Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 1997 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1997
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200527 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні / В. Огнівець // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 142-148. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859673622249996288 |
|---|---|
| author | Огнівець, В. |
| author_facet | Огнівець, В. |
| citation_txt | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні / В. Огнівець // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 142-148. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-11-30T14:59:15Z |
| format | Article |
| fulltext |
Валерій Огнівець
*
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ У СВІТІ
І В УКРАЇНІ
Реформування економічних відносин у ринковому напрямку сприя
ло появі в Україні великої кількості нових термінів і понять. В останні
роки широко використовується термін «менеджмент». Разом з тим за
стосовується і поняття управління. Що спільного та відмінного у цих
двох категоріях?
Управління є цілеспрямованою дією на об’єкт з метою змінити його
стан або поведінку у зв'язку із зміною обставин. Управляти можна
технічними системами, комп'ютерними мережами тощо. Під менедж -
ментом розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або ок -
ремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досяг -
нення визначених цілей. Термін «менеджмент» походить з англійської і
означає, керувати; «управляти»; стояти на чолі; завідувати; бути здат
ним справлятися з чимось, якоюсь проблемою. Французький економіст
Бернар Гурней зазначає, що управління — це галузь суспільних наук,
яка описує та пояснює структури та діяльність органів, які складають
апарат держави і громадських колективів та підпорядковані державній
владі.
Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови, впер
ше виданий ще у 1933 році, дає таке тлумачення:
1) Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (пра
цівниками).
2) Менеджмент — це влада і мистецтво керівництва.
3) Менеджмент — це вміння і адміністративні навики організову
вати ефективну роботу апарату (служб працівників).
4) Менеджмент — це органи управління, адміністративні одиниці,
служби і підрозділи.
З функціональних позицій менеджмент — це процес планування,
організації взаємодії, мотивації і контролю, необхідних для формуван
ня та досягнення цілей організації.
За напрямками здійснення менеджмент поділяється на три види:
— виробничий менеджмент;
— фінансовий менеджмент;
— маркетинг.
Український економіст Валерій Терещенко підкреслює, що менед
жеризм як американська теорія управління пересуває центр ваги право
вих питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських відносин,
психофізіологічної праці, психотехніки, колективної психології. Менед -
жери розглядаються як розпорядники економічного життя суспільства.
Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забез
печує реалізацію мети підприємства — задоволення соціальних потреб
через ринок, тобто виробництво товарів або надання послуг.
Отже, враховуючи широку розповсюдженість у світі терміну ме
неджмент, його доцільно застосовувати і у нас у розумінні управління
людьми, колективами працівників, організаціями. Це буде сприяти вста
новленню продуктивних контактів українських управлінців із західни -
ми менеджерами.
142 Сіверянський літопис
До основних категорій менеджменту слід віднести поняття органі
зації, процесу і функцій управління, рівнів управління, методів менедж
менту, стилів керівництва (лідерства), управління колективом (групою),
комунікації тощо.
Центральною фігурою сучасного менеджменту є менеджер. Ме
неджер — це керівник ринкової орієнтації, який чутливо реагує на змі
ну ситуації у ринкових відносинах. Але це не кожен керівник, а лише
той, хто своєчасно впливає на кон’юнктуру іі динаміку попиту та пропо
зицій, вміло перебудовує виробництво (діяльність) з урахуванням ви
мог ринку.
Американський економіст Мінцберг виділив 10 управлінських ролей
(видів діяльності) менеджерів, які він поділив на три групи:
1. Міжособисті ролі.
1.1. Г оловний керівник.
1.2. Лідер.
1.3. Ланка, яка зв’язує із зовнішніми організаціями та особами.
2. Інформаційні ролі.
2.1. Приймач інформації (внутрішньої і зовнішньої).
3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень.
3.1. Підприємець, який веде пошук можливостей вдосконалення ор
ганізації.
3.2. Ліквідатор порушень у діяльності організацій.
3.3. Розповсюджувач ресурсів.
3.4. Відповідальний за переговори, які веде організація.
Як відомо, крім менеджера, у ринковій економіці важливу роль
відіграє інша ключова фігура — підприємець. Підприємництво за своєю
сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в еконо
міці, забезпечення економічного росту, формування заново створеного
капіталу (нових підприємств), забезпечення результативної інновацій
ної та інвестиційної діяльності тощо.
Таким чином, підприємець — це людина, яка готова йти на ризик,
новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-
небудь нового, яке має цінність; бере на себе фінансову, моральну
та соціальну відповідальність; отримує грошовий прибуток та особисте
задоволення від досягнутого.
