Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття
У статті йдеться про розвиток народознавчої (етнологічної, зокрема етнографічної, фольклористичної та антропологічної) проблематики у Львівському національному університеті імені Івана Франка від створення навчального закладу до організації в його структурі першої кафедри етнології (1910). Розглянут...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Дата: | 2015 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201778 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття / Р. Тарнавський // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 76-85. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201778 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Тарнавський, Р. 2025-02-01T09:18:31Z 2025-02-01T09:18:31Z 2015 Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття / Р. Тарнавський // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 76-85. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201778 39:378.4(477.83-25)ЛНУ“165/190” У статті йдеться про розвиток народознавчої (етнологічної, зокрема етнографічної, фольклористичної та антропологічної) проблематики у Львівському національному університеті імені Івана Франка від створення навчального закладу до організації в його структурі першої кафедри етнології (1910). Розглянуто як народознавчі дослідження викладачів Університету, так і лекційні курси народознавчого спрямування. В статье речь идет о развитии народоведческой (этнологической, включая этнографическую, фольклористической и антропологической) проблематики во Львовском национальном университете имени Івана Франко от создания учебного заведения до организации в его структуре первой кафедры этнологии (1910). Рассмотрены как народоведческие исследования преподавателей Университета, так и лекционные курсы народоведческого направления. The article deals with the development of ethnological (incl. ethnographical, folkloristic, and anthropological) issues at the Ivan Franko Lviv National University from the establishment of the educational institution to the organization of the first Department of Ethnology in its structure (1910). The author characterizes both the ethnological studies of the University’s lecturers and the courses in the ethnological area. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття Trends of Ethnology Development at Lviv University through the Mid- to Late XVIIth – Early XXth Centuries Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття |
| spellingShingle |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття Тарнавський, Р. Трибуна молодого дослідника |
| title_short |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття |
| title_full |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття |
| title_fullStr |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття |
| title_full_unstemmed |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття |
| title_sort |
тенденції розвитку народознавства у львівському університеті в другій половині xvii – на початку xx століття |
| author |
Тарнавський, Р. |
| author_facet |
Тарнавський, Р. |
| topic |
Трибуна молодого дослідника |
| topic_facet |
Трибуна молодого дослідника |
| publishDate |
2015 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Народна творчість та етнологія |
| publisher |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Trends of Ethnology Development at Lviv University through the Mid- to Late XVIIth – Early XXth Centuries |
| description |
У статті йдеться про розвиток народознавчої (етнологічної, зокрема етнографічної, фольклористичної та антропологічної) проблематики у Львівському національному університеті імені Івана Франка від створення навчального закладу до організації в його структурі першої кафедри етнології (1910). Розглянуто як народознавчі дослідження викладачів Університету, так і лекційні курси народознавчого спрямування.
В статье речь идет о развитии народоведческой (этнологической, включая этнографическую, фольклористической и антропологической) проблематики во Львовском национальном университете имени Івана Франко от создания учебного заведения до организации в его структуре первой кафедры этнологии (1910). Рассмотрены как народоведческие исследования преподавателей Университета, так и лекционные курсы народоведческого направления.
The article deals with the development of ethnological (incl. ethnographical, folkloristic, and anthropological) issues at the Ivan Franko Lviv National University from the establishment of the educational institution to the organization of the first Department of Ethnology in its structure (1910). The author characterizes both the ethnological studies of the University’s lecturers and the courses in the ethnological area.
|
| issn |
0130-6936 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201778 |
| citation_txt |
Тенденції розвитку народознавства у Львівському університеті в другій половині XVII – на початку XX століття / Р. Тарнавський // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 3. — С. 76-85. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT tarnavsʹkiir tendencíírozvitkunarodoznavstvaulʹvívsʹkomuuníversitetívdrugíipoloviníxviinapočatkuxxstolíttâ AT tarnavsʹkiir trendsofethnologydevelopmentatlvivuniversitythroughthemidtolatexviithearlyxxthcenturies |
| first_indexed |
2025-11-25T13:29:36Z |
| last_indexed |
2025-11-25T13:29:36Z |
| _version_ |
1850513154731147264 |
| fulltext |
76
тенденції розвитку народознавства
у львівськоМу університеті
в другій Половині XVII –
на Початку XX століття
Роман Тарнавський
УДК 39:378.4(477.83-25)ЛНУ“165/190”
У статті йдеться про розвиток народознавчої (етнологічної, зокрема етнографічної, фольклористичної та антропо-
логічної) проблематики у Львівському національному університеті імені Івана Франка від створення навчального
закладу до організації в його структурі першої кафедри етнології (1910). Розглянуто як народознавчі дослідження
викладачів Університету, так і лекційні курси народознавчого спрямування.
Ключові слова: Львівський університет, народознавство, етнографія, фольклор, кафедра, лекція.
В статье речь идет о развитии народоведческой (этнологической, включая этнографическую, фольклористиче-
ской и антропологической) проблематики во Львовском национальном университете имени Івана Франко от созда-
ния учебного заведения до организации в его структуре первой кафедры этнологии (1910). Рассмотрены как народо-
ведческие исследования преподавателей Университета, так и лекционные курсы народоведческого направления.
Ключевые слова: Львовский университет, народоведение, этнография, фольклор, кафедра, лекция.
The article deals with the development of ethnological (incl. ethnographical, folkloristic, and anthropological) issues at the
Ivan Franko Lviv National University from establishment of the educational institution to organization of the first Department
of Ethnology in its structure (1910). The author characterizes both the ethnological studies of the University’s lecturers and the
courses in ethnological area.
Keywords: the Lviv University, ethnology, ethnography, folklore, department, lecture.
