Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського
Gespeichert in:
| Datum: | 1996 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Schriftenreihe: | Сiверянський літопис |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200150 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського / Ф. Євсєєв, С. Родін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 75-83. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200150 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2001502025-02-23T18:37:51Z Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського Євсєєв, Ф. Родін, С. Розвідки 1996 Article Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського / Ф. Євсєєв, С. Родін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 75-83. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200150 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Розвідки Розвідки |
| spellingShingle |
Розвідки Розвідки Євсєєв, Ф. Родін, С. Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського Сiверянський літопис |
| format |
Article |
| author |
Євсєєв, Ф. Родін, С. |
| author_facet |
Євсєєв, Ф. Родін, С. |
| author_sort |
Євсєєв, Ф. |
| title |
Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського |
| title_short |
Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського |
| title_full |
Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського |
| title_fullStr |
Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського |
| title_full_unstemmed |
Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського |
| title_sort |
ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора п. о. заболотського |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
Розвідки |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200150 |
| citation_txt |
Ніжинська вища школа: славістичні ідеї професора П. О. Заболотського / Ф. Євсєєв, С. Родін // Сіверянський літопис. — 1996. — № 5. — С. 75-83. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT êvsêêvf nížinsʹkaviŝaškolaslavístičníídeíprofesorapozabolotsʹkogo AT rodíns nížinsʹkaviŝaškolaslavístičníídeíprofesorapozabolotsʹkogo |
| first_indexed |
2025-11-24T11:36:59Z |
| last_indexed |
2025-11-24T11:36:59Z |
| _version_ |
1849671516531195904 |
| fulltext |
Федір Євсєєв, Сергій Родін
НІЖИНСЬКА ВИЩА ШКОЛА:
СЛАВІСТИЧНІ ІДЕЇ ПРОФЕСОРА П. О . ЗАБОЛОТСЬКОГО
Ніжинська вища школа, започаткована у 1820 році як Гімназія
вищих наук кн. Безбородька, відіграла визначну роль у розвитку осві-
ти і науки в Лівобережній Україні. Відповідаючи загалом освітянським
потребам суспільства, тричі змінюючи фаховий профіль, вона з 1875
до 1920 року разом з отриманням статусу історико-філологічного інсти-
туту була одним із провідних слов’янознавчих центрів Росії і України.
У інституті в різний час плідно працювали або навчалися відомі вчені-
славісти В. І. Резанов, М. С. Державін, М. Н. Сперанський, В. В. Ка-
чановський, М. І. .Соколов, Г. А. Ільїнський, Є. Ф. Карський, П. О. За-
болотський, Є. А. Рихлик, В. І. Петр, К. Ф. Радченко, Ф. В. Режебек
та інші. Наукова спадщина ніжинських славістів має не тільки суто
професійну цінність, — ними грунтовно розроблялися мовознавчі (осо-
бливо у видрукуваній та коментарі мовних слов’янських пам’яток, ети-
мології, праслов’янської граматики), літературознавчі (у першу чергу
театро- та гоголезнавство), історичні (головним чином висвітлювалися
події Лівобережжя та козацької доби), різноманітні культурологічні та
освітянські проблеми, — але і важливу суспільну. Звертання до остан-
ньої зумовлюється сучасною політичною ситуацією, коли Україна має
в короткий термін закріпити за собою пріоритети становлення і розвит-
ку молодої держави як у плані суспільно-економічних реформ, так і в
плані геополітичної орієнтації, включаючи завершення розробки націо-
нальної концепції держави з врахуванням державотворчого досвіду
своїх сусідів.
Дослідження етноментальних рефлексій ніжинських славістів має
теоретичне і практичне значення у кількох параметрах: а) в історично-
му — для з’ясування наукових, політичних та соціально-світоглядних
позицій у слов’янознавчій проблематиці; б) у прагматичному — сто-
совно тих конкретних дій, до яких вдавались науковці внаслідок з’ясу-
вання логіки розвитку процесів слов’янського світу; в) у прогностично-
му — з метою імовірного моделювання ситуацій, що виникають чи мо-
жуть виникнути у стосунках як серед слов’янських, так і між слов’ян-
ськими та інонаціональними народами; г) в пізнавальному — з боку
наукового аналізу стану вивчення тих чи інших проблем, у тому числі
після відокремлення домінуючих тем у дослідницькій палітрі ніжин-
ських славістів.
