Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Datum: | 1998 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200734 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини / І. Кондратьєв // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 29-36. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859671882293313536 |
|---|---|
| author | Кондратьєв, І. |
| author_facet | Кондратьєв, І. |
| citation_txt | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини / І. Кондратьєв // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 29-36. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-11-30T13:49:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ігор Кондратьєв
ЛЮБЕЦЬКИЙ ЗАМОК І ЛЮБЕЦЬКА ОКОЛИЦЯ
ЗА ЧАСІВ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ
Старовинний Любеч був важливим стратегічним форпостом на те-
рені Північного Лівобережжя, що упродовж століть небезпідставно вва-
жався «яблуком розбрату» у стосунках між Литвою, Польщею та Мос-
ковщиною. Значення Любецького замку, відомого з часів Київської Русі,
було зумовлене його географічним становищем. Місто було розташова-
не на одній з найголовніших транспортних артерій Східної Європи —
р. Дніпро. Велике Литовське князівство, а потім і уряд Речі Посполитої,
перетворюють Любецьку фортецю у свій надійний осередок на Подні-
пров’ї й залучають на військову службу місцеве населення. Формується
прошарок замкової військовослужбової шляхти, яка перебирає на себе
обов’язок захисту державних кордонів. Держава, зацікавлена у постій-
ному збройному контингенті, надає замковій шляхті земельні пожалу-
вання на ленному праві. Ця шляхетська спільнота називала себе боя-
рами-зем’янами чи зем’янами і становила самостійні тяглові одиниці —
«околиці». Люблинська унія та земські реформи 60-х pp. XVI ст. нада-
ють околичній шляхті права аналогічні тим, якими володіла польська
шляхта — участь у шляхетських сеймиках, звільнення від обов’язків зем-
ської військової служби (залишився лише «виїзд на війну») та ін. У
любецькій околиці у 1571 та 1581 pp. здійнялася справжня хвиля нових
пожалувань земель на ленному праві та підтвердження старих володінь.
Становище любецької шляхти різко змінюється наприкінці XVI — у
першій половині XVII ст., коли до любецької околиці активно проника-
ють польські шляхтичі.
О. Лазаревський вважав, що більша частина володінь любецького
шляхетства була втрачена напередодні Хмельниччини шляхом перепро-
дажу «нахлынувшим на левый берег Днепра полякам». Ще з кінця
XVI ст. зустрічаємо у любецькій околиці магнатські володіння. У 1587 р.
с. Рогоща належало княжні Агаті Котурницькій. Перед війною 1648—
1654 pp. с. Рогощею з Мишуковським грунтом і частиною Бровенщизни
володіє пан Оранський. Чернігівський підвоєвода Горецький забирає у
любецьких шляхтичів Пузиків Пузиковщину. Взамін він віддає їм час-
тину Бровенщизни у Мишуковському грунті. У ці ж часи пан Ян Стай-
ловський заволодіває родовою маєтністю шляхтичів Кувечицьких — Ку-
вечицьким грунтом.2 Свої володіння розширює магнатська родина Кали-
новських, представники якої у 1632—1652 pp. займають старостинський
уряд Любецького замку. У 1626 р. Любецький староста та Чернігівський
воєвода Мартин Калиновський дарує любецькій церкві Різдва Пресвя-
тої Богородиці 10 дворів у різних селах любецької околиці. У XVIII ст.
ця церква ще володіє так званою Калениковщиною у с. Скитках, Роз-
судові, Клонові та ін.3 У межах любецької околиці з’являються і церков-
ні володіння — Віденській капітулі належала частина с. Листвена.4
Околична шляхта, яка після Люблинської унії 1659 р. вивільнилась
з-під підпорядкування старост, формально була зобов’язана з’являтися
«на послугу» як господарську, так і земську лише за наказом воєводи.5
Але замкові старости намагаються підпорядкувати собі околичну шлях-
ту і збільшити за її рахунок свої земельні володіння.
