Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст.
Серед мистецької спадщини давнього Чернігова почесне місце мали б посідати його Іконостаси, котрі ще кілька десятиліть тому прикрашали місцеві церкви. Нині існують лише два з них, а про інші можна скласти уявлення хіба що завдяки старим фотознімкам та деяким історичним відомостям. Тож чи не настав ч...
Gespeichert in:
| Datum: | 1996 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200039 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. / В. Пуцко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 87-91. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200039 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2000392025-02-09T10:05:41Z Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. Пуцко, В. Мистецтво Серед мистецької спадщини давнього Чернігова почесне місце мали б посідати його Іконостаси, котрі ще кілька десятиліть тому прикрашали місцеві церкви. Нині існують лише два з них, а про інші можна скласти уявлення хіба що завдяки старим фотознімкам та деяким історичним відомостям. Тож чи не настав час хоча б певною мірою осягнути цінність цих як збережених, так і втрачених пам’яток? Звичайно, кожна з них могла б стати предметом монографічного дослідження, і такий підхід слід вітати, але не варто й забувати про відсутність загального огляду, який би охоплював насамперед іконостаси саме Чернігова, а, зрештою, і всієї історичної Чернігівщини. Отже, йдеться поки що про певні кроки, може, не завсюди перші, але й ніяк не останні. 1996 Article Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. / В. Пуцко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 87-91. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200039 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мистецтво Мистецтво |
| spellingShingle |
Мистецтво Мистецтво Пуцко, В. Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. Сiверянський літопис |
| description |
Серед мистецької спадщини давнього Чернігова почесне місце мали б посідати його Іконостаси, котрі ще кілька десятиліть тому прикрашали місцеві церкви. Нині існують лише два з них, а про інші можна скласти уявлення хіба що завдяки старим фотознімкам та деяким історичним відомостям. Тож чи не настав час хоча б певною мірою осягнути цінність цих як збережених, так і втрачених пам’яток? Звичайно, кожна з них могла б стати предметом монографічного дослідження, і такий підхід слід вітати, але не варто й забувати про відсутність загального огляду, який би охоплював насамперед іконостаси саме Чернігова, а, зрештою, і всієї історичної Чернігівщини. Отже, йдеться поки що про певні кроки, може, не завсюди перші, але й ніяк не останні. |
| format |
Article |
| author |
Пуцко, В. |
| author_facet |
Пуцко, В. |
| author_sort |
Пуцко, В. |
| title |
Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. |
| title_short |
Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. |
| title_full |
Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. |
| title_fullStr |
Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. |
| title_full_unstemmed |
Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. |
| title_sort |
чернігівські іконостаси xvii — xviii ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Мистецтво |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200039 |
| citation_txt |
Чернігівські іконостаси XVII — XVIII ст. / В. Пуцко // Сіверянський літопис. — 1996. — № 2-3. — С. 87-91. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT puckov černígívsʹkííkonostasixviixviiist |
| first_indexed |
2025-11-25T16:39:39Z |
| last_indexed |
2025-11-25T16:39:39Z |
| _version_ |
1849781165267877888 |
| fulltext |
МИСТЕЦТВО
Василь Пуцко
ЧЕРНІГІВСЬКІ ІКОНОСТАСИ ХVІІ–ХVІІІ ст.
Серед мистецької спадщини давнього Чернігова почесне місце ма-
ли б посідати його Іконостаси, котрі ще кілька десятиліть тому прикра-
шали місцеві церкви. Нині існують лише два з них, а про інші можна
скласти уявлення хіба що завдяки старим фотознімкам та деяким істо-
ричним відомостям. Тож чи не настав час хоча б певною мірою осягну-
ти цінність цих як збережених, так і втрачених пам’яток? Звичайно, ко-
жна з них могла б стати предметом монографічного дослідження, і та-
кий підхід слід вітати, але не варто й забувати про відсутність загаль-
ного огляду, який би охоплював насамперед іконостаси саме Чернігова,
а, зрештою, і всієї історичної Чернігівщини. Отже, йдеться поки що про
певні кроки, може, не завсюди перші, але й ніяк не останні.