Лівобережжя України, Чернігівщина зокрема, репрезентують одну
з унікальних слов’янських геополітичних зон, що зумовлюється її тери-
торіальним фактором — розміщенням на кордонах центральної Украї-
ни, Росії і Білорусії. Як і в кожнім маргіональнім регіоні, на Чернігів-
ському Поліссі спостерігається історично зумовлений перебіг україн-
сько-білорусько-російських етноментальних традицій у матеріальній
(планування садиб, типи хат, одягу) і духовній (своєрідний жанровий
склад фольклору, виразний багаторівневий діалект тощо) культурах.
Тому питання етнічної самоідентифікації у цьому регіоні — з одного
боку, а з іншого — усвідомлення ролі Лівобережжя як частини центру
різноспрямованого геополітичного вектора «Захід—Схід» є злободен-
ними для державотворчих процесів в цілому.
У зазначеному контексті сучасного бачення деяких аспектів проб-
леми «Лівобережжя України і слов’янський світ» видається своєчасним
Сіверянський літопис 75
розгляд славістичних ідей відомого вченого, філолога, історика, педа-
гога і теоретика освітянства Петра Олександровича Заболотського
(1877—1919). Світла і трагічна доля цієї талановитої людини значною
мірою відбиває суперечливі наукові та суспільні явища перших десяти-
літь XX століття.
П. О. Заболотський народився 7 (20) вересня 1877 року у Ниж-
ньому Новгороді в демократичній вчительській сім’ї. Після закінчення
гімназії він вступає до Санкт-Петербурзького історико-філологічного
інституту, але через хворобу і нестатки змушений був продовжити нав-
чання у Ніжинському історико-філологічному інституті. Тут під керів-
ництвом проф. М. Н. Сперанського студент Заболотський підготував
дослідження визначного твору Київської Русі часів кн. Володимира Мо-
номаха «Житіє і хождєніє Даниїла Русьскія землі ігумена». Цей допис
спочатку був опублікований в 1899 році у «Російському філологічному
віснику»,1 який виходив у Варшаві, а згодом, з доповненнями, його ви-
дано окремою книжкою.2 Основна мета цього дослідження — як її фор-
мулює автор — виокремити і розглянути апокрифічний матеріал «Хож-
дєнія», з’ясувати, по можливості, джерела тих апокрифічних легенд, які
чув і заніс до своїх споминів під час дворічної подорожі до Святої Зем-
лі ігумен Даниїл (до речі, за припущеннями вчених Даниїл міг займа-
ти певну духовну посаду і в одному із монастирів Чернігівщини — авт.),
звернути увагу на відбиття подібних легенд в пізніших творах східно-
слов’янських паломників.3 З точки зору літературознавчої методології
це типове для культурно-історичної школи дослідження, створене у по-
зитивістському аналітичному ключі. За відносної самостійності робота
ця досить учнівська, її тема вочевидь була запропонована Заболотсько-
му самим М. Сперанським, котрий захистив у 1895 році, магістерську
дисертацію про своєрідність рецепцій апокрифічних євангелій болгар-
ською, сербською і російською літературами.4 Пізніше, головним чином
при сприянні Сперанського, молодий вчений створює низку археогра-
фічних і біобібліографічних праць з творчості М. В. Гоголя.5 Отже,
наукову діяльність П. О. Заболотський розпочинає як представник
культурно-історичного напрямку з компаративістичними елементами.
Методологічні принципи культурно-історичної школи (розуміння літе-
ратурної творчості як форми суспільної думки, її соціальної обумовле-
ності; увага до ідеологічного змісту при індиферентному ставленні до
проблем поетики, відносне ігнорування естетичної цінності твору; ши-
роке оперування фактологією; ретельна текстологічна характеристика
пам’яток чи просто описування-репризентація тощо) в середовищі ні-
жинських вчених займали, безумовно, провідне місце. Досить сказати
про те, що М. Н. Сперанський був безпосереднім учнем М. С. Тихон-
равова — одного із найавторитетніших представників російської куль-
турно-історичної школи.6 Ідеї цієї школи своєрідно переломлювалися
протягом всієї наукової діяльності Заболотського. У річищі культурно-
історичного напрямку з усіма його неминучими обмеженнями активно
культивувалися порівняльно-історичні розвідки, які проводились на ба-
гатому слов’янському емпіричному матеріалі. Як згадував один із уч-
нів М. Н. Сперанського, сам професор, читаючи лекцію, любив повто-
рювати: «Не можна бути істориком російської літератури, не будучи
славістом».7 Навряд чи можна сумніватися в тому, що інтерес до сла-
вістики прокинувся у П. О. Заболотського ще в студентські роки, але
самостійні славістичного профілю роботи будуть написані ним вже піс-
ля завершення навчання в інституті.
