Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 1998 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1998
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200748 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи / B. Личковах // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 141-146. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859792743249739776 |
|---|---|
| author | Личковах, B. |
| author_facet | Личковах, B. |
| citation_txt | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи / B. Личковах // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 141-146. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-12-02T12:27:30Z |
| format | Article |
| fulltext |
ФІЛОСОФСЬКА СКАРБНИЦЯ
Володимир Личковах
СІВЕРЯНСЬКА ЕНІОЕСТЕТИКА:
СЛОВ’ЯНСЬКІ АРХЕТИПИ
(погляд на регіон крізь призму сучасного мистецтва)
1. ЩО ТАКЕ ЕНІОЕСТЕТИКА?
Мистецькі події, як і шлюби, укладаються «на небесах». Власне,
то не по-дії, а перед-дії, тобто ті прообрази або архетипи, які надають
творчий, енерго-інформаційний імпульс художньому від-творенню сак-
ральної реальності. Справжні вартості у мистецтві відтак визначаються
не «фактами», але духовно-субстанціональними артефактами; не «ак-
ціями», але ідеальними вчинками; не «повідомленнями», а одкровенням,
і не мінливим псевдоморфозом, проте естетичним спів-буттям — етосом
творчості як теургії.
У цьому сенсі актуальним у мистецькому житті є, за словами релі-
гійного філософа Володимира Соловйова, не те, чого не було вчора і не
буде завтра, а те, що є «вічним», транс-історичним. Відтворення «небес-
них» пластичних ідей, ейдосів-архетипів у «земних» образах художньої
іконосфери не знає лінійного часу, долаючи профанне розуміння ак-
туальності. Християнська традиція переживання часовості йде від св.
Августина Блаженного, для якого існує тільки теперішнє: «теперішнє
минулого» і «теперішнє майбутнього». Мистецтво несе в собі енергети-
ку «вічності», перетворюючи її в інформацію образних хронотопів.
Саме тому енерго-інформаційні потенціали мистецтва XX століття
прозоро виявляються через «релігійність» і «містицизм» художніх кому-
нікацій. У некласичній естетиці ці мотиви знаходять місце у прагматич-
ній концепції релігійного та естетичного досвіду, неотомістському тлума-
ченні літургічного спілкування, в екзистенціальному вченні про «безпо-
середню чуттєвість», у персоналістичних інтерпретаціях індивідуального
переживання. Багато які ідеї еніоестетики беруться з т. зв. «не традицій-
них релігій», а також з буддизму, кришнаїзму, філософії дзен, східного
релігійно-містичного сенсуалізму взагалі. (Доказ тому — факт зустрічі
французького неоавангардиста Р. Філіу з Далай-Ламою і спільне обго-
ворення проблем «духовного», «нематеріального», тобто енерго-інфор-
маційного у сучасному мистецтві, що відбивається в еніоестетиці).
Головним досягненням некласичного мистецтва, особливо постмо-
дернізму; є еніоестетика і містика Ніщо — «пустого» простору, моно-
хромної колористики, беззвучної тиші. У творах подібної «дзенівської»
спрямованості на перший план виходять споглядання та інтуїція (меди-
Сіверянський літопис 141
тація), які стимулюються не лінією чи звуком, але їхньою відсутністю,
паузою.
Східні традиції еніоестетики опираються на те, що «сакрально-
досконале тягне за собою виснаження або деградацію митця, адже
внутрішня перспектива символу в тантрійському мистецтві є пустотною
(шуньята)».1 Навпаки, лише в пустоті, у небутті чи забутті, в Ніщо
можна: відшукати духовні сенси творчості, «чисті» енергоінформаційні
потенціали сакрального мистецтва, у тому числі і в його етнічних фор-
мах.
Зокрема, еніоестетика української образотворчості пов’язана з тра-
диціями християнського ісіхазму — релігійно-містичного вчення про
вище виявлення мудрості — Софії, гностичну (енерго-інформаційну)
комунікацію із світом. Західно-європейські та вітчизняні ісіхасти своєю
відмовою від говоріння, мовлення, «слова буденного» аскетично набли-
жалися до сакрального змісту тиші, внутрішнього осягання Слова Бо-
жого через синестезію — злиття енергетичних потоків. Адже вимовлене
слово втрачає свій трансцендентний смисл і духовну сугестію, стає пус-
тою звуковою оболонкою.
