Новгород-Сіверський
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Datum: | 1998 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200682 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Новгород-Сіверський / С. Воїнов // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 18-25. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200682 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Воїнов, С. 2024-12-19T17:50:44Z 2024-12-19T17:50:44Z 1998 Новгород-Сіверський / С. Воїнов // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 18-25. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200682 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Історія міст і сіл Новгород-Сіверський Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Новгород-Сіверський |
| spellingShingle |
Новгород-Сіверський Воїнов, С. Історія міст і сіл |
| title_short |
Новгород-Сіверський |
| title_full |
Новгород-Сіверський |
| title_fullStr |
Новгород-Сіверський |
| title_full_unstemmed |
Новгород-Сіверський |
| title_sort |
новгород-сіверський |
| author |
Воїнов, С. |
| author_facet |
Воїнов, С. |
| topic |
Історія міст і сіл |
| topic_facet |
Історія міст і сіл |
| publishDate |
1998 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Сiверянський літопис |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| format |
Article |
| issn |
2518-7430 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200682 |
| citation_txt |
Новгород-Сіверський / С. Воїнов // Сіверянський літопис. — 1998. — № 5. — С. 18-25. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT voínovs novgorodsíversʹkii |
| first_indexed |
2025-11-25T20:57:28Z |
| last_indexed |
2025-11-25T20:57:28Z |
| _version_ |
1850543999686803456 |
| fulltext |
ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ
Святослав Воїнов
НОВГОРОД - СІВЕРСЬКИИ
4. К Н Я ЗІ Н О В ГО РО Д -С ІВ Е РС ЬК І. Я РО С Л А В Н А
Історія будь-якого міста твориться людьми. Чимало їх пов’язали
свої долі з Новгородом-Сіверським. Серед них були і князі. У працях
істориків існує чимало розбіжностей у визначенні переліку новгород -
сіверських князів. За аналізом існуючих джерел до нього входять: Олег
Святославич (1098— 1115 pp.), Давид Святославич (1115— 1123 pp.),
Володимир Давидович (1124— 1139 pp.), Ізяслав Давидович (1139—
1140 pp.), Святослав Ольгович (1141— 1157 pp.), Святослав Всеволодо
вич (1157— 1164 pp.), Олег Святославич (1164— 1180 pp.) та Ігор Свя
тославич (1180— 1198 pp.). Двоє з них навіть стали великими київськи
ми князями (Ізяслав Давидович та Святослав Всеволодович). Серед
новгород-сіверських князів згадуються й інші, але їх князювання у цьо
му місті (особливо після 1198 року) документально не підтверджено.
Так, майже у всіх сучасних джерелах згадується новгород-сіверський
князь Ізяслав Ігоревич, син князя Ігоря Святославича, який загинув у
1223 році у битві на річці Калка. 1 Але у Ігоря Святославича не було
сина Ізяслава. Серед князів, які загинули на Калці, в літописах згадує
ться князь Ізяслав Інгоревич. Відомий російський історик В. М. Тати
щев, розповідаючи про події 1223 року, називає його вже сіверським,2
хоча в літописі, яким він користувався, місце князювання Ізяслава Ін-
горевича не вказано3 Мабуть, від Татищева і пішла ця прикра помилка.
Відомо, що князь Ізяслав Інгоревич (Інгваревич) був сином київського
князя Інгваря Ярославича і володів якимсь невеликим уділом на Воли
ні, не маючи ніяких стосунків з Новгород-Сіверщиною. 4
Біографії новгород-сіверських князів, як і історія міста на Десні,
ретельно не досліджувались, бо більшість з них були Ольговичами. Гор
ді, чесні, волелюбні Ольговичі завжди намагались вести незалежну від
Києва політику, домагались чесного розподілу земель з урахуванням
законних прав на батьківську спадщину. А це ніяк не співпадало з офі
ційною ідеологією радянських часів, за якою підтримувалися дії, що
сприяли об’єднанню окремих князівств в єдину державу, її зміцненню,
якщо навіть все це досягалося ціною зради, підступу, крові, незаконним
загарбанням території. Тому в офіційній історичній науці підступні дії
Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха та інших Мономаховичів ви
світлювались цілком позитивно, а ставлення до Ольговичів було вкрай
негативним. їх вважали винними у «крамолі», що призвела до розпаду
Київської Русі на окремі князівства. Ніхто не намагався визнати, що
розпад держави на суверенні князівства (як і розпад СРСР) — процес
історичний, зумовлений економічним розвитком суспільства, і ніякий,
навіть найталановитіший діяч, не в змозі перешкодити цьому процесу.