Закінчивши у 1900 році слов’яно-російське відділення Ніжинського
інституту, П. О. Заболотський деякий час поєднував викладацьку ро-
боту у Варшавських гімназіях з підготовкою до професорського звання.
Для цього він одержав можливість прослухати відповідні лекції при
Варшавському університеті. Перед першою світовою війною Польща
76 Сіверянський літопис
як держава не існувала, і щодо тієї частини, котра входила до Росій-
ської імперії, царський уряд проводив русифікаторську політику — у
тому числі і через посередництво навчальних закладів. У цьому відно-
шенні Варшавський університет не був винятком, і тому Заболотський
мав можливість прослухати лекції з російської літератури, російської
і церковнослов’янської та польської мов і слов’янської філології, за-
хідноєвропейських літератур у професорів-славістів, в більшості своїй
вихідців із Росії: П. О. Кулаковського, О. Л. Погодіна, О. І. Смирнова,
Ю. Ф. Карського та інших. Якщо у Ніжинському інституті перші кроки
П. Заболотського на науковій ниві підтримав М. Н. Сперанський, то у
Варшавському університеті до молодого науковця з особливою прияз-
ню ставився Ю. Ф. Карський. У 1902—1903 роках П. О. Заболотський
успішно склав магістерські іспити і тоді ж, як можна припустити, у
нього поступово визріла ідея і проблематика магістерської дисертації
зі слов’янознавства.
Принаймні з 1 травня 1904 року П. О. Заболотський вже перебу-
вав у дворічному закордонному відрядженні, вивчаючи російсько-сло-
в’янські літературні, культурні і політичні взаємини у бібліотеках і ар-
хівах Праги, Відня і, головним чином, у культурних осередках сучас-
ної Югославії (Белграді, Загребі, Новому Саді, Дубровнику, Сараєві
та ін.), що дало йому змогу підготувати фундаментальне дослідження
з сербістики.
У 1906 році за поданням видатного діяча слов’янського світу
І. В. Ягича, з яким у Заболотського виникли дружні стосунки, термін
відрядження останньому було продовжено. Перебуваючи за кордоном,
молодий вчений починає цікавитись германістикою, зосереджуючись на
германо- і франко-слов’янських взаєминах у галузі політики і культури.
Перші наукові розвідки П. Заболотського з питань культурного і
освітянського будівництва Чехії, Словаччини і Югославії з’являються
у 1905—1907 роках на сторінках варшавського «Російського філологіч-
ного вісника» і санкт-петербурзьких «Слов’янських відомостей». Особ-
ливої уваги з погляду аналітичних принципів вченого заслуговує серія
нарисів, присвячених культурі чехів і словаків. У них автор співвідно-
сить розгляд таких аспектів культурного життя цих народів, як осві-
ту, наука, література і мистецтво з поступальними процесами їх націо-
нального визволення і саме в єдності культурного руху та політичної
незалежності вбачає запоруку успіху національного відродження сло-
в’янських народів: «Першою справою народу (чеського — авт.), що
пробуджується до свідомого національного життя, було визволення йо-
го від задушливих латино-німецьких кайданів, очищення своєї рідної
мови від сторонніх нашарувань, розвиток свідомого патріотизму шля-
хом розвитку освічення, що йде поруч з піднесенням економічного доб-
робуту».8 Наведені «тези» вченого, сформульовані ним близько століт-
тя тому, і сьогодні можуть слугувати одним із програмних чинників са-
ме національної ідеї України, її поступального розвитку як самостійної
держави. Думки П. Заболотського набувають принципового сенсу саме
зараз, коли, з одного боку, діячами культури широко проводиться «очи-
щення рідної мови від сторонніх нашарувань», значні зусилля, доклада-
ються ними у справі формування «свідомого патріотизму» суспільства,
а з другого — все загрозливіше відчувається поступ кризових явищ у
сферах культури, моральності, освітянства, різних галузях української
фундаментальної науки.
Ранні публікації Заболотського засвідчили енергійну науково-пуб-
ліцистичну стильову манеру вченого, якої він буде дотримуватись і в
подальшій творчій роботі. Наведемо лише один приклад: «... знамени-
тий патріарх славістикй аббат Добровський закладає наріжні камені
слов’янської науки і робить чеське ім’я відомим у вченому світі; його
сучасники Дурих, Добнер доповнюють його працю і разом з ним підні-
Сіверянський літопис 77
мають прапор загальнослов’янської ідеї, виплеканої цілим рядом їх об-
дарованих учнів. І. Юнгман пише свій колосальний словник чеської мо-
ви, виховуючи цілі покоління переконаних патріотів і слов’янофілів...»9.