Особливо значущими в «ісіхастському» образі стають пустота, про-
зорість, — «тло», але не «фігура». Тло малюнка, пауза в мелодії уяв-
ляються більш цінними, аніж художня матерія, що ними виокремлює-
ться. Маргінальні сенси стають домінантними. Вище завдання сприй-
няття у такому випадку — проникнути в саме це сакральне (енерго-ін-
формаційне) Ніщо, в «нірвану» образу. Еніоестетична чуттєвість злива-
ється з містичною (на такі настанови і розраховані, мабуть, деякі кар-
тини художників групи «Амаравелла» і О. Костецького, О. Петрової та
О. Дубовика, інші твори монохромного живопису, оп-арту та візуально-
го мистецтва, в яких сприйняття переходить до ілюзії чи галюцинації,
а візуальна гіперреальність веде до перспективного за-буття).
Енерго-інформаційні прийоми «неантизації» (перетворення в Ніщо)
беруться не лише з естетики дзен-буддизму або ісіхазму. Крім учення й
практики православного ісіхазму, існує ще й західно-європейська тра-
диція «чистого споглядання», пов’язана з католицьким містицизмом.
Мається на увазі вчення про «переживання Ніщо» іспанського філосо-
фа-містика XVII століття Мігеля де Моліноса. Як на мене, він є пред-
течею деяких екзистенціальних і неотомістських ідей в еніоестетиці су-
часного мистецтва, і передовсім ідей «неантизації» і «містичного спогля-
дання». У їх підгрунті лежить сакральне переживання Ніщо, котре до-
сягається, за Моліносом, у містичному досвіді, пов’язаному як із люд-
ською плоттю, так і зі спогляданням внутрішнього світу. У трактаті Мі-
геля де Моліноса «Захист споглядання» розрізняються два його споро-
би — досконалий і недосконалий. Показово, що недосконале сприйнят-
тя описується у Моліноса як ординарне, «набуте», тобто активне. Воно
досягається у молитві віри та покірливості. А досконале споглядання
виступає як екстраординарне, понадприродне, але абсолютно пасивне.
Шлях до нього—містичний досвід, в якому споглядання осягає Бога як
такого.2
Ідеї європейських містиків вплинули на ставлення символічних ко-
дів модерного мистецтва XX століття, в тому числі українського аван-
гарду. Крім побудови образної системи магічних алегорій і символів, а
також виявлення евокації тиші й мовчання, художники-авангардисти
звертаються безпосередньо до містичних тем і сюжетів, до магії симво-
лу й поетичного уявлення.
Так, містика з’явилася у центрі уваги гносеології та еніоестетики
символізму. Як відомо, теоретики і художники символічного мистецтва
вважають, що художній символ через реальний предмет або символ «на-
водить» людину на думку про існування якогось ідеального і трансцен-
142 Сіверянський літопис
дентного начала. Це забуттєве, містичне начало є недосяжним для зви-
чайного пізнання й лежить в галузі «таємного» (Маларме), «передчут-
тя» (Рильке), «невидних і згубних сил» (Метерлінк). Виходячи з містич-
ної позиції символізму, його нові співці й досі шукають «картини моєї
потойбічної уяви» (Крлежа), знаходячи їх нерідко у безпредметності
або ж сюрреалістичності уяви.
За думкою представників учення про містичну інтуїцію у мистецтві,
мистецькі твори — це образні символи сакральних сутностей, котрі ра-
ціонально не осягаються та понятійно не виявляються, тобто не артику-
люються. Прилучення до їхньої символіки є можливим лише у безпо-
середньому, гностичному (енерго-інформаційному) осяганні таємниць
буття через переживання як медитацію. Символісти ототожнюють ху-
дожню інтуїцію з містичним духовним прозрінням, протиставляючи її
дискурсивно-логічному пізнанню, як його «найблідішому праобразу»
(Андрій Бєлий).
Завдяки еніоестетиці, містицизм у модерному мистецтві наділяє
художні твори понад-природною, понад-людською, сакральною змістов-
ністю. Художня символіка підноситься над реальними чуттєвими від-
носинами і творця, і сприймача (натуралістично-магічна фігуративність,
неосюрреалізм, концептуально-ексцентричний живопис).
