До місць оцих душею приросла
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 1996 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200220 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До місць оцих душею приросла / З. Горшунова // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 27-29. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859576898184544256 |
|---|---|
| author | Горшунова, З. |
| author_facet | Горшунова, З. |
| citation_txt | До місць оцих душею приросла / З. Горшунова // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 27-29. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-11-27T02:41:20Z |
| format | Article |
| fulltext |
Зоя Горшунова
●
ДО МІСЦЬ ОЦИХ ДУШЕЮ ПРИРОСЛА
...Страшний то був день. Головне, що ніхто нічого певного не знав.
Тобто хтось знав, але в масі своїй люди були в невідомості. Четверта
зміна хімцеху, до складу якої я входила, була тієї суботи вихідною.
До речі, я потрапила до четвертої зміни буквально за тиждень до ава-
рії. А до того працювала у п’ятій, якій випало чергувати трагічної
ночі.
У четвертій я стажувалася. Це робилося перед тим, як підвищу-
вати працівникам групу. Я була, до того лаборантом четвертої групи,
готувалася складати екзамени на п’яту. А моя напарниця, з якою пра-
цювала раніше, Галина Павловська, якраз була на зміні у ніч на
26 квітня. Щоб довідатися щось певне про те, про що всі говорили, я
пішла до Галини.
По дорозі ще до магазину зайшли з чоловіком. Подивилися, як
по місту їздять бронетранспортери, ходять військові у «пелюстках»,
граються у пісочку діти (звичайно, без «пелюсток»)...
Галину ми застали вдома в ліжку з компресом на голові. У неї
ще не минув стрес, викликаний усім тим, що буквально звалилося,
наче сніг на голову літнього дня. Галина плакала.
— Галко, та поясни ж ти, врешті-решт, що стряслося?
— Не питай — щось страшне,— більше нічого ми від неї не до-
билися. Розповіла, правда, що втекла з лікарні, куди їх доставили
зі зміни і де мили усіх підряд із шлангів. Усіх, хто був тієї ночі на
блочному щиті управління четвертим блоком.
Так ми й додому повернулися. Правда, ще на дачу з’їздили —
треба було картоплю занести в приміщення після прогрівання. А вдо-
ма, як могли, задовольняли свою цікавість сини — шістнадцятирічний
Геннадій та п’ятнадцятирічний Андрій. Лазили з друзями на дах ви-
сотного будинку, дивилися в підзорну трубу, як там, на блоці, щось
горить, щось димить.
Коли почалася евакуація, оголосили, що все те днів на три. При-
наймні, ми так зрозуміли, адже було сказано, що й брати із собою
потрібно тільки найнеобхідніше. Навіть чутки були, що вивезуть усіх
кудись до лісу, де доведеться пожити в наметах. Майже суботньо-
недільна прогулянка. Хлопці мої, можна сказати, були щасливі. Все
на «ура» сприйняли. Як же — у лісі в наметах жити доведеться. Від-
повідно, одяглися по-спортивному і в те, що вже підношене було. На
природу, словом, зібралися.
Ми з чоловіком легковушкою вирушили на Волинь — на батьків-
щину. Вирішили рідних провідати. Прикинули, що на три дні евакуа-
ція, а там — першотравневі вихідні. Виходило, що погостювати мож-
на добре.
До Чорнобиля ще знайомих підвезли — жінку з малим дитям.
Теж до рідні. По дорозі дитина почала вередувати. Тут і дороги тієї,
а бач, заколисало. Так подумалося. Уже й скло у машині опустили
— не допомагає. Якби ж знали, що не опускати скло — задраювати-
ся герметично треба було, якби можна. Якби можна, якби знали...
Приїхали до батьків, а майже слідом за нами «швидка допомо-
га» прибула, щоб забрати нас до лікарні. Виходить, що певні служ-
би все-таки працювали чітко і досить оперативно. Ми, зрозуміло, ні-
Сіверянський літопис 27
якої таємниці із поїздки не робили, але треба ж було зателефонувати
медикам, дати адресу. Та й не ми ж одні такі були.
Ну, ми, як кажуть, від медиків відмахнулися. Через якийсь час
ті приїхали вдруге — ми знову ігноруємо. Втрете приїхали з міліцією.
Тут уже сперечатися не випадало.
