Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.)
У доповіді наведено результати дослідження особливостей становлення й розвитку сучасної української нації як етнічно, культурно, мовно та політично багатоскладової громадянської спільноти. Це, зокрема, єдність і боротьба протилежностей особливого етнічного та спільного національно-громадянського в п...
Saved in:
| Published in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Date: | 2024 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2024
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201791 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) / В.О. Котигоренко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 3. — С. 52-68. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859800975658713088 |
|---|---|
| author | Котигоренко, В.О. |
| author_facet | Котигоренко, В.О. |
| citation_txt | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) / В.О. Котигоренко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 3. — С. 52-68. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | У доповіді наведено результати дослідження особливостей становлення й розвитку сучасної української нації як етнічно, культурно, мовно та політично багатоскладової громадянської спільноти. Це, зокрема, єдність і боротьба протилежностей особливого етнічного та спільного національно-громадянського в процесі націєтворення, зв’язок цього процесу з біфуркаційними соціальними кризами, що супроводжували суверенізацію України й наступні політичні, світоглядні та інші зміни всередині українського соціуму. Серед причин таких криз — намагання конкурентних груп правлячого класу країни політизувати етнічні відмінності населення різних регіоні в для формування й мобілізації «свого електорату», а також гібридна та п овномасштабна воєнна агресі я Росії і росіян проти України та українців. Проаналізовано концептуальні суперечності законодавства, покликаного спрямовувати державну політику націєтворення й посилення соціальної згуртованості нації та забезпечувати інституціональну ефективність державного етнополітичного менеджменту. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення правових регуляторів цієї політики та управлінських практик. Аргументовано пропозиції щодо такого удосконалення.
The article presents the results of a study of the peculiarities of the emergence and development of the modern Ukrainian nation as an ethnically, culturally, linguistically and politically pluralistic civic community. Those are, in particular, the unity and struggle of opposites of the particular ethnic and the general national-civic in the process of nation-building and the connection of this process with the bifurcating social crises that accompanied Ukraine’s sovereignization and the subsequent political, ideological and other changes within Ukrainian society. Among the reasons for these crises are the attempts of rival groups of the country’s ruling class to politicize ethnic differences in the population of different regions in order to form and mobilize “their constituency”, as well as the hybrid and full-scale military aggression of Russia and the Russians against Ukraine and Ukrainians. The author analyses the conceptual contradictions of the legislation that should guide the state policy of nation-building and strengthening of social cohesion of the nation and ensure the institutional efficiency of the state ethnopolitical management. The author emphasizes the need to improve the legal regulations governing this policy and administrative practices. Suggestions for such improvement are substantiated.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:13:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
52 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ
ЯК ДІАЛЕКТИЧНА ЄДНІСТЬ
НАЦІОНАЛЬНО-ГРОМАДЯНСЬКОГО
І ЕТНІЧНОГО
За матеріалами доповіді на засіданні Президії
НАН України 27 грудня 2023 року
У доповіді наведено результати дослідження особливостей становлення й
розвитку сучасної української нації як етнічно, культурно, мовно та по-
літично багатоскладової громадянської спільноти. Це, зокрема, єдність і
боротьба протилежностей особливого етнічного та спільного національ-
но-громадянського в процесі націєтворення, зв’язок цього процесу з біфур-
каційними соціальними кризами, що супроводжували суверенізацію Украї-
ни й наступні політичні, світоглядні та інші зміни всередині українського
соціуму. Серед причин таких криз — намагання конкурентних груп правля-
чого класу країни політизувати етнічні відмінності населення різних регіо-
нів для формування й мобілізації «свого електорату», а також гібридна та
повномасштабна воєнна агресія Росії і росіян проти України та українців.
Проаналізовано концептуальні суперечності законодавства, покликаного
спрямовувати державну політику націєтворення й посилення соціальної
згуртованості нації та забезпечувати інституціональну ефективність
державного етнополітичного менеджменту. Акцентовано увагу на необ-
хідності вдосконалення правових регуляторів цієї політики та управлін-
ських практик. Аргументовано пропозиції щодо такого удосконалення.
Теоретичне та праксіологічне осмислення змін в етнополітич-
ному просторі України належить до пріоритетних напрямів ді-
яльності науковців Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. Деякі результати
цієї роботи представлено на сторінках монографії про сутнісні
аспекти, особливості та чинники діалектичної взаємодії націо-
нально-громадянського і етнічного в українському соціумі та
низці його системних складових від часів суверенізації Укра-
їни наприкінці 1980-х років та проголошення незалежності
у 1991 р. до 2022 р. — першого року повномасштабної росій-
ської агресії включно 1. Серед таких складових — українська
1 Діалектика національно-громадянського і етнічного в українському соці-
умі. Авт. кол.: Котигоренко В.О. (керівник, наук. ред.), Дегтеренко А.М.,
КОТИГОРЕНКО
Віктор Олексійович —
доктор політичних наук,
професор, завідувач відділу
етнополітології Інституту
політичних і етнонаціональних
досліджень ім. І.Ф. Кураса
НАН України
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ
НАН УКРАЇНИНАН УКРАЇНИ
doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.03.052
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 53
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
нація. Цей текст — про хибність уявлень щодо
її недосформованості та/або розколотості, про
властиві їй атрибути та зв’язок суспільних
криз, етнічного й громадянського в процесах
українського націєтворення, про впливи на ці
процеси державних інституцій, необхідність
оновлення державної етнополітики як важ-
ливої умови й чинника збереження і посилен-
ня згуртованості нації в ситуації загроз війни
Росії проти України, а також для забезпечення
української спроможності давати ефективні
відповіді на виклики, що постануть після війни.
Сучасна українська нація: динаміка іден-
тичності. Серед науковців, політиків і суспіль-
ного загалу в Україні та поза нею чимало при-
хильників позиції хорватсько-австрійсько-ні-
мецького філософа й культуролога Б. Будена,
заявленої ним у квітневому 2022 р. інтерв’ю:
«Подивіться на Україну перед війною, процес
формування української нації був далекий від
завершення. І саме російське втручання завер-
шує цей процес, об’єднує націю, піднімає її над
різнорідністю. Путін виступає як найкращий
український патріот, тому що кров українців
стає тією амальгамою, яка заліковує всі тріщи-
ни в усій нації»2.
Це твердження містить щонайменше дві по-
милки. Перша — методологічна: процес форму-
вання будь-якої нації ніколи не завершується.
Жодна нація на будь-якій стадії її розвитку ні-
коли не була, не є і не може бути статичною,
вона безперестанно змінюється. «Існування
нації — це… щоденний плебісцит, як існуван-
ня особи — вічне стверджування життя»3.
Друга помилка — політична. Саме згуртова-
ність української нації зруйнувала кремлівські
плани, підтримані понад ¾ росіян і оперті на
Калакура О.Я., Кочан Н.І., Ляшенко О.О., Мазу-
ка Л.І., Ніколаєць Ю.О., Новородовський В.В. Київ:
Інститут політичних і етно національних досліджень
ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2023. https://doi.org/
10.53317/978-617-14-0128-0
2 Putin jako užitečný idiot Západu. Rozhovor s filosofem
Borisem Budenem. Novinky.cz. 07.04.2022. http://surl.
li/qpjne
3 Renan E. Qu’est-ce qu’une nation? (Conférence pronon-
cée le 11 mars 1882 à la Sorbonne). http://dx.doi.org/
doi:10.1522/030155027
кратно потужніший економічний, військово-
технічний та людський потенціал країни-агре-
сора. В основі обох помилок — хибні уявлення
про націю як однорідну спільноту. Як і будь-
яка інша, українська нація однорідною ніколи
не була і не стане. Сучасний український етнос
також.
Етнічно та етнокультурно однорідними
ніколи не були і предки сучасних україн-
ців. Щоб у цьому переконатися, досить пере-
глянути багатотомну Енциклопедію історії
України. Або прочитати нещодавно видану в
українськомовному перекладі збірку наукових
праць віцепрезидента Міжнародної асоціації
україністів, іноземного члена НАН України
Д. Броджі, в якій переконливо доведено «по-
ліморфізм» українського культурного про-
стору XVI—XVII ст., його багатошаровість,
багатомовність, мінливість та піддатливість до
асиміляційних впливів ззовні 4. Д. Броджі по-
яснювала цю еластичність «культурного коду»
як «іманентну» від києво-руських часів схиль-
ність до синтезування різнобіжних традицій і
як «відповідь на загрозу дезінтеграції не впо-
вні сформованої культурної спільноти»5. По-
ліморфізм і гетерогенність досі не полишають
«ойкумену» України 6.
Громадяни України української й усіх ін-
ших етнічних ідентичностей (національнос-
тей) різняться своїми мовними перевагами,
культурними традиціями, релігійними пере-
конаннями, конфесійною належністю та ін-
шими ознаками. Водночас є те, що інтегрує цю
багатоскладовість у єдину спільноту — націю.
