Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій
У статті розглянуто питання, пов’язані з формуванням українсько-польського кордону від Х до ХХ ст. Особливу увагу приділено динаміці його переміщення в результаті воєн і мирних договорів між Україною та Польщею, а також висвітлено роль третіх держав у цьому процесі. Під час аналізу становлення сучас...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201773 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій / Р. Чмелик // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 34-42. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201773 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Чмелик, Р. 2025-01-31T08:48:33Z 2025-01-31T08:48:33Z 2015 Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій / Р. Чмелик // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 34-42. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201773 323.013+341.222(477+438) У статті розглянуто питання, пов’язані з формуванням українсько-польського кордону від Х до ХХ ст. Особливу увагу приділено динаміці його переміщення в результаті воєн і мирних договорів між Україною та Польщею, а також висвітлено роль третіх держав у цьому процесі. Під час аналізу становлення сучасного українсько-польського кордону наголошено на питанні етнічних територій та етнічної належності населення пограниччя. В статье рассматриваются вопросы, связанные с формированием украинско-польской границы с Х до ХХ в. Особое внимание обращается на динамику ее перемещения в результате военных действий и мирных договоров между Украиной и Польшей, а также освещается роль третьих государств в этом процессе. Во время анализа становления современной украинско-польской границы акцент сделан на вопросе этнических территорий и этнической принадлежности населения пограничья. The paper addresses the issues related to the formation of the Ukrainian-Polish border from the 10th to 20th centuries. A special attention is paid to the dynamics of shifting the boundary as a result of wars and peace treaties between Ukraine and Poland, as well as there is coverage of the role of third countries in this process. While analyzing the formation of the modern Ukrainian-Polish border, the author emphasizes the issue of ethnic territories and the ethnicity of the borderland population. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії та теорії науки Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій Dynamics of Formation of the Ukrainian-Polish Border and the Issue of Ethnic Territories Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій |
| spellingShingle |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій Чмелик, Р. З історії та теорії науки |
| title_short |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій |
| title_full |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій |
| title_fullStr |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій |
| title_full_unstemmed |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій |
| title_sort |
динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій |
| author |
Чмелик, Р. |
| author_facet |
Чмелик, Р. |
| topic |
З історії та теорії науки |
| topic_facet |
З історії та теорії науки |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Dynamics of Formation of the Ukrainian-Polish Border and the Issue of Ethnic Territories |
| description |
У статті розглянуто питання, пов’язані з формуванням українсько-польського кордону від Х до ХХ ст. Особливу увагу приділено динаміці його переміщення в результаті воєн і мирних договорів між Україною та Польщею, а також висвітлено роль третіх держав у цьому процесі. Під час аналізу становлення сучасного українсько-польського кордону наголошено на питанні етнічних територій та етнічної належності населення пограниччя.
В статье рассматриваются вопросы, связанные с формированием украинско-польской границы с Х до ХХ в. Особое внимание обращается на динамику ее перемещения в результате военных действий и мирных договоров между Украиной и Польшей, а также освещается роль третьих государств в этом процессе. Во время анализа становления современной украинско-польской границы акцент сделан на вопросе этнических территорий и этнической принадлежности населения пограничья.
The paper addresses the issues related to the formation of the Ukrainian-Polish border from the 10th to 20th centuries. A special attention is paid to the dynamics of shifting the boundary as a result of wars and peace treaties between Ukraine and Poland, as well as there is coverage of the role of third countries in this process. While analyzing the formation of the modern Ukrainian-Polish border, the author emphasizes the issue of ethnic territories and the ethnicity of the borderland population.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201773 |
| citation_txt |
Динаміка формування українсько-польського кордону та питання етнічних територій / Р. Чмелик // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 34-42. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT čmelikr dinamíkaformuvannâukraínsʹkopolʹsʹkogokordonutapitannâetníčnihteritoríi AT čmelikr dynamicsofformationoftheukrainianpolishborderandtheissueofethnicterritories |
| first_indexed |
2025-11-25T13:29:28Z |
| last_indexed |
2025-11-25T13:29:28Z |
| _version_ |
1850513150886019072 |
| fulltext |
34
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
динаМіка форМування українсько-Польського
кордону та Питання етнічних територій
Роман Чмелик
УДК 323.013+341.222(477+438)
У статті розглянуто питання, пов’язані з формуванням українсько-польського кордону від Х до ХХ ст. Особ-
ливу увагу приділено динаміці його переміщення в результаті воєн і мирних договорів між Україною та Польщею, а
також висвітлено роль третіх держав у цьому процесі. Під час аналізу становлення сучасного українсько-польського
кордону наголошено на питанні етнічних територій та етнічної належності населення пограниччя.
Ключові слова: українсько-польський кордон, етнічні території, пограниччя, етнічна належність населення.
В статье рассматриваются вопросы, связанные с формированием украинско-польской границы с Х до ХХ в.
