Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнографія
Date:	2006
Main Author:	Скрипник, Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2006
Subjects:	Україна — Франція
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20140
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва / Г. Скрипник // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 5-9. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860070941587931136
author	Скрипник, Г.
author_facet	Скрипник, Г.
citation_txt	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва / Г. Скрипник // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 5-9. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
first_indexed	2025-12-07T17:10:59Z
format	Article
fulltext	ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Останній у цьому році номер журналу «Народна творV чість та етнографія» представляє українськоVфранцузький етнологічний проект, метою якого є ознайомлення украV їнської наукової громадськості та зацікавлених читачів із здобутками та основними напрямками розвитку франV цузької етнології. Започаткований цей міжнародний науV ковий проект відомим французьким етнологом професоV ром Жаном Кюїзеньє та Українським етнологічним ценV тром Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. На реалізацію його завдань був спрямований спецвипуск журналу «EthV nologie francaise», підготовлений українською стороною та опублікований у Франції. Він висвітлював історію та акV туальні проблеми розвитку української етнології, розкриV вав особливості етнічної та етнокультурної історії УкраїV ни, функціонування української етнокультури за умов глоV балізації, знайомив французькі наукові кола із своєрідною фольклорною етнографічною спадщиною України як євV ропейської держави. Для України реалізація такого проекту без жодного пеV ребільшення є дуже актуальною, оскільки є успішною спробою подолання провінційності, відірваності українV ської науки від світового контексту. Успадкована від раV дянських часів традиція жорстко детермінувала коло досV лідницьких інтересів українських вчених, замикаючи їх винятково на соціокультурних реаліях та етнічній культуV рі українців і слов'янства. Зміна суспільноVполітичної сиV туації та постання� Української держави істотно позначиV лися на програмних напрямках діяльності всіх галузей гуV манітарної науки, розширенні її предметної сфери, зумовV леному потребою інтеграції до світового наукового просV тору. Відкриття Україною власних дипломатичних місій, налагодження нашою державою міжнародного співробітV ництва у різних царинах зобов'язує кардинально перегляV нути програму вітчизняних наукових досліджень, передV бачивши як подальше поглиблення студій національної матеріальної та духовної культури, так і вивчення етнопV сихологічного та етнокультурного розмаїття народів світу, пошуки шляхів зближення українського народознавства з європейськими науковими школами. В рамках співробітV ництва між Національною Академією Наук України та суV сідніх держав передбачено цілу шерегу заходів та механізV мів, які сприятимуть науковій співпраці та обізнаності укV раїнських вчених із здобутками зарубіжних колег. З цією метою Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України підписані наV укові угоди про співпрацю в межах яких проводяться міжV народні конференції («35Vта Міжнародна баладна конфеV ренція SIEF» — Київ, 2005 р.) та стажування, обмін аспіV рантською молоддю, підготовка спеціальних випусків пеV ріодичних видань та опублікування перекладних моногV рафічних праць відомих європейських вчених. Реалізації окресленого кола наукових проблем українV ської етнології сприятиме і підготовка спецвипусків проV фільних журналів, опублікування українською мовою низV ки перекладних монографій (серед них праці Жана КюїзеV ньє «Етнологія Європи» та «Етнологія Франції» тощо). Щодо пропонованого увазі читача спецвипуску журнаV лу «Народна творчість та етнографія», то він, сподіваємоV ся, послуговуватиме подоланню відстані між українською та французькою етнологічною наукою, вводячи до наукоV вого обігу в Україні нову інформацію