Мир і рай:пошук ідентичності
Збережено в:
| Дата: | 2011-05-19 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України
2011-05-19
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20052 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мир і рай: пошук ідентичності / К.Семчинський // Українське релігієзнавство.— 2003. — № 25. — С. 48-55. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860249556108705792 |
|---|---|
| author | Семчинський, К. |
| author_facet | Семчинський, К. |
| citation_txt | Мир і рай: пошук ідентичності / К.Семчинський // Українське релігієзнавство.— 2003. — № 25. — С. 48-55. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| first_indexed | 2025-12-07T18:41:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
48 49
Таким чином, підводячи загальний підсумок, виділяємо три
напрямки еволюції ідеології православних сект: зміни у середовищі
носіїв цих ідей, поява нових рис у сприйнятті навколишньої дійсності,
перехід на лояльні позиції у ставленні до влади. Тому зазначені його
складові слід розглядати в їх поєднанні, взаємозв’язку,
взаємодоповненні один одного.
К.Семчинський
* (м. Київ)
МИР І РАЙ: ПОШУК ІДЕНТИЧНОСТІ**
Поняття “миру” з релігійної точки зору є складним і
багатоплановим. З одного боку, “мир” – це стан речей, протилежний
стану війни; з іншого – це певний стан душі, який характеризується
спокоєм та відсутністю турбот, це дарована благодать. Усі світові
релігії надають особливого змісту цьому поняттю і використовують
його для вираження найкращих побажань. Привітання в іудеїв,
християн та мусульман звучить як “мир вам”, християни бажають
один одному миру під час богослужіння (“Мир з вами”). “Мир” є
бажаним як у реальному земному житті, так і в іншому, кращому світі,
який представлений у цих релігіях як “рай”, небеса небес, Царство
Боже, різні ступені неба (сьоме небо, дев’яте небо).
У розумінні того, чим є рай, у віруванні в рай іудеї, християни
та мусульмани мають багато чого спільного. Рай - це дім єдиного Бога,
який є справедливим, бо ж у кінці життя кожної людини він оцінює
його і віддає кожному належне - карає чи нагороджує. Соломон у
своїй молитві, звертаючись до Бога, говорить про небеса, як місце
постійного перебування Господа (2 Хр. 6:33). Євангеліє від Марка
(Мк. 11), розповідаючи про Славний в’їзд Ісуса до Єрусалиму, вміщує
викрики людей, які вітали Його прихід, з яких можна з’ясувати, що
рай знаходиться на небі: “Благословенне Царство, що надходить, Отця
нашого Давида! - на висоті!” (11:10). Апостол Павло у Першому
Посланні до Коринтян згадує написане про рай: “Чого око не бачило й
вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був
тим, хто любить Його”, маючи на увазі, що усю благодать раю важко
уявити. У Сурі 53 Корану є такі рядки про справедливість Бога і
*
Семчинський К. – аспірант кафедри філософії Національної аграрної академії.
**
© Семчинський К., 2003
нагородження людей за праведність: „Що людині лише – те, в чому
вона старалася. Що старання його будуть побачені. Потому старання
буде віддячене нагородою сповна. І що в Господа твого – кінцевий
переділ”. Рай у віруваннях світових релігій - чудове місце, де немає
злості, похоті, конкуренції та гріха. В раю ми житимемо довічно.
Звичайно, є певні відмінності у витлумачені раю світовими
релігіями. Особливість християнського (і особливо православного)
розуміння раю випливає із таких рядків Святого Письма: “А як
фарисеї спитали Його (Христа), коли Царство Боже прийде, то Він їм
відповів і сказав: “Царство Боже не прийде помітно, і не скажуть: “Ось
тут”, або: “Там”. Бо Боже Царство всередині вас!” (Лк. 17:20-22).