Значний інтерес становить відповідь, надана 1642 р. Вальним коро-
лівським сеймовим судом любецькій шляхті. Скаргу на Любецького ста-
Сіверянський літопис 29
росту та Чернігівського воєводу Мартина Калиновського подали «деля-
тори» (просителі) шляхтичі любецької околиці «шляхетний Ждан Жло-
ба-Погорільскій, Орефа Зенькевич-Зарлецький (Зарецький); Тимофій та
інший Тимофій, Отроцко, Лука, Овдій, Сидір Андрійовичі, Сава: (...) Ге-
расимовичі; Лаврін Семенович; Єжи Кондратович, Сидір Велиськов-
ський (Величковський), Лукаш і Григорій Савінки-Величковські; Клім
Мехедович Величковський, Павло, Пантелій, Єжи, Григорій, Ілля, Анд-
рій, Кірік, Михайло Демидовичі Величковські; Єжи, Марко Григорович,
Моєсій Туркович Жлоби-Погорільскі; Марія Кістовня; Зенькова Заже-
цька, (Зарецька); Іван, Федір, Сергій, Яцко, Тимофій Тупиці; Максим,
Богдан, Тонсер, Іван Счиковські (Щиковські); Єжи, Кірік Рачинські;
Ілля Зенькович-Зарецький; Нечай Мишук; Йозеф Заровський; Лука Са-
вич і Максим Кислий». Вони скаржились «з приводу того, що згаданий
Калиновський, воєвода Чернігівський забувши страх Божий... бажая в
своє подданнство повернути, неждано слуг своїх насилати, також згада-
них лиць, декілька сот людей з хоругвами наслав, які по наказу нам
маєтності акторів в поточному році, з, хоругвами, барабанами, сурмами,
вогнепальною зброєю, наскочивши на одних в домах... інших зо страху
втікаючих з дружинами, з дітками, панянками невиними, — брали, гна-
ли, позорно гвалтували, стріляли їм вслід, вязали, насмерть вбивали,
кіньми насмерть топтали, майно... забрали, самих в ув’язнення саджали,
тортурам, різним жорстокостим підвергали...».6 Як бачимо, боротьба ста-
рости з околичним шляхетством набула досить жорстокого характеру.
У свою чергу, влада фактично лише прийняла до уваги скаргу любечан,
ніяких санкцій проти Мартина Калиновського не було вжито. До речі,
про тяжке становище та «гонения на христиан» у Любечі та Острі зга-
дує, у своєму універсалі й гетьман Остряниця 1638 р.7
У 1643 р. любецький та лоївський староста позбавив шляхетства лю-
бецьких та лоївських зем’ян Погорецьких, Зарецьких, Злобів, Величков-
ських, Щуровських, Кислих (Кисловських), Масловичів, Казожирських,
Заровських, Ружичів та ін. 1646 р. цю справу розглядав Любецький три-
бунал, який скасував розпорядження старости. Наступного 1647 р. скар-
гу на старосту подають шляхтичі Лукаш Зарецький та Манойло Тара-
севич.8
Наслідком конфлікту любецької шляхти зі своїм старостою було те,
що любечани перестають звертатися до нього у вирішенні спірних зе-
мельних питань. 1644 р. Бокевичі-Щуковські скаржаться на свавільне
захоплення Щуковського грунту любецьким шляхтичем Мануїлом Дани-
чем. Цікаво, що для розв’язання конфлікту вони звертаються до уряду
Київського замку.9
Любецька шляхта активно використовувала своє право звертатися
безпосередньо до господаря. Серед документів, які отримали любечани
у 40-х рр. XVII ст., можна згадати охоронні листи. Існування подібних
привілеїв на підтвердження перш за все особистого шляхетства та зе-
мельних володінь безумовно було пов’язане з «війною», яку розв’язав
любецький староста М. Калиновський проти любецької шляхти. У 1641
та 1642 pp. Ждан Жлоба-Погорільский отримує два охоронних листи
від Владислава IV. Вочевидь, 1641 р. охоронного листа отримує і роди-
на Зарецькнх-Зеньковичів.10 1641 р. позбавлені шляхетства Бокевичі-Щу-
ковські дістають підтвердження прав на свої шляхетські маєтки та осо-
бисте шляхетство.11 У 1642 р. охоронний лист отримав Семен Кривопи-
ша-Неданчич.12 1645 р. Бакуринські беруть «випис» із земських книг
Чернігівського воєводства, до яких був занесений привілей Сигізмунда
ІІІ 1625 р. Напевне, цей випис брався для підтвердження майнових
прав.13 У 1646 р. Репчичам і Піроцьким довелось підтверджувати своє
шляхетство перед любецьким старостою. Того ж року вони здобули ко-
ролівські привілеї, які затверджували за ними особисте шляхетство.14
30 Сіверянський літопис
Можливо, існував подібний привілей Піроцьким та Даничам 1649 р.15
Як бачимо, околичні зем’яни боролися за свої права, захищаючи як осо-
бисте шляхетство, так і земельні маєтки.
