Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка)
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 1997 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200433 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) / П. Федоренко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 121-132. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859901781251719168 |
|---|---|
| author | Федоренко, П. |
| author_facet | Федоренко, П. |
| citation_txt | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) / П. Федоренко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 121-132. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-12-07T15:57:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
З ІСТОРІОГРАФІЧНОЇ
СПАДЩИНИ
Павло Федоренко
ДЕКАБРИСТИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ ПІСЛЯ АМНІСТІЇ
(Підготовка до друку і передмова
Олександра Коваленка та Володимира Ткаченка)
Історик та педагог Павло Костянтинович Федоренко народився ЗО
жовтня 1880 р. у містечку Ямполі Глухівського повіту Чернігівської
губернії (нині райцентр Сумської області).1 Батько його хоча й нале
жав до міщанського стану, усе життя займався землеробством, але ве
лика родина, у якій було семеро дітей, ледве зводила кінці з кінцями.
Середню освіту Павло здобув у нижчій сільськогосподарській школі на
хуторі Воздвиженському поблизу Ямполя, яку заснував у власному м а
єтку призабутий громадянський діяч, філософ, педагог і письменник
М. Неплюєв.
Після її закінчення П. Федоренко витримав іспит на звання вчите
ля початкової школи і протягом 1900— 1908 pp. працював у селах Во
лині. Саме у той час у молодого вчителя прокинувся інтерес до істо
ричного минулого. Першою пробою пера П. Федоренка-історика стало
дослідження «Могильник с. Городка Ровенского уезда Волынской гу
бернии», що побачило світ на сторінках «Трудов Общества исследова
телей Волыни». Невдовзі він екстерном склав екзамени за курс чолові
чої гімназії в Острозі й вступив на юридичний факультет Київського
університету, а потім таки перевівся на історичний факультет. У цій
царині П. Федоренко знайшов своє справжнє покликання.
У студентські роки він розпочав серйозні наукові дослідження з
історії Лівобережної України другої половини XVII—XVIII ст., брав
участь у роботі історико-етнографічного гуртка, яким керував профе
сор М. Довнар-Запольський. 1915 р. у «Трудах Полтавской архивной
комиссии» було опубліковано велику працю П. Федоренка «Воронков-
ская сотня Переяславского полка по Румянцевской описи 1765 —
1769 гг.». Вона засвідчила неабияку працездатність і дослідницький
хист історика, який сформувався у річищі так званої лівобережної шко
ли в українській історіографії.
Того ж таки 1915 р. П. Федоренко закінчив університет, відслу
жив рік писарем у запасному батальйоні і восени 1916 р. почав викла
дати вітчизняну історію у щойно створеному Чернігівському учительсь
кому інституті. Повалення самодержавства зумовило піднесення націо
Сіверянський літопис 121
нально-визвольного руху, розкріпачило громадську ініціативу. Не зали
шився осторонь бурхливих подій і П. Федоренко. Разом з відомими гро
мадськими діячами і краєзнавцями П. Дорошенком і А. Верзиловим
він брав участь у заснуванні Чернігівського народного університету. Цей
привабливий культурно-освітній осередок діяв на громадських засадах
до 1921 р. і залишив помітний слід у житті Чернігова.
У пожовтневі часи П. Федоренко продовжував викладацьку діяль
ність у Чернігівському учительському інституті, завідував кафедрою іс
торії, за сумісництвом працював у архівних установах міста. Перу
П. Федоренка належали стислий, але грунтовний огляд зібрання архі
ву, а також низка публікацій з теоретичних і прикладних проблем ар
хівознавства. Значну роботу він проводив у Чернігівському науковому
товаристві, яке відіграло важливу роль у розгортанні історико-краєз-
навчого руху у регіоні. Засноване 1920 р. як філія київського Україн
ського наукового товариства, воно з 1925 р. діяло під егідою Всеукра
їнської Академії наук. П. Федоренко очолював історико-філологічну
(згодом історико-краєзнавчу) секцію, члени якої брали участь у архео
логічних розкопках, етнографічних дослідженнях, студіювали історію
краю, П. Федоренко входив також до ініціативної групи, яка заснувала
у 1924 р. Чернігівський інститут краєзнавства, що мав координувати
краєзнавчі дослідження в регіоні.
Разом з тим П. Федоренко наполегливо студіював історію Гетьман
щини другої половини XVII—XVIII ст. йому належить пріоритет у вив
ченні металургійної промисловості тієї доби — так званої «рудницької
справи», зосередженої у межах Чернігово-Сіверщини. Одним з перших
він приступив до вивчення монастирського господарства, яке посідало
неабияке місце в економічних структурах старої України. Приваблю
вала П. Федоренка і багата історико-культурна спадщина краю. Він
оприлюднив цікаві документи про відомі архітектурні п ам ’ятки міста—
Спаський собор та будинок Я. Лизогуба.
Чимало зусиль доклав учений для вивчення регіональної історіогра
фії. Цій проблемі він присвятив студію «О. М. Лазаревський і культур
ні цінності Чернігівщини», а також «Нариси з історії вивчення Черні
гівщини». У 1931 р. АН України видала за редакцією та передмовою
П. Федоренка «Опис Новгород-Сіверського намістництва» 1781 р. Носій
старої дослідницької традиції, підвалини якої були закладені ще
О. Лазаревським, В. Модзалевським, діячами Чернігівської архівної ко
місії, П. Федоренко не тільки уособлював живий з в ’язок, спадкоємність
поколінь місцевих істориків, але й брав безпосередню участь у підго
товці наукової зміни.
