Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)

Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)

Творча спадщина Іммануїла Канта, до якої належать теоретична та практична філософія, а також філософська антропологія, має в наш час непересічне філософське та соціально-політичне значення. Наголошено, що в Україні, зокрема в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, склалася потужна іст...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Вісник НАН України
Дата:2024
Автор: Єрмоленко, А.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2024
Теми:
З кафедри Президії НАН України
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201835
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.) / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 6. — С. 75-88. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201835
record_format dspace
spelling Єрмоленко, А.М.
2025-02-18T11:23:39Z
2024
Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.) / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 6. — С. 75-88. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
1027-3239
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201835
DOI: doi.org/10.15407/visn2024.06.075
Творча спадщина Іммануїла Канта, до якої належать теоретична та практична філософія, а також філософська антропологія, має в наш час непересічне філософське та соціально-політичне значення. Наголошено, що в Україні, зокрема в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, склалася потужна історико-філософська традиція досліджень німецької класичної філософії, фундаментом якої є філософія І. Канта. Кантова практична філософія стала важливим чинником провідних тенденцій сучасної філософії у світі: філософії комунікації та етики дискурсу. Актуальність практичної філософії Канта особливо проявляється сьогодні, в умовах сучасної технологічної цивілізації, кризи та війни, адже його концепт примату практичного (морально-етичного) розуму над теоретичним, технічним та інструментальним розумом відкриває шляхи для розв’язання глобальних проблем сучасності. Ювілей Канта набуває особливої значущості з огляду на російську агресію проти України. Спотворюючи просвітницьке, морально-етичне та універсалістичне спрямування його філософії, російська пропаганда намагається використати її з ідеологічно-пропагандистською метою. Саме тому заходи, присвячені ювілею Канта, є важливим складником боротьби проти російського агресора.
The creative heritage of Immanuel Kant, which includes theoretical and practical philosophy, as well as philosophical anthropology, is of outstanding philosophical and socio-political importance today. It is emphasized that in Ukraine, in particular at the H. Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, a powerful historical and philosophical tradition of research into German classical philosophy has developed, the foundation of which is the philosophy of Kant. Kant’s practical philosophy has become an important factor in the leading trends of modern philosophy in the world: the philosophy of communication and the ethics of discourse. The relevance of Kant’s practical philosophy is especially evident today, in the context of modern technological civilization, crisis and war, because his concept of the primacy of practical (moral and ethical) reason over theoretical, technical and instrumental reason opens up ways to solve the global problems of our time. Kant’s anniversary is particularly significant in light of Russia’s aggression against Ukraine. Distorting the educational, moral, ethical and universalist orientation of his philosophy, the Russian propaganda tries to use it for ideological and propaganda purposes. That is why the events dedicated to Kant’s anniversary are an important part of the struggle against the Russian aggressor.
uk
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
Вісник НАН України
З кафедри Президії НАН України
Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
Immanuel Kant’s philosophy of reason and the challenges of modern society: on the 300th anniversary of the birth of the thinker (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of the NAS of Ukraine, April 3, 2024)
Article
published earlier
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
title Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
spellingShingle Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
Єрмоленко, А.М.
З кафедри Президії НАН України
title_short Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
title_full Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
title_fullStr Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
title_full_unstemmed Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.)
title_sort філософія розуму іммануїла канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні президії нан україни 3 квітня 2024 р.)
author Єрмоленко, А.М.
author_facet Єрмоленко, А.М.
topic З кафедри Президії НАН України
topic_facet З кафедри Президії НАН України
publishDate 2024
language Ukrainian
container_title Вісник НАН України
publisher Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
format Article
title_alt Immanuel Kant’s philosophy of reason and the challenges of modern society: on the 300th anniversary of the birth of the thinker (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of the NAS of Ukraine, April 3, 2024)
description Творча спадщина Іммануїла Канта, до якої належать теоретична та практична філософія, а також філософська антропологія, має в наш час непересічне філософське та соціально-політичне значення. Наголошено, що в Україні, зокрема в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, склалася потужна історико-філософська традиція досліджень німецької класичної філософії, фундаментом якої є філософія І. Канта. Кантова практична філософія стала важливим чинником провідних тенденцій сучасної філософії у світі: філософії комунікації та етики дискурсу. Актуальність практичної філософії Канта особливо проявляється сьогодні, в умовах сучасної технологічної цивілізації, кризи та війни, адже його концепт примату практичного (морально-етичного) розуму над теоретичним, технічним та інструментальним розумом відкриває шляхи для розв’язання глобальних проблем сучасності. Ювілей Канта набуває особливої значущості з огляду на російську агресію проти України. Спотворюючи просвітницьке, морально-етичне та універсалістичне спрямування його філософії, російська пропаганда намагається використати її з ідеологічно-пропагандистською метою. Саме тому заходи, присвячені ювілею Канта, є важливим складником боротьби проти російського агресора. The creative heritage of Immanuel Kant, which includes theoretical and practical philosophy, as well as philosophical anthropology, is of outstanding philosophical and socio-political importance today. It is emphasized that in Ukraine, in particular at the H. Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, a powerful historical and philosophical tradition of research into German classical philosophy has developed, the foundation of which is the philosophy of Kant. Kant’s practical philosophy has become an important factor in the leading trends of modern philosophy in the world: the philosophy of communication and the ethics of discourse. The relevance of Kant’s practical philosophy is especially evident today, in the context of modern technological civilization, crisis and war, because his concept of the primacy of practical (moral and ethical) reason over theoretical, technical and instrumental reason opens up ways to solve the global problems of our time. Kant’s anniversary is particularly significant in light of Russia’s aggression against Ukraine. Distorting the educational, moral, ethical and universalist orientation of his philosophy, the Russian propaganda tries to use it for ideological and propaganda purposes. That is why the events dedicated to Kant’s anniversary are an important part of the struggle against the Russian aggressor.
