Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст.
Метою розвідки є висвітлення зовнiшньої торгівлi Надднiпрянської України промисловою продукцiєю наприкiнцi ХIХ – на початку ХХ ст.
 Методи дослідження добиралися відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукці...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199954 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 55-64. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860005953067286528 |
|---|---|
| author | Пилипенко, О. |
| author_facet | Пилипенко, О. |
| citation_txt | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 55-64. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Метою розвідки є висвітлення зовнiшньої торгівлi Надднiпрянської України промисловою продукцiєю наприкiнцi ХIХ – на початку ХХ ст.
Методи дослідження добиралися відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукції для інтерпретації
архівних і друкованих джерел. Наукова новизна роботи тісно пов’язана з метою, оскільки аналізуються друковані й архівні документи та джерела, які дозволяють установити важливі історичні
факти історії України ХІХ–ХХ ст. Висновки. Eкспортно-імпортна політика промислового капіталу підпорядковувалася потребам економічного розвитку країни, її продуктивних сил. Проте результати відповідної діяльності виявилися незначними. Власники вугільних копалень не змогли остаточно витиснути англійських конкурентів навіть із країн, розташованих у басейні Чорного моря.
Продукція інших промислових галузей була неконкурентною на європейських ринках і вивозилася в
дуже обмежених обсягах. Комерсанти й експортери Російської імперії змогли досягти певних успіхів тільки на іранському напрямку. Складною та суперечливою була імпортна політика промислового капіталу, що мав наміри зменшити обсяги ввезення промислових товарів з інших країн. Але це
виявилося непосильним завданням для слабкої імперської промисловості. Імпорт промислових товарів щороку збільшувався, а конкурувати з ним було дуже важко.
The purpose of the investigation is to highlight the foreign trade of Naddniprianska Ukraine in industrial
products at the end of the 19th – the beginning of the 20th c. Research methods were selected in accordance
with the set goal based on the principles of objectivism and scientific research. The method of analysis
and deduction was mainly used for the interpretation of archival and printed sources. The scientific novelty
of the work is closely related to the goal, as printed and archival documents and sources are analyzed,
which allow establishing important historical facts of the history of Ukraine in the 19th–20th c. Conclusions.
The export-import policy of industrial capital was subordinated to the needs of the countryʼs economic
development and its productive forces. However, the results of the relevant activities turned out to be
insignificant. The owners of coal mines were not able to finally squeeze out English competitors even from
countries located in the Black Sea basin. Products of other industrial branches were not competitive on the
European markets and were exported in very limited quantities. Merchants and exporters of the Russian
empire were able to achieve certain successes only in the Iranian direction. The import policy of industrial
capital, which was intended to reduce the volume of imports of industrial goods from other countries, was
complex and controversial. But this turned out to be an overwhelming task for the weak imperial industry.
The import of manufactured goods increased every year, and it was very difficult to compete with it.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:39:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
Siverian chronicle. 2024. № 5
55
УДК 94(477)«19/20»
Олександр Пилипенко
•
ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ
ПРОМИСЛОВОЮ ПРОДУКЦIЄЮ ТА СВІТОВИЙ РИНОК
наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст.
DOI: 10.58407/litopis.240506
© О. Пилипенко, 2024. CC BY 4.0
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6096-9433
Метою розвідки є висвітлення зовнiшньої торгівлi Надднiпрянської України промисловою про-
дукцiєю наприкiнцi ХIХ – на початку ХХ ст.
Методи дослідження добиралися відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єкти-
візму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукції для інтерпретації
архівних і друкованих джерел. Наукова новизна роботи тісно пов’язана з метою, оскільки аналізу-
ються друковані й архівні документи та джерела, які дозволяють установити важливі історичні
факти історії України ХІХ–ХХ ст. Висновки. Eкспортно-імпортна політика промислового капіта-
лу підпорядковувалася потребам економічного розвитку країни, її продуктивних сил. Проте резуль-
тати відповідної діяльності виявилися незначними. Власники вугільних копалень не змогли оста-
точно витиснути англійських конкурентів навіть із країн, розташованих у басейні Чорного моря.
Продукція інших промислових галузей була неконкурентною на європейських ринках і вивозилася в
дуже обмежених обсягах. Комерсанти й експортери Російської імперії змогли досягти певних успі-
хів тільки на іранському напрямку. Складною та суперечливою була імпортна політика промисло-
вого капіталу, що мав наміри зменшити обсяги ввезення промислових товарів з інших країн. Але це
виявилося непосильним завданням для слабкої імперської промисловості. Імпорт промислових това-
рів щороку збільшувався, а конкурувати з ним було дуже важко.
Ключові слова: Надднiпрянська Україна, підприємцi, торгiвля, капiтал, свiтовий ринок, соці-
ально-економічний розвиток, асигнації, рублi, торговi iнтереси.
Зовнішньоторгові інтереси промислового капіталу України, як і всієї Російської імпе-
рії, визначалися потребами інтенсифікації виробництва та загального розвитку продук-
тивних сил. Протягом усього пореформеного періоду населення держави прискорено зро-
стало, досягши на поч. 1905 р. майже 144 млн, а в 1913 р. – 166 163 тис. осіб (без ураху-
вання Фінляндії), що становило 10,2% усіх жителів земної кулі. За ці роки міське населен-
ня Росії збільшилося з 18 366,8 до 27 404,6 тис. осіб чоловічої й жіночої статі, або на
49,2%1. Проте частка найважливішої продукції промисловості, що припадала на Російську
імперію, була значно меншою. Питома вага видобутого кам’яного вугілля в 1913 р. стано-
вила 2,74% світового виробництва, виплавка чавуну – 6,19%, міді – 4,4%, кількість бавов-
нопрядильних веретен – 6,2%. За іншими даними, питома вага Російської імперії (без
Царства Польського) у світовому виробництві чавуну становила тільки 3,65%. На душу
населення припадало 1,6 пуда, або в 10,5 раза менше, ніж у Німеччині. Прискореними
темпами в Україні протягом пореформеного періоду нарощувалися видобуток мінераль-
ного палива та виробництво чавуну. За нашими підрахунками, металургійні заводи Дон-
басу та Придніпров’я виплавляли напередодні Першої світової війни близько 2,45% сві-
тового виробництва чавуну, або майже три чверті всієї виплавки Російської імперії –
73,71%2.
Окрім важкої індустрії, в Україні набуло розвитку транспортне й сільськогосподарське
машинобудування, легка та харчова промисловість тощо. Незважаючи на ці й деякі інші
досягнення, Російська імперія навіть наприкінці пореформеного періоду залишалася краї-
ною зі слабкою фабрично-заводською промисловістю. Недостатньо розвинені машинобу-
дування та транспортно-промислова інфраструктура у вигляді торгового флоту, річкових і
морських портів, шосейних шляхів, систем охолодження стримували розвиток зовнішньої
торгівлі й продуктивних сил країни.
1 Ден В. Положение России в мировом хозяйстве: Анализ русского экспорта до войны: Статистический очерк.