про особливості істоV ричних шляхів французької етнологічної науки, пріориV тетні напрямки розвитку сучасної етнології у Франції. Матеріал структуровано за такими рубриками: «З істоV рії та сучасності французької етнології», «Проблеми націоV нальної та регіональної специфіки» та «Етнологія міста». Кілька статей часопису належить перу професора Жана Кюїзеньє — головного редактора журналу «Ethnologie française», автора низки фундаментальних праць, що зайV няли помітне місце на полицях бібліотек провідних уніV верситетів та спеціалізованих інститутів цілого світу. Свій науковий шлях Жан Кюїзеньє розпочинає у Туніському уніV верситеті, а з кінця 50Vх років потрапляє до Центру наукоV вих досліджень Реймона Арона, де очолює середземноморV ську програму студій у горах Таурус в Туреччині. Із 60Vх роV ків Жан Кюїзеньє керує Національним музеєм народного мистецтва і традицій та Центром французької етнології в Парижі. Дослідника цікавить етнокультурна своєрідність не тільки французького, але й інших європейських нароV дів. Він організатор і учасник численних етнографічних досліджень в Румунії, Македонії, Сербії, в країнах БлизькоV го Сходу та Середземномор'я. До найвагоміших здобутків Ж. Кюїзеньє відноситься фундаментальна праця «АрхітекV тура французьких сіл», яка вийшла у 22Vх томах і відома даV леко за межами країни. В основу праці покладені фактолоV гічні матеріали (численні малюнки, фотографії, дані карV тографування та соціологічних досліджень, фактографічні описи) обсягом понад 300 томів тотальноVекспедиційного обстеження регіонів Франції. Праця репрезентувала всі осV новні різновиди французьких сільських помешкань, місцеV ві архітектурні форми, краєву своєрідність будівельних традицій, трансформацію народного житла тощо. Помітним явищем у європейський етнології стала пояV ва його праці «Пам'ять Карпат. Тисячолітня Румунії: погV ляд з середини» як результат численних експедицій Ж. КюV їзеньє до Румунії та його ґрунтовних студій впродовж триV валих років етнокультурних традицій карпатського регіоV ну, вивчення своєрідності житлобудівної традиції, звичаєV воVобрядової культури, світоглядних уявлень та вірувань, народної медицини мешканців Карпат. Не менший інтеV рес фахівцівVетнологів та мистецтвознавців викликали праці Жана Кюїзеньє «Французьке народне мистецтво», «Пригоди Марко: обряди та міфи болгарського краю», Ганна СКРИПНИК Україна—Франція: нові обрії наукового співробітництва ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 «Нормандські народні казки та оповідання. І. НормандV ський бокаж», «Живий вогонь: родині зв'язки та пов'язані з ними ритуали в Карпатах», «Етнологія Європи», «ЕтнолоV гія Франції» (у співавторстві з М. Сегален) тощо. В них досV лідник знайомить читача з етнокультурним розмаїттям Європи, розкриває всі концепції походження європейV ських етносів та подає авторське бачення причин сучасV них етнічних відмінностей між європейськими народами, окреслює спільні витоки та диференціюючі фактори, що впливали на етноідентифікаційні процеси в минулому і деV термінують їх у сьогоденні. Висвітлює роль спадщини клаV сичної давнини та її передачу європейським народам чеV рез античну Грецію та Рим. У даному числі часопису вміщено кілька статей Жана Кюїзеньє, серед них: «Напрями етнології та їх застосуванV ня?», «Церемонія чи ритуал?», «Вільний діалог про нашу ідентичність та громадянство», «Письмовий стиль сусV пільствознавчих праць: вимоги сьогодення». У першій рубриці спецвипуску містяться розвідки Жана Кюїзеньє, які розкривають методологічні засади поступу французької етнології. На матеріалах часопису «ФранцузьV ка етнологія» автор простежує еволюцію сутності та напV рямків етнології, їхню детермінацію відмінностями суспільV них запитів та кон'юнктури у галузі гуманітарних наук та соціології Франції періоду 90Vх років у порівнянні із 70Vми роками. На основі аналізу публікаційних матеріалів цього спеціалізованого часопису окреслюється місце етнології між антропологією та історією; виявляється співвідношенV ня понять «національної», «громадянської» та «етнічної» саV мобутності, аналізуються