Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля)
У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування жіночого одягу на Поділлі в 60–90-х роках ХХ ст. Проаналізовано видове різноманіття вбрання молодих жінок, способи його виготовлення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду. В статье рассмотрены региональные особенно...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201735 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) / О. Воробєй // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 103-112. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859894801916231680 |
|---|---|
| author | Воробєй, О. |
| author_facet | Воробєй, О. |
| citation_txt | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) / О. Воробєй // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 103-112. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування жіночого одягу на Поділлі в 60–90-х роках ХХ ст. Проаналізовано видове різноманіття вбрання молодих жінок, способи його виготовлення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду.
В статье рассмотрены региональные особенности и бытование женской одежды на Подолье в 60–90-х годах ХХ в. Дан анализ видовому разнообразию одежды молодых женщин, способам её изготовления, а также текстильным материалам, характерным для этого периода.
The article deals with the regional peculiarities and conditions of the existence of women’s clothes existing on Podillia in the 1960s–1990s. There is an analysis of the diversity of the kinds of young women’s costumes, their production techniques, as well as the textiles typical of the period under study.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:54:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
103
Трибуна молодого дослідника
жІНОЧИЙ ОДЯГ 60–80‑х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
(за експедиційними матеріалами сіл Поділля)
Ольга Воробєй
УДК 391-055.2:316.334.55-053.6(477.43/.44)“196/199”
У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування жіночого одягу на Поділлі в 60–90-х роках
ХХ ст. Проаналізовано видове різноманіття вбрання молодих жінок, способи його виготовлення, а також текстиль-
ні матеріали, характерні для цього періоду.
Ключові слова: жіночий одяг, Поділля, модернізований одяг, мода, фасон, текстильні матеріали.
В статье рассмотрены региональные особенности и бытование женской одежды на Подолье в 60–90-х годах
ХХ в. Дан анализ видовому разнообразию одежды молодых женщин, способам её изготовления, а также текстиль-
ным материалам, характерным для этого периода.
Ключевые слова: женская одежда, Подолье, мода, фасон, текстильные материалы.
The article deals with the regional peculiarities and conditions of existence of women’s clothes existing on Podillia in the
1960s–1990s. There is an analysis of diversity of the kinds of young women’s costumes, their production techniques, as well as
the textiles typical of the period under study.
Keywords: clothes, Podillia, modernized garments.
У сучасній науці тема культури вбирання
та періодичних змін модних тенденцій зали-
шається вельми актуальною. На особливе ви-
вчення заслуговують буремні шістдесяті роки,
коли видовий асортимент одягу особливо уріз-
номанітнився.
Тоді як етнографи тільки-но розгортають
спеціальні регіональні дослідження з про-
блем побутування різних видів одягу в озна-
чений проміжок часу, мистецтвознавці дедалі
частіше порушують питання трансформації
традиційного строю. Зокрема, важливою є
розвідка М. Селівачова «Деякі аспекти сіль-
ської моди в Україні середини ХХ ст.», у
якій учений зазначає, що зміна сільського
костюма відбувалася протягом другої по-
ловини ХХ ст. в середньому кожні 7 років
і була співмірною з розвитком міської моди.
Як і у місті, на певні її трансформації впливає
сукупність закономірних і випадкових чин-
ників. Нові типи крою та орнаменту в селі є
часто забутими старими. На думку дослідни-
ка, специфікою сільської моди є стриманість,
«звичайність», локальний характер, непри-
http://www.etnolog.org.ua
104
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
йняття різких змін, багатошаровість і різно-
фактурність [2, с. 53–54, 56].
Знаковою також є робота мистецтвознавця
Н. Галкіної, що стосується одягу радянського
періоду. Насамперед авторка акцентує ува-
гу на вбранні пролетарської молоді: «Жінки,
пролетарська молодь носили сатинові косо-
воротки, переважно темних тонів, спідниці з
кашеміру, сатину або молескіну, овечі кожуш-
ки, суконні пальта, шкіряні куртки, чоботи або
черевики, кашкети-«ленінки», червоні хустки.
Одяг народу відзначався граничною просто-
тою, строгістю форм, суворою та виразною
кольоровою гаммою» [1, с. 161].
Визначальними є також студії дослідників
історії моди. Засібна, Т. Стриженова у праці
«З історії радянського костюма» проаналі-
зувала основні причини переходу від тради-
ційного вбрання до модернізованого одягу:
«Заперечуючи моду колишнього суспільства,
тим самим вони відкидали нефункціональ-
ність костюма з минулого, його оздоблювальні
принципи, далекі від вимог практичної доціль-
ності» [3, с. 21]. Між тим проникнення місь-
кого костюма до села потребує спеціального,
передусім польового, дослідження, що й було
зроблено нами на теренах Поділля.
Основою статті стали свідчення дев’яти
жінок віком від 50 до 80 років із сіл і селищ
Поділля, а саме: сс. Дубова, Токарівка Жме-
ринського району Вінницької області, сс. Ми-
галівці, Окладне Барського району Вінницької
області, с. Польова Лисіївка Калинівського
району Вінницької області, с. Суходіл Гусятин-
ського району Тернопільської області, с. Устя
та сел. Стара Ушиця Кам’янець-Подільського
району Хмельницької області. Усі інформант-
ки здобули середню, а дехто й вищу освіту,
упродовж життя виїжджали за межі свого
населеного пункту винятково на навчання чи
роботу. Через активну трудову міграцію (це
було характерно для Радянського Союзу) дех-
то з ренспондентів певний час проживав на
Півдні та Сході України, а також на території
Росії. Це, власне, пояснює наявність у їхній
мові великої кількості русизмів, що в цілому
не властиво мовленню корінних жителів По-
ділля. Задля достовірності свідчень проводи-
лось інтерв’ювання жінок, які в 60–90-х роках
ХХ ст. перебували у віці від 15 до 30 років.
