Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху

Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Сiверянський літопис
Дата:1998
Автор: Ісаков, П.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 1998
Теми:
Економіка
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200652
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху / П. Ісаков // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 132-161. — Бібліогр.: 131 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200652
record_format dspace
spelling Ісаков, П.
2024-12-18T17:21:04Z
2024-12-18T17:21:04Z
1998
Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху / П. Ісаков // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 132-161. — Бібліогр.: 131 назв. — укр.
2518-7430
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200652
uk
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Сiверянський літопис
Економіка
Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
spellingShingle Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
Ісаков, П.
Економіка
title_short Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
title_full Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
title_fullStr Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
title_full_unstemmed Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
title_sort співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на лівобережній україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху
author Ісаков, П.
author_facet Ісаков, П.
topic Економіка
topic_facet Економіка
publishDate 1998
language Ukrainian
container_title Сiверянський літопис
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
format Article
issn 2518-7430
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200652
citation_txt Співвідношення цін та реальних доходів громадян в українському селі на Лівобережній Україні в 1919—1920 роках як важливий чинник виникнення та розгортання селянського повстанського руху / П. Ісаков // Сіверянський літопис. — 1998. — № 4. — С. 132-161. — Бібліогр.: 131 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT ísakovp spívvídnošennâcíntarealʹnihdohodívgromadânvukraínsʹkomuselínalívoberežníiukraínív19191920rokahâkvažliviičinnikviniknennâtarozgortannâselânsʹkogopovstansʹkogoruhu
first_indexed 2025-11-25T02:51:42Z
last_indexed 2025-11-25T02:51:42Z
_version_ 1850504756697497600
fulltext ЕКОНОМІКА Павло Ісаков СПІВВІДНОШЕННЯ ЦІН ТА РЕАЛЬНИХ ДОХОДІВ ГРОМАДЯН В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В 1919-1920 РОКАХ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗГОРТАННЯ СЕЛЯНСЬКОГО ПОВСТАНСЬКОГО РУХУ Радянська історична наука при всьому її тяжінні до соціально-еко­ номічного підходу у вивченні в деяких випадках відходила від цього досить надійного і успішного засобу дослідження тогочасної історичної картини. Особливо це стосувалось вивчення співвідношення цін та реа­ льних доходів громадян в історично-економічному ракурсі як найбільш об’єктивного критерію визначення рівня життя пересічних людей. Ця особливість стала закономірністю при дослідженні такої проблеми но­ вітньої історії України, як рівень життя громадян епохи радянського суспільства. Комуністична ідеологія у своїх утопічно-теоретичних побудовах, а ще більше в практичному втіленні, яке ставало прихованою або навіть явною надексплуатацією на межі винищення (чим, зокрема, і була фактична політика більшовиків щодо українського селянства в 1919— 1921 р.р., логічним завершенням якої стали голод 1921— 1923 р.р., ко­ лективізація, розкуркулення, голодомор 1932— 1933 р.р., голод 1946— 1947 р.р. тощо), нівелювала духовний бік конкретної пересічної людини з її власним життям, почуттями, психологією, роблячи її «гвинтиком» безликої державнобюрократичної «надмашини», свідомо приносячи її на вівтар жертовника «світлого майбутнього». Особливо щедро, ціле­ спрямовано більшовики приносили на цей жертовник життя мільйонів українських селян. Якою ціною досягалися успіхи та здобутки, досить часто примарні, радянська історична наука замовчувала. Бо відразу інакше постали б невідворотні запитання: «Чи саме цей шлях потрібен українському народові?»; «Чи може сам народ обрати добровільно та­ кий шлях?»; «Чи варті такі здобутки таких надвтрат, надзусиль?». Ось чому об’єктивного вивчення життєвого рівня шляхом дослідження спів­ відношення цін та реальних доходів громадян періоду становлення, зміцнення радянського ладу в Україні не проводилось. Звичайно, все, що відбулося і сталося, мало під собою як суб’єк­ тивні, так і об’єктивні реальні передумови. І тому тема нашого дослід­ ження не є самоціллю, хоча б нею і могла стати. її вивчення дає змогу безсторонньо більш повно відповісти на такі (не досить зрозумілі з точ­ ки зору комуністичної ідеології та методології) питання, як, зокрема, 132 Сіверянський літопис чому з такою впертістю, завзяттям боровся український селянин проти нав’язуваного йому ззовні «світлого майбутнього», чого воно для нього було таким чужим, чого ця боротьба набирала таких жорстких, трагіч­ них форм тощо. Автор ставив перед собою мету відтворити «живу» правдиву кар­ тину, наскільки це дозволяє обсяг журнальної статті, тогочасного жит­ тя пересічного українського селянина, що була, у величезній мірі, на­ слідком антинародної в своїй практичній суті політики радянської вла­ ди, яка штовхала українських селян на боротьбу. Ця політика в кін­ цевому підсумку і породила селянський повстанський рух 1919— 1921 р. р. Звичайно, автор не претендував на повноту висвітлення підня­ тої проблеми, яка залишається відкритою. При розкритті теми ми торкалися соціально-економічної політики радянської влади, денікінського режиму, повстанських загонів. Основна увага при цьому була приділена першим двом владам, політика яких і стала причиною гранично низького падіння життєвого рівня людей та їхнього зубожіння. Співвідношення цін та доходів є одним з показни­ ків ефективності функціонування економіки будь-якого типу, кінцевою метою якої має бути створення людині гідних умов для задоволення нею власних потреб, розкриття свого духовного потенціалу, гармоній­ ного самоствердження. Якщо політична система, режим не сприяють цьому, вони є антинародними, як би вони себе не називали. Конкрети­ зація співвідношення цін та доходів відбувається в таких економічних категоріях, як купівельна спроможність, реальна та номінальна заро­ бітна платня тощо. Радянська влада активно втручалася в економічні процеси шляхом адміністративно-репресивних, економічних (соціаліза­ ція засобів виробництва і виробничих відносин, зокрема, в сільському господарстві через створення, досить часто насильницьким шляхом, ко­ мун і артілей, надання їм переваг (створення на базі зразкових госпо­ дарств, пільгове матеріальне постачання, кредитування, цінова політика, резервація і виключення з розподілу великих масивів землі), політичних (устиски та переслідування деяких соціальних верств) заходів, дефор­ муючи таким чином природний процес формування співідношення цін та доходів, невиправдано гіпертрофуючи роль держави в цьому проце­ сі. Денікінський режим, в свою чергу, також дивився на українських селян як на підручний матеріал, але вже для відновлення «єдиної та неділимої». При розкритті теми дослідження автор поряд з першоджерелами соціально-економічного характеру використовував і першоджерела, які стосуються сфери національної свідомості та масової психології, такої ж об’єктивної, як і перша: вона виникає, живиться, розвивається не на пустому грунті і дає змогу краще зрозуміти соціально-економічні про­ цеси. Актуальність досліджуваної теми більш ніж очевидна. Звичайно, тодішні історичні умови, причини гранично низького падіння життєвого рівня основної маси населення дещо відмінні від сучасних. Але меха­ нізми, кінцеві результати свідомих дій і заходів держави дуже схожі з сьогоднішніми. Тому ця спроба історико-економічного порівняльного дослідження співвідношення цін та реальних доходів дає нам багатий фактичний матеріал для історичних паралелей, роздумів, який завжди потрібно брати до уваги при проведенні соціально-економічної політики і реформ. За далеким обрієм макроекономічних завдань, політичних ам­ біцій і боротьби легко не побачити конкретну, живу людину. Зараз го­ ловною загрозою національній безпеці України є масове зубожіння на­ роду, який в такому стані здатен на такі дії, що не є корисними моло­ дій українській державності (останній яскравий приклад цьому — по­ дії, пов’язані з акціями протесту шахтарів). Так пора вже нам, нарешті, Сіверянський літопис 133 дійсно враховувати помилки, свої і чужі, а не повторювати їх. Бо дуже велика ціна цих помилок — соціально-політичні катаклізми. У 1919— 1921 р.р. в Україні продовжувала йти жорстока громадян­ ська війна, розпочата в 1917 р. В умовах затяжного військового, полі­ тичного і соціального хаосу та безладдя економічне життя в українсько­ му суспільстві впало майже до нуля (так, наприклад, в 1920 р. в Пол­ тавській губернії працювало лише 13,8% довоєнного рівня промисло­ вості1). Промислове, сільськогосподарське виробництво було дезоргані­ зоване. Далеко не останню роль у цьому відіграла радянська влада з її військово-адміністративними репресіями в рамках політики «військо­ вого комунізму». Це — суцільна націоналізація (декрети від 11, 16, 22, 28 січня, 14 лютого, 24 квітня та 21 травня 1919 р.); заборона вільної торгівлі (до цього фактично призвели декрети РНК УСРР від 25 січня та 5 лютого 1919 р. про вилучення залишків хліба, розмір яких не був чітко визначений, що на практиці обернулось масовими примусовими реквізиціями) і введення державної монополії з твердими цінами; со­ ціалістичний землеустрій і землеробство, що на практиці означало, що селяни так майже і не отримали такої довгоочікуваної землі. Більшо­ вики, прийшовши до влади під демагогічним, чисто агітаційним гаслом «Землю — селянам!», в 1919 р. з 15 млн. дес. землі, які раніше належа­ ли поміщикам, купцям, уділам, в користування селянам передали лише 5—6 млн. дес. (30%), а решту — артілям, радгоспам, цукровим заво­ дам, комунам (декрети і постанови від 14 лютого та 23 травня 1919 р.), темпи створення яких в УСРР в 2—3 рази перевищували аналогічні в РСФРР. Впровадження закону від 11.12.1919 р. про передачу селянам землі гальмувалось: на травень 1920 р. в Полтавській губернії було роз­ поділено лише 672000 дес., Харківській — 473000 дес., Чернігівській — 356000 дес. (19%) поміщицької землі. В останній, зокрема, у 1919 р. бу­ ло розподілено лише 265608 дес. (14%), тобто за 1920 р. було розподі­ лено тільки 90392 дес. (4,8%). А всього на Чернігівщині підлягало роз­ поділу 1859000 дес.2 І лише під натиском селянського повстанського ру­ ху як всенародної війни Всеукрревком України 5 лютого 1920 р. ухва­ лив новий закон про землю, який проголошував зрівняльний розподіл землі між селянськими господарствами замість комун і радгоспів. Але не надовго. Хоча V Всеукраїнський з’їзд Рад (25 лютого — 3 березня 1921 р) і проголосив про зрівняльний розподіл землі на 9 років (вини­ кає питання: що із землею повинно було бути потім?), вже слідом за цим 4 квітня 1921 р. на місця повітовим комітетам КП(б)У були надіс­ лані роз’яснювальні інструкції, в яких, зокрема, дане