Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський літопис |
|---|---|
| Дата: | 1999 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
1999
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201206 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина / І. Савченко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 96-102. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859741485024411648 |
|---|---|
| author | Савченко, І. |
| author_facet | Савченко, І. |
| citation_txt | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина / І. Савченко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 96-102. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський літопис |
| first_indexed | 2025-12-01T18:45:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ірина Савченко
ДИМИГРШ РОСТОВСЬКИЙ (ТУПТАЛО)
І ЧЕРНІГІВЩИНА
Один із дослідників історії православної церкви назвав Димитрія
Ростовського “найсвітлішою особистістю у церковному світі XVIII століття”.1
Доля була неприхильною до цієї цілісної і самозаглибленої особистості:
прагнучи до невпинного самовдосконалення, до серйозної наукової праці в
монастирській келії, почуваючись сином своєї поганьбленої і приниженої землі,
Димитрій змушений був доживати віку в далекому і холодному Ростові,
виконуючи волю царя Петра І.
Тривалий час, оцінюючи життя і діяльність Димитрія Ростовського, вчені
сходилися на висновку про те, що справжнім подвигом життя Святителя стала
його діяльність на посаді Ростовського митрополита. На думку І. Шляпкіна,
першого біографа Святителя, якби Димитрій не став митрополитом і не діяв у
час великої епохи перетворень, то і слово його не отримало б тієї високої оцінки,
якою воно користувалося серед народних мас.2 Нам здається, що правомірність
такого твердження справедлива лише стосовно поцінування Димитрія
Ростовського російською церквою і російською суспільністю. В Україні його
праця над Четьями-Мінеями була визнаною ще до його переїзду в Московію.
Так само значною і змістовною була його діяльність щодо розбудови
українського монастирського руху. Димитрій Ростовський належав до тієї
групи українських церковних діячів, яку представляють Інокентій Гізель,
Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський.
Народився Данило Туптало у грудні 1651 р. у Макарові в сім’ї українського
шляхтича, козацького сотника Макарівської сотні Київського полку Сави
Григоровича Туптала. День народження точно невідомий, припускають, що
це могло бути 11 грудня - в день пам’яті Даниїла Столбника або 17 грудня - у
день пророка Даниїла. Початкову освіту отримав у сім’ї, продовживши її у
Києво-Могилянському колегіумі.
Отримавши виховання у релігійній родині, в якій сповідувалися морально-
етичні засади православ’я, рано відчувши смак книжної праці, Данило
вирішив присвятити все своє життя служінню Богові. Тож у віці сімнадцяти
років, за згодою батьків, він приймає у Київському Кирилівському монастирі
чернечий постриг і нове ім’я - Димитрій. Утверджений в благочесті, просвітлений
вірою і озброєний знаннями, все своє подальше життя він присвятить захисту
православної віри, охороняючи її від спотворень і різночитань. Саме у
Кирилівському монастирі під керівництвом свого колишнього вчителя Мелетія
Дзика, “...достойного наставника Димитрія Туптала, якому він передав і
мистецтво своє говорити і писати тією мовою, яку знаходимо і якою
захоплюємося у Димитрія”,3 молодий монах почне проповідницьку діяльність.
У 1675 р. Чернігівський архієпископ Лазар Баранович, визначною рисою
якого, як загалом усіх талановитих людей, було уміння знаходити здібних
помічників і колег, пропонує Димитрію посаду проповідника. Ця посада була
96 Сіверянський літопис
запроваджена Лазарем Барановичем за прикладом Києво-Печерської лаври.
Він вважав, що посідати її може лише людина з вищою богословською освітою,
яка відзначається даром слова, знанням Святого Письма та патеристичних
творів. З 23 травня 1675 р. і аж до серпня 1677 р. Димитрій перебував у
Чернігові, проповідуючи в Чернігівському Успенському соборі та інших
церквах Чернігівської єпархії.