Саме сільська молодь відіграла найвагомі-
шу роль у тому, що народний костюм від се-
редини 1960-х років почав різко змінюватись.
У той час придбати готовий одяг у селі було
майже неможливо, тому вбрання замовляли
переважно в спеціалізованих швейних май-
стернях, про що свідчать спогади інформантки
із сел. Стара Ушиця Кам’янець-Подільського
району Хмельницької області: «Плаття шили
всі в основному в майстернях, бо готового
одягу було мало. Хіба шо чоловічі костюми,
пальто – і то таке-во [пряме. – О. В.]. Навіть
верхній одяг і то більшість шили» (УВД). Ді-
тям шкільного віку вбрання виготовляли або
самі батьки, або також у майстернях, оскільки
купити, наприклад, шкільну форму на Поділлі
в 1960-х роках було доволі складно.
Дівчина в сатиновій сукні
з в’язаним накладним комірцем.
м. Бар Вінницької області, 1965 р.
Світлина з приватного архіву О. Воробєй
http://www.etnolog.org.ua
105
Трибуна молодого дослідника
Дедалі частіше з’являлося вбрання з різ-
номанітних текстильних матеріалів. Найпо-
ширенішими тканинами, з яких подолянки у
60–70-х роках ХХ ст. шили собі одяг, були
саржа, сатин, штапель, перкаль, креп-сатин,
креп-жоржет, крепдешин, кримплен, ситець,
лавсан, шерсть, шовк.
Помітно трансформувався в цей період
і модельний ряд. У гардеробі молодих жі-
нок з’явилися нові фасони спідниць, суконь,
у сільську моду ввійшли пальта, куртки,
в’язаний одяг тощо. Зокрема, на той час мо-
лодиці майже повністю відмовилися від дов-
гих так званих спідниць в підлогу. Носили
переважно спідниці довжиною нижче колін,
тоді як влітку, за словами респондентів, під
час відпочинку вдягали й короткі сукні з лег-
ких матеріалів: «Хіба шо літом, як відпочива-
ли, то такі могли бути коротші, і то не такі, як
зараз дітям шиють» (УВД). Старші жінки на
початку 1960-х років так само носили спід-
ниці, довжина яких сягала за коліна. Зафік-
совані свідчення підтверджують, що мода на
довгі спідниці повернулася в подільське село
наприкінці 1970-х років: «В сімдесятих пере-
йшли знов на такі довгі» (УВД).
Щодо фасонів, то в 60-х роках ХХ ст. дів-
чата захоплювалися «рясненькими» спідни-
цями. Особливо їх полюбляли молоді особи
худорлявої статури. Хоча й решта жінок не
відмовляли собі в спідницях зі «зборочками».
Широкі спідниці носили й у другій половині
60-х років ХХ ст. Зокрема, у цей час набу-
вають популярності спідниці-кльош та плі-
сировані, що підтверджують зібрані матеріа-
ли: «Плєсіровки дуже модні були або плаття
широченькі» (УВД). У моді були й спідниці-
гофре, або, як казали, «графіровки»: «Ті гра-
фіровки... вони були тоненькі такі, от як зара
купиш. Зара їх даже і не видно <...>. Ну як
їх робили, шо це вони так, як на пальчик? Це
ж одно коло одного графіровки ото були. По-
мните? І вони були шерстяні такі, ну, з теплого
матеріалу, вони були і тоньші, і ніколи вони,
ну, ті складки не розправлялись. І вона в нас
була... і голуба була, і вишньова <...>. Зби-
ралися в складки. Це вже в них зара тоже
ходять, но зара рідко, це вже було так, шо в
складочки, отак іде складочка коло складочки,
графіровочка називалися, графіровички. Бо в
мами ше вони сохранились в мої, графіровки.
Даже костюми такі були» (ВГС). Зі свідчень
респондентки із с. Дубова Жмеринського ра-
йону Вінницької області також з’ясовуємо, що
існувала особлива технологія догляду за таки-
ми спідницями: «А як її зберігали, то брали
капронову чулку, шо цей кінчик вдівався, то
взяв і юбку оце як склав, її такого склав, шо
вона тоже в кулачок, і її за кінець тримаєш, шо
вона тоже там, і вдів її, і зав’язав, і повішав. І
так вони зберігались» (ВГС).
Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х ро-
ків дівчата носили як спідниці, так сукні, дов-
жина яких сягала до колін. Здебільшого їх
одягали під поясок чи тоненький шкіряний ре-
Дівчата в ситцевих сукнях.
м. Бар Вінницької області, 1957 р.
Світлина з приватного архіву О. Воробєй
http://www.etnolog.org.ua
106
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
мінець, дістати який, за даними інформанток,
було непросто. Зазвичай їх купували на ринку
в с. Жванець Кам’янець-Подільського району,
а також у мм. Кам’янці-Подільському, Хотині
та в інших населених пунктах, де були спеціа-
лізовані магазини тканин та фурнітури: «Були
спідниці модні, під поясочки різноманітні,
ремінці, платячка тоже такі, шо під ремінець,
якшо ремінець можна було купити або десь
вже на заказ навіть. Знаєш, такі навіть були
міряють і відв’яжуть. У мене вже тоже був та-
кий ремінець, вже десь там» (УВД).