issn 1027-3239
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201835
citation_txt Філософія розуму Іммануїла Канта і виклики сучасного суспільства: до 300-річчя з дня народження мислителя (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 р.) / А.М. Єрмоленко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 6. — С. 75-88. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
work_keys_str_mv AT êrmolenkoam fílosofíârozumuímmanuílakantaíviklikisučasnogosuspílʹstvado300ríččâzdnânarodžennâmislitelâzamateríalamidopovídínazasídanníprezidíínanukraíni3kvítnâ2024r
AT êrmolenkoam immanuelkantsphilosophyofreasonandthechallengesofmodernsocietyonthe300thanniversaryofthebirthofthethinkeraccordingtothematerialsofscientificreportatthemeetingofthepresidiumofthenasofukraineapril32024
first_indexed 2025-11-25T20:42:16Z
last_indexed 2025-11-25T20:42:16Z
_version_ 1850527421666689024
fulltext ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 75 ФІЛОСОФІЯ РОЗУМУ ІММАНУЇЛА КАНТА І ВИКЛИКИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА: ДО 300-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИСЛИТЕЛЯ За матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 3 квітня 2024 року Творча спадщина Іммануїла Канта, до якої належать теоретична та практична філософія, а також філософська антропологія, має в наш час непересічне філософське та соціально-політичне значення. Наголошено, що в Україні, зокрема в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, склалася потужна історико-філософська традиція досліджень німецької класичної філософії, фундаментом якої є філософія І. Канта. Кантова практична філософія стала важливим чинником провідних тен- денцій сучасної філософії у світі: філософії комунікації та етики дискурсу. Актуальність практичної філософії Канта особливо проявляється сьогод- ні, в умовах сучасної технологічної цивілізації, кризи та війни, адже його концепт примату практичного (морально-етичного) розуму над теоре- тичним, технічним та інструментальним розумом відкриває шляхи для розв’язання глобальних проблем сучасності. Ювілей Канта набуває осо- бливої значущості з огляду на російську агресію проти України. Спотво- рюючи просвітницьке, морально-етичне та універсалістичне спрямування його філософії, російська пропаганда намагається використати її з ідео- логічно-пропагандистською метою. Саме тому заходи, присвячені ювілею Канта, є важливим складником боротьби проти російського агресора. Цього року, 22 квітня, філософи світу відзначають 300-річчя від дня народження Іммануїла Канта — видатного філософа, засновника німецького трансцендентального ідеалізму, мисли- теля планетарної значущості. Кант як фундатор модерної фі- лософії вплинув не лише на подальший розвиток світової фі- лософської думки, а й на розвиток науки, моралі, суспільства, зокрема формування модерних соціальних інституцій. У бага- тьох країнах світу заплановано близько трьох десятків ювілей- них заходів національного та міжнародного масштабу. Такі заходи відбуваються і в Національній академії наук України. Так, в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди на- передодні дня народження мислителя відбулася міжнародна конференція «Філософія Канта і виклики сучасності», в якій ЄРМОЛЕНКО Анатолій Миколайович — член-кореспондент НАН України, директор Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.06.075 76 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ взяли участь провідні кантознавці України і світу, зокрема філософи з Великої Британії, Німеччини, США. «Рік Канта» цьогоріч став центральною темою публікацій журналів «Фі- лософська думка» та «Sententiae». Українські науковці беруть також участь у міжнародних заходах, присвячених цій події. Слід зауважити, що значення цього ювілею, так само як і значення філософії Канта, ви- ходить далеко за межі академічної філософії. Так, було заплановано проведення XIV Між- народного Кантівського конгресу, присвячено- го 300-річчю філософа, який попередньо мав відбутися в Калінінграді спільно з російською стороною, проте з огляду на повномасштабну збройну агресію РФ проти України Kant-Ge- sellschaft відмовилося від співпраці з росіяна- ми і ухвалило рішення про проведення кон- гресу в Бонні з новою темою «Кантів проєкт просвітництва». Водночас у країні-агресорці відзначення 300-річчя від дня народження Канта відбуватиметься на загальнодержавно- му рівні, оскільки росіяни прагнуть монополь- но присвоїти спадщину німецького філософа під приводом, що батьківщина Канта перебу- ває сьогодні у складі РФ, а сам він «прийняв у 1758 році російське підданство», від якого на- чебто не відмовився до кінця життя. В Україні склалася доволі потужна істори- ко-філософська традиція досліджень німець- кої класичної філософії, зокрема й філософії Канта. Перший у Східній Європі переклад Канта з’явився саме на теренах України. Це пе- реклад праці Канта «Grundlegung zur Metaphy- sik der Sitten»1, виконаний Яковом Рубаном і опублікований у Миколаєві в 1803 р., ще за життя Канта. Перший український переклад Канта побачив світ у 1930 р. у Львові — це був переклад праці «Пролеґомена до кожної май- бутньої метафізики, яка могтиме виступати як наука»2 (так переклали тоді) за редакцією ві- 1 Кант И. Кантово основание для метафизики нравов. С немецкаго языка переведённое Яковом Рубаном. Николаев: Типография Черноморскаго штурманска- го училища, 1803. 