Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані
Ім'я Опанаса Бежковича (1890-1977) та його науковий доробок і досі маловідомі в українській етнологічній науці, хоча перу вченого належать ґрунтовні монографії, статті та розвідки з україністики, зокрема з актуальних і нині проблем етнічної історії, етнонімії, етнічного картографування, етнодем...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201732 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані / Г. Скрипник // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 53-74. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859626148598644736 |
|---|---|
| author | Скрипник, Г. |
| author_facet | Скрипник, Г. |
| citation_txt | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані / Г. Скрипник // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 53-74. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | Ім'я Опанаса Бежковича (1890-1977) та його науковий доробок і досі маловідомі в українській етнологічній науці, хоча перу вченого належать ґрунтовні монографії, статті та розвідки з україністики, зокрема з актуальних і нині проблем етнічної історії, етнонімії, етнічного картографування, етнодемографії й етнокультури українців та інших народів. Його творча спадщина, за підрахунками дослідників, нараховує 45 опублікованих та 25 неопублікованих наукових праць.
|
| first_indexed | 2025-11-29T11:08:26Z |
| format | Article |
| fulltext |
53
НАРОДОзНАВЧІ ДОСЛІДжЕННЯ ОПАНАСА
БЕжКОВИЧА – ВЧЕНОГО з КУБАНІ
Ганна Скрипник
УДК 39:7.072.2(470.62)
Ім’я Опанаса Бежковича (1890–1977)
та його науковий доробок і досі маловідомі в
українській етнологічній науці 1, хоча перу вче-
ного належать ґрунтовні монографії, статті та
розвідки з україністики, зокрема з актуаль-
них і нині проблем етнічної історії, етнонімії,
етнічного картографування, етнодемографії
й етнокультури українців та інших народів.
Його творча спадщина, за підрахунками до-
слідників, нараховує 45 опублікованих та
25 неопублікованих наукових праць [див.: 40,
с. 75], серед яких – професійно виконані моно-
графії і брошури «Земледельческие орудия и
труд украинцев (ХVІІІ – первая половина
ХХ вв.)»; «Занятия украинцев-переселен-
цев южной части Семипалатинской области»;
«Украинская народная настенная роспись»;
«Кирги зы. Этнографические особенности
ското водства и земледелия»; «Этнические осо-
бенности выращивания и сбора урожая у наро-
дов Башкирии (ХІХ – начало ХХ в.)» та ін.
Така різноплановість і тематична багато-
аспектність наукового спадку О. Бежковича,
що охоплює етнографічні, статистично-демо-
графічні, мистецтвознавчі та музеєзнавчі студії
широкого географічного спектру – з етнічної
історії й культури різних народів, пов’язана з
його непростим життєвим шляхом як офіцера,
етнолога й музейного працівника, якого доля
кидала в найвіддаленіші місця колишнього
СРСР.
Народився Опанас Семенович Бежкович,
за офіційними даними, 1890 року (в особистих
документах вказується 1892 р.) в родині ку-
банського козака в станиці Нововеличківській
Єкатеринодарської губернії. У часи лихоліття
Першої світової війни він був мобілізований на
військову службу, дослужився до чину штабс-
капітана [40, с. 75]. Щодо прізвища, дати на-
родження та біографічних відомостей ученого
кубанського періоду (до 1922 р.), то тут і досі
є чимало остаточно не з’ясованих фактів. Так,
прізвище Бежкович, за даними С. В. Само-
втора та В. К. Чумаченка – авторів статті
«“Другой” Афанасий Бежкович», з’явилося
навесні 1920 року – після поразки білогвар-
дійського руху на Кубані, коли перед його
учасником – молодим єсаулом О. Бежком,
який спершу був мобілізований до Кубансько-
го козачого війська, а згодом – зарахований до
Добровольчої армії, постала потреба прихова-
ти ці аспекти свого життя, аби відвернути від
них увагу каральних органів радянської влади.
Очевидно, тоді прізвище білогвардійського
офіцера О. Бежко (одне з найпоширеніших у
Нововеличківській станиці) і було ним зміне-
но на Бежкович та зменшено на два роки вік
(учений вказує в подальшому рік народження
не 1890-й, а 1892-й).
У 1920–1922 роках О. Бежкович працю-
вав народним учителем у козацьких станицях
Кубані, де, маючи нагоду спостерігати україн-
ську культурно-мовну своєрідність краю, він,
можливо, і сформував свій (незмінний упро-
довж усього життя) інтерес до історії та етно-
графії української людності.
Протягом 1922–1924 років О. Бежко-
вич навчався на етнографічному відділенні
Географічного інституту (Петербург), після
об’єднання якого в 1924 році з Ленінград-
ським державним університетом продовжив
навчання в ньому за спеціальністю «Етногра-
фія східних слов’ян». Показовим і, ймовірно,
не випадковим є факт, що етнографічну прак-
тику молодий дослідник проходив у станицях
і аулах рідної Кубані, Адигеї та Карачаєва –
пряме свідчення його усталеного вже на той
час інтересу до цього регіону.
http://www.etnolog.org.ua
54
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
Період від 1926 до 1933 року – із часу за-
кінчення університету й до арешту – був над-
звичайно плідним у науковій біографії вченого.
Це були роки, коли дослідник обіймав спершу
посаду штатного співробітника Комісії з ви-
вчення племінного складу населення Росії АН
СРСР, а згодом – науковця Комісії експеди-
ційних досліджень (у Раді з вивчення продук-
тивних сил при АН СРСР), у рамках якої він
працював у складі Казахстанської експедиції
(український етнографічний загін у Семипала-
тинській губернії) (1927), Киргизької етногра-
фічної експедиції (1928), Башкирської комп-
лексної експедиції АН СРСР (1929–1930).
Безпосередня участь в етнографічному обсте-
женні різних регіонів СРСР дозволила вчено-
му зібрати й дослідити унікальний матеріал з
етнокультури різних народів 2. Його резуль-
тативну дослідницьку діяльність перервали
арешт і трьохрічне ув’язнення за звинувачен-
нями в «контрреволюційній націоналістичній
пропаганді».
Після дострокового звільнення з Караган-
динського виправно-трудового табору, де впро-
довж 1934–1936 років О. Бежкович відбував
покарання за сфабрикованою відділом ОГПУ
«Справою славістів» («Дело славистов»), він
майже десять років працював науковим спів-
робітником музеїв Кабардинської АРСР та
Узбекистану (Ташкента, Самарканда та ін.),
поєднуючи культурно-освітню, збирацьку та
експозиційну роботу з етнографічними польо-
вими дослідженнями. Цей досвід музейного
працівника вчений успішно використав і роз-
винув протягом наступного десятиріччя: отри-
мавши наприкінці 1940-х років дозвіл поверну-
тися до Ленінграда, він від 1948 до 1960 року
перебуває на посадах старшого наукового
співробітника і завідувача Відділу України та
Білорусії в Державному музеї етнографії наро-
дів СРСР (нині – Російський етнографічний
музей). Коло наукових інтересів О. Бежкови-
ча цього періоду складала народна агрокуль-
тура (історія і розвиток землеробства й земле-
робських знарядь праці), етнографія білорусів,
росіян, народів Середньої Азії і Кавказу; він
поновив свої етнографічні експедиційні поїзд-
ки (на Кубань, в Україну й Білорусію) і навіть
після виходу на пенсію (1960) активно розроб-
ляв етнографічну тематику і друкувався. За
декілька років до відходу із життя О. Бежко-
вич ретельно впорядкував і передав на збере-
ження до спеціалізованого Архіву Інституту
мистецтвознавства, фольклору та етнографії
ім. М. Т. Рильського (нині – Інститут мис-
тецтвознавства, фольклористики та етнології
ім. М. Т. Рильського НАН України) головно
україністичну частину своїх матеріалів. Окре-
мі тексти його праць надійшли ще в другій
половині 1920-х років і зберігаються у фонді
№ 1 («Общий очерк быта украинцев-пересе-
ленцев Семипалатинского округа КА ССР»
(од. зб. 292) та ін.). Основний же масив своїх
неопублікованих рукописних і машинописних
етнографічних праць (разом з іншими матеріа-
лами) учений у 1970-х роках передав в Архівні
наукові фонди рукописів і фонозаписів ІМФЕ
ім. М. Т. Рильського НАН України (далі –
Опанас Бежкович (Бежко) у віці 24–25 років
(за: Черниенко Д. А. Украинистика Южного
Приуралья. – Ижевск, 2013)
http://www.etnolog.org.ua
55
Архівні матеріали
АНФРФ ІМФЕ). Вони складають окремий
невеличкий фонд (51) у декілька структур-
них справ: 1) офіційні й особисті докумен-
ти; 2) листування; 3) наукові праці, начерки,
фрагменти, статті; 4) експедиційні щоденники;
5) записи фольклору; 6) рецензії, відгуки та
роботи О. Бежковича; 7) опубліковані мате-
ріали; 8) ілюстративні матеріали; 9) бібліо-
графічні матеріали; 10) матеріали довідкового
характеру. Найбільший інтерес, безумовно,
становлять наукові рукописні й машинописні
праці О. Бежковича, які тематично репрезен-
тують увесь спектр наукових інтересів дослід-
ника і розкривають широкий географічний діа-
пазон його етнологічних студій.