рішення кваліфі­ кувалось як тимчасове, яке потім неминуче буде замінене колективіза­ цією. При цьому називались обов’язкові умови (тільки після виконання яких міг розпочатись розподіл землі), що фактично зводили майже на­ нівець цей розподіл: 1) ліквідація поміщицького та куркульського зем­ леволодіння. При цьому чітко не визначалося, кого вважати куркулем, що давало змогу огульно оголошувати ним кожного, хто був небажа­ ний радянській владі чи її представникам на місцях в селі — комбідам (утворені декретами від 30.11.1918 р. та 13.01.1919 р. Розпорядженням НКВС від 05.07.1919 р. отримували 1500 крб. на місяць як жалування.3) та комнезамам (09.05.1920; 27.05.1922—08.03.1933 р. р.), паразитизм яких дуже часто була змушена визнавати протягом усього їхнього існу­ вання навіть сама радянська влада,4 яка, як це і не парадоксально, цьо­ му ж і сприяла: залишення їм у власне користування до 25% конфіско­ ваного у куркулів збіжжя (а закон про комнезами від 13.04.1921 р. на­ давав законні права незаможному селянству на володіння різного ро­ ду майном, живим та мертвим реманентом і таке інше, відібраним ними в порядку розкуркулювання5); проведення товарообміну мануфактурою лише через комбіди та волвиконкоми;6 звільнення від хлібної та іншої 134 Сіверянський літопис продовольчої розкладки, податків та інші економічні привілеї (так, на­ приклад, лише на одній Чернігівщині на 16.03.1921 р. нараховувалось 899 сільських і 129 волосних комнезамів загальною кількістю 46134 чо­ ловік,7 що становило приблизно 6—7% від всього працездатного сіль­ ського населення); надання широких владних повноважень — так, зо­ крема, у березні 1919 р. на нараді членів ЦК КП(б)У і відповідальних працівників ВУЦВК, Всеукрревкому та наркоматів була прийнята ре­ золюція, яка забороняла селянам вивіз продуктів без спільного дозво­ лу комбідів і продзагонів.8 Проти засилля комбідів виступали досить часто навіть місцеві організації КП(б)У. Так, наприклад, Полтавська повітова конференція КП(б)У 18 січня 1920 р. висловилась за незалеж­ ний наркомпрод України, за хлібну монополію держави, проти комбі- дів, за наділення селян землею (але не за рахунок земель цукрових за­ водів), за передачу влади в селах виконкомам.9 А 3 Конотопська пові­ това партконференція 18 лютого 1919 р. прямо констатувала, що ком­ незами, комбіди «приймають потворну форму і нерідко стають причиною заворушень і повстань».10 У питанні визначення куркуля дуже приміт­ ним і характерним для практики є підхід, зафіксований у тезах НКВС (грудень 1919 р.): «Посилити деформацію села шляхом створення поряд з комбідами сільських виконкомів, з волвиконкомами — волкомбідів і вважати регламентацію бідняків і куркулів в незалежності від кілько­ сті десятин, а від кількості лишків хліба»,11 що створювало широкі мож­ ливості для огульного звинувачення в приховуванні гіпотетичних лиш­ ків і створювало базу для подальших репресій; 2) обов’язкове затверд­ ження цього поділу комнезаможами; 3) обов’язкове створення запасного земельного фонду; 4) надання у повному необхідному обсязі землі цук­ розаводам, радгоспам.12 Як бачимо, проводилась гнучка і добре відома для імперій, успішно апробована політика «батога і пряника», коли од­ на рука дає, а інша — забирає, причому більше. Слід все ж зазначити, що земельне питання на місцевому рівні у багатьох випадках якось на­ магались вирішувати. Так, наприклад, 28 липня 1919 р. Звенигородський повітвиконком прийняв рішення: «Для користування багатоземельних сіячів залишити посів згідно норми, встановленої повітовим з’їздом ком- бідів, тобто від 4,5 до 6 дес. пропорційно складу родини. Різниця понад норму до 25 дес. розподіляється поміж безземельними і малоземельни­ ми з умовою, що отримавши оброблену чи засіяну землю, заплатять власникам вартість обробки і обсіву за твердими цінами того часу гріш­ ми чи натурою. Залишок більше 25 дес. вважати власністю республіки і врожай збирати як економічний: 1/3 на користь збирача, а 2/3 здава­ ти державі, вважаючи підвезення до складів безкоштовним».13 Серед інших складових політики «військового комунізму» слід ще назвати такі: ціновий, податковий тягар індивідуальним виробникам сільгосппродукції, на відміну від колективних господарств (одних лише радгоспів на Полтавщині до приходу Денікіна в 1919 р. в 11 повітах було 189 господарств з 77434 дес. землі;14 на Чернігівщині за аналогіч­ ний період існувало 46 раднаргоспів (15000 дес. землі), 54 комуни, 69 артілей і 7 товариств, з них 75 колективів сільськогосподарського при­ значення (10210 дес. землі);15 на Харківщині на червень 1919 р. нара­ ховувалось 130 комун і артілей);16 введення декретом РНК РСФРР від 19.11.1919 р. трудової, натуральної і гужової повинностей, які прирів­ нювались до обов’язкової військової.17 Постановою РНК РСФРР і Все­ укрревкому від 21.01.1920 р. створювалась Українська радянська тру­ дова армія, яка станом на 1 січня 1921 р. нараховувала 30948 чоловік.18 Особливе невдоволення викликали у селян радгоспи, комуни і «Го- ловцукор» (який безпосередньо підпорядковувався Москві), бо саме в їхньому розпорядженні, особливо останнього, під цукровими буряками, опинилась левова частка земель, які повинні були бути розподілені по- Сіверянський літопис 135 між селянами. Так, лише в Конотопському повіті на липень 1919 р. до «Головцукру» відійшло 20000 дес. землі19(!). І це на тодішньому фоні вражаючого своєю масовістю малоземелля: на Сумщині, зокрема, ста­ ном на 15.05.1921 р. (зверніть увагу, це вже після «розподільного» за­ кону Всеукрревкому від 05.02.1920 р. і рішень 5 Всеукраїнського з’їзду Рад) селянських господарств, які мали до. З дес. землі, було 47,8%.20 Влітку 1919 р. в тому ж Конотопському повіті відчувався вже «досить сильно голод».21 Тому не дивують такі масові дії протесту селян, як, на­ приклад, «витолочення, випасання худоби селянами на плантаціях Шрамківського цукрозаводу, знищення ними 35 десятин»22 (Полтавщи­ на), «відношення селян до комун і комбідів вороже»23 (Сумський, Вол- чанський, Богодухівський повіти Харківської губернії). Це типові зві­ стки для території всієї Лівобережної України, на землях якої, як і на Волині, Поділлі, Київщині, було дуже розвинуте цукрове господарство. При тодішній агротехнічній культурі, майже натуральному характері селянського господарства (ринкова торгівля була заборонена і переслі­ дувалась), величезних фактичних «ножицях» цін, недостатній площі зе­ мельної ділянки доброї половини господарств остання просто не могла нагодувати, одягнути, взути селянську сім’ю, дати можливість розвива­ ти господарство. Тому не дивно, що незаможні селяни становили від 25% до 50% кількості особового.складу селянських повстанських заго­ нів (і це визнавали самі тогочасні радянські та партійні працівники).24 Навіть в таких повітах, як Лебединський, в якому на 15.05.1921 р. не­ заможних господарств (до 3 дес.) було 14704 (47,8%), середняцьких — 46,2%, заможних — 6% при загальній кількості населення повіту 34000 чоловік,25 був високий рівень селянського руху. Як ці факти різняться від ідеологічного жупелу про «куркульську контрреволюцію». Саме так, починаючи з квітневого (6—9) Пленуму ЦК КП(б)У 1919 р., у біль­ шовицькій термінології визначали селянський повстанський антикому­ ністичний рух. Але, незважаючи на боротьбу селян, 16.12.1919 р. на об’єднаному засіданні Всеукрревкому (до речі, наприкінці громадян­ ської війни в Україні діяло 7 губревкомів, 5 губвиконкомів, 46 повітрев- комів та 51 повітвиконком, 1151 волревком та 651 волвиконком, члени яких призначались, а не обирались, що накладало значний відбиток на характер їхньої діяльності і рішень. Промовистий факт: Всеукрревком, згадавши, що на території УСРР з 01.06.1919 р. є чинною угода про об’єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, 27.01.1920 р. анулював усі декрети УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, про­ довольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами), було прийняте рішення: на зиму під зернові хліба в радгоспах відвести 300000 дес. землі (північні повіти Таврійської, Катеринославська та Харківська губернії).26 Примітно, що дане розпорядження, як і подібні наступні, було таємним і не підлягало публікації. Але найбільшої шкоди селянському господарству завдали продроз- кладки. Зокрема, хлібна розверстка в Україні була запроваджена де­ кретом РНК УСРР від 12.04.1919 р., законами від 26.02.1920 року, 24.08.1920 р. (з врожаю 1920 р.), постановою від 04.12.1920 року (про так зване «поліпшення продовольчої справи») та конкретизована в чис­ ленних підзаконних актах, інструкціях на місця, якими фактично і керу­ вались місцеві органи влади при її втіленні в життя. Створюючи закон­ ну базу, Малий РНК УСРР 18.02.1921 р. поширив на територію УСРР дію декрету РНК РСФРР від 16.04.1920 р. «Про реквізиції та конфіс­ кації».27 Трагізм проведення розверсток на Україні полягав у тому, що продукти безкоштовно вилучались тоді, коли саме населення України голодувало (починаючи вже з 1919 року). Першої своєї вершини голод на Україні досяг у 1921 — 1923 роках. Він ефективніше, ніж каральні 136 Сіверянський літопис експедиції, втихомирював повстанців. Збагнувши це, центральний уряд допоміг природному катаклізму справитися з «куркульським бандитиз­ мом», конфіскуючи злиденні продовольчі запаси, чим вперше в Україні було запроваджено терор голодом. Вже з 1919 р. стають частими такі повідомлення з місць: «Населення голодує, харчується однією картоп­ лею, свої землі та частину поміщицьких земель не сіяли, бо насіннєвого матеріалу ніде не можна було дістати».28 Ллє, незважаючи на це, прод- розверстка проводилась, причому дуже; часто подібним чином: «З’яви­ лась банда в кількості 20 чоловік, здійснила грабіж і зникла. Потім ста­ ло відомо, що це не банда, а продзагін, працюючий за планомірною розкладкою».29 І це типове повідомлення, характерне для того часу. Але повернемось до продрозверстки. Так, наприклад, в Кременчуцькій гу­ бернії лише з 10 по 20 листопада 1920 р. було заготовлено 204390 пу­ дів збіжжя, 5627 голів великої рогатої худоби, 25244 пудів картоплі;30 в грудні 1920 р. з Полтавщини щоденно надходило 5000 пудів хліба.31 У 1921 р., незважаючи на критичне зростання голоду, продрозверстка посилюється. За перший тиждень 1921 р. в Полтавському повіті зібрано 4600 пудів збіжжя, 8500 пудів хліба; в Роменському повіті — 4000 пу­ дів збіжжя.32 На Чернігівщині лише з 20 по 28 лютого 1921 р. розвер­ стано 299 одиниць великої рогатої худоби загальною вагою 2589 пудів.33 У 1921 р. продподаток на одні тільки хлібні продукти для Полтавської губернії був встановлений в 13 млн. пудів (недобір при цьому склав 2750000 пудів).34 Якщо виходити з демографічного перепису 1920 р., то на одну працездатну людину села виходило 292 кг одного тільки хліба (все сільське працездатне населення губернії становило за переписом 713117 чоловік).35 А ще ж були і діти, люди похилого віку, яких потріб­ но було прогодувати селянину. Якщо ж із загальної кількості сільського працездатного населення Полтавщини виключити членів комбідів, ком­ незамів, які звільнялись від податків, поборів, продрозкладки, то фак­ тично на одного працездатного селянина припадало приблизно 310 кг продподатку лише на одні хлібні