Куди прямує європейська етнографічна наука?
У статті простежено розвій і сучасний стан європейської етнології (етнографії і фольклористики), що вивчає як власну культуру кожного народу, так і спільну європейську спадщину, її відмінності від культурної та соціальної антропології (діахронічний підхід, фольклорні студії тощо), а також зв’язок з...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201729 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Куди прямує європейська етнографічна наука? / А. Паладі-Ковач // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 7-22. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860089685594865664 |
|---|---|
| author | Паладі-Ковач, А. |
| author_facet | Паладі-Ковач, А. |
| citation_txt | Куди прямує європейська етнографічна наука? / А. Паладі-Ковач // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 7-22. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті простежено розвій і сучасний стан європейської етнології (етнографії і фольклористики), що вивчає як власну культуру кожного народу, так і спільну європейську спадщину, її відмінності від культурної та соціальної антропології (діахронічний підхід, фольклорні студії тощо), а також зв’язок з нею. Розглянуто напрями європейської етнології, що активно розвивалися в другій половині ХХ ст. (наприклад міська етнографія, культурна спадщина промислового робітництва, проблема ідентичності та етнічності). Насамкінець окреслено спільні з європейською наукою завдання угорської етнології, її основні досягнення та плани (історичні етнографічні монографії, Словник угорського фольклору, синтетична праця «Угорська етнографія у восьми томах» та ін.).
В статье прослеживается развитие и современное состояние европейской этнологии (этнографии и фольклористики), зучающей как народную культуру каждого народа, так и общеевропейское наследство, ее отличия от культурной и социальной антропологии (диахронический подход, фольклорные студии и. т. п.), а также связь с ней. Рассмотрены основные направления европейской этнологии, которые активно развивались во второй половине ХХ в. (например городская этнография, культурное наследие класса промышленных рабочих, проблема идентичности и этничности). В конце обозначены совместные с европейской наукой задачи венгерской этнологии, ее основные достижения и планы (исторические этнографические монографии, Словарь венгерского фольклора, «Венгерская этнография в восьми томах» и др.).
The research shows the development and current state of European ethnology (ethnography and folkloristics), which studies each nation’s own culture and common European heritage, as well as its differences from the cultural and social anthropology (diachronic approach, folklore studies, etc.) and also the connection with it. It is observed the branches of European ethnology, actively developed in the second half of the XXth century (e.g. urban ethnography, cultural heritage of industrial production, problem of identity and ethnicity). Finally, it outlines the tasks of the Hungarian ethnology common with European science, its main achievements, and plans (historical-ethnographical monographs, Dictionary of Hungarian Folklore, synthetic work Hungarian Ethnography: in Eight Volumes, etc.).
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:22:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
7
КУДИ ПРЯМУЄ ЄВРОПЕЙСЬКА
ЕТНОГРАФІЧНА НАУКА? *1
1* Стаття ґрунтується на доповіді, що була виголошена у квітні 2002 року на науковому зібранні, при-
свяченому пам’яті академіка Бели Ґунди. – Прим. перекладача.
Аттіла Паладі-Ковач
УДК 39(4)“20”
У статті простежено розвій і сучасний стан європейської етнології (етнографії і фольклористики), що вивчає як
власну культуру кожного народу, так і спільну європейську спадщину, її відмінності від культурної та соціальної
антропології (діахронічний підхід, фольклорні студії тощо), а також зв’язок з нею. Розглянуто напрями європейської
етнології, що активно розвивалися в другій половині ХХ ст. (наприклад міська етнографія, культурна спадщина
промислового робітництва, проблема ідентичності та етнічності). Насамкінець окреслено спільні з європейською
наукою завдання угорської етнології, її основні досягнення та плани (історичні етнографічні монографії, Словник
угорського фольклору, синтетична праця «Угорська етнографія у восьми томах» та ін.).
Ключові слова: європейська етнологія, етнографія, фольклористика, антропологія, тематика, нові напрями,
завдання угорської науки.
В статье прослеживается развитие и современное состояние европейской этнологии (этнографии и фолькло-
ристики), изучающей как народную культуру каждого народа, так и общеевропейское наследство, ее отличия от
культурной и социальной антропологии (диахронический подход, фольклорные студии и. т. п.), а также связь с
ней. Рассмотрены основные направления европейской этнологии, которые активно развивались во второй полови-
не ХХ в. (например городская этнография, культурное наследие класса промышленных рабочих, проблема иден-
тичности и этничности). В конце обозначены совместные с европейской наукой задачи венгерской этнологии, ее
основные достижения и планы (исторические этнографические монографии, Словарь венгерского фольклора, «Вен-
герская этнография в восьми томах» и др.).
Ключевые слова: европейская этнология, этнография, фольклористика, антропология, тематика, новые на-
правления, задачи венгерской науки.
The research shows the development and current state of European ethnology (ethnography and folkloristics), which studies
each nation’s own culture and also common European heritage, as well as its differences from the cultural and social anthropology
(diachronic approach, folklore studies, etc.) and also the connection with it. It is observed the branches of European ethnology,
which actively developed in the second half of the XXth century (e.g. urban ethnography, cultural heritage of industrial
production, problem of identity and ethnicity). Finally, it is outlined the tasks of the Hungarian ethnology common with the
European science, its main achievements and plans (historical-ethnographical monographs, Dictionary of Hungarian Folklore,
synthetic work Hungarian Ethnography: in Eight Volumes, etc.).
Keywords: European ethnology, ethnography, folkloristics, anthropology, research area, new branches, tasks of the
Hungarian science.
Над поставленим у назві запитанням
упродовж десятиліть роздумують фахівці.
Ця двохсотлітньої тяглості царина науки по-
стійно змагається зі швидкоплинним часом,
адже усна словесність, багатолике народне
мистецтво постали задля увічнення, порятун-
ку зникаючих явищ. Першим хранителем цієї
культури в європейських комплексних (класо-
вих) суспільствах було селянство (принаймні
згідно з уживаним на той час потрактуванням
«народу»), головно пов’язане з іменами Віль-
гельма-Генріха Ріла і Ганса Науманна. Ба-
гато хто вважав, що коли перестане існувати
селянство і відбудеться трансформація сус-
пільства, то припиняться етнографічні дослі-
дження. І справді, швидка зміна європейських
суспільств вимагала вирішення нових завдань,
оновлення світогляду та методів.
http://www.etnolog.org.ua
8
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
Заледве чи можна точно спрогнозувати май-
бутній розвиток етнографії, її завдань і можли-
востей. До того ж тренди минулих десяти літь
ми не можемо проектувати на майбутнє, як це
прийнято в більшості наукових галузей. Тому
вдовольнимося окресленням очікуваних напря-
мів, змін, які вважаються суттєвими.
Насамперед слід зауважити, що в Європі
на терені етнографічних і антропологічних наук
нині співіснує, конкурує між собою чимало до-
слідницьких традицій, напрямів, галузей. Серед
них на передньому плані перебуває трактована
в континентальному розумінні європейська
етно графічна наука, тобто етнографія, фольк
лористика (сучасніша назва – європейська
етнологія), що вивчає як власну народну куль-
туру, так і спільну європейську спадщину.
Зародження європейської етнології
і поява антропології
Завдання і зв’язки загальної етнології
першим 1938 року на Міжнародному конгресі в
Копенгагені окреслив Сігурд Еріксон 1. Ця дата
свідчить про те, що ідея європейської етноло
гії з’явилася аж ніяк не в 1960-х роках завдяки
«успішному розумінню» американських антро-
пологів, як це уважає Баузінгер [6, p. 162].
Праця С. Еріксона про мету та методу євро-
пейської етнології з’явилася в 1944 році також
угорською мовою. У своєму дослідженні він
відмежувався від окремих тез німецької етно-
графії, надто від трактування «народу» Гансом
Науманном і тез стосовно «притлумлених»
культурних явищ (gesunkenes Kulturgut) [17,
p. 2–4]. У 1967 році в програмному описі,
опублікованому в першому числі часопису
«Етнологія Європи» (Ethnologia Europaea),
знову було окреслено ідею та можливі методи
«регіональної етнології», що базується на на-
ціональній основі й озвучується національни-
ми мовами, функціонує в межах держав і пе-
ревершує обмежені етнографічні дослідження,
узагальнено охоплює обшар та його народи і
входить до загальної етнології. Згодом, однак,
було доведено, що повсюдно у світі соціальні
антропологи вже вивчали чималу кількість
сільських спільнот, проте в цій праці не підсу-
мовано значення досліджень суспільства для
європейської етнології. Тому того-таки (1967)
року вважали, що європейським етнологам
слід далі продовжувати студії власних тради-
цій [18, p. 5–7; 22, p. 165] 2.
Географічний поділ назв «етнологія» та «ан-
тропологія» існував уже в 1930-х роках: пер-
шу вживали, найімовірніше, на європейському
континенті, другу – в англосаксонських краї-
нах. В Америці обидва терміни використову-
вали як синоніми, і вже в 1950-х роках поняття
«культурна антропологія» стало більш звич-
ним, проте роль етнології не применшували й
не применшують донині 3.
Функціоналізм протистояв еволюціо-
ністському й дифузіоністському напрямам
етнології. Спершу сам Малиновський свої
дослідження назвав «соціологією». Його по-
слідовники, які відкинули історизм у дослі-
дженнях і поставили в центр вивчень зв’язки
в сучасному суспільстві, вживали словосполу-
чення «соціальна антропологія» й тоді, коли
мода на функціоналізм минула. Суттєвою об-
ставиною є те, що і в 1930–1940-х роках куль-
турна та соціальна антропологія були лише
окремими напрямами світової, загальної етно-
логії. У 1960-х роках дедалі більше антропо-
логічних наук почало займатися європейським
селянством, місцевими спільнотами 4.