Домінуюча частина наявних в ІМФЕ ар-
хівних матеріалів О. Бежковича – це моногра-
фії, розвідки й статті, присвячені рільниц тву
та еволюції народних землеробських знарядь
праці, помітне місце з-поміж яких займають
роботи з народної агротехніки українців різ-
них областей республіки, а також інших за-
селених українцями регіонів колишнього
СРСР. Це, зокрема, праці з історії та розви-
тку орних знарядь, розвідки, присвячені кол-
госпним господарствам і специфіці землероб-
ства в них: «История и совершенствования
украинских плугов ХVІІІ – начала ХХ вв.»,
«Украинский плуг ХVІІІ – начала ХХ вв.»,
«История и этнография пахотных орудий По-
лесья ХVІІІ – начало ХХ века», «Земле-
дельческий колхоз им. В. Чкалова в Украине»
(АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 23, арк. 1–51;
ф. 51, од. зб. 24, арк. 1–56; ф. 51, од. зб. 25,
арк. 1–15; ф. 51, од. зб. 29, арк. 1–60) та ін.
Частину з них дослідник опублікував з певни-
ми авторськими корекціями.
Саме безпосередня участь в етнографічних
експедиціях в компактно заселені українцями
райони інших республік СРСР (Башкирію,
Росію, Киргизію та Казахстан) дозволила
О. Бежковичу зібрати неоціненний польовий
матеріал і збагатитися власними спостере-
женнями про етнокультуру й побут колиш-
ніх вихідців з України та їхніх нащадків [15].
Польові етнографічні відомості, зафіксовані
ним ще наприкінці 1920-х років, дослідник
поклав в основу своєї дипломної роботи «За-
нятия украинцев-переселенцев южной час-
ти Семипалатинской области», яку захистив
у 1928 році, а також в основу монографічної
праці «Земледелие украинцев-переселенцев
южной части Семипалатинской губернии» //
Украинцы-переселенцы Семипалатинской гу-
бернии (Ленинград, 1930. – 253 с.) та доповіді
«Антропологические особенности украинцев-
переселенцев Семипалатинской губернии»
(оприлюднена 1927 р. на першому з’їзді ана-
томів, гістологів і зоологів). Дослідження про
українців-переселенців Семипалатинської об-
ласті, за твердженням О. Бежковича, мало на
меті розкрити два основні питання: з’ясувати
«ступінь та форми принатурення українців
у нових для них фізико-географічних і куль-
турно-економічних умовах Казахстану» [16,
арк. 1] та виявити елементи культурно-госпо-
дарчого впливу українців на казахів і навпаки.
Отже, ішлося про етнокультурні взаємовпли-
ви та про адаптаційні процеси, які досліджу-
валися головно за матеріалами агрокультури
й скотарства як домінантних занять місцевої
людності та переселенців.
У загальному нарисі про українців-пересе-
ленців учений виклав цікаві спостереження з
їхньої господарсько-побутової повсякденності
(переважно із сіл Тавричеське та Георгієвське,
у яких учасники експедиції працювали май-
же по місяцю в кожному), розкрив вплив на
них великоросійської та казахської культури
і мови. Автор звертає увагу на деяку специ-
фіку господарювання та культурно-психоло-
гічні особливості переселенців, що виявляли-
ся у використанні типових для українського
села орних знарядь праці; у наданні переваги
першо черговому забезпеченню родин не
побутовими пожитками, а агротехнікою і
знаряддями праці; у застосуванні тради-
ційних для України будівельних технік і си-
ровини (глини, соломи, дерева); у зведенні
типового для України житла та в його харак-
терному оздобленні; в орієнтації на традицій-
ні харчові пріоритети (круп’яно-борошняні);
http://www.etnolog.org.ua
56
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
у культивуванні городництва, садівництва й
квітникарства тощо. Автор слушно зауважує,
що прив’язаність переселенців до садівництва
така велика, що спричинила створення ними
«садів» не з фруктових дерев, а з черемшини,
тополі, верби й осокорів, адже через суворі
зими фруктові дерева там вимерзали. Лаконіч-
ну інформацію дослідник подає й щодо тварин-
ництва та допоміжних ремесел і промислів; і
щодо вбрання переселенців та трансформацій в
одязі під впливом промислового виробництва.
Заслуговують на увагу його спостереження й
висновки про мовні процеси та російськомовні
запозичення в господарсько-побутовій лексиці
українців, спричинені економічними потребами
й доконечністю побутових комунікацій.
Найґрунтовніше в праці розкривається
основний вид господарських занять переселен-
ців – землеробство, яке репрезентує всі етапи
вирощування зернових: від обробітку ґрунту,
техніки рільництва, догляду за рослинами, збору
врожаю та його переробки до поливного земле-
робства, народної сільськогосподарської метео-
рології, вірувань та агрокалендаря. Дослідник
зауважує зміни у звичаєво-обрядовій культурі,
світоглядні трансформації та заникнення виявів
релігійно-магічних агрогосподарських практик
українців-переселенців [26, с. 78–84].
Подаючи огляд розвитку тваринництва
українців-переселенців, О. Бежкович не оми-
нає увагою питання культурних взаємовпливів
у господарсько-побутовій сфері. Зокрема, він
указує на запозичення українцями від казахів
місцевих різновидів та порід коней, великої
рогатої худоби, кіз і верблюдів; деяких народ-
них способів догляду та регулювання репро-
дуктивних функцій тварин; елементів народ-
ної ветеринарії; місцевих способів зимового
утримання худоби («тебенівка» – екстенсивна
форма вигодовування тварин); літнього випа-
су коней; термінології тощо. Однак, зазначає
дослідник, переселенці доповнили запозичені
культурно-господарські надбання елементами
власної національної традиції та навичок –
часткове підгодовування тварин сіном під час
зимового випасу; удосконалення конструкцій
запозиченого від казахів зимівника; змащу-
вання долівки зимівника рідкою рудою глиною
для гігієни й захисту від комах. Натомість ка-
захи перейняли від українців досвід зимового
вигодовування тварин – заготівлю кормів на
зиму, практики поєднання «тебенівки» із за-
гінно-стійловим утриманням тварин; запози-
чили окультурені й удосконалені породи скота
тощо [30, с. 173–175].
Предметом етнографічних спостережень
і студій дослідника стали також пов’язані зі
скотарством народні знання (ветеринарія та
метеорологія), вірування і тваринницькі куль-
ти, які, на його думку, мають відповідники в
етнокультурі материкових частин України –
батьківщині переселенців [30, с. 166–172].
Монографічна праця О. Бежковича про
українців-переселенців Семипалатинської гу-
бернії була й дотепер залишається єдиною у
своєму роді комплексною студією, яка подає
досить вичерпну інформацію про етнічну іс-
торію переселенців і їхні етнодемографічні ха-
рактеристики, про культурні взаємовпливи і
специфіку землеробства й тваринництва [16].
Тексти доповнюються ілюстративним матері-
алом і професійно виконаною автором картою
етнічного складу населення (із залученням да-
них Всесоюзного перепису населення 1926 р.).
Виняткова важливість і не втрачена акту-
альність цього дослідження для розуміння
етнічних та адаптаційних процесів, міжкуль-
турних взаємовпливів, для з’ясування долі
українців-переселенців у контексті згубного
впливу на них політики мовної асиміляції спо-
нукає перевидати його в Україні, удоступнив-
ши для зацікавленого читача.
Результатом наполегливих наукових сту-
дій О. Бежковичем агрокультури українців –
мешканців різних, часто досить віддалених,
регіонів СРСР – стала його фундаментальна
праця «Земледельческие орудия и труд укра-
инцев (ХVІІІ – первая половина ХХ в.)» 3,
яка нині зусиллями відомого етнолога й укра-
їніста В. Бабенка та колег Російського етно-
графічного музею (Петербург) передана до
друку в Уфі 4. Хоча О. Бежковичу за життя і
http://www.etnolog.org.ua
57
Архівні матеріали
О. Бежкович. Етнографічна карта.
Українці-переселенці Семипалатинської губернії
Ілюстративні матеріали О. Бежковича з господарсько-побутового укладу
українців-переселенців Семипалатинської губернії
http://www.etnolog.org.ua
58
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
Фотоматеріали О. Бежковича з господарсько-побутового укладу
естонців-переселенців Башкирії
Стерлітамацький кантон. 1930 р.
Складання колгоспного хліба в копни
Стерлітамацький кантон. 1930 р.