Тобто “Царство Боже” (або рай) – це не стільки місце (міфічна
субстанція, чарівний сад, нескінчене блаженство), а, скоріше,
духовний стан окремої людини, в якому вона відчуває себе у
абсолютній гармонії і злагоді з навколишнім світом та з собі
подібними, мир і спокій душі, а також безмежна любов. Царство Боже,
про яке говорить Новий Завіт може, таким чином, настати лише тоді,
коли всі люди (чи хоча б їх більшість) досягнуть гармонії із Всесвітом.
Коли Біблія говорить про те, що Царство Боже “неодмінно настане”,
то при цьому мається на увазі не фантастичне у своїй миттєвості
перевтілення нашого недосконалого світу на досконалий, а поступове
освітлення душі кожної людини, преображення, перетворення її та
наближення до Бога через умиротворення. Саме мир і злагода
наближають нас до гармонії із Всесвітом, тому знайти мир, за
біблейськими пророцтвами, і означає “зустріти Царство Боже”. Для
ісламу ж умиротворення має наступити після (а не до і для)
перенесення до раю. З приводу часу приходу Царства Божого теологи,
філософи та релігієзнавці сперечалися досить давно. Російський
філософ Микола Бердяєв стверджував: “Людство, яке Христос
обтяжив трагічною свободою, зазнало в своїй історії великої спокуси,
вступило в компроміс із силами цього миру, бо не настав ще час для
Царства Божого на землі” [Бердяев Н. А. Новое религиозное сознание
и общественность.- М., 1999. - С. 287]. Протиставляючи католицизм та
православ’я, Бердяєв зазначає, що “Православна думка ніколи не була
пригніченою ідеєю божественної справедливості і вона ніколи не
забувала про ідею божественної любові. Головне, вона не визначала
людину з точки зору божественної справедливості, але ідеї пре
ображення і обожнювання людини і космосу” [Вестник русского
западноевропейского патриаршего экзархата.- Париж, 1952.- С. 4-11].
В іншому місці мислитель говорив про те, що спасіння (а з ним і
50 51
досягнення раю) – це не судове виправдання, а просвітлення Для
юдейства та ісламу поняття справедливості невід’ємне від поняття
раю, бо ж саме нагородою за праведність буде рай для людини. Ми
далі простежимо еволюцію поняття раю (у його співвідношенні до
поняття миру душі) в ісламі та християнстві, звертаючи увагу на
спільне та відмінне в їх витлумаченні.
Одним із перших висловив думку про можливість існування
раю та пекла персидський філософ і пророк Зороастра (Заратуштра)
близько 600 р. до н.е. Головне в зороастризмі – це вчення про постійну
боротьбу в світі двох протилежних сил: добра, представленого світлим
божеством Ахурамазда (Ормузд) і зла, представленого темним
божеством Анхра-Майнью (Ариман). За Зороастрою, буде і кінець
світу, і останній суд, і воскресіння мертвих, і прихід спасителя,
народженого дівою. Ідеї Зороастри були поширені у Вавилоні. Туди
потрапили євреї після зруйнування храму у 586 році до н.е., і там
пророк Єзекіль, натхненний ідеями зороастрійців, передбачив
піднесення євреїв. Але до моменту, коли греки спаплюжили
Юдейський храм у 167 році до н.е., єврейське уявлення про життя
після смерті було лише в зачатковому стані. Вони називали це Шеол, і
це було на зразок глухої ночі, німої темноти, хоча і не кінець усього,
але й не існування. Пізніше, коли греки, які сподівалися на допомогу
багатьох своїх богів, стали загрозою єврейському ладу життя,
юдейські лідери закликали бути вірними своєму Богові та боротися. За
це їм буде велика нагорода в іншому житті. У книзі Даниїла, яку було
написано близько 165 року до н.е., говориться: "Багато з тих, хто спить
у пороху земному, прокинеться, хто - до вічного життя, а хто - до
сорому та вічної зневаги... Ті, які мудрі, будуть сяяти, як блискуче
небо, а ті, які ведуть багатьох до праведності, сяятимуть, як зорі,
повіки віків”. Це – фактично перша згадка у Біблії про повернення до
життя після смерті, яка відіграла велику історичну роль як щодо
релігій, так і до всього існування людства. Упродовж сторіч юдейське
уявлення про життя після смерті перетворилось на розуміння нового
стану після земного життя як духовної подорожі. Євреї також вірять,
що у кінці віків рай існуватиме на Землі, а душі знову з’єднаються із
своїми тілами. Теологи підкреслюють однак, що все ж для юдеїв більш
важливе значення мають тепер і тут, ніж після.