«Інвазія антропологів» спершу спрямува-
лася переважно на периферію Європи, а зго-
дом – на Центральну Європу. Завдяки по-
льовій роботі з’явилися монографії про село.
Підготовлені на матеріалах певних турецьких,
сицилійських, сербських, словенських, баск-
ських, французьких, румунських та угорських
сіл праці 5 менш чи більш детально описували
структуру, господарські та політичні зв’язки
локальних спільнот. У цих роботах не зна-
йшлося місця ані фольклору, ані матеріальній
культурі, ще менше звертали увагу на музику,
танці, обряди. Не дивно, що між політичною
антропологією, що виникла під назвою «соці-
альна антропологія», та творцями трактованої
в європейському розумінні етнографії спершу
http://www.etnolog.org.ua
9
З історії та теорії науки
зяяла культурна прірва і не вівся плідний діа-
лог [34, p. 5–6; 42, p. 90–91].
З часом послідовники двох доволі роз-
біжних дослідницьких традицій зблизилися.
Світогляд соціальних антропологів став більш
історичним; на дослідників європейської куль-
турної етнології також вплинули деякі пара-
дигми антропології [12, p. 227–230].
Дослідницькі традиції європейської
етнографічної науки
Щоб визначити відмінності між соціаль-
ною антропологією та етнографією, слід зга-
дати кілька основних постулатів, характерних
рис європейських етнографічних досліджень.
Дослідницькі території, міждисциплі-
нарні зв’язки
1) Для етнографічної науки, починаю-
чи з часу її утворення, важливим опертям є
світ мови і діалектів, що перебуває в сув’язі
з різно манітними відгалуженнями науки про
мови. Таким чином, вона поєднана не лише з
політичними колами, країнами, націями, а й
доволі тісно з колом питань мовної спорідне-
ності, мовних сімей, етногенези. У більшості
країн етнографія з’явилася як прикладна на-
ука мовознавства; історичний етнографічний
метод розвивався, взоруючись на мовознавчу
науку. У цьому середовищі готувалися наукові
етнографічні розробки, інспіровані германісти-
кою, романістикою, славістикою, уралістикою,
етнографічна картографія значною мірою на-
слідувала принципи мовних атласів. Німецьке
народознавство (Volkskunde) до 1960-х років
перебувало між германістикою та суспільними
науками [62], у 1987 році вчені слов’янських
країн видали перші томи праці, що охопила всі
слов’янські народи [1].
2) Іншою визначальною рисою європей-
ської етнографічної науки від самого почат-
ку була важлива роль фольклорних студій,
глибоке дослідження уснопоетичних жанрів,
поцінування словесного фольклору, музики і
танцювального фольклору. Це коло дисциплін
в Угорщині забезпечується тісним зв’язком
фольклористики з літературознавством та
музикознавством, класичною філологією та ін.
В англосаксонській культурній антропології
фольклористика не знайшла собі достойного
місця, тому американські вчені також пов’язані
з європейськими організаціями, школами.
3) Досить нехтуваною галуззю культурної
антропології є матеріальна культура, вивчен-
ня предметного світу. У Європі не лише етно-
графічні музеї власного народу (Volkskunde),
етнографічні музеї позаєвропейських народів
(Völkerkunde), але й музеї просто неба, універси-
тетські та академічні інститутські дослідницькі
центри значну увагу приділяють дослідженню
історії матеріальної культури (Sachkultur).
«Предметна етно графія» найбільше тяжіє до
ергології, перебуває в тісному зв’язку з історією
мови, історією культури, техніки, багатьма те-
ренами археології, історії ведення господарства,
історією суспільства.
Різні погляди та підходи
Постулати європейської етнографічної на-
уки відрізняються від антропології лише з
погляду зв’язків з минулим. У Європі панівним
є, можна сказати, діахронічний підхід, істо-
ричне трактування швидкого перетворення
сучасної часової площини в минуле. Не випад-
ково, що так звана історична антропологія
є «винаходом» європейських дослідників (пе-
реважно істориків) і нараховує лише тридцять
років розвитку [39, p. 46–47].
До традицій європейської етнографії по-
трібно зарахувати й те, що важливе місце в
її дослідженнях – від окремої людини до ро-
дини, через родичання, сільську громаду до
численнішої спільноти, чи територіальних,
політичних одиниць до всього людства – у
серіях із загальної етнології посідає вивчення
мовних, національних спільнот 6.
Європейськими традиціями можна вважати
також те, що дослідники вивчають той чи інший
елемент, частину культурної спадщини в шир-
шому тогочасному європейському контексті.
Такі роботи з’явилися вже ближче до кінця
ХІХ ст. (напр., книга Майтцена про форми
http://www.etnolog.org.ua
10
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
й генетичні типи сіл), однак фактично їхня
кількість зросла на початку ХХ ст. 7 Праці з
європейськими оглядами сприяли відкриттю
як спільної європейської спадщини, що корі-
ниться в антич ності і християнстві, так і ре-
гіонального поділу. Подеколи вони проливали
світло на «давньоєвропейську» (у народних
віруваннях «давню язичницьку») спадщину, а
також на елементи «східного надбання». По-
вчальний висновок із широкого порівняль-
ного вивчення угорських народних обрядів
і вірувань ще 1925 року зробив Ґеза Рогейм:
«Європейські народи насправді не знають, як
духовно близько вони стоять один до одно-
го» [53, p. 339]. Гадаю, головним пріоритетом
європейської етнографічної науки є:
– діахронічний підхід;
– узагальнююче, якомога повніше докумен-
тування, сприйняття як цілісності різноманіт-
ного рівня етнічних та рідномовних спільнот,
серед них – націй, нацменшин, діаспори, релі-
гійних общин та їхньої культурної спадщини;
– здійснення європейських, а також суб-
континентального масштабу порівняльних
оглядових студій.
Шкода, що впродовж останніх десятиліть
ці традиції послабилися і зазнали різких на-
падів з боку представників так званих емпі
ричних культурних досліджень [49, p. 205–
210]. Зважаючи на це, окремі німецькі центри
в 1970-х роках рішучіше, ніж доти, звернулися
до архівних джерел та історичних етнографіч-
них студій. Багатьом видавалося, що корабель
європейської етнології затиснутий між скеля-
ми Сцили і Харибди, історичною наукою і со-
ціологією [54, p. 4–5].
Університетські видання, що з’явилися на
той час, сприяли формуванню теоретичної
основи європейської етнології, аналітичних
методів, оновленню поглядів. Книга Зіґфрі-
да Свенссона, що 1973 року побачила світ
під назвою «Вступ до європейської етноло-
гії» (Einführung in die Europäische Ethnologie),
розкриває перед нами згадувані вище думки і
систему понять європейської науки. На осно-
ві шведського прикладу, слідами Еріксона і
Свенссона, у 1991 році концепцію європей-
ської етнології підсумував Гюнтер Вігель-
манн. Від них він перейняв теорію фіксації,
закріплення реліктової території і культури,
розробив модель «місто – село» і принцип
«внутрішнього розвою», тези про дифузію
громадської культури, можливості дослі-
дження структури простору народної куль-
тури, періодизацію народної культури, «інно-
ваційної фази» сільської предметної культури
та загалом дослідницькі можливості вивчення
постійних змін [55; 65].
Історія науки Вебер-Келлерманн і Біммера
за 1985 рік також містить визначення «євро
пейська етнологія», проте не говорить про її
сутність. Заслугою саме цих авторів є те, що
тут з різних боків розглядається фольк лор [63].
У книзі під редакцією Бредніха згадується єв-
ропейська етнологія лише в підзаголовку, а не в
змісті («Основи народознавства» (Grundriss der
Volkskunde)). У праці, де по черзі розкривають-
ся понад двадцять дослідницьких теренів, оче-
видним є намагання подати німецьку фахову лі-
тературу найтрадиційнішим способом (розділи:
«Дослідження будівель» (Hausforschung), «До-
слідження знарядь» (Geräteforschung), «Дослі-
дження родини» (Familienforschung), «Дослі-
дження звичаїв» (Brauchforschung), «Правове
народознавство» (Rechtliche Volkskunde), «До-
слідження оповідей» (Erzählforschung), «На-
родна медицина» (Volksmedizin) [11] та ін.
Наприкінці він наводить бібліографію німець-
комовних праць, які ознайомлюють читача з
європейською етнологією.
Серед них натрапляємо на обґрунтуван-
ня, підготовлене 1978 року в тюбінгенсько
му осередку, де згадано науковий термін
Volkskunde і в якому знаходимо (порівняно з
іншими) чимало нових підходів. Чотири най-
більші масиви називаються: культура, по
всякдення, історичність, ідентичність.
Ця праця найдальше відходить від традицій
Volkskunde, але її система понять, погляди, по-
силання демонструють безпосередній вплив
не етнології, а соціології, франкфуртської фі-
лософської школи, модного тоді антропологіч-
http://www.etnolog.org.ua
11
З історії та теорії науки
ного структуралізму, що нехтував історизмом.
У першій примітці до вступу як назву спеці-
альності згадано емпіричну культурну нау
ку, європейську етнологію, культурну ан
тропологію, історію культури, регіональну
етнографію. Оскільки їх заледве можна
сприймати як синоніми, то це свідчить лише
про безпорадність авторів [7, p. 1–15] 8.
У 1999 році вийшла друком книга Воль-
фганга Кашуби про європейську етнологію,
що належить до тюбінгенського осередку.