Не дивно, отже, що любецька шляхта взяла найактивнішу участь у
Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Якраз дрібні зе-
м’яни та бояри напередодні Хмельниччини складали абсолютну біль-
шість шляхетського загалу. Як вважає В. Липинський, участь зем’ян у
війні була зумовлена спільністю соціальних та економічних інтересів
численої напівпривілейованої військовослужбової верстви, нижчих кате-
горій шляхетського стану та козацтва.16 І. Каманін називає любецьку
шляхту середини XVII ст. зем’янами-козаками. За нових історичних умов
перетинки між шляхетством і козацтвом стають прозорими.17
Велике значення замків як прикордонних форпостів та наявність
околичної шляхти—професійного війська, пояснюють значний інтерес
Б. Хмельницького до любецької шляхти. У липні 1648 р. на Сіверщині
з’являється «конфідент» гетьмана Петро Головацький, колишній жовнір
Кодацької залоги, який походив з дрібної волинської шляхти.18 Чи не
було його завданням привернути замкове шляхетство до української ре-
волюції? Сам Б. Хмельницький неодноразово наголошував на великій
ролі шляхетства у Війську Запорозькому, дозволивши «шляхте, якую
Бог Всемогущий до войска Запорожского наклонил, маетностей и грун-
тов власних уживать, як здавна они уживали».19
Перш за все повстанці розправлялися зі своїми безпосередніми во-
рогами — старостами. Відомо, що вони хотіли навіть «йти в погоню за
утікаючими старостами, аж до Новогрудка».20 У 1652 р. був вбитий Чер-
нігівський воєвода та Любецький староста Самуїл Калиновський.21
До козацьких лав пішов любецький шляхтич Микола Бакуринський
зі своїм меншим сином Юрієм. Сам Микола Бакуринський, за висловом
В. Липинського, «відомий перед повстанням жовнір військ Речі Поспо-
литої», загинув під час війни. Як повстанець загинув і «знатний шлях-
тич» Иосиф Велецький (Величковський).22 Писарем Чернігівського пол-
ку за Мартина Небаби був любецький шляхтич Іван Красковський
(1649—165І pp.).23 Козаком Чернігівського полку став Орефа Зарецький
з синами Іваном та Андрієм.24 У Чернігівському та Ніжинському полках
зустрічаємо представників багатьох родин любецького шляхетства, ві-
домих за люстраціями Любецького староства, — Даничів (Піроцьких),
Гуторів, Юшкевичів, Ждановичів та ін.25 На боці повсталих виступають
родини Мишуків та Пузиків, які напередодні Хмельниччини втратили
свої володіння.26 У Ніжинському полку опинились Антоновичі, Борсуки,
Піроцькі, Тарасевичі, Величковські та Тупицькі (Тупиці). У другій по-
ловині XVII ст. серед козаків зустрічаємо Бивалкевичів, Богушів, Бур-
дюків, Ворошильських, Голобояриновичів, Жлоб, Жукових, Селицьких,
Козлевичів, Орловських, Семаковичів, Сташевських, Стецьких, Сели-
цьких, Щуковських та багатьох інших любецьких шляхтичів.
Вочевидь, сприйняття нових політичних обставин нелегко давалося
любецькій шляхті. Це засвідчує той факт, що у 1649 р. Даничі і Масло-
вичі отримують привілей Владислава IV на Щуковщизну.27 Навіть пер-
ший любецький сотник Сава Посудевський у 1653 р. отримав лист Яна
Казимира, який затвердив за ним маєтності у любецькій околиці.28 Не-
зважаючи на те, що подібні документи вже не мали юридичної сили,
вони набувались «про всяк випадок».