Петроград: 25-я гос. тип-я, 1922. С. 5, 7. [1] с.: табл.
2 Известия Киевского областного военно-промышленного комитета. Киев, 1916. № 1/2. С. 23−24.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
56
Значно масштабнішими були обсяги продовольчих ресурсів країни, особливо україн-
ських губерній. Середній світовий збір найбільш цінної експортної зернової культури –
пшениці – становив у 1907–1910 рр. 5 849 961 тис. пудів, а в Російській імперії –
1 147 485 тис. пудів, або 19,61%. Певний експортний інтерес представляли й інші зернові.
Маючи близько 2% населення земної кулі, частка України у світовому виробництві пше-
ниці, жита, ячменю та вівса становила в середньому в 1909–1913 рр. 7,16%, зокрема пше-
ниці – 6,68%3. Доволі потужними були цукрові ресурси Російської імперії, доля яких на-
передодні Першої світової війни становила до 10% світового виробництва. Наприкінці
ХІХ – на поч. ХХ ст. країна ввійшла в четвірку провідних світових виробників бурякового
цукру, а в сезон цукроваріння 1911–1912 рр. посіла перше місце, обійшовши Німеччину,
Австро-Угорщину та Францію. Того року було вироблено 112,4 млн пудів бурякового
цукру, тоді як у Німеччині – 82,6, Франції – 27,8, Австро-Угорщині – 62,9 млн пудів4.
Частка України в загальноімперському виробництві цукру перевищувала 80%. Ураховую-
чи низьку купівельну спроможність населення, власники цукрових заводів були зацікав-
лені у збуті своєї продукції на світовому ринку. Отже, виробники промислової та сільсь-
когосподарської продукції мали потребу в розширенні зв’язків зі світовими ринками.
З огляду на вищевказане, пріоритети експортно-імпортної політики представників
промислового капіталу Російської імперії (а відповідно, й України) наприкінці ХІХ – на
поч. ХХ ст. визначалися низкою важливих чинників. Головну роль серед них відігравали,
як і в інших країнах світу, потреби розвитку продуктивних сил, наповнення фінансовими
засобами державної скарбниці та зростання добробуту населення. Проте їх вирішення ви-
явилося складним завданням для промисловості. Про це в 1911 р. відверто висловився ча-
сопис Російської експортної палати, зазначаючи, що імперська промисловість не мала
економічної віддушини у вигляді експорту й залежала від хиткого внутрішнього ринку,
винятково на якому вона базувалася. До цього додавалася й залежність від урожайності
сільськогосподарських культур. Дійсно, питома вага промислового експорту Російської
імперії на поч. ХХ ст. була незначною і не перевищувала 15% від загального вивозу всіх
товарів.
Протягом усього пореформеного періоду експортно-імпортна діяльність промислового
капіталу базувалася на системі митного захисту виробництва від іноземної конкуренції.
Високими митними тарифами було захищено всі промислові галузі, зокрема й металур-
гію, тож ввезення чавуну, заліза і сталі було незначним. І лише в роки промислового під-
несення напередодні Першої світової війни, коли внутрішнє виробництво цієї продукції
не задовольняло цілком потреби ринку, уряд дав дозвіл на безмитне ввезення металу та
кам’яного вугілля. Та все ж близько 90% внутрішнього попиту на металургію покривало
вітчизняне виробництво5.
Незважаючи на вищевказане, імперська промисловість не могла цілковито обслугову-
вати внутрішній ринок готовою продукцією власного виробництва, особливо верстатами,
машинами, різноманітною апаратурою. Електротехнічна промисловість та розвинене ма-
шинобудування потребували великих обсягів міді, нікелю, хрому, ванадію, вольфраму,
молібдену тощо. Згодом через їхню нестачу ці товари експортували з інших країн. Недо-
статньо інтенсивний технічний прогрес, брак фінансових засобів та слабка ділова ініціа-
тива гальмували розвиток хімічної промисловості. Відсутність виробництва анілінових і
алізаринових фарб також визначала залежність текстильної галузі від зарубіжного поста-
чання. Залежність від іноземного, особливо німецького, експорту, незважаючи на «висо-
ку митну стіну», із роками тільки посилювалася. За свідченням державного контролера
П. Харитонова, у 1908 р. ввезення із Німеччини становило 370 млн руб., у 1912 р. воно до-
сягло 543 млн руб., а в 1913 р. – 643 млн руб.6 У промові на засіданні Державної ради
9 червня 1914 р. відомий підприємець М. Авдаков для забезпечення внутрішнього попиту
продукцією промисловості запропонував старий, випробуваний часом механізм, що прак-
тикувався наприкінці ХІХ ст. Ішлося про активну протекціоністську підтримку державою
розвитку важкої промисловості за рахунок доходів Міністерства фінансів часів керівницт-
ва М. Бунге, І. Вишнеградського та С. Вітте. Проте перебільшені сподівання останнього
на прискорену індустріалізацію країни саме цим методом поставила під сумнів економіч-
на криза 1900–1903 рр. та наступна затяжна депресія7. І лише щедрі врожаї 1909–1910 рр.
3 Грегори П. Экономический рост Российской империи (конец XIX – начало XX в.). Новые подсчеты и оценки.
Москва: РОССПЭН, 2003. С. 47.
4 Очерки и материалы по истории рабочего вопроса в сахарной промышленности. Киев, 1922. Вып. 1. С. 15.
192 с. 5 л. ил.
5 Лейтес К. Вопросы внешней торговой политики в русской повременной печати. Петроград: Тип-я В.Ф. Кирш-
баума, 1916. С. 26.
6 Бюллетень Харьковской каменноугольной и железоторговой биржи. 1914. № 18. С. 296.
7 Промышленность и торговля. 1914. № 6. С. 303–334; № 10. С. 514–517.
Siverian chronicle. 2024. № 5
57
дали поштовх для пожвавлення й подальшого прискореного розвитку, що визнавали вищі
урядовці та керівники підприємницьких організацій. Попри слабкий експортний потенці-
ал, ряд промислових галузей Російської імперії все-таки об’єктивно потребували закор-
донного збуту своєї продукції. Через вузькість внутрішнього ринку й обмеженість купі-
вельної спроможності населення цю необхідність гостро відчули підприємці Донбасу та
Придніпров’я наприкінці 1880-х рр. Згодом, на XV з’їзді гірничопромисловців Півдня Ро-
сії у 1890 р., було розглянуто питання про експорт продукції гірничої та металургійної
промисловості «в Італію та країни Близького Сходу»8.
Проте на ринках цього величезного регіону, що охоплював низку країн Середземно-
мор’я, домінувало англійське мінеральне паливо. Комерсанти й експортери Великобрита-
нії успішно забезпечували ним промисловість і торговий флот своєї країни, а також Гре-
ції, Туреччини, Австро-Угорщини, Німеччини, Франції, Італії та багатьох інших держав.
