Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського
Хоча оцінка діяльності Павла Полуботка останнім часом стала іншою, ніж у М. Костомарова і О. Лазаревського, але в житті гетьмана залишається багато таємничого і загадкового. Недооціненою постаттю в українській історії залишається стародубський полковник і наказний гетьман Михайло Миклашевський. Тіл...
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 1997 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200345 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського / О. Ільїн // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 95-98. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859826188222988288 |
|---|---|
| author | Ільїн, О. |
| author_facet | Ільїн, О. |
| citation_txt | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського / О. Ільїн // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 95-98. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| description | Хоча оцінка діяльності Павла Полуботка останнім часом стала іншою, ніж у М. Костомарова і О. Лазаревського, але в житті гетьмана залишається багато таємничого і загадкового.
Недооціненою постаттю в українській історії залишається стародубський полковник і наказний гетьман Михайло Миклашевський. Тільки О. Лазаревський написав його короткий життєпис, а інші автори згадували побіжно. Але М. Миклашевський — значний політичний і військовий діяч, великий меценат української культури.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:29:45Z |
| format | Article |
| fulltext |
ГИПОТЕЗИ
Олександр Ільїн
ДЕЯКІ ШТРИХИ ДО ПОРТРЕТІВ НАКАЗНИХ ГЕТЬМАНІВ
ПАВЛА ПОЛУБОТКА ТА МИХАЙЛА МИКЛАШЕВСЬКОГО
Хоча оцінка діяльності Павла Полуботка останнім часом стала ін
шою,1 ніж у М. Костомарова2 і О. Лазаревського,3 але в житті гетьмана
залишається багато таємничого і загадкового. Крім того, деякі міфи
про Полуботка досі не розвіяні. Приміром, М. Костомаров пояснював
походження прізвища гетьмана «Полуботок» від назви взуття.4 Так,
прізвисько Калігула римського імператора перекладається як «чобіток».
Якщо походження прізвища гетьмана таке саме, тоді воно звучало б
«Получобіток». На відомих портретах гетьмана та його батька, пере
яславського полковника Леонтія Полуботка, бачимо огрядних чолові
ків. У книжці О. Сидоренка «Історична метрологія Лівобережної Ук
раїни XVIII ст.» читаємо: «В Україну привозили з Молдавії та Валахії
так зване волоське вино, яке транспортувалося у бутах. Дещо рідше волоське
вино прибувало у полуботках. Як видно із назви цих бочок,
вони дорівнювали половині бути».5 Отже, можна припустити, що предок
гетьмана, який першим отримав це прізвище, був огрядним і, мабуть,
любив перехилити чарку. Якщо подивитися на родовід Полуботків,6 то
бачимо, що нащадки гетьмана довго не жили, а їх жінки часто народ
жували мертвих дітей. І рід Полуботків обірвався, навіть по жіночій
лінії, вже у 18 столітті. Огрядність Полуботків теж не випадкова —
певно, вони мали якусь спадкову хворобу.
Загадковим є призначення Павла Полуботка у 1705 році черні
гівським полковником. Адже гетьман Іван Мазепа вкрай не любив Са-
мойловичів, зокрема П. Полуботка, одруженого з небогою гетьмана
Івана Самойловича. А тут ще справа ченця Соломона у 1690 році.7 Піс
ля цього Мазепа навіть заарештував на певний час П. Полуботка. Не
нависть І. Мазепи до Самойловичів не минула з плином часу. Про це
свідчить його донос у 1703 році на князя Юрія Четвертинського, зятя
гетьмана Самойловича: «О брате князя Четвертинського ксензы, кото
рый много времени живет при нем, и часто посылает посылки в Поль
шу, а ему гетьману ни о чем не доносить, и чает едвали не одной фак-
ции с ним же Миклашевским».8 На виправдання Мазепи можна заува
жити, що Це була моторошна доба наклепів і доносів. На гетьмана їх
йшла навала, і він, щоб вижити, відповідав тим самим. І в цей час Ма
зепа призначає П. Полуботка полковником? Хоча М. Костомаров9 вва-
Сіверянський літопис 95
жав, що Мазепа помирився з Полуботком, але де малоймовірно. Оче
видно, що призначення робиться за наказом Петра І. У істориків був
дуже спрощений погляд на відносини між Петром і Мазепою: ось цар
— такий простак, довіряв хитрому гетьманові. Звісно, Мазепа вмів до
годити Петрові, але цар намагався тримати його під контролем, став
лячи на полковничі уряди відвертих ворогів гетьмана. Свідченням того,
що такі думки панували в найближчому оточенні царя, є лист київсько
го воєводи князя Д. Голіцина до канцлера Г. Головкіна: «Для нашей
безопасности на Украйне надобно прежде всего посеять несогласие
между полковником и гетьманом...».10 Петро І, певне, давно приглядав
ся до Павла Полуботка і оцінив його, сказавши, за свідченням О. Ріге-
льмана: «...этот очень хитрый, он может Мазепе уровняться».11 Такий че
рнігівський полковник, а не гетьман, потрібний був цареві. Після обран
ня нового гетьмана, Івана Скоропадського, Петро І знову вдається до
улюбленого засобу володарів імперій — «поділяй і пануй». Він наділяє
Полуботка великими земельними маетностями, протиставляючи його
вже Скоропадському. Це добре зрозумів обережний гетьман, вирішив
ши поріднитися з Полуботком. Небіж гетьманші Яків Маркович одру
жився з Уляною Павлівною Полуботок. О. Лазаревський писав: «Ску
пой тесть наделил свою дочь впрочем лишь одними «фантами» и «клей-
нодами», а маетности не дал и самой малой...».12 Це — не тільки скна
рість Полуботка, але і вияв його ставлення до одруження і до самого
Івана Скоропадського. Чернігівський полковник, вимушений видати
свою дочку за Я. Марковича, не зміг подолати почуття нелюбові й за
здрості до гетьмана.