На сьогодні у Львівському національно-
му університеті імені Івана Франка (далі –
Львівський університет) народознавча те-
матика розробляється здебільшого в межах
двох спеціалізованих кафедр – кафедри
української фольклористики імені академіка
Філарета Колесси філологічного факультету
та кафедри етнології історичного факульте-
ту. Ці кафедри створені, відповідно, у 1990
та 1995 роках. Їхніми попередницями в Уні-
верситеті були кафедра етнології Станіслава
Цішевського (1910–1912), кафедра антропо-
логії та етнології (з 1936 р. – кафедра ан-
тропології) Яна Чекановського (1913–1941,
1944), кафедра етнології Адама Фішера
(1924–1939), кафедра зоології та антропо-
логії Івана Раковського (1919–1925), кафедри
української усної словесності (1919–1925) та
фольклору й етнографії (1939–1947), що їх
очолював Філарет Колесса, кафедра історії
та етнографії України під керівництвом Сте-
пана Макарчука (1988–1995) [18; 19, c. 89,
107, 109; 5, c. 27–28]. Як бачимо, усі вони
створені у ХХ ст. Проте історія народознав-
ства (під цим терміном розуміємо насампе-
ред етно логічну, у тому числі й етнографічну,
фольклористичну та антропологічну пробле-
матику) у Львівському університеті мала й
«докафедральний період». Саме його характе-
ристика є головною метою пропонованої статті.
У 1784 році швейцарський теолог Александр
Цезар Шаванн увів до наукового обігу термін
«етнологія», утворений із двох давньо грецьких
слів у значенні «народ, плем’я» та «нау ка, вчен-
ня». До того часу існував лише термін «етногра-
фія», який у 1607 році вперше вжив німецький
письменник Йоганн Зоммер.
Історія Львівського університету розпочи-
нається із XVII ст., а саме з 1608 року, коли у
Львові заснували школу при єзуїтській колегії,
якій, на підставі привілею польського короля
Яна ІІ Казимира від 20 січня 1661 року, було
надано «гідність Академії і титул Універси-
тету». Проте офіційною датою заснування
http://www.etnolog.org.ua
77
Трибуна молодого дослідника
Львівського університету вважають 1661 рік.
Починаючи з другої половини XVII ст.,
у структурі Університету були теологічні та
філософські студії. Навчальний заклад функ-
ціонував на підставі освітнього статуту ордену
єзуїтів «Ratio Studiorum» («Система освіти»).
Згідно з ним окреме вивчення етнографії не
перед бачалося, як через специфіку навчально-
го процесу, так і через те, що в XVII–XVIII ст.
вона ще не виокремилася як наукова дисциплі-
на (у цей період під терміном «етнографія» ро-
зуміли насам перед одну зі складових геогра-
фії). Проте можна стверджувати, що в другій
половині XVII – у XVIII ст. студенти Львів-
ського університету були дотичні до етногра-
фічної тематики хоча б при поглибленні знан-
ня мов – завдяки читанню праць Гая Юлія
Цезаря, Плінія, Вергілія, Салюстія та інших
античних авторів. Відомий львівський істо-
рик, експерт з історії єзуїтського шкільництва
Василь Кметь зазначає, що саме в контексті
мовних студій студенти Львівського універси-
тету опановували певний обсяг знань з історії,
географії та античної міфології (додамо, що
етнографічні відомості були важливими також
через те, що єзуїти стикалися з багатьма на-
родами під час своєї масштабної місіонерської
діяльності в різних частинах світу). І лише у
XVIII ст. – в епоху просвітництва, якій був
притаманний потужний розвиток наукового
знання, навчальний статут «Ratio Studiorum»
удосконалили: історію, географію та новочасні
мови ввели до навчального процесу як само-
стійні предмети [14, c. 24, 31–34].
Після першого поділу Речі Посполитої
(1772) західноукраїнські землі, які перебува-
ли в її складі, приєднали до Габсбурзької мо-
нархії. З них, а також із частини польських
етнічних земель, створили нову провінцію ім-
перії – Королівство Галичини та Лодомерії з
центром у Львові. У 1773 pоці через тиск ка-
толицьких монархів Європи Папа Римський
Климентій XIV ліквідував орден єзуїтів. Ця
подія стала причиною закриття підконтроль-
них єзуїтам навчальних закладів, зокрема
Львівського університету. Проте, зважаючи
на необхідність підготовки кадрів (чиновни-
ків, учителів, медиків, священиків), які б за-
безпечували головні сфери життя Королівства
Галичини та Лодомерії, австрійський імпера-
тор Йосиф ІІ у жовтні 1784 року видав диплом
про відновлення діяльності Львівського уні-
верситету. Його урочисте відкриття відбулося
16 листопада того самого року (отже, рік уве-
дення до наукового обігу терміна «етнологія»
співпав з відновленням діяльності Львівського
університету й фактично з початком народо-
знавчих досліджень у його стінах). У структу-
рі навчального закладу було чотири факуль-
тети: філософський, теологічний, юридичний
та медичний. Наприкінці XVIII – на початку
ХІХ ст. навчально-науковий процес в Уні-
верситеті перебував у межах інтелектуальної
парадигми просвітництва. Цьому сприяло за-
лучення до роботи в ньому відомих тогочасних
учених-енциклопедистів, зокрема француза
за походженням Бальтазара Акé (1739/40–
1810), відомого в історіографії під німецькою
транскрипцією свого прізвища «Hacquet» як
Гáкет [12, c. 13; 17, c. 38–41].
У 1787 році Б. Акé запропонували посаду
професора медичного факультету Львівського
університету, учений погодився (обіймав її до
1805 р.). Оселившись у Львові, він отримав
змогу досліджувати Карпати й Прикарпат-
тя насамперед з погляду геології, ботаніки та
зоології (наук, якими цікавився найбільше).
Результати цих досліджень Б. Акé узагаль-
нив у чотиритомній праці «Нові природничо-
політичні подорожі в 1788–1795 роках через
Дакські та Сарматські або ж Північні Карпа-
ти» (Neueste physikalischpolitische Reisen in den
Jahren 1788 und 1789 durch die Dacischen und
Sarmаthischen oder Nordlichen Karpathen. –
Nürnberg, 1790–1796. – Bd. 1–4) [3, c. 86].