Нас обстежили, а матері моїй сказали, щоб усю мою і чоловікову
одежу викинула. Після ретельної санообробки нас одягли у що Бог
послав і відправили до обласної лікарні. Там протримали десять днів,
щодня міняючи постіль і нікого не допускаючи до нас у палату.
Можна уявити, як нам там лежалося, коли про дітей тільки й
знали, що вони поїхали на три дні пожити у лісі в наметах. Виписали
все-таки і відпустили нас до Поліського. Спасибі головному лікареві
— він уже встиг на той час встановити адресу синів. Вони, виявляєть-
ся, жили у Поліському районі в одній із сільських шкіл.
У Поліському уже розподіляли людей. Пропонували на вибір
їхати працювати на Запорізьку, Південно-Українську чи Рівненську
атомні станції. Тим, зрозуміло, хто не потрібен був на той момент
для ліквідації наслідків аварії безпосередньо на місці. Ми поїхали на
Запорізьку. Там відразу нас поселили у двокімнатну квартиру. Вона,
як виявилося, була не якоюсь резервною чи щойно відселеною. У ній
розміщали відряджених на станцію. Тож коли прийшли увечері но-
чувати, побачили, що ми не самі. Виявляється, не встигли додому
люди виїхати.
— А ви звідки? — питають нас, а коли почули, відреагували до-
сить несподівано:
— Ми так і знали. Дуже вже наші прилади почали «хвилювати-
ся»...
Малася на увазі дозиметрична апаратура, яку відряджені на
Запорізьку АЕЄ мали у користуванні.
Цікаво, як воно так чіпко до нас усе «пристало». Скільки в Луць-
ку були, скільки там милися, скільки міняли одежу, а бач... Тоді до нас,
як кажуть, вперше дійшло, що чорнобильський слід — то і серйозно, і
надовго. Це підтвердив ще один епізод, який вразив мене ще більше,
ніж той, що нас безпосередньо стосувався. Коли нас пропускали через
душові камери, коли міняли одежу, ще раз уже на Запорізькій стан-
ції, довелося стати свідками дуже сумної ситуації. Молоді батьки бу-
ли з дитям-немовлям. Дозиметрист провів приладом по колясочці і
звелів негайно відвезти її на поховання. А в тій колясочці дитинка ж
була, може, тиждень, а може, й більше. Скільки ж вона одержала бер?
Було й інше. Керівництво ЗАЕС не дуже люб’язно зустріло при-
булих. Нас мало не злочинцями дехто виставити хотів. У себе, мов-
ляв, станцію підірвали, а тепер сюди приїхали. Це було настільки
несправедливо, що ми не витримали. На стадіоні зібрали мітинг, на-
писали колективного листа-скаргу і відправили з ним гінця прямісінь-
ко до Москви. Вплинуло. Директора станції зняли з роботи, а нам де-
що поліпшили побутові умови. Ну, і роботою, зрозуміло, забезпечили.
Не розкішно, але все-таки влаштувалися ми у двокімнатній квар-
тирі на дві родини. Поселили з нами жінку з трьома дітьми. І в нас
було двоє. Ще й собаку вивезли з собою. Не з примхи, не від роз-
кошів. Мало того, що ця тварина справді друг людини, так іще й обо-
в’язок якийсь перед нею має бути. Не винний же пес, що люди не впо-
ралися із якимсь там атомом.
І на Запорізькій станції я працювала у хімлабораторії. Потроху
почали обживатися. З’явилася можливість придбати на виплату меб-
лі, холодильник, телевізор, посуд. Побутові речі, як і все інше, були
в дефіциті. Коли говорю про посуд, не якісь там сервізи маю на увазі.
28 Сіверянський літопис
Давали по одній тарілці та ложці на кожного члена родини, по одно-
му рушнику.
Зрештою, до труднощів нашим людям не звикати. У нас проти
них, мабуть, уже на генетичному рівні імунітет виробився. Але тягло
назад, хоч розуміли, що повернемося не в рай, не на курорт і навіть
не до своїх покинутих квартир із усім домашнім скарбом.
До повернення певною мірою спонукав і стан здоров’я дітей, осо-
бливо меншого сина. У нього почалися сильні головні болі. Думалося,
може, то через різку зміну клімату. У лікарні іншого діагнозу, як го-
стре респіраторне захворювання, ніхто не ставив. На вулиці — спека,
а в хлопця нежить ніяк не минає. Вночі ж прокидається від болю в го-
лові настільки сильного, що плаче. А вже ж не такий і маленький —
п’ятнадцять років усе-таки.