18 Сіверянський літопис
Виходячи із сказаного, життєві долі деяких Ольговичів, гадаємо, слід висвітити
більш докладно.
Олег Святославич. Першим новгород-сіверським князем був Олег
Святославич, син чернігівського, а згодом київського князя Святослава
Ярославича. Дуже цікавою і водночас трагічною була його доля. Наро
дився він близько 1050 року. Дитинство і юність його пройшли у Чер
нігові. Він отримав чудову освіту, бо батько його був завзятим книго
любом і саме йому належали славнозвісні «Ізборники» 1073 та 1076 ро
ків. Олега Святославича чекала щаслива доля, адже у 1073 році його
батько став великим київським князем і невдовзі посадив сина на Во-
лодимиро-Волинське князівство.
На жаль, батьківське князювання було нетривалим — у 1076 році
він помер при загадкових обставинах. Олег був виведений новим київ
ським князем з Володимира-Волинського і утримувався у Всеволода
Ярославича в Чернігові. Дізнавшись про намір стратити його, Олег ті
кає до Тмуторокані, де вже були його брат Роман і двоюрідний брат
Борис Вячеславич. З цього часу і починаються його поневіряння, які
тривають все життя. Неправдиво позбавлений батьківської спадщини,
Олег змушений був «мечем крамолу кувати» і звертався за допомогою
до половців, з якими встановив добрі відносини його мудрий батько, від
пустивши на волю полоненого хана Шаруканя. Бажаючи відстояти спра
ведливість, у серпні 1078 року Олег разом з двоюрідним братом Бори
сом, зібравши військо, пішли на Чернігів і захопили його та у вирі
шальній битві на Нежатиній Ниві отримали серйозну поразку. У нерів
ному бою загинув Борис Вячеславич, але був вбитий і великий київ
ський князь Ізяслав. Олег Святославич знову був змушений тікати до
Тмуторокані.
Новий київський князь Всеволод Ярославич, одружений на візантій
ській принцесі, вирішив по-своєму розправитись з бунтівними племінни
ками. Підкуплені ним половці вбивають Романа Святославича, а най
мані хазари віроломно схопили Олега і відвезли до Константинополя.
Звідти він був відправлений у заслання на острів Родос у Егейському
морі. Новідомо, як закінчив би своє життя полонений князь, якби в ньо
го не закохалася красуня Теофанія Музалон, дочка правителя Родоси. Шлюб з
візантійською красунею не лише відкрив грати в ’язниці, а й
зробив Олега союзником Царграда. У 1083 році він повертається до
Тмуторокані, щоб знову почати боротьбу за Чернігів. До тмуторокан-
ського періоду відносяться його печатки, знайдені археологами. Напис
на одній з них свідчить, що Олег мав титул «архонта Матрахи, Зихії і всієї
Хазарії».5
У 1084 році після смерті Всеволода Ярославича Олег Святославич
зі своїми полками вирушає з далекої Тмуторокані на Чернігівщину, де
незаконно правив Володимир Мономах. Оборона Чернігова не була три
валою, бо мешканці міста прийняли бік свого законного князя і Воло
димир Мономах змушений був капітулювати.