Доїння колгоспних корів
http://www.etnolog.org.ua
59
Архівні матеріали
не вдалося оприлюднити цю монографію, про-
те він зумів надрукувати в російських і укра-
їнських журнальних виданнях низку наукових
статей, які репрезентували різні аспекти цьо-
го ваговитого дослідження [напр., див.: 36;
37; 38 та ін.]. Незважаючи на те, що питання
землеробських занять і агротехніки українців
знайшли своє належне висвітлення в працях
вітчизняних учених (В. Горленка, І. Бойка,
О. Куницького, С. Павлюка та ін.), дослі-
дження О. Бежковича не втратило своєї акту-
альності, оскільки відрізняється від робіт зга-
даних авторів ширшою географією джерельної
бази, вводить до наукового обігу новий, зі-
браний автором у найвіддаленіших районах
фактаж. Як зауважує сам дослідник у «Вве-
дении» до монографії, джерелами його роботи
послуговували не тільки експедиційні записи,
зроблені ним у ті роки в 15 областях України
(Полтавській, Київській, Дніпропетровській,
Кіровоградській, Черкаській, Одеській, Рів-
ненській, Волинській, Львівській, Івано-
Франківській, Чернівецькій, Закарпатській,
Херсонській, Кримській, Миколаївській), але
й польові матеріали з агрокультури українців,
зафіксовані за межа ми України – у Брест-
ській, Гродненській областях Білоруської
РСР, Ростовській області та Краснодарському
краї РСФСР, а також у районах Башкирської
АРСР, Казахській, Киргизькій та Узбецькій
союзних республіках СРСР. О. Бежковичем
були вивчені етнографічні колекції, зокрема
знаряддя землеробства музеїв Києва, Льво-
ва, Одеси, Умані, Дніпропетровська, Полтави,
Сум, Чернівців, Закарпаття та Чернігова, а
також Державного музею етнографії народів
СРСР (Ленінград) і Музею народознавства
СРСР (Москва). Як зазначає сам автор, він
студіював землеробську культуру українців
«не тільки в республіканських межах УРСР,
а ширше – в етнічних межах», у давніше за-
селених українцями частинах земель Кубані,
Дону, Ставропілля, Воронезької, Курської
областей, Заволжя, Башкирії, Казахстану й
Киргизії, Сибіру та Далекого Сходу, Білорусії
[2, с. 20]. Це дозволило досліднику розкрити
еволюцію українських сільськогосподарських
знарядь праці в їх залежності від природно-
кліматичних умов, якості ґрунту та культурних
взаємовпливів.
У монографії автор дослідив широкий спектр
проблем агрокультури українців – від класифі-
кації орних знарядь і способів обробітку ґрунту,
опису посівів і знарядь боронування й догляду
за польовими культурами, збирання врожаю,
способів молотьби й зберігання насіння до пи-
тань впливу природно-кліматичних умов на
агропроцеси в різних регіонах, а також опису
повір’їв і обрядів, пов’язаних з агрокультурою.
Дослідник зробив крок уперед у висвітлен-
ні конструктивних характеристик українських
знарядь землеробства, ареалів поширення
різних їх типів; у створенні переконливих ти-
пологічних класифікацій орних знарядь та
розкритті міграцій етнічних спільнот, їхніх вза-
ємовпливів у сфері агрокультури. На прикладі
еволюції українського плуга ХVІІІ–ХІХ ст.
вчений доводить залежність і змінюваність
робочих частин плуга (леміша, чересла та по-
лиці) від ґрунтово-кліматичних умов, відтак
стверджує їх «функціональність», на відміну
від «нефункціональності» кістяка плуга.
Хоча О. Бежкович продемонстрував доб-
ру обізнаність з літературою питання і вміле
володіння порівняльно-історичним матеріа-
лом дослідників-попередників, просовуючи
вивчення агротехнік у глибину археологічних
культур, проте фактологічною основою праці і
засобом розкриття специфіки української на-
родної агрокультури в її зіставленні із земле-
робством інших народів є його особисті етно-
графічні спостереження й відомості. Вони
значно збагачують існуючу систему знань із
землеробства, завдяки новим авторським да-
ним посилюють аргументацію, а відповідно –
переконливість висновків праці.
О. Бежкович виявляв також різносторонній
інтерес до етнографії башкирів, зокрема до сис-
теми землеробства (землекористування, зна-
ряддя праці, посіви, збір урожаю, землеробські
обряди й культи) та специфіки тваринництва.
Особливо успішним у студіюванні етнографії
http://www.etnolog.org.ua
60
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
башкирської людності був період його наукової
діяльності в статусі співробітника Башкирсько-
го НДІ, коли вчений експедиційно досліджував
низку кантонів Башкирської АРСР. Не випад-
ково, що окрему тематичну групу досліджень
з агрокультури інститутського архіву О. Беж-
ковича складають розвідки з історії землероб-
ства і землеробських культів народів Башкирії:
«Этнические особенности земледелия народов
Башкирии», «О земледелии в Башкирии»,
«Этнические особенности выращивания и сбо-
ра урожая у народов Башкирии ХІХ – начало
ХХ ст.», «Земледельческие культы и обряды у
народов Башкирии», «Верования и обряды, свя-
занные с земледельческим культом у народов
Башкирии», «Материалы и исследования по эт-
нографии земледелия и животноводства Уфим-
ского кантона Башкирской АССР» (АНФРФ
ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 44, арк. 19–64; ф. 51,
од. зб. 45, арк. 1–6; ф. 51, од. зб. 46, арк. 1–62;
ф. 51, од. зб. 47, арк. 1–24; ф. 51, од. зб. 48,
арк. 1–22; ф. 51, од. зб. 62, арк. 1–46). Опу-
бліковані статті [напр., див.: 28; 32] та пред-
ставлені в Архіві ІМФЕ його рукописні розвід-
ки з рільництва різних етнічних груп Башкирії
були написані переважно на основі зафіксова-
них ним під час роботи Башкирської експедиції
в 1929–1930 роках агротехнічних відомостей і
фактів. Учасники експедиції під керівництвом
О. Бежковича 1929 року дослідили декілька
волостей Уфимського кантону і частину Усман-
галинської волості Там’ян-Катайського кантону,
що складало 27 населених пунктів. Збір матері-
алів експедиція проводила за заздалегідь роз-
робленим ученим планом стаціонарним мето-
дом. У 1930 році експедиція проїхала кількома
маршрутами й обстежила 40 колгоспів у Бир-
ському, Белебеївському, Стерлітамацькому та
Уфимському кантонах, унаслідок чого вдалося
зібрати унікальні матеріали з агротехніки баш-
кирів, росіян, татар, українців, марійців, чува-
шів та естонців. У своїх публікаціях О. Беж-
кович досліджує вплив нового природного
середовища на еволюцію і зміну знарядь праці,
привезених переселенцями – представниками
різних етнічних груп. Він уважно вивчив спе-
цифіку сівозміни, способи користування лука-
ми і розвитку тваринництва серед українців
Башкирії; розкрив особливості адаптаційних
практик у системі агрокультури, звернув увагу
на взаємозапозичення землеробських навичок
в етнічно змішаних поселеннях, вказав на по-
бутування в українців-переселенців типово ху-
торського землекористування й поселень, при-
таманних материковій Україні.
Учений був свідомий переважно наукового
й культурно-історичного значення зафіксо-
ваних ним даних, оскільки по аулах активно
впроваджувалася колективізація та механіза-
ція рільництва: «Все эти виды земледельчес-
кого труда и орудия, с помощью которых эти
работы выполнялись, представляют теперь
лишь культурно-исторический интерес, так
как относятся к последним годам длительного
периода ведения индивидуального (единолич-
ного) крестьянского хозяйства» [31, арк. 1].
Увагу вченого привернула також проблема
народних агрокультурних вірувань і уявлень,
збереження елементів давніх язичницьких
культів і обрядів у сільській повсякденності.
Серед переданих до Архіву ІМФЕ матеріалів
О. Бежковича – його наукова доповідь, у двох
варіантах, на вказану тематику, що складає
дві одиниці збереження (од. зб. 47; од. зб. 48)
машинописного й рукописного тексту. Ав-
тор зазначає, що їх основою є матеріал, який
було зібрано ним під час Башкирської експе-
диції 1929 року на східній частині колишнього
Уфимського кантону, стосується він «культів
і обрядів, пов’язаних з метеорологічною ма-
гією, і зокрема, магією викликання дощу»
[6, арк. 1]. Дослідник розкриває сутність об-
рядодій, спрямованих на викликання дощу
та запобігання пошесним хворобам у тварин
(колективні молебні; обрядові жертвоприне-
сення тварин (мончук) і колективні ритуальні
трапези біля річки; забивання осикових кілків
у могили «нечистих покійників»; обливання
криничною водою воріт; проходження тварин
і людей крізь «земляні ворота» тощо); а також
виявляє їх первісні домусульманські (язич-
ницькі) елементи та магічну природу. О. Беж-
http://www.etnolog.org.ua
61
Архівні матеріали
кович вказує на деякі світоглядні трансформа-
ції в місцевої людності й зауважує, що описані
магічні обрядодії не застосовуються в колек-
тивних господарствах, адже «за той чи інший
стан колгоспного врожаю селяни не несли
відповідальності, а тому традиційних заходів
культового порядку не вчиняли» [6, арк. 18].
Заслуговують на увагу й виконані до-
слідником цінні фотоілюстративні матеріа-
ли, замальовки, схеми і креслення, які лише
частково збереглися або були опубліковані.
Як показує список фотографій, зроблених у
Башкирії (АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 65,
арк. 1–5), вони візуалізують найширші сегмен-
ти господарського, побутового та соціального
життя місцевої людності і, як планував автор,
мають стати важливими документальними
свідченнями для його досліджень по Башкирії.