Це спільні цінності, які я називаю національ-
но-громадянськими: державна незалежність
України; українське громадянство як пріори-
тетна соціальна самоідентифікація порівняно
4 Яковенко Н. Дзеркала ідентичності. Дослідження з
історії уявлень та ідей в Україні ХVІ—початку ХVІІІ
століття. Київ: Laurus, 2012. C. 10.
5 Броджі Д. Культурний поліморфізм українського сві-
ту. Київ: Дух і Літера, 2022.
6 Верменич Я. Національна ідентичність як соціокуль-
турний конструкт: погляд із початку ХХІ століття на
проблеми ХХ. В кн.: Регіональна історія України: зб.
наук. ст. Інституту історії України НАН України.
2017. Вип. 11. С. 9—42.
54 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
з етнічною, локальною, геополітичною та ін.;
гордість від належності до спільноти громадян
України; патріотизм, у тому числі готовність
захищати Батьківщину; прихильність/повага
до української мови як рідної та державної;
прихильність/повага до української культур-
ної традиції (незалежно від рідної / переваж-
ної мови спілкування, етнічної, етнокультур-
ної, релігійної та іншої ідентичності тощо) 7.
Цей висновок не є умоглядним. Він ґрунту-
ється на результатах якісних і кількісних до-
сліджень багатьох соціологічних служб. Про
найпоказовіші з цих результатів ітиметься
далі. Але спершу — три принципові тези.
Теза перша. Будь-яка нація, навіть та, щодо
якої існує міф про її позаетнічну громадян-
ськість, формується на основі якогось етніч-
ного осердя. Приміром, американська нація
США це справді громадянська спільнота, яка
формувалася здебільшого в процесі різноет-
нічної імміграції. Країну небезпідставно нази-
вали «казаном», у якому етнічне переплавля-
лося в громадянське. Але то була тільки час-
тина правди. Етнічна специфіка різних груп
населення могла слабнути або змінюватися,
але не зникала 8. Так, в усі часи, коли анкети пе-
реписів і щорічних опитувань населення США
містили запитання про етнічне походження
людей, відповіді показували, що найчисленні-
шою етнічною групою країни були німці за по-
ходженням 9. Але етнічним осердям, навколо
цінностей якого державні інституції гуртували
свій громадянський загал, було англосаксон-
ське. Щодо нього була й зберігається назва,
7 Котигоренко В. Національно-громадянські цінності:
регіональний вимір у загальноукраїнському контек-
сті. Український соціум. 2021. Т. 79, № 4. С. 111—153.
https://doi.org/10.15407/socium2021.04.111
8 Сміт Е.Д. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. К.І.С.,
2004. С. 55—56.
9 United States Census Bureau. Table 52. Population by
Selected Ancestry Group and Region: 2009. https://
www2.census.gov/library/publications/2011/
compendia/statab/131ed/tables/12s0052.xls; B04006.
People Reporting Ancestry. 2020. https://data.census.
gov/table/ACSDT5Y2020.B04006; B04006. People
Reporting Ancestry. 2022. https://data.census.gov/
table/ACSDT5Y2022.B04006
яку передає англомовна абревіатура WASP
(White Anglo-Saxon Protestant) — білошкірі
англосакси-протестанти.
Теза друга. Сучасна етнічно, етнокультурно,
етномовно, етнорелігійно багатоскладова і по-
літично різнорідна українська громадянська
нація сформувалася довкола етноукраїнського
культурного й світоглядного осердя та етніч-
ної української нації, яка становила переважну
більшість населення Української РСР. Належ-
ність до цієї нації фіксувалася в паспорті та
інших офіційних документах громадян СРСР
у графі «національність». УРСР тоді була рес-
публікою у складі СРСР як держава з обме-
женим суверенітетом. У західному науковому
дискурсі на означення подібних випадків вжи-
вають термін «субдержава» (substate). Відпо-
відно, українська етнічна нація також була не
суверенною, а підпорядкованою — субнацією
(subnation).
Теза третя. Коли в червні 1992 р. парламент
затверджував положення про паспорт грома-
дянина вже суверенної України, було виріше-
но не записувати в цьому документі національ-
ність (етнічність) особи. На підставі наказу
Мін’юсту 2000 р. припинили фіксувати наці-
ональність батька та матері в актовому записі
і свідоцтві про народження дитини. В Україні
громадяни вирішують питання своєї етнічної
належності виключно на підставі особистого
бажання та самовизначення. Це стало одним
зі сприятливих чинників формування спіль-
ної національно-громадянської свідомості та
відповідних почуттів серед населення країни
різних національностей (етнічних ідентичнос-
тей), а отже, і становлення громадянської нації
сучасної України.
Прикметно, що це становлення прискорю-
валося в часи біфуркаційних криз, коли люди
мусили обирати одну з двох альтернатив: або
відмова від національно-державницьких цін-
ностей і національно-громадянської самопо-
ваги, або єднання заради суверенітету країни
і захисту своєї громадянської гідності 10. Тоді
10 Котигоренко В.О. Сучасна українська нація: через
кризовий розвиток. Гілея. 2015. Т. 103, № 12. С. 304—
315.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 55
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
показники прихильності до названих вище на-
ціонально-громадянських цінностей стрімко
зростали 11. Відповідні зміни можна назвати
рухом «два кроки вперед/угору». Пізніше ця
прихильність дещо спадала («один крок на-
зад/долу»), а відтак зберігала відносну ста-
лість до наступної кризи та пов’язаного з нею
наступного руху вперед/угору.
Перший такий кризовий випадок в історії
сучасної української нації стався на початку
1990-х років і був пов’язаний з процесами роз-
паду СРСР та суверенізації України. Відпо-
відями на тогочасні виклики у жовтні 1990 р.
стали Студентська революція на граніті (1-й
Майдан), студентські, шахтарські та інші ма-
сові виступи. У серпні 1991 р. площу Жовтне-
вої Революції було перейменовано на Майдан
Незалежності. Заради суверенності держави
об’єд на лися націоналісти та комуністи: Вер-
ховна Рада проголосила Україну незалежною.
1 грудня 1991 р. на запитання референдуму
«Чи підтримуєте Ви Акт проголошення неза-
лежності України?» відповідь «Так» обрали
понад 90 % учасників, у тому числі понад 54 %
у Кримській автономії та 57 % у м. Севасто-
поль. Отже, кількість і частка прихильників
незалежності України в день голосування на-
багато перевищила кількість і частку етнічних
українців серед населення республіки та її ре-
гіонів. Результати референдуму стали першим
якісно-кількісним свідченням формування
тенденції перетворення української етнічної
нації на поліетнічну громадянську спільноту.
Цей вектор змін започатковувався ще за ча-
сів УРСР на ґрунті поступового усвідомлення
різноетнічним і різномовним загалом респуб-
ліки збіжності економічних та інших інте ре-
сів, у процесі долання спільних бід (Чорно-
бильська катастрофа) та запобігання спільним
загрозам на кшталт серпневої 1991 р. спроби
військового перевороту, вчиненої так званим
ГКЧП. Відповідній динаміці сприяв також пе-
11 Котигоренко В.О. Націотворчий потенціал суспіль-
них криз в Україні. Наукові записки Інституту по-
літичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Ку-
раса НАН України. 2016. Т. 83–84, № 3–4. С. 153—
174. http://surl.li/qpkyu
реважно ліберально-демократичний характер
основних течій дисидентського руху в Україні:
української (етно)національної, кримськота-
тарської — за повернення на історичну бать-
ківщину, єврейської — за право на еміграцію
та відродження національної культури й тра-
дицій українського єврейства. Боротьба за
права людини була засадничим принципом
формування й розвитку цих течій, що сприяло
порозумінню та співпраці їхніх учасників та
поступовому збільшенню кількості їх симпа-
тиків серед населення України різних націо-
нальностей12.
Друга криза була спричинена перебігом ви-
борів Президента України у 2004—2005 рр. Її
було подолано після подій, названих Помаран-
чевою революцією.
Третя криза — від листопада 2013 р. до по-
чатку 2014 р.: через Євромайдан до Революції
гідності.
Четверта криза почалася в лютому 2014 р.
Її перший етап тривав до 23 лютого 2022 р.
Кризу спровокувала війна Росії проти України
у формі так званої гібридної агресії, яка про-
дукувала соціальну напругу і водночас ілюзор-
ні сподівання на переговорне врегулювання.
Другий етап цієї кризи зумовило повномасш-
табне російське вторгнення 24 лютого 2022 р.,
відповіддю на яке стали зросла соціальна згур-
тованість і мобілізація нації на захист себе та
держави.