Та це ще була не остаточна перемога. Супротивники Олега, нама
гаючись посварити його з половцями, вбивають двох половецьких пос-
лів-ханів, які прибули до Переяслава для укладання миру, і вимагають
від чернігівського князя зробити те ж саме у Чернігові з ханом Ітларе-
вичем. Та Олег відмовляється скоїти цей злочин і не дає згоди йти на
половців. Це дало для Мономаха привід оголосити його зрадником і
підняти проти нього об’єднані сили руських князів.6 Олега виганяють
з Чернігова, він йде в Стародуб, звідти у Смоленськ, далі — у Муром
та Ростов. Лише за рішенням Любецького з’їзду йому відійшла частина
«отчини» — Новгород-Сіверська та Вятицька землі. Вся подальша
діяльність князя спрямовується на зміцнення Новгород-Сіверського кня
зівства. Олег Святославич мав синів: Всеволода, Ігоря, Гліба та Свя-
Сіверянський літопис 19
тослава. Все його життя пройшло у походах і тривалих поневіряннях
від Волині до лазурного Егейського моря.
Автор «Слова» не випадково називає Олега Святославича «Горисла-
вичем». І зовсім не від того, що нібито він був причиною горя й розбра
ту на Руській землі, приводячи з собою половців. Таким прізвиськом у
Київській Русі наділяли тих, хто сам натерпівся багато горя. Таке
прізвисько носила одна з жінок Володимира Святого Рогнеда Полоць
ка, прабабка Олега Святославича. Чимало горя та страждань випало на
її долю. Вона була згвалтована Володимиром на очах батька і братів,
яких тут же вбили, а пізніше покинута ним і ув’язнена в монастирі. Ці
каво, що в «Молінні» Данила Заточника Гориславлем названо навіть місто
Переяслав.
Називаючи Олега «Гориславичем», автор «Слова» висловлює таким
чином своє співчуття до нього. А ще він називає Олега коганом. Це ви
щий титул князівської влади і так князя міг назвати лише його при
хильник. Одним з перших помітив це відомий дослідник пам’ятки:
«Гірким докіром і глибоким горем проникнуті і рядки, присвячені ді
ду Ігоря і Всеволода Олегу Святославичу, але в цих же рядках автор
«Слова» говорить: «за обиду Олгову». Лише співчуваючий, лише та лю
дина усвідомлює, що нанесли тій або іншій особі образу, яка близька
їй, а ніяк не недруг, не недоброзичливець». 7
Тож чи можна звинувачувати у всіх гріхах родоначальника династії
Ольговичів, який все життя віддав боротьбі за справедливість, який вів
мудру політику з сусідами-кочівниками і ніколи нікого не зраджував
заради влади? На прикладі Новгорода-Сіверського видно, що місто
зазнало від сусідів-князів набагато більше шкоди, ніж від половців.
Мабуть-таки, недарма Олег Святославич був улюбленцем давньорусь
кого співця Бояна, бо був насамперед чесною і порядною людиною (на
віть за сучасними мірками), справжнім лицарем свого часу і подавав
добрий приклад своєму онуку, який наважився у 1185 році розшукати
дідового града Тмутороканя.
Святослав Ольгович. Сімнадцять років був новгород-сіверським
князем і молодший син Олега Святославича Святослав. Його життєва
доля дуже схожа з батьківською — значну частину свого життя він ви
тратив у боротьбі за свою отчу землю. Вперше його ім'я з ’являється в
Літопису під 1107 роком, коли батько оженив його на доньці впливового
половецького хана Аспи. Чи був той шлюб щасливим, невідомо, та від
половчанки у нього був син Олег і дочка. У 1136 році Святослав Ольго
вич був запрошений на князювання у Новгород Великий. Тут він, вже
немолодий князь, закохується в дочку новгородського посадника Пет
рила Марію і вирішує оженитись. Такий шлюб був нерівним, бо сучас
ники не звикли бачити на троні жінок не княжого походження. Звісно,
ця любовна історія викликала у новгородців осуд, і Святослава, який
не відступився від Марії,- примушують залишити князівство. Подальша
доля Марії невідома (Літописи взагалі про жінок майже не пишуть),
та десь під 1147 роком князь оженився втретє на Катерині і від неї у
нього були дочка Марія (мабуть, в пам’ять про кохану жінку) та сини
Ігор і Всеволод.8
Святослав Ольгович дуже любив своїх братів — Всеволода та Іго