Але існують і свої відмінності між менеджером та підприємцем. Це
в першу чергу:
1. Стратегічна орієнтація. Менеджер зорієнтований на виконання
плану і досягнення ефективності тих ресурсів, які є в його розпоряд -
женні, а підприємець — на пошук нових можливостей.
2. Здійснення задуманого. Менеджер приймає рішення і будь-що
намагається його виконати, а підприємець — ризикує і може змінюва
ти і дею, яка виявилась нежиттєздатною.
3. Залучення ресурсів. Менеджер залучає ресурси з метою забез -
печення роботи підрозділів, а підприємець — для, досягнення встанов
леної мети.
Тому менеджер зацікавлений у нагромадженні фондів, а підпри -
ємець проявляє гнучкість, ризикованість, використовує оренду, кредит
тощо.
4. Організаційна структура. Менеджер використовує ту організацій
ну структуру управління, яка склалась іі має ієрархічну природу, а під
приємець віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам,
які опираються на неформальні зв’язки.
У певній мірі ролі менеджера і підприємця можуть перекликатись.
Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, врешті - решт
Сіверянський літопис 143
може його очолити, тобто стати менеджером. В свою чергу, менеджер,
може відкрити свою справу Іі, стати підприємцем. Однак ролі менедже
ра та підприємця можуть збігатися тільки тимчасово, тобто через пев
ний час функції працівника конкретизуються і він займе відповідну по -
зицію в організації.
Об'єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської
праці. При цьому слід розрізняти горизонтальний поділ (призначення
конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний
(координація управлінської роботи).
Саме вертикальний поділ приводить до створення рівнів управлін
ня. Американський соціолог Парсонс виділяє три рівні управління:
— технічний;
— управлінський;
— інституційний.
Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):
— керівники низової ланки (операційні управлінці);
— керівники середньої ланки;
— керівники вищої ланки (див. мал. 1).
Інститутський
рівень Управління вищої ланки
Управлінський рівень Управління середноьї ланки
Технічний рівень Управління низової ланки
Малюнок 1. Рівні управління
Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління та
чисельності управлінців.
До керівників низової ланки належать майстер, начальник, вироб
ничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедрою, старший прода
вець тощо.
До складу: керівників Середньої ланки входять начальник управлін
ня, завідувач відділом, декан, начальник цеху та інші категорії праців -
ників. .
Керівниками вищої ланки є директор або президент фірми (під
приємства) їх заступник тощо.
Управління існує відтоді, коли почали виникати відносини між
людьми, з’явилися перші організації, елементи виробничо-господарської
діяльності. Практика управління формувалась в Шумерії, Македонії
при Олександрі Македонському, Римі, Київській Русі та інших старо
давніх державах. На чолі організацій стояли королі, царі, князі, воєво
ди, генерали.
Управлінню до 1900 року властиві такі особливості:
— менші, ніж в сучасних умовах пропорції між чисельністю керів -
ників і не керівників;
— невелика чисельність керівників середньої ланки;
— мала чисельна група керівників вищої ланки;
— підвищена роль лідера (головног керівника);
— переважаюче використання адміністративно - командних важелів.
Слід відзначити, що в історії є випадки, коли структури управління,
які виникли в стародавні часи, збереглися до наших часів. Прикладом
може бути структура управління католицькою церквою: папа (голов -
ний керівник), кардинали, архієпископи, єпископи і приходськї свяще-
144 Сіверянський літопис
ники. У певних межах прикладом може бути і структура управління
православною церквою.
Однак до кінця XIX століття наукові підходи в галузі управління
не використовувались. Навіть великі успіхи Роберта Оуена (початок
XIX століття) у використанні системи оплати праці, методів, оцінки тру -
дового вкладу, способів покращення умов праці не сприяли посиленню
досліджень у галузі управління.
Інтерес до управління почав проявлятись на початку XX століття
в СІЛА. З моменту опублікування книги Фредеріка І. Тейлора «Прин-
ципи наукового управління» (1911 рік) управління стає галуззю само
стійного наукового дослідження.
Як предмет науки, управління пройшло певні етапи свого розвитку.