У 1970 р. вийшло з друку написане ще в 1944—1952 p.p. досліджен-
ня львівського мистецтвознавця М. Драгана «Українська декоративна
різьба XVI—XVIII ст.».1 В книзі приділено увагу головним чином за-
хідноукраїнським пам’яткам, тоді як про східні іконостаси згадано по-
біжно і в окремих випадках. Про них йдеться в написаній в 1916 р.
студії С. Таранушенка «Іконографія українських іконостасів», що до-
сі залишається неопублікованою;2 надруковано сербською мовою тільки
її скорочений варіант.3 С. Таранушенко був єдиним дослідником, кот-
рий ретельно вивчив чернігівські іконостаси Успенського собору Елець-
кого монастиря та Введенської церкви Троїцького монастиря, зібравши
величезний матеріал, видання якого можна вважати дуже доцільним.4
Іконостаси Чернігова важливі насамперед своєю загальною типоло-
гією, а також іконографічною програмою, що яскраво віддзеркалюють
художній процес в мистецтві Наддніпрянщини від середини XVII до са-
мого кінця XVIII ст. Обминаючи їх, неможливо скласти уявлення про
динаміку суттєвих змін, адже у Києві та його околицях не збереглися
цілком подібні пам’ятки.
Найстаршим був іконостас Успенського собору Єлецького мона-
стиря, споруджений у 1669—1676 pp. заходами архимандрита Іоаникія
Галятовського, призначеного архієпископам Лазарем Барановнчем, аби
той «оставаясь около строения его, имел вседушное попечение об ук-
рашении… и дабы при его правлении пустынное то место процветало
яко красен крин».5 Матеріально щедро допомагав чернігівський полко-
вник Василь Дунін-Борковський. Влітку 1916 р. С. Таранушенко провів
розшуки у монастирському архіві і, порівнюючи описи 1762 та 1788 p.p.,
з’ясував, що на той час первісний вигляд іконостасу залишався без по-
Сіверянський літопис 87
мітних порушень. Реконструкцію здійснено пізніше, в 1860 р., резуль-
тати чого зафіксовано в описі 1862 р. Внаслідок пожежі 1869 p., од-
наче, довелося знову ремонтувати іконостас, тим більше, що виявилися
попсованими ікони апостолів, котрі тоді перемальовано. Зазначена при-
чина дає змогу зрозуміти незвичайність іконографії апостольського ря-
ду для українського мистецтва третьої чверті XVII ст. На знімку 1900-х
p.p. єлецький іконостас виглядає начебто у невикінченому вигляді, і
залишається незрозумілим, як таке чудове бароккове різьблення може
узгоджуватися з відсутністю верхньої частини, наявності котрої вима-
гає загальна композиція. На це питання дала вичерпну відповідь ре-
конструкція, виконана С. Таранушенком. Вчений з’ясував, що первісно
верх іконостасу майже досягав склепіння. Іконостас був поділений на
чотири основні яруси пишними прямими, а в двох випадках — ламани-
ми карнизами, і в такий спосіб визначено центральну частину, яка ві-
докремлювала головний вівтар. В ярусі намісних ікон містилися також
їхні цокольні субкомпоненти. Разом з ними всього було 81 зображення,
окрім 18-ти медальйонів на царських дверях головного та двох бічних
вівтарів. Обабіч Розп’яття нагорі стояли контурні фігури. Стовпчики,
карнизи, площини навколо ікон празникового ряду, нарешті, царські
двері рясно вкривала майстерно виконана соковита різьба з позолотою.
Єлецький іконостас в Чернігові за своєю загальною схемою був до-
сить подібним до встановленого в Успенському соборі Києво-Печерської
лаври, вигляд якого зберігся у металевому відтворенні XVII ст.6 Що-
правда; київський взірець більше позначений рисами, властивими ран-
нім іконостасам. Не виключено, що монументальний витвір Єлецького
монастиря став зразком для майстрів, котрі виконали іконостас Успен-
ського собору на той час приписаного до Києво-Печерської лаври Брян-
ського Свенського монастиря, коли його намісником був добре знаний
Іоанн Максимович (1681 —1695), що пізніше був єлецьким архимандри-
том (1696—1697), чернігівським архієпископом (1697—1712) і, нареш-
ті, тобольським митрополитом (1712—1715). Свенський іконостас, зго-
дом перенесений до нового монастирського собору, був ускладнений за
рахунок більшого числа ярусів. Проте впізнати в його основі єлецьку
схему зовсім неважко.