Однак доля готувала вченому тяжкі випробування. Навесні 1929 р.
розпочалися арешти представників наукової та творчої інтелігенції, зви
нувачених у приналежності до міфічної «Спілки визволення України».
21 жовтня 1930 р. було заарештовано і П. Федоренка, але через відсут
ність будь-яких доказів «контрреволюційної діяльності» через місяць
його було звільнено з-під варти. Викладання у вузі довелося «за влас
ним бажанням» залишити і зосередитись на роботі в архіві та Чернігів
ському науковому товаристві, яке, в свою чергу, вмирало на очах, зне
кровлене репресіями.
20 серпня 1934 р. П. Федоренка заарештували вдруге, проте у жовт
ні знову звільнили, оскільки звинувачення виглядало вкрай неперекон
ливо. До архіву він усе ж таки вже не повернувся і змушений був за
робляти собі на прожиття на канцелярській посаді у міськвиконкомі.
Нарешті, 14 жовтня 1938 р. — третій арешт. Цього разу слідство три
вало цілий рік. Згідно з вироком горезвісної Особливої наради при
НКВС у Москві П. Федоренка було заслано на 5 років на північ Казах -
122 Сіверянський літопис
стану, але повернутися в Україну він спромігся тільки після закінчення
війни,у вересні 1945 р.
Деякий час П. Федоренко викладав математику (!) у Конотопсько
му вчительському інституті, а потім перебрався до Києва і влаштувався
на посаду старшого наукового співробітника до історико-культурного
заповідника «Києво-Печерська лавра». Тут він нарешті дістав змогу
поновити наукові дослідження. Згодом, протягом 1948— 1954 pp., П. Фе
доренко мешкав у Корсуні й працював завідуючим відділом і заступ
ником директора тамтешнього музею.
За хрущовської «відлиги» старий історик оскаржив винесений йо
му у 1939 р. вирок і, на щастя, дочекався його скасування. Президія
Чернігівського обласного суду 16 травня 1959 р. ухвалила рішення про
цілковиту реабілітацію П. Федоренка. Останні роки його життя про
йшли у Києві. До свого 80-річчя вчений одержав чи не найкращий по
дарунок — власну книгу «Рудни Левобережной Украины в XVII—
XVIII вв.», що була опублікована 1960 р. московським видавництвом
АН СРСР. 5 лютого 1962 р. П. Федоренко помер. «Український історич
ний журнал» вшанував пам’ять ученого невеличким некрологом, однак
можливість сказати усю правду про його життєвий шлях з ’явилася
тільки у наш час.
Науковий доробок П. Федоренка, безумовно, заслуговує на ре
тельне вивчення і перевидання. Це стосується: насамперед низки неопуб-
лікованих студій, які зберігаються, зокрема, у Державному архіві Чер
нігівської області та Корсунь-Шевченківському музеї. Втім, найтрагіч-
нішою виявилася доля рукопису «Декабристи на Чернігівщині після
амністії», роботу над яким П. Федоренко завершив 1929 р .2 Він опинив
ся у слідчій справі вченого, заведеній ще ДПУ, і тільки на початку
90-х pp. ми дістали змогу ознайомитись з текстом дослідження.3
Ця студія П. Федоренка відтворює маловідомі сторінки біографії
чотирьох видатних діячів декабристського руху — С. Г. Волконського,
О. В. Поджіо, О. Ф. Бріггена і С. П. Трубецького, яких після амністії
примхлива доля закинула — кого назавжди, кого тимчасово — на
Чернігівщину. Джерельну базу статті становлять передусім документи
так званого «Секретного столу» канцелярії Чернігівського губернатора.
За років останньої війни вони загинули, й відтак наведена П. Федо-
ренком інформація набуває особливого значення.
У статті часто згадується с. Вороньки (нині Бобровицького райо
ну), де мешкали, померли і були поховані С. Г. Волконський, його дру
жина М. М. Волконська та О. В. Поджіо. На жаль, церква-надгробок,
споруджена над їхніми могилами, не збереглася (П. Федоренко додав
до своєї статті фотографію храму, але репродукувати її з технічних при
чин ми не в змозі). Така ж сумна доля спіткала й реліквії, пов’язані з
іменами цих «апостолів правди». Неначе спокутуючи свою провину пе
ред ними, аж у 1975 р. нащадки спорудили у Вороньках меморіальний
комплекс, який включає три символічні могили з гранітними надгроб
ками і барельєфними портретами, а також стелу з мозаїчною компо
зицією, присвяченою повстанню декабристів.4 Запізніле каяття...
Текст студії П. Федоренка подається; без будь-яких скорочень мо
вою оригіналу згідно з нормами сучасного правопису із зберженням усіх
лексичних і стилістичних особливостей оригіналу. Науково-довідковий
апарат і, зокрема, систему посилань на використані, джерела приведено
у відповідність до сучасних вимог і розміщено наприкінці статті.
Сіверянський літопис 123
Д ж ерела та література:
1. Докладніш е про життя та науковий доробок П. Федоренка див.: Коваленко О. Б.,
Ткаченко В. В. Три справи і одне життя / / Репресоване краєзнавство ( 2 0 — 30- і
роки). — К., 1991. — С. 2 2 8 — 233; їх же. Доля історика / / Репресоване « в ід р о д
ження». — К., 1 9 9 3 , — С. 199— 211.
