Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр.
Міграційні процеси є важливими чинниками, які впливають не лише на демографічні параметри
 населення, а й на життєдіяльність країни в цілому. Дослідницька робота в цьому напрямку стає
 цінним надбанням для більш поглибленого вивчення історії нашої країни. Метою статті є дослідження п...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 2024 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2024
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199929 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. / О. Герасимчук // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 22-32. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860181820560113664 |
|---|---|
| author | Герасимчук, О. |
| author_facet | Герасимчук, О. |
| citation_txt | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. / О. Герасимчук // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 22-32. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Міграційні процеси є важливими чинниками, які впливають не лише на демографічні параметри
населення, а й на життєдіяльність країни в цілому. Дослідницька робота в цьому напрямку стає
цінним надбанням для більш поглибленого вивчення історії нашої країни. Метою статті є дослідження процесу формування організаційно-правових основ переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та обʼєктивності, що сприяло досягненню неупередженості та достовірності під час зʼясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в
історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та обʼєктивності; вони представлені загальнонауковими методами аналізу, синтезу та спеціально-історичними
методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна. Вперше на основі
архівних матеріалів розглянуто етапи формування правових підстав для міграцій населення Північного Лівобережжя України на Кубань у 1820–1825 рр. Висновки. Організаційно-правові основи переселення українських козаків на землі Чорноморського війська у 20-х рр. ХІХ ст. формувались упродовж майже двох десятиліть до початку цього переселення й остаточно були сформовані у 1820 –
на поч. 1821 рр. Сам же масовий переселенський рух розпочався влітку 1821 р. Російський царизм,
організовуючи переселення українських козаків, переслідував колонізаторську політику й прагнув до
денацифікації українців, витравлюючи в їхній свідомості відчуття, що вони є українцями, зіштовхував їх з корінними народами. По суті, українці, оберігаючи південні рубежі Російської імперії,
сприяли колонізаторській політиці російського царизму.
Migration processes are important factors that affect not only the demographic parameters of the population,
but also the life of the country as a whole. Research work in this direction becomes a valuable
asset for a more in-depth study of the history of our country. The purpose of this article is to study the organizational
and legal foundations of the resettlement of residents of Chernihiv and Poltava provinces on
the land of the Black Sea army in 1820–1825. The methodological basis of this study is the principles of
historicism, scientific research and objectivity, which contributed to the achievement of impartiality and
credibility during the investigation specific facts and showing the logic of the development of changes in
the historical process. Research methods are based on the principles of historicism and objectivity; they
are represented by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods – historical-
comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the research lies in the fact that, for the
first time, on the basis of archival materials, stages of the formation of legal grounds for the migration of
population of the Northern Livoberezhzhia of Ukraine to the Kuban in 1820–1825 were considered.
Conclusions. Organizational and legal foundations of resettlement of Ukrainian Cossacks on the lands of
the Black Sea аrmy in the 1920s were formed for almost two decades before the start of this resettlement
and were finally formed in 1820 – the early 1821. The mass resettlement movement began in the summer of
1821. The Russian tsarism, organizing the resettlement of Ukrainian Cossacks, pursued a colonial policy
and sought to de-Nazify Ukrainians, etching in their consciousness, the feeling that they are Ukrainians,
confronting them with those peoples who were indigenous there. Тhe Ukrainians, protecting the southern
borders of the Russian Empire, contributed to the colonization policy of the Russian tsarism.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:02:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис. 2024. № 4
22
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
УДК 94 (477.51+477.53)«1820–1825»
Олександр Герасимчук
•
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПЕРЕСЕЛЕННЯ
ЖИТЕЛІВ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ Й ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЙ
НА ЗЕМЛІ ЧОРНОМОРСЬКОГО ВІЙСЬКА
у 1820–1825 рр.
DOI: 10.58407/litopis.240402
© О. Герасимчук, 2024.CC BY4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4176-8417
Міграційні процеси є важливими чинниками, які впливають не лише на демографічні параметри
населення, а й на життєдіяльність країни в цілому. Дослідницька робота в цьому напрямку стає
цінним надбанням для більш поглибленого вивчення історії нашої країни. Метою статті є дослід-
ження процесу формування організаційно-правових основ переселення жителів Чернігівської й Пол-
тавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. Методологічною основою до-
слідження є принципи історизму, науковості та обʼєктивності, що сприяло досягненню неуперед-
женості та достовірності під час зʼясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в
історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та обʼєктивнос-
ті; вони представлені загальнонауковими методами аналізу, синтезу та спеціально-історичними
методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна. Вперше на основі
архівних матеріалів розглянуто етапи формування правових підстав для міграцій населення Північ-
ного Лівобережжя України на Кубань у 1820–1825 рр. Висновки. Організаційно-правові основи пе-
реселення українських козаків на землі Чорноморського війська у 20-х рр. ХІХ ст. формувались упро-
довж майже двох десятиліть до початку цього переселення й остаточно були сформовані у 1820 –
на поч. 1821 рр. Сам же масовий переселенський рух розпочався влітку 1821 р. Російський царизм,
організовуючи переселення українських козаків, переслідував колонізаторську політику й прагнув до
денацифікації українців, витравлюючи в їхній свідомості відчуття, що вони є українцями, зіштов-
хував їх з корінними народами. По суті, українці, оберігаючи південні рубежі Російської імперії,
сприяли колонізаторській політиці російського царизму.
Ключові слова: козаки, міграції, переселенський рух, Чорноморське козаче військо, Чернігівська
губернія, Полтавська губернія, Північне Лівобережжя.
Після завоювання в останній чверті XVIII ст. території Кримського ханства перед вла-
дою Російської імперії постало завдання в найстисліші терміни заселити й освоїти новоза-
хоплену територію. Колонізація Північного Причорноморʼя, Криму та Північного Кавказу
супроводжувалася масовим переміщенням населення, що спричиняло важливі демогра-
фічні, господарчі, соціальні й етнокультурні зміни. Основною колонізаційною силою на
Півдні України та Північному Кавказі було українське козацтво й численне селянство.
Починаючи з останньої чверті XVIII ст., сюди вирушили могутні міграційні потоки з Чер-
нігівщини, Полтавщини, Київщини, Волині, Поділля, Галичини, Закарпаття, Північної Бу-
ковини та Наддніпрянщини, а пізніше – з губерній Слобідської України1. Заселяючи ши-
рокі простори чужих для себе земель, українські мігранти сприяли досягненню імпер-
ських колонізаторських цілей, при цьому встановлювали звʼязки з іншими народами, пе-
реносили на інші землі частину своєї культури, натомість переймаючи щось для себе від
інших.
1 Сазонова С. Переселение украинцев на Северный Кавказ и их социокультурная адаптация (конец XVIII – пер-
вая пол. ХІХ в.) : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. ист. наук: спец. 07.00.02 «Отечественная исто-
рия». Ставрополь, 2010. С. 3–4.
Siverian chronicle. 2024. № 4
23
Під час першої фактично стихійної хвилі переселення (1792–1793) протягом двох ро-
ків на Кубань прибуває 13283 переселенців (7308 чоловіків і 5975 жінок). Переселенці
осіли в 24 поселеннях, які налічували 2727 дворів2. Після початкового переселення чорно-
морських козаків на Кубань одразу ж виявилася малочисельність Чорноморського війска
як для заселення території, так і для охорони її кордонів від кавказьких гірських народів,
зокрема черкесів (адигів). Після того, як перші переселенці розселилися по території Пів-
нічного Кавказу, зʼясувалося, що їхньої кількості зовсім недостатньо, щоб, за словами на-
родної пісні, «границю держати» й примножувати населення в новому краю3.
