Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)?
Мета статті – з’ясувати, чим була «татарщина» із заповіту волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.). Новизна: «татарщина» досі не була предметом спеціального дослідження. У джерелах XIII ст. вона згадана лише один раз і жодного разу в XIV ст. Тому для визначення її суті й змісту проаналі...
Gespeichert in:
| Datum: | 2024 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2024
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199949 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? / В. Гулевич // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 5-9. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199949 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-1999492025-02-05T20:30:12Z Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? What is «tatarshchyna» from the will of Volyn prince Volodymyr Vasylkovych (1287)? Гулевич, В. У глиб віків Мета статті – з’ясувати, чим була «татарщина» із заповіту волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.). Новизна: «татарщина» досі не була предметом спеціального дослідження. У джерелах XIII ст. вона згадана лише один раз і жодного разу в XIV ст. Тому для визначення її суті й змісту проаналізовано згадки про «татарщину» та «ординщину» в джерелах XV–XVI ст. Висновки: «татарщина» була нерегулярним екстраординарним і чітко не обумовленим податком на князівські потреби, пов’язаними з монголами. The purpose of the article is to find out what the «tatarshchyna» was from the will of the Volyn prince Volodymyr Vasylkovych (1287). Novelty: «tatarshchyna» has not yet been the subject of a special study. In the sources of the 13th c., it is mentioned only once and never in the 14th c. Therefore, references to «tatarshchyna » and «ordynshchyna» in the sources of the 15th–16th c. were analyzed to determine its essence and content. Conclusions: «Tatarshchyna» was an irregular extraordinary and not clearly determined tax on princely needs related to Mongols. 2024 Article Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? / В. Гулевич // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 5-9. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240501 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199949 94(477)«1287» uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
У глиб віків У глиб віків |
| spellingShingle |
У глиб віків У глиб віків Гулевич, В. Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? Сiверянський літопис |
| description |
Мета статті – з’ясувати, чим була «татарщина» із заповіту волинського князя Володимира
Васильковича (1287 р.). Новизна: «татарщина» досі не була предметом спеціального дослідження.
У джерелах XIII ст. вона згадана лише один раз і жодного разу в XIV ст. Тому для визначення її суті й змісту проаналізовано згадки про «татарщину» та «ординщину» в джерелах XV–XVI ст.
Висновки: «татарщина» була нерегулярним екстраординарним і чітко не обумовленим податком
на князівські потреби, пов’язаними з монголами. |
| format |
Article |
| author |
Гулевич, В. |
| author_facet |
Гулевич, В. |
| author_sort |
Гулевич, В. |
| title |
Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? |
| title_short |
Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? |
| title_full |
Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? |
| title_fullStr |
Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? |
| title_full_unstemmed |
Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? |
| title_sort |
що таке «татарщина» із заповіту волинського князя володимира васильковича (1287 р.)? |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2024 |
| topic_facet |
У глиб віків |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199949 |
| citation_txt |
Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича (1287 р.)? / В. Гулевич // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 5-9. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT gulevičv ŝotaketatarŝinaízzapovítuvolinsʹkogoknâzâvolodimiravasilʹkoviča1287r AT gulevičv whatistatarshchynafromthewillofvolynprincevolodymyrvasylkovych1287 |
| first_indexed |
2025-11-25T08:14:08Z |
| last_indexed |
2025-11-25T08:14:08Z |
| _version_ |
1849749381839847424 |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2024. № 5
5
У ГЛИБ ВІКІВ
УДК 94(477)«1287»
Владислав Гулевич
•
ЩО ТАКЕ «ТАТАРЩИНА»
ІЗ ЗАПОВІТУ ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА ВАСИЛЬКОВИЧА
(1287 р.)?
DOI: 10.58407/litopis.240501
© В. Гулевич, 2024. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4040-817X
Мета статті – з’ясувати, чим була «татарщина» із заповіту волинського князя Володимира
Васильковича (1287 р.). Новизна: «татарщина» досі не була предметом спеціального дослідження.