Початковий період наукової діяльності П. О. Заболотського визначив
головні напрямки його наступних досліджень; слов’янська культура і лі-
тература: російська (власне, східнослов’янська) література у творчих
доробках і перекладах слов’янських авторів; творчість М. В. Гоголя;
М. В. Гоголь і слов’янський світ; освіта і школознавство в слов’янських
країнах; роль культурно-просвітницької діяльності у справі національ-
ного визволення і Відродження слов’янських народів.
У травні 1907 року П. О. Заболотський обирається вихователем
(«наставником») студентів і викладачів Ніжинського історико-філоло-
гічного інституту. Листопадом цього року позначена заява Заболот-
ського на адресу конференції (головна інституція закладу) інституту
про надання грошової допомоги для видрукування його магістерської
дисертації у варшавському журналі «Російський філологічний вісник».10
Окремим виданням (500 екземплярів) під назвою «Нариси російського
впливу у слов’янських літературах: російська течія в літературі серб-
ського Відродження. — т. 1, кн. 1» дисертація побачила світ у Вар-
шаві в 1908 році при сприянні Ю. Ф. Карського. Автор визначає мето-
дологію свого дослідження у такий спосіб: «Вбачаючи історію літера-
тури частиною культурної історії народу і визначаючи єдино вірним
науковим методом розгляд літературних явищ у зв’язку із загальними
культурними умовами певного народу, я часто-густо внаслідок неви-
значеності в науці історико-культурних обставин окремого слов’янського
народу у той чи інший період його життя був змушений сам працюва-
ти над їх з’ясуванням або обмежувався лише тими відомостями, котрі
надавали мені літературні пам’ятки і преса народу, що розглядав-
ся...».11 Витяг свідчить про чітку культурно-історичну та компаративіст-
ську аналітичну орієнтацію і ступінь самостійності дослідження.
П’ять об’ємних глав магістерського допису на багатому фактоло-
гічному матеріалі у різнобічних аспектах демонструють літературні та
культурні взаємини Сербії і Росії, головним чином в епоху сербського
національного Відродження — від «великої сейби» (переселення) в
1690 році сербів з турецьких володінь на землі Австрії — до 1848 року.
Перша глава у констатуючій формі розкриває не так вплив давньорусь-
кої писемної культури на сербську, як роль останньої у розвитку освіти
в східнослов’янських землях XVI—XVII ст., її значення у діяльності
російських і українських релігійних публіцистів (Ніла Сорського, За-
хари Копистенського, Йосипа Волоцького та ін.). Сербська громадсь-
кість, як показує Заболотський, з особливою увагою реагувала на
військово-політичну діяльність Петра І, вбачаючи в ній зовнішні мо-
ральні чинники і певну політичну запоруку свого національного і куль-
турного відродження. Ці сподівання сербського народу знаходять відо-
браження у народній і авторській поезії XVIII ст. Однією з цікавих лі-
тературних пам’яток цього періоду є грунтовна праця «Житіє і славні
діла Государя Імператора Петра Великого», яка приписується серб-
ському вченому Захарію Орфеліну. Рецензенти книги Заболотського
особливо відзначали самостійність третьої і четвертої глав, у яких ав-
тор виклав результати обстежень багатьох календарів і альманахів,
віднайдених у провінційних бібліотеках Югославії. Заболотському по-
таланило відкрити для наукового світу визначні пам’ятки сербської лі-
тератури, де у високохудожній формі утверджувались доленосні ідеї
загальнослов’янської єдності. Про один із таких шедеврів — вірш «Сла-
ва словенська у Європи», надрукований у «Сербській бджолі» П. Сто-
матовича, — Заболотський пише: «Осяяний духом слов’янської приязні
цей просторий вірш, що має тенденцію переконати слов’ян у необхід-
ності дружньої роботи пліч-о-пліч і взаємної поваги до мови, звичаїв
78 Сіверянський літопис
та інших особливостей кожного із слов’янських племен, виводить на
сцену (образ) «слов’янського Праотця», в уста якого автором і вкла-
даються власні панславістські погляди:..
Єзик Славскій-Сербско-Русско-Чесско
Польско-Крайнско-Рватско-Словачко
Са Моравско-Бугарско-Сорабскій
Биhе нама светиня найбеhа,
Наймолія под небом і сунцем.
Заклик усіх слов’ян до єднання, до взаємопідтримки і до захисту
прав слов’янських мов проходить червоною ниткою через увесь вірш.