12 Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Опозиція в Україні (друга
половина 50-х — 80-ті роки XX ст.). Київ: Рідний
край, 2000; Овсієнко В. Правозахисний рух в Украї-
ні (середина 1950-х — 1980-ті роки). В кн.: Україн-
ська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінк-
ських угод. Т. 1: Особистості. Укладач Є. Захаров.
Харків: Фоліо, 2001. С. 5—42; Кульчицький С. Бо-
ротьба кримських татар за повернення на Батьків-
щину (1956—1989 рр.). Український історичний жур-
нал. 2018. Вип. 2. С. 75—109. https://doi.org/10.15407/
uhj2018.02.075; Зісельс Й. Українські та єврейські
дисиденти: від спільної боротьби до самореалізації в
національних державах. Доповідь до круглого столу
«Євреї та українці: поствоєнний совєцький період».
UJE (1–4 жовтня 2017 р., Покантіко, США). В кн.:
Зісельс Й. Розсуди мої помисли. Упорядник О. Сін-
ченко. Київ: Дух і Літера, 2021. С. 35—69.
56 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Серед показових свідчень зв’язку суспільних
криз і поширення національно-громадянських
цінностей серед українського загалу — динамі-
ка пріоритетності громадянської ідентичності
порівняно з іншими соціальними самоіденти-
фікаціями. Результати опитувань доводять, що
в роки після здобуття Україною незалежності
для етнічних українців та громадян інших на-
ціональностей значущість їхньої громадян-
ської ідентичності зростала і була й залиша-
ється в рази й десятки разів важливішою, аніж
етнічна, місцева, регіональна, радянська, євро-
пейська та космополітична (табл. 1) 13.
13 Українське суспільство: моніторинг соціальних змін.
Вип. 7 (21). Київ: Інститут соціології НАН України,
2020. С. 487; Українське суспільство: моніторинг со-
ціальних змін. 30 років Незалежності. Вип. 8. Київ:
Інститут соціології НАН України, 2021. С. 658.
Чи повториться по війні унаочнений дани-
ми в табл. 1 поступ («два кроки вперед/уго-
ру» — «крок назад/долу»), який був під час і
після попередніх криз? Найімовірніше, так.
Параметри змін залежатимуть від того, коли
і як завершиться збройне протиборство та як
змінюватиметься економіка й інші сфери жит-
тєдіяльності суспільства в умовах війни та піс-
ля неї. Наразі війна спричинила різке посилен-
ня важливості для людей їхньої належності до
української г ромадянської спільноти.
Оскільки після 2001 р. всеукраїнські пере-
писи населення не проводилися, соціологічні
дослідження стали головним, якщо не єди-
ним, способом здобуття інформації для вста-
новлення наукових (доказових) фактів, що
характеризують стан і динаміку сфери етніч-
ного. Оцінюючи та інтерпретуючи результати
таких досліджень, слід дотримуватися певних
Таблиця 1. Розподіл відповідей респондентів на запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?»
за період 1992—2023 рр.*, % до опитаних
Роки
Грома-
дянином
України
Мешканцем
села, району чи
міста, в якому
Ви живете
Громадяни-
ном світу
Представ-
ником свого
етносу, нації
Мешканцем ре-
гіону (області чи
кількох областей),
де Ви живете
Громадяни-
ном Європи
Громадяни-
ном колиш-
нього СРСР
Інше
2023 79,5 7,4 3,1 2,9 2,5 2,3 1,1 0,7
2022 79,3 7,9 3,2 3,8 1,7 1,6 1,3 0,6
2021 62,5 20,8 3,1 2,7 5,5 0,9 2,8 1,6
2020 61,7 23,9 2,8 2,5 3,5 1,6 3,4 0,5
2019 59,8 20,8 4,6 4,2 5,1 1,5 3,4 0,4
2018 58,6 22,7 3,3 3,0 7,1 1,9 3,1 0,3
2017 56,9 24,8 3,3 3,5 6,3 1,4 3,2 0,6
2016 60,0 22,0 2,6 2,9 6,9 1,0 3,9 0,5
2015 57,3 23,0 4,2 3,1 6,4 1,3 3,9 0,6
2014 64,6 16,1 2,1 2,1 8,0 1,1 5,5 0,5
2013 50,6 28,6 2,4 2,0 7,8 1,2 6,6 0,6
2012 48,4 29,8 2,4 1,8 7,6 1,2 8,4 0,3
2010 51,2 27,2 3,1 3,1 6,6 0,9 6,9 0,8
2008 51,7 24,5 1,7 2,6 9,3 0,4 9,0 0,6
2006 51,6 27,7 2,9 1,8 6,6 1,3 7,3 0,7
2005 54,6 24,6 2,5 2,1 6,4 0,8 8,1 1,0
2004 44,2 30,5 2,4 3,1 6,7 0,7 10,7 1,4
2002 41,0 31,6 2,7 3,0 5,9 0,7 12,7 1,6
1992 45,6 24,0 6,4 — 6,8 3,8 12,7 0,0
* Сформовано за даними Інституту соціології НАН України (Українське суспільство: моніторинг соціальних змін)
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 57
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
методологічних правил, зокрема: 1) порів-
нювати результати відповідей на по-різному
сформульовані запитання на одну тему і так
здійснювати «перехресний допит» фактів для
їх додаткової верифікації та формулювання
адекватних висновків; 2) виходити з того, що
динаміка відповідей на багатократно повторю-
ване протягом тривалого часу те саме запитан-
ня дозволяє трактувати зведені дані як свід-
чення повторюваності випадку, тобто тенден-
ції/ тренду/закономірності; 3) брати до уваги
певні обмеження в разі порівняння результатів
опитувань, проведених у мирний час і в роки
російсько-українського конфлікту низької ін-
тенсивності, а особливо — під час повномасш-
табної війни, коли внаслідок об’єктивних при-
чин істотно знижується репрезентативність
вибірки щодо всього загалу громадян, а також
зменшується готовність людей брати участь в
опитуваннях і щиро відповідати на запитання.
Особливості опитувань воєнного часу назва-
ли «соціологією надзвичайності» та ґрунтовно
описали провідні українські дослідники Є. Го-
ловаха, С. Дембіцький, С. Макеєв14, В. Паніот-
то, А. Грушецький15 та ін. Однак «надзвичай-
ність» жодним чином не применшує важли-
вості й необхідності такої соціології. Здобуте
завдяки їй знання про стан і динаміку ситуації,
настроїв і пріоритетів усередині суспільства
потрібне для розроблення ефективної страте-
гії й тактики державної політики запобігання
загрозам, визначення і виконання актуальних
поточних і довгострокових завдань, досягнен-
ня безпекових, економічних, соціальних та ін-
ших цілей, у тому числі етнополітичних.
Прихильність більшості українського загалу
розумінню сучасної української нації як етніч-
но багатоскладової громадянської спільноти
засвідчують, зокрема, дослідження, проведені
14 Головаха Є., Дембіцький С., Макеєв С. Вступ. Соціо-
логія надзвичайності. В кн.: Українське суспільство в
умовах війни. 2022. Київ: Інститут соціології НАН
України, 2022. С. 15—24.
15 Paniotto V., Hrushetskyi A. Challenges of public opinion
surveys in Ukraine under conditions of war. KIIS, 2022.
https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&
id=1137
Центром сталого миру та демократичного роз-
витку (Centre for Sustainable Peace and Demo-
cratic Development — SeeD), роботу якого в
Україні та інших державах фінансують Аген-
ція США з міжнародного розвитку, Програма
розвитку ООН та Європейський Союз. Гро-
мадянське трактування нації дослідники SeeD
назвали плюралістичною українською іден-
тичністю (Pluralistic Ukrainian identity). Після
першого опитування (2018 р.) перед кожним
наступним зміст запитання, на яке мали від-
повісти респонденти, уточнювався відповідно
до особливостей поточної ситуації (2021, 2022,
2023 рр.). Але суть зберігалася.
Респондентів запитували, наскільки вони
вірять у те, що кожен, хто живе в Україні, не-
зважаючи на етнічне чи релігійне походження,
є однаково українцем, що ті, хто живе в Укра-
їні, завжди були одним народом, незважаючи
на всі конфлікти та історичні поділи. Ступінь
цієї віри розраховували за оригінальною ме-
тодикою і вимірювали балами від 0 до 10, де 0
означає, що явище взагалі не спостерігається,
а 10 — що воно спостерігається максимально
сильно. Статистично значущі відмінності за-
свідчували показники понад 0,5 бала. Вели-
чина вибірки уможливила отримання даних,
репрезентативних щодо кожної області на час
опитування. Щоб коректно порівнювати ре-
зультати SeeD з результатами досліджень за
методиками українських соціологів, на рис. 1
обласні показники від SeeD згруповано за ма-
крорегіонами, як це зазвичай роблять дослід-
ницькі установи України.
Показники плюралістичної української
ідентичності у трактуванні, подібному до гро-
мадянського розуміння нації, виявилися висо-
кими повсюдно в регіонах і в країні в цілому.
