Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові
Saved in:
| Published in: | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Date: | 1999 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200815 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові / О. Коваленко, Г. Курас // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 144-156. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859756800190971904 |
|---|---|
| author | Коваленко, О. Курас, Г. |
| author_facet | Коваленко, О. Курас, Г. |
| citation_txt | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові / О. Коваленко, Г. Курас // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 144-156. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-12-02T01:38:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ
Олександр Коваленко, Григорій Курас
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИИ: ТИЖДЕНЬ В ЧЕРНІГОВІ
Після свого сенсаційного повернення у березні 1924 р. в Україну
М. Грушсвський, як відомо, одразу ж занурився у невідкладні науково-
організаційні справи. Йшлося передусім про розбудову гуманітарних
підрозділів Всеукраїнської Академії наук, створення Науково-дослідної
кафедри історії України, відновлення видання квартальника «Україна».
На цьому шляху доводилось долати інертність та прихований опір чи
новників і недоброзчливців у наукових колах. Відтак у приватних лис
тах до друзів М. Грушевський відверто зізнавався: «життя тут трудне
і праця теж трудна»1 або «життя трудне і робота не показна».2 Втім
непогамовний академік крок за кроком реалізовував свої масштабні й
амбітні проекти. Намагаючись налагодити зв’язки з місцевими науковими
осередками і з'ясувати їхні реальні можливості, М. Грушевський нев
довзі відвідав тогочасну столицю України Харків, а потім — уперше й
востаннє — завітав разом з дружиною і дочкою до Чернігова — «цього
одвічного товариша і помічника Києва в культурній праці».3
У Чернігові М. Грушевський перебував протягом тижня — з 5 по
11 липня 1924 р. Цей епізод біографії вченого висвітлено у грунтовній
статті О. Рубльова,4 проте зібрані докупи матеріали місцевої преси,
листи, нововиявлені афтографи, маловідомі спогади сучасників дозво
ляють не тільки детально відтворити програму візиту і контакти М. Гру-
шевського, але й відчути атмосферу громадського та наукового життя
старого Чернігова. Водночас уважному читачеві неодмінно впадуть у
вічі деякі різночитання, що трапляються в документах. Це й не дивно,
адже одні з них містять, так би мовити, офіційну інформацію про відві
дини М. Грушевським Чернігова, інші — суб’єктивні враження самого
вченого та його сучасників. Крім того, слід мати на увазі, що листи
М. Грушевського були написані, як-то кажуть, по гарячих слідах, а
спогади В. Дубровського — майже через 40 років після цієї події.
Документи про перебування М. Грушевського в Чернігові друку
ються згідно з нормами сучасного українського правопису із дотриман
ням усіх лексичних і стилістичних особливостей оригінальних текстів.
У примітках наведено стислі відомості про осіб та установи, що згаду
ються в документах.
Джерела та література:
1. Листи М. Грушевського до Т. Починка з додатком двох листівок до Д. Островсько-
го / Коментар і примітки М. Антоновича // Український історик. — 4970. - № 1—
3. — С. 180.
144 Сіверянський літопис
2. Листування Михайла Грушевського / Упорядник Г. Бурлака. — Київ; Нью-Йорк;
Париж; Львів; Торонто, 1997. — С. 265.
3. Див.: Україна. — 1924. — Кн. 4. — С. 189—191.
4. Рубльов О. С. Михайло Грушевський: перший рік у Радянській Україні (спроба ре
конструкції) // Український історичний журнал. — 1996. — № 6 — С- 5—6.
№ 1
Повідомлення про прибуття М. С. Грушевського до Чернігова
у місцевій газеті «Красное знамя»
ПРОФ. М. ГРУШЕВСЬКИЙ В ЧЕРНІГОВІ.
Мета приїзду.
5-го липня прибув до Чернігова професор М. Грушевський.
Подорож ця склалася в зв'язку з організацією при Академії наук «Комісії істо
рик но-культурнсі», яка мас досліджувати примітивну кульїуру ісі її пережитки в
сучасному побуті й фольклорі, та «Комісії історичної пісенності», яка має своїм зав
данням публікацію й дослідження історичних пісень, дум та балад.1
Академія доручила проф. Грушевському зав'язати зв'язки з науковими студент
ськими гуртками та учительством і утворити тут постійних співробітників та кореспон-і
дентів для сих Комісій.
Чергова робота академії.
«Сього року, — сказав професор Грушевський, — скінчилося 50 літ як вийшли
«Исторические песни малорусского народа», видані під редакцією Антоновича і Дра-
гоманова. Але цей монументальний твір перервався на 2-й книжці.2
Це діло треба докінчити тепер».
Чернігівщина має цінні скарби.
Тепер складається повна збірка українських дум, як перша частина сього видан
ня, що відновлює Академія.
Чернігівщина являється одною з найбільш багатих сими пам'ятками країн, вона
дала дуже багато цінного матеріялу для випущених книжок старої збірки. Дуже важ
но, щоб Чернігівщина дала й тепер якнайбільше для завершення цієї збірки.
Цінні пам’ятки можуть загинути.
Революційні зміни так сильно зворухнули життя нашого села, навіть в найбільш
глухих і захованих кутках його, що треба дуже прискорити збирання та досліджен
ня пам'яток народної творчості й побуту. Вони дуже скоро можуть ослабнути в па
м'яті й зникнути під натиском нових течій та настроїв.
Про учительство.
За 4 місяці свого перебування на Україні проф. Грушевський пересвідчився, що
кадри народного учительства на Україні за останнє п'ятиліття надзвичайно виросли
з культурного погляду, стали близькими народові, чуткими на всякі заклики нового
будівництва й уважливими до інтересів національної культури.
Проф. Грушевський вважає, що ця маса нових культурних робітників на селі
може у великій мірі послужити науці в справі збирання останніх, слабих уже відго
монів старої народної творчості, яка все більше й більше відходить від нас.
Красное знамя (Чернігів). — 1924. — 8 липня. — С. 4.
№2
Оголошення про доповідь М. С. Грушевського на
загальних зборах ініціативної групи по утворенню
Чернігівського інституту краєзнавства
у місцевій газеті «Красное знамя»
ДОКЛАД В ІНО.
Сьогодні в залі ІНОЗ відбудуться загальні збори ініціативної групи по організації
Чернігівського Інституту краєзнавства,4 на яких проф. Грушевський буде робити док
лад на тему: «Завдання етнологічного і фольклорного досліду північної України».
Збори почнуться о 9-ій годині вечора. Для членів партійних і професійних орга
нізацій, службовців державних і громадських установ та учнів вхід вільний.
Красное знамя (Чернігів). — 1924. — 8 липня. — С. 4.
Сіверянський літопис 145
№ З
Автограф М. С. Грушевського в «Книзі для запису одвідувачів
та екскурсій по Чернігівському губерніальному
_______ ____________ історичному архіву» ______________
Місяць
та число
Прізвище, ім'я та по
батькові одвідувача Кількість осіб Професія Вік
6-9ЛЛІ Грушевський Михайло
Сер. — академік 57
Де живуть Які архіви оглядали Враження та підписи Хто давав пояснення
Київ істор. Архів, суду, буд.
Мазепи, рукоп. відділ5
Матеріал надзвичайно
гарний (?)
В. Дубровський
В. Євфимовський
Державний архів Чернігівської області. —
Ф. Р — 651. — Оп. 1. — Спр. 1а. — Арк. 1 зв. — 2.
№ 4
Лист М. С. Грушевського до К. Й. Студинського з Чернігова.8
10 липня 1924, Чернігів
Дорогий Професоре!
Шлемо привіт з Чернігова, куди приїхали в наукових справах (від Академії), але
заразом дістали сьмо велику втіху від його прекрасних пам'яток і милої природи.
Завтра повертаємо до дому, звідки напишу обширнійше. Лист Ваш з Відня (писаний
13. V I, але висланий тільки 21Л/І.) одержали саме перед виїздом. Мабуть у Київі за
станемо листа від Вас зі Львова.
