Петро Могила і українська філософія XVII ст.

Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — 328 с. (Видавець — Український Центр духовної культури). Тепер, коли немає в Україні політичних заборон щодо вивчення національної історії, вчені прагнуть різнобічно аналізувати українську культуру. Більше уваги стало приділятись...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1998
Автор:	Шевченко, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1998
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Філософська скарбниця
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200608
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Петро Могила і українська філософія XVII ст. / В. Шевченко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 130-135. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200608
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2006082025-02-09T14:04:22Z Петро Могила і українська філософія XVII ст. Шевченко, В. Філософська скарбниця Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — 328 с. (Видавець — Український Центр духовної культури). Тепер, коли немає в Україні політичних заборон щодо вивчення національної історії, вчені прагнуть різнобічно аналізувати українську культуру. Більше уваги стало приділятись і дослідженням філософської бази української культури, включенню її в сучасний соціокультурний процес. Серед видань 1997 р. вагомий внесок у виконання цього завдання робить книга В. М. Нічик, що висвітлює багатогранну просвітницьку, філософську та церковно-політичну діяльність П. Могили. 1998 Article Петро Могила і українська філософія XVII ст. / В. Шевченко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 130-135. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200608 uk Сiверянський літопис application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Філософська скарбниця Філософська скарбниця
spellingShingle	Філософська скарбниця Філософська скарбниця Шевченко, В. Петро Могила і українська філософія XVII ст. Сiверянський літопис
description	Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — 328 с. (Видавець — Український Центр духовної культури). Тепер, коли немає в Україні політичних заборон щодо вивчення національної історії, вчені прагнуть різнобічно аналізувати українську культуру. Більше уваги стало приділятись і дослідженням філософської бази української культури, включенню її в сучасний соціокультурний процес. Серед видань 1997 р. вагомий внесок у виконання цього завдання робить книга В. М. Нічик, що висвітлює багатогранну просвітницьку, філософську та церковно-політичну діяльність П. Могили.
format	Article
author	Шевченко, В.
author_facet	Шевченко, В.
author_sort	Шевченко, В.
title	Петро Могила і українська філософія XVII ст.
title_short	Петро Могила і українська філософія XVII ст.
title_full	Петро Могила і українська філософія XVII ст.
title_fullStr	Петро Могила і українська філософія XVII ст.
title_full_unstemmed	Петро Могила і українська філософія XVII ст.
title_sort	петро могила і українська філософія xvii ст.
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	1998
topic_facet	Філософська скарбниця
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200608
citation_txt	Петро Могила і українська філософія XVII ст. / В. Шевченко // Сіверянський літопис. — 1998. — № 3. — С. 130-135. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT ševčenkov petromogilaíukraínsʹkafílosofíâxviist
first_indexed	2025-11-26T15:57:43Z
last_indexed	2025-11-26T15:57:43Z
_version_	1849869116325756928
fulltext	ФІЛОСОФСЬКА СКАРБНИЦЯ Володимир Шевченко ПЕТРО МОГИЛА І УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФІЯ XVII СТ. Культура України XVII ст. має значний шерег видатних постатей, серед яких у першій половині століття яскраво виділяється київський митрополит, філософ, письменник і просвітник Петро Могила. Друга половина століття виділяє учня і послідовника П. Могили, провідника ідеї української державності, закладеної Б. Хмельницьким, чернігово- сіверського архієпіскопа, філософа, письменника і просвітника Лаза- ря Барановича. Якщо П. Могила ідейно готував грунт для зростання і збирання української потуги, що реалізувала себе в національно-виз- вольній війні, заснувавши козацьку республіку («Гетьманщину»), то Л. Баранович духовно зміцнював її