Висхідним був і тренд їх змін. Піку він сягнув
у рік повномасштабного російського вторгнен-
ня. Ймовірно, серед головних чинників цього
були відчуття спільної небезпеки, усвідомлен-
ня важливості єднання та успіхи спільної бо-
ротьби з ворогом.
На другому році війни ці показники дещо
знизилися. Найвірогідніше, це пов’язано зі
спричиненою війною «етнізацією» поглядів
58 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
громадян як способом відмежування від Чу-
жого російського (русского 16) та прагненням
гуртуватися довкола Свого українського, про
що йтиметься далі.
До аргументів на підтвердження такої ві-
рогідності можна віднести показники сили й
поширенос ті феномену етноцентризму в сус-
пільстві. Їх уперше вимірювали у 2023 р., тому
немає підстав кваліфікувати їх як відображен-
ня тенденції, але як одну з ознак поточної си-
туації — беззаперечно. Ці показники дослідни-
16 Такий слововжиток видається адекватнішим, оскіль-
ки українськомовні слова «росіяни» та «російське»
означують одночасно й етнічну ідентичність та її
ознаки, і громадянство РФ. Називати росіянами
українських етнічних русскіх (громадянських укра-
їнців) завжди було не вповні коректним як з погляду
семантики, так і з політико-правових позицій. Є
«русская» мова («язык»), а не російська. Війна Росії
й росіян проти України та українців усіх національ-
ностей (етнічностей) видається переконливим аргу-
ментом за зміни в тезаурусі української мови, при-
наймні в лексиці цього тексту.
ки SeeD також розраховували в балах на осно-
ві відповідей на запитання про переконаність
опитуваних у тому, що тільки етнічні українці
повинні мати право голосу в політичних спра-
вах, що тільки ті, хто розмовляє українською
мовою, можуть називатися справжніми укра-
їнцями, що українці є вищими за інші національ-
ності.
Рядопокладання результатів вимірювання
плюралістичної української ідентичності й
етноцентризму засвідчує парадоксальну си-
туацію співіснування плюралістичного/на-
ціонально-громадянського розуміння нації з
етноцентричними переконаннями, особливо
на заході Україні (табл. 2). Однак і тут, і все-
редині інших макрорегіонів обласні показники
дуже різняться. Це є одним з багатьох свідчень
умовності етнополітичного поділу України на
Захід, Південь, Схід та Центр.
Для національної згуртованості українсько-
го громадянського загалу важливо завжди, а
в умовах війни та після неї — особливо, щоб
Таблиця 2. Плюралістична українська ідентичність та етноцентризм*, у балах, 2023 р.
Розподіл Україна
Регіони
Захід Південь Схід Центр
Плюралістична українська ідентичність 7,6 7,4 7,7 7,7 7,5
Етноцентризм 4,0 5,6 2,5 2,7 3,6
* Сформовано за даними SeeD. Ukraine. General Population. SCORE, 2023. https://app.scoreforpeace.org/en/
ukraine/datasets
Рис. 1. Плюраліс-
тична українська
ідентичність. 2018,
2021, 2022, 2023 рр.,
бали. Сформовано за
даними SeeD. Ukraine.
General Population.
SCORE, 2018, 2021,
2022, 2023. https://
app.scoreforpeace.org/
en/ukraine/datasets
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 59
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
етноцентризм не став домінувати. Він може
стати чинником посилення напруження й
конфліктності на ґрунті етнічних і пов’язаних
з феноменом етнічного культурних, мовних,
релігійних та інших відмінностей усередині
українського соціуму.
Подібна й одночасно відмінна, порівняно з
результатами опитувань SeeD, динаміка уяв-
ляння громадянами української нації як спіль-
ноти, з якою вони себе ототожнюють, просте-
жується за результатами досліджень Центру
Разумкова у 2006, 2007, 2015, 2021, 2023 рр.17
17 Формування спільної ідентичності громадян Украї-
ни: перспективи і виклики. Аналітична доповідь
(рис. 2). Причина відмінностей — у відміннос-
тях анкетних запитань.
Перед масовим опитуванням соціологи
Центру провели фокус-групові дослідження,
за результатами яких з’ясували уявлення гро-
мадян про українську націю. Ці відмінності
зводилися до чотирьох дефініцій. Їх було вне-
сено до анкети. Респондентам надали можли-
вість вибору у відповіді на запитання: «Яке з
Центру Разумкова. Національна безпека та оборона.
2007. № 9. С. 2—31. http://surl.li/qpotx ; Російсько-
український конфлікт: від повномасштабної війни
до вирішення конфлікту і повоєнного від новлення.
Центр Разумкова. Національна безпека та оборона.
2023. № 1–2. http://surl.li/qpoue
Рис. 2. Розподіл від-
повідей респондентів
на запитання «Яке з
наведених визначень
української нації є
для Вас найбільш
прийнятним?» (у %
до всіх опитаних;
пунктирна лінія —
всеукраїнський
рівень): а — прихиль-
ність визначенню
української нації як
мультиетнічної (плю-
ралістичної) грома-
дянської спільноти;
б — сукупна прихиль-
ність трьом етнізо-
ваним визначенням
української нації як
етнокультурної та
кровноспорідненої
етнічної спільноти
(сума відповідей на
відповідні три запи-
тання). Сформовано
за даними соціологіч-
ної служби Центру
Разумкова
60 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
наведених визначень української нації є для
Вас найбільш прийнятним?».
Одне з цих визначень посутньо тотожне
трактуванню нації як мультиетнічної (плю-
ралістичної) громадянської спільноти: «всі
громадяни України, незалежно від їх етнічної
належності, мови, якою вони спілкуються, на-
ціональних традицій, яких вони дотримуються
і на яких виховують своїх дітей». Три визна-
чення етнізовані. Одне з них етнокультурне:
українська нація — це «громадяни України
(незалежно від етнічної належності), які спіл-
куються українською мовою, дотримуються
українських національних традицій, виховують
за ними своїх дітей». Два інші відображають
уявлення про націю як примордіальну (пра-
вічну) кровноспоріднену спільноту, а саме:
українська нація — це «громадяни України, які
є етнічними українцями за походженням (ма-
ють українців серед своїх предків)», а також
«всі етнічні українці за походженням (мають
українців серед своїх предків), незалежно від
місця їх проживання та громадянства».
Динаміку прихильності до першого (грома-
дянського) з наведених чотирьох визначень
нації на всеукраїнському рівні (пунктирна лі-
нія) та з розподілом за макрорегіонами (стовп-
ці) наведено на рис. 2а. Натомість рис. 2б уна-
очнює суму показників прихильності респон-
дентів до всіх трьох етнізованих визначень
нації (тобто етнокультурного та двох «кров-
носпоріднених» разом).
Під час двох із чотирьох опитувань до по-
вномасштабного вторгнення (2015, 2021 рр.)
прихильність громадянському визначенню пе-
ревищувала три інших разом узяті, зокрема й
у 2015 р., в усіх чотирьох макрорегіонах. При
цьому на контрольованих урядом територіях
Донбасу, де ситуацію 2015 р. вивчали окремо
від інших областей Сходу, самоототожнення
людей з громадянською нацією перевищувало
середньоукраїнський рівень. Тільки на Захо-
ді таке самоототожнення знизилося до рівня
2006—2007 рр.
Упродовж 2006—2007 рр. визначення укра-
їнської нації як етнічної спільноти нарощува-
ло кількість і частку прихильників, а як грома-
дянської — втрачало. Цьому є пояснення. То
був період перманентного виборчого процесу:
у 2006 р. — чергові місцеві та парламентські, у
2007 р. — позачергові парламентські. Конку-
рентні групи правлячого в Україні класу вчер-
гове свідомо «етнізували» перебіг виборчої
кампанії задля зміцнення, розширення та мо-
білізації «свого електорату», насамперед в об-
ластях, населення яких різнилося пов’язаними
з етнічністю мовними практиками, культурни-
ми традиціями тощо.
Беззаперечна перевага громадянського
уявляння нації у 2015 та 2021 рр. над трьома
альтернативними етнічними сукупно, найімо-
вірніше, засвідчувала солідаризацію етнічно,
етнокультурно та етномовно різнорідного сус-
пільного загалу перед викликами і загрозами
російської гібридної агресії. Тим часом трав-
неве 2023 р. опитування зафіксувало понад
10 %-ве зменшення прихильності громадян-
ському трактуванню нації в Україні в цілому з
таким самим збільшенням на користь етнізо-
ваних визначень. Тільки на переважно русско-
мовному Півдні понад половина (63 %) опита-
них віддали перевагу трактуванню української
нації як мультиетнічної (плюралістичної) гро-
мадянської спільноти. Сума показників при-
хильності трьом етнізованим трактуванням
серед респондентів східних і центральних об-
ластей сягнула половини, а західних — набли-
зилася до 70 %, найвищого показника з усіх по-
передніх опитувань.