Особое внимание обращается на динамику ее перемещения в результате военных действий и мирных договоров
между Украиной и Польшей, а также освещается роль третьих государств в этом процессе. Во время анализа ста-
новления современной украинско-польской границы акцент сделан на вопросе этнических территорий и этнической
принадлежности населения пограничья.
Ключевые слова: украинско-польская граница, этническая территория, пограничье, этническая принадлеж-
ность населения.
The paper addresses the issues related to formation of the Ukrainian-Polish border from the Xth to XXth centuries.
A special attention is paid to the dynamics of shifting the boundary as a result of wars and peace treaties between Ukraine
and Poland, as well as there is coverage of the role of third parties-countries in this process. While analyzing the formation of
modern Ukrainian-Polish border, the author emphasizes the issue of ethnic territories and ethnicity of borderland population.
Keywords: Ukrainian-Polish border, ethnic territories, borderland, ethnicity of population.
Проблема державних територій і кордо-
нів у XX ст. в Центрально-Східній Європі
займала одне з найважливіших місць у між-
державних та міжетнічних відносинах. Після
Першої світової війни внаслідок розпаду ім-
перій уряди новостворених незалежних країн
намагалися вигідно для своїх держав визна-
чити територію за ознакою розселення ет-
нічного населення та поширення проявів його
культури. Політичні аргументи, у кращому
разі, базувалися на історичних, географічних,
демографічних тощо наукових дослідженнях
вітчизняних учених, напрацювання іншої сто-
рони до уваги не бралися.
http://www.etnolog.org.ua
35
З історії та теорії науки
Одразу необхідно зазначити, що з погля-
ду методології надзвичайно складно провести
чітку й науково обґрунтовану границю між
етно сами, які протягом століть проживали в
одній державі без жодної делімітаційної лінії
із широко розвиненим культурним погранич-
чям та значним відсотком етнічно й релігійно
змішаного місцевого населення. Тому бажання
максимально повно окреслити територію роз-
селення власного народу, прагнення до вста-
новлення «ідеальних кордонів», застосування
наукових підходів на догоду принципам по-
літичної доцільності, безумовно, призводили
до міжнаціональних конфліктів за супе речні
території на етнокультурному пограниччі.
Проведення «справедливих кордонів» зде-
більшого передбачало намагання кожної зі сто-
рін привласнити якомога більшу територію. Та-
кий спосіб мислення та активне використання
поняття «споконвічні етнографічні території»
можна охарактеризувати як постколоніальні.
Досить часто на такі аргументи й визначення
можна натрапити в дослідженнях і дискусіях
науковців з країн колишнього соціалістичного
табору, тоді як сучасна наукова література на
тему етнічних кордонів і етнографічних тери-
торій уникає подібних формулювань та спро-
щених підходів, в основі яких лежать теорії не-
справедливих границь і привласнених сусідніх
етнічних або державних земель. Використання
такого характеру теоретико-методологічних
засад у науковому аналізі в більшості випадків
не є результатом нових відкриттів чи польових
досліджень, а зумовлене потребою зміцнення
процесу побудови національної ідентичності і
створення нової, кращої версії історії або на-
ціональної міфології [15, s. 580–581].
Вагомим аргументом для багатьох україн-
ських і польських дослідників було врахування
історичного досвіду щодо володіння певними
землями відповідними державними утворен-
нями в минулому. Український історик з Поль-
щі, дослідник українських етнічних територій
на українсько-польському пограниччі Юрій
Гаврилюк зазначав: «Під час боротьби за від-
родження національної державності україн-
ські політики намагалися охопити її межами
всю територію, на якій за мовними і етногра-
фічними даними проживав український народ.
Саме такі ідеальні кордони бачимо на карті
Української Республіки, доданій до меморан-
думу української делегації на Паризьку мирну
конференцію (1919)» [3, с. 399].
Авторитетний український географ, демо-
граф, картограф, головний редактор «Енцик-
лопедії українознавства», професор Володи-
мир Кубійович розглядав процес становлення
українських державних кордонів у безпосе-
редньому зв’язку із заселенням етнічних тери-
торій та формуванням державності [2, с. 84].
На думку українського дослідника Івана Коз-
ловського, між Польщею та Україною «голов-
ним предметом суперечки тут було питання
про приналежність Східної Галичини» [7,
с. 6]. В. Кубійович визначає етнічну / націо-
нальну належність населення Галичини за
такими трьома критеріями: віра, мова та націо-
нальне почуття. Необхідно відразу зауважи-
ти, що методологічно важко визначити єдині,
стійкі й універсальні критерії етнічної належ-
ності, адже вони є динамічними і залежать
від багатьох факторів (наприклад політич-
них, географічних тощо) у кожній конкретній
окресленій ситуації з певними часовими рам-
ками. Часто прийняті критерії трактувалися й
застосовувалися надто спрощено, що давало
підстави для політичних маніпуляцій кожній
зі сторін. Прикладом може бути поширен-
ня в Галичині такого явища, як латинники
(україно мовні римо-католики з домінацією
української складової в побутовій культурі)
або полономовні греко-католики, яких В. Ку-
бійович визначає як «переходові групи», чия
«національна свідомість була довгі часи не-
скристалізована» [8, c. X].
