Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: аспекти праці |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
НДІ праці і зайнятості населення Мінпраці та НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20063 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики / В. Студінський // Україна: аспекти праці. — 2009. — № 1. — С. 13-16. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859644454582878208 |
|---|---|
| author | Студінський, В. |
| author_facet | Студінський, В. |
| citation_txt | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики / В. Студінський // Україна: аспекти праці. — 2009. — № 1. — С. 13-16. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: аспекти праці |
| first_indexed | 2025-12-07T13:25:57Z |
| format | Article |
| fulltext |
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
13
КККК
ожне суспільство передбачає складну
систему багатофакторних і різноманіт�
них соціальних відносин. Оскільки ко�
жен суб’єкт будує власну цілеспрямо�
вану економічну поведінку на основі
зіставлення свого внеску у суспільне багатство (ма�
теріальне або духовне) з винагородою, яку отримує
від суспільства, він знаходиться перед розв’язанням
складного завдання. Такого роду оцінка відповідно�
сті внеску і винагороди виявляється дуже непрос�
тою, а інколи стає і неможливою. Тому, як правило,
суб’єкт вдається до непрямого, опосередкованого
співвідношення, порівнюючи свій вклад і винагоро�
ду з внесками та винагородами інших суб’єктів, тоб�
то здійснює своєрідне соціальне та економічне по�
рівняння власного економічного становищ зі стано�
вищем інших суб’єктів. Таке порівняння — постійно
діючий соціальний механізм цілеспрямування. З йо�
го допомогою формується оцінка суб’єктом, зокрема
індивідом, соціальної ситуації або визначається сту�
пінь задоволеності та рівень соціальних намагань,
тобто сфера можливих для нього соціальних цілей і
засобів.
Саме в системі такого аналізу виникає поняття
справедливості як одного з найвищих принципів
взаємовідносин між суб’єктами (індивідами). Сама
ж справедливість є дуже складним і багатозначним
поняттям. Так, наприклад, ідея справедливості,
сформульована англійським філософом Г. Спенсе�
ром, передбачає два елемента — позитивний і нега�
тивний. Позитивний елемент полягає у визнанні за
кожним суб’єктом (індивідом) права на безпере�
шкодну діяльність і користування тими благами, які
вона приносить. Проте, оскільки суб’єкти (індивіди)
мають різні здібності та можливості, то в результаті
їх дій неминуча нерівність. Негативний елемент
справедливості, згідно з ідеєю Г. Спенсера, полягає в
тому, що існують межі, зумовлені наявністю інших
суб’єктів (індивідів), які мають однакові права, по�
вага до яких є необхідною умовою суспільного жит�
тя. Неврівноваженість двох елементів призводить
до суперечливості оцінки та розуміння справедли�
вості у сферах моралі, соціуму та економічної реаль�
ності.
У діалогах Платона справедливістю визнається
«правило про те, щоб індивіди не брали того, що на�
лежить іншим, і, у свою чергу, не були позбавлені то�
го, що належить безпосередньо їм». На його думку,
важливим є те, щоб «кожна людина мала і робила те,
що їй належить».
Гіпотетично в комуністичній системі поняття
власне справедливості зовсім зникає, оскільки вже
саме суспільство є справедливим, бо виконується
принцип «від кожного за здібностями, кожному за
потребами». Проте і тут виникає чимало питань, які
насамперед пов’язані з визначенням здібностей і
потреб суб’єктів. У цьому зв’язку більш справедли�
вим був би принцип, який марксистами визначався
для періоду соціалізму: «від кожного за здібностя�
ми, кожному за працею». Але це передбачає еле�
мент певної соціальної нерівності, оскільки мірою
справедливості є праця суб’єкта, тобто його внесок
у сукупний суспільний продукт. Та й зрештою ко�
муністичне суспільство, як твердять ортодокси
марксизму, не є ідеальним суспільством. З цього
приводу С. Платонов зазначав: «Комунізм ... є не
статичний «ідеальний» стан суспільства, а історич�
на епоха, змістом якої є подолання відчуження. ...