2 Кант І. Пролеґомена до кожної майбутньої метафізи- ки, яка могтиме виступати як наука. За ред. проф. домого українського філософа Івана Мірчука. Цей твір було перевидано в Мюнхені у 2004 р. з деякими ст илістичними та орфографічними змінами. Філософії Канта було присвячено дослі- дження Йогана Баптиста Шада 3, Памфіла Ю ркевича 4, Дмитра Чижевського 5 та ін. В Ін- ституті філософії імені Г.С .Сковороди НАН України цю традицію було відновлено у твор- чості Володимира Шинкарука, зокрема в його монографіях «Теория познания, логика и диа- лектика И. Канта», «Единство диалектики, ло- гики и теории познания» 6, а також у публіка- ціях його учнів та колег — Михайла Булатова 7, Вілена Горського 8 та ін., які заклали методоло- гічні підвалини сучасної кантіани 9. Важливим складником кантіани за радян- ських часів став підготовлений колективом Ін- ституту філософії збірник «Критические очер- ки по философии Канта», виданий до 250-річ- чя від дня народження філософа 10. д-ра Івана Мірчука. Львів: Друкарня Вид. «Неділя», 1930. 3 Abaschnik V. Kant und der Deutsche Idealismus in der Ukraine im ersten Drittel des 19. Jahrhunderts. Schwer- punkt: Johann Baptist Schad (1758—1834). Jena, 2002. 4 Юркевич П. Разум по ученію Платона и опыт по уче- нію Канта. Московскія Університетскія ИзвѢстія. 1865. 6, V. 5 Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. В кн.: Чижевський Д. Філософські твори в чотирьох томах. Київ: Смолоскип, 2005. C. 2—162. 6 Шинкарук В.И. Теория познания, логика и диалекти- ка И. Канта. Киев: Наукова думка, 1974; Шинка- рук В.И. Единство диалектики, логики и теории по- знания. Киев: Наукова думка, 1977. 7 Булатов М.А. Ленинский анализ немецкой классиче- ской философии (логико-диалектические и историко- философские проблемы). Киев: Наукова думка, 1974. 8 Горский В. Историко-философская оценка учения Канта на Украине (середина ХІХ — начало ХХ ве- ков). В кн.: Критические очерки по философии Канта. Киев: Наукова думка, 1975. С. 322—344. 9 Терлецький В. Дослідження філософії Канта у неза- лежній Україні. Ідеологія та політика. 2022. № 1. С. 328—343. 10 Булатов М.А., Табачковский В.Г., Яценко А.И. Кри- тические очерки по философии Канта. Киев: Науко- ва думка, 1975. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 77 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Особливо слід підкреслити, що за радян- ських часів українська кантіана розвивалася в умовах, коли філософія в Україні перебувала ще в руслі марксистсько-ленінської парадиг- ми. До того ж філософію Канта в цій парадиг- мі, на противагу філософії Гегеля, не вважали безпосереднім джерелом марксизму-ленінізму, понад це, вона потребувала критики, так би мо- вити, зліва, що було започатковано Леніним у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Тому слід віддати належне дослідникам, які за ча- сів, коли філософія виконувала насамперед функцію ідеології, актуалізували досліджен- ня німецького трансцендентального ідеалізму, зокрема й філософії Канта. Хоча тоді головну увагу було зосереджено насамперед на теорії пізнання, тобто на частині Кантового спадку, присвяченій теоретичній філософії. Практична філософія, а саме етика, за невеликим винят- ком11, хоча й становила предмет дослідження, проте сферу практичного було витлумачено на- самперед у марксистському розумінні практи- ки як предметно-перетворювальної діяльності, а не етики. До того ж ідея, що в «марксизме нет ни грана этики», запозичена Леніним у Верне- ра Зомбарта, визначала головну спрямованість марксистсько-ленінської філософії. Нового розвитку традиція дослідження філософії Канта набула за часів незалежної України. У 1997 р. було створено Кантівське товариство в Україні, головою якого обрано Анатолія Лоя (сьогодні його очолює співро- бітник нашого інституту Віталій Терлецький); почав виходити щорічник цього товариства «Кантівські студії». Розвитку української кан- тіани сприяла й велика перекладацька робота. Можна стверджувати, що в цей час склалася школа наукового перекладу західної філософ- ської літератури українською мовою, в дороб- ку якої особливе місце посідають переклади творів Канта. Побачили світ основні твори Канта українською мовою: «Критика чистого 11 Булатов М. «Практический разум», философия исто- рии и теория целесообразности. В кн.: Критические очерки по философии Канта. Киев: Наукова думка, 1975. С. 62—108; Малахов В. Проблема нравственной свободы в этике Канта. Там само. С. 109—123. розуму»12, «Критика практичного розуму»13, «Пролегомени до кожної майбутньої метафі- зики, яка може постати як наука»14, «Крити- ка сили судження»15 тощо в перекладах Ігоря Бурковського, Віталія Терлецького та інших дослідників. Важливим складником української кантіани стали праці Михайла Булатова16, Вілена Гор- ського17, Анатолія Єрмоленка18, Юрія Кушако- ва19, Анатолія Лоя20, Михайла Мінакова21, Ма- рини Ткачук22 та ін. Особливо слід відзначити монографію Віктора Козловського, перевидану до 300-річчя від дня народження Канта23. Змістову частину цієї статті я хотів би роз- почати з сентенції, на яку натрапив у книжці 12 Кант І. Критика чистого розуму. Пер. та примітки І. Бурковського. Київ: Юніверс, 2000. 13 Кант І. Критика практичного розуму. Пер., прим. та післямова І. Бурковського; за наук. ред. А. Єрмолен- ка. Київ: Юніверс, 2004. 14 Кант І. Пролегомени до кожної майбутньої метафі- зики, яка може постати як наука. Відп. ред. В. Кебу- ладзе. Харків: Фоліо, 2018. 15 Кант І. Критика сили судження. Пер. В. Терлецького. Київ: Темпора, 2022. 16 Булатов М. Немецкая классическая философия. Часть І. Кант, Фихте, Шеллинг. Киев: Стилос, 2003. 17 Горський В. Роль німецької філософської традиції в становленні і розвитку філософської думки в Україні. Кантівські студії. 