Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання
Статтю написано на матеріалі власних записів автора, здійснених у природній ситуації під час поминального оплакування померлих на Трійцю на цвинтарі с. Сварицевичі Дубровицького р-ну Рівненської обл. Висвітлено особливості побутування зазначеної традиції в цьому селі, проаналізовано основні мотиви г...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201556 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 68-71. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201556 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Коваль-Фучило, І. 2025-01-23T11:00:57Z 2025-01-23T11:00:57Z 2012 Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 68-71. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201556 393.94(477.81) Статтю написано на матеріалі власних записів автора, здійснених у природній ситуації під час поминального оплакування померлих на Трійцю на цвинтарі с. Сварицевичі Дубровицького р-ну Рівненської обл. Висвітлено особливості побутування зазначеної традиції в цьому селі, проаналізовано основні мотиви голосінь. The article is written on the material of the author’s own records carried out in a natural situation during a Trinity funeral mourning in the cemetery of Svarytsevychi village (Dubrovytsia district, Rivne region). The features of the lament tradition functioning in this village are reflected, and basic themes of lamentations are analyzed. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Розвідки та матеріали Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання Dirges in Svarytsevychi: Basic Themes and Specificity of Performance Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання |
| spellingShingle |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання Коваль-Фучило, І. Розвідки та матеріали |
| title_short |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання |
| title_full |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання |
| title_fullStr |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання |
| title_full_unstemmed |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання |
| title_sort |
поминальні голосіння в селі сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання |
| author |
Коваль-Фучило, І. |
| author_facet |
Коваль-Фучило, І. |
| topic |
Розвідки та матеріали |
| topic_facet |
Розвідки та матеріали |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Dirges in Svarytsevychi: Basic Themes and Specificity of Performance |
| description |
Статтю написано на матеріалі власних записів автора, здійснених у природній ситуації під час поминального оплакування померлих на Трійцю на цвинтарі с. Сварицевичі Дубровицького р-ну Рівненської обл. Висвітлено особливості побутування зазначеної традиції в цьому селі, проаналізовано основні мотиви голосінь.
The article is written on the material of the author’s own records carried out in a natural situation during a Trinity funeral mourning in the cemetery of Svarytsevychi village (Dubrovytsia district, Rivne region). The features of the lament tradition functioning in this village are reflected, and basic themes of lamentations are analyzed.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201556 |
| citation_txt |
Поминальні голосіння в селі Сварицевичі: основні мотиви і специфіка виконання / І. Коваль-Фучило // Народна творчість та етнологія. — 2012. — № 3. — C. 68-71. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kovalʹfučiloí pominalʹnígolosínnâvselísvaricevičíosnovnímotiviíspecifíkavikonannâ AT kovalʹfučiloí dirgesinsvarytsevychibasicthemesandspecificityofperformance |
| first_indexed |
2025-11-26T10:47:32Z |
| last_indexed |
2025-11-26T10:47:32Z |
| _version_ |
1850621025694253056 |
| fulltext |
68 69
розвідки та матеріали
Поминальні голосіння в селі сварицевичі:
основні мотиви і сПециФіка виконання
Ірина Коваль-Фучило
УДК 393.94(477.81)
Статтю написано на матеріалі власних записів автора, здійснених у природній ситуації під час поминального
оплакування померлих на Трійцю на цвинтарі с. Сварицевичі Дубровицького рну Рівненської обл. Висвітлено особ
ливості побутування зазначеної традиції в цьому селі, проаналізовано основні мотиви голосінь.
Ключові слова: голосіння, поминальне оплакування, Трійця, померлі.
The article is written on material of the author’s own records carried out in a natural situation during a Trinity funeral
mourning on the cemetery of Svarytsevychi village (Dubrovytsia district, Rivne region). The features of lament tradition
functioning in this village are reflected, basic themes of lamentations are analysed.
Key words: lamentations, funeral mourning, Trinity, the deceased.
Село Сварицевичі Дубровицького району
Рівненської області не раз ставало предметом
зацікавлення дослідників традиційної народної
культури. Насамперед об’єктом уваги був обряд
«водити куста» [1; 3], який до сьогодні побутує
в цьому селі. Дослідники не оминули увагою і
звичай голосити вранці на Трійцю на могилах
померлих. Тут здійснили записи під час живо
го виконання Шевчук Степан Іванович (1987),
Левчук Сергій Іванович (1987), Вовчак Андрій
Степанович (2010), Рибак Юрій Петрович
(2010) та ін. 11–12 червня 2011 року, на Трійцю,
методом включеного спостереження я записала
одинадцять поминальних голосінь під час жи
вого виконання.