Найповніший опис раю за Новим Завітом пов’язується з
драматичними подіями битв. Після того, як римляни зруйнували
Єрусалим у 70 році н.е., міста Близького Сходу відзначали на честь
римських імператорів, а перші християни задавалися питаннями, чи
повинні вони стати їх частиною. Книга Одкровення провела межу:
містичні описи грому та блискавки, палаючих факелів, з одного боку,
та обіцянкою перлових воріт та коштовних стін, з іншого, звертались
до ранніх християн: не поклоняйтеся римським імператорам, віруйте у
свого Бога, тоді Єрусалим знову підніметься, і ви житимете у
величному місті довічно. Саме виходячи з Одкровення, середньовічні
мислителі, починаючи з Августина, ототожнювали рай із чудовим
містом. Святий Августин написав книгу "Місто Бога" близько 420
року н.е., де рай постає у вигляді чудового міста. У своїй “Сповіді”
[Августин. Сповідь. К., 1997], зокрема у книзі 12, Святий Августин
пояснює рай як духовне та безплотне (безтілесне) творення, яке
поєднується з Богом безперервно. Земля ж, на його думку, безформна
матерія, з якої тілесне було сформоване пізніше. “Але ж ця земля
“була невидима й невпорядкована”; це була не знаю яка нескінченна
глибінь прірви, і над нею не мерехтіло жодне світло, бо ж вона не мала
ніякого вигляду. Ось чому ти продиктував такі слова “Темрява
панувала над безоднею”. Бо ж що таке темрява як не відсутність
світла. Якщо б уже тоді було світло, то де ж воно могло бути, коли б
не панувало над Всесвітом, освітлюючи його. Отже, коли воно ще не
існувало, то темрява не була нічим іншим як відсутністю світла. І
слушно панувала темрява, бо ж угорі не було світла, як і там, де немає
гомону, панує тиша. А казати: “Панує тиша”, - це те саме, що казати:
“Там немає ніякого звуку”.
Разом із тим, святий Августин не відкидає інших пояснень
землі та раю, але визнає, що Святе Писання настільки глибоке, що
чисельні та різноманітні змісти можуть і повинні бути вилучені з
нього, і що та істина, яку можна дістати з його слів, міститься у
Писанні приховано. Звертаючись до Господа, Августин питає, де ті
небеса небес, про які ми чуємо в Псалмі, де той рай, який ми не
бачимо, який є Господнім: “Але ж де небеса небес, Господи, про які
ми чуємо у словах псалма: “Небеса небес Господові, але він дав землю
синам людським. Де ж те небо, якого ми не бачимо, супроти якого все,
що бачимо, – лише земля? Бо весь цей тілесний світ, основою якого є
наша земля, хоч і не в усьому є досконалою красою, одержав, однак,
чарівний вигляд аж до останніх своїх частинок. Але в порівнянні з
“небесами небес” навіть це небо нашої Землі – тільки Земля. І ці два
тіла цілком слушно можна назвати “землею”. В порівнянні з тим
тайним небом, що належить до Господа, а не до синів людських”. Св.