1999. Київ: Тандем, 2000. С. 15—25. 18 Єрмоленко А. Принцип універсалізації Канта. Філо- софська думка. 2004. № 5. С. 66—88; Єрмоленко А. Автономна етика І. Канта і морально-правова про- блематизація природи. Філософська думка. 2008. № 6. С. 115—130. 19 Кушаков Ю. Нариси з історії німецької філософії но- вого часу. Київ: КНУТШ, 2006. 20 Лой А. Проблема кантівської антропології в контек- сті «метафізичного трикутника». Кантівські студії. 1999. Київ: Тандем, 2000. С. 186—200; Лой А. Фено- мен Sittlichkeit в контексті подолання суб’єк ти віз му. Філософська думка. 2008. № 6. С. 94—114. 21 Мінаков М. Вчення Канта про віру розуму. Київ: Центр практичної філософії, 2001. 22 Ткачук М. Київська кантіана ХІХ — початку ХХ ст.: досвід і традиції. Кантівські студії. 1999. Київ: Тан- дем, 2000. С. 26—36. 23 Козловський В. Кантова антропологія: джерела, констеляції, моделі. Київ: Києво-Могилянська ака- демія, 2015; Козловський В. Кантова антропологія: джерела, констеляції, моделі. Київ: Дух і літера, 2023. 78 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Отфрида Гьофе про Канта, і загалом з його мір- кувань, у яких ставиться питання методології дослідження творчої біографії того чи того філософа, взаємозв’язку розвитку ідей і важ- ливих біографічних особливостей його життя. О. Гьофе пише, що, скажімо, специфіку твор- чості Русо можна пов’язувати з мандрівками, Ляйбніца — з листуванням із визначними особистостями його доби, Платона і Гобса — з політичною діяльністю, Шелінга — з його сто- сунками з жінками тощо. «Канта, — зауважує Гьофе, — можна зрозуміти лише з його дороб- ку. Цей доробок називається наукою, переду- сім наукою розуму»24. На цю коротку, але влучну характеристику варто звернути особливу увагу. Кантова філо- софія — це наука розуму. І в теорії пізнання, і в моральній філософії Кант спирався на те, що він називав фактом розуму (Faktum der Vernunft). Як представник європейського про- світництва Кант розвивав ідею, що все має по- стати перед судом розуму, насамперед соціаль- ні інституції, адже без просвітництва не було б сучасних європейських інституцій. Проте розумом має керуватися передусім людина. У своїй невеличкій праці «Відповідь на запитан- ня: що таке просвітництво?» він пише про те, що «просвітництво — це вихід людини зі стану неповноліття з власної провини»25, тому гасло просвітництва таке: «Sapere aude! Май муж- ність керуватися власним розсудом»26. При цьому мається на увазі насамперед пу- блічне застосування розуму, для чого потрібна свобода в суспільстві. «Публіка сама себе про- світить, якщо надати їй свободу», — пише Кант у цій статті 27. Насмілюся додати до цього Кан- тового твердження, що публіка (народ) сам себе й нагодує, якщо надати йому свободу. По- при той факт, що Кант належить до парадиг- ми філософії свідомості, у цьому положенні 24 Höffe O. Immanuel Kant. München: Beck, 2007. S. 7. 25 Kant I. Beantwortung der Frage: Was ist Aufklärung? Im: Immanuel Kant. Werke in zwölf Bänden. B. 11. Her- ausgegeben von Wilhelm Weischedel. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1977. S. 53—61. 26 Там само. 27 Там само. про просвітництво як публічне застосування розуму насправді латентно закладаються під- валини того, що в ХХ ст. розвиватиметься в практичній філософії дискурсу як метаінсти- туції громадянського суспільства. Проте Кант пішов далі просвітництва, став- лячи питання про те, наскільки виправдані ці домагання розуму, тобто питання про межі самого розуму. Нагадаємо, що головні праці Канта якраз і спрямовані на критику розуму: «Критика чистого розуму», «Критика прак- тичного розуму», «Критика сили судження». Ці праці є відповідями на основні питання фі- лософії: «що я можу знати?», «що я повинен робити?», «на що я смію сподіватися?». Ці питання Кант узагальнює питанням «що таке людина?», відповідь на яке дає в творі «Антро- пологія з прагматичного погляду». Наука розуму — це насамперед філософія. У своїй праці «Суперечка факультетів» він пока- зує місце і роль філософії в сучасному гумані- тарному знанні: «Зрештою можна погодитися з гордовитим домаганням богословського фа- культету стосовно того, що філософський фа- культет є його служницею (однак залишаєть- ся відкритим запитання: чи несе ця служниця перед милостивою господинею смолоскип, чи шлейф позаду неї), тільки б не закрили філо- софський факультет і не затулили йому рота, адже саме ця невибагливість, прагнення бути свободним, а також не заважати іншим вільно віднаходити істину на користь усім наукам і по- ставляти її для будь-якого застосування вищим факультетам, — усе це філософський факультет повинен рекомендувати самому уряду як те, що не викликає жодної підозри і, понад це, як без- умовно необхідне»28. Це положення Канта є, на мій погляд, парадигмальним, адже філософія якраз і має претендувати на роль світоча, який показує шлях вищим факультетам, зокрема й богословському. Щодо останнього, то це розви- ток думок, висловлених Кантом у праці «Релі- гія в межах тільки розуму»29. Проте виникає за- 28 Kant I. Der Streit der Fakultäten. Hamburg: Felix Meiner Verlag, 2005. 29 Kant I. Religion innerhalb der Grenzen der bloßen Ver- nunft. Im: Immanuel Kant. Werke in zwölf Bänden. B. 8. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 79 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ питання: яким має бути цей розум? Це має бути свободний розум. Адже три вищі факультети не свободні. Їхні принципи легітимовані урядом. Вирішуючи ці питання, Кант віддавав пере- вагу практичному розуму над розумом теоре- тичним. Відрізняючи технічно-практичне від морально-практичного, він спирався на при- мат морально-практичного, основою якого є моральна філософія. Ця традиція, яку було закладено ще античною філософією, де сфера практичного поєднувала такі її складники, як етос, поліс і ойкос, набула нового поштовху на- прикінці ХХ ст. в тенденції, яку було названо «реабілітація практичної філософії». І ця тен- денція є провідною сьогодні. Відтак у цій статті я хотів би звернути увагу не стільки на історико-філософське значення філософії Канта, скільки на її значення сьогод- ні, враховуючи виклики й загрози сучасного суспільства. Тому з огляду на велич Кантової філософії розуму я оберу лише одну, найголо- внішу її частину, а саме: практичний розум, зо- крема її серцевину — категоричний імператив. А потім хотів би показати, як цей розум транс- формується в сучасній практичній філософії. За методологічну основу тут правитиме відповідь Канта «одному рецензентові», який хотів висловити «щось несхвальне» про «мо- ральну реформу пана Канта», зауваживши, що у Канта подано не якийсь новий принцип моральності, а лише «нову формулу». Кант особливо не сперечається з цим твердженням, адже справді моральні приписи мають давню історію, згадати хоча б «золоте правило мо- ральності» світових релігій. Проте Кант заува- жує важливість такої формули саме для науки, зокрема для моральної філософії, спонукаючи нас шукати нову, відповідну часу формулу за- лежно від методологічних засобів, які ми має- мо в своєму розпорядженні 30. Концептуально практичну філософію Канта слід розглядати як філософію, що розвивалася Herausgegeben von Wilhelm Weischedel. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1977. S. 7—102. 30 Кант І. Критика практичного розуму. Пер., прим. та післямова І. Бурковського; за наук. ред. А. Єрмолен- ка. Київ: Юніверс, 2004. С. 13. у річищі парадигми свідомості. У цьому твер- дженні я спираюся на парадигмальний підхід до історії філософії. Скориставшись давньо- грецьким поняттям парадигми, реконструйо- ваним Томасом Куном у «Структурі наукових революцій», я застосовую цей підхід слідом за представниками комунікативної філософії (К.-О. Апель, Ю. Габермас, Д. Бьолер та ін.) і до філософії, виокремлюючи такі парадигми пер- шої філософії: «буття», «свідомість», «мова», або такі парадигмальні способи мислення, як онтологічний, рефлексивний та лінгвістичний 31. В онтологічній парадигмі, в якій ставиться запитання про буття сущого, обґрунтування моральної філософії здійснюється гетероном- ним, тобто чимось зовнішнім — волею Бога, природою, традицією, потребами тощо, до чого зверталася докантова онтологія, зокрема й ети- ка. Щоправда, уже за доби осьового часу (К. Яс- перс), головною ознакою якої є «прагнення трансценденції» (С. Айзенштадт), мало не в усіх великих релігіях здійснюється моральна рево- люція, що позначається «золотим правилом» моральності: «і як бажаєте, щоб з вами люди чинили, так само і ви чиніть їм» (Лк. 6:31). Ле- гітимативною інстанцією цього правила є Бог, тому першою з найголовніших субстанційних заповідей є така: «Люби Господа Бога свого всім серцем, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мтф. 21:36), а другою — «Люби сво- го ближнього, як самого себе» (Мтф. 21:39). Так само і в філософії онтологічної парадигми, скажімо, у філософії Аристотеля, цей припис постає в подібному вигляді. Так, на запитання: «як поводитися зі своїми друзями?» Аристо- тель відповідає: «Так, як би хотілося, щоб вони поводилися з вами»32. Як бачимо, моральний припис тут пов’язаний не з емпіричною взаєм- ністю («стався до інших так, як вони ставляться до тебе»), а з узагальненою взаємністю, позна- ченою модальністю «бажаєте». 31 Apel K.-O. Transzendentale Reflexion und Geschichte. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2017; Habermas J. Nachmetaphysisches Denken. Philosophische Aufsätze. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1988. 32 Див.: Єрмоленко А. Дискурс. Комунікація. Мораль- ність. Київ: Наукова думка, 2021. С. 86. 80 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Проте Кант, як представник філософії суб’єк та, відхиляє всі спроби обґрунтувати етику, практичну філософію гетерономно, звертаючись до автономії суб’єкта, і виводить її з людської свободи, з автономії волі люди- ни. «Автономія волі (Autonomie des Willens) є один єдиний принцип усіх моральних за- конів і відповідних їм обов’язків; натомість усяка гетерономія самоволі (Heteronomie der Willkür) не тільки не встановлює геть жод- ної обов’язковості, а навпаки, є супротивною її принципу й звичаєвості волі», — читаємо в «Критиці практичного розуму»33. Кант глибо- ко переконаний у тому, що тільки розум здатен обґрунтувати саме універсалістську, а не суто суб’єктивну етику, тобто значущість повинно- го має бути стверджена тільки розумом34. Це друга парадигма — парадигма свідомос- ті, в якій Кант ставить запитання не про бут- тя сущого, а про можливості та умови пізнання сущого як предметів свідомості, засадничених мисленням, самосвідомістю або розумом. Тому у Канта онтологію заступає трансцендентальна філософія, яка на місце речей загалом ставить синтетичне пізнання а priori. У практичній фі- лософії, або філософії моралі, це позначається в категоричному імперативі: «Чини тільки згідно з тією максимою, через яку ти повсякчас міг ба- жати, щоб вона стала всезагальним законом»35. Отже, йдеться тут про таку морально-етичну революцію, яка за новочасної доби засадничу- ється парадигмою суб’єктивності. Як бачимо, Кант, по-перше, продовжує традицію «золото- го правила», запроваджуючи «відповідну ча- сові» й розвитку науки нову формулу. Про це свідчить модальність «повсякчас міг бажати». По-друге, ця модальність посилюється умов- ним способом дієслова, що в першій редакції 33 Кант І. Критика практичного розуму. Пер., прим. та післямова І. Бурковського; за наук. ред. А. Єр мо лен- ка. Київ: Юніверс, 2004. С. 38. 