Зокрема, за 1900–1901 рр. через Босфор і Дарданелли пройшло 40 870 пароплавів. Протя-
гом 1889 р. у Стамбул було ввезено понад 30 100 тис. пудів, у порти Чорного моря –
25 732, у тому числі близько 15 млн пудів у порти Російської імперії. У значно більших
обсягах мінеральне паливо з Великобританії надходило до країн Середземномор’я й част-
ково Нижнього Подунав’я, про що свідчать дані таблиці 1.
Таблиця 1
Експорт Великобританією мінерального палива
у країни Середземномор’я та дунайські порти у 1900 р.9
Країна Мінеральне паливо (в пуд.)
Румунія (дунайські порти)
Туреччина
Греція
Єгипет
Італія
4340 тис.
24428 тис.
19344 тис.
122209,5 тис.
330841,7 тис.
Загалом 501173,2 тис.
Як бачимо, ввезення мінерального палива з Великобританії тільки в чотири країни Се-
редземномор’я та дунайські порти Румунії становило понад 0,5 млн пудів. Найбільшим
ринком споживання імпортованого кам’яного вугілля стала Італія – 330841 тис. пудів.
Варто констатувати, що успіх англійського мінерального палива в Середземномор’ї та
портах Чорного моря забезпечувався не лише відсутністю гострої конкуренції, а й висо-
кою якістю продукції. Паливний ринок близькосхідних країн вивчали фахівці Ради з’їзду
донецьких гірничопромисловців. У цьому контексті цінним матеріалом стала доповідь
М. Авдакова на засіданні Ради з’їзду про результати візиту ним до Стамбулу в 1902 р.
Крім того, гірничого інженера П. Пальчинського відрядили для вивчення досвіду облаш-
тування найбільших портів Західної Європи та можливостей експорту до Італії10. Вартість
різних сортів англійського мінерального палива з урахуванням накладних витрат у портах
була меншою від донецького.
До того ж Великобританія мала власний потужний вуглевозний флот, що давало їй ве-
ликі переваги в торгівлі мінеральним паливом. Проте спочатку йшлося про витіснення
конкурента з вітчизняних азово-чорноморських портів, і гірничопромисловці розрахову-
вали, як завжди, на допомогу уряду. У зв’язку з цим, на XV гірничопромисловому з’їзді
розглянули питання про зниження тарифних ставок на перевезення донецького мінераль-
ного палива до чорноморських портів і в губернії Правобережної України. Як наслідок,
16 листопада 1891 р. було запроваджено нові тарифи, згідно з якими знижувалася вартість
перевезення вугілля з Донецького басейну в зазначені регіони11. Через три роки, у серпні
1894 р., ввели ощадливий тариф на вугільний транзит через Маріуполь у порти Азовсько-
го та Чорного морів і на вивезення донецького палива за кордон. А 9 вересня 1895 р. за-
лізничний тариф було знижено на перевезення мінерального палива в Маріупольський
порт з усіх станцій для відправлення його за кордон. Ці та деякі інші заходи російського
уряду дали змогу гірничопромисловцям вивозити кам’яне вугілля й антрацит на зовнішні
8 Экспорт за границу продуктов горной и горнозаводской промышленности Юга России / Под ред. Н.Ф. Дитма-
ра. Харьков: Тип-я Б. Бенгиса, 1911. Вып. 1: Работы Съездов горнопромышленников Юга России по вопросу об
экспорте. С. 1.
9 Там само. С. 10–11.
10 Там само. С. 3, 120.
11 Труды XХ Съезда горнопромышленников Юга России, бывшего в городе Харькове с 27-го октября по 12 но-
ября 1895 г. Харьков: Тип-я Зильберберга, 1896. Ч. 1. С. 28–281.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
58
ринки, хоча конкурувати з англійським і сілезьким мінеральним паливом було нелегко12.
За наявними даними, вивезення донецького мінерального палива за кордон протягом мор-
ської навігації 1903 р. становило близько 1 млн пудів, із них 400 тис. пудів було відправ-
лено у Грецію, де Єкатерининське гірничопромислове товариство мало свій вугільний
склад. Ще 400 тис. пудів було вивезено на Дунай, у Румунію, для Чорноморсько-Дунай-
ського пароплавства. Решту антрациту відправлено у французький порт Марсель13.
Експорт залізної руди розпочався у 1901 р. через західний сухопутний кордон. Для ме-
талургійних заводів Сілезії було вивезено 211902 пуди криворізької руди. Протягом на-
ступного року до Сілезії відправили понад 1189 тис. пудів. Усього в 1902 р. вивезено за
кордон з урахуванням експорту через Миколаївський порт понад 3 млн пудів залізної ру-
ди. А з 1 січня до 1 листопада 1903 р. на зовнішні ринки відправлено 15120 тис. пудів ру-
ди.
Через гостру економічну кризу й подальші застійні явища в імперській економіці, гір-
ничопромисловці Донбасу та Придніпров’я покладали великі надії саме на збут продукції
своїх підприємств на зовнішніх ринках. На обговорення XXVII з’їзду гірничопромислов-
ців підготовили доповідь комісії під головуванням М. Авдакова «Про заходи до усунення
ускладнень, що їх переживає донецька кам’яновугільна промисловість, про ринки збуту
та вивезення донецького кам’яного вугілля за кордон». У ній зазначалося, що комісія, ви-
ходячи з відсутності умов для розширення внутрішніх ринків збуту, звертає увагу на не-
обхідність вивезення мінерального палива за кордон. «Кам’яновугільні копальні, – конс-
татувалося в матеріалах з’їзду, – за своєю величезною продуктивністю на 37% перевищу-
ють внутрішнє споживання мінерального палива. Перспективи для розширення його збу-
ту на внутрішньому ринку несприятливі. Якщо навіть і збільшиться збут на внутрішньому
ринку, то не настільки, щоб поліпшити становище кам’яновугільної промисловості. Тому
немає підстав сподіватися на зростання такого внутрішнього споживання у великих розмі-
рах, що відповідало б підготовленості копалень. Тим часом за існуючим поєднанням гео-
графічних і економічних умов Донецького басейну, що тяжіє до південних портів Чорно-
го й Азовського морів, Південь Росії зв’язується з обширними закордонними ринками
споживання мінерального палива»14.
Заслуговують на певну увагу й інші висновки Ради з’їзду гірничопромисловців щодо
перспектив закордонних ринків споживання для донецького мінерального палива. По-
перше, серед них були Румунія, Туреччина, Греція, Італія і район Суецького каналу до
Порт-Саїду. По-друге, щорічне споживання мінерального палива на цьому ринку станови-
ло 600 млн пудів. По-третє, продажні ціни на кам’яне вугілля тут свідчили про можли-
вість реалізації донецького мінерального палива за умов урядової підтримки. По-четверте,
вивезення за кордон вугілля Донбасу безпосередньо стосувалося інтересів розвитку росій-
ського торгового флоту. Зрештою, експорт донецького палива заслуговував на увагу уря-
ду і з огляду на нові можливості для посилення російського впливу в регіоні.