Б. Акé можна вважати одним з осново-
положників етнографічного карпатознавства.
Так, у третій частині вказаної праці (опубліко-
вана в 1794 р.) він подав інформацію про деякі
елементи традиційної культури гуцулів, яких
називав «гірськими русинами» або «покутя-
нами» (у цьому немає нічого дивного, адже
http://www.etnolog.org.ua
78
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
термін «гуцули» серед населення території,
яку дослідники ХІХ–ХХ ст. окреслили як
«Гуцульщина», утвердився й поширився саме
впродовж згаданих століть [45]). Етнографічні
записи про одяг гуцулів, їхню весільну обря-
довість, народні танці, певні риси ментальності
тощо на основі власних спостережень учений
зробив десь у районі на південний захід (угору
проти течії Черемоша) від межі Гуцульщини з
Покутським передгір’ям, яка проходить з пів-
ночі по лінії Делятин – долина ріки Ослави –
Косів – Кути – Вижниця. Для точного пере-
дання локальних назв елементів традиційної
культури місцевого населення Б. Акé навів їхні
транскрипції (наприклад: «раz», «opjenka»,
«chałupa», «derewce», «kolacz» тощо) [4].
Кінець XVIII – початок ХІХ ст. став
фактично періодом зміни інтелектуальної па-
радигми в європейських країнах: просвітниц-
тво з його раціоналізмом змінив романтизм,
зорієнтований на пізнання «душі народу».
Ідейним натхненником і теоретиком естетич-
них принципів романтизму став німецький
філософ, фольклорист та письменник Йоганн
Гердер (1744–1803). Неабиякого значення
він надавав дослідженню народної творчості,
яку вважав джерелом виникнення літератури
й мистецтва. Найшвидше ідеї романтизму по-
ширилися в німецькомовних країнах, зокрема
в Габсбурзькій монархії.
Перехід від просвітництва до романтизму
в народознавчих дослідженнях у Львівському
університеті можна проілюструвати на при-
кладі австрійця Йозефа Рорера (1769–1828),
якого відомий польський етнолог першої по-
ловини ХХ ст. професор Університету Адам
Фішер назвав «одним з перших німецьких і
українських фольклористів» [1, арк. 5 зв., 16].
З 1800 року Й. Рорер обіймав посаду комі-
сара львівської поліції, а впродовж 1806–1816
та 1818–1827 років – професора кафедри
політичних умінь та статистики юридичного
факультету Львівського університету. Буду-
чи юристом, дослідником статистики, що по-
требувало раціонального складу мислення,
Й. Рорер водночас займався літературною
діяльністю – писав нариси на основі подо-
рожніх нотаток, зокрема фольклорно-етногра-
фічного змісту. Наголосимо, що зацікавлення
традиційною культурою (як свого народу, так і
інших) було даниною тодішній моді: історії з
народного побуту та зразки фольклору мали
неабияку популярність в аристократичних
салонах і гуртках інтелектуалів. У 1802–
1803 роках Й. Рорер здійснив подорож Коро-
лівством Галичини та Лодомерії й іншими те-
ренами Габсбурзької монархії з метою зібрати
статистичні дані, які покращили б її промисло-
вий розвиток. Під час цієї подорожі дослідник
фіксував також етнографічні матеріали про
місцеве населення, на основі яких у 1803–
1804 роках опублікував у Відні низку праць
про народи, які проживали в межах державних
кордонів Габсбурзької монархії («Versuch über
die Bewohner der österreichischen Monarchie»
(«Нарис про мешканців Австрійської мо-
нархії», 1803 р.); «Versuch über die deutschen
Bewohner der österreichischen Monarchie» («На-
рис про німецьких мешканців Австрійської
монархії», 1804 р.); «Versuch über die jüdischen
Bewohner der österreichischen Monarchie» («На-
рис про єврейських мешканців Австрійської
монархії», 1804 р.); «Versuch über die slawischen
Bewohner der österreichischen Monarchie» («На-
рис про слов’янських мешканців Австрійської
монархії», 1804 р.)) [46, s. 251; 50].
Схожі мотиви – зацікавлення народним
побутом і фольклором як «літературою» –
стимулювали народознавчу діяльність іншого
професора юридичного факультету Львів-
ського університету – австрійця Карла Йо-
зефа фон Гюттнера (1793–1822). Працюючи
впродовж 1818–1822 років на кафедрі статис-
тики Львівського університету, він згуртував
навколо себе колег-однодумців, зокрема іс-
торика Йозефа Маусса, розпочавши видава-
ти польською та німецькою мовами альманах
«Pielgrzym lwowski» / «Der Pilger von Lemberg»
(«Львівський пілігрим») – перший ілюстрова-
ний журнал, присвячений «літературі та су-
спільству» Королівства Галичини та Лодомерії.
У 1822–1823 роках у цьому альманасі вперше
http://www.etnolog.org.ua
79
Трибуна молодого дослідника
в Галичині надрукували підбірку українських
та польських народних пісень, а також статті
про народні пісні авторства К. Ф. фон Гют-
тнера. Видання було посмертним, його здій-
снив Й. Маусс [46, s. 251–252; 13, c. 15].
Якщо австрійські вчені-романтики (пред-
ставники «державної нації», за термінологією
одного з найвідоміших німецьких філософів
романтизму Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Ге-
геля) сприймали дослідження народної куль-
тури як розвагу, то для інтелектуальних кіл
бездержавних народів Центрально-Східної
Європи (насамперед слов’ян), які перебували
в складі багатонаціональних імперій, це було
одним із проявів культурницького етапу на-
ціонального відродження. Найвидатнішими
представниками національного відродження
на західноукраїнських землях були студенти
Львівського університету Маркіян Шашке-
вич (1811–1843), Іван Вагилевич (1811–1866)
та Яків Головацький (1814–1888), які в
1833–1837 роках об’єдналися в гурток «Русь-
ка трійця».