Відома слов’янська схильність до розбрату, при цьому не так з іно-
племінними, як з єдиноплемінними сусідами, не раз вже, як відомо, да-
вала окремим племенам слов’янства відчути всю згубність подібних
чвар, і сербський поет Відродження всіма силами намагається навіяти
читачам почуття слов’янської солідарності, як це робили і інші «буди-
телі слов’янства» — чеські, російські, хорватські і інші поети слов’ян-
ської взаємності і вожді слов’янського Відродження».12 Наведені слова
відбивають, безперечно, дорогі серцю вченого роздуми і застереження;
до них він буде повертатися неодноразово. На сторінках дослідження
П. Заболотського найбільш змістовно охарактеризовані проблеми —
В. Караджич і російське мовознавство, опанування сербською літера-
турою творчих здобутків Ф. Прокоповича, Г. Р. Державіна, О. С. Пуш-
кіна, М. Ю. Лєрмонтова, М. В. Гоголя і інших письменників східного
слов’янства.
В цілому монографія П. О. Заболотського — це багатопланове,
системне висвітлення одного із явищ славістики: ролі «російського
культурного і літературного впливу у справі сербського Відродження»,
в якій автор приходить до аргументованого висновку, що ця роль «по-
винна бути визнана значною».13 У дисертації, як і в переважній біль-
шості інших праць, вчений послідовно відстоює і утверджує концеп-
туальні для його наукового і геополітичного світогляду ідеали пансла-
візму, хоча й не без помітних русофільських тенденцій, підсилених ви-
браним аналітичним аспектом (російсько-сербські, а не сербсько-ро-
сійські стосунки, проте зворотні культурні процеси, як відзначалося, та-
кож частково у роботі простежені).
Книга П. Заболотського викликала помітний науковий і громад-
ський резонанс, жваво обговорювалась у вчених і культурних слов’ян-
ських колах. Про неї писали українські (М. Свенцицький), російські
(М. Петровський, О. Сиротинін, О. Яцимирський), сербські (І. Радо-
нич, І. Скарлідж), чеські (І. Пата, І. Карасек), болгарські (Н. Бобчев)
науковці, словацький поет А. Ашкерц та інші. Рецензії і відгуки мали
в основному доброзичливий характер, дослідження вченого було сприй-
нято схвально. На цьому фоні різким дисонансом пролунала негативна
за змістом і мало чи не образлива за тональністю рецензія відомого ук-
раїнського літературознавця В. М. Перетця, який не сприйняв способу
викладення матеріалу (історіографічного), бібліографічного оформлен-
ня і загальної структури роботи.14 З позиції сучасного рівня історико-
порівняльного літературознавства недоліки головного дослідження
П. Заболотського пояснюються методологічними пошуками в середині
самої компаративістики, їх неусталеністю на час підготовки моногра-
фії, відбилися в ній, зрозуміло, і позитивістські аналітичні установки
на емпіризм, що було, як відзначалося, взагалі притаманне культурно-
історичному науковому напрямку; звісно, можна заявляти претензії що-
до стилістичної вправності окремих виразів, речень тощо, чого непро-
сто уникнути у працях «магістерського» жанру. Та, попри всі недолі-
ки, фундаментальне дослідження П. О. Заболотського в царині висвіт-
лення східнослов’янсько-сербських літературних і культурно-духовних
взаємин повинно займати почесне місце. На думку авторів, рецензія
Сіверянський літопис 79
Б. М. Перетця в її тотальному критичному пафосі не може бути визна-
на справедливою. Навпаки, видається, що П. Заболотський мав усі
підстави вважати себе гідним учнем (за його словами «ми маємо висо-
ку честь бути учнями і слухачами») видатних славістів М. Сперанського,
І. Жданова, Ю. Курського, В. Ягича.15
Роботою про східнослов’янську «течію» у літературі сербського
Відродження П. Заболотський зробив спробу захистити магістерську
дисертацію на історико-філологічному факультеті Київського універси-
тету, але вона за нез’ясованих поки що обставин «виявилась недопуще-
ною до захисту як дисертація із слов’янознавства».16 Успішний захист
дослідження відбувся 2 травня 1910 р. у Санкт-Петербурзькому універ-
ситеті.
