Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти

Завдяки розвитку біологічної і медичної науки більшість інфекційних хвороб, через які у минулі сто ліття гинули мільйони людей, подолано. Проте части на давно відомих інфекцій і тих, що з’явилися недав но, продовжують завдавати великої шкоди здоров’ю населення. Сьогодні особливого значення н...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2006
1. Verfasser:	Багнюк, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2006
Schlagworte:	Статті та огляди
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2009
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти / В. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2006. — N 4. — С. 52-63. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859614839606870016
author	Багнюк, В.
author_facet	Багнюк, В.
citation_txt	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти / В. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2006. — N 4. — С. 52-63. — Бібліогр.: 14 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Завдяки розвитку біологічної і медичної науки більшість інфекційних хвороб, через які у минулі сто ліття гинули мільйони людей, подолано. Проте части на давно відомих інфекцій і тих, що з’явилися недав но, продовжують завдавати великої шкоди здоров’ю населення. Сьогодні особливого значення набули пер систуючі в організмах умовно патогенні (опортуніс тичні) агенти, для боротьби з якими у наш техноген ний час необхідно виробити іншу тактику. Саме ця проблема розглядається у пропонованій статті. Due to biological and medical science development the most infectious diseases causing death of million people in the past centuries have been conquered. However some old and recent infections continue causing damage to population health. Nowadays persisting conditional pathogenic (opportunistic) agents have become of major importance. A new policy should be developed to fight these agents in our man caused age. This problem is re viewed in the article.
first_indexed	2025-11-28T17:59:44Z
format	Article
fulltext	52 ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 Сучасна медицина досягла значних успіхів у боротьбі з гострими інфекційними хворобами, однак роль опортуністичних інфекцій нею чомусь нехтується. А тим часом віруси і бактерії, які персистують у людському організмі (стрептококи, хламідії, лямблії, різноманітні гельмінти та ін.), тривалий час можуть не вияв� ляти своєї руйнівної дії. Новітні медичні дослідження встановили, що опортуністичні інфекції не тільки знижують загальний імунітет організму, а й є пусковим механізмом для розвитку серцево�судинних хвороб, артеріосклерозу, злоякісних новоутворень. А це потребує вироблення принципово нової стратегії і тактики як у боротьбі з опортуністичними патогенами, так і профілактиці та лікуванні багатьох хро� нічних хвороб. Особливо це актуально для населення постчорнобильської України, на тлі зростаючого техногенного забруднення довкілля. Автор статті розмірковує над методами і засобами протидії патогенним мікроорганізмам шляхом посилення індивідуального і колективного імунітету. В. БАГНЮК УМОВНО ПАТОГЕННІ ІНФЕКЦІЇ: ЯК ЇМ ПРОТИДІЯТИ © БАГНЮК Валентин Миронович. Кандидат біологічних наук. Старший науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (Київ). 2006. За даними ВОО3, переважна більшість хвороб і так званих межових станів здо� ров’я зумовлена стресами та забрудненням довкілля, продуктів харчування і питної води фізичними, хімічними та біологічними чин� никами. Сьогодні у світі дві третини людей помирає від серцево�судинних, а кожен чет� вертий — від онкологічних хвороб. Такою ж стрімкою є динаміка зростання кількості алергічних захворювань. Щоб уявити масштаби радіаційного і хі� мічного забруднення територій, повітряного та водного басейнів і впливу цього екологіч� ного лиха на здоров’я людей, варто нагадати про великі аварії, що сталися на АЕС й урано� збагачувальних заводах: Киштим (Роcія), Віндскейл (Велика Британія), Хамме (ФРН), Три�Майл�Айленд (США), Чорнобиль (Ук� раїна), Токаймура (Японія); на хімічних заводах — Севезо (Італія), Бхопале (Індія), Базель (Швейцарія); вибухи і пожежі на наф� тосховищах (Венесуела), війни в Югославії, Чечні й Іраку... Захист населення від впливу техногенних чинників, як відомо, здійснюється двома ос� новними шляхами: регламентація кількості (доз) забруднення; підвищення адаптивного потенціалу організму людини та рівня колек� тивного імунітету населення. Реалізація обох підходів потребує чималих коштів. Проте навіть постійне збільшення витрат на екологію і медицину поки що не дає очікуваних результатів. На думку В.Ф. Гет� манця [1], сучасна медицина перебуває у стані глибокої кризи і тому потребує перегля� ду усталених догм і уявлень. Автор пояснює це недооцінкою медициною тих руйнівних для здоров’я і довголіття людини процесів, які спричинюють в організмі хронічні інфек� ції, гельмінти (інвазії) і злоякісні новоутво� рення. Останні набувають особливого зна� чення у патогенезі хвороб учасників лікві� дації аварії на ЧАЕС, осіб, що працюють у 30�кілометровій Зоні відчуження, та населен� ня, яке проживає на радіаційно забруднених територіях. Хоча серед переліку нозологіч� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 53 них категорій хвороб інфекції формально і представлені, медична статистика практич� но не відображає ролі вірусних, бактеріаль� них і гельмінтних збудників у розвитку хво� роб населення, що зазнає дедалі більшого тех� ногенного пресу. Гадаю, задекларована теза має принциповий характер. Її необхідно вра� ховувати насамперед при розробці заходів щодо реабілітації здоров’я населення, але вона часто недооцінюється лікарями і тому потребує детальнішого розгляду. Зазвичай вважають, що найнебезпечнішою дією радіації є мутаційний тиск на геном лю� дини, який збільшує імовірність генотоксичних ушкоджень та інтенсифікує вільнорадикаль� ні процеси в організмі. Останні виявляються у вигляді каскаду руйнувань внутрішньо� клітинних структур, що прискорюють старін� ня і підривають імунітет. Ситуація усклад� нюється, коли техногенні чинники наклада� ються на космічні випромінювання, магнітні бурі