Щиро вітаємо Вас з усім домом.
М. Груш[евський]
Листи Михайла Грушевського до Кирила:
Студинського (1894—1932 рр.) — Львів;
Нью-Йорк, 1998. - С. 154.
№ 5
Підсумкова інформація про перебування М. С. Грушевського
в Чернігові, вміщена у місцевій газеті «Красное знамя»
НА ДОПОМОГУ НАУЦІ
Революція вивела українське село на нові шляхи, по яким воно вільно й швидко
йде до нової культури.
Старі вірування, звичаї, побут, усе, що зберігалось століттями, тепер швидко зав
мирає й гине навіки.
Наш науковий центр — Всеукраїнська Академія наук визнала необхідним мобілі
зувати всі наукові і громадські сили, щоб можливо повно вишукати, зібрати й дослі
дити ті пережитки старої культури, які ще зберіглися на селах.
Час не жде. Нове життя побідно йде на села, й незабаром надзвичайно цінний для науки
матеріал може зникнути безслідно й навіки.
В першу чергу сього року Академія ставить завданням зібрати історичні пісні,
думи й балади, які зберіглися ще в пам'яті народу, головним чином у кобзарів та
лірників.
Для організації такого наукового дослідження північної України Академія коман
дирувала в Чернігів проф. М. Грушевського. Етнографічна секція Наукового товари
ства^ Ініціативна група Краєзнавчого інститутуЮ та окремі активні робітники на полі
історичного та етнографічного дослідження Чернігівщини одержали тепер певні вка
зівки для своєї дальшої праці.
Але, щоб перевести з поспіхом таку величезну роботу, необхідно, щоб за неї
щиро взялися й робітники наших сел — учителі, статистики тощо. Губнаросвіта
в цій справі зробила вже певні кроки.
146 Сіверянський літопис
Курсанти губерніальних вчительських курсів зацікавилися роботю по досліджен
ню пісенності та пережитків старої культури і винесли постанову, що кожен культур
ний робітник на селі мусить активно допомогти науці в цій справі. Постанова кур
сантів дає надію, що мета, поставлена Академією, буде досягнена.
В дальшому Академія буде мати постійний зв'язок з Чернігівським Краєзнавчим
інститутом та Етнографічною секцією Наукового товариства, які в свою чергу будуть
об'єднувати дослідницьку працю робітників на місцях, постачаючи їх вказівками та
інструкціями.
Красное знамя (Чернигов). —
1924. — 13 июля. — С. 3.
№ 6
Лист М. С. Грушевського до Відня про його перебування
у Чернігові, оприлюднений в серпні 1924 р.
у львівській газеті «Діло»
УКРАЇНСЬКА РАВЕННА.
ПРОФ. М. ГРУШЕВСЬКИЙ У ЧЕРНІГОВІ.
Чернігів і його кул ьтур н о -істор и чн і ц ін н ості. — О рганізація д о сл ід ів .—
Справа у к р а їн іза ц ії. — Неврожай і розвіяні над ії культурного підйому.
Проф. М. Грушевський пише в листі до одного зі своїх віденських приятелів:
«Зробив я цього місяця (липня) екскурсію до Чернігова — дуже приємну, хоч
кінець кінцем мусив утікати, бо з кожним днем прибувало різної роботи — живої
і цікавої, на котру у мене не ставало часу.
Колись завзятий і небезпечний конкурент Києва, Чернігів давно затих і став «при
городом» Києва, його невеличкою, але цінною і цікавою філією в українськім житті.
Найменше з губерніальних міст України, воно рахує щось понад ЗО тисяч мешканців,
але повне дорогоцінних пам'яток, споминів і важних наукових матеріалів.
Це українська Равенна, де дорогоцінні пам'ятки, музеї і архіви тихо спочивають
серед тихих провінціональних уличок, садків і лугів, привітно вітаючи заїжджого гостя—
бо звичайно занадто мало тішаться увагою місцевої людності. Як і тій справжній
Равенні, це надає йому незвичайних чар.
Від минулого року наукове життя в ньому дуже оживилося, притягло загальну
увагу до нього, його пам'яток і наукових скарбів. Місцева адміністрація дала торік
досить значні кошти на наукове дослідження собору Спасаіі, найстаршої будови кня
жої доби, — і це дослідження, котрого ніяк не можна було добитись за царських
часів, дало дуже інтересні висліди (викрито, між іншим, дуже цінну фреску — оста
нок старої росписи і под.). Цього часу розвіди йдуть в Єлецькім монастирі, цікавій
пам'ятці романських західних впливів, мабуть, XII, а може, поч. XIII ст., що нагадує
колишні зв'язки Чернігова з Галичиною. Чимало робиться для урятування і упоряд
кування музейних і архівальних збірок, які вийшли ціло з цих бурхливих років. В цім
маленькім Чернігові тепер п'ять чималих і дуже цінних музеїв, які коли б злучити
разом, то вони б дали великий і гарний образ життя північної України. Архівні збірки
містять багато цінного. Я з великою приємністю обходив їх, брав участь в зібраннях
історично-архівальних гуртків,12 оглядав сучасний стан існуючих будівель (єдина в
своїм роді пам'ятка — т. зв. Мазепин дім, стара полкова канцелярія, заховалась і те
пер дуже гарно). Але найбільшу несподіванку дала оригінальна і тепер єдина в своїм
роді будова революційної доби, це новий печерський монастир, виконаний руками
сільських прочан, під проводом «затворника», бувшого матроса, і незвичайно цікаво
розписаний на народні мотиви, змішані з візантійськими, тими ж прочанами. Вийшов
твір нового українсько-візантійського мистецтва, в загальній мірі народного.13
Та головним завданням моєї екскурси було заінтересувати культурних робітників
Чернігівщини, які працюють на селах, збиранням етнографічного матеріалу. Цього мі
сяця в Чернігові відбувались педагогічні курси для інструкторів народного шкільни
цтва, що представляли подвійний елемент народного учительства (котрих на Чернігів
щині рахується 4 тисячі).
Місцевий Інститут краєзнавства зібрав прилюдні збори, на котрих я міг зверну
тись до курсантів з рефератом у цій справі. Але на перші збори публіка посунула
такою масою, що властиво унеможливила це завдання. Завідатель народної освіти
навіть звернувся до поліції, щоб вона закрила збори, бо вони, мовляв, перетвори
лись на політичну маніфестацію на честь Грушевського; присутні члени Губерніального
Виконавчого Комітету заявили, що збори мають чисто наукову ціль, і вони відбу
лись до кінця. Але серед натовпу і гамору публіки, котра справді тепло мене приві
тала, мій реферат майже пропав. Для цієї справи було скликано кілька поменших
конференцій, і потім я ще мав нагоду зробити інструкторський виклад в закритій ав-
диторії тих же курсів.
Сіверянський літопис 147
По викладі була винесена постанова, яка рекомендувала вчителям займатися зби
ранням етнографічного матеріалу, і понад 70 курсистів зголосилось на кореспонден
тів новозаснованих комісій Академії — примітивної культури та її відгомонів в укра
їнськім побуті і фольклорі, і комісії історичної пісенщини, що ставить своїм черго
вим завданням обслідування репертуару співаків-професіоналістів: лірників, кобза
рів, старців.14
Щире заінтересування справою дійсно було помічено, і я з цього боку чую себе
задоволеним. В межичасі відвідував старих знайомих, розпитуючись про біжуче жит
тя. Найбільш актуальне питання — це термін для українізації, поставлений торік: до
1 серпня ц. р. мали всі служащі радянських установ настільки присвоїти собі україн
ську мову, щоб могли перейти на українське діловодство. Протягом цього року ве
лись курси українознавства, на це витрачено чималі (а при нинішній бідності держав
ного скарбу — навіть такі великі) кошти, тисячі українських інтелігентів поставлено
було на цю роботу, і вони мали цілий рік заробіток; служащих поділено на кілька
черг, які одна за другою переходили практичну науку української мови і складали
іспит. Розуміється, не всі пройшли, але всі поскладали ці іспити, і далеко не всі
справді присвоїли собі дійсне звання.
