З історії Чернігівщини VII—XIII ст.
Продовження. Початок у номері № 4.
Збережено в:
| Дата: | 1996 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1996
|
| Назва видання: | Сiверянський літопис |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200237 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії Чернігівщини VII—XIII ст. / М. Бойко, В. Євстратов // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 108-116. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200237 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2002372025-02-09T13:38:14Z З історії Чернігівщини VII—XIII ст. Бойко, М. Євстратов, В. На допомогу вчителю Продовження. Початок у номері № 4. 1996 Article З історії Чернігівщини VII—XIII ст. / М. Бойко, В. Євстратов // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 108-116. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200237 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
На допомогу вчителю На допомогу вчителю |
| spellingShingle |
На допомогу вчителю На допомогу вчителю Бойко, М. Євстратов, В. З історії Чернігівщини VII—XIII ст. Сiверянський літопис |
| description |
Продовження. Початок у номері № 4. |
| format |
Article |
| author |
Бойко, М. Євстратов, В. |
| author_facet |
Бойко, М. Євстратов, В. |
| author_sort |
Бойко, М. |
| title |
З історії Чернігівщини VII—XIII ст. |
| title_short |
З історії Чернігівщини VII—XIII ст. |
| title_full |
З історії Чернігівщини VII—XIII ст. |
| title_fullStr |
З історії Чернігівщини VII—XIII ст. |
| title_full_unstemmed |
З історії Чернігівщини VII—XIII ст. |
| title_sort |
з історії чернігівщини vii—xiii ст. |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
1996 |
| topic_facet |
На допомогу вчителю |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200237 |
| citation_txt |
З історії Чернігівщини VII—XIII ст. / М. Бойко, В. Євстратов // Сіверянський літопис. — 1996. — № 6. — С. 108-116. — укр. |
| series |
Сiверянський літопис |
| work_keys_str_mv |
AT bojkom zístorííčernígívŝiniviixiiist AT êvstratovv zístorííčernígívŝiniviixiiist |
| first_indexed |
2025-11-26T08:55:56Z |
| last_indexed |
2025-11-26T08:55:56Z |
| _version_ |
1849842587884584960 |
| fulltext |
НА ДОПОМОГУ ВЧИТЕЛЮ
Микола Бойко, Віталій Євстратов
З ІСТОРІЇ ЧЕРНІГІВЩИНИ VII—XIII ст.*
Міст, як видно, на Чернігівщині було два: Чернігів і Любеч, бо сі-
верянн, особливо на Поліссі, жили розсіяно, по родах, і ліси їм служили
основним помешканням. Абсолютну більшість являли сільські поселен-
ня,** феодальні замки чи порубіжні кріпості. Укріплені та неукріплені
поселення складали своєрідні «гнізда», тобто структуру, що забезпечу-
вала функціонування соціально-економічної та адміністративної систе-
ми. Зокрема, до Чернігівської округи («гнізда») входило п’ять-шість
літописних міст: Листвен, Оргощ, Гюричев, Лутава, Моровійськ, а, ймо-
вірно, і Сновськ. Частина з них зберегла свою географію і топоніми, ін-
ші виявилися нездатними до життя в нових суспільних умовах, і їх ло-
калізація стала об’єктом наукових пошуків.
До населених пунктів з фіксованою літописом під 907 р. топонімі-
кою і географією відноситься Чернігів — одне з найбільших поміж 16
міст Київської Русі (друге після Києва). В XI — першій половині
XIII ст. у Чернігові нараховувалось близько 25 тис. мешканців. За ле-
гендою, назву поселення одержало від імені князя Чорного — заснов-
ника міста. Однак розкопки Чорної Могили, де начебто похований цей
князь, спростовують легенду, адже курган насипаний в середині X ст.,
коли Чернігів був уже великим містом. Є припущення, що топонім по-
ходить від чорних лісів, які оточували місто, чи від першого поселення
«Черниг» («Чернига»).
Новітні дослідження вчених переконують, що поселення, котрі по-
клали початок Чернігову, виникли ще в кінці VII ст. н. е. Ранній Чер-
нігів являв собою агломерацію поселень, роздріблених необжитими
територіями. Одне з найдавніших з них знаходилось на пагорбі, на яко-
му нині височать будівлі Єлецького монастиря. Можливо, тут знахо-
дився і найдавніший князівський замок. На території сучасного міста
відкрито кілька городищ. Залишки одного з них знаходяться на мису,
утвореному Десною і гирлом Стрижня. Саме це городище у першій по-
ловині X ст. стало центром, який стягував навколо себе інші поселення.