Значна за площею територія й велика протяжність Чорноморської кордонної лінії ви-
магали більше населення, ніж його тоді прибуло4. На поч. XIX ст. демографічні пробле-
ми в Чорноморському козачому війську постали особливо гостро. За даними історика
Ф. Щербини, у 1801 р. в Чорноморʼї було 2 міста і 40 курінних поселень з 23474 особами
чоловічої статі й 9135 – жіночої. Отже, на кожен населений пункт, включно з містами,
припадало лише близько 770 осіб обох статей, причому жіноче населення становило всьо-
го 28% (у 1792 р. – 45%)5. Чорноморське військове начальство через херсонського війсь-
кового губернатора Дюка де Рішельє неодноразово повідомляло імперську владу про ка-
тастрофічний брак населення в Чорноморському війську. Губернатор пропонував пересе-
ляти на Кубань частину тих переселенців, які на поч. ХІХ ст. масово мігрували до Півден-
ної України. У 1808–1811 рр. (а фактично з 1809 р.) було здійснено першу масову органі-
зовану спробу заповнити цей недолік за рахунок переселення 25 тис. козацьких сімей з
Чернігівської та Полтавської губерній. Усього за 1809–1811 рр. за офіційними даними до
Чорноморського козачого війська із цих регіонів тоді переселилося 23088 чоловіків і
18672 жінок, тобто 41660 осіб обох статей6. За підрахунками Ф. Щербини, кількість пере-
селенців тоді становила 41534 особи обох статей (22206 чоловіків і 19328 жінок)7.
Проте й переселення 1809–1811 рр. козаків з Чернігівської та Полтавської губ. не ви-
рішило остаточно проблеми браку населення в Чорноморському козачому війську. За
твердженням дослідника Кавказької війни В. Потто, станом на 1820 р. чоловіче населення
Чорноморʼя становило близько тридцяти шести тисяч осіб. Історик зазначав: «І ось це
тридцятишеститисячне населення зобовʼязане було тримати на службі одинадцять кінних
і десять піших полків кількістю шістнадцять тисяч стройових козаків. Очевидно, населен-
ня виставити їх не могло і полки були постійно недокомплектовані»8. За даними І. Бент-
ковського, у 1821 р. у всіх поселеннях Чорноморського війська налічувалося 64143 особи
обох статей, із них 37090 чоловіків і 27053 жінок. Із цієї кількості Чорноморське військо
виставляло на службу 11707 осіб, тобто 31,5% чоловічого населення. На 100 чоловіків у
війську припадало 73 жінки9. Такою була демографічна ситуація на Кубані напередодні
нової хвилі переселення.
Міграції українців Північного Лівобережжя в першій пол. ХІХ ст. на Кубань частко-
во вже досліджували В. Ликова, Є. Петренко, С. Сазонова, С. Самовтор, В. Шкуро10, кот-
рі показали місце й роль переселенців з України в загальноросійському переселенському
русі. Проте спеціальні праці, які б детально розкривали процес формування організацій-
но-правових основ переселення українців Північного Лівобережжя України на Кубань у
20-і рр. ХІХ ст. і загалом особливостей динаміки переселення в цей період, відсутні. Тому
метою цієї статті є дослідження процесу формування організаційно-правових основ дру-
гої хвилі організованого переселення козаків з Чернігівської й Полтавської губ. на землі
2 История кубанского казачьего войска: В 2 т. / Сост. Ф. Щербина. Екатеринодар: Тип-я Кубанского Областного
Правления, 1913. Т. 2: История войны казаков с закубанскими горцами. С. 54.
3 Герасимчук О. Переселення мешканців Чернігівщини на Кубань у кінці XVIII – першій чверті ХІХ ст. Сіверян-
ський літопис. 2018. № 3. С. 128–129.
4 Самовтор С. Переселенческий комитет Черноморского казачьего войска (1821–1826). Козацька спадщина.
Дніпропетровськ: Пороги, 2008. Вип. 4. С. 142.
5 История кубанского казачьего войска. С. 55.
6 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХХVІІ. 1820–1821. Санкт-Петербург: Тип-я
ІІ Отд-я Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1830. С. 165–166.
7 История кубанского казачьего войска. С. 53.
8 Потто В. Кавказская война. Историческое наследие: В 5 т. Ставрополь: Кавказский край, 1994. Т. 2: Ермолов-
ское время. 502 с.
9 Бентковский И. Заселение Черномории с 1792 по 1825 г. Памятная книжка Кубанской области изд. 1881 г. /
Сост. Е. Фелицин. Екатеринодар: Тип-я Кубанского областного правления, 1881. С. 96.
10 Ликова В. Дві колонізаційні компанії на землі Південної України в першій пол. ХІХ ст. Волинські історичні
записки. 2009. Т. 2. С. 51–59; Її ж. Переселення малоросійських козаків на землі Чорноморського війська
на поч. ХІХ ст. Чорноморська минувшина. Одеса, 2010. Вип. 5. С. 27–33; Петренко Є. Українське козацтво і Ку-
бань. Київська старовина. 1993. № 1. С. 114–119; Сазонова С. Переселение украинцев на Северный Кавказ…
30 с.; Самовтор С. Переселенческий комитет Черноморского казачьего войска (1821–1826). С. 142–146; Шку-
ро В. Переселение малороссийских казаков на Кубань в 1821–1825 гг. Кубань–Украина: Вопросы историко-
культурного взаимодействия. Краснодар: Краснодарская краевая общественная орrанизация «Содружество Ку-
бань-Украина»; Краснодарський осередок Haукoвoгo Товариства ім. Шевченка, 2006. Вип. 1. C. 16–27.
Сіверянський літопис. 2024. № 4
24
Чорноморського війська в 1820–1825 рр., визначення тенденцій у змінах законодавства
щодо переселення у вищезазначений період на тлі загальноісторичних процесів, які відбу-
валися в Україні та світі.
Ініціатором другого організованого масового переселення українських козаків на землі
Чорноморʼя фактично став начальник головного штабу 2-ї (Південної) армії, штаб-кварти-
ра якого розміщувалася під Києвом, генерал-майор П. Кисельов, який у 1820 р. відвідав
Чорноморське козацьке військо. Він був вражений тим, як тамтешні козаки, маючи у сво-
єму складі менше 8 тис. осіб чоловічої статі, постійно відряджаючи свої найкращі полки
на кордон Царства Польського й Прусії, на підкріплення Кавказької лінії та в Дунайську
армію, ще й примудрялися гідно охороняти 260-верстний кордон із кавказькими горцями
аж до берегів Чорного моря біля Анапи. Генерал зробив невтішний висновок, констатую-
чи поступове зменшення населення в регіоні й розорення козачих господарств Чорномор-
ського війська через відсутність у сімʼях чоловічих рук11.
