Новгород - Сіверський. Стаття третя
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 1998 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200638 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Новгород - Сіверський. Стаття третя / С. Воїнов // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 17-26. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200638 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Воїнов, С. 2024-12-18T17:19:11Z 2024-12-18T17:19:11Z 1998 Новгород - Сіверський. Стаття третя / С. Воїнов // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 17-26. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200638 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Історія міст і сіл Новгород - Сіверський. Стаття третя Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Новгород - Сіверський. Стаття третя |
| spellingShingle |
Новгород - Сіверський. Стаття третя Воїнов, С. Історія міст і сіл |
| title_short |
Новгород - Сіверський. Стаття третя |
| title_full |
Новгород - Сіверський. Стаття третя |
| title_fullStr |
Новгород - Сіверський. Стаття третя |
| title_full_unstemmed |
Новгород - Сіверський. Стаття третя |
| title_sort |
новгород - сіверський. стаття третя |
| author |
Воїнов, С. |
| author_facet |
Воїнов, С. |
| topic |
Історія міст і сіл |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| publishDate |
1998 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200638 |
| citation_txt |
Новгород - Сіверський. Стаття третя / С. Воїнов // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 17-26. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT voínovs novgorodsíversʹkiistattâtretâ |
| first_indexed |
2025-11-27T07:52:43Z |
| last_indexed |
2025-11-27T07:52:43Z |
| _version_ |
1850804289110278144 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Святослав Воїнов
НОВГОРОД-СЮЕРСЬКИИ
3. «ТРУБИ ТРУБЛЯТЬ В НОВГОРОДІ...»
Не лише князівські чвари гальмували розвиток Новгород-Сівер-
щини. Небезпека йшла й від Дикого Поля, яке було поруч, від давніх
ворогів — половців. Вони постійно робили набіги на Сіверську землю,
грабували села і міста, забирали в полон мирне населення. Ще у 1080
році їх увагу привернув зростаючий Новгород-Сіверський, і вони спу
стошують його.1 Загроза від половців особливо посилилась наприкін
ці XII століття, коли їх донське угруповання очолив енергійний і жор
стокий хан Кончак.
Активну участь у боротьбі з кочівниками в цей час брав новгород-
сіверський князь Ігор Святославич. Ще у 1173 році він, будучи путивль
ським князем, розгромив великі сили половців на чолі з ханами Кон-
чаком та Кобяком, які грабували чернігово-сіверську землю. Драма
тичними стали події 1184— 1185 рр. У лютому 1184 року хан Кончак
вторгається на територію Переяслівського князівства і намагається
захопити місто Дмитров. Київський князь Святослав Всеволодович
організовує відповідний похід проти половців і ставить на чолі об’єд
наного війська Ігоря Святославича. Під час походу пихатий переяс-
лівський князь Володимир Глібович, не отримавши дозволу на місце
в авангарді, виявляє свою непокірність старшому князю — свариться
з Ігорем, відмовляється від походу і, пішовши геть, спустошує кілька
міст Новгород-Сіверського князівства, практично зірвавши великий по
хід у степ. Розбивши невеликий загін половців на річці Хірін, Ігор зму
шений був повернути назад.
У липні того ж року Святослав Всеволодович знову організував
похід, але вже на хана Кобяка, у понизов’я Дніпра. Чернігово-сівер-
ські князі від того походу відмовились, запропонувавши київському
князю йти на найбільш небезпечного в той час ворога — хана Конча-
ка. Ось як пише про це літопис:
«...а своя братья не идоша, рекуще: «Далече ны єсть ити в низь
Днепра, не можемь своее земле пусты оставити; но еже поидеши на
Переяславль, то совокупимся с тобою на Суле. Святослав же, не лю
буя на свою братью, поиде, поспешая путь свой».2
У лютому 1185 року Кончак знову вдерся на руську землю. Та це
був уже не прикордонний набіг, а добре підготовлене нашестя. Його
військо було оснащене великими вогнестрільними катапультами, був
найнятий якийсь мусульманин, котрий володів секретами застосування
запалювальних метальних пристроїв. Кончак поставив собі за мету —
взяти штурмом і спалити руські міста. Потрібно було терміново орга
нізувати всіх князів для відсічі ворогу.
Сіверянський літопис 17
Отримавши від київського князя звістку про виступ у похід, Ігор,
за словами відомого історика В. М. Татищева, «немедленно собрав вой
ска, хотел идти чрез поле к Святославу и Рюрику, но вельможи раз-
суждали ему, что догнать уже невозможно, ибо Святослав пошел уже
тому восемь дней. Но Игорь, не прияв совет тот, пошел с войском под
ле Сулы. Февраля ж 26-го была так великая вьюга, что не могли в
день пути найти, и затем принужден остановиться и к бою не поспел.