Подальший економічний розвиток країни, на наш погляд, засвідчив, що робота комісії,
її оцінки та висновки були позбавлені серйозного аналізу. Так, для опанування та суттєво-
го посилення позицій на ринках збуту для гірничої і металургійної промисловості на
Близькому Сході та в ряді країн Південної Європи державна скарбниця не мала належно-
го фінансового ресурсу. Дефіцит стосувався як облаштування морських портів, так і ство-
рення власного вуглевозного флоту. До того ж самі гірничопромисловці не підготували
для цього необхідної торгової інфраструктури у країнах Середземномор’я, а без неї не-
можливо було розраховувати на серйозні успіхи в торгівлі продукцією гірничої та мета-
лургійної галузей, собівартість яких була більшою, ніж у конкурентів.
У матеріалах ХХХIV з’їзду гірничопромисловців зазначалося, що кам’яне вугілля й
антрацит вивозили в Туреччину, Грецію та Румунію через Маріупольський порт в обсязі
0,5 млн пудів на рік. Окрім того, у 1907 р. близько 2 млн пудів було відправлено для авст-
рійських залізниць. У 1909 р. через прикордонні сухопутні застави за кордон вивезено
тільки 40 тис. пудів15. У 1912 р. з Донецького басейну експортовано 12 727 674 пуди кам’-
яного вугілля та коксу на суму 1 781 170 руб., у тому числі 5 114 807 пудів в Австрію,
2 516 945 пудів – у Туреччину, 289 470 пудів – у Францію16. Проте всебічне дослідження
цього аспекту проблеми засвідчує, що головними постачальниками мінерального палива в
12 Фомин П. Краткий очерк истории съездов горнопромышленников юга России / Под ред. Н.Ф. фон Дитмара.
Харьков. Тип-я и Лит-фия М. Зильберберг и сыновья, 1908. С. 107.
13 Труды XХ Съезда горнопромышленников Юга России… С. 74.
14 Там само. С. 72–73.
15 Там само. С. 101.
16 Рафалович А. Русский вывоз во Францию: Справочная книга для русских экспортѐров. Париж: Издание рус-
ской торговой палаты, 1916. С. 24.
Siverian chronicle. 2024. № 5
59
країни басейну Середземного та Чорного морів аж до Першої світової війни залишилися
Великобританія і частково Німеччина.
Затяжна економічна депресія поч. ХХ ст. спонукала гірничопромисловців Донбасу та
Придніпров’я до подальшого нарощування експорту залізної і марганцевої руди та част-
ково виробів із чавуну і сталі. Проте їхні зусилля не дали істотних результатів, про що
свідчать дані таблиці 2.
Таблиця 2
Вивезення на зовнішні ринки залізної руди
у 1903–1906 рр. (тис. пудів)17
Експортний маршрут 1903 р. 1904 р. 1905 р. 1906 р.
Західний кордон
Миколаївський порт
8852,6
9000,2
10 454,2
4975,4
5761,8
7435,3
13 815
14 200
Загалом 17 852,9 15 429,6 13 197,0 28 015
Наведені статистичні дані показують, що криворізька залізна руда експортувалася че-
рез російсько-австрійський кордон і морським шляхом – через Миколаївський порт. Що-
річне вивезення коливалося між 13 197 і 28 015 тис. пудів.
Максимального рівня експорт криворізької руди досяг у 1907 р. – 55 млн пудів. Утім,
уже наступного року вивезення зменшилося до 33 млн пудів. Характерно, що в цей час
чиновники Міністерства торгівлі та промисловості почали висловлювати побоювання, що
кращі сорти залізної руди дістануться закордонним заводам, а російські підприємства за-
лишаться без цієї важливої для металургії сировини. За свідченням начальника Миколаїв-
ського торгового порту, залізну руду вивозили переважно в Німеччину, Голландію та Ве-
ликобританію, а марганцеву – у Бельгію.
Таблиця 3
Експорт залізної і марганцевої руди
через Миколаївський порт у 1902–1912 рр. (пудів)18
Рік Залізна руда Марганцева руда
1902
1903
1904
1905
1906
1907
1908
1909
1910
1911
1912
–
8 183 370
4 738 040
6 808 416
16 595 130
31 710 705
13 353 560
15 678 064
32 048 510
39 223 950
21 534 460
1 079 175
791 000
1 130 330
1 903 649
4 746 315
3 691 184
2 374 054
2 332 650
1 386 800
1 165 659
1 092 860
Як бачимо, вивезення залізної руди через Миколаївський порт досягло найвищого рів-
ня в 1911 р. – 39 223 950 пудів, а марганцевої – у 1906 р. (4 746 315 пудів). За іншими да-
ними, у 1912 р. максимально вивезли марганцевої руди на зовнішні ринки – 61 527 235
пудів. Зокрема, у Францію відправлено 2 409 686 пудів на 465 934 руб., у Бельгію –
11 404 202, у Німеччину – 6 811 294 пуди19. У незначних обсягах марганцеву руду вивози-
ли і в інші країни. Зокрема, у Великобританію в 1913 р. експортовано 463 тис. фунтів ру-
ди марганцю. У малих обсягах експортували і продукцію металургійного виробництва. У
1906 р. в Туреччину було продано «одним із південних заводів» 0,5 млн залізничних ре-
йок20. Вивезення різних виробів з чорного металу, за даними Департаменту митних збо-
рів, у 1911 р. становило 4050 тис. руб., у 1912 р. – 6390, у 1913 р. – 4730 тис. руб. За оцін-
кою часопису гірничопромисловців, «нікчемними» були й зовнішньоторгові результати
всієї імперської промисловості. Для підтвердження цієї тези видання навело такі статис-
тичні дані (див. таблицю 4).
17 Труды XХ Съезда горнопромышленников Юга России… С. 91.
18 Степаненко В. Пiвнiчне Прорномор’я у системi зовнiшньоторгiвельних зв’язкiв Росiйської iмперiї (90-тi рр.
ХIХ ст. – 1914 р.): дис. канд. iст. наук 07.00.01. Миколаїв, 2006. 261 с.
19 Там само.
20 Труды XХ Съезда горнопромышленников Юга России… С. 90.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
60
Таблиця 4
Експорт продукції промисловості Російської імперії
у 1908–1909 рр. (млн руб.)21
Вивезення сировинної
продукції
1909 р. 1908 р.
Вивезення
фабричнозаводських і
ремісничих виробів
1908 р. 1909 р.