Як відзначає сучасний німецький авангардист. Г. Юккер, «уявлен-
ня Малевича, в котрих відсуваються кордони картини, і структури
Стшеминського привели нас до світу містичної, поетичної сили».3 На
Україні близьким до містичного символізму був чернігівський худож-
ник Михайло Жук (наприклад, картина «Біле і чорне»).
Існують також інші енерго-інформаційні метаморфози образу у мис-
тецькому авангарді, в яких вияівляються небачені раніше перцептивні і
семантичні горизонти, пов’язані з містичними і магічними діями. На-
приклад, в історію сучасного українського трансавангарду уже увійщла
андерграундна акція, що дістала назву «Гнилецький перформенс». Ху-
дожник О. Степаненко для своєї акції обрав маловідомий історичний
об’єкт XI століття — комплекс печер, відомих під назвою Гнилецьких.
У просторі, що прилягає до підземної каплиці, він розмістив багато сві-
чок. Поступово запалюючи їх, він намагався повернути втрачену па-
м’ять стін із забуття століть, налагодити контакт з енергоінформацій-
ною аурою місцевості. Надалі здійснювалось входження власних графіч-
них творів і об’єктів в аутентичне середовище каплиці. Загальний зв’я-
зок окремих предметів з прадавніми функціями печер надавав акції
характеру своєрідної метарелігійної практики.4
2. ПРО СІВЕРЯНСЬКИЙ ЕТНОГРАФІЧНИЙ
І МИСТЕЦЬКИЙ «ЛАНДШАФТ»
Отже, позачасовість мистецьких архетипів, їхній духовний, енерго-
інформаційний потенціал пов’язується радше з певним просторовим ви-
міром, з етно-графічним ландшафтом, який будує національну метафі-
зику культури. Так, «автентична туга» київського мистецтвознавця
Олександра Титаренка за Українським Стоунхенджем об’єктивується,
як на мене, не в музейних залах з «об’єктними» роботами. Український
Стоунхендж знаходиться на Сіверській землі, у просторому регіоні се-
лищ Радуль і Радичів, де віддавна існує праслов’янський сакральний
космос. Таємнича «Дівич-гора», відома в усій Ойкумені ще за часів
Геродота, складає своєрідний центр сіверянської еніоестетики, тобто
естетики енергоінформаційних взаємодій, що пронизують часо-простір
духовної метафізики древньої Чернігівщини. Досить згадати «зачаро-
ваність», пантеїстичний містицизм сіверянської образності від «Слова
про Ігорів похід» до творів Олександра Довженка, щоб усвідомити іс-
нування енерго-інформаційних архетипів, які перманентно підживлюють
Сіверянський літопис 143
«те, що не вмирає». Ландшафтно, гідросферно і навіть атмосферно (з
точки зору «рози вітрів») сіверянська земля і небо якраз і породжують-
встановлюють естетику тиші, спокою, ісіхастського мовчання. Така ес-
тетика, насичена енергетикою інформаційних взаємодій — а точніше,
синергетикою мистецтва, де зливаються небесні та земні енергії. Гео-
етно- та культуро-графічно художня синергетика має свій слов’янський
«дім, поле, храм» на кучеряво-закруглених просторах між Десною і
Дніпром, Сожем, Прип’яттю і Сновом...
З наших сучасників одним з перших відтворив слов’янські ейдоси
сіверянської еніоестетики художник Віталій Лук’янець. Народжений на
Чернігівщині, попри московське зовнішнє життя, він до останніх днів
перебував, у сакральному хронотопі свого дитинства — у «Світло-ярі».
Його візія космічних аналогій поміж англійським Стоунхенджем і сі-
верянськими Радулем та Радичевим відбилася у живописних образах
«Річка мого дитинства», «Красуня Десна», «Древній Чернігів», «Доро-
га на Любеч», у графічних роботах «Чернігів», «П’ятницька церква»,
«Радуль». Художника приваблює і космогонічна тема («Світостворен-
ня»), й історичний портрет («Княжна Ольга»), і сюжети народних ка-
зок, з яких він вловлював енерго-інформаційні архетипи давньослов’ян-
ського культурного космосу.