У ХХ ст., загалом етноцентричному за
своєю суттю, досить часто вчені, а за ними по-
літики та державні службовці на власний роз-
суд визначали етнічну ідентичність цілих груп
населення без проведення попередніх ґрунтов-
них наукових (соціологічних, антропологічних
тощо) досліджень, наприклад, щодо критерію
http://www.etnolog.org.ua
36
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
детермінації почуття національної належності
осіб. У таких випадках основними критеріями
слугували мова чи релігія або й обидва ра-
зом узяті, оскільки побутові явища різнилися
швидше за соціальною ознакою, а питання
про етнічну автоідентифікацію особи часто за-
лишалося осторонь і належало до виключної
компетенції науковця. Застосування такого
методу в наукових працях підвищувало небез-
пеку допущення вченим суб’єктивної помилки
залежно від його рівня підготовки й політичної
заангажованості, а що найважливіше – рес-
понденти повністю були позбавлені можли-
вості вибору та ігнорувався варіант їх амбіва-
лентної позиції. Метод, згідно з яким учений
краще знає від досліджуваного про його етніч-
ну належність, досить успішно практикувався
в тоталітарних державах, так само, як і в мо-
лодих незалежних країнах, для підсилення їх
аргументації щодо володіння певними терито-
ріями чи формулювання претензій на частину
територій за межами державного кордону.
Сучасний польський дослідник, профе-
сор Олександр Посерн-Зелінський відзначає
об’єктивність етнічних відмінностей, які опи-
сують науковці, беруть до уваги політики, і
кожен з нас їх сприймає. Натомість наголошує
на тому, що критерії, які служать для наукової
ідентифікації, не є точними і не можуть бути
раз і назавжди усталеними [20, s. 81]. Соціо-
лог з Великої Британії, професор Стів Фентон
акцентує на тому, що етнічність є широким
терміном, який окреслює поняття походжен-
ня народу і його культури, а також як його
використовують для окреслення суспільних
дефініцій груп і границь між ними. На його
переконання, етнічні ідентифікації також ма-
ють інструментальний характер, метою яких є
осягнення користі в політичній боротьбі. Че-
рез це етнічність у нестабільній державі наби-
рає таких значень, які майже не трапляються в
стабільних державах [17, s. 17–22].
Іван Лисяк-Рудницький у методологічних
заувагах до аналізу формування українського
народу і нації стверджує, що немає прямого по-
мосту між Україною короля Данила й гетьмана
Хмельницького, між Україною Мазепи і Пет-
люри. Досягнення і традиції перших не могли
бути передані безпосередньо другим, потрібно
було починати спочатку, що спричинило хроніч-
ну політичну незрілість українського суспіль-
ства, його інфантильність та примітивізм [19,
s. 47]. Значною мірою це стосується форму-
вання сучасної державної території України
та її кордонів. З цього погляду орієнтація на-
самперед на етнічну, а не політичну територію
розселення українців завжди залишалася пріо-
ритетною й була найвагомішим аргументом у
міжнародних дискусіях та для творення власної
політичної ідентичності, тоді як у поляків аргу-
ментація здебільшого будувалася на політич-
ному й державному досвіді, а етнічна складова
сталого заселення ними протягом кількох сто-
літь Галичини, Волині чи Поділля швидше була
допоміжною й підсилювальною.
Досліджуючи польсько-українське погра-
ниччя, вважаємо за доцільне коротко про-
аналізувати історію виникнення та існування
кордону між двома сусідніми народами від
часів функціонування їх перших державних
утворень – Польщі та Київської Русі. Від-
повідно до української історіографії державна
територія України-Руси почала формуватися в
ІХ–Х ст. За твердженням професора Степа-
на Макарчука, «можливо, всього 150 років у
розвит ку давньоукраїнської історії є такими,
коли основний масив території держави знахо-
дився під верховенством Києва: умовно можна
вважати – від походу Володимира “на ляхи”
981 р., за наслідками якого до Києва приєд-
нані червенські гради Червен, Перемишль та
інші, й до смерті київського князя Мстислава
Володимировича 1132 р.» [9, с. 14]. Вищезга-
дані міста можемо прийняти за першу названу
розмежувальну лінію між двома державами,
тобто визнати їх західним кордоном деліміта-
ції із сусідньою Польщею.
Михайло Грушевський, «визначаючи гра-
ниці давніх руських земель» і його окремих
регіонів, зокрема Волині й Галичини, звертає
увагу на той факт, що «треба пам’ятати лише
про змінність тутешніх границь в часах старо-
http://www.etnolog.org.ua
37
З історії та теорії науки
руських, в боротьбі Польщі і Руси за погра-
ничні землі» [4, с. 455]. Після занепаду й роз-
паду Київської Русі в другій половині ХІІІ ст.