Нафта і нафтопродукти
Платина
Чавун, залізо і сталь
Марганцева руда
Залізна руда
Азбест
Кам’яне вугілля
32,6
12,2
9,2
7,5
3,2
1,2
0,6
29,8
9,7
6,8
7,1
3,8
1,1
0,6
Гумове й інше взуття
Шерстяні та бавовняні речі
Вироби з чавуну, заліза, сталі
Вироби з деревини
Керамічні вироби
Вагони
4,8
6,6
2,2
2,2
1,4
1,1
4,0
22,3
1,9
2,2
1,2
3,7
Загалом 66,5 58,9 18,3 35,3
Статистичні дані, що наведені в таблиці 4, наочно демонструють справедливість тези
про відсутність реальних можливостей для промисловості Російської імперії на зовнішніх
ринках. З іншого боку, вони засвідчують низький рівень конкурентоздатності промисло-
вих виробів, виготовлених на російських підприємствах. За винятком нафти, нафтопро-
дуктів і платини, вивезення промислової сировини було незначне. Зовсім невеликими бу-
ли й обсяги фабричнозаводських і ремісничих виробів – на 35,3 млн руб. у 1908 р. і на
18,3 млн руб. – у 1909 р.
За цих обставин клопотання підприємців про обмеження імпорту іноземних товарів
найчастіше доповнювалися вимогами урядового сприяння вивезення на зовнішні ринки
тієї промислової продукції, яка не мала повного збуту на внутрішньому ринку. Це стосу-
валося текстильної і цукрової промисловості, виробництва сірників, нафтопродуктів, фар-
фору тощо. Своєю чергою, часописи підприємницьких організацій наголошували на необ-
хідності активізації промислового експорту та пошуку нових ринків збуту промислових
товарів. За посилення експорту виробів російської промислової галузі висловилися у
1908 р. на ІІІ з’їзді представники промисловості й торгівлі. А ректор Київського комерцій-
ного інституту професор М. Довнар-Запольський наполегливо радив російським комер-
сантам і експортерам орієнтуватися на азіатські ринки22. За його підрахунками, вивезення
фабрично-заводських і ремісничих товарів із Російської імперії протягом 1901–1911 рр.
по азіатському кордону збільшилося з 18,5 до 41,5 млн руб., або на 124%. Найбільшу цін-
ність для промислових товарів мав Іран. «Перський ринок, – писав секретар Південно-За-
хідного відділення Російської експертної палати С. Остапенко, – може бути ідеальним
зразком для перспектив російської промисловості та майбутньої політики держави. Тільки
на ґрунті торгових співвідношень, які окреслилися в російсько-перському товарообміні,
народне господарство спроможне вийти з обмежених економічних умов внутрішнього
ринку, розширюючи та прискорюючи розвиток останнього за рахунок з’єднання його із
зовнішнім»23.
Справа в тому, що тогочасний Іран був країною з нерозвиненою промисловістю й об-
меженою купівельною спроможністю населення. Він потребував продукції фабрично-за-
водської промисловості, натомість мав ряд таких важливих для споживачів інших країн
товарів, як килими, бавовна, рис, фрукти, риба, вовна тощо. У бавовні, зокрема, відчувала
гостру потребу текстильна галузь Російської імперії. Усе це створювало перспективи для
взаємного товарообміну. До того ж варто говорити про залежність вивезення бавовняних
тканин і завезення бавовни та певні переваги промислового виробництва над імпортною
сировиною.
Загалом, промисловість Російської імперії споживала 96% іранської бавовни, а Іран –
близько половини вивозу з Росії тканин24. Виробники та експортери України й частково
власне Росії покривали на 81% потреби Ірану в цукрі, отримуючи в обмін майже весь не-
обхідний рис і 85% імпортованих фруктів. Крім того, продукція розташованих в Україні
21 Пилипенко О. Зовнiшня торгiвля українських земель Росiйської iмперiї у др. пол. ХIХ – на поч. ХХ ст. Київ:
ВЦ АМУ, 2008. 115 c.
22 Довнар-Запольский М. Русский вывоз и мировой рынок: В таблицах и диаграммах. Киев: Тип-я И. Чоколова,
1914. С. 6–8, [1] с., 7 л. диагр.: табл.
23 Остапенко С. Внешние рынки России. Киев: Тип-я И. Чоколова, 1913. Ч. 1: Персидский рынок и его значение
для России. С. 78.
24 Там само.
Siverian chronicle. 2024. № 5
61
ткацьких, сірникових, фаянсових, фарфорових, кришталево-скляних, паперових фабрик і
виробництв успішно збувалася на іранському ринку25.
Дані про вивезення на іранський ринок продукції ряду промислових галузей засвідчу-
ють, що вивезення бавовняних тканин із Російської імперії коливалося протягом 1901/
1902–1910/1911 рр. (іранський рік починався 21 березня і закінчувався 20 березня) від
31% до 44,8% усього імпорту Ірану, металевих виробів – від 31 до 79,7%, а сірників – від
29,5% до 69,5%. В абсолютних цифрах вивезено бавовняних тканин і виробів з металу
найбільше у 1903/1904 рр., під час економічної кризи (59 491 172 і 2 100 611 кранів). Ви-
везення сірників на іранський ринок мало тенденцію до безперервного зростання – з
473 814 до 2 201 580 кранів (364,65%). У 1910/1911 рр. це перевищувало вартість ввезення
металевих виробів на 506 050 кранів26.
Узагальнюючи цей аспект проблеми, відзначаємо, що іранський ринок був єдиним для
Російської імперії, де майже вся вартість експорту становила товари обробної промисло-
вості. Він був своєрідним індикатором, що вказував на необхідність пошуку для цієї галу-
зі ринків і в азіатських країнах. Проте з кожним роком на іранському ринку загострювала-
ся конкуренція. Англійський банк «Imperial Bank of Persia» покрив мережею своїх відді-
лень майже всю країну. Британські товари завозили в Північний Іран через Бендер-Бу-
шир, а місто Узд стало центром англійського підприємництва. Британські комерсанти на-
полегливо витісняли своїх конкурентів з Ірану. Водночас посилювалася французька, авст-
рійська й особливо німецька присутність. Після завершення будівництва Багдадської за-
лізниці Північний Іран міг цілком опинитися у сфері німецького впливу, відтак зручність
географічного становища Російської імперії втрачала всякі переваги в комерційній діяль-
ності27. Спроби російських комерсантів проникнути в Південний Іран не мали жодного
успіху. Надіслані в той регіон невеликі партії бавовняних тканин, рису, сірників та ін. не
вдалося збути через протидію англійського підприємництва. «Товариство нафтового ви-
робництва братів Нобель» також не реалізувало свій намір проникнути на південь Ірану зі
своєю продукцією. Невеликі партії його товару, відправлені у 1910 р., не були продані.
«Необхідна енергія і підприємливість для того, щоб утримати перський ринок; ці риси по-
трібні як представникам торгівлі й промисловості, так і російської політичної влади в
Персії», – констатував ректор Київського комерційного інституту М. Довнар-Заполь-
ський28.
Отже, із розглянутого матеріалу випливає незаперечний висновок. Вивезено на зов-
нішні ринки продукції обробної промисловості Російської імперії було занадто мало через
її неконкурентність. Щоправда, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з’явилися оптиміс-
тичніші перспективи стосовно її експорту в азіатські країни.