На Трійцю вранці, після богослужіння в церк
ві, усі жителі (крім вагітних і заручених дівчат [4,
арк. 1]), а з ними й численні записувачі, ідуть з гіл
ками клену, липи, горобини, галузками аїру (несуть
кльону, клін, лепех, аїр) на кладовище возбідіті,
возбуждаті рідних. Беруть із собою також цу
керки, а колись ще й булочки, вино [4, арк. 1], які
залишають на могилах: «А то закон, шо треба
прийти сюди» (ЄМА); «Ми мусімо плакать,
щоб рідних возбудить, щоб вони все чули нас»;
«Треба рідних возбудити і розказаті все, що
сталоса за цей рік» [4, арк. 87]. Раніше слід було
обійти могилу тричі за рухом сонця [4, арк. 1], проте
ми такої обрядодії вже не зафіксували.
У с. Сварицевичі обов’язково голосять за не
давно померлими, точніше за тими, які померли
впродовж останнього року, однак, якщо є по
треба, жаль за рідним, то голосять і за давно
померлими. До того ж застерігають, що довго
плакати не можна, оскільки це шкодить живим
і навіть ненародженим: «Як багато плачіт –
не можна! / Кажуть у вас, що в сльозах ле
жить? / В сльозах лежить. Да і… я не знаю…
Якас жінка розказувала, шо дочка приснилас,
каже: “Мамоу! Я пу пояс мокра! Не можу ніяк
і висушитися”. <…> В батькової матера
перші діти вмирали, да вмирали, да вмирали.
Ну вже тьотка моя зародилася. А вона зашла
на могилки до сина – виучивса на учителя да
й вмер в 22 роки. Зашла да стала плакати.
До того й плакала, шо заснула, на мо’гилках.
А приснивса їй такий старенький дідок. Та-
кий старий-старий прийшов дідок та й каже:
“Чого плачеш? Чо ти плачеш? Бог дав – Бог і
взяв. А як хочеш – забери пісок, як тобі треба
він”. А вона злякаласа та й каже: “Буду дочку
давати замуж – сама перша буду співати, та
більше вже не буду плакати”. І вже не стала
плакати та й ше народила дітей. Ше народи-
ла: Женя, да Оля, да мій батько, да Наташа.
Четверо дітей зародила. А було дев’ятеро, а
п’ятеро умерло. То не можна. / А казали, що за
першою дитиною мамі не можна було плакати? /
Не йшла на могилки. Плакати – плакала, а
не йшла на могилки. / Не йдуть узагалі чи в
той день? / В той день. На другий день уже
йдуть. / А чому? / Не знаю. / А не кажуть:
“Бо всіх дітей виносить”? / Не знаю, не знаю»
(ЄМІ).
Міфологічним уявленням про потойбіччя
властивий синкретизм, зумовлений архаїч
ними і християнськими віруваннями. Так, ві
рять, що треба відвідувати могили, носити
на Великдень яйця, а на Трійцю – гостинці,
пов’язувати хрест фартухом, хусткою (на мо
гилі жінки), рушником (на могилі чоловіка),
щоб померлий не ображався і не забирав до
себе живих. Таке вірування набуло вербаліза
ції в тексті поминального голосіння:
Ох моя ж Марусьочко,
Моя ж добрая,
Я ж на тебе за 20 літ ніколи слова ж по-
ганого не сказала,
Завжди я й тобі приносила подарочки,
Я ж й твою й могилку прибіраю,
Я ж тобі подарочки носила 20 год,
Шо ж я й тобі не вгодила,
Шо ти свою дружину першу забрала,
Ох нашо ж ти його брала,
Хай би ще ж він зо мною побув,
Ше ж би управився прийти,
Ох мої хазяї добрі,
Ох я ж тебе не знаю,
А я ж на тебе зроду не сказала,
Я тебе й ніколи не обідила,
Я тебе завжди вбірала,
Я тебе усігда ж…
А ти забрала свою дружину,
А мого й хазяїна (НЖ).
Водночас уважають, що найкраще для по
мерлих, коли наймають за них богослужіння
в церкві: «…дай на службу – ето їм благо-
дать, а шо ми так ходім, ну поплачем, –
вони не чують. / Може, чують? / Ай, я не
знаю. Шоб чули, то б встали б, побаяли б
[поговорили б. – І. К.-Ф.]» (ШГК). Коли ви
ходять із кладовища, то примовляють: «Хай
оддихают! Со святими хай спочивают, а
нам із того світа добра пожелают. Вічний
покуй, Царство Небесне» (ЄМА).
Голосити тут уміє чи не кожна жінка, і якщо
попросити, то місцеві жительки не відмовляють
ся оплакати своїх рідних. Коли жінка починає
голосити, вона обов’язково нахиляється до моги
ли. Під час виконання голосильниця підходить
до хреста або навіть опирається на нього, цілує
фотографію на пам’ятнику, часом поправляє ві
нок або квіти на могилі. Голосіння виконують з
відповідною речитативною мелодією [2, с. 298].