фундаментальні поняття «етносу» та «етнічності» національних рухів та націоналізму. Слушні та цікаві для фахівців міркування наводяться у публікації Жана Кюїзеньє «Церемонія чи ритуал?» щодо сутності обряду та ритуалу і співвідношення цих понять. Якщо на думку автора «обряд» є кодифікована практика, норми поведінки, то «ритуал» є наслідком такої кодифікаV ції. Церемонії за автором — це зовнішня кодифікована і часто урочиста форма, яку надають обряди, а «церемоніV ал» — результат кодифікації церемонійної поведінки. «ОбV ряд тоді починає відрізнятися від церемоніалу, коли розV роблені система жестів та система звуків, їм надані, реглаV ментовані значенням, що сприймаються спільнотою, яка використовує єдиний ключ для їх шифрування та дешифV рування»1. Важливих термінологічних проблем та понятійного апарату торкається у своїй статті керівник проекту у ВиV щій школі суспільних наук ЖанVФрансуа Госсьйо «Етнос, етнологія, етнічність». Автор слушно зазначає, що хоча наV явність спільного предметного поля таких понять як «етV нос» та «нація» спричинилося до їх тривалого ототожненV ня та змішування у різних наукових практиках, проте у суV часному науковому дискурсі усталилася думка про теореV тичну безвихідь такого термінологічного підходу та неV можливість об'єктивного аналізу позначуваних ними реаV лій. Відтак виникла гостра потреба концепційного розмеV жування цих понять, що успішно було зроблено Бартом, Геллнером та Андерсоном. У полі зору дослідника теорія етносу Бромлєя, розвинуV та радянською етнографією у другій половині ХХ ст., за якою «етнос» «стає родовою одиницею подвійної діахроV нічної та синхронічної типології», а відповідно «плем'я, наV родність і нація» складають три послідовні історичні форV ми. Аналізується також відома праця Фредріка Барта «ЕтV нічні групи та кордони» на думку якого «етнічність не баV зується на питаннях культури, а є соціальною організаціV єю, межею культурних відмінностей». Гелнер висуває тлуV мачення поняття «нація», яке є похідним від «націоналізV му» — руху, метою якого є досягнення ідеалу державиVнаV ції суголосне теорії Барта щодо поняття «етнос». Відштовхуючись від дефініцій щодо етнічної групи МакV са Вебера, за яким етнічна група «відрізняється від раси тим, що остання визначається спільним походженням, а перша ґрунтується лише на вірі у спільне походження», авV тор зрештою поділяє думку Вебера, що «нація є таким же утворенням як і етнічна група, але вона наділена більшою політичною пристрасністю, волею до політичного буття»2. Аналізуючи погляди Ван Геннепа та його «Порівняльний трактат національностей» (зокрема 1Vй том під назвою «Зовнішні складові національності») Жан Госсьйо зазнаV чає, що згадана праця є найвичерпнішим джерелом з визV наченням відмінностей та розробки класифікації, дифеV ренційних символів, зокрема мови. Підсумовуючи наукові дослідження «етнічності» євроV пейськими авторами Жан Госсьйо розглядає її «швидше як соціальну подібність, ніж як суттєву ідентичність, не проV тиставляючи «трансформованого» етносу «національноV му». На його думку «автономізація національних рис зі своєю етнокультурною оболонкою утворює справжню антропологію нації»3. Стаття відомого сучасного етнолога та фольклориста ЖанVМарі Пріва — професора Метцького університету, авV тора кількох книжок про перекази, присвячена видатному етнологу і фольклористу Арнольду Ван Геннепу — знаковій постаті французької етнології. ЖанVМарі Пріва розкриває для українського читача наукову біографію Ван Геннепа, який присвятив своє життя вивченню народної культури. Дослідник стверджує, що вирішальну роль у захопленні Ван Геннепа студіюванням фольклору відіграли Альпи, де Арнольд Ван Геннеп провів частину своєї молодості. МісцеV вість та культура населення цих гір створили джерельне підґрунтя для досліджень та підтвердження його важливих наукових гіпотез (теорія перехідних обрядів або, наприкV лад, теорія «фольклорні зони»). Ван Геннеп також опубліV кував великі фольклорні монографії — результати досліV джень місцевостей Дофіне та Савойї; обґрунтував прогреV сивний погляд на етнографію як науку, яка