Августин не знаходить іншої назви Господнім небесам небес, як “Твій
Дім”; інша його інтерпретація раю - один чистий розум,
52 53
найгармонічніше утворення, заспокоєне помістя миру (спокою) святих
духів, які є громадянами Божого міста в раю; для святого Августина
рай - найвищий понад усіма чудовими місцями, що ми бачимо на
Землі. Рай і спокій, рай і мир дозволяють св. Августинові з’ясувати,
що душа, чиє паломництво довге та далеке, жадає Бога. Душа може
жити в Божому домі всі дні її життя, бо, з точки зору святого
Августина, її життя і є Бог, чиї дні - вічність, бо рокам Бога немає
кінця і Він завжди незмінний. Через це душа зможе зрозуміти не
тільки вічність Бога і віддаленість раю (Божого дома); вона осмислює
рай як такий, що, хоча і не спів-вічний з Богом, все ж постійно і
безкінечно лине до нього і не переживає зміни часу. Говорячи про
створення Богом на початку часів неба та Землі, святий Августин
відзначає, що спочатку було створено мудрість, тому раціональний та
інтелектуальний розум цнотливого міста і є небесами небес, раєм.
Чистий розум, ідея – таке розуміння раю, миру або самого Бога ми
знайдемо пізніше, через декілька століть, у філософських та релігійних
трактатах.
Впродовж часів християнське розуміння раю мінялося із
розвитком суспільства. Папа Урбан ІІ, посилаючи свої війська в
перший хрестовий похід, сказав, що якщо хрестоносці загинуть в ім’я
Христа, то зразу потраплять до раю і житимуть разом із Господом.
Фома Аквінський розглядав його, як чудове місце, сповнене світла і
знання. У 1200 році він відхилив думку про рай як такий, що нагадує
чудові сади на Землі, і запропонував нову ідею абстрактного
поєднання з Богом (причастя з Богом). Данте уявляв рай у вигляді
всесвіту. У своїй „Божественній комедії” (1300 р.) він зобразив рай у
вигляді серії концентричних кіл чи сфер з Богом як сяючим світлом у
центрі. Здатність наблизитися до Бога, за Данте, залежить від
здатності любити та радіти. Розмірковуючи про рай, Данте говорить
про вроджене і вічне прагнення Божого царства, про світло, яке
заспокоює твердь (небеса) у її швидкому коловороті, про те, що там
можна багато того, що нам не під силу нам тут, і що той притулок
створений для людини за її мірилом. Дев’ять небес складають рай, за
Данте, а над ними – емпірей. Розмірковуючи про природу раю, Данте
виводить всесвітній закон любові: він у смертному серці збуджує кров
і поєднує все в світі певним ладом, який несе відбиток вічної Сили.
Перше небо – це небо Місяця, місце блаженних душ, свобода
волі, святість завітів. Друге небо – це небо Меркурія, спокута
первородного гріха, яке дарує безсмертя душі та воскресіння мертвих.
Третє небо – небо Венери, небо тих, хто повен любові. Четверте небо –
це Сонце, мудрість. П’яте небо – небо Марса, небо воїнів за віру.
Шосте небо – небо Юпітера, небо справедливості і незбагненного
небесного правосуддя. Сьоме небо – небо Сатурна, небо споглядання,
таємниці долі і призначення. Восьме небо – зоряне, небо святкування,
небо випробування у вірі, у надії, в любові. Дев’яте небо Данте
називає кришталевим, небом ангелів. Тут є першопричина, рушійна
сила всього світу. Дев’ять ангельських кіл і сліпуче яскрава точка в
центрі – ось рай за Данте. Найвище ж за все – емпірей, де можливе
споглядання божества, найвище осяяння.
У XVI ст. протестанти-реформісти, відчуваючи загальне
незадоволення матеріальними інтересами та занепадом Римо-
католицької церкви, пропонували своїм послідовникам інший варіант
раю, де центральним моментом є зустріч і поєднання з Богом. У 1517
році Мартін Лютер, пориваючи з Римо-католицькою церквою,
запевняв, що лише віра, а не пожертви попам (клергії) допоможе
досягти раю. У XVIII ст. шведський містик Емануель Сведенборг
написав книгу (1758 р.), де запевняв, що побував у раю: це місце не
дуже відрізняється від життя на Землі, там люди так само їдять та
п’ють, відбувають свої щоденні справи, часом не знаючи, що вони вже
померли. Для Емануеля Сведенборга рай – відчутний (чуттєвий) світ із
громадськими садами та парками. На думку письменника С.С.Люїса
("Велике розлучення", 1945 р.), потрапити до раю так само легко, як
проїхатися в автобусі, але не всі лишаються там, а лише ті, які вміють
покинути всі свої земні турботи та тривоги (як наприклад, гордість та
марнославство), тому це місце не для всіх.