2. Держ авний архів Ч ернігівської області. — Ф. Р — 65. — Оп. 1. — Спр. 1110. —
Арк. 71.
3. Архів УСБУ по Чернігівській області. — Ф. П — 5291. Н ещ одавно цю статтю
П. Федоренка було виокремлено зі справи й передано на зберігання до в ідділу
фондів Чернігівського історичного м узею ім. В. В. Тарновського ( інвентарний н о
мер Ал— ).
4. Див.: Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 6 7 — 68, 2 1 4 — 217.
У Чернігівському краевому історичному архіві збереглося 4 справи
про декабристів С. Г. Волконського, О. В. Поджіо, С. П. Трубецького
і О. Ф. Бріггена.1 Факти особистого життя декабристів зараз досить
відомі, проте деякі дрібниці в цих справах є характерними й цікавими
для характеристики того становища, в якому опинились декабристи піс
ля амністії. Відомості тут здебільшого стосуються таємного поліційно-
го догляду за декабристами, які повернулися з Сибіру. 20 лютого
1857 р. департамент поліції надіслав начальникам губерній таємного
обіжника «О возвращаемых из Сибири политических преступниках»,
в якому зазначено, що «есть вообще лица, находившиеся в Сибири по
политическим преступлениям и ныне, на основании всемилостивейшего
манифеста 26 августа 1856 г., возвращаемые оттуда, должны быть в
месте своего жительства подвергаемы надзору; затем относительно сего
надзора следует руководствоваться общими правилами, установленны
ми на сей предмет».2 Разом з встановленням догляду губернатор пови
нен був негайно сповістити Третій відділ про приїзд декабристів на т е
риторію губернії.
Життєві шляхи С. Г. Волконського і О. В. Поджіо не раз схрещу
валися. Передостанній раз це сталося після амністії у 60-х роках на
терені Чернігівщини. Тільки-но вийшов маніфест, що дозволяв дека
бристам повернутися з Сибіру, С. Г. Волконський зараз же скористався
цим правом і року 1856 повернувся до Росії. З матеріалів Київського
центрального архіву3 видно, що 1858 р. він перебував або на Вкраїні
(Київ, Одеса, Вороньки), або за кордоном, де він лікувався мінеральни
ми водами. Хвороба дружини нарешті примусила його повернутися на
батьківщину, і він оселився на постійне життя в с. Вороньках Козе-
лецького повіту Чернігівської губернії в маєтку М. А. Кочубея, друго
го чоловіка його дочки Олени Сергіївни.
В. О. Поджіо і після маніфесту залишився в Сибіру. Три роки бо
ровся він там з життям, робив різні спроби добути грошей, щоб забез
печити свою сім’ю (дружину і маленьку дочку), але після цілої низки
невдач прийшов до думки повернутися до Росії, і в травні 1859 p., він
цю думку свою реалізував. Цьому новому періоду його життя (1859—
1873 pp.) присвятив теплу статтю доктор Білоголовий,4 який дуже доб
ре знав свого старого вчителя і до самої його смерті з ним приятелю
вав. В цій статті він докладно розповідає якраз про ті факти, які сухо
занотовано в офіційних матеріалах канцелярії Чернігівського губерна
тора. Повернувшися до Росії, Поджіо почав шукати роботу, щоб забез
печити сім’ю. Дещо за допомогою приятелів і знайомих трапилося, але
цього було не досить. З непевного становища він вийшов випадково:
приятелі допомогли йому одержати від племінника належну йому час-
124 Сіверянський літопис
тину спадщини, І це до деякої міри забезпечувало його з родиною і
давало йому можливість оселитися за кордоном, про що він мріяв. Ро
ку 1862 він і хотів приїхати за кордон, але якраз в цей час до нього
дійшли сумні чутки про стан здоров’я старої Волконської і прохання
приїхати до Вороньків. Поджіо зараз же відгукнувся, поїхав з с ім ’єю
до Вороньків і жив там до смерті Волконської (10 серпня 1863 p.).
Тільки що її поховали, як у молодого Кочубея, чоловіка Олени Сергіїв
ни, який хворів на туберкульоз, стан здоров’я різко погіршав. І лікарі
порадили повезти хворого до Венеції. Тому, що Олена Сергіївна не хо
тіла покидати маленьких дітей, вирішили їхати за кордон цілою вал
кою, до якої пристав і Поджіо зі своєю невеличкою с ім ’єю, щоб по
можливості полегшити труднощі, пов’язані з подорожжю і доглядом за
хворим. Вирушили за кордон восени 1863 р. і оселилися у Венеції. П ро
те хвороба не припинялася і робила своє. Після Венеції перемінили ще
два місця, але це не допомогло, і хворий помер на початку весни 1864 р.
Поджіо допоміг вдові перевезти покійника до України і декілька міся
ців ще промешкав у Вороньках, щоб попильнувати господарство. Як
не просив його старий Волконський залишитися назавжди у Вороньках,
щоб тут разом дожити віку, Поджіо все ж таки здійснив свою мрію і
перебрався на постійне життя спочатку до Швейцарії, а потім до Італії.
З цими подіями з життя Поджіо та Волконських, що їх описав док
тор Білоголовий, і пов’язані згадані вище архівні матеріали Чернігів
ського архіву.