повинна сприяV ти взаєморозумінню між народами. Його перу належать низка регіональних досліджень («Фольклор Дофіне», «Фольклор Бургундії», «Фольклор Фландрії і Ено», «ФольV клор Оверні і Веле») та комплексна праця про народну культуру всіх районів Франції «Керівництво по дослідженV ню сучасного французького фольклору». На відміну від хаV рактерної для початку ХХ ст. традиції розглядати фольклор винятково стосовно первісних народів, Ван Геннеп слушно поширює його дослідницьку сферу і на вивчення традицій та сучасного життя народу. Особливу увагу приділяв досV лідник проблемі фіксації і подальшого вивчення народної творчості віддаючи перевагу польовим дослідженням. Україна — Франція6 У своїй статті ЖанVМарі Пріва акцентує характерну для Ван Геннепа пріоритетність дослідження конкретної місV цевості та застосовувані ним методи спілкування з опитуV ваними «носіями», підкреслює його критичне ставлення до досліджень, які узагальнюють вузько локалізовані спосV тереження. ЖанVМарі Пріва слушно стверджує, що енцикV лопедичні знання Ван Геннепа уможливили розробку та додержання ним власних методологічних вимог, рівною мірою ґрунтовних та новаторських. Представлена у спецвипуску стаття доктора, професора Марсельського університету, співробітника НаціональноV го Центру наукових досліджень (Париж) та Інституту поV рівняльної етнології Середземномор'я (Марсель) Крістіана Бромберже, розкриває еволюцію французької етнології упродовж чверті століття. Автор стверджує, що трансфорV мації, які супроводжувалися певними пошуками нових шляхів та зрушеннями у теорії, торкнулися цілої етнолоV гічної науки та внесли суттєві зміни у її методологію та паV радигматику. Суттєві пертурбації пов'язані передусім із відходом від вивчення сільських звичаїв та традицій, що остаточно лишилися у минулому, та поступовим усталенV ням аналізу сучасного стану побутової культури, яка не обV межується рамками маленьких сільських спільнот. Автор робить спробу висвітлити розбіжності, що існують між різV ними точками зору на нові об'єкти дослідження, які вивчаV ються «здалеку», «збоку», «зблизька». Хоча автор і розглядає характерне для сучасності акценV тування суб'єктивності і надання ваги свідченням носіїв фольклорної традиції, як сам по собі незаперечний методоV логічний здобуток, проте слушно акцентує потребу генераV лізованого спостереження вчених за досліджуваними об'єктами з метою з'ясування їхніх характеристик і властиV востей. Видається переконливою пропозиція запровадженV ня багаторівневого аналізу, що передбачає систематичне застосування компаративістики з метою відображення всіV єї складності і неповторності характеру сучасних етнокульV турних реалій. Автор розглядає специфічні методологічні проблеми, що постають перед етнологами, котрі вивчають сучасні, а не віддалені від них у часі та просторі об'єкти. У першій рубриці спецвипуску вміщена актуальна не лише для Франції, але й для цілого європейського світу стаття Філіппа Меро (директора Музею техніки та культуV ри в Ансьєн Салін) про етнокультурну спадщину та спосоV би її музейної репрезентації. Автор розглядає останню чверть століття як період, що нещадно випробовували муV зеї, прискіпливо з'ясовуючи їхню сутність та підстави до ісV нування. Автор розглядає Музей суспільства як уречевлеV ний виклад історії, який має відтворити реальність через її матеріальні прояви, орієнтуючись на слухача та основний контекст. «У виборі між нав'язливою думкою про забуття та перемагаючою всеприсутністю пам'яті ... між створеV ним предками та нащадками, між вигадуванням традиції та «обов'язком пам'ятати», питання тисячі і одного відтінV ку стосунків, які група людей установлює зі своїм минуV лим перетворюється на головне4. Саме музеї суспільства серед інших закладів, що займаються спадщиною, і моV жуть, на думку автора, претендувати на законний зв'язок з минулим. Проте за окреслений період музеї змінили устаV лені підходи до своєї діяльності, музейний експонат втраV тив своє центральне місце на користь публіки та культурV ного проекту. Проблема відвідувачів поступово завоювала пріоритетне місце у