продукти (було виконано 245 кг)! І це тоді, коли населення голодувало. До речі, продподаток в Україні був уведений замість продрозверстки постановою надзвичайної сесії ВУЦВК УСРР від 27.03.1921 р. лише з осені 1921 р., на відміну від Ро­ сії, де він був уведений з 21.03.1921 р. Тобто фактично на Україні до осені діяла як складова частина політики «військового комунізму» прод- розверстка, розмір якої без врахування реалій (неврожай, голод) при­ значався з Москви. На початку березня 1920 р. напередодні IV конфе­ ренції КП(б)У (17—23 березня) на засіданні Харківського губкомітету була прийнята наступна резолюція: «Розверстка на всю Україну була т. Владимировим (наркомпрод УСРР — Ісаков) визначена у фантастич­ ній цифрі 200 млн. пудів, з яких 40% повинні були надійти до 1 берез­ ня 1920 р. Але заготовлено приблизно 1% (1—2,2 млн. пудів — це в основному трофеї від білих). Реально буде ж взято у селян лише 10 млн. пудів».36 Але до голосу з місць не прислухалися. До речі, цифра в 200 млн. пудів (врешті-решт під тиском реалій зменшена 08.09.1920 р. до 160 млн. пудів (тобто на 20%), з яких на місцях мало залишитись 10—20%37), яка була визначена Владимировим за вказівкою з Москви як розмір розверстки на 1920 р., виявилась реальним загальним україн­ ським урожаєм хліба 1921 р.38 Навряд чи урожай 1920 р. був набагато більшим від урожаю 1921 р. при тодішній агротехнічній культурі. Вис­ новки напрошуються самі: впроваджувався терор голодом. Репетиція голодомору 1932— 1933 р. р. У телеграмі від 07.06.1921 р. Раковський доповідав Леніну, що відвантаження хліба для Росії доведено до 100 вагонів щодня39 (і це тоді, коли в Україні розпочинався голод 1921 — 1923 р. р., який забрав життя сотень тисяч українських селян). У те­ леграмі до Москви від 03.08.1921 р. Затонський повідомляв: «Антонов- Овсієнко передає Москві вельми перебільшені відомості як на рахунок Сіверянський літопис 137 врожаю, так і на рахунок внутрішнього спокою».40 24.09.1921 р. Влади­ миров на прохання Полтави залишити у себе для місцевих потреб і ком­ незамів 15% зібраного фонду за умови виконання на 100% завдань від­ повів: «Ми йдемо таким великим недобором по Лівобережній Україні, що приходиться дорожити кожним пудом».41 При цьому ним все ж був зроблений виняток для Кобеляцького і Конградського повітів (20%). З 1 по 31 жовтня 1921 р. в РСФРР з України було відправлено 4136 вагонів зернохліба.42 Восени 1921 р. секретар ЦК КП(б)У Лебідь по­ відомляв на місця губкомам, що з Москви за підписом голови РНК РСФРР Леніна, секретаря ЦК РКП (б) Молотова надійшла телеграма з вимогами посилити продапарат України військовою силою та щоден­ но відвантажувати до Росії 100 вагонів хліба.43 Але вже до цього, 12 серпня 1921 р., за підписом Леніна вийшла постанова РПО про широке застосування надзвичайних заходів під час вилучення продподатку, де йшлося про широке застосування військ. У кінці червня — на початку липня 1921 р. за директивою з Москви Пленум Оргбюро та РВРР при­ йняв рішення про створення з колишніх червоноармійців і молодих се­ лян голодних губерній Української продовольчої міліції в 20000 чоло­ вік.44 Факт говорить сам про себе. А ще існували: частини особливого призначення (на січень 1921 р. ЧОПи в Україні становили) 40 тис. чо­ ловік45); територіальні піхотні полки (на зразок ополчення, коли воєні- зовувалось чоловіче цивільне населення);46 війська внутрішньої служби (ВНУС), утворені шляхом злиття 11.10.1920 р. караульних частин і во­ єнізованої охорони (ВОХР), які на середину 1921 р. складали 20000 чоловік, збільшені згодом до 80000 чоловік;47 ВУЧК (утворена 03.12. 1918 р., вона 23.07.1919 р. була розформована через те, що «дуже часто слугувала причиною повстань селян», а місцеві органи ЧК на Україні стали підпорядковуватися безпосередньо ВЧК48); робітничо-селянська міліція (створена декретом РНК УСРР від 07.02.1919 р.), серед основ­ них завдань якої було «виконання вироків Ревтрибуналів по продоволь­ чих справах»49 та боротьба з повсталим селянством; залізнична міліція, яка постановою РПО від 22 липня 1921 р., незважаючи на протести за­ ступника голови РНК УСРР С. Косіора, була підпорядкована НКВС РСФРР;49 військові загони комнезамів (56000 чоловік у 750 загонах в 1920 р.50); військово-продовольчі загони чисельністю 8000 чоловік, що становило 25% загальноросійського складу51 (в 1920 р. в село з міста з цією метою самою Україною було відправлено 10000 комуністів) тощо. І весь цей репресивно-каральний апарат вів боротьбу з повсталим се­ лянством. Ось красномовні дані про розташування регулярних черво­ них військових частин в 1921 р. на одній лише Полтавщині: 19 брига­ да, 55, 57 полки — Конградський повіт; штаб 56 полку, 1 батальйон — м. Кобеляки, 2 та 3 батальйони — Кобеляцький повіт; 60 полк — Га- дяцький повіт; 59 полк — Лубенський повіт; 58 полк — Ніжинський повіт; учбово-кадрова бригада — Роменський повіт; учбово-артилерій­ ська батарея, учбово-саперна батарея, артилерійські дивізіони, 7 стрі­ лецька Володимирська дивізія — Лубенський, Миргородський пові- ти.52 У самій лише Полтаві у травні 1920 р. перебувало 5486 військо- вих.53 При цьому слід звернути увагу на такий аспект, як національний склад регулярних частин Червоної армії, сформованих в РСФРР, на території УСРР, який в процентному відношенні був таким (за офіцій­ ними радянськими джерелами): 85% — росіяни, до 9% — українці.54 Ось конкретний приклад — національний склад вищезгаданої 7 стрі­ лецької Володимирської дивізії: 70% — росіяни, 16,5% — українці, 6,6% — євреї, 1,5% — поляки, 1,3% — латиші, 4,1% — інші (китайці, угорці тощо).55 Серед українських селян і повстанських загонів щодо росіян широко поширюються такі погляди: «Вони голодують не тому, що там неврожай, а тому, що вони ледацюги, а радянська влада пань- кається з ними, тільки і знає, що здирати з селян продподаток і вивози­ 138 Сіверянський літопис ти з України, а українське населення ж морить голодом».56 Ну що ж, що було в нашій історії, того вже не викинеш. Та і не потрібно цього робити. Просто, щоб зрозуміти, потрібно зазирнути «зсередини», опини­ тись на місці тогочасного українського селянина, який ще добре пам’я­ тав, що значить бути протягом століть в Російській імперії «хохлом» (в кращому випадку — «малоросом»), якщо ти не зрікався свого наро­ ду; і враховувати, звичайно, психологію широких соціальних верств. Виникненню подібних настроїв ще сприяло і те, що військові частини, сформовані фактично з чужих за менталітетом людей, поводились дуже часто як окупанти. Типовими для того часу є такі звістки: «башкир­ ська бригада під час нальоту згвалтувала 20 жінок і 5 дівчат у віці від 12 до 15 років та забрала 57 коней, в’їхала в церкву на конях і розкра­ ла церковне майно»;57 «червоноармійці відверто заявляють, що приїха­ ли в тил робити чистку, бити жидів та розорювати села, роблячи всіля­ кі безчинства»58 тощо. Звичайно, тогочасне матеріальне забезпечення червоноармійців було далеко не найкращим, але це не виправдовує по­ дібних вчинків і дій. Але, незважаючи ні на що, селянство продовжувало боротьбу. Ось характерний епізод, який ілюструє жорстокість, трагізм і відчайдуш­ ність цієї боротьби: 3 квітня 1920 р. проти продзагонів повстали селяни сіл Дівички та Єркавці Переяславського повіту Полтавської губернії. Проти них був висланий каральний загін з 150 чоловік. Після 4-годин- ного бою, коли червоні змушені були відступити, втрати селян загиблими та пораненими склали 500 чоловік. Але ці втрати лише роз­ палили бойовий настрій селян, і вони перейшли до наступу на м. Пере- яслав.59 Селянин був доведений до такого стану, коли йому втрачати не було чого: позаду його чекала голодна смерть. Селяни утворюють само­ стійні селянські республіки (наприклад, червень 1919 р. — Прилуцька, Вахнівська, Спиченська волості Чернігівщини;60 1919 — 1-а пол. 1920 р. — Глухівська повстанська селянська республіка на Чернігівщині61 то­ що). Україна вкрилася численними селянськими повстанськими загона­ ми, в які йшла найбільш пасіонарна частина селянства. Завдяки, зо­ крема, рейдам Махна на Лівобережну Україну, на січень 1921 р. роз­ верстка Полтавщиною була виконана лише на 13,29%.62 У відповідь ра­ дянський режим посилив репресії: встановлення навколо населених пунктів, повітів, що не виконали продрозверстку чи проподаток, заго­ роджувальних загонів;63 взяття та розстріли заручників; створення концтаборів (декрети РНК РСФРР від 05.09.1918 р., ВЦВК від 15.01. та 17.05.1919 р., дії яких поширювались на територію УСРР з 01.06. 1919 р.); введення інституту п’яти- та десятихатників (постанова Все­ української центральної комісії по боротьбі з дезертирством від 23.08. 1920 р.); спалення повсталих сіл (наприклад, х. Панщина біля с. Сло- ута Глухівського повіту, червень 1920 р.64) тощо. Роменський повітвикон- ком 16 травня 1921 р. наголошував: «Час агітації пройшов. Приміть рі­ шучі заходи до посилення заготівель. Розстрілюйте, встановлюйте заго­ роджувальні загони».65 20 січня 1921 р. в Путивльському повіті 17 диві­ зія «Червоного Козацтва» з громадян, які зустрічались на шляху її пе­ ресування, знімали шапки, одяг, чоботи, загрожуючи позбавленням жит­ тя.66 Створювалось замкнуте коло: політика радянської влади виклика­ ла невдоволення селян, на яке більшовики відповідали посиленням ре­ пресій, які знову ж таки викликали селянське невдоволення. Але від каральних заходів хліба в природі більше не ставало, а навпаки — всю цю величезну армію, репресивний апарат, місто при повній відсутності зацікавленості селянина у своїй роботі та максимальній виснаженості матеріально-людських ресурсів нагодувати було просто неможливо. 18 липня 1921 р. з Полтави повідомляли: «Не дивлячись на максимальний Сіверянський літопис 139 нажим на село як ревтрибуналами, так і репресивними заходами, по­ дальше виконання розверстки зупинилось».67 Збільшивши частку відра­ хувань комнезаможам, сільміліції від конфіскованого з 20% до 25%, надходжень не прибавилось — вже не було що конфісковувати68 (до речі, комнезами були не такими вже і «незаможними». Зрозумівши це, Чернігівський губком КП(б)У 25 жовтня 1921 р. пішов на безпреце­ дентний крок (коли, незважаючи на всі зусилля, губернія не виконува­ ла продподаток), знявши з них податковий імунітет, наклавши на них 30% губподатку, щоправда, залишивши їм всі інші пільги, в тому числі 25% надходжень від конфіскованого69). Тим паче не допомагала і така бутафорія, як спроба маскувати продподаток так званим «товарообмі­ ном». 23.09.1921 р. вийшла постанова РНК УСРР «Про оголошення частини України територією державних заготівель за товарообміном»: «З огляду на те, що розмір продподатку є недостатнім, оголосити губер­ нії Чернігівську, Волинську, Подільську, Київську, Полтавську та Кре- мінчуцьку територією державних товарообмінних заготівель на хліб, зернофураж та олійне насіння».70 І хоча оголошувалось, що заготівля продуктів понадпродподатку (про який понадпродподаток могла тоді йти мова, коли селянин не міг виконати просто продподаток?) буде проводитись виключно в порядку державного товарообміну (що озна­ чало нєиаритетні державні ціни, за якими, з розрахунку цін 1913 р., 1 пуд (16 кг) хліба вартістю 85 коп. віддавався за 4 аршини мануфакту­ ри (1 квадратний аршин = 0,506 м2) вартістю в 57 коп.), на практиці все звелось до продрозкладки. А мануфактури, яку обіцяла для товаро­ обміну держава, в неї просто не було. Щоб хоч на словах якось заці­ кавити селянина, Наркомпрод УСРР поширив постанову РНК УСРР від 23.09.1921 р. на всі хлібні надходження з 15 вересня. Був прийнятий «План товарообміну сільгоспп.