Друге городище розташоване на лівому березі Стрижня в Яловщині.
Під назвою «Святий гай» громадсько-політичний центр і головне язич-
ницьке капище існували в заплаві Десни на піщаному узвишші, неда-
леко від Ільїнської церкви. На північній окраїні міста, а також поблизу
озера Млиновшце віднайдено кілька селищ.
* Продовження. Поч. у номері № 4.
** Про тип і види сільських поселень див.: Толочко П. Київська Русь. — К., 1996. —
С. 169.
108 Сіверянський літопис
Основна структура міста сформувалася наприкінці XI ст. Воно
складалося з Дитинця, Окольного града, Передграддя (Передмістя),
Третяка, Подолу. За два-три століття площа Чернігова збільшилася
приблизно в 30 разів: якщо на початку XI ст. вона дорівнювала 8 гек-
тарам, а до середини XII ст. зросла до 160 га, то в 40-х pp. XIII ст. роз-
ширилася до 250 гектарів (для порівняння: в 1983 р. територія міста
склала 7130 га).
Дитинець (центр міста) площею 16 гектарів розташовувався на го-
рі від гирла р. Стрижень і охоплював територію сучасного «Валу». Ди-
тинець обносився глибоким ровом, земляним насипом, дерев’яним ча-
стоколом. На його території знаходилися храми, будинки феодальної
знаті. На місці, де нині Борисоглібський собор, був споруджений кня-
зівський двір, який у XII ст. перемістився на північний захід Дитинця.
На цьому місці знайдені залишки Михайлівської і Благовіщенської
церков.
З північного заходу до Дитинця примикав Окольний град (посад)
площею 40 гектарів. Укріплений валом і глибоким ровом, посад про-
стягався від Єлецького монастиря до р. Стрижень (перетин нинішніх
вулиць Пушкіна і Свердлова). З півдня до Дитинця примикав Третяк
(бл. 20 га), який згодом увійшов до складу Окольного града. Вся на-
звана територія у XII ст. охоплювалася широким напівкільцем — Пе-
редграддям (бл. 80 га). Територія Передграддя (передмістя) займала
площу від Єлецького монастиря, сучасного залізничного вокзалу, П’яти
Кутів і заверталась до «Валу». Передмістя також захищалось валом і
ровом загальною довжиною 6 км. Біля підніжжя Дитинця і Болдиних
гір (сучасні вулиці Толстого і Південна) знаходився Поділ. В XII ст.
навколо Передграддя побудовано Острог. Через місто проходила на-
скрізна магістраль, що на півдні виводила на дорогу до Києва, а на
північному сході — до Сновська (Седнева) і Новгорода-Сіверського.
Цю магістраль пересікала вулиця, яка через Любецькі ворота вмонто-
вувалася в Любецький і Гомійський (Гомельський) шляхи.
За межами міських укріплень розміщалися численні князів-
ські і боярські села — Свенковичі, Гостиничі, Крирів та ін. В північно-
східній частині нинішнього Чернігова, десь у Бобровицькому масиві,
знаходилось літописне село Гюричів, а в районі стадіону ім. Гагаріна
— Семінь. Десь між Троїцьким монастирем і р. Білоус, на південний
захід і захід від Чернігівських укріплень, простягалося Олегове поле,
на території якого розташовані села Льгів та Льгівка, топоніми яких
вказують на їх приналежність князям.*
Вірогідно, ще з 884 р. князь Олег розпочав будівництво острож-
ків, міст для утвердження своєї влади в нових для нього сіверянських
областях. Саме в ході цього процесу навколо Чернігова формувалися
населені пункти. Підтвердженням їх існування є віднайдені князівсько-
дружинні некрополі в районі Табаївки, Нового Білоуса, Гущина, Ше-
стовиці, вздовж Халявинської дороги, Товстоліса. Ці некрополі виникли
в IX—X ст. в результаті дій військової адміністрації, направленої сюди
з Києва для збирання земель у Київську Русь. Ще в кінці XIX ст. най-
давніше ядро Чернігова оточували понад 500 курганів-могильників,
кількість яких у наш час різко зменшилась. Серед існуючих — «Чорна
могила», «Гульбище» та ін. в Чернігові. Від великого курганного мо-
гильника, що виявлений на кладовищі поблизу с. Старого Білоуса, збе-
реглися лише чотири насипи. Пізніше на цих територіях в результаті
масового оборонного поясного будівництва навколо Чернігова виникли
десятки городищ.