Однак ця назва є оманливою. Історично-на-
укова, понятійна, смислова система, тематика
і методика книги не мають нічого спільного
з дослідницькими традиціями європейської
етнології, теоретичними положеннями Ерік-
сона, Свенссона, Вігельманна та ін. Автор не
згадує про провідну ініціативу Сігурда Ерік-
сона й не бере до уваги діячів, що загалом ре-
презентують європейський напрям німецької
етнографії, – Маттіаса Зендера, Герхарда
Хейлфурта [38]. Позаяк його поняття, по-
гляди узгоджуються з попередніми тюбін-
генськими книгами, то правильніше було б
залишити введену ними раніше назву «емпі
ричні дослідження культури». Тому можна
справедливо вважати, що стосовно терміна
«європейська етнологія» це було не єдине
зловживання і не буде останнім.
Інституалізація європейської
етнографічної науки
За хронологією на першому місці слід зга-
дати засновану 1917 року в Швейцарії й досі
існуючу серію «європейської» етнографіч-
ної бібліографії (Internationale Volkskundliche
Bibliographie) [61, p. 83].
У 1929 році в Римі було засновано «Між-
народну комісію з народного мистецтва»
(Commission Internationale des Arts Populaires –
C.I.A.P.), яку певний час підтримувала Ліга
Націй. У період між двома світовими війнами
це було єдине міжнародне об’єднання європей-
ської фольклористики та етнографії, яке здобу-
ло згодом також підтримку ЮНЕСКО. Нова
епоха C.I.A.P. розпочалася на міжнародному
етнографічному конгресі 1951 року в Стокголь-
мі, і завдяки старанням її організатора Сігурда
Еріксона ця організація відобразила двоякий
характер континентальної політики. Наступ-
ний конгрес в Арнгеймі (1956) маркувався як
«регіональний» – і не лише через відсутність
східно євро пейських дослідників.
На афінському конгресі 1964 року
C.I.A.P. створила SIEF (Société Internationale
d’Ethnologie et de Folklore – «Міжнародне то-
вариство етнології та фольклору»), тим часом
C.I.A.P. також трансформувалася, було пере-
обрано керівництво. Певний час можна було
вибирати між двома європейськими «конку-
руючими» об’єднаннями і програмами. SIEF
поставило за мету продовжувати підготовку
етнографічної бібліографії й частіше проводи-
ти конгреси C.I.A.P.; у 1967 році започатку-
вало новий міжнародний часопис під назвою
«Етнологія Європи» і для підтримки робіт
по національних атласах посприяло створен-
ню Євро пейського етнографічного атласу [32,
p. 142; 27, p. 439; 61, p. 84].
У 1982 році на другому конгресі SIEF, ор-
ганізованому московськими етнографами в
Суздалі, обидві організації об’єдналися й збе-
регли назву SIEF. Відтоді в межах SIEF діє
етнокартографічне об’єднання, у 1990-х ро-
ках до SIEF долучився часопис «Етнологія
Європи» і комітет з вивчення європейських
традицій харчування. (7 конгрес SIEF було
організовано у квітні 2001 р. в Будапешті).
У складі організації нині діє вісім робочих
груп: 1. Етнологія релігії. 2. Дослідження об-
разів (Bildlore). 3. Етнокартографія. 4. Між-
народна бібліографія. 5. Уснопоетична твор-
чість (балада). 6. Дослідження харчування.
7. Фольклор і масова інформація (медіа).
8. Міжкультурна комунікація. Робочі групи
функціонують з різною інтенсивністю, біль-
шість із них щодва роки проводить конферен-
ції та видає книжки. (Угорські етнографічні
студії представлені на кожному рівні, навіть у
багатьох групах отримали провідну роль, і всі
ці групи за тієї чи іншої нагоди вже провели
конференції в Угорщині).
http://www.etnolog.org.ua
12
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
Міжнародною організацією, що репрезен-
тує європейську дослідницьку традицію, є
Міжнародне товариство з вивчення фольк
лорних наративів, яке ще в 1950-х роках утво-
рило славне покоління фольклористів-словес-
ників, об’єднаних навколо часопису «Фабула»
та Курта Ранке. І нині ця організація активно
діє, один з конгресів було проведено 1989 року
в Будапешті.
Чимало організацій існує і в царині матері-
альної культури: у 1960–1970-х роках найак-
тивнішими були робочі групи з історії знарядь
праці, у 1980–1990-х роках – об’єднання
етно графічних скансенів.
Крім них, слід згадати численні субрегіо-
нальні координаційні групи, часописи, інсти-
тути, організації. Таким є інститут і бюлетень
фольклору північноєвропейських країн – На-
родний інститут фольклору (Nordic Institute of
Folklore) (Турку) та «Скандинавська етноло-
гія» (Ethnologia Scandinavica) (Лунд, 1971–);
«Демос» (Demos) (Берлін, 1960), що об’єднав
країни тогочасного східного блоку; Міжна-
родний етнографічний Карпато-Балканський
комітет, «Слов’янська етнологія» (Ethnologia
Slavica) (Братислава, 1970–).
Після 1990 року координація між східно-
європейськими країнами послабилася, змен-
шилася участь учених у роботі європейських
організацій, конгресів і досі не досягла по-
переднього рівня. Уже минуло понад десять
років, як призупинилася (перервалася) робо-
та Карпато-Балканської групи. Новим, по-
зитивним явищем стало створення часописів
«Етнологія Центральної Європи» (Ethnologia
Europaea Centralis) (Брно, 1992–) та «Бал-
канська етно логія» (Ethnologia Balkanica)
(Мюнстер, 1997–).
Варто також нагадати, що впродовж остан-
ніх 20–30 років у кожній країні Європи в
старих і нових університетах було створено
нові етнографічні кафедри, а також плідно
діючі дослідницькі інститути (напр., Інсти-
тут ім. Меєртенса (Амстердам); Нордичний
інститут фольклору (Tурку); Європейський
центр етнологічних досліджень (Единбург)).
Етнокартографія.
Європейський етнографічний атлас
Сігурд Еріксон і C.I.A.P. від самого по-
чатку дбали про створення Європейського
етнографічного атласу [19, p. 205–206]. За-
для цього 1955 року вони створили комітет
під назвою SIA (Постійно діюча Міжнарод-
на комісія з Атласу – Ständige Internationale
Atlaskommission), який попервах своїм за-
вданням уважав координацію національних
підготовчих праць по Атласу, далі на по-
рядок денний виніс план Європейського ат-
ласу. У цьому комітеті було представлено по
одному-два члени від кожної країни, за ви-
нятком Албанії та Іспанії. На засіданнях, що
скликалися щодва роки, комітет опрацював
основну карту Європейського етнографічного
атласу, 1:4 мільйонів шкала muster (шаблону),
до якої додали регіональні карти іншої шка-
ли. Головну та регіональні карти прийняли
1974 року саме на вишеградському робочому
засіданні SIA [4, p. 439].
Спершу (під керівництвом професора Мат-
тіаса Зендера з Бонна) було підготовлено
чотири європейські карти з обрядовості і ві-
рувань запалювання нового вогню, пов’язані
з окремими календарними обрядами. Тривала
підготовка карт типів плугів, способів жнив,
знарядь і способів обмолоту, кладки будинків,
колісних засобів пересування, кола обрядів,
пов’язаних з різдвяною зеленою гілкою, трав-
невим деревцем (1975 р. планували опрацюва-
ти ще 43 теми).
Однак у 1980-х роках підготовка Атласу
припинилася, керівники комітету один за од-
ним залишили групи. У 1990 році на засіданні
у Високих Татрах з приводу появи Словаць-
кого етнографічного атласу довелося визнати,
що комітет не має достатньо сил для створен-
ня й видання Європейського етнографічного
атласу. Величезного обсягу наукова, організа-
ційна та видавнича робота, на яку було виді-
лено кошти, не могла реалізуватися як через
слабку координацію, так і людський фактор.
На цьому поставили крапку на планах і роботі
по закінченню Європейського етнографічного
http://www.etnolog.org.ua
13
З історії та теорії науки
атласу й, зберігаючи міжнародну координа-
цію і робочу групу, поставили перед собою
нові цілі [27, p. 439]. З 1990 року Європей-
ська етнокартографічна робоча група провела
чотири засідання і три з них оприлюднила в
окремих томах 9.
На цих заходах обговорювали взаємовпли-
ви культурних кордонів і національних іденти-
фікацій, існування культурного простору, ре-
гіонів, сприймання символічних, ментальних,
часових кордонів і завдання етнокартографії
простору. На останньому (12) засіданні ре-
презентували щойно виданий том «Чеського
етнографічного атласу» [59] й обговорили нові,
електронні можливості оцінювання національ-
них етнографічних атласів. Основою стало по-
відомлення і комп’ютерна метода, так званий
кластер-аналіз (cluster analіźis) нашого колеги
з Угорщини Балажа Боршоша. Масив даних
Угорського етнографічного атласу (634 листи
карт, 417 дослідницьких пунктів з усієї угор-
ської мовної території) за методою кластер-
аналізу було поділено на 68 дрібніших етно-
графічних територій [10, p. 63].
Комп’ютер і європейські (брюcсельські)
гранти відкривають нові перспективи для
етнокартографічних робіт. Слід подумати,
наприклад, над установленням повної бази
публікованих тисячами листів карт, про ан-
глійський переклад назв і приміток. Після пев-
ного спрощення і переробки, що увиразнюють
розроблені пункти карт, потрібно здійснити
перевидання зазначених робіт. Це сприятиме
глибшому усвідомленню єдності європейських
народних культур і їх внутрішнього, просторо-
вого поділу, змінювання. Тому можемо конста-
тувати, що вивчення просторових горизонтів,
регіонів, різноманітних кордонів і контактних
зон, острівних культур (анклави і мовні остро-
ви) в майбутньому стане важливим завданням
європейських етнологів.