Помічається три категорії: одні дійсно серйозно підучились української мови, де
які навіть увійшли в смак її, заінтересувались українським письменством, перекона
лись в його вартості, — може, їх небагато, але такі є, я сам стрічав їх.
Інші, тих, мабуть, більше, дещо собі присвоїли для іспиту, але наскільки лише
можна — держаться далі російської мови. Треті — помічається між впливовими пар
тійними робітниками та цінними для уряду «спецами» (спеціалістами), котрі знають,
що служба їм в кожнім разі знайдеться, — вони заявляють, що на Україні не ли
шаться і перейдуть кудись до інших країв.
От чи буде уряд дійсно забирати таких з України і заступати українцями, це й
питання, яке цікавить багатьох.
Як найновіша признака урядових настроїв в цій справі була прийнята в київських
кругах вступна промова ректора бувшого університету (теперішнього ІНО — Інститу
ту народної освіти). Він в своїй промові заявив, що сподівався застати в сім ІНО од
ну лінію — українську, а тим часом переконався, що українці тут навіть не станов
лять більшості «супроти інших елементів». Вважає такий стан речей недопустимим.
Так передано цю промову, приняту в українських кругах, близько до ІНО, з пев
ним вдоволенням.
На осінь взагалі сподівались значного поліпшення обставин. З урядових кругів
обіцювано кращі платні, кращі дотації для наукових установ, видавництв і т. п. Але
від двох-трьох тижнів, коли вирисувався вповні образ сильного неврожаю, ці обі
цянки затихли і надії потухли.
Наступаючий шкільний рік заповідається невесело. Вся увага знов мусить бути
звернена на прогодування неврожайних місць, а культурні справи відійдуть на дру
гий план...».
Діло (Львів). — 1924. — 31 серпня. — С. 2—3.
№ 7
Спогади українського історика В. В. Дубровського
про перебування М. С. Грушевського у Чернігові
М. С. ГРУШЕВСЬКИЙ У ЧЕРНІГОВІ
(Сторінка спогадів)15
Повернення у 1924-му році в Україну Михайла Сергійовича Грушевського — Го
лови Української Центральної Ради (1917—1918) і лідера партії українських соціаліс-
тів-революціонерів, було сенсацією для підсовєтських українців напевно ще більшою,
ніж для українців за кордоном. Чутки й балачки навколо цієї події були різноманітні,
але я ніде в українському громадянстві не знайшов ні краплі докору йому за це або
розчарування в ньому. Переважали голоси надії щодо піднесення за допомогою
М. С. Грушевського українського національно-культурного життя, що занепало в добу
військового комунізму. Тільки чорносотенні російські кола сприйняли цю вістку з
одвертою ворожістю й наїжаченістю: цей приїзд не віщував нічого приємного про
вінційним пурішкевичам і побєдоносцевим, що їх немало поприховувалось по містах
і містечках України, навіть у Києві. Тихий же і малолюдний Чернігів був для єдино-
неділимівцівіб дуже сприятливим закутком. Тому політичні дискусії спалахували спон
танно поміж безпартійними мешканцями міста, незважаючи на офіційну відсутність
партій, крім монопартійної диктатури комуністів.
Одним з осередків таких дискусій було вчительське середовище. Доля так улаш
тувала, що найголовніші школи Чернігова містились майже поруч, на території ста
ровинної чернігівської великокнязівської фортеці. Наліво від Краевого Історичного
Архіву була 1-ша зразкова середня школа ім. Леніна, що директором її був Шеремет
(Шеремет — Шереметьев?), — це було кубло російського єдинонеділимства: викладо-
148 Сіверянський літопис
ва мова була московська, розуміється. Далі, під прямим кутом до неї, з іншого боку
площі, були дві українських середніх школи: ім. Т. Шевченка, що нею керував проф.
Ваушкевич, поміркований українець, з втікачів з «Царства Польського»,17 і ім. М. Ко
цюбинського з директором Гр. Гр. Холодним, палким українським патріотом і видат
ним педагогом.18 Позаду Краевого Історичного Архіву був Інститут Народної Освіти
(ІНО) — єдина тоді вища школа в Чернігові, що підготовлювала учителів для серед
ніх шкіл по двох факультетах: гуманітарних і природничо-математичних дисциплін.
Події в будь-якій з цих шкіл викликали завжди похвали або кепкування в інших су
сідніх школах, залежно від політичного спрямування колективу педагогів. Основна по
літична лінія розподілу в чернігівському суспільстві йшла поміж українцями й єдино-
неділимівцями. Ректор ІНО і всі згадані директори тих шкіл були офіційно позапар
тійними, як і переважна більшість професорів і вчителів, — тобто ніхто з них не на
лежав ні формально, ні ідейно до компартії. Тому до питань комунізму вони були
лояльно-пасивними, за винятком Шеремета, який охоче цитував твори Леніна й прос
лавляв його як великого російського діяча, нарівні з Петром 1-им. Не дивно, що по
вернення М. С. Грушевського в Україну викликало палку хвилю дискусій поміж дво
ма політичними таборами чернігівського вчительства й інтелігенції. Але ж компартія
й совєтська влада вважали за корисне для себе грати тоді на гаслі: «Навіть Гру-
шевський тепер з нами!». Тому єдинонеділимівці мусили стримано приховувати свій
неспокій.
В той час я викладав історію України в Чернігівському Інституті Народної Освіти
(ІНО) і завідував Краєвим Історичним Архівом, що містився в садибі кол. Дворян
ського Зібрання, яке після революції намагалось утриматись при житті під новою
назвою «ОЛИЗАРОК» (тобто «Общество лиц (осіб), записанных в родословные кни
ги»!). Бляшанка на воротах цієї садиби, крім назви вулиці й числа дому, носила на
собі саме цю назву. Тоді я переселився з Лісковиці жити в цьому домі, при Архіві.
Бляшанку я не зачіпав, бо вона не перешкоджала моїм історичним студіям, а орга
ни диктатури пролетаріату в Чернігові взагалі не розуміли й не цікавились тим, хто
то колись був власником цієї садиби з будівлями з таким дивовижним прізвищем —
«ОЛИЗАРОК»?
Сповістив мене про приїзд М. С. Грушевського до Києва й про очолення ним
Історичної Секції ВУАН проф. І. В. Моргілевський,19 мій добрий приятель, нині вже
покійний, що приїздив кожного літа до Чернігова досліджувати архітектурні пам'ят
ки України великокнязівської доби. Це була приємна новина, бо відроджувався центр
української історичної науки під безпосереднім керівництвом найвидатнішого істори
ка України. Природньо, що у мене виникло бажання познайомитися особисто з
М. С. Грушевським, маючи на меті в першу чергу наукові інтереси... Політичний ас
пект такого знайомства відходив у мене на задній план: М. С. Грушевський був для
мене безперечним науковим авторитетом, тому знайомство з ним здавалось конечно
потрібним. До цього мене заохочували також проф. Й. Гермайзе,20 С. Глушко21 та
інші своїми інформаціями про розгортання й плани діяльності Історичної Секції.22
Мені було відомо, що М. С. Грушевський ніколи раніше не бував у Чернігові.
Між тим величні пам'ятки української минувшини в нашому місті й величезні архівні
фонди для історії України XVII—XIX ст. мргли б мати для нього немалий інтерес.
Тому у травні 1924 року я написав листа М. С. Грушевському, запрошуючи його одві-
дати Чернігів улітку з метою оглянути фонди Краевого Історичного Архіву й ознайо
митися з працями дослідної експедиції проф. І. В. Моргілевського. Останнього я про
сив переговорити особисто з М. С. Грушевським, устійнити з ним дату приїзду й
програму цих одвідин. Намічено було багато чого оглянути й обговорити питання іс
торичних досліджень і публікацій.
«А чи не будете Ви пізніше каятися, що приймаєте у себе М. С. Грушевського?»