підвалини, шукав способи її поси- лення на дорогах морально-світоглядного згуртування українського на- роду. Але трапилось так, що і постать П. Могили, і особистість Л. Бара- новича надовго пішли у забуття після того, як наприкінці XVII ст. Київська митрополія і Чернігівська архієпискогіія потрапили під владу Московської патріархії. Книги П. Могили і Л. Барановича, за незнач- ним винятком, були заборонені як такі, що не відповідали світоглядно- філософським засадам російського православ’я. Таке ставлення до них було одним із аспектів політики Російської імперії, скерованої на ни- щення історичної пам’яті та філософських засад української культури. Тепер, коли немає в Україні політичних заборон щодо вивчення національної історії, вчені прагнуть різнобічно аналізувати українську культуру. Більше уваги стало приділятись і дослідженням філософської бази української культури, включенню її в сучасний соціокультурний процес. Серед видань 1997 р. вагомий внесок у виконання цього завдан- ня робить книга В. М. Нічик, що висвітлює багатогранну просвітницьку, філософську та церковно-політичну діяльність П. Могили. 1 Варто відзначити, що авторка — Валерія Михайлівна Нічик наро- дилась і виросла в с. Антонівці Варвинського району на Чернігівщині. Закінчивши філософський факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, працювала викладачем, але згодом свою професійну діяль- ність пов'язала з Інститутом філософії НАН України. Валерія Михай- лівна — доктор філософських наук, професор, понад тридцять років до- сліджує історію української філософії, автор багатьох книжок і статей, 1 Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997. — 328 с. (Ви- давець — Український Центр духовної культури) 130 Сіверянський літопис відомих в Україні і за рубежем. Вона добра вчителька, котра спряму- вала на дорогу філософських шукань десятки здібних науковців. Проте книга про творчість П. Могили відрізняється від усіх написа- них нею раніше принциповими особливостями. Завдяки ним, праця ці- кава не тільки для професійних філософів, але й для істориків, політо- логів, педагогів, літераторів, релігієзнавців, словом, для усіх тих, хто прагне грунтовних знань про витоки й основи українського характеру, української культури й державності. Спеціалістів-істориків, напевне, зацікавить викладена у «Вступі» методологія, якою користувалась В. М. Нічик. Вона — плід багаторіч- них досліджень авторки, концентрований виклад її досвіду як автори- тетного вченого. Методологія, підкреслює В. М. Нічик, має принципове значення в дослідженнях, джерелознавчою базою яких «є історична па- м’ятка, тобто певна виокремлена для детального культурно-світогляд- ного аналізу сукупність книжкових текстів» (с. 8). Методологія утво- рюється сукупністю принципів, у світлі яких сприймається історичне джерело. Але метод, зазначає В. М. Нічик, «створюється не до початку дослідження, не без ознайомлення з тим, що досліджується, а в його процесі» (там само). Через це результати вивчення, їх цінність та ак- туальність залежать як від наукової та загальнофілософської підготов- ки дослідника, так і від суспільних запитів доби. Саме нова методологія, якою користується В. М. Нічик, дозволила їй глибоко і всебічно проаналізувати у творах П. Могили теми духовної єдності українського народу, його державності, громадянської спільно- сті, морально-політичних і світоглядно-філософських засад всього ук- раїнського суспільства. Розкриття цих тем групується у три розділи книги, перший з яких має назву «Толерантність як передумова розбу- дови духовної єдності нації». Виходячи з того, що найсуттєвіші риси світогляду П. Могили про- являються як релігійна толерантність, широкий екуменізм, любов до ближнього, милосердя, терплячість, В. М. Нічик підкреслює, що така, тобто гуманістична, орієнтація світогляду давала можливість митропо- литу проводити високоморальну й гнучку політику як в інтересах право- славних, так і всіх сущих в Україні, незалежно від конфесійної належ- ності. Базу і суспільний грунт широкої толерантності утворює, з погля- ду просвітника, високоосвічений розум і закон — моральний та держав- ний. «Могила, — підкреслює В. М. Нічик, — знав, що де закон, там і розум» (с. 46). Твердження, прямо скажемо, актуальне і в наші дні, плин яких нерідко насичений суперечностями між розумом і законами