тощо. Головною мішенню їхньої сукуп� ної дії є імунна система організму, ушкоджен� ня якої «розв’язує руки» патогенним й умов� но патогенним агентам, або, як їх іще назива� ють, опортуністичним інфекціям. Нагадаємо, що патогенні збудники спричинюють пер� винні інфекції у здорових людей, а опорту� ністичні — вражають людину у разі ослабле� ного імунітету за вроджених або набутих його дефектів. Сьогодні описано близько 2500 видів бак� терій і 1000 видів вірусів, патогенних для лю� дини. Якщо ж врахувати потенційно небез� печні умовно патогенні мікроорганізми та грамнегативні бактерії, що можуть обмінюва� тися плазмідами, які експресують біосинтез тих чи інших факторів агресії, то ця цифра зросте на порядок. Гадаю, що наведена ін� формація дає підстави для вельми невтіш� ного висновку: з кров’ю донора реципієнтові можуть передаватися не лише ВІЛ, віруси гепатиту В і С, а й ціла низка інших агентів вірусної, бактеріальної та гельмінтної приро� ди, які персистують у тілі донора. Крім того, бактерії та їхні токсини є однією з причин розвитку явищ мутагенезу і канцерогенезу. Так, відомо, що під час грипу частота хромо� сомних порушень у лімфоцитах крові зрос� тає в 2–3 рази, в разі поліомієліту і кору — 8, туберкульозу — 6, токсоплазмозу — у 6,6 раза [2]. Після проникнення патогенів у субепіте� ліальну тканину виникає запалення, яке або обриває конфлікт без серйозних наслідків, або розростається до важких ускладнень. При цьому у патологічний процес послідовно втя� гуються фактори клітинного і гуморального імунітету. Нейтрофіл�залежне запалення спричинюється гнійними бактеріями, а мак� рофаг�залежне — переходить у хронічну фор� му з домінуванням проліферативно�склеро� зуючого компонента. Такі реакції (у їхньому патогенезі велику роль відіграють Т�лімфо� цити) спостерігаються у разі туберкульозу, лістеріозу, прокази, бруцельозу, токсоплазмо� зу, лейшманіозу тощо. Збудники згаданих інфекцій набувають здатності до тривалого виживання (персистенції) усередині макро� фагів, бо можуть захистити себе від їхнього агресивного потенціалу. Агресивність макро� фагів посилюється за дії мікробних анти� генів, які збуджують у них секрецію цитокі� нінів/лімфокінінів. На жаль, Т�залежна аг� ресивність макрофагів не завжди порятовує від інфекції. Неприборкана, вона зумовлює розростання, а згодом і розпад гранулом, при� зводить до поширення вогнищ запалення та нерідко генералізується з фатальними для хворого наслідками. У боротьбі з патогенами людині допомага� ють такі природні бар’єри, як шкіра, факто� ри клітинного імунітету, біологічно активні секрети слизових оболонок й антитіла, що виробляються місцевою лімфатичною ткани� ною (імуноглобуліни А). У слизовій обо� лонці кишечнику цю функцію виконують клітини крипт. У криптах, безпосередньо під стовбуровими клітинами, міститься особли� вий тип клітин (клітини Панета), котрі сек� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 454 ретують антибактеріальні фактори — лізо� цим й інші спеціальні пептиди, схожі на де� фендини фагоцитів. Разом вони захищають стовбурові клітини від мікробної атаки, спри� яють оновленню клітин�ентероцитів та забез� печують цілісність епітеліального покриву. Тяжкі порушення цілісності слизової обо� лонки кишечнику, процесів її відновлення (регенерації) спостерігаються, наприклад, за променевої хвороби, дії деяких токсинів [3]. У разі загибелі стовбурових клітин і пору� шення епітеліального бар’єра (клінічно це виявляється крововиливами у порожнину кишечнику) відкриваються ворота для про� никнення у кров септичних інфекцій із киш� кового тракту. Врятувати хворого за таких умов дуже важко, а у багатьох випадках і не� можливо. На початку 60�х років викладачі вищих медичних і ветеринарних навчальних зак� ладів твердили студентам: у здорових людей кров стерильна і лише у випадку захворю� вань, коли відкриваються ворота інфекції, патогени й інші бактерії можуть проникати у кров, лімфу і тканини. Інформація настіль� ки оволоділа свідомістю лікарів, що мало хто з них мав сумнів у справедливості цієї дог� ми. Навіть у недавно виданому підручнику для медичних закладів [4] неодноразово на� голошується: «За норми мікроорганізми відсутні в легенях, матці і всіх внутрішніх органах». Пригадую, коли ми разом з відоми� ми вченими�медиками — імунологом профе� сором В.Т. Антоненком і доктором медичних наук Е.В. Горшевіковою під час дослідження препарату, призначеного для лікування киш� кових дисбіозів, регулярно виявляли у крові, лімфі і внутрішніх органах контрольних (інтактних) щурів патогенні й умовно пато� генні штами стафілококів, стрептококів, псевдомонад, протеїв і кишкової палички, то були цим немало подивовані. Інша річ, що в дослідних щурів, у яких спричинили дисбі� оз, був і ширшим спектр патогенів, і більша їхня чисельність [5]. Якою насправді є роль бактерій і вірусів у патогенезі незаразних хвороб? Нерідко ці хво� роботворні чинники недооцінюються. Так, О.Н. Новикова і Г.П. Полякова стверджують, що інфекції є причиною лише 6% мертвона� роджень і ранньої дитячої смертності, а го� ловні фактори загибелі новонароджених — це асфіксія (40%), пологова травма центральної нервової системи (11%) й аномалії розвитку (14%) [6]. З доповіді міністра охорони здо� ров’я України на Другій міжнародній до� норській конференції (2000 р.) дізнаємося, що через хвороби системи кровообігу в нашій країні помирає 60,3%, злоякісні — 13,5, органів дихання — 6,9, нещасні випадки (от� руєння, травми) — 9,7% людей. Як бачимо, хвороби, у патогенезі котрих домінують ті чи інші патогени, не згадуються взагалі. Читач, можливо, дорікне мені, що наводжу застарі� лу статистику, але ж вона за останні роки принципово не змінилася, хоча й у відповід� них таблицях з’явилася графа «інфекційні хвороби». Щороку в Україні реєструється близько 10 млн випадків інфекційних захво� рювань, з яких 95% припадає на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції. Крім них, фігу� рують лише традиційні інфекційні хвороби: інфекційні гепатити, сказ, туберкульоз, си� бірка, лептоспіроз. За даними ВООЗ, ці та інші інфекції щороку у світі спричинюють за� гибель 18 млн осіб. Численні ж види опорту� ністичних інфекцій медичною