"Кінець історії" відкладається. Історія "повертається"
У статті проаналізовано міжнародну обстановку, яку дедалі більше починають визначати конфлікти й війни, що, зокрема, наочно показано на прикладі агресивної поведінки РФ. Змодельовано розвиток світових процесів у 2024 р., наголошено на можливості спалаху масштабного зіткнення, що своєю чергою дикту...
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201716 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 1. — С. 9-24. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859778723869360128 |
|---|---|
| author | Литвин, В.М. |
| author_facet | Литвин, В.М. |
| citation_txt | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 1. — С. 9-24. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | У статті проаналізовано міжнародну обстановку, яку дедалі більше починають визначати конфлікти й війни, що, зокрема, наочно показано на прикладі агресивної поведінки РФ. Змодельовано розвиток світових процесів
у 2024 р., наголошено на можливості спалаху масштабного зіткнення, що
своєю чергою диктує глобальне доозброєння, протидію США спробам КНР
і РФ підірвати світовий порядок. Автор робить висновок, що концепція
«кінця історії» Фукуями поступається теорії Гантінгтона про «зіткнення цивілізацій». Відповідно, йдеться про необхідність вироблення нових
правил світового співіснування. Розглянуто перспективи збереження США
статусу неформальної імперії сучасного світу, потенціал і можливості
КНР та РФ кинути виклик Сполученим Штатам і сформувати власний
глобальний курс. Обговорено кризу політичного лідерства, проблему повернення авторитарних особистостей як прикмети сучасної доби та дедалі
частішу практику суспільної зацікавленості в несистемних політиках по-
при те, що вони також схильні до авторитаризму. Автор висловлює застереження щодо неминучості посилення конфліктогенності у світі, небезпеки того, що подальшу історію все більше «писатимуть» людськими
життями.
The article analyzes the international situation, which is increasingly defined by conflicts and wars; this, in particular, is
clearly shown by the example of Russia's aggressive behavior. It projects the development of world processes in 2024,
with the expected possibility of the outbreak of a large-scale clash. This, in its turn, dictates getting extra weapons, the
USA opposition to attempts by China and the Russian Federation to undermine the world order. Hence the author's
conclusion: Fukuyama's concept of the "end of history" gives way to Huntington's theory of the "clash of civilizations."
Consequently, the need arises to develop new rules of the world coexistence. The article examines the USA’s prospects of
remaining an informal empire of the modern world, the potential and opportunities of the People's Republic of China and
the Russian Federation to challenge the United States and shape their own global course. In this regard, the article draws
attention to the problem of political leadership, crisis in it, and the return of authoritarian personalities as a feature of the
modern age as well as to the increasingly frequent public interest in non-systemic politicians, despite the fact that they
are inclined to authoritarianism. The author expresses a warning about the inevitability of the augmenting conflict potential
in the world, the danger that the future history will be increasingly "written" in human lives.
|
| first_indexed | 2025-12-02T09:12:23Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 9
НАУКА НАУКА
І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО
«КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ» ВІДКЛАДАЄТЬСЯ.
ІСТОРІЯ «ПОВЕРТАЄТЬСЯ»
У статті проаналізовано міжнародну обстановку, яку дедалі більше почи-
нають визначати конфлікти й війни, що, зокрема, наочно показано на при-
кладі агресивної поведінки РФ. Змодельовано розвиток світових процесів
у 2024 р., наголошено на можливості спалаху масштабного зіткнення, що
своєю чергою диктує глобальне доозброєння, протидію США спробам КНР
і РФ підірвати світовий порядок. Автор робить висновок, що концепція
«кінця історії» Фукуями поступається теорії Гантінгтона про «зіткнен-
ня цивілізацій». Відповідно, йдеться про необхідність вироблення нових
правил світового співіснування. Розглянуто перспективи збереження США
статусу неформальної імперії сучасного світу, потенціал і можливості
КНР та РФ кинути виклик Сполученим Штатам і сформувати власний
глобальний курс. Обговорено кризу політичного лідерства, проблему повер-
нення авторитарних особистостей як прикмети сучасної доби та дедалі
частішу практику суспільної зацікавленості в несистемних політиках по-
при те, що вони також схильні до авторитаризму. Автор висловлює за-
стереження щодо неминучості посилення конфліктогенності у світі, не-
безпеки того, що подальшу історію все більше «писатимуть» людськими
життями.
Ерозія міжнародних правил і норм, неефективність та дис-
функціональність наявних глобальних інститутів, помітне по-
слаблення домінантних позицій США, звикання до негативно-
го пацифізму (за мюнхенськими традиціями умиротворення)
замість ефективного стримування агресії вже на ранніх етапах
її проявів, розмивання демократичних засад організації сус-
пільств, у тому числі через провали в політичному лідерстві —
ці та інші чинники привнесли у світову атмосферу хаос. Хоча
ознаки цього ще раніше зауважив К. Юнг і констатував, що «ми
живемо в часи великих потрясінь: політичні пристрасті роз-
палено, внутрішні перевороти привели національності на по-
ріг хаосу, і навіть самі основи нашого світогляду захиталися»1.
До того ж про таку небезпеку попереджав Томас Гоббс (1588—
1679) — один із фундаторів політичної філософії. «Війна усіх
проти усіх» — так характеризував він «природний стан сус-
пільства» до укладення зобов’язуючих угод.
1 Юнг К.Г. Божественный ребенок. СПб. – М., 1997. С. 61.
ЛИТВИН
Володимир Михайлович —
академік НАН України, доктор
історичних наук, професор,
головний науковий співробітник
Інституту історії України
НАН України
doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.01.009
10 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
* * *
Напрацювання й імплементацію величезно-
го масиву міжнародних договорів після Пер-
шої і Другої світових війн та в наступні роки
аж ніяк не можна зарахувати до чинників ста-
більності й передбачуваності сьогоденного сві-
тоустрою. Реальністю і вже навіть якоюсь бу-
денщиною постають конфлікти нового, гібрид-
ного, характеру, які дедалі частіше перероста-
ють у гарячу (воєнну) фазу. За даними ООН,
у 2023 р. відбувалося 28 воєн і 183 регіональні
збройні конфлікти. Кількість загиблих у них
збільшилася на 14 %, а насильницькі діяння —
на 28 %. Найбільшого масштабування набула
агресія путінського режиму проти України.
Взагалі приклад Росії, яка демонструє на-
лаштованість дати бій «сатанинській ідеології
Заходу» (Дугін), як уособлення «братів-воро-
гів» наочно свідчить, що саме закорінені в ній
традиції експансіонізму, політичного місти-
цизму, месіанської винятковості, поклоніння
перед мілітаризмом, прославляння спромож-
ності населення терпіти нестатки, необлашто-
ваність і страждання (у сув’язі зі сповідуван-
ням ідей про виняткову духовність та особли-
ву цивілізацію) протягом століть визначали
зміст і спрямованість російської політики.
Історичні фактори, освітній вектор та пропа-
ганда у державних ЗМІ підсилюють відчуття
«імперськості» у чималої частини росіян. Тому
цю усталену роками картину світу «складно
переглянути й змінити. У сучасній Росії ніко-
ли не було ревізії імперської спадщини, більше
того, будь-які спроби перегляду імперського
минулого Росії сприймаються як атака на су-
часні засади держави»2.
Росія безперервно відтворюється на міфоло-
гії (врятували світ, можемо повторити і т. ін.)
замість людиноцентричної ідеології, на рестав-
рації минулого замість творення майбутньо-
го, на тиранії конформізму і безоглядної віри
у верховного правителя замість соціального
динамізму й громадянської відповідальності,
на ресентиментах і маніхейській демонстрації
м’язів, схильності до нав’язування себе й сво-
2 Нейфах В. Выпало в империи родиться. Новая газе-
та. Европа. 06.12.2023. http://surl.li/orskk
го світосприйняття іншим, зокрема в силовий
спосіб. Директор Інституту США і Канади
В. Гарбузов (після публікації статті в «Неза-
висимой газете» з критичним аналізом причин
російської агресивності миттєво втратив свою
посаду) констатував історично очевидне: «за-
ряд зовнішньополітичного експансіонізму не
полишав Росію ніколи, переслідуючи її протя-
гом усього історичного розвитку. Саме він став
одним із рушіїв формування Російської держа-
ви. … Будучи головною спадкоємницею утво-
реної на руїнах Російської імперії радянської
наддержави, вона виявилася заручницею влас-
ного імперського комплексу. Саме цим і пояс-
нюються її нинішня зовнішньополітична по-
ведінка й ті проблеми, які вона несе світові»3.
Красномовна і показова паралель із новітньої
історії: у 1999 р. перший президент РФ Б. Єль-
цин розтлумачував у Пекіні голові КНР Цзян
Цземіню: «Вчора Клінтон дозволив собі натис-
нути на Росію! Він на секунду, на хвилину, на пів
хвилини забув, що таке Росія! Що Росія володіє
ядерною зброєю! Він про це забув! Так я хочу
сказати Клінтону, хай він не забувається, в яко-
му світі він живе! Не було й не буде, щоб він один
диктував усьому світу, як жити і працювати, як
відпочивати! Ні й ще раз ні!.. Ми будемо дикту-
вати світу, як жити, а не він один»4. Чим не путін-
ська мюнхенська промова за вісім років до неї? І
зміст її, знову ж таки, в тому, щоб диктувати.