Підштовхували і листи, що їх почали одержувати від знайомих,
інформація про роботи з ліквідації наслідків аварії, яка постійно
з’являлася у пресі. Ставало якось не по собі: люди там працюють, а
ми нібито збоку. Як спостерігачі.
У серпні 1986 ми повернулися, а 1 вересня я уже й на роботу
вийшла. Попутно вирішувала питання з влаштуванням дітей. Мен-
ший поновився в Київському енергетичному технікумі. А Геннадій пі-
шов працювати. Зараз він у хімцеху ЧАЕС — оператор на обезсолю-
ванні води. Андрій після закінчення технікуму також прийшов на
станцію. Працював у відділі планово-попереджувального ремонту, а
потім перейшов на роботу до Славутича. Обидва сини поодружували-
ся. Я вже маю двох внучок...
Сьогодні про аварію і післяаварійні дні згадуєш, наче про страш-
ний сон із щасливим кінцем. Всього було в той час — і життя в кора-
бельному трюмі, і «поліпшення» житлових умов, коли переселили до
каюти, і вахтовий метод роботи, який хоч і виснажував, але мав і пе-
вні плюси, адже давав можливість щомісяця на два тижні повністю
відключитися від чорнобильських проблем. Як правило, я проводила
той вільний час у батьків на Волині.
Робота була звичайною, але в незвичайних умовах. Доводилося і
на третій блок ходити — переносити прилади із неробочих приміщень,
документи. Але робоче місце було в лабораторії першої черги, тобто
на обслуговуванні першого та другого блоків. Якщо потрібно було
зробити якісь аналізи, щоб довідатися про стан справ на третьому
блоці, відбирали проби і робили дослідження в лабораторії на першій
черзі. Я взагалі спеціаліст із досліджень води. Нас на станції «вод-
никами» називають. А ще є «газовики», «маслята», «радіо». Це ті, що
займаються газами, технічними маслами та радіохімією.
На сьогодні ми працюємо в доаварійному режимі. Але не всі. Де-
хто пішов зі станції на іншу роботу, а хтось і взагалі з життя. Галина
Павловська, яка першою розповіла мені про аварію, ще трохи попра-
цювала після того на станції — буквально, кілька вахт. Зараз живе
у Києві. Народила сина. Хворобливий хлопчик... А чоловік її працює
в Чорнобилі. Не на ЧАЕС, але до станції має відношення, бо на її пот-
реби чи ліквідацію наслідків катастрофи, якій уже минуло десять ро-
ків, спрямовані зусилля усіх, хто знаходиться в зоні.
У зоні працюю і я, і один з моїх синів. Часом спадає на думку,
що на Запорізькій АЕС могло бути краще. Все-таки там радіаційна
обстановка завжди була стабільню, немає забруднених місць, немає
аварійного (хоч схованого в «саркофаг») блока. Але душею я була
б тут. Тому й повернулася. Тому й не збираюся міняти місце мешкан-
ня, місце роботи.
Сіверянський літопис 29
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200220 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T02:41:20Z |
| publishDate | 1996 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Горшунова, З. 2024-11-20T16:03:00Z 2024-11-20T16:03:00Z 1996 До місць оцих душею приросла / З. Горшунова // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 27-29. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200220 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Чорнобильська АЕС: 26.04.1986 — 30.11.1986 До місць оцих душею приросла Article published earlier |
| spellingShingle | До місць оцих душею приросла Горшунова, З. Чорнобильська АЕС: 26.04.1986 — 30.11.1986 |
| title | До місць оцих душею приросла |
| title_full | До місць оцих душею приросла |
| title_fullStr | До місць оцих душею приросла |
| title_full_unstemmed | До місць оцих душею приросла |
| title_short | До місць оцих душею приросла |
| title_sort | до місць оцих душею приросла |
| topic | Чорнобильська АЕС: 26.04.1986 — 30.11.1986 |
| topic_facet | Чорнобильська АЕС: 26.04.1986 — 30.11.1986 |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200220 |
| work_keys_str_mv | AT goršunovaz domíscʹocihdušeûprirosla |