За С. Г. Волконським, як тільки він приїхав до Вороньків на по
стійне життя, було встановлено таємний догляд. 9 лютого 1862 року
Київський губернатор повідомив свого чернігівського колегу «для над
лежащего распоряжения о продолжении секретного надзора», що «воз
вращенный из Сибири и состоящий под секретным надзором полиции
дворянин Сергей Волконский, прибывший из г. Киева 23 прошлого ген-
варя, первого числа сего месяца выехал Черниговской губернии Козе-
лецкого уезда в селение Воронки, за коим во время нахождения его в
Киеве ничего предосудительного не замечено».5 Повідомляючи зі свого
боку про це 14 лютого 1862 р. Козелецького справника, Чернігівський
губернатор наказує йому негайно встановити за С. Г. Волконським та
ємний поліційний догляд, а той в свою чергу наказав про це приставу
3-го стану, до якого належали Вороньки.6
Проте, хоч й «пошла писать губерния», догляд цей на терені Ч ер
нігівщини, здається, був не досить пильний. Принаймні про виїзд В ол
конського з Вороньків Чернігівський губернатор довідувався від свого
київського колеги. Так, 31 грудня 1862 р. Київський губернатор спові
щає Чернігівського, що «состоящий под секретным надзором полиции
Сергей Волконский вновь прибыл было в Киев 25 минувшего ноября
из села Вороньки (sic!) Козелецкого уезда вместе с женой дворянина
Ларисою Поджио за покупкою разных бакалейных товаров и через не
сколько дней выехал обратно в с. Вороновку, письменных видов они ни
каких не имели, по надзору же за ними ничего предосудительного не
замечено». Повідомляючи про це Козелецького земського справника,
Чернігівський губернатор наказує йому на майбутнє про кожний в ід ’їзд
Волконського до іншого повіту або іншої губернії чи міста сповіщати
його своєчасно і разом з цим сповіщати про це і начальника тієї місце
вості, до якої Волконський буде в ід ’їжджати.7
Поліційний догляд був пов’язаний із забороною виїжджати до сто
лиць — Москви і Петербургу. Це дуже обтяжувало Волконського і за
важало йому в його сімейних справах і нарешті, очевидно, це й приму
сило його в січні 1863 р. надіслати на адресу Чернігівського губернато
ра «незапечатанное просительное письмо на имя государя императора».
Сіверянський літопис 125
Надсилаючи цього листа до міністра внутрішніх справ, князь Голіцин
писав: «принимая во внимание преклонные лета г. Волконского, а рав
но и то, что он держит себя в высшей степени благородно и во всех от
ношениях безукоризненно, беру смелость представить на благоусмотре
ние вашего высокопревосходительства простельное письмо его на имя
государя императора и отзыв его ко мне».8 Через місяць (22 лютого
1863 р.) Чернігівський губернатор одержав від міністра внутрішніх
справ телеграмну відповідь: «всемилостивейше повелено освободить
дворянина Сергея Волконского от всех ограничений, которым он до се
го времени был подвергнут». З канцелярії губернатора негайно спові
стили про це Київського губернатора і Козелецького справника, а зя
тю С. Г. Волконського М. А. Кочубею С. П. Голіцин надіслав екстрен-
ну естафету. Наслідком цього був лист С. Г. Волконського до С. П. Го-
ліцина з 24 лютого 1863 р. «Милостивый государь князь Сергей П ав
лович! Долгом почитаю выразить Вам чувство искренней и беспредель
ной моей признательности за содействие Ваше к исходатайству мне вы
сочайшей милости, мне дарованной государем императором «освобож
дением меня от тех ограничений», которым я до сего времени был под
вергнут. Вы, князь, оказали многоценнейшее ко мне расположение эк
стренно сообщив зятю моему эту радостную весть, и тем более ценима
оная мною, что Вы сын покойного моего товарища в боевой бивачной
жизни и что Вы сын постоянно и неизменно благосклонной ко мне ма
тушки Вашей. С чувством истинного и высокого к Вам уважения и с
живейшим чувством теплой признательности вашего сиятельства покор
нейший слуга Сергей Волконский».9 В травні місяці того ж року Вол
конський звернувся до Чернігівського губернатора з проханням видати
йому паспорт. «Вследствие верноподданической моей просьбы государю
императору высочайше повелено было освободить меня «от тех ограни
чений, которым я до сего времени был подвержен». Распоряжение это
клонится дозволению мне въезда в столицу, до сего мне воспрещенно
го, а как по семейным обстоятельствам необходимо мне поехать безот
лагательно в Москву и Санкт-Петербург, то полагаю необходимым, как
теперь, так и на будущее время иметь законный вид, в котором не было
бы означено вышеупомянутых ограничений, и поэтому покорнейше про
шу ваше сиятельство в замене выданного мне вида при выезде моем из
Сибири за подписью генерал-губернатора Восточной Сибири генерал-
лейтенанта Муравьева снабдить меня новым видом на основаниях вы
сочайшего помилования и не оставить получить мне этот вид через Ко-
зелецкий земский суд по жительству моему в с. Воронках. При сем
прилагаю в подлиннике выданный мне от господина генерал-губернато-
ра Восточной Сибири вид за № 225, который так же покорнейше про
шу по миновении в нем надобности возвратить мне.
Потомственный дворянин Сергей Григорьевич Волконский». 1863 г.
Мая 3 дня. Черниговской губернии Козелецкого уезда с. Вороньки».10
Пошпорт з канцелярії Чернігівського губернатора він одержав че
рез тиждень. Щодо старого пашпорту, якого С. Г. Волконський, очевид
но, хотів зберегти на згадування про Сибір, то його йому не поверну
то, і він зберігся в канцелярії губернатора, підшитий до справи С. Г.
