Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект
У статті приділено увагу функціонуванню онімної лексики в період із кінця ХХ (90-і роки) і початку ХХІ ст., коли на національний іменник стали впливати різноманітні зміни в сучасному соціально-по літичному середовищі. The article concentrates on the functioning of Ukraini an onymic vocabulary in...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2005 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект / С. Вербич // Вісн. НАН України. — 2008. — N 5. — С. 54-60. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2005 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Вербич, С. 2008-09-08T10:37:14Z 2008-09-08T10:37:14Z 2008 Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект / С. Вербич // Вісн. НАН України. — 2008. — N 5. — С. 54-60. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2005 У статті приділено увагу функціонуванню онімної лексики в період із кінця ХХ (90-і роки) і початку ХХІ ст., коли на національний іменник стали впливати різноманітні зміни в сучасному соціально-по літичному середовищі. The article concentrates on the functioning of Ukraini an onymic vocabulary in the period from the end of the 20th century (90 s) and the beginning of the 21st century, when various changes in the social and political environment started to have a particular influence on the national noun. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Мовне питання Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект Modern ukrainian onymic vocabulary: functional aspect Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект |
| spellingShingle |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект Вербич, С. Мовне питання |
| title_short |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект |
| title_full |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект |
| title_fullStr |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект |
| title_full_unstemmed |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект |
| title_sort |
сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект |
| author |
Вербич, С. |
| author_facet |
Вербич, С. |
| topic |
Мовне питання |
| topic_facet |
Мовне питання |
| publishDate |
2008 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Modern ukrainian onymic vocabulary: functional aspect |
| description |
У статті приділено увагу функціонуванню онімної
лексики в період із кінця ХХ (90-і роки) і початку
ХХІ ст., коли на національний іменник стали впливати різноманітні зміни в сучасному соціально-по літичному середовищі.
The article concentrates on the functioning of Ukraini an
onymic vocabulary in the period from the end of the 20th
century (90 s) and the beginning of the 21st century, when
various changes in the social and political environment
started to have a particular influence on the national noun.
|
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2005 |
| citation_txt |
Сучасна українська онімна лексика: функціональний аспект / С. Вербич // Вісн. НАН України. — 2008. — N 5. — С. 54-60. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.. |
| work_keys_str_mv |
AT verbičs sučasnaukraínsʹkaonímnaleksikafunkcíonalʹniiaspekt AT verbičs modernukrainianonymicvocabularyfunctionalaspect |
| first_indexed |
2025-11-26T19:44:38Z |
| last_indexed |
2025-11-26T19:44:38Z |
| _version_ |
1850771501453672448 |
| fulltext |
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5
МОВНЕ ПИТАННЯ
С. ВЕРБИЧ
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ОНІМНА ЛЕКСИКА:
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ
© ВЕРБИЧ Святослав Олексійович. Кандидат філологічних наук. Старший науковий співробітник відділу
ономастики Інституту української мови НАН України (Київ). 2008.
Онімний простір українців формував-
ся протягом тривалого часу. І сьогодні
можна розглядати українську онімну лек-
сику крізь призму історії українського на-
роду (для кожної епохи характерний свій
специфічний іменни́к), що, власне, і ро-
бить відділ ономастики Інституту україн-
ської мови НАН України. Однак не менш
цікаво поглянути на функціонування укра-
їнської онімної лексики в певному синх-
ронному зрізі, зокрема в період із кінця ХХ
(90-і роки) і поч. ХХІ ст., коли на націо-
нальний іменни́к стали особливо впливати
різноманітні зміни в сучасному соціально-
політичному середовищі.
У кожній мові чітко протиставлено дві
групи лексики — апелятивну (загальні на-
зви) й онімну (власні назви). Основна уні-
версальна функція власних назв — індиві-
дуальне найменування окремих одиничних
об’єктів. Інакше кажучи, загальні назви
об’єднують певні однорідні об’єкти, уза-
гальнюють їх, а власні, навпаки, їх дифе-
ренціюють. Отже, оніми не пов’язані безпо-
середньо з поняттями, але вторинні щодо
апелятивів. Спостережено також, що на
граматичному й словотвірному рівнях мови
між онімною та апелятивною лексикою іс-
нують певні відмінності, наприклад, те, що
в певному мовному середовищі характерне
для загальних назв, може бути відсутнім у
сфері власних назв і навпаки. Це проявля-
ється в оригінальних дериваційних моде-
лях онімів, особливостях словозміни й пра-
вопису.