Під кінець земного шляху Віталій Лук’янець звернувся до теми
старообрядництва, український топос. якого, мабуть, невипадково зна-
ходиться у районі Любеча-Радуля. У стародавніх традиціях правосла-
в’я, в народному двовір’ї він вбачав найдавніші впливи аріянської ду-
ховної енергетики, трансформовані інформаційні потенціали, що при-
йшли на праслов’янську Сіверщину через індійців, іранців, кельтів, ан-
тів та інших індоєвропейців. Від кольорової символіки «північної зем-
лі», що позначалась в арійців чорним кольором, виводив не тільки гео-
графічну назву Чернігова, але й його енергетичну потужність, яка уві-
брала до себе, як та «чорна дірка», різноманітні культурні, в т. ч. і
космічні еманації. Так Чернігівщина стає «світлояром», українською
«чакрою», де відбуваються енерго-інформаційні комунікації етнічної
субкультури Полісся із суперетнічною метакультурою слов’янського ме-
гасвіту (Україна — Росія — Білорусь).
Мотиви поєднання регіонального та універсального, язичницького
та християнського притаманні і творчості молодого графіка Марини
Кондратенко. Маючи генетичне коріння у старому чернігівському роді,
вона глибинно відчуває загальнослов’янські архетипи сіверянської ено-
естетики. У її роботах є місце і чернігівським історичним легендам, і
православно-церковним сюжетам, і напівміфологічним образам епохи
Гетьманщини. Недарма з таким натхненням вона ілюструє дитячі книж-
ки та часописи.
З народно-міфологічної, «казково-зачарованої» свідомості з’явля-
ються алегоричні образи в акварелях «Десна і Дніпро», «Княжна Чор-
на», «Золото Полуботка». Проживши дитинство біля славнозвісної П’ят-
ницької церкви, Марина на все життя закарбувала в собі сакральну
ауру того архітвору, який став майже «логотипом» міста Чернігова.
Енерго-інформаційне поле православ’я висвітлюється не лише в зобра-
женнях візуалізованої душі архітектурної Параскеви П’ятниці, але й у
роботах «Хрещення чернігівців у 989 році у Святому озері», «З’явлення
Єлецької Богородиці», «Янгол-охоронець». Але і в «православній» серії
є сліди язичницької енергетики. Адже традиційна релігійна амбівалент-
ність, феномен двовір’я в колективному безсвідомому давніх слов’ян
підсилюється географією українських «поліщуків». З давніх-давен жи-
вучи у «чорнобильському трикутнику», в районах межиріччя, старих лі-
сів і боліт, жителі Полісся вже природою були «ізольовані» від циві-
лізаційних контактів, зберігаючи свою прадавню, «стоунхенджівську»
144 Сіверянський літопис
еніоестетику. Сучасні етнографи відзначають тут тривале побутування
численних дохристиянських обрядів, зокрема, обрядодійств «водіння
куста», «проводи русалок», зв’язаних з ідеєю шанування батьків, куль-
том предків. І сьогодні, коли чорнобильська катастрофа негативно впли-
нула і на духовну енергетику Полісся, знищуючи «екологію» та «інфор-
матику» етнічної субкультури, художнє втілення слов’янських архетипів
протистоїть енерго-інформаційній ентропії.
Від псевдо-історичної «хаосології» до культурно-історичного космо-
су, від ентропії забуття до синергетики національної пам’яті ведуть
пластичні витвори Геннадія Єршова. Він звертається до слов’янських
архетипів у їхньому персоніфікованому, особистісно-енергетичному ви-
явленні. Скульптором задумана ціла серія пам’ятників, що увічнюють
духовне подвижництво наших предків. З тих проектів уже створений і
нещодавно встановлений пам’ятник 900-літтю любецького з’їзду руських
князів.
Так, саме в сакральній зоні сіверянської еніоестетики — у місті
Любечі, на крутих дніпровських схилах, там, де стояв колись замок
чернігівських князів, — з’явився скульптурний образ ченця-літописця.