—спитав мене І. В. Моргілевський, завжди дуже обережна людина, коли я освідо-
мив його про свої плани побачення з М. С. Грушевським. І. В. Моргілевський мав на
увазі, звичайно, ту обставину, що вся діяльність і зв'язки М. С. Грушевського були
несумнівно під таємним, але пильним доглядом ГПУ.
Я заспокоїв І. В. Моргілевського, що інтереси розвитку української історичної
науки перевищують будь-які побоювання особистого характеру. Зрештою, майбутнє
нам невідоме, а діяти треба тепер якнайщирішим способом. Скоро після того
І. В. Моргілевський приїхав до Чернігова надовше, для літніх праць його експедиції,
і повідомив мене про згоду М. С. Грушевського одвідати Чернігів у перших днях
липня того ж 1924-го року, навіть з родиною: дружиною Марією Сильвестрівною й
донею Катериною Михайлівною.
Отже, треба було приготуватись до прийняття дорогого гостя. Після розрухи до
би військового комунізму це було не таке просте діло. Готелів у Чернігові не Існу
вало (всі передреволюційні готелі було зліквідовано), ресторанів так само, якщо не
вважати такими примітивні маленькі «закусочні з випивоном». Це все не годилося
для громадської зустрічі, розуміється. Щодо приватних квартир, то тоді жили всі
дуже «ущільнено» й бідно. Правда, обіди й вечері влаштовувались легко, бо чимало
чернігівців зголосилось, що вважають для себе за шану прийняти у себе й почасту
вати М. С. Грушевського з його родиною.
Сіверянський літопис 149
Для розміщення гостей я визначив тоді дві невеликі кімнати, типу «житлових»,
у північному крилі корпусу Краевого Історичного Архіву. Ці кімнати було приведено
до ладу, як годиться: вибілено, дещо пофарбовано, відремонтовано замки, клямки,
ручки тощо. Кімнати після цього неначе помолодшали, — а будинок був капітальний,
ще XIX століття, добре збережений, з великими вікнами й паркетними підлогами. З
цим ремонтом тоді потрудився завгосп Краевого Історичного Архіву незабутній (вже
покійний) Ів. А. Брика, селянин Чернігівського повіту, що багато років ще перед ре
волюцією був швейцаром (портьєром) Губернського Дворянського Зібрання. Дістали
ми три ліжка й сяке-таке умеблювання для цих кімнат. Г. Г. Холодний з дружиною
подбали за постільну білизну, килимчики, занавіски тощо. Так ми все упорядкували.
Широкі вікна з цих кімнаток виходили на схід, у зарослий соковитою травою й буй
ними ромашками двір Краевого Історичного Архіву, з хідниками, вимощеними цеглою.
Повна благодатна тиша! Пахощі луків і верболозу з-за Десни. Пташиний щебіт з ста
рих вікових дерев на скверах навколо дому. Все це виглядало досить приємно. А
найголовніше, що ця тимчасова квартира М. С. Грушевського була цілком ізольована
від вулиці: ворота у двір було завжди замкнено — треба було проходити через при
міщення канцелярії Архіву. Тому жоден сексот не зміг би порушити спокій гостя.
Якщо єдинонеділимівці наважилися б влаштувати якусь демонстрацію, то вони могли
б це зробити тільки під вікнами канцелярії Архіву, а не перед вікнами М. С. Грушев
ського. Все це треба було взяти до уваги при підготовці.
Значно складнішою виглядала справа політичної підготовки прийняття М. С. Гру
шевського у Чернігові. Щоб уникнути будь-якого ворожого підкопу (доноси сексотів
з єдинонеділимівців можна було передбачити несумнівно!), — треба було це прий
няття не ховати в приватну конспірацію, що було й неможливо, розуміється, а нада
ти йому офіційності так, щоб сама місцева советська влада ніби приймала й вшано
вувала М. С. Грушевського. Це одразу заткнуло б пельку всім апологетам старого й
нового пурішкевичевізму — ленінізму.
Редактором місцевої щоденної газетки тоді був Борис Іс. Ісаєв, комуніст, розу
міється, демобілізований з Красної Армії політком, але досить культурна й порядна
людина. Пізніше він був редактором столичної газети «Комуніст», але засипався на
троцькізмі.23 У 1924 році він був ще впливовою в Губпарткомі й в Губвиконкомі осо
бою. Мої відносини з ним були цілком коректні. Він охоче допомагав висвітлювати в
його газеті питання культури, освіти, науки й історії місцевого краю. До того ж була
тоді таємна партійна директива, щоб комуністи не цуралися безпартійних, а навпаки,
гралися в «дружбу» з ними, не загострювали відносин з безпартійними, а надто —
робили все можливе для «змички міста з селом» (така була мудра формула цієї так
тики!). Тому до думок і бажань безпартійної української інтелігенції комуністи тоді
пильно прислухалися й дбали, щоб їх задовольняти. Отже, я звернувся до Б. І. Ісає-
ва, щоб належно відмітити прибуття М. С. Грушевського до Чернігова. Потрібні писані
матеріяли було йому передано. Тому в день приїзду М. С. Грушевського пароплавом
з Києва у місцевій газеті, що виходила вранці, було надруковано простору й досить
об'єктивно відредаговану статтю про М. С. Грушевського і його заслуги для України
та її науки, і вміщено було навіть його портрет. Це одразу надало відвідинам
М. С. Грушевського громадського характеру.
Коли М. С. Грушевський з родиною влаштувались в їхніх кімнатах і поснідали
(І. А. Брика умів за хвилину закип'ятити свій великий мідяний самовар і майстерно
заварити чай у старовинному порцеляновому чайнику!), — я попрохав його піти зі
мною, поки його родина відпочиватиме, до голови Губвиконкому з офіційною В ІЗ И
Т О К ). Хоч це не входило у плани М. С. Грушевського, але так здавалось необхідним
зробити, щоб без довгої формалістики отримати дозвіл Губвиконкому на влаштуван
ня прилюдної доповіді М. С. Грушевського на тему «Українські народні думи», чого
він сам дуже бажав, бо саме в той час він і його доня Катерина Михайлівна розпо
чали підготовку до видання корпусу українських історичних дум. Отже, М. С. Гру
шевський в супроводі проф. І. В. Моргілевського й мене пішов до Губвиконкому, що
містився тоді в будинку колишнього Губернського Земства, недалеко від Краевого
Історичного Архіву.
У Губвиконкомі, за відсутністю голови, урядував його заступник, якийсь демобі
лізований москаль, що для нього візита М. С. Грушевського була неначе сніг на го
лову серед гарячого літа. Він вкрай розгублено прийняв нас, не знаючи про що й
як розмовляти з колишнім Головою Української Центральної Ради, та ще й укра
їнською мовою, якої він не знав! Тому він дуже зрадів, коли майже одразу я по
прохав його дозволити прилюдну доповідь М. С. Грушевського: це й стало темою
нашої розмови. Але заступник нагло був спійманий цією несподіванкою, як у мише-
лапку: голова був відсутній, у газеті вже була хвальна стаття про М. С. Грушевського
з портретом, до Губпарткому не було часу звертатися за директивою, — одмовити ж
нашому проханню, то можна було розцінювати як прояв з його боку російського ве
ликодержавного шовінізму, чого тоді всі москалі в Україні боялися й старанно уни
кали.
Отже, заступник мусив дати дозвіл на прилюдну доповідь М. С. Грушевського в
Чернігові. Щоб наперед запобігти можливим сумнівам чи наклепам, я попрохав за
ступника наказати відповідальному секретареві — членові Губвиконкому Незнахіну,
150 Сіверянський літопис
теж демобілізованому російському комуністові, бути на цій доповіді М. С. Грушев-
ського в ролі представнича Губвиконкому. Цим нейтралізувалася б неминуча присут
ність на доповіді незримих сексотів ГПУ. Цю доповідь організувалось від імені Чер
нігівського Інституту Краєзнавства (ЧІК), ефемерної організації під шефством Губви
конкому. Цей ЧІК зорганізував я за рік перед тим для того, щоб мати зручну непо-
літичну громадську форму для згромадження безпартійної інтелігенції Чернігова.