Провідний дослідник етнологічно-фольк-
лористичної діяльності членів цього гуртка
Роман Кирчів зазначав: «Діяльність “Руської
трійці” припадає на той період, коли етногра-
фія і фольклористика як галузі знання були на
початковому етапі свого становлення, ще по
суті не розрізнялися між собою та виступали
в щільному зв’язку з громадянською історією,
археологією, географією, правом та іншими
науками, що разом складали зміст широкого
поняття народознавство. У такому синкре-
тичному смислі вони фігурують і в загально-
му комплексі народознавчої програми гуртка
М. Шашкевича, особливо на ранній стадії її
складання» [13, c. 48].
Діячі «Руської трійці» проводили активну
збирацьку роботу на західноукраїнських зем-
лях. Бажання членів гуртка охопити польо-
вими дослідженнями галицьку, буковинську
та закарпатську частини західноукраїнських
теренів Габсбурзької монархії було важли-
вим для чіткого, науково обґрунтованого ви-
значення меж етнічної території українців у
складі цієї держави, ствердження їхньої етно-
культурної єдності між собою та з українським
етнічним масивом, який тоді перебував у скла-
ді Російської імперії. Так, низку експедицій
у 1833, 1834 та 1839–1840 роках здійснив
Я. Головацький. Матеріали останньої з них
стали основою його етнографічного нарису
«Подорож по Галицькій та Угорській Русі,
описана в листах до прия теля у Л.», уперше
опублікованого чеською мовою в празькому
журналі «Časopis Českého Muzeum» («Часопис
Чеського музею») (1841–1842) [13, c. 87; 7].
Для публікації в цьому журналі писав статті
І. Вагилевич: «Гуцули, мешканці східної час-
тини Карпатських гір» («Huculowé, obywatelé
wýchodňiho pohořja Karpatského», 1838–1839),
«Бойки, русько-слов’янський люд у Галичи-
ні» («Bojkowé, lid ruskoslowanský v Haličjch»,
1841) та «Лемки – мешканці західних Кар-
пат» («Łemki, mieszkańcy zachodniego wzgórza
Karpat», 1841) [13, c. 157–159].
Наголосимо, що певні елементи народо-
знавства, зокрема характеристика усної на-
родної творчості українців, простежувалися
в лекціях Я. Головацького як професора ка-
федри руської словесності (української мови
та літератури) Львівського університету. Цю
посаду він обіймав протягом 1848–1867 ро-
ків [11, c. 18; 46, s. 321].
На межі 1860–1870 років у Львівсько-
му університеті відбулися зміни. По-перше,
упродовж 1869–1871 років Університет офі-
ційно перетворили на утраквістичний (дво-
мовний) польсько-український навчальний
заклад, тобто мови найчисленніших народів
Королівства Галичини та Лодомерії – україн-
ців і поляків – мали стати (замість німецької)
мовами навчання й викладання. По-друге,
в Університеті під час дослідження соціо-
гуманітарних питань почали утверджуватися
методологічні принципи позитивізму – нової
інтелектуальної парадигми, започаткованої
французьким мислителем Оґюстом Контом
(1798–1857). Позитивісти відмовилися від
філософії («метафізики») як пізнавальної ді-
яльності й орієнтувалися на методологію при-
http://www.etnolog.org.ua
80
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
родничих наук навіть при дослідженні гумані-
тарної сфери. Варто згадати постать Франца
Ґатчера – екстраординарного професора
судової медицини юридичного факультету.
У літньому семестрі 1869/1870 навчально-
го року для студентів-юристів він виголосив
лекційний курс «Про історію диявола, чор-
тівні і процесів над відьмами: психологічне та
культурно-історичне дослідження» [22, s. 23]
(це фактично перший лекційний курс етноло-
гічного спрямування, прочитаний у Львів-
ському університеті).
На 1870-ті роки припадає діяльність в
Університеті польського філолога й етнографа
Еуґеніуша Яноти (1823–1878). У 1871–1873 ро-
ках він був екстраординарним, а з 1873 року й
до своєї смерті 17 жовтня 1878 року – орди-
нарним професором кафедри німецької мови
та літератури. Серед праць і лекцій Е. Яноти
відзначимо етнографічну розвідку «Народ та
його звичаї» (Lud i jego zwyczaje // Przewodnik
Naukowy i Literacki. – 1878) та відкриту лекцію
«Про скандинавські міфи» [47, s. 155].
В останній третині ХІХ ст. народознавчі
студії у Львівському університеті розвивали
також історик Ісидор Шараневич (1829–1901)
і філолог Омелян Огоновський (1833–1894).
Ці професори представляли два напрями в
тодішньому розумінні терміна «етнографія» –
історичний та філологічний. Як професор
кафедри австрійської історії І. Шараневич
читав студентам філософського факультету
Львівського університету, зокрема, такі курси:
«Історія міграції народів на географічній основі
в поєднанні з етнографічним описом Австро-
Угорської монархії», «Опис коронних країв
Австро-Угорської монархії з погляду етногра-
фії та історії», «Історично-етнографічний опис
країв Австро-Угорської монархії», «Історична
етнографія Австро-Угорської монархії», «Істо-
рія карпатських народів від найдавніших часів
до кінця ХІІІ століття» [24, s. 28; 27, s. 27;
28, s. 27; 33, s. 29; 34, s. 29]. Щодо профе-
сора кафедри руської словесності (української
мови та літератури) О. Огоновського, то серед
його лекційних курсів, дотичних до етнографії
(читалися студентам навчального відділення
«Філологія» філософського факультету), були
такі: «Про руську поезію простонародну»,
«Простонародна поезія руська: пісні, казки,
прислів’я», «Історія руської літератури в віках
ХІ, ХІІ і ХІІІ», «Пояснення староруського
пам’ятника “Слово о полку Ігоревім”», «Міто-
логія слов’янська» [23, s. 28; 25, s. 28; 26,
s. 28; 29, s. 28; 30, s. 28; 31, s. 30; 35, s. 30].