родуктів на готові вироби для України на 1921 р.»71 Таблиця № 1 ПЕРЕДБАЧУВАНІ ЛИШКИ НАЙГОЛОВНІШИХ ВИДІВ ЕКСПОРТНОЇ СИРОВИНИ УКРАЇНИ НА 1921 р. № п /п Наймену­ вання експортного товару Одиниця міри Кількість Гр ош ов а од ин иц я Ціна Загальна сума в крб. 1 2 3 4 5 6 7 1. Хлібно-фуражні продукти пуд 75000000 коп. 85 63750000 2. Яйця шт. 200000000 коп. 15 за10 шт. 3000000 3. Зайці шт. 87500 коп. 50 43750 4. Льон пуд. 200000 крб. 5 1000000 5. Пенька пуд. 800000 крб. 4 3200000 Всього 70993750 Згідно з цим планом загальна сума лишків на Україні на найго­ ловніші види експортної сировини у цінах 1913 р. (коли йшов 1921 р. із зовсім іншою політичною, економічною, соціальною ситуацією) визна­ чалась в 82431599 крб. Різниця між цією сумою і сумою п’яти найголов­ ніших статей експортної сировини України (залишається тільки гадати, чому більшовики перед олією, овочами, салом, м’ясом надали перевагу зайцям як експортному товарові. Це зайвий раз свідчить про стан про­ довольчої справи на Україні) склала 11437849 крб. Але навіть і ці мі­ зерні кошти не завжди були у продорганів для розрахунку з селянами. Хоча вони знаходились для фінансування діяльності комун, артілей. 140 Сіверянський літопис Таблиця № 2 ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ РОЗРАХУНКУ СОБІВАРТОСТІ 1 ПУДУ ОВОЧІВ НА СЕЗОН 1920 р. З ПОВНИМ ЦИКЛОМ ВИРОЩУВАННЯ (ПОСАДКА, БОРОТЬБА ЗІ ШКІДНИКАМИ, ОХОРОНА, ЗБИРАННЯ) ТА ПРОГНОЗОВАНИЙ ВРОЖАЙ З 1 ДЕСЯТИНИ (1,0925 га) В ОДНІЙ З КОМУН ЛУБЕНСЬКОГО ПОВІТУ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ.72 № п/п Вид овочу Собівартість 1 пуда в крб. Прогнозований врожай з 1 дес. в пудах 1. Картопля 282486 600 2. Капуста 211480 1200 3. Буряки 204080 800 4. Огірки 242580 400 5. Цибуля 202080 400 6. Морква 206080 600 7. Помідори 332080 750 Разом 1680866 — Наведена таблиця переконливо свідчить про економічну збитковість та неконкурентоздатність сільгосппродукції комун у порівнянні з рин­ ковими цінами на сільгосппродукцію одноосібних господарств (дивись таблиці № 4, 6, 9), те, скільки коштували комуністичні експерименти в сільському господарстві, їхнє марнотратство. Повернемось до розгляду попереднього питання. Кошти, які мала виділити радянська влада для проведення товарообміну в 1921 р. у роз­ мірі 82431599 крб., і які вона в повному обсязі не знаходила, справді були мізерні. Так, наприклад, дійсна потреба України в радзнаках на червень 1921 р. склала 51 млрд. крб. (фактично ж з РСФРР надіслали 15 млрд. крб. при кошторисі в 25 млрд. крб.). У листопаді надіслали вже, 117 млрд, крб., хоча УСРР просила 138 млрд. крб. при мінімальній потребі в 190 млрд. крб. (повна потреба України на цей місяць без пот­ реб «Головцукру», який підпорядковувався безпосередньо Москві і за­ безпечувався нею грошима безпосередньо, становила 250 млрд. крб.).73 Наведені цифри свідчать, по-перше, про великі розміри інфляції (з червня по листопад вона становила, за приблизними підрахунками, май­ же 500%, що складає десь 82% щомісяця), по-друге, про великий дефі­ цит готівки (забезпечення нею УСРР у червні 1921 р. від потреб станови­ ло 30%, в листопаді того ж року — 46,8%), що значно впливало на змен­ шення показників інфляції (500% за 6 місяців), реальні розміри якої при повному задоволенні потреб у грошових знаках становили б при­ близно 1000— 1670% за аналогічний період. Не менша інфляція була, зокрема, і в 1-ій пол. 1920 р. Так, наприклад, ціна 1 пуда пшеничного борошна з 2400 крб. (лютий місяць) підскочила у багатьох місцях Ліво­ бережної України внаслідок голоду, виснаженості продовольчих ресур­ сів, реквізицій та продрозверсток до 20000 крб. у березні — червні (інф­ ляція в даному випадку склала 833%); ціна 0,4 кг житнього хліба з 40 крб. — до 250 крб. (625% інфляції).74 Такий стрибок цін на хліб по­ яснюється тим, що це — найголовніший продукт харчування. На інші продукти стрибок цін був меншим. Якщо ж порівняти ціни на 1 пуд пшеничного борошна у 1919 р. і в сер. 1920 р. (див. табл. № 4, 6), то рівень інфляції за 1 рік становив 4000%, тоді, як пара чобіт за відповід­ ний період подорожчала в 17,5 раза (1750%), що свідчить про поглиб­ лення кризи сільськогосподарського виробництва. Вищезазначений де­ фіцит готівки, затримуючи зростайня інфляції, затримував і розвиток селянського господарства і торгівлі: заробітна платня, яка виплачува­ лась з великими затримками, основної маси, міського населення (див. табл. № 5, 8) була дуже малою (крім категорій працівників державних Сіверянський літопис 141 силових структур з грудня 1921 р. — див. табл. № 10), щоб давати змогу забезпечувати мінімальні потреби у продуктах харчування за ринковими цінами (див. табл. № 4, 6, 9), бо за державними цінами ку­ пити щось було просто нереально (у держави не було матеріально-фі­ нансових можливостей це забезпечити, а адміністративно-репресивними заходами вирішити питання постачання одних соціальних верств за ра­ хунок інших вже не вдавалося — не вистачало сил). Це, у свою чергу, при дефіциті на продукти харчування змушувало селян знижувати до гранично прийнятного мінімуму ціни на свою продукцію, які не дава­ ли можливості їм задовольнити навіть мінімальні свої потреби в про­ мислових товарах (ціни на які через їхній дуже великий дефіцит і від­ сутність були високими, але і за цих умов їх майже не було, бо про­ мисловість ледь животіла — попит значно перевищував пропозицію). Так, наприклад, щоб купити 1 пару чобіт в середині 1920 р. (див. табл. № 6), селянину потрібно було виростити і продати від 70 до 233 пудів картоплі (це 1120—3733 кг)! Важка хліборобська праця дер­ жавою не цінувалась. Місто як основний споживач продуктів селянсько­ го господарства і постачальник промислових товарів, товарів широкого вжитку не виконувало цих функцій. Більшість робітників змушена була під час громадянської війни шукати порятунку від голоду в селі. Зали­ шався інший шлях розвитку селянського господарства: широка заку­ півля державою сільгоппродуктів за ринковими цінами з метою їхньо­ го подальшого експорту за кордон. Але держава цієї (однієї з основних в аграрному суспільстві) функції не виконувала. Навпаки, вона вела справжню війну з селом, будуючи комуністичне суспільство. В резуль­ таті селянину стало невигідно і нерезонно вирощувати більше («все одно, скільки не вирощуй, заберуть безкоштовно»). Стали сіяти лише для задоволення своїх, і так звужених до небезпечно низького рівня, за яким голод і деградація, мінімальних потреб. Проте більше сіяти не було можливостей: матеріальні ресурси краю, який споконвіків славив­ ся багатством продуктів свого сільського господарства, за довгі роки виснажливої 1 -ї світової, громадянської воєн і комуністичних експери­ ментів вичерпалися. Так, наприклад, навесні 1920 р. селянами Чернігів­ щини було засіяно лише 234500 дес.75; на весну 1920 р. посівні площі Полтавщини зменшились на 30000 дес.76 Селянство було змушене масо­ во приховувати землю. Зокрема, по Чернігівській губернії на кінець жовтня 1921 р. це складало 20000 десятин: Остерський повіт — 25000 дес., Козелецький — 28000 дес., Ніжинський — 25000 дес., Кролеве- цький — 20000 дес.77 тощо. Необхідно звернути увагу і на такий аспект, як значні труднощі у формуванні єврейським населенням українського села своїх доходів у 1919— 1921 р. р. Тогочасне українське суспільство було настроєне досить антисемітськи. Характерними для того періоду були такі повідомлення: «антисемітизм розвинутий настільки, що боротьба з ним стає немисли- мою»;78 «ворожість до чекістів, євреїв — риса багатьох частин Черво­ ної армії на Україні, народних мас взагалі»;79 «населення повіту на­ строєне дуже антисемітськи».80 тощо. Як наслідок — єврейські погро­ ми в багатьох селах і містечках, в яких селяни брали активну участь.81 У прокламаціях до населення більшості селянських повстанських Заго­ нів провина за катастрофічне становище селян, втрату Україною неза­ лежності покладалась на «російський комунізм, чекістів, комісарів і євреїв», робились заклики «винищувати євреїв, не продавати їм нічо­ го». 82 Практичні дії не розходились із закликами. Наприклад, загоном Ромашка на Чернігівщині 02.01.1920 р. у Сосницькому повіті було вирі­ зано 38 євреїв, 09.01.1920 р. у містечку, Нова Басань Остерського пові­ ту— до 80 чоловік, а 16 січня в містечку Гоголеве — 40 євреїв. Повіт- ревком для боротьби із загоном Ромашка «спалив деякі села, бо селяне району його операцій є доброю його розвідкою, активно записуються до 142 Сіверянський літопис його загону. Євреї повіту тікають, за безцінь продаючи майно селя­ нам».83 Загоном Галаки (справжнє прізвище— Васильченко, з с. Пи- липчі, що на 68 верст північніше містечка Ріпки на Чернігівщині84) в лютому 1921 р. у Ріпках розстріляно 72 євреї.85 Подібні випадки для того часу не були рідкістю. Але це не був звичайний кримінал (хоча в періоди соціально-політичних катаклізмів він завжди розцвітав пишним цвітом). У масовій селянській народній психології відбулося ототож­ нення комуністичної системи і єврейства.86 Селянин не шукав глибинних причин, та і не міг цього зробити. Він керувався тим, що лежало на поверхні: у той час, коли він жорстоко потерпав від політики і репресій комуністичного режиму, наприклад, Чернігівська міська організація більшовиків (найбільша і найвпливовіша в губернії) на 20.05.1919 р. складалась з 300 чоловіків, «виключно євреїв, росіян майже немає».87 Дуже дратували селян активні спроби єврейського населення створю­ вати на місцях осередки своїх громадсько-культурних, спортивних, воє­ нізованих організацій, збройних загонів самооборони, єврейського ком­ сомолу тощо.88 Хоча це був звичайний прояв після довгого періоду пе­ реслідування і утисків царизмом національної самосвідомості, рівень якої завжди був високим у євреїв. Давали знати про себе наслідки чор­ носотенної агітації періоду царату, з одного боку, а з іншого — тради­ ційний характер діяльності значної частки населення (лихварство, пе- рекупництво, корчмарство тощо), у результаті якої українське селянство відчувало деякий визиск. Останній аспект досить часто (це підтверджу­ ють численні архівні документи) слугував мотивом участі селянства у переслідуванні євреїв. Так, наприклад, зараз уже важко сказати, правда це чи ні, але за розповідями деяких старожилів Ріпок Чернігівської об­ ласті саме цей фактор послугував головною причиною, для Галаки що­ до створення ним повстанського загону (начебто під час його відсут­ ності на фронтах 1 -ї світової війни його батьки померли від надмірної експлуатації єврейським лихварем — не маючи можливостей поверну­ ти борг, вони були примушені орати землю, запрігшись замість коней). Але, звичайно, це, інші вищезгадані аспекти не можуть слугувати ви­ правданням масовим жорстокостям щодо єврейського населення. За­ мість замовчування цих чорних епізодів нашої історії потрібно краще з історичних наукових позицій вивчати їх та корені антисемітизму, який як соціально-політичне явище періоду суспільних катаклізмів характер­ ний був далеко не для історії однієї України. Вивчати і говорити заради неповторення подібного в майбутньому, бо багатовікова історія людст­ ва свідчить: замовчування — не найкращий вихід. Цей та інші вищезазначені аспекти потрібно враховувати при по­ дальшому розгляді таблиць. А зараз продовжимо розгляд політики ра­ дянської влади щодо українського селянства. 