Національній академії наук — 105! Несвяткові думки
У статті автор робить спробу, не користуючись «рожевими окулярами», відверто оцінити вірогідні причини ситуації, в якій опинилася науково-освітня сфера України в останні десятиліття. На прикладі вищої наукової самоврядної організації України — Національної академії наук простежено поступову зміну...
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2023 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2023
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201618 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 11. — С. 18-31. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859805332100874240 |
|---|---|
| author | Локтєв, В.М. |
| author_facet | Локтєв, В.М. |
| citation_txt | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 11. — С. 18-31. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | У статті автор робить спробу, не користуючись «рожевими окулярами»,
відверто оцінити вірогідні причини ситуації, в якій опинилася науково-освітня сфера України в останні десятиліття. На прикладі вищої наукової
самоврядної організації України — Національної академії наук простежено
поступову зміну ставлення вищих керівників держави до науки і науковців
та наведено міркування щодо можливих заходів з відновлення рівня наукових досліджень.
In the article, the author makes an attempt, without using "rose-colored glasses", to frankly assess the likely causes of the
situation in which the scientific and educational sphere of Ukraine has found itself in recent decades. On the example of
the highest self-governing scientific organization of Ukraine — the National Academy of Sciences, the gradual change in
the attitude of the top leaders of the state towards science and scientists is traced, and thoughts regarding possible measures
to restore the level of scientific research are given.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:16:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
18 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
doi: https://doi.org/10.15407/visn2023.11.018
НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ НАУК — 105!
Несвяткові думки
У статті автор робить спробу, не користуючись «рожевими окулярами»,
відверто оцінити вірогідні причини ситуації, в якій опинилася науково-
освітня сфера України в останні десятиліття. На прикладі вищої наукової
самоврядної організації України — Національної академії наук простежено
поступову зміну ставлення вищих керівників держави до науки і науковців
та наведено міркування щодо можливих заходів з відновлення рівня науко-
вих досліджень.
Ми живемо в суспільстві, залежному від
науки і технологій, в якому ніхто нічого
не тямить ані в науці, ані в технологіях.
Карл Саган,
американський астрофізик
Листопад особливий місяць для всіх, хто працює в Національ-
ній академії наук України, місяць її народження в Українській
Державі в 1918 р., приблизно за півтора року до початку 70-річ-
ної радянської доби. І хоча здається, що ми буквально вчора
урочисто і з великим ентузіазмом відсвяткували віковий юві-
лей Академії, який містично збігся з такою ж датою в житті її
президента Бориса Євгеновича Патона, який був у ній першою
особою протягом 57,5 років, пройшовши за цей час через 12(!)
процедур таємного волевиявлення членів Академії, а вже про-
майнуло п’ять надзвичайно важких (без перебільшення) років.
Звісно, вже тоді, відзначаючи 100-річчя НАН України, ми ро-
зуміли, що науково-освітня сфера нашої країни перебуває в по-
ганому стані, та все ж іще наївно вірили, що державний рівень
святкувань та участь у них президента України дають підстави
сподіватися на покращення. Та ні.
Несподівано настали два дуже непростих ковідних роки, а
за ними прийшла справжня біда — злочинна воєнна агресія
з боку нашого східного сусіда, а точніше, історичного ворога,
який має на меті (якщо хтось забув) повне знищення України
та її народу, хоча все почалося набагато раніше з анексії Криму
та захоплення частини Донбасу, і реакція наша тоді була, м’яко
кажучи, незрозуміло млявою.
ЛОКТЄВ
Вадим Михайлович —
академік НАН України,
академік-секретар Відділення
фізики і астрономії НАН
України
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 19
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Отже, тверезо оцінюючи ситуацію, навіть
п’ять років тому було ясно, що при всьому ба-
жанні ситуація і не могла поліпшитися. Тим не
менш, неювілейна 105-та річниця Академії дає
привід поговорити про її буття в роки омріяної
нами Незалежності.
Проте почну з риторичного запитання: 105
років — це багато чи мало? Якщо послуговува-
тися віковою шкалою людини, то дуже багато
і відповідає глибокій старості, а що стосується
організації, то слід порівнювати. Вік багатьох
європейських академій обчислюється століт-
тями, тобто нашу Академію можна вважати
відносно молодою. Загалом же наукові устано-
ви, які перманентно підживлюються молоддю
(більше того, заради виживання не підживлю-
ватися нею не можуть) та існують у нормаль-
них умовах, не старіють в принципі.
На жаль, у нашій країні спостерігається про-
тилежний процес — середній вік співробітни-
ків Академії з часом майже лінійно зростає, і
ця небезпечна тенденція за останні 5 років не
змінилася. Тому не буде зайвим ще раз наго-
лосити, що українська наука переживає один
з найтяжчих і найкритичніших періодів своєї
історії. А оскільки щось відбувається, воно має
причини. Їх багато, але я особисто вважаю, що
головна з них — відсутність дбайливого став-
лення до такої унікальної галузі, як науково-
технічна сфера, і навіть навпаки — присутність
багаторічного тиску на неї з боку державних
структур, які із завзятістю, гідною кращого
застосування, вимагають, особливо в останні
10—15 років, здійснити реформування, зміст
якого для самих вчених залишається невідо-
мим, тому що зводиться, скажімо, відносно
Академії до тези: ви самореформуйтеся, а там
побачимо, що робити далі. Тим самим Акаде-
мія практично постійно перебуває під загро-
зою прийняття несподіваних рішень з боку
керівних органів держави, що лише погіршує
ситуацію.
Чи є це якимось злим умислом, чи тривіаль-
ним недомислом, питання, як на мене, друго-
рядне, оскільки до «остаточного вирішення»
долі науки в незалежній Україні, можу припус-
тити, залишилося недовго. Тому час будь-якої
політкоректної академічної поведінки давно
сплив і потрібно називати речі своїми іменами1!
* * *
Тема наука і влада, загалом кажучи, аж ніяк
не нова, і її, без побоювання помилитися, мож-
на вважати «вічною» та актуальною для всіх
часів, режимів та державних устроїв. Проте
робити якийсь історико-філософський ана-
ліз я не планую і лише зазначу, що найбільш
тісні стосунки наших державних мужів з вче-
ними спостерігалися за часів радянської вла-
ди. В усіх своїх діях вона твердо декларува-
ла, що спирається на «наукові підходи», і, не
буду брехати, приділяла їм зовсім не маленьку
увагу, хоча ця увага (і це також правда) пере-
важно була спрямована на розроблення й ви-
готовлення різного роду озброєнь, завоюван-
ня космосу, освоєння світового океану, що не
сприяло (хоча й не сильно заважало) розвитку
«приземленої» цивільної науки, яка отримува-
ла кошти, як кажуть, у другу чергу.
Гадаю, я непогано знаю всі «принади» радян-
щини, але ми не можемо не визнавати, що саме
в той історичний період склалася структура
української науки і освіти, що зберігається й
донині. Так, вишів було в рази менше, але вони
давали доволі гарну освіту, насамперед у галузі
точних і технічних наук, рівень яких, причому
як наслідок прямої взаємодії із зацікавленими
державними органами, безумовно, відповідав
світовому (подобаються ці мої слова комусь чи
ні, але я був свідком цього).
Оскільки нижче висвітлюватимуться прак-
тично тільки академічні справи, нагадаю, що,
як і повсюдно у світі, найбільше зростання на-
уки в СРСР, а отже, і у нас в АН УРСР, відбу-
валося у повоєнні, 60-ті — 70-ті роки минулого
століття, коли кількість академічних інститу-
тів зросла в рази. З огляду на глобальні завдан-
ня і в союзній, і в республіканських академіях
1 Маю зауважити, що нижче я висловлюю точку зору
не функціонера Академії, а виключно її співробітни-
ка, хоча, може, й не рядового, який, починаючи зі сту-
дентської лави, працює в ній понад 50 років і, при-
пускаю, непогано знає настрої наукового співтовари-
ства, або, так би мовити, думки «знизу».