Зауважимо, що зафіксовані й проаналізо-
вані вченим матеріали розвитку землеробства в
Башкирії наприкінці 1920-х років разом з фото-
ілюстраціями є унікальним джерелом, яке фік-
сує рівень і стан агрокультури в різних народів
Башкирії цієї доби [див. також: 40, с. 77–91].
Щодо розвитку землеробства в українців-
переселенців, то висновки О. Бежковича слушно
резюмує Д. Чернієнко: «Українці-переселенці
прийшли на Південний Урал з випрацювани-
ми і високорозвинутими навичками <...> і ви-
соким, порівняно з іншими народами, рівнем
землеробства», який «істотно вплинув на інші
народи Башкирії, але водночас традиційний
устрій і побут самих українців змінювалися під
впливом місцевих умов» [40, с. 91].
У фонді О. Бежковича, переданому до Ар-
хіву ІМФЕ, зберігаються аналогічні машино-
писні й рукописні матеріали (у вигляді статей,
доповідей та монографій), які стосуються на-
родів Середньої Азії 5: монографія «Киргизы.
Этнографические особенности скотоводства и
земледелия», стаття «Земледельческие культы
и обряды у народов Средней Азии и необхо-
димость борьбы против них», доповідь «Ко-
чевое хозяйство киргизов» (АНФРФ ІМФЕ,
ф. 51, од. зб. 43, арк. 1–426; ф. 51, од. зб. 41,
арк. 1–45; ф. 51, од. зб. 42, арк. 1–9). Відо-
мо, що деяку частину зазначених праць ав-
тору вдалося опублікувати за життя. Це,
зокрема, його дослідження «Историко-
этнографические особенности киргизского
земледелия (у кн. «Хозяйство Средней Азии
и Казахстана». – М., 1977) та стаття під та-
кою самою назвою, опублікована 1973 року в
«Трудах института этнографии АН СССР»
(т. 98) у Ленінграді. Етнографічні розвідки
О. Бежковича («Киргизы. Кочевание», «Зим-
нее содержание скота у киргизов») були також
опубліковані німецькою мовою в Будапешті
[див.: 41, арк. 4–5].
Знаковою в науковому рукописному до-
робку О. Бежковича є його фундаментальна
комплексна монографія «Киргизы. Этногра-
фические особенности скотоводства и зем-
леделия» (обсягом 456 аркушів), передана
автором до Архіву ІМФЕ і датована ним
1956 роком. Як зазначає в передмові дослід-
ник, на збір матеріалів і підготовку праці він
витратив 20 років, здійснивши експедиції в
1928 році «в Чуйську, Сусамирську і частко-
во в Кочкорську долину»; «в 1940 р. на пів-
день Киргизії в Джалал-Абадську область».
Значний масив відомостей ним було зібрано
1947 року в різних спеціалізованих установах
Киргизької РСР під час спеціальної поїздки
до Фрунзе, а також використано записи екс-
педиції Державного музею етнографії народів
СРСР (у Джалал-Абадську й Тянь-Шанську
області в 1940–1947 рр. та в Іссиккульську й
Ошську області Киргизії в 1924 та 1925 рр.).
Непересічна наукова значимість рукопису
істотно завдячує залученню дослідником ши-
рокого порівняльного матеріалу з кочівниць-
кого господарства, побуту й культури казахів,
узбеків, таджиків та інших сусідніх кочівних
народів; врахуванню ним впливу на господар-
ську специфіку населення краю особливостей
його території та природи (гірський і високо-
гірний ландшафт), клімату (вертикальна зо-
нальність), історії і культурних зв’язків та за-
позичень і представленню цієї проблематики
у відповідних тематичних параграфах [23,
арк. 1–31].
http://www.etnolog.org.ua
62
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
У двох загального характеру частинах пра-
ці («Историко-этнографические особенности
животноводства» та «Историко-этнографичес-
кие особенности киргизского земледелия») 6,
що передують основним її розділам, дається
лаконічний опис структури і змістових аспектів
подальшого викладу матеріалу. Наприклад,
перелічуються такі тематичні блоки з теми
«тваринництво»: «история скотоводства, цели
разведения домашних животных и формы
использования их; виды и породы домашних
животных; замена одних пород другими; тер-
минология животноводства; клички домаш-
них животных; знаки собственности; условия
содержания животных зимой, весной, летом
и осенью; перекочевки; организация выпаса;
заготовка корма на зиму; способы доения; мо-
лочное хозяйство; сбор шерсти; обучение жи-
вотных ходить под седлом; народная метеоро-
логия и скотоводческие культы и обряды» [9,
арк. 1]. Учений високо оцінює соціоекономічну
роль скотарства в житті народу, слушно зазна-
чаючи, що «скотоводство послужило той ма-
териальной основой, на базе которой киргизы
оформились в народ, т. е. разрозненные роды
и племена были объединены в единое целое –
народ» [9, арк. 22].
Автором монографії було зібрано й систе-
матизовано рідкісні факти із царини народних
знань (ветеринарії й метеорології) киргизів.
Виділивши емпіричні й магічні засоби ліку-
вання тварин, дослідник докладно аналізує
способи та ефективність застосування ліків
рослинного, тваринного й мінерального похо-
дження, описує найпоширеніші хірургічні при-
йоми, вказує на профілактичну мету магічних
засобів. Зауважимо, що чимало з описаних
ним ветеринарних засобів і прийомів лікування
аналогічні тим, що в подібних випадках реко-
мендовані народною ветеринарією в Україні
(застосування солі, горілки, мідного купоросу,
гасу, а також лікування шляхом кровопускання;
проведення молебнів, освячення тварин, обку-
рювання й використання охоронних предметів,
прив’язування тваринам амулетів і дотримання
заборон тощо) [див.: 14, арк. 189–200].
Дослідник також описує метеорологічні
знання киргизів та їх застосування для успіш-
ного ведення скотарства, підкреслює існуван-
ня й роль народних метеорологів (есепчі та
джайчі), на специфіку цієї царини знань, де-
терміновану особливостями гірської природи,
клімату та скотарського способу господарства.
У висновковій частині праці автор слушно
резюмує, що «скотоводство было главным,
основным занятием народа, обеспечивающим
его не только продуктами питания, но и мате-
риалом для изготовления одежды, жилища,
домашней утвари, обеспечивало топливом и
служило средством передвижения; больше
того, весь быт, вся культура кочевников были
приспособлены к циклам кочевания, к потреб-
ностям скота и, наконец, на основе этого за-
нятия складывались мировоззрение, поэзия,
прикладное искусство и народная психоло-
гия» [10, арк. 1].
Щодо землеробства киргизів, то дослід-
ник справедливо вказує на його недостатню
наукову вивченість, а водночас на його хоча й
допоміжну, та все ж таки істотну значимість у
житті народу. На думку вченого, «киргизское
земледелие, существовавшее в условиях коче-
вого скотоводческого быта и представляющее
собой исключительно редкую форму агротех-
нического примитивизма, заслуживает особо-
го внимания».
О. Бежкович зауважує, що киргизьке земле-
робство розвивалося за умов кочового й напів-
кочового господарства та побуту, завдяки чому
воно набуло своїх особливостей і специфіки, які
чітко відокремлюють його від європейського
землеробства і зближують із землеробством
кочових і напівкочових народів Центральної та
Середньої Азії [10, ч. 2, арк. 1].
Одним з перших радянських етнологів уче-
ний поставив завдання вивчення в історич-
ній ретроспективі киргизького землеробства,
виокремивши в його розвитку два періоди:
єнисейський і тянь-шанський. Студіювання
археологічних колекцій та літописних відомос-
тей дозволили йому реконструювати характер
місцевого землеробства давніх киргизів, до-
http://www.etnolog.org.ua
63
Архівні матеріали
слідити знаряддя обробітку ґрунту, догляду
та збору й переробки зернових, простежити
їх еволюцію. О. Бежкович виявляє спільне та
відмінне в землеробстві киргизів і сусідніх на-
родів, вказує на позитивні зміни в цій галузі
впродовж новітніх часів (застосування нової
техніки, розширення асортименту рослин,
посівних площ, поява городництва й садів-
ництва). Дослідник торкнувся також питань,
пов’язаних з аграрними культами (Баба – Дей
канубово – покровитель землеробства), які в
киргизів, на його думку, побутували аж до ко-
лективізації; ідеться також про метеорологічну
землеробську магію (викликання дощу, магію
«громового каменю», приготування ритуаль-
них страв, обряди жертвоприношення богу
Бабадейкану тощо) [8, арк. 127–139].
Не вдаючись за браком місця до докладно-
го аналізу праці, зазначимо, що це одне з пер-
ших комплексних етнографічних досліджень
киргизької агрокультури й скотарства, вико-
нане на той час (наприкінці 50-х років минуло-
го століття) на справді ґрунтовній джерельній
базі власних польових відомостей і на високому
науковому рівні. Воно й нині не втратило свого
значення завдяки переконливій фактологічній
основі та залученню автором порівняльних да-
них з культури різних народів, у тому числі й
українців 7.