Історики звертають мало уваги на боротьбу гетьмана Скоропад
ського з князем О. Меншиковим за почепську межу. Чому боязкий геть
ман тут виявляє таку сміливість? Непереконливо це пояснювати лише
тиском старшини: за спиною Скоропадського стояв його сват — все
сильний граф Петро Андрійович Толстой, який намагався цілком зни
щити вже підупалого князя. У цій боротьбі Меншиков мусив шукати
спільників серед невдоволеної старшини, й можна припустити, що зна
йшов їх в особі П. Полуботка та його друзів. А тепер добре поясню
ються всі подальші, досить таємничі події, зокрема звернення Полубот
ка через Андрія Борзаківського у критичний момент за допомогою
до Меншикова.13 Але слабкий князь вже не міг зарадити: на Петра І
впливав граф Толстой, який рішуче взяв курс на знищення Гетьманщи
ни й особисто Полуботка. Ще історик Д. Дорошенко14 наголошував, що
Толстой вкрай вороже ставився до України. Після смерті імператора,
Меншиков, що повернувся до влади, вивільнив негайно своїх ще живих
спільників: С. Савича, І. Чарниша, Д. Апостола... Іронія долі: катові
Батурина довелося, віддячуючи своїм спільникам, відновити гетьман
ство. Взагалі така яскрава і складна постать української історії, як на
казний гетьман Павло Полуботок, заслуговує на солідну, некон’юнктур
ну монографію.
Недооціненою постаттю в українській історії залишається старо-
дубський полковник і наказний гетьман Михайло Миклашевський. Тіль
ки О. Лазаревський15 написав його короткий життєпис, а інші автори
згадували побіжно. Але М. Миклашевський — значний політичний і
військовий діяч, великий меценат української культури. На ниві меце
натства з ним міг змагатися лише сам Іван Мазепа. Виходець з Галичи
ни — на що вказує його прізвище (с. Миклашів, Львівщина), прибув
ши в Лівобережну Україну, робить блискучу кар’єру: стає довіреною
особою гетьмана Дем’яна Многогрішного. Привернув Миклашевський
увагу до себе і гетьмана Івана Самойловича: у 1682 році призначений
генеральним хорунжим, а через рік — генеральним осавулом. Але неві
96 Сіверянський літопис
домо чому Миклашевський впадає у немилість гетьмана — в 1686 році
увільнений з посади генерального осавула. Напевно, цим він здобув до
віру нового гетьмана Івана Мазепи. 1689 року Мазепа під час своєї по
їзд ки до Москви, побоюючись нападу татар, залишив Миклашевського
командувати загонами козаків на південних кордонах Гетьманщини. А
після свого повернення з Москви віддав під його владу найбагатший
Стародубський полк. Під час урядування полковник багато зробив для
господарчої колонізації північної Гетьманщини, став найбагатшою лю
диною на Лівобережжі, не рахуючи самого гетьмана. Але у 1701 році
відбувається подія, на яку не звертають уваги історики: М. Миклашев
ський одружується з Ганною Швейковською, вдовою Якова Самойлови-
ча — сина колишнього гетьмана. Як на це можна було наважитися, знаючи
ненависть Мазепи до Самойловичів? Можна дати дві оцінки по
дії: 1. Миклашевський одружується за наказом або дозволом гетьмана,
який таким чином хоче нейтралізувати вдову.
2. Сильна і мужня людина — стародубський полковник — кидає
виклик Мазепі, його промосковській на той час політиці та вирішує ве
сти свою антимазепинську гру.