Коментуючи наведені дані, маю ще раз на-
гадати про обмеження порівнянності резуль-
татів опитувань, отриманих до та під час
повномасштабної (великої) війни. Водночас це
нагадування не скасовує важливості й необхід-
ності з’ясування причин етнізаційного тренду
уявлень про українську націю серед груп гро-
мадян, які поділяють або яким близькі погляди
тих у цих групах, хто відповідав на анкетні за-
питання.
Серед таких причин може бути, зокрема,
прагнення людей відмежуватися від інакшос-
ті, уособленням якої стало все російське, а
в російському — русскоє, включно з мовою.
Про цей аспект уже йшлося під час розгляду
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 61
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
динаміки, з’ясованої дослідниками SeeD. Ар-
гументом на користь його вірогідності можуть
слугувати результати вивчення ситуації з со-
ціальним дистанціюванням щодо українських
громадян, які є етнічними росіянами (русскі-
мі). На початку 2023 р. готовність допустити їх
у своє оточення виявили лише 29 % опитаних,
35 % погодилися, що вони мають жити в Укра-
їні. Ксенофобне ставлення до них («узагалі не
пускав би в Україну») виявили 36 %. Настіль-
ки сильного негативу не спостерігалося від
1994 р., коли Київський міжнародний інститут
соціології (КМІС) починав вивчати феномен
соціальної дистанції. Це при тому, що опиту-
вання показують не надто істотні відмінності
поглядів громадян України, які є етнічними
русскімі, порівняно з поглядами етнічних
українців. І ті, й інші разом борються зі спіль-
ним ворогом 18.
Водночас це саме дослідження показало
назагал толерантне ставлення до внутрішньо
переміщених осіб (ВПО) і русскомовних гро-
мадян країни, а також до тих, хто опинився на
території, окупованій після 24 лютого 2022 р.
Як довго така толерантність зберігатиметься,
посилюватиметься чи слабнутиме — наразі
прогнозувати складно, зокрема щодо грома-
дян, мовою спілкування яких є русская.
Інформація про випадки конфліктів і ксено-
фобних заяв з приводу мовної поведінки швид-
ко поширюється ресурсами медійного простору
і стає предметом широкого обговорення та фор-
мує у людей далеко не завжди толерантне став-
лення до інакшості або й провокує ворожість19.
18 Паніотто В. Ставлення до біженців, внутрішньо-пе-
реміщених осіб, до російськомовних громадян та до
деяких інших категорій населення України. Прес-
реліз. КМІС. 2023. 22 лютого — 6 березня. https://
www.kiis.com.ua/?lang=rus&cat=reports&id=1218
19 «Вчить української мови»: Ірина Фаріон заявила,
що її 3-річний онук б’є російськомовних дітей. Фо-
кус. 06.01.2023. http://surl.li/qpxrl ; «Залишайте ро-
сійську в окопах»: Ніцой викликала скандал, роз-
критикувавши пораненого бійця за мову. Апостроф.
09.05.2023. http://surl.li/qpxsh ; Фаріон І. Їдьте до
мОСКВИ на танку! Фаріон ще раз «рознесла» к@ц@
nоротих. Рандеву. 05.11.2023. https://www.youtube.
com/watch?v=9Zy2fvLBfaQ
Серед таких випадків є й ті, що підпадають під
дію ст. 161 Кримінального кодексу України.
Окремі з них можна кваліфікувати як розпалю-
вання ворожнечі за мовною ознакою, навіть до
українських русскомовних воїнів, які боронять
країну та українську націю на фронті.
Не мають заспокоювати й результати опиту-
вань, виконаних КМІС у травні 2022 р. і травні
2023 р., згідно з якими наявність систематичних
утисків і переслідувань русскомовних грома-
дян через їхню мову визнали, відповідно, лише
5 і 8 % респондентів (93 і 84 % не бачили цієї
проблеми, а 2 і 8 % не змогли визначитися)20.
Під час іншого дослідження, проведеного Соці-
ологічною групою «Рейтинг» у серпні 2023 р.,
близько 18 % опитаних віднесли мову до най-
більших загроз єдності українців. Так вважали
16 % громадян, які не виїжджали з України або
повернулися, 19 % внутрішньо переміщених
осіб, а також 26 % тих, хто рятується від війни у
країнах Заходу21. Вересневе 2023 р. досліджен-
ня КМІС, проведене методом особистих (face-
to-face) інтерв’ю, дало більше підстав звернути
увагу на загрозливу для етнополітичної (націо-
нально-громадянської) згуртованості ситуацію
в мовній сфері: 45 % респондентів відповіли,
що в Україні дискримінують людей за ознакою
мови22.
Навряд чи сприятимуть послабленню соці-
ального дистанціювання та національно-гро-
мадянській згуртованості твердження офіцій-
них осіб, що в Україні «немає жодної юридич-
но оформленої спільноти, яка ідентифікує себе
як російська меншина. Є громадяни України,
20 Грушецький А. Чи зазнають російськомовні грома-
дяни України утисків та переслідувань через росій-
ську мову: результати телефонного опитування, 26
травня — 5 червня 2023 р. Прес-реліз. КМІС. 2023.
https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&
id=1245
21 Соціологічна група «Рейтинг». Соціологічне дослі-
дження до Дня Незалежності. Уявлення про патріо-
тизм та майбутнє України (16—20 серпня 2023 р.).
http://surl.li/kjmzh
22 Результати всеукраїнського опитування для Кон-
сультативної місії Європейського Союзу в Україні,
проведеного КМІС 4—20 вересня 2023 р. https://
www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1307
62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
які розмовляють російською мовою 23. Або що
«немає такого поняття «російськомовність».
Всі ми — громадяни України. І цей маркер,
який був запроваджений російською ідеоло-
гією, у тому числі визначається і рішенням
КСУ»24. Що «жодних російських нацменшин
в Україні наразі не може бути», що це «пред-
ставники народу, який на сьогодні здійснює
геноцид українського народу, чинить агресію,
веде війну проти України»25.
Законодавство України про українську на-
цію та державний етнополітичний менедж-
мент. Українська воєнна перемога, повоєнне
відновлення й оновлення країни, її успішна
інтеграція в європейський та євроатлантичний
простори потребують посилення соціальної
згуртованості громадян усіх національнос-
тей. Системна робота державних інституцій
на реалізацію цього імперативу могла б бути
ефективнішою, якби ґрунтувалася на відпо-
відно орієнтованих цілісних концептуальних
засадах. Багаторічні спроби розроблення й
затвердження необхідного документа досі не
дали результату 26. Натомість парламент ухва-
лює акти, які суперечать один одному й засвід-
чують відсутність стратегічного бачення, якою
має бути українська нація, а відповідно, і по-
літика націєбудівництва.
У 2019 р. набув чинності закон, ґрунтований
на парадигмі наявності та розвитку в Україні
двох націй: етнічної «української нації, яка істо-
23 В Україні немає юридично оформленої російської
меншини — Стефанішина. Укрінформ. 09.11.2023.
http://surl.li/qpxxm
24 «Немає поняття «російськомовні». Всі ми — грома-
дяни України» — мовний омбудсмен. Радіо Свобода.
22.11.2023. http://surl.li/nkyxu
25 Жодних російських нацменшин в Україні немає і
не може бути — Стефанчук. Інтерфакс-Україна.
20.11.2023. https://interfax.com.ua/news/political/
948813.html
26 Ляшенко О.O. Державна етнополітика України: на-
уковий і законодавчий аспекти. Наукові записки Ін-
ституту законодавства Верховної Ради України.
2018. № 6. С. 129—140; Поліщук Ю. Теоретичні ви-
міри етнічної і національної ідентичностей. Наукові
записки Інституту політичних і етнонаціональних
досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2013. № 2.
С. 197—213.
рично сформувалася і протягом багатьох сто-
літь безперервно проживає на власній етнічній
території, становить переважну більшість на-
селення країни і дала офіційну назву державі», та
української громадянської нації, «базовим сис-
темотвірним складником» якої є етнічна27.
Про ризики такої двоскладовості писали
як до, так і після ухвалення цього закону28.
Народні депутати наступного скликання ви-
рішили інституціоналізувати власну версію
націєбудівництва, зберігши чинність попе-
редньої. Наприкінці 2022 р. ухвалили закон,
який «визначає мету, завдання, принципи,
напрями, особливості формування та реалі-
зації державної політики у сфері утверджен-
ня української національної та громадянської
ідентичності»29. Анонсувалася мета «досягнен-
ня єдності в українському суспільстві шляхом
подолання суперечностей соціокультурного,
мовного, регіонального характеру на основі єв-
ропейського та євроатлантичного курсу, забез-
печення дотримання конституційних гарантій
прав і свобод людини і громадянина». Для
цього виконавча влада і громадянське суспіль-
ство мають опікуватися «формуванням і збе-
реженням» ідентичності не двох українських
націй (як у законі 2019 р.), а однієї — етнічної
«як самобутньої спільноти, об’єднаної назвою,
символами, географічним та етносоціальним
походженням, історичною пам’яттю, комплек-
сом духовно-культурних цінностей, зокрема,
українською мовою і народними традиціями».