Значно масштабніше промислову кон’юнктуру в ці роки відображає імпорт продукції
індустрії. У вирішенні цього питання важливу роль відігравали, хоча й різною мірою, про-
мислово розвинені країни. Пожвавлений товарообмін Російської імперії зі США був
ускладнений віддаленістю цієї країни, а ще більше тим, що остання не потребувала росій-
ської сільськогосподарської продукції. Експорт товарів на американський ринок, за офі-
ційними даними статистики США, становив у 1912 р. всього 18 млн руб., а в 1913 р. –
14,2 млн руб. Американський експорт у Російську імперію був більшим – відповідно 85,7
і 74,2 млн руб.29 Певні ускладнення були і в торгівлі з Великобританією. Наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст. ця країна експортувала більше капіталів, ніж товарів. Треба було
враховувати й ту обставину, що попит Британії на сільськогосподарську сировину покри-
вався переважно заокеанськими країнами. До того ж у цій державі панував принцип віль-
ної торгівлі, тому питання щодо взаємних поступок, яке вирішували під час укладання
торгових угод, тут не мало належного ґрунту. Великобританія не могла надати російській
сировині ніяких особливих пільг чи переваг порівняно з відповідними товарами, що заво-
зилися з інших країн – США, Канади, Аргентини, Австралії, Румунії та ін. Зі свого боку,
Російська імперія також не могла відмовитися від політики митного захисту. Інші умови в
торгових взаємовідносинах склалися між Російською й Німецькою імперіями. Вони става-
ли з кожним десятиліттям усе ширшими, базуючись на товарообміні аграрної країни з
промисловою.
25 Центральний державний історичний архів України в м. Київ. Ф. 575. Окружной фабричный инспектор Киев-
ского округа. Оп. 1. Спр. 73. Списки промышленных предприятий с указанием числа на них рабочих по губерни-
ям Киевского фабричного округа за 1899, 1914–1916 гг., 1899–1916 рр. Арк. 5–6, 14 (423 арк.).
26 Остапенко С. Внешние рынки России… С. 128–129, 132–135.
27 Довнар-Запольский М. Очередные задачи русского экспорта. Киев: Тип-я И. Чоколова, 1912. С. 21–22,
4 л. диагр.: табл.
28 Там само. С. 22–23.
29 Лейтес К. Вопросы внешней торговой политики в русской повременной печати. Петроград: Тип-я В.Ф. Кир-
шбаума, 1916. С. 107.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
62
З одного боку, перехідний етап від епохи традиційного економічного устрою до ін-
дустріального ставив російське промислове зростання у залежність від іноземної промис-
лової продукції у величезних розмірах. Крім цього, завдяки технічним удосконаленням,
масовому виробництву і прекрасній торговій організації ця продукція надходила переваж-
но під німецькою маркою. Згодом залежність від закордонного ввезення посилювалася й
досягла небезпечних розмірів, особливо від Німеччини. Прагнення промислового капіта-
лу Російської імперії послабити свою залежність від експорту цієї країни, яка поступово
набувала рис економічної експансії, шляхом переорієнтації на інші розвинуті тогочасні
країни, виявилися безуспішними. Спроба підвищення мита на товари німецької промисло-
вості спричинила такі самі кроки щодо російської сільськогосподарської продукції у Ні-
меччині. Ця інформація важлива тим, що свідчить про велику залежність промисловості
Російської імперії від іноземного ввезення. По-перше, у країні не вистачало мінерально-
го палива, без якого важко було розраховувати на прискорений розвиток продуктивних
сил. Імпорт кам’яного вугілля в 1911 р. був оплачений значною грошовою сумою –
33 798 тис. руб., і в наступні роки продовжував зростати.
По-друге, промисловість Російської імперії потребувала у значних обсягах закордон-
ний метал (чавун, залізо, сталь, цинк, свинець, мідь, нікель тощо), украй необхідний для
розвитку машинобудівної галузі. Витрати на нього перевищили в 1911 р. 37 млн руб. По-
третє, цифрові обчислення віддзеркалюють найвразливішу сторону імперської економі-
ки – нестачу машин як у промисловості, так і в сільському господарстві. Витрати на них
досягли величезної для того часу суми – 147 247 тис. руб. По-четверте, варто говорити і
про недостатню розвиненість у Російській імперії хімічної та фармацевтичної промисло-
вості. Зрештою, наведені цифри проливають світло на небезпечну залежність економі-
ки від експорту німецької промислової продукції, вартість якого в 1911 р. становила
124 675 тис. руб., або 51,62% від усього завезення (241 503 тис. руб.). Слідом за Німеччи-
ною найбільшими імпортерами машин і різного устаткування на ринок Російської імперії
були Великобританія – 58 060 тис. руб., США – 29 367 тис. руб., Швеція – 9127 тис. руб.30
Ввезення промислової продукції з Голландії, Франції та Японії було незначним.
Варто зазначити, що аналізовані статистичні дані не відображають цілком усього вве-
зення промислової продукції та його динаміки. За нашими підрахунками, імпорт машин і
апаратів, без урахування сільськогосподарської техніки, протягом 1900–1912 рр. збіль-
шився на 36,68%. Якщо в 1891–1895 рр. готові вироби становили 22,6% загального вве-
зення в Російську імперію, то у 1906–1910 рр. їх частка зросла до 29,3%, а в 1913 р. – до
37,2%. І це за умов надзвичайно високого рівня митних тарифів у Російській імперії. Зрос-
тало привезення й іншої продукції, необхідної для подальшого промислового розвитку
країни. У 1911 р. на імперський ринок було ввезено волокнистих матеріалів загальною
вартістю 203 200 тис. руб. Серед них переважали вироби зі джуту та сирцю, шовку, шерс-
ті, вовни тощо. Імпорт лляної, конопляної, джутової, шовкової та шерстяної пряжі стано-
вила 40 660 тис. руб., а бавовняних тканин – 17 770 тис. руб. Частка німецьких комерсан-
тів складала 76 724 тис. руб., або 29,32% усього ввезення. А привезення всіх товарів у
грошовому вимірі становило в 1911 р. 1 162 млн руб. при загальному обороті зовнішньої
торгівлі в 2 753 млн руб.31
Непомірне зростання імпорту іноземних виробів викликало незадоволення як промис-
лового капіталу, так і широкої громадськості. Професор Київського комерційного інсти-
туту Л. Яснопольський на Київському експортному з’їзді в лютому 1914 р. зосередив ува-
гу присутніх на тому, що завдяки колосальному ввезенню промислових виробів Росія ста-
ла ринком збуту для німецької промисловості32. Зростання промислового імпорту стало
ще більш помітним і загрозливим явищем у роки, що передували Першій світовій війні.
2 квітня 1912 р. голова російського уряду В. Коковцов прибув на зібрання Московського
біржового комітету. Вітаючи його, лідер московського купецтва Г. Крестовніков звернув
увагу на перші ознаки нестачі низки промислових товарів унаслідок зростання попиту.