Наприкінці 1675 р. Лазар Баранович висвятив молодого інока на
ієромонаха. У подальшому житті Димитрій буде зобов’язаний відомому
церковному ієрарху як моральною підтримкою, так і всіляким сприянням у
здобутті загальноцерковного і загальносуспільного визнання. На нашу
думку, саме освітянська діяльність Чернігівського архієпископа, який заснував
школу спочатку у Новгороді-Сіверському, а потім переніс її до Чернігова,
намагаючись перетворити на колегію, пізніше допоможе Димитрієві у справі
розбудови ростовської школи. Також саме від Лазаря Барановича, “людини
житейської поміркованості”4, Димитрій навчився вміло приховувати свої
справжні політичні симпатії та розумно використовувати їх. Чернігівський
архієпископ відкрито проповідував, що треба йти за Москвою, але вимагати
при цьому від неї церковної автономії і не поступатися власними політичними
свободами. “Він (Лазар Баранович - І. С.) примирював різнорідні, постійно
суперечливі інтереси малоросів і великоросів, з одного боку, схиляв малоросів
до могутньої і єдиновірної Москви, з другого, - схиляв царя до милостивого
ставлення до багатостраждального малоросійського народу (свідченням такої
політики Лазаря Барановича може бути лист, написаний ним до російського
царя у грудні 1668 р., у якому архієпископ просить того взяти Україну під свій
захист, ліквідувати владу воєвод і повернути старі, часів Хмельницького,
порядки)5 і до збереження його духовних прав на вільне облаштування
громадських і церковних справ”.6 На жаль, всі намагання Барановича уберегти
рідну церкву від зазіхань великоросів виявилися марними, адже суперечили
прагненням Москви, “яка хотіла якомога тісніше прив’язати до себе країну,
що втрапила під її владу”.7
Отже, з 1675 і аж до 1700 р. життя Димитрія лише з невеликими паузами
було пов’язане з Чернігівською єпархією, яка після відновлення у 1649 р.
перебувала на піднесенні.
Майже відразу по прибутті Димитрія Туптала до Чернігова у 1675 р. Лазар
Баранович звернувся до молодого проповідника з пропозицією упорядкувати
збірник оповідань про чудеса, пов’язані з іконою Божої Матері, що належала
Чернігівському Іллінському монастиреві. Димитрій почав працювати над
книгою, яка стала його першим літературним твором. Він сам зазначав, що
укладав “Руно орошенноє” з “послушания” і керувався при цьому вже
відомими сказаннями про чудеса, ретельно збираючи і вивчаючи їх.
У 1677 р. робота над книгою була завершена, і в Новгород-Сіверській
друкарні збірник побачив світ під назвою “Чуда Пресвятои и Пребла-
гословеннои Дъвы Маріи дьючіися огь образа еи чудотворного въ Монастыру
св. славного Пророка Иліи Черньговскомь”. У 1683 р., у доповненому і
частково переробленому вигляді, з’явилося друге видання книги під назвою
“Руно орошенное, пречистая и преблагословенная Дева Мария, или Чудеса
образа пресвятыя Богородицы, бывшия в Монастыре Ильинском Черни
говском”.
У своїй історичній праці автор робить спробу описати всі відомі йому чудеса
Сіверянський літопис 97
від Іллінського образу Божої Матері, що був написаний у 1658 р. (про що
свідчив напис під іконою) монахом Геннадієм (в миру - Григорій Костян
тинович Дубенський) і знаходився в Іллінському монастирі та прославився
знаменнями і чудесами, які відбувалися, починаючи з 1662 р. Димитрій
Туптало розповідає про кожне чудо дуже докладно, вказуючи, де і коли воно
відбулося, називаючи імена і прізвища людей, що отримали зцілення від
чудотворної ікони. Книга містить, зокрема, цікаві відомості з історії монастиря
й старого Чернігова загалом.8 Книга Димитрія витримала сім видань. Велику
популярність збірника можна пояснити двома причинами. По-перше, автор
вдало підібрав матеріал про чудеса від чернігівської ікони Божої Матері, добре
відомі не тільки у Чернігівській єпархії: багато богомольців, що мандрували
до Києва і проходили через Чернігів, вважали за священний обов’язок
поклонитися образу Божої Матері. По-друге, на популярність книги вплинув
і авторитет молодого проповідника серед священнослужителів та прихожан.