У джерелах XIII ст. вона згадана лише один раз і жодного разу в XIV ст. Тому для визначення її су-
ті й змісту проаналізовано згадки про «татарщину» та «ординщину» в джерелах XV–XVI ст.
Висновки: «татарщина» була нерегулярним екстраординарним і чітко не обумовленим податком
на князівські потреби, пов’язаними з монголами.
Ключові слова: князі Романовичі, монгольські податки, «татарщина».
Дослідження взаємин князів династії Романовичів з монголами й татарами тривають
уже понад півтораста років. Кількість монографій та окремих статей на цю тему наразі
має величезний перелік, аналіз якого не є завданням цієї праці. Утім, чимало проблем цих
відносин і досі або не отримали належної уваги, або не були розв’язані передусім через
брак джерел. Серед таких можна назвати монгольську податкову політику у володіннях
Романовичів. Зокрема нам нічого невідомо про те, чи провели монголи у володіннях кня-
зів Данила й Василька Романовичів перепис населення, необхідний для визначення кіль-
кості оподаткованих людей. Ми навіть не маємо даних про те, які саме податки й повин-
ності були накладені на населення володінь Романовичів, хто і як їх збирав та куди їх до-
правляли. Певне свідоцтво про їхній можливий перелік маємо лише з хронологічно близь-
кого ярлика 1267 р. хана Менгу-Тимура, даного Православній Церкві: «дань», «тамга»,
«поплужное», «ям», «война», «подвода» і «корм»1.
Усі згадані податки та повинності, окрім данини, про яку дискутують, визначити дово-
лі легко2. Стосовно данини для володінь Романовичів можна навести заповіт Володимира
Васильковича (1287), де згадані, зокрема, «поборъ» і «тотарьща», за якими потрібно
звертатися «ко кнѧзю»3. Складність визначення їх суті й змісту викликана тим, що «татар-
щина» згадана в джерелах XIII ст. лише один раз. Герберт Шурман вважав, що йдеться
про монгольські податки «alban» та «qopčur / qūbchūr / qubčiri», тобто «данину» та «по-
бор», а на думку Джона Сміта навпаки – «побор» і «данину»4. Питання, чи можна албан і
кубчур співвідносити з «побором» і «татарщиною» або «пошліною» та «даниною» з ярли-
ків Православній Церкві 1357 і 1379 рр.5 залишається відкритим, позаяк «дань» на Волині
була відома. Так, Володимир Василькович заповів своїй дружині «городъ Кобрынь . и с
1 Памятники русского права. Вып. 3. Москва, 1953. № 3. С. 467–468.
2 Gulevych V. On the issue of subordination of the galician-volhynian princes to the Mongol empire and its consequen-
ces. Reconstructing the Past. 2023. Vol. 1. № 4. P. 65–69.
3 Полное собрание русских летописей: В 24-х т. Изд. 2-е. Санкт-Петербург, 1908. Т. 2: Ипатиевская летопись.
Стб. 903–904; Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства XIII – першої половини
ХІV століть: Дослідження. Тексти. Львів, 2004. № 46. С. 317.
4 Schurmann H. Mongolian tributary practices of the 13th c. Harvard journal of Asiatic studies. Cambridge, Massachu-
setts: Harvard Yenching Institute, 1956. Vol. 19. № 3–4. P. 304–389; Smith J. Mongol and Nomadic taxation. Harvard
journal of Asiatic studies. Cambridge, Massachusetts: Harvard Yenching Institute, 1970. Vol. 30. № 3–4. P. 46–85.
5 Памятники русского права. Вып. 3. № 5. С. 469; № 1. С. 465.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
6
людми и з данью» за умови, щоб «како при мнѣ даяли [данину] тако и по мнѣ ать дають
кнѧгинѣ моеи»6.