Увидав в пути, что Святослав, победя половцев, идет возвратно, сам
сожалел, что другие без него честь получили».3
Причину зупинки в дорозі Ігоревої дружини літописець пояснює
цілком виразно: «был серень велик».4 Історики по-різному переклада
ють це місце. Якщо у Татищева це «велика хуртовина», то академік
Б. О. Рибаков, звинувачуючи князя Ігоря у навмисній неучасті в по
ході, перекладає це місце як «великий туман». Вірне тлумачення мож
на знайти у словниках давньоруської мови. «Серен» — це тонка, гост
ра окрайка льоду, через яку провалюються коні, підрізуючи до крові
свої ноги. У такому ж значенні це слово вживається і в інших сло
в’янських мовах. Під час «серену» ходу кінноті немає, тому ж цілком
зрозуміло, що Ігор змушений був зупинитись.5
Почуття провини за неучасть в останніх об’єднаних походах за
володіло думками новгород-сіверського князя, і він зважується на над
звичайно сміливий похід, мета якого «пошукати града Тмутороканя»,
а собі «честі та слави». Не змовившись з іншими князями, Ігор зазнає
внаслідок цього страшної поразки.
Пізніше невідомий поет XII століття напише:
Труби трублять в Новгороді —
Стоять стяги в Путивлі.
Ігор жде милого брата Всеволода.6
Як повідомляє легенда, Ігор, отримавши благословення у монас
тирському соборі Святого Спаса, 23 квітня 1185 року вирушив у похід.
Дата ця зовсім не випадкова — це день святого Георгія, християнсь
кого патрона Ігоря. Мабуть, сподівався він, вийшовши в цей день, на
добру вдачу. Цілях пролягав через Путивль, де його чекали 15-річний
син Володимир та 18-річний племінник Святослав, князь Рильський.
Від чернігівського князя Ярослава Всеволодовича Ігор отримав на
підтримку полк ковуїв на чолі з Ольстином Олексичем.
Йшли неквапно, збираючи дружину. Біля берегів Донця 1 травня
русичів застигло сонячне затемнення, яке на Русі вважали передві-
щенням нещастя. Дружина почала ремствувати, дехто радив поверну
тись.
«Тайны божие неисповедимы и никто не может знать его опреде
ления — он творец мира, сонца и знамения сего, и кто ведает, для нас
ли, или для других это знамение, потому как видится оно во всех стра
нах и народах», — промовивши це, Ігор наказав продовжувати похід.7
Після річки Осколу два дні чекали хороброго Всеволода, Ігоревого
брата, який ішов від Курська іншим шляхом. А далі пішли до Саль-
ниці.
Захопити зненацька половців, як на це сподівався Ігор, не вдало
ся: руська сторожа (розвідники), яку заслали ловити «язика», доне
сла, що половців хтось, мабуть, попередив, бо вони озброєні і готові
до бою. Радили або йти скоріше, або повертатись. Та Ігор сказав:
«Якщо так без бою повернутись, то сором нам буде більш, ніж
смерть». Довелось прискорити рух, їхали всю ніч, а наступного дня, у
п’ятницю, вийшли до половецьких веж. Не розслаблюючись, вишику
вавшись у шість полків, посунули на ворога.
Випустивши по стрілі, половці побігли, не прийнявши бою, утя
гуючи русичів углиб степу. Молоді князі, а з ними й Ольстин Олексич,
погнались за ними, Ігор же і Всеволод йшли поволі, зберігаючи бойо
вий порядок своїх полків. Заволодівши половецькими вежами, русичі
18 Сіверянський літопис
взяли велику здобич і чимало полонених. Лише вночі молоді князі
припинили переслідування половців. Розуміючи можливі наслідки по
ходу, Ігор запропонував негайно повертатись додому, але Святослав
Ольгович просив відпочинку коням, його підтримав і Всеволод. Зано
чували тут же, а на світанку були оточені незліченними полчищами
кочівників.
Бились весь день до самого вечора і всю ніч без відпочинку. Во
їни, знемагаючи від спеки, продирались до Донця. Був поранений у лі
ву руку князь Ігор. У неділю зранку не витримали чернігівські ковуї,
побігли. Ігор поскакав за ними, намагаючись зупинити, зняв шолом,
щоб його пізнали, та не зміг їх затримати. Повертаючись назад, на
відстані польоту стріли від свого полку, він був узятий у полон.
Довго, до знесилення бився ще його брат Всеволод, але сили були
нерівні і близько полудня все скінчилось. Більша частина сіверського
війська загинула біля невідомої річки Каяли, решта потрапила в по
лон. Вперше в історії потрапили в полон всі князі — учасники походу.
Лише 15 чоловік врятувались і дісталися до рідної землі.