«Розбудовники» культури –
етнографія громадянства?
На початку 1970-х років у Швеції поси-
лився вплив американського інтеракціонізму
«нової етнографії». Знехтувавши вивченням
історичного минулого і, зокрема, шведської
селянської культури, там спершу за зразком
британських студій досліджень спільноти під-
готували подібні розвідки та антропологічні
праці політичного спрямування 10. У другій
половині 1970-х – під впливом структура-
лізму та історичного матеріалізму – частина
шведських дослідників знову відійшла від
мікродосліджень та сучасності. Частково під
впливом символічної антропології, частково –
культуралістського марксизму вони звернули-
ся до культури класів, прошарків. Одна група
етнографів з Лунда прагнула досліджувати, як
шведське аграрне суспільство перетворилося
спершу в індустріальне, а потім в урбаністич-
не. Науковці хотіли писати не історію суспіль-
ства чи культури, а шукали відповідь на пи-
тання, як виникає, розвивається і змінюється
культура, головним чином, прагнули вивчати
зв’язок між формуванням класів і культурот-
воренням [41, p. 533–536].
Результатом програми дослідників було те,
що побачила світ перша книжка «Культура
розбудовників» (Culture Builders), де описа-
но розбудову культури шведського суспіль-
ства у вікторіанську епоху в період між 1880
і 1910 роками, коли культура середнього про-
шарку стала визначальною. Як порівняння,
наводили раніше нагромаджені знання про
шведське селянське суспільство, а також ма-
теріали про робітництво, зібрані в межах до-
слідницьких програм.
Дослідження з розбудови громадянської
культури не могли здійснюватися за розроб-
леними раніше принципами вивчення селян-
ського прошарку. Орвар Лофґрен у першій
частині книжки аналізує формування грома-
дянства, його відмінний від інших зв’язок із
часом, природою і домівкою, виокремлюючи
часовий поділ, любов до природи, потяг до
комфорту. Водночас Джонас Фрікман у дру-
гій частині книги демонструє нове сприйняття
здоров’я і чистоти, уявлень про забруднення
і охайність, громадянську невибагливість і
дисципліну, а також сексуальність, вільний
http://www.etnolog.org.ua
14
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
час, спорт у житті середнього класу [30]. Се-
редній клас у Швеції на зламі ХІХ–ХХ ст.
також був неоднорідний; окреслена модель є
результатом масштабного узагальнення. На-
справді він існував, найімовірніше, у змінах
субкультур, і не лише вищі й нижчі прошарки
відрізнялися один від одного, а й між група-
ми, що займалися торгівлею, промисловістю,
чиновництвом та інтелігенцією були значні
відмінності.
Світ явищ громадянської культури, звичай-
но, був показаний уже в попередній німецькій,
австрійській та швейцарській етнографічній
літературі, а також в узагальнюючих євро-
пейських виданнях. Угорська етнографічна
література у ХХ ст. глибоко вивчала життє-
ві зв’язки традиційного населення мезьова
рошів 11 – варто згадати діяльність Іштвана
Балоґа з Дебрецена і Шандора Балінта з Се-
ґеда, однак про сучасні суспільні прошарки,
групи було підготовлено мало етнографічних
оглядів. Про нові погляди шведів можна го-
ворити, як про зміну парадигми. В останні
десять-п’ятнадцять років угорська етнографія
більше ніж раніше уваги приділила дрібним
суспільним прошаркам. З’явилися книжки біо-
графічного характеру, родинні історії (напр.,
праця, присвячена родині Жолнаї з Печа
«Про одного пештського громадянина в Єв-
ропі») [16; 37], однак сьогодні існує ще дуже
багато прогалин, невиконаних завдань у цій
царині. Важливо було б окреслити угорську
«громадянську культурну модель» з показом
європейських збігів і місцевих особливостей, а
також регіональних рис.
Етнографічне дослідження
промислового робітництва
Промислове робітництво з усіх поглядів
можна зарахувати до європейського поняття
«народ». У багатьох країнах пожвавилося «до-
слідження робітництва» (Arbeiterforschung).
Окремий розділ з цієї тематики знаходимо
у виданні, що з’явилося під редакцією Рол-
фа В. Бредніха [2, p. 243–272]. Німецькі, ав-
стрійські та швейцарські дослідники тривалий
час фіксували лише занепад, редукційні зміни
в робітничій культурі, однак згодом, як і угор-
ські вчені, розкрили її з етнографічного боку
(Балаж Орбан, Янош Янко). У 1950-х роках
у Марбурзі досліджували фольклор, мов-
ні прошарки культури німецьких шахтарів, у
берлінському інституті ім. Вольфганга Стейні-
ца – німецькі робітничі пісні. У цей час кращі
сили німецької та австрійської етнографії до-
лучилися до вивчень етнографії робітництва, і
багато професорів нинішньої генерації підго-
тували гідні уваги праці. Найвагомішою, од-
нак, є книга «Гірська справа. Між темрявою
і світлом» (Der Bergbau und seine Kultur. Eine
Welt zwischen Dunkel und Licht) «велико-
го патріарха» попередньої генерації Герхарда
Хейлфурта, який описав життя та умови пра-
ці німецьких шахтарів і підсумував історію
спільноти й культури цього прошарку [33].
Усупереч теоретичним дискусіям, він довів,
що робітничу культуру також варто вивчати
історичним методом, і, нехтуючи ідеологічни-
ми припущеннями, емпіричним шляхом можна
дійти до правильних результатів.
Відтоді це почало усвідомлювати якомога
більше дослідників, і «робітничу культуру»
вивчають дедалі частіше з історичної перспек-
тиви. Цей прошарок перед Другою світовою
війною був відносно єдиним, і робітництво
в наступні півстоліття стало також доволі
гетеро генною, суспільною одиницею, що пере-
буває під впливом масової культури.
«Секція робітничої культури» (Kommission
Arbeiterkultur), створена 1979 року Німець-
ким етнографічним товариством, організувала
серію конференцій за участю німецьких, ав-
стрійських, швейцарських, шведських, дат-
ських, фінських та британських етнологів, іс-
ториків і соціологів (Відень, 1980 р.; Гамбург,
1983 р.; Марбург, 1985 р.; Стейр, 1987 р.; Тю-
бінген, 1989 р.; Бамберг, 1992 р.). За матеріа-
лами цих конференцій оприлюднено чудові ви-
дання, наприклад «Інша культура» (Die andere
Kultur) [28], однак без участі угорців.
У 1980-х роках окремі німецькі, австрій-
ські, датські та шведські музеї також вияви-
http://www.etnolog.org.ua
15
З історії та теорії науки
ли інтерес до робітничої культури, особливо
до класичної епохи перед війною. Було ство-
рено фото- й документальні архіви (напр., у
м. Стейр, Верхня Австрія), відкрили виставки
в Австрії, Берліні, Копенгагені. Досі етногра-
фічні, історичні музеї не мали в розпоряджен-
ні такого матеріалу, більшу частину стано-
вили предмети давньої робітничої культури.
У 1970–1980-х роках британські та сканди-
навські музеї просто неба почали збирати за-
лишки колишніх шахтарських помешкань, ба-
раків, робітничих поселень.
Актуальність та міжнародне сприйняття
цих досліджень доводить організація секції
про традиційні елементи робітничої культу-
ри (Traditional Elements of Workers’ Culture),
на четвертому конгресі SIEF (Берген, 1990),
де я сам мав змогу розповісти про кілька спе-
цифічних рис угорського робітництва [48,
p. 501–516] 12.
Восьмий том серії «Угорська етнографія»
під назвою «Суспільство» (Будапешт, 2000)
присвячений промисловому робітництву.
У ньому можна знайти стислий огляд історії
угорських досліджень. З історії угорських і
міжнародних досліджень робітництва бачи-
мо, що угорці інколи випереджали європейські
студії, а інколи були синхронні з ними, од-
нак останнім часом ці контакти послабилися.
Водно час угорські дослідники багато забор-
гували на терені вивчення історичного розвою
робітничого суспільства, його способу життя,
опису менталітету, предметного увічнення.
Хоча міжнародна кооперація саме припинила-
ся, угорські дослідники не можуть дозволити
собі забути про культурну спадщину угорсько-
го робітництва.
Міська етнографія
На німецькомовній території вона назива-
ється «дослідження районів міста». У Сканди-
навії та німецькомовних країнах з 1970-х років
учені звернули свою увагу на міста. Спершу
постали питання: система зв’язків міста і села,
їх взаємозалежність, роль села в забезпечен-
ні міста з історичного погляду. У 1978 році
було оприлюднено цінну книжку під редак-
цією Г. Вігельманна [64], інспіровану темати-
кою Другого угорсько-фінського симпозіуму
1986 року [50].
Фіни ще раніше обігнали угорців у дослі-
дженнях, спрямованих на суто міські спільно-
ти, культурні процеси і міські традиції. У Фін-
ляндії під керівництвом Ілмара Талве та Матті
Рясянена в 1970–1980-х роках проводилися
дедалі глибші дослідження етнографії міста.
Спершу більш плідними видавалися порів-
няльні студії шведських і фінських міст зі змі-
шаним населенням, переважно спрямовані на
етнічні (мовні) субкультури, етнічну ієрархію і
мережу етнічних зв’язків 13, а згодом – на сис-
тематичний опис і трактування «міського світу
явищ» повсякденного життя. Значних резуль-
татів досягла робоча група, що складалася з
фінських, шведських, естонських та росій-
ських науковців, яка на зламі 1980–1990 ро-
ків в одному містечку Фінляндії з фінським
та шведським населенням, а також у містечку
Естонії з естонським і російським населенням
вивчала форми вияву етнічності, колективне й
індивідуальне в повсякденні людей. Шляхом
безпосереднього інтерв’ю, бесід про родинні
історії, біографії вивчали різноманітні суспіль-
ні прошарки, різноманітного характеру спіль-
ноти (міграційні, мовні, етнічні, сексуальні та
інші меншості) і з’ясовували також питання та-
буювання, пов’язані із сексуальністю, алкого-
лізмом, гігієною і ментальною гігієною [52].