музеях, раніше орієнтованих на пам'ятки. На слушну думку автора несприятливим фактоV ром для музейництва було запровадження адміністративV ного підходу, розпорошення музейних колекцій та спадV щини серед різних осередків та відомств, їхня децентраліV зація за умов відсутності великого національного музею. Автор розглядає екомузеологію як актуальний пам'яткооV хоронний напрямок, з притаманними для нього багатопV редметністю дослідження, інноваційними підходами до спадщини, врахуванням зв'язків людини з оточенням та педагогічним виміром культурної дії. У національному контексті сьогодення музей, його простір та способи вияV ву стають вагомішими не лише щодо достовірного відтвоV рення ідентичностей як свідки давніх проявів (змістів, значень і символіки), але й як дійові особи сьогодення, що посідають власне місце у сучасній символічній та суспільV ній дії. Нові виклики сучасному музейництву породжують вимоги ринку, які зобов'язують використовувати поради з маркетингу, менеджментVпроекти з метою модернізації формату спілкування музею із відвідувачем. Філіпп Меро також аналізує співвідношення наукової та освітньоVрозV важальної функції музейних осередків, слушно зазначаюV чи, що сучасні музейні дослідження «орієнтовані на публіV ку, збирачів спадщини, колекціонерів, професіоналів», проте бракує студій, які розкривають способи, як «корисV туватись цими зображеннями минулого». У публікаціях наступної рубрики спецвипуску «Народна творчість та етнографія» розглядаються проблеми націоV нальної та регіональної специфіки, визначення ідентичV ностей та ролі етнічного фактору в історичному бутті наV родів, висвітлення причин національних рухів та етнічних конфліктів, передумов загальнонаціональних інтеграційV них процесів, асиміляції та маргіналізації певних етнічних груп. Зокрема, у статтіVдіалозі відомого історика, професоV ра Колеж де Франс Моріса Агюлона та видатного етнолога, керівника науковоVдослідницької роботи у Національному Центрі наукових досліджень Жана Кюїзеньє йдеться про встановлення колективних ідентичностей народів та гроV мадянства, автори розмірковують з позицій конкретних наук про умови за яких особистість може бути одночасно католиком, протестантом, іудеєм чи мусульманином з одV ного боку і французом — з іншого. Вони ставлять питання і намагаються знайти відповідь про множинність ідентичV ності, про вплив змінених родинних та суспільних традиV цій на процес ідентифікації. На їхнє переконання людину слід розглядати як особистість в усій її неповторності, а не лише як правовий суб'єкт. Дослідники ставлять питання про співвідношення ліберальних та гуманістичних цінносV тей глобалізованого світу з етнокультурним розмаїттям конкретних національних спільнот; про потребу цивілізоV ваних соціальних домовленостей як надійної запоруки єдиного громадянства та миру, механізму уникнення міV жетнічних конфліктів. Ці ж проблеми знаходять своє подальше висвітлення та продовження в опублікованому у цьому числі журналу під назвою «Ідея регіоналізму сучасної Франції» інтерв'ю КрісV тіана Бромберже та Мірея Мейє з Морісом Агюлоном. АнаV ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Г. Скрипник. УкраїнаVФранція: нові обрії наукового співробітництва 7 ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 лізуючи чверть століття від виходу в світ журналу «EthnoV logie Française». М. Агюлон розкриває особливості суспільV ноVнаукової ситуації періоду заснування журналу та розV криває основні етапи його минулого та сьогодення, роV бить спроби окреслити його майбутні перспективи. ДосV лідник слушно ставить питання про Європу як глобальну територію для етнологічних студій, про стосунки між наV родами, які її історично заселяють. Представлений в інV терв'ю історіографічний огляд опублікованих за 25Vрічний період матеріалів журналу доповнено аналізом можливих його перспектив та подальшої ролі в європейському конV тексті. Зокрема, слушно акцентується окремі спецвипуски «Ethnologie Française» присвячені етнографічним студіям у інших країнах, що безперечно послуговує загальноінтегV раційним науковим процесам у Європі. Проблема