Починаючи з 1960-х років, улюбленим
вбранням дівчат стає сукня. Шиючи цей вид
одягу, використовували найрізноманітніші фа-
сони, матеріали й оздоблення. Зокрема, ново-
моднім явищем 60-х років ХХ ст. були кримп-
ленові сукні, у цьому нас переконують польові
матеріали: «В платтях вже... а вже як вчилася,
вже в шістдесят другому році, це вже в інсти-
туті вчилася, то вже тоді вже пішли кремплі-
нові плаття в моду, то в мене їх було нєсколько
штук. Такі вже були вони і до коліна, і нижче
коліна. І були в складку, і були розклиняні.
І було даже таке, шо... Ну воно дуже славно
було пошите» (ВГС).
У 1970-х роках увійшли в моду сукні но-
вого фасону – з ретельно пришитим стани-
ком і спідницею в три яруси, про що згадує
інформантка із сел. Стара Ушиця Кам’янець-
Подільського району: «Такі, ніби тут [від
станка. – О. В.] призібрані, потом другий
ярус [пришитий нище. – О. В.] трохи ше
ширше, [третій ярус. – О. В.] ше ширше»
(УВД). Рукава були або прямими, або при-
збираними на резинку, наприклад, одна з
опитаних респонденток свідчила: «На рези-
ночці, і тут такі шлярочки [зав’язки. – О. В.]
були, рукави [були. – О. В.] і короткі, і довгі»
(УВД). У святкових сукнях рукави призби-
рували у «фонарики». Наприкінці 70-х років
ХХ ст. побутував такий тип рукавів, як кі-
моно (широкого крою): «Тут зверхи робили
кімоно. А рукавчик тако як... Такий короткий
рукавчик і широкий – то називається кімо-
но» (БЗП).
У 1970-х роках дедалі популярнішим ставав
одяг з купонних тканин, про що довідує мося зі
спогадів інформантки: «[На тканині. – О. В.]
узор такий іде, ну, може бути такий, листоч-
ки тако чи трава. Навіть те, шо горошками, то
знизу горошки більші, дальше менші і менші.
Такі до верху ішли, це в сімдесяті роки таке.
Купонова одежа така була. Купонове плаття
модне таке було <...>. Шоб воно всьо було
ніби в один тон, але внизу – шоб одне, а сюди
всьо йде, ніби як узор змінюється» (УВД).
Хоча на початку 1970-х років більшість
жінок надавали перевагу сукням, блузки зі
спідницями також залишалися в тренді, зде-
більшого блузку носили заправленою в спід-
ницю. Блузки були прямого вільного крою,
без виточок, з круглим комірцем і, залежно
від сезону, з довгими чи короткими рукавами.
Наприкінці 1970-х років фасони блуз та су-
конь урізноманітнилися завдяки видовженим
лежачим комірцям, а також жабо, зокрема,
підтвердження цьому знаходимо в розповідях
респондентів: «Робили й зборочки, рюшички
всякі, хто шо вмів. Було дуже модне жабо, на-
зивалося таке. То шили... якшо вже плаття з
дорогої тканини, то шили його» (БЗП). До
того ж комірці та жабо в’язали гачком, робля-
чи їх накладними.
Окрім блузок, у моді були кофти-«гольфи»,
які шили на зразок простої блузки, тільки з
високим комірцем. На той час відповідний
різновид жіночого одягу виробляли й на тек-
стильних фабриках, їх можна було купити в ма-
газинах чи на великих ринках, що підтверджує
одна з опитаних: «Уже гольф купила. А такі
блузки, шо так, як зараз ш’ют, то тоді таких
блузок не було, такі, як зараз. Зараз є разні
фасони, ці кругом... і там всякі ці футболки,
тоді ше такого не було. А ми як поїхали в Із-
маїл, а там той толчок був, і це привозили всьо,
були красіві вєщі, і ці гольфи, і це всьо. То ті
гольфи і шилися, і куплялись» (ВГС). Носили
молоді жінки й кофти, які на той час були ще
дуже дорогими. Їх могли «дістати» лише ті, хто
мав знайомих у місті: «Купили мені кофту таку
вишньову, і на ній є така блискуча, як ниточка.
http://www.etnolog.org.ua
107
Трибуна молодого дослідника
То така вона була сорок дев’ять рублів, на то
время це було дорого» (ВГС).
У 1970-х роках ХХ ст. популярними були
жіночі костюми з трикотажу. Одяг з ткани-
ни цього типу був відносно не дорогим та ви-
різнявся особливим різноманіттям фасонів.
Нерідко трикотажні вироби привозили із-за
кордону, стосовно цього мешканка с. Дубова
Жмеринського району розповідала: «Я пом-
ню, я собі перед тим купила трикотажний кос-
тюм красівий. Красівий один, розовий, кофта
вже така, як кофта з пуговічками, і рукавчик...
а юбка отака була, юбка була тоже розова –
це як костюм, но юбка вже не була широка, це
вона була тоже так, ну, тоді така була мода,
шоб було вузьке. І шилися вже тоді. То ходи-
ли вже вище колін. Ну як? Я тоже так ходила
<...>. Ну, то тоді всі так ходили. Ну, це тільки
молодьож. Ну, по коліна [спідниця була. –
О. В.]. А потім ше один купила, тоже трико-
тажний костюм, тоже була юбочка вузенька, а
була до нього ше й жилєточка, і вона так гарно
була оброблена кругом і тут» (ВГС).