Комунізм — це ціла епоха, а не один спосіб вироб�
ництва»1. У цьому аспекті набуває значення і систе�
ма перерозподілу сукупного продукту між членами
суспільства.
Економічна думка певною мірою пояснила прин�
ципи розподілу та перерозподілу матеріальних благ
у суспільстві:
за працею;
за факторами виробництва;
за природним правом людини на життя.
Проте системи розподілу, засновані на зазначених
принципах, виявилися недосконалими, оскільки не�
реалізованою залишилась головна економічна мета
навіть соціально орієнтованої держави. Досі не за�
безпечено справедливого розподілу суспільних до�
ходів, який більш�менш чітко відображав би зв’язок
трудових витрат і рівень споживання певних груп
населення. Якщо справедливість, а відповідно і
ефективність, у розподілі в суспільстві не забезпе�
чується і відсутня довіра до системи розподілу, то в
Питання соціальної справедливості
у контексті соціальної політики
В. СТУДІНСЬКИЙ,
доктор історичних наук
Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
1 Платонов С. После коммунизма / С. Платонов. — М. : Молодая гвардия, 1989.
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
14
такому разі не досягається головна умова розвитку
суспільства — стійкість економічної системи.
Та й власне поняття соціальної справедливості
трактується у досить широкому діапазоні. Так, тео�
рія справедливості С. Адамса, що знайшла своє
відображення у працях М. Вебера, А. Файоля, ґрун�
тується на постулатах Ф. Аквінського про залеж�
ність винагороди від трудового внеску у створення
спільного продукту. Суб’єкт (індивід) схильний по�
стійно порівнювати отриману винагороду з величи�
ною витрачених зусиль і зіставляти її з винагородою
тих, хто виконує подібну роботу. Якщо порівняння
призводить до висновку про несправедливість, то
виникає певний психічний дискомфорт, напружен�
ня і незадоволення, що знижує мотивацію. С. Адамс
зазначав з цього приводу, що винагорода необов’яз�
ково повинна бути високою, вона може бути і
скромною за своїми розмірами, але обов’язково має
сприйматися як справедлива.
Відомі чотири методологічних трактування, які
пояснюють соціальну справедливість:
егалітаризм — необхідність отримання всіма
членами суспільства однакових благ;
роулзіанський підхід — важливість максиміза�
ції корисності найбільш забезпечених осіб;
утилітаризм — максимізація загальної корис�
ності всіх членів суспільства;
лібералізм — справедливість, що встановлюєть�
ся ринком.
Якщо вважати, що соціальна справедливість ото�
тожнюється із загальною рівністю різних прошарків
населення, соціальних груп або класів, то такий під�
хід далекий від сучасного бачення проблеми. Для
нинішнього суспільства, на думку українського вче�
ного В. Пилипенка, ця проблема полягає у такому:
можливостях саморозвитку;
рівнях винагороди за різноякісну працю2.
Спроба реалізації егалітарного принципу вже бу�
ла здійснена в радянській системі господарювання,
коли населення прагнули урівняти, при цьому була
досягнута певна рівність за невисокого рівня спожи�
вання. Аналогічний принцип був запроваджений і у
Швеції, що дало змогу досягти певних успіхів у ви�
рішенні соціальних проблем і щодо задоволеності
населення суспільними благами, проте виникла
проблема соціального утриманства, яка була харак�
терною для радянського суспільства. Загалом, егалі�
тарний принцип вирішення проблеми соціальної
справедливості є недосяжним, хоча і дуже приваб�
ливим. У цьому сенсі Дж. К. Гелбрейт зазначив, що
справедливе суспільство не прагне до рівності в роз�
поділі доходів, бо це не відповідає ні людській сут�
ності, ні характеру системи економічної мотивації.