ря, допомагав відстоювати їх інтереси у боротьбі за Київ. Та Всеволод
показав себе перед киянами не з кращого боку і Ольговичів вони знена
виділи, а після смерті Всеволода запросили на київський престол Мо-
номаховича Ізяслава Мстиславича. Під час запеклого бою за Київ Оль-
говичі потерпіли поразку. Святослав побіг до Чернігова за допомогою, а Ігоря
невдовзі схопили і кинули у поруб. Прихильники Ізяслава дов
го переслідували Святослава, пустошували його міста і села, пропонува-
20 Сіверянський літопис
ли відступитись від свого брата. Але новгород-сіверський князь показує
неперевершений зразок честі, вірності і братолюбства. Не підкоряючись
силі, він вперто повторює: «Відпустіть брата, бо я не зречусь його, до
ки душа моя в тілі». Втративши майже всі свої володіння, рятуючи сі
м ’ю, він змушений був врешті-решт сховатися у вятських лісах. У та
кому становищі йому довелося шукати союзника і ним став володимиро-
суздальський князь Юрій Довгорукий. Саме з цими подіями пов’язана
перша згадка про Москву (1147 p.). Зустріч в майбутній столиці вели
чезної держави сприяла укріпленню військово-політичного союзу між
князями. Укріплюючи цей союз, Юрій віддає свою дочку за сина Свя
тослава — Олега. За допомогою свата новгород-сіверський князь отри
мує землю вятичів, а згодом повертає й інші втрачені міста. Святослав
Ольгович до кінця був вірним союзу з Юрієм Довгоруким, навіть тоді,
коли цей союз був доволі обтяжливим. Через це довелося витримати ще
чимало образ та нападів від чернігівських та київських князів. Та, на
решті, у 1157 році він сам стає чернігівським князем, закріплюючи цим
князівство за своїми нащадками. Разом з тим до синів його перейшли
такі риси характеру, як вірність, честь, братська любов.
Ігор Святославич. Найбільшу пам’ять по собі завдяки «Слову о пол
ку Ігоревім» залишив новгород-сіверський князь Ігор Святославич, внук
Олега Святославича. Народився він 2 квітня 1151 року у Новгороді-Сі-
верському і при хрещенні отримав мирське ім’я Георгій. У трирічному
віці пройшов тут свої «постриги» — першу посадку на коня, а з 1157
року жив у Чернігові. Тут проходить його дитинство, тут його навчають
письменству і військовим справам. У сім років він побував з батьком
на з’їзді князів у Лутаві, а коли той помер у 1164 році, знову опинився
у Новгороді-Сіверському разом з матір’ю та старшим братом, бо Чер
нігів дістався двоюрідному брату Святославу Всеволодовичу. Той родич,
як відомо з історії, обіцяв «брата Игоря Святославича, особно наделить,
и на том крест целовал, но не устоял в том обесчании, обидел Игоря
и Всеволода, брата своего, не дал им никакого удела». Братам, котрі
підростали, змушений був виділити пізніше якісь уділи у своєму Нов -
город-Сіверському князівстві Олег Святославич. Образа на Всеволо
довича залишилась у братів на все життя. Олег неодноразово намагав
ся відстояти обіцяне силою, а Ігор, вже в дорослому віці, прохолодно
до свого родича, який став великим київським князем і не
завжди виконував його вказівки та накази. А поки що юнак набирався
військової мудрості, гартував свій характер.
Відомо, що у 1169 році він разом з братом Олегом та іншими кня
зями брав участь у поході на Київ, організованому Андрієм Боголюб-
ським, а через два роки дав достойну відсіч половцям, які вдерлися на
Чернігівщину і Поросся. Наздогнавши їх на шляху до Переяслава,
довго гнав, побивши багатьох і набравши чимало полону, а заразом
звільнив полонених русичів. За цю перемогу великий князь київський
Роман Ростиславич навіть обдарував молодого князя.10
Близько 1169 року до Новгорода-Сіверського прибуло посольство з
далекого Галича з нареченою Ігоря Єфросинією Ярославною, дочкою
Ярослава Осмомисла. 11 Було весілля і, мабуть, саме в той час Ігор от
римав від старшого брата весільний подарунок — невеличкий уділ на
Новгород-Сіверщині. Шлюб Ольговича з Ярославною був щасливим і
у них було п ’ятеро синів (Володимир, Роман, Олег, Ростислав і Святос
лав) та одна дочка, ім’я якої невідоме.