20 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
перевага мала надаватися науковим установам
фундаментального спрямування, а різні галу-
зі (міністерства і відомства) через систему так
званих спеціалізованих (галузевих) НДІ опі-
кувалися прикладними проблемами, і в цілому
така система функціонувала відносно успішно.
Наприклад, першочергові для тодішньої кра-
їни питання ядерного озброєння, проєктування
космічних, літальних та підводних апаратів і
технологій їх виробництва, ракетобудування,
радіо- і мікроелектроніки розв’язувалися поза
академіями, хоча їхніх фахівців часто залучали
до виконання тих чи інших завдань, коли цього
вимагали нагальні державні інтереси. Саме для
участі академічних вчених у прикладних дослі-
дженнях в СРСР було створено позавідомчий
Держкомітет з науки і техніки (ДКНТ), який
забезпечував їх фінансування, від якого пев-
ні кошти (часто негласно) «перекидалися» на
фундаментальні пошуки. І маю засвідчити, що
організаційна структура і насамперед держав-
на політика були цілком адекватними наявній
тоді ситуації. При цьому академії, попри від-
носно скромні річні бюджети, відігравали роль
«мозкових центрів». Звісно, в такій побудові
наукової сфери не було і не могло бути жодно-
го «міністерства науки», оскільки всі ролі були
розподілені: фундаментальна наука розвива-
лася в академіях, а прикладні розробки і засто-
сування — через так звані теми (замовлення)
ДКНТ, з яким вчені плідно співпрацювали.
Організаційний устрій нашої Академії, хоча
і складався поступово, досяг цілком продума-
ної, а зважаючи на в цілому неефективну пла-
нову економіку, достатньо дієвої форми, в якій
він аж ніяк не зводився до так званого «елітар-
ного клубу». Насправді цей устрій все ж мож-
на назвати «клубом», але під ним розуміється
система доволі численних науково-дослідних
інститутів, що групувалися за тематичною
ознакою і проведенням досліджень у рамках
тієї чи іншої науки під «наглядом» профільних
відділень, покликаних здійснювати професійне
керування установами, відстежувати плану-
вання, оцінювати їхню роботу, розглядати зві-
ти про неї, розподіляти між установами і за-
тверджувати бюджетні кошти з урахуванням
якості результатів і участі у виконанні особли-
во необхідних для країни завдань.
Крім того, найкращі вчені України, не лише
співробітники Академії, а й викладачі вишів,
видатні конструктори, розробники нової тех-
ніки мали можливість персонально обиратися
в Академію як її члени, яких раніше тільки з
нею й ототожнювали, що було змінено саме зі
здобуттям Україною незалежності. І не буде
великим перебільшенням, коли скажу, що ви-
бори в Академію і практично на будь-які на-
укові та адміністративні посади в ній, майже
завжди були жорстко конкурентними і демо-
кратичними — єдиними, як вважалося, справ-
жніми виборами в країні.
Академію завжди очолювали визначні науко-
ві постаті, чий внесок у ту чи іншу науку був ви-
знаний не лише на теренах України, а й далеко
за її межами2. Природно, що такі достоїнства
властиві лише досвідченим людям, які пройшли
довгий шлях від юного початківця до знаного у
світі «сивого» вченого з «ім’ям». Інакше кажу-
чи, середній вік членів академій, як правило, є
солідним, за що нашу Академію тепер лають (за
великим рахунком, несправедливо). Начебто
мало що змінилося, але середній вік, хоч і був
немалий, принаймні не зростав.
А втім, мені не важко навести винятки —
приклади обрання до лав АН УРСР науковців,
чий вік не перевищував 35 років (коли вони
мають офіційне право називатися молодими
вченими). Це, зокрема, математики Микола
Боголюбов, Віктор Глушков, Борис Гнєденко,
Олексій Погорєлов, фізики Дмитро Блохін-
цев, Олександр Лейпунський, Наум Моргуліс,
Віталій Шелест, генетик Юрій Глєба, матеріа-
лознавець Борис Патон — усього, якщо не по-
милився, 10 суперталановитих осіб, або менш
як навіть 1 % її членів, якщо брати академіків
і членів-кореспондентів, обраних за всі роки
її існування, і легко переконатися, що подібна
картина має місце у будь-якій академії світу. За
роки незалежності таких молодих до Академії
не обирали, хоча можу назвати безумовно ви-
2 Не заперечуватиму, що кожний може навести окремі
протилежні приклади, але я маю на увазі Академію в
цілому.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 21
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
датну математикиню, випускницю Київського
національного університету імені Тараса Шев-
ченка, наразі професорку Інституту матема-
тики Федеральної політехнічної школи міста
Лозанни (Швейцарія) Марину Вязовську,
яка у 2016 р., у віці 32 роки, опублікувала свій
«приголомшливо простий» результат про впо-
рядкування кульок у 8-вимірному просторі і
здобула 5 вищих міжнародних премій, зокрема
й найвищу для математиків — Філдсівську 3.
Не варто думати, що сказане вище свідчить
про мене як про гарячого прибічника старого.
Щоб показати, що це зовсім не так, нагадаю
деякі події, часом трагічні, які супроводжува-
ли діяльність Академії і яких через неперервне
втручання тоталітарного радянського режиму
в наукові справи уникати вдавалося далеко
не завжди. Ми пам’ятаємо і жорстко засудили
соромну для цивілізованого народу кампанію
проти генетичних досліджень, інспіровану
Трохимом Лисенком (до речі, академіком на-
шої Академії), якого підтримувало партійне
керівництво, знаємо про боротьбу з кіберне-
тикою, що призвела до помітного її відставан-
ня, про суцільну ідеологізацію всього і вся,
передовсім гуманітаристики, яка як наукова
галузь була придушена аж до неможливості
будь-якого розвитку, зрештою, про наполегли-
ві спроби «лисенковізації» радянської фізики,
від розгрому якої врятувала лише активна, а
головне, успішна участь фізиків у створенні
зброї масового знищення.
Водночас вище керівництво СРСР, розумі-
ючи, що престиж будь-якої професії визнача-
ється розміром середньої зарплати в ній, в рази
збільшило оплату праці науковців (причому
всіх, а не лише атомників) порівняно з праців-
никами інших галузей. Щоправда, з часом ця
3 Статтю вже було подано до друку, коли дізнався, що
випускниця Волинського національного університе-
ту імені Лесі Українки, а нині наукова співробітниця
Інституту математики НАН України Катерина По-
жарська за «внесок у теорію інформаційної складнос-
ті», що застосовується у машинному навчанні, отри-
мала Joseph F. Traub Information-Based Complexity
Young Researcher Award 2023 з математики — премію,
яку щороку присуджують лише одному (!) молодому
математику у світі.
різниця почала зменшуватися, але в нашій на-
уці середня зарплата досягла неприпустимого
рівня, меншого за середню зарплату в країні,
і престиж наукової роботи впав фактично під
плінтус. Звісно, ані погодитися з цим, ані при-
йняти це неможливо.
* * *
Оскільки наприкінці 1970-х — на початку
1980-х років наукові спеціалізації в Україні
були шанованими і престижними, молодь за-
любки обирала їх і стабільно поповнювала
мережу академічних НДІ, в яких успішно роз-
вивалася наука. Для більш оптимального керу-
вання нею було створено також регіональні на-
укові центри, які певною мірою координували
дослідження як в академічних інститутах, так
і в університетах регіону. Саме тоді українська
природнича наука здобула визнання і мала ав-
торитет, долучаючись до вирішення широкого
кола актуальних проблем.