Після розгрому Ігоревих дружин для половців відкрились ворота
на Русь, і вони цим скористались. Хан Гзак вдерся у межі беззахисно
го Новгород-Сіверського князівства і обложив Путивль, а Кончак, ма
ючи намір іти на Київ, вирушив на Переяславль, обложив його і бив
ся тут весь день. Лише завдяки Святославу Київському, який термі
ново підняв руських князів проти наступаючих половців, вдалося уник
нути більш тяжких наслідків.
Та якщо б не було тієї поразки — не з’явилось би і «Слово о пол
ку Ігоревім», геніальна поема середньовічної України, повна тяжких
роздумів про її долю і високої синівської любові до неї. Вражений не
бувалою трагедією, невідомий автор невдовзі під свіжим враженням
створив цю дивовижну пісню-поему, яка стала пізніше літературним
шедевром східних слов’ян, видатною пам’яткою світової культури.
У невеличкому за обсягом творі, який в друкованому вигляді не
перевищує і десяти сторінок, всього лише 2885 значущих слів. Але не
дарма говорять: малий золотник, та дорогий. Яскравими поетичними
рядками автор розповідає не лише про трагічний похід новгород-сі-
верського князя, даючи правдиві характеристики сучасників. У «Сло
ві» відбилася вся Київська Русь і зовсім не випадково його називають
енциклопедією давньоруської культури, а за обсягом інформації ві
домий російський літературознавець Євгеній Осетров порівнює дав
ньоруську поему з епопеєю Льва Толстого «Війна і мир». Кожне сло
во в поемі несе подвійне, потрійне( а іноді й більше) смислове наван
таження.
Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Курськ, Путивль, Рильськ, Чер
нігів. Вже сама згадка про ці старовинні міста переносить нас до по
дій «Слова», його героїв. Саме сюди приїздять численні дослідники й
перекладачі геніальної поеми, письменники і художники, численні ша
нувальники, щоб перейнятися атмосферою історичного краю, подиха
ти його повітрям, одержати творчий заряд від заповідної землі.
Гостей Трубчевська зустрічає чудовий пам’ятник Бояну, якого не
одноразово згадує автор поеми. Тут можна дізнатись, що в місті до
Другої світової війни зберігався якийсь невідомий список «Слова»,
проте його сліди загубилися у роки фашистської окупації.
З любов’ю ставляться до «Слова» в Путивлі. Ще до революції
1917 року місцева жіноча гімназія носила ймення княгині Єфросинії
Ярославни — героїні «Слова». Пам’ятник їй було встановлено у 1983
році на високому пагорбі давнього путивльського дитинця.
У Чернігові собори — сучасники «Слова». Один з них — Спаський
— закладено ще 1031 року легендарним Мстиславом Тмутороканським,
тим, що «зареза Редедю пред полками касожскими». Білокам’яні ка
Сіверянський літопис 19
пітелі чернігівських соборів з їх неповторними візерунками співзвучні з
язичницькою стихією «Слова».8
Найбезпосередніше причетний до літературної пам’ятки колишній
стольний град Новгород-Сіверського князівства, 1000-річний Новгород-
Сіверський. З цим містом пов’язані й долі багатьох героїв «Слова»,
що жили в часи від «старого Володимира, до нинішнього Ігоря». Во
лодимир, пращур Ігоря, за наказом якого почали «ставити городы
по Десне, и по Встри, и по Трубежеви, и по Суле, и по Стугне», напев
но, здійснив свою «інспекторську» поїздку цими місцями. Про перебу
вання тут Ярослава Мудрого красномовно свідчить Ярославова крини
ця. Поза сумнівом, у місті на Десні був і тмутороканський князь Мсти
слав, котрий з 1024 року по І036 рік володів Чернігово-Сіверщиною, і
Володимир Мономах (це підтверджує його «Повчання»).
Першим новгород-сіверським князем став Олег Святославич («Го-
риславич»), дід Ігоря, родоначальник династії гордих Ольговичів, який
після Любецького з’їзду 1097 року одержав свою отчу землю після ба
гаторічної боротьби з підступними Мономаховичами.
Аналізуючи текст «Слова», вчені прийшли до висновку, що його
автор неодноразово звертався до поетичних творів славнозвісного Бо
нна, плідно використовуючи їх. За їх думкою, Боян мав тісні зв’язки
з чернігово-тмутороканськими князями, починаючи від Мстислава Во
лодимировича. Був він придворним поетом Святослава Ярославича та
його сина Олега («Гориславича»), тож, мабуть, жив і в Новгороді-Сі-
верському при князівському дворі.