34 Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. Пер., прим., післямова А. Єрмоленка. Київ, 2003. С. 19. 35 Kant I. Grundlegung zur Metaphysik der Sitten. Im: Immanuel Kant. Werke in zwölf Bänden. B. 7. Herausge- geben von Wilhelm Weischedel. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1977. S. 51. передається кон’юнктивною формою дієсло- ва werden («Handle nur nach derjenigen Maxime, durch die Du zugleich wollen kannst, dass sie ein allgemeinen Gesetz werde»)36, а в другій — також кон’юнктивом, але позначеним словосполукою als ob (начебто): «Чини так, начебто максима твоєї дії через твою волю повинна була стати всезагальним законом природи» («Handle so, als ob die Maxime deiner Handlung durch deinen Wil- len zum allgemeinen Naturgesetz werden sollte»)37. Це формальний принцип, який не визна- чає «матерію» (зміст) дії, а легітимує тільки її правило (форму). Проте у Канта є й матеріаль- не (субстанційне) визначення категоричного імперативу, який вимагає «ставитися до люд- ства, як у власній особі, так і в особі будь-кого іншого, завжди як до мети, і ніколи тільки як до засобу»38. Таке субстанційне формулювання є також реконструкцією формулювання правила моральності, позначеного двома найголовніши- ми заповідями в Євангелії від Матвія, про що вже йшлося. Варто зауважити також, що Кантів імператив не вимагав від людини не ставитися до іншого (людства, самої себе, інших людей) як до засобу, а вимагав ніколи не ставитися до іншого тільки як до засобу. Адже Кант був реа- лістом, він розумів, що люди як природні істоти в повсякденному житті ставляться до інших і як до засобів. Отже, цей імператив є регулятивною ідеєю, а не конститутивним принципом, визна- чальним для емпіричної практики. Однак Кантова парадигма є монологічною і суб’єктивістською як автономна етика розуму. Вона зазнавала критики ще в межах трансцен- дентального ідеалізму, зокрема від Гегеля, який убачав не лише обмеженість цієї парадигми, а й певні небезпеки підміни трансцендентального суб’єкта реальним, що не забарилося прояви- тися в якобінців. Але ще страшніше це реалізу- валося за часів націонал-соціалізму, коли кате- горичний імператив Канта перетлумачується, набуваючи партикулярного змісту, і позбавля- ється універсалістичної форми та спрямованос- ті. Така німецька руйнація політично-етичного 36 Там само. 37 Там само. S. 52. 38 Там само. S. 61. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 81 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ універсалізму в моралі націонал-соціалістичної Німеччини здобула світоглядно-ціннісну легі- тимацію, яка своєю чергою спиралася на «на- укове» виправдання. Це проявлялося в тому, що морально-правова сфера була дедукована з натуралістичних (расистських, етноцентрич- них, націоцентристських) засновків, втрачаючи свою відносну самостійність. На цій основі перетлумачується й катего- ричний імператив Канта, який набуває пар- тикулярного змісту і позбавляється своєї уні- версалістичної форми: «Чини так, щоб ти міг очікувати, що напрям твоєї волі збігатиметься з головним напрямом законодавства арійської раси»39. Про таку натуралістичну (етнічну, расову тощо) хибу красномовно свідчить при- клад, який наводить Ганна Арендт у книжці «Банальність зла» стосовно імперативу, який формулює воєнний злочинець Адольф Айхман, один із проєктувальників і виконавців «оста- точного вирішення єврейського питання», до речі, доволі обізнаний із філософією Канта: «Чини так, аби принцип твоїх дій був такий са- мий, як у законодавця чи закону країни»40. Подібної натуралістичної (класової) редукції зазнає й моральність за часів панування марк- систсько-ленінської ідеології, зокрема у Леніна моральна сфера зводиться до онтології класо- вої боротьби і перемоги пролетаріату над бур- жуазією, до того ж вона скерована своєрідною онтологією майбутнього, тобто комунізмом: «наша моральність цілковито підпорядкована класовій боротьбі пролетаріату», «в основі ко- муністичної моральності лежить боротьба за зміцнення і завершення комунізму»41. 39 Цит. за: Böhler D. Die deutsche Zerstörung des poli- tisch-ethischen Universalismus. Über die Gefahr des — heute (post-)modernen — Relativismus und Dezisionis- mus. Im: Zerstörung des moralischen Selbstbewusstseins: Chance oder Gefährdung? Praktische Philosophie in Deutschland nach dem Nationalsozialismus. Hrsg. von Forum für Philosophie, Bad Homburg. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1988. S. 193. 40 Арендт Г. Банальність зла. Айхман в Єрусалимі. Київ: Дух і літера, 2013. С. 170. 41 Ленін В.І. Завдання спілок молоді. В кн.: Ленін В.