Фінське дослідження етнографії міста,
здебільшого система поглядів, розроблена для
аналізу сучасності, справді заслуговує на ува-
гу. Згідно з моїми відомостями, на німецько-
мовній території ще й досі розробленішою є
міська етнографія історичного спрямуван-
ня. Принаймні такого висновку можна дійти
на основі методологічних поглядів Хуггер зі
Швейцарії і повідомлень Рута Е. Морманна
з Мюнстера («Місто як поле етнографічного
дослідження» – Die Stadt als volkskundliches
Forschungfeld). Одна його праця з’явилася
угорською мовою («Можливості і межі кванти-
тативних досліджень міської народної куль-
http://www.etnolog.org.ua
16
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
тури»). У ній Рут Е. Морманн переважно на
основі інвентарю реконструює меблі й куль-
туру помешкання північнонімецьких міст
XVII ст. [36; 44; 45].
Своєрідним дослідницьким завданням
(і водночас великим викликом) є вивчення по-
всякдення, традицій міського населення вели-
ких міст, культурних звичаєвих виявів. Цьому
був присвячений 24 конгрес Німецького етно-
графічного товариства 1983 року в Західному
Берліні [40]. Озвучені там теоретичні припу-
щення й філософські підходи в німецьких емпі-
риків-культурологів були результативнішими,
ніж у їхніх віденських колег (Гельмут Філха-
уер, Oлаф Бокхорн), які досліджували пери-
ферійні групи, етнічні компоненти, характерні
форми віденського суспільства і які особливу
увагу скерували на початок ХХ ст. й гетеро-
генні складові віденського населення.
Угорські дослідники також звертали увагу
на етнографічне дослідження населення вели-
ких міст [26], однак значного поступу в цій
царині не сталося. Тут слід зауважити, що про
роботу існуючої в 1950-х роках Етнографічної
робочої групи великого Будапешта, про збіль-
шення архіву, нові результати вивчень багато
публікацій зробила в той час Текла Дьомьо-
тьор (Ethnographia. – 1955. – P. 605–607;
Ethnographia. – 1958. – P. 157–158;
Ethnographia. – 1959. – P. 450–453), однак
отримані результати все-таки значно відста-
ють від більшості західних і північноєвро-
пейських країн. Винятком є достойна книжка
Золтана Фейоша про два покоління чиказь-
ких угорців, про збереження їхньої етнічної
спадщини та доповідь на пленарному засі-
данні SIEF 2001 року про етнографічне по-
яснення змін, що в 1990-х роках відбулися в
Будапеш ті [24; 25].
Етнографія міста нині є одним з успішних
відгалужень міжнародних етнографічних орга-
нізацій. У 2000 році «велике місто» було цен-
тральною темою Пекінського «інтерконгресу»
IUAES (Світова організація антропології та
етнології), великої міжконгресової конферен-
ції. Головний секретар Світової організації
антропологів міста Петер Нас із Голландії, а
також дослідники культури міських спільнот
керують одним з найпотужніших, найчислен-
ніших комітетів світової організації. Більшість
їх вивчає процеси сучасності, зміни, а на євро-
пейських конференціях етнографії міста дослі-
джують також середньовічну Європу, навіть
міську культуру давнього Риму [58, p. 7–37];
антропологи сучасності успішно співіснують
з європейськими етнологами й класичними
філологами. Напевно, не варто повторювати,
що я вважаю вивчення етнографії міста трива-
лим процесом наступних десятиріч, якому слід
приділити уваги набагато більше, ніж досі.
Ідентифікація, етнічність
Етнос, етнічна спільнота, етнічність
є одними із центральних категорій етнології.
У 1990-х роках головними темами європей-
ської етнології також була етнічність, ет
нічна ідентифікація і культура. Це було за-
явлено вже на 5 конгресі SIEF (Відень, 1994)
задля того, щоб усталені наукові парадигми
про силу етнічності в минулій і сучасній Європі
протиставити поширеним в культурній і полі-
тичній практиці гаслам. Розкриття теми про-
довжив 6 конгрес SIEF (Амстердам, 1998),
та, окрім коренів і ритуалів етнічності, він
наблизився до культурної практики повсяк-
дення, способу існування етнічної свідомості,
тлумачення етнічних ідентичностей. Вибору
теми особливої актуальності надав той факт,
що на економічному й політичному поприщах у
Європі також прагнуть об’єднання, натомість
у її межах у цей час агресивних форм набирає
етнонаціоналізм, і в таких містах, як Неаполь,
Франкфурт чи Стокгольм різких нападок за-
знають «чужі», особи, які з етнічного погляду
є носіями «іншості», а також їхні культурні ви-
яви [8, XI–XII; 15, X–XXI].
Видання матеріалів цих двох конгресів
ще дужче відтінили нагромаджені фаховою
літературою приклади етнічності про те, як
час від часу модифікуються етнічні кордони,
яким чином постають етнічні маркери, знаки
і символи, як відбувається їх традиціоналіза-
http://www.etnolog.org.ua
17
З історії та теорії науки
ція і яким чином стають важливими ті чи інші
критерії ідентичності залежно від зміни епох,
обставин. Ці спостереження принесли багато
нового порівняно з радянським «досліджен-
ням етносу» 1970–1980-х років під керівниц-
твом Бромлея.
Етнографія в очах багатьох дослідників є
«наукою ідентичності», основним завданням
якої є дослідження самовизначення більших чи
менших спільнот, їх зв’язків з культурними тра-
диціями, рідною землею, предками, релігією,
способом життя. Етнічне самоусвідомлення є
лише одним із виявів у низці різних ідентифі-
кацій. Його не можна ототожнювати з націо-
нальною ідентифікацією, оскільки важливою
рисою етнічних спільнот є стан не оформлення
в націю (напр., лапландці, цигани) чи трива-
ле відділення від національної спільноти. Ло-
кальна, регіональна, конфесійна та соціальна
ідентичність – усе це риси самовизначення
особистості, родини і більших колективів. Сама
народна культура також демонструє своєрід-
ність, членування за місцевими (локальними),
великими й меншими регіональними, конфе-
сійними, соціальними прошарками. Кожна
етнічна, етнографічна група відчуває потребу
в національних народних традиціях так само,
як у власних, відмінних рисах, що можуть ви-
являтися лише в невеликих діяннях [5, p. 438].
Угорські нацменшини, що живуть в іноетніч-
ному оточенні, у таких випадках вдовольня-
ються стилізованим «угорським вбранням»,
чи атрибутами свята винобрання (Дравасьог),
чи відновленим святом урожаю в середовищі
угорських фермерів провінції Онтаріо [13; 14,
p. 106–107]. Слід зауважити, що й сьогодні
виникають звичаї, які об’єднують і символі-
зують спільноту, відновлюються традиції і
діє вимога творення нових традицій (див. нові
обряди, свята виноградарства і виноробства з
області Лендва) [45, p. 140–142].
Нові напрями й завдання
угорської науки
Останнім великим оглядом антрополо-
гії та етнології став 14 світовий конгрес –
«ХХІ століття: вік антропології» (The
21st Century: The Century of Anthropology),
організований 1998 року в м. Вільямсбурзі
(Вірджинія, США) 14. Можливо, це звучне
гасло запозичили від назви однієї з біоло-
гічних наук. Це, вірогідно, і тому, що серед
інтегрованих в «Міжнародному об’єднанні
антропологічних та етнологічних наук»
(International Union of Anthropological and
Ethnological Sciences – IUAES) царин тра-
диційно наявними є антропологія, фізична
антропологія, біологія людини, медична ан-
тропологія. Назва конгресу відбиває безпе-
речне ширення напрямів антропологічної та
етнологічної наук у світі, а також підвищення
їх інтеграційної ролі.
Варто визнати, що антропологічні підхо-
ди, світогляд, окрім етнографії, впливають і
на багато наукових царин (філософія, психо-
логія, соціологія, теорія літератури, історіо-
графія та ін.). Це розкриває така дефініція:
«Антропологія є такою мультидисциплінар-
ною наукою, що містить у собі дослідження
всіх аспектів людськості – археологічного,
біологічного, мовного і суспільно-культурно-
го. Антропологія вкорінена в природничих
і суспільних, а також гуманітарних науках, її
підходи поширюються від фундаментальних
до прикладних досліджень і наукової інтер-
претації» 15. Антропологія означає серйозний
виклик для європейської етнології, однак пи-
тання не можна обмежувати зв’язками антро-
пології та європейської етнології. На питання,
чи треба нам антропологія, моя відповідь є
одно значно схвальною. Одразу ж хочу додати,
що не замість етнографії, а поряд з етнографі-
єю, фольк лористикою і етнологією. Антропо-
логія не займається дослідженням словесного
фольклору чи предметної історії, і не може за-
мінити нагромаджені впродовж двох десяти-
літь знання, зібрання матеріалів. З іншого
боку, слід мати на увазі, що зосереджена на
Європі антропологія також розвивається і
вдосконалюється. Накопичені таким чином
знання щодо локальних спільнот, суспільних,
господарських, політичних інституцій, тобто з
http://www.etnolog.org.ua
18
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
царини досліджень сучасності, можуть знадо-
битися в європейській етнології.