центр суспільного, політичного та культурного
життя переноситься до Галицько-Волинської
держави, яка повною мірою продовжувала
сформовані традиції й виконувала відповідні
функції наступні сто років до «переходу україн-
сько-руських земель під власть Литви й Поль-
щі, боротьби Литви й Польщі за галицько-
волинські землі й інкорпорації українських зе-
мель Польщею» [5, с. 142].
В. Кубійович стверджує, «що коли Галичи-
на в другій половині ХІV століття опинилася
під польським пануванням, на чисто укра-
їнську колись етнографічну територію став
напливати польський елемент, а українська
провідна верства з бігом часу зазнала польо-
нізації» [8, c. IX]. Водночас він також звер-
тає увагу на полонізацію в галицьких містах
німецьких та вірменських елементів і наплив
євреїв, унаслідок чого міське населення на-
брало «мішаного жидівсько-польсько-укра-
їнського характеру». Натомість далі на сході
частина польських селян українізувалася під
впливом місцевого середовища. Усі ці проце-
си привели до того, що «українсько-польська
етнографічна межа пересунулася з лінії р. Вис-
лока 30–60 км далі на схід на лінію Сяну, а
на всій іншій території Галичини, зокрема в її
середній, найродючішій частині виникли поль-
ські етнографічні острови» [8, c. IX].
Від того часу до другої половини ХVII ст.
процес розвитку української державності був
призупинений через низку причин об’єктивного
характеру. Після об’єднання частини «етнічних
земель, заселених українцями», у державу під
керівництвом Б. Хмельницького «українські
гетьмани зазначали її кордони по Галич, Львів,
Хотин і, навіть, Віслу...» [1, с. 10]. Проте того-
часній козацькій державі, до складу якої не вхо-
дили Галичина, Волинь і Закарпаття, не тільки
не вдалося осягнути цілісності своєї території
та захистити її державними кордонами, але й
зберегти свою суверенність після укладення
військово-політичного союзу з Росією.
Нагода і спроба створення власної держави
були на початку ХХ ст. під час розпаду імперій
унаслідок Першої світової війни. Доцільно за-
значити, що проведення кордону між Польщею
і Україною було одним із основних у тогочасній
європейській міжнародній політиці. Австрій-
ський історик Еріх Цьольнер слушно заува-
жує: «Починаючи з 1916 року, найважчі проб-
леми у складанні усіх проектів центральних
держав щодо мирних переговорів та післявоєн-
ного ладу були пов’язані з так званим “поль-
ським питанням”» [11, с. 474]. Новоутворений
державний кордон між Україною і Польщею
був результатом польсько-української війни
1918–1919 років. Важливий вплив на процес
його творення тоді мали як двосторонні від-
носини, так і міжнародна підтримка. Також
необхідно пам’ятати, що з українського боку
не завжди була єдина узгоджена позиція щодо
лінії поділу територій між двома державами.
Позиція керівництва УНР, для якого пріори-
тетом була ситуація на сході і основну загрозу
становили більшовики, була більш гнучкою і
схильною до компромісу, у результаті чого при-
мирення з Польщею мало відбутися коштом
ЗУНР. Натомість українці Галичини вели за-
пеклу й безкомпромісну війну з поляками і не
могли укласти з ними угоду чи поступитися
територією [10, с. 190]. Австрійці вважали, що
конфронтація між поляками й українцями була
однією з найбільших політичних проблем у Га-
личині протягом усього часу її перебування під
пануванням Габсбургів. Водночас ця територія
стала місцем кристалізації польської, україн-
ської та єврейської ідентичності [13, s. 103].
Стратегія переговорів і вимоги української
сторони щодо українсько-польського кордо-
ну змінювалися відповідно до успіхів чи по-
разок на полі битви. Наприклад, на нараді
представників Директорії та уряду у Львові
28–29 листопада 1919 року «було ухвалено
рішення пристати на вимоги поляків (прове-
дення кордону між УНР і Польщею по Збру-
чу, тобто фактична відмова від Західного
регіону) в обмін на військову підтримку» [6,
с. 164]. Цікаво, що за кілька днів – 8 грудня
http://www.etnolog.org.ua
38
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
1919 року – Верховна Рада Антанти в Дек-
ларації про тимчасові східні кордони Польщі
остерігала поляків від подальшого просуван-
ня за лінію, яка «проходила по р. Буг на захід
від Рави-Руської і на схід від Перемишля до
Карпат» [7, с. 6]. Комісія експертів Паризь-
кої мирної конференції готувала цей документ,
керуючись засадою «національна держава на
національній території». Парадокс ситуації
полягав у фактичному стані речей – на той час
армія під керівництвом Ю. Пілсудського стоя-
ла на Збручі, позаяк «вже 25 червня поляки
одержали з Парижа дозвіл на продовження
воєнної операції на всій території аж по Збруч,
що фактично стало санкцією держав Антанти
на окупацію Галичини» [10, с. 190].