Саме впродовж роботи в Університеті О. Ого-
новський написав та опублікував шеститомну
працю «Історія літератури руської» (1887–
1894). Відомий фольклорист та етномузиколог
Ф. Колесса писав про неї таке: «Огоновський
Омелян четвертий том своєї “Історії літерату-
ри руської” з 1894 року присв’ятив українській
етнографії ХІХ в., він розглядає діяльність го-
ловних її представників, починаючи від кн[язя]
Цертелева, присв’ячуючи кожному письмен-
никові окрему статтю, неначе монографійку,
в якій подає докладний життєпис і зміст його
праць» [15, c. 194]. Отже, О. Огоновський під
терміном «етнографія» розумів усну народну
творчість, тобто фольклор.
У другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. певних аспектів фольклору й етногра-
фії в сучасному розумінні терміна торкалися у
своїх лекційних курсах такі професори Львів-
ського університету, як філолог-славіст Анто-
ній Каліна (1846–1906) [29, s. 28; 30, s. 28;
41, s. 42], етнічної історії – Тадеуш Войцехов-
ський (1838–1919) (курс «Історія слов’янських
народів, аж до 1000 р.») [30, s. 29; 31, s. 27;
35, s. 28; 41, s. 41; 42, s. 43]. Філолог-класик
і водночас історик-античник Людвік Цвіклін-
ський (1853–1942) під час лекцій та практич-
них занять розглядав зі студентами твори ан-
тичних авторів («Іліаду» та «Одіссею» Гомера,
«Історію» Геродота, «Нотатки про Галльську
війну» Гая Юлія Цезаря, «Германію» Таціта
тощо) [27, s. 28; 30, s. 28; 31, s. 29; 34, s. 30;
38, s. 34; 43, s. 42; 44, s. 45]. Античній міфоло-
гії були присвячені лекційні курси Броніслава
Кручкевича (1849–1918) «Про релігію старо-
давніх римлян» та «Про шанування богів у
Римській державі» [32, s. 30; 38, s. 34].
http://www.etnolog.org.ua
81
Трибуна молодого дослідника
Восени 1894 року викладання на ново-
створеній у Львівському університеті кафедрі
всесвітньої історії з особливим оглядом історії
Східної Європи розпочав Михайло Грушев-
ський (1866–1934). У своїй першій лекції
для студентів філософського факультету вче-
ний окреслив суть народницького напряму
історичних досліджень (тісно переплетено-
го з етнічною історією), у рамках якого пра-
цював подальші роки: «Народ <...> і єсть,
і повинний бути альфою і омегою історич-
ної розвідки. Він – з своїми ідеалами й зма-
ганнями, з своєю боротьбою, поспіхом і по-
милками – єсть єдиний герой історії» [5,
c. 17]. Тематика лекцій та практичних занять
(«історичних вправ»), які М. Грушевський
проводив для студентів філософського фа-
культету на початках роботи в Університеті,
охоплювала лише давню та середньо вічну іс-
торію, а отже, містила етнографічну тематику:
«Курс історії Руси, період давній», «Історіо-
графія руська, період давній (загальний огляд
і розбір критичний важнійших джерел)»;
«Великий Новогород, історія, устрій і побут
єго до кінця XV в.» (1894/1895 навчальний
рік) [37, s. 32]; «Курс історії Руси, період се-
редній», «Огляд джерел до історії Руси, вік
ХІІ–ХІІІ», «Огляд джерел до історії Руси, вік
XIV–XVII» (1895/1896 навчальний рік) [38,
s. 33; 39, s. 35]. Із лекційних курсів М. Гру-
шевського (1896/1897 та 1897/1898 навчаль-
ні роки), дотичних до народознавства, можна
назвати такі: «Великий рух народів», а також
«Старинна історія Східної Европи» [40, s. 40;
41, s. 41; 42, s. 43]. У 1898/1899 навчально-
му році М. Грушевський знову повернувся до
давньої історії: у зимовому семестрі він читав
лекції на тему «Історія Руси, давній період»,
а в літньому – «Історія Східної Европи в
ХІІІ–XIV в.» [43, s. 41; 44, s. 44].
Восени 1894 року клопотання щодо своєї
габілітації (отримання права викладання)
у Львівському університеті розпочав Іван
Франко (1856–1916). Відомий письменник
і вчений прагнув габілітуватися на доцента
української літератури та етнографії. Упро-
довж листопада – грудня 1894 року це пи-
тання декілька разів розглядали на засіданнях
ради філософського факультету. 18 березня
1895 року І. Франко склав габілітаційний ко-
локвіум. Його розпочав А. Каліна, який задав
І. Франку запитання про періодизацію історії
української літератури, полемічну літературу
кінця XVI–XVII ст., праці Івана Вишен-
ського, роль Мелетія Смотрицького в історії
української мови, а також: «Як розгорталася
суперечка щодо самостійності малоросійської
і великоросійської мов?», «Яке значення для
української літератури мають перші збирачі
народних пісень?». М. Грушевський запитав
І. Франка про давню агіографічну літературу,
головні аспекти драматургії XVIII ст., праці
Івана Котляревського, а також: «У чому суть
теорії Житецького про українські думи?».
Отже, запитання А. Каліни та М. Грушев-
ського стосувалися як історії української лі-
тератури, так і етнографії в розумінні усної
народної творчості. Інше тлумачення терміна
«етнографія» тогочасними вченими засвідчу-
ють запитання до габілітанта з боку І. Шара-
невича. Вони звучали так: «Про етнографію, її
відношення до праісторії і соціології» та «Про
межі народності». Отже, ще раз наголосимо,
що як історик та археолог І. Шараневич ба-
чив етнографію в контексті історичної науки,
зокрема первісної історії, а також науки про
суспільство – соціології. Це дозволяє при-
пустити, що І. Франко міг вкладати в термін
«етнографія» не лише філологічний, але й іс-
торичний зміст. На жаль, його відповіді на
поставлені йому запитання невідомі, адже в
протоколі габілітаційного колоквіуму І. Фран-
ка зазначено лише, що «відповіді кандидата
довели ґрунтовне знання предмета як у за-
гальних, так і в окремих питаннях». Зважаю-
чи на це, А. Каліна запропонував раді філо-
софського факультету допустити І. Франка
до наступних етапів габілітації, зокрема до
виголошення пробної лекції, що одноголосно
підтримали. Після успішної габілітаційної лек-
ції на тему «Аналіз “Наймички” Шевченка»,
яку І. Франко прочитав 22 березня 1895 року,
http://www.etnolog.org.ua
82
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
А. Каліна запропонував раді філософського
факультету представити габілітацію І. Франка
на доцента української літератури та етнографії
на затвердження австрійського Міністерства
освіти. Цю пропозицію одноголосно схвалили.