Для прийняття цього принципу в суспільстві повин�
на бути висока самоорганізація, оскільки рушійною
силою сучасної економіки є бажання не просто за�
робляти гроші, а перевершити в цьому інших3.
Профакторний принцип справедливості також
призводить до нерівності. Держава (уряд), якщо во�
на дбає про добробут суспільства, має у певних ме�
жах здійснювати перерозподіл із метою оптимізації
корисності. Справедливість для суспільства в ціло�
му не забезпечується ринком автоматично. Поняття
«корисність» і «справедливий розподіл» («перероз�
поділ») — непорівнювані категорії. Розподіл (пере�
розподіл) пов’язаний не з корисністю, а з розробкою
системи ціннісних орієнтирів у суспільстві, яку час�
тина населення може й не сприйняти.
Власне саме поняття соціальної справедливості
відображає суперечливу єдність об’єктивного і суб’�
єктивного. З одного боку, ставлення до дійсності з
позицій «справедливо — несправедливо» завжди ви�
ступає як оціночна, тобто суб’єктивна характеристи�
ка. З іншого боку, зміст такої суб’єктивної оцінки
здебільшого визначається об’єктивними факторами,
насамперед системою виробничих (економічних)
відносин. Збігаючись у головних рисах, ці оцінки
можуть істотно різнитись. Ця проблема, вочевидь,
полягає у суб’єктивності сприйняття оточуючого
світу, адже сам суб’єкт прагне знайти об’єктивність
через систему певних оціночних підходів. Філософ
М. О. Бердяєв з цього приводу зазначив: «Об’єктив�
ної реальності не існує, це лише ілюзія свідомості,
існує лише об’єктивізація реальності. ... Об’єктиво�
ваний світ не є дійсним реальним світом, це лише
стан дійсного світу, який може бути змінений. Об’�
єкт є породженням суб’єкта. Лише суб’єкт екзістен�
ціональний, лише в суб’єкті пізнається реальність.
Використовуючи термінологію Канта, можна сказа�
ти, що буття є трансцендентальна ілюзія. ... Об’єк�
тивність є поневолення духу, є породження розірва�
ності, розшматованості та ворожнечі суб’єктів, інди�
відів, духів�істот. Тому пізнання залежить від ступе�
ня духовності спільності»4.
З точки зору суб’єкта (індивіда) соціальна спра�
ведливість означає, що суспільство здатне адекватно
оцінити і визнати результати його діяльності. Спра�
ведливим у цьому разі є, по�перше, те суспільство,
яке оцінює діяльність усіх членів суспільства на ос�
нові змістовного, а не формального критерію. По�
друге, соціальна справедливість виражається у здат�
ності суспільства реально забезпечити всім його
2Пилипенко В. Е. Социальная регуляция трудового поведения (социологический аспект) / В. Е. Пилипенко. — К. : Наук. думка, 1993.
3 Гэлбрейт Дж. К. Справедливое общество. Гуманистический взгляд. Новая индустриальная волна на Западе / Дж. К. Гэлбрейт. —
М. : Academia, 1999.
4 Бердяев Н. А. Самопознание / Н. А. Бердяев. — М. : Книга, 1991.
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
15
5 Новиков В. Возможно ли справедливое распределение доходов? / В. Новиков // Экономист. — 2003. — № 4. — С. 61–67.
членам рівні можливості для реалізації їх індивіду�
альних інтересів і цілей, а також однаковий доступ
до суспільних благ. З точки зору суспільства як цілі�
сності це означає здатність системи максимально і
всебічно використати потенціал суспільної (еконо�
мічної, соціальної, творчої, професійної та політич�
ної) активності суб’єкта, тобто надати йому суспіль�
но значиму форму5.