21 квітня 1920 року в умовах надзвичайно
складної військово-політичної ситуації між
урядами Речі Посполитої та УНР було під-
писано Варшавський договір, який фіксував
українсько-польський кордон по р. Збруч і
далі проходив по р. Прип’ять до її гирла. Сто-
рони застерегли також можливість корегуван-
ня кордону на Волині в майбутньому на ко-
ристь України, трактуючи лінію розмежування
на Волині як тимчасову [22]. Отже, усі землі
Галичини, які перебували під владою Австро-
Угорщини, переходили під юрисдикцію Поль-
ської держави. Підписання цього договору
викликало значне невдоволення серед полі-
тичних і громадських кіл в Україні, особливо
в її західній частині. Це була не просто втра-
та частини території і ресурсів, а позбавлення
себе європейського досвіду державотворення
на теренах, за висловом Миколи Рябчука, без-
надійно зіпсутих «західним лібералізмом, ка-
толицизмом, конституціоналізмом та, звісно,
“націоналізмом і русофобією”» [23].
В умовах активного наступу Червоної ар-
мії та через недостатність військової допомоги
з боку Верховної Ради союзників (Антанти)
Польща погодилася визнати її постанову про
Східну Галичину від 21 листопада 1919 року,
одним із пунктів якої цій території надавалося
право на самовизначення. Наступні переговори
з Москвою про лінію розмежування між Поль-
щею та новоствореними радянськими республі-
ками від імені союзників проводив британський
уряд. Зокрема, у телеграмі міністра закордон-
них справ лорда Керзона від 12 липня 1920 року
серед інших умов перемир’я окреслювався схід-
ний кордон Польщі «по лінії Гродно – Ялів-
ка – Немирів – Брест-Литовський – Доро-
гуск – Устилуг – Грубешів – Крилов, на захід
від Рави-Руської та на схід від Перемишля до
Карпат» як її законний етнографічний кор-
дон [1, с. 47]. Таким чином, рішення про перебіг
українсько-польського кордону приймалися в
Лондоні та Москві, а лінія міждержавного роз-
межування до сьогодні відома як лінія Керзона.
17 серпня 1920 року в Мінську радянські Росія
та Україна розпочали з Польщею безпосередні
переговори про мир, у тому числі про кордон по
лінії Керзона. Проте польська сторона не пого-
дилася на висунуті умови, а ситуація на фронті
знову змінилася на користь останньої, і перего-
вори було припинено.
Наступний етап розмов між тими самими
сторонами розпочався 21 вересня 1920 року в
Ризі. Уже через три дні радянська делегація
задекларувала, що заради укладення мирного
договору вона готова на значні територіальні
поступки, зокрема не претендувала на Схід-
ну Галичину. Наприкінці вересня польська
делегація запропонувала свій проект кордо-
ну, який мав бути ціною порозуміння – Схід-
на Галичина і частина Волині залишалися в
Польщі. Отже, фактично з незначними змі-
нами поверталися до варіанта, окресленого
Варшавським договором. Москва погодилася
на цю пропозицію, оскільки отримувала мир
коштом територіальних поступок у Західній
Україні та відмови Польщі від будь-якої під-
тримки державницьких антибільшовицьких
прагнень Петлюри. Тепер українсько-поль-
ський кордон був визначений після прямого
діалогу й досягнутих компромісів між Вар-
шавою і Москвою, тоді як Київ був політично
залежний від останньої. У результаті за умо-
вами Ризького мирного договору, який було
підписано 18 березня 1921 року, «в межах
Польщі залишалося понад 162 тис. км2 укра-
http://www.etnolog.org.ua
39
З історії та теорії науки
їнських земель з населенням понад 11 млн.
чоловік» [1, с. 49].
Кардинальні зміни на українсько-поль-
ському (фактично – польсько-радянському)
кордоні відбулися після підписання Угоди про
ненапад між Німеччиною та Радянським Со-
юзом, знаної як Пакт Молотова-Ріббентропа,
від 23 серпня 1939 року та Договору про друж-
бу і кордон від 28 вересня 1939 року, який був
підписаний після їхнього спільного вторгнення
в Польщу. Відтак Польща перестала існувати
як держава, а до Радянської України були до-
лучені західноукраїнські території – Верховна
Рада УРСР у своїй постанові від 15 листопа-
да 1939 року назвала це актом возз’єднання.
Відповідно кордон перемістилися з р. Збруч
на р. Сян. Лінія розмежування, тобто границя
між Радянським Союзом і Німеччиною після
завоювання ними Польщі у вересні 1939 року
й до нападу Німеччини на Радянський Союз
22 червня 1941 року проходила на довгому від-
тинку по Сяну та через Перемиський і Ярос-
лавський повіти дещо західніше від сучасного
українсько-польського кордону [16, s. 160].