За підсумками свого відрядження Кисельов склав доповідь про стан справ у Чорно-
морському козацькому війську й надіслав її в Комітет міністрів. Генерал зазначив, що:
1) чорноморські землі мають значну площу, але не мають достатньо населення;
2) чорноморські козаки, постійно вступаючи в сутички із сусідніми народами, звикли
до воєнного стану, але так і не облаштували нормального господарства;
3) головний дохід військо отримує, займаючись скотарством і рибальством, проте
окремі його представники не мають і такого заняття;
4) попри значні масиви родючих земель, хліборобство в регіоні розвинуте слабко й ко-
мандування змушене закуповувати провіант для війська в сусідніх губерніях;
5) якщо стан справ залишити незмінним, то через певний час козаки не зможуть охо-
роняти кордон власними зусиллями й це призведе до додаткових витрат з боку уряду.
Для уникнення вищезазначених негараздів Кисельов пропонував збільшити населення
краю шляхом переселення туди ще 25 тис. козаків із двох українських губерній – Черні-
гівської та Полтавської, як це вже робилося у 1809–1811 рр. за тими ж правилами12.
Результатом відрядження Кисельова стала найвище затверджена (тобто така, яка наби-
рала силу законодавчого акту) доповідь міністра внутрішніх справ В. Кочубея від 19 квіт-
ня 1820 р. «Про примноження Чорноморського війська переселенням на землі, які цьому
війську належать, 25000 Малоросійських козаків», в якій міністр обґрунтував необхід-
ність нової хвилі переселення13. Зіставивши попередні переселенські кампанії й майбут-
ню, Кочубей дійшов висновків, що:
1) Чорноморське військо від переселення отримає лише користь, бо площа й родю-
чість тамтешніх земель для ефективного господарювання не відповідають кількості насе-
лення, яке там проживає;
2) малоросійські губернії мають надлишок населення, якому бракує землі, і тому ко-
ристь від переселення буде для тих мешканців, які залишаться на батьківщині;
3) досвід минулих переселень підказує, що наслідки й цієї кампанії будуть успішними;
4) цим переселенням уряд досягне мети охорони кордону, без чого доведеться утриму-
вати на Кубані регулярне військо, що потягне за собою немалі фінансові витрати та втра-
ти людських ресурсів через несприятливі кліматичні умови;
5) масштаби втрат, спричинених невнесенням у казну подушного податку переселен-
цями, будуть значно меншими, ніж майбутні вигоди від переселення.
Новоствореним указом пропонувалося:
1) переселити впродовж 3-х років із двох українських губерній 25 тис. осіб козаків чо-
ловічої статі;
2) переселення здійснити згідно з правилами попереднього переселення від 17 березня
1808 р.;
3) малоросійському військовому губернатору, який буде керувати переселенням, допо-
відати про перебіг переселення в МВС, а цивільним губернаторам подавати відомості до
казенних палат своїх губерній;
4) надавати новоприбулим козакам земельні ділянки нарівні із старожилами14.
Майбутнє переселення планувалося здійснювати за тими ж правилами, що були роз-
роблені для попередньої хвилі міграцій у 1808–1811 рр. тодішнім міністром внутрішніх
справ О. Куракіним15. Можна стверджувати, що розроблені тоді правила переселення ста-
11 Шкуро В. Переселение малороссийских казаков на Кубань в 1821–1825 гг. C. 17–18.
12 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХХVІІ. С. 165–166.
13 Там само. С. 165–167.
14 Там само. С. 167.
15 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков в Черноморские земли для
укрепления Черноморского войска. 16.06.1820–28.09.1826 г. Державний архів Чернігівської області (далі –
ДАЧО). Ф. 128. Оп. 1. Спр. 2352. Арк. 2 зв.–3 зв.
Siverian chronicle. 2024. № 4
25
ли першими організаційно-законодавчими підставами для другої організованої хвилі пе-
реселення козаків Чернігівської й Полтавської губ. на землі Чорноморського війська
(1820–1825 рр.). Вони були викладені в доповіді Куракіна царю від 17 березня 1808 р. під
назвою «Про переселення з Малоросійських Губерній козаків на землі Чорноморського
війська». Головна суть цих правил полягала в тому, що переселення мало бути добровіль-
ним і тільки для тих родин, які були вільні від державних і приватних боргів. Витрат на
переселенців від казни не передбачалося. Перевага при переселенні на Кубань надавалася
тим козацьким сімʼям, в яких було більше осіб жіночої статі16.
Варто зазначити, що правила переселення 1808 р. у своїй основі базувалися на ще ра-
ніше розроблених правилах для казенних селян російських губерній, котрі переселялися
на південноукраїнські землі, з певними уточненнями. Ці правила були викладені в допові-
ді тодішнього міністра внутрішніх справ В. Кочубея царю в 1805 р. і затверджені в 1806 р.
Тоді переселенців пропонувалося звільнити від податків на 5 років, надати їм кошти для
переселення на місце призначення, а також, як і колоністам, харчування до отримання ни-
ми першого врожаю; сприяти їх облаштуванню на новому місці. Переселення мало здійс-
нюватися невеликими групами – не більше 30 сімей. Селяни мали виділити кілька упов-
новажених осіб для обрання місць під поселення. На кожну душу чоловічої статі пропону-
валося виділяти по 15 дес. землі. Позику селяни повинні були повернути протягом пʼят-
надцяти років, після завершення 5 пільгових років. На будівництво житла селяни мали на-
дати неодружених чоловіків або найняти робітників за кошти держави та ін.17 Щодо ви-
щеназваних правил Куракін у доповіді 1808 р. зазначав: «И как правила, в 1806 году для
переселения из Смоленской губернии крестьян, Высочайше утвержденные, не могли быть
во всем применены к сему случаю, то я счел за необходимое, для настоящего предмета
изъяснить их с большею, сколько возможно, определительностью» (тут і далі для під-
твердження достовірності мова і правопис деяких документів збережена – О.Г.)18.
Друга хвиля поповнення Чорноморського козачого війська козаками Чернігівської та
Полтавської губ. відбувалася набагато складніше, ніж перша (1808–1811 рр). Значний
вплив на нове переселення мав субʼєктивний чинник. Ще до початку масових міграцій,
17 квітня 1820 р. було видано іменний указ, який корінним чином змінював долю Чорно-
морʼя. У ньому зазначалося: «За височайшим повелінням Чорноморське військо й Таман-
ський гарнізонний полк відходять до складу війська Окремого Грузинського корпусу»19.
Чорноморське військо виходило з відання херсонського губернатора й опинялося під ке-
рівництвом генерала О. Єрмолова. Очевидно, що таке рішення імперської влади переслі-
дувало мету нівелювати національну ідентичність українського козацтва, яке на той час
становило переважну більшість у Чорноморському війську й прагнуло зберегти свою
окремішність, права й вольності, особливо після участі у війні 1812 р. Імовірніше, таку ж
мету переслідували й майбутні переселення. Історик і педагог М. Стороженко у книзі «До
історії малоросійських козаків у кінці XVIII й на початку ХІХ ст.» писав: «Облаштовуючи
це переселення, центральний уряд, окрім колонізації далеких окраїн, мав частково на меті,
можливо, асиміляцію малоросійських козаків з іншими податними станами» та «заселен-
ня пустельних просторів людьми, що змогли б чинити опір у разі потреби будь-яким во-
рожим нападам»20. Окрім цього, за твердженням М. Стороженка, метою нового пересе-
лення було прагнення царського уряду «вислати з Малоросії найвільнолюбніший елемент,
що розчарувався в своїх сподіваннях». Українські козаки ще сподівалися на те, що після
формування ними полків у війні 1812 р. їм будуть повернуті колишні права й вольності21.