Однак виникає закономірне питання: «Як
могло статися, що і фундаментальна, і при-
кладна наука в «новій Україні» опинилися в
надзвичайно складному становищі?». Найго-
ловнішу причину названо вище, а крім неї ще
катастрофічне зменшення державної грошової
підтримки науки, яке існує й дотепер, спричи-
нило багато негараздів. Але є ще одна, не менш
критична причина — повна незатребуваність
науки та її досягнень у країні з гіпертрофова-
ним сировинним сектором. Держава вияви-
лася націленою лише на примітивне накопи-
чення капіталу її окремими громадянами, які
швидко перетворилися на олігархів. У підсум-
ку галузева наука практично вмерла, а фунда-
ментальна (чит.: академічна) за історично ко-
роткий час перейшла в стан деградації.
Як на мене, головною є все ж перша причи-
на — фатальне нерозуміння практично всіма
вищими керівниками нашої незалежної дер-
жави суті і смислу наукової діяльності4. Для
«контрасту» знову змушений згадати УРСР:
4 На жаль, не лише високопосадовці, а й суспільство
«яскраво» демонструє таке нерозуміння. В результаті
виходить, що іронічні, на перший погляд, слова, вине-
сені в епіграф, цілком відповідають нашій дійсності.
22 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
її керівництво, як правило, представляло про-
мислове середовище і розуміло силу принаймні
прикладної науки, а тому реверанси на адресу
вчених були обов’язковими для будь-якого ви-
ступу перед нами. У цьому також відображався
престиж наукової роботи і повага до вчених.
І раптом усе моментально рухнуло. Новим
володарям просторих кабінетів на Банковій
та Грушевського, а тим більше олігархам, на-
ука виявилася нецікавою, а державний ідео-
логічний базис почав спиратися не на наукові
засади, а на православ’я і коріння української
духовності. Я не проти них, але освічене сус-
пільство має знати, що технологічний рівень
країни забезпечують не вони. Ба більше, сучас-
на людина, а на високих щаблях влади поготів,
не може не бачити, що сьогодні символами сві-
тової могутності є передова наука, високотех-
нологічна промисловість, яка динамічно розви-
вається, справедливість законів і рівність усіх
перед ними, особиста, зокрема й творча, сво-
бода, а також побутовий комфорт. Тому сиро-
винну економіку потрібно якомога скоріше пе-
реводити на інтелектуальні рейки — тільки так
можна вибудувати стратегію і дорожню мапу
виходу з хронічної бідності та відсталості. Ін-
шого шляху, ніж процвітання науки, створен-
ня на її основі високих технологій і підготовка
достатньої кількості висококваліфікованих
кадрів, немає — це істина!
Можливо, хтось сприйме мої наступні слова
як жарт, проте я серйозно питаю: а чому б на
чудову річницю Академії Міністерству освіти
і науки України (МОН) не зробити нам по-
дарунок і не почати потрошку змінювати свій
звичний керівний стиль взаємодії з вченими
на партнерсько-допоміжний, бо нам бракує не
лише матеріальної, а й моральної підтримки
від держави. Або, враховуючи, що «іменинни-
ці» потрібно зробити хоч щось приємне, кло-
потати разом з Академією перед Урядом щодо
збільшення її бюджету. І це не якась порада, а
моє власне бачення, що і як орган виконавчої
влади, а саме ним МОН і є, повинен робити
для полегшення роботи вчених.
При цьому очевидно, що у МОНу немає ані
фахової кваліфікації, ані знань про стан науко-
вих справ, ані спроможності хоча б визначити
актуальні завдання для науки. І це не образа,
оскільки на таке (і це очевидно) здатні лише
фахівці високого класу, тобто з наукового се-
редовища, які постійно працюють у науці, що й
сама неперервно змінюється. У такій ситуації
МОН, як мені здається, не може здійснити ре-
формування наукової сфери України, але праг-
не цього, чим свідомо чи несвідомо працює за
формулою П. Столипіна: «У нас люблять заво-
дити реформи тільки тому, що так легше ке-
рувати».
Цікаво простежити «еволюцію» МОНу.
Проголошення Акту Незалежності Украї-
ни поставило руба питання про її виконавчі
структури. Серед них в уряді УРСР значилося
Міністерство освіти, яке й стало правонаступ-
ником радянського, а міністром було призначе-
но педагога Івана Зязюна. Першим міністром
освіти вже вільної держави в грудні 1991 р.
став Петро Таланчук, і впродовж наступних 32
років посаду міністра або в.о. міністра обійма-
ли 16 осіб, шість з яких призначалися чинним
президентом України.
У перші роки незалежності міністерство
зберігало свою історичну назву, яка фактично
не змінювалася протягом усього радянсько-
го періоду, займаючись виключно питаннями
освіти, і в цій діяльності набуло вмінь, досві-
ду, традицій і методичного доробку. Наукою в
Україні, повторю, відали Академія та галузеві
міністерства — кожен у своїй царині.
Натомість Уряд незалежної України зро-
бив спробу відтворити в ній союзну структуру
наукового сектору, створивши Держкомітет
з питань науки і технологій на чолі з Сергі-
єм Рябченком. Втім, експеримент виявився
невдалим, а якщо відверто, він і не міг бути
успішним з об’єктивних причин. І справа не
в Комітеті чи його керівництві, а в тому, що
в СРСР ДКНТ опікувався прикладними до-
слідженнями. Однак патонівська Академія
саме ними і славилася, і щоб нікого цим «пе-
рекосом» не дратувати, для них було вигадано
хитру назву «орієнтовані фундаментальні до-
слідження», що формально дозволяло збері-
гати обличчя Академії як схожої на звичайну.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 23
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Не заперечуватиму, прикладні дослідження
здійснювалися на високому рівні, мали значні
досягнення, але за обсягом і бюджетом істот-
но переважали справжні фундаментальні, які,
хоча й перебували на правах академічної «пад-
черки», безумовно, також проводилися, а їхні
результати широко цитувалися.
Наш Держкомітет, на відміну від союзного,
навпаки, значну увагу приділяв фундаменталь-
ній науці, та й науці загалом, оскільки під його
опікою були і академічні установи, і галузеві
НДІ, і університети. Зокрема, у 1992 р. було
створено Державний фонд фундаментальних
досліджень, який досить швидко заслужив до-
віру і став популярним серед реально працюю-
чих українських вчених, давши їм можливість
отримувати гранти на свою наукову роботу, а
також дорадчий для голови Держкомітету ор-
ган — Національну раду з науки і техніки, з
якою пов’язували надії на розроблення засад
«нерадянського» стилю керування наукою.
Зрозуміло, що такі наміри і дії не могли
сподобатися всім і в певних колах викликали
незадоволення. Я не стверджую, що почалася
«холодна війна», суперництво між відомства-
ми було скоріше «гарячим миром», оскільки в
науковій сфері України виникло типове дво-
владдя, час життя якого, як свідчить історія, не
буває довгим. Так, власне, і сталося: з названої
причини чи з іншої, доказів не маю, але наш
Держкомітет проіснував менш як 5 років. Піз-
ніше його в різних формах то відновлювали,
то закривали, але чіткого, такого, як у СРСР,
розподілу обов’язків між різними науковими
органами України встановити не вдалося.
Втім, уряд не дрімав, позаяк унаслідок уза-
коненої самоврядності Академії керувати нею,
тобто втручатися в наукові дослідження як
йому заманеться, не міг. Тому, думаю, і згада-
ли про Міністерство освіти, розширивши його
повноваження у найпростіший і «безвинний»
спосіб — додавши до назви міністерства всього
одне слово, яке й перетворило його на МОН.
Потуга займатися всім науковим сектором
не примусила себе довго чекати, хоча міністер-
ство здебільшого залишилося таким, як і було.