Наприкінці 60-х – на початку 70-х років
ХХ ст. піджаки шили довгими, а спідниці –
на 5 сантиметрів вище колін, що підтверджує
й розповідь однієї з респонденток: «Таківо
[до середини стегна. – О. В.] довгі піджаки,
тоже це шили на заказ, і спідниці аж сюда,
вище колін такі, короткі. То так різниця між
спідницею і піджаком була невелика» (УВД).
У другій половині 1970-х років місцеві крав-
чині («шевкині») шили приталені кримпленові
піджаки в комплекті зі спідницями прямого
вузького фасону або кльош.
На початку 70-х років ХХ ст. сільські дів-
чата почали носити кримпленові брюки. Саме
з цієї тканини шили й жіночі класичні костю-
ми, які складалися переважно з піджака та
спідниці, рідше – піджака та брюк. Брючні
костюми замовляли зазвичай у швейних май-
стернях, які спеціалізувалися на їх пошивці й
функціонували у великих селах та селищах.
Натомість у невеликих селах обов’язково
були жінки-надомниці, які займалися пошит-
тям одягу на замовлення. Варто зазначити,
що переважна більшість жіночого населення
ставилася до ношення брюк негативно. Оче-
видно, це пояснювалося тим, що такий ново-
модній вид одягу сприймався ними як чужий,
а отже – небезпечний. Припускаємо, початки
побоювання ґрунтуються на тому, що вбиран-
ня в чоловічі елементи одягу може накликати
біду на родину. Крім того, вважали, що жінка,
яка вдягла на себе чоловічий одяг, ставала на
час його носіння чоловіком, тобто ішла проти
Божої волі. Тому перевдягання в чоловічий
одяг (у цьому разі йдеться про брюки) у будні,
а не на свята, коли подібне «маскування» не
тільки допускалося, але й віталося, сприйма-
лося за великий гріх. Принагідно зазначимо,
що й тепер, на початку ХХІ ст., жінки стар-
шого віку все ще надають перевагу спідницям,
аргументуючи свій вибір тим, що брюки роб-
лять їх гладшими або не пасують.
Стосовно 70-х років ХХ ст., то в цей період
існували також певні причини, через які деякі
жінки відмовлялися від нових видів одягу. Як
свідчать наші записи, у селі громадська думка
була вельми вагомою, і саме негативної реакції
односельчан жінки боялися найбільше. Зокре-
ма, у с. Устя Кам’янець-Подільського району
щодо цього зазначали: «Та ви шо! Я й до сіх
пір штанів не ношу! От я не знаю. Якщо я ли-
шилася в тридцять три роки [вдовою. – О. В.],
і в мене лишилося дві дівчинки. І кавалєрів на-
одбой по всім магазіні, я – видне ліцо, та й не
дурна була, та й не погана була, вже не така,
як зара. То я стіснялася шапку вдіти. І штанів
стіснялася вдягнути. Бо я сама жила. Може,
вже як ше чоловік би був, і я б почала ті штани
і шапку носити» (БЗП).
Верхній одяг сільських дівчат та жінок у
60–70-х роках ХХ ст. майже нічим не відріз-
нявся від одягу городянок. Найпопулярнішим
вбранням в осінню пору року були болоньєві
плащі прямого крою. Зафіксовані дані також
свідчать, що саме в 1960-х роках з’явилися
куртки: «А з верхньої так само було, курточ-
ки такі, ну, як з матеріалу, з матеріалу курточ-
ки були, потом уже, я вже скажу, в магазіні
і з матеріалу, і балонєві курточки були <...>.
http://www.etnolog.org.ua
108
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
А так – то обично з матеріалу» (ПГІ). Взимку
носили штучні, а подекуди й цигейкові шуби,
пошиті максимально просто. У вжитку зали-
шалися й суконні пальта: «А тоді такі польта
були суконні, вони теплі були, товсті. От зи-
мою ходили» (ПГІ). Крім того, подолянкам
були до вподоби шинелеві пальта з цигейко-
вими або каракулевими лежачими комірцями:
«Даже коли я школу кінчала, появилися були
паліта [пальта. – О. В.], то був шістдесят сьо-
мий рік, я знаю, шо купили мені. І тридцять
п’ять рублів – то-то рускі були такі гроші –
купили пальто, було таке чорне, такими як-то
смужечками. То вже така була одежа, то вже
стільки було радості» (ВГС).
У 60–70-х роках ХХ ст. жінки, які зна-
ли кравецьку справу, були у великій пошані.
Тому багато дівчат прагнули навчитися само-
тужки моделювати одяг і шити вбрання для
себе та своєї родини. Викрійки й рекоменда-
ції щодо пошивки, як стверджують респон-
денти, брали переважно з журналу «Радян-
ська жінка»: «Там, де були моди. Це можна
старі журнали подивитися. В сімдесятих. Всі
ці роки. В «Радянський жінці» обов’язково
були такі ілюстровані [матеріали. – О. В.], де
готові показані – такий одяг, а потом були
вкладинки, де навіть розкройки цього всього
одягу були» (УВД).