Близько 1677 р. архієпископ Лазар Баранович (за іншим джерелом
— архімандрит Зосима Тишевич) у Троїцькому монастирі спорудив
Введенську церкву, якій згодом гетьман Іван Мазепа подарував іконо-
стас, прикрашений його гербом.7 С. Таранушенко свого часу цілком
слушно зауважив: «Я мав нагоду бачити цей іконостас і переконатися,
що з старого в ньому залишилися тільки мазепинські герби».8 Решту
було грунтовно перероблено незадовго до того, і дослідник міг впевне-
но сказати, що про первісний вигляд можна лише здогадуватися. За-
лишилася насамперед загальна схема з її цікавими особливостями, та-
кими як-от медальйони зі страсними сценами понад апостольським ря-
дом, а також відсутність Тайної вечері понад царськими дверима. С. Та-
ранушенко не був упевнений, що перший цикл з’явився пізніше там, де
спочатку в іконографічному образі «Знамення» було зображення Бого-
родиці, оточеної пророками. Апостоли зображені по троє на кожній до-
шці, як це типово для київської бароккової традиції для іконостасів
бічних вівтарів, безперечно, відтворювали схему перемальованого ори-
гіналу. Замість звичайного для мазепинської доби Деїсуса в центрі за-
значеного апостольського ряду, напевно, вже в XIX ст. вміщено зобра-
ження Христа Великого Архієрея. Для реконструкції первісного іконо-
графічного складу подекуди може бути використаний, інший, виконаний
наприкінці XVII ст., мазепинський іконостас, що прикрашав бічний вів-
тар преподобних Антонія і Феодосія Печерських у київському Микола-
88 Сіверянський літопис
ївському соборі. Так само неможливо уявити на бічних дверях чернігів-
ського мазепинського іконостасу постаті архангелів з типовими ознака-
ми виконання на взірець російських академічних оригіналів другої по-
ловини XIX ст. Безперечно, до первісних елементів належали медаль-
йон з Нерукотворним Спасом понад царськими дверима й Розп’яття з
предстоячими, доповнене постатями двох лежачих ангелів. Орнамента-
льне різьблення застосовано таким чином, що фактично утворює «ки-
лим» лише для восьмикутних за формою ікон празникового ярусу та
страсних медальйонів. Центр молитовного ряду значно підвищений сто-
совно бічних частин композиції, як це є типовим для іконостасів Над-
дніпрянської України, виконаних наприкінці XVII і в першій половині
наступного століть.
За хронологією далі слід розглянути великий іконостас Троїцько-
го соборного храму того ж самого Троїцького монастиря в Чернігові.
Він мав складну й сумну історію вже задовго до того, як пережив ре-
парацію 1916 р. і був знищений за радянських часів. Виконаний в
1731 —1734 p.p., цей іконостас успадкував всі основні елементи, властиві
вже згаданим пам’яткам, але був позначений також певними оригіна-
льними рисами, насамперед у побудові центральної частини, значно під-
вищеної за рахунок вміщення понад царськими дверима величезного за
розмірами образу. Різьба і позолота належали переважно до періоду
управління єпархією архієпископа Михайла Десницького (1803—1818),
за вказівкою якого іконостас було грунтовно перероблено. Отже, зазна-
чена особливість могла з’явитися саме тоді, тим більше, що за стилем
та велика ікона помітно відрізнялася від деїсусного ряду. Відомо також,
що ікони якоюсь мірою були, перемальовані в 1864 р. за розпоряджен-
ням архієпископа Філарета Гумилевського. Але навіть і з наявними
слідами переробок іконостас залишався не позбавленим історичної та
мистецької цінності. Первісними були ікони намісного ряду, дві з них
прикрашені срібними шатами. На бічних північних дверях можна було
бачити зображення пророка Іллі, на південних — Іоанна Богослова.