Разом з перейменуванням повернулося і дво-
владдя 5. З іншого боку, з усіх міністрів лише
одного — фізика Івана Вакарчука — можна
віднести до дослідників, ще двоє — Петро Та-
ланчук і Михайло Згуровський — випускники
КПІ, тобто за освітою інженери, а решта — пе-
дагоги, філософи, економісти, політологи і
навіть журналіст. Може, мене й звинуватять
у неввічливості, але мушу зазначити, що пред-
ставники цих професій навряд чи можуть гра-
мотно керувати такими специфічними галу-
зями, як фундаментальна і прикладна наука.
Тому кожний міністр крім загальних слів ні-
чого суттєвого про науку і вчених сказати не
міг. Наприклад, у своєму нещодавньому роз-
логому інтерв’ю 6 новий керівник МОН Оксен
Лісовий вельми професійно, зі знанням справи
висвітлював проблеми шкіл — наявність у них
укриттів, якість харчування, достатність під-
ручників, шкільних автобусів — і практично
нічого не сказав про науковий сектор країни.
При цьому, недостатньо розуміючи як силь-
ні, так і слабкі сторони науки, МОН постійно
починає з реформ, хоча, які конкретно струк-
тури потребують змін, його співробітники не
уявляють або уявляють дуже приблизно. Що
стосується повсякденної роботи, то не секрет,
що бюрократія невпинно зростає, діловодство
ускладняється, а не спрощується, звітність час-
тішає, і від МОНу ми отримуємо лише вказів-
ки з вимогами на кшталт щось «посилити, під-
няти, розширити, зміцнити», надати довідки
щодо статистичних та інших показників, дору-
чення про необхідність визначитися з пріори-
тетними дослідженнями на найближчі 5—10
років, що в науці, особливо фундаментальній,
5 А тепер, з моменту створення навесні 2017 р. Націо-
нальної ради з питань розвитку науки і технологій
під керівництвом прем’єр-міністра(!), троєвладдя.
Попри в принципі якось окреслене коло обов’язків
кожної структури, їхня взаємна підпорядкованість,
строго кажучи, до кінця не визначена, а коли скласти
рейтинг, то, гадаю, Академія посяде «почесне» третє
місце, хоча лише вона і займається в країні наукою і
просить реагувати на її потреби, а не надсилати одні
лише вказівки.
6 Інтерв’ю з міністром освіти Лісовим — дистанційна
освіта, укриття та навчання в окупації. Суспільне.
https://www.youtube.com/watch?v=YQdNasrlJD4
24 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
зробити надзвичайно складно — справжні по-
шуки не бувають передбачуваними, а якщо
таке можливо, то це не пізнання нового, незна-
ного, чим Академія і має насамперед займати-
ся, а рутинні дослідження, хоча вони і потрібні,
бо без них жоден результат не може бути ви-
знано безпомилковим. Але покажіть мені дер-
жавного мужа, який з цим погодиться. Само-
врядність Академії не до вподоби й більшості
урядових чиновників та депутатів, однак це
тема для іншого обговорення.
* * *
Я не ставив собі за мету з цифрами розібра-
тися, що наразі являє собою українська наука
(для цього раджу переглянути спеціальну бро-
шуру 7). Однак можу коротко на прикладі своєї
роботи фізика-теоретика зауважити, що на по-
чатку «нульових» рівень теоретичної фізики в
Україні не лише відповідав світовому, а й у де-
яких напрямах визначав його. Імена О.І. Ахі-
єзера, В.Г. Бар’яхтара, М.М. Боголюбова,
Д.В. Волкова, З.С. Грибникова, О.С. Давидова,
Е.Й. Канера, А.М. Косевича, М.О. Кривогла-
за, І.О. Кулика, І.М. Ліфшиця, О.С. Парасюка,
С.І. Пекаря, С.В. Пелетмінського, Е.Й. Рашби,
П.М. Томчука, П.І. Фоміна, І.Р. Юхновського
та багатьох інших були відомі в усіх країнах, де
розвивалася ця наука. Однак саме в цей період
через те, що більшість провідних вчених ви-
їхали за кордон на постійну роботу, теоретична
фізика в Україні постраждала, мабуть, найбіль-
ше серед інших напрямів. А коли до них приєд-
налися активні вчені середнього віку, а згодом
і талановита молодь, відплив набув масового
характеру. Вітчизняну наукову сферу покину-
ли фахівці, які фактично її уособлювали, що
спричинило різке зниження рівня досліджень.
Саме явище не було чимось новим — згадаймо
для прикладу Івана Пулюя, Ігоря Сікорсько-
го, Олександра Смакулу, Степана Тимошенка,
відсутність яких дещо послабляла нашу науку,
але ніколи раніше від’їзд вчених не досягав та-
7 Писаренко Т.В., Куранда Т.К., Гаврис Т.В., Осадча А.Б.,
Мусіна Л.А., Тітаєвська Є.С., Коваленко О.В. Науко-
ва та науково-технічна діяльність в Україні у 2021
році. Київ: УкрІНТЕІ, 2022. http://surl.li/guxta
кого нищівного, практично смертельного для
науки рівня, як тепер. Проте найголовніше і
набагато трагічніше те, що від односторонньо-
го руху за кордон здібної, креативної, ризико-
вої молоді (адже їдуть найкращі) український
генофонд зазнає непоправних втрат.
Втім, чи має хтось право засуджувати цих
людей і серед них моїх колег, учнів? Звісно,
ні. Вони звикли і хочуть працювати на найви-
щому рівні, чого у нас були фактично позбав-
лені, тому кожний як може шукає можливості
для використання накопичених знань і досві-
ду. А от ті, хто з різних причин alma mater не
покинули, опинилися в дуже скрутній ситуа-
ції — середній рівень річного доходу науковців
впав до рівня грошей, які за радянських часів
платили за переклад англійською однієї-двох
статей, які цікавили західних вчених, щоб від-
стежувати отримані в СРСР результати. Можу
помилятися, але навряд чи ця ситуація хвилю-
вала МОН, оскільки жодних рішучих кроків
для її змінення воно не зробило і, наскільки
мені відомо, не планує робити.
Натомість були інші дії — створення чис-
ленних робочих груп і комісій, яким доручали
або скласти перелік актуальних напрямів роз-
витку науки, або розробити щось на кшталт
інструкцій для більш продуктивної наукової
праці, або підготувати анкету з питаннями для
оцінювання НДІ 8 тощо. Проте я не можу на-
звати серйозних або зрозумілих науковцям і
викладачам пропозицій щодо можливих пере-
творень у науково-освітній сфері країни або
того, що ми називаємо реформами, чим, вибач-
те, не пахнуло, якщо за них не прийняти такі
ідеї, як припинення академічної самовряднос-
ті, відлучення вчених від інститутів та майна,
як це зроблено в РФ, або безпосереднє підпо-
рядкування МОН, тобто бажання керувати
наукою ззовні. Про подібне «реформування»
не хочеться навіть думати, а тим більше його
обговорювати, оскільки до самої науки воно
жодного стосунку не має.
Отже, своє 105-річчя Академія поки що зу-
стрічає у вигляді практично тієї самої радян-
8 Див.: Галата С. Більше коштів — кращим. Світ. 2023.
№ 35-36. С. 3. http://surl.li/lvqzd
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 25
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
ської структури, з тими самими регулюючими
правилами, які супроводжували діяльність
наукового сектору України попередні 32 роки,
хоча навколишнє реальне життя нашої неза-
лежної держави вже абсолютно інше 9.
* * *
Маю зауважити, що прагнення міністерства
щось зробити з Академією фактично збіглося
з початком його роботи під «вивіскою» МОН.