Проте намісник Галичини Казімеж Бадені,
з політичних мотивів, не затвердив габілітацію
І. Франка, переконавши не робити цього й мі-
ністра освіти [8, c. 527–529; 9, c. 100–115].
В останній третині ХІХ – на початку
ХХ ст. серед викладачів Львівського уні-
верситету поширилася тенденція до ство-
рення наукових товариств, діяльність яких
сприяла б розвитку наукових студій з певних
галузей знань (при цих товариствах засно-
вували також спеціалізовані наукові журна-
ли). У контексті цього руху з ініціативи про-
фесора Львівського університету А. Каліни
в 1895 році було засновано Народознавче
товариство у Львові та його друкований ор-
ган – журнал «Lud» («Народ») [49]. Саме
А. Каліна став першим головою новостворе-
ного товариства (обіймав цю посаду впродовж
десяти років, а з 1905 р. був почесним членом
товариства). Він у 1895–1905 роках редагував
журнал «Lud» [16]. Виступити з доповіддю на
відкритті Народознавчого товариства у Льво-
ві 28 лютого 1895 року доручили І. Франку.
Матеріали його доповіді стали основою статті
«Найновіші напрями в народознавстві», якою
відкривався перший номер журналу «Lud».
У цій статті дослідник проаналізував теоре-
тичні засади тодішніх головних народознавчих
шкіл: міфологічної, історично-міграційної та
антропологічної (еволюціонізму) [48].
Заснувати українське етнографічне видан-
ня й створити окрему Етнографічну комісію
для його наукового редагування на початку
1895 року планували й українські вчені –
члени Наукового товариства імені Шевченка
(НТШ) у Львові. Проте перший випуск жур-
налу «Етноґрафічний збірник» побачив світ
лише в жовтні 1895 року. Його науковим ре-
дактором став М. Грушевський. У перед мові
до журналу він писав: «Сим томом наукове
товариство імени Шевченка розпочинає нову
серию публикаций, присьвячену специяльно
материялам до пізнання українсько-руського
народу з погляду етноґрафічного, в ширшім
значінню того слова. <...> Для титулу ви-
давництва узято притертий вже термін етно-
ґрафічного збірника, хоч з проґрами його не
виключають ся ті сторони науки про нарід,
які обіймає собою новий термин фольклору.
Материяли мають уміщуватись з цїлої терито-
рії, залюдненої українсько-руським народом.
Збірник має виходити реґулярно принаймнї
раз на рік – доки засоби товариства не позво-
лять число томів помножити» [10].
Сучасний львівський етнолог, дослідник
народознавчої діяльності НТШ Михайло
Глушко пише, що зацікавлення М. Грушев-
ського етнографічною тематикою пов’язане з
його роботою над першими томами ґрунтовно-
го дослідження «Історія України-Руси». Уже
в 1894 році учений поставив собі за мету до-
слідити економічну, культурну, духовну сфери
щоденного життя українців у княжу добу, а та-
кож виокремити в культурі давньоруської елі-
ти елементи загальнонародної (тобто тради-
ційної) культури. Проте тоді М. Грушевський
зіткнувся з проблемою нестачі достовірних
«відомостей про народ» [5, c. 18]. Найімо-
вірніше, саме для збору потрібної інформації
в першому томі «Етноґрафічного збірника»
опуб лікували спеціальну «Проґраму до зби-
рання відомостей про українсько-руський край
і нарід...», що складалася із чотирьох частин:
«Відомости історичні», «Відомости етноґра-
фічні», «Відомости суспільно-економічні» та
«Відомости правничі» [20]. Проте «Етно-
ґрафічний збірник» не повністю задовольнив
М. Грушевського, адже в ньому почали дру-
кувати переважно фольклорні матеріали, а не
відомості про матеріальну й духовну культуру.
Тому, коли в 1897 році вченого обрали голо-
вою НТШ, він доклав усіх зусиль для органі-
зації окремої Етнографічної комісії в структурі
товариства. Її створили 1898 року під керівниц-
твом провідних тодішніх українських учених-
народознавців Івана Франка (голова), Федо-
ра Вовка (заступник голови) й Володимира
http://www.etnolog.org.ua
83
Трибуна молодого дослідника
Гнатюка (секретар). З 1899 року друкованим
органом Етнографічної комісії став журнал
«Материяли до українсько-руської етнольо-
ґії» («Материяли до української етнольоґії»),
наукове редагування якого доручили Ф. Вов-
ку [5, c. 20].
На початку ХХ ст. Ф. Вовк (1847–1918)
клопотався про створення у Львівському
університеті кафедри антропології, яку хо-
тів би очолити. Проте цього так і не зроби-
ли, і наприкінці 1905 року вчений переїхав до
Санкт-Петербурга, де в місцевому універси-
теті отримав посаду доцента, згодом – про-
фесора кафедри антропології [21, c. 190].