У 1677 р. Димитрій отримав дозвіл Лазаря Барановича на поїздку до
Новодворського Успенського монастиря, що знаходився поблизу білоруського
міста Пінська і в якому передбачалися церковні урочистості з нагоди
перенесення ікони Божої Матері зі старої церкви у нову. Познайомившись у
Новодворі з ігуменом Віленського Святодухового монастиря Климентієм
Тризною та Білоруським єпископом Феодосієм Василевичем, Димитрій на їх
прохання деякий час проживає спочатку у Вільні, а потім у Слуцьку.
Лише на початку 1679 р. Димитрій повернувся в Україну і оселився у
Батуринському Миколаївському Крупицькому монастирі, ігуменом якого був
Феодосій Гугуревич.
У серпні 1681 р. Димитрія запрошують на посаду ігумена Максаківського
монастиря (неподалік с. Максаки Менського району), яку до нього з 1665 р.
займав Єремія Ширкевич, що уславив себе серйозними будівничими роботами.
Лише зваживши, що Максаківська обитель завдяки своїй віддаленості від
великих міст може сприяти його прагненню до усамітнення, Димитрій
погодився на це призначення. На висвяченні на ігуменську посаду Лазар
Баранович сказав, звертаючись до нього: “Да благословит вас Господь Бог
не только игуменством, но по имени Димитрия желаю вам митры. Димитрий
да получит митру .9
У 1682 р. за бажанням I. Самойловича, який походив з духовенства,
поважав духовних осіб і покровительствував монастирям, Димитрій був
переведений з Максаківської обителі настоятелем у Батуринський Крупицький
монастир на місце Феодосія Гугуревича і 1 березня прийняв посаду.
Миколаївський Крупницький монастир, заснований ще за часів Київської
Русі, був відновлений у другій половині XVI ст. інокинею Мокриною вже “по
давнем міста сего запустінии, зд і сама жила в пустині долгое время при
церкви малой, деревянной, зіло ветхой и опустілой, стоявшей на том м іст і,
гд і теперь яблонь большая при алтарі трапезном. По той инокині Макрині
стали иноки зд і жити и по малу місто распространяти и монастирь заводити”,
як зазначав Димитрій у монастирському синодику.10 У напрестольній
Євангелії (сторінка, на жаль, була втрачена) він робить власноручний запис
про чудесну подію, що дала назву самому монастиреві: у час татарського
нападу втікачам, які переховувалися у тій місцевості і знемагали від голоду,
була послана небесна їжа, вона падала з неба у вигляді крупи - звідси і
Крупицький монастир.11
98 Сіверянський літопис
Батуринська обитель славилася своїми подвижниками благочестя, одним
з яких був ігумен і схимник Ісаакій, що помер у 1677 р. Над місцем його
поховання Димитрій зробив віршовий напис, де прославив працелюбного,
розумного і смиренного наставника, якого можна вважати святим, адже тіло
його залишилося нетлінним.
Крупицький монастир на той час був центром зносин українського
духовенства з Московським патріархатом. В обителі, якою керував Димитрій,
зупинялись духовні особи, що для отримання аудієнції у гетьмана приїздили
з різних куточків України, Московії, Польщі, Греції. Тож можемо припустити,
що Димитрій був поінформований про всі політичні та церковні події. Він
поділяв властиву для тодішнього українського духовенства тривогу з приводу
московських вимог про повну покору України не лише у політичних, але і в
церковних справах.