Проте економічне піднесення призвело до зростаючого імпорту з інших держав, вартість
якого перевищила в 1911 р. 1 млрд руб., що загрожувало перетворенню зовнішньоторго-
вого балансу в пасивний і неминуче вело до краху фінансової системи33.
Нестача енергоресурсів, металу та іншої промислової продукції гостро відчувалася в
українських губерніях. 2 листопада 1912 р. в Одесі відбулася промислова нарада за учас-
тю члена ради Міністерства торгівлі й промисловості Р. Аматуні, на якій розглядалося й
питання небезпеки паливної кризи. Представники великих фабрично-заводських підпри-
30 Довнар-Запольский М. Русский вывоз и мировой рынок… С. 31, 46, 7 л. диагр.: табл.
31 Промышленность и торговля. 1914. № 6. С. 303–334.
32 Торгово-промышленная газета. 1914. 12 ноября.
33 Пилипенко О. Зовнiшня торгiвля українських земель… С. 141.
Siverian chronicle. 2024. № 5
63
ємств, пароплавних товариств, біржового капіталу одностайно заявили, що попит на міне-
ральне паливо зростає. Потребу в ньому відчували всі торгові та промислові підприємст-
ва. Придбати кам’яне вугілля було важко навіть за підвищеними цінами, а залізниця на
той час уже його секвеструвала, що дезорганізувало роботу промисловості. Ряд учасників
наради запропонували через відсутність запасів палива клопотатися, щоб уряд заборонив
експорт кам’яного вугілля.
Загрозлива тенденція набирала обертів. Зростало закордонне ввезення, послаблюючи
позитивне сальдо торгового балансу. Головна причина цього явища була в тому, що по-
пит на ринку перевищував пропозицію, а фабрики й заводи виготовляли недостатньо про-
дукції.
Різні аспекти економічного розвитку країни, експортно-імпортної політики стали
предметом аналізу VIII Всеросійського з’їзду торгівлі й промисловості. У промові С. Ті-
машев визнав факт «порушення рівноваги між попитом і пропозицією товарів». «Ми знає-
мо, – заявив він, – що нині деякі продукти першої необхідності ми не можемо отримати за
жодними цінами; ми знаємо, що споживач змушений посилено звертатися до іноземного
імпорту і що розрахунковий баланс країни щороку різко погіршується»34. Міністр торгівлі
й промисловості пояснював нестачу палива, металу та інших товарів різким зростанням
попиту на них із боку держави та приватних замовників.
За таких обставин уряд змушений був звертатися навіть до безмитного ввезення міне-
рального палива та металу. Якщо раніше кам’яне вугілля з Великобританії і німецької
Сілезії надходило у великих обсягах переважно в губернії Прибалтійського регіону Ро-
сійської імперії, то тепер воно знову з’явилося навіть в азово-чорноморських портах.
1913 р. був рекордним щодо завезення іноземного палива. Тільки для казенних залізниць
держава закупила й завезла близько 100 млн пудів англійського кам’яного вугілля, зокре-
ма 25 млн пудів – через порти Чорного й Азовського морів (Маріуполь, Одесу, Миколаїв);
42 млн пудів було завезено безмитно. Зважаючи на нищівну критику паливної політики
синдикатів «Продамет» і «Продвугілля» з боку громадськості, гірничопромисловці пояс-
нювали гостру нестачу металу та мінерального палива «несподіваним переходом економі-
ки від фази депресії та застою до крутого економічного піднесення» 35 . Принаймні так по-
давав ситуацію на паливному й металевому ринку М. Авдаков у доповіді в Державній ра-
ді.
«За останні три роки, – говорив він, – попит на кам’яне вугілля та метал зріс неймовір-
но. Після того вугільна й металургійна промисловість не змогли задовольнити потреби
споживачів. Сталося це внаслідок того, що перехід від майже 10-літнього економічного
застою до посиленого економічного піднесення важко було передбачити» 36. Через неста-
чу певної продукції промисловці змушені були «звертатися до іноземного ввезення, особ-
ливо з Німеччини. Ринок металів був у пригніченому становищі, що сприяло ввезенню в
Японію та Ост-Індію залізничних рейок, яких нам тепер так не вистачає». У «пригнічено-
му стані» перебувала й вугільна промисловість.
Така аргументація М. Авдакова була логічною, до того ж вона перегукувалася з пода-
ними оцінками урядовців. Але в ній були деякі неточності. Про це свідчить, зокрема, ви-
знання секретаря Ради з’їздів промисловості й торгівлі барона Г. Майделя, який у спеці-
альній розвідці назвав низку чинників, що могли пом’якшити економічну кризу та перехід
від депресії до господарського піднесення. Серед них він найперше визначив необхідність
розумного планування з боку держави, зокрема й казенних замовлень на цій основі для
великого підприємництва, регулювання ціни та організацію капіталу у вигляді синдика-
тів, картелів, трестів тощо. Отже, у нестачі металу, енергоресурсів та іншої промислової
продукції були частково винні як урядові структури, так і підприємницькі організації.
Отже, експортно-імпортна політика промислового капіталу підпорядковувалася потре-
бам економічного розвитку країни, її продуктивних сил. Проте результати відповідної ді-
яльності виявилися незначними. Власники вугільних копалень не змогли остаточно ви-
тиснути англійських конкурентів навіть із країн, розташованих у басейні Чорного моря.
Продукція інших промислових галузей була неконкурентною на європейських ринках і
вивозилася в дуже обмежених обсягах. Комерсанти й експортери Російської імперії змог-
ли досягти певних успіхів тільки на іранському напрямку. Складною та суперечливою бу-
ла імпортна політика промислового капіталу, що мав наміри зменшити обсяги ввезення
промислових товарів з інших країн. Але це виявилося непосильним завданням для слабкої
34 Промышленность и торговля. 1914. № 10. С. 514–517.
35 Горно-заводское дело. 1914. № 11. С. 8712.
36 Речь М.С. Авдакова в Государственном совете в заседании 9 июня. Бюллетень Харьковской каменноугольной и
железоторговой биржи. 1914. № 18. С. 206.
Сіверянський літопис. 2024. № 5
64
імперської промисловості. Імпорт промислових товарів щороку збільшувався, а конкуру-
вати з ним було дуже важко.
References
Hrehory, P. (2003). Ekonomycheskyi rost Rossyiskoi ymperyy (konets XIX – nach. XX v.). Novye
podschety y otsenky [Economic growth of the Russian empire (the late 19th – the early 20th c.). New calcu-
lations and estimates]. Moscow, Russia.
Pylypenko, O. (2008). Zovnishnia torhivlia ukrainskykh zemel Rosiiskoi imperii u dr. pol. XIX – na
poch. XX st. [Foreign trade of the Ukrainian lands of the Russian empire in the second half of the 19th – the
beginning of the 20th c.]. Kyiv, Ukraine.
Stepanenko, V. (2006). Pivnichne Prychornomoria u systemi zovnishnotorhovelnykh zviazkiv Rosiis-
koi imperii (90-I rr. XIX st. – 1914 r.) [The Northern Black Sea region in the system of foreign trade relati-
ons of the Russian empire (90s of the 19th c. – 1914)]. Mykolaiv, Ukraine.