Сам Любеч дуже постраждав від війни. У 1651 р. після поразки
Мартина Небаби Любеч був захоплений литовським військом під про-
водом Я. Радзивілла.29 Саме він у 1651 р. надав любецькій церкві Па-
раскеви П’ятниці частину с. Пристороні.30 У 1653 р. Я. Радзивілл пере-
дав Б. Хмельницькому своєрідний «ультиматум», за яким гетьман мав
Сіверянський літопис 31
повернути шляхті втрачені маєтки та повернути Любецько-Лоївське ста-
роство. Б. Хмельницький відповів що «він Лоєва та Любеча не віддасть,
і не звільнить шлях в Україну та Литву».31
Безумовно, що не вся любецька шляхта пішла за повсталими. Цей
своєрідний «розкол» трапився навіть в окремих родинах. Так, два стар-
ші сини Миколи Бакуринського—Ян та Павло — виїхали до Польщі.32
Відомо, що вигнанці певний час сподівались повернути свої володіння
і тому не «розчинялись» у шляхетській спільноті. Спочатку осередком
цієї своєрідної «еміграції» став Житомир, де протягом 1654—1659 pp.
проводить свої сеймики шляхта Київського воєводства, з 1659 р. Воло-
димир-Волинський. Шляхтичі-емігранти фундують свій власний уряд «в
екзилі». Шляхта, що повтікала з України і покинула свої маєтності, про-
довжувала йменувати себе, наприклад, чернігівською, носити фіктивні
звання «воєводи Чернігівського», «старости Новгород-Сіверського» чи
«Остерського», «ловчих Стародубських» та ін. Звичайно, що любецька
шляхта називала себе любецькими зем’янами та боярами.33 Отримавши
тимчасові земельні пожалування, вона продовжувала скликати сеймики,
обирати уряди, судитися у «чернігівських» та «київських» судах. Відо-
мо, що любецька шляхта збиралася у монастирі домініканців у Володи-
мирі-Волинському.34 Юшкевича (Юшковського) зустрічаємо 1664 р. у
Луцькому замку, коли він скаржиться на князя Федора Святополка-
Четвертинського. Сам Юшкевич «во время козацкого восстания, женил-
ся было на крестьянке Четвертинского», а вже після війни вдруге по-
брався з шляхтянкою.35 Серед втікачів знаходимо «уродженого пана»
Марка Данича, який у 1668 р. представив до уряду Володимирського
замку привілей Сигізмунда II 1571 р. та Стефана Баторія 1581 p., на-
дані любецькій шляхті на володіння маетностями.66 Поруч з Марком Да-
ничем, зустрічаємо у Володимирі Мартина Юшкевича-Красковського,
який у 1671 р. доводив свої права на володіння маєтностями у любецькій
околцці.37 Серед родин, які повтікали на Правобережну Україну, були і
Ждановичі. У 1716. р. до Чернігова повертається пані Катерина Ждано-
вич з сином Іваном та зятем Михайлом Романовичем «в певних делах
своих з Мозирского повету... прибылые». Вочевидь, вони цікавились пи-
танням повернення втрачених під час війни маєтностей.38 1728 р. зустрі-
чаємо Яна Красовського (Красковського) в Овручі, де він взяв до себе
«незахотевщих жить» у іншого шляхтича «похожих людей».39 З часом
певна частина любецької шляхти повертається до любецької околиці.
Повернувся сюди Павло Бакуринський, який у 1674 р. продав любець-
кому священику Григорію Прокоповичу «пляц с огородом» в Любечі.40
А от Ян (Іван) Бакуринський залишився на Волині, де знаходимо його
у 1686 р.41 Можливо, що повернувся і Мартин Юшкевич-Красковський—
в усякому разі «випис» 1671 р. на його ім’я зберігався у нащадків, які
мешкали в середині XVIII ст. у с. Красковському.42
Не всі шляхтичі любецької околиці пережили бурхливі події сере-
дини ХVІІ ст. Так, з документів зникають будь-які відомості про Бара-
новських, Биялтів, Верцейських (Верейських), Герасимовичів, Макси-
менків, Міщенків, Лаврінових-3лобіних, Кистовнів, Казожирських, Ру-
жичів, Погорецьких, Рачинських, Щуровських та ін.