Виконання царського указу було покладено на малоросійського військового губерна-
тора М. Рєпніна, який 18 серпня 1820 р. з Полтави розіслав чернігівському (О. Фролов-
Багрєєв) і полтавському (П. Тутолмін) цивільним губернаторам розпорядження, в якому
зазначалося, що «приступая к исполнению воли Государя Императора и руководствуясь
как оным докладом, так и высочайше утвержденным в 1808 г. по сему же предмету прави-
лам, я предлагаю вашему Превосходительству распорядиться, дабы городские и земские
полиции посредством волостных правлений объявили всем вообще казакам»22 про те, що:
16 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХХ. 1808–1809. Санкт-Петербург: Тип-я ІІ Отд-я
Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1830. С. 132–136.
17 Ликова В. Дві колонізаційні компанії на землі Південної України… С. 51.
18 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХХ. С. 133.
19 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХХVІІ. С. 161–162.
20 Стороженко Н. К истории малороссийских казаков в конце XVIII и в нач. ХІХ в. (продолжение). Киевская
старина. 1897. № 6. С. 466–468.
21 Петренко Є. Українське козацтво і Кубань. С. 116.
22 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1.
Спр. 2352. Арк. 35–35 зв., 42–45 зв., 46–46 зв.
Сіверянський літопис. 2024. № 4
26
1) уряд, беручи до уваги значний брак землі у козаків, дозволив нині переселення осіб
їхнього стану на землі Війська чорноморського 25 тис. чоловічої статі душ з обох малоро-
сійських губерній;
2) переселення буде добровільним, як це було в 1808 і 1809 рр.;
3) для виявлення побажань з боку сімей і для повного переселення в чорноморські зем-
лі призначається 3-х річний термін;
4) охочі до переселення мають повідомити про це у волосні правління, надаючи тим
посвідчення від громади про відсутність приватних і державних боргів;
5) за такими посвідченнями волосні правління зобовʼязані скласти іменний список,
який негайно подати до повітового нижнього суду (якщо село) чи городничому (якщо міс-
то);
6) перевага буде віддана тим сімʼям, «в коих больше девок и вдов, в брак вступить мо-
гущих»23;
7) тим, хто переселяється, дозволяється продавати свої будинки, майно та землі тому,
кому вони забажають; волосні правління в цю справу не мають права втручатися;
8) ті, хто виявив бажання переселитися, мають дочекатися від губернського начальства
повідомлення, що їм дозволено переселятися, і тільки тоді вони можуть послати від себе
попередньо декількох осіб у Чорноморське військо для огляду місць свого майбутнього
поселення;
9) цим посланцям будуть надані від губернського начальства належні документи, а
Чорноморську військову канцелярію буде оповіщено про надання депутатам усієї інфор-
мації щодо їх майбутніх переваг;
10) хто не забажає відправляти посильних в Чорноморʼя, того ніхто примушувати не
буде, проте губернське керівництво для них увійде в контакт з Чорноморською військо-
вою канцелярією й надасть тій інформацію про всіх, кому дозволено переселення та їхні
списки;
11) коли всі дозволи будуть отримані й усе буде готове до переселення, тільки тоді пе-
реселенцям можна буде продавати своє майно та землю й готуватися до переїзду, а до то-
го часу їм це робити не потрібно;
12) переселенці будуть вирушати в дорогу партіями, у кожній не більше, ніж 30 сімей,
і в кожній будуть вибрані старійшини, яким вручать лист на вільний прохід до місця при-
значення;
13) для супроводу партій до Чорноморʼя, для охорони від утисків і дотримання поряд-
ку між самими переселенцями до них будуть приставлені від міста до міста чи від повіту
до повіту чиновник або унтер-офіцер;
14) якщо хтось із переселенців захворіє так, що не зможе далі продовжувати путь, то
рух партії не припиняється, а хворий із сімʼєю віддається під опіку місцевої влади та мед-
працівника; після одужання переселенець або із сімʼєю, або з іншою партією має бути від-
правлений в дорогу до місця призначення;
15) для попередження зловживань у перебігу переселення суворо забороняється брати
в якості переселенців тих, кому не надано дозвіл на це губернським начальством, «дабы
под предлогом дозволенного переселения казакам, не могли воспользоваться сим поме-
щичьи крестьяне или беглые разного рода люди» і «естли бы оные люди могли случится,
то немедленно будут возвращены в Малороссию чрез пересылку посредством земских по-
лиций для обращения на прежнее жительство»;
16) козакам-переселенцям від казни не призначається ніякої допомоги на місці посе-
лення, оскільки вони, продаючи свою землю, отримують необхідні кошти, а в місці посе-
лення вони отримають значну ділянку землі24.
Згідно з розпорядженнями цивільних губернаторів, влада на місцях, а конкретно –
нижні земські суди в повітах і міська поліція в містах, мали за заявами охочих до пересе-
лення скласти їхні іменні списки й передати цивільному губернатору. Перед цим одно-
сельці мали надати таким особам свідоцтво про те, що вони «никаких в податях неочи-
щенных обязанностей не состоят и нет частных долгов препятствующих к выходу из селе-
ния»25 і для «поселения на землях, Черноморскому войску принадлежащих, препятствую-
щих причин не имеется и мы их и все семейства их из числа нашего общества навсегда
увольняем и выпущаем»26. Цивільний губернатор мав передати ці списки малоросійсько-
му військовому губернатору на остаточне затвердження. Після цього, хто з переселенців
23 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1.
Спр. 2352. Арк. 24 зв.
24 Там само. Арк. 23–27 зв.
25 Там само. Арк. 28.
26 О переселении в Черноморье казаков Глуховского уезда. 04.10.1820–21.09.1825 г. ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1.
Спр. 2356. Арк. 33.
Siverian chronicle. 2024. № 4
27
бажав, той міг відіслати від себе в Чорноморʼя посланців для огляду й вибору земельних
ділянок, а цивільний губернатор мав надати їм відповідний документ для вільного прохо-
ду й одночасно повідомити Чорноморську військову канцелярію усіляко сприяти таким
посланцям. Списки тих, хто не бажав нікого від себе посилати, теж надавалися Чорномор-
ській військовій канцелярії й вона давала розпорядження, щоб і для цих людей були від-
ведені ділянки й місця для їхнього першого розміщення. Лише після отримання губерна-
тором сповіщення від військової канцелярії про те, що майбутнім переселенцям «предва-
рительно отведены были к поселению места и устроены необходимые на первый раз при-
станища», очільник губернії мав оголосити «об оном немедленно чрез кого следует всем
тем, кому переход сей дозволен, дабы они распродали собственности свои также грунто-
вые владения приизготовились бы к переходу на новые места»27.
Губернатори також закликали місцевих чиновників до точного й обовʼязкового вико-
нання вищевикладених правил і наголосили на тому, що:
1) правила мають бути доведені до всіх козаків під розписку; 2) переселення має бути
суворо добровільним; 3) як тільки з волосних правлінь надійдуть у нижні повітові суди
списки охочих до переселення, то, переконавшись у відсутності перешкоджаючих при-
чин, їх необхідно негайно передати губернатору; 4) потрібно слідкувати, щоб козаки до
остаточного затвердження списків переселенців не продавали своє майно та землю.