Клірики сьогодні вважають рай символічним, бо ж люди
мріють про рай, виходячи із своїх конкретних бажань. Політики та
релігійні лідери, знаючи це, часто вміло маніпулюють людьми.
Уявлення про рай не лише єднають, але й роз’єднують людей,
навіть однієї віри. На думку багатьох політичних та релігійних
експертів, сьогодні в Палестині набагато більше людей і набагато
сильніше вірують у рай, ніж це було 20 років тому. Палестинці вірять,
що якщо помруть в ім’я ісламу, зразу ж перейдуть на сьоме небо і
перебуватимуть із 70 (за іншими даними 72) дівами. Ідея раю надає
сили і презирство до смерті тим, хто йде на смерть. Палестинські
підлітки говорять про те, що мріють стати шахідами (жертвами-
смертниками), як інші діти мріють бути лікарями чи пожежниками.
Для них рай уявляється як дуже близька реальність: зелені сади,
фруктові дерева і омріяна свобода. Все це суперечить тому, що їх
оточує. Можливо, із-за цього створюється перекручене уявлення про
54 55
те, що, вбивши інших людей в ім’я ісламу, можна потрапити до раю.
Ще не так давно, у 80-х роках ХХ-го ст., іранські підлітки, так само
вірячи, що, загинувши за Іранську Ісламську революцію, зразу
потраплять до раю, безстрашно йшли на артилерійський вогонь
іракських бойових позицій. Багато хто з них ховав на грудях книжку
“Ма-ад” (буквально – “Воскресіння”), написану іранським релігійним
лідером, у якій про рай говорилося, як про п’ятизірковий готель: Там,
у раю, є мармуровий замок, в якому 70 смарагдових кімнат... У кожній
кімнаті – 70 служниць”. Один із іранських польових командирів назвав
таку візуалізацію раю пропагандою, написаною спеціально для
молодих, неодружених чоловіків, які живуть у бідності.
Упродовж останніх десяти років терористичні групи Хамас та
Ісламський джихад також обіцяють самогубцям-бомбистам простоту
зустрічі з Богом, досягнення найвищого рівня раю (9-те небо), жінок, а
також кращі умови існування після смерті не лише для них самих, а й
для членів їх сімей. Насправді Коран зображає рай надзвичайно
привабливо для кожного мусульманина, особливо для тих, хто живе в
пустелі. Зокрема, сура 55 присвячена райським нагородам: фруктові
плоди, гранати, м’які дивани і “зелені-зелені пасовиська”: “І крім двох
– ще два сади, темно-зелені. В них – два джерела, що струменять
водою. В них плоди, і пальми, і гранати. В них – з будь-яких плодів –
два сорти. Опираючись на ліжка, що з підкладками із парчі, а зірвати
плоди в обох садах – близько”. Коран також говорить про те, що вірні
будуть втішені уріями (дівами) із надзвичайно білою шкірою та
темними очима. “Там скромниці, що не торкнувся їх ні чоловік, ні
джин. Вони – мов яхонт і перлини. В них – добротні, прекрасні,
темноокі, скриті у шатрах, Не торкнувся до них ні чоловік, ні джини”.