У 1180 році після смерті старшого брата Ігор стає новгород-сівер-
ським князем, а в квітні 1185 року вирушає у похід на половців, який
закінчився трагічно, але уславив новгород-сіверського князя у віках.
Про участь Ігоря в цьому поході вже чимало говорилося в попередньо-
Сіверянський літопис 21
му розділі, тому скажемо кілька слів про риси характеру князя, висвіт
лені автором «Слова».
Говорячи про сміливість, хоробрість Ігоря, невідомий автор неодно
разово наділяє його епітетами «хоробрий», «буєвий». Нестримною смі
ливістю і навіть героїзмом можна пояснити зневажання Ігорем соняч
ного затемнення, яке було традиційним передвісником трагічних подій
для роду Ольговичів.12 Під час походу і битви новгород-сіверський князь
вів себе як справжній лицар честі — не лише не повернув військо до
дому під час сонячного затемнення, але й достойно вів себе під час
рішучого бою. Знесилений від ран, він не покинув напризволяще своїх
воїнів, наказавши вершникам злізти з коней і битися у пішому строю.
Ніяк не можна погодитись з деякими істориками, що зображують
Ігоря як слабкого, недалекого полководця. Скільки треба було мати
мужності, стійкості та самовладання, щоб, будучи пораненим, ще й умі
ло керуватй оточеними полками! Адже після першої (вдалої для руси
чів) битви, половців переслідували весь день до пізньої ночі і після ко
роткочасного відпочинку була друга, вирішальна битва, яка тривала,
не перериваючись, близько тридцяти годин — випадок небувалий у ба
гатовіковій історії війн Київської Русі. Нагадаємо, що видатна за зна
ченням битва на Куликовому полі тривала лише вісім годин. Під сте
повим палючим сонцем, без води і відпочинку, день і ніч билися русичі,
Виявивши неабияку стійкість і мужність. Всі вони по праву достойні
слави, проголошеної автором «Слова»:
«Князям слава і дружині!»
Бачимо ми в поемі і приклади незрадливої братерської любові
Ольговичів. Відчувається вона у зверненні Всеволода до Ігоря:
«Один брат,
один світ світлий — ти, Ігорю!
Оба ми Святослав ичі!»
Братерська злагода і любов відчувається і в діях Ігоря Святославича:
«Ігор полки завертає:
жаль-бо йому милого брата Всеволода».
Стає цілком зрозумілою симпатія автора «Слова» до молодших Ольго-
вичів — адже до них перейшли найкращі риси характеру їх гордого ді-
да-лицаря Олега та рідного батька Святослава.
Як і інші князі—учасники походу, Ігор Святославич потрапив у по
лон, та був там недовго — «по малих днєх» втік за допомогою хрещено
го половця Овлура і одинадцять днів добирався до міста Донець, а звід
ти вирушив до Новгорода-Сіверського. І знову збирав сили для оборони
князівства, звертався за допомогою до чернігівського та київського кня
зів. Згодом були й інші походи, вдалі і невдалі, але 1185 рік запам’я
тався не лише новгород-сіверському князю.
У 1198 році після смерті Ярослава Всеволодовича Ігор Святосла
вич став чернігівським князем. Останні роки його життя висвітлені в
джерелах скупо і суперечливо. Літописи сповіщають, що помер він 29
грудня 1202 року, та де похований — невідомо. У Любецькому синоди
ку серед чернігівських князів Ігор Святославич не згадується, а Тати
щев посмертно називає його сіверським.
У центрі 1000-літнього Новгорода-Сіверського височить бронзова
скульптура князя Ігоря з піднятим над головою мечем. Для мешканців
цього міста він назавжди залишиться новгород-сіверцем, бо саме тут
народився, тут промайнула більша частина його життя, звідси пішов
він у свій легендарний похід.