У 1970-х роках особливо цінувалося вмін-
ня в’язати, оскільки готового вбрання на той
час було недостатньо, більше того, купити в
магазинах в’язані речі було взагалі неможли-
во. Тож жінка, яка мала такі навички, могла
виготовити собі оригінальний авторський
виріб, який був лише в її гардеробі, й, звіс-
но ж, вирізнявся серед інших. Власне, через
це в’язаний одяг набуває неабиякої популяр-
ності. Спеціальні рекомендації та поради з
моделювання таких речей публікували в що-
тижневих брошурах, що підтверджують спо-
гади респондента: «Брошурки були навіть
інколи такі для в’язання. То різні брошурки
про в’язання, а тоді в студентські роки пона-
вчалися в’язати і по книжці, вже потом собі
вдосконалювалися» (УВД). Дівчата в’язали
переважно мохерові берети, капелюхи, шкар-
петки, короткі шарфи. Наприкінці 1970-х ро-
ків захоплювалися плетінням комплектів,
що складалися з головного убору та шарфа.
Водночас поширилася тенденція носити дов-
гий шарф поверх пальта, що підтверджують
зафіксовані матеріали: «То були вже довгі
шарфи, в’язані, і такого самого кольору шап-
ка. Це чіпляли [на. – О. В.] таке пальто той
шарф. Ну мода мінялася» (УВД).
Асортимент в’язаного одягу розширив-
ся за рахунок кардиганів, піджаків, кофт, що
підтверджують зафіксовані свідчення: «Да
[були. – О. В.] такі, ніби як піджачки такі.
Я знаю такий собі вив’язала, отакої довжини,
такий собі – де ж, не було в магазині, не про-
давалося. Тут на пугвічках, тут з отворотіка-
ми таке, під поясочок, та кофточка була така»
(УВД).
Особливо популярним був також в’язаний
одяг з ангорської шерсті. Для його виготов-
лення дехто з селян у своєму господарстві спе-
ціально розводив кролів довгошерстих порід.
Наприклад, у с. Токарівка Жмеринського ра-
йону інформантка розповіла: «Вже ми тако ро-
били, в’язали всьо. Тоді мода дуже була з ко-
ролів [кролячої шерсті. – О. В.] в’язати шапки,
косинки, носки. Всьо з цего. Шо хоч. Королі
спеціально тримали. Така шерсть довга була.
І ми вже скубали їх. І баба моя мені пряла їх,
бо я не вміла прясти, баба на веретені пряла,
а я в’язала. З королів в’язали. Тоді дуже мода
пішла була» (ІНЗ).
У 60-х роках ХХ ст. в масовому народно-
му вжитку вже були панчохи з капрону, ней-
лону, зокрема, жителька с. Польова Лисіїв-
ка Калинівського району Вінницької області
згадує: «Були чулки, називалися тоді ці чул-
ки капронові. Такі були спочатку із... ну, як
сказати, ну, як кружочок такий ззаді був, шо
треба було слідкувати, шоб рівно він там був.
З чорною п’яткою були. А потом появилися
вже такі в сєточку. Якісь, ну, то вони були
дорогі, хто міг купити, то купляв» (КГВ).
Побутували в той період і звичайні трико-
тажні панчохи, що фіксувалися за допомогою
http://www.etnolog.org.ua
109
Трибуна молодого дослідника
шнурків, резинок або поясів з пластмасовими
защіпками. Хоча зовні вони виглядали не так
естетично, як капронові, проте були значно
тепліші, через що жінки віддавали їм перева-
гу взимку. На Поділлі такі панчохи називали
«фендіперсовими»: «Були ше фендіперсові
чулки. Це тіпа простих чулок... Вони простою
ниткою були зроблені, ніби тепліщі. І резін-
ки, а нє то шнурок туто [на нозі. – О. В.].
Зав’язала, шоби не спадало, – і таке було»
(КГВ). Наприкінці 60-х – на початку 70-х
років ХХ ст. з’явилися колготки, які особли-
во вподобалися молодим жінкам.
Потрібно зазначити, що період початку
60-х – середини 70-х років ХХ ст., порівня-
но з повоєнними роками, характеризується
втратою контролю старшого покоління над
манерою вдягатися молодших за віком членів
родини. Дівчата перестали носити традиційні
сорочки, як пояснювали, через їх незручність:
«Тако мама пошила мені сорочку, я вбралася,
а воно тако стоїть на мені, як мішок. А тут у
мене є якесь сітцеве плаття. Я прийшла, тако
скинула через голову в кропиву ту сорочку,
вбралась [у. – О. В.] то плаття, на голе тіло,
і побігла. Мама казала, шо вберися в сороч-
ку, бо люди скажуть, шо ти гола, а я відповіла:
“Хай шо хто хоче каже, я в тій сорочці ходити
не буду...”» (КГІ). Понад те, дівчата почали
дедалі частіше захоплюватися короткими спід-
ницями (довжиною на п’ять сантиметрів вище
колін), молодь вже не тільки не прислухалася
до повчальних рекомендацій старших жінок,
але й рішуче відмовлялася їх виконувати: «Нє,
не прислухалися. Вони ж [дорослі. – О. В.].
Казали, шо не можна, шо чуть довше треба.
Ми тако чуть слухалися, а потом всерівно мог-
ли піти, і на другий день то плаття... пішла, на-
зад підрубила собі – ще вище його зробила.
Пошила плаття такої довжини і пішла десь
на весілля, бабушка каже: “Шо це? Плаття?
Це чого ти в такому «довгому» ходиш?”. При-
йшла я додому, це плаття закочую і роблю його
таке – ше зовсім коротке» (УВД).