Американський менеджмент виділяє такі кроки на цьому шляху:
1 етап. Підходи на засадах виділення різних шкіл. Тут можна ви
ділити наступні школи:
Школа наукового управління (1885— 1920 pp.) найтісніше пов'яза
на з роботами Фредеріка І. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрейт, Генрі
Гантта. Вони займались дослідженнями на рівні організації продуку
ванням виробничого менеджменту. Тейлор і Гілбрейт, які починали свою
кар’єру робітниками, займались спостереженнями, замірами і аналізом
операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням
праці тощо.
Класична (адміністративна) школа управління (1920— 1950 pp.) за
початкована Анрі Файолем, якого часто називають батьком менеджмен -
ту. Він керував французькою вугільною компанією, тобто був крупним
менеджером, як і інші засновники адміністративної школи Ліндан Ір-
зік (консультант з питань управління в Англії), Джеймс Д. Муні (пра-
цював в компанії «Дженерал Моторе»), Саме представники цієї школи
управління розвинули принципи управління. Позитивну роль відігра
ють 14 принципів менеджменту Файоля:
— поділ праці;
— повноваження та відповідальність;
— дисципліна;
— єдність напряму діяльності;
— винагорода персоналу;
— централізація;
— скалярний ланцюг (ієрархія управління);
— порядок;
— справедливість;
— стабільність робочого місця персоналу;
— ініціатива;
— корпоративний дух.
Було описано функції управління (за Файолем — це планування,
організація, розпорядництво, координування та контроль).
Систематизовано підхід до управління всією організацією.
Школу людських стосунків (1930— 1950 pp.) заснували Мері Пар
кер Фолліт та Елтон Мейо. Фолліт перша визначила менеджмент як
«забезпечення виконання роботи з допомогою інших ойіб». Школа ре
комендувала використовувати прийом управління людськими відноси
нами шляхом впливу безпосередніх керівників та працівників, консуль
тації з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування
на роботі.
Школа поведінських наук (1950 — до нашого часу) формувалась
Крисом Анджирисом, Ренсоном Лайкертом, Дугласом Мак Грегорем
Фредеріком Гербергом та іншими вченими — біхівіористами. В основі
Сіверянський літопис 145
лежать методи налагодження міжособистих відносин, підвищення ефек -
тивності людських ресурсів.
Школа науки управління (кількісного підходу) (1950 р. і до на
ших днів) виникла в Англії під час другої світової війни як наслідок
пошуку шляхів боротьби з масовими німецькими повітряними удара
ми, підводним німецьким флотом, а також висадкою союзників в
Європі.
2 етап. Прецесійний підхід. Управління розглядається як процес,
тобто як сукупність безперервних взаємозв’язаних дій. Ці дії, кожна з
яких,є також процесом, називають функціями менеджменту. Сучасний
підхід (згідно з підходами Майкла Мейсона, Майкла Альберта та Фран
кліна Хедоурі) виділяє чотири функції (мал. 2).
Зворотний зв’язок
Малюнок 2. Функції менеджменту та їх взаємозв’язок
З етап. Системний підхід. Базується на використанні теорії систем
у менеджменті з кінця 50-х років. Система — це сукупність взаємозв’я
заних елементів (частин), які постійно взаємодіють і визначають її ха-
рактер. Всі організації (об’єкти управління) є системами, які склада
ються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди і цілі.
Існують закриті (мають фіксовані жорстокі кордони, не залежать
від оточуючого середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім се
редовищем) системи. Всі організації є відкритими системами.
Крупні частини систем самі можуть складати системи, які по від
ношенню до першої системи можна називати підсистемами (цехи, від
діли тощо). Цей поділ може подовжуватись. Слід вивчати всі системи
організації (технічну, економічну, соціальну та інші). Попередні шко
ли фіксували увагу на якійсь одній підсистемі, що і приводило їх до нев -
дач (наприклад, біхевіористи вивчали тільки соціальну підсистему).
Графічне зображення організації як відкритої системи представле
но на мал. 3:
Малюнок 3. Графічне зображення організації як відкритої системи
4 етап. Ситуаційний підхід. Розроблений у кінці 60-х років, ситуа
ційний підхід витікає з поняття ситуації як конкретної низки обставин,
що впливають на організацію протягом певного часу. Він направлений
на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управ -
лінських ситуацій. з метою найбільш ефективного досягнення цілей ор-
ганізації. При цьому менеджер повинен:
1. Розуміти процес управління, аспекти індивідуальної і групової
поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотива -
ції і контролю, кількісні методи прийняття рішень.
146 Сіверянський літопис
2. Вміти оцінювати сильні і слабкі сторони методик, які використо
вуються.
3. Правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу
роль в даній ситуації, і ефект від переміни змінних величин.
4. Знаходити прийоми менеджменту, які будуть маги найменший
негативний ефект.
В УКРАЇНІ УПРАВЛІНСЬКА НАУКА розвивалась в рамках під
ходів, які панували в колишньому Радянському Союзі. Хоча науково-
пошукові дослідження направлялись врешті-решт на вдосконалення ад
міністративно-командної системи, певний досвід (позитивний і негатив -
ний) в галузі управління був накопичений.
Науковці виділяють сім етапів розвитку управлінської науки в ра-
дянський період.
На 1 етапі розвитку теорії управління (жовтень 1917 р. — бере
зень 1921 р.) розроблялись форми і методи державного централізовано -
го управління виробництвом, обгрунтовувались принципи централізму,
організаційні методи управління, диктатура та державне регулювання.
У 2 періоді (1921— 1928 pp.) здійснювалось подальше вдоскона
лення адміністративного управління виробництва, були зроблені спро
би застосування так званого госпрозрахунку як основи економічних ме
тодів управління, з’явились трести іі синдикати, а також формально вив -
чались можливості участі трудящих в управлінні.
3 період (1929— 1945 pp.), пов’язаний з організацією індустріальної
бази суспільного виробництва, і присвячувався вдосконаленню струк -
тур управління, методів підбору та підготовки кадрів, планування і ор -
ганізації виробництва.
4 період (1946— 1965 pp.) характеризується пошуком нових форм
функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою пе
реходу до територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт
привела до поглиблення адміністрування.
У 5 періоді (1965— 1975 pp.) була здійснена спроба проведення гос
подарської реформи шляхом посилення ролі економічних методів управ
ління. Цей стан підтвердив неефективність реформ, які проводяться в
рамках адміністративно - командної системи.
6 етап (1976— 1988 pp.) характеризується все більш глибоким ус
відомленням неможливості реформування адміністративно-командної
системи, яка складалась в економіці Радянського Союзу. Він підтвердив
необхідність радикальної зміни економічних відносин, корінних еконо
мічних реформ, проведення яких слід віднести до 7 етапу. В свою чергу,
7 етап можна поділити на п’ять лідетапів, які започаткувались з 1985 р.
I — робота підприємств за першою моделлю господарського роз
рахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку.
II підетап — застосування другої моделі господарського розрахун
ку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних
відносин.
III підетап — впровадження прогресивних форм організації праці,
посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи.
IV підетап — впровадження територіального госпрозрахунку на
всіх рівнях управління.
V підетап — початок ринкових реформ. Реалізація цього підетапу
здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економі
ки України.
Сіверянський літопис 147
Період формування національної економіки України і проведення
економічних реформ вимагає окремого вивчення і викладу.
На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий вклад вно
сили такі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгма-
нор, М. Зібер, С. Подолянський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський,
М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблий, Т. Войнаровський, В. Бан-
дера, І. Коропецький та інші.
Джерела та література:
1. Туган - Барановский И. И. Психологические факторы общественного развития //
Мир божий. — 1890. — Август. — С. 9.
2. Косенко А. Кодекс поведінки при стресі. — Урядовий кур’єр. — 1994. — 22 лют.,
№ 30. — С. 8.
3. Білорус О. Г., Панченко С. Г. Менеджмент: конкурентоздатність і ефективність. —
К., 1992. — С. 40.
4. Корбпецышй I. С. Українські економісти століття та західна наука, — К., 1993,
— С. 247.
7. Мейкон М. X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.,
1992. — С. 702.
8. Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія. Навчальний посібник. Пер.
з рос. — К., 1993. — С. 336.
148 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200527 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T14:59:15Z |
| publishDate | 1997 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Огнівець, В. 2024-12-05T12:48:16Z 2024-12-05T12:48:16Z 1997 Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні / В. Огнівець // Сіверянський літопис. — 1997. — № 6. — С. 142-148. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200527 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Економіка Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні Article published earlier |
| spellingShingle | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні Огнівець, В. Економіка |
| title | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні |
| title_full | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні |
| title_fullStr | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні |
| title_full_unstemmed | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні |
| title_short | Історія розвитку менеджменту у світі і в Україні |
| title_sort | історія розвитку менеджменту у світі і в україні |
| topic | Економіка |
| topic_facet | Економіка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200527 |
| work_keys_str_mv | AT ognívecʹv ístoríârozvitkumenedžmentuusvítíívukraíní |