Одночасно має забезпечуватися утвердження
громадянської ідентичності як «стійкого усві-
домлення громадянином України, закордонним
27 Про забезпечення функціонування української
мови як державної: Закон України від 25.04.2019
№ 2704-VIII. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
2704-19#Text
28 Котигоренко В.О., Панчук М.І. Проблеми терміноло-
гії законодавства, що регулює етнонаціональ ні відно-
сини в Україні. Український соціум. 2020. № 72(1).
С. 9—40. https://doi.org/10.15407/socium2020.01.009
29 Про основні засади державної політики у сфері
утвердження української національної та громадян-
ської ідентичності: Закон України від 13.12.2022
№ 2834-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
2834-20#Text
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 63
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
українцем свого політико-правового зв’язку з
Україною, українським народом та громадян-
ським суспільством».
Отже, парламент затвердив правові норми
та політичні імперативи націєбудівництва,
які не узгоджуються між собою, хоча й мають
дещо спільне. Це фракціонування українсько-
го соціуму за етнічними ознаками на дві великі
групи. Перша — спільнота етнічних українців
у далеких від адекватності означеннях їх як на-
ції, наведених в обох законах: до складу укра-
їнської етнічної нації було зараховано всіх,
хто має українське етнічне («кровноспорідне-
не») походження та є носієм певних етнічних
атрибутів, описи яких у цих законах різняться.
Друга група — всі інші громадяни, які не від-
повідають визначеним законом етнічним озна-
кам, а тому позбавлені права вільно визначати
свою належність до української нації.
Розмежовуючи українську громадянську
та національну ідентичності в законі 2022 р.
(ст. 1, част. 1, п. 16, 17), парламентарі, схоже,
не стали вникати в дефініції термінів, якими
означували зміст і напрями відповідної полі-
тики. До частини тексту цього закону, де йдеть-
ся про політику утвердження громадянської
ідентичності, навряд чи знайдуться посутні
заперечення, коли цю ідентичність визначено
як «стійке усвідомлення громадянином Укра-
їни і закордонним українцем їх політико-пра-
вового зв’язку з Україною» як державою. Цей
зв’язок виявляється взаємними правами та
обов’язками, визначеними чинним законодав-
ством, зокрема законами «Про громадянство
України» та «Про закордонних українців».
Тим часом завдання утвердження громадян-
ської ідентичності як усвідомлення «політи-
ко-правового зв’язку» громадянина України і
закорд онного українця «з українським наро-
дом та громадянським суспільством» позбав-
лене реального змісту. Такого зв’язку не існує.
Натомість існує інший, не нормований юри-
дично. Він є емоційним, чуттєвим і таким, що
усвідомлюється, зв’язком між особою/особа-
ми і спільнотою/спільнотами — українською
нацією, українським народом, громадянським
суспільством.
Чому народні депутати, ухвалюючи закон
«Про основні засади державної політики у
сфері утвердження української національної
та громадянської ідентичності», знехтували
критичними зауваженнями до його проєкту
від Головного науково-експертного управлін-
ня Верховної Ради України та науковців, неві-
домо. Натомість очевидно, що на другому році
великої війни Росії проти України парламента-
рі не стали брати до уваги той очевидний факт,
що не можуть вважатися членами української
нації ані всі етнічні українці, ані всі громадяни,
незалежно від їхньої етнічної ідентичності/ на-
ціональності. Українська нація/народ ніколи
не визнає своїми осіб будь-якої етнічної на-
лежності (національності), які стали зрадни-
ками і колаборантами, служать і прислужують
ворогу та багатіють на людських бідах і крові.
Навіть якщо ці особи мають українське «етно-
соціальне походження» та є носіями «україн-
ської мови і народних традицій».
Реалії українського націєтворення й текст
преамбули Конституції України дають під-
стави стверджувати, що сучасна українська
нація, український народ — це громадяни всіх
національностей, які продовжують багато-
вікову історію українського державотворен-
ня, дбають про забезпечення прав і свобод
людини та гідних умов її життя, піклуються
про зміцнення громадянської злагоди на зем-
лі України, прагнуть розвивати і зміцнювати
демократичну, соціальну, правову Українську
державу. Нині це ті етнічні українці, україн-
ськомовні та іншомовні білоруси, євреї, крим-
ські татари, молдовани, поляки, румуни, рус-
скіє, угорці, громадяни іншої національності,
хто об’єднався для захисту себе й України, як
може допомагає Силам Оборони та підтри-
мує одне одного у важкі часи заради кращого
спільного майбутнього.
Для перемоги у війні та повоєнного успіху
важливо формувати й утверджувати серед по-
ліетнічного українського загалу спільну наці-
онально-громадянську ідентичність на основі
спільних цінностей і цілей. Це має стати пріо-
ритетом державної політики в усіх сферах, зо-
крема й в освітній.
64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Відомо, що від початку 1990-х років, коли
починалося становлення сучасної України, ет-
нократичну модель державного будівництва та
політики, що ґрунтується на ідеї домінування
«титульного» етносу, було відкинуто як непри-
йнятну. Так званий «нульовий варіант» грома-
дянства забезпечив його отримання майже всі-
ма власниками паспортів колишнього СРСР,
які на час проголошення незалежності України
проживали на її території. Толерантним було
ставлення до мовної та іншої самобутності ко-
рінних народів і національних меншин країни.
Забезпечувалася рівноправність громадян усіх
національностей у всіх сферах. Утвердження
української мови як державної здійснювалося
демократичними методами. Відповідна полі-
тика сприяла формуванню спільної громадян-
ської ідентичності й запобіганню конфліктнос-
ті на ґрунті етнічних відмінностей та переваг
усередині вітчизняного соціуму.
Тим часом шкільні програми та підручники
з історії просували ідею формування й роз-
витку української нації як мовнокультурної
спільноти 30. Окремі інституції держави та гро-
мадянського сектору популяризували «наці-
оналістичний наратив історії та пам’яті, який
ставав складовою частиною ширшого україн-
ського національного наративу в 1990-х і 2010-
х роках. У про цесі цієї еволюції націоналістич-
ний наратив легітимізував себе як центральну
й найважливішу частину історії українського
національно-визвольного руху ХХ ст. Його
популярність значно зросла через окупацію
Росією Криму, війну на Донбасі та повномасш-
табне російське вторгнення»31 — більше серед
українськомовних і менше поміж русскомов-
них, більше на Заході й у Центрі країни, менше
на Сході та ще менше на Півдні 32.
30 Janmaat J.G. The Nation in Ukraine's History Text-
books: A Civic, Ethnic or Cultural Cast? Educate: The
Journal of Doctoral Research in Education. 2004. 4(1):
7—15. http://surl.li/qpyfn
31 Kasianov G. Nationalist Memory Narratives and the
Politics of History in Ukraine since the 1990s. Nation-
alities Paper. 2023. https://doi.org/10.1017/nps.2023.10
32 Як трансформується ставлення українців до декому-
нізації, УПЦ МП та націоналізму під час війни з Ро-
сією. Фонд «Демократичні ініціативи», Центр Разум-
Боротьба проти російської агресії «форму-
ватиме новий наратив боротьби та героїзму,
який не можна буде звести до вузькопартій-
ної міфології, а ексклюзивний етнічний на-
ціоналізм, ймовірно, матиме більш потужний
об’єднавчий потенціал»33.
Щоб ця ймовірність не перешкоджала, а
сприяла соціальній згуртованості населення
країни та української нації, держава й органі-
зоване громадянське суспільство мають про-
сувати «новий наратив боротьби та героїзму»,
інтегруючи та акцентуючи в ньому позитивну
роль українських громадян усіх національнос-
тей у захисті спільної Батьківщини та спільно-
го майбутнього.
Війна прискорила руйнування міфу про
«братні» русскій та український народи. Поси-
люється інтегративний потенціал українських
національно-громадянських цінностей. Ско-
рочується соціальне дистанціювання між жи-
телями українських регіонів з одночасним по-
силенням їх відмежування від Росії, росіян та
російської (русскої) культури. Чим далі, тим
більше людей, незалежно від їхніх мовних пе-
реваг, ототожнюють себе з українською куль-
турною традицією. Відбувається усвідомлено
добровільна зміна іноетнічними громадянами
своєї ідентичності на українську як у етнічно-
му, так і в національно-громадянському її розу-
мінні. Зміцнюються позиції української мови
як рідної та переважної мови спілкування. Від-
повідно змінюється бачення людьми пріорите-
тів державної політики у сфері мови, культу-
ри, релігії, історичної пам’яті, європейського
вибору, вступу до НАТО та перемоги у війні34.