Обов’язковою складовою текстової струк
тури голосіння є звертання до померлого, яке
часто повторюється. До того ж частота повтору
залежить від болю втрати: чим він сильніший,
тим частіше голосильниця повторює його, дещо
видозмінюючи, добираючи нових епітетів:
Ох ж моя дитино милая...
Ох моя ж голубочко, ох моя ж квіточко,
А моя ж ляльочко, а моя ж донечко хороша,
А моя ж молодая, а моя ж безспірная,
А моя ж молоденькая, а моя ж рідненькая.
А що ж тобі рано, дитино, не жити,
Устань, мамочко, устань донечко,
Дві неділі гукаю, дві неділі плачу,
А голосу ж не чую, а слідочку не бачу.
Моя ж дитинонько, моя ж голубонько,
А моя ж пташечко, моя й донечко,
Устань, моя Марусьчко, устань
[4, арк. 4–5].
* * *
Ой синоньку мій!
Ти моя дитино молодая!
Та чого ж ти не пужив,
Треба, шоб ти ше дітки годував та білий
світ бачив.
Ти стілько по білому світу їздив,
Поїхав аж на Дальний Восток,
В то… я забула,
Вже їхав до хати – да й умер по дорози.
Ой синоньку мій!
Ой мій красавіц, ой… (цілує фотографію,
плаче) <…>
Ой синоньку,
Якби ти бачив, як вони до тебе приходять,
Як вони до тебе приїжджають <…>.
Ой синоньку мій рі’дненький!
Якби ж ти бачив,
Тут люди приходять і фотографірують,
А мій же ж молоденький, ой синоньку,
А мій Андрійочку!
І братко’ приїхав,
І чужії люди,
Ой мій синоньку дорогий,
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
70 71
ISSN 01306936 * НАрОДНА ТвОрчІСТь ТА еТНОЛОГІя* 3/2012 розвідки та матеріали
Чо ж тобі не було жити,
І моя ж дитинонько,
Як тебе без пори забрало,
О мій синочок молоденький! (плаче)
Якби ж тобі би спірненько в нас було,
А ти ж… поклав головоньку
І свої дітоньки покинув, тройко!
О мій синоньку!
Чому ж ти ни пісемко ни пришлеш,
А я ж тебе – николи з голови не сходжу,
О моя дитинонько рідная!
А моя ж милая!
О Боже, Боже! <…>
І братко приїхав, і жінка його,
А ти їх не вгощаїш,
А ти їх не привітаїш
(хреститься й цілує пам’ятник, припадає до
пам’ятника і плаче) (ВГД).
Це повний текст голосіння. Мотив повідом
лення померлому про те, хто до нього прий
шов, – традиційний у поминальних голосіннях
с. Сварицевичі.
Крім звичних для голосінь мотивів
суб’єктивних оповідей про щоденні клопоти,
дорікань «нащо покинув», опису болю від
утрати рідного, переліку добрих справ помер
лого, закликів устати, оригінальним сварице
вицьким мотивом є згадування «куста». Цей
мотив набуває різного вербального оформ
лення, залежно від набору поетичних засобів,
якими володіє виконавиця, серед яких вона
вибирає ті, що найбільше підходять до пев
ної конкретної ситуації, найвідповідніші для
оплакування певної особи. Донька, оплакуючи
матір, яка за життя любила співати «на куста»,
питає її, чому ж тепер вона не святкує:
Ой а де ж ти, моя матьонко?
Ой а де ж ти, моя рідная?
Ой чого ж ти в гости не йдеш?
Ой чого Куста не святкуєш?
Ой ти моя руднесенька,
Ой ти моя милесенька, обозвися
[4, арк. 7].
У голосінні за батьком донька повідомляє
йому, що в селі вже люди святкують, збира
ються в гурти, а його між ними немає:
Ой ти муй мил’єнький,
Таточку наш ріднесенький,
Усі в селі святкують,
Збираюца гуртом, родіною,
А тебе нема, татусеньку
[4, арк. 2].
У голосінні за братом цей мотив набуває
форми антитези, на позитивному полюсі якої є
минуле, коли святкування Трійці було веселим,
супроводжувалося піснями, негативний полюс
описує сучасне, а в голосіннях за дітьми – і
майбутнє, коли виконавиця каже, що вже не
співає, а також, що вже ніколи не буде співати
навіть кустових пісень, зокрема:
Ох братику, ох суколику!
Ох їка ж нам Трійца нивесела,
Яка вуна нам смутна!
Та й ми все співали, браточок,
А то ми плачимо!
Ох мій братичок, та мій суколичок!
(запис А. Вовчака і Ю. Рибака,
23. 05. 2010 р.).