Серед новгород-сіверських князів згадується батько Ігоря — Свя
тослав Ольгович (1141— 1157 рр.). Тривалий час він був союзником
Юрія Довгорукого і саме його у 1147 році запросив до себе у гості во-
лодимиро-суздальський князь: «Приди ко мне брате в Москов». Фік
суючи цю подію, невідомий літописець від себе доповнив:
«Святослав же еха к нему с дитятем своим Олгом в мале дружи
не, пойма со собою Володимира Святославича. Олег же еха наперед
к Гюргеви, и да ему пардоус, и приеха по нем отець его Святослав. И
тако любезно целовастись в день пяток на Похвалоу святыи Богоро-
дици и тако быша весели. На оутрии же день повеле Гюрга оустроити
обед силен и створи честь великоу им и да Святославоу дары многы,
с любовию и сынови его, Олгови...».9 Цікаво, що це була перша згадка
про Москву. Долі міст нагадують про долі людей і іноді несподівані
— нікому невідоме селище Москва стало столицею величезної держа
ви, а на ті часи стольний град Новгород-Сіверський — зараз невелич
ке містечко районного значення з населенням менш 15 тисяч чоловік.
Новгород-сіверським князем з 1157 по 1164 рік був і Святослав
Всеволодович, який згодом став великим князем київським. Це в його
вуста автор поеми вклав «злато слово с слезами смешано». Роки його
князювання у Новгороді-Сіверському нічим примітним не відзначені.
Відомі лише сумні факти його нападів на це місто — у 1152 році ра
зом з чернігівськими князями та у 1176 році, коли він сам був черні
гівським князем і вів міжусобну війну з Олегом Святославичем, стар
шим братом Ігоря. При цьому постраждав монастир.
І, звичайно, з Новгородом-Сіверським пов’язане життя головного-
героя твору — Ігоря Святославича. Тут він народився 3 квітня 1151
року, тут минули його дитячі роки, сюди він повернувся вже повно
правним князем. Звідси він пішов у похід, що став безсмертним.
У цьому ж місті близько 1155 року народився «Буй-Тур» Всево
лод — брат Ігоря, а у 1166 році ще один учасник походу — Святослав
Ольгович, племінник Ігоря, князь Рильський. Перелік персонажів
«Слова», які мають відношення до стародавнього міста на Десні, мож
на було б продовжувати.10
Кожен, хто приїздить у Новгород - Сіверський, знайомлячись з йо-
20 Сіверянський літопис
го давньою історією, з архітектурними пам’ятками, неодмінно задає
питання — а хто ж автор «Слова о полку Ігоревім»? Пройшло майже
двісті років від першої публікації пам’ятки, з’явилось чимало неймо
вірних гіпотез про його автора, але жодна з них не відкрила таємни
цю Великого Невідомого. А між іншим, автор будь-якого літературно
го твору залишає в ньому частку своєї душі, особливості своєї мови і
навіть власні враження. Досліджуючи особливості мови «Слова», мо
вознавці давно вже зробили висновок про те, що видатна літературна
пам’ятка створена на Чернігово - Сіверіцині.
Саме в брянських говірках (більша частина Брянщини входила
до складу Новгород-Сіверського князівства) знайдено чимало словни
кових відповідностей до лексики «Слова». З них більшу частину скла
дають паралелі до тих лексем (їх 86), які, крім «Слова», більш ніде
не зустрічаються.11 Так, в брянських говірках «карна» тлумачиться як
«скорбота», «мука»; «розкропити» — «розплескати»; «жестоций» —
«розпалений»; «свычай и обычай» — побажання щасливого злагідно-
го життя: любов, злагода, дружба, лад; «ухи закладать» — закрива
ти засувом.
Стійке вживання лексеми «оболонь» помічено вченими у діловій
писемності Новгород-Сіверського Спаського монастиря XVI—XVIII ст.,
а також в джерелах, пов’язаних з Путивлем, Рильським та іншими
населеними пунктами давньої Новгород-Сіверщини. Саме в згадано
му регіоні лексема «струги» пов’язується з поняттям «поток», а не з
річковими суднами (стругами, лодіями),12 що дозволило уточнити про
читання фрази:
Не тако ли, рече, река Стугна,
Худу струю имея,
пожрьши чужи ручьи и стругы,
рострена к устью.
В сучасному українському перекладі ця фраза набирає такого змі
сту:
Не тако бо, сказано, ріка Стугна,
мало води маючи,
пожерши чужі ручаї і притоки,
широка до устя.