Протягом березня 1682 - жовтня 1683 рр. Димитрій зазначає у “Діарії” -
щоденнику, який почав писати ще у 1668 р., - тільки факти постриження та
дні смерті своїх знайомих. Численні постриження (у щоденнику їх згадано 1412)
свідчать, що батуринський ігумен користувався великою повагою серед
парафіян. Сам Димитрій з особливою любов’ю ставився до своїх постри-
жеників, вважаючи дні постригу іноків визначними днями свого життя.
Однак управління Батуринським монастирем було недовгим: у жовтні
1683 р. він склав із себе обов’язки ігумена і в квітні 1684 р. переїхав у Київ до
Печерського монастиря як проповідник Печерської лаври. З цього часу і аж до
1686 року Батуринська обитель залишалася без настоятеля. У січні 1686 р.,
приїхавши до Батурина разом з архімандритом Києво-Печерської лаври
Варлаамом Ясинським, Димитрій на прохання І. Самойловича повторно з
лютого 1686 р. “сів на ігуменство” Батуринського монастиря “...по волЪ и
указу властей духовных и світских”13. Його перебування на цій посаді
знаменувалося подіями, що зміцнили престиж обителі. Димитрій зміг отримати
для монастиря частину мощів святої Великомучениці Варвари, завів церковний
синодик для регулярного поминання померлих царів, патріархів, митро
политів, архієпископів, єпископів та настоятелів цього монастиря.
Під час поїздки до Москви у 1689 р. Туптало отримав жалувану грамоту
царів Іоана та Петра Олексійовичів, датовану 11 березня, яка підтверджувала
попередню - від Олексія Михайловича, видану ігумену Ісихею на всі володіння
та угіддя, надані монастиреві різними гетьманами. За ігуменства Димитрія за
монастирем було закріплено володіння по річках Сейму, Ромні, Куті, Ушуруні,
пущі з бортями, сінокоси, озера, ліси, 10 млинів, поля і сади.14 А у лютому
1691 р. монастир отримав від гетьмана І. Мазепи “житные торги”, тобто
можливість збирати податок з торговців хлібом у Батурині.
Доброчинності монахів та їх настоятеля приваблювали багатьох щедрих
паломників, які шукали у Крупицькому монастирі благословіння, наста-
новчого слова і своїми великими пожертвами покращували матеріальне
становище обителі. Загалом час настоятельства Димитрія у Батуринському
монастирі був найщасливішим для обителі.15
Треба зазначити, що Димитрій ніколи не забував про матеріальні потреби
підпорядкованих йому монастирів: під його керівництвом господарські справи
всіх обителей, у яких він був настоятелем, процвітали.16 Починаючи свою
дільність на посаді ігумена, Димитрій мав гарний приклад для наслідування
Сіверянський літопис 99
в особі того ж таки Лазаря Барановича, який, провівши більшу частину свого
життя в знаменитих обителях Києва і люблячи монастирське життя, докладав
багато зусиль до будівництва та облаштування монастирів Чернігівської
єпархії, які у час його вступу на посаду лежали в руїнах.
У лютому 1690 р. Димитрій оселяється у скитку біля церкви Святого Миколи,
де у 1691 р. облаштовує для себе келію (у гетьмана Г. Розумовського вона
зберігалася, але пізніше була продана у приватні руки)17, про яку у діарії
писатиме: “Соорудил я себе келию новую в пустыне для спокойнЄйшаго
писания житий святых”.18 Роботі над укладанням збірника житійних текстів
допомагала і монастирська бібліотека, у якій, зокрема, зберігалася Острозька
біблія 1581 р. і було багато латино- і польськомовних книг, зібраних
настоятелями обителі - випускниками Київського колегіуму.19 У наступному
1692 році Димитрій зовсім залишає ігуменство “для спокойнаго пребывания и
писания житий Святых”.20 Протягом року він ще залишається у Батуринському
монастирі, а в травні 1693 року переїздить до Києва.