* * *
А мої ж дітойки!
А мої ж горобчики рідниї!
А мої ж дітки’ дорогенькиї!
А мої ж ді’тки золотиї!
А яку ж ви мені печаль задали до самої
смерти,
А я ж вже ж ніколи не буду співати,
То ж ви мені таку пісню дали
Невиселую!
А мої квітоньки,
А мої ж дітоньки хорошиї (ШМС).
Іншим оригінальним мотивом поминаль
них голосінь у досліджуваному селі є заклик
до померлих приходити в гості на Трійцю.
У надвечір’я цього свята готують поминальну
вечерю – «діди», де згадують померлих, туди
й запрошують покійних родичів. Проте в го
лосінні озвучено гірке усвідомлення неможли
вості повернення:
Ох Вовчику, Вовчику!
Ох лежи, спочивай.
В гості приходь до нас на Трійцу,
Забирай Вовчика,
Забирайте Шайку,
Хрещону свою,
Да приходьте до нас.
Кажи: «Мамочко!
Ми до вас не прийдемо,
А ви до нас прийдете.
А ми, шоб могли,
То крилами б полетіли,
А крил нема.
Як ми з поля вийдемо,
Як ми лежимо?..» (ХТІ)
(запис А. Вовчака і Ю. Рибака,
23. 05. 2010 р.).
* * *
А ти, мій браточок рідний!
Да прийди на Куст ти до мене,
Да присниса, браточок,
Ох братику рідний, братику милий!
Фіксація живого виконання голосінь дала
змогу усвідомити важливість багатьох об
рядових дій, про які раніше не згадували до
слідники української поховальнопоминальної
обрядовості. Маю на увазі передусім ритуаль
ну позу голосильниці, яка обов’язкова під час
голосіння, проте її не помічають самі викона
виці й місцеві жителі, та й навіть записувачі;
ритуальне заспокоювання голосильниці, коли
в разі важкої втрати голосить тільки найближ
ча родичка, а інша її заспокоює і сама вже не
виконує голосіння (цікаво, що підстави для
заспокоювання неоднакові в різних регіонах
України); ритуалізовані короткі діалоги між
родичами, які підходять до могили, де оплаку
ють померлого:
А шо ж ти забув про мене,
Да й не приходиш,
Да й не зовеш мене.
[Підійшла родичка:] Забере!
[Відповідь голосильниці:] Забере, свахо!
[Голосить у відповідь.]
[Родичка:] Забере, забере, нікуди не ді-
неться!
[Відповідь голосильниці:] Я знаю, шо за-
бере, а як трудно без його уже другий год
(ЄНО).
1. Давидюк В. Походження уявлень про русалок і
мавок та значення клечання і «куста» // ЗНТШ. –
Л., 2010. – Т. CCLIX. – С. 229–248.
2. Етнокультура Волинського Полісся і
чорнобильська трагедія. Вип. IІІ (Зарічненський р-н
Рівненської обл.) / упорядкув. В. П. Ковальчука. –
Рівне, 1998.
3. Кітова С. «Водіння куста» на Поліссі // НТЕ. –
1972. – № 3. – С. 67–73.
4. Шевчук С. І. Голосіння, записане в селі
Сварицевичі Дубровицького р-ну Ровенської обл. //
Наукові архівні фонди рукописів та фонозаписів
ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. – Ф. 14-3,
од. зб. 1196.
Інформатори
ВГД – Войтович Ганна Демидівна, 1922 р. н.,
родом із с. Сварицевичі Дубровицького р-ну
Рівненської обл.
ЄМА – Єфимець Марія Андріївна, 1941 р. н.,
родом із с. Сварицевичі Дубровицького р-ну
Рівненської обл., освіта – 7 класів.
ЄМІ – Єфемець Марія Іванівна, пенсіонерка,
родом із с. Сварицевичі Дубровицького р-ну
Рівненської обл., запис 12. 06. 2011 р.
ЄНО – Єфемець Ніна Олександрівна, 1937 р. н.,
родом із Дніпропетровська, у с. Сварицевичі Дубро-
вицького р-ну Рівненської обл. проживає з 1969 р.
НЖ – невідома жінка, 1931 р. н., родом
із с. Дубрівськ Зарічнянського р-ну
Рівненської обл.
ХТІ – Холодько Тетяна Іванівна, 1958 р. н.,
родом із с. Сварицевичі Дубровицького р-ну
Рівненської обл.
ШГК – Швайко Ганна Костянтинівна, 1929 р. н.,
родом із с. Сварицевичі Дубровицького р-ну
Рівненської обл., освіта – 4 класи.
ШМС – Швайко Марія Степанівна, 1949 р. н.,
родом із с. Сварицевичі Дубровицького р-ну
Рівненської обл., середня освіта.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|