Списки переселенців цивільний губернатор передавав у Чернігівську казенну палату
для виключення переселенців зі списків платників податків. Нагляд за точним виконан-
ням правил мали здійснювати повітові стряпчі, тобто представники губернських прокуро-
рів28.
До місцевих органів влади також було доведено зразок відомості, в яку мали вносити
дані переселенців і яку подавали потім на затвердження військовому губернатору. Відо-
мість повинна була мати таку форму, як показано в табл. 129.
Таблиця 1
Ведомость о казаках Черниговской губернии, изготовившихся к отправлению в путь
под командою старшины такого-то / прописав имя и фамилии на земли войска
Черноморского. Учинена N месяца … дня 182… года
Из
которого
повета
население
Число
семейств
Имена и фамилии
отправляющихся семейств
Число душ
и лет Число повозок
в упряжке,
лошадей
и быков
Число
особого
скота
сверх
упряжки
Муж Жен
Такого то
повета
Селения
такового
1 Иван Павлов сын Терещенок
Жена его Ульяна
У них дети
сын Петр
дочь девка Мелания
дочь вдова Варвара
и далее так означать каждое
семейство порознь
3
8
–
1
4
–
–
–
35
–
10
16
Повозок
2 в упряжке
лошадь 1
быков 2
Лошадей
у них 3
быков 4
коров 5
овец 10
Із самого початку масових переселень з України на Північний Кавказ у складі мігран-
тів переважав український елемент. Не було секретом, що українців переселяли на Кубань
для того, щоб захищати нові південні рубежі Росії від горців, які були не в захваті від то-
го, що їхню територію прагнуть захопити чужинці з півночі. Окрім того, планувалося, що
козаки ще й мали самі себе забезпечувати, тобто заощаджувати імперські кошти. Тут ро-
сійській владі й згодився досвід запорожців, які здавна захищали південні рубежі України
від турецько-татарських наскоків. Тепер цей досвід переносився на Кубань і Ставропілля.
Суть його полягала у відсуненні мирного населення якомога подалі від місць зіткнення
супротивників і забезпеченні суцільного контролю за лінією розмежування з ворогами30.
19 жовтня 1820 р. генерал Єрмолов наказав отаману Чорноморського козачого війська
полковнику Г. Матвєєву звернутися до військової канцелярії з проханням розпочати виді-
ляти новим переселенцям земельні ділянки так, щоб ця земля перебувала не поблизу кор-
дону. Свою думку генерал пояснював тим, що нові переселенці вже відвикли від військо-
27 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1.
Спр. 2352. Арк. 27 зв.–29.
28 Там само. Арк. 32.
29 Там само. Арк. 30–31 зв.
30 Шкуро В. Переселение малороссийских казаков на Кубань в 1821–1825 гг. C. 17–18.
Сіверянський літопис. 2024. № 4
28
вої служби й не можуть бути надійним захистом у випадку нападу ворога31. Із цього мож-
на зробити висновок, що нова хвиля переселення була спрямована переважно на госпо-
дарське освоєння території й для примноження населення, ніж для військових цілей.
Проте ситуація на землях Чорноморського війська для новоселів другої хвилі міграції
виявилася зовсім інакшою. 22 березня 1821 р. малоросійський військовий губернатор Рєп-
нін доповів керівнику МВС Кочубею, що на цей час із запланованих 25 тис. козаків уже
виявили бажання переселитися з Чернігівської та Полтавської губерній на Кубань 12384
ревізьких душ чоловічої статі. У листі до Рєпніна від 22 квітня 1821 р. Кочубей повідо-
мив, що за інформацією, яку він отримав від керівника Чорноморського війська генерала
Єрмолова, попереднє переселення українських козаків на Кубань було здійснене «весьма
неудобно ибо лучшие места заняты чиновниками и казаками и то наибольше внутри дач и
сколько можна отдаленных от границы, так что новое поселение вероятно произведено
будет у самых границ и поселенцы чрез то могут быть подвержены опасностям от хищни-
ков соседних владений»32.
На противагу чорноморському, тифліське начальство, яке керувало лінією розмежу-
вання з горцями на Верхній Кубані й уздовж Терека і куди переселяли в той час переваж-
но етнічних росіян, знало лише досвід кінних козачих полків з внутрішньоросійських ре-
гіонів, які засновували свої станиці на значній відстані одна від одної на берегах річок ще
з часів царювання Івана IV й укріплювали їх як фортеці. Тому загони горців легко заходи-
ли на ворожу їм територію й вільно по ній переміщувалися, періодично вступаючи в ло-
кальні конфлікти з росіянами33.
На цьому ґрунті між тифліським і чорноморським начальством часто виникали непо-
розуміння. Як писав Ф. Щербина, відзначаючи особисту неприязнь генерала до українців,
«Єрмолов … вороже ставився до чорноморських козаків, не бажаючи рахуватися з особ-
ливостями їхнього побуту»34. Він не довіряв козачій адміністрації, часто доручав керів-
ництво козаками своїм помічникам і, взагалі, ще задовго до прийняття українських коза-
ків під своє управління, «шукав засоби, щоб позбутися цього війська»35. Це все вплинуло
на організацію другої хвилі переселення, у процесі перебігу якої потім виникало багато
непорозумінь, яких можна було уникнути за нормальних стосунків між місцевим і кав-
казьким керівництвом.
Наприкінці грудня 1820 р. Єрмолов, перебуваючи у відрядженні, доручив тимчасово
управляти краєм і командувати військами Кавказького корпусу генерал-лейтенанту
О. Вельямінову, а генерал-майора Війська донського М. Власова призначив «стежити за
кращим управлінням Чорноморським військом, особливо для керівництва кордонною
охороною, запровадження суворої і для козаків невідомої дисципліни й більшої пильності
під час охорони кордону»36.
До вирішення питання якнайскорішої відправки й поселення на нових землях, були за-
лучені найвищі владні рівні – Комітет міністрів і сам цар, що свідчить про надзвичайну
важливість цієї проблеми для влади37. Генералу Єрмолову керівник МВС Кочубей дору-
чив узяти ситуацію під свій контроль і дати розпорядження отаману Чорноморського вій-
ська Матвєєву, «дабы он мог принять нужные меры для размещения и призрения тех Ма-
лороссийских казаков, кои или отправлены уже к предопределенному им назначению, или
должны будут оставить место настоящего их жительства по невозможности обеспечить
их тут продовольством, обстоятельство, которое наипаче встретится может в Чернигов-
ской губернии по существующему там общему недостатку в продовольствии»38. Ситуа-
цію ускладнювали неврожай та примхи погоди 1820 р., через які вже в кінці зими й навес-
ні 1821 р. населення Чернігівщини голодувало, не мало чим засівати поля, просило допо-
могу у влади, а частина козаків, очікуючи відʼїзду, за словами Кочубея, «обыкновенно
спешат продавать все то, что могут, Малороссийские казаки, имеющие свои земли и оные
конечно сбывают. Легко быть может и то, что некоторая часть из казаков, назначенных к
переселению, уже и отправилась»39.
Перші значні неврожаї в Російській імперії в ХІХ ст. припали на 1819–1821 рр., потім
вони повторювалися в 1823–1824 і в 1829–1833 рр. Неврожаї 20-х рр. торкнулися не лише
нечорноземних губерній, де нестача хліба була звичним явищем, а й декількох чорнозем-
31 Самовтор С. Переселенческий комитет Черноморского казачьего войска (1821–1826). С. 144.