та навпаки. Особливо, наголошує В. М. Нічик, митрополит наполягав на тому, що гармонія між законом і розумом у суспільстві можлива тоді, коли національна еліта всебічно працює заради піднесення культури народу. «Проте Могила не протиставляв еліту та простолюд як генетично й пси- хологічно відмежовані одна від одної раси, не вважав, що еліта уособ- лює дух нації, а простолюд є лише її тілом, зануреним у сферу виключ- но матеріальних інтересів, як це згодом робив Донцов» (с. 69). Еліта, вважав просвітник, постійно змінюється і самооновлюється завдяки по- яві нових творчих, вольових і життєздатних груп, що витісняють стару еліту, котра втратила розуміння потреб свого народу, його віру, зви- чаї, мову тощо, внаслідок чого вона втратила і здатність бути рушій- ним чинником українського суспільства. Використовуючи велику і на сьогодні ще належно не вивчену дже- рельну базу, численні історичні факти, В. М. Нічик у першому розділі своєї грунтовної праці переконливо доводить, що всі засновані П. Мо- гилою суспільні інституції, очолюваний ним вчений гурток Києво-Печер- Сіверянський літопис 131 ської лаври, численні однодумці серед козацької старшини і духовенст- ва, викладачів Київського колегіуму, його особиста невтомна літера- турно-просвітницька праця, скеровувались на об’єднання й згуртування українського народу. Тобто церковно-політична і духовно-творча діяль- ність митрополита, підкріплюючись трудами його сподвижників, була потужним націотворчим чинником. Другий розділ книги — «Роздуми про; державу і церкву» — своєю назвою промовляє сам про себе. Він присвячений викладу досліджень В. М. Нічик питань появи «серед українського населення тенденцій, хоч І не завжди чітко усвідомлюваних, до побудови власної держави» (с. 96), а також тенденції до утворення в Україні власної православної церкви. Отже, цей розділ акцентує соціально-філософські аспекти погля- дів П. Могили, котрі до нашого часу ніколи не вивчались. Аналізуючи орієнтацію національною елітою всього українського народу, насамперед козацтва, на політичну й культурну консолідацію, В. М. Нічик зазначає, що така орієнтація спиралась на усвідомлення історичної спільності українців із Київською Руссю. Причому ця спіль- ність сприймалась як міфологічний образ абсолютного начала в Украї- ні державного життя. Передісторія Київської Русі не бралась до уваги і сприймалась як така, що не має зв’язку з історією України. Спираючись на праці П. Могили, історичні документи й твори авто- рів XVI—XVIII ст., В. М. Нічик переконливо доводить, що міф про Ки- їську Русь, як початок державності, заважав розумінню її як політич- ної реальності, що охоплювала різнорідні сущі в ній етносинації. Ви- творений українськими «книжниками» міф про «єдиний давньоруський народ» через це гальмував (і продовжує гальмувати) розвиток самосві- домості як українського, так і російського народів. Заодно В. М. Нічик аргументовано показує, що автори XVI—XVII ст. (С. Кленович, И. Ве- рещинський, С. Пекалід, 3. Копистенський та ін.) намагались підкрес- лити соціально-психологічні особливості українців, що виявлялись у своєрідності звичаїв, ремесел, навичок, вірувань тощо. Усвідомлення української самобутності, вказує В. М. Нічик, вело до визнання неперевності історії України в державницькому, церковно- му та культурно-філософському вимірах, що проявилось у творах П. Могили, його попередників і наступників. Дослідниця у другій гла- ві книги докладно розглядає, зокрема, погляди П. Могили на державу, її устрій, владу, якості «освіченого володаря» або «філософа на троні». Розробляючи концепцію «володаря-філософа», зазначає В. М. Нічик, видатний просвітник готував грунт для появи ідеї «Великого князівства Руського», котра в 1657—1658 pp. розглядалась гетьманом І. Вигов- ським вже як реальний проект української державності. Підкреслюється при цьому, що П. Могила співпрацював із Моско- вією, але заклик І. Копинського повністю піддатись їй митрополит роз- цінив як політичну зраду. А коли родич И. Борецького натяк- нув йому на можливість поєднання української церкви з московською, то Могила відповів, що «за це належало б посадити його на палю» (С. 113). Визначну роль П. Могила відіграв, як показано у праці В. М. Ні- чик, у вирішенні питань православно-церковного об’єднання України. Проявилось це в церковній реформі, упорядкуванні