Беззаперечним залишається те, що власне соці�
альна справедливість є оціночним поняттям і знахо�
диться в системі соціальних порівнянь, що у повсяк�
денному житті має випадковий, неадекватний, до�
вільний зміст. Причиною цьому є нестача інформа�
ції у суб’єкта (індивіда), а також неусвідомлене чи
усвідомлене інформаційне спотворення (наприклад,
про доходи); соціальні стереотипи сприйняття (зок�
рема, суспільні забобони, наприклад про «легкість»
певних видів діяльності); обмеженість соціальної
уяви, соціальної інтуїції, яка заважає зрозуміти всю
складність або необхідність праці окремих профе�
сійних груп.
Соціальне порівняння є досить гнучким, чутли�
вим і динамічним механізмом, у якому закладена
можливість адекватного відображення соціальної
реальності. Соціальне порівняння втілюється не ли�
ше в оцінках, а й забезпечує прийняття рішень
суб’єктом (індивідом), служить орієнтиром для його
соціальної, зокрема економічної, поведінки. Відпо�
відно, воно має постійний зворотній зв’язок із соці�
альною дійсністю і тому не може надовго входити з
нею у принципову суперечність. Проте така адекват�
ність відображення лише часткова, оскільки воно
діє не як індивідуально психологічний, а як соціаль�
ний, насамперед груповий, механізм. У цій якості —
порівняння соціальних характеристик різних про�
фесійних, демографічних, вікових та інших груп —
соціальне порівняння дає суб’єкту (індивіду) інфор�
мацію, необхідну для цілеспрямованої поведінки.
В інших наукових концепціях і підходах акцен�
тується увага, насамперед, на індивідуальному, пси�
хологічному аспекті проблеми. Тут у центрі уваги —
індивід, який прагне оцінити себе (свої здібності,
думки та досягнення) порівняно з іншими.
При цьому розуміється, що, по�перше, мотив цьо�
го прагнення пов’язаний швидше з потребою у висо�
кій самооцінці, самоствердженні, ніж із необхідніс�
тю отримати один із орієнтирів дії, тому адекват�
ність такої оцінки не має фундаментального значен�
ня для зовнішньої діяльності, відповідно, може
значно диференціюватись. Аналіз процесу соціаль�
ного порівняння з позицій традиційного обмінного
підходу передбачає, що саме порівняння розгляда�
ється лише на індивідуальному рівні (один суб’єкт
порівнює себе з іншим) та інтерпретується як порів�
няння не загального результату обміну, а окремих
факторів (наприклад, «у мене така освіта і така зар�
плата, а у нього така ж освіта, але зарплата вища»).
На думку вчених�психологів, за таких порівнянь ду�
же сильно діє суто психологічний механізм, тому за
небажаних результатів порівняння суб’єкти (індиві�
ди) вдаються до захисних засобів зняття напруги —
спотворюють свої власні соціальні досягнення або
досягнення того, з ким порівнюють, і вибирають ін�
ший об’єкт для порівняння, що зменшує вагомість і
цінність цього порівняння.
По�друге, стверджується, що, прагнучи до суб’єк�
тивно точного порівняння, індивід віддає перевагу
порівнянню самого себе із подібними. Таким чином,
зазвичай, це внутрішньогруповий, локальний, обме�
жений у соціальному просторі процес. Звичайно, він
може мати місце, але він недостатній за масштабом,
охопленням соціальної реальності та за ступенем
адекватності для орієнтації у соціальному просторі.
Така оцінка справедливості є притаманною для уч�
нів середніх класів загальноосвітніх шкіл, особливо,
коли з’ясовуються мотиви і передумови певних між�
особистісних конфліктів, а також дорослим індиві�
дам на побутовому рівні.