Бачимо, що в Європі антропологія вже має
свої заклади, заснувала університетські ка-
федри й міжнародні організації. У 1989 році
створено «Європейське товариство соціаль-
них антропологів» (European Association of
Social Anthropologists – E.A.S.A.) 16. Від-
тоді вже провели три міжнародні конгреси
(Краків, серпень 2000), товариство пуб-
лікує видання «Соціальна антропологія»
(Social Anthropology). У 1990 році до нього
активно почали приєднуватися представники
північно- та східноєвропейських країн, у
1992-му стартував новий часопис під назвою
«Антропологічний журнал європейських
культур» (Anthropological Journal on European
Cultures) 17. Перші його числа присвятили пе-
реважно східноєвропейським економічним і
політичним змінам. Згадані часописи, това-
риства, створені в 1990-х роках нові кафедри
означають розбудову системи осередків євро-
пейської антропології й додатково сприяють
ширенню антропології у світі 18.
Завдання європейської етнології і в її межах
угорських етнографічних досліджень залиша-
ються й після європейської адаптації, інсти-
туціоналізації антропології. Очікувано, що
поміж різними за традиціями, поглядами ан-
тропологічними й етнологічними галузями вже
в найближчому майбутньому розвиватиметь-
ся раціональний розподіл праці та кооперація
(напр., у дослідженнях сучасності). Суттєво,
щоб етнографи і фольклористи далі зберегли
фахову ідентифікацію, залишилися вірними
своїй дисципліні, покликанню й не відривали-
ся від традицій європейських етнографічних
досліджень. Не можемо відмовитися від на-
громаджених попередньою генерацією дослід-
ників масиву знань, вибудуваних ними інсти-
туцій, етнографічних бібліотек, скарбів музеїв,
архівів. Адже кожна їх частина є культурною
спадщиною всіх тих народів, у вивченні яких
взяли участь і місцеві дослідники 19.
У безкінечному процесі пізнання – і таким
чином у дослідницькій діяльності європей-
ської етнології – є необхідність органічного
розвит ку, продуманої розбудови, рівноваги
між новими дослідницькими парадигмами і
вже випробуваними методами, доведеними,
вічними науковими положеннями. Проте дис-
ципліна поширює своє зацікавлення на раніше
малодосліджувані, предметні кола, суспіль-
ні прошарки, групи культурних явищ, доку-
ментує, аналізує зміни сучасності й завдяки
оприлюдненню архівних матеріалів поглиблює
студії народного життя ранніх нових часів чи
середньовіччя, не кажучи про свій попередній
інтерес. Серед них дедалі вагомішою стає роль
музеїв (у їх межах – музейних зібрань про-
сто неба). Гадаю, що поряд з поцінуванням
підходів до предметної соціології (див. Atány)
слід продовжувати дослідження історії пред-
метної культури, що спираються переважно
на типологію матеріальної культури, видання
каталогів зібрань, тематичних і обласних
серій народного мистецтва, і ще настійливі-
ше, ніж раніше, співпрацювати з археологією,
історією мистецтва і культури, історією мови,
техніки й іншими, дотичними до предметної
історії, науковими осередками. До історії ма-
теріальної культури можна успішно долучити
«дослідження образів» (bildlore), етнографічну
іконографію, сфери, що досліджують образ-
ну, візуальну інформацію. А втім, заохочуймо
зміцнення методології досліджень сучасності,
не забуваймо про те, що це також частина іс-
торичного процесу, і через короткий час вона
стає минулим. Під час проведення студій ви-
рішальним залишається діахронічний підхід,
невичерпні багатства архівів є доступними як
етнографам, так і іншим представникам істо-
ричної дисципліни. Угорська етнологія успіш-
но завершила віднайдення й публікацію досі
особливо важливих для неї архівованих груп
джерел (правила ціноутворення і оплат, ін-
вентарний опис спадщини, заповіти, судові
папери, контракти, закони гірських виноробів,
цехові записи, юридичні протоколи, судові по-
зови, церковні гостьові записи і багато інших,
зафіксованих на письмі). Цей історичний етно-
графічний напрям – у дусі Іштвана Талаші –
http://www.etnolog.org.ua
19
З історії та теорії науки
у майбутньому треба ще результативніше про-
довжувати, і праці на основі оприлюднених
джерел змалюють усю історію нових часів угор-
ського народного життя і народної культури.
Я говорив про нові комп’ютерні можливос-
ті європейської етнокартографії, які завдяки
міжнародній кооперації можуть пришвидши-
ти прогрес європейського узагальнення дуже
актуальної нині регіоналістики. Поряд з етно-
графічною картографією очікується новий пе-
ріод розвою культурної екології, потужної в
багатьох країнах Європи. Можна сподіватися,
що визнання, потреба в європейських працях
широкого горизонту перевершить сучасні ви-
міри [35]. Також можна очікувати підвищення
вимог до порівняльних європейських студій і
субконтинентальних та інших розвідок вели-
ких географічних обширів. Удосконаленню цих
розробок сприятимуть міжнародні часописи з
європейської етнології, багатотомні видання.
Необхідність компаративних праць відчува-
ється на рівні міжнародних досліджень на-
родних вірувань і релігії. На багатьох ділянках
(напр., шаманізм, відьомство, міфологія ураль-
ських народів) і нині тривають подібні студії.
Десятиліття поспіль процвітає вивчення ре-
лігійного народного життя на німецькомовній
території, а також у межах співробітниц тва в
Угорщині. Нинішнє середнє покоління, пря-
муючи за Шандором Балінтом 20, на європей-
ському рівні продовжує цю роботу, не омина-
ючи жодної історичної релігійної конфесії.
Останнім часом у багатьох країнах Європи
(Австрія, Німеччина, Швеція) зменшилося
зацікавлення словесним фольклором, усно-
поетичною творчістю. Проте із часів братів
Грімм та «Калевали» ця спадщина є одним із
важливих, якщо не найважливішим, опертям
ідентифікації європейської етнографічної на-
уки. На угорськомовних теренах, на щастя,
ця робота не перервалася, і з успіхом триває
польова робота (найбільше в Трансильванії,
Молдві, Дравасьоґу). Окремими виданнями
оприлюднено нові фольклорні жанри (напр.,
тексти апокрифічних молитов), відновила-
ся перервана 1924 року серія – «Збірник
угорської уснопоетичної творчості» (Magyar
Népköltési Gyűjtemény); розпочата 1940 року
серія «Новий збірник угорської уснопоетич-
ної творчості» (ÚMNGY) також продовжує
публікуватися. З’явився 13-й том «Угорського
каталогу казок» (Magyar Népmesekatalógus),
нові томи серії «Зібрання угорської народної
музики» (Magyar Népzene Tára). Упродовж
150–160 років нагромаджувалася уснопое-
тична творчість, не менше століття – матеріал
музичного фольклору, і досі є можливість
збирацької роботи на місцях. Нині збирання
є найнагальнішим завданням, і, як завжди,
необхідною є паралель між усною словесністю
та класичною філологією чи вивченням давньої
угорської літератури. Поряд із цим про кла-
сичний угорський фольклор підготовлено такі
синтетичні видання, що з’явилися останнім
часом, як 5, 6, 7 томи «Угорської етнографії»
(Magyar Néprajz, 1988, 1989, 1990) 21 та уні-
верситетський підручник «Угорський фольк-
лор» (A magyar folklór, 1998). Обидві праці
позначені високим рівнем, містять у собі до-
сить розлогий матеріал.
Знаком високої міжнародної оцінки, ви-
сокого рівня угорської фольклористики було
створення підтримуваного ЮНЕСКО Євро-
пейського інституту фольклору в Будапешті.
Це визнання й водночас зобов’язання: Європа,
як і весь світ, чекає від угорських дослідників
допомоги в тому, щоб не «уречевити» наро-
ди світу, інакше кажучи, щоб вони увічнили
фольклорну культуру і зробили її загальним
надбанням.
Навіщо нам наслідувати минулу моду, уче-
них-теоретиків, які заперечують європейський
фольклор і народну традицію, якщо значна
частина фольклористів світу прагне наслідува-
ти угорських учених? Гадаю, що нам і далі слід
мати на увазі насамперед угорські суспільні й
культурні процеси, і, продовжуючи власні до-
слідницькі традиції, варто оновити їх.
http://www.etnolog.org.ua
20
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
1 Він детально опрацював ці питання в опублі-
кованій англійською мовою статті у Folk-liv, а та-
кож в останньому розділі книги про народне жит-
тя шведів [20; 21]. Див. про це також: [22, s. 165;
49, s. 203].
2 Про Eріксона див.: [31, s. 329–331].
3 Тому 1959 року змогла з’явитися біогра-
фія Лоуї під назвою «Роберт Г. Лоуї, етнолог»
(Robert H. Lowie, Ethnologist) [9, s. 189].
4 Як піонера, можна згадати Конрада Аренс
берга, перша праця якого про мешканців ір-
ландської провінції The Irish Countrymen: An
Anthropological Study (New York) з’явилася
1937 року. Наступна праця Family and Community
in Ireland (Cambridge, Mars, 1940) – спільна з Кім-
белл Солон Т.
5 Wylie Laurence. Village in the Vaucluse. –
2nd ed. – Cambridge, 1964; Stirling Paul. Turkish
Village. – London, 1965; Halpern Joel M. A Serbian
Village. Revised edition. – New York, 1967; Winner
Irene. A Slovenian Village: Zerovnica. – Providence,
Rhode Island, 1971; Chapman Charlotte. Мілок-
ка Гоуер: A Sicilian Village. – Cambridge, Mars.,
1971; Arensberg Conrad M., Kimball Solon. Family
and Community in Ireland. – Harvard Univ. Press,
1948; Arensberg C. M. The Irish Countryman. –
Garden City ; New York : The American Museum
of Natural History, 1937, 1968; Friedl John Kippel.
