Висока напруга буднів
Один із ветеранів Чорнобильської атомної станції Андрій Трохимович Зіненко очолює колектив електроцеху, у якому більше чотирьох з половиною сотень робітників та інженерно-технічних працівників. Частина персоналу працює у Славутичі, де живе і Андрій Трохимович, і переважна більшість персоналу цеху зі...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 1996 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200030 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Висока напруга буднів / А. Зіненко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 37-41. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860238367208243200 |
|---|---|
| author | Зіненко, А. |
| author_facet | Зіненко, А. |
| citation_txt | Висока напруга буднів / А. Зіненко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 37-41. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Один із ветеранів Чорнобильської атомної станції Андрій Трохимович Зіненко очолює колектив електроцеху, у якому більше чотирьох з половиною сотень робітників та інженерно-технічних працівників. Частина персоналу працює у Славутичі, де живе і Андрій Трохимович, і переважна більшість персоналу цеху зі своїми родинами.
Про себе А. Т. Зіненко розповідати не любить, як і про свою участь у ліквідації наслідків аварії. «Я витримую поки що, — скромно констатує пережите, — а людям важко». Це про ліквідаторів. Але витримують і люди, які тримають на належному рівні напругу у мережі, що іде від ЧАЕС, високою напругою своїх трудових буднів.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:26:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
ЧОРНОБИЛЬСЬКА АЕС:
26.04 1986 – 30. 11. 1986
Андрій Зіненко
ВИСОКА НАПРУГА БУДНІВ
Чорнобильська катастрофа 1986 року, яка сколихнула увесь світ,
мала, якщо можна так висловитись, певною мірою діагностичне значен-
ня для людей, які волею долі опинилися у післяаварійні дні, тижні і
місяці у її епіцентрі. Тобто включилися у ліквідацію її наслідків. Як
рентгенівське проміння висвітлює для медиків ті чи інші відхилення в
живому людському організмі, так потреба вести боротьбу з радіацією
висвітлила у багатьох ті чи інші моральні (часом — не дуже мораль-
ні чи й аморальні) якості. Вона виявила відповідальність за доручену
справу, швидкість реакції, розсудливість, чесність одних і некомпетент-
ність, розгубленість, не вельми високі моральні якості — інших. З від-
стані в десяток років, що минули від трагічного 26 квітня 1986 року,
хочеться трохи поміркувати про це. Але й не тільки про це...
Під час ліквідації наслідків аварії мені довелося бути у близьких
контактах з багатьма господарськими, науковими світилами. Мабуть,
тому, що директор та головний інженер Чорнобильської атомної, при-
родно, більше володіли знаннями з технології, краще знали проблеми
реакторного та турбінного цехів, які разом із електроцехом, певна річ,
належать на станції до основних, керівництво реакторного і турбін-
ного цехів менше контактувало безпосередньо із урядовою комісією з
ліквідації наслідків аварії. Я ж як електрик не мав такого без посеред-
нього «прикриття», тому на засідання урядової комісії мене викликали,
як кажуть, часто й густо.
Як відомо, урядову комісію очолював заступник голови Ради Мі-
ністрів Союзу РСР Б. Щербина. Він приїздив на станцію часто, але й
відсутнім бував нерідко. У нього, певна річ, були справи і в Москві.
Його підміняли Ведерников, Воронін, інші члени комісії. Вони прово-
дили щоденні оперативні наради, на яких ставилися завдання на на-
ступний день, підбивалися підсумки дня попереднього.
Треба пам’ятати, що при всій важливості оперативок під час нор-
мального функціонування об’єкта — то одне, а в ситуації екстремаль-
ній — зовсім інше. Нервові клітини, як відомо, не відновлюються. А як
багато їх було втрачено тоді. Сама стресова ситуація тому сприяла. А
Сіверянський літопис 37
ще й фактори чисто фізичні. Дехто загинув, інші одержали дуже ви-
сокі дози опромінення і вибули з лав активних учасників боротьби з
лихом, поповнивши число потерпілих. А ті, хто посилав людей на ви-
конання завдань, втрачали оті невідновлювані клітини навіть на більш-
менш безпечній відстані від зруйнованого реактора. Адже треба було
нести чи не найважчий тягар у світі — тягар відповідальності за люд-
ські долі.
Над кожним тяжіли ще й контролюючі органи — і прокуратура,
і держбезпека, і держатомнагляд. Ну, і урядова комісія — також.