Волконського:
«Свидетельство № 225
Предъявитель сего бывший генерал-майор и князь Сергей Григо
рьевич Волконский, осужденный по прикосновенности к политическим
делам 1825 г. 14 декабря, 66 лет, женат, имеет сына князя Михаила
Волконского и дочь Елену, находящуюся в замужестве за колежским
советником Молчановым, на основании высочайшего указа, данного
Правительствующему Сенату в 26 день августа 1856 года, дарованы ему,
г. Волконскому, права потомственного дворянства с возвращением
126 Сіверянський літопис
из Сибири на жительство в пределы Российской Империи (исключая
Санкт-Петербурга и Москвы). В удостоверение сего и дано мною сие
свидетельство за моею подписью и с приложением герба моего печати.
Января 22 дня 1857 г. Иркутск. Генерал-губернатор Восточной Сибири
генерал-лейтенант Муравьев».11 Сургучна печатка.
На другому аркуші свідоцтва є посвідчення і поліційних управлінь
тих міст, де С. Г. Волконський перебував: «1857 г. марта ЗО дня Мос
ковского уезда в 3 стан явлено и в книгу под № 355 записано. При
став Захарьин. — 1857 г. июня 4 дня Московского уезда в 4 стан явле
но и в книгу под № 1490 записано. — 1859 г. ноября 11 дня явлен в
Старокиевской части. — 1862 г. августа 10 дня в 3 стан Козелецкого
уезда явлен. Пристав К...».12
3 цих посвідчень, коли їх порівняти з наведеними вище датами,
видно, що, по-перше, хоча поліційний догляд за С. Г. Волконським було
встановлено 14 лютого 1862 р. зараз же після того, коли він остаточно
переїхав на життя до Вороньків, пашпорт його заявлено було в Козе-
лецькому повіті лише 10 серпня того ж року. А по-друге, С. Г. Волкон
ський їздив іноді до Києва і без прописки, як то видно з цитованого
вище відношення Київського губернатора з 31 грудня 1862 р. Це утво
рює враження, що догляд за С. Г. Волконським був не дуже пильний,
і це враження остаточно стверджує історія встановлення догляду за
О. В. Поджіо.
Зі згаданого відношення Київського губернатора видно, що в л и
стопаді 1862 року дружина Поджіо уже була у Вороньках, отже був
там і він сам. Проте Чернігівський губернатор цього, очевидно, не знав,
і О. В. Поджіо до 10 червня 1863 р. був поза поліційним доглядом. Т а
кий висновок ми робимо на підставі листування, що ми тут подаємо.
4 червня 1862 р. Московський обер-поліцмейстер доводить до в і
дома Чернігівського губернатора, що «состоящий под надзором поли
ции, возвращенный из Сибири дворянин Александр Поджио, 30 минув
шего мая выехал из Москвы Черниговской губернии в г. Нежин».13 По
відомляючи про це 21 червня того ж року за № 679 Ніжинського город
ничого, Чернігівський губернатор пропонує йому встановити за Поджіо
поліційний догляд. Нам невідомо, чи був Поджіо в Ніжині, чи проїхав
просто до Вороньків. Невідомо це було і Ніжинському городничому. 30
квітня 1863 p., себто через 10 місяців після свого відношення, губерна
тор наказує Ніжинскому городничому донести «когда именно прибыл из
Москвы в Нежин возвращенный из Сибири Александр Поджио, был ли
учрежден за ним согласно предписания от 21 июня 1862 г. за № 679
полицейский надзор и что по надзору этому оказалось». Виявилося, як
це видно з рапорту Ніжинського городничого з 7 травня 1863 p., що
О. Поджіо «в город Нежин не являлся, и в настоящее время на прожи-
вательстве его в городе Нежине за розысканием не оказалось».14
Тільки 11 травня 1863 р. Чернігівський губернатор запропонував
Козелецькому земському справнику негайно встановити поліційний до
гляд за Поджіо, який пербуває в с. Вороньках Козелецького повіту.
Догляд цей за ним і було встановлено 10 червня 1863 р .15 Отже, поліція
прогавила, коли саме і як приїхав В. О. Поджіо до Вороньків, і дові
далася про його місце перебування, здається, з прохання О. В. Поджіо
про дозвіл йому виїхати за кордон для лікування. Самого прохання в
справі немає і не відомо, коли саме він його подав, але, безперечно, це
сталося до 26 квітня 1863 року. Цим числом датовано телеграму кн.
Волконського з Петербурга на адресу Чернігівського губернатора: «По
корнейше прошу ваше превосходительство уведомить когда сделано
представление заграничном отпуске Поджио. Ответ заплачен». В своему
відношенні 25 травня 1863 р. до міністра внутрішніх справ губернатор
Сіверянський літопис 127
пише: «состоящий под надзором полиции, возвращенный из Сибири
дворянин Александр Поджио прошением на имя мое просит моего х о
датайства о разрешении ему отправиться для лечения в Германию,
Францию и Италию на 1 год. При этом г. Поджио представил мне при
лагаемое при сем медицинское свидетельство. Убедясь, что г. Поджио
действительно находится в болезненном состоянии, долгом считаю про
шение его представить на благоусмотрение вашего высокопревосходи
тельства. К сему присовокупить честь имею, что г. Поджио прибыл в
Черниговскую губернию в июне месяце 1862 г., что он проживает под
надзором полиции в Козелецком уезде, и что во все время этого надзо
ра он держал себя крайне спокойно, осторожно и благоразумно».16 То
го ж таки дня губернатор сповістив і Поджіо через Козелецького справ
ника, що його прохання про дозвіл виїхати за кордон надіслано до м і
ністра внутрішніх справ. Дозвіл на виїзд за кордон після того, як М і
ністерство внутрішніх справ погодило цю справу з головним начальни
ком III -го відділу і після «всевысочайшего о сем доклада», дано було
лише 4 липня 1803 року. Сповіщаючи про це Козелецького справника
16 липня для «объявления дворянину Поджио», Чернігівський губерна
тор додає,; що закордонний пашпорт буде йому надіслано через два ти
жні після першої публікації в «Черниговских Губернских Ведомостях».