Перебіг подій під час Другої світової війни
привів до того, що на конференції в Тегерані
1 грудня 1943 року керівники Радянського
Союзу, Великобританії і Сполучених Шта-
тів Америки дійшли принципової згоди про
майбутню територію Польщі, східний кордон
якої мав проходити по лінії Керзона. 27 липня
1944 року між Польським комітетом націо-
нального визволення (далі – ПКНВ), який
був створений за тиждень перед цим у Москві,
та урядом Радянського Союзу було підписано
положення про державний польсько-радян-
ський кордон. Воно складалося із шести пунк-
тів; три перших стосувалися східного кордону,
за основу якого взято лінію Керзона. На дум-
ку польської дослідниці Дороти Сули, з погля-
ду міжнародного права ця умова не могла бути
зобов’язуючою, адже ПКНВ не мав права
підписувати договори, що належали до компе-
тенції уряду [21, s. 58]. Однак визначеної гра-
ниці дотримувалися дві держави, і такою вона
була понад рік.
Отже, Москва за погодженням з Лондо-
ном і Вашингтоном практично сама форму-
вала свої західні кордони і приймала вигідні
для неї рішення, що їх пізніше нав’язували
всім іншим сторонам переговорів. Еміграцій-
ний польський уряд на чолі з С. Миколайчи-
ком не погоджувався з таким станом речей і
апелював насамперед до Великобританії, яка
перед війною виступила гарантом цілісності
територій Польщі, а також до США й навіть
Радянського Союзу. Проте Сталін залишався
непохитним щодо східних кордонів Польщі по
лінії Керзона й натомість пропонував їй роз-
ширення на захід. Черчіль і Рузвельт робили
все для того, щоб не погіршувати відносин
з Радянським Союзом, оскільки, на думку
польського історика В. Ковальського, не роз-
глядали польського питання як першорядну
проблему [18, s. 399].
З успішним наступом Радянського Союзу
«влітку 1944 року Микита Хрущов, кот рий
очолював ЦК КП(б)У і Раду Народних Ко-
місарів УРСР, зробив спробу приєднати до те-
риторії України Підляшшя, Холмщину, Над-
сяння. Була навіть складена карта Холмської
області» [12]. Однак ця ініціатива не знайш-
ла належної підтримки в Москві. 9 вересня
1944 року в Любліні була підписана «Угода
між Урядом Української Радянської Соціа-
лістичної Республіки і Польським Комітетом
Національного визволення про евакуацію
українського населення з території Польщі і
польських громадян з території УРСР», що
була нетиповою як для польсько-радянських
відносин, так і для польсько-українських. Це
був чи не єдиний документ в часі Другої світо-
вої війни, який стосувався державного кордо-
ну Радянського Союзу на території УРСР, що
його підписувала влада останньої.
На думку деяких українських істориків, у
тому числі професора Юрія Шаповала, Люб-
лінською угодою «імітувалося усталення кор-
дону між двома народами – українським і
польським. Москва начебто залишалася осто-
ронь... Кремль фактично інспірував загострен-
ня польсько-українських відносин і юридично
http://www.etnolog.org.ua
40
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
не ніс відповідальності за це» [12]. Усупереч
підписаним домовленостям, ця угода здійсню-
валася з порушенням громадянських прав та із
застосуванням примусу, що спричинило опір і
саботаж місцевого населення, яке було охопле-
не жахом і дезорієнтоване. Українці в Польщі
не хотіли залишати свої рідні землі, тим біль-
ше, що вже знали про «переваги» життя в Ра-
дянському Союзі. Поляки в Західній Україні
вважали місця їх проживання своєю малою
батьківщиною у складі польської держави.
Поминаючи національно-патріотичні почуття,
люди не хотіли покидати своїх домівок, госпо-
дарств і нажитого добра, оскільки можливості
щось забрати із собою були обмежені. У змі-
шаних сім’ях, у яких природним чином існува-
ла подвійна етнічна і культурна ідентичність,
інколи було складно визначитися з етнічною
належністю і вибором своєї майбутньої бать-
ківщини. Водночас українці в Польщі, а по-
ляки в Україні боялися переслідувань і терору.
Така атмосфера не сприяла згуртуванню ко-
лись єдиної місцевої спільноти, а лише поглиб-
лювала протистояння і ненависть одних до
одних, призводила до взаємних звинувачень у
всіх цих бідах. У результаті реалізації вище-
згаданої умови фактично розпочався процес
етнічної гомогенізації польсько-українського
пограниччя.
На Кримській конференції в Ялті 4–11 лю-
того 1945 року Великобританія і Сполучені
Штати Америки підтримали вимоги Радян-
ського Союзу щодо визнання східного кор-
дону Польщі по лінії Керзона з незначними
відхиленнями від неї на деяких ділянках на
5–8 км у східному напрямку. Виходячи із
напрацювань та узгоджень Ялтинської кон-
ференції, 16 серпня 1945 року в Москві між
Польщею та Радянським Союзом було під-
писано договір про радянсько-польський дер-
жавний кордон, у якому Радянський Союз
пішов на додаткові поступки. Зокрема, від
України відходила територія «на схід від лінії
Керзона до річок Буг і Солокія, на південь від
м. Крилов з відхиленням на користь Польщі
не більше 30 км» [7, с. 151].