Голова Губвиконкому, комуніст, студент якогось російського університету, з незакін-
ченою вищою освітою, вважався почесним головою ЧІКа, а я був відповідальним сек
ретарем останнього, тобто промотором всіх його справ. Заступник голови й секретар
Губвиконкому, звичайно, знали, що існує такий ЧІК, а шефом його сам голова! Тим
менше було сумнівів щодо надання дозволу на прилюдну лекцію М. С. Грушевського.
Але заступник голови на цей раз перестарався: він не тільки наказав при мені Незна-
хіну бути представником Губвиконкому на цій доповіді, але й наказав всім керівни
кам і відповідальним співробітникам (тобто комуністам) всіх відділів Губвиконкому
так само з'явитися на цю доповідь. Можливо, що він хотів цією участю на зборах з
доповіддю М. С. Грушевського багатьох комуністів забезпечити себе на випадок мож
ливих ускладнень в майбутньому. Про такий наказ заступника я довідався трохи піз
ніше, а що з нього вийшло — побачимо далі.
Поспішна згода заступника голови на прилюдну доповідь М. С. Грушевського
спричинилась до того, що візита М. С. Грушевського у нього тривала не більше 10-ти
хвилин, чим були вони обидва задоволені. У мене ж одразу з'явився офіційний, з
великою печаткою Губвиконкому, дозвіл на прилюдну доповідь М. С. Грушевського.
Жодної нелегальщини! Тепер М. С. Грушевський мав право вільно побачитись й роз
мовляти з усім чернігівським українським громадянством. Жодної програми доповіді,
як то звичайно робилося, від нас чомусь не зажадали. Може, тому, що коли сам уря-
дуючий Губвиконкому дозволив цю доповідь, то не було вже рації перевіряти про
граму цієї доповіді.
Про цю прилюдну доповідь М. С. Грушевського було надруковано великими лі
терами й на видному місці оголошення в наступному числі місцевої газети. Розси
лати особисті запрошення не було часу. Довелося зазначити, що на доповідь запро
шуються всі громадяни, хто бажає, — вхід вільний. Місцем зборів було обрано залу
Чернігівського Інституту Народної Освіти, з дозволу ректора його, проф. С. Воробйо-
ва,24 Вільний вступ на ці збори мене трохи непокоїв, бо я передбачав можливість і
побоювався демонстрацій або й бешкету з боку єдинонеділимівців. Але далі я дові
дався, що останні вирішили збойкотувати приїзд М. С. Грушевського, бо побоювались
вибрикувати на зборах, що їх дозволив Губвиконком. Тоді я заспокоївся. Але вийшло
все ж таки трохи інакше, ніж я думав.
Решту того дня й наступний день М. С. Грушевський з родиною провели в огля
динах чернігівських пам'яток, що їх показував їм і пояснював їх архітектуру дослідник
їх проф. І. В. Моргілевський. Спасо-Преображенський і Борисоглібський собори,
Єлецьку Успенську церкву, П'ятницьку церкву, Катерининську церкву, Іллінську церк
ву, Троїцьку церкву й монастир, що тоді були ще майже не зачеплені руйнацією,
Мазепин будинок і т. інш. Я показав гостям старовинні рукописи й грамоти Краевого
Історичного Архіву та найцікавіші з архівних фондів, зокрема архів Чернігівського
Дворянського Депутатського Зібрання, де було багато універсалів українських гетьма
нів та інших оригінальних документів XVII—ХУІІІ-го віків. Колись цей архів добре
впорядкував відомий український історик і геральдист В. Л. Модзалевський.
Коли другого дня ми помандрували з центру міста на Лісковицю, щоб одвідати
Троїцько-Іллінський монастир і Болдину гору, повну поганських сіверянських курга
нів, М. С. Грушевський з родиною вступили до нашої хати (вул. Іллінська, 14), де моя
покійна мама почастувала їх чудовим українським борщем і варениками зі сметаною.
М. С. Грушевському дуже сподобався старосвітський характер нашого невеликого
дідівського дому, і те, що в хаті була старовинна ікона св. Миколи Мірлікійського,
прикрашена вишиваним рушником і восковими квітами.
«Наша староукраїнська традиція!» — промовив він, перехрестившися на ікону
перед обідом.
Глибоке захоплення М. С. Грушевського старовинними пам'ятками української
архітектури і мистецтва в Чернігові важко описати словами: треба було бачити його
пильність і цікавість до всього й до всіх деталей.
«Це справді неначе українська Равенна!» — сказав він мені замріяно, коли, після
оглядин, ми були на даху Єлецької Успенської церкви, де два схили даху створю
ють западину, де можна цілком безпечно сидіти, милуючися Черніговом і краєвида
ми навколо нього. Під нами був терен великокнязівського Чернігова, що на ньому
сяяли золоті бані Спасо-Преображенського і Борисоглібського соборів і П'ятницької
церкви та зелені бані Катерининської козачої церкви. Між ними й далі простяглися
зелені вулиці, що були колись шляхами до Чернігівської фортеці. В далечині височі
ла чудова колонада Троїцької дзвіниці й серед старих дерев виглядали зелені бані
величної Троїцької церкви архієпископа Лазаря Барановича, а з боку, з-під гори, се
ред дерев також скромно показувалась маленька золочена баня Іллінської церкви.
На схід, під нашими ногами, розкинулося передмістя — Лісковиця й Кавказ. В остан
Сіверянський літопис 151
ньому колись жили черкеські, осетинські й касожські дружинники великого князя
Мстислава Тмутараканського і там, на чернігівському Подолі, колись зупинялись схід
ні купці й мандрівники з Кавказу, Середньої Ази й Близького Сходу. Тоді Десна плив
ла трохи далі, а чернігівську гору підмивав її доплив — Стрижень, що по ньому чов
ни могли підходити аж під саму фортецю. Тепер від цього старого річища Стрижня
залишилися тільки западини й озерця, а Десна підмила свій правий беріг й приймає
в себе Стрижень зовсім під Валом, східною частиною колишньої фортеці. І Десна,
і Стрижень, і всі луки, аж до Татарської гірки й села Анисова, в декількох кілометрах
на схід від Десни, — з даху Єлиці було видно, як на долоні. Вітерець прохолоджу
вав липневу спеку, і від його подувів трава на заливних луках коло лісу Святе гойда
лася хвилями. Незабутній чар рідного краю!
Почувши або прочитавши в газеті про приїзд М. С. Грушевського, багато черні
гівських громадян приходили до Краевого Історичного Архіву, щоб побачитися з ним.
Це були щирі українські патріоти, що їх добре ставлення й пошана до М. С. Грушев
ського не змінилися, незважаючи на несприятливі обставини долі. Прийняти всіх ба
жаючих М. С. Грушевський не мав часу й змоги, тому більшості відвідувачів я радив
прийти на прилюдну доповідь М. С. Грушевського, де всі зможуть його побачити,
почути й запитати. Колуі ми одного разу виходили з Краевого Історичного Архіву, нас
перестрів якийсь літній селянин, що приїхав до міста навмисне, щоб тільки хоч по
бачити М. С. Грушевського. Вони були старі знайомі ще з часів Української Цент
ральної Ради. М. С. Грушевський обнявся з тим селянином, і вони тричі по-братньому
поцілувалися тут же, на вулиці. Розмова їх не була тривалою, бо час перебування
М. С. Грушевського в Чернігові був короткий, а діла ще було багато. Але для того
селянина важливим було побачити на власні очі М. С. Грушевського живим, бадьо
рим, творчим і знову серед свого народу, переконатися, що М. С. Грушевський зно
ву з нами (а не з більшовиками). Було дуже зворушливо це бачити. У селянина бу
ли сльози на очах. У мене ворухнулася радість в серці. Найбільше часу провів
М. С. Грушевський з істориком А. Верзиловим,25 колишнім міським головою Черні
гова і членом старої української Громади в ньому, — бо обидва вони були учнями
проф. В. Б. Антоновича й зналися змолоду. Приймав М. С. Грушевського у себе
й Г. Г. Холодний з дружиною, що мешкали в будиночку середньої школи ім. М. Ко
цюбинського, навскіс, через площу, від Краевого Історичного Архіву.