Розрізняють різні макрокласи онімів:
1) антропоніми (власні особові імена лю-
дей); 2) топоніми (власні географічні на-
зви), які поділяються на певні тематичні
групи; 3) зооніми (клички тварин); 4) тео-
німи (власні назви різноманітних божеств);
5) міфоніми (власні назви міфічних істот);
6) космоніми (власні назви об’єктів зоря-
ного неба); 7) ергоніми (власні назви орга-
нізацій, виробничих та суспільних об’єд-
нань); 8) хрононіми (власні назви відрізків
часу, історичних подій); 9) хрематоніми (вла-
сні назви численних матеріальних предме-
тів та витворів духовної культури); 10) по-
етоніми (різноманітні власні назви в ху-
дожніх творах). Сукупність усіх власних
назв становить онімний простір конкретної
мови, який має свої самобутні ознаки, не-
зважаючи на те що оніми існують в усіх мо-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5 55
вах світу. Якщо, наприклад, географічне се-
редовище універсально визначає внутріш-
ню форму багатьох топонімів, то вплив
культури, історії того чи іншого народу,
його соціального середовища на національ-
ний іменни́к може мати свої місцеві осо-
бливості. Ю.О. Карпенко слушно зауважує,
що специфіку українського онімікону ста-
новить і його реєстр, і характерні фонетич-
ні трансформації особових імен, суттєво
відмінні від близькоспорідненої російської
мови, і розмаїття зменшено-пестливих форм
антропонімів, і різноманітні словотворчі
засоби та їх продуктивність тощо [8: 83].
Характеризуючи сучасний український
іменни́к, слід відзначити, що динамічні
процеси найбільшою мірою зачепили три
макрогрупи онімної лексики: антропоніми,
топоніми, ергоніми. У такій послідовнос-
ті й спробуємо охарактеризувати вплив су-
часних інтра- та екстралінгвальних факто-
рів на зазначені класи онімів.
І. АНТРОПОНІМИ.
Загальновідомо, що власні особові назви
відіграють у житті кожного індивіда й сус-
пільства в цілому дуже значну роль, адже
ім’я людини — це родинний і соціальний
знак, який супроводжує її протягом життя
(а багатьох і після смерті, як-от різні мемо-
ріальні назви) в різних сферах буття. Мов-
на культура, що реалізується у сфері особо-
вих назв, ґрунтується, з одного боку, на
мовних чинниках, а з другого — на поза-
мовних. Оскільки власна назва загалом, а
особова зокрема — це передусім мовна оди-
ниця, то й основну роль у її функціонуван-
ні повинні відігравати закони мови. Йдеть-
ся, безумовно, про літературну мову як
наддіалектний стандарт, що об’єднує всіх
членів суспільства. У контексті сказаного
основної ваги набуває поняття літератур-
ної норми, яка відокремлює те, що стосу-
ється літературного слововживання, від
того, що стоїть за його межами [7: 116]. Від-
хилення від норми у сфері антропонімної
лексики сучасної української мови най-
більшою мірою проявляється у відміню-
ванні особових назв; творенні форм клич-
ного відмінка; творенні імен по батькові;
відтворенні українських антропонімів ро-
сійською мовою і навпаки тощо. Передов-
сім впадає у вічі ігнорування багатьма жур-
налістами, чиновниками (загалом освіче-
ними й публічними людьми) відмінювання
українських прізвищ із суф. -ко, -енко (не
відмінюються лише жіночі прізвища такого
типу), наприклад: Андрія Шевченко, Віта-
лія Кличко. Чимало труднощів для мовців
викликає відтворення відмінкової парадиг-
ми для українських прізвищ прикметнико-
вого типу з присвійним суф. -ів на зразок
Марків, Ковалів, Пономарів, що часто відмі-
нюють як російські, наприклад: Ковальов,
Пономарьов. Сучасний правопис як норма-
тивні пропонує два варіанти відмінювання:
Ковалева, Маркова, Пономарева; Ковалеву,
Маркову, Пономареву / Коваліва, Марківа,
Пономаріва; Коваліву, Марківу, Пономаріву.