Зберігся і текст цієї публікації. «В редакцию «Черниговских Губернских
Ведомостей». № 910. Препровождая при сем три рубля серебром, кан
целярия господина начальника губернии покорнейше просит редакцию
сделать распоряжение о троекратной публикации в «Губернских Ведо
мостях» о выезде дворянина Александра Поджио за границу: в Герма
нию, Францию и Италию на 1 год и о получении этих денег уведомить
сию канцелярию».17 8 серпня губернатор надіслав Козелецькому справ
нику пашпорт за № 6632 для вручення дворянину О. Поджіо з прохан
ням додати до нього прикмети останнього. Отже, на процедуру одер
жання закордонного пашпорта витрачено майже 4 місяці.
10 серпня 1863 р. померла М. М. Волконська.18 Це разом з хворо
бою М. А. Кочубея, очевидно, спричинилося до зміни попередніх планів
пододожі за кордон О. В. Поджіо та його с ім ’ї. 19 серпня до Чернігів
ського губернатора звернулася дружина «потомственного дворянина»
Лариса Андріївна Поджіо з проханням видати їй та її маленькій дочці
Варварі річний пашпорт на виїзд за кордон до Німеччини, Франції,
Швейцарії та Італії. Щоб прискорити процедуру, до прохання прикла
дено свідоцтво з Козелецького поліційного управління на ім ’я О. В. Под
жіо про те, що проти одержання пашпорту Л. А. Поджіо з боку полі
ційного управління заперечень немає. Клопотання про видачу пашпор
та родині О. В. Поджіо знято було безперечно разом з таким же кло
потанням про видачу пашпорта хворому М. А. Кочубею, його родині і
тим особам, що повинні були їхати за кордон разом з ними. На даль
шій сторінці наведено й список всіх цих осіб:
«Ст. 232.
10 руб. 17 августа принял Дворецкий.
Николай Аркадиевич Кочубей с супругой Еленой
Сергеевной, рожденной княжной Волконской, и с детьми
Сергеем и Михаилом, и при них мещанка Мария Матвеевна
Мальнева.
Врач Илья Петрович Иванов.
Луиза Перин, уроженка из Женевы в Швейцарии.
Потомственный дворянин Александр Викторович
Поджио с супругой Ларисой Андреевной и с дочерью
Варварой.
Schieds — Richter der Kazeletzschen Kreises H. Кочубей».19
128 Сіверянський літопис
Із статті доктора Білоголового нам відомо, як закінчилася ця по
дорож: О. В. Поджіо з родиною після смерті М. А. Кочубея повернувся
до Вороньків. Виконавши свої обов’язки щодо своїх приятелів, він зно
ву почав збиратися за кордон. 8 травня 1864 року міністр внутрішніх
справ повідомив Чернігівського губернатора, що дворянин О. В. Под
жіо, якому дозволена була річна відпустка за кордон для лікування,
звернувся до нього з проханням дати дозвіл знову на шестимісячну
відпустку за кордон, тому що «по непредвиденным семейным обстоя
тельствам» він повернувся з-за кордону раніше зазначеного терміну, не
втигши використати відпустку для лікування мінеральними водами.
Отже, на підставі царського дозволу, міністр дає дозвіл губернатору
видати пашпорт О. В. Поджіо в разі, коли той звернеться до нього з
відповідним проханням. Це прохання О. В. Поджіо до Чернігівського
губернатора Голіцина датовано 24 червня 1864 p.:
«Милостивый государь Сергей Павлович!
Неожиданные обстоятельства вызвали меня из-за гранциы, и я не мог
воспользоваться летним лечением минеральных вод. Теперь же при
усилившейся моей болезни я вынужден еще раз обратится к вашему
сиятельству с покорнейшей просьбой выдать мне, жене моей Ларисе
Андреевне и девятилетней дочери моей Варваре годовой заграничный
паспорт в Германию, Швейцарию, в Италию и в Францию. В прошлом
году при письме моем я имел честь представить вашему сиятельству
выданное мне свидетельство Московским генерал-губернатором
П. А. Тучковым, и я покорнейше прошу Вас мне его возвратить, как
единственный вид, которым я пользуюсь для предъявления моих прав.
Прилагаю при сем удостоверение местного начальства и 11-ть рублей
денег, следуемых для выдачи мне паспорта, прошу Вас снисходительно
принять мою вторичную докучливую просьбу.
С чувством глубочайшего моего уважения честь имею быть ваше
го сиятельства... (?) к услугам А. Поджио».20
Цього разу справа не затрималась, і пашпорт разом із згаданим
свідоцтвом О. В. Поджіо отримав 20 липня. 14 серпня, як сповіщає
губернатора Козелецький справник, О. В. Поджіо з родиною виїхав за
кордон.