обрядів та літургії, розробці необхідної богослужбової літератури, зокрема «Требника» (1646 p.), що став значною подією в організації українського і світо- вого православ’я. Книга показує, що П. Могила, реорганізуючи право- славну церкву в Україні, спирався на різнобічний досвід християнського гуманізму, набутий в Європі за доби Ренесансу та Реформації, але на- 132 Сіверянський літопис самперед на національні потреби українського народу. Беручи до уваги складність соціокультурних і міжконфесійних процесів в Україні, утис- ки православ’я з боку католицизму, а українського народу — польськи- ми магнатами, митрополит, зазначає В. М. Нічик, натолягав на пріори- теті в суспільному та церковному житті правди і закону, яким повинні були коритись як правителі, так і піддані. Так проводилась вимога рів- ності громадян перед правом і на суді. Закон визнавався головною за- садою раціонального державного і церковного та міжкофесійного по- рядку. Звертає увагу В. М. Нічик і на те, що П. Могила наполягав на не- обхідності творчого, а не догматичного богослів’я. Загалом це відрізня- ло українське православне духовенство від московського. Українські православні ієрархи, передусім П. Могила, підкреслювали зверхність церковного переказу над Писанням. Митрополит, наголошує авторитет- на дослідниця, вважав, що Писання не розповідає все про християнську віру. Багато властивих їй положень апостоли передали Церкві, котра зберегла їх у церковних переказах. Через це надане Церкві самим Свя- тим Духом право тлумачити Писання стоїть вище самого Писання, а право тлумачити священні перекази апостолів — вище змісту цих пе- реказів. Антидогматичність в питаннях богослів’я П. Могили пояснюється своєрідністю тлумачення українськими православними ієрархами XVII ст. Церкви. Вона інтерпретувалась ними як «Духовна Україна», тобто як форма та вияв ідейної та звичаєвої спільності українського народу, загальний репрезентант його духовної культури. Проте, вказує В. М. Нічик, П. Могила відкидав домагання протестантизму зруйнувати авто- ритет церкви, визнаючи відповідні богословські принципи непорушними. Прагнучи всіляко зміцнювати українство як православну єдність, П. Могила діяльно підтримує українську культуру і робить в неї осо- бистий значний внесок. Він сприяє розвиткові архітектури, заохочує книгодрукування, літературну справу, закладає школи, стоїть біля ви- токів першого в Україні і на землях східного слов’янства вищого нав- чального закладу — Києво-Могилянської Академії (1632 p.). Другий розділ книги В. М. Нічик докладно показує, що мету культурно-просвіт- ницької діяльності П. Могила вбачав у реалізації соціальної справед- ливості й рівності людей. Висока освіта, моральне самоудосконалення, «нестяжання», доброзичливість, гуманна етика життя, служіння Вітчиз- ні-Україні, — фундаментальні чесноти, котрі стояли в центрі просвіт- ницьких турбот київського митрополита. Логічно завершує книгу третій розділ, у якому в контексті культур- носвітоглядного підходу розглядається така важлива тема філософії П. Могили, як співвідношення «Бог — Світ — Людина». Відзначимо, що аналіз цієї теми у згаданому контексті здійснюється вперше в істо- ричних дослідженнях української філософії. Причому В. М. Нічик під- креслює, що теоретичне осмислення ідеї Бога в українській думці XVII ст. пов’язане не з вимогами аскетизму і зневаги до людини, що спостерігалось у попередні віки, а з обожненням людських якостей. Зо- крема, Бог у творах П. Могили зображується сповненим «людинолюб- ного милосердя» та «безмірного людинолюбства». Він не тільки неви- димий, неприступний, неосяжний, невимовний тощо, але і «всевладец», «художник», «хитрец», «творец» і «разумов Господь». Розглядаючи концептуальні основи вчення про Світ у філософії П. Могили, дослідниця відзначає момент, який у теперішньому церков- ному релігієзнавстві здебільше замовчується. Йдеться про те, що в хрии- стиянстві співіснують дві концепції світотворення. Згідно з однією, Бог створив Світ з «нічого», а згідно з іншою — Світ створений Богом «із Сіверянський літопис 133 себе». Але у вченні про Світ П. Могили твердиться як про те, що все- суще створене з «нічого», так і про те, що Світ складений із чотирьох стихій: вогню, повітря, води і землі. Все існуюче, навіть сам Христос, вважав митрополит, складається із зазначених