Словники пояснюють «поборъ» і «татарщину» як, відповідно, «подать, збір податі» й
«данину, що виплачували татарам»7. На думку ж Вадима Арістова, «побор» і «татарщи-
на», вірогідно, були різновидом ситуативних повинностей, зокрема натурального податку,
а фактично стягненням на утримання татар (насамперед їх очільників). Двічі повторені в
ГВЛ слова про зустріч Романовичами монголів «с питьемь и с даръı»8 можуть свідчити,
що це – стійка формула, а «кормління» і «дари» отримали назву «татарщина», пізнішою
аналогією якої вірогідно є литовська «ординщина»9. Спостереження цікаве, але воно по-
требує уточнення.
На нашу думку, «питье» и «дары» не слід ототожнювати ні з податком, ні з повинніс-
тю. Про роль алкоголю у взаєминах князів із монголами в XIII ст. ми маємо лише дві згад-
ки. Але у XV ст. алкогольні напої відіграватимуть важливу роль у дипломатичних відно-
синах кафінських генуезців із кримськими ханами10, і вони не були ні даниною, ні повин-
ністю. Судячи з величезного обсягу вина, піднесеного владою міста Кафи кримському ха-
ну Хаджи Гірею у жовтні 1456 р. (441 мітрій, тобто 4,5 т11, на суму 1646 аспрів), воно бу-
ло призначене для всього ханського війська12. Те, що монгольські воїни в поході спожива-
ли значні об’єми вина, прямо вказує Джувейні. Коли каан Менгу «доручив завоювання за-
хідних областей» своєму брату Хулагу, то для забезпечення його війська «було наказано,
щоб усі [підкорені монголами] землі [по яким проходитиме військо Хулагу] дали по одно-
му таґару, тобто 100 мандів, борошна і по 50 мандів, тобто одній шкурі (бурдюку –
В.Г.), вина на кожного чоловіка (воїна – В.Г.)»13. У своїх приватних володіннях князі Ру-
сі тримали чималі запаси меду та вина. Так, літопис повідомляє, що тільки в одному ма-
ленькому княжому селі «въ погребѣхъ бъıло ф҃ (=500) берковьсковъ медоу . а вина п҃ (=80)
корчагь»14. Бéрковець містив 10 пудів15. Тобто, у цьому випадку запас лише питного меду
складав понад 80 т.
Отже, можна думати, що й Романовичі виставляли «питье» для значно ширшого кола
осіб, ніж монгольська верхівка. Натомість обдарувати всіх монгольських воїнів було про-
сто неможливо. Тому навряд чи можливо помилитися, коли йдеться про «дари» – пошире-
ний у відносинах із монголами й татарами звичай, який пережив століття і був добре зна-
ний в Орді та Кримському ханаті. У більш пізній час дари в латинській традиції отримали
назву «новена» (лат. «novena» від лат. «novem» – дев’ять). Її суть окреслив Іосафат Барба-
ро: «Новеною називається дар, що складається з дев’яти різних предметів, наприклад
шовкової тканини, скарлатового сукна16 й інших речей, числом до дев’яти: такий звичай
піднесення [дарів татарським] правителям у цих областях»17. Обізнаний із монгольськими
звичаями Василько Романович рекомендував запастися дарами францисканцю Іоанну
Плано де Карпіні, який прямував як папський посланець у Монголію. Без подарунків йо-
му було б складно виконати посольську місію, у чому він згодом переконався й сам18. То-
му францисканець вчинив так, як йому радив князь19.
«Татарщина» знову зустрічається в джерелах майже через два століття – вона згадана
у грамотах княгині Анни, дружини князя Свидригайла. Першою грамотою від 9 лютого
6 Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 903.
7 Словарь русского языка XI–XVII вв. Москва, 1989. Вып. 15: (Перстъ–Подмышка). С. 131–132; Словарь русско-
го языка XI–XVII вв. Москва, 2011. Вып. 29: (Сулегъ–Тольмиже). С. 221.
8 Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 892, 893.
9 Галицько-Волинський літопис: текстологія / Ред. Толочко П. Київ, 2020. С. 618–622.
10 У травні 1442 р. під час переговорів з нещодавно обраним кримським ханом Хаджи Гіреєм генуезці піднесли
йому мальвазію на суму 168 аспрів: Джанов О. Книга Масарії Кафи 1441–1442 рр. Ucrainica Medievalia. 2021.
№ 4. С. 335.
11 Мітра (μέτρον) – грецька міра виміру рідини для вина в Константинополі, Пера, Тані та Кафі, про яку ще в
XIV ст. згадував Франческо Пеголотті (metro), ідентична візантійському ϑαλασσιον μέτρον, що містить бл. 10,25
літри: Schilbach E. Byzantinische Metrologie. München: C.H. Beckʼsche Verlagsbuchhandlung, 1970. S. 112, 129; Pe-
golotti Francesco Balducci. La pratica della mercatura. Cambridge, Massachusetts, 1936. P. 53.
12 Джанов А. Каффа, Крымское ханство и османы в 1454–1456 гг. Сугдейський збірник. Київ, 2019. Вип. 2 (VIII).
С. 86, 159–160.
13 ‘Ala-ad-Din ‘Ata-Malik Juvaini. The History of the Word-Conqueror. Vol. II / Translated from the text of Mirza Mu-
hammad Qazvini by J.A. Boyle. Manchester, 1997. P. 609.
14 Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 333, 334.
15 Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-х т. / Пер. с нем. и доп. О.Н. Трубачева, под ред. и с
предисл. Б.А. Ларина. 2-е изд., стер. Москва, 1986. Том I (А–Д). С. 156–157; Словарь русского языка XI–XVII вв.
Москва, 1975. Выпуск 1 (А–Б). С. 147.
16 Скарлат – старовинна дорога тканина, назва якої походить від фр. «ècarlate» – яскраво-червоний колір.
17 Барбаро Иосафат. Путешествие в Тану. Барбаро и Контарини о России. К истории итало-русских связей в
XV в. / Вступ. ст., подг. текста, перевод и комментарий Е.Ч. Скржинской. Москва: Наука, 1971. С. 141–142.
18 Giovanni di Plan Carpine. Storia dei Mongoli. Spoleto, 1989. P. 268.
19 Ibid. P. 303.
Siverian chronicle. 2024. № 5
7
1470 р. вона дала своєму слузі «Васильевичу Ленцу а братаничу его Фальцу землю слу-
жебную». Із тексту випливає, що «татарщина» – не повинність, а данина (податок): «…а
съ той земли имъ намъ служыти конемъ, а даньемъ ничого не давати – ни татарщыны,
ани ильну, ани собакъ кормити, на ястреба кормить развей»20. У грамоті від 15 грудня
1473 р. сказано, що «Мы вεликая кн(я)г(и)ни Швитрыгаиловая Анна ωтпɣстили εсмо та-
тарщынɣ грошεй 15 кгрошъ ловчыи Мошлякɣ старомɣ и дεтεмъ εго»21.
Існувала «татарщина» і в удільних володіннях князів, які розпоряджалися нею на влас-
ний розсуд. Так, князь Іван Васильович22, заснувавши у Давид-Городку собор, дав «…изъ
плату … Городецкого съ татарщыны … тремъ попомъ кождому попу по две коне и по
двадцати и по чотыре грошы литовское монеты, а дьякону рубль без чотырехъ грошей
литовское монеты»23. Усі три згадані грамоти походять з території Пінського князівства
(Столінський район Республіки Бєларусь). У XIII ст. Турово-Пінське князівство, принайм-
ні його південна частина на Правобережжі Прип’яті, також входила до складу Улусу
Джучі24.
«Татарщину» чотири рази згадують договірні грамоти московського князя Івана III з
рідним братом Углицьким князем Андрієм 1481 р. у частині, що регулювала їх відносини
з татарськими державами: «А с Романова городка давати ти татарщину къ Ярославлю
по старинѣ» і «А с Романова городка давати ми татарщину къ Ярославлю по стари-
нѣ»25. Цілком очевидно, що й ця «татарщина» не була винаходом XV ст., а мала тяглість і
поширення зі значно раніших часів. Можна думати, що до тексту договору вона потрапи-
ла лише тому, що місто було куплене особисто княгинею Марією Ярославною, яка відда-
ла його своєму сину Андрію Васильовичу після того, як Іван III загарбав усю спадщину
бездітного брата Юрія Васильовича (†12 вересня 1473 р.). Із договору цілком очевидно,
що «татарщина» – це не частина згаданої у ньому татарської данини («выход»), а окремий
податок.