За відомостями, які подає доктор Білоголовий, дуже гарно обізна
ний у справах О. В. Поджіо, останій не повертався до Росії аж до вес
ни 1873 року. Тому не зрозумілим є дальше листування, яке збереглося
в цій же справі. 30 грудня 1865 р. управління Чернігівського жандарм
ського штаб-офіцера доводить до відома Чернігівського губернатора про
те, що, як повідомив його Московський жандармський штаб-офіцер,
«состоящий по высочайшему повелению под надзором полиции дворя
нин Александр Поджио» виїхав до Ніжина Чернігівської губернії на
постійне життя. В свою чергу губернатор повідомив про це Ніжинсько
го повітового справника з наказом встановити за О. В. Поджіо поліцій-
ний догляд і донести йому про його в ід ’їзд. Чи дійсно приїздив О. В.
Поджіо до Вороньків у грудні 1865 р. (у листопаді помер С. Г. Вол
конський), у справі немає відомостей. Здається, це була зайва тривога;
бо повернувся О. В. Поджіо, щоб, як каже доктор Білоголовий, «сло
жить свои кости в России подле своего друга и товарища Волконско
го», лише навесні 1873 року. Того ж таки року в червні він і помер у
Вороньках. Поховали його в кутку Вороньківського саду, коло невелич
кої часовні, яку збудовано над могилами Волконських. Пізніше «зодчим
Александром Юльевичем Ягн, Алекс. Николаевичем Ягн и Вас. Н ико
лаевичем Сапоновым на иждивение потомственных дворян Елены Сер
геевны Рахмановой, рожденной княжны Волконской, и сына ее, Михаи
ла Николаевича Кочубея, в лето от Рождества Христова 1898 октября
29 дня»21 збудовано церкву-надгробок над могилами декабристів. Під
Сіверянський літопис 129
олтарем в змурованому склепі поховано С. Г. Волконського, М. М. Вол
конську і О. В. Поджіо. У олтарі проти поховань є написи на стінах:
«Княгиня Мария + 1863»
«Князь Сергий + 1865»
«Александр + 1873»
З речей, які пов’язані з декабристами, в церкві зберігається заклад
ка, яку вишивала в Сибіру М. М. Волконська, і дві ікони. Біля ікони
Божої Матері прибито таблицю з таким написом: «Радуйся неусыпаю
щая попечительница в узах и темнице седящих (акаф. Покрову, икос.
10). Сея святая икона сопуствовала княгине М. Н. Волконской в Си
бирь». На другій іконі є такий напис: «Господь решит окиванныя, Гос
подь воздвигнет низверженныя (Псал. 145, 7— 8). Сия святая икона со
пуствовала княгине М. Н. Волконской в Сибирь с 1825 по 1856 г.».
О. Ф. Брігген виїхав з Кургану до Глухівського повіту Чернігів
ської губернії 12 червня 1857 р. Але про це Тобольський губернатор спо
вістив Чернігівського чомусь лише 21 жовтня того ж року, себто через
З місяці після в ід’їзду Бріггена.22 Здається, Чернігівський губернатор
довідався про перебування на його території Бріггена не з цього від
ношення, а з відношення міністра внутрішніх справ 9 листопада того ж
року. В цьому відношенні міністр сповіщає губернатора, що государь,
за всепідданішим докладом головного начальника III -го відділу про
прохання дочки Бріггена дозволити батьку її жити разом з нею в Пе-
тергофі, погодвися на це. До цього міністр додав, що як видно з про
хання дочки Бріггена, дружини лейб-гвардії уланського полку штаб-
ротмістра Гербеля, батько її виїхав з Сибіру і зараз перебуває в маєт
ку її матері в селі Слоуті Глухівського повіту Чернігівської губернії.23
26 листопада Чернігівський губернатор наказав Глухівському зем
ському справнику довести про це до відома Бріггена і разом з тим до
нести, коли саме Брігген приїхав до Глухівського повіту і які розпоряд
ження зробив справник з цього приводу. Ці відомості губернатору були
потрібні для шефа корпусу жандармів кн. Долгорукого. Проте, Глухів-
ський справник не поспішав і тільки після нагадування канцелярії гу
бернатора з 14 грудня «поспешить исполнить предписание его превосхо
дительства», він 8 січня 1858 року відповів, що наказ губернатора Бріг-
гену об’явлено. До цього він додав, що Брігген прибув до Глухівського
повіту 21 липня минулого 1857 р. «и здесь жил в селе Слауте в имении
сына своего, а ныне выехал в Петергоф». Ця відповідь, в якій справ
ник промовчав про те, що він не знав своєчасно про приїзд Бріггена і
тому ніяких розпоряджень з приводу його приїзду не зробив, не задо
вольнила губернатора. 14 січня він знову наказує справнику донести
йому, чому своєчасно він не доніс про прибуття до його повіту «возвра
щенного из Сибири колежского секретаря Бриггена» і коли саме той
поїхав до Петергофа. Сповіщаючи про те, що Брігген вирушив з маєтку
свого сина до Петергофа 2 січня 1858 p., Глухівський справник приму
шений був визнати, що він спізнився донести про прибуття Бріггена до
Глухівського повіту, але це сталося тому, що «когда г. Бригген возвра
тился во вверенный мне уезд, то в то время, а также и после я донесе
ния от местного пристава II стана не имел».24 Отже, О. Ф. Брігген, по
вернувшися з Сибіру, коло півроку перебував на території Чернігівщи
ни, і поліційного догляду за ним майже не було.
