Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна»
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Datum: | 1997 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200253 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» / Р. Дем’яненко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 96-99. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859655024472227840 |
|---|---|
| author | Дем’яненко, Р. |
| author_facet | Дем’яненко, Р. |
| citation_txt | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» / Р. Дем’яненко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 96-99. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-12-07T13:38:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Римма Демьяненко
ЛЮБЕЧ-ГРАД
Древнє місто Любеч... Перша згадка про нього датується в літопи
су 882 роком.
Розташований біля р. Дніпра у природно укріпленому пагорбами
та болотами місці, він у минулому відігравав визначну роль у житті
всієї Київської Русі. Протягом віків — це південний форпост від набі
гів кочовиків на Київ, на землі русичів.
У Любечі відбувалися доленосні для країни з’їзди князів. Так, щоб
уникнути міжусобиць, у 1097 р. тут на з’їзді князі вирішили: «Каж-
до держить очьчину свою».
Щоправда, узаконений розпад єдиної держави був не найкращим
рішенням для подальшої долі держави, тільки на втіху її ворогам...
Про Любеч, розташований на торговому шляху «Із варягів у гре
ки», як про визначне торгове місто з пристанню, згадує у 949 р. візан
тійський імператор Константин VII Багрянородний.
Звідси походженням сам Київський князь Володимир Святославич...
Любеч пережив свій зоряний час і час розбрату, занепаду, наруги. На
щадки пишаються своїми славними пращурами, історією свого міста.
Доброзичливо показують дорогу, якою в далекі часи прямували князі
до Дніпра, на гору, де стояв знаменитий замок, фортеця. Протягом
віків вороги все робили, щоб навіть в пам’ять народній не залишились
славні сторінки історії міста — нема сьогодні ні замка, ні фортеці...
Тільки вітер гуляє на тому місці. Але невмируща пам’ять народу. Меш
канці міста знають — ще до Кия, Щека і Хорива у полян «...були інші
князі — Чернь і Люб. Се коли алани ішли на нас...».
І місто носить ім’я свого князя — Люба.
«Любеч — град од нього ж».
Література:
1. Історія міст і сіл Української РСР: Чернігівська область. Любеч. — К., 1972. —
С. 572, 573.
2. Іванченко Р. Гнів Перуна: Романи і повісті. — К., — 1986. — С. 79, 177.
ЯКЕ ЛЮБЕ МІСТО!
У сиву давнину у Києві на княжому престолі правили два брати
Аскольд і Дир.
Вирушили брати у подорож по Дніпру. Пливуть по річці, а перед
очима постають дивні краєвиди, один одного кращий. Не можуть на
любуватись побаченим, мовби знаходяться у зачарованому царстві.
Здавалось, вже ніщо не зможе здивувати їх уяву! Пливуть так вони,
пливуть і раптом... що це? Невже й справді опинилися в казці? Їх пог
лядам відкрилось дивної краси місто. Навіть очей не можуть відвести
від нього.
— Яке красне місто! Яке любе! — одночасно вихопилось з вуст
братів-князів. Чутка про враження князів від побаченого міста вмить
розлетілась по всій державі.
І стали люди називати відтоді місто Любечем — від слова любе.
(Записано з вуст краєзнавця, вчителя з Любеча А. А. Федорченка).
96 Сіверянський літопис
ЛЮБАВА
З давніх-давен славились вродою дівчата містечка, що розташова
но біля могутньої річки Дніпра-Славутича.
Кажуть, жила там княжна незвичайної вроди. Звали дівчину —
княжну Любавою. Перед її чарівною красою ніхто з чоловіків не міг
встояти; з першого погляду закохувались безоглядно. З усіх куточків
країни поспішали до містечка юнаки, щоб пересвідчитись, чи справед
ливі чутки, а, може, й щастя свого спробувати. Любаву люди любили
не тільки за вроду, а й за доброту до людей, чемність, щирість, лагід
ність.
Можливо, як дехто запевняє, пращури і назвали своє місто її ім’ям
— Любава — Любеч?
(Записано з вуст вчителя з Любеча А. А. Федорченка).
МАЛУША
Рогніда Полоцька у відповідь на сватання Володимира, князя Нов
городського, сина Малуші, сказала: «Не хочю розути робичича, но
Ярополка хочю», — тобто «Не хочу йти заміж за сина рабині, а хочу
за Ярополка».
(«Повесть временных лет», ст. 980 р.)
Жила Малуша в Любечі. У місті її знали як доньку Мала Любе-
чанина і сестру Добрині.
За переказами, Малуша була чаклункою і її побоювались люди.
За становищем вона була ключницею княгині Ольги. Порівнюючи з су
часною посадою — міністр фінансів.
Малуша — мати Володимира Святославича. І досі точаться супе
речки поміж дослідниками — як сталося, що Володимир був сином ра
бині Малуші і князя Святослава? Чи-то Володимир незаконний його
син, бастард князя? Багато дослідників переконані, що Малуша не бу
ла рабинею за правом юридичним, а рабинею за правом війни, тобто у
полон може потрапити й князь.
Вчені вважають, що Мал Любечанин з’явився у Любечі тоді, як
після жорстоких боїв загадково зник з Коростеня князь древлян —
Малк.2
Як свідчить літопис, після битви «...старшій не страчено, але взя
то в полон, не роздано їх мужам у роботу, а потрапили вони у владу
княгині. Тобто Малуша — дочка полоненого князя. Невипадково її
брат Добриня «належав до вищої аристократії» того часу, а син Воло
димир став Новгородським, а згодом і Київським князем.