* Гіпотетично М. С. Грушевський пов’язує назви сіл з діяльністю київської княгині
Ольги, яка володіла тут наддніпрянськими ловищами.
Сіверянський літопис 109
Зокрема, городище, відкрите в нижній частині Смолина на мисі
бергової тераси, а також на південному сході Слабина, в урочищі
«Деканівщина» (на високому мисі, утвореному при впадінні р. Сла-
бинь у Десну). Городища виявлені і на правому березі Десни (в межах
с. Козероги), на краю лівого берега р. Білоус (на території нинішнього
кладовища в с. Гущині), а також два в с. Шестовиці: одне в центрі се-
ла на високому пагорбоподібному мисі в урочищі «Городище», друге —
на відстані одного кілометра на південний схід села в урочищі «Коро-
вель». Поблизу Старого Білоуса відкрито порівняно велике городище
в урочищі «Гавань», розміщене на виступі правого берега р. Білоус.
Воно ідентифікується з залишками древньоруського міста Боловос, зга-
дуваного в літопису під 1148 р.
На лівому березі р. Білоус, західніше Рогощі, добре зберігся вал
висотою до 8 м, що є залишком городища. Від його курганного могиль-
ника залишилося по одному насипу в урочищах «Волотуха» і «Попове»
та 47 насипів на кладовищі с. Табаївки; курганна група в урочищі «Це-
гельня» знищена. Залишки городища вчені ототожнюють з літописним
містом Оргощ, вперше згадуваним в літопису під 1159 р. і локалізова-
ним між селами Табаївка і Рогоща.
На території нинішнього селища Седнів* існувало одне з найдав-
ніших поселень Чернігівської землі — Сновськ, який вперше згадуєть-
ся в іпатіївському літопису під 1068 р. Ймовірно, що створення укріп-
лень Дитинця і Окольного града Сновська відбувалося в X ст. В цей
час починаються освоюватись Поділ і найближчий південно-західний
схил берега р. Снов. Пізніше Посад займав західні і північні схили бе-
регів річки.
Залишки фортечних укріплень розташовані на території давньору-
ського городища в урочищі «Сновійськ». Від могильників збереглося
лише 25 курганів (ще в середині минулого століття їх налічувалося
312). Останки городища виявлені і в центрі Седнева, на нинішньому
шкільному подвір’ї.
Одна з садиб нинішніх жителів Брусилова розташована на місці,
де в долині р. Снов і Десни знаходяться залишки давньоруського горо-
дища (нині зруйнованого). На північному схилі від села виявлено ос-
танки курганного могильника тих часів, від якого збереглося чотири
насипи.
В XII ст. на лівому березі Дніпра виникло с. Навози** (нині Дні-
провське), а на високому правобережжі Десни — Яцеве (з 1947 р. Но-
воселівка).
На території району археологами виявлено кілька десятків селищ.
Зокрема, поблизу Старого Білоуса за останні роки археологічних дос-
ліджень їх віднайдено 21. Три селища виявлено і на території с. Сла-
бина та одне за два км від с. Шестовиці. Залишки селищ існують на
північному заході від Масанів (нині територія Чернігова) та від Ста-
рого Білоуса, в урочищі «Криниця», а також два поселення (Льгів і
Гавань) на берегах р. Білоус; третє — біля витоків Льгівки та ін. На
північному заході Седнева також виявлене селище, до якого примика-
ють залишки курганного могильника. Селище віднайдено і в північно-
східній частині Брусилова на невисокій піщаній дюні.
Лише два села, що існують понині, зафіксовані літописами на те-
риторії Бахмацького району: Біловежі Перші (під назвою Біла Вежа
згадувалася в літопису за 1906 р.) та Бахмач (в літопису за 1147 р.
під назвою Бохмач). М. С. Грушевський констатував, що Біла Вежа
* Сучасна назва існує з XVII ст.
** Назва походить від місця, куди залежні від князя жителі звозили данину.
110 Сіверянський літопис
у верхів’ї р. Остер заснована вихідцями слов’ян з донської Білої Вежі.
Він також вказував на існування в тій місцевості Білої Вежі Старої
(нині Біловежі Другі). У межах району виявлено кілька городищ пе-
ріоду Київської Русі. Зокрема, городища існують неподалік Гайворона
(за чотири км на північ від села), біля Біловеж Перших (за півтора км
південніше села) та на мисі при злитті pp. Бахмачки і Борзенки (у
верхів’ї р. Остер), нещодавно ж археологи розкопали залишки горо-
дища в Батурині.