Той факт, що Димитрій залишив ігуменство, не зовсім сподобався
Варлаамові Ясинському, на той час вже Київському митрополитові. 29 квітня
1692 р. він через посередництво Інокентія Монастирського, ігумена Києво-
Кирилівського монастиря (1681-1697), пропонує гетьманові І. Мазепі
запровадити в Батурині гетьманську протопопію, а в монастирі - архімандрію,
призначивши архімандритом Димитрія, з підпорядкуванням йому Глухів-
ського та Максаківського монастирів21; про реакцію Мазепи на цю пропозицію,
на жаль, нічого невідомо.
У червні 1697 р. Димитрій був призначений архімандритом одного з
найдавніших чернігівських монастирів - Успенського Єлецького - “...дабы
таковый благоразумный и трудолюбивый муж, паче же речши, светильник,
не был сокрыт под спудом...”22. Єлецький монастир виник ще в XI ст. На
початку XII ст. у ньому був збудований Успенський собор, а у XVI -XVII ст. -
келії, дзвіниця та трапезна. Попередниками Димитрія на цій посаді були Лазар
Баранович (1653-1669), Іоаникій Галятовський (1669-1688), за сприяння якого
монастирська бібліотека перетворилася на велике книгосховище, Феодосій
Углицький (1688-1696) та Іоан Максимович (1696-1697). “...У час правління
цих настоятелів Єлецький монастир сіяв красою і славою. Пізніше його
значення почало падати, і майже разом із згаданими особами зустрічаються
на посаді Єлецького архімандрита, переважно з початку XVIII століття, уже
й такі особи, життя і діяльність яких має більше негативних сторін, ніж
позитивних,” - зазначав П. Добровольський.23
Турбуючись про добробут Єлецького монастиря, який за Феодосія
Углицького потерпав від “скудости... як в запасах хлебных, так и в дро
вах...”24, Димитрій влаштовує млин біля села Копачева, для збільшення
прибутковості монастиря здобуває від гетьмана І. Мазепи дозвіл (22.05.1698)
тримати на чернігівській та авдіївській монастирських поромних переправах
на продаж горілку. На прохання ігумена гетьман також закріпив за
монастирем усі його володіння з докладним їх переліком, зокрема села Авдіївка,
Горбов, Серединка, Надинівка, Копачев та ін. (універсал 1.06.1699).
Монастирські землі, що віддавалися в оренду приватним особам, давали такий
прибуток, що ним окупалося не тільки утримання братії, але і з’явилася
можливість робити значні заощадження, на які можна було купувати нове
майно та земельні угіддя.
100 Сіверянський літопис
Взимку 1697-1698 рр. на Чернігівщині після неврожаю був сильний голод25,
який супроводжувався великою смертністю. Через інока Феофана Димитрій
купував за кордоном хліб для монастирських селян і годував у обителі за свій
рахунок усіх бідних, вважаючи своїм обов’язком надавати світським людям
матеріальну допомогу, яка трактувалася як вираз братньої любові, що
відкривала шлях до спасіння.26
Димитрій звернув увагу і на покращення побуту монастирських селян. На
його прохання гетьман І. Мазепа видав два універсали. В одному з них,
датованому 24 травня 1698 р., він підтвердив, “абы въежжии полковие не
вимогали грошей жадным способом... и збитков жадных над жителями
тамошними чинити не важилися; козаки, в селах монастирских живучие, абы
кгрунтов монастирских власних купленних, албо еким инним правом слушним
набитих, не сміли себі займовати и ними користовати, а тие кгрунта, якие
неслушне позаимовали, жеб монастирови зповертали конечне...”.27
При від’їзді з Чернігова Димитрій залишив власноручну записку про здачу
обителі. Із залишеної монастирської звітності видно надзвичайну турботу
ігумена про збереження монастирського майна і точність у веденні монастир
ських справ. У записці, датованій 17 вересня 1699 р., Димитрій зазначає, де і
скільки посіяно було жита, скільки коней, корів та іншої худоби і птиці
вирощувалося у монастирі, перераховує все церковне начиння, книги
(“Прибыла книга до трапезы житій святых...по небожчику Іннокентію дякову:
Прибыла до церкови книга устав”28). Казна Єлецького монастиря за Димитрія
не зменшилася, а зросла, тому що були зроблені пожертви від козацького
старшини і самого гетьмана, який вніс 300 золотих. Прийнявши в 1697 р. 100
битих талярів, Димитрій при здачі монастиря залишав 1000. Святитель постає
справжнім господарем монастиря, який турбувався не лише про молитву, але
і про повсякденні людські потреби.