культурного та політичного регіоналізму знаV ходить глибокий аналіз у статті (вміщеній у спецвипуску «НТЕ») дослідника національних взаємин та меншин, проV фесора кафедри антропології Університету Бордо 2, доктоV ра П'єра Бідара. П'єр Бідар водночас є директором школи докторантів гуманітарних та соціальних наук, організатоV ром Європейського міжнародного літнього Університету з антропології. Перше заняття в якому відбулося у липні 2006 р. у Французькій Басконії за темою «Нове бачення антропології». Автор знайомить читача із французькою Басконією, яка вирізняється від інших регіонів Франції не лише загадкоV вим походженням, але й передусім, ваганням у виборі міжнаціональної інтеграції до французького суспільства та тенденціями віддалення від нього. Загальновідомим є факт існування культурної біполярності для мешканців цього регіону, яка проявляється у виокремленні культури баскської та культури французької. Стаття наводить факV тологічні дані про баскський архітектурний стиль та баскV ський рок, який є важливим фактором сучасної етнічної ідентифікації населення. Автор слушно зазначає, що зросV тання національної свідомості басків з необхідністю пеV редбачає створення умов для відродження їхньої націоV нальної культури, що послуговуватиме гарантією суспільV ної стабільності. Проблеми регіоналізму в культурі стали предметом розV гляду у статті професора Брестського Університету БретаV ні та Центру дослідження бретонської та кельтської кульV тур Франша Постіка та його співавторів (Донатієна ЛораV на, ЖанаVФрансуа Сімона, ЖанаVІв Вейара), вміщеної у цьому номері часопису. Автори статті зупиняються на проблемі кельтської та романської мовноVкультурної спадV щини, які є передумовою поділу провінції Бретань на дві частини — Нижню Бретань, де спілкуються бретонською (кельтською) мовою та Верхню Бретань, де розмовляють романською мовою. Відродження національної своєрідV ності краю та заснування Кельтської академії (1805 р.) на початку ХІХ ст. відбувалося в контексті романтичного напV рямку в науці, пожвавлення інтересів до збирання, вивV чення та видання пам'яток усної народної творчості. ФакV тично упродовж усього ХІХ ст. активізується зацікавлеV ність еліти етнокультурою регіону, що віддзеркалилося у опублікуванні праці Ля Вільмарке BarzazVBreiz, яка була перекладена багатьма мовами і мала значний суспільний резонанс. Метою публікації цієї збірки було не лише ознаV йомлення загалу бретонців зі своєрідною пісенною традиV цією, а й намагання відновити етнокультуру краю та переV писати історію Бретані, яка мала формуватися на кельтV ській минувшині. В контексті широких зацікавлень жиV вою народною культурою регіону логічним на думку автоV рів статті було створення Галереї бретонського національV ного одягу у місті Кімпер, що теж засвідчував зростання рівня національної самосвідомості еліти. На прикладі окV ремих реалій культури (становлення братства бретонV ських бардів, спроби популяризації технічних досягнень бретонців та модернізації національних елементів культуV ри та мови, створення експериментальних фольклорноV музичних радіопередач), автори публікації розкривають еволюцію етнічної самосвідомості бретонців, простежуV ють розвиток регіоналізму та націоналізму у світосприйV нятті бретонців, які в особі своєї культурницької еліти та творчої інтелігенції шукають своє автентичне коріння. ЗаV гальний рух до національного відродження Бретані виявV ляється у вражаючих тиражах видань та преси популярV ності національних музикантів та співаків, організації різV номанітних кельтських фестивалів та численних пам'яткоV охоронних товариств. Саме національна культурна спадV щина є фактором солідаризації та етноідентифікаційних процесів для великої кількості мешканців Бретані — предV ставників різних генерацій. Бретонська етнокультурна ідентичність є також предV метом розгляду у статті Ронана Ле Коадіка, який стверV джує, що бретонська культура позначена численними конV трастами. На його думку, вона «двоїста», як географічно (кельтська — на заході та романська — на сході півостроV ва), так і в соціальному плані (для одних