І. Повне зібрання творів. Т. 41. Київ: Політвидав Укра- їни, 1974. С. 284. У період після Другої світової війни виникає потреба переосмислити ці жахливі часи, що ві- дображається в сумнозвісних запитаннях: «як можлива філософія після Аушвіцу?», з усім драматизмом порушеному Теодором Адорно в книжці «Негативна діалектика»42, а також «як можливе поняття Бога після Аушвіцу?», ще драматичніше поставленому Гансом Йона- сом у праці «Про поняття Бога після Аушвіцу. Юдейський голос»43. На жаль, цей перелік за- питань можна продовжити: «як можлива ети- ка після Аушвіцу?», «як можлива етика після ГУЛагу, після атомних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі, після терактів 11 вересня?», «як можлива екологічна етика після Чорнобиля?». І нарешті, з огляду на російську агресію проти України: «як можлива етика після Бучі?». Від- повіді на ці запитання шукають сучасні філо- софи, політики, громадські діячі. Так, Адорно висуває простий матеріальний (змістовий) імператив: «щоб Аушвіц не по- вторився знову, щоб нічого подібного більше не сталося»44. І з огляду на те, що відбувалося за часів тоталітаризму в Радянському Союзі, ми, слідом за Адорно, можемо сказати так: «щоб ГУЛаг не повторився знову, щоб нічого поді- бного більше не сталося». І ми маємо доклас- ти всіх зусиль, щоб це не повторилося. Та, на жаль, це повторюється, здійснюється сьогодні в Росії, яка знову пішла колом, реанімуючи те, що не мало б повторитися знову. В останній третині ХХ ст. виникли нові за- грози, що є ознаками «глобального суспільства ризиків» (Ульрих Бек). Тому сучасні філософи висувають відповідні часові варіанти етики спільної відповідальності, прикладом якої є насамперед книжка Ганса Йонаса «Принцип відповідальності», яка на новий лад розвиває онтологічну парадигму і в якій сформульова- но такий імператив: «Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з продо- 42 Adorno Th.W. Negative Dialektik. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1975. S. 358. 43 Jonas H. Der Gottesbegriff nach Auschwitz. Eine jüdische Stimme. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1987. S. 7. 44 Adorno Th.W. Negative Dialektik. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1975. S. 358. 82 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ вженням автентичного людського життя на Землі»45, Проте насамперед я хотів би зауважити тре- тю парадигму як першу філософію, що постає в комунікативній філософії, або в філософії дискурсу, зокрема в книжці Карла-Отто Апе- ля «Дискурс і відповідальність»46, а також у інших його творах та працях його учнів і по- слідовників. Цю парадигму можна зрозуміти, розглядаючи її під кутом зору трансформації та радикалізації Кантової трансцендентальної філософії, зокрема й загострення проблеми трансцендентальної саморефлексії розуму як відповіді на запитання «як можлива транс- цендентальна критика розуму?». Славнозвісні основні питання Канта в цій парадигмі можна перефразувати так: «що ми можемо знати?», «що ми повинні робити?», «на що ми сміємо сподіватися?» і «хто ми є як люди?». Відповідаючи на ці запитання в річищі мов- но-прагматичного повороту, К.-О. Апель ви- будовує й відповідну часові формулу катего- ричного імперативу, що має конкретизувати його Кантове визначення: «Чини тільки згідно з максимою, з огляду на яку ти на підставі дис- курсу… в змозі припустити, що результати і побічні наслідки в задоволенні інтересів кожно- го окремого учасника, очікувані із всезагально- го дотримання цієї максими, можуть бути без примусу прийняті всіма»47. Така нова формула обґрунтована в дусі Кан- та, адже вона не претендує на якийсь абсолютно новий етичний принцип, даний раз і назавжди, проте вона конкретизує і золоте правило мо- ральності, і категоричний імператив Канта від- повідно до парадигмального мовно-прагматич- ного повороту в практичній філософії. Те, що у 45 Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. Пер. А. Єрмоленка, В. Єрмоленка. Київ: Лібра, 2001. С. 27—28. 46 Апель К.-О. Дискурс і відповідальність: проблема пе- реходу до постконвенціональної відповідальності. Пер. В. Купліна. Київ: Дух і літера, 2009. 47 Apel K.-O. Kann der postkantische Standpunkt der Moralität noch einmal in substantielle Sittlichkeit «aufgehoben» werden. Im: Kuhlmann W. (Hrsg.). Mo- ralität und Sittlichkeit. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1986. S. 231. Канта позначено як відповідність загальному закону, в Апеля постає як відповідність універ- сальному дискурсу, характеристиками якого є відкритість, неупередженість і невимушеність. Проте існує конкретніше, більш вузьке ро- зуміння цього поняття, значення якого ґрун- тується на аналізі, «спрямованому на рекон- струкцію раціонального змісту мовленнєвих висловлювань, і обертається довкола аргумен- тації як діалогічної дії. Такий аналіз уможлив- лює дослідження насамперед структури аргу- ментації як діалогічної метапрактики перевір- ки й виправдання домагань значущості, які пе- редбачаються або висуваються в мовленнєвих актах»48. Така реконструкція й перевірка набу- ває особливого значення в ситуаціях, коли до- магання значущості проблематизуються. Тому для нас важливим є визначення цього поняття, запропоноване Юргеном Габермасом: «дис- курсом є форма комунікації, що визначається аргументацією, форма, в якій домагання зна- чущості, що стали проблематичними, стають темою обговорення»49. Важливим для нас є й таке розуміння дис- курсу, в якому він постає суспільно-рефлек- сивною формою прояснення проблематичних смислів, практик, дій, інституцій. Як метаін- ституція він інституюється за доби модерну. «Дискурсивна діяльність, — зазначає Гунар Скірбек, — втілюється у визначальних інсти- туціях модерного суспільства, зокрема в науці, а також у вигляді публічності, що виникли на засадах просвітництва, як передумови осмис- леної (sinnvoller) демократії, — у політичній та правовій системах»50. Дискурс «вбудовуєть- ся» в життєві світи, а точніше, «надбудовуєть- 48 Böhler D., Gronke H. Diskurs. Im: Historisches Wörter- buch für Rhetorik. B. 2. Tübingen: Max Nimeyer Verlag, 1994. S. 609. 