Більш ймовірна перша версія, яку підтверджує і лист гетьмана до
Петра І: «не пристойно ли бы было его по войсковым правам наказать
за его преступление, подержать в Батурине в вязенье, от полковничья
уряду отставить, из Стародуба перевести в Глухов на старое господар
ство. чтобы жил, нежели посылать к Москве, чтоб таковым поступком
иных полковников не ожесточить сердца и не привести в отчаяние».16
Із змісту листа зовсім не випливає, що саме Мазепа доніс на Микла-
шевського за зносини з литовським магнатом, троцьким каштеляном
Михайлом Казимиром Коцелом. Звісно, Мазепі нічого не залишалось,
як засуджувати полковника, коли Москві стало все відомо. Але ми ба
чимо з листа, що гетьман боїться, щоб Миклашевський потрапив до
Москви: полковник, мабуть, багато знав. Напрошується висновок, що
Миклашевський підтримував контакти з литовською шляхтою з ініціа
тиви Мазепи, який, напевно, ухвалив знайдену конкретну формулу май
бутніх україио-польських державно-правових відносин: «Вольность Ук
раинская будет таковая, какова Речь Посполитая Коронная и Литов
ская и таковая будет же речь Посполитая третия Украинская...». Це
був план відновлення Великого Князівства Руського на засадах Гадя-
цької унії 1659 р.17 М. Костомаров писав: «Миклашевський, преданий
войсковому суду, отрицая, чтобы слышал подобные внушения, но за са
мовольные сношения с Коцелом без ведома гетмана был отставлен от
полковничего уряду, однако, вскоре обратно получил, примирившись с
гетманом».18 Миклашевський не сварився з Мазепою, а значить і не
мирився. Це Петро І ставить М. Миклашевського і П. Полуботка на
полковничі уряди, вбачаючи в них ворогів гетьмана. Тут і під час слід
ства стало у пригоді одруження Миклашевського, вказуючи начебто на
його ворожість до Мазепи. На жаль, славний вояк, підкорювач Бихова
Михайло Миклашевський загинув у бою під Несвіжем 1706 року.
Можна не сумніватися, що Миклашевський, аби був живий, актив
но підтримав би Мазепу в листопаді 1708 року і Стародуб, напевно б,
захопили шведи. А про подальшу долю України можна тепер тільки
гадати...
Джерела та література:
1 Коваленко О. Павло Полуботок // Володарі гетьманської булави. — К., 1994. —
С. 499 — 522; Мушкетик Ю. Павло Полуботок // Павло Полуботок — український
гетьман. — К., 1990. — С. 26—36. — С. 26-36
Сіверянський літопис 97
2 Костомаров Н. И. Павел Полуботок // Павло Полуботок — український гетьман.
— К., 1990. — С. 5—25.
3 Лазаревський А. М. Павел Полуботок. Очерк из истории Малороссии XVШ ст. //
Русский архив. — 1880. — Т, 1. — С. 137—209.
4 Костомаров Н. И. Вказ. праця. — С. 6.
5 Сидоренко О Ф Історична метрологія Лівобережної України XVШ ст. — К.,.
1975. — С. 45.
6 Див : Модзалевський В. Л. Малороссийский родословник. — К., 1914. — Т. 4. —
С. 71—76.
7 Див.: Костомаров М. Вказ. праця. — С. 6—7; Соловьев С. М. История России с
древнейших времен. — М., 1991. — Т. 14. — С. 472, 476; 486—493.
8 Петр Великий. Письма и бумаги. — Спб, 1889. — Т. 2. — С. 215.
9 Костомаров М. Вказ. праця. — С. 7.
10 Соловьев С. М. Вказ. праця. — М., 1882. — Т. 16. — С. 39.
11 Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків уза
галі. — К., 1994. — С. 546.
12 Лазаревський А М Предисловие // Дневник генерального подскарбия Якова Мар
ковича. — К., 1893. — Ч. 1. — С. VI.
13 Лазаревський А. М. Павел Полуботок II Русский архив. — 1880. — Т. 1. — с. 169.
14 Дорошенко Д. Нарис історії України — К., 1991. — Т. 2. — С. 179.
15 Лазаревський А. М. Миклашевские // Киевская старина. — 1882. — № 8. —
С. 243—253.
16 Петр Великий. Письма и бумаги. — Спб., 1889. — Т. 2. — С. 214.
17 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. — Нью-Йорк, 1960. — С. 263.
18 Костомаров Н. И. Мазепа и мазепинцы. — Спб, 1885. — С. 287.
98 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200345 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:29:45Z |
| publishDate | 1997 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ільїн, О. 2024-11-26T13:42:12Z 2024-11-26T13:42:12Z 1997 Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського / О. Ільїн // Сіверянський літопис. — 1997. — № 3. — С. 95-98. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200345 Хоча оцінка діяльності Павла Полуботка останнім часом стала іншою, ніж у М. Костомарова і О. Лазаревського, але в житті гетьмана залишається багато таємничого і загадкового. Недооціненою постаттю в українській історії залишається стародубський полковник і наказний гетьман Михайло Миклашевський. Тільки О. Лазаревський написав його короткий життєпис, а інші автори згадували побіжно. Але М. Миклашевський — значний політичний і військовий діяч, великий меценат української культури. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Гіпотези Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського Article published earlier |
| spellingShingle | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського Ільїн, О. Гіпотези |
| title | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського |
| title_full | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського |
| title_fullStr | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського |
| title_full_unstemmed | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського |
| title_short | Деякі штрихи до портретів наказних гетьманів Павла Полуботка та Михайла Миклашевського |
| title_sort | деякі штрихи до портретів наказних гетьманів павла полуботка та михайла миклашевського |
| topic | Гіпотези |
| topic_facet | Гіпотези |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200345 |
| work_keys_str_mv | AT ílʹíno deâkíštrihidoportretívnakaznihgetʹmanívpavlapolubotkatamihailamiklaševsʹkogo |