Додамо, що саме з середини 1960-х років
дівчата, незважаючи на думку старшого по-
коління, нерідко віддавали перевагу коротким
стрижкам, зокрема, це підтверджують зафік-
совані спогади жительки с. Мигалівці Бар-
ського району Вінницької області: «Ми вже
собі самі рішали. Рішали, чи нам підстригати-
ся, чи не підстригатися. Вже як нам нравилося,
так ми собі й ходили» (ПГІ).
Наприкінці 1960-х – упродовж 1970-х ро-
ків, коли одяг у місті вже не був таким дефі-
цитним явищем, як у повоєнні роки, і кошту-
вав відносно недорого, мешканці подільських
сіл все ще мусили його «діставати», про що
зазначає інформантка з Тернопільщини: «А в
шістдесятих роках, як з’явився той крам, то він
не дорогий був, тако можна було його купити.
Але тако: як привезуть шось у той магазин, то
спершу собі голова колгоспу, голова сільради,
то свому стрийному, вуйному – тій всьо, тій
нема. Простому люду вже ніц не лишилося!»
(КНІ). Особливо полюбляли молоді жінки ім-
портний одяг та взуття. Для того, щоб купити
якісне вбрання, воно вирізнялося передусім
новомодніми фасонами, яскравими кольорами,
потрібно було їхати до міста, вистоювати до-
вжелезні черги, шукати можливість придбати
його через знайомих. Крім того, наприкінці
1960-х – на початку 1970-х років, коли одяг
з’явився на прилавках магазинів, його можна
було оформити «в розсрочку». Відповідний
спосіб покупки користувався популярністю,
адже в умовах безгрошів’я він був особливо
вигідним, про що згадує одна з інформанток:
«І була тоді одежа, і сравнітєльно, но так, як
зараз, то було воно не дорого. А в мене грошей
не було, я ж приїхала тільки, бо їздила вчити-
ся, то взяла в кредіт. Тоді можна було. Такі ла-
кові туфлі були тоді чехословацькі, сорок п’ять
рублів тоді стояло тако. Вони мені так понра-
вились, вони мені так до ноги підійшли, вони
коричневі були. І я пішла, ну, вдома не могла
спати, так мені їх хтілося. І я то взяла пішла
на другий день, взяла той зелений костюм,
взяла пальто, взяла ці лакові туфлі, заплатила
там зовсім мало тоді зразу, а потім за рік я ви-
платила оце. Я шось два рази той крєдіт так
брала. Прямо дуже вигідно получалося. Тако
http://www.etnolog.org.ua
110
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
то ти потроху ті гроші платив, але вже вєщі ти
мав, а вєщі були тоді дуже хароші» (ВГС).
Для сільської громади поява нових ви-
дів одягу не могла залишитися непоміченою.
Фіксуємо випадки, коли дівчину, яка мала
дорожчий від решти своїх молодих односель-
чанок одяг, могли обмовляти, про неї пере-
шіптувалися позаочі, заздрили: «То ше каза-
ли, шо, ну, хто тако по селу шептався: “А ким
в тебе батько робе?” Бо така одежа була, ну,
сравнітєльно дорога на то врємя» (ВГС). А
втім, наявність дешевого чи дорогого одя-
гу на відносини всередині громади суттєво
не впливала. Загалом між селянами не було
заведено «виставлятися» та «хвастуватися»
власним вбранням: «Ну, і так, шо хтось хо-
див краще, шо хтось ходив гірше, таке врємя
було, шо люди одно перед одним, ну, не ви-
ставлялися» (ВГС).
Важливим елементом народного костюму
було взуття. Основним критерієм під час вибо-
ру була його зручність. У досліджуваний пері-
од подолянки носили мешти, парусинові туфлі,
черевики та чоботи. Жінки надавали перевагу
взуттю на низьких підборах.
Аналіз польового матеріалу щодо побуту-
вання окремих елементів одягу в подільських
селах у 80–90-х роках ХХ ст. засвідчив, що
відмінність між вбранням 1960–1970-х ро-
ків та 1980–1990-х років була майже непо-
мітною. Примітно, що в цей період з’явилися
нові фасони одягу, наприклад, спідниці-олів-
ці: «Такі ті спіднички, шо вони були каранда-
шами, [вузькі. – О. В.] спіднички шилися...»
(КАІ). У 1990-х роках, як і наприкінці 1970-х,
популярними були максі-спідниці, що вкотре
вказує на певну циклічність в моді: «Тоді вже
до дев’яностих років вже пішли довгі, довгі
багато носили, дев’яносто шостий, дев’яносто
пятий, багато носили. До п’ят вже багато но-
сили, довгі» (КАІ).
У 1980-х роках у моду ввійшли в’язані са-
рафани, що їх зазвичай одягали в комплекті з
класичними блузами. Це підтверджують екс-
педиційні матеріали, зібрані у с. Окладне Бар-
ського району Вінницької області: «Дуже мода
була в вісімдесят третьому році на в’язані сара-
фани. Дуже мода була, бо я знаю, бо я на фо-
тографії є в ньому з свою дочкою, я в цьому са-
рафані, то я дуже любила його, да. Це блузки і
сарафани дуже носили тоді, то-то в’язані. Така
в’язка, дуже в’язка йшла. Ходили люди в сара-
фанах. Дуже багато носили. Це восмедесятий,
восємдесят шостий там і восємдесят сьомий.
Це такі вони йшли ті сарафани» (КАІ).