вище стихій. Бог же, з погляду мислителя, є непіддатна дослідженню вічність, котра поза часом, а тому непорушна і постійна. Світ, на відміну від Бога, мінливий, хиткий, плинний. Досліджуючи інтерпретацію П. Моги- лою співвідношення Бога і Світу, В. М. Нічик робить висновок про те, що в Україні XVII ст., як і на Заході Європи, зароджується розуміння руху як універсальної властивості світобуття. Стверджувалось перек- ня універсальності всього світобуття. Домінувало при цьому моральне ставлення до Світу, який вважався вельми корисним для людей, бо за своєю сутністю він добрий і прекрасний. Світ, гадалось, спеціально ство- рений Богом-Вічністю для людей. Людина у світі, зазначає В. М. Нічик, уявляється П. Могилою не тільки найдосконалішим божим творінням. Вона складна і багата влас- тивостями, бо є внутрішня і зовнішня, духовна і тілесна, давня і нова. Людина завжди постає цілісною, а всі органи її тіла злагоджено вза- ємодіють. Щоб бути здоровою, людина мусить піклуватись про своє ті- ло. Проте однобічне задоволення потреб тіла здатне, з погляду П. Мо- гили, перетворити людину в істоту пожадливу та непристойно-гріх- полит вважав тих людей аморальними, навіть суспільно небезпечними, для яких «чрево ест богом» або «злото єсть богом». Подібних людей по- стійно переслідує хтивість, гризе хробак скорботи з приводу того, ніби- то у них мало скарбу та маетностей. Заради нагромадження мертвих багатств вони прагнуть видерти для себе пожитки інших людей, крив- дять сиріт і вдів, руйнують життя сусідів, виганяючи їх із власних до- мівок. Одночасно П. Могила, вказує В. М. Нічик, проводив думку, за якою Святий Дух наділяє кожну людину певними «дарами», але не од- наковими. Через це зв’язки людей будуються за принципом «рівної не- рівності», а це означає, що люди повинні ділитись своїм талантом з ін- шими людьми. Хто уникає спілкування з людьми, приховує і не роз- виває свої здібності, той безплідно марнує власне життя. Разом з тим світ і суспільне життя, зазначається в книжці, розумі- лись П. Могилою як театр або агон (змагання), де люди, конкуруючи між собою, грають свої ролі як актори. Дане сприйняття дійсності озна- чало визнання того, що реальне людське життя здійснюється як вільний вияв людської творчості. Тільки вона робить людину радісною і щас- ливою. Причому без пріоритету раціонального начала, з погляду митро- полита, суспільство полонять чуттєві пристрасті, котрі прив’язують лю- дей до світу зла. Схиляючись до раціоналізму, вказує В. М. Нічик, просвітник од- ним із перших в Україні почав вивчати совість. Вона розумілась як «внутрішній регулятивний механізм морального самоконтролю, пов’яза- ного з усвідомленням людиною своєї цілковитої відповідальності за власні помисли, слова й вчинки» (с. 231). Вона нагадує людині про те, що єднає з природою її особистості, вказує людині на вибір вчинку. Особливо хвалив П. Могила працелюбство, бо «з лінощів завжд- яння» (с. 237). Авторка книги у її третьому розділі аналізує загалом значне коло людинознавчих питань, котрі розробляв П. Могила (виховання, стосун- ки батьків і дітей, сім’ї, шлюб тощо). Крім цього, протягом всього ви- кладу дослідженого матерілу В. М. Нічик з’ясовує особливості фор- 134 Сіверянський літопис мування категорій української філософії XVII ст. Такий масштабний аналіз становлення понятійного апарату української філософії В. М. Ні- чик здійснила вперше в науковій літературі. Зрозуміло, що наша рецензія не може охопити всі ті новації, що вигідно виділяють працю В. М. Нічик серед історико-філософських дос- ліджень культури українського бароко. Загальний же рівень змісту кни- ги дає підстави наполягати на тому, що В. М. Нічик не просто робить суттєвий внесок у висвітлення філософської культури України XVII ст. Книга за своєю методологією і методикою вирішення проблем, глиби- ною і шириною змісту є на сьогодні «філософським ключем», що відкри- ває чимало «замків» дверей, за якими упродовж трьох віків були міц- но заховані українофагами скарби українського буття. Отже, книжка В. М. Нічик відкрила принципово нову сторінку «Книги буття» української філософії, історії, політології, культури в ці- лому. Кожен, хто її прочитає, переконається в цьому особисто. Сіверянський літопис 135

Петро Могила і українська філософія XVII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси