Ареальне дослідження народного одягу Полісся

Статтю присвячено проблемам комплексного вивчення народного одягу Правобережного Полісся кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також питанням взаємозв’язку предметів і термінів вбрання, їхньої етнолокальної специфіки та географії поширення в регіоні. На основі зіставлення показників розповсюдження предметни...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2012
Main Author:	Пономар, Л.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2012
Subjects:	З історії і теорії науки
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201554
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Ареальне дослідження народного одягу Полісся / Л. Пономар // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 50-56. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860073117275127808
author	Пономар, Л.
author_facet	Пономар, Л.
citation_txt	Ареальне дослідження народного одягу Полісся / Л. Пономар // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 50-56. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	Статтю присвячено проблемам комплексного вивчення народного одягу Правобережного Полісся кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також питанням взаємозв’язку предметів і термінів вбрання, їхньої етнолокальної специфіки та географії поширення в регіоні. На основі зіставлення показників розповсюдження предметних і номінативних різновидів костюма, аналізу їхніх ареальних характеристик визначено етнографічно-територіальне і діалектне членування Західного й Середнього Полісся. The article deals with the problems of the late 19th – early 20th century. Right-bank Polissya folk garb studies, as well as the issues of correlation of the garb items and terms, their ethno-local specificity, and regional extension geography. Collating the extension indices of the garb item and nominative varieties and analyzing their area characteristics the author determines the ethnographically territorial and dialectal segmentation of Western and Central Polissya.
first_indexed	2025-12-07T17:12:22Z
format	Article
fulltext	50 51 З історії і теорії науки ареальне дослідЖення народного одягУ Полісся Людмила Пономар УДК 391:303.446(477.41/.42) Статтю присвячено проблемам комплексного вивчення народного одягу Правобережного Полісся кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також питанням взаємозв’язку предметів і термінів вбрання, їхньої етнолокальної специфіки та географії поширення в регіоні. На основі зіставлення показників розповсюдження предметних і номінативних різно видів костюма, аналізу їхніх ареальних характеристик визначено етнографічнотериторіальне і діалектне членуван ня Західного й Середнього Полісся. Ключові слова: народне вбрання Західного Полісся, народне вбрання Середнього Полісся, картографування, ареал, номінація одягу. The article deals with the problems of the late XIXth – early XXth cent. Rightbank Polissya folk garb studies, as well as the issues of correlation of the garb items and terms, their ethnolocal specificity and regional extension geography. Collating the extension indices of the garb item and nominative varieties and analyzing their area characteristics the author determines the ethnographically territorial and dialectal segmentation of Western and Central Polissya. Key words: Western Polissya folk attire, Central Polissya folk attire, mapping, area, garb nomination. Народне вбрання – одне з яскравих ви творів культури поліщуків, яке зберігає для сучасників і майбутніх поколінь величезну ін формацію про традиції цього регіону. Тради ційнокультурна спадщина Полісся завжди викликала помітний науковий інтерес як зона слов’янських старожитностей та як порубіж на зона [10, с. 8]. У порівнянні з будьяким іншим традиційнопобутовим явищем, на родний одяг є носієм і відображенням етнічно специфічних ознак культури, що виявляється як єдине і різноманітне в просторі й часі [4, с. 74, 75]. У статті подано деякі результати комплексного вивчення народного одягу По лісся середини ХІХ – початку ХХ ст. за матеріалами «Етнографічного атласу одягу Правобережного Полісся», що автор готує до друку. Нами здійснено комплексне ареалогіч не дослідження предметів і термінів народ ного одягу Західного й Середнього Полісся, основною джерельною базою якого стали матеріали, зібрані в 342 селах (від Західного Бугу до Дніпра) під час проведених експеди цій з кінця 70х років ХХ ст. до 2008 року. Більша частина досліджуваної території – Київщина, Житомирщина, Рівненщина – це виселені села або ж ті, що охоплені Чорно бильською зоною. Поняття «Правобережне Полісся» вжито на позначення відповідної географічної частини півночі України, до якої належать територія сучасних Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської об ластей. Мова йде про матеріальну культуру цих областей, що виникла в подібних природ них умовах, та які мають аналогічний тип гос подарства. Польові матеріали репрезентують діалектологічний, водночас методикокарто графічний, ареалогічний підходи до вивчення етнографічних явищ, насамперед народного одягу та його регіональних найменувань. Головне завдання дослідження – розгляд конкретних етнографічних і лінгвістичних фактів, які становлять своєрідні й відмінні особливості комплексу одягу досліджуваної території. Із цією метою в «Етнографічному атласі одягу Правобережного Полісся» відоб ражено локалізацію реалій та їхніх назв; ви значено ареали їхнього поширення; подано назви щодо певного виду одягу, які в різних говірках мають лексичні ареальні відповід ники. На результативність методу карто графування явищ матеріальної та духовної культури неодноразово вказували дослідники етнографи, зокрема Н. Гаврилюк: «Історико етнографічне картографування дає цікавий в етнографічному й територіальнопросторово му відношеннях матеріал для вивчення істо рії східнослов’янської духовної культури» [5, с. 269]. Український етнолог Я. Прилипко, фундатор «Історикоетнографічного атласу одягу України», роботу над яким провадять в Інституті мистецтвознавства, фольк лористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН Укра їни, опрацювавши складені карти, звернув увагу на співвідношення ряду етнографічних та мовних ареалів одягу з ареалами розселен ня племен періоду Київської Русі. Важливою в контексті нашого дослідження, спрямовано го на виявлення меж поширення явищ, є етно діалектне районування Полісся на матеріалі вбрання. Я. Прилипко висловив думку, що в народному одязі «поєднуються автохтонні риси та риси іноетнічної культури, які стали органічною складовою його місцевого комп лексу» [12, с. 17]. Сформулюємо деякі місцеві етнографічно специфічні ознаки одягу Західного і Середньо го Полісся за матеріалами наших експедицій. Традиційний одяг північних районів Волин ської, Рівненської, Житомирської, Київської областей, маючи багато спільного, згруповано в окремі типи. На цій території та в говірках, які на ній побутують, закономірно й послідовно простежується як протиставлення різних видів одягу та його комплексів, так і протиставлен ня назв, що цей одяг означають. Типологічні ознаки диференціюють сорочки Волинської, Рівненської та Житомирської областей кроєм, оздобленням, довжиною. Різне заповнення поверхні рукавів та різний спосіб розміщен ня смуг, різновид ткання (просте або чинова те переплетення), орнаментальне вирішення (смугасте, узорне, розмір фігур, покладених в основу орнаменту) формували окремі типи сорочок. Рукави волинських сорочок прикра шали тканими червоними смугами «перетич ками» або з додаванням синіх і чорних ниток: на уставках; на уставках і рукавах – у верхній частині рукава, по всьому полотнищі рукава, у нижній його частині. У КаміньКаширському районі поперечними смугами було оздоблено й верхню частину станка спереду. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. сорочки прикра шали як суцільними, так і дрібноузорними смугами геометричного орнаменту. У північно західних районах рукави з перетканими сму гами по всій площині називали «писані» або «барабани». На Рівненщині, Житомирщині сорочки вишивали давньою вишивкою, що на гадувала ткання, – «затяганнєм», «занизуван ням» («заволікуванням»), інколи – «вирізу ванням», геометричним або геометризованим орнаментом. Ці райони вирізнялися розміщен ням орнаменту, його характером: дрібно або крупноузорний; елементи розкидані або заком поновані в композицію. У східних районах Рів ненщини, Житомирщини, Київщини низ со рочок оздоблювали, що пов’язано з традицією носіння незшитого поясного вбрання. Напри кінці ХІХ – на початку ХХ ст. орнаментуван ня на комірі, чохлах, пазусі сорочки доповнили техніками «хрест», «гладь». Особливістю західнополіського костюма є зшитий поясний одяг – спідниця, яка ти пова для традиційного одягу західного й пів нічнозахідного європейського культурного ареалу. На основній території України пере важав незшитий поясний одяг: один або два шматки тканини з назвами «плахта», «горбат ка», «гунька», «дерга» («джерга»), «запаска», «фота». Вовняна, переважно смугаста спід ниця «літник» («домоткан», «димка», «коль ман», «ондарак») була розповсюджена на всій території Полісся. За кольором і характером оздоб лення переважали червоні (на червоно- му дні) з перетканими поздовжніми смугами («пасками»), яких ще називали «паскуваті», «рябі». Смугастий малюнок тканини – етно специфічна особливість поліської спідниці. Регіональний (загальний) західнополіський комплекс одягу становить вовняна спідниця з назвою «літник», а також із назвами, що утворюють мікроареали або є поодинокими: «домоткан», «димка», «кольман», «ондарак». За більшістю ознак – матеріал основи, ко лір, крій (кількість пілок, наявність спереду вставки) – розрізняють реалію в межах од ного типу. Така ознака цього типу, як сну http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 52 53 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 З історії і теорії науки вання основи кольоровими нитками проти ставляє його іншому типу вовняної спідниці, основу якої тчуть нитками одного кольору («чиста»). Цей тип представлено такими на звами: «бурка», що охоплює західний ареал, «рандак» – утворює прилеглий мікро ареал у південнозахідній частині Полісся. Спідниці з поодинокими назвами «синявка», «попирич няк» протиставлені «бурці» тільки кольором або характером розміщення перетканих смуг, а «покожушок», «валкуха» – способом виго товлення тканини, тобто є варіантами одно го різновиду. Дослідження реалії цього типу спідниці дозволяє припустити її давнішу по яву і констатувати, що на Західному Поліссі зберігся давній локальний різновид спідниць із основною назвою «бурка», утвореною на питомому ґрунті, яка несе інформацію про ма теріал і процес його виготовлення [11, с. 24, 25]. Сусідня територія – Середнє Полісся – протиставлена невеликим рядом назв вовняної спідниці – «літник», «ондарак» (Чорнобиль ський рн Київської обл.), «саян» (Рокитнів ський рн Рівненської обл.; Чорнобильський, Поліський рни Київської обл.) – та відсут ністю виокремлення її в типи. Характерним для Волинської та для де яких суміжних районів Рівненської області є традиційний комплекс одягу з білою по лотняною спідницею «фартух» («окружник», «портюх», «сукня»). У Волинській області поширений комплекс із дрібним картатим малюнком полотна, утворений вибіленою та невибіленою ниткою. Усі види спідниць так чи інакше входили до складу народного кос тюма білорусів, поляків, литовців. На Жито мирщині, Київщині побутував інший давній комплекс – носіння двох вовняних або полот няних запасок поверх сорочки. На Західному Поліссі білі полотняні фар тухи повторюють оздоблення спідниць, з якими вони утворюють єдиний комплекс. Полотняні фартухи Західного Полісся («за паска», «хвартушок» («фартушок»), «хварту шина», «пиредник», «попередник», «пілка», «затулка», «притулка», «простик», «портюх», «плахта», «припінда») і Житомирського По лісся («хвартух») протиставлені назвами. На Житомирському Поліссі та в сусідніх районах Рівненської області (західна межа поширен ня – басейн р. Горині) зафіксовано різновид поясного одягу, який становили два полот няні фартухи. На Західному Поліссі такий комплекс відсутній. Для Середнього Полісся характерне протиставлення лляного фартуха і вовняної запаски. Для Західного Полісся таке протиставлення – локальне. На Жи томирському Поліссі вовняний фартух «за паска» є типовим (одягали до «літника» або входив до давнішого різновиду жіночого по ясного одягу, що передував «літнику» з двох запасок). Західнополіський вовняний фартух «пілка» («пилка», «пулка») відрізняється від житомирського меншими розмірами, прикра шанням – тканими суцільними смугами, на відміну від орнаментальних композицій на Житомирському Поліссі, що найбільше поши рені в Овруцькому, Народицькому, Малин ському, особливо – у Коростенському районах. Коротка безрукавка із Західного і Се реднього Полісся репрезентована назвами «камізелька» («камизелька», «камазелька», «камузелька», «камзелька», «комізелька»), «жилєтка» («жілєтка», «жулєтка»), «ґорсет» («горсет», «ґорсат», «ґорзат», «ґорсут», «ґур сет», «ґирзет»), «корсет» («курсет»), «ґорсик», «станік», «безрукавка», «безрукавець», «биз рукавчик» («бізрукавчик»), «бизрукавок», «нагрудник», «літник», «ліхвик», «лейбик», «портяник», «катанка», «сердак», «тиклиця». На більшій частині території Західного По лісся безрукавний одяг розповсюдився з огля ду на польськополіські контакти (тобто у 20– 30ті рр. ХХ ст.) і став складовою костюма з фабричної тканини. До типу коротких безрука вок нашивали клиноподібні смужки тканини, оборки, призібрані у складки, вшивали бокові вставки від пройми, які надавали безрукавкам трапецієвидної форми. Виокремлюють і різно вид коротких безрукавок – вище талії. У дея ких районах спорадично побутував нагрудний одяг із затягуванням шнурками. На Середньо му Поліссі – у селах Іванківського, Чорно бильського, Вишгородського районів Київської області, як і в центральних, східних, південних районах України, – була поширена довга без рукавка («керсетка», «корсетка»). Безрукавки цього типу розширювали від лінії талії або від середини грудей, шили з фігурною спинкою, зі вставленими від талії донизу клинами – «вусами»: від трьох до п’ятнадцяти «вусів». Нагрудний одяг з рукавами, увійшовши до жіночих комплексів з домотканої та фаб ричної тканини, становить регіональний західно поліський комплекс та локальний середньо поліський комплекс вбрання середини ХІХ – початку ХХ ст. У певних місцевостях різні назви означали аналогічний вид одягу – «кап тан», «жупан», «катанка», «капота» або мали відмінності крою – «кацавей», «кацавейка», «лахман», «китлик», «баскінка», «раков ка» («ракувка»). До традиційного комплексу вбрання в «шляхетських» селах, переважно Коростенського району, інколи – Малин ського району Житомирської області, увійшли «капотка» (короткий літній жіночий одяг з фабричної тканини) і «капота» (з підбивкою на ваті). Вони були пошиті із сатину, атласу, прикрашені нашитими смужками тканини з оксамиту, мереживом, розширені складками «фалдами». Кроєм та оздобленням протиставлений тра диційний довгополий одяг з овечого сукна: на Волинському й Рівненському Поліссі – з кли нами («вусами»), а на Житомирському й Ки ївському Поліссі – зі зборами («заборами»). На Житомирщині розповсюджені різновиди верхнього одягу, які зрідка фіксуються в Рів ненській і Волинській областях, представлені чоловічим довгим одягом прямого крою з від логою, верхнім одягом із дрібними зборками на талії, одягом з ватяною підбивкою тощо. На Рівненському Поліссі побутує також різновид верхнього одягу зі складками. На Житомир щині, Київщині поширений крій свити «з про хідкою» – підрізний з боків та призбираний у збори («у забори») зі вставленими клинами. На Київському Поліссі зафіксовано одяг, на ближений кроєм до середньонаддніпрянсько го – укорочені свити «катанки», які шили з кількома «вусами»клинами. Найпоширеніша назва свити Західного Полісся – «сирнєга», Середнього Полісся – «свита» («світа»). На Правобережному Поліссі намітка мала назви «плат», «намітка», «намітець», «руч ник», «рантух». Типова назва Західного По лісся – «плат», для Середнього Полісся – «намітка», «намітець». Цей давній головний убір зберігся в деяких районах Західного По лісся до середини ХХ ст. На Західному По ліссі яскраво виявляється типова для даного регіону ритуальна функція плата. Його вико ристовували на одному з останніх етапів весіл ля, словесно позначаючи обряд термінологіч ним поняттям «звоювання тура» [11, с. 18, 19]. Давні види одягу засвідчили міжетніч ні зв’язки та контакти, які становлять великий інтерес щодо вичленення специфічних етно регіональних особливостей. Інтерес викликає дерев’яне взуття, яке поділяють на давнє (видов бане взуття) і пізніше (взуття з дерев’яною підошвою та шкіряним верхом). Дослідник Я. Прилипко, працюючи над картами до «Іс торикоетнографічного атласу одягу України», звернув увагу, що взуття, вирізане з дерева та розповсюджене в Західній і Центральній Євро пі, на Україні зафіксоване в районах існування колишніх німецьких колоній – на Волині й За карпатті, на Нижньому Подніпров’ї. Це дало йому можливість дійти висновку про місцевий вплив німецької традиції. Картографування взуття Західного і Середнього Полісся засвід чило ширше побутування видовбаного взуття, а також ще одного різновиду дерев’яного взуття – з дерев’яною підошвою та шкіряним верхом, які є елементом впливу балтослов’янської та скан динавогерманської культур. Дерев’яне взуття зі шкіряним верхом – загальнорегіональний тип взуття Західного і локальний тип взуття Серед нього Полісся (Олевський, Овруцький, Наро дицький, Лугинський рни Житомирської обл.; Рокитнівський рн Рівненської обл.; Поліський, Чорнобильський рни Київської обл.). Для но мінації дерев’яного взуття на Правобережному http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 54 55 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 З історії і теорії науки Поліссі зафіксовані ареальні назвивідповідни ки: «дерев’янкі» («дерев’янки», «дирив’янки», «даравлянкі»), «дирив’які», «дерев’яшки», «диривляхі», «трепи» («тремпи», «трапи»), «кльомпи» («кльонпи»), «кляпі», «ходаки», «кайдани», «ґандали», «мазури», «колодки», «патинки». Архаїчний тип взуття – видовба не взуття («дерев’янкі», «трепи», «чуні», «кай дани») – побутував на Західному (Старови жівський, КаміньКаширський, Ковельський, Луцький, Ратнівський рни Волинської обл.; Сарненський, Володимирецький, Костопіль ський рни Рівненської обл.), поширюючись на південь (Іваничівський рн Волинської обл.), і Середньому Поліссі (Лугинський, Народиць кий, Олевський, Радомишльський рни Жито мирської обл.; Іванківський рн Київської обл.). На матеріалі картографування одягу та назв Правобережного Полісся простежується етно графічне й діалектне розмежування Західного і Середнього Полісся. Це – ізоглоси, які окрес люють чіткі ареали, проходячи близько до межі між західнополіським і середньополіським го ворами за матеріалами «Атласу української мови» [1, карти 295, 334, 374, 383]. Вони пред ставлені давніми назвами, що характеризують західнополіський костюм та його деталі. У цьо му контексті важливі висновки наших ареало гічних досліджень про зв’язок диференціації культури з давніми етнічними групуваннями на цій території. Мовознавці проводять межу між цими групуваннями в межиріччі Стирі й Горині [2; 3; 9, с. 36–71]. За археологічними даними, первісна територія сягала межиріччя Горині й Случі [7, с. 44]. Одним з головних ви сновків є те, що одяг Волинської та Житомир ської областей можна згрупувати в окремі типи, а райони Рівненської області – коридор у межи річчі Стирі, Горині, Случі, аж до Уборті, – є перехідною зоною: частина типів реалій і назв об’єднує їх з Волинським, Житомирським По ліссям, а частина – протиставляє. Було наголо шено, що територія давніх волинян, деревлян, які надалі входили до різних територіальних об’єднань, зберігає генетичну традицію. І це виявляється у виокремленні певних рис у різні історичні періо ди, у слідах найдавніших кон тактів, міграцій, що виразно простежуються на матеріалі одягу. Особливості просторового роз міщення лексичного матеріалу досліджуваної тематичної групи, які виявило картографуван ня, дають підстави для вирішення ряду проблем діалектного членування зони. Ряд ізоглос тра диційних назв «хвартух» (спідниця), «сирнєга» (свита), «плат» (намітка), «шитик» (шкіряний пояс) дозволяє умовно провести межу між західно поліськими і середньополіськими говір ками на матеріалі лексики одягу. Цей «вододіл» проходить близько межі, яка подана в «Атласі української мови», у межиріччі Стоходу і Стирі, але західніше, і тільки у південній частині – у межиріччі Стирі й Горині, через населені пункти Дивин – Дольськ – Цир – Лишнівка – Ка расин – Городок – Кукли – Старосілля – Тростянець – Великий Житин. Південна межа означена близько межі, визначеної в «Атласі української мови», але північніше, через на селені пункти Заріччя – Березовичі – Хо рохорин – Кременець – Озеро – Сильне – Дюксин (ізоглоси «хвартух», «плат», «шитик», «наплічок», «наплічник»). Ряд ізопрагм * верхнього одягу з овечого сукна, полотняної спідниці, типів сорочки за оздобленням, що підсилено протиставлен ням інших етнографічних явищ, проводить межу в межиріччі Стирі й Горині. Ряд ізоглос та ізопрагм у басейні Стирі накладається на антропологічні області (волинський тип), ви окремлені В. Дяченком [6, с. 30], і на більш уточнені межі цих областей у праці С. Сеге ди [13, с. 103–105]. Нині маємо переконливі відомості щодо взаємодії мов і діалектів, про спільні явища з огляду на давні міжетнічні контакти. Поділ на ареали в північній частині (північнозахідній, північносхідній) визначається географічним чинником, його репрезентують переважно давні слов’янські назви або давні запозичен ня. Інтерес викликають зони Побужжя та зона басейну Горині, що зберігають давні типи * Ізопрагма – лінія, що окреслює ареали поширення реалії. реалій, архаїка яких підкріплена давніми на звами, утвореними на слов’янському ґрунті або представленими давніми запозиченнями. У північнозахідній частині Західного По лісся відомий обряд відрізання волосся піс ля шлюбу молодій у «підрізанцях»селах, де збережено традицію, що символізувала пере хід молодої до роду чоловіка. На цій території чітко окреслюється ареал поширення цієї тра диції (Любомльський, Ратнівський, Камінь Каширський рни Волинської обл.; ще два села зафіксовано в Луцькому рні). У цих селах від сутнє носіння кибалки. Г. Маслова, згадуючи звичай східних слов’ян відрізати кінчик коси молодої, покликалася на роботу Н. Приткової «Одежда, ижор та води», у якій також опи сано звичай відрізання волосся на водському весіллі [8, с. 49]. Про це згадує і Н. Шлигі на [14, с. 215]. Звичай коротко стригти волос ся молодій після весілля зафіксовано також в естонських етнографічних районах, наприк лад, у Кодавере, де цей звичай побутував ще у ХVІІІ ст. [15, с. 2]. Припускаємо, це дає підстави вести мову про фінослов’янські або балтослов’янські зв’язки. Чоловік одрізав волосся після приходу «пе резов» – родичів молодої – уранці або увечері. У деяких селах підрізали коси в той же день, коли привозили молоду: «Як посадят за сто- лом, рогачем дружок скідає і свекрусі дає того плата, обтанцьовуют молоду і скри- вайут, пудрізают і ведуть спати, ідуть мо- лоду зводити». Відрізали дуже коротко: «по вуха»; «на кутикі» – біля вух лишали довшими, щоб можна було закрутити: «У Нуйні найко- ротше обрізали, а у Заріччі – довше». Цей обряд почав зникати у 20х роках ХХ ст., хоча в деяких селах зберігався й після війни. У пів нічній частині виокремлюється мікроареал назв кибалки – «обичайка», «лубок» (Ратнівський, Любешівський рни Волинської обл.; Зарічнен ський рн Рівненської обл.), і побутують спора дичні назви цієї реалії – «коробка», «каблук». У Ратнівському районі Волинської області ви різнявся обрядовий спосіб пов’язування хус ток: у с. Самари тільки дружкидівчата і молоді жінки з роду молодої завивали хустку в такий спосіб, який мав назву «у склатки» («свашки» з роду молодого зав’язували «плата»); у с. Річиця і дружки з роду молодого, і «свашки» з роду мо лодого зав’язували хустку однаково – робили «чуби», але «свашки» прикрашали хустку ще й вінком, що й вирізняло їх на весіллі. У північносхідних районах Рівненщини (басейн Горині) поширені такі назви: «ткан ка», «тканіца» (кибалка), «портюх» (полотня на спідниця), «сукня» (полотняна спідниця), «курташе» (верхній одяг), «шоломок» (жіно ча шапочка), «лапіко» (кибалка), «домоткан» (вовняна спідниця). У Рокитнівському районі Рівненської області зафіксована ритуальна ве сільна намітка «сповівало», що відрізняється від головного убору довжиною – до 4–5 м. Вона має на кінцях та посередені «заволокане» чоло з двох горизонтальних смуг і в особливий спосіб пов’язується: спочатку – на голові, по тім – навхрест на грудях, а кінці – ззаду. Та кож у басейні Горині спорадично фіксується «ярмолка» – жіноча шапочка із сукна, голо вний убір типу чіпця (Дубровицький рн Рів ненської обл.). Можливо, це залишок давнішо го головного убору, який носили окремо (можна порівняти з курською жіночою шапочкоючеп цем «шелом»). Ярмулку одягали до церкви, но сили під хусткою: «Так мені баба розказувала, котора хорошо умірала: яка ж вона добра, шо додержала ту ярмолку, шо з молодих літ то шло, а вона держала до старенькіх літ, пут хусткою носила, як тоді чепца носит, то ярмолкі не носит. От іде вона до церк- ви, то уже наклада ту ярмолку, а зверху об- мотайе хусточкойу, вона як замотаєцца, то ярмолку видно отако, вона була біла, із сукна» (с. Орв’яниця Дубровицького рну). На цій території виокремлюють короткий нагруд ний одяг з рукавами, який створює своєрідний комплекс зі спідницею «лєтнік» – «спанцірка»: його шили з тієї самої вовняної домотканої тка нини в різнокольорові смуги («паскі») (Дубро вицький рн Рівненської обл.). Ареальне членування «захід–схід» визна чається наявністю міжетнічних контактів, іно http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 56 ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 етнічних впливів. Особливий інтерес викликає західний ареал, розміщений уздовж р. Захід ний Буг. Його формують назви «бурка» (спід ниця), «клешня» (колоша), «кєчка» (кибалка), «запаска» (фартух) та реалії: верхній одяг – «сердак», «сукман» – протиставлений типу з клинами – «сернєзі»; вовняна висока шап ка – «кучма». Матеріал з дослідження одягу із Західного Полісся увиразнив особливість цієї території – нашарування на північну діа лектну основу південнозахідних говіркових рис, спільність із одягом Наддністрянщини (наприклад, назви «сукман», «сердак», «дим ка», «рантух», «ногавиці», «кєпка»), особливо в надбузьких говірках, що пов’язано із засе ленням надбузької території з південного за ходу і з об’єднанням ГалицькоВолинського князівства в XIII ст. (межі між Галицьким і Волинським князівствами відповідає межа між волинськими й наддністрянськими говір ками). На чітко окресленому західному аре алі вздовж р. Західний Буг побутували типи вовняних і полотняних спідниць, зокрема, за хідна межа ареалу вовняної спідниці «бурка» проходить через такі населені пункти: Сама ри – Щедрогір – Седлище – Оленино – Да тинь – Перевали – Новий Мосир – Дороси ні – Хорохорин – Мовники. Тут зафіксовано виразні ареали назви кибалки «кєчка»; ло кальних комплексів з полотняними спідниця ми, перетканими в клітку синіми й червоними смугами, – «лєнка», «бурка», рідше – «ран дак», «рябак», «синьоха», «синька», «димка», «полотнянка»; суконних шапок із чотирикут ним верхом, із закладкою: «рогатка» («рога тівка», «рогативка»), «рогатая шапка», «джа мірка» («джамерка»), «магірка», «магерка», «чумерка», «чамарейка», «джамерка» – ці на зви засвідчили давні західнополіськопольські зв’язки. Виокремлення східних ареалів поширення одягу на Київському Поліссі вздовж р. Дні про – свити «катанки», довгої керсетки, плахти, різновидів очіпка «чушки», «зборні ка» тощо, що має спільність із вбранням Се реднього Подніпров’я, – свідчить про етнічні традиції, пов’язані з рухом полян: тут прохо див кордон між древлянами і полянами. Деякі реалії та назви в північносхідній частині цієї території засвідчили українськобілоруські зв’язки, зокрема, спідниця з пришитим ліфом «шандарак», «сподніца з нагрудником» – ло кальний різновид одягу Середнього Полісся. Розвиток етногеографічних праць актуалізує завдання сучасних комплексних досліджень для вирішення питань районування та етногенезу. 