Ярославна. Ще однією реальною історичною особою, яка уславила
стародавній Новгород-Сіверський, була жона князя Ігоря Ярославна.
22 Сіверянський літопис
її язичницьке моління, яке ми звикли називати «Плачем Ярославни»,
є чи не найкращим поетичним місцем у «Слові о полку Ігоревім». Про
те, в давньоруських літописах про Ярославну немає жодної згадки. Ли
ше під 1184 роком згадується, що Володимир, син Ярослава Осмомисла
«приде к зяти своєму Путивлю ко Игореви Святославичю».13 В «Исто-
ри Российской» В. М. Татищева Володимира Ярославича названо шури
ном Ігоревим (тобто братом його жони). Саме тому в одній з приміток
до першого видання «Слова» (1800 р.) повідомлялось, що Ігор Святос
лавич у 1184 році оженився на княжні Єфросинії, дочці князя Ярослава
Володимировича Галицького. Звідки ж перші видавці «Слова» дізнались
про Єфросинію, коли навіть автор «Слова» назвав її по батькові?
Встановлено, що при підготовці приміток до «Слова» його перші
видавці користувались «Родословником князей великих и удельных ро
да Рюрика», складеним Катериною II, де згадується Єфросинія — як
дружина Ігоря. При складанні ж цього «Родословника» імператриця
користувалась Любецьким синодиком, в якому немає згадки про Ігоря
Святославича, чи Георгія (його мирське ім'я). Але в синодику згадують -
ся чернігівський князь Феодосій та його дружина Єфросинія, хоча князя
з таким ім’ям ніколи в Чернігові не було. Отож і було зроблено припу
щення, що Феодосій — це монашеське ім’я Ігоря Святославича, а поруч
з ним названа його дружина Єфросинія Ярославна.14 Так це, чи ні — до
нашого часу залишається недоказаним.
У своєму «Родословнику» Катерина II зробила помилковий висно
вок про те, що весілля Ігоря з Ярославною відбулося у 1184 році, під
яким брат Ярославни Володимир Галицький був названий шурином Іго
ря. Тому тривалий час вважалося, що Ярославна була мачухою дітям
Ігоря, його другою жінкою, значно молодшою за нього і навіть в дослід
женнях, перекладах та переспівах «Слова» її наділяли епітетами «мо
лода», «юна». Літа Ярославни та рік її одруження можна з достатньою
точністю встановити з літописних повідомлень. У вищезгаданому літо
писному повідомленні про Ярослава Галицького йдеться про те, як піс
ля сварки з батьком Ярославом Осмомислом брат Ярославни був тепло
прийнятий Ігорем. Причому, спочатку Володимир намагався знайти
притулок у волинського князя Романа Мстиславича, потім у Інгваря
Ярославича Дорогобузького, у Святополка Ростиславича Туровського,
у Давида Ростиславича Смоленського і навіть у Всеволода Юрійовича,
князя Володимирського. Ніхто з цих п ’яти князів не зважився прийняти
Володимира, побоюючись гніву його батька — могутнього Ярослава
Осмомисла. Не побоявся дати притулок Володимиру лише Ігор Святос
лавич, його зять і, як повідомляє літопис, «той же прия с любовью и по
ложи на нем честь велику и за две лете держа и у собя и на третьи вве
де и в любовь с отцом его». Для примирення Володимира Галицького
з батьком Ігор відправив у Галич разом з шурином свого малолітнього
сина Святослава, розуміючи, мабуть, що тільки рідний внук (син Яро-
славни) спроможний був пом’якшити серце грізного діда.
Є й інші факти. У 1187 році помер Ярослав Осмомисл, залишивши
своїм спадкоємцем незаконнонародженого сина Олега. У Галичі тоді,
як пише літопис, «бысть мятеж велик». Бояри вигнали Олега й переда
ли князівський престол законному сину Ярослава Осмомисла — Воло
димиру, брату Ярославни. Після смерті Володимира у 1199 році права
на Галицьке князівство отримують онуки Ярослава Осмомисла — сини
його дочок. Спочатку його князем став Роман Мстиславич Волинський,
а після його смерті на запрошення галицьких бояр князівством з 1206
по 1211 роки з перервами правив син Ігоря та Ярославни— Володимир.