Цікаві спостереження наводить і письменник В. О. Чивиліхин в
романі-есе «Пам’ять». Він помітив, що саме на Чернігівщині стійко ви
користовується ще одна діалектна особливість, характерна для «Сло
ва» — «чернігівці до цього дня удосталь пересипають свою живу мо
ву вказівними займенниками у тому ключі, в якому вони вживаються
автором «Слова». Зовсім не напружуючи пам’ять, неначе чую: «Вже
я того кабана годувала, годувала тим ячменем», «А ті лелечі гнізда на
тій Болдиній горі давно пусті...».13
Такі ж приклади можна знайти і в «Слові»: «С тоя же Каялы...»,
«Той бо Олег мечем крамолу коваше...», «Тии бо два храбрая Свять-
славлича, — Игорь и Всеволод...», «того старого Владимера...» тощо.
Важливе значення у вирішенні питання про походження «Слова»
має топоніміка, яка зберігає у назвах чимало давніх слів. Так, лексе
ма «упуди» збереглась у назві озер Опуд, Опуд Великий, Опуд Малий
(село Мельня Конотопського району на Сумщині). У сучасних говір
ках Сіверщини розповсюджене слово «опудився» в значенні «обмочив
ся». Саме неподалік від Новгорода-Сіверського збереглось старовин
не село Комань і річка Команка. У цьому селі, як говорять легенди,
розміщувались князівські конюшні. Як не згадати при цьому слова ве
ликого Невідомого:
Комоні ржуть за Сулою —
дзвенить слава в Києві
У топонімії Сіверщини зустрічаються також паралелі до лексеми
«болоня». Це назва частини села Болоння (село Хижки Конотопського
Сіверянський літопис 21
району на Сумщині), болото Болоння (село Остроушки Шосткинсько-
го району Сумщини, за 4 км від Новгорода-Сіверського), заливні лу
ки Оболоння (село Зметнєв Сосницького району на Чернігівщині), па
совище Оболонь (село Камінь Кролевецького району на Сумщині), се
ло Оболоння (Коропський район на Чернігівщині).
Прославляючи Всеволода Святославича, підкреслюючи його силу
і хоробрість, автор «Слова» називає князя «Буй-Туром». Лексема
«тур» досить часто зустрічається в назвах Новгород-Сіверщини: ліс
Туре (біля села Хижки Конотопського району на Сумщині), село Ту-
ранівка (Ямгюльський район на Сумщині), село Тур’я (Щорський ра
йон на Чернігівщині), село Турець (Сосницький район на Чернігівщи
ні), річки Тур’я і Турянка. Навіть в самому Новгороді-Сіверському,
як ми раніше відзначали, назва Цупринського яру пов’язана з дикими
турами.
На Новгород-Сіверщині існує чимало топонімів, які повторюють
географічні назви «Слова». Так, поблизу села Конятин Сосницького
району протікає річка Неміга (права притока Россохи), є болото Не-
міга, а також урочище Неміга.
У «Слові» двічі зустрічається вигук «О, Руская земле! Уже за
шеломянемь еси!». У Новозибківському районі на Брянщині існує се
лище Шеломи. У тому ж районі знаходиться село Карна. Подібну лек
сему можна знайти у «Слові»:
За ним кликнули Карна і Жля,
поскакали по Руській землі.
Коли читаєш поему, ні на хвилину не покидає упевненість, що писав
її учасник подій:
Кричать теліги опівночі,
мов лебеді розпуджені.
Або:
Довго ніч меркне.
Зоря-світ запалала.
Мла поля покрила.
Щебет солов’їв заснув,
говір галок пробудився.
У світлі останніх досліджень географії походу Ігоря відомо, що
русичі, підійшовши до річки Сальниці та перейшовши через Ізюмський
курган (зараз гора Кременець), вийшли в степ. Саме цей курган (за
«Словом» «шеломень») був останнім орієнтиром і прикордонною
віхою Руської землі. Тому зовсім природно в устах автора «Слова»
звучить двічі повторений вигук: «О, Руская земле! Уже за шеломя-
немь еси!». У ньому і туга, і тривога, і глибока скорбота, і щира любов
до Батьківщини. Так написати міг лише учасник походу.
Подробицями, відомими лише учаснику подій, наповнені і всі сце
ни тривалої битви. Звідки, наприклад, могла знати стороння людина,
що русичі «покривалами, і опанчами, і кожухами почали мости мости
ти по болотах і багнистих місцях, — і всякими узороччями половець
кими».
Дивовижні спостереження залишив автор і в сцені втечі Ігоря з
полону:
Коли Ігор соколом полетів,
тоді Влур, Вовком помчав,
трусячи собою студену росу:
підірвали-бо своїх борзих коней.
В «Истории Российской» В. М. Татищева при описі втечі Ігоря
мовиться: «И седши на кони, поехали сквозь жилища половецкие сам
пят».14 Чи не говорить цей запис про те, що у втечі брали участь п’я
теро чоловік? Якщо це так, то серед тих втікачів міг бути і автор «Сло
ва».