вона є способом життя, для інших — об'єктом «підприємницького патріоV тизму»). За автором, інша неоднозначність бретонської етнокультурної ідентичності пов'язана з тим, що витоки культурного оновлення у суспільній свідомості асоціюютьV ся з націоналізмом та «постмодерним неотрибалізмом». Про прихильне ставлення до ідеї незалежності населення регіону свідчить статистика: 42% бретонців відчувають «спочатку належність до Бретані, а потім вже до Франції». Більшість з них воліла б, щоб регіон мав ширші повноваV ження. Щодо соціальних запитів бретонців, то вони також суперечливі: сепаратистські настрої стримуються побоюV ваннями населення втратити загальнонаціональні ринки збуту продукції. У статті Жоржа РавіVДжордані (наукового співробітниV ка Центру досліджень Корсики) йдеться про сутність регіV ональної культури та про джерела етнокультурної своєрідV ності мешканців Корсики. Аналізуючи витоки етнокульV турної своєрідності мешканців краю автор стверджує, що її краще можна зрозуміти, якщо розглядати як результат процесу асиміляції елементів, привнесених двома головV ними країнами — Італією та Францією. Автор стверджує, що починаючи із 60Vх років «рух за відродження культури, економіки, соціальної сфери» спричинився до позитивних досягнень — системи обласної автономії, самоуправління національного фактору, набуватиме радикальнішого хаV рактеру. В статті розглядається питання мовноVкультурної асиміляції, акцентується так званий зворотний лінгвістичV Україна — Франція8 ний процес, коли «корсиканські слова францизуються і вживаються як свого роду жарт». За автором, асиміляція на Корсиці відбувається також на рівні національної кухні, релігійного живопису, архітектури будинків. Швидка моV дернізація сільського господарства, туризму, імміграція, широке залучення грошей у сферу соціальних зв'язків значно змінили, не дивлячись на острівний характер териV торії, умови існування, відтворення та передачі стародавV ньої культури, що зародилася у межах сільської громади. Однак, на думку автора сільська громада сьогодні залишаV ється малонадійним орієнтиром, основним носієм традиV ції постає все ж родина. Малодосліджене в етнологічній науці питання впливу назви населених пунктів топонімів на економічний та культурний розвиток територій порушує у своїй статті, репрезентованій у часописі Мартен де Ля Судьєр, вчений Центру дослідження суміжних дисциплін: соціології, антV ропології, історії. Адміністративні втручання щодо назв певних територій та населених пунктів у Нижній Бретані спричинилися до втрати культурноVісторичної спадкоємV ності, до певних деформацій історичної свідомості місцевої людності. Топонімічне нашарування назв неологізмів — найновіші ономастичні утворення, що з'являється внасV лідок «територіалізації» сільської місцевості та «теритоV ріальний жаргон», що позначає збережені традиційно локальні назви, створює на думку автора певний дискомV форт для мешканців, оскільки назви мікрорегіонів та країв, що з'явилися внаслідок розмежування сільської місцевості, вимагають відповідної нової ідентифікації. Автор подає коротку генеалогію розповсюдження груп власних назв. У цій статті досліджуються різні варіанти великої кільV кості номінацій та реномінацій, назв, розглядаються приV чини етимологічної плутанини. Автор слушно зазначає, що важлива функція назв території полягає у самовизнаV ченні та ідентифікації її, у пошуку задекларованої у самоV назві різниці між нею та сусідньою територією. На думку автора зростаюча ідентифікаційна значимість цих назв дозволяє прирівняти їх до іменної ідентифікації людини, адже назва місцевості — це «засіб орієнтації, закріплення себе в просторі, пошук історичної спадщини». У рубриці «Етнологія міста» розглядаються деякі аспекV ти урбанізаційних адаптацій. Так у статті співробітника Центру французької етнології Жерара Колломба йдеться про сільських емігрантів — мешканців міста та про роль земляцтв. Ця розвідка стала частиною результатів досліV дження сучасних трансформацій сільських громад, що буV ло проведено Центром французької етнології. Створення у Парижі товариств мігрантів з