A Changing Village in the Alps. – New York, 1974;
Lockwood William G. European Moslems: Economy
and Ethnicity in Western Bosnia. – New York ; San
Francisco ; London, 1975; Golde Günter. Catholics
and Protestants. Agricultural Modernization in Two
German Villages. – New York ; San Francisco ; London,
1975; Hann C. M. Tázlár. A Village in Hungary. –
Cambridge, 1980; Verdery Katherine. Transsylvanian
Villages. Three Centuries of Political, Economic and
Ethnic Change. – Berkeley ; Los Angeles ; London,
1983; Bell Peter. Peasants in socialist transition. Life
in a collectivized Hungarian village. – Berkeley,
1984; Rogers Susan Carol. Shaping Modern Times in
Rural France. The Transformation and Reproduction
of an Aveyronnais Community. – Princeton, New
Jersey, 1991.
6 Zelenin Dmitrij. Russische (Ostslavische)
Volkskunde. – Berlin, 1927; Weiss Richard. Volkskunde
der Schweiz. Erlenbach. – Zürich, 1946; Moszyński
Kazimierz. Kultúra ludowa słowian. – Kraków, 1929.
7 Відомою, наприклад, є карта дослідження
Шандора Шоймошши про європейське поши-
рення казки про яворове дерево (Ethnographia. –
1920. – XXXI. – P. 1–25). Розповсюдженість типів
будинків, їх локального розміщення в Централь-
ній Європі окреслено в книзі Шіра Бруно (Schier
Bruno. Hauslandschaften und Kulturbewegungen
im östlichen Mitteleuropa. – Reichenberg, 1932);
типи, поширення санок і колісних засобів пере-
сування в Європі встановлено в монографії Берга
Ґьоста (Berg Gösta. Sledges and Wheeled Vehicles.
Nordiska Museets Handlingar 4. – Stockholm, 1935).
8 Щодо угорської рецепції антропологіч-
ного структуралізму див.: Népi Kultúra – Népi
Társadalom IV. – Budapest, 1970. – P. 287–389. Щодо
франкфуртського впливу див. працю А. Паладі
Ковача [49, p. 207–210].
9 Cox H. L. (hg.). Kulturgrenzen und nationale
Identität. – Bonn, 1993; Vařeka J., Holubová M.,
Petráňová L. (red.). Evropský kultúrní prostor – jednota
v rozmanitosti. – Praha, 1997; Liszka József (red.).
Grenze als volkskundliches Problem. Acta Ethnologica
Danubiana. 2–3. – KomáromKomárno, 2001.
10 Приклад останніх: Daun Å. Upp till kamp i
Bätskärsnäs. En etnologisk studie av ett samhälle
inför industrienedläggelese. – Stockholm, 1969. Це
праця про робітничий страйк проти ліквідації по-
селення лісопильні в Північній Швеції та перемо-
вини про досягнення компромісу.
11 Мезьоварош – давня форма угорського по-
селення, специфічними рисами якої, поряд з наяв-
ністю ринку та аграрного населення, була також
певна кількість ремісників і певні можливості
само врядування. – Прим. перекладача.
12 У Швеції 1989 року опубліковано розлогий
том про етнографію робітництва, в основу якого
покладено матеріал великого симпозіуму з учас-
никами з багатьох країн [див.: 29].
13 Прикладом цього є книжка про містечко
Кашкьо [51].
14 International Congress of Anthropological and
Ethnological Sciences, ICAES.
15 Code of Ethnics of American Anthropological
Association (Approved, June 1998).
16 Уже в рік створення до організації доєднало-
ся 70 університетських кафедр і 479 окремих чле-
нів. Їхня більшість походить з англійських, гол-
ландських, німецьких, іспанських, французьких
територій (Husman Rolf (ed.). The EASA Register. –
Göttingen, 1990).
17 Редакторорганізатор AJEC і водночас його
видавець Джордано Крістіан (Фрайбург), а також
ІнаМарія Ґреверус (ФранкфуртнаМайні), яких
підтримує численна міжнародна спільнота.
18 На жаль, у європейських антропологічних
часописах, на конференціях лише іноді можна
натрапити на імена угорців, а про їхню постій-
ну участь наперед не варто говорити. Бажаною
була б активізація діяльності угорців в організа-
ціях європейських етнологів, на форумах, і що
найважливіше – у спільних дослідницьких про-
грамах.
19 Поряд з угорцями це національні спільноти
Угорщини, а також, досліджувані з часу Регуя
http://www.etnolog.org.ua
21
З історії та теорії науки
1. Чистов К. Этнография восточных славян. –
М., 1987.
2. Assion P. Arbeiterforschung //
Brednich R. W. (Hg.) Grundriss der Volkskunde. –
Berlin, 1994. – Р. 243–272.
3. Barabás J. Az Európai Néprajzi Atlasz
harmadik munkakonferenciája // Ethnographia. –
1971. – LXXXII. – Р. 144–146.
4. Barabás J. Európai Néprajzi Atlaszа
V munkaértekezlete // Ethnographia. – 1975. –
LXXXVI. – Р. 437–439.
5. Bausinger H. A folklorizmus fogalmához //
Ethnographia 1983. – XCIV. – Р. 434–440.
6. Bausinger H. Népi kultúra a technika
korszakában. – Budapest, 1995.
7. Bausinger H., Jeggle U., Korff G., Scharfe M.
Grundzüge der Volkskunde. – Darmstadt, 1978.
8. Bendix R., Roodenburg H. (eds.) Managing
Ethnicity. Perspectives from folklore studies, history
and anthropology. – Amsterdam : Het Spinhuis, 2000.
9. Bohannan P., Glaser M. Mérföldkövek a
kulturális antropológiában. – Budapest, 1997.
10. Borsos B. Cultural Regions of the Hungarian
Speaking Territory as Defines by the Computer //
Acta Ethnologica Danubiana. – KomáromKomarno,
2001. – Vol. 2–3. – Р. 51–77.
11. Brednich R. W. (Hg.) Grundriss der
Volkskunde. – Berlin 1988, 1994.
12. Daun Å. Some new Trends within European
Ethnology in Sweden // Ethnologia Europaea. –
1972. – Vol. 6. – Р. 227–238.
13. Dégh L. Grape Harvest Festival of Strawberry
Farmers // Ethnologia Europaea. – 1977–1978. – X. –
Р. 114–132.
14. Dégh L. Survival and Revival of European
Folk Cultures in America // Ethnologia Europaea. –
1968–1969. – II–III. – Р. 97–107.
15. Dekker T., Helsloot J., Wijers C. (eds.). Roots
and Rituals. The construction of ethnic identities. –
Amsterdam : Het Spinhuis, 2000.
16. Egy pesti polgár Európában. Giergl Henrik
üvegműves önéletírása, útijegyzetei és naplói, 1845–
1865 (szerk.) Forrai I., bev. Györgyi E. – Budapest,
2000. – (Fontes Musei Ethnographiae 6. Néprajzi
Múzeum).
17. Erixon S. Európai etnológia // Ethnographia. –
1944. – LV. – Р. 1–17.
18. Erixon S. European Ethnology in our Time //
Ethnologia Europaea. – 1967. – Vol. I. – N 1. – Р. 4–11.
19. Erixon S. Newer Atlas Organization and their
Activities. Laos I. – 1953. – Р. 205–206.
20. Erixon S. Region European Ethnology // Folk
liv. – 1937. – Vol. 1 ; 1938 – Vol. 2.
21. Erixon S. Svenskt folkliv. Den europeiska
folklivforskningens syftemal och metoder. – Uppsala
(Stockholm), 1938.
22. Erixon S. Urgent Ethnological Tasks //
Ethnologia Europaea. – 1967. – Vol. 1. – N 3. –
Р. 163–169.
23. Európai Néprajzi Atlasza V. Munkaértekezlete //
Ethnographia 1975. – LXXXVI. – Р. 437–439.
24. Fejős Z. A chicagói magyarok két nemzedéke,
1890–1940. Az etnikai örökség megőrzése és
változása. – Budapest, 1993.
25. Fejős Z. Old and New in Urban Culture:
Dilemmas in Interpreting Recent Urban
Transformation in Budapest // KISS, Réka /
A. PaládiKovács (eds) ; Plenary papers of the 7th
SIEFConference (April 23–28, 2001, Budapest). –
2001. – P. 79–108.
26. Fejős Z., Niedermüller P. (szerk.) Tájékoztató
bibliográfia a városok néprajziantropológiai
kutatásához. – Budapest, 1982.
27. Fenton A. XII. International European
Ethnocartografic Working Group Meeting // Acta
Ethnographica Hungarica. – 2001. – Vol. 46. –
N 3–4. – Р. 437–440.
28. Fielhauer H., Bockhorn O. (Hg.) Die
andere Kultur. Volkskunde, Sozialwissenschaften
und Arbeiterkultur. Ein Tagungbericht. – Wien ;
München ; Zürich, 1982.
29. Frykman B. S., Tegner E. (eds.) Working Class
Culture. An international symposium … University
of Gothenburg, September 1986. – Göteborg, 1989.
30. Frykman J., Löfgren O. Culture Builders.
A Historical Anthropology of MiddleClass Life. –
споріднені фіноугорські народи; ідеться також
про спадщину багатьох інших народів Європи та
інших континентів [Антал Регуй – відомий етно-
граф середини ХІХ ст., перший угорський дослід-
ник фіноугрознавства. – Прим. перекладача].
20 Шандор Балінт (1904–1980) – відомий угор-
ський етнолог, завідувач кафедри етнографії Се-
ґедського університету. Його вважають заснов
ником окремої царини угорської етнографії, а
саме – етнографії релігії. – Прим. перекладача.