На нашу думку, в новому варіанті правопи-
су варто було б закріпити лише перший ва-
ріант, закономірний з погляду фонетики
української мови [1: 79]. У контексті сказа-
ного слід згадати й про нехтування фоне-
тичною особливістю української мови —
чергування о, е (відкритий склад) з і (за-
критий) при відмінюванні таких двооснов-
них українських прізвищ, як наприклад:
Білокінь, Кривоніс, Чорновіл, що, зокрема, в
родовому відмінку набувають форми Біло-
коня, Кривоноса, Чорновола, а не Білокіня,
Кривоніса, Чорновіла.
Низка українських прізвищ утворена
лексико-семантичним способом від назв
осіб за родом їхньої діяльності, наприклад:
Швець, Жнець тощо. Чинний «Український
правопис» розмежовує відмінювання омоні-
мічних апелятивів та онімів. Якщо загальна
назва швець у родовому відмінку матиме
форму шевця, то власна назва Швець — Шве-
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5
ця [14: 105]. Відповідно, дбаючи про норма-
тивність літературного мовлення, слід до-
тримуватися цієї рекомендації.
У своєму повсякденному спілкуванні ми
часто звертаємося до когось з того чи іншо-
го приводу. У цій комунікативній ситуації
варто уникати помилок, пов’язаних із тво-
ренням неправильних форм кличного від-
мінка, наприклад, для чоловічих імен: Ан-
дріє, Валеріє та ін. Згідно з морфологічни-
ми нормами української мови, закінчення є
характерне для жіночих імен, як-от Марія,
Надія, а для згаданих чоловічих — флексія
ю: Андрію, Валерію.
В українському офіційно-діловому мов-
ленні закріпилася трилексемна формула
іменування особи — ім’я, ім’я по батько-
ві, прізвище. Крім усього іншого, тут важ-
ливо правильно утворювати форми імен
по батькові від твірних імен, пам’ятаючи,
що від чоловічих антропонімів імена по
батькові творимо за допомогою суф. -ович
(-ьович, -йович), а від жіночих — -івна
(-ївна). Отже, однозначно помилкові утво-
рення Ан дрієвна, Миколаєвич, Сергієвич.
Актуальною для практики функціону-
вання імен, прізвищ у конкретній мовній
ситуації є проблема відтворення україн-
ських прізвищ російською мовою, а росій-
ських українською. Особливо помітна ця
проблема в офіційних документах. Зверні-
мо увагу на такі очевидні її прояви:
1) неправильне написання основ пріз-
вищ, похідних від ідентичних власних або
загальних назв, наприклад: Львовський,
Півовар. Такі антропоніми, як слушно зау-
важує І.В. Єфименко, треба писати відпо-
відно до орфографії тих українських слів,
від яких вони утворені, а не калькувати ро-
сійську графічну форму [6: 23]. Таким чи-
ном, правильно писати треба Львівський і
Пивовар;
2) неправильне написання генетично
спільних для української і російської мов
суфіксів -ик, -ич в основах власних осо-
бових назв, наприклад: Москвічев, Тупіков,
які, згідно з чинним правописом, україн-
ською слід писати Москвичев, Тупиков;
3) відтворення українських і російських
особових назв у офіційних документах. На-
приклад, рос. Владимир, Михаил записують
українською Владімір, Міхаіл. Однак тут
варто пам’ятати, що в подібних випадках
ідеться не про переклад оніма, а про заміну
імені в одному національно-мовному оформ-
ленні ім’ям в іншому національно-мовному
оформленні [6: 23-24]. Сказане стосується
насамперед близькоспоріднених мов із гене-
тично спільним іменникóм. На сьогодні ж
чинний правопис не практикує транскрибу-
вання російських особових імен.
Останнім часом помічаємо тенденцію по-
трапляння в офіційні документи розмовно-
побутових чи скорочених варіантів імен,
як-от Леся, Маша. Тут варто пам’ятати, що
в офіційних документах має бути зафік-
сована кодифікована форма ідентифікації
особи. З цього приводу цікавий досвід Че-
хії, де під час запису актів громадянського
стану можна вибирати лише основну, літе-
ратурну форму реально засвідченого імені
[9: 66].