Яскравий представник «різночинної» наукової інтелігенції, людина
демократичних поглядів і високої моральності, Заболотський, перебу-
ваючи в Ніжинському інституті «між двох революцій», зазнавав неаби-
яких матеріальних та побутових труднощів. Тим більше захоплює його
подвижницьке служіння слов’янській ідеї, науці, освіті і культурі. Осо-
бливо інтенсивно, з великою напругою духовних сил вчений працює у
1907—1912 p.p. Одночас з завершенням дисертації П. Заболотський ви-
дає у 1908 р. рукописи своїх лекцій, присвячених поетичним теоріям
та творчості М. В. Гоголя (загальний обсяг понад 800 сторінок велико-
го формату), наступного року з’являються також літографовані лекції
з народної російської словестності.
Грунтовна обізнаність Заболотського у слов’янських і європейських
наукових і громадських справах допомагала йому розглядати питання
вивчення російського фольклору як у контексті досліджень проблема-
тики слов’янської спільності, так і в плані загальноєвропейської полі-
тичної та культурологічної ситуації. Проілюструємо зазначене на од-
ному із фрагментів лекцій з народної творчості: «Політичне і культур-
не гноблення войовничого германізму мало наслідком стосовно слов’ян-
ських народностей ті ж результати, якими були і результати францу-
зького гноблення щодо молодої Германії... У чехів, одного з найкуль-
турніших і особливо стійких у національному плані слов’янських наро-
дів, з’являються у першій половині XIX ст. такі культурні борці, як
Добровоський, Шафарик, Челаковський, Ганка, Юнгман, Гавлічек та
інші. Перші два ставлять на національний грунт вивчення слов’янських
і чеської мов; Шафарик прокладає шлях до науки слов’янських старо-
житностей; Челаковський дає блискучі зразки слов’янської поезії (саме
чеської) і збагачує рідну мову слов’янськими переспівами... Юнгман
закладає фундамент історії чеської літератури, яку розуміли спочатку
у сенсі бібліографічнім. Гавлічек, перекладач нашого Гоголя на че-
ську, постає крупним публіцистом і політичним діячем народу, що про-
буджується. К. Я. Ербен збирає і видає пам’ятки народно-поетичної
чеської творчості, а Ганка видає знамениті, що наробили стільки гала-
су і мали величезне значення у плані піднесення національної само-
свідомості рукописи — Краледворський і Зеленогорський. Словом, як
противагу германізму, чехи в усіх, галузях культурної роботи викори-
стовують національні джерела і черпають із них могутні сили. Те ж
спостерігається і у югослов’ян. У сербів — Вук Караджич, зібравши і
дослідивши народні пісні та інші пам’ятки народно-поетичної творчо-
сті, показав, що за багатством своєї народної поезії сербський народ
займає одне із перших місць серед європейських народностей. Сербські
пісні привернули увагу Гете, Мєріме і інших, і все це не могло не під-
няти духу сербства, що відроджувалося. Всі ці течії, як у слов’ян, так
і не слов’ян заходу знайшли відгук у Росії, завдячуючи таким особисто-
стям, як Шишков, Рум’янцев, Востоков, Калайдович, Срезнєвський, Бо-
дянський, Погодін та ін., котрі перебували у близьких та частих сто-
сунках з видатними діячами слов’янського Відродження».17 Наведені
80 Сіверянський літопис
слова за їх змістом, оцінкою діяльності видатних «будителів» слов’ян-
ського Відродження, об’єктивним і неупєредженим ставленням до всіх
народів, влучною характеристикою культурних процесів не поступа-
ються відповідним сторінкам сучасних навчальних посібників.
У вступній частині «Нарисів» автор висловлює наміри продовжи-
ти дослідження російського впливу на літературну діяльність інших пів-
денно- і західнослов’янських, народів, яке мало лягти в основу доктор-
ської дисертації. З метою продовження наукових пошуків Заболотський
у 1911 році здійснює короткочасну поїздку (в півтора літніх ваканцій-
них місяці) за кордон. Із звіту про відрядження дізнаємося, що Забо-
лотський з 3 липня розпочав роботу у Відні, користуючись послугами
«Winer Hofbibliothek», отримуючи консультації докторів Вондрака з
слов’янського мовознавства, Шкарича з слов’янських літератур і жур-
налістики, Нахтігаля — із школознавства. Далі вчений продовжує на-
укові пошуки у бібліотеках Праги, Кракова і Варшави і завершує по-
їздку Галичиною, де збирає матеріали з питань викладання польської
і української мов у середній школі.18
Але, на жаль, наукові задуми П. Заболотського у повному обсязі
залишились нереалізованими. Кар’єра вченого несподівано обірвалася,
коли він, один із найбільш обдарованих славістів, секретар конферен-
ції інституту, член і секретар Ніжинського історико-філологічного то-
вариства, голова гоголівської комісії, фактично був усунений від нау-
кової і викладацької діяльності в інституті. Формальним приводом для
цього була нібито відсутність учбового навантаження з слов’янознав-
чих дисциплін, на які Заболотський претендував. 16 вересня 1912 року
його було призначено директором Ніжинської чоловічої гімназії. Зна-
ючись на слов’янському теоретичному і практичному школознавстві,
Заболотський був гарним педагогом і організатором навчально-вихов-
ного процесу. В гімназії він започаткував і протягом 1912—1915 pp. ви-
давав «Щорічник Ніжинської міської чоловічої гімназії».