Література:
1. Студьонова Л. Володимир И. Н. був від Малуши. // Семья - семь я (Чер
нігів) — 1996. — 9 авг. — С. 3.
2. Кузьмин А. Падение Перуна. — М., — 1988. — С. 9.
ЗАСТУПНИЦТВО ВІД ГОЛОДУ ТА МОРУ
Фактичний засновник Києво-Печерської лаври, якій протягом ві
ків судилося бути провідним монастирем у всій Східній Слов’янщині,
один з найвизначніших релігійних діячів часів Київської Руси Антоній,
мирське ім’я Антип, народився 982 року в місті Любечі. Схильний до
Сіверянський літопис 97
релігійного екстазу, любив усамітнюватись. У себе на батьківщині ви
рив у горі печеру, писав літопис, за що зазнавав гоніння.
У молодому віці пішов на Атос, де прийняв постриг в одному з міс
цевих монастирів.
На настійне прохання атосвкого ігумена Антоній повернувся до Ки
ївської Руси для поширення, сприяння розвитку чернечого життя.
Прибувши до Києва, оселився в печері, що викопав Іларіон. І по
чав збирати однодумців.
Він був суворий вдачею, непримеренний до зла, несправедливості,
послідовний у своїх релігійних переконаннях. Активна пропаганда ре
лігійних канонів принесла Антонію авторитет, всесвітню славу, при
хильність народу.
За переказами, саме в цей час Антоній пообіцяв своїм краянам
заступництво від голоду та мору, дякуючи їм за допомогу в скрутний
для нього час — коли ще був невідомий, жив у Любечі і зазнавав го
ніння, Знайшлися тоді земляки, які переховували його від пересліду
вачів.
Існують і інші перекази, що свідчать: Антоній — свята людина, то
му простив своїх гонителів, кривдників і обіцяв всім мешканцям міста
Любеча заступництво.
Любечани вважають, що у страшний рік голодомору — 1933-й —
вони не зазнали нищівних людських втрат завдяки заступництву Анто-
нія. Чорнобильська трагедія також дещо пом’якшено торкнулася Любе-
ча, хоча Чорнобиль розташований майже поруч з їх містом.
Помер Антоній Печерський 10 липня 1073 року. Похований у Лав
рській печері, що згодом стала зватися Ближньою або Антонієвою.
Довічне царство Небесне, заступнику Любеча!
Література:
1. Брайчевський М. Антоній Печерський. // Пам’ятники України. — 1990. — № 2. —
4 обкладинка.
2. Розповідь вчителя школи м. Любеча Федорченка А. А. та Чух Н. П., М. Чернігова,
родичі якої проживають в Любечі.
ЛЮБЕЦЬКА ІКОНА «ЧУДОТВОРНА»
Жив у Любечі купець, дехто каже ремісник. Мав сім’ю: жінку і
двох діточок. Поїхав він якось у своїх справах. Дома залишилась жін
ка з дітьми.
Сталося так, що мати вийшла з хати, а дітки бавилися поміж со
бою в кімнаті. Гралися-гралися та й залізли в димар. Повернулася ма
ти до хати, затопила пічку. Дітки враз і задихнулися там від диму. Ко
ли мати здогадалася, що за біда сталася — злякалася кари від чолові
ка й сама стратила себе.
Приїхав чоловік додому й побачив, що вся сім’я померла.
Пішов до церкви, став на коліна, просить Богоматір, щоб змилува
лася над сім’єю. Чує:
— Поспішай додому.
Підходить до хати, його зустрічають жінка й діточки.
Є що один переказ про ікону.
98 Сіверянський літопис
Коли загинули від диму діти, то чоловік повернувся додому й убив
жінку, що не доглядала дітей. У відчаї иішов до річки, сів у човен, по
плив по Дніпру, від втоми заснув. Уві сні прийшла до нього Богоматір
і сказала, що вся сім’я його жива й чекає батька.
Повернувся він додому, аж в хаті жінка й Діти живі.
З тих пір ікону Богоматері вважають Чудотворною.
Щорічно 19 травня святкують День Любецької Богоматері.
(За переказами мешканців Любеча).
Сіверянський літопис 99
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200253 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:38:03Z |
| publishDate | 1997 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дем’яненко, Р. 2024-11-23T12:05:47Z 2024-11-23T12:05:47Z 1997 Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» / Р. Дем’яненко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 1-2. — С. 96-99. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200253 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Славутицький оберіг Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» Article published earlier |
| spellingShingle | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» Дем’яненко, Р. Славутицький оберіг |
| title | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» |
| title_full | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» |
| title_fullStr | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» |
| title_full_unstemmed | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» |
| title_short | Любеч-град. Яке любе місто! Любава. Малуша. Заступництво від голоду та мору. Любецька ікона «Чудотворна» |
| title_sort | любеч-град. яке любе місто! любава. малуша. заступництво від голоду та мору. любецька ікона «чудотворна» |
| topic | Славутицький оберіг |
| topic_facet | Славутицький оберіг |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200253 |
| work_keys_str_mv | AT demânenkor lûbečgradâkelûbemístolûbavamalušazastupnictvovídgolodutamorulûbecʹkaíkonačudotvorna |