У «Слов» двічі згадується, що під час битви на русичів дув про-
22 Сіверянський літопис
тилежний швденнии вітер, створюючи перевагу для половецьких луч
ників, що характерно для тих місць, особливо навесні та влітку. Є в
поемі й чимало інших нюансів, які вказують на те, що автор був учас
ником походу.
Неможливо не помітити особливі симпатії автора «Слова» до
Ольговичів, починаючи з Олега «Гориславича». Та найбільші симпатії
він віддає князю Ігорю, ставлячи його нарівні з Руською землею:
За землю Руськую,
за рани Ігореві,
сміливого Святославича!
Або ще:
Хоть і тяжко тій голові бути без пліч —
але і тілу без голови, —
Руській землі без Ігоря.
Автор натякає на неабиякий полководчий талант Ігоря («Иже ис-
тягну ум крепостию своєю и поостри сердца своего мужеством; напль-
нився ратнаго духа, наведе своя храбрыя плькы на землю Половець
кую за землю Руськую») і неодноразово наділяє його епітетами «хо
робрий», «буєвий». Князь порівнюється навіть з сонцем:
Сонце світиться на небесах —
Ігор князь в Руській землі.
Зі сторінок «Слова» Ігор Святославич постає як народний герой,
і це можна пояснити лише тим, що автор твору належав до найближ
чого його оточення.
Цікаві спостереження на користь причетності автора «Слова» до
князівських кругів Ольговичів можна знайти в дослідженнях академі
ка Д. С. Лихачова. Він помітив, що при створенні «Слова» його автор
користувався новгородським варіантом «Повісті временних літ». Відо
мо, що на князювання у Новгород Великий двічі запрошувався Свято
слав Ольгович — не хто інший, як батько Ігоря, і хоча його князівська
діяльність у цьому волелюбному місті була нетривалою (1136— 1138 та
1139— 1141 рр.), саме за його князювання тут було складено «Софий
ский временник», який являв собою поєднання київських літописів з
новгородськими. Саме в Новгородському літописі пояснюються два
місця в «Слові» про Всеслава Полоцького. Цей літописний звід міг бу
ти привезений в Чернігівщину Святославом Ольговичем, після смерті
якого перейшов у спадщину його старшому сину Олегу. Після ж сме
рті цього князя Новгородський літописний звід міг перейти або до рук
його сина Святослава (князя Рильського), або потрапив до бібліоте
ки князя Ігоря. У будь-якому випадку автор «Слова» міг користува
тись цим літописом у Ольговичів.15 Це ще раз свідчить про те, що він
належав до найближчого оточення князя Ігоря.
Та чи буде колись встановлене ім’я Великого Невідомого? Серед
численних гіпотез згадувалось вже чимало імен. Співак Митуса, книж
ник Тимофій, син тисяцького Тимофій Рагуйлович, боярин Петро Бо-
риславич, внук співця Бояна, київський князь Святослав Всеволодович,
сам князь Ігор і навіть... Ярославна. Перелік імен можна було б про
довжити.
Одна з найбільш вірогідних гіпотез належить професору Сумсь
кого педінституту П. П. Охріменку. Він вважає, що автором «Слова»
був наставник і літописець князя Ігоря, учасник походу, ім’я якого,
на жаль, невідоме. Саме цим можна пояснити його обізнаність в кня
зівському родоводі, можливість використання ним Новгородського лі
тописного зводу, його відверту симпатію до Ольговичів і, насамперед,
до Ігоря.
Ще одна дуже цікава гіпотеза з’явилась у 1950 році і належить
пермському досліднику «Слова» М. К. Домніну. Він звернув увагу на
те, що у вступній частині поеми чомусь не згадується один з учасників
походу — рильський князь Святослав Ольгович, не згадується і місто
Сіверянський літопис 23
Рильськ. Не згадується цей князь і наприкінці поеми, коли автор про
славляє князів — учасників походу:
Слава Ігорю Святославичу,
буй-туру Всеволоду,
Володимиру Ігоревичу!
Як вважає Домнін, таке замовчування не випадкове і пояснюєть
ся дуже просто — сам Святослав Ольгович був автором цього твору і
не міг зі скромності вихваляти себе. Пізніше, не знаючи про існування
цієї гіпотези, до такого ж висновку дійшли кілька українських дослід
ників, а відомий пермський письменник Олексій Домнін на основі
батьківської версії створив чудову історичну повість «Матушка-Русь»
(1956 р.) 16
Як бачимо, саме Новгород-Сіверський та його округа стали мате
ринською землею «Слова», і саме завдяки цій видатній літературній
пам’ятці невелике, чудове місто над Десною добре відоме у всьому сві
ті.