1. Атлас української мови : у 3 т. – К., 1984–1988. – Т. ІІ. 2. Евтушок А. Н. Лексика сельского строитель- ства в украинских западнополесских гово- рах : автореф. дис. ... канд. филол. наук. – К., 1989. 3. Аркушин Г. Л. Охотничья лексика западнопо- лесских говоров : автореф. дис. ... канд. филол. наук. – Ужгород, 1986. 4. Бромлей Ю. В. Этнос и этнография. – М., 1973. 5. Гаврилюк Н. К. Картографирование явлений духовной культуры по материалам родильной обрядности украинцев. – К., 1981. 6. Дяченко В. Д. Антропологічний склад україн- ського народу. – К., 1965. 7. Кухаренко Ю. В. Полесье и его место в про- цессе этногенеза славян (По материалам археологических исследований) // Полесье: Лингвистика, археология, топонимика. – М., 1968. 8. Маслова Г. С. Народная одежда в восточносла- вянских обычаях и обрядах ХІХ – нач. ХХ вв. – М., 1984. 9. Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. – К., 1990. 10. Полесье: Лингвистика. Археология. Топони- мика. Полесский этнолингвистический сбор- ник: Материалы и исследования. – М., 1983. 11. Пономар Л. Назви одягу Західного Полісся. – К., 1997. 12. Прилипко Я. П. Український народний одяг як джерело вивчення етнічної історії // Народ- на творчість та етнографія. – 1975. – № 5. – С. 10–19. 13. Сегеда С. П. Антропологічний склад українсько- го народу. Етногенетичний аспект. – К., 2001. 14. Шлыгина Н. В. Архаические формы женской одежды води и ижоры // Древняя одежда наро- дов Восточной Европы. – М., 1956. – С. 208–228. 15. Эстонская народная одежда. – Таллин, 1960. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201554
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:12:22Z
publishDate	2012
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Пономар, Л. 2025-01-23T11:00:07Z 2025-01-23T11:00:07Z 2012 Ареальне дослідження народного одягу Полісся / Л. Пономар // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 50-56. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201554 391:303.446(477.41/.42) Статтю присвячено проблемам комплексного вивчення народного одягу Правобережного Полісся кінця ХІХ – початку ХХ ст., а також питанням взаємозв’язку предметів і термінів вбрання, їхньої етнолокальної специфіки та географії поширення в регіоні. На основі зіставлення показників розповсюдження предметних і номінативних різновидів костюма, аналізу їхніх ареальних характеристик визначено етнографічно-територіальне і діалектне членування Західного й Середнього Полісся. The article deals with the problems of the late 19th – early 20th century. Right-bank Polissya folk garb studies, as well as the issues of correlation of the garb items and terms, their ethno-local specificity, and regional extension geography. Collating the extension indices of the garb item and nominative varieties and analyzing their area characteristics the author determines the ethnographically territorial and dialectal segmentation of Western and Central Polissya. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії і теорії науки Ареальне дослідження народного одягу Полісся Area Research on Polissya Folk Garb Article published earlier
spellingShingle	Ареальне дослідження народного одягу Полісся Пономар, Л. З історії і теорії науки
title	Ареальне дослідження народного одягу Полісся
title_alt	Area Research on Polissya Folk Garb
title_full	Ареальне дослідження народного одягу Полісся
title_fullStr	Ареальне дослідження народного одягу Полісся
title_full_unstemmed	Ареальне дослідження народного одягу Полісся
title_short	Ареальне дослідження народного одягу Полісся
title_sort	ареальне дослідження народного одягу полісся
topic	З історії і теорії науки
topic_facet	З історії і теорії науки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201554
work_keys_str_mv	AT ponomarl arealʹnedoslídžennânarodnogoodâgupolíssâ AT ponomarl arearesearchonpolissyafolkgarb

Ареальне дослідження народного одягу Полісся

Institution

Similar Items