Звісно, проєкти всіх подібних реформацій ви-
никали не на порожньому місці і супроводжу-
валися офіційними нападками, які звучали
з екранів ТБ і оприлюднювалися в ЗМІ, що
буцімто Академія працює неефективно, на
реформування не налаштована, зберігає арха-
їчну структуру і старе керівництво, має вели-
ку кількість пенсіонерів, про що вже йшлося
вище. На такі звинувачення я завжди відпо-
відав простою народною приказкою — «якщо
корову не годувати, молока не чекай», а тому
вважав і вважаю ці випади, як мінімум, крив-
дними, а якщо начистоту, аморальними. Проте
формулювалися і більш «правдиві» претензії,
хоча насправді вони з’явилися трохи раніше,
в роки так званої горбачовської перебудови,
але МОН взяло їх на озброєння, як-от: Акаде-
мія не те щоб працює непродуктивно чи при-
носить мало користі економіці, але знизила
рівень досліджень, публікаційна активність її
співробітників низька, у провідних журналах
вони друкуються мало, вагомих досягнень (на-
приклад, нобелівських премій) не мають, їхні
результати фундаментального характеру мало
цитуються у світі, та й взагалі в нинішньому
9 Насправді можна знайти і дещо знайоме — структура
і стиль керівництва державою, якщо придивитися,
залишилися по суті ті самі: Генеральний секретар
став «іменуватися» президентом, який прекрасно об-
лаштувався в будинку ЦК КПУ. І хоча президента
обирає весь народ, але він не застрахований від по-
милок. Уряд теж перебуває там, де й раніше, і слухня-
но виконує тепер настанови першої особи та її офісу,
які формально не відповідають за урядові дії, а якщо
хтось проявить ініціативу, яка президенту здасться
нелояльною до його персони, то втратить місце робо-
ти. Тому при семи президентах змінилося 16 прем’єр-
міністрів і незліченна кількість міністрів.
вигляді Академію не можна вважати потріб-
ною, тим більше, що на Заході майже вся на-
ука сконцентрована в університетах, а ми саме
туди (на Захід) і поспішаємо.
Не буду стверджувати, що все сказане про
Академію є суцільною брехнею. Ні, але це зде-
більшого напівправда, з якою особливо склад-
но боротися. Визнання Академії винною в усіх
провалах нашої економічної та суспільної по-
літики (а такі звинувачення лунають, зокрема
у припиненні діяльності багатьох заснованих
на високих технологіях виробництв — мікро-
електронних, хімічних, приладобудівних та
ін.) є абсолютно неприйнятним. І оцінює стан
Академії те саме міністерство, хоча зазвичай це
під силу лише вченим! Інакше кажучи, загаль-
на оцінка Академії як інституції далеко не най-
вища, хоча те, що мінімум дві третини реальної
української науки робиться в її установах, є не-
заперечним фактом. Саме тому, на мою думку,
все мало б бути навпаки: потрібно дивуватися
життєздатності Академії і дякувати її спів-
робітникам за терплячість, а головне, роботу
(іноді вельми успішну) в жахливих умовах на-
шого сьогодення. Чомусь мало хто згадує, що
річне фінансування НАН України, у складі
якої близько 150 установ, серед яких є і світові
лідери, не перевищує річний бюджет середньо-
го американського університету. Коментарі, як
кажуть, зайві.
Ще одна поширена претензія міститься у
твердженні, що Академія є державною струк-
турою, перебуває на утриманні платників по-
датків, а тому вони мають повне право через
державні органи типу МОН скеровувати і
контролювати її роботу, розподіляти кошти,
зрештою, реформувати, а вона, мовляв, і за-
вдання собі обирає сама, і державні кошти сама
розподіляє (ганьба!), і сама ж себе перевіряє й
оцінює10, — коротко кажучи, працює закрито,
не дбаючи як слід про державу та її нагальні
потреби, що неприпустимо.
10 Загальним питанням оцінювання присвячена стаття
Б.А. Маліцького «Проблеми комплексного оціню-
вання наукового результату». Вісник НАН України. 2023.
№ 9. С. 24—36. https://doi.org/10.15407/visn2023.09.024
26 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Академія, мушу визнати, виявилася не гото-
вою до очної боротьби з цим потоком критики,
а Борис Євгенович, якому належить ключова
роль у її розбудові і який, без перебільшення,
врятував Академію від доволі ймовірної загро-
зи ліквідації або завдання непоправної шкоди
(зокрема, різкого скорочення), рішучих кроків
не робив (принаймні публічно), аби припинити
незаслужений осуд його дітища. Тому те, що ра-
зом з ним мовчала і Академія, зрозуміти можна,
хоча не впевнений, що можна виправдати.
Втративши ініціативу, Академія зникла з
громадського життя, не висловлювала свою
думку щодо різних подій поза її безпосеред-
ньою компетенцією, ставши невидимою, не-
помітною, коротше такою, яка, наприклад,
не може насмілитися робити зауваження ке-
рівництву держави за його сумнівні рішення.
Очевидно, сам Борис Євгенович вважав, що,
як і в попередні часи, проблеми Академії надій-
ніше розв’язувати у кабінетних домовленостях
з «верхами». Тому мені не видається випадко-
вим, що за такої поведінки престиж Академії
у суспільстві поступово падав, її було відсуну-
то від державної системи прийняття рішень, а
президент НАН України за посадою втратив
статус члена уряду, хоча б з дорадчим голосом.
Я не обізнаний, тому не скажу, чи були спро-
би встановлення прямих зв’язків між Урядом
і Академією, але пригадую історію такого са-
мого протистояння в СРСР наприкінці 1920-
х років, тобто приблизно 100 років тому. Воно
дійшло до того, що вищі керівники, незадово-
лені роботою АН СРСР над питаннями науко-
вого обґрунтування внутрішньої і зовнішньої
політики країни, дали команду розпустити
Академію і створити замість неї нову — про-
летарську. Але академіки проявили мудрість,
відступили, запросили до себе відомого парт-
функціонера Миколу Бухаріна і в дискусіях з
ним знайшли задовільний для обох сторін спо-
сіб виходу з кризи, чим і зберегли Академію.
* * *
Повертаючись до наших справ, не розкрию
таємниці, якщо нагадаю, що на рубежі тисячо-
літь, коли все в країні хаотично змінювалося,
лунало чимало закликів до обрання нового пре-
зидента Академії. Віктор Ющенко, вперше від-
відавши її Загальні збори в статусі президента
країни, саме з цього й розпочав своє завуальо-
ване, але ясніше ясного за змістом, привітання.
І я не можу сказати, що в Академії не було лю-
дей з президентськими амбіціями, але на той
момент хиткої невизначеності жодний притом-
ний член Академії й гадки не мав вчинити щось
подібне, та й таке не мало б перспективи, бо всі
ми щиро вірили, що в ній немає більш відомої,
впливової, обізнаної у секретах керівництва і
по-справжньому мудрої людини. Мені здаєть-
ся, що панівна тоді колективна точка зору прав-
диво і об’єктивно відображала наявну картину.
Шукати ж наші помилки тепер і посипати голо-
ву попелом не лише не конструктивно, а й без-
глуздо — в минулому вже нічого не виправиш.
Наразі ситуація змінилася. Після відходу
Бориса Євгеновича влітку 2020 р. Академія
вже тієї ж осені на альтернативній основі об-
рала нового президента — фізика Анатолія За-
городнього, програма якого була виваженою
і продуманою, хоча принципових новацій не
містила. Він, напевно, враховував, і це зрозу-
міло, що академічні люди, маючи життєвий до-
свід, до будь-яких змін ставляться недовірли-
во, а до різких — негативно. Так і сталося — він
набрав голосів більше, ніж решта претендентів
разом узяті.
Але зміни прийшли самі 24 лютого 2022 р.
разом із широкомасштабною війною, на яку не-
очікувано перетворилися відносно локальні бо-
йові дії на Донбасі, що тривали вже майже 8 ро-
ків, без рішучого, на жаль, опору з нашого боку.