Якраз через таку імперську генетичну нала-
штованість Росія не лише знову опинилася в
«лабіринті самотності», вважаючи себе оточе-
ною недоброзичливцями й недругами, призна-
ченою на «священну» протидію їм для «черго-
вого порятунку» людства. Увірування в таку
«історичну призначеність» далеко не в остан-
ню чергу спричинене тим, що, кажучи слова-
ми відомого теолога Рейнгольда Нібура, націю
скеровують очі, надто сліпі для того, щоб ба-
чити усі небезпеки, і ця сліпота є не наслідком
3 Директор Института США и Канады Валерий Гарбу-
зов об утраченных иллюзиях уходящей эпохи. Для
самопознания России необходимы знания, а не
мифы. Независимая газета. 29.08.2023.
4 Відповідний матеріал опубліковано в електронному
виданні «Коммерсантъ» 17.10.2023.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 11
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
помилки природи або історії, а результатом не-
нависті й марнославства.
Алдо Андреса Кассі, який простежив тему
тиранії та тираноборства від античності до
2021 р., констатує: «… якщо зловживання
[tyranny ex parte exercitii] з позицій сьогод-
нішнього дня передбачає порушення фунда-
ментальних прав людини або злочини проти
людяності, то голова держави, який санкціо-
нує воєнний напад усупереч міжнародному
праву, спричиняючи «побічні ефекти», як-от
загибель цивільного населення й знищення
об’єк тів культурної спадщини, безумовно, ква-
ліфікуватиметься як тиран» 5. На час завер-
шення цієї роботи автор не знав, що невдовзі
українцям доведеться стати тираноборцями не
лише проти окремо взятого тирана, а й, власне,
проти всієї імперії, витвореної на тоталітарній
основі, ідеологією якої став рашизм 6.
Для лідерів подібного штибу, а Путін є уосо-
бленням авторитаризму й диктаторства, крім
усього іншого, властива відсутність емпатії.
Вони не спроможні відчувати докори совісті
та чужий біль. У них значно вищий больовий
поріг, ніж у звичайної людини. І куди меншою
є чутливість до свого власного болю. Таким ді-
ячам нейробіологи впевнено ставлять діагноз
«психопатія». Зокрема, знаменитий учений зі
Стенфордського університету Роберт Саполь-
скі зараховує до них російського президента7.
5 Кассі А.А. Убити тирана. Історія тираноборства від
Цезаря до Каддафі. Пер. з італ. Г. Залевської. Львів;
Київ, 2023. С. 127.
6 Див., зокрема, останні роботи на цю тему: Якубова Л.Д.
Рашизм: Звір з безодні. Київ: Академперіодика, 2023; За
Ідентичність і Незалежність. Війна Росії проти Украї-
ни: історичні передумови, геополітичні паралелі. Відп.
ред. В. Смолій. Київ: Кліо, 2022; Кучма Л. Україна — не
Росія. Двадцять років потому. Київ: АДЕФ-Україна,
2023; Фішел Ю. Московський фактор. Політика США
щодо суверенної України та Кремль. Пер. з англ. М. Пі-
щик. Київ: Віват, 2023; Плохій С. Російсько-українська
війна: повернення історії. Пер. з англ. М. Ларченко. Хар-
ків: Клуб сімейного дозвілля, 2023; Литвин В.М. Неза-
своєні уроки: 1917—1991. Київ: АДЕФ-Україна, 2023;
Зыгарь М. Война и наказание. Как Россия уничтожала
Украину. Рига: Медуза; Zygaro, 2023.
7 «Пусть он всё-таки не разрушает нашу страну, а будет
грустным алкоголиком». Профессор Роберт Саполь-
ски о том, почему в преступлениях авторитарных ли-
Західні експерти дедалі частіше говорять
про те, що наступна світова війна більше не
є просто теоретичною надзвичайною подією,
яку обговорюють у політичних колах, чи хво-
робливою мрією яструбів та очевидних мі-
літаристів, — це очікувана можливість, що
межує з неминучістю. Як вияв її реальнос-
ті можна сприймати констатацію президента
Чехії П. Павела (у минулому начальника Ге-
нерального штабу армії Чеської Республіки
і голови Воєнного комітету НАТО) про під-
готовку армій Євросоюзу «до можливості
конфлікту високої інтенсивності в Європі» і,
відповідно, «посилення присутності НАТО у
країнах Східної Європи» (як відомо, дві світо-
вих війни розпочиналися саме в Європі, і вона
була головним театром воєнних дій).
За даними Стокгольмського міжнародного
інституту дослідження проблем миру, у світі
розпочалося глобальне доозброєння, особливо
у Європі: у 2022 р. світові воєнні витрати зна-
чно зросли і сягнули $2,24 трлн. На оборон-
ний сектор європейських держав припадало
$840 млрд 8. Російська агресія проти України
обернулася різким збільшенням попиту на
зброю. Частка США в її експорті становила
51 % (внесок Сполучених Штатів у підтриман-
ня оборонних зусиль НАТО — 70 %), Китаю —
18 %, Великої Британії — 7 %, Франції — 4,4 %,
РФ — 3,5 %. Усе це значно актуалізує застере-
ження професора історії з Філадельфії Рас-
села Уїглі, що є продовженням тези класика
воєнної теорії Карла фон Клаузевіца: «війна,
розпочавшись, завжди має тенденцію генеру-
вати власну політику, створювати свій влас-
ний моментум [інерцію], робити застарілими
політичні цілі, заради яких вона була розпо-
чата, висувати свої політичні цілі. Воєнний
конфлікт, особливо при переході до тотальних
форм, підпорядковує собі політику»9.
деров виновата эволюция. Новая газета. Европа.
27.09.2023. http://surl.li/orszd
8 Comment la guerre en Ukraine redessine les flux du réarme-
ment mondial. Le Monde. 26.11.2023. http://surl.li/orszy
9 Див.: von Clausewitz C. On War. Howard M. and Paret P.
(eds). Princeton University Press, 1984 (Chapter B: War
is an Instrument of Policy); Wigley R.F. The American
12 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Аналітики корпорації RAND, цієї «фабри-
ки думок» (think-tank), — колишній старший
радник американського Міністерства оборони
О. Ноєс і старший економіст RAND Д. Егель —
стверджують, що США вже перебувають у
стані «нерегулярної світової війни (irregular
world war) зі своїми стратегічними конкурен-
тами — Китаєм і Росією»10. Вони визначають
її як «кампанію з примусу держав або інших
груп шляхом непрямих, неавторизованих і
асиметричних дій»11. Такий підхід передбачає
не акцент на окупації території, а ставку на міс-
цеве партнерство, легітимність і вплив серед
місцевого населення. Нерегулярну війну час-
то ще називають «гібридною» або діяльністю
«сірої зони» (на нашу думку, сьогодні про такі
нові явища скоріше можна говорити як про
поки що некласифіковані війни).
За поясненнями американських експертів,
«противники США історично покладались на
проксі-сили, як цивільні, так і військові, для
ведення нерегулярних бойових дій, але тепер
демонструють зростаючу готовність розгорну-
ти свої власні сили, щоб «підірвати» союзників
і партнерів США у спробі змістити очолюваний
США міжнародний порядок»12. Це вимагає від
останніх «посилити свої можливості з надання
підтримки в самообороні й спротиві своїм союз-
никам та партнерам, а також краще координу-
вати свої розрізнені зусилля з протидії Росії й
Китаю»13. Успішною історією воєнної допомо-
ги, яка вже принесла Сполученим Штатам ве-
личезні стратегічні дивіденди, вважається парт-
нерство між США і Україною, яке було добре
синхронізовано з іншими дипломатичними й
розвідувальними ініціативами. Ключовий еле-
мент цього успіху вбачається у поєднанні «тра-
диційних і нерегулярних видів консультування
та допомоги, … суміші звичайних і нерегуляр-
них воєнних інструментів США, які поєднують
Way of War: A History of United States Military Strategy
and Policy. Indiana University Press, 1977.
10 Noyes A., Egel D. Winning the Irregular World War.
RAND. 06.11.2023. http://surl.li/ortgq
11 Там само.
12 Там само.
13 Там само.
традиційні воєнні інструменти з нерегулярни-
ми, оборонними, суспільними зусиллями»14.
Видання «The Economist» окреслило 10
проблем, які впливатимуть на розвиток світо-
вих подій у 2024 р.:
1) 76 виборів, які відбудуться в країнах із су-
купним населенням в 4,2 млрд (вперше в істо-
рії голосуватиме понад половина світового на-
селення), дозволять оцінити стан демократії в
глобальному масштабі. Хоча вже зараз можна
прогнозувати, що демократії більше не стане:
в багатьох випадках вибори не будуть ані віль-
ними, ані чесними;
2) глобальні наслідки матимуть вибори пре-
зидента США, які вплинуть на все: від кліма-
тичної політики до надання воєнної допомоги
Україні. Від американських виборів залежати-
ме й подальша доля В. Путіна;
3) для Європи особливого звучання набуде
завдання забезпечити Україну воєнною та еко-
номічною підтримкою, необхідною для веден-
ня боротьби на тривалий період, з одночасною
підготовкою ґрунту для вступу України у Єв-
росоюз. ЄС потрібно буде підстрахуватися на
той випадок, якщо до влади повернеться Трамп
і США припинять підтримувати Україну;
4) потрясіння на Близькому Сході перерос-
татимуть у масштабніший регіональний кон-
флікт. Для Америки, яка діє на межі своїх мож-
ливостей, це буде випробуванням, що покаже,
наскільки вона спроможна адаптуватися до
загрозливого ускладнення обстановки у світі;
5) заморожені конфлікти будуть відтавати,
а холодні — розігріватися. Оскільки «однопо-
люсний момент» Америки залишається у ми-
нулому, світ має готуватися до багатополярно-
го безладдя;
6) жорсткого рівня набуде риторика «нової
холодної війни» між США і КНР. Обидва та-
бори домагатимуться прихильності «середніх
держав» Глобального Півдня, не в останню
чергу для отримання доступу до їхніх зелених
ресурсів;
7) зміцнюватимуться позиції нових зелених
наддержав, що спричинить переструктуруван-
ня глобальної мапи енергетичних ресурсів.