Цікаву особливість іконографії цокольного ряду становили сцени Же-
ртвоприношення Авраама, Христа у Марфи та Марії, Видіння Якова,
Явлення Якову ангела. Обабіч великої ікони Воскресіння містилися зо-
браження Тайної вечері, Явлення Христа Марії Магдалині, Визнання
апостола Петра, Покрова Богородиці, Вознесіння Богородиці та Втечі
святої родини до Єгипту. Вище—широка смуга у вигляді орнаментова-
ної арки з іконами празникового циклу і Нерукотворним Спасом посе-
редині. Далі розташовувалися деїсусний ряд, в якому кожна постать
апостола була на окремій дошці, пророчий з образом тронної Богоро-
диці з предстоячими Якимом і Ганною в центрі, старозавітні царі і пер-
восвященики (двома рядами), а вгорі зображення Саваофа, вище яко-
го укріплено Розп’яття з предстоячими. Іконостас бічного південного
вівтаря на честь Благовіщення фактично являв собою продовження
п’ятиярусного головного (раніше це був Варваринський вівтар, до
1803 p.). Такими ж рисами було наділено іконостас північного бічного
вівтаря на честь праведних Якима і Ганни, пізніше перетвореного на
жертовник.
Дослідивши цей іконостас, С. Таранушенко дійшов таких виснов-
ків: «Іконостас наш зберіг всі зображення, котрі вміщали в старих іко-
ностасах, але, крім них, у ньому помітно й цілий ряд нових. Взагалі
витриманий і старий порядок у розподілі сюжетів, але знову-таки з бі-
льшими, внаслідок долучення нових сюжетів, змінами. Так, у ньому ми
маємо: нижній ярус з царськими дверима, місними і цокольними ікона-
ми, але в сюжетах їх відмічаємо цілий ряд нових рис. На царських две-
рях в наявності не 6, а 5 медальйонів із зображенням Благовіщення (як
Сіверянський літопис 89
і в старих), в інших же вміщено сюжети з останніх днів земного життя
Христа, чого в жодній пам’ятці XVII ст. ми не знаємо. Невідомі також
на старих пам’ятках в числі зображень північної й південної дошок
дверей бічних входів зображення Іоанна Богослова і пророка Іллі».9
Одначе, не виключено, що зазначені особливості зобов’язані не сервіс-
ній програмі, а ініціативі репаратора іконостасу — вже згаданого ар-
хієпископа Михайла Десницького. Висновок С. Таранушенка щодо не-
можливості зарахувати троїцький іконостас до числа пам’яток XVII ст.
цілком слушний.10
Значно коротше можна сказати про два інші іконостаси, адже во-
ни збереглися і цілком приступні для детального й грунтовного вивчен-
ня, чого давно варті. Це насамперед виконаний у 1774 р. в стилі рококо
досить великий для скромного за розмірами Іллінського храму, побу-
дованого в XII ст., п’ятиярусний, з цокольними композиціями і з під-
вищеною центральною частиною. Вибагливість у плані обумовлена са-
ме браком місця для такої репрезентативної споруди, котра цілком не-
сподівано виростає перед очима. Цей іконостас, залишаючись певним
явищем в історії українського мистецтва, значною мірою відбиває те,
що виросло на зовсім іншому грунті. Це стосується головним чином йо-
го ордерної системи, яка набуває помітної переваги над усім, що є вла-
стивим старим іконостасам традиційного напрямку. Елементи класици-
зму надають відтінку наголошеної світськості, відчуття чого посилює
вплив іконографії західного мистецького кола. Передусім — це запози-
чення з гравюр італійського і французького походження. Не зовсім зро-
зуміло, в якій мірі на загальному вигляді іллінського іконостасу позна-
чилася його реставрація 1874 р. Аналіз манери виконання ікон засвід-
чує залучення до роботи над ними кількох малярів.11
Зроблений за проектом калузького архітектора І. Яснигіна в І794
—1796 p.p. іконостас для давнього Спаського собору майстрами Савою
Волощенком і Степаном Білопільським витримано вже цілком в тради-
ціях ампіру. Ікони, як відомо, написав борзенський священик Тимо-
фій Мизько, але, напевно, не варто йому приписувати такий різкий від-
хід від традиційної іконографічної програми: це було закладено в са-
мому проекті. Іконостас осмислено на зразок тріумфальної брами, ар-
хітектоніку якої мали підкреслювати різноманітні за формою та розмі-
рами композиції, «одягнені» в пишні рами. Схоже, не обійшлося без
залучення масонських символів, і це питання з часом мало б стати пре-
дметом уваги дослідників. Важко уявити собі щось більш стороннє для
внутрішнього простору славнозвісного Спаського собору, ніж ця досить
цікава сама по собі декоративна споруда. Незвично сприймати її в
якості іконостасу візантійського за своїм загальним характером храму.