«Татарщина» не могла бути податком на утримання монголів, оскільки для цього існу-
вав згаданий у ханському ярлику 1267 р. «корм». На думку низки дослідників, це дослів-
ний переклад монгольського «šigüsü~šügüsü», що спочатку означало «їжа (зазвичай м’ясо)
для піднесень; їжа для подорожуючих чиновників; ціла вівця, приготована й подана по-
чесним гостям»26. Слово «süsün» зустрічається в ярликах ординських ханів Токтамиша
(1393) і Тимур-Кутлуга (1398), кримських ханів Хаджи Гірея (1453), Менглі Гірея (1467),
Саадат Гірея (1523) та Сахіб Гірея (1523). Тобто, «ši’üsün» або «šǖsün» – технічний термін
монгольської ямської системи, що окреслював обов’язки служби поштової станції щодо
державних посланців і роз’їзних чиновників. Він включав їжу, напої і, ймовірно, фураж
для коней27.
Але «кормъ» як повинність населення на утримання посадових осіб або війська відо-
мий на території володінь Романовичів із домонгольських часів: «и реч(ѣ) Болеславъ . раз-
ведете дружину мою по городомъ . на кормъ» (1018) і «и приѧ [князь Данило Романович]
землю Галичьскоую . и розда городъı бояромъ . и воеводамъ . и бѣаше корма . оу нихъ
много» (1234)28. Отже, утримання військових гарнізонів і знаті не було нововведенням,
але відтепер крім княжого війська населення зобов’язали в разі потреби утримувати ще й
монгольське. Оскільки перебування монгольських гарнізонів у володіннях Романовичів
на постійній основі джерела не фіксують, виконання цієї повинності лягало на плечі їхніх
підданих лише під час виконання іншої – «війни», коли військо монголів проходило через
землі князів.
Перейдемо до «ординщини». Генетичний зв’язок між волинською та пінською «та-
тарщинами» і литовською «ординщиною» простежити неможливо передусім через брак
даних у період кін. XIII – кін. XV ст. Але повністю заперечувати його, мабуть, не варто.
Так, суд 29 лютого 1499 р. зобов’язав людей бояр Котовичів робити те, що «они зъдавна
20 Ревизия пущ и переходов звериных в бывшем Великом Княжестве Литовском с присовокуплением привиле-
гий на входы в пущи и на земли. Вильна, 1867. С. 340.
21 Нацыянальны гістарычны архіў Беларусі. Ф. 1777. Пінскі земскі суд. Воп. 1. Адз. зах. 88. Арк. 85 (86). Опублі-
кована в: Ревизия пущ и переходов звериных... С. 330.
22 Син серпуховсько-боровського князя Василя Ярославовича, який втік у ВКЛ: Грушевский А. Очерк истории
Турово-Пинского княжества в составе Литовско-русского государства XIV–XVI в. Киев, 1902. С. 7–10.
23 Ревизия пущ и переходов звериных… С. 348.
24 Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 872.
25 Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV–XVI вв. Москва–Ленинград, 1950. № 72. IIа.
С. 259; № 72. IIб. С. 262; № 72. IIIа. С. 265; № 72. III.б. С. 267.
26 Vér M. The postal system of the Mongol Empire in northeastern Turkestan. PhD Dissertation. Advisors
prof. dr. I. Zimonyi, dr. S.-C. Raschmann. Szeged, 2016. P. 105 nota 190; Vásáry I. Susun and süsun in Middle Turkic
texts. Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. 1977. T. XXXI. Fasc. 1. P. 51–59; Allsen T. Imperial posts,
West, East and North: a review article. Archivum Eurasiae Medii Aevi. 2010. № 17. P. 267.