статистикою ВООЗ, як і нашою вітчизняною, нехтують� ся. І це дивує. Адже за будь�яких хронічних хвороб від зовнішніх і внутрішніх інфекцій та інвазій часто залежить доля хворого. На моє переконання, опортуністичні інфекції потребують не меншої уваги, ніж гостроін� фекційні хвороби, особливо за умови зни� ження колективного імунітету. Слід зауважи� ти, однак, що деякі збудники бактеріальних інфекцій повертаються генетично зміненими та стійкішими до антибактеріальних засобів. Так, наприклад, упродовж останнього деся� тиліття рівень захворюваності на туберкульоз ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 55 в Україні зріс майже вдвічі і сягнув показни� ка 80,9 на 100 тис. населення. І це не тільки наше «національне надбання». Тенденція до поширення туберкульозу характерна для всього світу: загальна кількість інфікованих паличкою Коха нині становить 50—60 млн осіб. Від цієї недуги щороку помирає 2— 2,5 млн людей. Отже, щодо туберкульозу має� мо більш�менш вірогідні дані. Проте достемен� но нічого не відомо про роль опортуністичних інфекцій та інвазій як причин хронічних хво� роб. Цілком очевидно: серйозно хибує як ме� дична статистика ВООЗ, так і статистика всіх держав світу. Її слід перебудувати на нових концептуальних засадах. У контексті зазначеного виникає запитан� ня: як згадані відомості кореспондуються з Чорнобильською катастрофою? Адже в Ук� раїні від неї визнано потерпілими понад 3,36, у Білорусі — 1,94, у Росії — 2 млн осіб. За ре� зультатами епідеміологічних обстежень, уп� родовж 1988–2002 років частка здорових се� ред учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (1986–1987 рр.) зменшилась із 69,2 до 7,4%, а хворих�хроніків — зросла із 12,6 (1988 р.) до 79,4% (2002 р.). Спостерігається щорічне збільшення непухлинних хвороб із 320 випадків на 1000 осіб у 1988 р. до 540 — у 2002 р. У структурі поширеності цих хвороб перше місце належить органам травлення, друге — системі кровообігу і третє — нервовій системі та органам чуттів. Частота розвитку хвороб щитоподібної залози, вегетосудинних розладів, гіпертензії, коронарної хвороби сер� ця (КХС), цереброваскулярних порушень, захворювань гепатобіліарної та сечостатевої систем достовірно вища серед ліквідаторів з дозою опромінення 250 мЗв і більше [7]. Але знову ж таки: жодного слова про те, яку роль у перебігу цих хвороб відіграють опортуні� стичні інфекції. На превеликий жаль, відсутня така інфор� мація і у прес�релізі авторитетної міжнарод� ної групи із 100 фахівців, яка працювала під егідою ВООЗ і на замовлення МАГАТЕ над визначенням масштабів та наслідків аварії на ЧАЕС. Чи не цим можна пояснити виснов� ки, зроблені нею, що, власне, не узгоджують� ся з відповідними висновками міністерств охорони здоров’я Білорусі, Росії та України. Згідно з прес�релізом МОЗ України (10.04.2003 р.) на початок 2002 р. у медичних закладах міністерства перебувало на обліку понад 2451,3 тис. осіб, які потерпіли внаслі� док Чорнобильської катастрофи, у тому числі 473,4 тис. дітей. Частка дорослих, визнаних хворими за результатами медичних оглядів, від 1987 р. зросла з 37,5 до 84,85%; учасників ліквідації аварії — з 21,8 до 93,5 %, серед ка� тегорій евакуйованих дорослих — з 42,7 до 89,6 %, тих, котрі мешкають на радіаційно забруднених територіях, — з 49,3 до 89,2 %. Стосовно дитячого населення, яке постраж� дало внаслідок аварії, показник погіршення здоров’я зріс у 1,9 раза і становить у серед� ньому 78,3%. У цьому документі підкрес� люється: «Серед основних хвороб, які визна� ються пов’язаними з наслідками аварії на ЧАЕС, переважають онкологічні та церебро� васкулярні, а також захворювання системи кровообігу та нервової системи». Наведемо лише кілька висновків згаданої міжнародної групи експертів. • Від радіаційного опромінення внаслідок аварії на ЧАЕС, яка сталася 20 років тому, в остаточному підсумку могло загинути до 4 тис. осіб. • Це була дуже серйозна аварія з великими наслідками для населення, особливо для здоров’я тисяч працівників, які опроміни� лися протягом перших днів й отримали надто високі дози, і тисяч людей, уражених раком щитоподібної залози. Загалом, од� нак, ми не виявили глибоких негативних впливів на здоров’я у решти населення у прилеглих районах і не можемо говорити про широке радіаційне забруднення, яке могло б і надалі створювати істотну загро� зу здоров’ю людей, за винятком кількох зон з обмеженим доступом до них. ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 456 • Бідність, хвороби, зумовлені способом життя, які набули поширення в країнах ко� лишнього Радянського Союзу, і проблеми психічного здоров’я створюють набагато більшу загрозу місцевим громадам, аніж радіаційне опромінення. • Серед евакуйованих людей та осіб, котрі мешкають на радіаційно забруднених тери� торіях (усього близько 600 тис.), приблиз� но чверть зрештою помре від спонтанного раку, не спричиненого опроміненням, по� в’язаним з Чорнобильською аварією, а ра� діаційно індуковане зростання онкохворих приблизно на 3% буде важко виявити. У статті академіка НАН України Д.М. Гро� дзинського [8] названо основні радіобіо� логічні ефекти, які спостерігаються у потер� пілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме: поява нестабільних і стабільних уш� коджень хромосом, виникнення мутацій та інтенсифікація процесів перекисного окис� нення ліпідів. На мою думку, «точно оцінити наслідки Чорнобильської аварії для здоров’я населен� ня України ми ще не вміємо, але зрозуміло, що вона негативно вплине на життя багатьох поколінь. Це виявиться у зниженні колектив� ного імунітету, зростанні кількості злоякіс� них захворювань, збільшенні «генетичного тягаря», ускладненні перебігу всіх відомих хвороб» [9]. У патогенезі перелічених недуг, гадаю, дедалі більшої ваги набуватимуть па� тогенні агенти. Оскільки серцево�судинні хвороби домі� нують у всьому світі, спочатку нагадаємо про погляди на цю проблему відомих представ� ників офіційної медицини. Свого часу голов� ний кардіолог СРСР академік Є.