На пам’ять про Святителя Єлецький монастир отримав у березні 1893 р.
часточку святих мощів правої руки Димитрія Ростовського.
У 1698 р. Димитрій прийняв під свою опіку ще й Спасо-Преображенський
монастир у Новгороді-Сіверському, куди 17 вересня 1699 р. був переведений
на місце Михайла Лежайського, що керував монастирем з 1670 р. Цей монастир
Чернігівської єпархії став останнім у біографії Димитрія, який він очолював як
настоятель. Саме там він завершить роботу над третім томом Четій-Міней і у
1700 р. почне працювати над “Мартирологом”, прагнучи прислужитися
моральному вихованню своєї пастви. На жаль, робота над “Мартирологом”
закінчена не була.
Вимушений від’їзд до Москви і прийняття у 1701 р. митрополичої посади у
Ростові були для Димитрія важким випробуванням. У листах до Стефана
Яворського, тодішнього місцеблюстителя патріаршого престолу і Рязанського
митрополита, Святитель буде часто скаржитись на почуття самотності і тугу
за рідною землею. Можливо, саме тому він робитиме все, щоб не поривати
зв’язків з Україною і, зокрема, з Чернігівщиною. Відомо, що у лютому 1704 р. у
нього були якісь зносини з Черніговом. Про це свідчить Львівський служебник
1691 р., що знаходився у ризниці Троїцького Іллінського монастиря. На книзі
зберігся напис: “От архиерея Ростовскаго и Ярославскаго Димитрия Савича
дадеся на благословение иеромонаху Максиму Черніговскаму Елецкому в
літо 1704 февраля 22”.29 Того ж таки року він передав до бібліотеки
Чернігівської семінарії Новий Завіт грецькою і латинською мовами.
Сіверянський літопис 101
Для Димитрія роки життя, пов’язані з Чернігівщиною, стали хай не
найспокійнішими, але сприятливими у його прагненнях до самовдосконалення
і праці на благо української православної церкви. Саме тут, на Чернігівській
землі, виявив себе не лише значний церковний діяч, майбутній святий Димитрій
Ростовський, але й один з найзначніших письменників України II половини
XVII - початку XVIII століття, творець відомих у всьому православному світі
Четьїв-Міней. Про нього І. Огієнко писав: “Це один із тих передових
українських великих духовних мужів, що реально вели вперед розвій
Української Церкви і що позоставили плідні сліди своєї видатної праці в кожній
закутині українського релігійного й культурного життя”.30 Тому так важливо
повернути в наше сьогоднішнє культурне та церковне життя ім’я Димитрія
Туптала - митрополита Ростовського, святого Української православної
церкви.
Джерела та література:
1 Поселянин Е. Русская церковь и русские подвижники XVIII века. - СПб., 1905. - С.46.
2 Шляпкин И. Святитель Димитрий Ростовский и его время (1651-1709). - СПб, 1891.
3 Аскоченский В. Киев с его древнейшим училищем Академиею. - Ч. I. - К., 1856. - С. 210.
4 Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. - Т. 2. - СПб, 1886. -
С. 380.
5 Письмо Преосвященного Лазаря Барановича к царю Алексею Михайловичу. // Черниговские
губернские ведомости. - 1858. - № 27. - С. 210.
6 Сумцов Н.Ф. Лазарь Баранович. - Харьков, 1885. - С .2.
7 Костомаров Н. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. - Т. 2. - СПб, 1886. -
С. 380.