ІІ. ТОПОНІМИ.
Топоніми об’єднують різні класи назв гео-
графічних об’єктів — населених пунктів (ой-
коніми), річок, потоків (гідроніми), вулиць,
проспектів (урбаноніми) тощо. У сфері функ-
ціонування цієї групи власних назв теж чи-
мало відхилень від норми, що не сприяє під-
вищенню рівня культури мови й загалом
культури держави. Звернімо увагу на такі
проблемні аспекти: відмінювання і право-
пис власних географічних назв; творення
відтопонімних прикметників; переймену-
вання власних географічних назв.
В українському топоніміконі виділяє-
ться група складних назв поселень на зра-
зок Кам’янець-Подільський, Рава-Руська. У
засобах масової інформації натрапляємо
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5 57
на неправильні форми відмінювання таких
назв, наприклад: Кам’янець-Подільського,
Рава-Руської. Однак, згідно з нормами чин-
ного українського правопису, географічні
назви, що складаються з іменника та при-
кметника чи прикметника та іменника, від-
мінюються в обох частинах [14: 120]. Отже,
правильно потрібно відмінювати Кам’янця-
Подільського, Рави-Руської і т. д.
В українському топонімному просторі
функціонують назви, для означення яких
часто використовуємо номенклатурні слова
на зразок місто, село, річка та ін., наприклад:
місто Київ, річка Дніпро, село Мар’янівка.
Відмінюючи такі словосполучення, мовець
часто опиняється перед дилемою: як пра-
вильно: на річці Дніпро чи на річці Дніпрі, у
селі Мар’янівка чи в селі Мар’янівці, у місті
Київ чи в місті Києві? Мовна практика за-
свідчує узгодження форми місцевого від-
мінка загальної назви з місцевим відмін-
ком власної. Однак таке узгодження стосу-
ється не всіх номенів. Воно прийнятне для
широковживаних апелятивів, як-от місто,
село, річка, але невластиве для острів, пів-
острів, станція та ін. На думку Л.К. Грау-
діної, це зумовлено тим, що для назв час-
товживаних топооб’єктів ризик спотвори-
ти вихідну форму топоніма під час відмі-
нювання незначний, а для назв невеликих
поселень, гір тощо (рідковживаних) власну
назву слід, очевидно, подавати у формі на-
зивного відмінка при непрямому відмінко-
ві загальної назви [5: 135].
Привертають увагу також прикметни-
ки із суф. -ськ-, утворені від певних топо-
німів, основа яких закінчується на приго-
лосні г, ж, з; к, ч, ц; х, ш, с. У результаті
такого поєднання з’являються нормативні
звукосполучення -зьк-, -цьк-, -ськ-. Ура-
ховуючи сказане, написання прикметників
збаражський, кременчукський не відповідає
нормам української орфографії.
Мовленнєва ситуація часто вимагає від
мовців утворити від певного ойконіма (на-
зви поселення) відповідні прикметники із
суф. -ськ-. У таких випадках треба, очевид-
но, керуватися сформованими мовними
правилами й усталеними традиціями. До
послуг користувача сьогодні «Словник від-
топонімних прикметників і назв жителів
України» В.О. Горпинича, який зауважує,
що пропонована праця є першою спробою
лексикографічного впорядкування цієї над-
звичайно актуальної лексики [3: 6]. В іншій
своїй праці згаданий дослідник зазначає,
що для творення відтопонімних прикмет-
ників в українській мові вживається 11 су-
фіксів: -ськ-ий, -іськ-ий, -анськ-ий, -енськ-
ий, -инськ-ий, -ецьк-ий, -ицьк-ий, -ейськ-
ий, -овецьк-ий, -анецьк-ий, -инецьк-ий.