М. С. Грушевський, як відомо, визначався надзвичайною пам'яттю, зокрема в
ділянці його фаху — історичних наук. Вже при огляді ним рукописних і картографіч
них фондів Краевого Історичного Архіву, я міг переконатися в цьому. Я показав йому
між іншим так званий «Голіцинський атлас». Це був збірник планів міст і фортець
старої Гетьманщини, виконаний якимось фаховим топографом у другій половині
ХУІІІ-го століття напрочуд добре на великих аркушах «олександрійського» паперу.
Ці аркуші було вшито у шкіряну оправу, що її трохи поточили хробаки, не зачіпивши
однак самих креслеників. Називався цей атлас «Голіцинським» тому, що належав ко
лись генерал-губернаторові України кн. М. М. Гоцілину, а, можливо, й виконаний був
на його наказ. На жаль, у цій збірці бракувало планів Києва й Чернігова, — останній
було наявно вирізано з цієї збірки невідомо коли й ким. Раніше цей атлас перехову
вався в Чернігівській класичній гімназії, потім був на Археологічних виставках в Чер
нігові й Харкові, далі він опинився на схованці в Архіві Дворянського Депутатського
Зібрання, а разом з тим Архівом перейшов до Чернігівського Краевого Історичного
Архіву в 1923-му році. Цей атлас, незважаючи на його величезну історичну цінність,
ніколи не був виданий, і не було зроблено навіть наукового опису його. М. С. Гру
шевський з цікавістю проглянув всі аркуші цього атласу. Коли ж я зауважив, що це
важливе джерело для історії України XVII—XVIII віків ще не опубліковане й невідоме,
то М. С. Грушевський відповів:
«Аякже! Але я пригадую, що десь вже була про цей атлас коротенька згадка!».
«Я не знаю такої згадки», — відповів я. — «Де ж вона?».
«Аякже! Ось подивіться у «Киевскую Старину» за 80-ті роки — там знайдете!».
Пізніше я перелистав «Киевскую Старину» (шість томів за кожен рік!) і дійсно в
одному з них в розділі «Міцеллянеа»26 я знайшов дрібну замітку про цей атлас. От
же, не тільки пам'ять, але й асоціативна здібність М. С. Грушевського були надзви
чайні.
Коли прийшов вечір доповіді М. С. Грушевського, я чекав призначеного часу —
7 години пополудні у Краевому Історичному Архіві з проф. І. В. Моргілевським, щоб
привести М. С. Грушевського до зали зборів у точно призначений час. Від Краевого
Історичного Архіву до ІНО було не більше п'яти хвилин ходу, через сквер. Але вже
о 6-й годині вечора до мене прийшли схвильовані мої студенти з ІНО і повідомили,
що зала в ІНО вже переповнена народом, що чекає побачити й почути М. С. Гру
шевського, і що люди все надходять і надходять. Ректор ІНО проф. С. І. Воробйов
вже дуже занепокоївся, щоб така небувала маса народу не провалила підлогу зали
(що була на другому поверсі), і кличе мене до себе негайно.
«Василю Васильовичу! Що ж Ви наробили? Це ж буде катастрофа! Нова «Хо-
динка»27 та ще й в стінах нашого Інституту! — зустрів мене схвильовано й обурено
проф. Воробйов. — Подивіться самі!» — він показав мені на вулицю крізь вікно його
кабінету.
152 Сіверянський літопис
Справді, вдзовж всієї прямої й довгої Гончої вулиці поспішали людські постаті,
есе в напрямі до ІНО.
«Вала вже повним повнісінька! Коридор перед нею — теж! Не пройти! Я пропо
ную негайно оголосити, що доповідь М. С. Грушевського відкладається і буде про неї
спеціальне оголошення!» — наполягав на мене Воробйов.
Я розумів, що відкладання доповіді — це компрометація всієї справи. М. С. Гру-
шевський напевно не зможе й не захоче затримуватись через це в Чернігові ще де
кілька днів. Губвиконком, схаменувшися, особливо після цієї навали патріотичних
слухачів, напевно не дозволить вдруге скликати таке зібрання здогадних контррево
люціонерів. Та й де шукати іншої зали, коли зала ІНО в Чернігові чи не найбільша?
Треба було за всяку ціну врятувати ситуацію.
Я заспокоїв Воробйова, що все негайно буде впорядковано. При тому підкреслив
йому багатозначно, що ми вже не маємо права відкладати доповідь, призначену са
мим Губвиконкомом під титлом ЧІКа при Губвиконкомі, і що мури ІНО напевно ви
тримають і не такий натовп. Воробйов на це тільки одрізав:
«Самі заварили кашу, то тепер робіть на свою власну відповідальність! Я уми
ваю руки, якщо б щось сталося! Я — хворий і не буду на цій доповіді!».
«Гаразд!» — підсумував я, зрадівши, що тепер я буду вже цілком повновласним
господарем зали й підступів до неї на цей вечір. Негайно я подзвонив до начальни
ка міської міліції й попрохав його відрядити до ІНО в моє розпорядження наряд мі
ліціонерів для підтримки порядку. За 10 хвилин чотири міліціонери з'явились в
ІНО.
Я замкнув парадний вхід і бічні двері, поставив там цих міліціонерів і наказав їм не
впускати в будинок більше нікого, без мого особистого дозволу. Народ почав швид
ко накопичуватись навколо будинку ІНО.
«Оце так чудасія!» — подумав я, поспішаючи назад до Краевого Архіву, щоб
попередити М. С. Грушевського бути готовим іти на доповідь, як тільки прибуде пред
ставник Губвиконкому. Проф. І. В. Моргілевському я оповів про все, як є. Що ж до
М. С. Грушевського, то я вирішив не хвилювати його перед доповіддю. Сказав, що
все йде добре, народу вже зібралося чимало. Можна сподіватись, що доповідь прой
де успішно, бо є у людності Чернігова велике нею зацікавлення.
Але мені треба було бути на місці подій одразу після цього. Я попрохав проф.
І. В. Моргілевського привести М. С. Грушевського до зали, як тільки від мене прийде
студент-посланець. Ледве я знову увійшов до ІНО бічними дверима, як міліціонери
один за одним з'явилися до мене:
«Що робити? Сам завідувач Гороткомхозу28 стукає несамовито в двері й вимагає,
щоб його впустили!».
Я поспішив до дверей, де чекав завгороткомхозом (шишка!) і ввічливо пояснив
йому, що все переповнено, жодного місця в залі вже нема, навіть стоячого. На жаль...
і т . д.
«Але ж я повинен бути на цій доповіді! — заявив мені обурено завгороткомхо
зом, — бо я отримав сьогодні телефонограму від заступника голови Губвиконкому,
що я обов'язаний з'явитися сьогодні о 7-й годині вечора на цю доповідь того, як
його... (завгороткомхозу не пригадував прізвища М. С. Грушевського!). А зараз тіль
ки ще 6 годин 45 хвилин. Отже, я прийшов цілком своєчасно! Я вимагаю, щоб мене
впустили в залу!».
Що тут було мені робити? Піславши в думках заступника голови Губвиконкому
(цього йолопа!) до всіх чортів за його дурну допомогу, я наказав пропустити завго-
роткомхоза в залу. Міліціонер знову замкнув двері перед розчарованим натовпом
людей.
Задніми дверима, щоб уникнути маніфестацій або, навпаки, демонстрації воро
жого характеру, проф. І. В. Моргілевський провів М. С. Грушевського до зали ІНО.