14 Там само.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 13
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Літій, мідь та нікель набуватимуть дедалі біль-
шого значення, натомість нафта і газ, разом із
домінуючими регіонами у цій сфері, втрачати-
муть вплив;
8) економічна невизначеність стане боліс-
ним випробуванням і для компаній, і для спо-
живачів, навіть у разі уникнення рецесії;
9) посиленого характеру набудуть дискусії
щодо кращих підходів до регулювання про-
блем штучного інтелекту (ШІ): аргументи
щодо його екзистенційної загрози можуть бути
маневром для гальмування прогресу. Хоча ви-
падків неочікуваного застосування і зловжи-
вання ШІ ставатиме дедалі більше, як і тривог
з приводу його можливого впливу на ринок
праці та навіть на результати виборів;
10) сподівання, що ідеологічні розбіжності
можна буде відкласти (скажімо, хоча б на час
проведення Олімпійських ігор у Парижі), на-
стільки ж вірогідні, як і надії на щось подібне
до глобальної єдності 15.
Якщо взяти до уваги зазначені моменти, за-
кономірним виглядає повернення політологів
до критичного обговорення концепції «кінця
історії» американського вченого Френсіса Фу-
куями. Нагадаємо, що у 1989 р. він опублікував
у журналі «The National Interest» статтю «The
End of History», лейтмотив якої зводився до
того, що ідеологічний конфлікт Сходу і Заходу
завершився тріумфом ліберальної демократії —
кінцевої точки ідеологічної революції людства й
остаточно визначеної форми будь-якого уряду.
Звідси й походить термін «кінець історії». Стат-
тя лягла в основу монографії Ф. Фукуями16,
яка мала величезний успіх, очолила знамени-
тий список бестселерів The New York Times і
стала мейнстримною у світовій політології.
Фактично Фукуяма своїми висновками
ставив усіх перед фактом, що ліберальна де-
мократія західного зразка сягнула завершаль-
ної стадії свого розвитку, і для держав «зрілої
демократії» історія з війнами, конфліктами,
революціями, міждержавним суперництвом
15 Tom Standage's ten trends to watch in 2024. The Econo-
mist. 06.11.2023. http://surl.li/opkjn
16 Fukuyama F. The End of History and the Last Man. Free
Press, 1992.
та націоналізмом завершилася. Однак у його
уявленні це не означало кінця подієвої історії:
старий, «історичний», світ мав ще довго існу-
вати за межами постісторичного Заходу.
Як відповідь Фукуямі у 1993 р. С. Гантінгтон
розміщує в американському політологічному
журналі «Foreign Affairs» статтю «The Clash of
Civilizations», яка спричинила найбільший за
всю другу половину ХХ ст. резонанс у науко-
вому світі з огляду на описані в ній прогнози
про можливість повернення ідеології на зразок
комунізму, ймовірність розколу між прихиль-
никами демократії й неминучість виникнення
нових ідеологій. Через три роки вийшла його
монографія «Зіткнення цивілізацій»17. Вона
належить до найцитованіших робіт, оскільки
низка прогнозів ученого вражаюче підтвер-
джується, зокрема щодо зростання кількості
конфліктів між західною цивілізацією й ре-
штою світу.
Реалії ХХI ст. наочно свідчать, що людство
прискорено дрейфує до все більшої конфронта-
ції, а отже, вже навіть розв’язана Росією війна
проти України та конфлікт на Близькому Сході
вказують на те, що «кінець історії» чи то відкла-
дається, чи то не відбувся. Про це недвозначно
висловився ще у 2007 р. американський політо-
лог Роберт Кейган: з піднесенням авторитарних
Росії й Китаю кінець історії відтерміновується
на невизначений час. Особливо, якщо врахову-
вати міркування нобелівського лауреата з еко-
номіки Пола Кругмана про занепад «американ-
ського світу»18 та застороги інших дослідників,
що світ стає дедалі небезпечнішим, а холодні
війни перетворюються на гарячі.
Очевидно, мав рацію німецький історик
Освальд Шпенглер, стверджуючи, що кінець
історії існує, але як завершення історичного
часу певного народу чи культури 19. Справді,
історія знає чимало таких фіналів, які сучасни-
ки до кінця не усвідомили. Тому мрія Фукуями
про «кінець історії» радше нагадує тексти рим-
17 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. Москва:
АСТ, 2014.
18 Krugman P. The Strange Decline of the Pax Americana.
The New York Times. 16.10.2023. http://surl.li/opkss
19 Шпенглер О. Закат Европы. Москва: Наука, 1993.
14 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
ських філософів Сенеки, Марка Аврелія, Епік-
тета, які жили в добу завершення Античності
з відчуттям того, що найкращий у римській
історії період безповоротно минув. А власні
висловлювання й оцінки вченого скоріше по-
силюють імператив про «повернення історії».
В інтерв’ю «Радіо Свобода» у жовтні 2023 р.
Ф. Фукуяма це підтвердив: «Росія перетвори-
лася на фашистську державу. Це екстремально
націоналістичний режим, який централізував
усю владу і відрізав усі альтернативні центри
влади. […] Це фашистська диктатура з реван-
шистською зовнішньою політикою. Це країна,
яка нині максимально наблизилася до нацист-
ської Німеччини з моменту її поразки»20.
У зверненні до нації 20 жовтня 2023 р. пре-
зидент США Джо Байден пояснив, чому для
Сполучених Штатів життєво важливо продо-
вжувати підтримку України у війні проти Росії
та Ізраїлю — у війні проти ХАМАС: «ми пере-
живаємо переломний момент в історії — один
із тих моментів, коли рішення, які ми ухвалює-
мо сьогодні, визначатимуть майбутнє на деся-
тиліття вперед»21. Передусім саме ці події спо-
нукали його заявити про історичну місію Аме-
рики зі створення нової світової архітектури.
І що саме вона зможе побудувати наступний
світовий порядок: «У нас є можливість зроби-
ти щось, якщо ми досить сміливі й упевнені в
собі, щоб об’єднати світ так, як ніколи раніше.
Ми жили в післявоєнний період протягом 50
років, і це працювало до біса добре, але це на-
чебто видихнулося. Потрібен новий світовий
порядок, у певному сенсі подібний до того,
який був світовим порядком... У нас є реаль-
на можливість об’єднати світ так, як цього не
було вже тривалий час, і зміцнити перспективу
світу, а не применшити її»22. Говорячи, що для
20 «Якщо ви виженете Росію з усієї своєї території,
вона все одно лишатиметься серйозною загрозою» —
Френсіс Фукуяма. Радіо Свобода. 18.10.2023. http://
surl.li/opkup
21 Байден до американців: Ми не допустимо перемоги
таких терористів, як ХАМАС і тиранів, як Путін. Го-
лос Америки. 20.10.2023. http://surl.li/ortks
22 США можуть сформувати новий світовий поря-
док — цей видихнувся: потужна промова Байдена. 24
канал. 21.10.2023. http://surl.li/mllyj
цього потрібно чотири чи п’ять років, Байден,
очевидно, мав на увазі й черговий президент-
ський цикл у США, розраховуючи на перемогу
демократів та наступність політики. Мабуть,
це й прогнозовані ним часові рамки глобальної
турбулентності. «Рішення, які ми приймемо в
наступні чотири чи п’ять років, — наголошує
Байден, — визначать, як виглядатимуть чоти-
ри чи п’ять десятиліть»23.
Прикметно, що американський президент
не вперше заговорив про необхідність змін у
світоустрої. Відповідну заяву він робив у бе-
резні 2022 р., пов’язавши її з російською агре-
сією проти України. Тоді Байден констатував,
що встановлений після Другої світової війни
ліберальний світоустрій дозволив уникнути
мільйонів жертв. Однак зараз «все змінюєть-
ся» і Сполучені Штати готові об’єднати навко-
ло себе «увесь вільний світ». І, слід зауважити,
багато в чому їм це вдалося. Головне — консо-
лідувати Захід і НАТО, посилити увагу до по-
страдянського простору, задіяти різні інстру-
менти впливу на окремі його країни для спо-
нукання їх до дистанціювання від Росії.
Попри те, що домінування США як «об’єк-
тивний постійно діючий фактор» зазнало змін
у характері й формах його виявів, завдяки
глобальній експансії Штати перетворилися
у ХХ ст. «на неформальну імперію сучасного
світу» і пронизують собою та одночасно інте-
грують у себе чи не всі країни і континенти:
• майже 70 % населення світу визнає лідер-
ство Сполучених Штатів. Разом з тим, анти-
американізм завжди супроводжував їх на шля-
ху до геополітичної вершини;
• на США припадає 25 % світового про-
мислового ВВП. Вони зберігають лідерство у
таких сферах, як світова економіка, фінанси,
інновації, прямі інвестиції й культура. Воло-
діння понад 70 % (8150 т) всього світового зо-
лотого резерву дозволяє Америці утримувати
позиції американського долара як планетарної
валюти (парадокс: лише 3 % росіян вірять у її
надійність, але майже 60 % громадян РФ збері-
гає свої заощадження в доларах — 226,6 млрд);
23 Там само.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 15
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
• глобальне домінування Сполучені Штати
забезпечують також за допомогою 12 воєнно-
політичних блоків, понад 1000 військових баз
та об’єктів, розміщених у стратегічно важли-
вих регіонах світу (американська військова
присутність є у понад 80 країнах) 24.
