Українці в Нижньотагільському промисловому районі
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Datum: | 1997 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200425 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Українці в Нижньотагільському промисловому районі / B. Довгопол // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 105-106. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200425 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Довгопол, B. 2024-12-01T16:42:51Z 2024-12-01T16:42:51Z 1997 Українці в Нижньотагільському промисловому районі / B. Довгопол // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 105-106. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200425 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Краєзнавча мозаїка Українці в Нижньотагільському промисловому районі Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі |
| spellingShingle |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі Довгопол, B. Краєзнавча мозаїка |
| title_short |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі |
| title_full |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі |
| title_fullStr |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі |
| title_full_unstemmed |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі |
| title_sort |
українці в нижньотагільському промисловому районі |
| author |
Довгопол, B. |
| author_facet |
Довгопол, B. |
| topic |
Краєзнавча мозаїка |
| topic_facet |
Краєзнавча мозаїка |
| publishDate |
1997 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200425 |
| citation_txt |
Українці в Нижньотагільському промисловому районі / B. Довгопол // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 105-106. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT dovgopolb ukraíncívnižnʹotagílʹsʹkomupromislovomuraioní |
| first_indexed |
2025-11-24T15:54:14Z |
| last_indexed |
2025-11-24T15:54:14Z |
| _version_ |
1850849365488304128 |
| fulltext |
КРАЄЗНАВЧА МОЗАЇКА
УКРАЇНЦІ В НИЖНЬОТАГІЛЬСЬКОМУ
ПРОМИСЛОВОМУ РАЙОНІ
Нинішнього, 1997-го, року місто Нижній Тагіл, один з найбільших індустріальних
центрів Росії, відзначає своє 275-річчя. Його становленню і розвитку сприяли пред
ставники різних національностей, в тому числі й українці, яких тут часто називають
хохлами. Більшість їх нащадків з часом обрусіли, що й не дивно для двох близьких
слов'янських народів.
Перший великий потік переселенців-кріпаків з Малоросії, в основному з Коно
топського, Новгород-Сіверського та Сосницького повітів Чернігівської губернії, д і
стався Уралу у першій половині XIX ст. Прибулі поповнили гірничо-металургійні під
приємства Нижньотагільського гірничого округу, котрий належав крупним заводчи
кам і поміщикам Демидовим.
Другий потік виселених розкуркулених, так званих спецпереселенців, прибув сю
ди з України на початку 1930 року. Вони працювали на будівництві Уральського ваго-
нобудного та Нижньотагільського металургійного заводів.
Третім потоком до Нижнього Тагіла приїхали з України евакуйовані у 1941 р.
Переселенці перших двох потоків в основному назавжди осіли тут, з третього ж
— більшість повернулась до рідних місць після закінчення Великої Вітчизняної війни.
Початок місту поклало селище Вийського мідноплавильного заводу, уведеного в
експлуатацію в 1722 році, У середині XIX ст. він став одним з найбільших міднопла-
вильних заводів Росії, давав майже половину усієї російської міді, що йшла в ос
новному на карбування грошей.
Тагільська мідь також застосовувалась при будівництві унікальних архітектурних
споруд.
Так, у 1735 —1739 pp. Демидов поставляв листову мідь для покриття шпилю А д
міралтейства в Санкт-Петербурзі при його перебудові. Головний павільйон цієї спору
ди зі шпилем увічнений на медалі «За оборону Ленінграда».
Славнозвісна статуя Свободи, подарована Францією СІІІА, також була виготов
лена з тагільської міді, яку французький уряд закупив у Демидових. Статуя була вста
новлена у Нью-Йорському порту 1886 року. її висота сягає 92 метрів. У виплавці
міді і прокаті листів з неї для цієї цілі брали участь колишні кріпаки з Чернігівщи
ни— робітники Вийського та інших численних заводів династії Демидових, котрих ос
танні купували чи вигравали у чернігівських поміщиків.
У сім'ях кріпаків народжувались талановиті самородки. Так, у родині підневіль
ного робітника Вийського мідноплавильного заводу Олексія Луценка у 1817 р. наро
дився син Кирило, що став у майбутньому архітектором Нижньотагільського гірничо
го округу. У 18 років він закінчив Вийське заводське училище і був направлений на
роботу у заводську контору, де проявилися його здібності у будівельній справі. Че
рез два роки юнака послали на навчання до Академії Художеств (Санкт-Петербург),
яку він закінчив 1840 р. з медаллю. Але, як власність Демидових, змушений був по
вернутися до Нижнього Тагіла. Працював помічником архітектора, оскільки кріпак не
міг займати вищу посаду, хоча фактично виконував роботу головного архітектора.
Ним же за сумісництвом формально числився академік архітектури Пермського пові
тового відомства, який двічі на рік ненадовго провідував Нижній Тагіл.