Порушену й частково висвітлену в згада-
ній монографії тему аграрних культів киргизів
О. Бежкович розгортає в спеціальному до-
слідженні [7]. Це – виконана на основі по-
рівняльних даних розвідка, що містить описи
найпоширеніших у Середній Азії обрядів і ві-
рувань, приурочених до головних періодів і ви-
дів робіт з вирощування хлібних рослин (оран-
ка, сіяння, жнива, молотьба тощо) 8. Обрядова
практика зводилася головно до приготування
ритуальної їжі для орачів (смажене просо,
змішане з айраном – кислим молоком; смаже-
не пшеничне зерно, млинці, смажений баран
тощо) і до жертвоприношень Дейканбова.
Серед поширених магічних заходів, описаних
автором, є також використання крові ритуаль-
ної жертовної тварини: «Киргизы <...> свежей
кровью от жертвенного животного “мазали
столб и весь молотильный инвентарь”, а так-
же брызгали кровью землю взятую из арыка,
из которого поливали посев, и положенную на
вершину вороха, тоже явления одного и того
же жетвоприношения непосредственно покро-
вителю земледелия» [7, арк. 19].
За спостереженнями О. Бежковича, по-
пулярними в середньоазійських народів були
колективні молитви; обкурювання димом;
виготовлення і вшанування в хаті господарів
ритуальної ляльки – кампирик (з віника, що
ним підмітали рештки зерна після обмоло-
ту); виконання обрядів «завершення жнив»,
викликання дощу, вітру тощо [7, арк. 8–10,
15–16, 25, 27, 30–34, 38–39, 42–43]. Усе
це, на думку дослідника, є свідченням давніх
анімістичних уявлень і вірувань тамтешньої
людності, котра одухотворювала навколишній
світ, у тому числі й важливе життєдайне дже-
рело – хлібні злаки та пов’язані з ними пред-
мети і природні явища.
На власних польових даних, що їх зібранав
О. Бежкович завдяки участі в численних експе-
диціях, він написав і опублікував змістовні до-
слідження про агрокультуру, скотарство й побут
киргизів, марійців, татар, башкирів, чувашів,
росіян, білорусів та інших народів Приуралля,
Середньої Азії і Кавказу (Землеустройство на
Кубани // Революция в деревне. – М., 1924. –
Вып. 1. – С. 120–188 (псевд. А. Бай); Кочев-
ники // Вокруг света. – Ленинград, 1929. –
№ 52. – С. 7–10), а також про трансформацію
в агротехніці за радянських часів та про специ-
фіку землеробства в колгоспних господарствах
згаданих народів (Коллективизация сельского
хозяйства на юге России. Экономический быт
сельскохозяйственных коммун «Красное зна-
мя», «Прямой путь», «Всемирная дружба» и
«Федоровская». – Ленинград, 1927).
Проблематиці землеробства, тваринниц-
тва та побуту присвячені й інші видрукува-
ні його розвідки та укладені ним альбоми
(Этнографические рисунки Вл. Плотникова
по быту казахов (1859–1862 гг.) // Совет-
сткая этнография. – 1953. – № 4. – С. 113–
http://www.etnolog.org.ua
64
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
119; Альбом земледельческих орудий народов
России – СССР (ХVІІІ – нач. ХХ в.) :
в 4 ч. – 1984), а також праці, опубліковані
ним німецькою мовою за кордоном (про ярма,
кочівництво та скотарство в киргизів тощо).
Широка наукова ерудованість і обізнаність
О. Бежковича з етнографією землеробства різ-
них народів в їх історичному розвитку дозво-
лила йому не лише написати ґрунтовні праці,
але й усвідомити доконечність і безпосередньо
долучитися до вирішення методичних проблем,
пов’язаних із землеробством та агротехнікою.
У переданому до ІМФЕ архіві О. Бежковича
є спеціальні його студії із цієї тематики, котрі,
безумовно, заслуговують на докладне вивчен-
ня [див.: 12; 5]. Ці дослідження, окремі з яких
О. Бежкович зумів опублікувати (К методике
агроэтнографических исследований // Совет-
ская этнография. – 1970. – № 5; До питання
про агроетнографічні дослідження // Народ-
на творчість та етнографія. – 1969. – № 3),
спрямовують увагу етнологів на потребу вироб-
лення спільних методичних підходів до агро-
етнографічних досліджень (узгодження питань
про типологічні класифікації різновидів орних
знарядь, про чітке хронологічне розмежування
знарядь, про необхідність врахування культурно-
історичного та етнічного факторів). Власні
емпіричні знання та досвід дозволили йому по-
ставити під сумнів пропаговані в ці роки мето-
дики Г. Громова та Ю. Новикова, спростувати
їхні помилкові погляди, що пояснювалися й від-
сутністю в них власних польових відомостей.
О. Бежкович критично оцінює їхні спроби залу-
чити до суто етнографічних студій агротехніку
промислового виробництва як предмет вивчен-
ня. Несприйняття дослідником підходу, за яким
етнографія нібито має вивчати «не тільки суто
народне, а й механізоване землеробство» [34,
с. 32], суголосне сучасним критеріям, згідно з
якими лише народна агрокультура є предметом
етнологічних студій.
О. Бежкович залишив також ґрунтовні до-
слідження (у вигляді опублікованих праць та
архівних матеріалів) з етнічної історії та етніч-
ного складу населення Краснодарського краю,
з питань територіального розселення народів
Середньої Азії, Кавказу і Приуралля. Інтерес
дослідника до проблем етнічно-територіаль-
ного розміщення народів колишнього СРСР
узасаднювався на глибокому усвідомленні
ним важливості об’єктивного висвітлення цьо-
го питання для реконструкції етнічної історії
народів і формування правдивих наукових
знань про їхнє минуле й сучасне: «Правильно
изученная этнография края, – писав науко-
вець, – имеет большое значение для исследо-
вания хозяйства, быта и культуры современ-
ного населения Кубани» [11]. Саме наукова
принциповість і справжня обізнаність зі ста-
тистичними даними з етнічної історії багатьох
народів спонукала вченого до написання ре-
цензій, статей і доповідей, у яких О. Бежко-
вич виступив як об’єктивний критик і експерт-
картограф, зробивши професійні й конструк-
тивні зауваження з приводу некоректностей
в опублікованих картах – «Карта народів
СРСР» і «Етнографічна карта Кавказу». Так,
вітаючи і схвально оцінюючи появу «Карти
народів СРСР», О. Бежкович підкреслює її
високе освітньо-пізнавальне значення, оскіль-
ки вона, представляючи 82 народи СРСР, дає
наочне уявлення «про питому вагу різних на-
родів Радянського Союзу щодо території, яку
вони зай мають» [13, с. 235–237].
Водночас дослідник загострює увагу на
очевидні недоліки карти, що виникли внаслі-
док ігнорування об’єктивних відомостей і кон-
кретних статистичних фактів. Не володіючи
даними статистики та етнографічними відо-
мостями щодо всіх народів і територій СРСР, а
відтак, не беручись аналізувати співвідношен-
ня чисельності людності і територій проживан-
ня всіх етнічних спільнот, дослідник зазначає,
що веде мову «лише про помилки картографу-
вання українців, які проживають на території
Росії, а частково і в інших союзних республі-
ках» [13, с. 236]. О. Бежкович оперує даними
перепису 1926 року, які ігнорувалися або ж не
помічалися іншими дослідниками, і фокусує
увагу на статистичних відомостях цього пере-
пису, згідно з якими українців в РСФСР було
http://www.etnolog.org.ua
65
Архівні матеріали
зареєстровано 7 873 331 чол., з котрих понад
3 млн проживало на території Північного Кав-
казу (головно в колишній Кубанській області).
Учений резюмує, що по всіх трьох округах ко-
лишньої Кубанської області в 1926 році спів-
відношення українців та росіян показує знач-
не кількісне переважання українців (57,1 %)
над росіянами (42,9 %) [22, арк. 5]. Подібні
дані зафіксовані і Всеросійським переписом
1920 року, відповідно до якого в Кубанській
окрузі мешкало 1 222 140 тис. чол. україн-
ців, що становило 55 % усього населення,
а росіян – 980 290 чол., що складало 44,13 %
населення [11, арк. 22]. «Українцям належить
центральна і західна (більша) частина окру-
ги – це так звані “чорноморці” – козаки ко-
лишнього “чорноморського війська”, – цитує
О. Бежкович текст праці «Північний Кавказ
після районування» (Ростов-на-Дону, 1925. –
Т. 2. – С. 178–179) про територіальне роз-
міщення українців Кубані.
Учений зіставляє статистичні дані згада-
них переписів з нанесеними на «Карту народів
СРСР» позначеннями етнографічних характе-
ристик територій і констатує їх невідповідність
реальності, що виникла внаслідок ігнорування
засадничих принципів застосування методу
етнографічного картографування. На відмі-
ну від представленої на карті етнографічної
панорами територіального розміщення наро-
дів, – зауважує автор, – «уся західна частина
Краснодарського краю повинна бути показана
заселеною українцями, а східна – змішаною
російсько-українською» [13, с. 236]. Зокрема,
неправильно, на думку вченого, відображене
кількісне представництво українців «в За-
донській частині Ростовської області, в Став-
ропольському краї, у колишній Воронезькій
губернії і в колишній Курській окрузі» [13,
с. 236]. Дослідник критично оцінює й відобра-
жене на карті представництво українців у Ка-
захстані, де їх нараховується 860 822 особи
і де вони складають більшість у багатьох ра-
йонах північної, північно-східної та північно-
західної частини цієї республіки: «У Семи-
палатинській області, на лівому березі Іртиша,
вище і нижче Усть-Кам’яногірська, українці
живуть майже суцільним масивом <...> з не-
величкими вкрапленнями росіян, а на карті
ці місця позначені зайнятими винятково ро-
сіянами» [13, с. 236]. Окрім даних перепису,
українську більшість у регіоні, як зазначає
вчений, фіксує й етнографічна література, під-
тверджують дані історії тощо.