У межах Бобровиці виявлено залишки двох городищ та селища.
Городища існували також біля сіл Горбачі, Петрівка, Ярославка, се-
лища Бикова. Згадки в писемних джерелах часів Київської Русі зустрі-
чаємо про Браницю, Кобижчу, Свидовець, Стару Басань, Щаснівку та
Ярославку.
На території Борзни, Нових Млинів, Ядут, Хорошого Озера посе-
лення часів Київської Русі існували у вигляді городищ і селищ. Зокре-
ма, городище і селище досліджене поблизу с. Сиволожа. Ті поселення
дослідники ототожнюють з літописним Всеволожем, названого ім’ям
Чернігівського князя Всеволода Ярославича і знищеного монголо-та-
тарами в 1239 р. Городище займало невисокий мис, утворений злиттям
р. Борзни з її лівою притокою. Городище знищено в кінці XIX ст.
Одним з найдавніших поселень на Чернігівщині є Варва, назва
якої, гадають, є похідною від р. Варви, притоки Удаю. Назва ж самої
річки, в свою чергу, походить від слова «вар», тобто, кипляча вода,
«вода, що б’є ключем». Дослідники вважають, що виявлене на терито-
рії Варви городище часів Київської Русі є залишком літописного міста
Варин, вперше згадуваного в «Повчанні» Володимира Мономаха.
Городище і селище існували в межах Городні. На території району
городища виявлені біля Вихвостова, в урочищах «Гора» (на окраїні
Ваганич), «Лиса гора» (неподалік від с. Мощенки) та поблизу сіл Пе-
репис і Сеньківка, Хоробичі та Смичин. Селища існували побіля сіл
Великий Листвен, Лашук, Смичин (два селища), а на березі р. Снов
неподалік від с. Макишина виявлено шість селищ цього періоду. Із на-
селених пунктів, назви яких збереглися з тих часів, є дані лише про
с. Бурівку, згадану в літопису під 1024 р.
Про нинішній районний центр Ічня знаходимо першу писемну згад-
ку на початку XIII ст., а її назва походить від імені невеличкої річки
Іченька. Поблизу Монастирища є залишки двох городищ; їх виявлено
і неподалік сіл Буромка (городище сіверян), Городня, Дорогочинка,
Івангород, Ольшани.
Не викликає сумніву, що на місці городища виник Козелець, а пер-
ша згадка про нього позначена 1098 р. Назва його походить чи то від
лугових квітів-козельців, чи від великої маси диких кіз, які мешкали
в навколишніх лісових пущах. На території ж Остра виявлено і сівер-
ське городище, а за кілометр від міста на правому березі р. Остер, по-
близу мосту при в’їзді в місто, знаходяться залишки городища та сели-
ща часів Київської Русі. В південно-східній частині цього майданчика
знаходяться останки церкви тих часів під назвою «Юр’єва божниця».
Очевидно, її назва пов’язана з тим, що Остер пізніше належав сину
Володимира Мономаха Юрію, він називався ще Юрієвим Городком
(городцем) чи «Городець на Вострі», заснованим у 1098 р. У міжусоб-
ній боротьбі з Юрієм Ізяслав (київський князь) в 1152 р. знищив го-
родок, його відбудовано за Всеволода Суздальського. І хоч у XII—
XIII ст. городок займав порівняно велику площу (до 30 га), але він уже
не відігравав форпостного значення при захисті Чернігівського, і Пере-
яславського князівств.
Серед дослідників існують дві думки про причини переміщення мі-
ста на північний схід від городища. Одна пов’язана з наслідками його
Сіверянський літопис 111
руйнування в ході міжусобної боротьби чи монголо-татарського на-
шестя. Друга обгрунтовується природними умовами. Встановлено, що
через великий меридіальний розлом у фундаменті річка Остер поблизу
свого гирла стала дуже глибокою з крутими схилами берегів. При цьо-
му береговий блок на схід від розлому майже весь час здіймався і на
його краю сформувався глибокий вріз р. Остер. Підняття блоку приве-
ло до відходу від нього Десни, і місто було позбавлене водної магістра-
лі, що і послугувало причиною його переміщення.