32 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… Арк. 69–69 зв.
33 Шкуро В. Переселение малороссийских казаков на Кубань в 1821–1825 гг. С. 17.
34 История кубанского казачьего войска. С. 59.
35 Записки А.П. Ермолова. 1798–1826 гг. / Сост. В.А. Федоров. Москва: Высшая школа, 1991. С. 370.
36 Там само.
37 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… Арк. 70.
38 Там само. Арк. 70 зв.–71.
39 Там само. Арк. 70.
Siverian chronicle. 2024. № 4
29
них губерній, зокрема Чернігівської, Катеринославської й Таврійської. Історик П. Шафра-
нов з цього приводу писав: «Найпершою губернією, яка потребувала екстрених заходів
допомоги, була губернія Чернігівська. Губернія ця і у звичайний час не могла похвалити-
ся хлібним достатком: у північній, нечорноземній і малородючій її частині зібраного вро-
жаю на харчування населення переважно не вистачало. Промислові заробітки селян теж
були мізерними. Не кращим було становище селян і в чорноземних повітах. Чернігівська
губернія вже тоді страждала від перенаселення й малоземелля; з давніх часів ми отримує-
мо відомості про переселення чернігівських селян і козаків то на Кавказ, то в Бесарабію,
то в Азовське козаче військо. Кожен значний недорід хліба неминуче викликав продо-
вольчі труднощі для населення губернії. Неврожай, який повторювався декілька років по-
спіль, робив становище чернігівського селянства критичним. У 1820 р. недорід охопив з
особливою силою 7 повітів губернії (у виносці – Чернігівський, Суразький, Мглинський,
Стародубський, Новозибківський, Городнянський, Сосницький – О.Г.). Наслідки його по-
значилися перш за все на зростанні місцевих цін на хліб; потім варто було очікувати, що в
другій половині року селянам було б нічим харчуватися»40. Вихід із кризового становища
влада вбачала в продовольчій допомозі населенню через казенні хлібні магазини й у пере-
селенні, яке б зменшило кількість мешканців у голодуючих регіонах і збільшило земельні
ділянки тих, хто залишався. Для переселенців владою було зроблено виняток: відтерміну-
вання у поверненні боргу за хліб на три роки, який ті мали повернути вже на новому місці
оселення41.
Оскільки попередньо було заплановано провести переселення впродовж трьох років, а
менш ніж за рік кількість охочих уже перевищила половину від спочатку задуманого, – на
поч. 1821 р. чиновникам стало зрозумілим, що з розміщенням такої кількості людей на
новому місці вони не впораються. 9 травня 1821 р. військовий губернатор Рєпнін наказав
цивільним губернаторам «приостановить до некоторого времени разрешение переселения
в Черноморию казаков, кои не получили еще Моего на то согласия по уважению, что чис-
ло оных до сего времени определено уже очень значительно и что больше того отправить
нынешним летом в Черноморию невозможно»42.
У червні–липні 1821 р. цивільні губернатори Чернігівської та Полтавської губ. отрима-
ли від Чорноморської військової канцелярії повідомлення про те, що для прийому пересе-
ленців згідно з поданими губернаторами списками вже все готове, новоприбулих виріше-
но поселяти в старих курінних поселеннях, яких на той час у Чорноморському війську на-
лічувалося 44, а для прийому переселенців на кордоні з Чорноморʼям уже призначені від-
повідальні чиновники43.
27 червня 1821 р. керівником МВС Кочубеєм було доведено до цивільних губернато-
рів царський указ, згідно з яким «казаков, кои изволили уже желание переселится и изго-
товились к отправлению не удерживать, но отправлять на земли Черноморского войска».
У липні 1821 р. губернаторами було зроблено відповідні вказівки місцевим чиновникам,
щоб ті оголосили козакам, яким уже наданий дозвіл на переселення, готуватися до відʼїз-
ду. Від чиновників вимагалося скласти списки партій переселенців, а після цього «присту-
пить в нынешнем же месяце и к самой отправке казаков на земли Черноморского войска».
Губернатори наполегливо наголошували на тому, щоб партії переселенців неодмінно ви-
рушили в липні для того, щоб «прежде осени могли прийти в Черноморию»44.
Згідно з розпорядженням губернаторів, партії мали відправлятися одна за одною через
три дні, «чтобы тем отвратить затруднения в продовольствии людей и скота», під керів-
ництвом старійшини, «который выбран из благонадежности их и трезвого поведения».
Старійшині вручався поіменний список партії та відкритий лист від губернатора для того,
щоб у дорозі місцеві власті не чинили партії ніяких перепон, а всіляко сприяли переселен-
ню. До старійшин також було доведено інструкцію, яка включала такі пункти:
а) суворий нагляд за поведінкою козаків; б) попередження суперечок і бійок між коза-
ками; в) піклування про пошук пасовищ і водопоїв; г) спостереження за тим, щоб до пар-
тій у дорозі не приєднувалися поміщицькі селяни й утікачі; якщо ж таке трапиться, то та-
ких осіб необхідно було здавати міським або земським поліціям; д) піклування про медич-
не обслуговування хворих без зупинки всієї партії; е) після прибуття в Чорноморʼя старій-
шина мав передати список партії місцевому керівництву.
40 Шафранов П. Неурожаи хлеба в России и продовольствие населения в 20-х гг. настоящего столетия. Русское
богатство. 1898. № 5. С. 87–88.
41 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… Арк. 106, 118–122, 285–
286.
42 Там само. Арк. 83.
43 Там само. Арк. 92, 111.
44 Там само. Арк. 98–98 зв., 102 зв.
Сіверянський літопис. 2024. № 4
30
Цивільний губернатор мав бути повідомлений про час виходу кожної партії й отрима-
ти екземпляр відомості про переселенців. До кордону сусіднього по тракту слідування по-
віту переселенську партію мав супроводжувати місцевий чиновник, а земський комісар –
турбуватися, щоб партію на кордоні з наступним повітом прийняв і супроводжував далі
чиновник сусіднього повіту. Губернатори пригрозили чиновникам, щоб «поручение сие
исполнить во всей точности, с должной поспешностью, в противном случае всякое упу-
щение и медленность подвергнут вас строгому взысканию»45.
Із початком масового переселення на Кубані було створено спеціальний владний ор-
ган, який мав займатися новоприбулими мігрантами. 6 вересня 1821 р. Вельямінов віддав
наказ отаману чорноморського козацтва Матвєєву створити громадський комітет для на-
дання допомоги переселенцям і звільнення військової канцелярії від такого тягаря46. У
грудні 1821 р. в Катеринодарі було створено Переселенський комітет під головуванням
наказного отамана. Голова одразу звернувся з особливим посланням до населення Чорно-
морʼя, в якому прохав допомоги для нових переселенців, оскільки ті перебували в жахли-
вому стані. Усі, у кого були надлишки продуктів, зерна, худоби, грошей, везли все це в
комітет. Офіцери з комітету об’їжджали курінні поселення й хутори, збираючи пожерт-
ви47. В обовʼязки чиновників з комітету також було покладено відвідувати козацькі посе-
лення, дізнаватися про їхні потреби, реагувати на прохання й скарги, залучати козаків до
праці48. Цей комітет діяв до 30 вересня 1826 р., коли Чорноморська військова канцелярія
постановила: через те, що «дії Комітету, створеного у Війську Чорноморському для посе-
лення 25 тис. Малоросійських козаків з їх сімействами ..., більше не потрібні», то на під-
ставі наказу Єрмолова від 7 вересня 1826 р. ухвалено рішення, щоб «військова канцелярія
прийняла від комітету справи нових козаків, а сам комітет розпустити, сільські лазарети
знищити, наявний провіант віддати у військові магазини, а гроші, що залишилися, віддати
в приказ громадської опіки»49.