* * *
Про далекоглядну відповідальність попере-
дніх державних діячів свідчить те, що в най-
складніші моменти Другої світової війни вони
планували контури майбутнього світоустрою.
Коли через кілька тижнів після атаки на Перл-
Харбор В. Черчилль прибув до США, Ф. Руз-
вельт так хотів розповісти йому про обрану
ним назву нової світової організації з безпеки,
що, за деякими свідченнями, прийшов до бри-
танського прем’єр-міністра у його спальню в
Білому домі й застав його лише в халаті.
У 1944 р. у Бреттон-Вудсі було створено
Світовий банк і Міжнародний валютний фонд.
Плани заснування ООН спочатку було кон-
кретизовано у Вашингтоні, потім у загальних
рисах узгоджено Черчиллем, Рузвельтом і
Сталіним у Криму (в Ялті), а остаточне рішен-
ня прийнято на конференції у Сан-Франциско
на її заключному засіданні, коли відбулося під-
писання Статуту цієї організації. Країни від-
клали свої розбіжності й «продемонстрували
непорушну єдність та рішучість знайти шляхи
до закінчення усіх війн».
І коли майже відразу розпочалася холодна
війна, потім відбувався болісний процес деко-
лонізації, а згодом і розпад СРСР, ООН пере-
бувала в центрі світового порядку, заснованого
на правилах. Утім, світ традиційно продовжу-
вав звертати свої погляди на американське лі-
дерство, особливо в останні роки ХХ ст. Тоді
як початок ХХI ст. показав слабкість міжна-
родних інститутів, засвідчивши, що з часом
змінюється баланс сил, усталені системи не
можуть адаптуватися до нових реалій, а від-
так починається процес руйнації (наприклад,
24 Директор Института США и Канады Валерий Гар-
бузов об утраченных иллюзиях уходящей эпохи.
Для самосохранения России необходимы знания, а
не мифы. Независимая газета. 29.08.2023.
світоустрій після Віденського конгресу 1815 р.
розпадався повільно, а після Версальського
миру 1919 р. зруйнувався швидко).
Нинішні міжнародні інститути дедалі часті-
ше відбивають реалії, що існували кілька деся-
тиліть тому, а не сучасні парадигми і наративи.
П’ять постійних членів Ради Безпеки ООН,
наділених правом вето як держави-переможці
у Другій світовій війні, не сприймають ідеї її
реформування. Правила начебто зберігаються,
але великі держави вважають себе вільними
від їх дотримання. Росія розв’язала війну про-
ти України і при цьому намагається виступати
в ролі «опікуна» пострадянського простору.
Китай окупував спірні території у Південно-
Китайському морі. Сполучені Штати без ман-
дату Ради Безпеки здійснили вторгнення в
Ірак у 2003 р. і т.д.
Генеральний секретар ООН А. Гутерріш
виділяє в історії цієї організації три періоди:
перший — біполярний, що вирізнявся супер-
ництвом між США і СРСР у період холодної
війни, яке, однак, мало передбачуваний харак-
тер; другий — однополюсний, коли після краху
комунізму панування Америки стало незапере-
чним, Джордж Буш-старший навіть проголосив
тоді «новий світовий порядок»; і, зрештою, —
третій, який започаткували спроби великих
держав поділити світ на сфери впливу, що кон-
курують між собою. Росія і Китай кинули ви-
клик американському лідерству. Через це Рада
Безпеки час від часу опиняється у патовій си-
туації і перетворюється на спостерігача за зрос-
таючим суперництвом між США, КНР і РФ25.
У жовтні 2023 р. було опубліковано допо-
відь (160 сторінок) спеціальної комісії Кон-
гресу США зі стратегічних питань. Її підготу-
вали 12 експертів — колишні високопосадовці
держструктур Сполучених Штатів, демократи
і республіканці. У документі міститься 131 ви-
сновок та 81 рекомендація. Автори вважають,
що з точки зору національних інтересів і без-
пеки США сучасна ситуація є гіршою, ніж на
піку протистояння з СРСР, оскільки Сполу-
чені Штати стоять на порозі появи не одного,
25 Daniel F. America needs to invest more in diplomacy.
The Economist. 17.11.2020. http://surl.li/ortml
16 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
а двох рівних за ядерним потенціалом проти-
вників, кожен з яких прагне змінити міжна-
родний статус-кво силою. Ключовий висновок
доповіді: США повинні якісно й кількісно на-
рощувати свій звичайний та ядерний арсенал,
щоб одночасно стримувати Росію і Китай 26.
Загальновизнано, що у сучасному світі є
три держави з власними глобальними про-
грамами — США, Китай і Росія. Програма
Сполучених Штатів ґрунтується на ідеях
американської винятковості, домінування,
незаперечного лідерства, універсалізму аме-
риканських цінностей, поширення їх за межі
власних кордонів, глобального експансіонізму.
Тому деякі експерти пропонують розглядати
нинішній світовий порядок як «асиметричну
біполярність», у якій США, як і раніше, зали-
шаються домінуючою державою. Або говори-
ти, «що формується якийсь розмитий світовий
порядок»27.
Поруч із США Китай, який формує власний
глобальний курс, набуває реальних вимірів
другої неформальної імперії сучасного світу,
головного конкурента Америки. З 2000 р. його
питома вага у глобальному ВВП зросла з 4 до
16 % (в 1990 р. ВВП країни становив $300 млрд,
на рубежі століть збільшився до $1 трлн, а за-
раз сягає $19,3 трлн; це безпрецедентна подія і
небачений прогрес в історії людства)28. За про-
гнозами Китай вийде на перше місце за номі-
нальним розвитком економіки в найближчі 10
років, перетворившись на «світову фабрику».
Цей процес супроводжуватиметься масштаб-
ною конкуренцією юаня з доларом і вірогід-
ним витісненням останнього з позицій світової
резервної валюти.
Кидаючи виклик США, Сі Цзіньпін про-
голосив Китай єдиною країною, спроможною
впоратися з викликами ХХI ст., яка невтомно
працюватиме над удосконаленням інших дер-
жав і побудовою «спільного майбутнього для
26 America’s Strategic Posture. The Final Report of the
Congressional Commission on the Strategic Posture of
the United States. http://surl.li/opldx
27 Stanly Johny. Is the emerging global order bipolar? The
Hindu. 01.12.2023. http://surl.li/ortsv
28 Там само.
усього людства». Для цього останнім часом Пе-
кін намагається заручитися якомога більшою
підтримкою, просуває за допомогою об’ємних
політичних документів та нових «глобальних
ініціатив» альтернативну модель світоустрою.
У багатьох експертів такі енергійні й натискні
зусилля викликають занепокоєння, що побу-
дований за правилами КНР світ може набути
рис жорсткого автократичного правління.
У політичному документі (обсягом 13 тис.
слів), опублікованому Пекіном у вересні
2023 р. з викладом власного бачення глобаль-
ного управління й джерел глобальних викли-
ків, наголошено, що «гегемоністські, образливі
й агресивні дії одних країн проти інших … за-
вдають величезної шкоди, ставлять під загрозу
глобальну безпеку й розвиток». У контексті
«глобального співтовариства загального май-
бутнього» йдеться про необхідність економіч-
ного розвитку та стабільності, за яких країни
ставляться одна до одної як до рівних і пра-
цюють разом заради «спільного процвітання».
Вважається, що таке майбутнє звільнить їх від
«блокової політики», ідеологічної конкуренції
і воєнних союзів, а також від відповідальнос-
ті за обстоювання «універсальних цінностей»,
визначених купкою західних держав. Загалом
ідеться про три нові «глобальні ініціативи»:
розвиток, безпека і цивілізація 29. В останній
аналітики вбачають зусилля з підриву концеп-
ції універсальних прав людини, оскільки, як
заявив Сі Цзіньпін лідерам політичних пар-
тій і організацій зі 150 країн у березні 2023 р.,
коли запускав китайську «Ініціативу глобаль-
ної цивілізації», «у різних цивілізацій завжди
були різні уявлення про загальнолюдські
цінності»30. Виходить, що якби порядок ден-
ний визначали в Китаї, ніхто б не нав’язував
іншим свої цінності й моделі поведінки, що,
очевидно, приваблюватиме передусім автори-
тарних лідерів.
За оцінками політико-експертного середо-
вища, такі ініціативи не в останню чергу спря-
29 McCarthy S. China has a sweeping vision to reshape the
world — and countries are listening. CNN. 10.12.2023.
http://surl.li/ortwn
30 Там само.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 17
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
мовані на доведення того, що очолювана США
система вже не підходить для нинішньої епохи,
і сигналізують про узгоджені зусилля зі зміни
порядку, який виник після Другої світової ві-
йни, і того, який відстоюється нині Вашингто-
ном та іншими західними демократіями. Проте
в багатьох виникають питання: Китай справді
намагається просувати багатополярність чи
просто хоче підмінити собою світовий вплив
США? Хоча Пекін невпинно виголошує тезу:
«Китай розуміє урок історії — гегемонія пере-
дує занепаду»31.
