
знаєте, як мені дорога Україна і як глибоко
українське відродження проникає в мій на-
ціональний і власний світогляд.... Я вірю в
майбутнє...».
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1999 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T16:11:34Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ситник, К. 2008-09-04T16:45:30Z 2008-09-04T16:45:30Z 2008 Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) / К. Ситник // Вісн. НАН України. — 2008. — N 3. — С. 44-54. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1999 Ім’я Володимира Івановича Вернадського широковідоме не лише в науковому середовищі. Геніальний учений, мислитель, філософ, політик, громадський діяч, талановитий організатор науки, він устиг зробити надзвичайно багато як для сучасників, так і для нащадків. Ми й сьогодні відкриваємо невідомі сторінки життя і наукової творчості видатного природознавця, переконуємось у достеменності його передбачень, що стали для людства пророцтвом і застереженням. В.І. Вернадський заклав фундамент нових наук про Землю, як-от гідрогеологія, біогеохімія, космохімія, генетична мінералогія, радіогеологія. Він створив учення про біосферу, обґрунтувавши її перетворення на ноосферу, показавши місце і роль людини в складній системі «жива і нежива речовина в живій природі». Велич В.І. Вернадського, його геніальність полягають в умінні поєднати теоретичні знання з їх практичним застосуванням. Спираючись на досягнення науки, вчений заздалегідь указував на майбутні зміни в природному і людському середовищі, пов’язані зі стрімким розвитком цивілізації. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України До 90-річчя НАН України: Постаті Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) Article published earlier |
| spellingShingle | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) Ситник, К. До 90-річчя НАН України: Постаті |
| title | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) |
| title_full | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) |
| title_fullStr | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) |
| title_full_unstemmed | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) |
| title_short | Перший президент Української академії наук (З нагоди 145-річчя від дня народження академіка В.І. Вернадського) |
| title_sort | перший президент української академії наук (з нагоди 145-річчя від дня народження академіка в.і. вернадського) |
| topic | До 90-річчя НАН України: Постаті |
| topic_facet | До 90-річчя НАН України: Постаті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/1999 |
| work_keys_str_mv | AT sitnikk peršiiprezidentukraínsʹkoíakademíínaukznagodi145ríččâvíddnânarodžennâakademíkavívernadsʹkogo |