У гардеробі молодих жінок також були са-
рафани вільного прямого крою з врізними чи
накладними кишенями. Шили їх з напівшер-
стяних тканин, наприклад, лавсану. Приміт-
но, що одяг, виготовлений з такого матеріалу,
не мнеться. Традиційно шиті сарафани подіб-
ного фасону, як і в’язані, носили з блузами
класичного стилю, що відображує розповідь
однієї з респонденток: «Вони йшли тако, я
тоді так покажу, як я їх тоді шила. Вони були
обикновєнні сарафани, як ти вже там хотіла
замовити, чи він так ішов, чи він уже як ква-
дратний йшов такий уже собі виріз. А далі
він, цей сарафан, іде, як трошки тако собі тут
виточки ідуть, тут ідуть обізатєльно карма-
ни прорізні. Обізатєльно тоді були кармани,
тільки з карманами шили. Тут іде поясочок, я
так ше помню сюда тако поясочок вшивався,
но він цей сарафан і не був притальоний, но
й неширокий. А довжина отакаво, за коліно
така йшла, тільки така тоді була. Це такі були
сарафани в таких роках, бо я знаю, в мене мала
тоді була така маленька» (КАІ). Водночас на-
були популярності кофти з вільними рукавами
фасону «летюча миша»: «А тоді робили ше ці
блузки такі, з літучою мишою такі. Рукав та-
кий не відрізний, а такий прямий, і така літуча
миш шла. Це такі рукава робили. Оце ше такі
рукава робили» (КАІ).
Стосовно деформацій, що відбулися з верх-
нім одягом, то до суконних пальт, вельми по-
пулярних у 1960–1970-х роках, додалися ка-
шемірові. Певні трансформації простежуються
і в оздобленні, зокрема, коміри з каракуля,
овчини, характерні для 70–80-х років ХХ ст.,
доповнили коміри з песця, норки та чорнобур-
ки: «Пальта шили з цього ж сукна, воно було і
http://www.etnolog.org.ua
111
Трибуна молодого дослідника
було... як там його... кашемір, кашемір, кашеміри
в дев’яності роки пішли. Пальта були притальо-
ні, бо були свободні в сімдесятих роках. Потом
вони, вже в вісімдесятих, стали йти притальоні.
Тут назаді робилася така, як подрєзка, і звід-
си – як складочки йшли. Більшу часть пальта
йшли пишні. Пишні пальта були, це зара вони
йдуть, шо таке, як вузьке, а тоді вони йшли
більш такі. Воротніки до них тоді йшли, дуже
мода була на воротніки, шоб були пісєц і чорно-
бурка. Пісєц, чорнобурка і норка» (КАІ). Проте
наголосимо, що нові види одягу в селі були до-
ступні не всім. Більшість селян і далі одягалися
максимально просто, використовуючи у своєму
гардеробі насамперед практичні речі. Зокрема,
буденним одягом часто слугували старі куфай-
ки, спідниці, блузки тощо. Представники сіль-
ської інтелігенції (голови сільрад, учителі, ліка-
рі, кравчині, ветеринари та ін.) носила дорожче
вбрання.
Дедалі популярнішим ставав джинсовий
одяг, який почали носити ще в 70-х років
ХХ ст., проте сама тканина – джинс – була
в дефіциті. Той, кому вдавалося купити цей
крам, був власником рідкісного й престижного
вбрання, що простежується з розповіді однієї
з респонденток: «Джінсів тоді не було. Джінсу
дуже довго не було, дуже довго, бо нам при-
везли джінсову ткань, я пошила собі джінси,
а малій плащ пошила, то це було дуже диви-
на тако, в вісімдесят третьому році. Бо мала в
мене, їй було три рочки, я дуже гарний джінсо-
вий плащ їй була пошила. Тоді джінсу не було
абсолютно. Привіз хтось кусочок джінсу, то
ми з його пошили. А потом уже началось: вже
німці до нас приїхали, шось робили, начали
вже звідкись вести, і вже потрошки начало по-
являтись» (КАІ).
Демісезонним верхнім жіночим одягом
були болоньєві плащі. Характерно, що крій
дівочих плащів, порівняно з 60-ми роками
ХХ ст., ускладнився. У 1980-х роках най-
більш поширеними були плащі «з підрізами»
та «на кокетці», з однією чи декількома склад-
ками – шліцами – на спині. Тоді як наприкін-
ці 1980-х – на початку 1990-х років популяр-
ним жіночим головним убором у міжсезоння
стає кашеміровий берет: «Потом уже пішли
бєрєти. Бєрєти пішли вже... десь в дев’яностих
роках бєрєти пішли. Я до цих пір того бєрєта
маю і ше деколи ношу» (КАІ).
Узагальнюючи викладений матеріал, мож-
на стверджувати, що на Поділлі жіночий одяг
60–70-х років ХХ ст. вже відрізнявся від одя-
гу повоєнного. Зокрема, з’явилися нові типи
тканин, як-от: ситець, сатин, лавсан, кримплен,
креп-дешин, креп-жоржет та ін. Помітно уріз-
номанітнився асортимент виробів і за рахунок
розширення їх модельного ряду. У моду ввій-
шли в’язані речі, що їх цінували за оригіналь-
ність. Оскільки придбати готовий одяг було
непросто, у містах, селах та селищах функціо-
нували швейні майстерні, працювали жінки-мо-
дистки. Міська мода доволі швидко поширюва-
лася в сільській місцевості і періодично (кожні
два-три роки) змінювалася. Як наслідок, у
гардеробі селянок дедалі частіше з’являвся ім-
портний одяг, що його часто купували в кредит.