За моїм проханням, проф. І. В. Моргілевський відкрив збори й провадив ними від
імені ЧІКа як голова. Запросивши одразу представника Губвиконкому Незнахіна, що
сидів у першому ряду стільців, до президії зборів. Коли масивна фігура Незнахіна,
ще й у військовій уніформі та з якімось орденом, усілася посередині столу прези
дії, я трохи заспокоївся: тепер чорносотенці не посміють вчинити якусь гидоту! Проф.
І. В. Моргілевський пояснив зборам мету їх і запросив М. С. Грушевського до слова.
Промовляв М. С. Грушевський довго й дуже тихим голосом. Думаю, що біль
шість присутніх, особливо ззаду, не чули нічого або майже нічого. Але натовп пово
дився так святочно й нерухомо, неначе у церкві. Люди не стільки слухали М. С. Гру
шевського, як дивилися на нього й переживали радість цієї хвилини перебування ра
зом з М. С. Грушевським в Україні, у спільній акції почуття, розуму і волі українсько
го народу. Це було головне. Незважаючи на страшенну спеку й духоту (липневий ве
чір у переповненій залі!), ніхто не поворухнувся, не кашлянув, нічим не порушив уро
чисту тишу зборів. З цього я зрозумів, що на цих зборах не було єдинонеділимівців,
—а тільки українці. Сексоти напевно теж не ворушилися, бо якби що..., то було б
їм дуже зле. Незнахін сидів, як кам'яний символ комуністичної диктатури, нерухомо
теж. Але напевно він почував себе цілковитим ідіотом на цих зборах, бо не розумів
української мови, а між тим доповідач і голова зборів, і ті, хто запитував, розмов
ляли українською мовою.
Сіверянський літопис 153
Після доповіді М. С. Грушевського були деякі запитання присутніх, що на них
М. С. Грушевський відповідав. Але я підказав проф. І. В. Моргілевському, щоб ско
ріше закривав збори з причини «пізнього часу й перевтоми доповідача й слухачів».
Хтозна, до чого могли дійти ті запитання, і чи не зрозумів би їх Незнахін або ще
хтось із присутніх «чужинців»?
Наступного разу, коли я зустрівся з Незнахіним, вже після від'їзду М. С. Грушев
ського, він сказав мені явно поіритованим голосом:
«Ну, що Ви найшли видатного в тому вашому Грушевському? Він зовсім не вміє
навіть «висказаться»! Все «думки» якісь, а що до чого — не розібрати! Та й голосу
у нього зовсім нема: майже нічого не було чути! Кожен наш політрук за пояс заткне
десяток ваших Грушевських!».
Я не ручуся за повну точність мого українського перекладу цієї російської реп
ліки Незнахіна, але зміст його висловлення я пам'ятаю твердо навіть тепер, через 36
років. Ось так Незнахін хотів зреваншувати свою маріонеткову ролю на тих незабут
ніх зборах.
Те, що чернігівські комуністи пошилися в дурні з цим урочистим прийняттям
М. С. Грушевського, стало неофіційно відомо трохи згодом. За вірогідними чутками,
Губпартком наганив і заступника голови Губвиконкому, і Незнахіна, і Ісаєва за те, що
вони допомогли українським «буржуазним націоналістам» влаштувати масову політич
ну демонстрацію для вшанування М. С. Грушевського. Але вжити репресій проти
будь-кого, наприклад, проти мене, не було формальних підстав, бо зібрання пройшло
в повному порядку, не було ні контрреволюційних гасел, ні закликів до повстання
проти совєтської влади. Незнахін не міг, розуміється, пригадати, щоб доповідач ска
зав будь-що «контрреволюційне». А він же був у президії зборів представником від
Губвиконкому і сидів коло самого доповідача! Незавидна його роля, що й казати!
Сходини ж такої небувалої для Чернігова маси народу можна було пояснювати
або як ознаку великої популярності М. С. Грушевського серед української людності,
або як наслідок «перевиконання» плану заступником голови Губвиконкому, що нака
зав всім відповідальнішим службовцям обов'язково з'явитися на збори, — а їх же
було десятки! Я вважав за тактовніше в офіційних розмовах пояснювати виключно
другим мотивом таку надзвичайну багатолюдність цих зборів.
Для вичерпності цього спогаду здається важливим згадати й про розмови полі
тичного характеру під час перебування М. С. Грушевського в Чернігові. Що такі були
у нього з багатьма чернігівськими громадянами, — в тому у мене не було сумніву.
Вони відбувались довірочно, в приватних мешканнях, або в його кімнаті в Краєвому
Історичному Архіві, що була передбачливо цілком ізольована й неприступна для під
слухання для будь -якого сексота.
Політичні розмови зі мною М. С. Грушевський почав за власною ініціативою.
Всього відбулися дві таких розмови: перша в Краєвому Історичному Архіві, а друга,
коли ми сиділи на даху Єлецької церкви. Міркування М. С. Грушевського про полі
тичні програму і тактику в той час можна описати в таких коротких рисах.
Започаткуванням політики НЕПу більшовики ствердили повний провал своєї кому
ністичної програми на практиці. Це розуміють і вони, це розуміємо й ми всі. Тепер
почався період наполегливого змагання поміж комуністами й безпартійними в еко
номічній й культурній ділянках. Український народ, приголомшений спочатку невдачею
своєї відродженої державності у збройній боротьбі з більшовиками та наступним те
рором останніх, тепер знову підносить голову. Селянство наше окріпло господарськи
й більше освідомилось національно. Інтелігенція посилено почала працювати зі свого
боку. Почався новий період зростання й гуртування національних українських сил.
Коли прийде час для скинення окупаційної влади московських більшовиків і віднов
лення незалежного українського національного уряду, — це передбачити не можна,
але треба бути до цього готовими, бо процеси розвитку течуть швидко. Треба нам
бути до цього ліпше підготованими, ніж то було у 1917-му році. Основне завдання
поточного моменту — не повстання, а зорганізування українського громадянства в
легальних і в конспіративних формах, і тим самим підготовка до майбутнього пере
можного повстання, коли прийде на те слушний час. Щодо нього самого, М. С. Гру
шевського, то він аж ніяк не скапітулював перед совєтською владою. У договорі з
головою Раднаркому УРСР В. Чубарем він зобов'язався лише не виступати прилюдно
проти совєтської влади, і нічого більше. Він цієї своєї обіцянки дотримується. Але
довірочно він провадить організацію українських національних сил проти більшови
ків. Раднарком надав йому повну легальну волю діяльності для розвитку української
історичної науки в ВУАН, без зобов'язання його теоріями марксизму-ленінізму. Йому
гарантовано публікацію його власних праць і керованих ним наукових видань Істо
ричної Секції ВУАН та її Комісій. Зі зрозумілих причин, політична його діяльність ві
докремлена від академічної й не може бути незаконспірованою. Отже, друкування
наукових праць — то не основне. Основним повинно бути й є організація україн
ського народу для скинення більшовицької окупації з України й для відновлення дер
жавної незалежності України у формі самостійної соборної республіки. «Проте, може,
нам потрібний буде й демократичний гетьман України!» — додав М. С. Грушевський
154 Сіверянський літопис
В цього короткого переказу думок М. С. Грушевського у 1924-му році видно,
що поширений в еміграції погляд про нібито «полівіння» чи «совєтизацію» його не
має жодних підстав. Такий погляд був поширюваний і роздмухуваний самими комуніс
тами в Україні з певних їхніх політичних потреб. Полемізувати тоді, в 20-х роках, з
цією «легендою» було б неприпустимо з міркувань конспірації, щоб не відкривати
передчасно справжніх намірів і дій патріарха українських національно-визвольних
змагань.29
Те, що М. С. Грушевський до кінця своїх днів не змінив своїх антибільшовицьких
переконань українського патріота, видно було з подій наступних років. Але це вже
виходить поза межі цього короткого спогаду про перебування М. С. Грушевського в
Чернігові в липні 1924-го року. [...]
Календар-альманах «Відродження». —
Буенос-Айрес, 1961. — С. 99—115.
ПРИМІТКИ
1. «Комісія культурно-історична» та «Комісія історичної пісенності» були створені у
1924 р. з ініціативи М. Грушевського при Історико-філологічному відділі ВУАН.