провінції, що засновані на засадах сільської громади, є своєрідною відпоV віддю на урбанізаційні виклики, на труднощі життя у місьV кому середовищі вихідців із села. Адаптаційні функції викоV нують за цих умов земляцтва. У статті йдеться про засноваV ні майже 50 років тому чотири савойські земляцтва (ЛеV валлуаVПерре). Різке скорочення еміграції поставило пиV тання про майбутнє цих товариств: роль, що була їм відвеV дена, дедалі менше відповідає очікуванням членів цих гроV мад. Численні проблеми, що постали перед тими, хто нароV дився вже у Парижі, (а вони є найактивнішими членами цих земляцтв) та постійними мешканцями їхніх рідних містечок, свідчать про труднощі адаптації та інтеграції. АвV тор стверджує, що савойські мігранти знаходяться на переV хідному етапі від селян, якими вони були, до міських житеV лів, якими вони стали; і що вони уособлюють конфліктні взаємини, що нерідко існують між цими двома групами. У статті співробітниці Центру французької етнології Ан Монжаре порушується питання про робочий простір офісV них приміщень, який детермінується конкретною діяльнісV тю. Наукові підходи до вивчення офісного простору передV бачають висвітлення зв'язку між простором, робочим місV цем і матеріальною культурою. Тобто, на думку автора, елеV менти матеріальної культури співробітника офісу вказують як власне на характер роботи, ієрархію просторів, так і даV ють змогу розглянути можливості використання неробочоV го часу. Йдеться про спосіб «привласнення» робочого просV тору, розуміння стратегій, які застосовують працівники для досягнення комфорту та засоби пристосування, відхилення від існуючих норм і утвердження при необхідності нових. Автори представлених у спецвипуску публікацій репреV зентують розмаїту, актуальну для французької етнології тематику, яка стосується як загальнонаціональних пробV лем етнічної та соціонормативної культури, так її регіоV нальних вимірів (Бретані, Басконії, Корсики тощо). ОсобV ливе місце в етнологічних дослідження Франції посідає регіон Середземномор'я. Не випадково, що саме в Марселі відбувся останній міжнародний конгрес SIEF. СподіваєV мось, що увагу українського читача привернуть передусім ті публікаційні матеріали спецвипуску, що стосуються висV вітлення національноVідентифікаційних процесів та факV торів, що впливають на самоусвідомлення мешканців краV їни як в загальнонаціональному, так і в регіональному контексті. ISSN 0130C6936 / Народна творчість та етнографія / №6 2006 Г. Скрипник. УкраїнаVФранція: нові обрії наукового співробітництва 9 Примітки 1 Кюїзіньє Жан. Церемонія чи ритуал? — С. 33. 2 Госсьйо ЖанVФрансуа. Етнос, етнологія, етнічність. — С. 28. 3 Там само. — С. 28. 4 Меро Філіпп. Музеї та суспільство. — С. 40.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20140
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:10:59Z
publishDate	2006
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Скрипник, Г. 2011-05-21T18:47:13Z 2011-05-21T18:47:13Z 2006 Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва / Г. Скрипник // Народна творчість та етнографія. — 2006. — №. 6. — С. 5-9. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20140 uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Україна — Франція Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва Article published earlier
spellingShingle	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва Скрипник, Г. Україна — Франція
title	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва
title_full	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва
title_fullStr	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва
title_full_unstemmed	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва
title_short	Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва
title_sort	україна — франція: нові обрії наукового спіробітництва
topic	Україна — Франція
topic_facet	Україна — Франція
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20140
work_keys_str_mv	AT skripnikg ukraínafrancíânovíobríínaukovogospírobítnictva

Україна — Франція: нові обрії наукового спіробітництва

Institution

Similar Items