Шляхта, яка взяла участь у повстанні, невдовзі почала «перевтілю-
ватись» у козацьку старшину, пристосовуючись до нових політичних
умов. На думку Г. Милорадовича, усі маєтності любецької шляхти бу-
ли втрачені за часів Хмельниччини, а сама шляхта була знищена чи пе-
рейшла до козацького стану.43 Але це твердження досить сумнівне. Як
наполягав В. Мякотін, думка про те, що всі шляхетські вольності були
«скасовані» козацькою шаблею, є звичайним непорозумінням.44 Гетьман-
ська влада приймала шляхтичів до козацьких лав з гарантією збережен-
ня як їхніх прав, так і маєтків.45
32 Сіверянський літопис
Любецька шляхта починає набувати нові володіння або повертати
старі ще під час Визвольної війни. Одним із перших цього домігся Се-
мен Болдаковський, який повернув собі с. Рогощу (Мишуковський
грунт), відібрану у нього перед війною панами Оранським та Горецьким.
Вочевидь, тоді ж повернули свої маєтки Мишуки і Пузики.46 Безумовно,
що не всі маєтності вдалося зберегти. Родина Антоновичів втрачає під
час війни Антоновицький «грунт» (с. Антоновичі). Свої володіння втра-
тили Більдухи — у 1672 р. Більдюховщина знаходиться у власності ко-
заків Ревячичів.47 Піроцькі та Даничі втратили с. Голубичі.48 Родина Пі-
роцьких втратила й с. Буянки — «маючи правом старовинним...иже пра-
во тое презо военно крвове змешаней немоглоса задержати».49 Піроцькі
залишають за собою с. Густинку, частина якої незабаром переходить до
їхнього родича значкового товариша Щуковського. Від нього Густинка
потрапляє до його зятя козака Прищепи. Іншу частину села Піроцькі
віддають у заставу полковому писарю Михайлу Свободецькому.50
З часів Визвольної війни відомі перші гетьманські універсали лю-
бецькій шляхті. Можливо, що перший універсал Б. Хмельницького був
наданий любечанам ще у 1650 р. Його отримав Сава Посудевський ра-
зом з іншими шляхтичами любецької околиці. Про існування цього до-
кумента відомо, оскільки 1764 р. Марфа Посудевська пред’являла реві-
зорам привілей Яна Казимира 1653 p., універсал Б. Хмельницького
1650 р. та інші документи.51 У 1651 р. Б. Хмельницький надав універсал
Лукашу Носачевичу, який отримав у володіння частину Роїської слобо-
ди. За це він повинен «у войску нашом так же повиность належну отда-
вати маеть».52 У 1654 р. був наданий універсал цілій групі любецької
шляхти. На жаль, відоме прізвище лише Василя Добронизького, який
отримав с. Суличівку.53 26 червня 1656 р. Б. Хмельницький наказав
Юрію Бакуринському «уневерсал написати, ствержаючи по купле отца
его села Великая весь, Осняки, Репки, Гусинка, Буявки и слободка
вновь зачатая садить отцем его Николаемь на дуброве Свинопуское,
остров Грабовский с займою, на млин згожою, млин верх Вира, прози-
вамая Пилипча, млин на рице Глинянце, яко оніе села имеють в себе
ограниченіе... ему Юрію Бакуринському и жене его в спокойное владе-
ніе».54 Цікаво, що сам Юрій Бакуринський переселяється до любецької
околиці з-під Чигирина лише у 1677 р.55 Бакуринські втрачають с. По-
стовбицю, віддану Б. Хмельницьким Олифіру Радченку.56 31 березня
1656 р. Сава Кононович-Посудевський разом з Артемом Красковським
отримав універсал «разом из всиею шляхтою тамошнею», яка «от по-
чатку войни щире служачи у войску Запорожском, в кождых потребах
добре ставають и за веру православную бьються». Б. Хмельницький
підтверджував усі привілеї, «от королей здавна даних». Ніхто не міг
«кривдити» любецьких шляхичів, щоб вони «якоби найспокойнише добр
своих заживали». За виконанням цього наказу мав стежити чернігів-
ський полковник.57 Маєтності Сави Кононовича-Посудевського швидко
зростали. У 1656 р. він придбав у Синкліти Красковськї Красковщину.58
Серед родин, які отримали у 1656 р. гетьманські універсали, знаходимо