22.04.1921 р. на місця за підписом Раковського надійшла телегра­ ма: «Абсолютно ніяких змін ні в кількості розверстки, ні в строках зсип- ки не буде робитись, і що всі чутки подібного роду є вигаданими».89 18.05.1921 р. в губерніях створюються щоденні наради з питань прове­ дення продрозверстки у складі: очолює голова губвиконкому, секретар губкому КП(б)У, голова продкомгуба, голова губчека, місцевий най­ більший військовий начальник.90 30.08.1921 р. вийшла постанова РНК УСРР «Про заходи щодо успішного виконання продподатку», згідно з якою «при перших же ознаках протидії збиранню продподатка або зво­ лікання в його внесенні негайно застосовувати самі рішучі заходи при­ мусового характеру, вводячи до бунтівних волостей, селищ військові частини, негайно направляючи туди виїзні сесії Ревтрибуналів для най- суворішого покарання. При введенні військових частин в села їхнє про­ довольче постачання покласти на селянські общини в повному розмірі бойового пайка».91 Постановою Політбюро ЦК РКП (б) від 19.09.1921 р. продподаток і помольний збір для України визначався в 57 млн. пу­ Сіверянський літопис 143 дів. Це — «єдина мінімальна цифра для хліба, який підлягає вивезен­ ню до РСФРР».92 Колегія Наркомпроду УСРР 30.10.1921 р. визначила приходний кошторис по хлібу і зерновому фуражу для України в 117 млн. пудів: натуральний податок — 81500000 пуд., помолподаток — 13570000 пуд., товарообмін — 21650000 пуд. (зокрема, відповідно для Київської губернії — 13 млн, — 3 млн. — 3 млн.; Полтавської — 12 млн.— 1650000 — 4 млн.; Харківської — 6 млн. — 1100000—650000; Чернігівської — 6 млн. — 60000—2500000). При цьому визнавалось, що «навіть якщо отримаємо (що нереально), то вивіз до Радянської Росії складе лише 35 млн. пуд. і для внутрішнього постачання України замість 65 млн. пуд. залишиться лише 55 млн. пудів».93 Цифри говорять самі про себе. При цьому відсоток втрат для Радянської Росії становив 10%, а для УСРР — 5—6%. З посівних площ України в 16 млн. дес. половина при­ падала на неврожайні губернії (в основному, південні). З Лівобереж­ ної України постраждала лише частина повітів Полтавської, Харків­ ської губерній. Але, незважаючи на неврожай, голод, збирання продпо- датку продовжувалось. Наочне уявлення про результати його збирання на Лівобережній Україні (фактична картина дещо інша, бо Київська губернія розкинулась як на Ліво-, так і на Правобережжі) дає табли­ ця № 3. Таблиця № 3. ПРО НАДХОДЖЕННЯ ПРОДУКТІВ ПО 10 ГРУДНЯ 1921 р.94 (в тис. пуд.) Губернія Продпо- даток Помол­ податок Товаро­ обмін Інші над­ ходження Разом Наявність 1 2 3 4 5 6 7 Київська 11250 200,8 Хлібні продукти 72,8 37,1 11560,7 1416,6 Полтавська 10014,4 336,1 151,9 31,4 10533,5 1953,8 Харківська 4189,7 125,2 61,8 50 4426,7 1308 Чернігівська 3847,1 25,3 146,4 22,5 4041,3 1358,3 По Україні 52510,5 1531 828,4 564,5 55434,4 13123,5 Київська 87,7 0,2 Олійне насіння 87,9 16,2 Полтавська 283,2 7,5 6,1 8,9 306,7 168 Харківська 411,2 7,7 2,8 6,8 428,5 251,8 Чернігівська 120 0,3 1,7 1,1 123,1 86,9 По Україні 2740,1 90,2 36,1 34,9 2901,3 1727,2 Київська 508,8 Картопля 1,8 3,8 514,4 75,7 Полтавська 1108 2,1 9,4 1119,5 270,4 Харківська 1114,6 1 9,1 1124,7 267,5 Чернігівська 3465,8 39,7 5,1 3510,6 592,2 По Україні 8183,7 51,4 38,4 8273,5 1391,1 Київська 1343,9 Об’ємистий фураж 3,2 343,4 1690,5 748,3 Полтавська 2012,5 7,4 301 2320,9 1671,6 Харківська 813,2 3,3 421,8 1238,3 465,4 Чернігівська 2157,2 4,3 — 2161,5 651,6 По Україні 11157,8 216,8 1726,9 13101,5 5502,8 Київська 146,4 М’ясо 8,3 3,2 157,9 22,8 Полтавська 150,3 — 2,7 153 13,5 Харківська 82,8 1,1 — 83,9 0,9 Чернігівська 158,2 1,4 1,1 160,7 39,2 По Україні 1511 75,4 40,7 1627,1 247,8 144 Сіверянський літопис 1 2 3 4 5 6 7 Київська 965 Сало 58 82 1106 Полтавська 3451 — 27 3478 1070 Харківська 230 — — 230 — Чернігівська 1951 — — 1951 179 По Україні 13562 1566 966 16094 6820 Київська 113,2 Овочі 0,1 0,7 114 55,4 Полтавська 143,6 1,6 145,2 57,7 Харківська 320,3 1 5,6 326,9 148,5 Чернігівська 53,6 3,7 — 57,3 3,8 По Україні 1268,8 11,8 38,6 1319,2 Примітно, що вивіз з України з 1 січня по 1 вересня 1921 р. у до­ воєнних золотих карбованцях склав 4895000, а ввезено було товарів на 9535000. Різницю (4640000 зол. крб.) склав імпорт насіннєвого матеріа­ лу.95 Постає закономірне питання: навіщо було вивозити останнє з голо­ дуючої України, щоб потім завезти? Різниця в часі коштувала дуже до­ рого — життя сотень тисяч селян. Відповідь очевидна — терор голо­ дом проти повсталого селянства. Як бачимо, за таких умов і політики радянського режиму вирощування продуктів сільського господарства — основне джерело ВНП та доходів громадян в аграрному суспільстві — стало не тільки не прибутковим, але і неможливим. Весь комплекс ви­ щезгаданих умов дуже швидко призвів до гранично небезпечного па­ діння життєвого рівня людини, за яким просто неможливе її фізичне іс­ нування, починається деградація особистості, суспільства, держави. За мінімальними оцінками, 25% населення (в основному сільського, бо робітники, службовці знаходились на поганому, але все-таки хоч яко­ мусь державному забезпеченні) безпосередньо займалось так званим «мішочництвом»,96 що залишилось єдиним джерелом забезпечення іс­ нування. Але влада на різних рівнях чинила цьому всілякі перепони. Так, зокрема, селяни Охтирського повіту 23 липня 1920 р. скаржились, що через заборону влади їздити до Олександрівська за сіллю, де пуд її коштував, а також там, де не існувало подібних перепон, 28000 крб., в Охтирському ж повіті вона коштувала 40000 крб. При цьому створю­ вались сприятливі умови для хабарництва: розмір хабара («щоб прос­ то не забрав») молодшому працівникові міліції без присутності його начальника (бо в такому випадку розмір хабара значно збільшувався ) становив 2—4 тис. крб.97 (порівняй з даними таблиць № 5—8). У тих умовах, коли українське село опинилось на порозі голоду, розпоряджен­ ням голови ВУЧК і начтилу фронту Ф. Дзержинського від 24.08.1920 р. затверджується норма, розміри якої говорять самі за себе, безпереш­ кодного провозу продуктів харчування на 1 -го чоловіка: хліба печеного — не більше 4,1 кг., м’ясних продуктів — 2,05 кг., риби — 2,05 кг., мас­ ла вершкового та олії — 0,82 кг., сала — 0,82 кг., цукру. — 0,82 кг., яєць — 20 штук, чаю — 0,410 кг, кави, какао — 0,82 кг., картоплі — 32 кг., сиру голландського і швейцарського — 0,410 кг., солі — 0,410 кг., ікри — 0,410 кг., цикорію — 0,410 кг. Загальна вага продуктів харчу­ вання повинна була не перевищувати 8,2 кілограма, не рахуючи картоп­ лі. При цьому борошно, крупу, збіжжя заборонялося провозити зов­ сім.98 13.08.1921 р. за підписом М. Скрипника і С. Косіора виходить роз­ порядження, яке забороняло взагалі будь-який обмін і продаж продук­ тів харчування районам, що не виконали продрозкладку99 що прирікало їх на голодну смерть. Перед цим 04.08.1921 року вийшла постанова РНК УСРР про заборону в’їзду до України у «зв’язку з холерою».100 Але тогочасні архівні джерела не свідчать про такий розмах холери, Сіверянський літопис 145 щоб забороняти в’їзд. Справжня мета зоборони — блокада невикону- ючої продрозкладки і продподатку України як репресивний захід (на­ селення втрачало змогу отримувати продукти ззовні). При розгляді та­ кого явища як «мішочництво» потрібно брати до уваги і такий соціаль­ но-психологічний аспект, як своєрідне протиборство міста і села у ролі «продавця» і «покупця»: «покупцю» завжди здається, що дорого, «про­ давцю» — дешево. Особливо це відчутно в скрутні соціально-економіч­ ні моменти. І ті, й інші якоюсь мірою мали рацію. У радянському сус­ пільстві завжди існували «ножиці цін» на користь міста. З іншого бо­ ку, можна зрозуміти і тогочасних мешканців міста. Так, наприклад, на початку березня 1920 р. робітникам лише великих підприємств Хар­ кова видавали хлібний пайок (400 гр. на день), часто з перервами в 5 днів, причому сім’ям робітників хліб не видавався. Ціни ж при цьому на вільному ринку за 400 гр. чорного хліба зросли з 12 крб. (перед по­ валенням денікінського режиму) до 60—70 карбованців з встановлен­ ням радянської влади.101 Страйк в тодішніх умовах виходу не давав (у кращому випадку невдоволених звільняли, як-то в Пирятині на торфо­ розробках у липні 1920 р.102). Як робітники, так і селяни стали заруч­ никами політики радянського режиму. Тож потрібно обережно підходи­ ти до таких звісток, як «міське населення засуджує всілякий виступ в селах, сильний наплив мішочників, які жахливо підняли ціни».103 Ціка­ вим у зв’язку з цим є такий документ. З’їзд повітвійськкомів Київської губернії 10.05.1919 р. відмічав: «З центру наплив надмірної кількості продкомісій, які влаштовують спекуляцію на місцях. Купівля і пере­ продаж за завищеними цінами однією радянською організацією ін- шій».104 Потрібно брати до уваги також наступні аспекти: по-перше, в цій ситуації, як вже зазначалось, винна сама комуністична система, яка спробувала вирішувати проблеми забезпечення бюрократично-держав­ ного апарату, міста, фінансового накопичення та індустріалізації за ра­ хунок селянства (що потім фактично і було зроблено); по-друге, на той період населення міст значною мірою було неукраїнське (зокрема, ро­ сіяни, євреї, поляки), яке сприймало селянський повстанський рух як «дитячий період розвитку класової і громадянської боротьби україн­ ського села»,105 що була неминучою і яку потрібно було поглиблювати, а національний момент в цій боротьбі пояснювався багатовіковим до­ мінуючим становищем середняка на Україні, «прагненням козацько- куркульського елементу до економічної та політичної самостійності ра­ зом з українською інтелігенцією, яка вийшла з контрреволюційного се­ лянства, відсутністю общинності в землекористуванні».106 Тож не дивно, що за такого підходу серед голодуючих опинились і райони з міцними господарствами (зокрема, Сумський повіт з 350-тисячним населенням на травень 1921 р., де 75% господарств було середняцькими, 8% — кур­ кульськими;107 Охтирський повіт, де на березень 1921 р. незаможних господарств нараховувалось лише 769, а середняки становили 188000 чоловік, куркулі — 6000;108 Новгород-Сіверський повіт, де середняки становили 60% (112800 чоловік)109 тощо). А чому дивуватись, коли про­ ти тих, хто в українському селі виробляв значну кількість товарної про­ дукції, була запроваджена політика на винищення: «Ми експропріюємо, виганяємо куркуля з села, ув’язнюємо його в концтабір, беремо заруч­ ників незалежно від того, чи є в селі повстанство, чи нема»,110 (на прак­ тиці така політика досить часто застосовувалась і щодо середняка). Як уже не раз згадувалось, дуже великої шкоди селянському гос­ подарству завдала заборона, а в подальшому і значні обмеження та утиски торгівлі на різних щаблях влади. Це мало значний вплив на 146 Сіверянський літопис формування цін, що необхідно брати до уваги при розгляді подальших