Взагалі, у Корані не вказано точну кількість дів, і не зовсім зрозуміло,
звідки пішло це уявлення про 70 чи 72 діви, можливо, що з ранніх
коментарів до священної книги. На думку істориків ісламу, досить
раннє посилання на дів пояснюється тим, що перші мусульмани, які
жили в Мецці, переслідувалися за свій монотеїзм, а тому обіцяння
нагород повинно було бути яскравішим, ніж при розбудові
ісламського суспільства, і мало захоплювати уяву послідовників
конфесії. Сьогодні більшість мусульман основної течії ісламу
уявляють рай як щедрий сад, повний чуттєвих насолоди та духовного
блаженства (=миру), такого, який смертним не можна й уявити.
Помірковані мусульманські вчені із запалом дискутують з питань
фундаменталістського погляду на рай. Вони вважають, що описи раю
метафоричні, людські спроби описати те, що не піддається людському
розуму, невтішні. З іншого боку, іслам надзвичайно різко
висловлюється проти самогубств. І хоча текст Корану обіцяє рай
воїнам, які віддають своє життя за Бога, там вимагається, щоби це
відбувалось у так званій “справедливій війні”. У Корані є рядки такого
змісту: Якщо ти вбив хоч одну невинну людину – це якби ти вбив усе
людство.
Сьогодні політичні інтереси народів, які сповідують різні
релігії, часто не збігаються, і це викликає нові й нові конфлікти, що
мають наслідком не лише непорозуміння і накопичення негативних
емоцій, але й втрату людських життів. Разом з тим, дослідження того,
у що вірують ці народи, показує більше спільного, що бажанням
кожного є мир – і на Землі, і на Небі.
В.Бодак
* (м. Київ)
СПІВВІДНОШЕННЯ РЕЛІГІЇ І КУЛЬТУРИ:
ОСНОВНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ**
Серед соціально-історичних і теоретико-пізнавальних проблем,
якими займається культурологія релігії, чільне місце належить
проблемі співвідношення релігії і культури. Її важливість традиційно
розкривається через з’ясування сутності, значення, еволюційних змін,
динаміки і взаємозв’язку цих двох явищ і сфер суспільного життя.
Досліджуючи співвідношення релігії і культури, можна
спиратися на різні методологічні підходи, в основі яких лежать ті чи
інші аксіоматичні положення. Якщо вважати, що релігія є основою і
вихідною точкою культури і що культура має надприродне джерело,
будучи породженням релігії, тобто висновувати, що без релігії
культури бути не може і без неї вона втрачає зміст, то такі підходи
класифікуються як теологічні. Якщо культура і релігія виступають
принципово різними речами, більш того - вони антагоністичні між
собою і культура витісняє релігію як суспільне явище, то така точка
зору є притаманною марксистській філософії, зокрема ранньому
Енгельсу. Сьогодні домінантним є уявлення про релігію як один із
структурних компонентів культури, роль якого історично змінюється.
*
Бодак В.А. – кандидат філософських наук, докторант Інституту філософії імені
Г.С.Сковороди НАН України.
**
© Бодак В.А., 2003
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20052 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0032 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:41:34Z |
| publishDate | 2011-05-19 |
| publisher | Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Семчинський, К. 2011-05-20T11:08:27Z 2011-05-20T11:08:27Z 2011-05-19 Мир і рай: пошук ідентичності / К.Семчинський // Українське релігієзнавство.— 2003. — № 25. — С. 48-55. — укр. XXXX-0032 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20052 uk Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України Філософія, культурологія та історія релігії Мир і рай:пошук ідентичності Article published earlier |
| spellingShingle | Мир і рай:пошук ідентичності Семчинський, К. Філософія, культурологія та історія релігії |
| title | Мир і рай:пошук ідентичності |
| title_full | Мир і рай:пошук ідентичності |
| title_fullStr | Мир і рай:пошук ідентичності |
| title_full_unstemmed | Мир і рай:пошук ідентичності |
| title_short | Мир і рай:пошук ідентичності |
| title_sort | мир і рай:пошук ідентичності |
| topic | Філософія, культурологія та історія релігії |
| topic_facet | Філософія, культурологія та історія релігії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20052 |
| work_keys_str_mv | AT semčinsʹkiik miríraipošukídentičností |