Пилипенко Олександр Євгенійович – доктор історичних наук, професор, професор
кафедри гуманітарних дисциплін Національного університету харчових технологій
(вул. Володимирська, 68, м. Київ, 01001, Україна).
Pylypenko Oleksandr – doctor of historical sciences, professor, professor of department of
humanity courses of the National university of food technologies (68 Volodimirska Str., Kyiv,
01001, Ukraine).
E-mail: pylypenko08@ukr.net
FOREIGN TRADE OF NADNIPRIANSKA UKRAINE
IN INDUSTRIAL PRODUCTS AND THE WORLD MARKET
at the end of the 19th – the beginning of the 20th c.
The purpose of the investigation is to highlight the foreign trade of Naddniprianska Ukraine in indus-
trial products at the end of the 19th – the beginning of the 20th c. Research methods were selected in accor-
dance with the set goal based on the principles of objectivism and scientific research. The method of analy-
sis and deduction was mainly used for the interpretation of archival and printed sources. The scientific no-
velty of the work is closely related to the goal, as printed and archival documents and sources are analy-
zed, which allow establishing important historical facts of the history of Ukraine in the 19th–20th c. Conclu-
sions. The export-import policy of industrial capital was subordinated to the needs of the countryʼs econo-
mic development and its productive forces. However, the results of the relevant activities turned out to be
insignificant. The owners of coal mines were not able to finally squeeze out English competitors even from
countries located in the Black Sea basin. Products of other industrial branches were not competitive on the
European markets and were exported in very limited quantities. Merchants and exporters of the Russian
empire were able to achieve certain successes only in the Iranian direction. The import policy of industrial
capital, which was intended to reduce the volume of imports of industrial goods from other countries, was
complex and controversial. But this turned out to be an overwhelming task for the weak imperial industry.
The import of manufactured goods increased every year, and it was very difficult to compete with it.
Key words: Naddniprianska Ukraine, entrepreneurs, trade, capital, world market, socio-economic de-
velopment, allocations, rubles, trade interests.
Дата подання: 17 чeрвня 2024 р.
Дата затвердження до друку: 13 жовтня 2024 р.
Цитування за ДСТУ 8302:2015
Пилипенко, О. Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світо-
вий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. Сіверянський літопис. 2024. № 5. С. 55–64. DOI:
10.58407/litopis.240506.
Цитування за стандартом APA
Pylypenko, О. (2024). Zovnishnia torhivlia Naddniprianskoi Ukrainy promyslovoiu produktsiieiu ta
svitovyi rynok naprykintsi ХIХ – na pochatku ХХ st. [Foreign trade of Nadniprianska Ukraine in industrial
products and the world market at the end of the 19th – the beginning of the 20th c.]. Siverianskyi litopys –
Siverian chronicle, 5, P. 55–64. DOI: 10.58407/litopis.240506.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-199954 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:39:21Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пилипенко, О. 2024-11-08T17:58:50Z 2024-11-08T17:58:50Z 2024 Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. / О. Пилипенко // Сіверянський літопис. — 2024. — № 5. — С. 55-64. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.58407/litopis.240506 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199954 94(477)«19/20» Метою розвідки є висвітлення зовнiшньої торгівлi Надднiпрянської України промисловою продукцiєю наприкiнцi ХIХ – на початку ХХ ст.
 Методи дослідження добиралися відповідно до поставленої мети на основі принципів об’єктивізму та науковості. Переважно використовувався метод аналізу та дедукції для інтерпретації
 архівних і друкованих джерел. Наукова новизна роботи тісно пов’язана з метою, оскільки аналізуються друковані й архівні документи та джерела, які дозволяють установити важливі історичні
 факти історії України ХІХ–ХХ ст. Висновки. Eкспортно-імпортна політика промислового капіталу підпорядковувалася потребам економічного розвитку країни, її продуктивних сил. Проте результати відповідної діяльності виявилися незначними. Власники вугільних копалень не змогли остаточно витиснути англійських конкурентів навіть із країн, розташованих у басейні Чорного моря.
 Продукція інших промислових галузей була неконкурентною на європейських ринках і вивозилася в
 дуже обмежених обсягах. Комерсанти й експортери Російської імперії змогли досягти певних успіхів тільки на іранському напрямку. Складною та суперечливою була імпортна політика промислового капіталу, що мав наміри зменшити обсяги ввезення промислових товарів з інших країн. Але це
 виявилося непосильним завданням для слабкої імперської промисловості. Імпорт промислових товарів щороку збільшувався, а конкурувати з ним було дуже важко. The purpose of the investigation is to highlight the foreign trade of Naddniprianska Ukraine in industrial
 products at the end of the 19th – the beginning of the 20th c. Research methods were selected in accordance
 with the set goal based on the principles of objectivism and scientific research. The method of analysis
 and deduction was mainly used for the interpretation of archival and printed sources. The scientific novelty
 of the work is closely related to the goal, as printed and archival documents and sources are analyzed,
 which allow establishing important historical facts of the history of Ukraine in the 19th–20th c. Conclusions.
 The export-import policy of industrial capital was subordinated to the needs of the countryʼs economic
 development and its productive forces. However, the results of the relevant activities turned out to be
 insignificant. The owners of coal mines were not able to finally squeeze out English competitors even from
 countries located in the Black Sea basin. Products of other industrial branches were not competitive on the
 European markets and were exported in very limited quantities. Merchants and exporters of the Russian
 empire were able to achieve certain successes only in the Iranian direction. The import policy of industrial
 capital, which was intended to reduce the volume of imports of industrial goods from other countries, was
 complex and controversial. But this turned out to be an overwhelming task for the weak imperial industry.
 The import of manufactured goods increased every year, and it was very difficult to compete with it. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Історія міст і сіл Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. Foreign trade of Nadniprianska Ukraine in industrial products and the world market at the end of the 19th – the beginning of the 20th c. Article published earlier |
| spellingShingle | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. Пилипенко, О. Історія міст і сіл |
| title | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. |
| title_alt | Foreign trade of Nadniprianska Ukraine in industrial products and the world market at the end of the 19th – the beginning of the 20th c. |
| title_full | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. |
| title_fullStr | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. |
| title_short | Зовнішня торгівля Наддніпрянської України промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. |
| title_sort | зовнішня торгівля наддніпрянської україни промисловою продукцією та світовий ринок наприкінці хiх – на початку хх ст. |
| topic | Історія міст і сіл |
| topic_facet | Історія міст і сіл |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/199954 |
| work_keys_str_mv | AT pilipenkoo zovníšnâtorgívlânaddníprânsʹkoíukraínipromislovoûprodukcíêûtasvítoviirinoknaprikíncíhihnapočatkuhhst AT pilipenkoo foreigntradeofnadniprianskaukraineinindustrialproductsandtheworldmarketattheendofthe19ththebeginningofthe20thc |