О. Бежкович принципово ставить питан-
ня про необхідність удосконалення методики
етно графічного картографування, вказує на
доцільність поєднання в процесі створення
карт двох поширених методів – «методу етніч-
них територій» і «методу людності», акцентує
переваги умовної презентації даних на картах
за допомогою кольорового та цифрового по-
значень тощо [13, с. 237].
Помилки й картографічні некоректності
О. Бежкович виявляє і в «Етнографічній карті
Кавказу», рецензія вченого на яку містить за-
уваження про конкретні фактичні неточності,
що ведуть до викривлення картини реального
територіального розміщення українців і росіян
у різних регіонах СРСР, зокрема Чорномор’я і
Закубання – західної частини колишньої Ку-
банської області [39, с. 87–88].
Дослідник зауважує, що його критика сто-
сується лише тієї частини карти і позначених
на ній територій, які йому добре відомі з літе-
ратури, експедиційних відомостей і матеріалів
демографічного перепису 1926 року. Ідеться
про цілу територію «Чорноморської, Кубан-
ської, Майкопської, Армавірської і Саль-
ської округ, а також Адигейську автономну
область, Карачаєвську автономну область,
Шансузький та Черкеський національні ра-
йони», оскільки репрезентовані на карті дані
про етнічний склад населення цих територій
мають, з одного боку, великі розбіжності із
сучасною реальністю, а з другого, – невід-
повідності етнічному складу мешканців цієї
території [39, с. 86]. Учений називає десятки
великих населених пунктів із чисельністю на-
селення від 12 тис. до 18 тис. кожний, у яких
українці становлять від 80 % до 93 %, проте
на карті вони позначені як російські [39, с. 87].
http://www.etnolog.org.ua
66
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
Подібні помилки О. Бежкович фіксує і в ре-
гіонах, населених черкесами, карачаївцями та
осетинами. Виявлені некоректності, на думку
вченого, роблять цю карту «цілком непридат-
ною для будь-якої мети» [39, с. 86].
Дослідження української складової заселен-
ня й етнічного складу людності територій Пів-
нічного Кавказу та інших земель поза межами
адміністративних кордонів колишньої УРСР
посідають поважне місце в народознавчій спад-
щині О. Бежковича. Проте лише поодинокі
із цих студій ученому вдалося опублікувати,
зокрема, видрукувані у вигляді доповідей його
розвідки про історію заселення Кубані [27,
с. 25–44] та про етнічний склад населення
Краснодарського краю [22, с. 126–142]. Од-
нак вони були оприлюднені у вузькоспеціалі-
зованому виданні, не розрахованому на широку
читацьку аудиторію, тому й залишилися мало-
помітними навіть у науковому середовищі.
Викладені в цих доповідях статистичний
фактаж та авторські висновки про етнічно-
український характер західної частини Куба-
ні та інших заселених українською людністю
земель поза адміністративними кордонами
УРСР не були актуальними за часів політики
тотальної асиміляції та русифікації україн-
ської людності Північного Кавказу. Очевид-
но, О. Бежкович був свідомий цих негативних
тенденцій, але, прагнучи донести до україн-
ської громадськості правдиву інформацію про
українську етнічну більшість земель Західної
Кубані й динаміку етнічних процесів серед
мешканців цієї території на тлі упереджень і
зумисного викривлення співвідношення їх ет-
нічного складу російською наукою, дослідник
ретельно зібрав усі свої статті й розвідки і пе-
редав на збереження до спеціалізованого Ар-
хіву ІМФЕ НАН України.
Отже, домінантним у науковому доробку
О. Бежковича україністичним темам терито-
ріального розселення українців поза межами
УРСР та етнічного складу населення Куба-
ні присвячено чимало з наявних у його архі-
ві машинописних і рукописних робіт та їхніх
фрагментів: «История заселения Кубани»,
«К вопросу заселения Кубани и современный
этнический состав края», «Заселение Кубани
и современный этнический состав населения»,
«Современный этнический состав Краснодар-
ского края», «История казаков-украинцев на
Кубани», «Об истории казачества и в част-
ности об истории заселения Кубани», «Фа-
милии жителей станицы Нововеличковской,
бывшего Екатеринодарского отдела Кубан-
ской облас ти, теперь Новотитаровского райо-
на Краснодарского края, относящиеся к рубе-
жу ХІХ–ХХ вв.» та ін. (АНФРФ ІМФЕ,
ф. 51, од. зб. 30, арк. 1–22; ф. 51, од. зб. 31,
арк. 1–93; ф. 51, од. зб. 32, арк. 1–73; ф. 51,
од. зб. 33, арк. 1–86; ф. 51, од. зб. 35, арк. 1–4;
ф. 51, од. зб. 36, арк. 1–10; ф. 51, од. зб. 37,
арк. 1–27; ф. 51, од. зб. 38, арк. 1–10). Оскіль-
ки нині розпочато їх опублікування в народо-
знавчому часопису ІМФЕ – журналі «На-
родна творчість та етнологія», – то читач
матиме можливість ознайомитися з ними без-
посередньо. Ми ж звернемо увагу лише на
окремі принципово важливі аспекти цих студій
і підкреслимо, що О. Бежкович був одним з
небагатьох авторів радянських часів, котрий
не побоявся назвати справжні причини вра-
жаючого скорочення чисельності української
людності Кубані впродовж другої половини
1920-х – кінця 1950-х років: «Изменения в на-
циональном составе населения, – пише дослід-
ник, – чрезвычайно велики. Из большинства,
которое украинцы занимали в быв. Кубанской
области до конца 20-х годов текущего столе-
тия, они оказались в ничтожном меньшинстве
в 50-х годах. Когда начался процесс сокраще-
ния украинского населения, вероятно, более
или менее точно показала Всесоюзная пере-
пись населения 1939 г.» [21, арк. 9].
Опонуючи вкотре своїм сучасникам – ро-
сійським етнологам, які різкі зміни етнічного
складу населення пояснювали «поступовою
етнічною інтеграцією», О. Бежкович чітко
артикулює «фізичні» й «психологічні» фак-
тори цих змін, а також вказує на дефекти
переписів (реально ж ідеться про суспільно-
політичну замовну їх природу). Дослідник не-
http://www.etnolog.org.ua
67
Архівні матеріали
двозначно заявляє: «Физическим фактором
считаем, прежде всего, выселение с Кубани,
главным образом, казаков, которое началось
сейчас же по окончании гражданской войны.
В первую очередь была выселена антисоветски
настроенная военная и административная
интеллигенция, а затем казаки, пользовав-
шиеся влиянием в станицах. <...> Во много
раз значительнее было выселение кулаков и
подкулачников, в связи со сплошной коллек-
тивизацией сельского хозяйства. <...> Точное
количество выселенных сейчас трудно уста-
новить, т. к. материалы этих мероприятий не
публиковались. К этой же категории факторов
сокращения украинского населения относится
голод 1932–33 г. Смертность была так ве-
лика, что вымирали целые семьи [курсив
наш. – Г. С.], в результате чего в станицах пу-
стели усадьбы и кварталы. Население многих
станиц сократилось наполовину» [21, арк. 10].
Дослідник вдається до принципової легіти-
мізації в науковому дискурсі факту голоду на
Кубані і його страхітливих наслідків; водночас
він спростовує офіційно названі його причини,
заявивши, що «голод на Кубани возник не в
результате неурожая». Потрібно було мати
неабияку відвагу й високе сумління, щоб на-
писати в ті часи страшну правду про наслід-
ки голоду: «Во многих станицах умерло около
трети населения. Опустевшие [станицы. –
Г. С.] заселялись переселенцами, преимуще-
ственно из областей РСФСР. По анкетным
данным Комплексной экспедиции Института
этнографии АН СССР в станицу Платниров-
скую переселилось в советское время из южно-
русских областей – 60,8 %, из северных и
центрально-нечерноземных областей – 8,4, с
Урала и Сибири – 8,6, из других республик
Союза – 9,5 и с Украины – 12,7 %. <...> Из
Ставропольского края переселялись целыми
колхозами. Эти массовые переселения не-
сомненно сказались на этническом составе
края в пользу преобладания русского населе-
ния» [21, арк. 11–12].