На нас, електриків, зокрема покладалося завдання підтримання
в належному стані систем захисту. Оперативки часом проводив один із
заступників Б. Щербини Семенов. Він згодом, до речі, став міністром
енергетики СРСР. Сам за фахом електрик і досить жорсткий керівник
з високим рівнем компетентності. Останнє дуже важливе. Адже за всієї
жорсткості завдання компетентна постановка питання вибиває козирі
у тих, хто хоче, грубо кажучи, полегшити собі життя за рахунок не-
повного, поверхового виконання завдання, за рахунок пошуку полег-
шеного варіанту. Були такі і в нас, що пробували викручуватись, були
і в деяких інших організаціях, що були задіяні на ліквідацію наслідків
аварії, але в Семенова це не проходило. Сам бо був колись директо-
ром теплової станції, електрик за фахом, він ставив конкретні завдання
і вимагав конкретного їх вирішення.
Не треба думати, що ліквідатори були чітко розмежовані на тих,
хто завдання ставить, і тих, хто сліпо мав ті завдання виконувати. Та-
ке уявлення було б у корені неправильним. Можна було на всіх рівнях,
включаючи навіть урядову комісію, заперечувати, пропонувати свої ва-
ріанти. Після недовгого інтенсивного обговорення приймався той, що
визнавався найоптимальнішим. А потім — виконання. Не завжди, зро-
зуміло, обходилося без амбіцій. Побутувало напівжартівливе тверд-
ження, що чим вище посада, тим нижча компетентність посадової осо-
би. Бувало, звісно, і так, та не цим були характерні навіть перші, най-
екстремальніші дні боротьби з мирним атомом, який вийшов із-під конт-
ролю людей.
Зрозуміло, керівник високого рангу не може володіти всіма тон-
кощами розмаїтого спектра того чи іншого питання. У спокійній обста-
новці йому допомагають численні радники та консультанти. Та коли
іде щоденне оперативне планування, під час якого виникають варіан-
ти, на радників покладатися не випадало. Тут потрібна власна думка.
До того ж — кваліфікована. І її керівники мали.
Не скажу, що та думка завжди була бездоганною, але шукати най-
кращого варіанту тоді не дозволяв час. Помилялися навіть академі-
ки, які розробляли стратегію роботи далеко від зони. Зараз із висоти
часу можна твердити з високою мірою вірогідності, що, приміром, ши-
роко розрекламована тоді акція заглушування зруйнованого реактора
свинцево-кремнійовою сумішшю, простіше кажучи, бомбардування кра-
тера піском із вертольотів, не дала бажаного ефекту.
Аварія показала, хто чого вартий, наскільки люди вірять у своє
покликання, своїй роботі. Багато хто просто втік. Потім приносили
бюлетені. Одні і справді хворіли, а інші використовували уявну хво-
робу як привід для дезертирства. Потім почали повертатися. Особливо,
коли пік небезпеки спав. Це сталося після 9 травня 1986 року. Ситуа-
ція стабілізувалася. З’явилася можливість, грубо кажучи, не гасити по-
жежу, а думати, відшукувати кращі варіанти вирішення того чи іншо-
го питання.
38 Сіверянський літопис
Не всіх із тих, хто почав повертатися, брали. Людей же треба бу-
ло десь селити жити. «Казковий» заповнили. Та, зрештою, і опроміню-
вати зайвий персонал не було сенсу. Навіть тоді треба було думати і
думали про людей, про їхнє здоров’я, про їхнє майбутнє. Отож відби-
рали найбільш кваліфікованих, найбільш досвідчених.
Була підмога і з інших атомних станцій. Але останні недовго у
нас працювали. їх також відірвали від важливої роботи. Зайвих людей
ніхто ж у штаті не тримає. Ось тоді усі наші, хто хотів і міг поверну-
тися, повернулися.
З часом постало питання про відміну вахтового методу обслугову-
вання станції. Я вважаю, що для таких об’єктів він не зовсім підхо-
дить. Працювати на атомній треба на основі, постійній. А значить по-
трібне місто-супутник. От і побудували Славутич. Багато хто на той
час уже мав квартиру в іншому місті, найбільше — у Києві. Почало-
ся своєрідне випробування спокусою жити в столиці. Хтось віддав цьо-
му перевагу і попрощався зі станцією. Довелося комплектувати новий
колектив. Частково, звичайно, але все-таки новий. Брали людей з
інших підприємств. Не завжди приходили люди за покликом серця. Од-
них приваблювала перспектива негайного одержання житла, інших —
досить пристойна заробітна плата. А старий персонал, пройшовши че-
рез випробування, з одного боку, загартувався, а з іншого, нічого при-
ховувати, втратив частину свого чисто фізичного потенціалу. Хтось по-
чав хворіти, хтось просто почуватися кепсько через одержані дозові на-
вантаження, хоча конкретного діагнозу лікарі і не встановлювали.