Найскладніша процедура соціального порівнян�
ня — порівняння системного зв’язку «внесок — ви�
нагорода». Тут повною мірою проявляються як ра�
ціональні й адекватні, так і раціональні й неадекват�
ні сторони соціального порівняння. Тому й виника�
ють суперечності:
з одного боку, виникає тенденція вважати при�
родним процес руху до соціальної однорідності, а не
до жорсткої соціальної диференціації. Цьому спри�
яють об’єктивні процеси підвищення ролі освіти в
розподілі доходів. З іншого боку, принцип однорід�
ності може не поширюватись на певні групи, напри�
клад, демографічні, коли вважається, що у чоловіків
більш висока середня заробітна плата або серед них
більше керівних кадрів, ніж серед жінок. В основі
лежить припущення, що здібності і сумлінне став�
лення до роботи розподілені нерівномірно серед
професійних і демографічних груп;
емоційний елемент порівняння поєднує як по�
чуття соціальної справедливості, так і соціальні
прагнення. Проте в деяких гострих проблемних со�
ціальних ситуаціях емоційні елементи поляризую�
ться, тобто у суб’єкта (індивіда) починає переважа�
ти одна орієнтація, що спотворює картину соціаль�
ної реальності;
соціальні порівняння здійснюються у двох ви�
мірах: не лише на основі оцінки існуючого, але й уяв�
лення про ідеальне, що має певні особливості, які на
рівні буденної свідомості роблять його принципово
менш надійним. Так, насамперед, уявлення про те, як
повинно бути, найчастіше має оціночний характер і
пов’язане із задоволеністю, психологічною компен�
сацією та іншим, але в жодному разі не з поведінкою.
Тому коригування цього уявлення власне соціаль�
ною реальністю здійснюється не завжди, і суб’єктив�
ні моменти тут є дуже сильними. По�друге, на уяв�
леннях про бажане позначаються соціально�еконо�
мічні інтереси груп (наприклад, професійних, полі�
тичних, світоглядних, за інтересами, за прагненнями,
вікових тощо), які не завжди збігаються, а інколи
(коли між ними відбувається розподіл обмежених
ресурсів) можуть знаходитись у суперечності між со�
бою. Завжди існують деякі невідповідності між оцін�
ками за першим і другим вимірами, але проблема не�
адекватності виникає там, де ця невідповідність на�
ростає і сприймається як неприродна;
щоб уявлення про ідеальну соціальну структу�
ру орієнтували людину в реальності, їх основою має
бути певна максима, однозначний соціальний прин�
цип. Між тим у процесі стихійного соціального по�
рівняння практично не виникає чітких, однознач�
них формулювань. Однією з причин цього є немож�
ливість на рівні буденної свідомості простежити ме�
ханізм соціальної нерівності, наприклад, зв’язок рів�
ності можливостей із рівністю соціального станови�
ща. У цьому сенсі стихійне соціальне порівняння —
нестратегічне, воно не може адекватно оцінити тен�
денції, прогнозувати зміни, орієнтувати суб’єкта
(індивіда) на майбутнє. Формування несуперечли�
вого та перспективного уявлення про соціальну
структуру відбувається у суспільній свідомості
(ідеології, науці, культурі, політиці). Та варто зазна�
чити, що структура і вплив такого уявлення на бу�
денну свідомість є дуже неоднозначними.
Дію механізму соціального порівняння можна
простежити у сфері виміру задоволеності працею.
Для цього важливо виокремити два елементи:
загальну задоволеність працею (загальну, інтег�
ровану, агреговану оцінку індивідом своєї праці);
особистісну задоволеність (оцінку суб’єктом
окремих факторів, аспектів своєї роботи, її умов і
винагороди).
Перше, що виявляється при здійсненні такого
аналізу, — неможливість вивести загальну задоволе�
ність із особистісної, не вдається знайти процедуру,
яка б дозволяла вирахувати інтегральну оцінку із
сукупностей особистісних. Слід урахувати, що мова
йде не про виявлення сильних інформативних фак�
торів, а про визначення загальної задоволеності пра�
цею на основі оцінок усіх зафіксованих факторів,
які й складають особистісну задоволеність. Наяв�
ність слабкого зв’язку певних факторів із загальною
задоволеністю від праці, що у першому випадку ні�
чому не заважає (такі фактори просто не ураховую�
ться), в іншому випадку, коли мають враховуватись
усі зафіксовані фактори, принципово ускладнюють
розв’язання завдання. Це означає, що загальна задо�
воленість не є агрегацією особистісної.