Згубну роль щодо чисельності українців,
зазначає О. Бежкович, відіграла й упередже-
но організована кампанія перепису, унаслідок
чого було допущено безпрецедентні статис-
тичні спотворення етнічного складу населен-
ня: «Фактор неточного учета населения во
время Всесоюзной переписи 1959 г. сыграл ре-
шающую роль в получении дефектного пока-
зателя о численности украинского населения
в Краснодарском крае» [21, арк. 12]. Дослід-
ник дає розлогу довідку про етнонімічні тер-
мінологічні труднощі, з якими зіштовхнулося
українське населення: «Такая изменяемость
и неясность этнических терминов для насе-
ления Кубани, а также смешение областных
(этногеографических) и сословных терминов с
оскорбительными, поставили кубанских укра-
инцев весьма в затруднительное положение
при выборе термина-этнонима во время пере-
писи 1959 г.» [21, арк. 13].
Ґрунтовно й коректно з погляду сучас-
ної вітчизняної науки він розглядає розвиток
української етнонімії в історичному контексті,
вказує на грубі порушення, що допускалися
офіційною владою під час паспортизації та в
процесі перепису. Дослідник пише: «Не были
устранены грубейшие ошибки, допущенные во
время паспортизации населения края, которые
и сыграли плохую услугу переписи. Выдавая
паспорта, милиция, не спрашивая будущих
владельцев этих документов, в графе “нацио-
нальность” писала “русский”. Так одним рос-
черком пера Иванько, Петренко, Чуб, Трытяк
и прочие, с чисто украинскими фамилия-
ми и говорящие на украинском языке, были
превращены в “русских”. Таким простым пу-
тем было наполовину “ликвидировано” корен-
ное украинское население Кубани – казаки и
иногородние, жившие в станицах. Несмотря
на все это, мы читаем: “По данным Всесоюз-
ной переписи 1959 г., русскими назвали себя
89,4 % всего населения Краснодарского края,
украинцами – 3,9 %. А следовало бы напи-
сать: их назвали русскими”» [21, арк. 17].
Обстоюючи правду про етнічно україн-
ський профіль Кубані, дослідник залучає
дані антропонімії, збирає та укладає список
прізвищ мешканців станиці Нововеличків-
http://www.etnolog.org.ua
68
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
ської (колишньої Кубанської області, а на
час написання розвідки – Краснодарського
краю). Учений пише: «В целях доказательства
принадлежности жителей станицы Новове-
личковской быв. Екатеринодарского Отдела
(уезда) Кубанской области к украинскому
народу, мною составлен список фамилий. Из
этих фамилий видно, что они все украинские.
Этническая принадлежность жителей этой
станицы к украинскому народу доказывается
переписью 1926 г.» [25, арк. 1].
Список налічує 197 домінуючих суто укра-
їнських прізвищ більшості мешканців станиці
на межі ХІХ–ХХ ст. О. Бежкович на прик-
ладі конкретного селища показує демографічні
втрати Кубані в 1930-х роках: кількість насе-
лення станиці скоротилася вдвічі (з 14 000 –
на час перепису 1926 р. до 7 000 – на час напи-
сання статті). Він дає недвозначні й конкретні
пояснення цих разючих змін: «Такое резкое
уменьшение жителей произошло главным об-
разом в 1932/33 гг. Во время страшного голо-
да...» [25, арк. 1].
Обсяги статті не дозволяють ґрунтовніше
зупинитися на аналізі даних рукописів, зміст
яких для сучасної України є особливо актуаль-
ним, бо дає відповіді на питання, як, коли і
якими методами російська влада формувала
«русский мир» не лише на Сході України, але й
на Кубані. Безумовно, ці рукописи заслугову-
ють на спеціальне вивчення та опуб лікування.
Як зазначалося, наукова спадщина О. Беж-
ковича така тематично розмаїта, що кожен її
сегмент потребує окремого дослідження. У цій
оглядовій статті ми лише побіжно торкаємося
кожного з них, аби повніше відтворити науко-
вий портрет ученого. Відтак не можна оми-
нути увагою його опублікованих [29; 39] та
рукописних праць [3] із царини українського
народного мистецтва, зокрема настінного роз-
пису. Уже згадувалося, що дослідником до
Архіву ІМФЕ передано велике за обсягом
(133 с., зі вставками та доповненнями – 203 с.)
монографічне дослідження в машинописно-
му форматі про настінний розпис [24], дато-
ване 1956 роком. Робота виконана не стільки
як суто мистецтвознавча праця, а скоріше як
етно графічна 9, і написана переважно за публі-
каціями вчених – попередників з материкової
України. Хоча із цієї тематики нині в Україні
вже з’явилися спеціальні праці, проте дана моно-
графія може бути оприлюднена як пам’ятка
етнографічно-мистецтвознавчих досліджень
середини 50-х років ХХ ст.
Значний науковий інтерес мають також пе-
редані О. Бежковичем до Архіву ІМФЕ його
методичні розробки питань експедиційної ро-
боти [33] та історіографічні статті [4], важливі
з погляду вивчення історії етнологічної науки в
СРСР та національних республіках і регіонах.
Науковий доробок О. Бежковича дозво-
ляє належно поцінувати його практичні знан-
ня досвідченого музеолога, котрий залишив
конструктивні наукові розробки й розлогі
публікації, присвячені тематиці, структурі та
принципам створення експозицій; питанням
комплектування фондів різнопрофільних му-
зейних осередків [1; 17–20].
Побіжний огляд наукового архівного спад-
ку вченого і його опублікованих праць свід-
чить про помітну й недостатньо оцінену роль
О. Бежковича в розвитку етнології та украї-
ністики. Його доробок, поза сумнівом, є
яскравою сторінкою в загальній скарбниці гу-
манітаристики, який заслуговує на вивчення та
окреме самостійне видання.
1 Публікаційних матеріалів, присвячених біо-
графії та науковій діяльності О. Бежковича, є не-
багато. Серед них – як спеціальні розвідки, так
і загальнішого формату праці, у яких ідеться і
про науковий внесок ученого. Це, зокрема: Реше-
тов А. М. А. С. Бежкович – этнограф и музеевед //
Лавровский сборник : Материалы Среднеазиатско
Кавказских исследований : этнология, история,
ерхология, культурология, 2006–2007 : научное
издание. – С.Пб., 2007. – С. 271–275; Ашнин Ф. Д.,
Алпатов Б. М. «Дело славистов» : 30е годы. –
М., 1994; Бабенко В. Я. Украинцы Башкирской
ССР. – Уфа, 1992. – С. 9, 77, 95, 254, 257; Черни-
енко Д. А. Украинистика Южного Приуралья. –
Ижевск, 2013. – С. 75–91; Чумаченко В. К. Преди
словие // Бежкович А. С. Из песенного фольклора
http://www.etnolog.org.ua
69
Зразки українського стінопису, зафіксовані О. Бежковичем
http://www.etnolog.org.ua
70
http://www.etnolog.org.ua
71
http://www.etnolog.org.ua
72
Настінні розписи хат, зафіксовані О. Бежковичем
http://www.etnolog.org.ua
73
Архівні матеріали
станицы Нововеличковской / публ. и предисловие
В. К. Чумаченко // Культурная жизнь Юга Рос-
сии. – 2013. – № 3 (50). – С. 57–50; Довженок Г.
Невідома праця кореспондента Етнографічної ко-
місії НАН України // Народна творчість та етно-
графія. – 2000. – № 5–6. – С. 85–86.
2 Про експедиційну етнографічну діяльність
ученого свідчать також його опубліковані й
руко писні щоденники та наукові звіти, які, без-
умовно, як і фольклорні записи, заслуговують
на окреме вивчення (Бежкович А. Дневник для
этнографических работ в Кубанской области за
декабрь и январь месяцы 1923–24 г. – АНФРФ
ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 72, арк. 1–51; Бежкович А.
Материалы и исследования по этнографии земле-
делия и животноводства Уфимского кантона Баш-
кирской АССР. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 62,
арк. 1–46; Бежкович А. Предварительные ито-
ги этнографической экспедиции в Белоруссию
1957–1958 г.г. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 63,
арк. 1–15; Бежкович А. Маршрут Башкирской
этнографической экспедиции в 1929 и 1930 гг.,
метод работы, число участников и задачи отря-
дов. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 64, арк. 1–5; ін.).
3 Ця та кілька інших рукописних праць О. Беж-
ковича з агрокультури 1985 року були передані
родиною О. Бежковича відомому україністу з Уфи
В. Бабенку.
4 До підготовленої та переданої до друку зу-
силлями україністів Башкирії книги (перша час-
тина «Избранных трудов» О. Бежковича) ввійшло,
крім згаданої монографії, ще кілька рукописів до-
слідника, переданих його родиною В. Бабенку:
«Воловьи упряжки в Восточной Европе (ХVІІІ –
начало ХХ в.», «К истории происхождения сох»;
«Колесный транспорт у кочевников и славян Вос-
точной Европы с древнейших времен до ХV в.».
5 Оскільки про дослідження й участь О. Бежко-
вича в Казахстанській експедиції (Семипалатин-
ська обл.) ми вже згадували, то наразі йтиметься
лише про його студії з етнографії киргизів.
6 Праця має наскрізну нумерацію, зроблену
автором, але вона не є суцільною, бо не врахо-
вані деякі з наявних текстів. Є також автономна
нумерація текстів, виконана в розрізі параграфів
і розділів. Посилання в цій частині нашої статті
виконані саме за нею.