Сидячи з пером і пергаментним сувоєм у руках, він пише ще одну «по-
вість временних літ» — про історичне намагання князів руських збе-
регти цілісність своєї держави. З мармурового постаменту виступає
шість горельєфних бронзових портретів, що складає єдине ціле у кубіч-
ному об’ємі символічного хронотопу. Це реконструкція портретних рис
князів, котрі брали участь у любецькому з’їзді — Володимира Моно-
маха, Олега та Давида Святославичів, Давида Ігоревича, Святополка
Ізяславовича, Василька Ростиславовича. Показово, що скульптор пра-
цював за методом енергоінформаційної актуалізації та пластичної ві-
зуалізації життєописів князів та їх портретних характеристик, відомих
з літописної та наукової літератури. Окрім того, був використаний ар-
хетипний безіменний пластичний образ, створений ще у студентські ро-
ки, як естетичне узагальнення родоводу автора, як образ слов’янського
пращура взагалі.
З православних ікон, згідно з іконографічною традицією зображен-
ня, Геннадій Єршов «зняв» і «трансформував» енергетичну інформацію
і для проекту пам’ятника святим князю Михайлу та боярину Федору в
Чернігові. Скульптора вразила ідея патріотичного та духовного подви-
гу двох чернігівців, які у ставці Батия не зреклися своєї віри. Призна-
чений для встановлення біля церкви Михайла та Федора в історичній
частині міста на березі річки Стрижень, пам’ятник цей має історико-
церковний та громадянський характер. На тлі бронзової арки, що стилі-
зує портал православного храму, розміщуються дві постаті святих.
Князь Михайло, як і завжди на іконах, молодший від свого духовного
наставника Федора, тримає хрест у правій руці та меч у піхвах — злі-
ва. Він — оборонець православної віри й слов’янського народу. Боярин
Федір у священному пориві склав персти для моління. Він — духов-
ний захисник церкви та релігійної громади як Тіла Христового. Обидві
постаті у підкреслено довгому вбранні дещо гіпертрофовані, «готично»
витягнуті у висоту для акцентуації їхньої сакральності. Водночас вони
розміщуються майже на рівні профанного грунту, що наближає їх до
сучасних жителів міста. У такий спосіб скульптор об’єднує часи, ідеї,
високі відчуття.
Невипадково, що Геннадій Єршов є автором і пам’ятника жертвам
Чорнобиля, відкритого у Чернігові на Алеї Героїв до 10-ї роковини ка-
тастрофи. Тема жертовного подвигу набула парадигматичних рис страж-
деної людини атомного віку. Крізь розірвану оболонку енергетичної мо-
делі атома простягує руки із життєдайним даром один з тих, хто за-
гинув у ядерному вибусі. Енергоінформаційний потенціал образу наче
Сіверянський літопис 145
випливає із старовинних поліських легенд про «полин-траву», з есхато-
логічних та апокаліптичних візій майбутнього «страшного суду». Але ця
людина як апостол віри та обов’язку міцно тримається свого призна-
чення — рятувати душі людей, зберігати дух народу, земне місце його
історичного побутування. Прадавні слов’янські архетипи стають «тепе-
рішніми», перекидаючи місток між минулим і прийдешнім. Сіверська
земля продовжує бути неповторним топосом історії слов’янського духу,
що справджується в «земних» і «небесних» вимірах, злитих у сучасно-
му мистецтві.
Джерела та література:
1 Бадмажапов Ц. Б. «Канон жизни» художника в традиционной культуре Тибета //
250-летие официального признания буддизма в России. — Улан-Уде, 1991. — С. 36.
Див.: Miguel de Molinos. Defensa de la cantemplacioн, Madud, 1985.
3 Юккер Гюнтер. Мое отношение к конструктивизму // Юккер. — Гейдельберг, 1987.
— С. 193.
4 Див.: Сахарук В. Повернення андеграунду // Київ. — 1993. — № 2. — С. 164.
146 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200748 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T12:27:30Z |
| publishDate | 1998 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Личковах, B. 2024-12-21T17:44:44Z 2024-12-21T17:44:44Z 1998 Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи / B. Личковах // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 141-146. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200748 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Філософська скарбниця Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи Article published earlier |
| spellingShingle | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи Личковах, B. Філософська скарбниця |
| title | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи |
| title_full | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи |
| title_fullStr | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи |
| title_full_unstemmed | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи |
| title_short | Сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи |
| title_sort | сіверянська еніоестетика: слов’янські архетипи |
| topic | Філософська скарбниця |
| topic_facet | Філософська скарбниця |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200748 |
| work_keys_str_mv | AT ličkovahb síverânsʹkaeníoestetikaslovânsʹkíarhetipi |