У контексті цього відзначимо, що лекції з ан-
тропології у Львівському університеті прак-
тикувалися – їх читав відомий польський
біолог Бенедикт Дибовський. Зокрема, його
курси «Будова людини як свідчення її родо-
вого розвитку» (читався в літньому семестрі
1893/1894 навчального року) та «Про раси
первісної людини» (читався в літньому семе-
стрі 1895/1896 навчального року) відвідував
майбутній провідний український антрополог
Іван Раковський, який був студентом філософ-
ського факультету Львівського університету
впродовж 1892–1897 років. Наголосимо, що
тут І. Раковський розпочав науково-дослід-
ницьку роботу в лабораторії зоологічного ка-
бінету під керівництвом Б. Дибовського. Цей
професор навіть запропонував академічному
сенату Університету призначити молодого
вченого своїм асистентом, однак, довідавшись,
що той – українець, відмовився від цього за-
думу (тоді протистояння між українцями й по-
ляками в Східній Галичині було надзвичайно
гострим) [6, c. 12–13; 36, s. 34; 39, s. 39].
У 1905 році у Львівському університеті від-
крили кафедру класичної археології й праісторії
(тобто первісної історії), яку очолив польський
археолог Кароль Гадачек. Її створення засвід-
чило розуміння керівництвом Університету
важливості наукових дисциплін, пов’язаних із
вивченням дописемного періоду історії. У цьо-
му контексті створення кафедри етнології
у Львівському університеті було лише питан-
ням часу (така ідея існувала на філософському
факультеті з 1909 р.). Цьому сприяло також
інтелектуальне середовище Львова, де напри-
кінці ХІХ – на початку ХХ ст. діяли потужні
етнологічні центри – щойно згадані Народо-
знавче товариство у Львові та Етнографіч-
на комісія НТШ. Тому 27 серпня 1910 року
імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І
«найвищою ухвалою наймилостивіше дозво-
лив призначити мовознавця д[окто]ра Ста-
ніслава Цішевського надзвичайним професо-
ром етнології Львівського університету» [2,
арк. 11]. Це означало створення окремої ка-
федри етнології, яка започаткувала в Універ-
ситеті структурне оформлення народознавчих
дисциплін.
Отже, розвиток народознавчої проблемати-
ки у Львівському університеті впродовж дру-
гої половини XVII – початку ХХ ст. пройшов
низку етапів. Вони були пов’язані зі зміною
загальноєвропейських інтелектуальних пара-
дигм (просвітництво, романтизм, позитивізм),
уточненням змістового наповнення термі-
на «етнографія» (як синоніма усної народної
творчості та як історичної дисципліни, що за-
ймається описом традиційної матеріальної й
духовної культури народу), утвердженням у
науковому обігу терміна «етнологія». Також
варто наголосити, що аж до другої половини
ХІХ ст. народознавча проблематика у Львів-
ському університеті розвивалася переважно
завдяки працям його викладачів та студентів,
і лише згодом її почали викладати в окремих
спеціальних лекційних курсах.
Завдяки діяльності Народознавчого то-
вариства у Львові та Етнографічної комісії
НТШ наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
етнологія у львівському інтелектуальному се-
редовищі утвердилась як важлива наукова
дисципліна історичного циклу. Саме потуж-
ний розвиток етнографічно-етнологічних до-
сліджень у цей час спричинився до створення
у Львівському університеті 1910 року окремої
кафедри етнології.
http://www.etnolog.org.ua
84
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 3/2015
1. Архів Львівського національного універси-
тету імені Івана Франка, ф. Р-119, оп. 1, спр. 403
(Списки профессорско-преподавательского пер-
сонала по кафедрам с указанием тем их научных
работ), 20 арк.
2. Державний архів Львівської області, ф. 26,
оп. 5, спр. 2040 (Личное дело профессора Цишев-
ского Станислава), 26 арк.
3. Гакет Б. Автобіографія / Б. Гакет ; пер. з нім.
Х. Назаркевич // Бальтазар Гакет і Украї на. Стат-
ті і матеріали / авт.-упоряд. М. Вальо. – Львів :
Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника
НАН України, 1997. – С. 77–92.
4. Гакет Б. Нові природничо-політичні подо-
рожі в 1788–1795 рр. через Дакські та Сарматські
або ж Північні Карпати. Ч. 3. Нюрнберг, 1794.
[Фрагменти] / Б. Гакет ; пер. з нім. У. Іваночко //
Бальтазар Гакет і Україна. Статті і матеріали /
авт.-упоряд. М. Вальо. – Львів : Львівська наукова
бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, 1997. –
С. 30–36.
5. Глушко М. Михайло Грушевський – ініціа-
тор та організатор етнографічних досліджень в
НТШ / Михайло Глушко // Народознавчі зоши-
ти. – 2008. – № 1–2. – С. 14–20.
6. Головацький І. Іван Раковський (1874–1949).
Життєписно-бібліографічний нарис / Іван Голо-
вацький. – Львів : Наукове товариство ім. Шев-
ченка, 2004. – 218 с. : іл. – (Серія «Видатні діячі
НТШ». – Чис. 9).
7. Головацький Я. Подорож по Галицькій та
Угорській Русі, описана в листах до приятеля
у Л. / Яків Головацький // Подорожі в Українські
Карпати : зб. / упоряд. і вступ. ст. М. А. Вальо. –
Львів : Каменяр, 1993. – С. 22–101.
8. Горак Р. Іван Франко / Роман Горак, Яро слав
Гнатів. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2005. –
Кн. 6 : В поті чола. – 532 с.
9. Горак Р. Іван Франко / Роман Горак, Яро слав
Гнатів. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2006. –
Кн. 7 : Протистояння. – 584 с.
10. Грушевський М. Передмова / М. Грушев-
ський // Етноґрафічний збірник / за ред. М. Гру-
шевського. – Львів : Наукове товариство імени
Шевченка, 1895. – Т. 1. – С. VII–VIII.
11. Івашків В. Біля витоків української фольк-
лористики у Львівському університеті / Василь
Івашків, Руслан Марків // Міфологія і фольклор.
Загальноукраїнський науково-освітній журнал. –
2010. – № 3–4 (7). – Липень – грудень. – С. 18–26.
12. Качмар В. [Львівський національний уні-
верситет імені Івана Франка. Історичний нарис] /
Володимир Качмар // Літопис випускників Львів-
ського національного університету імені Івана
Франка. – Київ : Логос, 2010. – С. 12–51.