І. Чазов [10] так окреслив ключові наукові напрями, які, на його думку, визначатимуть успіх у бо� ротьбі з хворобами серця і судин наприкінці XX — початку XXI ст.: • розгортання фундаментальних досліджень на клітинному і молекулярному рівнях як головної умови, необхідної для з’ясування механізмів виникнення і розвитку серце� во�судинних хвороб та створення ефектив� них методів лікування і запобігання їм; • розробка нових методів діагностики на базі новітніх досягнень фізики, хімії, імуно� логії, біохімії та інших наук. Можна лише сподіватися, що медична бак� теріологія також потрапить до переліку ін� ших важливих для кардіології наук, бо ніде в цій проблемній праці не йдеться про роль вірусів і мікроорганізмів у патогенезі серце� во�судинних хвороб. Як не йдеться про це і в статті не менш титулованого російського ака� деміка А.І. Чернухи [11]. Детально розгляда� ючи зміни в серцево�судинній системі, він жодним словом не обмовився про можливу роль цих патогенів у розвитку судинних патологій. Аналізуючи етіологію серцево�судинних хвороб, зокрема атеросклерозу, інфаркту й інсульту, фахівці завжди згадують такі фак� тори ризику, як гіпертензія, високий рівень ліпідів і холестерину в крові, цукровий діа� бет, паління тощо. Але це мало що прояснює у розумінні природи цих хвороб. Мляво реа� гують наші медики також на повідомлення (переважно з�за кордону), що атеросудинні хвороби (АСХ) є наслідком «атак» опортуніс� тичних інфекцій. Разом з тим уже нагрома� джено значну кількість доказів причетності до запальних процесів у судинах, утворенні атеросклеротичних бляшок і тромбів низки збудників: штамів стрептококів, коксіел, хламідій, хелікобактера, мікоплазм, вірусів Коксакі і хвороби Марека, цитомегаловіру� су тощо. Серйозним доказом щодо цього є висока ефективність застосування антибіо� тиків у лікуванні багатьох серцево�судинних хвороб, спричинених бактеріями. Цікаво з’ясувати, як до біотичного чинни� ка розвитку серцево�судинних патологій ставляться вітчизняні медики? З цією метою я здійснив, так би мовити, неофіційне інтер� активне опитування знайомих лікарів, зде� більшого кандидатів і докторів медичних ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 57 наук, поставивши їм одне�єдине запитання: «Яка, на вашу думку, роль вірусів і бактерій у розвитку серцево�судинних хвороб?» За ха� рактером відповідей опитаних фахівців мож� на виділити дві основні групи. Першу, що� правда, менш численну, становлять учені та лікарі�практики, які або цілком заперечують причетність біотичного чинника до згаданих патологій, або відводять йому побічну роль. До другої ж групи належать фахівці, котрі стверджують: участь інфекцій у патогенезі АСХ їм відома і в своїй практиці, наприклад, лікуванні ревмокардитів і деяких інших хво� роб, вони застосовують антибактеріальні за� соби. Проте в результаті співбеседи, як і після ознайомлення зі спеціальною літературою, у мене виникло враження, що значна частина і цієї групи лікарів недостатньо глибоко усві� домлює проблему, але змушена враховувати концепцію інфекційного розвитку хронічних серцево�судинних хвороб. Прояви персистуючих в організмі інфекцій можуть бути різними, але вони обов’язково з’являються під впливом несприятливих еко� логічних умов. Так, американські лікарі якось ввели до медичного ужитку поняття «синдром хронічної втоми», що характеризує стан лю� дей після гострих інфекційних хвороб, спри� чинених вірусами герпесу, Епштейна—Барра, Коксакі, цитомегаловірусами тощо. Хвороб� ливий стан зазвичай минає за 2–3 тижні, але так буває не завжди. У разі слабкого імуніте� ту хвороба може прогресувати і навіть призве� сти до летальних наслідків. Серед згаданих бактеріальних патогенів особливу тривогу викликає хламідія. Впер� ше цей збудник, як причину гострої хвороби дихальних шляхів, було виявлено 1965 р. на Тайвані. У визначнику бактерій описано всього два види хламідій, які існують у трьох формах: персистуючі, елементарні та ретику� лярні тільця, відповідно, ПТ, ЕТ і РТ. Серед них саме ЕТ є своєрідними інфекційними спорами, здатними уражати ендотеліальні клітини і клітини епітелію. ЕТ звільняються під час лізису інфікованих клітин та виділя� ються хворим назовні з екскрементами, мок� ротою, слиною тощо. Збудник може поширю� ватися повітряно�крапельним шляхом, через забруднені предмети побутового вжитку, з водою тощо. Тривалий час ПТ і РТ можуть перебувати у клітинах хазяїна, нічим не ви� являючи себе, як малочутливі до систем за� хисту організму й антибіотиків. Це зумовлює складність діагностування інфекції, з одного боку, та низьку ефективність лікувально� профілактичних заходів — з другого. Час від часу хламідія активізується, роз� множується, експресуючи у хазяїна біосин� тез фібриногену, адгезинів та інших білків, відомих як фактори запалення, тромбоутво� рення й атеросклеротичного переродження судин. Недавно група співробітників зі шпи� талю Міхаелса (Торонто, Канада) шляхом за� раження кроликів хламідією пневмонії дове� ла, що інфекційний процес супроводжуєть� ся не тільки пневмонією й атеросклерозом аорти, а й жировим переродженням організ� му. Чи не цим можна пояснити факт, що се� ред людей —носіїв хламідій — часто зустрі� чаються товстуни? Чіткий зв’язок між ІqА — антитілами до хламідії пневмонії і розвитком КХС виявле� ний Девідом Страханом у шпиталі Св. Геор� гія при Медичній школі в Лондоні (1999 р.). Але ще раніше (1992 р.) Аллан Жор, який пра� цював у школі патології Вітветерсленда (ПАР), знайшов цього збудника в атероскле� ротичних бляшках коронарних судин серця за допомогою електронномікроскопічних дослі� джень. Відтоді різними науковцями, які за� стосовували електронну мікроскопію, методи� ки імуноцитохімічних досліджень і ПЛР�ре� акцію, було виявлено цей збудник в аорті, сонній, стегновій та інших артеріях. Зафіксо� вано випадки, коли колонізація хламідіями ендотелію аорти та інших артерій спричини� ла утворення аневризм (розрив внутрішньо� го шару судин). У разі генералізації інфекцій� ного процесу хламідій знаходять скрізь: у се� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 458 чостатевих органах, верхніх дихальних шля� хах, легенях, печінці, селезінці, кістковому мозку, лімфатичних вузлах [12]. Деякі зарубіжні вчені [13] доводять, що і в етіології алергічних хвороб, зокрема брон� хіальної астми, вирішальну роль відіграють хламідії або мікоплазми