Оскільки їхні значення подібні, то кожен
може взаємодіяти з топонімами будь-якої
структури [4: 3]. У цьому, напевно, й поля-
гає причина творення від топонімів однієї
структури різних відтопонімних прикмет-
ників, наприклад: Бабинці — бабинецький;
Корсунці — корсунський, що збігається з
прикметником, похідним від назви м. Кор-
сунь; Беримівці — беримівський; Біївці — бі-
ївський; Семаківці — семаківський, але Біль-
шівці — більшовецький, Братківці — брат-
ковецький; Вільне (Закарпатська обл.) —
вільнівський, а Вільне (Дніпропетровська
обл.) — вільнянський; Горбачі — горбачів-
ський, проте Локачі — локацький; Розтоки
(Чернівецька обл.) — розтоцький, однак
Розтоки (Івано-Франківська обл.) — роз-
токівський [3: 20, 23, 29, 51, 85, 161, 185,
282, 291] тощо. На нашу думку, низка наве-
дених ад’єктонімів є штучною, хоч і вже
узвичаєною, тобто такою, що не ґрунтуєть-
ся на відповідних мовних закономірностях.
Так, наприклад, від ойконімів Горбачі, Роз-
токи закономірно очікувати прикметників
горбацький і розтоцький, на що вказують
фонетичні зміни на межі основи з приголо-
сними к, ч і суф. -ськ-, а від Беримівці, Біїв-
ці більш фонетично обґрунтованими вида-
ються похідні беримовецький і бієвецький,
58 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5
які спираються на закон закритого / від-
критого складу й чергування о, е з нулем
звука. Можливим шляхом виходу з цієї не-
однозначної ситуації є кодифікація саме
мовно обґрунтованих похідних форм і дещо
більша увага до історичного принципу пра-
вопису [17: 24-26].
Одним із дошкульних питань топонімі-
ки залишається сьогодні питання про пе-
рейменування назв поселень або так зва-
них малих топооб’єктів у межах населеного
пункту. Цей процес особливо актуалізував-
ся з часу здобуття Україною державної не-
залежності після тривалого її перебування
в складі інших держав. Ішлося про усунен-
ня з топонімного простору України слідів
колишньої політичної та культурно-мовної
залежності, що найбільш відчутно прояви-
лася після Другої світової війни, коли «вся
Україна стала однією із соціалістичних рес-
публік Радянського Союзу, і процес онім-
ної номінації повністю підпорядковувався
вимогам марксистсько-ленінської ідеоло-
гії. Там, де тільки було можливо, реалізо-
вувалася установка на увічнення комуніс-
тичних ідеалів, партійних лідерів і героїв
соціалістичної держави» [10: 520]. Дослід-
ники слушно відзначають, що найбільшою
мірою цей процес охопив сферу урбаноні-
мії (урбанóнім — різновид топоніма; влас-
на назва будь-якого топографічного об’єкта
в межах міста [11: 154]), щоправда, з різ-
кою відмінністю між західним і південно-
східним регіонами нашої країни. «...У про-
цесі перейменування вулиць, проспектів,
площ і т. ін. [на заході України. — С.В.],
крім відновлення попередніх назв, стали
досить широко використовуватись імена,
пов’язані з вітчизняною історією та куль-
турою... У містах південно-східного регіо-
ну процеси перейменування відбувалися
досить повільно. Центральні вулиці й пло-
щі або й уся урбаноніміка [точніше урбано-
німія; урбанонíміка — підрозділ топонімії,
що вивчає урбаноніми. — С.В.] більшості
міст регіону й досі лишається під назвами
ім. Леніна, Карла Маркса, Рози Люксем-
бург, Радянська тощо» [13: 166]. Проте й
сьогодні в західноукраїнських областях, де
спостережено вищий рівень національної
свідомості, порівняно зі східними й півден-
ними, також трапляються не те що вузько-
ідеологічні назви вулиць, площ, але й назви
населених пунктів, наприклад: селище Жов-
тневе (м. Нововолинськ Волинської обл.),
с. Радянське (Кременецький р-н Тернопіль-
ської обл.). Критерієм об’єктивності й по-
літичної незаангажованості в розв’язанні
цієї проблеми мало б стати розуміння того,
що кожна назва — це закодована в слові іс-
торія, своєрідний пам’ятник нашій минув-
шині й нашим предкам, адже зі зруйнуван-
ням імені зникає значний пласт культури
[15: 100]. Отже, вирішальну роль в оцінен-
ні процесу перейменування відіграє все-
таки позамовний чинник — світоглядний,
культурний, громадянський, патріотич-
ний, оскільки людям не байдуже, як назва-
ні вулиці, на яких вони мешкають. На дум-
ку М.В. Горбаневського, процедура найме-
нування і перейменування об’єктів у межах
міста має ґрунтуватися на науковій осно-
ві, тобто на висновках учених-лінгвістів,
істориків, географів [2: 46]. Інакше кажу-
чи, ревізувати слід не всі немилозвучні
або, на чиюсь думку, «застарілі» урбано-
німи, оскільки значна частина назв площ,
вулиць, бульварів, провулків історична за
своєю суттю й неповторна. Крім того, такі
назви часто відбивають слова, які вийшли
з активного вжитку сучасної мови. Пере-
глянути, очевидно, варто лише ті назви,
які, відкинувши попередні, закріпилися в
свідомості населення як вузькоідеологічні.