Востаннє українсько-польський кордон був
дещо скорегований мирним шляхом унаслідок
підписання 15 лютого 1951 року польсько-
радянської угоди про обмін територіями.
В основі цих коректив лежали економічні
причини та господарська доцільність. Ра-
дянський Союз передавав Польщі чітко
окреслену ділянку площею 480 кв. км у Дро-
гобицькій області, а отримував таку саму в
Люблінському воєводстві. Обмін територія-
ми не передбачав обміну населенням, яке під-
лягало внутрішньому переміщенню. У поль-
ській історіографії ця подія відома під назвою
«Akcja H-T» 1, а її актуальність для населен-
ня пограниччя підтверджується появою що-
раз нових книжок [14]. Польський дослідник
Пйотр Еберхардт звертає увагу на факт, що
територія передана УРСР до 1945 року була
національно змішаною, але в момент передачі
була заселена поляками. Натомість переда-
ний Польщі район біля Нижніх Устрик мав
характер етнічно український. Проте місце-
вих мешканців ніхто жодної згоди не питав-
ся [16, s. 169].
Після короткого ретроспективного огляду
процесу становлення й динаміки переміщен-
ня українсько-польського кордону від Х до
ХХ ст. можна зробити висновок, що часто
Польща й особливо Україна не відігравали ви-
рішального значення у встановленні лінії між-
державного розмежування. Здебільшого ця
частина Центрально-Східного регіону Європи
ставала предметом торгів у переговорах тре-
тіх країн за сфери впливу й відповідно поділу
територій, що особливо гостро відчувається
у ХХ ст. У той час у перемовинах і терито-
ріальних суперечках між Україною та Поль-
щею переважав дух «правової ревіндикації»
з покликанням на історичний досвід і прин-
цип етнічної належності населення. Водночас
слід зауважити, що, попри активну динаміку
переміщення українсько-польської границі
протягом останнього тисячоліття, її сучасне
місцезнаходження мало чим відрізняється від
ситуації, про яку йшлося на початковому ета-
пі формування в Х ст. Сучасний українсько-
http://www.etnolog.org.ua
41
З історії та теорії науки
польський кордон демаркований із незначни-
ми відхиленнями від лінії Керзона, яка у свою
чергу була визначена як делімітаційна і прохо-
дила по території так званих червенських го-
родів, що розташовувалися на пограниччі двох
етносів. Отже, в основі сучасного розмежу-
вання польської і української території лежить
етнічно-політичний принцип, який базується
на спільному історичному досвіді.
Питання етнічних територій до сьогодні
залишається одним із найсуперечливіших у
міждержавних стосунках. Науковцям над-
звичайно складно виокремити універсальні,
об’єктивні, конкретні критерії визначення меж
поширення певного етносу із урахуванням
особливостей кожної ситуації. До труднощів
належить також відсутність ретельного комп-
лексного обстеження пограниччя й картогра-
фування явищ матеріальної та духовної куль-
тури. Аргументи, на які сьогодні опираються
дослідники й політики, здебільшого виступа-
ють необхідною складовою визначення етніч-
ної та політичної належності населення, але не
є достатніми і взаємно прийнятними. Аналіз
впливу міждержавного українсько-польського
кордону на етнічну структуру пограниччя за-
свідчує, що особливого характеру й змісту ці
процеси набули після Другої світової війни.
Організована комуністичним тоталітарним
режимом штучна етнічна гомогенізація при-
кордонних територій призвела до замкнутості
та взаємної ізольованості двох сусідніх наро-
дів, що можна було спостерігати аж до часу
розпаду соціалістичного табору. Таким чином,
було порушено природну суть міжетнічного
пограниччя – його багатонаціональність та
полікультурність, які зазвичай формуються на
засадах толерантності й мирного співжиття.
З іншого боку, сучасна фактична моноетніч-
ність населення по різні сторони кордону по-
збавила потенційних ревізіоністів будь-яких
реальних шансів на спроби перегляду держав-
них кордонів з використанням аргументів про
захист «своїх співвітчизників» і приєднання
частини «своїх споконвічних етнічних тери-
торій» до материнської землі. Саме на погра-
ниччі тепер найінтенсивніше розвиваються
суспільно-політичні, культурно-освітні та осо-
бисті контакти між українцями й поляками,
що загалом сприяє налагодженню діалогу між
двома країнами і процесам європейської інте-
грації України.
1 Буквами латинського алфавіту позначено перші літери повітів Грубешів і Томашів, територій яких
це стосувалося.
1. Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордо-
ни України: історична перспектива та сучасний
стан / Василь Боєчко, Оксана Ганжа, Борис Захар-
чук. – Київ : Основи, 1994. – 168 с.