Дивна і не завжди зрозуміла все-таки істота людина. Один одер-
жав чотири сотні рентгенів, підлікувався, відпочив — і донині працює,
а хтось після сорока став інвалідом. Я не про якусь там симуляцію го-
ворю. Видно, різний рівень імунітету, витривалості, психологічної стій-
кості. Усе це дається взнаки. Отож потрібен був новий персонал. А це
— навчання, атестація, переатестація...
На безвахтовий метод станція перейшла 1988 року. У нашому це-
ху, який, до речі, найбільший на станції за чисельністю персоналу,
старих кадрів зосталося найбільше. Звичайно, не обійшлися без замін,
але провели їх більш-менш плавно. Ті, що ішли з роботи, ті, що зали-
шалися в цеху, але переходили на інші ділянки, передали свій досвід
новачкам. Велике спасибі їм за це. У нормальних умовах це робиться
планово, без поспіху. Новий персонал розбавляється зі старим зваже-
но, якщо можна так висловитись, еволюційно. Вибух же спричинив ре-
волюцію. І все ж вийшли ми з цього становища. Зараз колектив знахо-
диться на висхідній. Станція в цілому краща в Україні. У нашому це-
ху теж усе гаразд. Займаємося плановим ремонтом, виконуючи у всіх
деталях високі вимоги різного роду приписів та інструкцій.
Ведемо значний обсяг реконструктивних робіт, наприклад, спря-
мованих на підвищення протипожежної безпеки. Їй надається великої
ваги. Колектив справляється зі своїми завданнями, якщо і не зовсім
на доаварійному рівні, то принаймні близький до цього. До аварії
станція виробляла більше семи мільярдів кіловат-годин електроенер-
гії. Близькі до цього показника і зараз.
Звичайно, виробіток залежить не лише від колективу. Через тех-
нічні можливості агрегатів не перестрибнеш. Та й не треба цього ро-
бити. Але добитися, щоб техніка використовувалася на всю свою за-
проектовану потужність, — те забезпечує персонал.
Оснащення станції практично те саме, що було і до аварії. Ну, є
певні зміни, спрямовані на підвищення рівня безпеки. Різного роду
блокування, захисти. Але в цілому як був блок, так і зараз є.
Сіверянський літопис 39
Арифметика тут проста. Якщо блок мільйонник, він за добу безпе-
рервної роботи (а робота атомної станції тільки безперервна) вироб-
ляє 24 млн. квт./годин електроенергії. Ніхто й не вимагає, аби цей по-
казник перекрити. Але щоб досягти цього, персонал не повинен поми-
лятися. Був у нас колись випадок (до речі, єдиний у своєму роді), коли
оперативний персонал цеху теплової автоматики і вимірів помилково
вимкнув блок.
Людина, яка не знайома з атомною енергетикою, може стенути
плечима: велика проблема. Якщо вимкнули помилково, треба якомога
швидше ввімкнути — і всі проблеми. Але за регламентом, після вимк-
нення (випадкове воно чи планове) блок повинен дві доби простояти.
А потім можна проводити ввімкнення. Але не відразу, а поступенево.
Ось вам і втрата виробітку.
Можуть й інші випадки бути. Скажімо, вимкнення турбіни. Хтось
помилився, невчасно зробили профілактичний ремонт, вийшов з ладу
якийсь підшипник, пробило кабель і т. д. і т. п.
Чи взяти плановий ремонт блока. Перший у нас знаходився в ре-
монті з квітня до жовтня 1995 року. За цей час треба було виконати
усі приписи органів, що контролюють роботу станції. Вклалися вчасно
— добре. Але у нас ще рідко буває так, що вчасно робимо усе те, що
належить. Ось тут і приховані резерви. А далі потрібно ретельно диви-
тися, щоб не було найменших відхилень у режимі експлуатації. Пиль-
нувати треба за всім — і за режимом температур, і за витратами ма-
теріалів, і за вібрацією. Тільки вгледіли чергове відхилення якесь —
негайно слід переходити на резерв, а потім (ніч—північ) викликати опе-
ративний персонал, аби негайно усунути найменше відхилення від нор-
ми. Відновлення якомога оперативніше даної робочої ланки — запору-
ка успішної експлуатації усієї станції надалі. Із дрібниці може виник-
нути дуже серйозна нештатна ситуація. Той же шестикіловольтовий ка-
бель при неправильному приєднанні починає грітися. А це може при-
звести до короткого замикання, що призведе до вибивання відповідаль-
ного приєднання і зниження потужності реактора.
Розуміючи і стверджуючи, що головне в атомній енергетиці, як і в
багатьох інших галузях, — люди, не можу не сказати і про техніку.