кова. Опитування 5—12 серпня 2022 р. На контрольо-
ваних урядом України територіях методом face-to-
face опитано 2024 респонденти віком від 18 років.
Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3 %.
Водночас додаткові систематичні відхилення вибірки
можуть бути зумовлені наслідками російської агресії,
зокрема вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
33 Kasianov G. Nationalist Memory Narratives and the
Politics of History in Ukraine since the 1990s. Nationali-
ties Paper. 2023. https://doi.org/10.1017/nps.2023. 10
34 Міщенко М. Ідентичність громадян України: зміни в
умовах війни. Національна безпека та оборона. 2023.
№ 1–2. С. 173—188. http://surl.li/qpoue
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 65
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Державна політика націєтворення має спри-
яти культивуванню національно-громадян-
ської інтеграції і згуртованості українського
етнічного розмаїття та упереджувати загрози
фракціонування соціуму за етнічними, куль-
турними, релігійними, мовними та іншими
ознаками. Для розроблення й успішної реа-
лізації такої політики важливо вжити заходів
з подолання розбалансованості державного
етнополітичного менеджменту. Наразі його
функції та завдання перебувають у сфері відпо-
відальності щонайменше семи всеукраїнських
державних інституцій, у тому числі чотирьох
міністерств, і почасти дублюються. Більшість
цих інституцій мають структурні підрозділи на
всіх рівнях системи адміністративно-територі-
ального устрою країни, їм також підпорядко-
вуються профільні підприємства, установи та
організації.
Час показав правильність реалізованого
у 2020 р. рішення вивести Державну служ-
бу України з етнополітики та свободи совісті
(ДЕСС) зі складу Міністерства культури та
інформаційної політики (МКІП). При цьому
за МКІП збережено повноваження «головно-
го органу в системі центральних органів ви-
конавчої влади, що забезпечує формування та
реалізує державну політику у сферах культу-
ри, державної мовної політики», вживає «за-
ходів для забезпечення всебічного розвитку і
функціонування української мови в усіх сфе-
рах суспільного життя на всій території Укра-
їни», «дотримання мовних прав українців»
та «реалізації положень Європейської хар-
тії регіональних мов або мов меншин у сфері
культурної діяльності». МКІП також здійснює
«державне регулювання у сфері утверджен-
ня української національної та громадянської
ідентичності» 35.
Державну політику у сфері утвердження
української національної та громадянської
ідентичності має проводити й забезпечувати
головний орган у системі центральних орга-
35 Положення про Міністерство культури та інформа-
ційної політики України. Постанова Кабінету Міні-
стрів України від 16.10.2019 № 885. https://zakon.
rada.gov.ua/laws/show/885-2019-%D0%BF#Text
нів виконавчої влади — Міністерство молоді
та спорту України. Відповідні повноважен-
ня на цю інституцію покладено на додаток
до традиційних — «формування та реалізації
молодіжної політики та політики у сфері фі-
зичної культури і спорту»36. Мінмолодьспорт
має також організаційно забезпечувати робо-
ту Координаційної ради з питань утверджен-
ня української національної та громадянської
ідентичності (створена урядовою постановою
від 07.04.2023 № 320). Згідно із законом «Про
основні засади державної політики у сфері
утвердження української національної та гро-
мадянської ідентичності», раду має очолювати
(й очолює на практиці) міністр Кабінету Міні-
стрів України. До складу ради входять міністр
молоді та спорту, заступники міністрів Украї-
ни, керівники й високопосадовці низки інших
державних інституцій, а також (за згодою)
представники наукових установ, неурядових
організацій та ін.37. Закон також передбачає
створення консультативно-дорадчих коор-
динаційних рад при Раді Міністрів Автоном-
ної Республіки Крим, обласних, районних та
міських органах державної виконавчої влади
та місцевого самоврядування на чолі із заступ-
никами керівників управлінських підрозділів
відповідного рівня.
ДЕСС, діяльність якої після реорганізації
спрямовується та координується безпосеред-
ньо Кабінетом Міністрів України, стала цен-
тральним органом виконавчої влади, який за-
безпечує формування й реалізацію державної
політики у сфері міжнаціональних відносин,
релігії та захисту прав корінних народів і на-
ціональних меншин (спільнот), сприяє зміц-
ненню міжнаціональних порозуміння та злаго-
ди в українському суспільстві, збереженню й
36 Положення про Міністерство молоді та спорту
України. Постанова Кабінету Міністрів України від
02.07.2014 № 220. https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/220-2014-%D0%BF#doc_save
37 Про утворення Координаційної ради з питань утвер-
дження української національної та громадянської
ідентичності. Постанова Кабінету Міністрів України
від 07.04.2023 № 320. https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/320-2023-%D0%BF#Text
66 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
розвитку самобутності корінних народів і на-
ціональних меншин в Україні та задоволенню
їхніх культурних, мовних та інформаційних
потреб.
У системі механізмів реалізації повнова-
жень ДЕСС важливу роль відіграють її терито-
ріальні органи. Їхні функції наразі виконують
структурні підрозділи обласних державних ад-
міністрацій з питань етнополітики та свободи
совісті 38. ДЕСС також уповноважена визнача-
ти порядок створення та функціонування цен-
трів національних меншин (спільнот). Їх ство-
рюють Рада Міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські державні адміністрації за ініціативи
громадських об’єднань національних меншин
(спільнот). У населених пунктах, де традицій-
но проживають або становлять значну частину
населення особи, які належать до національ-
них меншин (спільнот), центри можуть ство-
рювати обрані громадами сільські, селищні та
міські ради 39.
Імовірно, постане необхідність узгодження
роботи центрів національних меншин (спіль-
нот) з культурно-освітніми центрами націо-
нальних меншин України. Останні створені та
функціонують на виконання наказу міністра
освіти і науки України та голови Державно-
го комітету України у справах національнос-
тей та міграції, що набув чинності в листопаді
2004 р. Згідно із затвердженим цим наказом
положенням, забезпечувати його виконання
мають Міністерство освіти і науки Автономної
Республіки Крим, управління освіти і науки
обласних, Київської та Севастопольської місь-
ких державних адміністрацій, місцеві органи
управління освітою, керівники загальноосвіт-
38 Положення про Державну службу України з етнопо-
літики та свободи совісті. Постанова Кабінету Міні-
стрів України від 21.09.2019 № 812 (зі змінами).
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/812-2019-
%D0%BF#Text
39 Про національні меншини (спільноти) України: За-
кон України зі змінами, внесеними згідно із закона-
ми № 3389-IX від 21.09.2023 та № 3504-IX від
08.12.2023. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
2827-20#Text
ніх і позашкільних навчальних закладів та гро-
мадських організацій національних меншин40.
Паралельно з ДЕСС питаннями етнополі-
тики опікується також Міністерство з питань
реінтеграції тимчасово окупованих терито-
рій України (Мінреінтеграц ії). Серед його
завдань — сприяння задоволенню національ-
но-культурних, мовних, освітніх потреб і віль-
ному розвитку етнічної, зокрема мовної, са-
мобутності корінних народів та національних
меншин, що проживають на тимчасово окупо-
ваних і прилеглих до них територіях41. Варто
було б опрацювати питання доцільності транс-
формації Державної служби з питань етнопо-
літики і свободи совісті у профільне міністер-
ство з наданням йому повноважень головного
розробника, виконавця та координатора дер-
жавної політики формування й утвердження
серед громадян України всіх національностей
спільної національно-громадянської ідентич-
ності.
Закон «Про забезпечення функціонування
української мови як державної» містить по-
над 30 нагадувань про мовні права корінних
народів і національних меншин України. Про-
те цільовим призначенням цього закону було
й залишається підтвердження верховенства
української мови як єдиної державної та вжит-
тя додаткових заходів для зміцнення її ролі в
суспільстві. Відповідно, було запроваджено
посаду Уповноваженого із захисту державної
мови. Передбачалося, що мовні права корін-
них народів і національних меншин будуть га-
рантувати й забезпечувати інші закони.