8 Коваленко О. Б. Стародавній Чернігів у регіональній історіографії другої половини
XVП-XVШ ст. Старожитності Південної Русі. - Чернігів, 1993. С. 169-176.
9 Ростовский Димитрий. Сочинения: В 3х ч. - Ч. І. - М., 1805. - С. 335.
10 Крупицкий Батуринский третьеклассный мужеский монастырь св. Николая. - Чернигов, 1862. -
С. 6.
11 Там само. - С. 5.
12 Ростовский Димитрий. Сочинения: В 3х ч. - Ч. I. - М., 1805. - С. 336-337.
13 Там само. - С. 340.
14 Барсов Е. Описание актов архива Маркевича, относящихся к истории южнорусских монастырей.
// Чтения в имперском обществе истории и древностей российских. - 1884. - .№2. - С. 20-21.
15 Белоусович Л. Николаевский Крупицкий Батуринский монастырь. - Чернигов, 1859. - С. 36-37.
16 Добровольский П. Черниговский Елецкий Успенский первоклассный монастырь: Историческое
описание. - Чернигов, 1900. - С. 60.
17 А. Л. Келья св. Димитрия Ростовского. // Киевская старина. - Т.61. - 1898. - С. 85-86.
18 Ростовский Димитрий. Сочинения: В 3х ч. - Ч. I. - М., 1805. - С. 352.
19 Крупицкий Батуринский третьеклассный мужеский монастырь св. Николая. - Чернигов, 1862. -
С. 39.
20 Ростовский Димитрий. Сочинения: В 3х ч. - Ч. I. - М., 1805. - С. 352.
21 Там само.
22 Ростовский Димитрий. Сочинения: В 3х ч. - Ч. I. - М., 1805. - С. 10.
23 Добровольский П. Черниговский Елецкий Успенский первоклассный монастырь: Историческое
описание. - Чернигов, 1900.
24 Универсал гетмана Мазепы архимандриту Феодосию Углицкому от 10 февраля 1689 г. //
Черниговские губернские ведомости. - 1857. - N° 2, часть неофиц. - С. 10.
25 А. Л. Летописные заметки (1651 - 1749). // Киевская старина. - 1883. - Т. 5, март. - С. 681.
26 Димитрий, архимандрит. Значение монастырей для православно - русского народа. - К., 1908. -
С. 10.
27 Универсал гетмана Мазепы архимандриту Димитрию Савичу на охранение монастырских
подданых от притеснений со стороны светских властей. // Черниговские губернские ведомости. - 1857.
- № 9, часть неофиц. - С. 70.
28 Две записки св. Димитрия Ростовского: о приеме и сдаче им Елецкого Черниговского монастыря.
// Киевская старина. - 1882. - № 10-12. - С. 170-173.
29 Шляпкин И. Святитель Димитрий Ростовский и его время (1651-1709). - СПб, 1891. - С. 367-368.
30 Огієнко I. Св. Димитрій Туптало, його життя й праця. - Вінніпег, 1960. - С. 7.
102 Сіверянський літопис
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201206 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2518-7430 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T18:45:33Z |
| publishDate | 1999 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Савченко, І. 2025-01-05T17:46:05Z 2025-01-05T17:46:05Z 1999 Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина / І. Савченко // Сіверянський літопис. — 1999. — № 6. — С. 96-102. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 2518-7430 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201206 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський літопис Ювілеї Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина Article published earlier |
| spellingShingle | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина Савченко, І. Ювілеї |
| title | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина |
| title_full | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина |
| title_fullStr | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина |
| title_full_unstemmed | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина |
| title_short | Димитрій Ростовський (Туптало) і Чернігівщина |
| title_sort | димитрій ростовський (туптало) і чернігівщина |
| topic | Ювілеї |
| topic_facet | Ювілеї |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201206 |
| work_keys_str_mv | AT savčenkoí dimitríirostovsʹkiituptaloíčernígívŝina |