пневмонії. Виділя� ючи токсини і сенсибілізуючи організм свої� ми антигенами, вони можуть ускладнювати перебіг алергічних реакцій, зокрема астми, кропивниці, полінозів тощо. Доводиться констатувати: збудники ін� фекційних і паразитарних хвороб дедалі швидше поширюються серед людського за� галу. Це відбувається тому, що радіаційне і хі� мічне забруднення довкілля, нераціональне застосування антибіотиків і вакцин руйнує імунну систему. За таких умов хворобливий процес можуть спричинити не лише персис� туючі патогени, а й навіть банальні сап� рофітні організми, які живуть у кишечнику. Так, у тонкому його відділі міститься 105— 108 клітин (лакто� і біфідум�бактерії, еубак� терії, клостридії, порфиромонади, анаеробні коки та ін.). Та справжній «рай» знаходить для себе мікрофлора у товстому кишечнику, де скупчені астрономічні кількості цих істот — до 1011—1012 клітин/г вмісту. Крім звичайних сапрофітних бактерій, тут зустрічається дуже багато умовно патогенних (ентеробактерії, цит� робактер, клебсіели, протей, стафілококи, стрептококи, псевдомонади, дріжджі тощо). За норми кишкова мікрофлора виконує важ� ливі функції, наприклад, стимулює імунну систему, синтезує вітаміни і коліцини, але в разі порушення гомеостазу (причин для цьо� го надто багато) умовно патогенні бактерії мо� жуть зумовлювати хворобливі стани, зокрема дисбактеріоз, або дисбіоз. Поширенню інфекцій сприяє також зростання темпів ур� банізації, посилення міграційних процесів, вплив різноманітних психологічних та еколо� гічних стресів. Наскільки це серйозно, видно з давно відомого історичного факту: після відкриття англійцями острова Таїті в Тихому океані англійські, французькі, іспанські мо� реплавці полюбляли кидати якорі в затишних бухтах островів, згодом названих французь� кою Полінезією. Гостинні полінезійці, що ти� сячі років жили в ізоляції і не знали таких звичних для Європи інфекційних хвороб, як коклюш, кір, грип, вітряна віспа, сифіліс, ту� беркульоз, почали масово вимирати від них. Подібних прикладів можна навести чимало. Спинимося ще на одному. Пригадуєте, шанов� ний читачу, відкриття геологами садиби ста� рообрядців Ликових, загубленої у глухій си� бірській тайзі. Ажіотаж навколо цієї родини, відвідування її численними журналістами і те� левізійниками закінчились трагічно: внаслі� док занесення сюди звичайних для нас ін� фекцій майже всі Ликови вимерли. Певною мірою про актуальність проблеми поширення опортуністичних інфекцій свід� чать такі статистичні дані ВООЗ. Через неза� довільні санітарно�гігієнічні умови в країнах, що розвиваються (без Китаю), щороку хворіє на інфекційну діарею — 875 млн, аскаридоз — 900, нематодози — 800, трахому — 500 млн осіб. Упродовж останніх 25—30 років виявлено близько трьох десятків збудників нових інфекційних хвороб, серед яких такі одіозні, як легіонелла, нові штами патогенних псевдо� монад та віруси ВІЛ, Ебола, SARS, гепатитів, «курячого грипу» тощо. Ідеальні умови для реалізації епідемічного ланцюжка цих хвороб створюються у дитячих садках, школах, вищих навчальних закладах, трудових колективах, на дискотеках, де, як відомо, рівень санітарії та гігієни не вельми високий. У літературі повідомлялося про по� ширення хронічних хламідіозів й інших інфекційних хвороб серед двох третин і більше штату підприємства чи установи. Вважається, що хвороба і смерть людини є невідворотними у віці 60–90 років. Деякі вчені визначають біологічні межі людського життя у 110–120, хоча існують й оптимістичніші оцінки — 150 і більше років. Згадані межі три� валості життя є досить умовними. Про це ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 59 свідчить той факт, що первісна людина жила не більше 24—25 років. Упродовж історично документованого періоду розвитку людства середня тривалість життя зросла у кілька разів. У цьому плані доцільно навести дані екс� периментальної біології, які підтверджують, що одноклітинні організми можуть жити необмежено довго. На культурі клітин і тка� нин рослинних і тваринних організмів дове� дено, що й вони (якщо їх правильно живити і своєчасно вилучати відходи) також можуть жити дуже довго. Теоретичні розрахунки по� казують, наприклад, що серце і нирки люди� ни мають ресурс роботи на 500–800 років, але це можливо лише за умови відсутності ушко� джуючих екстремальних абіотичних факторів (температура, рН, тиск) та хвороботворних агентів (віруси, бактерії, мікроскопічні гриби, гельмінти). З повсякденного досвіду бачимо, що на будь�який організм діє комплекс нега� тивних соціальних, фізичних, хімічних і біоло� гічних чинників, які з часом руйнують його захисні системи. Інакше кажучи, у людини розвивається стан, що нагадує синдром набу� того імунодефіциту. Від надмірного оптимізму щодо можливо� стей подовження віку людини застерігають результати спеціальних досліджень, які об� ґрунтовують існування біологічних меж жит� тя індивідуума. Згадаймо хоча б деякі з них. Встановлено, що в кожній хромосомі спіраль ДНК має на одному кінці кодон, який визна� чає кількість разів поділу епітеліальних клітин. З віком «хвіст» ДНК вкорочується, і якщо це зачіпає смислову ділянку геному, то новоутво� рені клітини стають нежиттєздатними. 3 віком у клітинах накопичуються токсини, які ушкоджують геном, примушуючи його продукувати аномальні білки. Останні спри� чинюють ознаки старіння: зниження адаптив� ного потенціалу, швидкості поділу клітин, рівня імунітету, працездатності, ослаблення пам’яті, порушення метаболізму, появи гліко� лізованих білків та утворення диальдегіду — сильного клітинного токсину. Найчастіше ос� новою тих чи інших фізіологічних розладів стають порушення налагоджених взаємозв’яз� ків між окремими клітинами та системами організму. В одних випадках вони є результа� том надмірного, в інших — недостатнього про� дукування гормонів і медіаторів, у третіх — зу� мовлені підсиленням чи, навпаки, зниженням апоптозу клітин. Поділяючи твердження В.