Від грудня 2023 р. парламентський контроль
за додержанням права національних меншин
40 Про затвердження Типового положення про куль-
турно-освітній центр національних меншин Украї-
ни. Наказ Міністерства освіти і науки України, Дер-
жавного комітету України у справах національнос-
тей та міграції від 06.10.2004 № 778/49. https://
zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1352-04#Text
41 Положення про Міністерство з питань реінтеграції
тимчасово окупованих територій України. Постано-
ва Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 376
(в редакції постанови від 06.05.2020 № 371). https://
z a k o n . r a d a . g o v. u a / l a w s / s h o w / 3 7 6 - 2 0 1 6 -
%D0%BF#n10
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 3 67
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
(спільнот) на використання їхніх мов здій-
снює Уповноважений Верховної Ради Украї-
ни з прав людини. Залишається без відповіді
запитання, як здійснюватиметься контроль
за додержанням мовних прав кримськотатар-
ського та інших корінних народів України. На-
вряд чи варто створювати ще одну уповнова-
жену інституцію. Можливо, краще реалізувати
інший підхід, утілений у ст. 10 і 11 Конституції
України?
Цей підхід орієнтовано на забезпечення
цілісності політики всебічного розвитку та
функціонування державної української мови
та сприяння розвиткові мовної самобутності
всіх корінних народів і національних меншин
країни. Такою само цілісною мала би бути і
практика контролю за додержанням усієї сис-
теми законодавства про мови в Україні. Для
цього, а також для уникнення міжвідомчих
суперечностей у процесі реалізації мовної по-
літики можна було б опрацювати питання про
те, щоб на базі інституції Уповноваженого із
захисту державної мови створити інституцію
Уповноваженого із захисту державної мови та
мов корінних народів і національних меншин
України.
Висновки. Сучасна українська нація від-
булася як етнічно, культурно та мовно бага-
тоскладова спільнота українських громадян
усіх національностей. Її об’єднавчим осердям
стали українські мова, культура, багатовікова
історія та цінності державотворення. Як жи-
вий соціальний організм, вона розвивалася
й розвивається в єдності та боротьбі проти-
лежностей особливого етнічного і спільного
національно-громадянського, через актуалі-
зацію, посилення та гармонізацію іманентних
протиріч, вияви, загострення, розв’язання або
«заморожування» штучно сконструйованих
чи спровокованих суперечностей. В основі цієї
динаміки — відмінності людських особистих і
групових інтересів, цінностей та переконань і
пов’язаних з ними ідентичностей — етнічних,
культурних, мовних, релігійних, політичних,
локальних, національно-громадянських та
інших.
Завдання держави — забезпечувати соціаль-
ну згуртованість цього розмаїття для його ви-
живання і процвітання в теперішньому та май-
бутньому, в тому числі для переможного завер-
шення війни, відбудови й оновлення країни,
відновлення повноти українського соціуму в
міжнародно визнаних державних кордонах та
інтеграції в європейський та євроатлантичний
економічний і безпековий простори.
Відповідна державна політика має запо-
бігати загрозам фракціонування соціуму за
етнічними ознаками, узгоджуватися з поточ-
ними і довгостроковими імперативами наці-
онально-громадянської єдності та сучасними
демократичними стандартами. Серед таких
стандартів — сформульовані в рекомендації
Парламентської Асамблеї Ради Європи краї-
нам-членам: «інтегрувати всіх своїх громадян,
незалежно від їхнього етнокультурного похо-
дження, у громадянський багатокультурний
організм і припинити визначати та організову-
вати себе виключно етнічними або виключно
громадянськими державами»42.
Виконання цієї рекомендації потребує роз-
роблення й законодавчого затвердження від-
повідної Стратегії (Концепції) державної ет-
нополітики. Такий документ дозволить усуну-
ти суперечності чинних нормативно-правових
актів, що стосуються розвитку української
нації, а також повноважень і функціоналу
інституцій державного етнополітичного ме-
неджменту. У процесі розроблення проєкту
важливо спрогнозувати й узяти до уваги спри-
чинені війною та інші наявні та ймовірні де-
мографічні, міграційні, соціально-економічні,
внутрішньо- і зовнішньополітичні та інші змі-
ни і пов’язані з ними виклики й небезпеки, а
також сприятливі можливості.
42 The concept of «nation». Recommendation 1735. Par-
liamentary Assembly. 26.01.2006. https://pace.coe.int/
en/files/17407
68 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (3)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Viktor O. Kotygorenko
Kuras Institute of Political and Ethnic Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0302-6794
THE CONTEMPORARY UKRAINIAN NATION AS A DIALECTICAL UNITY
OF THE NATIONAL-CIVIC AND ETHNIC
According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 27, 2023
The article presents the results of a study of the peculiarities of the emergence and development of the modern Ukrainian
nation as an ethnically, culturally, linguistically and politically pluralistic civic community. Those are, in particular, the
unity and struggle of opposites of the particular ethnic and the general national-civic in the process of nation-building
and the connection of this process with the bifurcating social crises that accompanied Ukraine’s sovereignization and the
subsequent political, ideological and other changes within Ukrainian society. Among the reasons for these crises are the
attempts of rival groups of the country’s ruling class to politicize ethnic differences in the population of different regions
in order to form and mobilize “their constituency”, as well as the hybrid and full-scale military aggression of Russia and
the Russians against Ukraine and Ukrainians. The author analyses the conceptual contradictions of the legislation that
should guide the state policy of nation-building and strengthening of social cohesion of the nation and ensure the insti-
tutional efficiency of the state ethnopolitical management. The author emphasizes the need to improve the legal regula-
tions governing this policy and administrative practices. Suggestions for such improvement are substantiated.
Cite this article: Kotygorenko V.O. The contemporary Ukrainian nation as a dialectical unity of the national-civic and
ethnic. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (3): 52—68. https://doi.org/10.15407/visn2024.03.052
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201791 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1027-3239 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:13:07Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Котигоренко, В.О. 2025-02-01T15:43:53Z 2025-02-01T15:43:53Z 2024 Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) / В.О. Котигоренко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 3. — С. 52-68. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 1027-3239 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.03.052 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201791 У доповіді наведено результати дослідження особливостей становлення й розвитку сучасної української нації як етнічно, культурно, мовно та політично багатоскладової громадянської спільноти. Це, зокрема, єдність і боротьба протилежностей особливого етнічного та спільного національно-громадянського в процесі націєтворення, зв’язок цього процесу з біфуркаційними соціальними кризами, що супроводжували суверенізацію України й наступні політичні, світоглядні та інші зміни всередині українського соціуму. Серед причин таких криз — намагання конкурентних груп правлячого класу країни політизувати етнічні відмінності населення різних регіоні в для формування й мобілізації «свого електорату», а також гібридна та п овномасштабна воєнна агресі я Росії і росіян проти України та українців. Проаналізовано концептуальні суперечності законодавства, покликаного спрямовувати державну політику націєтворення й посилення соціальної згуртованості нації та забезпечувати інституціональну ефективність державного етнополітичного менеджменту. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення правових регуляторів цієї політики та управлінських практик. Аргументовано пропозиції щодо такого удосконалення. The article presents the results of a study of the peculiarities of the emergence and development of the modern Ukrainian nation as an ethnically, culturally, linguistically and politically pluralistic civic community. Those are, in particular, the unity and struggle of opposites of the particular ethnic and the general national-civic in the process of nation-building and the connection of this process with the bifurcating social crises that accompanied Ukraine’s sovereignization and the subsequent political, ideological and other changes within Ukrainian society. Among the reasons for these crises are the attempts of rival groups of the country’s ruling class to politicize ethnic differences in the population of different regions in order to form and mobilize “their constituency”, as well as the hybrid and full-scale military aggression of Russia and the Russians against Ukraine and Ukrainians. The author analyses the conceptual contradictions of the legislation that should guide the state policy of nation-building and strengthening of social cohesion of the nation and ensure the institutional efficiency of the state ethnopolitical management. The author emphasizes the need to improve the legal regulations governing this policy and administrative practices. Suggestions for such improvement are substantiated. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України З кафедри Президії НАН України Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) The contemporary Ukrainian nation as a dialectical unity of the national-civic and ethnic (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 27, 2023) Article published earlier |
| spellingShingle | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) Котигоренко, В.О. З кафедри Президії НАН України |
| title | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) |
| title_alt | The contemporary Ukrainian nation as a dialectical unity of the national-civic and ethnic (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, December 27, 2023) |
| title_full | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) |
| title_fullStr | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) |
| title_full_unstemmed | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) |
| title_short | Сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 27 грудня 2023 р.) |
| title_sort | сучасна українська нація як діалектична єдність національно-громадянського і етнічного (за матеріалами доповіді на засіданні президії нан україни 27 грудня 2023 р.) |
| topic | З кафедри Президії НАН України |
| topic_facet | З кафедри Президії НАН України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201791 |
| work_keys_str_mv | AT kotigorenkovo sučasnaukraínsʹkanacíââkdíalektičnaêdnístʹnacíonalʹnogromadânsʹkogoíetníčnogozamateríalamidopovídínazasídanníprezidíínanukraíni27grudnâ2023r AT kotigorenkovo thecontemporaryukrainiannationasadialecticalunityofthenationalcivicandethnicaccordingtothematerialsofscientificreportatthemeetingofthepresidiumofnasofukrainedecember272023 |