таблиць. Так, наприклад, одноденний податок на право займатися тор­ гівлею в одному місці, чітко означеному, у березні 1921 р. становив 1000 крб.;111 у липні 1919 р. постановою, РНК УСРР було заборонено вільний продаж-купівлю коней без дозволу повітових обліково-кінських комісій112 тощо. Архівні джерела переповнені звістками про всілякі пе­ репони, у тому числі і незаконні конфіскації, вимагання хабарів, що чинили органи радянської влади різного рівня, міліція, податкові орга­ ни, санепідемстанція і т. п. селянину в реалізації його законного права на здійснення торгівлі сільгосппродуктами навіть після сплати ним продподатку. Слід при цьому пам’ятати і про той непомірний податко­ вий тягар і побори (24 повинності і податки113), який лише 19 травня 1923 р. був замінений єдиним сільськогосподарським податком. За та­ ких умов селянин не міг просто фізично забезпечити своє існування та існування своєї сім’ї. Не кращою по відношенню до селян була і політика денікінської влади. З поверненням поміщиків селян примушують повертати забра­ не, збирати врожай за третій сніп, а для відшкодування збитків, нане­ сених революцією, віддавати зі свого врожаю третій сніп. Орендна пла­ та за землю встановлюється у розмірі 6 пудів пшениці і 10 золотих кар­ бованців.114 Але на практиці селяни зазнавали з боку поміщиків знач­ но більших утисків. Це призводить знову до масових селянських заво­ рушень, хоча за часів Денікіна кількість селянських повстанських заго­ нів все ж була значно меншою, ніж за радянської влади. Це — факт. А значна частина тих, що діяли, були просто диверсійними загонами, сформованими радянською владою. Стримуючим фактором у зведенні рахунків поміщиками з селянами був військовий фактор, точніше його відсутність: з просуванням вперед лінії фронту і відходом регулярних військових частин, повіт поділявся на дільниці з приставами і в ньому залишався лише для боротьби з партизанами невеликий кавалерійський загін з 70 чоловік (більше у Денікіна сил не вистачало). І лише за на­ явності значних регулярних військових сил утиски і переслідування се­ лян посилювались. Хоча характерними є і такі повідомлення з місць: «Поміщики своєї влади і прагнення помсти не виявляють».115 Більш значним приводом для селянських заворушень була мобілізація до ар­ мії (зокрема, до 43 років). Не допомагали навіть обіцянки про наді­ лення кожного добровольця 50-а дес. землі. Як би там не було, але Денікін все ж розумів важливість вирішення земельного питання (про­ блема в іншому: наскільки і як він це розумів, та наскільки це могло сприйняти його оточення і ті соціальні сили, на які він спирався). Про це свідчать його наступні кроки. 27.09.1919 р. при Особливій нараді створюється земельна комісія на чолі з Колокольцевим, якій Денікін поставив завдання — розробити проект земельної реформи, основою якої мало стати створення дрібних селянських господарств, зміцнення середнього і збереження культурного господарства шляхом відчуження землі у поміщиків і визначення мінімуму землі, який мав залишитись у останніх. Але комісія не врахувала у своєму проекті ці настанови Де­ нікіна і була ним ліквідована. Тим часом ліквідовуються земельні ко­ мітети (які були створені Тимчасовим урядом), а для забезпечення по­ треб армії і міста продовольством (як таке поміщицьке господарство на той час не функціонувало) 29 вересня 1919 р. вводяться тверді ціни на хліб (див. табл. № 4), що викликало велике невдоволення селян. Одночасно вводяться в дію «Тимчасові правила про оренду землі».116 За цими правилами, всі, хто орендував в 1919 р. землю за словесним чи письмовим договором, мали право на продовження цього договору і в 1920 р. Однак дія цього права поширювалась лише на Київську губер­ нію (за винятком Радомишльського повіту). Згідно з ним одноосібник Сіверянський літопис 147 міг орендувати до 18 дес. включно. При оренді землі товариствами нор­ ма на одну чоловічу особу становила 4 дес. (в Радомишльському пові­ ті відповідно 30 і 7 дес.). Орендна плата не повинна була перевищува­ ти вартості 1/5 середнього врожаю хлібів, або 1/8 частини врожаю со­ няшників, картоплі чи коренеплодів. Орендна плата мала вноситись за згодою натурою чи грішми. Якщо згода не досягалась, орендар пови­ нен був внести орендну плату грішми повністю не пізніше 1 січня 1920 р. Хто не вносив грішми, мав сплатити оренду натурою. Правом продовження оренди користувались також особи та товариства і спілки, які вже мали у своєму розпорядженні землю в 1919 р. без договору, але вони повинні були зробити протягом місяця відповідну заяву влас­ никам. Цього права позбавлялись особи, які були переселені з інших місцевостей за розпорядженням радянської влади чи самочинно пересе­ лились після 25.10.1917 р. Дії цих правил поширювались на всі землі, які були відведені під сівбу в 1920 р., крім тих, що призначались для цукрових буряків, а також тих, що належали цукровим, спиртовим, крохмальним заводам у розмірі повних їхніх потреб. У подальшому Де- нікін не полишає спроб проведення земельної реформи. 06.10.1919 р. уповноважений управління землеробства М. В. Парманін проголошує про її початок: постійні орендні землі, якими користуються селяни, при­ мусово вилучаються у власників у першу чергу; норми власників на­ ближаються до земських цензів; незначно зменшуються губернські нор­ ми; скорочується строк добровільного продажу землі.117 Це повинно було змусити поміщиків активніше продавати землю селянам, бути у цьому поступливішими. Уводився вільний продаж хліба, який, щоправда, під тиском зовнішніх обставин (поразки на фронті) потім відміняється. Ар­ хівні джерела цього часу свідчать про низькі ринкові ціни на сільгосп- продукти у селі.118 На початку листопада 1919 р. поземельний податок збільшується у 10 разів, значно збільшуються і непрямі податки. А ще з 1-го жовтня були підвищені тарифи на залізниці: товарні — в 35 ра­ зів, пасажирські — у 15 разів. Відчутним кроком «вправо» стало вве­ дення Денікіним у кінці листопада нового правила, за яким селянин 1/3 врожаю передавав поміщикам, 1/3 — казні, 1/3 — залишав собі. Орендна плата сягнула 800— 1200 крб.119 Кінцевий результат панування денікінського режиму був таким: «Селяне усвідомлюють те, що вони че­ рез комісарів недостатньо енергійно захищали радянську владу. Однак одна частина селянства стоїть за радянську владу, а інша — за радян­ ську владу з певними застереженнями в дусі Махно».120 Протилежністю радянській та денікінській політиці була політика селянських повстанських загонів, соціальною опорою яких було саме селянство. Ми не будемо зупинятись на політичних, економічних, со­ ціальних вимогах та програмних документах повстанства. Це вже тема наступного дослідження. В цілому слід все ж відмітити наступне. Про­ дукти харчування, фураж селянськими повстанськими загонами купува­ лись за ринковими цінами. Гроші на це реквізовувались в установах, органах радянської влади, радгоспах тощо. Продукти харчування при взятті зсипних пунктів, цукрових заводів, радгоспів, комун безкоштовно раздавались селянам або мінялись.121 Так, наприклад, мандат Христово - го, який був виданий штабом особливої групи повстанської армії Украї­ ни (махновців) 12 серпня 1920 р., засвідчував, що коні в селянських господарствах повинні братись безкоштовно лише у тих випадках, коли є більше 4 робочих коней; заміняються, коли є більше 2 робочих ко­ ней.122 Із зміною в соціальній структурі селянського повстанського руху, він з 1921 р., особливо з 2-ї половини, на Лівобережній Україні стає професійною діяльністю декласованих елементів і набуває криміналь­ ного характеру. Зміна співвідношення сил призвела до того, що коман­ 148 Сіверянський літопис дири повстанських загонів змушені були вдаватись до примусової мобі­ лізації місцевого населення, насильницького вилучення у селян продук­ тів харчування. Особливо це стосувалось більш-менш заможних госпо­ дарств. Кінець кінцем подвійний прес на селянство (коли адміністра­ тивно-репресивні заходи держави стали доповнюватися подібними захо­ дами повстанських загонів, щоправда, значно менших за розмахом, але все ж однакових за суттю), голод 1921— 1923 р. p., неп як спроба тим­ часової поступки комуністичного режиму селянам у поєднанні з пра­ гненням селян до мирного життя і праці, відновлення та піднесення сво­ їх господарств призвели до відходу селян від повстанського руху. У 2-ій пол. 1921 р. розпочався спад останнього, особливо помітний на Лівобе­ режжі, де чисельність селянських повстанських загонів різко скороти­ лась. Значною мірою це пояснювалось і розгромом партизанської армії Махна у серпні 1921 р. Про важливість і пріоритет соціально-економічних мотивів, потреб, устремлінь у діях, вчинках, житті тогочасного українського селянина, при задоволенні яких він ставав аполітичним, яскраво свідчать, наступні документи, автори яких (як представник радянської влади, так і дені- кінської) безперечно мали рацію. У листі з Чернігова 10 червня 1919 р. Ю. Коцюбинський писав: «Головна причина, чому селяне не йдуть у ви­ конкоми — мала платня».123 Шульгін, один з визначних діячів денікін- ського режиму, в газеті «Киевлянин» від 23.10.1919 р. в статті «Земля» зазначав, що український селянин «припишеться до тієї «нації», яка йому найбільш переконливо пообіцяє те, чого йому найбільш хочеться: «Бо земля — наша».124 Мабуть, мав рацію в чомусь і командир повстан­ ського загону Струк, який в прокламації «До червоноармійців!» в 1919 р. писав: «Ми не звинувачуємо тих робітників, які записались до Червоної армії. Ми знаємо, що багато народу, залишившись без робо­ ти, в силу необхідності йде записуватись до лав комуністичної армії. Але ми звинувачуємо тих, хто, отримавши зброю, знищує села, розстрі­ лює селян і робітників, хто вбиває людей, які бажають щастя і добра своїй Батьківщині».125 Сіверянський літопис 149 150 Сіверянський літопис Таблиця М 4 А тепер звернемось до даних таблиць. ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ РИНКОВИХ ТА ДИРЕКТИВНИХ ЦІН В КАРБОВАНЦЯХ (РАДЯНСЬКИХ ЗНАКАХ) _____________________НА ДЕЯКІ ПРОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ ТА ТОВАРИ В 1919 р. » _____________ Лівобережна Україна Правобережна Україна Директивні ціни денікінської влади Е 2 Вид товару, кількість Ринкові ціни (село) Ринкові ціни (місто) Ринкові ціни (село) Ринкові ціни (місто) Директивні ціни радянської влади Дата згадування Архівні посилання 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 1 Борошно (16 кг) — — 600 (мінімум) — — — 20.05 ЦДАГО України. — ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 29. — Арк. 133. 2 Цукор-пісок (16 кг) — ““ 400 (+330 на користь держави) 01.06 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. і. — Спр. 25. — Арк. 78. 