Ф. Гетманця [1], що хронічні або неепідемічні хвороби, зокрема онкологічні, серцево�судинні та інші, як і процеси прискореного старіння, здебільшого є результатом порушення го� меостазу, ушкодження організму шкідливи� ми чинниками, спираємося в основному, на такі постулати. Хронічні хвороби і передчасне старіння — результат спрацювання організму людини під впливом хвороботворних агентів (мікро� організми, віруси, ракові клітини, отрути, аутоінтоксикація, екстремальні умови дов� кілля). Перелічені чинники руйнують дедалі більше органел, клітин, тканин, органів і сис� тем. Результатом цих деструктивних про� цесів є атрофічні або гіпертрофічні явища: утворення кіст, пухлин, розвиток цирозу пе� чінки, склеротичних змін, некрозів, що при� зводить до зниження функціональних мож� ливостей органів і систем, порушення гомео� стазу організму. З часом настає момент, коли він втрачає здатність протидіяти навіть зви� чайним впливам навколишнього середовища і гине. Основним стримуючим механізмом щодо впливу на організм хвороботворних чинни� ків є імунна система. Чим менш ефективно вона функціонує, тим більше нагромаджуєть� ся в організмі бактерій, їхніх токсинів та інших шкідливих метаболітів. Тож недарма вважають, що будь�яка смерть — це наслідок ендогенного шоку, спричиненого потоком мікробних токсинів і продуктів розпаду клі� тин. Сучасна експериментальна медицина стверджує: в організмі не буває суто функці� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 460 ональних змін, за їх наявності водночас спо� стерігаються ті чи інші структурні зміни (на рівні молекул, органел, клітин, тканин, орга� нів, усього організму). «Чому ж тоді медики вважають, що більшість людей до самої ста� рості практично здорові і почуваються, за винятком розвитку у них час від часу гост� рих захворювань, нормально?» — запитує В.Ф. Гетманець. На його думку, офіційна ме� дицина не володіє концепцією і реальними можливостями лікування хронічних хвороб, бо часто не знає причин їхнього розвитку, не має ефективних методів й апаратури для ран� нього виявлення патології. Адже навіть су� часна комп’ютерна томографія не здатна від� різнити нормальні клітини від ракових. Як відомо, заходи профілактики інфекцій� них хвороб базуються на усуненні хоча б однієї з трьох ланок епідемічного ланцюга: джерела збудника; механізму його передачі; сприйнятливості людей до нього. Але, як уже зазначалося, цей підхід малоефективний за персистуючих інфекцій, чимала частина яких передається плодові ще під час вагітності або пологів. Очевидно, найрадикальнішим спо� собом розв’язання проблеми було б звільнен� ня організму від персистуючого патогена (па� тогенів). Проте нерідко це зробити або дуже важко, або взагалі неможливо. Це особливо стосується вірусів, зчеплених з геномом клі� тин хазяїна. Тому потрібні інші підходи. Го� ловним з них є підвищення здатності організ� му до знищення своїх ворогів: патогенів, ток� синів і метаболітів. Розробляючи засоби підвищення імуніте� ту, слід виходити з того, що організм дорос� лої людини оновлюється приблизно кожні півроку. Тобто впродовж доби в ньому відми� рає, руйнується і знову ресинтезується бли� зько 0,3—0,5 кг клітин, що перевищує об’єм структурних матеріалів, які надходять за цей час з їжею. За спостереженнями, у кожної людини існує дефіцит щонайменше 2—3 важ� ливих мікроелементів, хоча відомо, що для нормального функціонування їхня концент� рація в живих організмах здебільшого мусить бути на 2—3 порядки вищою, ніж у морській воді. Тож нерідко поштовхом до спалаху пер� систуючих інфекцій є зрив імунного захисту на тлі дефіциту в організмі певних біологіч� но активних речовин і хімічних елементів. У конкурентній боротьбі за необхідні ор� ганічні сполуки та хімічні елементи в хворо� му організмі перевагу мають мікроорганізми, бо їхній геном на 5—6 порядків менший, а швидкість розмноження приблизно на стіль� ки ж більша порівняно з клітинами людини. Саме тому мікроорганізми швидко пристосо� вуються до будь�яких змін зовнішніх умов і зазвичай виграють конкуренцію. Продемон� струвати їхні можливості щодо елімінації хі� мічних елементів певною мірою можна на такому прикладі. За підрахунками вчених, упродовж 3—5 годин уся маса мікроелемен� тів, що містяться у поверхневому шарі ґрун� ту (20 см), може пройти через асоціації мікро� організмів. Отже, дефіцит мікроелементів та інших біологічно активних речовин в організмі, який поглиблюється внаслідок спалаху роз� множення популяції патогена, послаблює життєдіяльність клітин людини, призводить до їхнього апоптозу. Наприклад, нестача цин� ку гальмує синтез білків, супресує імунні клітини, селену — також, йоду — пригнічує роботу щитоподібної залози й енергетичний обмін, кальцію та цинку — функцію підшлун� кової залози, магнію — серцеву і функцію нервової системи, кальцію і магнію — утво� рення кісткової тканини, глюкози — мозку, вітамінів Р і С — судин і т.п. Ще років 100 тому серед населення часто зустрічалися хво� роби, спричинені дефіцитом вітамінів (цин� га, бері�бері, пелагра тощо), повноцінних білків — хвороба кашіорі та ін. Нині завдяки підвищенню рівня життя і медичної культу� ри ці хвороби в гострій формі виявляються рідко. Однак у населення навіть благополуч� них країн у прихованій формі спостерігають� ся гіповітамінози С, Е, Р, А, Д, групи В, фо� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 61 лієвої кислоти та ін. Що ж до оптимального надходження в організм усіх необхідних мак� ро� і мікроелементів, то його немає, мабуть, у жодного жителя Землі. Стосовно персоналу, що працює на хімічних заводах, АЕС, у Зоні відчуження ЧАЕС, зоні безумовного відселення, та людей, котрі по� терпають від хронічного впливу джерел внутрішнього і зовнішнього іонізуючого оп� ромінення, то питання харчування та опти� мального забезпечення населення вітамінами, коензимами і мінералами набуває надзвичай� ної актуальності. Адже належна кооперація імунних клітин (Т� і В�лімфоцити, макрофа� ги, нейтрофаги) можлива лише за оптималь� ного їх живлення та регуляції з боку нейроен� докринної системи. На мій погляд, з великої кількості пато� генів найбільшу небезпеку для людей, що мешкають у зоні радіоактивного або хімічно� го забруднення, становлять внутрішньоклі� тинні паразити: спірохети, трепонеми, бо� релії, лептоспіри, рикетсії, хламідії, мікоплаз� ми, туберкульозна паличка, токсоплазми, лямблії та ін. Оскільки цикли розвитку збуд� ників цих хвороб пов’язані з внутрішньоклі� тинним