Разом із тим сьогодні на порядку денному
постає проблема вибору нових географіч-
них назв для тих чи інших топооб’єктів у
межах міста (площі, станції метро тощо).
У цій ситуації слід опиратися на глибо-
ке вивчення місцевої історії, суспільні й
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5 59
культурні традиції, здоровий глузд, а та-
кож мовну компетентність, не забуваючи
при цьому про різноетнічний склад насе-
лення багатьох регіонів [16: 70-72].
ІІІ. ЕРГОНІМИ.
Останнім часом дедалі більшу увагу до-
слідників привертають так звані нетради-
ційні класи власних назв, зокрема ергоні-
ми, фірмоніми, що зумовлено, очевидно,
їхнім мобільним реагуванням на вплив по-
залінгвальних факторів у процесах номі-
нації. Визначальну роль у найменуванні
назв організацій, різних виробничих і сус-
пільних об’єднань, приватних фірм тощо
відіграють такі чинники, як суб’єктивні
смаки та вподобання найменовувачів, не-
звичність відповідного оніма, порівняно з
іншими, зрештою, мода, що зазвичай мін-
лива і т. д. У сучасній ергонімії досить по-
мітна тенденція до творення власних назв
підприємств на основі чужомовних лек-
сем, або, як її називає М. Романюк, вестер-
нізація, наприклад: ТзОВ «БМ-Трейд», КП
«Стайлінг ЛТД» й ін. [12: 15-16]. Таку по-
пулярність транслітерованих і транс кри бо-
ваних іншомовних назв спричинила низка
чинників, а саме: демократизація україн-
ського суспільства, на тлі якої активізува-
лися контакти українців із Заходом на
міждержавному й приватному рівнях, а та-
кож трудова міграція багатьох наших гро-
мадян переважно в країни Західної Євро-
пи, особливо поширена, за іронією долі, на
заході України. З іншого боку, помічаємо
неправильне написання таких ергонімів,
наприклад: АТ «Інвест Консалтінг», NBS
«Паблік Рілєйшєнз». Однак, за нашими
спо стереженнями, помітний (хоч і мен-
шою мірою) і російськомовний вплив на
процеси номінації відповідних об’єктів,
що призводить до появи таких онімів, як
«У озера» (кафе; прийменник у тут ужи-
тий замість українського біля), «Свєтла-
на» (перукарня; укр. Світлана) та ін. Ця
тенденція зумовлена, очевидно, тим, що
більшість власників таких установ, під-
приємств є або росіянами, або здебільшо-
го російськомовними українцями, які у
своїй діяльності надають перевагу саме
російській мові. Розуміння причин цих
процесів спонукає до аналізу наслідків і
вироблення певних наукових рекоменда-
цій з огляду на те, що в багатьох випадках
ергоніми-новотвори суперечать фонетич-
ній структурі української мови й чинному
правопису. Звичайно, радити тому чи ін-
шому потенційному власникові керувати-
ся саме такими, а не інакшими вподобан-
нями ніхто не має права, але апелювати до
усвідомлення ним того, що грамотне напи-
сання, вимова, узгодження й сполучува-
ність компонентів у назві організації чи
підприємства — це ознака як культури
мови, так і загальнолюдської культури,
можна й необхідно.