Його брати Святослав і Роман княжили відповідно у Перемишлі та
Звенигород. Це є доказом того, що сини Ігоря були рідними синами
Ярославни, а не її пасинками — інакше вони не мали б ніяких прав на
Галич. Отже, Ярославна була першою і єдиною дружиною Ігоря.
Сіверянський літопис 23
Можна встановити й приблизну дату весілля Ігоря з Ярославною.
Відомо, що Ярослав Осмомисл не любив свою дружину Ольгу Глібівну
і мав наложницю Настасію, від якої у нього був син Олег. Дізнавшись
про смерть свого тестя, у 1171 році Осмомисл навіть мав намір засла
ти Ольгу Глібівну у монастир, та вона! його випередила і, як пише Та
тищев, «учиня совет с бояры, доброхотными ей, взяв сынов своих Вла
димира и Константина, в небытность Ярослава в Галиче уехала в Поль
шу марта 8-го дня».15 Як бачимо, тут не згадується її дочка. Не згадує
ться Ярославна і в наступному році, коли її брат Володимир, «видя, что
отец его любил более сына побочнаго, осердясь, уехал в Луцк с мате
рию и женою к Ярославу Изяславичу».16 А не згадується Ярославна то
му, що в цей час в Галичі вона вже не жила, бо ще раніше була вида
на заміж за Ігоря Святославича.
Цікавим є також запис Татищева про те, як у 1171 році «Игорь
же Святославич, собрав войско свое, сколько мог», пішов з ним на по
ловців. Зібрати своє військо він міг лише у своїй волості, яку отримав
від свого старшого брата при одруженні з Ярославною. Сталося це ра
ніше 1171 року. Відомо, що старший син Ігоря та Ярославни — Володи
мир — народився 8 жовтня 1170 року. Значить, весілля відбулося, най
пізніше, або в кінці 1169-го, або на початку січня 1170 року. Треба мати
на увазі, що в епоху середньовіччя церковними канонами повноліття
встановлювалось у 12 років, і з цього часу церква дозволяла вступати
у шлюб. Князівські ж дочки в давній Русі виходили заміж дуже рано,
їх шлюб найчастіше визначався політичними міркуваннями батьків.
Дівчат переважно видавали заміж у 13— 15 років, тобто як тільки вони
були спроможні стати матерями. Отож, якщо припустити, що Ярослав
на стала матір’ю у 13— 15 років, то мала би народитись не пізніше
1154— 1156 pp. Отож весною 1185 року новгород-сіверського князя про
воджала в похід вже доросла, маюча життєвий досвід жінка. 7
Чимало новгород-сіверців впевнені, що Ярославна плакала в Пу-
тивську, на березі Десни, поблизу Новгорода-Сіверського, а ніяк не в
Путивлі на Сеймі. Ця ж версія підтримується і деякими «Слово»-
знавцями. Та питання це потребує детального вивчення. Дійсно, за шість
кілометрів від міста, біля сучасного села Путивська, над Десною, на го
рі, яка зветься Путивльською, збереглись незначні рештки давнього го
родища. Вони були досліджені археологами у 1983— 1984 pp. і за їх ви
сновками тут у другій половині XII—першій половині XIII ст. існувало
досить значне поселення розміром 150x300 метрів (за іншою публіка
цією — 250— 350 м.).18 Слідів укріплень («заборола») при розкопках
не знайдено і не випадково, адже майже все городище знищено діючим
впродовж кількох століть крейдяним кар’єром. Колишні робітники ка
р ’єру пригадують, що в цьому місці у товщі крейдяної гори при її роз
робці були знайдені підземні лабіринти.
Археологи стверджують, що в середині XII століття, у зв’язку з чер
говими змінами у басейні річки Десни, з ’явилась можливість скоротити
шлях з Новгорода-Сіверського на Путивль на 4— 5 кілометрів і пере
праву з району села Горбово перенесли до сучасного села Путивська.