паразитуванням, вони добре захи� щені від лейкоцитів і хіміотерапевтичних за� собів, тому здатні до тривалої персистенції в організмі, час від часу генеруючи вогнища інфекції і забираючи багато людських життів. Саме з активізацією опортуністичних ін� фекцій слід пов’язувати розвиток різноманіт� них хронічних патологій із запальними про� цесами і деструктивними явищами в організ� мі людей, котрі постраждали від гострої променевої хвороби, носіїв ВІЛ інфекції або осіб, які зазнали впливу діоксинів, тощо. Як уже підкреслювалося, істотною причи� ною безпорадності медицини, насамперед у лікуванні хронічних хвороб, є недооцінка впливу на здоров’я опортуністичних пато� генів. Отже, вибираючи стратегію, тактику і конкретні схеми терапії, лікар має виходити з цього факту і зробити все від нього залеж� не, щоб мобілізувати організм (імунну сис� тему, ентеральний і лізосомальний механіз� ми) для захисту від атаки різноманітних па� тогенів та злоякісних клітин. У разі збере� ження в організмі критичної маси стовбуро� вих клітин це досягається такими способами: • корекція вмісту дефіцитних для конкрет� ного організму речовин й елементів, не� обхідних для оптимального метаболіз� му, — з метою швидкого відновлення клітин, тканин, органів та імунної систе� ми загалом; • втілення комплексу заходів, спрямованих на протидію опортуністичним патогенам, ліквідацію запальних і деструктивних явищ. Зауважу, що задекларовані в цій статті під� ходи не виключають застосування інших тра� диційних і нетрадиційних лікувально�про� філактичних схем, усе залежить від компе� тентності лікаря і мистецтва лікування. На підставі емпіричного досвіду люди ще з часів видатного ученого Абуалі Ібн Сіни знали про оздоровчий ефект молочнокислих продуктів. З метою боротьби з передчасною старістю І.І. Мечников пропонував застосо� вувати культури молочнокислих бактерій. Серед корисних бактерій є й такі, яким влас� тивий біосинтез літичних ферментів, спро� можних лізувати ті чи інші патогенні й умов� но патогенні бактерії без будь�яких негатив� них наслідків для здоров’я людини. На мою думку, таким препаратам належить велике майбутнє [14]. Давньоіндійська мудрість гласить: «Немає хвороби, яку не можна було б вилікувати за допомогою рослин». Воістину невичерпним джерелом дієтичних, лікарсько�профілак� тичних засобів є культурні та дикорослі рос� лини. І це не випадково, адже світ флори, порівняно з фауною, пройшов незрівнянно тривалішу і складнішу еволюцію, впродовж якої багаторазово зазнавав впливу екстре� мальних явищ: спалахів сонячної активності, вибухів наднових зірок, дії радіації, високих ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 462 і низьких температур, хімічних речовин, що виділялися у періоди вулканічної діяльності. Згадані природні катаклізми сприяли інфор� маційному збагаченню геному, зокрема адап� тивного потенціалу рослин, зумовили у них здатність до синтезу широкого спектра біо� логічно активних органічних речовин пер� винного і вторинного метаболізму. В арсеналі рослинних метаболітів, які володіють ліку� вально�профілактичними і протекторними ефектами за будь�яких хвороб і шкідливих впливів, є білки, пектини, інулін, сапоніни, дубильні речовини, флавоноїди, слизи, кума� рини, олії, вітаміни, мікроелементи, ензими, гормони. Одні з них уповільнюють усмокту� вання важких металів і радіонуклідів у шлун� ково�кишковому тракті; інші зв’язують чи абсорбують і виводять з організму токсини; сприяють відновленню функції печінки, підшлункової та інших залоз внутрішньої секреції; захищають кровотворну, імунну, серцево�судинну і нервову системи від ком� плексної дії шкідливих чинників довкілля. Окрім низки офіцінальних лікарських пре� паратів (пуринові нуклеозиди, акрідини та їхні похідні, сірковмісні амінокислоти, бета� каротин, токоферол, хлорофіл тощо), імуно� модулюючі й антимутагенні властивості ма� ють біологічно активні сполуки, що містять� ся у білокачанній капусті, редисі, цвітній капусті, броколі, зеленому перці, імбирі, а також у винограді, баклажанах, яблуках, м’яті, цибулі, зеленому чаї і морепродуктах. Гадаю, якби не ефективна робота медиків і домінування в раціоні населення морепро� дуктів, то після атомного бомбардування в Японії загинуло б не 130 тис., а значно більше людей. Перспективним джерелом цінних біо� логічно активних речовин, зокрема й таких, що виявляють онкостатичні ефекти, є водо� рості, особливо морські. Виражені антиокси� дантні властивості мають сірковмісні орга� нічні речовини (цистеїн, цистин і метіонін, аскорбінова кислота, вітаміни Е, А та їхні по� передники — каротиноїди, флавоноїди і гру� па ферментів�антиоксидантів). Останні зво� дять до мінімуму концентрацію супероксид� ного радикала, перекису водню і синглетно� го кисню в клітинах, різко зменшують утво� рення одного з найтоксичніших радикалів — ОН –. Резюмуючи викладені вище відомості, можна зробити певні узагальнення: • світ мікроорганізмів виступає дволиким Янусом: з одного боку, без нього неможливі ні існування біосфери, ні розвиток біотех� нологій, а з другого — це грізний і підступ� ний ворог людини, тварин і рослин; • між вірусами і бактеріями та організмом людини ніколи не припиняється напруже� на боротьба, однак на сторожі здоров’я сто� ять природні складні системи імунного за� хисту, активність яких змінюється у про� цесі онтогенезу і які зазнають негативного впливу техногенних чинників; • у захворюваннях людей дедалі більшу роль перебирають на себе персистуючі інфекції — основні призвідники численних хроніч� них хвороб, зокрема серцево�судинних, онкологічних тощо, які офіційною медици� ною вважаються незаразливими; • у разі ослаблення захисних сил організму гору в цій боротьбі завжди беруть мікро� організми, віруси, гельмінти і пухлинні клітини, з фатальними для людини на� слідками; • чинна медична статистика адекватно не відображає реального стану захворюва� ності та причин смертності населення у світі і в Україні, тому потребує перебудо� ви на нових концептуальних засадах; • боротьба з опортуністичними патогенами, зокрема персистуючими в організмі люди� ни, передбачає адекватні стратегію і такти� ку, які відрізняються від боротьби зі збуд� никами гострих інфекцій; • під час переливання крові, трансплантації органів та контакту із хворими можливе інфікування людей не лише вірусами ге� патиту та ВІЛ, а й цілою низкою інших па� ISSN 0372�6436. Вісн. НАН України, 2006, № 4 63 тогенних мікроорганізмів і вірусів, що мо� жуть персистувати в організмі донора; • із середовища персистуючих інфекцій час від часу з’являються збудники нових ін� фекційних хвороб, агресивний потенціал яких набагато вищий. Отже, стратегія боротьби з опортуністич� ними інфекціями є надзвичайно актуальним двоєдиним завданням сучасної гуманітарної медицини: звільнення організму від патоге� нів і втілення комплексу заходів щодо зміц� нення його захисних сил. 1. Гетманец В.