родину Богушів.59 1657 р. універсал гетьмана отримав Павло Ярмултов-
ський. Він підтверджував його права на володіння с. Вербичами та «ше-
сти волок з млинками» у с. Горбово. Універсал був наданий шляхтичу
«за зичливость его в фортецы Быховской».60
За нових політичних умов любецька околиця також змінюється. З
утворенням нової адміністративної системи вона виявилась розподіле-
ною між кількома сотнями Чернігівського полку — Любецькою, Черні-
гівською, Городнянською та Сосницькою. Але більша частина околиці усе
ж таки потрапила до складу Любецької сотні. Це пояснює, чому вона
стала найбільшою з усіх 16 сотень Чернігівського полку. На її терені
знаходилось 185 поселень (за даними 1764 р.) і мешкало 11551 чоловік,
що становило приблизн 24% від загальної кількості населених пунктів
Сіверянський літопис 33
Чернігівського полку (729), та майже 9% від загальної кількості насе-
лення (101556 чоловік).61 Козаки Любецької сотні продовжували нести
сторожову службу. Відомо, що поблизу с. Неданчич існували три «го-
родка» в урочищах Уборок, Темнолуг і Висока Гряда, де були розтало-
вані «кордонные дома, окруженные глубокими рвами». З них козаки
«высматривали заднепровских выходцев», щоб «хтось не зайшов з Поль-
ши». Постійний дозор був виставлений і на Замковій горі Любеча.62
Значно зросла потреба у ремісниках, які забезпечували Любецьку сот-
ню. У 1741 р. лише у місті працювало 5 теслів, 22 ковалі, 11 кравців,
2 шевці, 3 слюсарі, 1 столяр, 2 пильщики та ін.63
Як і раніше, значна частина козаків-шляхтичів власними силами
обробляла свої земельні наділи. Часом навіть представники найзамож-
нішої частини любецької шляхти (а на тоді козацької старшини) влас-
норуч займалися цим. У тестаменті Юрія Бакуринського 1693 р. трап-
ляється такий запис: «на первей сынови своєму далем волов чтири, ко-
ров две, свиней четверо, а иншой худобы по части уделилем и грунт ему
купилем, на чем бы мешкать и поле пахать».64 Частина любецької шлях-
ти у другій половині XVII ст. занепадає до становища селянства. Така
доля спіткала Антоновичів, Більдух та ін.65
Як бачимо, за нових політичних умов становище любецької шляхти
та любецької околиці змінюється. Після утворення нової адміністратив-
ної системи вона виявилась розподіленою між сотнями Чернігівського
полку. Любецька шляхта отримує гетьманські універсали та продовжує
виконувати військові обов’язки у складі козацького війська. Остаточно
руйнація традиційного устрою любецької околиці відбулася лише у
XVIII ст.
Джерела та література:
1. Лазаревский А. Л. Исторические записки о некоторых селах Черниговской губернии
// Черниговская памятка на 1896/97 год. Карманная справочная книжка. — Черни-
гов, 1896. — Отд. III. — С. 1—2, 26.
2. Акты фамилии Полуботок с 1669—1734 г. (Из архива графа Милорадовича). —
Чернигов, 1889. — С. 48.
3. Василенко Н. П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. — Чер-
нигов, 1908. — Вып. III. — С. 53—54, 194
4. Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли. — Одесса, 1912. — С. 550.
5. Акты об украинной администрации XVI—XVII вв. Предисловие // Архив Юго-За-
падной России. — К., 1907. — Ч. VIII. — Т. 1. — С. 79.
8. Державний архів Чернігівської області (далі — ДАЧО). — Ф. 133. — Оп. 1. —
Спр. 232. — Арк. 40—41.
7. Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. — Чер-
нигов, 1874. — Кн. 6. — С. 224.
8. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні під проводом гетьмана
Б. Хмельницького. — Філадельфія, Пенсільванія, 1980. — С. 453.
9. Російський державний історичний архів у м. Санкт-Петербурзі (далі — РДІА). —
Ф. 1343. — Оп. 17. — Ч. 2. — Спр. 4831. — Арк. 1—3.
10. ДАЧО. — Ф. 86. — Оп. 1. — Спр. 28. — Арк. 281; там само. — Ф. 133. — Оп. 1.