Городища і селища часів Київської Русі виявлені поблизу сіл Вов-
чик, в околицях Карпилівки, Короп’я, Виповзова та Лутави. У науко-
вій літературі не існує єдиної думки про локалізацію літописної Лута-
ни: одні вважають її залишком Лутавського городища, інші ототожню-
ють це городище з територією Карпилівки, треті — з Виповзовом. Ві-
домо, що ці городища зводилися в X ст., а біля їх терас і посадів в
XI ст. формувалися невеликі подоли. Місцезнаходження ж літописної
Лутави в сучасних загальних межах названих населених пунктів сум-
ніву не викликає. Слід зауважити, що, наприклад, поблизу села Коро-
пе, крім давньоруського городища і селища, виявлено і городище сіве-
рянське (в бік Карпилівки). Залишки великого давньоруського горо-
дища (площею близько 14 га) та селища цього періоду виявлені побли-
зу с. Кошани в урочищі «Ісаєва гора». Селища того періоду віднайдені
біля сіл Максим та Чемер. Дослідники вважають, що городище і сели-
ще, виявлені на крутому березі Десни в південній частині Моровська,
є залишками літописного Моровійська. Тут, в урочищі «Городище», в.
X ст. сформувався посад літописного міста.
Щодо топоніміки Коропа вчені не прийшли до єдиної думки. Існує
версія, за якою Короп успадкував літописне місто Хоробор. Хоч в око-
лицях Коропа виявлені залишки городища і селища часів Київської
Русі, важко у такий спосіб аргументувати існування літописного Хо-
робора. Проблема потребує ретельного вивчення з залученням авто-
ритетних дослідників-археологів. За періоду Київської Русі засновані
села Вільне і Риботин, що засвідчують тогочасні писемні джерела. На
Коропщині виявлені численні городища, в т. ч. поблизу сіл Вишеньки,
Мезин, Оболоння, Понорниця, Радичів, Розлети, Райгородок, Шабали-
нів, Свердловка (на виступі берега р. Десни, нині зайнятого колгосп-
ним садом). Поблизу Вишеньок, Шабалинова, Крисок, а також у центрі
Мезина (на території шкільного подвір’я) є залишки селищ того пе-
ріоду.
Кілька городищ відкриті на території Корюківського району: біля
сіл Верхолісся (є і залишки трьох курганних могильників), Ховдіївки,
в урочищах «Дротянка» і «Шишки» (на окраїні села Буди), Червоної
Буди, Рибинська, Будища, Шишківки та кількох селищ неподалік Сяд-
рина.
У селі Смолянка Куликівського району виявлено сіверянське горо-
дище і два селища часів Київської Русі, городища в Ковчині, Салти-
ковій Дівиці та селище в межах Виблів.
Велика кількість поселень виявлена в Менському районі. Сіверян-
ське та часів Київської Русі городища знаходяться на окраїні с. Горо-
дища, а також неподалік Данилівни, Миколаївки, Синявки, Гориці (на
правому березі Десни в урочищі «Дворище», на схід від села, справа
від дороги до с. Локнистого). Городище і селище виявлені і на лівому
березі р. Мена (напроти с. Феськівки, зліва від дороги до м. Мени).
Останки селища розташовані на правому березі р. Десни, за два кіло-
метри на захід від с. Гориці в урочищі «Провалля». Того ж часу горо-
дище та селище, розташовані біля Волосківців; на лівому березі р. Дя-
гова (права притока Мени) ще й понині помітні залишки валів і рову,
а також сліди в’їзду в це городище. Давньоруські городища виявлені
112 Сіверянський літопис
за два кілометри від с. Дягови (урочище «Чамаров городок», в заболо-
ченій долині р. Самари — правої притоки р. Мени, на місці нинішнього
пасовища), а також поблизу Жовтневого, Киселівки і Величківки. Не-
далеко від Куковичів і Локнистого існували селища часів Київської
Русі.*
У межах нинішнього Макошина, на правобережній терасі р. Десни,
де злились річки Хоробор і Бобрик, існувало літописне місто Хоробор.
У тому районі, в урочищі «Городок», при злитті річок Бабка і Титовка
у II половині X ст. було створено, вважають вчені, оборонну систему,
зруйновану у І половині XI ст. З заходу і півночі до цього городища
примикало селище. І понині зветься Хоробором рівчак, який бере поча-
ток неподалік урочища і впадає в лиман біля Макошинського заводу
«Сільгоспмаш». Давньоруські городища існували на території сучасної
Мени, де, зокрема, виявлені сіверянські поселення, а також могильник
(розкопано 7 курганів) часів Київської Русі. До того ж періоду відно-
ситься і городище на території Стольного, назва якого свідчить про
його приналежність князівському столу. Городища і селища знайдені
біля села Блистова. Городище складається з внутрішньої частини (об-
меженої з півдня р. Пулкою на правому березі Десни) і зовнішньої,
яка разом з селищем безпосередньо примикає до внутрішньої. Обидва
поселення ототожнюються з містом Блистовіт, згадуваним в Іпатіївсь-
кому літопису під 1151 р. Під 1152 р. знаходимо в літопису згадку про
Березну. Можливо, курганний могильник та городище на цій території
являють собою залишки літописного міста Березоя.