7 Праця включена до видавничої програми
ІМФЕ й готується до друку в повному обсязі,
оскільки згадані вище публікації про агрокульту-
ру киргизів є лише окремими фрагментами цієї
фундаментальної роботи.
8 У списку опублікованих праць О. Бежковича
ця розвідка відсутня, однак вона містить цікаві
спостереження автора і фактичні відомості з важ-
ливої етнографічної тематики, тому й заслуговує
на вивчення та опублікування.
9 Зміст її окреслює такі тематичні блоки:
«Хата – предмет росписи»; «Украинская настен-
ная роспись в прошлом»; «Настенная роспись в
советское время»; «Краски и способы выполнения
настенной росписи»; «Виды настенной росписи»;
«Орнамент настенной росписи и композиция мо-
тивов»; «Распространение настенной росписи и
происхождение ее»; «Перспективы развития на-
стенной росписи».
1. Бежкович А. Больше внимания музеям этно
графии. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 57, 4 арк.
2. Бежкович А. Введение // Бежкович А. Земле
дельческие орудия и труд украинцев (ХVІІІ –
первая половина ХХ вв.). – Уфа, 2015 (у друці).
3. Бежкович А. Виды и орнаменты настенной
росписи украинской хаты (ХІХ – первая половина
ХХ вв.) . – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 27, 46 арк.
4. Бежкович А. Дмитрий Константинович Зе-
ленин // Известия Всероссийского географческо-
го общества. – 1955. – Т. 87.
5. Бежкович А. Еще об агроэтнографических
исследованиях. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 56,
30 арк.
6. Бежкович А. Земледельческие культы и об-
ряды у народов Башкирии. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 47, 27 арк.
7. Бежкович А. Земледельческие культы и об-
ряды у народов Средней Азии и необходимость
борьбы с ними. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 41,
45 арк.
8. Бежкович А. Земледельческие культы, обря-
ды и поверья // Бежкович А. Киргизы. Этнографи-
ческие особенности скотоводства и земледелия. –
АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 43, 456 арк.
9. Бежкович А. Историкоэтнографические
особенности животноводства // Бежкович А. Кир-
гизы. Этнографические особенности скотовод
ства и земледелия. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 43, 456 арк.
10. Бежкович А. Историкоэтнографические
особенности киргизского земледелия // Бежко-
вич А. Киргизы. Этнографические особенности
скотоводства и земледелия. – АНФРФ ІМФЕ,
ф. 51, од. зб. 4, 456 арк.
11. Бежкович А. К вопросу заселения Кубани и
современный этнический состав края. – АНФРФ
ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 31, 93 арк.
http://www.etnolog.org.ua
74
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
12. Бежкович А. К методике этнографических
исследований земледелия. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 55, 64 арк.
13. Бежкович А. Карта народов СССР // Совет-
ская этнография. – 1953. – № 2.
14. Бежкович А. Народная ветеринария, ското-
водческие культы и поверья. – АНФРФ ІМФЕ, 51,
од. зб. 51, од. зб. 43, 456 арк.
15. Бежкович А. Об украинских селах и укра-
инцах [Виписки]. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 93,
12 арк.
16. Бежкович А. Общий очерк быта укра-
инцевпереселенцев Семипалатинского округа
КА ССР. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 1, од. зб. 292, 23 арк. +
27 арк. + 10 арк.
17. Бежкович А. Основные принципы посто-
рения экспозиции в этнографических музеях. –
АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 50, 66 арк.
18. Бежкович А. Пора навести порядок в
музеях Узбекистана. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 59, 5 арк.
19. Бежкович А. Проект. Размещение отделов
и народов в музее и распределение экспозици-
онной площади между ними в связи с перспек-
тивным планом Государственного музея этно
графии народов СССР. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 49, 4 арк.
20. Бежкович А. Сбор этнографических экспо-
натов и показ их. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 52,
4 арк.
21. Бежкович А. Современный этнический со-
став Краснодарского края. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 35, 4 арк.
22. Бежкович А. Современный этнический
состав населения Краснодарского края // Докла-
ды по этнографии. – Ленинград, 1967. – Вып. 5. –
С. 126–142.
23. Бежкович А. Территория и природа Кир-
гизии // Бежкович А. Киргизы. Этнографичес
кие особенности скотоводства и земледелия. –
АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 43, 456 арк.
24. Бежкович А. Украинская народная настен-
ная роспись. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 26,
203 арк.
25. Бежкович А. Фамилии жителей станицы
Нововеличковской, бывшего Екатеринодарского
отдела Кубанской области, теперь Новотитаров-
ского района Краснодарского края, относящие-
ся к рубежу ХІХ–ХХ вв. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 38, 10 арк.
26. Бежкович А. С. Земледелие украинцев
переселенцев южной части Семипалатинской
губернии // Украинцыпереселенцы Семипала-
тинской губернии / Материалы комиссии экспе-
диционных исследований. Вып. 16. – Ленинград,
1930. – С. 15–98.
27. Бежкович А. С. История заселения Куба-
ни // Доклады отделения этнографии. – Ленин
град, 1966. – Вып. 4. – Ч. 2. – С. 25–44.
28. Бежкович А. С. Краткий отчет об экспеди-
ционной работе Этнологического отряда Башкир-
ской экспедиции // Годовой отчет по экспедициям
АН ССР. – 1929.
29. Бежкович А. С. Настенная роспись укра-
инской хаты // Советская этнография. – 1954. –
№ 2. – С. 121–128.
30. Бежкович А. С. Скотоводческий быт укра-
инцевпереселенцев южной части Семипалатин-
ской губернии // Украинцыпереселенцы Семи-
палатинской губернии / Материалы комиссии
экспедиционных исследований. Вып. 16. – Ленин-
град, 1930. – С. 99–178.
31. Бежкович А. С. Этнические особенности
выращивания и сбора урожая у народов Башки-
рии (ХІХ – начало ХХ вв.). – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51,
од. зб. 46, 62 арк.
32. Бежкович А. С. Этнические особенности
земледелия у народов Башкирии // Археология и
этнография Башкирии. – 1973. – Вып. 5. – С. 61–93.
33. Бежкович О. [Начерки статті, присвячені
розвитку російської і радянської етнографії]. –
АНФРФ ІМФЕ, 51, од. зб. 68, 3 арк.
34. Бежкович О. До питання про агроетногра-
фічні дослідження // Народна творчість та етно
графія. – 1969. – № 3. – С. 27–32.
35. Бежкович О. С. Еволюція рільничого
начиння на Кубані // Науковий збірник Ленін-
градського Товариства дослідників української
історії, письменства та мови. – К., 1928. – Вип. 1. –
С. 93–103.
36. Бежкович О. С. Еволюція української
хлібо робської техніки в межиріччі Орелі і Сама-
ри (ХІХ – середина ХХ ст.) // Народна творчість та
етнографія. – 1966. – № 1. – С. 33–40.
37. Бежкович О. С. Кубанський плуг // Науко-
вий збірник Ленінградського товариства україн-
ської історії, письменства і мови. – К., 1930. –
С. 85–112.
38. Бежкович О. С. Український настінний
розпис // Народна творчість та етнографія. –
1957. – № 4. – С. 121–128.
39. Бішкович О. Рецензія на етнографічну кар-
ту Кавказу // Народна творчість та етнографія. –
2000. – № 5–6. – С. 87–88.
40. Черниенко Д. А. Украинистика Южного
Приуралья. – Ижевск, 2013.
41. Чернієнко Д. Список наукових і популяр-
них друкованих і рукописних робіт О. С. Бежко-
вича. – АНФРФ ІМФЕ, ф. 51, од. зб. 4, 9 арк.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201732 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T11:08:26Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Скрипник, Г. 2025-01-30T08:08:09Z 2025-01-30T08:08:09Z 2015 Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані / Г. Скрипник // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 53-74. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201732 39:7.072.2(470.62) Ім'я Опанаса Бежковича (1890-1977) та його науковий доробок і досі маловідомі в українській етнологічній науці, хоча перу вченого належать ґрунтовні монографії, статті та розвідки з україністики, зокрема з актуальних і нині проблем етнічної історії, етнонімії, етнічного картографування, етнодемографії й етнокультури українців та інших народів. Його творча спадщина, за підрахунками дослідників, нараховує 45 опублікованих та 25 неопублікованих наукових праць. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Архівні матеріали Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані Ethnological Studies by Opanas Bezhkovych, a Scholar from Kuban Article published earlier |
| spellingShingle | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані Скрипник, Г. Архівні матеріали |
| title | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані |
| title_alt | Ethnological Studies by Opanas Bezhkovych, a Scholar from Kuban |
| title_full | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані |
| title_fullStr | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані |
| title_full_unstemmed | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані |
| title_short | Народознавчі дослідження Опанаса Бежковича – вченого з Кубані |
| title_sort | народознавчі дослідження опанаса бежковича – вченого з кубані |
| topic | Архівні матеріали |
| topic_facet | Архівні матеріали |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201732 |
| work_keys_str_mv | AT skripnikg narodoznavčídoslídžennâopanasabežkovičavčenogozkubaní AT skripnikg ethnologicalstudiesbyopanasbezhkovychascholarfromkuban |