На завершення відзначимо внесок Заболотського у болгаристику і
україніку. Відомі нам дослідження вченого з проблем болгари-
стики обмежуються кількома статтями. Одна із них під назвою
«З перших літ новоболгарською літературного відродження;
календар-альманах і перший альманах-забавник» була видрукована у
1908 році і відбиває теми магістерської дисертації автора. Інші при-
свячені висвітленню проблем болгарського шкільного будівництва, де
підкреслюється роль освіти у державотворчих процесах: «Розгадка над-
звичайно швидкої зміни обличчя Болгарії, нещодавно ще безправної
турецької провінції, а тепер європейської культурної держави, значною
мірою полягає в усвідомленні болгарами всієї важливості вірної і від-
повідальної постановки народної освіти, на. яку діячі болгарського на-
ціонального Відродження і політичного визволення не шкодували ні сил,
ні часу, ні коштів».19
Досить значний науковий доробок вченого складає українознав-
ство. Воно репрезентоване численними публікаціями і лекціями про
творчість М. В. Гоголя, змістовним нарисом з історії Запорозької Січі,
написаним на матеріалі народних переказів і пісень. Приваблювала
П. Заболотського і творчість Т. Г. Шевченка. На одному із засідань
історико-філологічного товариства він запропонував відзначити 50-ті
роковини із дня смерті поета. В особистій справі вченого зберігся док-
ладний план публічної лекції, присвячений вшануванню пам’яті вели-
кого сина українського народу. Наводимо його у повному обсязі: «Кон-
спект публічної лекції 5 березня 1911 р. П. О. Заболотського у Дворян-
ському клубі». «До 50-річчя смерті Т. Г. Шевченка. Т. Г. Шевченко в
ряду слов’янських поетів з народу. Дитячі роки і їх вплив на характер
і художній розвиток Шевченка: природа України і її побут; вразливість
Сіверянський літопис 81
і скритність; дух протесту; художні запити і їх відбиття. Шевченко і
Енгельгардт. Живопис і поtзія. Російські художники (Брюллов, Васнє-
цов, Сошенко) і поети (Жуковський, Гребінка) у справі визволення
Шевченка від кріпацтва. «Кобзар» Шевченка, його основні мотиви, при-
йняття критикою і публікою і значення в літературі та житті України.
Шевченко на батьківщині. Кирило-Мефодіївське товариство і заслання
Шевченка.
Шевченко в Орській фортеці і Новопетровській: його настрої, за-
няття, ставлення до нього, туга за батьківщиною і спроба домогтися
йому помилування. Повернення Т. Г. Шевченка із заслання і останні
роки його життя і діяльності.
Значення особистості і творчості Т. Г. Шевченка в історії слов’ян-
ських літератур. П. Заболотський».20
Як свідчить цей конспект (він написаний російською мовою; дру-
кується вперше), запропонованій П. Заболотським лекції не можна від-
мовити ні в повноті, ні в об’єктивності викладення матеріалу, а само-
му автору — в громадській сміливості, оскільки українське слово, яке тільки-
но починало звільнятися від офіційних заборон, після 1905 р.
знову потрапило під жорсткі утиски внаслідок посилення загальної ре-
акції самодержавства на демократичний рух. Зрозуміло, що позиція
П. Заболотського стосовно культурної та політичної місії українського
народу і її кращих представників досить помітно відрізняється від по-
зиції, скажімо, М. Костомарова, М. Драгоманова, Б. Грінченка чи
Я. Франка, проте, її неможливо сприймати як цілковито проросійську.