3 Цукор-рафінад (16 кг) — — — — 400 (+330 на користь держави) --»-- —»— 4 Хліб (16 кг) 300 червень ЦДАВО України. — ф. 2. — Оп. 1. _ Спр. 234. — Арк. 130. * ПРИМІТКА. Денікінська влада, маючи свої грошові знаки, не визнавала грошових знаків ворожої їй Радянської Росії. У виняткових випадках вона в обмеженій кількості все ж приймала радзнаки. Так, наприклад, маючи велику потребу в послугах залізничників (необхідність військових перевезень), в Ізюмському повіті Харківської губернії, зокрема, денікінці спочатку приймали від них по 500 карбован­ ців.128 Але за денікінської влади були у вільному обігу грошові знаки Центральної ради, Тимчасового уряду, царські гроші часів Миколи II. Завдяки ринковому валютному курсу радзнаки все ж були в більш широкому обігу і за часів денік'інського режиму. Так, зокрема, на початку листопада 1919 р. на Лівобережній Україні 1000 радзнаків дорівнювала приблизно 200-ам «керенкам».122; у кінці травня 1920 р. на Правобережній Україні 100 радзнаків дорівнювали 5 паперовим царським карбованцям128 тощо. В цілому ж для періоду 1919—1921 років характерне зневажливе ставлення населення до радзнаків через їхнє велике знецінення, коли се­ ляни дуже часто відмовлялись за них щось продавати, а повстанські загони іноді навіть просто спалювали радзнаки, називаючи їх «більшовицькими бумажками», «срібняками Іуди».129 Для зручності сприйняття і розуміння, з одного боку, а з іншого, у зв’яз­ ку з тим, що на Лівобережній Україні радянська система в цілому, її економічна політика у порівнянні з політикою Директорії, Денікіна мала значно вагоміший, триваліший, визначальні ший фактичний вплив, ціни подаються в радзнаках. Зокрема, в радзнаках відомості про ціни періоду Директорії, Денікіна подавали агентурні працівники радянської влади. Сіверянський пітопис 151 І 2 3 4 5 5 Кінь (1 голова) — — — 6 Хліб (0,4 кг) — 5—7 — 7 Сало (0,4 кг) _ 50—60 8 Хліб (16 кг) — — — 9 Чоботи (1 пара) 4000 4000 _ 10 Хліб білий (0,4 кг) «значно нижчі» 7 — 11 Борошно (16 кг) 220—240 12 Сало (0,4 кг) —»— 80 — 13 Горілка (0,5 л) — — — 14 Хліб чорний (0,4 кг) — — 10 15 Хліб білий (0,4 кг) . _ 25 16 Яйця (10 штук) — — 40 17 Сало (0,4 кг) — — 150 18 Масло вершкове (0,4 кг) — — ПО 19 Дрова (16 кг) — — — 20 Сіль (0,4 кг) — — 130 Таблиця № 4 (продовження) 6 7 8 9 10 — 10250“ 14 750 — 04.08 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 37. — Арк. 71. вересень ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 10. — — — —»— --»-- " ЗО 29.09 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Акрк. 29. — — — —»— —»— ~ 06.10 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 77. — — — —»— — — — —>— —»— 40 09.10 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 36. — Арк. 131. ~ 10.10 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк 146. зо — — —»— — — — —»— — — — —»— — — — —»— 25 — — —»— 152 Сіверянський літопис 1 2 3 4 5 21 22 Чоботи (1 пара) Шинель солдатська — — — О шт.) 23 Сорочка солдатська (1) — — — 24 Корова (1 голова) — — 40000 25 Віл (1 голова) — — 50000 26 Пшениця (16 кг) — — — 27 Жито (16 кг) — _ _ 28 Овес (16 кг) — — — 29 Ячмінь (16 кг) — — — ЗО Просо (16 кг) — — — 31 Сіль (16 кг) 200 280 — 32 Борошно житнє (1б кг) 270—300 360 — 33 Борошно біле (16 кг) 500 600 — 34 Чоботи (1 пара) — 2000—5000 — 35 Мануфактура паперова — 700—800 — 36 Дрова (16 кг) — 25—40 — 37 Номер в готелі (1 доба) 4 0 0 0 (завда- 200—300 — 38 Земля (1,0925 га) ток 500) — — Таблиця № 4 (закінчення) 6 7 8 9 10 7000 — — —»— --»--- 5000 — — —»— —■»— 700 — — —»— — — — --»--- —»— — — — ---»-- --»--- 80 25.10 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 124. — — 78 —»— —»— — — 65 —»— —»— — — 62 —»— --»--- — — 72 --->--- --»--- — — 04.11 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 168. — — — -->--- — — — —»— — — — 26.11 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 176. — — — -->--- —»— — — — —»— —»— — — — --»--- —»— — — — --»--- -- »--- Сіверянський літопис 153 ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ РОЗМІРУ ЗАРОБІТНО! ПЛАТНІ РАДЯНСЬКИХ СЛУЖБОВЦІВ, МІЛІЦІОНЕРІВ, А ТАКОЖ № п/п Посада чи військове звання Розмір (в крб.) 1 2 3 1 Член сільського, волосного виконкому 800—900 (фактично 500) 2 Голова волосного виконкому (інколи він же військовий комісар) 500 3 Волосний військовий керівник 1200 4 Робітник 300—360 5 Працівник комітету КП(б)У 3000 6 Голова та члени особливої районної продоволь­ чої комісії повітревкому (ОРПКП) 3600 7 Секретар, головний бухгалтер ОРПКП 3400 8 Бухгалтер ОРПКП 3200 9 Касир ОРПКП 2840 10 Друкарка ОРПКП 2400 11 Політрук Червоної армії 1500 12 Помічник комбата Червоної армії 5300 13 Комбат, комісар Червоної армії 5900 14 Рядовий Червоної армії 900 15 Рядовий повстанської армії України 1000 16 (махновців) 1 Таблиця № 5 НА МІСЯЦЬ РОБІТНИКІВ, ДЕЯКИХ КАТЕГОРІЙ ЖАЛУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ (1919-1921, ЛИСТОПАД). Дата згадування Архівні посилання 4 5 10.06.1919 Р- —>— ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 35. — Арк. 109. —»— --»-- вереснь 1919 р. 23.09.1919 р. ЦДАГО України. — Ф. І. — Оп. 20. — Спр. 39- — Арк. 10. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 26. — Арк. 140. травень 1920 р. Державний архів Чернігівської області (далі — — ДАЧО). — Р. 5. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 59. —»— —»— --)-- --»-- —»— —»— —»—• —»— 24.06.1920 р. ДАЧО. — Р. 2451. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 3. —»— —»— —»— —»— —»— —»— 22.07.1920 р. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 320. — Арк. 90. 154 Сіверянський пітопис 1 2 3 17 Член повітового виконавчого комітету 5850 18 Член волосного виконавчого комітету 4400 19 Провокатор в концтаборі 3000 20 Наглядач в концтаборі, в’язниці 2880 21 —»— 3840 22 Рядовий продарміець продміліції 1560 23 Комроти продміліції 12133 24 Помічник комроти продміліції 10280 25 Завозброєнням продміліції 2200 26 Рядовий районної водної міліції 3100 27 Співробітник для доручень в концтаборі 20000 Таблиця 5 (закінчення) 5 ДАЧО. — Р. 2. — Оп. 1. — Спр. 134. — Арк. 39. — V і*» ДАЧО. — Р. 130. _ Оп. І. — Спр. 8- — Арк. 2. ДАЧО. — Р. 2451. — Оп. 1. — Спр. 38. — Арк. 3. ДАЧО. — Р. 490. — Оп. 1. — Спр. 82. — Арк. 16. ДАЧО. — Р. 130. — Оп. 1. — Спр. 8- - Арк. 46. Сіверянський літопис 155 ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ РИНКОВИХ ТА ДЕРЖАВНИХ ЦІН В КАРБОВАНЦЯХ (РАДЯНСЬКИХ ЗНАКАХ) НА ДЕЯКІ ПРОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ ТА ТОВАРИ ШИРОКОГО ВЖИТКУ (СТАНОМ НА СЕР. 1920 РОКУ). Таблиця № в № п/п Вид товару Ринкові ціни Державні ціни Посилання 1 2 3 4 5 1 М’ясо (0,4 кг) 200—250 7,82 ДАЧО. — Р. 4. — Оп. 1. — Спр. 22. — Арк. 127. 2 Сало (0,4 кг) 1500 22,75 --»-- 3 Вершкове масло (0,4 кг) 2000 50 --»-- 4 Олія (0,4 кг) 1200 13,50 --»-- 5 Сир (0,4 кг) 300 — --»-- 6 Сметана (0,2 кг) 120 — --»-- 7 Молоко (0,25 л) 60 — -- 8 Яйця (10 штук) 800 — --»-- 9 Гусак (1 штука) 5000 1000—1375 -->-- 10 Качка (1 штука) 4000 1250—1760 --» — 11 Курка (1 штука) 2500 1250—1750 --»-- 12 Борошно (0,4 кг) 3000 3 13 Борошно житнє (16 кг) 12000 88 --*-- 14 Борошно гречане (16 кг) 10000 100,26 --»-- 15 Борошно пшеничне І сорт (16 кг) 20000 106 — »-- 156 Сіверянський літопис 1 2 3 4 16 Крупа гречана (0,4 кг) 500 14,7 17 Крупа пшоняна (0,4 кг) 500 11,9 18 Картопля (16 кг) 300—1000 37,50 19 Хліб печений (0,4 кг) 250 2,50 20 Сіль (0,4 кг) 600—700 — 21 Цибуля (0,4 кг) 112—135 — 22 Мило (0,4 кг) 400 93,75 23 Чоботи шкіряні (1 пара) 70000 — 24 Кінь (1 голова) 250000— 1000000 — 25 Тютюн (0,4 кг) 960 — 26 Дьоготь (16 кг) 24000 — 27 Цукор (16 кг) 20000 — Таблиця 8 (закінчення) 5 — »— — » — — » — — » — ДАЧО. — Р. 2. — Оп. 1. _ Спр. 134. — Арк. 4- Державний архів Сумської області (далі — ДАСО). — Р. 1814. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 40. ДАЧО. — Р. 4. — Оп. 1. — Спр. 22. — Арк. 127. ДАЧО — Р. 4. — Оп. 1. — Спр. 25. — Арк. 1. ДАСО. — Р. 1705. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 38; Р. 3098. — Оп. 1. — Спр. 6. — Арк. 16. Несвіцький О. О. Полтава у дні революції та в період смути 1917—1922 р р. — Полтава, 1995. — С. 157. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 320. — Арк. 98. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 196- — Арк. 35, Сіверянський літопис 157 ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬНИХ ЦІН ТА РОЗЦІНОК НА ТРАНСПОРТНІ ПОСЛУГИ СТАНОМ НА СЕР, 1920 р.____ Таблиця ЛІ 7 № п/п Вид товару, державної послуги чи селянської повинності Ціна в карбованцях Архівні посилання 1 2 3 4 1 Гужова, поштова повинність за 1 підводу на 1 10 ДАЧО. — Р. 70. — Оп. 1. — Спр. 28. — Арк. 2,5. версту (1,0668 км); часто державою не опла- чувалась 2 Важкий артилерійський кінь 50000 ДАЧО. — Р. 89- — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 90. 3 Легкий артилерійський кінь 45000 --»--- 4 Кавалерійський кінь 5 Обозний кінь 1-го розряду 35000 --»--- 6 Обозний кінь 2-го розряду 23000 --»-- 7 Працездатний, але забракований кінь 18000 --*--- 8 Кінь для убою 10000 --»--- 9 Перевезення на відстань (не більше 35 верст) 3 вантажів 0,5 крб, за 15 кг на ДАЧО. - Р. 89. - Оп. 1. - Спр. з. — Арк. 12. 1 версту (або 200 крб, за день). 3 пасажирів 5 крб. на 1 версту з 1-го пасажира на підводу; 8 крб. — 2-х пас.; 12 крб. — 3-х пас. 10 Шинель суконна (1 штука) 600 ДАЧО. — Р. 4. — Оп. 1. — Спр 22. — Арк. 58 . 11 Сорочка суконна похідна (1 шт.) 400 --»-- 12 Кашкет суконний (1 штука) 50 13 Шаровари суконні (1 штука) 360 —» _ 14 Гімнастерка (1 штука) 120 --»-- 15 Чоботи шкіряні (1 пара) 900 --»--- 16 Черевики шкіряні (1 пара) 550 --»-- 17 Бинти зимові до черевиків 50 --»-- 18 Бинти літні до черевиків зо --»--- 19 Пенька (16 кг, найвища якість) 840 ДАСО. — Р. 4641. — Оп. 1. — Спр. 53. — 20 Пенька (16 кг, найнижча якість) 540 Арк. 642. 158 Сіверянський літопис Таблиця № 8 ТАБЛИЦЯ РОЗМІРУ ПОДЕННОГО ЗАРОБІТКУ РОБІТНИКІВ ПОЛТАВИ, ВСТАНОВЛЕНОГО ГУБРЕВКОМОМ 31.03.1920 р. № п/п Ступінь кваліфікації робітника чи характер виконуваної роботи Розмір (крб.) Архівні посилання 1 Кваліфікований робітник або важкі роботи 250 Державний архів Полтавської області {далі — ДАПО). — Р. 1865. — Оп. і. — Спр. 36. — Дрк. 132. 2 Менш кваліфікований робітник або менш важкі роботи 225 —»— 3 Напівробітник або неважкі роботи 200 Таблиця № 9 ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ РИНКОВИХ ЦІН В КАРБОВАНЦЯХ (РАДЗНАКАХ) НА ДЕЯКІ ПРОДУКТИ ХАРЧУВАННЯ ТА ТОВАРИ В 1921 р. № п/п Вид товару Ринкові ціни Ринкові ціни (місто) (село) Дата зга­ дування Посилання 1 Хліб житній (0,4 кг) 4000 — 05.12. Несвіцький О. О. Полтава... — С. 215, 2 Хліб напівбілий (0,4 кг) 5500 — —»— —»— 3 Хліб білий (0,4 кг) 7500 — -->-- --»-- 4 Цукор-пісок (0,4 кг) 28000 — 5 М’ясо (0,4 кг) 4000 — --»--- 6 Гас (0,4 кг) 7000 — --»-- 7 Віл (І голова) — 1500000 24.06. ІДДАВО Укр. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр 28. — Арк. 151. Таблиця № 10 ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ РОЗМІРУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТНІ НА МІСЯЦЬ ПРОДАРМІЙЦІВ ПРОДМІЛІЦІЇ, ВІЙСЬКОВИХ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ СТАНОМ НА ГРУДЕНЬ 1921 р. № п/ п Посада чи військове звання Розмір (в крб) Архівні посилання 1 Рядовий продміліції 10000 ДАЧО. — Р. 2451. — Оп. 1. — Спр. 38. — Арк. 43. 2 Помічник комзводу прод­ міліції 20000 --»--- 3 Завозброєнням 33000 --»--- 4 Командир взводу міліції 83000 --»--- 5 Помічник командира роти продміліції 40000 --»--- 6 Командир роти продміліції 167000 --»--- 7 Командир батальйону Червоної армії (ЧА) 18000 — 22000 ДАЧО. — Р. 2451. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 34. 