Започаткований у другій половині XVIII ст. процес руйнації тра-
диційних для доби українського барокко форм іконостасу впродовж
наступного століття призвів до виникнення низької, надто спрощеної
щодо складу ікон вівтарної огорожі. Вона містила, як правило, лише
намісні образи, доповнені звичайними за тематичним складом медаль-
йонами царських дверей й розташованою понад ними композицією
Тайної вечері. Такою, зокрема, була споруда, що відокремлювала на
початку XX ст. вівтар Катерининської церкви в Чернігові, тієї самої, з
якої походять чудові за виконанням різьблені царські двері, згодом пе-
ренесені до Покровської церкви.12
Цим прикладом мусимо завершити дещо побіжний огляд чернігів-
ських іконостасів, сказати про які більше і можливо, і варто. Безпере-
чно, кожний з них давно заслуговує на окреме видання. Може, й доче-
каємося?
90 Сіверянський літопис
Примітки
1 Драган М. Українська декоративна різьба XVI — XVIII ст. — К., 1970.
2 Таранушенко С. А. Иконография украинских иконостасов. Рукопис студії збе-
рішається у Відділі рукописів ЦНБ НАН України — Ф. 278. — № 105.
3 Таранушенко С. О украінськом иконостасу XVII и XVIII века // Зборник за ли-
ковне уметности. — Нови Сад, 1975. — Кн. 11. — С. 111—145. Нині текст вже на-
друкований і мовою оригіналу: Таранушенко С. Український іконостас // Записки На-
укового товариства імені Т. Шевченка. — Львів, 1994. — Т. 227. — С. 141—164.
4 Про чернігівські іконостаси насамперед писано ще 1914 p., але щойно видано:
Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов
// Чернігівська старовина. — Чернігів, 1992. — С. 103—142 (розпорошено досить ціка-
вих фактів і спостережень). Див. також: Логвин Г. Украинское искусство. X—XVIII
вв. — М., 1963; він же. По Україні. Стародавні мистецькі пам’ятки. — К., 1968; він
же. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. — М., 1980; Пуцко В. Гетьман
Іван Мазепа — меценат українського церковного мистецтва // Церковний календар.
1992. — Сянік, 1992. — С. 152—170, Світлини іконостасів див.: Картины церковной
жизни Черниговской епархии и IX-вековой ее истории. — К., 1911.
5 Архиеп. Лазарь Баранович. Письма. — Чернигов, 1866. — № 71.
6 Петров Н. Альбом достопримечательностей церковно-археологического музея
при имп. Киевской духовной академии. — К., 1914. — Вып. 3. — С. 31.
7 Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий монастырь. — Чернигов, 1911. — С.
49.
8 Таранушенко С. Иконография украинских иконостасов. — С. 345 об.
9 Там же. — Арк. 351.
10 Дослідник насамперед враховував переробки XIX ст. Пор.: Модзалевский В. Л.,
Савицкий П. Н. Очерки искусства Старой Украины. Чернигов. — С. 137.
11 Гаркуша А. В. Іконостас Іллінської церкви // Архітектурні та археологічні ста-
рожитності Чернігівщини. — Чернігів, 1992. — С. 133—135.
12 Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки искусства Старой Украины. Чер-
нигов. — С. 124—126.
Сіверянський літопис 91
|