У підсумку «відносини між Китаєм і США
впритул наблизилися до небезпечної межі пе-
реходу у фазу вільного падіння, а вірогідність
не просто холодної війни, а, м’яко кажучи,
відкритого конфлікту між двома державами
кратно зросла»32. Зустріч 15 листопада 2023 р.
у Сан-Франциско Сі Цзіньпіна і Дж. Байде-
на не привела до сенсаційних проривів у дво-
сторонніх відносинах. Проте показала, що, за
усіх розмов про нову епоху багатополярності,
саме вплив КНР і США на світову обстанов-
ку продовжуватиме зростати, «справа повіль-
но, але впевнено йде до формування «великої
китайсько-американської двійки», незалеж-
но від того, буде чи не буде вона формально
оформлена»33. Очевидною реальністю є лише
те, що і Китай, і Сполучені Штати кровно за-
цікавлені у розширенні кола своїх партнерів.
З 2007 р. (після мюнхенської промови Пу-
тіна) російська влада з усе більш нарощува-
ною активністю демонструє, що Росія і США
бачать світоустрій по-різному. За її уявлення-
ми, людство живе у західноцентричному, або
америкоцентричному, світі, по суті у постколо-
ніальному, де формально десятки країн давно
здобули незалежність, але фактично «золотий
мільярд» експлуатує їх, викачує з них ресур-
си на свою користь. Відповідно, встановлення
нового світового порядку передбачає перегляд
цих правил. Розрахунок робиться на те, що
31 Там само.
32 Цыплаков С. Китай и США: партнерство и соперни-
чество противоположностей. Независимая газета.
26.11.2023.
33 Там само.
«такий геополітичний і геоекономічний зако-
лот легко «продати» елітам країн третього сві-
ту, та й серед західних лівих радикалів подібна
картина світу знаходить симпатії»34.
На спробах Росії сформувати власну гло-
бальну геополітичну програму багато в чому
позначається, по-перше, відкладений на 30 ро-
ків постімперський синдром, відродження
якого набуває загрозливого характеру. По-
друге, очевидний факт, що Росія є найслабшою
з трьох наддержав. Як зауважував (за всієї
компліментарності) професор політології Чи-
казького університету Джон Міршаймер під
час виступу в Centre for Independent Studies,
«дядько Сем на першому місці, Китай на дру-
гому, а росіяни з великим відставанням — на
третьому»35. По-третє, по суті тоталітарна ро-
сійська влада посилено конструює для своїх
громадян підроблену реальність, намагається
утвердити її як природну і єдино можливу
форму світоустрою. Власне, Путін нагадує зо-
бражене в романі-антиутопії Орвела «1984»
«міністерство правди», яке старанно перепи-
сує історію (не випадково ця книга стала сим-
волом протесту проти міцніючого тоталітариз-
му в Росії). Нарешті, незважаючи на свою до-
сить малу питому вагу у світовій економіці, РФ
«все ще володіє сильним експансіоністським
зарядом і поки що так і не розкритою амбіцією
глобального геополітичного впливу»36.
Видається еклектичною її програма з пре-
тензією на глобальну геополітичність, у якій
змішуються ідеї євразійства, «руского міра»,
агресивний антиамериканізм, протиборство з
однополярним світом та усім Заходом, прин-
ципи «суверенної демократії» й «глибинного
народу» з традиційними цінностями і право-
славною вірою (зауважимо, що РПЦ стала
важливим інструментом путінської «вертика-
34 О новом миропорядке в ближайшие годы. Независи-
мая газета. 23.10.2023.
35 Israel-Hamas, Ukraine-Russia and China: John Mear-
shei mer on why the US is in serious trouble! https://
www.youtube.com/watch?v=62FCVJycwSA&t=1112s
36 Директор Института США и Канады Валерий Гар-
бузов об утраченных иллюзиях уходящей эпохи. Не-
зависимая газета. 29.08.2023.
18 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
лі»; в особі Кирила вона виконує два головних
завдання: підсилення легітимності влади через
її «сакралізацію» — президента не лише «оби-
рає» народ, а й благословляє патріарх, який
обіймає свою посаду «з волі Божої», та забез-
печення «зв’язку часів») 37.
Набір інвектив з цього ряду, викладений
Путіним в агресивній манері на ХХV Всесвіт-
ньому російському народному форумі 28 лис-
топада 2023 р., засвідчив, на нашу думку, усві-
домлення ним того, що втрачати йому більше
нічого: «Саме наша країна, «рускій мір», як
неодноразово бувало в історії, загородили
шлях тим, хто претендує на світове панування,
на свою винятковість. Ми воюємо зараз за сво-
боду не лише Росії, а й усього світу… Ми від-
крито говоримо, що диктатура одного гегемо-
на — ми бачимо це, усі це бачать — порохнявіє.
Вона пішла, що називається, в рознос і просто
небезпечна для оточення! Це вже зрозуміло
всій світовій більшості! Але, повторю, саме
наша країна перебуває зараз в авангарді фор-
мування більш справедливого світоустрою. І
хочу підкреслити: без суверенної, сильної Ро-
сії жодний міцний, стабільний світопорядок
неможливий»38.
Фактично в російській політичній практи-
ці знову набули особливого запиту ідеї монаха
Філофея, який жив у ХVI ст.: «Москва — Тре-
тій Рим». Цю геополітичну мрію після 1917 р.
замінила ідея світової пролетарської революції.
При цьому СРСР ніколи не розглядав себе як
окрему комуністичну цивілізацію. Тим часом
у новій доктрині зовнішньої політики росій-
ського МЗС зафіксовано визначення Росії «як
самобутньої держави-цивілізації». Путін не
припиняє спроб закріпити у свідомості свого
населення це поняття, незважаючи на те, що
воно не приживається. Тому він вдається до
перевіреного принципу: якщо аргументи слаб-
кі, потрібно нагнітати атмосферу: «Наша битва
за суверенітет, за справедливість має без будь-
якого перебільшення національно-визвольний
37 Фурман Л. Госслужащие по контракту с Богом. Но-
вая газета. Европа. 05.12.2023. http://surl.li/oruhp
38 Ці тези та коментарі до них опубліковано у виданні
«Коммерсантъ» 28.11.2023.
характер, тому що ми відстоюємо безпеку і до-
бробут нашого народу, вище, історичне право
бути Росією — сильною, незалежною державою,
країною-цивілізацією»39. Не більше не менше!
Така ідеологічна платформа месіанського
замісу матеріалізується в практиці ізоляціо-
нізму, централізованого неосталіністського
правління, поділу країн і народів на дружні й
недружні, повного розриву з орієнтованою на
Захід політикою минулих років, наростання
агресивної риторики, за якою логічно просту-
пають відповідні дії. Зокрема, звинувачення
вже Вашингтона і Берліна у «геополітичних
галюцинаціях» в їхній політиці щодо Укра-
їни. І водночас на такому фоні зондується
ґрунт щодо можливості (і навіть необхідності)
майбутніх політичних альянсів із головним
геополітичним суперником, якщо не ворогом.
Так, кремлівські ідеологи почали просувати
тему «Великої Півночі — Росія, США і Євро-
па, які утворюють спільний соціокультурний
простір. Триєдиний північний геополітичний
кластер»40. Привертає до себе увагу те, що
його неминучість аргументується активіза-
цією Глобального Півдня, з яким Росія водно-
час активно заграє. Очевидно, що це і політич-
не зондування, і своєрідне залякування Захо-
ду Глобальним Півднем, що пробуджується з
сильним зарядом антиамериканізму, і пропо-
зиція не заходити надто далеко у стримуванні
російського режиму, і пошук варіантів виве-
дення Росії з історичного тупика, які б дозво-
лили хоч якоюсь мірою зберегти «обличчя» її
лідера. Однак у Росії за нинішніх умов навряд
чи можливі «розрядка» псевдопатріотичної
атмосфери, припинення повзучої реставра-
ції сталінізму, відмова від «старих пісень про
головне», наративів про кризу всього «англо-
сакського світу», нову антиколоніальну рево-
люцію у ще 17 наявних колоніях, повну втрату
американського домінування й остаточний за-
непад Заходу, велике світове антиамерикан-
ське повстання і т.д.
39 Цит. за: Родин И. Путин выступает за многодетный
«русский мир». Независимая газета. 28.11.2023.
40 Цит. за: Романов Б. Наблюдая бурный синтез циви-
лизаций. Независимая газета. 20.11.2023.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 19
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Отже, сподівання і розрахунки на те, що піс-
ля завершення холодної війни відкрився шлях
до глобалізації ліберального міжнародного
порядку, в тому числі за допомогою глибокої
інтеграції в його систему потенційних опонен-
тів, а саме Росії та Китаю, залишилися в царині
бажаного, а не реальності. Більше того, перша
чверть ХХI ст. показала, що міжнародні відно-
сини вступають у небезпечний і напружений
період утвердження нових глобальних гравців
та центрів сили, а відповідно — збільшення за-
грози розчленування й чергового поділу/пере-
розподілу світу.
Китай, Росія та США виразно тяжіють до
принципів державного егоїзму й односторон-
ніх рішень (між іншим, у цьому вчені вбачають
повернення національних держав. Не випад-
ково вони констатують наростаючий відхід від
дипломатії «цінностей» на користь повернен-
ня до поняття «національний інтерес»). Бага-
тостороння система, що полягала в стримуван-
ні сили нормами міжнародного права, співп-
рацею й загальними моральними правилами,
відсувається в кращому випадку на другий
план. Руйнуються ключові міжнародні інстру-
менти політики й безпеки, на яких трималися
повоєнний устрій і домінування Заходу, пе-
редусім США. Попередні союзи і партнерські
обов’язки більше не відіграють відчутної полі-
тичної ролі. Нових інструментів на заміну ста-
рим усе ще немає. Тому перспективи, пов’язані
з ескалацією нестабільності чи воєнними кон-
фліктами значних масштабів, тепер виключно
залежать від політичних лідерів — переважно
від кількох ключових світових гравців.