Чого гріха таїти, Академія впродовж тих років
також не демонструвала належної принципової
поведінки. Як би не було, війна на новому етапі
через її гібридність і явний науково-техноло-
гічний характер виявилася такою, яку людство
раніше не вело, багато чого в ній визначається
не кількісними, а якісними показниками армії
і зброї. Останнє якраз і стало ластівкою, яка
принесла сподівання, що в країні нарешті зга-
дають про ще одного важливого учасника по-
силення її оборонної могутності. Як це не гірко
визнавати, але сталося, як у відомому прислів’ї:
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 27
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
«Не було б щастя, та нещастя допомогло», хоча
настільки руйнівна і знищуюча все живе і не-
живе війна є не нещастям, а справжньою масш-
табною трагедією цілого народу.
А в чому ж «щастя»? В тому, що виникла
підозра, буцімто в головах наших можновлад-
ців щось нарешті перемкнулося. Адже до по-
вномасштабної війни вони у своїх мареннях
жили наче в якомусь «глобальному супер-
маркеті», де все — найновіші матеріали, будь-
яке передове устаткування, високі технології
тощо — можна та й простіше було купити і не
морочити собі голову піклуванням про влас-
не виробництво, аби не витрачати ані зусиль,
ані часу, ані грошей на розвиток вітчизняної
науки, яка ще у довоєнний період втратила
для них будь-яку цінність. Тепер, здавалося,
вони схаменулися, а найбільш розумні поча-
ли усвідомлювати, що інноваційні технології
реально ніхто не продасть, секретами вироб-
ництва ділитися не прийнято, сучасної зброї
явно недостатньо навіть у провідних країнах,
а отже, Україні потрібно негайно включитися
у розв’язання доволі складного і комплексного
питання імпортозаміщення і, аби не прослави-
тися як країна-жебрак, створювати своє.
До того ж несподівано для багатьох силь-
них світу цього з’ясувалося, що якщо не все, то
досить багато необхідного вміє і робить лише
105-річна Академія, яка невідомо як, але у
вкрай несприятливих для досліджень умовах
не втратила свої напрацьовані за роки вміння,
що переконливо довела нещодавня виставка
«НАН України — обороні».
В результаті сьогодні утворилася черга з
очільників різних міністерств і відомств до
президента НАН України А.Г. Загороднього з
проханнями об’єднати зусилля, а краще під-
писати з ними відповідну офіційну угоду чи
меморандум про співробітництво. І справді,
зацікавленість у роботі Академії, її необхід-
ність державі стали начебто очевидними. Саме
такий висновок випливає з тих подій, які від-
буваються останнім часом, що для Академії,
звісно, дуже приємно. Проте є і неприємнос-
ті — до 15 % наукового складу перемістилося
за кордон і практично всі, кого знаю особисто,
непогано там влаштувалися не як біженці, а як
кваліфіковані фахівці, тому питання, чи повер-
нуться вони, належить до риторичних. Причо-
му точної відповіді на нього часто не знають і
самі ці вчені.
Водночас не хочу виглядати наївним, просу-
ваючи думку, що проблема взаємодії з владою
закрита і що всі визнають спроможності Ака-
демії у справі повоєнного відновлення Укра-
їни. Ні, повного порозуміння не досягнуто і
далеко не всі перетворилися на прибічників
або лобістів Академії. Як і раніше, її не запро-
шують до підготовки багатьох державних про-
грам відбудови промисловості та інших сфер
розвитку країни, до участі в їх виконанні, не
так часто звертаються з проханням провести
наукову експертизу тих чи інших рішень Уря-
ду або проєктів законів, які ухвалює Верховна
Рада, не залучають до написання підручників
для середніх шкіл, невизначеним залишаєть-
ся фінансування, брак якого гальмує і навіть
може припинити роботу над критичними для
нас проблемами оборонного, медичного, еко-
логічного характеру.
Без сприяння і допомоги «верхів» тут явно
не обійтися, і одним з їхніх представників мо-
гло б стати саме МОН, визнавши Академію
справжньою, а не «призначеною» найвищою
науковою інституцією в Україні, надавши їй
певні свободи для вільної творчості, змінив-
ши свій скепсис відносно неї на довіру. Тоді
б Академія могла формувати програму фун-
даментальних досліджень і координувати її,
здійснюючи науково-методичне керівництво
всіма науковими установами країни — акаде-
мічними, галузевими, університетами.
Як «компаньйонам» МОН і Академії було
б до снаги розроблення науково обґрунтова-
них стратегій, створення дорожніх карт для
багатьох актуальних напрямів розвитку дер-
жави, зокрема з квантових технологій, нових
матеріалів, штучного інтелекту11, енергетики,
11 Про штучний інтелект дуже багато говорять, але
справжніх проривів на цьому фронті поки що не ви-
дно. Вочевидь, вони попереду, але весь світ активно
шукає його нові моделі. Досліджуються нейронні
мережі, продуктивність яких у найближчі 10 років
28 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
космосу, мобільного зв’язку тощо, всього не
назвеш. Головне, аби спільні дії, які я назвав би
політикою здорового глузду, сприяли зростан-
ню попиту з боку наших підприємств різних
форм власності на результати фундаменталь-
них і прикладних досліджень, які мають за-
безпечувати нові технологічні ланцюжки для
виробництва сучасної продукції подвійного
призначення. Передує в цьому процесі наука
фундаментальна (академічна), а прикладна
наука, спираючись на неї, створює технології
з виходом на кінцеві вироби. Все це в Україні
було зруйноване і потребує якнайшвидшого
відтворення, причому прямо зараз, а не піс-
ля війни, яка, на думку експертів, набуває, на
жаль, затяжного характеру.
І хоча, боюся, я озвучив нездійсненну мрію,
все ж хотілося б стати свідком того, як МОН
погодиться з тим, що Академія самостійно, але
узгоджено з ним, формує і координує насам-
перед фундаментальні пошукові досліджен-
ня, здійснює науково-методичне керівництво
академічними інститутами та регіональними
центрами, отримує від держави (а не вига-
дує сама) замовлення на необхідні для країни
справи. Це, без сумніву, реально, адже Акаде-
мія має надзвичайну і малодоступну іншим пе-
ревагу — можливість розгляду будь-якої про-
блеми в усіх її аспектах, комплексно, викорис-
товуючи для цього необхідних фахівців — від
природничників до, якщо постає необхідність,
гуманітаріїв. І вона спроможна бути генерато-
ром нових ідей у питаннях незалежності Укра-
їни, зокрема у вирішенні продовольчих, еко-
логічних проблем, питань біо- і кібербезпеки,
поглиблення й утвердження української іден-
тичності тощо.
При цьому МОН як урядова інстанція могло
б ініціювати підвищення фінансової підтрим-
ки Академії. Упродовж багатьох років бюдже-
ту НАН України ледь вистачає на заробітну
плату, та й то неповну, на що йде близько 85 %.
має збільшитися в 100 тис. разів, триває робота над
новими, більш потужними і швидкодійними проце-
сорами. Саме таких досягнень очікують від дослі-
джень штучного інтелекту, і Академія не має права
пасти в них задніх.
На 15 %, які залишаються на науку, навряд чи
можна зробити щось суттєве, насамперед при-
дбати нове обладнання чи з’їздити на міжна-
родну конференцію. Законодавчо все це ніби
не заборонено, але вимагає спеціальних важ-
кодоступних дозволів. Не кажучи вже про по-
нівечену рашистами наукову інфраструктуру
великої кількості інститутів у Харкові, Дніпрі,
Одесі, Сумах, без відновлення якої просування
вперед теж не здійснити. Окремої і неабиякої
уваги потребує повернення до життя мікро-
електронних виробництв, яких уже практично
не залишилося в Україні, оскільки саме ця про-
дукція найбільшою мірою визначає рівень обо-
роноздатності будь-якої країни 12. Проблема з
мікроелектронною галуззю вже постала як на-
гальна і буде такою і в повоєнний період.