Довелося мені побувати і в Сполучених Штатах Америки, і в Німеччи-
ні. Не скажу, що там персонал складається із суперменів. Так, вико-
навці там, вважаю, ретельніші, ніж у нас. Відступів від вимог інструк-
цій у них, безперечно, менше. Тут свою позитивну роль відіграє конку-
ренція на ринку робочої сили. Порушивши інструкцію, можна втрати-
ти роботу, а влаштуватися знову досить складно, адже за воротами
будь-якого підприємства бажаючих влаштуватися не бракує. У нас по-
ки що багато хто не цінує роботи, не дорожить своїм робочим місцем.
А ось техніка у них у переважній більшості значно надійніша, ніж у
нас.
Важко зараз нашій станції у плані матеріальному, але частину
обладнання на імпортне замінили. І надалі так робитимемо. А то що ж
виходить: п’ять років пропрацювало у нас по 750-кіловольтне обладнан-
ня московського заводу «Ізолятор» — і вийшло з ладу. А це єдине під-
приємство у СНД, що виробляє дану номенклатуру продукції. Праг-
немо переключитися на аналогічні вироби відомої у світі фірми
Ай-Бі-Бі. Це потужний концерн із штаб-квартирою у Швеції.
Нещодавно відбракували один з реакторів (не ядерних — є реак-
тори і в електриці) виробництва згаданого вище московського заводу
«Ізолятор». А це ж не тільки зайві витрати, а й навантаження на пер-
сонал. І спробуй після цього вести мову про доведення чисельності пра-
40 Сіверянський літопис
цюючих на наших атомних станціях до зарубіжних рівнів. Так про-
блема кадрів переплітається з проблемою техніки, яку ті кадри обслу-
говують. Надійніша техніка — менше потрібно персоналу і навпаки.
Сказане усе це ще й на підтвердження тези про повну не причет-
ність персоналу до квітневої трагедії 1986 року. Люди, які й тоді не
стали винуватцями аварії, багато чого винесли з її уроків, багато чому
навчилися, ліквідуючи її наслідки. Сьогодні вони значно надійніше
експлуатують станцію, яка служить і, хочеться сподіватись, ще послу-
жить Україні.
ПІСЛЯМОВА УПОРЯДНИКА
Один із ветеранів Чорнобильської атомної станції Андрій Трохи-
мович Зіненко очолює колектив електроцеху, у якому більше чотирьох
з половиною сотень робітників та інженерно-технічних працівників. Час-
тина персоналу працює у Славутичі, де живе і Андрій Трохимович, і
переважна більшість персоналу цеху зі своїми родинами.
Про себе А. Т. Зіненко розповідати не любить, як і про свою участь
у ліквідації наслідків аварії. «Я витримую поки що, — скромно кон-
статує пережите,—а людям важко». Це про ліквідаторів. Але витриму-
ють і люди, які тримають на належному рівні напругу у мережі, що
іде від ЧАЕС, високою напругою своїх трудових буднів.
Сіверянський літопис 41
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200030 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:26:57Z |
| publishDate | 1996 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Зіненко, А. 2024-11-12T11:24:57Z 2024-11-12T11:24:57Z 1996 Висока напруга буднів / А. Зіненко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 37-41. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200030 Один із ветеранів Чорнобильської атомної станції Андрій Трохимович Зіненко очолює колектив електроцеху, у якому більше чотирьох з половиною сотень робітників та інженерно-технічних працівників. Частина персоналу працює у Славутичі, де живе і Андрій Трохимович, і переважна більшість персоналу цеху зі своїми родинами.
 Про себе А. Т. Зіненко розповідати не любить, як і про свою участь у ліквідації наслідків аварії. «Я витримую поки що, — скромно констатує пережите, — а людям важко». Це про ліквідаторів. Але витримують і люди, які тримають на належному рівні напругу у мережі, що іде від ЧАЕС, високою напругою своїх трудових буднів. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Чорнобильська АЕС: 26.04.1986—30.11.1986 Висока напруга буднів Article published earlier |
| spellingShingle | Висока напруга буднів Зіненко, А. Чорнобильська АЕС: 26.04.1986—30.11.1986 |
| title | Висока напруга буднів |
| title_full | Висока напруга буднів |
| title_fullStr | Висока напруга буднів |
| title_full_unstemmed | Висока напруга буднів |
| title_short | Висока напруга буднів |
| title_sort | висока напруга буднів |
| topic | Чорнобильська АЕС: 26.04.1986—30.11.1986 |
| topic_facet | Чорнобильська АЕС: 26.04.1986—30.11.1986 |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200030 |
| work_keys_str_mv | AT zínenkoa visokanaprugabudnív |