Прошуміли віки. У 1800 році завдяки зусиллям відомого бібліо
філа графа О. І. Мусіна-Пушкіна в Москві було надруковане перше
видання «Слова о полку Ігоревім». З цієї пори не згасає інтерес до
давньоруської поеми на Новгород-Сіверщині. Одним з найвидатніших
дослідників «Слова» у XIX столітті був вихованець Новгород-Сівер-
ської гімназії, перший ректор Київського університету М. О. Макси
мович. його праці не втратили свого значення до нашого часу. Вче
ний здійснив у 1837 році прозаїчний переклад пам’ятки російською мо
вою, а у 1857 році створив один з перших переспівів цього твору укра
їнською мовою.
Грунтовна рецензія-дослідження на поетичний переспів «Слова»
Миколи Гербеля належить ще одному вихованцю Новгород-Сіверської
гімназії, видатному педагогу К. Д. Ушинському. Позитивно оцінюючи
переспів свого земляка, він чимало уваги приділяє новгород-сіверсько-
му походженню «Слова», йому ж належить і своєрідний дитячий пе
реклад поеми у вигляді історичного оповідання «Поход Ігоря, князя
новгород-северского, на половцев», яке витримало чимало видань в
хрестоматії «Детский мир».
Та найчастіше серед письменників XIX століття звертався до
«Слова» ще один вихованець гімназії — Пантелеймон Куліш. Своїм
ідейним пафосом співзвучний з «Словом» його історичний роман «Чор
на рада». Епічна символіка давньої поеми, численні ремінісценції ви
користані письменником в романі «Алексей Однорог». Образи і сим
воліку «Слова» Куліш використав в своїх численних поетичних творах.
Відгуки «Слова» можна знайти в творах більш ніж тридцяти су
часних поетів Новгород-Сіверщини. Широко використовуються лек
сичні особливості давньої поеми, окремі вислови з неї у історичних
романах відомої української письменниці Раїси Іванченко (закінчила
Новгород-Сіверську середню школу № 1) «Гнів Перуна», «Золоті стре
мена», «Зрада, або Як стати володарем». Вона ж відстоює версію про
Путивль на Десні, поблизу Новгорода-Сіверського, зі стін якого більш
ніж 800 років тому пролунав відомий всім плач Ярославни.
Неодноразово звертається до невмирущих образів «Слова» новго-
род-сіверська поетеса Ніна Асадча. Видатній пам’ятці вона присвяти
ла свої чудові вірші «Автор «Слова», «Пишу про вещего Бояна», «У
памятника Ярославне». Вона ж здійснила і поетичний переспів «Пла
чу Ярославни» російською мовою.17
Тож зовсім невипадково, що в Новгороді-Сіверському до його
1000-річного ювілею у 1989 році було відкрито меморіальний комплекс
з трьох бронзових пам’ятників, присвячених видатному літературному
епосу Київської Русі (скульптор А. В. Кущ). На Замковій Горі вста
новлено скульптуру давньоруського співця Бояна, у центрі міста —
24 Сіверянський літопис
скульптуру князя Ігоря на бойовому коні. Біля східного муру Спасо-
Преображенського монастиря над Десною постала скульптура Яросла-
вни. На жаль, за своєю історичною достовірністю та художнім вті
ленням цей комплекс ніяк не можна назвати вдалим. На постаменті
пам’ятника князю Ігорю до цього часу не встановлено барельєфи з ок
ремих сцен «Слова», які передбачались проектом, хоча коштів витра
чено більш, ніж треба.
При впорядкуванні території Замкової Гори до згаданого ювілею
бульдозерами була знищена вся рослинність (кущі та дерева), і повер
хня дитинця була перетворена у гігантську чашу, в якій періодично
накопичувалась вода від дощів, що призвело з часом до руйнування
частини дитинця — водою вона була змита в Десну. Хто ж відповість
за те, що унікальна археологічна пам’ятка понівечена? І коли ж ми
позбавимось прищепленої комуністичним режимом звички робити все
лише для звітів та ювілеїв — похапцем, абияк, не замислюючись над
наслідками своєї праці?
Материнська земля «Слова о полку Ігоревім» давно заслуговува
ла на те, щоб пам’ять про цей літературний шедевр світового значен
ня саме на ній була достойно увічнена. У пресі неодноразово підійма
лося питання про необхідність створення музею «Слова», робилися
спроби його створення окремими ентузіастами. У 1949 році в Пскові
Я. О. Творогов створив свій домашній музей, а згодом кабінет «Сло
ва» при Псковському історико-краєзнавчому музеї. У 1962 році завдя
ки зусиллям вчителя історії П. І. Ковешникова з’явився такий музей
у середній школі селища Шолоховський Ростовської області. Були
спроби створити музей у Москві, велись розмови про необхідність та
кого музею у Путивлі та Києві,18 створено музей у Ярославлі. Але не
щастило Новгороду-Сіверському, колишній столиці Ольговичів, став
лення до яких з боку офіційної радянської історичної науки було вкрай
негативним, а саме «Слово» було відірване від національного україн
ського грунту і розглядалося як «героїчний пролог російської літера
тури». Ще у вересні 1985 року під час ювілейної наукової конферен
ції у Києві, присвяченої 800-річчю «Слова о полку Ігоревім», академік
Б. О. Рибаков (лідер історичної науки в СРСР) в присутності акаде
міка П. Т. Тронька заявив автору цих рядків: «Що? Музей у Новго
роді - Сіверському? — Ні в якому разі!».