* * *
На завершення зазначу, що висловлені мір-
кування були навіяні 105-ю річницею від дня
заснування нашої Академії. Багато загальних
слів сказано щодо її реформування, але далеко
не все залежить від нас. Передовсім тому, що
процес реформування Академії має дві складо-
ві, які я умовно означую як «зовнішню» і «вну-
трішню». До першої я відношу низку заходів,
які посилюють позиції Академії, якою б вона не
була, серед інших державних органів так, щоб
вона мала більший вплив на різні сфери життя
в Україні, консолідувала науково обґрунтовані
зусилля для позитивних соціальних зрушень.
Досі таких офіційних повноважень і обов’язків
Академія не мала і не має через явно хибне
ставлення до неї в державі. В такому реформу-
ванні ми є скоріше об’єктом, а не суб’єктом, і
наша вага свідомо буде обмежуватися. Ситуа-
ція з другою складовою зворотна і стосується
реформування самої Академії як незалежної
самоврядної структури, в якій основною є
творча діяльність, що має дещо інші принципи
організації і потребує специфічних умов, аби
бути продуктивною.
12 Мельник В.П. Щодо відновлення напівпровіднико-
вої галузі в Україні: проблеми та шляхи їх вирішен-
ня. Вісник НАН України. 2023. № 11. С. 81—86.
https://doi.org/10.15407/visn2023.11.081
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 29
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Не виключаю, саме тому питання про ре-
формування Академії стоїть окремо, і коли
починаєш розглядати цю проблему предмет-
но, воно виявляється надзвичайно непростою
справою, оскільки демократичні, а не адміні-
стративні методи керування Академією весь
час наштовхуються на необхідність консенсу-
су між усіма зацікавленими сторонами. Ма-
буть, через це, попри м’який «зворотний» тиск
президента, і не знайшли підтримки запропо-
новані Відділенням фізики і астрономії НАН
України пропозиції щодо перетворення все
ще закритого «ручного» розподілу бюджетних
коштів (який спирається, як говорять, на до-
сягнуте раніше, часто ще в АН УРСР), а також
стосовно оптимізації академічної структури.
Спонтанно такі метаморфози, як правило,
не стаються, і мені здається, що для їх здій-
снення необхідні дві умови: 1) чітке розумін-
ня, що є слабкою і несучасною ланкою, яка
не відповідає нормам незалежної держави, а
залишилася від устрою з однопартійною сис-
темою і нав’язаними кожному громадянину
певними поглядами; 2) наявність політичної
волі. Перша умова по суті уособлює структу-
ру і розподіл коштів в Академії, а другої явно
бракує, коли йдеться про дії. При цьому не
менш як 75—80 % наукової частини Академії і
практично вся її Президія вважають, що зміни
не на часі, бо війна, і будь-які переміни при-
внесуть хаос у більш-менш стабільну роботу,
яка тільки-но почала викликати інтерес з боку
різних держструктур, підприємств і компаній.
Проте, на мою думку, за яку можу вибачитися,
такий опір з боку Академії, її занадто твердий
консерватизм стосовно навіть необхідних змін
не свідчить на її користь.
Безумовно, розподіл грошей має бути прозо-
рим, зрозумілим, стимулюючим і гнучким, ура-
ховувати якісні показники діяльності кожної
установи, аби її співробітники мали уявлення,
на що слід спрямовувати зусилля для отриман-
ня більшого фінансування (саме такі цілі, а не
вигідність фізикам або астрономам ставила пе-
ред собою комісія ВФА). Структура також має
бути оптимальною, а не такою, де є відділення
з 2—3 установами або головний інститут, який
свого часу великодушно відпустив у вільне пла-
вання пару-трійку своїх відділів, які перетвори-
лися на окремі юридичні особи. Зараз в Акаде-
мії понад 150 установ, і тепер постає питання
про зменшення їх кількості.
Прибічники зміни структури вивчають до-
свід академій різних країн і часто наводять
приклад Польської академії, яка після розпаду
Варшавського блоку потрапила в страшенну
скруту, але втрималася, зазнала деяких серйоз-
них перетворень і наразі є шанованою і знаною
у Європі.
Я ж хотів би навести приклад Академії наук
Китаю, яку було організовано лише в 1949 р.,
тобто вона може вважатися середнього віку
порівняно з нашою13. Насамперед мене заціка-
вили не її фінансові можливості, розмір яких,
навіть нормований, є для нас недосяжним, а
високоповажне і шанобливе ставлення до неї
владних кіл. Тому вважати її щедру підтримку
досягненням самої Академії я б не став і, на-
впаки, великі успіхи АН Китаю відніс би саме
до заслуг його керівництва. А от деякі інші її
статутні позиції, як на мене, є такими, про які
варто сказати. Так, вона не має (як, до речі, і всі
«старі» академії) і ніколи не мала членів-ко-
респондентів, за що я не втомлююся агітувати
вже десь два роки, проте ніхто не чує і не хоче
визнавати, що «напівчленство» — це лише со-
вковий спадок, який нагадує практику річно-
го випробувального терміну для кандидатів у
члени компартії, тобто осіб, які виявили ба-
жання стати комуністами 14.
13 Найстаршими у світі академіями є Лондонське ко-
ролівське товариство, якому 360 років, Інститут
Франції — 230 років і НАН США — 160 років. До-
дам, що вони фінансуються: у першому випадку —
державою через державні замовлення і спонсорів, у
другому — державою, і у третьому — державою (на
85 %) разом з благодійними фондами (див.: Гра-
чев О.А., Хоревин В.И. Академическая наука стран
мира. Киев: Феникс, 2020).
14 Чистота викладу вимагає зробити пояснення щодо
членів-кореспондентів, які насправді були ще в
Петербурзькій академії, і єдине, чим відрізнялися
від академіків, — це звітування перед колегами і
керівництвом листуванням, а не очними виступами.
Статус усіх членів був однаковий! Цікаво, що в
30 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2023. (11)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Доречно, гадаю, навести і такі числові показ-
ники: в Китаї на початок цього року працюва-
ло 820 членів Академії, число яких не визна-
чене, тобто не лімітується; 114 установ і 71 тис.
наукових працівників (для порівняння: у нас
не більше 600 членів Академії (200 академі-
ків і 400 членів-кореспондентів), 150 установ
і приблизно 13 тис. науковців). Але абсолютні
цифри мало про що свідчать, тому розглянемо
нормовані показники: в Китаї 1 член академії
припадає на 1,2 млн жителів, в Україні — на 50
тис., відповідно, за «китайською нормою» мало
б бути не більш як 25 членів академії. Тобто або
у них мало академіків, або у нас 20-кратний
«перебір», хоча сказати, що їхня наука посту-
пається нашій, було б нечесним. В АН Китаю
61 тис. аспірантів (у нас на порядок менше),
три університети і від початку створення було
лише 5 відділень:
• Відділення математичних наук;
• Відділення фізичних наук;
• Відділення хімічних наук;
• Відділення наук про Землю;
• Відділення технічних наук.
Зауважу, що АН КНР, про яку йдеться, є
найвищою в країні науковою організацією в га-
лузі природничих наук, оскільки є ще набагато
менша (4,2 тис. працівників) окрема Академія
суспільних наук. Однак у 2020 р. після обран-
ня новим президентом фізика Хоу Цзяньго
було проведено реорганізацію (як вважаєть-
ся, осучаснення) структури АН КНР, і тепер
вона набула незвичного вигляду з точки зору
«об’єднання» наук:
нашій Академії перші шість щорічних виборів у
1918—1923 рр. були виключно академічними і лише
у 1924 р., коли радянський режим став всемогутнім,
виборні процедури отримали логічну для нього
«малесеньку» поправку — разом з академіками
оголошували вибори і членів-кореспондентів, які не
листувалися з Академією, натомість одразу
отримували статус, нижчий за статус дійсних членів,
що збереглося й до наших днів, коли ми можемо і
маємо щось змінити, обираючи лише її повноправних
членів. Звісно, не шляхом перейменування звань
нинішніх членів-кореспондентів, а не оголошуючи
на наступних виборах відповідних вакансій. При
цьому вони за бажанням, безумовно, мають право
балотуватися, як і інші претенденти.