Друга хвиля організованого переселення ще тривала, а вже 18 березня 1824 р. Олек-
сандр І затвердив нові правила переселення під назвою «Про переселення казенних селян,
і про наділення їх землею на правилах, які до цього додаються»50. Потім ці правила були
доповнені пропозиціями новоросійського генерал-губернатора й намісника Бесарабії
М. Воронцова від 15 лютого 2024 р., і вже за царя Миколи І все це втілилося в положення
Комітету міністрів від 21 вересня 1826 р. під назвою «Про переселення селян з внутрішніх
губерній в Бесарабську область», за яким у наступні роки планувалося переселити 20000
державних селян із Чернігівської, Полтавської, Орловської та Курської губ. до Бендер-
ського й Аккерманського повітів51. У 1825–1826 рр., у звʼязку з великим бажанням селян
перейти до Бесарабії, туди також було дозволено переселення селянам Тамбовської, Ря-
занської, Тульської, Калузької, Харківської й Таврійської губерній. Проте, незважаючи на
підтримку уряду та бажання багатьох селян переселитися до південноукраїнського регіо-
ну, ця кампанія на відміну від попередньої не мала значних результатів. За урядовими да-
ними, упродовж 1824–1830 рр. до Бесарабії переселилося лише 3600 державних селян52.
Згодом ці правила були підтверджені й доповнені положенням Комітету міністрів від
31 січня 1831 р. «Про додаткові правила для переселення казенних селян»53, і ними вже
керувалися під час третьої організованої хвилі переселення на Північний Кавказ і в Заку-
бання в 1832–1836 рр.54
Отже, з огляду на вищесказане можна дійти висновку, що організаційно-правові осно-
ви масового переселення козаків Північного Лівобережжя України на землі Чорномор-
ського війська у 20-х рр. ХІХ ст. формувались упродовж майже двох десятиліть до почат-
ку цього переселення й остаточно були сформовані у 1820 – на поч. 1821 рр. Сам же масо-
вий переселенський рух розпочався влітку 1821 р. Російський царизм, організовуючи пе-
реселення українських козаків, переслідував колонізаторську політику й прагнув до дена-
45 По указу императора Александра І о переселении 25 тыс. Малороссийских казаков… ДАЧО. Ф. 128. Оп. 1.
Спр. 2352. Арк. 102 зв.–103.
46 Самовтор С. Переселенческий комитет Черноморского казачьего войска (1821–1826). С. 144.
47 Шкуро В. Переселение малороссийских казаков на Кубань в 1821–1825 гг. C. 20–21.
48 Самовтор С. Переселенческий комитет Черноморского казачьего войска (1821–1826). С. 145.
49 Там само. С. 145–146.
50 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1. Т. ХХХIX. 1824. Санкт-Петербург: Тип-я ІІ Отд-я
Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1830. С. 227–232.
51 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. Т. І. 12.12.1825–1826. Санкт-Петербург: Тип-я ІІ
Отд-я Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1830. С. 998–1000.
52 Ликова В. Переселення малоросійських козаків на землі Чорноморського війська… С. 27.
53 Полное собрание законов Российской империи. Собр. 2. Т. VI. 1831. Ч. 1. Санкт-Петербург: Тип-я ІІ Отд-я
Собств. Его Имп. Величества Канцелярии, 1830. С. 113–115.
54 Зобов Ю. Политика правительства по регулированию крестьянского переселенческого движения в первой
пол. ХІХ в. Вестник Челябинского государственного университета. 1993. № 2. С. 23.
Siverian chronicle. 2024. № 4
31
цифікації українців, витравлюючи в їхній свідомості відчуття, що вони є українцями, зі-
штовхував їх із корінними народами. По суті, українці, оберігаючи південні рубежі Росій-
ської імперії, сприяли колонізаторській політиці російського царизму.
References
Lykova, V. (2009). Dvi kolonizatsiini kompanii na zemli Pivdennoi Ukrainy v pershii pol. XIX st.
[Two colonization companies on the land of Southern Ukraine in the first half of the 19th c.]. Volynski isto-
rychni zapysky – Volyn historical notes, 2, P. 50–59.
Lykova, V. (2010). Pereselennia malorosiiskikh kozakiv na zemli Chornomorskoho viiska na
poch. XIX st. [Resettlement of the Little Russian Cossacks on lands of the Black Sea army at the beginning
of the 19th c.]. Chornomorska mynuvshyna – Black Sea past, 5, P. 27–33. Odesa, Ukraine.
Petrenko, Y. (1993). Ukrainske kozatstvo i Kuban [Ukrainian Cossacks and Kuban]. Kyivska starovy-
na – Kyiv antiquity, 1, P. 114–119.
Potto, V. (1994). Kavkazskaya voyna. Istoricheskoye nasledie [Caucasian war. Historical heritage].
Stavropol, Russia.
Samovtor, S. (2008). Pereselencheskiy komitet Chernomorskogo kazachego voyska (1821–1826) [Re-
settlement committee of the Black Sea Cossack host (1821–1826)]. Kozatska spadshchyna – Cossack heri-
tage, 4, Р. 142–146. Dnipropetrovsk, Ukraine.
Sazonova, S. (2010). Pereselenie ukraintsev na Severnyi Kavkaz i ikh sotsiokulturnaya adaptatsiya (ko-
nets XVIII – pervaya pol. XIX v.) [Resettlement of Ukrainians to the North Caucasus and their sociocultu-
ral adaptation (the late 18th – the first half of the 19th c.)]. Stavropol, Russia.
Shkuro, V. (2006). Pereselenie malorossiyskih kazakov na Kuban v 1821–1825 gg. [Resettlement of
Little Russian Cossacks to the Kuban in 1821–1825]. Kuban–Ukraina: Voprosy istoriko-kulturnogo vza-
imodeistviya – Kuban-Ukraine: Issues of historical and cultural interaction, 1, P. 16–27. Krasnodar, Rus-
sia.
Zobov, Y. (1993). Politika pravitelstva po regulirovaniyu krestyanskogo pereselencheskogo dvizheniya
v pervoy pol. XIX v. [Government policy to regulate the peasant migration movement in the first half of
the 19th c.]. Vestnik Chelyabinskogo gosudarstvennogo universiteta – Bulletin of Chelyabinsk state univer-
sity, 2, P. 22–28.
Герасимчук Олександр Михайлович – кандидат історичних наук, старший викладач
кафедри педагогіки і методики викладання історії та суспільних дисциплін Національного
університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка (вул. Гетьмана Полуботка,
53, м. Чернігів, 14013, Україна).
Herasymchuk Oleksandr – candidate of historical sciences (PhD in History), senior lectu-
rer of the department of pedagogy and methods of teaching history and social disciplines,
T.H. Shevchenko national university «Chernihiv colehium» (53 Hetmana Polubotka Str., Cher-
nihiv, 14013, Ukraine).