8 Помічник комбата (ЧА) 16000 — 20000 --»--- 9 Комісар ЧА 18000 — 22000 --»--- 10 Секретар військової частини ЧА 14000 — 17000 --»--- 11 Завгосп військової частини ЧА 15000 — 18000 --»--- 12 Ад’ютант 12000 — 17000 --»--- Наведені в таблицях дані дозволяють створити конкретне цілісне уявлення про рівень життя українського селянина в 1919— 1921 роках, його купівельної спроможності, що відіграло, як вже не раз відзнача­ лось, дуже велику роль у виникненні та розгортанні селянського по­ встанського руху. Порівнюючи між собою дані таблиць, можна зробити, крім вже вищенаведених, такі висновки. По-перше, можливості попов­ нення українським селянином свого бюджету явно не відповідали мож­ ливостям задоволення і так вкрай звужених його потреб. По-друге, ринкові ціни у 1919 р. на Лівобережній Україні були меншими (при­ близно в 1,5—2 рази) від цін на аналогічні товари та продукти харчу­ вання на Правобережній Україні. Мабуть, це пояснюється більшою по­ літичною нестабільністю на Правобережжі, де між собою змагались різні влади (Директорія, радянська, денікінська, польська). По-третє, ситуація, коли розмір заробітної платні державного службовця, робіт­ ника державного сектора (або ж відсутність цієї зарплати) призводить, як вже зазначалося, до деградації людини і розпаду суспільства та дер­ жави як соціального інституту, породжує соціально-політичні катакліз- ми, обвальне хабарництво як соціально-економічне явище, з яким не можна успішно боротися лише силовими методами (так, наприклад, розмір хабара в 1920— 1921 р.р. за підробку документів у середньому становив 500000 крб.;130 один з донощиків-комуністів 08.11.1922 р., який отримував щомісячну платню у розмірі 1800 крб., повідомляв: «По 5 мі­ сяців не отримували пайків — 1 пуд борошна; обмундирування, взуття Сіверянський літопис 159 та паливо зовсім не відпускають. Існує в зв’язку з цим загроза хабар­ ництва серед комуністів і членів КСМУ, якщо Центр своєчасно не ви­ платить»).131 Відбувається масова криміналізація економіки, суспіль­ ства, держави. Майбутнього у такої держави немає. У грудні 1921 р. радянський уряд зрозумів всю небезпечність такої ситуації і збільшив розмір заробітної платні державним службовцям, міліціонерам і вій­ ськовим у 4— 15 разів. Але, і це, по-четверте, розмір заробітної платні було збільшено лише силовим державним структурам, які вели жорсто­ ку боротьбу з повсталим проти гноблення селянством і були опорою ко­ муністичного режиму (причому значний пріоритет у розмірах заробіт­ ної платні державою був наданий внутрішнім силовим структурам, що вказує на репресивно-поліцейський характер держави). Переважаюча решта українського суспільства так і залишилася об’єктом експлуата­ ції комуністичною державою. Джерела та література: 1 Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. — К., 1967. — С. 38. 2 Рубач М. А. Очерки по истории революционных преобразований аграрных отно­ шений на Украине в период проведения Октябрьской революции. — К., 1957. — С. 30. 3 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 56. — Арк. 3. 4 ЦДАГО України. — Ф. 1.— Оп. 20. — Спр. 404. — Арк. 20. 5 Винниченко І. Україна 1920 — 1980-х: депортації, заслання, вислання. — К.: Рада,, 1994. — С. 11. 6 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 11. — Арк. 11. 7 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 412. — Арк. 8. 8 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 11. — Арк. 3. 9 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 195. — Арк. 47. 10 Трудящі Сумщини в боротьбі за владу Рад (1917 — 1920): 3б. документів і мате­ ріалів. — Суми, 1957. — С. 97. 11 ЦДАГО України. — Ф.1. — Оп. 20. — Спр. 11. — Арк. 11. 12 ДАПО. — Р. 9032. — Оп. 1. — Спр. 24. — Арк. 34. 13 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 56. — Арк. 10. 14 Трудящиеся Полтавщины в борьбе за установление и укрепление Советской вла­ сти (1917—1920 г. г.): Сб. Документов и материалов. — Полтава, 1957. — С. 135.. 15 ДАЧО. ■— Р. 89. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 28. 16 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Арк. 253. — Арк. 13. 17 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 37. — Арк. 80. 18 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 40. —— Арк. 37 зв. 19 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 46. — Арк. 9. 20 ДАСО. — Р. 60. — Оп. 3. — Спр. 7. — Арк. 4. 21 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 35. — Арк. 78. 22 ДАПО. — Р. 3872. — Оп . 1. — Спр. 25. — Арк. 25. 23 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 44. — Арк. 1, 9. 24 Ганжа О. І. Опір селян становленню тоталітарного режиму в УСРР // Історичні Зошити НАНУ ІГУ. — К., 1996. — С. 6. 25 ДАСО — Р. 60. — Оп. 2. — Спр. 86. — Арк. 4. 26 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 11. — Арк. 10. 27 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 19. — Арк. 2 28 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 29. — Арк. 133. 29 ДАСО. — Р. 1241. — Оп. 2. — Спр. 43. — Арк. 17. 30 ДАПО. — Р. 2289. — Oп. 1. — Спр. 6. — Арк. 12. 31 ДАПО. — Р. 3872. — Oп. 1. — Спр. 220. — Арк 4. 32 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 183. — Арк. 16. 33 ЦДАВО України. — Ф 2. — Оп. 2. — Спр. 338. — Арк. 23. 34 ДАПО. — Р. 9032 — Oп. 1. — Спр. 29. — Арк. 6. 35 ДАПО. — Р. 9032. — Oп. 1. — Спр. 26. — Арк. 15 36 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 156. — Арк. 75. 37 ЦДАГО України — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 196. — Арк. 63. 38 Історія України: нове бачення: у 2 т. — Т. 2. / Під ред. В. А. Смолія. — К., 1995. — С. 183 — 184. 39 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 35. — Арк. З0. 40 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 412. — Арк. 34. 41 Там само. — Арк. 37. 42 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 16. — Арк. 28. 43 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 404. — Арк. 28. 160 Сіверянський літопис 44 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 397. — Арк. 7. 45 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 61. — Арк. 9. 46 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 325. — Арк. 7. 47 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 317. — Арк. 2; ЦДАВО України. — Ф. 2. Оп. 1. — Спр. 218. — Арк. 9. 48 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 30. — Арк. 106. 49 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 20. — Спр. 35. — Арк. 35. 50 Ганжа О. І. Опір селян... — С. 8. 51 Винниченко І. Україна 1920—1980-х ... — С. 12. 52 ДАПО. — Р. 9038. — Оп. 1. — Спр. 29. — Арк. 1. 53 ДАПО. — Р. 3872. — Оп. 1. — Спр. 175. — Арк. 7. 54 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 40 — Арк. 33 зв. 55 ДАПО. — Р. 9032. — Оп. 1. — Спр. 29. — Арк. 3. 56 ДАПО. — Р. 9032. — Оп. 1. — Спр. 28. — Арк. 23. 57 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 318. — Арк. 140. 58 ДАСО. — Р. 88. — Оп. 3. — Спр. 10. — Арк. 33. 59 ДАПО. — Р. 1865. — Оп. 1. — Спр. 61. — Арк. 8. 60 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 167. — Арк. 68. 61 ДАСО. — Р. 1808. — Оп. 2. — Спр. 5. — Арк. 1 — 10. 62 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 289. — Арк. 44. 63 ДАПО. — Р. 1865. — Оп. 1. — Спр. 48. — Арк. 7. 64 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 321. — Арк. 32 зв. 65 ДАСО. — Р. 1241. — Оп. 2. — Спр. 6. — Арк. 46. 66 ДАСО. — Р. 3098. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 31. 67 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 397. — Арк. 35. 68 Там само. — Арк. 50 зв. 69 Там само. — Арк. 83. 70 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 32. — Арк. 59. 71 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 133. — Арк. 12. 72 ДАПО. — Р. 3872. — Оп. 1. — Спр. 177. — Арк. 20. 73 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 35. — Арк. 36, 42. 74 ДАПО. — Р. 1865. — Оп. 1. — Спр. 61. — Арк. 30. 75 Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. — К.., 1972. — С. 46. 76 Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. — К., 1967. — С. 39. 77 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 397. — Арк. 83. 78 ЦДАГО України. — Ф. 1.— Оп. 20. — Спр. 44. — Арк. 1. 79 ЦДАВО України. — Ф.2. — Оп. 1. — Спр. 234. — Арк. 80. 80 ДАЧО. — Р. 4615. — Оп. 1. — Спр. 24. — Арк. 11. 81 ДАПО. Журнал 4, 1999 р. Р. 1502. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 6. 82 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 234. — Арк. 61. 83 ДАЧО. — Р. 1. — Оп. 1. — Спр. 5. — Арк. 23, 27 — 28. 84 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 338. — Арк. 7. 85 ДАЧО. — Р. 4615. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 37. 86 ДАПО. — Р. 2048. — Оп. 2. — Спр. 105. — Арк. 7. 87 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 35. — Арк. 64. 88 ДАЧО. — Р. 3978. — Оп. 5. — Спр. 1. — Арк. 79. 89 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 89. — Арк. 23. 90 Там само. — Арк. 33. 91 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Опр. 32. — Арк. 43. 92 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 397. — Арк. 20. 93 Там само. — Арк. 103. 94 Там само. — Арк. 95. 95 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 430. — Арк. 347. 96 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 126. 97 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 320. — Арк. 98. 98 ДАЧО. — Р. 490. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 4. 99 ДАЧО. — Р. 2451. — Оп. 1. — Спр. 3. — Арк. 78 100 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 2. — Спр. 43. — Арк. З . 101 ЦДАГО України. — Ф 1. — Оп. 20. — Спр. 156. — Арк. 75. 102 ДАПО. — Р. 3872. — Оп. 1. — Спр. 25. — Арк. 15. 103 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 63. — Арк.8 — 9. 104 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 56. — Арк. 27. 105 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 44. — Арк. 34. 106 ДАСО. — Р. 1241. — Оп. 2. — Спр. 9. — Арк. 160. 107 ДАСО. — Р. 88. — Оп. 3. — Спр. 106. — Арк. 53. 108 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 442. — Арк. 21. Сіверянський літопис 161 109 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 35. — Арк. 140. 110 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 547. — Арк. 5. 111 ДАЧО. — Р. 4615. — Оп. 1. — Спр. 4. — Арк. 45. 112 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 37. — Арк. 68. 113 Никольский С. А. Власть и земля. — М.: ВО «Агропромиздат», 1990. — С. 104 — 105. 114 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 10. 115 Там само. — Арк. 29. 116 Там само. — Арк. 141. 117 Там само. — Арк. 65. 118 Там само. — Арк. 77. 119 Там само. — Арк. 176. 120 Там само. — Арк. 176. 121 ДАПО. — Р. 2289. — Оп. 1. — Спр. 6. — Арк. 12. 122 ДАПО. — Р. 99. — Оп. 1. — Спр. 25. — Арк. 2. 123 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 35. — Арк. 109 124 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 79. 125 ЦДАВО України. — Ф. 2. — Оп. 1. — Спр. 234. — Арк. 50. 126 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 39. — Арк. 1. 127 Там само. — Арк. 168. 128 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 318. — Арк. 121 зв. 129 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 56. — Арк. 7. 130 ДАЧО. — Р. 4615. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 131. 131 ДАСО. — Р. 1731. — Оп. 2. — Спр. 4. — Арк. 44. 162 Сіверянський літопис

Схожі ресурси