Ці гравці намагатимуться вибудовувати на
основі попереднього досвіду блокові відноси-
ни, вбачаючи в них основи стабільної системи.
Як свідчить сучасна практика, наявні форма-
лізовані зв’язки викликають фрустрацію: одні
вважають, що їх недостатньо підтримують
(Вір менія в ОДКБ), інші — що й так допома-
гають собі на шкоду (Росія в утвореннях на
пострадянському просторі). Фіксовані зобо-
в’я зання в альянсах далеко не завжди вико-
нуються, особливо коли потрібно змінювати
характер політичної, насамперед воєнної, по-
ведінки. Тим більше, що силовий потенціал, як
показали практично всі конфлікти ХХI ст., має
відносну перевагу, а воєнна перемога не є си-
нонімом політичної. Скоріше навіть навпаки.
* * *
Сучасні реалії, пов’язані з практикою полі-
тичного лідерства, дають додаткові підстави
говорити про «повернення історії». Принай-
мні довоєнного та повоєнного її періодів. Що,
відповідно, потребує комплексного науково-
теоретичного осмислення всієї цієї проблема-
тики, різноманітності лідерів та форм впливу
їхніх особистих характеристик на здійснювану
ними політику. Це далеко не абстрактна про-
блема. Країни, народи, окремі люди так чи
інакше відчувають на собі, як особисті риси
лідера(ів) та витворені ними системи позна-
чаються не лише на подіях, їх спрямованос-
ті, емоційному й політичному забарвленні та
змісті, а й на характері міжнародних відносин,
наповненні самої епохи. Звичайно, є об’єктивні
закономірності світового розвитку, які ніхто не
відміняв, однак незаперечним є й те, що осо-
бистість лідера значно впливає на політичний
ландшафт сучасного світу, допомагає (чи зму-
шує) розуміти, куди лідери і події ведуть нас 41.
Свого часу К. Каутський застерігав, що під
«видатними особистостями не обов’язково
треба мати на увазі великих геніїв. І посеред-
ності та навіть ті, хто стоїть нижче середнього
рівня, а також діти й ідіоти можуть стати істо-
ричними особистостями, якщо їм потрапить до
рук велика влада»42. Причину цього явища у
постхолодну добу відома дослідниця Л. Шев-
цова вбачає в тому, що «… Захід почав втрачати
драйв після перемоги над своїм ворогом і опо-
нентом — СРСР і комунізмом. Епоха безтур-
ботності й відмови від ідеології, віри в прагма-
тизм та автоматизм прогресу деморалізувала
західну еліту й породила покоління лідерів-
41 Див., напр.: Лидер на фоне эпохи. Традиции и новации
современного политического лидерства в странах За-
пада. Под ред. Л.С. Окуневой. Москва: МГИМО,
2022.
42 Каутский К. Материалистическое понимание исто-
рии. Т. 2. Москва: ГИЗ, 1931. С .687.
20 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
операторів, здатних натискати кнопки та грати
в ситуативну політику, але не готових до нових
викликів, а тим більше до управління в пері-
од кризи. Епоха Аденауера і де Голля, Тетчер,
Міттерана і Рейгана змінилася епохою сірих
мишей. І якщо хтось і згадає Камерона, Саркозі
й Олланда, то як приклад антилідерства. А хто
згадає лідерів ЄС, яких підбирають за принци-
пом відсутності лідерських якостей?»43.
Тогочасні політичні реалії підвели вчених до
висновків, що відходить в історію період, коли
вузьке коло політиків і навіть лише перші осо-
би мали вирішальне слово у формуванні засад
та здійсненні внутрішньої й зовнішньої полі-
тики держави, укладанні союзів та розподілі
сфер впливу на міжнародній арені. Це вони
пов’язували з тим, що лідери були поставлені
перед обмеженнями, напрацьованими й утвер-
дженими в процесі демократичних перетво-
рень. Зокрема, йшлося про терміни повнова-
жень, свободу ЗМІ, громадянське суспільство,
незалежність законодавчої і судової влади, по-
зицію та настрої електорату, інші стримування
й противаги, вбудовані в конституції країн.
Відповідно, чільне місце в науково-експерт-
них оцінках посіли твердження, що відтепер
лідери стали слабшими й менш масштабними,
що в них не вистачає підготовки, розуму і на-
віть терпіння, щоб набути елементарних базо-
вих знань про ту чи іншу сферу внутрішньої
або зовнішньої політики, що фактично це ті
самі політики старого штибу, тільки з вищим
рівнем некомпетентності. Дехто з дослідників
пов’язував таку «кризу керівників» із західною
демократією, оскільки, мовляв, демократична
система, яка передбачає, що вибори виявляють
найдостойнішого кандидата на посаду глави
держави, в багатьох випадках цього не досягає
і перетворилася на змагання в дусі «конкурсу
краси». Це дало підстави М. Доббсу, автору
бестселера «Картковий будинок», для катего-
ричного висновку: жоден із попередніх гігантів
не пройшов би через сучасні ЗМІ: «Натомість
світ полишили на пігмеїв, яких обрали не за
їхню винятковість, а тому що вони нічого не
43 Шевцова Л. Расплата за кураж. Главком. 13.06.2016.
http://surl.li/orujn
порушували й дотримувалися правил, замість
того, щоб створювати власні…»44.
Тривалий час розмірковуючи над пробле-
мами лідерства, Г. Кіссінджер убачав причини
його погіршення в падінні рівня освіти, го-
нитві за зовнішнім та в можливому зникненні
культури «глибокої освіченості». Тоді як роль
керівника передбачає рідкісне поєднання ін-
телектуальних здібностей, глибоких знань та
інтуїтивного розуміння політики, яке даєть-
ся небагатьом. В останній роботі «Лідерство:
шість досліджень зі світової стратегії» (Leader-
ship: Six Studies in World Strategy) він виокре-
мив державних діячів (Німеччина — Конрад
Аденауер, Франція — Шарль де Голль, США —
Ричард Ніксон, Єгипет — Анвар Садат, Велика
Британія — Маргарет Тетчер, Сингапур — Лі
Куан Ю), які, на його погляд, відповідали ви-
соким вимогам, а тому досягли значних успіхів
як у своїх країнах, так і за їх межами.
Разом з тим, Кіссінджер висловлював побо-
ювання щодо зникнення тих виняткових умов,
які сприяли становленню політиків найвищо-
го рівня. Усі вони не були вихідцями з верхів-
ки суспільства, а виросли у сім’ях середнього
класу. Відтак розуміли світ таким, яким його
бачили прості люди. Отримавши освіту в мери-
тократичних університетах, ця когорта лідерів
виявилася психологічно, інтелектуально і куль-
турно готовою до ефективної й дисциплінова-
ної роботи на національному та міжнародному
рівнях. Тоді як у нинішніх обставинах він бачив
проблеми із забезпеченням у закладах вищої
освіти культури «глибокої освіченості», вкрай
необхідної для вирощування лідерських якос-
тей у нових поколінь, зокрема в тому, що «по-
літкоректні професори спрощують процес осві-
ти», а глибина й суворість класичної науки не
витримує «натиску візуалізованої культури»45.
Американський учений Волтер Мід нагадує:
у 1957 р. у своїй першій книжці «Світ віднов-
44 Доббс М. Картковий будинок. Київ: КМ-Букс, 2016.
С. 52.
45 Mead W.R. Kissinger Sees a Global Leadership Vacu-
um. A dearth of statesmen has left the world misruled
by populists and technocrats. The Wall Street Journal.
26.12.2022. http://surl.li/orumb
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 21
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
лено» (A World Restored: Metternich, Castlere-
agh and the Problems of Peace, 1812—22) Кіс-
сінджер відповідно до тодішніх реалій виклав
ідею про те, що в будь-який конкретний момент
часу складну архітектуру життєспроможного
світового порядку розуміє лише купка людей,
а ще менша їх кількість можуть стати лідера-
ми творення і захисту крихкого міжнародного
порядку, забезпечення хоча б часткового миру.
Такі великі особистості призначені долати роз-
рив між суспільною думкою у власних країнах
і невіддільними від міжнародної дипломатії
компромісами, виразно бачити світ, щоб ро-
зуміти його можливості й усталеності, уміти
переконувати громадян приймати результати
рішень, які часто-густо приносять розчаруван-
ня. До цього залишається додати, що «подібне
завдання викликає складнощі саме у потуж-
них державах, на зразок США, яким доступно
багато з того, що вони прагнуть. Малі й слабкі
країни усвідомлюють необхідність компромі-
су, тоді як великі й могутні часто вважають, що
повинні отримати все і відразу»46.
Особливість сьогоденної «історичної пере-
змінки», яку переживає світ, по-перше, зумов-
лена не стільки нагромадженням внутрішніх
проблем чи не в більшості країн та наростаю-
чими масштабами розбіжностей і конфліктів
у міжнародних відносинах, скільки неадекват-
ною реакцією на них передусім державних дія-
чів. Що, своєю чергою, призводить до знижен-
ня порогу толерантності, бурхливої (переваж-
но негативної) реакції населення на суспільні
процеси й міжнародні справи. І все частішого
звернення його поглядів на тих, хто видається
«лідером-героєм», спроможним швидко по-
долати внутрішні виклики і зовнішні загрози
навіть без будь-яких відчутних людських зу-
силь. Цей «розпродаж героїзму» не так уже й
багатьох змушує замислюватися над тим, що
нещасна та країна, яка потребує героїв (слова
Галілея у п’єсі Брехта).