Спр. 232. — Арк. 3—5; Там само. — Ф. 133. — Оп. 1. — Спр. 395. — Арк. 14—
14зв, 48зв
11. РДІА. — Ф. 1343. — Оп. 17. — Ч. 2. — Спр. 4831. — Арк. 6.
12. ДАЧО. — Ф. 86. — Оп. 1. — Спр. 28. — Арк. 278.
13. Татищев Ю. В. Черниговские архивы (отчет о командировке в Черниговскую гу-
бернию в 1899 году). — Харьков, 1901. — С. 13.
14. Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии... —
С. 226.
15. Центральний державний історичний архів України у м. Києві. — Ф. 57. — Оп. 1.
— Спр. 6. — Арк. 572зв.
34 Сіверянський літопис
16. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні під проводом гетьмана
Б. Хмельницького. — Філадельфія, Пенсільванія, 1980. — С. 101 —103.
17. Каманин И. К. К вопросу о казачестве до Богдана Хмельницкого // Чтения в Ис-
торическом обществе Нестора-летописца. — К., 1894. — Кн. 8. — Отд. ІІ. —
С. 86—87.
18. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні... — С. 131.
19. Лазаревский А. Л. Исторические заметки о некоторых селах Черниговской губернии
// Черниговская памятка на 1896/97' гг. Карманная справочная книжка. — Черни-
гов, 1896. — Отд. III. — С. 6.
20. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні... — С. 145.
21. Милорадович Г. А. Местечко Любеч // Черниговские губернские ведомости. — 1855.
— № 50. — Часть неофициальная. — С. 430.
22. Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII ст. — Прага,
1924. — Т. 1. — Вып. 1. — С. 56, 60—61.; Липинський В. Участь шляхти у вели-
кому повстанні... — С. 155—157.
23. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні... — С. 229; Гаєцький Ю. Ко-
зацька адміністрація за часів Гетьманату. — Кембридж, Массачусетс, 1978. —
Т. 1—2. — С. 78 (англійською мовою).
24. Липинський В. Участь шляхти у великому повстанні... — С. 115, 453.
25. Там само. — С. 91, 115, 155—156.
26. Лазаревский А. Л. Исторические заметки о некторых селах Черниговской губер-
нии... — С. 1—2.
27. Центральний державний історичний архів України (далі — ЦДІАУ). — Ф. 57. —
Оп. 1. — Спр. 6. — Арк. 572 зв.
28. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. — К., 1914. — Т. IV. — С. 190.;
Лазаревский А. Л. Акты по истории землевладения в Малороссии // Чтения в Ис-
торическом обществе Нестора-летописца. — К., 1890. — Кн. 4. — С. 95—96.;
ЦДІАУ. — Ф. 57. — Оп. 1. — Спр. 7 — Арк. 675—675зв.; Чернігівський історич-
ний музей (далі — ЧІМ). — Ал. — 18.
29. Милорадович Г. А. Местечко Любеч // Черниговские губернские ведомости. — 1855.
— № 50. — Часть неофициальная. — С. 430.
30. Василенко Н. П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка. — Чер-
нигов, 1908. — Вып. III. — С. 62.
31. Милорадович Г. А. Местечко Любеч // Черниговские губернские ведомости. — 1855.
— № 50. — Часть неофициальная. — С. 400.
32. Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII ст. — Прага,
1924. — Т. 1. — Вып. 1. — С. 56, 60—61.
33. Стороженко Н. Отношение западно-русских дворян второй половины XVII века к
вопросам религиозным и сословным // Архив Юго-Западной России. — К., 1888.—
Ч. П. — Т. 1. — С. III—IV.
34. Василенко М. Правне положення Чернігівщини за польскої доби (1618—1648) //
Чернігів і Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. / Під редакцією
М. Грушевського. — К. 1928. — С. 299.
35. Архив Юго-Западной России. — К., 1876. — Ч. VI. — Т. 1. — С. 57—60.
36. Каманин И. К. Материалы по истории козацкого землевладения (1494—1668) //
Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. — К., 1894. — Кн. 8. — Отд.
III. — С. 25.
37. ЦДІАУ. — Ф. 57. — On. 1. — Спр. 6. — Арк. 717.
38. Акты фамилии Полуботок с 1669—1734 г. (Из архива Графа Милорадовича). —
Чернигов, 1889. — С. 48.
39. Архив Юго-Западной России. — К., 1876. — Ч. VI. — Т. 1. — С. 352—353.