2. Власюк О. Питання українських етнічних
територій у працях Володимира Кубійовича /
Олег Власюк // Народна творчість та етнографія. –
2005. – № 1. – С. 76–84.
3. Гаврилюк Ю. Від Володимирових походів до
лінії Керзона / Юрій Гаврилюк. – Торонто ; Біло-
сток, 2013. – 608 с.
4. Грушевський М. Історія України-Руси :
в 11 т., 12 кн. Т. 2. ХІ–ХІІІ вік / Михайло Грушев-
ський. – Київ : Наукова думка, 1992. – 634 с.
5. Грушевський М. Історія України-Руси :
в 11 т., 12 кн. Т. 3. До року 1340 / Михайло Гру-
шевський. – Київ : Наукова думка, 1993. – 588 с.
6. Касьянов Г. Україна між революцією, само-
стійністю та окупацією / Георгій Касьянов // Дор
нік В., Касьянов Г., Ліб П., Ляйдінґер Г., Міллєр А.,
Мусял Б., Расевич В. Україна між самовизначен-
ням та окупацією: 1917–1922 роки. – Київ : Ніка-
Центр, 2015. – С. 129–172.
7. Козловський І. Встановлення українсько-
польського кордону 1941–1951 рр. / Іван Козлов-
ський. – Львів : Каменяр, 1998. – 224 с.
8. Кубійович В. Етнічні групи південно-захід-
ної України (Галичини) на 1.1.1939. Національна
статистика Галичини / Володимир Кубійович. –
Wiesbaden : Harrassowitz, 1983. – 174 c.
9. Макарчук С. Історико-етнографічні райони
України / Степан Макарчук. – Львів : ЛНУ імені
Івана Франка, 2012. – 352 с., 53 іл.
http://www.etnolog.org.ua
42
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
10. Расевич В. Західно-Українська Народна
Республіка 1918–1919 рр. / Василь Расевич // Дор
нік В., Касьянов Г., Ліб П., Ляйдінґер Г., Міллєр А.,
Мусял Б., Расевич В. Україна між самовизначен-
ням та окупацією: 1917–1922 роки. – Київ : Ніка-
Центр, 2015. – С. 173–191.
11. Цьольнер Е. Історія Австрії / Еріх Цьоль-
нер. – Львів : Літопис, 2001. – 712 с.
12. Шаповал Ю. Уроки двох репатріацій. У ве-
ресні 2004-го виповнюється 60 років з початку
масштабного польсько-українського переселен-
ня / Юрій Шаповал // Дзеркало тижня. – 2004. –
3 верес. – № 35.
13. Brix E. Galicja jako «austriacki» mit / Emil
Brix // Mit Galicji / рod redakcją naukową Jacka
Purchli, Wolfganga Kosa oraz Żanny Komar, Moniki
Rydiger i Wernera Michaela Schwarza. – Kraków :
Międzynarodowe Centrum Kultury, Wien Muzeum,
2014. – S. 99–105.
14. Buziewicz M. Stąd nasz ród! Bełz, Krystynopol,
Ostrów, Sokal, Uhnów, Waręż: «Akcja HT-1951» /
Mieczysław Buziewicz. – Ustrzyki Dolne : Mała
Poligrafia Redemptorystów, 2000. – 219 s.
15. Cmełyk R., Mróz L. Sąsiedstwo przez drut
kolczasty / Roman Cmełyk, Lech Mróz // Przegląd
Wschodni. – T. 12. – Z. 3 (47). – S. 579–617.
16. Eberhardt P. Przemiany narodowościowe na
Ukrainie XX wieku / Piotr Eberhardt. – Warszawa :
Biblioteka «Obozu», 1994. – 326 s.
17. Fenton S. Etniczność / Steve Fenton. –
Warszawa, 2007. – 252 s.
18. Kowalski W. Walka dyplomatyczna о miejsce
Polski w Europie (1939–1945). Cz. 1 / W. Kowalski. –
Warszawa : KiW, 1985. – 431 s.
19. ŁysiakRudnycki I. Kształtowanie się
ukraińskiego ludu i narodu (uwagi metodologiczne) /
Iwan Łysiak-Rudnycki // ŁysiakRudnycki I. Między
historią a polityką. – Wrocław : Kolegium Europy
Wschodniej im. Jana Nowaka-Jeziorańskiego, 2012. –
S. 37–55.
20. PosernZieliński A. Etniczność. Kategorie.
Procesy etniczne / Aleksander Posern-Zieliński. –
Poznań : PTPN, 2005. – 160 s.
21. Sula D. Działalność przesiedleńczo-
repatriacyjna Państwowego Urzędu Repatriacyjnego
w latach 1944–1951 / Dorota Sula. – Lublin :
Redakcja wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu
Lubelskiego, 2002. – 200 s.
22. [Електронний ресурс]. – Режим до-
ступу : http://pl.wikipedia.org/wiki/Umowa_
warszawska_1920.
23. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://zbruc.eu/node/34476.
http://www.etnolog.org.ua
|