Підсумовуючи запропонований огляд
особливостей функціонування онімної лек-
сики на сучасному етапі, тенденцій у сфе-
рі номінації осіб та різних географічних
об’єктів, доходимо висновку, що суспіль-
не функціонування власних назв потре-
бує постійного контролю, а в багатьох ви-
падках і регулювання з боку лінгвістів. По-
сильно сприяти мовознавцям у цьому має,
безперечно, держава, прийнявши відповід-
не мовне законодавство.
1. Вербич С. Орфографічна норма і власні назви //
Мандрівець. — 2006. — №1. — С.78—80.
2. Горбаневский М.В. В мире имен и названий. — М.,
1983. — 192 с.
3. Горпинич В.О. Словник відтопонімних прик-
мет ників і назв жителів України (ойконіми,
ад’єктоніми, катойконіми). — Дніпропетровськ,
2000. — 370 с.
4. Горпинич В.О. Словник географічних назв Украї-
ни (топоніми та відтопонімні прикметники). — К.,
2001. — 527 с.
5. Граудина Л.К. Современная норма склонения топони-
мов (в сочетании с географическими терминами) //
Ономастика и грамматика / Отв. ред. Л.П. Калакуц-
кая. — М., 1981. — С. 122—145.
60 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2008, № 5
6. Єфименко І. Актуальні проблеми правопису влас-
них особових назв // Дивослово. — 2004. — №7.
— С. 23—25.
7. Калакуцкая Л.П. Склонение собственных имен
(фамилий) в отношении к норме // Ономастика и
норма / Отв. ред. Л.П. Калакуцкая. — М., 1976. —
С. 116—139.
8. Карпенко Ю. Влáсні нáзви // Українська мова:
Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В.М., Та-
раненко О.О., Зяблюк М.П. — 2-ге вид., випр. і
доп. — К., 2004. — С. 83—84.
9. Кнаппова М. Языковые аспекты общественного
функционирования личных имен // Ономастика
и грамматика / Отв. ред. Л.П. Калакуцкая. — М.,
1981. — С. 66—73.
10. Лучик В.В. Зміни в називанні ХХ століття //
Słowiańska onomastyka: Encyklopedia. — Warszawa-
Kraków, 2003. — S. 520—521.
11. Подольская Н.В. Словарь русской ономастичес-
кой терминологии. — М., 1978. — 129 c.
12. Романюк М. Вестернізуємося? (про ономастичну
моду) // Урок української. — 2003. — №11—12. —
С. 15—16.
13. Тараненко О.О. Українська ономастика в сис-
темі нових державно-політичних координат //
Linguistica slavica: Ювілейний збірник на пошану
І.М. Желєзняк. — К., 2002. — 165—175.
14. Український правопис / НАН України, Інститут
мовознавства ім. О. Потебні, Інститут української
мови. — К., 2003. — 240 c.
15. Фаріон І. Лінґвістичні наслідки Переяславської
(з)Ради 1654 року (або міркування з приводу
указу Президента) // Дзвін. — 2003. — №1. —
С. 98—104.
16. Чеховський І Г., Ільчук В.Б. Порушення історич-
них традицій топонімії краю у радянський пері-
од (за матеріалами Новоселицького району) //
Буковина — мій рідний край: Матеріали ІІІ
історико-крає знавчої конференції молодих дослід-
ників, студентів та науковців (Чернівці, 17 травня
1998 р.). — Чернівці, 2000. — С. 70—72.
17. Шульгач В.П. До проблеми творення відтопонім-
них прикметників в українській мові // Мово-
знавство. — 2000. — №2-3. — с. 24—32.
С.О. Вербич
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ОНІМНА ЛЕКСИКА:
ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ
Р е з ю м е
У статті приділено увагу функціонуванню онімної
лексики в період із кінця ХХ (90-і роки) і початку
ХХІ ст., коли на національний іменник стали впли-
вати різноманітні зміни в сучасному соціально-по лі-
тичному середовищі.
S.O. Verbych
MODERN UKRAINIAN ONYMIC VOCABULARY:
FUNCTIONAL ASPECT
S u m m a r y
The article concentrates on the functioning of Ukraini an
onymic vocabulary in the period from the end of the 20th
century (90 s) and the beginning of the 21st century, when
various changes in the social and political environment
started to have a particular influence on the national noun.
|