21 Нині вже побачила світ фундаменталь-
на серія «Угорська етнографія у восьми томах»
(фактично в дев’яти) (Magyar Néprajz nyolc
kötetben. – Budapest : Akadémiai K., I988–2011). –
Прим. перекладача.
http://www.etnolog.org.ua
22
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
New Brunswick ; London : Rutgers University Press,
1987.
31. Gunda B. Erixon Sigurd (1888–1968) //
Ethnographia. – 1969. – LXXX. – Р. 329–331.
32. Gunda B. Új európai néprajzi folyóirat //
Ethnographia. – 1967. – LXXVIII. – Р. 142.
33. Heilfurth G. Der Bergbau und seine Kultur.
Eine Welt zwischen Dunkel und Licht. – Zürich ;
Freiburg, 1981.
34. Hofer T. Antropologists and native
ethnographers at work in Central European villages //
Anthropologica. – 1970. – Vol. 12. – N 1. – Р. 5–22.
35. Hofmann T. Európai parasztok. I. A munka;
II. Az étel és az ital. – Budapest, 1998; 2001.
36. Hugger P. Volkskundliche Gemeinde und
Stadtteilforschung // Brednich R. W. (Hg.) Grundriss
der Volkskunde. Einführung in die Forschungsfelder
der Europäischen Ethnologie. – Berlin, 1994. –
Р. 273–291.
37. Jávor K. Életmód és életmódstratégia a pécsi
Zsolnay család történetében. – Budapest, 2000.
38. Kashuba W. Einführung in die Europäische
Ethnologie. – München, 1999.
39. Klaniczay G. A történeti antropológia tárgya,
módszerei és első eredményei // Hofer T. (szerk.).
Történeti antropológia. – Budapest, 1984. – Р. 23–60.
40. Kohlmann T., Bausinger H. (Hrsg.) Großstadt.
Aspekte empirischer Kulturforschung. 24. Deutscher
VolkskundeKongreß in Berlin vom 26–30.
September 1983. – Berlin, 1985.
41. Löfgren O. Egy nemzeti kultúra lebontása?
A kulturális változás vizsgálata a XIX. és XX.
századi Svédországban // Ethhnographia. – 1985. –
XCVII. – Р. 530–542.
42. Löfgren O. Szemléletmódváltozások a
skandináv etnológiában // Ethnographia. – 1982. –
XCIII. – Р. 89–111.
43. Mód L., Simon A. A hajtástól az újborig. A szőlő
és bor ünnepei Lendvavidéken. – Lendva, 2002.
44. Mohrmann R. E. A városi népi kultúra
kvantitatív elemzésének lehetőségei és határai.
Három északnémet esettanulmány // Ethnоgraphia. –
1984. – XCV. – Р. 429–443.
45. Mohrmann R. E. Die Stadt als volkskundliches
Forschungfeld // Österreichisches Zeitschrift für
Volkskunde. – 1990. – 44. – Р. 129–144.
46. Old and New in Urban Culture. Dilemmas
in Interpreting Recent Urban Transformation in
Budapest // Kiss R., Paládi-Kovács A. (eds) : Plenary
papers of the 7th SIEFConference (April 23–28, 2001,
Budapest). – Budapest, 2001. – Р. 79–108.
47. Paládi-Kovács A. A magyar néprajztudomány
helyzete (1988–1995) // Ethnographia. – 1995. –
СVII. – Р. 277–283.
48. Paládi-Kovács A. Traditional Elements in
Hungarian Workers’ Culture // 4th SIEF Congress
1990. Papers II. – Bergen, 1990. – P. 501–516.
49. Paládi-Kovács A. Viták és változások
az európai néprajztudományban a ХХ. század
utolsó harmadában // Ujváry Z. (szerk.). Jubileumi
kötet. – Debrecen, 1999. – Р. 201–221. – (Folklór és
etnográfia, 100).
50. Paládi-Kovács A., Szarvas Zs. (eds.).
Village and Town // The second FinnishHungarian
Symposium on ethnology. (August 25–31, 1986.
Budapest – Noszvaj). – Budapest, 1987.
51. Räsänen M. et alii. Kaskö. Kontinuitet
och förändring i en småstad // Folklivsstudier. –
Helsingfors, 1985. – XVI.
52. Räsänen M., Virtanen T. J. Everyday life
and ethnicity. Urban families in Loviisa and Vöru
1988–1991 // Studia Fennica. Ethnologica 2. –
Helsinki, 1994.
53. Róheim G. Magyar néphit és népszokások. –
Budapest, 1925.
54. Stoklund B. Europäische Ethnologie zwischen
Skylla und Charybdis // Ethnologia Scandinavica. –
1972. – Р. 3–14.
55. Svensson S. Einführung in die Europäische
Ethnologie. – Meisenheim am Glan, 1973.
56. Szynkiewicz S. Po co nam antropologia? //
Etnografia Polska. – 1992. – XXXVI. – 1. – Р. 21–24.
57. Talve I. Finnish Folk Culture // Studia Fennica.
Ethnologica 4. – Helsinki, 1997.
58. Urban Europe. Ideas and Experiences.
Anthropological Journal on European Cultures. –
Fribourg ; Frankfurt am Main, 1993. – Vol. 2. – N 2.
59. Vařeka J., Petránová L. Etnografický atlas
Čech, Moravy a Slezska, III. – Praha, 2000.
60. Voigt V. A folklórtól a folklorizmusig. Történeti
folklorisztikai tanulmányok. (Néprajz Európának c.
fejezet). – 2001. – Р. 85–89.
61. Voigt V. Történeti folkloriszika és történeti
antropológia // A folklórtól a folklorizmusig: Történeti
folklorisztikai tanulmányok. – Budapest : Universitas
Kiadó, 2001. – Р. 91–101.
62. Weber-Kellermann I. Deutsche Volkskunde
zwischen Germanistik und Sozialwissenschaften. –
Stuttgart, 1969.
63. Weber-Kellermann I., Bimmer A. C. Einführung
in die Volkskunde, Europäische Ethnologie. Eine
Wissenschaftsgeschichte. – Stuttgart, 1985.
64. Wiegelmann G. (Hg.) Kulturelle StadtLand
Beziehungen in der Neuzeit. (Beiträge zur Volkskultur
in Nordwestdeutschland, 9). – Münster, 1978.
65. Wiegelmann G. (Hg.) Theoretische Konzepte
der Europäischen Ethnologie. – Münster, 1991.
З угорської переклала Леся Мушкетик
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201729 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:22:19Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Паладі-Ковач, А. 2025-01-30T08:06:05Z 2025-01-30T08:06:05Z 2015 Куди прямує європейська етнографічна наука? / А. Паладі-Ковач // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 7-22. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201729 39(4)“20” У статті простежено розвій і сучасний стан європейської етнології (етнографії і фольклористики), що вивчає як власну культуру кожного народу, так і спільну європейську спадщину, її відмінності від культурної та соціальної антропології (діахронічний підхід, фольклорні студії тощо), а також зв’язок з нею. Розглянуто напрями європейської етнології, що активно розвивалися в другій половині ХХ ст. (наприклад міська етнографія, культурна спадщина промислового робітництва, проблема ідентичності та етнічності). Насамкінець окреслено спільні з європейською наукою завдання угорської етнології, її основні досягнення та плани (історичні етнографічні монографії, Словник угорського фольклору, синтетична праця «Угорська етнографія у восьми томах» та ін.). В статье прослеживается развитие и современное состояние европейской этнологии (этнографии и фольклористики), зучающей как народную культуру каждого народа, так и общеевропейское наследство, ее отличия от культурной и социальной антропологии (диахронический подход, фольклорные студии и. т. п.), а также связь с ней. Рассмотрены основные направления европейской этнологии, которые активно развивались во второй половине ХХ в. (например городская этнография, культурное наследие класса промышленных рабочих, проблема идентичности и этничности). В конце обозначены совместные с европейской наукой задачи венгерской этнологии, ее основные достижения и планы (исторические этнографические монографии, Словарь венгерского фольклора, «Венгерская этнография в восьми томах» и др.). The research shows the development and current state of European ethnology (ethnography and folkloristics), which studies each nation’s own culture and common European heritage, as well as its differences from the cultural and social anthropology (diachronic approach, folklore studies, etc.) and also the connection with it. It is observed the branches of European ethnology, actively developed in the second half of the XXth century (e.g. urban ethnography, cultural heritage of industrial production, problem of identity and ethnicity). Finally, it outlines the tasks of the Hungarian ethnology common with European science, its main achievements, and plans (historical-ethnographical monographs, Dictionary of Hungarian Folklore, synthetic work Hungarian Ethnography: in Eight Volumes, etc.). uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії та теорії науки Куди прямує європейська етнографічна наука? Where does the European Ethnography Head For? Article published earlier |
| spellingShingle | Куди прямує європейська етнографічна наука? Паладі-Ковач, А. З історії та теорії науки |
| title | Куди прямує європейська етнографічна наука? |
| title_alt | Where does the European Ethnography Head For? |
| title_full | Куди прямує європейська етнографічна наука? |
| title_fullStr | Куди прямує європейська етнографічна наука? |
| title_full_unstemmed | Куди прямує європейська етнографічна наука? |
| title_short | Куди прямує європейська етнографічна наука? |
| title_sort | куди прямує європейська етнографічна наука? |
| topic | З історії та теорії науки |
| topic_facet | З історії та теорії науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201729 |
| work_keys_str_mv | AT paladíkovača kudiprâmuêêvropeisʹkaetnografíčnanauka AT paladíkovača wheredoestheeuropeanethnographyheadfor |