До недавнього часу на правому березі р. Остер існувало поселен-
ня від назвою «Городок» — залишки городища періоду Київської Ру-
сі. На цьому місці, стверджують вчені, і виник Ніжин, що в літописах
та інших джерелах згадується під 1078, 1135 та 1147 pp., як Нежатин,
Уненіж або Уніж. Очевидно, назва походить від низинної місцевості,
в якій розташовувалось поселення, що являло собою фортечне укріплен-
ня XI—XIII ст. Залишки городищ цього періоду віднайдено на окраїнах
с. Вікторівки та Липового Рогу, а селища — поблизу Даніна, Лосинів-
ки та Березанки.
На крутому правому березі Десни знаходиться Новгород-Сівер-
ський. Ще у VIII—IX ст. на цьому місці сформувалось городшце сіве-
рян. В межах сучасного міста на лівому березі Десни виявлено одне
городище; друге ж — у самому місті. Городище і селище віднайдені
також і поблизу Окольного града, проте їх укріплення не збереглися.
Новгород-Сіверський, як міське поселення, сформувався, приблизно,
у 80-х pp. X ст. у вигляді фортеці, побудованої Київським князем Во-
лодимиром Святославичем (Хрестителем) для захисту Русі від зовніш-
ніх нападників.
Перша ж згадка про Новгород-Сіверський міститься в «Поучении»
Володимира Мономаха за 1078—1079 рр, під назвою «Новий городок».
Очевидно, Новгород-Сіверський виріс із племінного осередку сіверян
IX—X ст., підкорених київським князем в останній чверті X ст. Проте
нема підстав вважати, що в кінці XI ст. Новгород-Сіверський належав
до скільки-небудь значних міст; його розквіт — середина XII ст.
У центрі міста площею близько 2 га знаходився Дитинець, розта-
шований на крутому правому березі Десни (урочище «Замок» чи «За-
мкова гора»). Дитинець укріплявся земляним валом з дерев’яним ча-
стоколом, баштами і воротами. На Дитинці поряд з Михайлівською
* Топонім пов’язаний з терміном «мінятй». Неправомірно відносити існування
Мени до XV ст., адже в XII ст. місто вже існувало на Деснянському водному шляху
на межі Чернігівської і Новгородської волостей.
Сіверянський літопис 113
церквою знаходився князівський двір. До Дитинця з трьох боків при-
микав Посад, який складався з Окольного града, Острога і Подолу.
Загалом площа міста на початку ХІТІ ст. складала приблизно 30 га, а
чисельність населення до 5 тис. чоловік. За межами міста знаходилися
князівські і боярські села, а за течією Десни — Спасо-Преображен-
ський монастир.
Територія Новгород-Сіверського району чи не найбільш досліджена
археологами. Так, сіверянські городища і селища виявлені біля сіл
Бучки, Комань, Араповичі, Дробишев, Чулатів. Городища і селища пе-
ріоду Київської Русі знаходилися поблизу сіл Бучки, Грем’яч, Дігтярів-
ка, Кірове, Ковпинка, Михайлівна, Лосконоги, Мамекіно, Леньків, Ушів-
ка, Смяч, Кудлаївка. Селища того періоду виявлені на місці нинішніх
Шептаків, відомих з писемних джерел першої половини XII ст. В ме-
жах Ларинівки, згадуваної із літопису під 1146 p., а також Бугринівки
виявлені два курганних могильники, а також два городища і селище
часів Київської Русі. Курганний могильник, три городища і селище
досліджені в околицях с. Комань, виникнення якого вчені відносять до
II половини ХІІ ст. Між селами Горбове і Горки городище розташоване
на мисі високої правобережної тераси Десни в урочищі «Селище» (або
ж «Ігореве сільце»), оборонні споруди якого до нинішнього часу не збе-
реглися.
Давньоруське селище Носів на Руді існувало на місці нинішньої
Носівки, перша ж писемна літописна згадка про неї зафіксована під
1147 р. На її території виявлені також могильники і городище часів
Київської Русі. Того ж часу городища існували неподалік Червоних
партизан, Мрина, Плоского, а селище — на території Козар.