По-друге, така атмосфера (взяти хоча б
останні вибори у деяких країнах Європи) фор-
мує підстави для думок, що сьогодення почи-
46 Там само.
нає нагадувати 1930-ті роки, коли авторитар-
ні лідери відчули піднесення, а демократичні
політики не змогли їм протистояти, внаслідок
чого міжнародну систему було розхитано, а
світ втягнуто у війну. Як при цьому не згадати
перше інтерв’ю Гітлера у ролі нового канцле-
ра Німеччини шведській газеті «Aftonbladet»
у червні 1933 р., в якому він передрікав: «У
майбутньому принцип авторитету буде стоя-
ти вище за все, а особистість почне відігравати
визначальну роль»47. Тоді це був період роз-
квіту агресивних режимів, під їх натиском де-
мократія поступилася місцем насильницьким,
авторитарним ідеологіям, а економічний на-
ціоналізм і протекціонізм підірвали глобальне
процвітання й потенційну геополітичну співп-
рацю, спроможну стримати агресію.
В принципі можна було б скептично по-
ставитися до таких паралелей, якби, скажімо,
не сучасний феномен Д. Трампа — складова
глобальної тенденції, яка полягає в тому, що
у велику політику повертаються авторитарні
владолюбні особистості 48. Жоден із його по-
передників ніколи не виступав проти системи
й не намагався підірвати усталені норми і пра-
вила. До того ж він має всі шанси знову очо-
лити США. Його відрив від чинного господаря
Білого дому відповідає ситуації 20-літньої дав-
нини, коли Демократична партія переживала
кризу і виявилася неспроможною віднайти у
своїх рядах скільки-небудь харизматичного
суперника Дж. Бушу-молодшому.
Лінійку лідерів такого виміру очолюють Сі
Цзіньпін, В. Путін, Н. Моді та інші постаті,
які вірять лише в баланс сил, поділяють пере-
конання, що політична доцільність може до-
мінувати над правом. Вони «скручують шию
двом великим ілюзіям, які виникли на початку
1990-х років. Тоді ліберальна демократія вва-
жалася політичною перспективою ХХI ст.
Паралельно з цим завершення холодної ві-
47 Hitlers första svenska intervju — ord för ord. Aftonbla-
det. http://surl.li/oruon
48 Більш повне уявлення про політичні принципи
Трампа можна скласти зі спогадів його колишнього
радника з питань міжнародної безпеки: Болтон Дж.
Кімната, де це сталося. Харків: Віват, 2021.
22 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
йни зародило надію на появу такої міжна-
родної арени, яка підпорядковується певним
правилам»49. Багато в чому завдячуючи їхнім
політичним установкам «авторитарний режим
правління прогресує та робить успіхи; ідея ко-
дифікованого міжнародного «правопорядку»
регресує: це два знакових і не найпривабливі-
ших явища нашої епохи, незалежно від того,
пов’язані вони між собою чи ні»50.
У недалекому минулому вожді правили до
своєї смерті. Тепер з’являються пожиттєві гла-
ви держав. Зіткнувшись із конституційними об-
меженнями, вони «відгукуються на стихійні за-
клики мас і вишукують способи залишитися»51.
2020 рік став кульмінацією різних спроб Путіна
пожиттєво закріпитися у владі. Президент Ер-
доган, зосередивши у своїх руках величезні по-
вноваження, здобув можливість керувати краї-
ною до 2029 р., й без того обіймаючи вищі поса-
ди понад чверть століття. У Китаї Всекитайські
збори народних представників 2959 голосами
скасували обмеження перебування на посаді Сі
Цзіньпіна, фактично дозволивши йому бути на
чолі КНР до його смерті.
Головний аргумент для «проведення» по-
дібних рішень переважно такий: «Глас наро-
ду — глас Божий». Своєю чергою, посилання
на волю народу становить наріжний камінь по-
пулізму (правого чи лівого), який практично за-
вжди підриває засади демократії. «Втілюючи» у
такий спосіб «народне волевиявлення», а заод-
но встановивши контроль над ЗМІ та громад-
ським життям загалом, авторитарні діячі посту-
пово, але методично витісняють чи підривають
незалежні інститути, починаючи з парламентів,
перетворюючи їх на власні вотчини.
Таке сучасне підтримання пафосу одноосіб-
ної авторитарної влади в чомусь нагадує часи
Аристотеля (384—322 рр. до н.е.): у трагедії не-
доречні смішні випадки і простолюдини, у ко-
медії — представники вищої ієрархії та інтриги
49 Frachon A. «Pour Donald Trump, Xi Jinping, Vladimir
Poutine ou Narendra Modi, le politique l’emporte sur le
droit». Le Monde. 27.02.2020. http://surl.li/oruqg
50 Там само.
51 Aaronovitch D. Populism has revived the president-for-
life. The Times. http://surl.li/orurc
зі смертельними наслідками. У комедіях Шек-
спіра царська особа — це хтось не старший за
герцога. А Дон Кіхот, цей пафосний герой сві-
тової літератури, навіть не герцог. У російсько-
му театрі в ХIХ ст. збереженням величі влади
цензура переймалася особливо запопадливо:
царських осіб на сцені взагалі не можна було
зображувати. Перетворення помазаника божо-
го на персонаж вважалося непристойним.
У ХХ ст. велич набула, як сказали б зараз,
токсичності: дистанція між великим і про-
стонародним скоротилася до мінімуму. Та все
ж намагання бути життєво природним «в об-
ставинах ХХ ст. перетворилося на новий геро-
їзм, свого роду розкіш. Маленький волоцюга
Чапліна — очевидно, головна фігура століття,
що концентрує в собі його головний пафос —
пафос відмови від влади і величі, разом з усіма
їх репрезентативними й церемоніальними спо-
кусами. Влада і пафос, здавалося б, назавжди
перетворюються або на історичну матерію, або
на метафору зла, що тріумфує»52.
У нинішніх авторитарних державах знову
все обертається навколо їх очільників, будь-які
їхні дії неодмінно героїзуються, подаються у
винятково позитивних тонах. Якщо подивити-
ся, скажімо, на висвітлення російськими ЗМІ
життя в цій країні, неодмінно напрошується
висновок: без Путіна в ній взагалі нічого не ро-
биться, а все те, що відбувається, — лише за його
дорученнями з відповідними позитивними
оцінками результатів. Включно з розв’язаною
ним кривавою бійнею проти України, яка свід-
чить, що безконтрольне диктаторство при роз-
людненому суспільстві з часом починає межу-
вати з маніакальністю. Це, крім іншого, вказує
на те, що авторитарні лідери підсилення своїх
позицій вбачають не в останню чергу в тери-
торіальних конфліктах. Розраховуючи, що це
легко можна продати своїм підданим як успіх і
таким чином зміцнити/утримати власний рей-
тинг і забезпечити суспільну мобілізацію. Для
них війна, як зауважує літератор Д. Биков,
автор першої біографії В. Зеленського, «голо-
52 Федянина О. Бесстрашное величие. Как возвы-
шенное научилось быть смешным. Коммерсант.
24.11.2023. http://surl.li/orutw
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 1 23
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
вний допінг», який «згуртовує народ навколо
влади і дозволяє не змінювати її до перемоги
або остаточної поразки»53.
Зауважимо при цьому: коли великі держави
демонструють хоча б видимість дотримання
міжнародних правил, інші остерігаються сило-
вих кроків. Коли ж вони вдаються до конфрон-
тації, у світі починають пробуджуватися старі
конфлікти й виникають нові. Активізацію в
цьому контексті ключових світових акторів,
що спостерігається зараз, можна оцінювати і як
нову спробу під момент переоблаштувати світ.
А це означає, що на людство очікують тривала
турбулентність, межі якої розширюватимуть-
ся, перерозподіл між ключовими політичними
гравцями сфер впливу, збивання ними альян-
сів із груп держав — усе те, що світ, здавалося
б, уже пережив.
Цей кризовий період особливо потребувати-
ме лідерів, які скеровуватимуть свою енергію
не на пошук ворогів, а на вироблення рішень
для недопущення закриття «вікна можливос-
тей». Теоретики лідерства наводять відміннос-
ті між «трансформаційними» і «трансакційни-
ми» лідерами: останні намагаються впоратися
з ситуацією з використанням усталених мето-
дів ведення справ, тоді як перші прагнуть змі-
нити ситуацію у своїй країні.
У зв’язку з цим предметної уваги дослідни-
ків потребує нова хвиля лідерів, яких зарахо-
вують до несистемних політиків. Адже дедалі
частіше населення різних країн обирає перших
осіб з кого завгодно, але тільки не тих, для
яких політика стала професією. Замість них —
футболісти, бізнесмени, адвокати, письменни-
ки, гумористи, рок-музиканти та інші фігури
явно неполітичного замісу. Своєю чергою, такі
непрофесіонали беззастережно переконані, що
їм усе вдасться і народ не буде в них розчарова-
ний. А для керування країною, на їхню думку,
нічого особливого не потрібно.