Ф. Секреты сверхдолголетия. — Харь� ков: ОАО Модель Вселенной, 2003. — 372 с. 2. Ильинских Н.Н., Ильинских И.Н., Бочаров Е.Ф. Ци� тогенетический гомеостаз и иммунитет. — Ново� сибирск: Наука, 1986. — 256 с. 3. Immunology of Infections Diseases / Ed. S.H.E. Kauf� mann, A. Sher, R. Ahmed. — Spring�Verlag, 2001. — 560 p. 4. Медицинская микробиология, вирусология и им� мунология: Учебник / Под ред. А.А. Воробьева. — М.: Мед. информ. агентство, 2004. — 691 с. 5. Багнюк В.М., Антоненко В.Т., Горшевікова Е.В., Міщенко Ю.М. Експериментальне обґрунтування застосування препарату бактеріолітичних фер� ментів для регуляції кишкового дисбактеріозу // Доп. АН УРСР. — 1991. — № 4. — С. 131–135. 6. Новикова О.Н., Полякова Г.П. Инфекционная пато� логия плода и новорожденного. — М.: Медицина, 1979. — 204 с. 7. Прес�реліз МОЗ України. Чорнобиль: медичні на� слідки (18 років після аварії) від 13.04.2004 року. 8. Ризики від радіонуклідного зараження довкілля / / Бюл. екол. стану Зони відчуження та зони безу� мовного (обов’язкового) відселення. — 2000. — № 18. — С. 27–39. 9. Багнюк В.М. Екологічні проблеми атомної енер� гетики // Надзвич. ситуація. — 2000. — № 11. — С. 45–47. 10. Чазов Е.И. Сегодня и завтра науки о сердце. — М.: Знание, 1984, вып. 6. — С. 3–8. 11. Чернуха А.И. Микроциркуляция сердца. — М.: Знание, 1984, вып. 6. — С. 9–12. 12. Joseph Ngen, Sandeep Gupta. Ch. Pneumontae and Atheroscleros’s: causal or coincidental link? // ASM News. — 2000. — 66, № 12. — P. 732–737. 13. Hoyle B. Bacterial lung infections may be common in asthmatics // Там само. — 2002. — 68, № 9. — P. 419– 420. 14. Багнюк В.М. Перспективи медичного застосуван� ня бактеріолітичних ферментних препаратів // Наук. досягнення і проблеми виробництва лікарських засобів. — Харків: ЦНДЛЗ, 1995. — С. 44. В. Багнюк УМОВНО ПАТОГЕННІ ІНФЕКЦІЇ: ЯК ЇМ ПРОТИДІЯТИ Р е з ю м е Завдяки розвитку біологічної і медичної науки більшість інфекційних хвороб, через які у минулі сто� ліття гинули мільйони людей, подолано. Проте части� на давно відомих інфекцій і тих, що з’явилися недав� но, продовжують завдавати великої шкоди здоров’ю населення. Сьогодні особливого значення набули пер� систуючі в організмах умовно патогенні (опортуніс� тичні) агенти, для боротьби з якими у наш техноген� ний час необхідно виробити іншу тактику. Саме ця проблема розглядається у пропонованій статті. V. Bagnyuk CONDITIONALLY PATHOGENIC INFECTIONS: HOW TO COUNTERACT THEM Summary Due to biological and medical science development the most infectious diseases causing death of million people in the past centuries have been conquered. However some old and recent infections continue causing damage to population health. Nowadays persisting conditional pathogenic (opportunistic) agents have become of major importance. A new policy should be developed to fight these agents in our man�caused age. This problem is re� viewed in the article.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-2009
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0372-6436
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T17:59:44Z
publishDate	2006
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Багнюк, В. 2008-09-08T10:39:14Z 2008-09-08T10:39:14Z 2006 Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти / В. Багнюк // Вісн. НАН України. — 2006. — N 4. — С. 52-63. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2009 Завдяки розвитку біологічної і медичної науки більшість інфекційних хвороб, через які у минулі сто ліття гинули мільйони людей, подолано. Проте части на давно відомих інфекцій і тих, що з’явилися недав но, продовжують завдавати великої шкоди здоров’ю населення. Сьогодні особливого значення набули пер систуючі в організмах умовно патогенні (опортуніс тичні) агенти, для боротьби з якими у наш техноген ний час необхідно виробити іншу тактику. Саме ця проблема розглядається у пропонованій статті. Due to biological and medical science development the most infectious diseases causing death of million people in the past centuries have been conquered. However some old and recent infections continue causing damage to population health. Nowadays persisting conditional pathogenic (opportunistic) agents have become of major importance. A new policy should be developed to fight these agents in our man caused age. This problem is re viewed in the article. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Статті та огляди Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти CONDITIONALLY PATHOGENIC INFECTIONS: HOW TO COUNTERACT THEM Article published earlier
spellingShingle	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти Багнюк, В. Статті та огляди
title	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти
title_alt	CONDITIONALLY PATHOGENIC INFECTIONS: HOW TO COUNTERACT THEM
title_full	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти
title_fullStr	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти
title_full_unstemmed	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти
title_short	Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти
title_sort	умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти
topic	Статті та огляди
topic_facet	Статті та огляди
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/2009
work_keys_str_mv	AT bagnûkv umovnopatogenníínfekcííâkímprotidíâti AT bagnûkv conditionallypathogenicinfectionshowtocounteractthem

Умовно патогенні інфекції: як їм протидіяти

Institution

Ähnliche Einträge