• Відділення фізико-математичних наук;
• Відділення хімічних наук;
• Відділення наук про життя і медицини;
• Відділення інформаційно-технологічних
наук;
• Відділення наук про Землю;
• Відділення технічних наук;
• Відділення технічних і інженерних наук.
Не відаю, як це вдалося зробити так скоро,
не виключаю адміністративного втручання,
але для нас це все одно має бути певним заки-
дом, бо швидкість наших дій набагато менша.
Китайці об’єднали математиків з фізиками,
зберігши хіміків і дослідження Землі, виокре-
мили розвиток ІТ та наук про життя, які рані-
ше були в хімічному відділенні, тобто збільши-
ли кількість відділень. Я не маю на увазі, що
китайські колеги праві, але як приклад таке
формування відділень може бути цікавим.
Не скажу також, як розподіляються кошти,
проте наведу інформацію щодо питання, яке у
нас жваво обговорюється, що члени АН КНР
отримують стипендію, розмір якої більш ніж
пристойний порівняно, скажімо, із середнім
доходом у Китаї (у нас вона близько 5 тис. грн
для академіків і 3,5 тис. грн для членів-корес-
пондентів за середньої зарплати в країні при-
близно 16 тис. грн). Проблеми в цьому не бачу,
і по суті немає про що говорити, оскільки на-
вряд чи стипендія у нас відіграє роль стимулу
чи породжує бажання бути обраним в Акаде-
мію, а скоріше, є даниною традиції.
З цих змін можна було б почати. Проте мені
здається, що є проблема, причому принципо-
ва, яку Академія також мала б підняти, біль-
ше того, відіграти ключову роль у її вирішен-
ні, — маю на увазі розширення і поглиблення
української ідентичності через максимальне
віддалення України від Росії на рівні менталі-
тету українців, а не за географією, зрозуміло.
Хотілося б, щоб ми якомога швидше позбавля-
лися російських наративів, їхнього імперсько-
го ставлення до інших країн і народів, наших
уявлень, що росіяни в чомусь кращі за нас,
розумніші, вправніші, вірили б у силу права, а
не в право сили. Можливо, це не моя парафія,
але бачу, що Академія тут багато чого могла б
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2023, № 11 31
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
зробити або ініціювати. Наприклад, написати
невикривлену, тобто під нашим кутом зору, іс-
торію Росії (ідею підказав член-кореспондент
А.М. Негрійко), внести пропозицію щодо по-
ступового переходу на латиницю, хоча вже
чую заперечення, що кирилиця ніби не є росій-
ським винаходом, але, на мою думку, здійснен-
ня з міркувань доцільності такої акції також
сприяло б украй бажаному розриву. Нарешті,
з цієї ж точки зору обґрунтувати заміну заліз-
ничних колій з радянською відстанню між рей-
ками на нові — з європейською.
Гадаю, через надто тривожну ситуацію, яка
наразі склалася в нашій країні, «святкова», як
припускав, стаття вийшла надто серйозною і
задовгою. Думав щось пояснити, про щось по-
передити. Важко сказати, чи почують у МОН
пропозиції щодо нашої з ним когерентної ро-
боти на кшталт АН СРСР і ДКНТ, але у вся-
кому разі слід намагатися хоч якось донести до
свідомості і влади, і пересічних громадян, що
Академія, нехай не ідеальна, з серйозними про-
блемами, але в межах можливого працює і, без-
умовно, отримує результати, зокрема й ті, які
Україні конче потрібні. Як зауважив Ярослав
Степанович Яцків, Академія — це «курка, яка
несе золоті яйця». Нехай це образне перебіль-
шення, але мораль проста — не треба її знищу-
вати, вона має продовжувати свою справу.
На моє переконання, останні 32 роки довели
необхідність зменшити свербіж «зовнішнього»
реформування, яке за повної відсутності уваги
до науки та її справжніх проблем, а також при
мізерному фінансуванні поставило Академію
на грань майже повного краху. Я б пропону-
вав хоча б на короткий час залишити її в спо-
кої, надавши можливість вільно працювати, бо
вчені мають бути розкутими у своїй творчості,
позбавленими цілевказівок людей, які мало що
в науці розуміють. Тільки самі вчені спромож-
ні визначити, що в науці актуально, а що ні.
Звісно, не без допомоги держави.
При цьому в мене немає жодного сумніву,
що, як і всі українці, вчені мають колосальну
мотивацію робити все залежне від них, аби на-
близити Перемогу над брутальними потвора-
ми, які прийшли нас нищити. Академія готова
сумлінно займатися оборонними, медичними,
екологічними та багатьма іншими нагальними
проблемами країни, не забуваючи при цьому і
про фундаментальну науку, яка також потре-
бує відродження і без якої ніякі застосування
неможливі.
Вітаю всіх моїх колег з річницею Академії і
сподіваюся, що для відродження науки в Укра-
їні не знадобиться ще 105 років. Вірю, що не за
горами часи, коли гасло «Слава Академії!» ста-
не так само популярним, як і «Слава Україні!».
Vadim M. Loktev
Bogolyubov Institute for Theoretical Physics National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0673-4174
THE NATIONAL ACADEMY OF SCIENCES IS 105!
Non-holiday thoughts
In the article, the author makes an attempt, without using "rose-colored glasses", to frankly assess the likely causes of the
situation in which the scientific and educational sphere of Ukraine has found itself in recent decades. On the example of
the highest self-governing scientific organization of Ukraine — the National Academy of Sciences, the gradual change in
the attitude of the top leaders of the state towards science and scientists is traced, and thoughts regarding possible mea-
sures to restore the level of scientific research are given.
Cite this article: Loktev V.M. The National Academy of Sciences is 105! Non-holiday thoughts. Visn. Nac. Akad. Nauk
Ukr. 2023. (11): 18—31. https://doi.org/10.15407/visn2023.11.018
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201618 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1027-3239 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:16:03Z |
| publishDate | 2023 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Локтєв, В.М. 2025-01-25T12:37:22Z 2025-01-25T12:37:22Z 2023 Національній академії наук — 105! Несвяткові думки / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. — 2023. — № 11. — С. 18-31. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2023.11.018 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201618 У статті автор робить спробу, не користуючись «рожевими окулярами», відверто оцінити вірогідні причини ситуації, в якій опинилася науково-освітня сфера України в останні десятиліття. На прикладі вищої наукової самоврядної організації України — Національної академії наук простежено поступову зміну ставлення вищих керівників держави до науки і науковців та наведено міркування щодо можливих заходів з відновлення рівня наукових досліджень. In the article, the author makes an attempt, without using "rose-colored glasses", to frankly assess the likely causes of the situation in which the scientific and educational sphere of Ukraine has found itself in recent decades. On the example of the highest self-governing scientific organization of Ukraine — the National Academy of Sciences, the gradual change in the attitude of the top leaders of the state towards science and scientists is traced, and thoughts regarding possible measures to restore the level of scientific research are given. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Наука і суспільство Національній академії наук — 105! Несвяткові думки The National Academy of Sciences is 105! Non-holiday thoughts Article published earlier |
| spellingShingle | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки Локтєв, В.М. Наука і суспільство |
| title | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки |
| title_alt | The National Academy of Sciences is 105! Non-holiday thoughts |
| title_full | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки |
| title_fullStr | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки |
| title_full_unstemmed | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки |
| title_short | Національній академії наук — 105! Несвяткові думки |
| title_sort | національній академії наук — 105! несвяткові думки |
| topic | Наука і суспільство |
| topic_facet | Наука і суспільство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201618 |
| work_keys_str_mv | AT loktêvvm nacíonalʹníiakademíínauk105nesvâtkovídumki AT loktêvvm thenationalacademyofsciencesis105nonholidaythoughts |