Останній наочний приклад — перемога на
президентських виборах в Аргентині «анар-
хо-капіталіста» Х. Мілея, якого західні медіа
порівнюють із Д. Трампом і колишнім прези-
53 Дмитрий Быков. VZ. Портрет на фоне нации. Кри-
вой Рог: Freedom Letters. 2023.
дентом Бразилії Ж. Болсонару. Тепер друга
економіка Латинської Америки готується до
серйозних перемін: новий президент пообіцяв,
крім іншого, знищити місцевий песо, закри-
ти Центробанк, ввести американський долар,
вільний обіг зброї, дозволити торгівлю орга-
нами і т. ін. Один аргентинський урядовець з
цього приводу діагностував ситуацію так: «Це
голосування просто пахне відчаєм»54.
Чому ж так відбувається? Відповідь, скорі-
ше за все, зводитиметься до того, що політи-
ки-професіонали разом з їхніми партіями по-
всюдно втрачають довіру населення. Особливо
молоді, яка прагне перемін. Так, переважно за
рахунок її голосів президентом Чилі став най-
молодший нині глава держави Латинської
Америки Г. Борич. Люди починають вручати
свою долю тим, хто видається ближчим до них,
некорумпованим і непідкупним.
Показовим є «феномен Букеле», 42-річного
президента Сальвадору, якого одні обожню-
ють за безпрецедентно ефективну боротьбу з
організованою злочинністю та нестримну віру
у світле майбутнє біткоїна, інші — критикують
за масові порушення прав людини і навіже-
ність. Наприклад, коли опозиційний до нього
парламент відмовився схвалити кредит на мо-
дернізацію поліції, він дав наказ військовим та
поліцейським захопити приміщення і не ви-
пускати з нього законодавців, допоки вони не
приймуть позитивне рішення. Сам же зайняв
місце спікера, почав погрожувати депутатам
тим, що може застосувати статтю основного
закону про «право народу на повстання з ме-
тою відновлення конституційного ладу». І сам
же, на порушення конституції країни, знову
збирається обратися президентом у лютому
2024 р.55.
Населення авторитарних і демократичних
країн дедалі більше схиляється до того, що за-
безпечена людина не стане розкрадати держав-
ну скарбницю, а робитиме щось корисне для
держави (втім, при авторитарних режимах йому
54 Цит. за: Чудо «аргентинского Трампа». Новая газе-
та. Европа. 20.11.2023. http://surl.li/orusc
55 Тарасенко Р. Самый клевый диктатор в мире. Ком-
мерсант. 02.12.2023. http://surl.li/orusv
24 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (1)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
вкрай складно матеріалізувати свої настрої). А
щодо відсутності досвіду — навчиться. Головне,
щоб ця людина не була пов’язана з політичною
верхівкою і не виконувала політичних замов-
лень від тих, хто просував її на вищу державну
посаду. Зважмо і на те, що сьогодні рівень ком-
петенції політичних еліт настільки деградував,
що виборці починають вбачати в несистемних
лідерах майбутнє своїх країн.
Очевидно, що запит на нові обличчя мав би
співвідноситися з розумінням (хоча б на рівні
припущень), наскільки їм складно буде утри-
матися при владі, не кажучи вже про виконан-
ня обіцяного. Начебто про них говорив Макі-
авеллі: посполиті люди, які завдяки фортуні
стають державцями, підносяться легко, але
утримуються при владі на превелику силу. На
шляху для них немає труднощів, вони летять,
мов на крилах, але всі перешкоди з’являються,
коли вони вже досягли мети.
Як засвідчує і попередня, і нинішня практи-
ка діяльності несистемних політиків, немину-
че вивітрювання в них ілюзій щодо реальності
швидкого розв’язання складних і задавнених
державних проблем і, відповідно, неминучі
суспільні розчарування, як правило, збивають
їх на жорсткий, аж до авторитарного, стиль
управління. Тим більше, що ліміт часу, щоб
«продавати» свій імідж громадськості й трима-
тися на популістичній хвилі, має властивість
вичерпуватися.
Таку електоральну поведінку можна озна-
чити терміном groupthink — групове мислен-
ня, мислення на основі групового консенсусу,
а простими словами, стадність мислення (цей
термін увійшов у політичний лексикон в 1970-
х роках під час війни у В’єтнамі, коли амери-
канські урядовці намагалися з’ясувати, з яких
причин загальна думка експертів про неї ви-
явилася настільки помилковою).
* * *
Підступна спокуса авторитаризму, про яку
із занепокоєнням пише знана історикиня,
письменниця і журналістка Енн Епплбом56
і застерігають, б’ючи на сполох, інші інтелек-
туали, схоже, набуває ознак повсюдності. Це
додатково посилюватиме конфліктогенність
у ХХI ст. та свідчитиме про передчасність роз-
мов про «кінець історії» тоді, коли вона «по-
вертається». А з нею — й небезпека того, що
міжнародну політичну палітру знову можуть
почати масштабно «виписувати» людськими
долями.
56 Епплбом Е. Сутінки демократії: підступна спокуса
авторитаризму. Київ: HREC PRESS, 2023.
Volodymyr M. Lytvyn
Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
"THE END OF HISTORY" IS POSTPONED. HISTORY IS "RETURNING"
The article analyzes the international situation, which is increasingly defined by conflicts and wars; this, in particular, is
clearly shown by the example of Russia's aggressive behavior. It projects the development of world processes in 2024,
with the expected possibility of the outbreak of a large-scale clash. This, in its turn, dictates getting extra weapons, the
USA opposition to attempts by China and the Russian Federation to undermine the world order. Hence the author's
conclusion: Fukuyama's concept of the "end of history" gives way to Huntington's theory of the "clash of civilizations."
Consequently, the need arises to develop new rules of the world coexistence. The article examines the USA’s prospects of
remaining an informal empire of the modern world, the potential and opportunities of the People's Republic of China and
the Russian Federation to challenge the United States and shape their own global course. In this regard, the article draws
attention to the problem of political leadership, crisis in it, and the return of authoritarian personalities as a feature of the
modern age as well as to the increasingly frequent public interest in non-systemic politicians, despite the fact that they
are inclined to authoritarianism. The author expresses a warning about the inevitability of the augmenting conflict po-
tential in the world, the danger that the future history will be increasingly "written" in human lives.
Cite this article: Lytvyn V.M. "The end of history" is postponed. History is "returning". Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024.
(1): 9—24. https://doi.org/10.15407/visn2024.01.009
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201716 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1027-3239 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T09:12:23Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Литвин, В.М. 2025-01-29T16:50:29Z 2025-01-29T16:50:29Z 2024 "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" / В.М. Литвин // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 1. — С. 9-24. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.01.009 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201716 У статті проаналізовано міжнародну обстановку, яку дедалі більше починають визначати конфлікти й війни, що, зокрема, наочно показано на прикладі агресивної поведінки РФ. Змодельовано розвиток світових процесів у 2024 р., наголошено на можливості спалаху масштабного зіткнення, що своєю чергою диктує глобальне доозброєння, протидію США спробам КНР і РФ підірвати світовий порядок. Автор робить висновок, що концепція «кінця історії» Фукуями поступається теорії Гантінгтона про «зіткнення цивілізацій». Відповідно, йдеться про необхідність вироблення нових правил світового співіснування. Розглянуто перспективи збереження США статусу неформальної імперії сучасного світу, потенціал і можливості КНР та РФ кинути виклик Сполученим Штатам і сформувати власний глобальний курс. Обговорено кризу політичного лідерства, проблему повернення авторитарних особистостей як прикмети сучасної доби та дедалі частішу практику суспільної зацікавленості в несистемних політиках по- при те, що вони також схильні до авторитаризму. Автор висловлює застереження щодо неминучості посилення конфліктогенності у світі, небезпеки того, що подальшу історію все більше «писатимуть» людськими життями. The article analyzes the international situation, which is increasingly defined by conflicts and wars; this, in particular, is clearly shown by the example of Russia's aggressive behavior. It projects the development of world processes in 2024, with the expected possibility of the outbreak of a large-scale clash. This, in its turn, dictates getting extra weapons, the USA opposition to attempts by China and the Russian Federation to undermine the world order. Hence the author's conclusion: Fukuyama's concept of the "end of history" gives way to Huntington's theory of the "clash of civilizations." Consequently, the need arises to develop new rules of the world coexistence. The article examines the USA’s prospects of remaining an informal empire of the modern world, the potential and opportunities of the People's Republic of China and the Russian Federation to challenge the United States and shape their own global course. In this regard, the article draws attention to the problem of political leadership, crisis in it, and the return of authoritarian personalities as a feature of the modern age as well as to the increasingly frequent public interest in non-systemic politicians, despite the fact that they are inclined to authoritarianism. The author expresses a warning about the inevitability of the augmenting conflict potential in the world, the danger that the future history will be increasingly "written" in human lives. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Наука і суспільство "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" "The end of history" is postponed. History is "returning" Article published earlier |
| spellingShingle | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" Литвин, В.М. Наука і суспільство |
| title | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" |
| title_alt | "The end of history" is postponed. History is "returning" |
| title_full | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" |
| title_fullStr | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" |
| title_full_unstemmed | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" |
| title_short | "Кінець історії" відкладається. Історія "повертається" |
| title_sort | "кінець історії" відкладається. історія "повертається" |
| topic | Наука і суспільство |
| topic_facet | Наука і суспільство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201716 |
| work_keys_str_mv | AT litvinvm kínecʹístoríívídkladaêtʹsâístoríâpovertaêtʹsâ AT litvinvm theendofhistoryispostponedhistoryisreturning |