Незважаючи на клопотання ректора Акедемії Художеств про видачу «вольної»
Кирилу Олексійовичу Луценку, він до 1861 р. так і залишався кріпаком. Лише після
відміни кріпацтва йому, у 1862 p., Академією Художеств було присвоєне звання віль
ного художника архітектури.
Сіверянський літопис 105
Тисячі кріпаків-українців, в тому числі і чернігівчан, не лише створювали Деми-
довим їх незчисленні багатства, а й зміцнювали православну віру у цих краях. Адже
корінне російське населення, а також робоча сила, яку підприємці завозили з ро
сійськомовних губерній, були за віросповіданням в основному старообрядцями, кот
рих ще називали кержаками, тоді як українці сповідували православну віру. У місцях
їх компактного проживання Демидови споруджували православні храми.
Українських кріпаків поселяли у вже існуючі заводські селища, розширюючи тим
самим їх, або ж створювали нові поселення.
Так, у 1826 р. Демидов виграв у карти у графа Розумовського людей з його м а
єтку на Чернігівщині. Кріпаків пішки пригнали на Урал і тимчасово поселили у Ниж
ньому Тагілі. У1826 —28 pp. неподалік, у глухому лісі на річці Шиловка, було розчи
щене місце для побудови хат і казарм, куди й були переселені пригнані у 1826 р.
кілька сімей чернігівців. Село назвали Шиловка, з часом тут проживало вже 765 осіб,
Шиловські кріпаки в основному працювали на місцевих золотих копальнях (приїсках)
Демидових.
1833 року Демидов у різних поміщиків Чернігівської губернії виграв у карти
близько тисячі кріпаків (чоловіків і жінок), які насильно були переселені на Урал.
Церковний літопис свідчить: «Выигранные в карты крепостные, взятые летом с
полевых работ врасплох, помещены в телеги и прямо в чем были доставлены с д а
лекого юга на Урал для выдворения на новые места жительства, не желающих пере
селяться смиряли розгами». По приїзду на Урал чернігівці були поселені у готові
хатки з сяким-таким домашнім начинням. За їх рахунок були поповнені робочою с и
лою Лайський, Чорноісточенський та інші залізорудні заводи.
Крім роботи на підприємствах, чернігівці займались для власних потреб городни
цтвом, хліборобством, розведнням худоби, кустарними промислами.
Відомий російський письменник Д. М. Мамін-Сибіряк у романі «Три кінці» описує
тяжке життя українських кріпаків-переселенців Віс імо-Шайтанського заводу. «Хохла-
цький» кінець (район) селища був заселений чернігівцями у 1815 р.
Значний вклад зробили українці в організацію танкового виробництва на Уралі
у роки Великої Вітчизняної війни. Так, восени 1941 р. до Нижнього Тагіла на «Уралва
гонзавод» було евакуйовано значну кількість обладнання та кваліфікваних кадрів з
Харківського танкового заводу № 183 ім. Комінтерну та бронекорпусного обладнан
ня з Маріупольського заводу ім. Ілліча.
Харків'яни навчали тагільчан виготовляти найкращі на той час у світі танки Т-34.
За роки війни «Уралвагонзавод», найбільший танковий завод СРСР (і світу), відправив
діючій армії 35 тисяч танків. Це більше третини усіх випущених у країні танків за
роки Великої Вітчизняної.
На «Уралвагонзавод» у 1941 р. був також евакуйований Інститут електрозварюван
ня Української Академії Наук на чолі з його директором Є. О. Патоном, котрий ши
роко запровадив автоматичне електрозварювання у танкове виробництво, що сприя
ло збільшенню випуску танків.
Разом з Є. О. Патоном на «Уралвагонзаводі» працювали два його сини — Во
лодимир і Борис. Останній вже тривалий час є президентом УАН і директором Ін
ституту електрозварювання ім. Є. О. Патона. У роки війни, на «Уралвагонзаводі»
працював майстром А. А. Титаренко, згодом другий секретар ЦК КПУ. Після закін
чення війни Б. Є. Патону та А. А. Титаренку було присвоєно почесне звання «Заслу
жений Уралвагонзаводовець».
На Новотагільський металургійний завод були евакуйовані кваліфіковані кадри з
Макіївського металургійного заводу, які допомогли тагільчанам збільшити виробни
цтво металу. До Нижнього Тагіла на Високогірне рудоуправління були евакуйовані
досвідчені працівники і частково обладнання з Криворізького залізорудного басейну,
котрі разом з місцевими гірниками нарощували видобуток залізної руди для заво
дів Уралу. І нині Нижній Тагіл змагається з містом Кривий Ріг. Щорічно обмінюються
делегаціями.
У Нижньотагільському промисловому районі українці жили і живуть у дружбі з
росіянами, представниками інших національностей.
Вихідці з України неодноразово обирались депутатами від Нижнього Тагіла до
Верховної Ради СРСР, у тому числі двічі (1958, 1962 pp.) і автор цих рядків.
Віталій ДОВГОПОЛ.
106 Сіверянський літопис
|