Відповідно аналіз сприйняття справедливості, яке
впливає на вибір суб’єктом (індивідом) певної еко�
номічної поведінки, на формування мотивів діяльно�
сті, а також ставлення до умов і результатів такої ді�
яльності, має враховувати, насамперед, відчуття со�
ціальної комфортності суб’єктів (індивідів). Для
оцінки уявлень про рівень соціальної справедливості
важливо визначити певні показники, зокрема:
ступінь задоволеності суб’єкта (індивіда) до�
триманням норм соціальної справедливості на побу�
товому рівні;
оцінка суб’єктом (індивідом) своєї участі у про�
цесі боротьби проти соціальної нерівності в суспіль�
стві та ефективності цієї боротьби;
ставлення до явищ, які перешкоджають досяг�
ненню соціальної справедливості як на рівні су�
спільства, так і на побутовому рівні (зокрема, в сис�
темі відносин на виробництві);
ступінь задоволеності суб’єкта (індивіда) зміс�
том праці, можливостями впливу на прийняття рі�
шень у системі суспільних чи суто виробничих від�
носин, дотриманням трудової дисципліни, умовами
підвищення кваліфікації та професійного рівня;
ступінь визначеності параметрів соціальної
справедливості в системі розподілу матеріальних і
моральних благ, розподілу суспільних благ;
ступінь визначеності критеріїв суб’єктивної
оцінки відповідності заробітної плати кількості та
якості затраченої праці.
При цьому виникає питання про виявлення при�
чин порушення соціальної справедливості, усунен�
ня яких виступає фактором позитивного сприйнят�
тя процесів, що відбуваються.
Сприйняття соціальної справедливості як у су�
спільстві загалом, так і в колективі, з яким пов’язана
діяльність суб’єкта (індивіда), багато в чому по�
в’язане із соціально�психологічним кліматом. До�
тримання вимог соціальної справедливості у біль�
шості випадків залежить саме від правильної оцінки
діяльності суб’єкта (індивіда). Сприйняття справед�
ливості як такої в системі розподільчих відносин іс�
тотним чином впливає на економічну (трудову) ак�
тивність суб’єктів. Недооцінка суб’єктів (індивідів)
у системі виробничих відносин призводить до того,
що вони не бачать сенсу викладатися на роботі або
взагалі займати активну життєву позицію.
Таким чином, соціальна справедливість є склад�
ною системою, яка на соціальному та побутовому
рівнях створює рівні умови для використання суб’�
єктами (індивідами) своїх потенційних можливос�
тей і гарантує відповідну оцінку суспільством ре�
зультатів їх використання.
16
СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20063 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0069 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:25:57Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | НДІ праці і зайнятості населення Мінпраці та НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Студінський, В. 2011-05-20T11:55:00Z 2011-05-20T11:55:00Z 2009 Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики / В. Студінський // Україна: аспекти праці. — 2009. — № 1. — С. 13-16. — укр. XXXX-0069 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20063 uk НДІ праці і зайнятості населення Мінпраці та НАН України Україна: аспекти праці Соціальна політика Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики Article published earlier |
| spellingShingle | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики Студінський, В. Соціальна політика |
| title | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики |
| title_full | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики |
| title_fullStr | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики |
| title_full_unstemmed | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики |
| title_short | Питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики |
| title_sort | питання соціальної справедливості у контексті соціальної політики |
| topic | Соціальна політика |
| topic_facet | Соціальна політика |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20063 |
| work_keys_str_mv | AT studínsʹkiiv pitannâsocíalʹnoíspravedlivostíukontekstísocíalʹnoípolítiki |