40. Из архива гр. Г. М. Милорадовича. (Под редакцией А. Лазаревского). — К., 1898,
— С. 237.
41. Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. — Чер-
нигов, 1874. — Кн. 6. — С. 236—238.
42. ЦДІАУ. — Ф. 57. — On. 1. — Спр. 6. — Арк. 717.
43. Милорадович Г. А. Любеч в XVIII веке // Черниговские губернские ведомости. —
1894. — № 883. — Часть неофициальная. — С. 2.
44. Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII веках... —
С. 52—53.
45. Там само. — С. 54—55.
46. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. — К., 1908. — Т. 1. — С. 15.;
Лазаревский А. Л. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. — Чернигов, 1866.
— Вып. 1. — С. 30.; Лазаревский А. Л. Исторические заметки о некоторых селах
Черниговской губернии... — С. 1—3.
47. ЦДІАУ. — Ф. 57. — On. 1. — Спр. 6. — Арк. 215.
48. Лазаревский А. Л. Исторические заметки о некоторых селах Черниговской губер-
нии... — С. 26—27.
49 Константинович Н. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. — Чернигов, 1855.
— Вып. ІV. — С. 32—33.
Сіверянський літопис 35
50. Василенко Н. П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка… —
С.18— 19.
51. ЦДІАУ. — Ф. 57. — On. 1. — Спр. 7. — Арк. 668.
52. Милорадович Г. А. Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. Родина
преподобного Антония Печерского. — М., 1871. — С. 106—109.; Лазаревский А. Л.
Акты по истории землевладения в Малороссии... — С. 108—109.
53. Лазаревский А. Л. Обозрение Румянцевской описи Малороссии... — С. 21.
54. Милорадович Г. А. Родословная книга Черниговского дворянства. — Спб., 1901. —
Т. 1. — С 11—12.; Татищев Ю. В. Черниговские архивы (отчет о командировке в
Черниговскую губернію в 1899 году). — Харьков, 1901. — С. 13—14.
55. Татищев Ю. В. Черниговские архивы... — С. 11.
56. Лазаревский А. Л. Исторические заметки о некоторых селах Черниговской губер-
нии... — С. 28.
57. Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. — К., 1914. — Т. IV. — С. 161.
58. Лазаревский А. Л. Акты по истории землевладения в Малороссии... — С. 103—104.
59. Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII веках... —
С. 62.; ДАЧО. — Ф. 86. — On. 1. — Спр. 28. — Арк. 277.
60. Татищев Ю. В. Черниговские архивы... — С. 14.; Лазаревский А. Л. Акты по исто-
рии землевладения в Малороссии... — С. 104, 109.; Василенко Н. П. Генеральное
следствие о маетностях Черниговского полка... — С. 25, 309—310.
61. Романовский В. А. Хозяйства монастырских крестьян Любецкой сотни в 1767 го-
ду. — К., 1916. — С. 83.
62. Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии // Чер-
ниговские епархиальные известия, 1863 — 15 октября. — № 20. — С. 666.
63. ЦДІАУ. — Ф. 51. — Оп. 3. — Спр. 19336. — Арк. 339зв.
64. Татищев Ю. В. Черниговские архивы... — С. 16.
65. Гумилевский Ф. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. — Чер-
нигов, 1874. — Кн. 6. — С. 218.; ЦДІАУ. — Ф. 57. — On. 1. — Спр. 6. — Арк.
216—216зв.
36 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200734 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T13:49:47Z |
| publishDate | 1998 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кондратьєв, І. 2024-12-21T17:42:50Z 2024-12-21T17:42:50Z 1998 Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини / І. Кондратьєв // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 29-36. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200734 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини Article published earlier |
| spellingShingle | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини Кондратьєв, І. Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. |
| title | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини |
| title_full | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини |
| title_fullStr | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини |
| title_full_unstemmed | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини |
| title_short | Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини |
| title_sort | любецький замок і любецька околиця за часів хмельниччини |
| topic | Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. |
| topic_facet | Становлення державності України До 350-річчя Визвольної війни середини ХVІІ ст. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200734 |
| work_keys_str_mv | AT kondratʹêví lûbecʹkiizamokílûbecʹkaokolicâzačasívhmelʹniččini |