2. Йдеться про класичний двотомник «Исторические песни малорусского народа»,
упорядкований В. Б. Антоновичем і М. П, Драгомановим. З нагоди 50-ліття його
виходу в світ у травні 1924 р. в Києві було влаштовано урочисте зібрання, на яко
му з доповіддю виступив М. Грушевський.
3. Доповідь М. Грушевського відбулася в залі Чернігівського інституту народної ос
віти (ШО), який на тоді був розміщений у будинку колишнього Чернігівського
реального училища. Ця споруда збереглася й до сьогодні. Нині вона належить Чер
нігівському кооперативному технікуму.
4. Чернігівський інститут краєзнавства (ЧБС) — наукова асоціація, покликана коор
динувати краєзнавчий рух в регіоні. На початку 1924 р. виникла ініціативна група
по його організації, до складу якої увійшли представники Чернігівського інституту
народної освіти, місцевих музейних та архівних установ, істпарту і Чернігівського
наукового товариства. Влітку 1924 р. Чернігівський губвиконком затвердив Статут
ЧЇЇС.
5. Як свідчить власноручний запис М. Грушевського, він відвідав головні архівосхо
вища утвореного в 1923 р. губернського історичного архіву. їх було облаштовамо
у будинках колишніх губернського дворянського зібрання, окружного суду, а також
полкової канцелярії (так званий будинок Мазепи) товариства. Докладніше про
ознайомлення М. Грушевського з найцікавішими архівними фондами і рукописними
матеріалами йдеться у док. №7.
6. Дубровський В. В. (1897—1966) — історик і архівіст. У 1923—1924 рр. очолював
Чернігівський губернський історичний архів та губернський відділ Центрального
архівного управління України. Автор спогадів про перебування М. Грушевського
в Чернігові (див. док. № 7). Докладніше про його життєвий шлях та наукову
діяльність див.: Сіверянський літопис. — 1997. — №6----С-37—40,154—155.
7. Євфимовський В. С. (1899—?) — історик і архівіст. У 1923—1925 рр. працював
у архівних установах Ніжина та Чернігова, згодом навчався в аспірантурі при Науково-
дослідній кафедрі історії України в Києві, якою керував М. Грушевський.
8. Студинський К- И. (1897—1941) — учений і громадський діяч, близький знайомий
М. Грушевського. Протягом 1923—1932 рр. очолював Наукове товариство ім. Шев
ченка у Львові. У травні 1924 р. з ініціативи М. Грушевського був обраний по
заштатним академіком ВУАН.
9. Чернігівське наукове товариство виникло у 1920 р. Його етнографічну секцію очо
лювали В. Ю. Зубок, Б. К- Пилипенко, Б. Л. Луговський. Останній з них згодом
листувався з дочкою академіка К. М. Грушевською. Не виключено, що вони по
знайомились саме в липні 1924 р. у Чернігові.
10. Див. прим. 4.
11. Влітку 1923 р. при Чернігівському губвиконкомі було створено «Тимчасову комі
сію для проведення археологічного і архітектурного обстеження історичних пам’я
ток Чернігова», яка опікувалася дослідженнями Спасо-Преображенського та Ус
пенського соборів.
12. Очевидно, М. Грушевський узяв участь в засіданні історико-архівного гуртка, до
складу якого входили студенти Чернігівського інституту народної освіти, його бу
ло створено в 1922 р. з ініціативи В. Дубровського з метою залучення студентської
молоді до наукових студій і підготовки фахівців з архівної справи.
13. Йдеться про так звані «Нові» або «Алімпієві» печери на схилі Болдиної гори на
околиці Чернігова, створені й оздоблені у 1&18—1920 РР- під керівництвом ченця
Алімпія. Складались з підземного храму з галереєю і ризницею та кількох примі
щень, зв’язаних ходами довжиною близько 130 м.
14. Див. прим. 1.
Сіверянський літопис 155
15. Див. прим. 6 Спогади В. Дубровського побачили світ 1961 р. у Буенос-Айресі (Ар
гентина) в Календарі-альманасі «Відродження». Це рідкісне видання поталанило
виявити завдяки люб’язній допомозі співробітників бібліотеки Наукового това
риства ім. Шевченка у Нью-Йорку. Текст спогадів друкується повністю за винят
ком чотирьох останніх сторінок, що безпосередньо не пов’язані з перебуванням
М. Грушевського у Чернігові.
16. «Єдинонеділимівцями» В. Дубровський називає прихильників «єдиної й неділимої
Росії».
17. Заушкевич Д. О. — педагог і краєзнавець, активний член Чернігівського наукового
товариства.
18. Холодний Г. Г. — педагог і краєзнавець, один з фундаторів Чернігівського науко
вого товариства. Репресований у справі «Спілки визволення України» як керівник
її чернігівської «філії».
19. Моргілевський Ь В. (1889—1942) — історик архітектури. Протягом 20-х рр. дослід
жував давньоруські пам’ятки Чернігова.
20. Гермайзе И. Ю. (1892—1958) — історик і педагог, співробітник Науково-дослідної
кафедри історії України в Києві, якою керував М. Грушевський.
21. Глушко С. В. (1896—19611) — історик, аспірант і співробітник Науково-дослідної
кафедри історії України в Києві, якою керував М. Грушевський.
22. Історична секція колишнього Українського наукового товариства — реанімована
зусиллями М. Грушевського науково-громадська організація при Історико-філоло-
гічному відділі ВУАН, що функціонувала на засадах автономії й об’єднувала, крім
співробітників академічних установ, викладачів вузів, архівних і музейних праців
ників Києва та інших міст України.
23. Ісаєв Б. 1. — журналіст і партійний працівник. Згодом працював у Москві, де заз
нав репресій. Був одружений з О. М. Могилянською — дочкою відомого громад
ського діяча і літератора М. М. Могилянського.
24. Воробйов С І — один з перших штатних викладачів Чернігівського учительського
інституту, створеного у 1916 р. Згодом ректор, а потім професор Чернігівського
інституту народної освіти.
25. Верзилов А. В. (1867—1931) — чернігівський історик і громадський діяч, деякий
час виконував обов’язки вченого секретаря Чернігівського наукового товариства.
26. «Суміш» (лат.),
27. У травні 1896 р. на так званому Ходинському полі в Москві під час «народних
гулянь» з нагоди коронації російського царя Миколи II у тисняві й товчії загинуло
близько півтори тисячі чоловік.
28. «Гороткомхоз» — міський відділ комунального господарства.
29. Відомий український історик О. Оглоблин, який брав активну участь у науковому
житті 20-х рр., критично поставився до цих тверджень В. Дубровського: «Мене не
дивує, що Дубровський так написав: я надто добре знав його протягом майже
півстоліття. Зрештою, кожна людина, навіть наймудріша, може помилятися». Гі
потезу «про участь Грушевського в готуванні антибольшевицького повстання, що
нібито було причиною його повернення в Україну» О. Оглоблин назвав «неймовір
ною» (Див.: Український історик. — 1996. — № 1—4.
156 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-200815 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T01:38:46Z |
| publishDate | 1999 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коваленко, О. Курас, Г. 2024-12-24T17:13:39Z 2024-12-24T17:13:39Z 1999 Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові / О. Коваленко, Г. Курас // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 144-156. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200815 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Мовою документів Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові Article published earlier |
| spellingShingle | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові Коваленко, О. Курас, Г. Мовою документів |
| title | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові |
| title_full | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові |
| title_fullStr | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові |
| title_full_unstemmed | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові |
| title_short | Михайло Грушевський: тиждень в Чернігові |
| title_sort | михайло грушевський: тиждень в чернігові |
| topic | Мовою документів |
| topic_facet | Мовою документів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/200815 |
| work_keys_str_mv | AT kovalenkoo mihailogruševsʹkiitiždenʹvčernígoví AT kurasg mihailogruševsʹkiitiždenʹvčernígoví |