27 Там само.
28 Полное собрание русских летописей. Т. 2. Стб. 130, 771.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
8
[робили разом] з волостю … Свислоцкою [–] городы рубливали и ордынъщыну давали»29.
Тобто, будувати або ремонтувати містá – це повинність, а ординщина – податок. На по-
чатку XVI ст. його брали як грошима, так і в натуральній формі (хутром і сукном); але
збирали і з міст, що колись були монгольськими данниками (Смоленськ, Берестя, Луцьк,
Володимир, Мельник, Дорогичин), і з тих, які ніколи не платили данину ні монголам, ні
татарам (білорусько-литовські Вітебськ, Полоцьк, Браслав, Мінськ, Новогрудок, Ліда,
Волковиськ, Каменець, Гродно, Пуня, Ковно, Троки, Вільно, Більськ, Гоньондз, Райгород
та ін.)30. Гадаємо, що 1501 р. саме «ординщину» Велике князівство Литовське передало
своєму союзнику хану Великої Орди Шейх-Ахмату, задля підтримки в критичній ситуа-
ції31.
Попри те, що записи про «ординщину» рідкісні, вона мала значення, потребувала уре-
гулювання, тож двічі згадана в Полоцькому земському привілеї 1511 р.32 Але серед низки
подібних земських привілеїв жоден інший не містить згадки про неї33, особливо проти
очікування у Волинській (1501, 1509)34 і Київській (1507, 1529)35 землях, які найближче
контактували з татарським світом. Платили «ординщину», принаймні на поч. XVI ст., хоч
і «по давному», але ситуативно. Накладав її великий князь литовський36. Також він дозво-
ляв пустити її на потребу міст, зокрема, на відновлення знищених пожежею дерев’яних
фортифікацій і житла мешканців Луцька37.
Отже, можна зробити обережний висновок, що: 1) «татарщина» XIII ст., напевно, була
нерегулярним екстраординарним і чітко не обумовленим податком на певні князівські по-
треби, пов’язаними з монголами. У якому вигляді її могли збирати як в XIII ст., так і в
XV ст., невідомо; 2) навряд чи «татарщину» можна ототожнити з «дарами», оскільки опо-
датковане населення не володіло масово чимось таким, що можна було піднести монго-
лам у вигляді «дарів», які мали цінність в очах її верхівки, ласої до предметів розкоші.
Тож Романовичі робили «дари» монгольській верхівці, напевно, з власних ресурсів / влас-
ним коштом (коштовна тканина, хутро, зброя, коні, предмети розкоші зі срібла та золота
тощо), як і «питье» війську, а компенсували свої витрати натуральними зборами з насе-
лення; 3) «татарщина» не була податком на утримання татар, оскільки для цього існував
«корм», згаданий у ханському ярлику 1267 р.
References
Kupchynskyi, O. (2004). Akty ta dokumenty Halytsko-Volynskoho kniazivstva XIII – pershoi pol.
XIV st. Doslidzhennia. Teksty [Acts and documents of the Galicia-Volhynia principality of the 13th – the
first half of the 14th c. Researches. Texts]. Lviv, Ukraine.
Dzhanov, O. (2021). Knyha Masarii Kafy 1441–1442 rr. [The book of Masarya Kafa of 1441–1442].
Ucrainica Medievalia, 4, С. 308–376.
Tolochko, P. (Ed.). (2020). Halytsko-Volynskyi litopys: tekstolohiia [Galician-Volyn chronicle: texto-
logy]. Kyiv, Ukraine.
Dzhanov, O. (2019). Kaffa, Krymskoe khanstvo y osmany v 1454–1456 hh. [Kaffa, the Crimean kha-
nate and the Ottomans in 1454–1456]. Suhdeiskyi zbirnyk – Sugdei bulletin, 2 (VIII), С. 79–163. Kyiv,
Ukraine.
Гулевич Владислав Петрович – магістр історії, головний консультант Управління по
зв’язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Вер-
ховної Ради України (Київ, Україна).