З появою незалежної України багато розмов ведеться про її на
ціональне відродження. На жаль, найчастіше це лише балачки. Нерід
ко впадає в очі подальша руйнація культури. У цьому автор книги пе
реконався на власному досвіді.
Тривалий час я займався пропагандою «Слова», встановлював
зв’язки з широкими колами шанувальників пам’ятки, формував гро
мадську думку про необхідність такого музею, наголошував при цьо
му на кількох наукових конференціях і в численних публікаціях.19 Від
давши майже двадцять років боротьбі за музей і пішовши з армії,
здійснив-таки мрію всього життя — 3 вересня 1990 року музей-запо-
відник «Слово о полку Ігоревім» у Новгороді-Сіверському почав фун
кціонувати. А далі була напружена кропітка праця. Довелося створю
вати музейний фонд, наукову бібліотеку, архів — все на основі влас
ної колекції (вважається чи не найкращою в світі) та особистих зв’яз
ків. Вдалося здійснити чимало корисних починань, а головне, об’єдна
ти навколо музею численних шанувальників «Слова» і закласти під
валини для плідної наукової роботи. Вже до першої річниці музею бу
ли проведені перші наукові читання, в яких взяли участь дослідники
та краєзнавці з різних міст колишнього Радянського Союзу. На жаль,
занадто активна діяльність музею і його директора прийшлася деко
му не до вподоби. Під тиском чиновницького свавілля засновник му
зею змушений був піти з нього. Пішли і його однодумці. А чи пішло
це на користь культурі, на користь Україні?
Сіверянський літопис 25
Джерела та література:
1 Новгород - Северский // Прибавление к Черниговским Епархиальным Известиям. —
1872. — № 11. — С. 237.
2 ПСРЛ. — М., 1962. — Т. 2. — Стб. 631.
3 Татищев В. Н. История Российская. М. Л., 1964. — Т. 3. — С. 134.
4 ПСРЛ. — М., 1962. — Т. 2. — Стб. 632.
5 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — М., 1956. — Т. 4.
— С. 178; Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. — М., 1987.
— Т. 3. — С. 608.
6 Тут і далі текст і переклад сучасною українською мовою подається за виданням
«Слово о полку Ігоревім». К., 1986.
7 Татищев В. Н. Вказана праця. — С. 134.
8 Воинов Святослав. Где быть музею «Слова»? // Алтай (Барнаул). 1989. — № 2.
— С. 159 — 160.
9 Из истории Новгорода - Северского: Документы и материалы. — Чернигов, 1989.
— С. 16. — Документ № 5.
10 Воинов С. С. Герои «Слова о полку Игореве» и Новгород-Северский // Первые
научные чтения. Новгород - Северский, 1991. — С. 19 — 20.
11 Козырев В. А. Словарный состав «Слова о полку Игореве» и лексика современ
Ных русских народных говоров // ТОДРЛ. Л., 1976. — Т. XXXI. — С. 98.
12 Котков С. И. «Слово о полку Игореве»: Заметки к тексту. — М., 1958. — С. 16,
56.
13 Чивилихин В. А. Память: Роман - эссе // Наш современник. 1984. — № 3 — С. 105
— 106.
14 Татищев В. Н. Вказана праця. — С. 139.
15 Воинов Святослав. Сладок хмель веков // Алтай. — 1985. — № 1. — С. 103.
16 Воинов С. С. «Слово о полку Игореве» Михаила и Алексея Домниных. // Ураль
ский библиофил. Челябинск, 1989. — С. 144 — 154.
17 Воїнов С. С. «Слово о полку Ігоревім» у творчості літераторів Новгород - Сівер-
щини // Відгук «Слова о полку Ігоревім» в українській і зарубіжній літературі.
— Суми, 1996. — С. 60 — 63.
18 Загребельний П. та інші. Створити музей «Слова» // Робоча газета (Київ). —
1985. — 28 червня.
19 Пермская Словиана: Собрание Святослава Воинова о «Слове о полку Игореве»:
Аннотированный указатель публикаций / Сост. А. В. Есарев. — Пермь, 1986. —
С. 59.
26 Сіверянський літопис
|