13. Кирчів Р. Ф. Етнографічно-фольклористична
діяльність «Руської трійці» / Р. Ф. Кирчів. – Львів :
Інститут народознавства НАН України, 2011. –
422 с.
14. Кметь В. Львівський єзуїтський універ-
ситет (1661–1773) / Василь Кметь // Encyclopedia.
Львівський національний університет імені Івана
Франка : у 2 т. / вид. рада : І. О. Вакарчук (голова),
М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст.
голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. –
Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – Т. 1 : А –
К. – С. 16–37.
15. Колесса Ф. Історія української етно-
графії / передм. Г. А. Скрипник. – Київ : ІМФЕ
ім. М. Т. Рильського НАН України, 2005. – 368 с.
16. Кравчук А. Каліна (Kalina) Антоній /
А. Кравчук // Encyclopedia. Львівський національ-
ний університет імені Івана Франка : у 2 т. / вид.
рада : І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський
(заст. голови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Кач-
мар (відп. секретар) та ін. – Львів : ЛНУ імені Івана
Франка, 2011. – Т. 1 : А – К. – С. 577.
17. Крикун М. Львівський університет ав-
стрійського періоду (1784–1918) // Encyclopedia.
Львівський національний університет імені Івана
Франка : у 2 т. / вид. рада : І. О. Вакарчук (голова),
М. В. Лозинський (заст. голови), Р. М. Шуст (заст.
голови), В. М. Качмар (відп. секретар) та ін. – Львів :
ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – Т. 1 : А – К. –
С. 38–53.
18. Макарчук С. Етнології кафедра / С. Ма-
карчук // Encyclopedia. Львівський національний
університет імені Івана Франка : у 2 т. / вид. рада :
І. О. Вакарчук (голова), М. В. Лозинський (заст. го-
лови), Р. М. Шуст (заст. голови), В. М. Качмар (відп.
секретар) та ін. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка,
2011. – Т. 1 : А – К. – С. 484–485.
19. Мудрий В. Змагання за українські універ-
ситети в Галичині / Василь Мудрий ; ред. О. Ро-
манів. – Львів ; Нью-Йорк : Наукове товариство
ім. Шевченка у Львові ; Фундація Українського
вільного університету в ЗСА, 1999. – 194 c.
20. Проґрама до збирання відомостей про
українсько-руський край і нарід, уложена чле-
нами наукового товариства імени Шевченка //
Етноґрафічний збірник / за ред. М. Грушевсько-
го. – Львів : Наукове товариство імени Шевченка,
1895. – Т. 1. – С. 1–16.
21. Франко О. Федір Вовк – вчений і громад-
ський діяч / Оксана Франко. – Київ : Видавництво
Європейського університету, 2001. – 378 с.
22. Akademische Behörden an der k. k. Universität
zu Lemberg, sammt der Ordnung der Vorlesungen
an derselben im Sommer-Semester des Studien-
Jahres 1869/70. – Lemberg : Aus der k. k. galizischen
Aerarial-Staats-Druckerei, 1869. – 39 s.
http://www.etnolog.org.ua
85
Трибуна молодого дослідника
23. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1882/83. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1882. – 31 s.
24. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1882/83. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1883. – 32 s.
25. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1883/84. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1883. – 31 s.
26. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1884/85. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1884. – 31 s.
27. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1884/85. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1885. – 32 s.
28. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1885/86. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1886. – 32 s.
29. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1887/88. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1887. – 32 s.
30. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1888/89. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1888. – 32 s.
31. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1888/89. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1889. – 33 s.
32. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1890/91. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1890. – 33 s.
33. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1890/91. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1891. – 34 s.
34. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1891/92. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1892. – 34 s.
35. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1892/93. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1892. – 33 s.
36. C. K. Uniwersytet imienia cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład Uniwersytetu i program wykładów
w letniem półroczu 1893/94. – Lwów : I Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1894. – 35 s.
37. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1894/95. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1895. – 38 s.
38. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1895/96. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1895. – 39 s.
39. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1895/96. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1896. – 41 s.
40. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1896/97. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1897. – 45 s.
41. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1897/98. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1897. – 47 s.
42. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1897/98. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1898. – 49 s.
43. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów w
półroczu zimowem 1898/99. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1898. – 47 s.
44. C. K. Uniwersytet im. cesarza Franciszka I
we Lwowe. Skład personalu i program wykładów
w półroczu letniem 1898/99. – Lwów : Związkowa
drukarnia we Lwowe, 1899. – 50 s.
45. Falkowski J. Północno-wschodnie pogranicze
Huculszczyzny / Jan Falkowski. – Lwów : Nakładem
Towarzystwa ludoznawczego, 1938. – 112 s.
46. Finkel L. Historya Uniwesytetu Lwowskiego /
Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. – Lwów :
Nakładem Senatu akademickiego c. k. Uniwersytetu
Lwowskiego z drukarni E. Winiarza, 1894. – Cz. I :
Historya Uniwesytetu Lwowskiego do r. 1869. – 351 s.
47. Finkel L. Historya Uniwesytetu Lwowskiego /
Ludwik Finkel, Stanisław Starzyński. – Lwów :
Nakładem Senatu akademickiego c. k. Uniwersytetu
Lwowskiego z drukarni E. Winiarza, 1894. – Cz. II :
Historya Uniwesytetu Lwowskiego 1869–1894. – 442 s.
48. Franko I. Najnowsze prądy w ludoznawstwie /
Iwan Franko // Lud. Organ Towarzystwa ludoznawczego
we Lwowie / pod red. Antoniego Kaliny. – Lwów :
Towarzystwo ludoznawcze, 1895. – T. I. – S. 4–16.
49. Historia Polskiego Towarzystwa
Ludoznawczego [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.ptl.info.pl/?page_id=102
[29.06.2014].
50. Rohrer Joseph [Електронний ресурс]. – Ре-
жим доступу : http://www.deutsche-biographie.de/
sfz76816.html [29.06.2014].
http://www.etnolog.org.ua
|