Закономірно, що Заболотському послідовному панславісту, належить
такий вислів: «До курсу славістики варто було би долучити вивчення
мови і літератури Малоросії, Галіції і Буковини». З іншого боку, з
праць П. Заболотського важко зробити певний висновок, наприклад,
про те, яку роль відводив він Україні на політичній карті Європи. При
всьому дещо абстрактному з політичної точки зору панславізмі вчено-
го, якщо мати на увазі конкретно проблеми створення і функціонуван-
ня слов’янських держав, міжслов’янських державних стосунків, він все
ж таки залишався палким прихильником ідеї братерства і солідарності
всіх слов’янських народів. З гіркою журбою писав П. Заболотський про
тих слов’ян, які не бажали співвідносити свої тимчасові здобутки із за-
гальними інтересами слов’янської спільності: «Були і є моменти, на-
віть цілі періоди міжслов’янських стосунків настільки похмурі, що зму-
шували найгарячіших ентузіастів слов’янської ідеї з сумом зупинятися
перед питанням, чи не химера часом слов’янське єднання, чи не утопія
часом ідея слов’янської взаємності».21 Це застереження П. О. Заболот-
ського звучить з особливою силою сьогодні, коли триває братовбивча
війна між народами Югославії, чиєю культурною спадщиною так за-
хоплювався і яку так високо цінував вчений.
...Життя П. О. Заболотського трагічно обірвалося на самому почат-
ку 1919 року — під час чергового прояву міжслов’янського розбрату.
24.ХІІ.95 р.
Джерела та література:
1. Заболотский П. Легендарный и апокрифический элемент в «Хождении игу-
мена Даниила» // Русск. филол. вестник. — Т. 41. 1899. — С. 220—287; Т. 42. —
1899. — С. 237—273.
2. Заболотский П. А. Легендарный и апокрифический элемент в «Хождении игу-
мена Даниила» и экскурс в область истории возникновения и развития легенды и
апокрифа. — Варшава, 1899.
3. Там само. — С. 5.
82 Сіверянський літопис
4. Кузьмина В. Д. Михаил Нестррович Сперанский (1863—1938) // Сперан-
ский М. Н. Рукописные сборники XVIII века: Материалы для истории русской лите-
ратуры XVIII века. — М., 1963. — С. 209.
5. Заболотский П. Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Нежинского Ис-
торико-филологического института кн. Безбородко. — Нежин, 1900; Гоголь в русской
литературе: Библиографический обзор. — К.; 1902; Н. В. Гоголь в эпоху творчества
первого тома «Мертвых душ». — Варшава. 1902; Опыт обзора материалов для биб-
лиографии Н. В. Гоголя в юношескую пору. — Соб., 1902 та ін.
6. Див. докладніше: Гришунин А. Л. Культурно-историческая школа // Академи-
ческие школы в русском литературоведении. — М. 1975. — С. 100—201; про діяльність
М. С. Тихонравова. — С. 138—158.
7. Цит. за: Кузьмина В. Д. Михаил Несторович Сперанский,.. — С. 210.
8. Заболотский П. Культурная работа у славян: I—III. Чехия. — IV. Моравия.
— V. Чехи в Вене. — VI. Словаки. (Окр. відб.) 1906—1907. — С. 1.
9. Там само. — С. 2.
10. Філіал державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині («Личное дело
магистранта русск, яз. и словесн. П. Заболотского»). Ф. — 1105, оп. 1, спр. 1470,
л. 45.
11. Заболотский П. А. Очерки русского влияния в славянских литературах нового
времени: Русская струя в литературе сербского Возрождения. — Варшава, 1908.
12. Там само, С. 138—140.
13. Там само. — С. 405.
14. Перетц В. П. А. Заболотский. Очерки русского влияния в славянских литера-
турах нового времени. Русская струя в литературе сербского Возрождения // Изве-
стия. Отделение русск. яз. и словесн. — 1910. — № 4. — С. 282—304.
15. Заболотский П. К вопросу о русской струе в литературе сербского Возрожде-
ния. — Спб, 1911. — С. 22.
16. Філіал ДАЧО в м. Ніжині. — Ф. 1105. — Оп. 1. — Спр. 1470. — Арк. 119.
17. Заболотский П. А. Лекции по русской народной словесности (Літогр. курс)
— (Нежин), 1908—1909. — С. 15—16.
18. Філіал ДАЧО в м. Ніжині — Ф. — 1105. — Оп. 1. — спр. 1470 — Л 110—
111. об.
19. Заболотский П. А. Учебное дело в Болгарии. — Спб., 1912. — С. 1—2.
20. Філіал ДАЧО в м. Ніжині. — Ф. — 1105. — Оп. 1. — Спр. 1470. — Л. 87.
21. Заболотский П. А. Возрождение идеи славянской взаимиости и новые изучения
славянского мира // Сборник Историко-филологического общества при институте кн.
Безбородко в Нежине. — 1912. Т. 8. — С. 1.
Сіверянський літопис 83
|