E-mail: gerasim_o@yahoo.com
ORGANIZATIONAL AND LEGAL BASIS OF THE RESETTLEMENT
OF RESIDENTS OF CHERNIHIV AND POLTAVA PROVINCES
TO THE BLACK SEA ARMY LANDS
in 1820–1825
Migration processes are important factors that affect not only the demographic parameters of the po-
pulation, but also the life of the country as a whole. Research work in this direction becomes a valuable
asset for a more in-depth study of the history of our country. The purpose of this article is to study the or-
ganizational and legal foundations of the resettlement of residents of Chernihiv and Poltava provinces on
the land of the Black Sea army in 1820–1825. The methodological basis of this study is the principles of
historicism, scientific research and objectivity, which contributed to the achievement of impartiality and
credibility during the investigation specific facts and showing the logic of the development of changes in
the historical process. Research methods are based on the principles of historicism and objectivity; they
are represented by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods – histo-
rical-comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the research lies in the fact that, for the
first time, on the basis of archival materials, stages of the formation of legal grounds for the migration of
population of the Northern Livoberezhzhia of Ukraine to the Kuban in 1820–1825 were considered.
Conclusions. Organizational and legal foundations of resettlement of Ukrainian Cossacks on the lands of
the Black Sea аrmy in the 1920s were formed for almost two decades before the start of this resettlement
and were finally formed in 1820 – the early 1821. The mass resettlement movement began in the summer of
1821. The Russian tsarism, organizing the resettlement of Ukrainian Cossacks, pursued a colonial policy
and sought to de-Nazify Ukrainians, etching in their consciousness, the feeling that they are Ukrainians,
confronting them with those peoples who were indigenous there. Тhe Ukrainians, protecting the southern
borders of the Russian Empire, contributed to the colonization policy of the Russian tsarism.
Key words: Cossacks, migrations, resettlement movement, Black Sea Cossack аrmy, Chernihiv guber-
nia, Poltava gubernia, Northern Livoberezhzhia.
Сіверянський літопис. 2024. № 4
32
Дата подання: 22 березня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 8 серпня 2024 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Герасимчук, О. Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської
губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. Сіверянський літопис. 2024. № 4. С. 22–
32. DOI: 10.58407/litopis.240402.
Цитування за стандартом APA
Herasymchuk, О. (2024). Orhanizatsiino-pravovi osnovy pereselennia zhyteliv Chernihivskoi y Poltav-
skoi hubernii na zemli Chornomorskoho viiska u 1820–1825 rr. [Organizational and legal basis of the
resettlement of residents of Chernihiv and Poltava provinces to the Black Sea army lands in 1820–1825].
Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, P. 22–32. DOI: 10.58407/litopis.240402.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199929 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:02:27Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Герасимчук, О. 2024-11-07T14:14:31Z 2024-11-07T14:14:31Z 2024 Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. / О. Герасимчук // Сіверянський літопис. — 2024. — № 4. — С. 22-32. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240402 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199929 94 (477.51+477.53)«1820–1825» Міграційні процеси є важливими чинниками, які впливають не лише на демографічні параметри
 населення, а й на життєдіяльність країни в цілому. Дослідницька робота в цьому напрямку стає
 цінним надбанням для більш поглибленого вивчення історії нашої країни. Метою статті є дослідження процесу формування організаційно-правових основ переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості та обʼєктивності, що сприяло досягненню неупередженості та достовірності під час зʼясування конкретних фактів та показу логіки розвитку змін в
 історичному процесі. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історизму та обʼєктивності; вони представлені загальнонауковими методами аналізу, синтезу та спеціально-історичними
 методами – історико-порівняльними й історико-генетичними. Наукова новизна. Вперше на основі
 архівних матеріалів розглянуто етапи формування правових підстав для міграцій населення Північного Лівобережжя України на Кубань у 1820–1825 рр. Висновки. Організаційно-правові основи переселення українських козаків на землі Чорноморського війська у 20-х рр. ХІХ ст. формувались упродовж майже двох десятиліть до початку цього переселення й остаточно були сформовані у 1820 –
 на поч. 1821 рр. Сам же масовий переселенський рух розпочався влітку 1821 р. Російський царизм,
 організовуючи переселення українських козаків, переслідував колонізаторську політику й прагнув до
 денацифікації українців, витравлюючи в їхній свідомості відчуття, що вони є українцями, зіштовхував їх з корінними народами. По суті, українці, оберігаючи південні рубежі Російської імперії,
 сприяли колонізаторській політиці російського царизму. Migration processes are important factors that affect not only the demographic parameters of the population,
 but also the life of the country as a whole. Research work in this direction becomes a valuable
 asset for a more in-depth study of the history of our country. The purpose of this article is to study the organizational
 and legal foundations of the resettlement of residents of Chernihiv and Poltava provinces on
 the land of the Black Sea army in 1820–1825. The methodological basis of this study is the principles of
 historicism, scientific research and objectivity, which contributed to the achievement of impartiality and
 credibility during the investigation specific facts and showing the logic of the development of changes in
 the historical process. Research methods are based on the principles of historicism and objectivity; they
 are represented by general scientific methods of analysis, synthesis and special-historical methods – historical-
 comparative and historical-genetic. The scientific novelty of the research lies in the fact that, for the
 first time, on the basis of archival materials, stages of the formation of legal grounds for the migration of
 population of the Northern Livoberezhzhia of Ukraine to the Kuban in 1820–1825 were considered.
 Conclusions. Organizational and legal foundations of resettlement of Ukrainian Cossacks on the lands of
 the Black Sea аrmy in the 1920s were formed for almost two decades before the start of this resettlement
 and were finally formed in 1820 – the early 1821. The mass resettlement movement began in the summer of
 1821. The Russian tsarism, organizing the resettlement of Ukrainian Cossacks, pursued a colonial policy
 and sought to de-Nazify Ukrainians, etching in their consciousness, the feeling that they are Ukrainians,
 confronting them with those peoples who were indigenous there. Тhe Ukrainians, protecting the southern
 borders of the Russian Empire, contributed to the colonization policy of the Russian tsarism. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Історія міст і сіл Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. Organizational and legal basis of the resettlement of residents of Chernihiv and Poltava provinces to the Black Sea army lands in 1820–1825 Article published earlier |
| spellingShingle | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. Герасимчук, О. Історія міст і сіл |
| title | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. |
| title_alt | Organizational and legal basis of the resettlement of residents of Chernihiv and Poltava provinces to the Black Sea army lands in 1820–1825 |
| title_full | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. |
| title_fullStr | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. |
| title_full_unstemmed | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. |
| title_short | Організаційно-правові основи переселення жителів Чернігівської й Полтавської губерній на землі Чорноморського війська у 1820–1825 рр. |
| title_sort | організаційно-правові основи переселення жителів чернігівської й полтавської губерній на землі чорноморського війська у 1820–1825 рр. |
| topic | Історія міст і сіл |
| topic_facet | Історія міст і сіл |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199929 |
| work_keys_str_mv | AT gerasimčuko organízacíinopravovíosnovipereselennâžitelívčernígívsʹkoíipoltavsʹkoíguberníinazemlíčornomorsʹkogovíisʹkau18201825rr AT gerasimčuko organizationalandlegalbasisoftheresettlementofresidentsofchernihivandpoltavaprovincestotheblackseaarmylandsin18201825 |