Одним з найдавніших міст Чернігівщини є Прилуки, яке, очевидно,
отримало назву від розташування в долині річки, «при луках». Вперше
Прилуки згадуються в «Поучении» Володимира Мономаха, який рапто-
во зустрів тут загін половців. До наших днів на околиці міста зберег-
лися залишки давньоруського городища, що виконувало роль фортеч-
ного укріплення. В XI ст. фортеця переросла в місто, яке входило до
складу Переяславського князівства, поки в 1138 р. цим не оволоділи
Чернігівські князі. Курганні могидьники часів Київської Русі віднайде-
ні на околиці Линовиці та Краслян (в урочищі «Сотняківка»). Городи-
ща цього періоду існували неподалік Лутайків і Погребів. На місці за-
лишків «града Перевоки» (ця назва зафіксована в Іпатіївському літо-
пису під 1092 р. (існувало городище, яке, очевидно, і започаткувало
нинішнє село Переволочна.
На території Ріпкинського району найбільш значним населеним
пунктом був Любеч. В його околицях виявлені чотири сіверянських го-
родища, що існували у VIII—IX ст. Місто відігравало роль форпоста сі-
верян, що контролював дніпровський водний шлях «з варяг у греки»,
служив північними воротами Руської землі, зв’язуючою ланкою Черні-
гівщини і території радимичів. Розташований на корінній терасі дуже
порізаного ярами лівого берега Дніпра, стародавній Любеч мав склад-
ну топографічну структуру. Залишками потужних укріплень міста є го-
родище, що сформувалося в X столітті. Наприкінці XI ст. здійснилася
докорінна реконструкція Любеча, коли, вірогідно, Володимиром Моно-
махом був побудований замок — резиденція чернігівського князя і його
дружини.
Як показали розкопки, проведені під керівництвом академіка
Б. О. Рибакова, Любецьке городище складалося з кількох укріплень.
Серед них виділявся Дитинець (площею 0,3 га і висотою до 10 м) та
* Любеч взятий Олегом у 882 р.
114 Сіверянський літопис
Останець, що розташовувався біля гирла р. Гончарівни (урочище «За-
мок» або «Мазеппна гора»). З півдня та заходу до нього примикав ук-
ріплений Окольний град; з північного сходу — невелике мисове городи-
ще «Лисиця», яке входило до міського посаду. На південний захід та на
схід від Окольного града відкривався неукріпленй посад, а північніше
замку (біля підніжжя тераси) — Поділ, що простягався до Дніпров-
ського затону (гавані). У XII—ХІІІ ст. площа Любеча складала 10 га,*
населення — приблизно 3 тис. чоловік.
В результаті князівських чвар і усобиць смоленський князь Рости-
слав з династії Мстиславичів разом з Ольговичами в 1147 р. вщент спа-
лив Любеч. Після цієї трагедії місто потрапило, пише М. С. Грушев-
ський, до категорії «пустих городів», «де сидять самі псарі та половці».
І в пізніші часи ім’я міста не часто зустрічається в історичних джерелах.
Внаслідок інтенсивного археологічного обстежений території райо-
ну виявлені сіверянські поселення поблизу сіл Великий та Малий Злі-
їв, а городище цього періоду — на окраїні Старих Яриловичів та неда-
леко від Редьківки. Неподалік села Звеничів є залишки городища часів
Київської Русі. Курганний могильник, городище і селище цього періо-
ду віднайдені в урочищі «Кургари», що поблизу Грабова. Неподалік
від Гучина, Трудового і Ямища виявлені два курганних могильники та
три селища, а курганний могильник і два давньоруські селища — по-
близу Даничів та одне побіля Пушкарів. Археологами доведено, що се-
лища існували і поблизу сіл Красківське, Убежичі, Галків, Семаки, Пе-
ресаж, Новоукраїнське, а два городища — недалеко від Неданчичів.