У період 60–70-х років ХХ ст. прослідковуємо
чітку розбіжність між вбранням старших жінок
і бідних селянок, які все ще носили традиційний
одяг, та молодих людей, які порівняно частіше
мали можливість виїздити для купівлі одягу у
міста. Інколи це викликало невеликі конфлікти,
пересуди, заздрощі та обмовляння.
Певні трансформації відбулися в жіночо-
му вбранні й у 80-х роках ХХ ст. З’явилися
нові моделі спідниць, наприклад, спідниця-
олівець. До класичних блуз додалися кофти
з так званими рукавами летюча миша. Акту-
альними були й напівшерстяні сарафани, що їх
носили жінки в поєднанні з консервативними
блузами. Дещо урізноманітнився верхній одяг.
Отже, на основі виявлених в подільських
селах явищ прослідковуємо певну циклічність
моди. Водночас аналіз видового різноманіття
жіночого вбрання, способів його виготовлення
й текстильних матеріалів засвідчив, що одяг у
досліджуваний період був маркером соціаль-
ного розшарування, на це вказують розбіж-
ності у строях простих селянок і представниць
сільської інтелігенції.
http://www.etnolog.org.ua
112
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 2/2015
1. Галкіна Н. Одяг / Н. Галкіна // Нариси з істо-
рії українського декоративноприкладного мис-
тецтва. – Л. : Видавництво Львівського універси-
тету, 1969. – С. 161–167.
2. Селівачов М. Р. Деякі аспекти сільської моди
в Україні середини ХХ ст. // Народний костюм як
виразник національної ідентичності : зб. наук.
праць. Всеукр. наукпрактич. конференції / [ред.
М. Селівачова]. – К. : ХіХ, 2008. – С. 53–57.
3. Стриженова Т. К. Из истории советского
костюма / Татьяна Константиновна Стрижено-
ва. – М. : Советский художник, 1972. – 121 с.
БЗП – Борщегівська Зінаїда Павлівна, 1937 р. н.
Записала О. Воробєй 26 липня 2014 р. в с. Устя
Кам’янецьПодільського рну Хмельницької обл.
ВГС – Волошина Ганна Семенівна, 1950 р. н.
Записала О. Воробєй 5 серпня 2014 р. в с. Дубова
Жмеринського рну Вінницької обл.
КАІ – Килиминська Анна Іванівна, 1959 р. н.
Записала О. Воробєй 19 вересня 2014 р. в с. Оклад-
не Барського рну Вінницької обл.
КГВ – Козловська Галина Вікентіївна, 1934 р. н.
Записала О. Воробєй 6 серпня 2014 р. в с. Польова
Лисіївка Калинівського рну Вінницької обл.
КГІ – Кузмінська Галина Іванівна, 1942 р. н.
Записала О. Воробєй 2 серпня 2014 р. в с. Токарів-
ка Жмеринського рну Вінницької обл.
КНІ – Калиновська Надія Іванівна, 1943 р. н.
Записала О. Воробєй 7 вересня 2014 р. в с. Сухо-
діл Гусятинського рну Тернопільської обл.
ІНЗ – Ільчишена Надія Захарівна, 1948 р. н. За-
писала О. Воробєй 2 серпня 2014 р. в с. Токарівка
Жмеринського рну Вінницької обл.
ПГІ – Печенюк Галина Іванівна, 1944 р. н. За-
писала О. Воробєй 7 серпня 2014 р. в с. Мигалівці
Барського рну Вінницької обл.
УВД – Уланець Валентина Данилівна,
1955 р. н. Записала О. Воробєй 27 липня 2014 р.
в с. Стара Ушиця Кам’янецьПодільського рну
Хмельницької обл.
Список інформантів
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201735 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:54:18Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Воробєй, О. 2025-01-30T08:10:57Z 2025-01-30T08:10:57Z 2015 Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) / О. Воробєй // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 2. — С. 103-112. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201735 391-055.2:316.334.55-053.6(477.43/.44)“196/199” У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування жіночого одягу на Поділлі в 60–90-х роках ХХ ст. Проаналізовано видове різноманіття вбрання молодих жінок, способи його виготовлення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду. В статье рассмотрены региональные особенности и бытование женской одежды на Подолье в 60–90-х годах ХХ в. Дан анализ видовому разнообразию одежды молодых женщин, способам её изготовления, а также текстильным материалам, характерным для этого периода. The article deals with the regional peculiarities and conditions of the existence of women’s clothes existing on Podillia in the 1960s–1990s. There is an analysis of the diversity of the kinds of young women’s costumes, their production techniques, as well as the textiles typical of the period under study. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) Women’s Clothes of the 1960s–1990s (After the Expeditionary Materials of the Podillia Villages) Article published earlier |
| spellingShingle | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) Воробєй, О. Трибуна молодого дослідника |
| title | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) |
| title_alt | Women’s Clothes of the 1960s–1990s (After the Expeditionary Materials of the Podillia Villages) |
| title_full | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) |
| title_fullStr | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) |
| title_full_unstemmed | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) |
| title_short | Жіночий одяг 60–90-х років ХХ століття (за експедиційними матеріалами сіл Поділля) |
| title_sort | жіночий одяг 60–90-х років хх століття (за експедиційними матеріалами сіл поділля) |
| topic | Трибуна молодого дослідника |
| topic_facet | Трибуна молодого дослідника |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201735 |
| work_keys_str_mv | AT vorobêio žínočiiodâg6090hrokívhhstolíttâzaekspedicíinimimateríalamisílpodíllâ AT vorobêio womensclothesofthe1960s1990saftertheexpeditionarymaterialsofthepodilliavillages |