Для контролю за новою переправою і було засноване нове поселення.19
Саме у цьому місці переправлявся у 1185 році через Десну Ігорів полк,
і звідси відкривається неоглядна далечінь Задесення. І дійсно, якщо
вдалось би довести, що це поселення мало назву Путивль, то саме в
ньому і плакала Ярославна. Згадане поселення було сторожовим і, на
певно, перше прийняло на себе удар татаро-монголів, вже більше не від
родившись. Лише в другій половині XIX століття біля нього у низині
з ’явився хутір Путивльський (у 1892 році в ньому було лише чотири двори).20
Ще у 1924 році він згадується як хутір Путивльськ Риковсько- го району, 1 а
пізніше назва спрощується — він стає Путивськом.
24 Сіверянський літопис
Назва хутора Путивльського з ’явилась від назви гори Путивльської,
а назва гори, звичайно, йде від назви Путивля, та не тому, що у XVII
столітті «народ околичний їздив на торги свої звичайно до міста Путив
ля», як про це пише автор «Історії Русів».22 Назви річок, озер, гір, уро
чищ мають більш давнє походження. Наше поселення з ’явилося у дру
гій половині XII століття і повинно було мати назву. Якщо гора, на якій
воно було збудоване, мала назву Путивльської від назви дороги і пере
прави на Путивль, то і саме поселення звалося Путивлем. Та це на сьо
годні лише гіпотеза. У Новгороді-Сіверському ж, біля старих монастир
ських мурів, стоїть над Десною бронзова Ярославна, вірна і любляча
дружина, роками чекаючи з походу свого милого князя.
Джерела та література:
Князі новгород-сіверські. Ярославна.
1 История городов и сел Украинской ССР: Черниговская область: — К., 1983. —
С. 491.
2 Татищев В. Н. История Российская. — М. -Л.,1964. — Т. 3. — С. 218.
3 Татищев В. Н. История Российская. — М. -Л.,1964. — Т. 4. — С. 364.
4 Рапов О. М. Княжеские владения на Руси в X — первой половине XIII в. — М.,
1977. — С. 192.
5 Янин В. Л. Актовые печати Древней Руси XI—XV вв. — М., 1970. — Т. 1. — С. 26.
6 Добридя О. П. Князі чернігівські. — Чернігів, 1992. — С. 25—26.
7 Слово ополку Игореве: Древнерусский текст и переводы. — М., 1981. — С. 23.
8 Плаутин С. Н. «Слово о полку Игореве». — Париж, 1958. — С. 59—60.
9 Татищев В. Н. История Российская. — М. -Л.,1964. — Т. 3. — С. 79.
10 Рыбаков Б. А. Петр Бориславич: Поиск автора «Слова о полку Игореве». — М.,
1991. — С. 153.
11 Ім’я Ярославни невідоме (див. далі розповідь «Ярославна»).
12 Робинсон А. Н. Солнечная символика в «Слове о полку Игореве» // «Слово о пол
ку Игореве». Памятники литературы и искусства XI — XVII веков. М., 1978. — С. 55.
13 ПСРЛ. — М., 1962. — Т. 2. — Стб. 660.
14 Соловьев А. В. Восемь заметок к «Слову о полку Игореве» // ТОДРЛ. М. -Л., 1964.
Т. XX. — С. 379.
15 Татищев В. Н. История Российская. — М. -Л., 1964. — Т. 3. — С. 97.
16 Там само. — С. 100.
17 Воинов С. С. Кто ты, Ярославна // Русская речь. — 1986. — № 3. — С. 108— 109.
18 Григорьев А. В. Об одном участке пути из Новгород-Северского в Путивль // Древ
нерусский город Путивль. — Путивль, 1988. — С. 19.
19 Там само. — С. 20.
20 Руссов А. А. Описание Черниговской губернии. — Чернигов, 1899. .— Т. 2. — С. 148.
21 ДАЧО (Державний архів Чернігівської області). — Фонд Р-942. — Оп. 1. — Спр.
6405. — Арк. 9, 11
22 Історія Русів / Переклад Івана Драча. — К., 1991. — С. 84.
Сіверянський літопис 25
|