Чотири селища періоду Київської Русі розташовувались поблизу сіл
Великий та Малий Зліїв. Зокрема, побіля Малого Злієва відкриті два
селища: одне розташовувалось на березі озера Кораблище, на східній
окраїні села, а друге—за 600 метрів від села на північному березі цього
ж озера, на перетині шляхів Любеч — Ріпки та Малий Зліїв — Зуба-
хи. Цими шляхами селище розділилось на три частини. Останки одно-
го з двох селищ поблизу Петрушів знаходяться на відстані 1,5 км на
північний захід від села на північному пологому схилі заболоченої ни-
зини (його площа близько одного гектара), неподалік від дороги Крас-
ківське—Петруші. Давньоруське городище існувало неподалік від ниніш-
ніх сіл Губичі і Миси та в околиці Сибережа. Тут також виявлено сім
селищ. Так, одне з них розміщалося на західній околиці села, на бере-
зі ріки Каїмань, друге — за 2,5 км на південь від села в урочищі «Оче-
ретяна гора», на узвишші між озерами Очеретяне і Купнисте. Селище
простяглося з півночі на південь уздовж їх берегів майже на кілометр,
займаючи площу до 18 га. В урочищі «Ліскове», на північний захід від
села Малий Листвен, виявлені два городища і три селища цього періо-
ду. Городище, залишки якого знаходяться в центрі села, вчені впевне-
но ототожнюють з літописним містом Листвен.
Значно менше досліджена територія Семенівського району. Сіве-
рянське городище виявлено біля с. Городка, курганні могильники, го-
родища чи селища знаходилися побіля сіл Залізний міст, Радомка і
Ольшанка. Давньоруські городища існували на окраїні нинішнього Ко-
стобоброва та Тимоновичів; а городище і селище — побіля Городка.
В Іпатіївському літопису під 1234 згадується Сосниця,** що одер-
жала назву, вважають, від великих масивів соснових лісів у цьому
краї в давнину. В районі нинішньої Сосниці існувало чотири поселен-
* Зустрічається інша цифра: 90 га, але до неї автори включають якусь «загальну
площу».
** Дехто з сучасних дослідників, заперечуючи Б. О. Рибакову, гіпотетично
твердить про загибель Любецького замку в 1239 від монголо-татар.
*** Сучасні місцеві дослідники стверджують, що посад і дитинець у Сосниці
форму- вався ще в XI ст.
Сіверянський літопис 115
ня сірерян, два городища і три селища періоду Київської Русі. За-
лишки одного з давньоруських городищ розташовані за сім кілометрів
від міста на піщаному останці поблизу озера Буромка серед болотистої
заплави річки. Ніяких штучних укріплень не збереглося. Біля сіл Велике
Устя, Долинське та Конятин виявлені залишки сіверянських селищ. Не-
подалік Волинки, Загребелля, Змітнева, Конятина, Кудрівки, Спа-
ського та Хлоп’яників знаходяться залишки городищ і селищ періоду
Київської Русі. В нинішніх умовах все важчає шлях наукового вивчен-
ня давньоруських поселень: час і людська цивілізація прискорили їх
руйнацію. Так, городище виявлено на розораному полі, на південному
сході від села Ляшківці на мисі корінного берега р. Убідь. Воно утво-
рювалось долиною річки, а з півночі і півдня — ярами.
Під 1174 р. в Іпатіївському літопису міститься і перша згадка про
Срібне. Давньоруське городище і селище існували на території Дегтя-
рів. В Талалаївському районі, недалеко від с. Липове і на його око-
лиці, знаходяться давньоруські селища і городище. Городище міститься
на правому березі р. Ромен на відстані півтора кілометра північно-за-
хідніше від села, в заплаві річки (на горбах боліт) .
Поблизу Красного Колядина існувало городище сіверян, а пізніше
городище і селище часів Київської Русі. Це городище, що складається
з двох частин; розташоване на мисі, утвореному лівим берегом р. Ро-
мен і долиною її притоки — річки Красної. Деякі дослідники це городи-
ще вважають залишками літописного міста Глебль, що згадується в
літописах під 1147 і 1159 pp.
На території Щорського району сіверянське городище існувало в
межах нинішнього села Великий Щимель, а городище періоду Київ-
ської Русі — на околиці Нових і Старих Боровичів, Петрівки, Смяча,
Хотуничів, Великого Щимеля, Хріновки та Горська. Одне з них знахо-
дилось в центрі Горська на високому правому березі р. Снов. На май-
данчику, де воно містилось, нині приміщення школи та пришкільні бу-
дови. З півночі і заходу до городища примикало селище, на території
якого нині садиби жителів. Селище того часу віднайдено неподалік
Клюсів.
Географія розміщення населених пунктів Чернігово-Сіверщини у
VII—XIII століттях свідчить, найімовірніше, про нерівномірність та
недостатність наукового вивчення проблеми заселення нашого краю в
давнину.
(Продовження буде).
116 Сіверянський літопис
|