Справа про Бріггена закінчується обіжником № 2 з 7 січня 1859 р.
міністерства внутрішніх справ, в якому сповіщається, що «государь им-
130 Сіверянський літопис
ператор повелить соизволил возвратившихся из Сибири дворян (12 ч о
ловік, між ними й Олександр Брігген) освободить от надзора, которо
му они подвергнуты с возвращением их из Сибири».25
Виключно про поліційний догляд іде мова в справі про С. П. Тру-
бецького. За маніфестом 26 серпня 1856 р. він був відновлений в дво
рянських правах, але без князівського титулу. Після коротенького п е
ребування за окремим дозволом в Москві, С. П. Трубецькой виїхав 21
лютого 1857 р. до Києва, де пербувала його дочка А. С. Ребіндер, чо
ловік якої був тоді за попечителя Київської учбової округи.26 Справа
стосується якраз того часу, коли він перебував у Києві. 12 червня 1858
року начальник Київської губернії, сповіщаючи Чернігівського губер
натора про те, що «состоящий под секретным надзором полиции возвра
тившийся из Сибири дворянин Сергей Трубецкой выезжал из г. Киева
5 числа сего юня в г. Козелец, откуда возвратился 9 числа», просить
зібрати таємні відомості про те, «как вел себя Трубецкой во время пре
бывания его в г. Козельце и не замечено ли за ним чего-либо предосу
дительного в политическом отношении».27
На запитання Чернігівського губернатора Козелецький городничий
26 червня того року рапортом доніс, що Трубецькой «приезжал из г. Ки
ева в г. Козелец к дочери своей — жене попечителя учебных округов
Ребиндера, которая живет в доме помещика Галагана, на 5 дней, и во
время пребывания его никто из сторонних лиц не бывал там, и он, Тру
бецкой, вел себя прилично и ничего за ним не замечено предосудитель
ного в политическом отношении».28 5 липня того ж року Чернігівський
губернатор повідомив про це начальника Київської губернії.
Джерела та література:
1. Д ело канцелярии Черниговского граж данского губернатора о продолжении за д в о
рянином Волконским полицейского надзора / / Секретный стол. — № 248 (2693-а);
Дело канцелярии Черниговского гражданского губернатора о продолжении за д в о
рянином П одж ио полицейского надзора / / Секретный стол. — № 291 (2732); Дело
канцелярии Черниговского гражданского губернатора по отнош ению начальника
Киевской губернии о произведении удостоверения о приезжавшем в г. К озелец, с о с
тоявшем под надзором полиции дворянине Трубецком / / Секретный стол. —
№ 2284; Д ело канцелярии Черниговского граж данского губернатора по п р е д л о ж е
нию министра внутренних дел о возращении из Сибири политических преступни-
ников // Секретный стол. — № 2126.
2. Секретный стол. — № 2126.
3. Базилевич В. Декабриста на Київщині після амністії / / Рух декабристів на Україні,
— Харків, 1926. — С. 7 5 — 76.
4. Белоголовый Н. А. В оспоминания. — СПб., 1901.
5. Секретный стол. — № 248 (2693-а) . — С. 2— 3.
6. Там само.
7. Там само. — С. 7— 8.
8. Там само. — С. 9.
9. Там само. — С. 15.
10. Там само. — С. 25.
11. Там само. — С. 25.
12. Там само. — С. 26.
13. Секретный стол. — № 291 (2732). — С. 1.
14. Там само. — С. 5— 6.
Сіверянський літопис 131
16. Там само. — С. 7.
17. Там само. — С. 18.
18. В осстание декабристов. — JL, 1925. — Т. 8. — С. 298.
19. Секретный стол. — № 291 (2 7 3 2 ) . — С. 22.
20. Там само. — С. 39.
21. Напис на м ідній дош ці б іля в х о ду з притвору д о церкви. За ф отозн ім ок і в ід о м о
сті про сучасний стан могил декабристів принош у велику подяку тт. Спаському і
Вайнштейну.
22. Секретный стол. — № 2126 . — С. 8.
23. Там само. — С. 9.
24. Там само. — С. 17.
25. Там само. — С. 18.
26. В осстание декабристов. — JL, 1925. — Т. 8. — С. 406.
27. Секретный стол. — № 2284 . — С. 1. Порівн.: Базилевич В. Декабристи на К иїв
щині після амніст ії / / Рух декабристів на Україні. — Харків, 1926. — С. 74.
28. Секретный стол. — № 2284 . — С. 3.
132 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200433 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:57:36Z |
| publishDate | 1997 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Федоренко, П. 2024-12-01T16:43:51Z 2024-12-01T16:43:51Z 1997 Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) / П. Федоренко // Сіверянський літопис. — 1997. — № 5. — С. 121-132. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200433 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис З історіографічної спадщини Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) Article published earlier |
| spellingShingle | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) Федоренко, П. З історіографічної спадщини |
| title | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) |
| title_full | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) |
| title_fullStr | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) |
| title_full_unstemmed | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) |
| title_short | Декабристи на Чернігівщині після амністії (Підготовка до друку і передмова О. Коваленка та В. Ткаченка) |
| title_sort | декабристи на чернігівщині після амністії (підготовка до друку і передмова о. коваленка та в. ткаченка) |
| topic | З історіографічної спадщини |
| topic_facet | З історіографічної спадщини |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200433 |
| work_keys_str_mv | AT fedorenkop dekabristinačernígívŝinípíslâamnístíípídgotovkadodrukuíperedmovaokovalenkatavtkačenka |