29 Lietuvos Metrika. Kn. nr. 5 (1427–1506): Užrašymų knyga 5. Vilnius, 2012. № 194. P. 119.
30 Акты, относящиеся к истории Западной России: В 5 т. Санкт-Петербург, 1848. Т. ІІ. 1506–1544. № 13. С. 11;
№ 168. С. 216–217; Lietuvos Metrika. Kn. nr. 5. № 449. P. 286–287 = Акты, относящиеся к истории Западной Рос-
сии. Санкт-Петербург, 1846. Т. І. 1340–1506. № 193. С. 343.
31 Полное собрание русских летописей. Москва: Наука, 1975. Т. 32: Хроники Литовская и Жмойтская, и Быхов-
ца. Летописи Баркулабовская, Аверки и Панцырного. С. 101.
32 Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. II. № 70. С. 88 = Lietuvos Metrika. Kn. 8 (1499–1514): Užra-
šymų knyga 8. Vilnius, 1995. № 613. P. 453.
33 Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовско-русского государства. Киев, 1889. С. 138.
34 1501: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографическою ко-
миссиею. Санкт-Петербург, 1863. Т. І. № 36. С. 27–28; Lietovos Metrika. Knyga Nr. 25. (1387–1546): Užrašymų
knyga 25. Vilnius, 1998. № 36. P. 101–103; 1509: Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. ІІ. № 54.
С. 64–66; Lietovos Metrika. Knyga Nr. 8. (1499–1514): Užrašymų knyga 8. Vilnius, 1995. № 363. P. 279–281.
35 1507: Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. ІІ. № 30. С. 33–36; Lietovos Metrika. Knyga Nr. 8.
№ 289. P. 240–242; 1529: Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. ІІ. С. 207–211; Lietovos Metrika.
Knyga Nr. 25. № 130. P. 187–191.
36 Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. II. № 61. С. 78; Любавский М. Областное деление и местное
управление Литовско-русского государства ко времени издания Первого Литовского статута. Москва, 1892.
С. 487.
37 Lietuvos Metrika (1522–1530). 4-oji Teismų bylų knyga (XVI a. Pabaigos kopija). Vilnius, 1997. № 248. С. 212.
Пор.: Литовська Метрика. Кн. 561. Ревізії українських замків 1545 р. Київ, 2005. С. 113.
Siverian chronicle. 2024. № 5
9
Gulevych Vladyslav – MA (history), chief consultant department for relations with local
authorities and local self-government bodies of the Verkhovna Rada of Ukraine (Kyiv, Ukraine).
E-mail: gulevych_v@ukr.net
WHAT IS «TATARSHCHYNA»
FROM THE WILL OF VOLYN PRINCE VOLODYMYR VASYLKOVYCH
(1287)?
The purpose of the article is to find out what the «tatarshchyna» was from the will of the Volyn prince
Volodymyr Vasylkovych (1287). Novelty: «tatarshchyna» has not yet been the subject of a special study. In
the sources of the 13th c., it is mentioned only once and never in the 14th c. Therefore, references to «tatar-
shchyna» and «ordynshchyna» in the sources of the 15th–16th c. were analyzed to determine its essence and
content. Conclusions: «Tatarshchyna» was an irregular extraordinary and not clearly determined tax on
princely needs related to Mongols.
Key words: Romanovychs princes, Mongol taxes, «tatarshchyna».
Дата подання: 27 квітня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 16 жовтня 2024 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Гулевич, В. Що таке «татарщина» із заповіту Волинського князя Володимира Васильковича
(1287 р.)? Сіверянський літопис. 2024. № 5 С. 5–9. DOI: 10.58407/litopis.240501.
Цитування за стандартом APA
Gulevych, V. (2024). Shcho take «tatarshchyna» iz zapovitu Volynskoho kniazia Volodymyra
Vasylkovycha (1287 r.)? [What is «tatarshchyna» from the will of Volyn prince Volodymyr Vasylkovych
(1287)?]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5. P. 5–9. DOI: 10.58407/litopis.240501.
|