49 Habermas J. Wahrheitstheorien. Im: Fahrenbach H. (Hrsg.). Wirklichkeit und Reflexion. Pfüllingen: Neske, 1983. S. 214. 50 Skirbek G. Religion und Moderne. Die Modernisierung des Bewusstseins und die Notwendigkeit der Religions- kritik. Im: Filosofia transcendentalpragmatica. Transzen- dentalpragmatische Philosophie. Scritti in onore di Karl-Otto Apel per il suo 85° compleanno. Cosenza: Pel- legrini Editore, 2007. S. 441. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 83 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ся» над ними, забезпечуючи передрозуміння, без якого неможливе розуміння і досягнення порозуміння51. Отже, дискурс не доконечно входить у суперечність із моральними інтуїці- ями життєсвіту, так само як і формальна дис- курсивна етика норм не обов’язково має супе- речити матеріальному етосу, що спирається на самоочевидності життєсвіту. Про можливість такої взаємодоповнювальності Бьолер наголо- шує в збірнику «Дискурс із Гансом Йонасом»52. Так само й спільна відповідальність не су- перечить індивідуальній відповідальності лю- дини перед собою. Вона доповнює, «знімає» її. Адже відповідальність перед собою є основою для спільної відповідальності, а спільна відпо- відальність уже міститься у відповідальності перед собою53. Це ідентифікована відповідаль- ність, де кожний, разом з іншими, за певними процедурами відповідає і за свої дії, і за суспіль- не ціле. Така відповідальність не обмежується етикою інституцій, як у Арнольда Гелена. Самі інституції мають бути легітимовані вищою ін- станцією, якою є метаінституція дискурсу. Ця вимога стосується й дискурс-етичної легітима- ції соціальних інституцій на глобальному рівні («глобалізація другого порядку»)54. Глобаліза- ція вказує на єдність світу, що потребує злаго- дженої дії міжнародних інституцій. Такі інсти- туції, легітимовані універсалістичною етикою дискурсу, — важливий чинник вирішення гло- бальних проблем, зокрема і в ситуації пандемії, яку людство пережило кілька років тому. Понад це, концепція «глобалізації другого порядку» є продовженням ідеї всесвітнього громадянсько- го суспільства Канта, що в поєднанні з ідеєю со- юзу республіканських держав на глобальному 51 Böhler D. Diskurs und Verstehen. Im: Apel K.O., Böh- ler D. (Hrsg.). Funkkolleg Praktische Philosophie. Ethik. Studientexte III. Frankfurt a.M.: Fischer, 1984. S. 985. 52 Böhler D. Hans Jonas — Stationen, Einsichten und Herausforderungen eines Denklebens. Im: Ethik für die Zukunft. Im Diskurs mit Hans Jonas. München: Beck, 1994. S. 65. 53 Apel D. Wahrhaftigkeit als Selbstverantwortung zur Mitverantwortung. Eine transzendentalpragmatische Untersuchung. Ethik+Diskurs. 2019. No. 4. S. 7—23. 54 Apel, K.-O. Transzendentale Reflexion und Geschichte. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2017. S. 66. рівні постає складником Кантової ідеї вічного миру. І той факт, що демократичні країни світу об’єднуються в боротьбі проти російської агре- сії, є ще одним свідченням на користь універса- лістичної етики. Отже, в комунікативній теорії методоло- гічно дискурс постає інстанцією критичного прояснення розуміння, тобто правильного ро- зуміння, а соціально він є суспільною метаін- ституцією, якій мають бути підпорядковані всі інші інституції, практики, проєкти. Дискурс передбачає в своїй основі комунікативну дію, спрямовану на досягнення порозуміння, на противагу стратегічній дії як соціальній формі цілераціональної дії, спрямованої на досягнен- ня певної мети. Слід зауважити, що в дискурсі сфера практичного повертається до свого пер- винного значення, долаючи вузький горизонт технічно-практичного і визначаючи його. В цьому первинному значенні практичного по- єднується мовленнєва прагматика і етика, мов- но-практичне з морально-практичним. Як суспільна метаінституція дискурс має супроводжувати будь-яку сферу практичного, що має позамовленнєві визначення, — політи- ку, економіку, науково-технологічне констру- ювання. «Жодна практика не повинна здій- снюватися без супроводу дискурсу. Оскільки він є конститутивним для визначення смислу і значущості практики»55. У соціальному аспекті дискурс інституціалі- зується як універсальний громадський дискурс і постає регулятивним принципом і соціаль- ною інстанцією критичної перевірки аргумен- тативно досягненого консенсусу. Як регуля- тивна ідея він передбачає рівноправну участь усіх людей (зокрема й прийдешніх поколінь) в процесі обґрунтування соціальних, правових та моральних норм і невимушену (без приму- су) згоду щодо легітимності цих норм. Такий процес спирається на принцип універсалізації, на підставі якого Габермас формулює принцип значущості норм: «Кожна значуща норма по- винна відповідати умовам, що наслідки та по- бічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із 55 Böhler D. Moral und Sachzwang. Im: Ethik im Manage- ment. Zürich: Orel Füssli Verlag, 2002. S. 118. 84 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ її всезагального застосування при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті всіма учасниками»56. Це універсалістська етика дискурсу. На про- тивагу термінам «глобальна», або «глобаліст- ська», етика (Weltethos) я пропоную вживати словосполучення «універсалістська етика». Звісно, за змістом і глобалістська, і універса- лістська етики частково збігаються, адже їх значущість виходить за межі партикулярних етосів, або суто «внутрішньої моралі» окремих життєвих форм. Але навіть за етимологією слово «глобальна» походить від латинсько- го «globus» (глобус) — куля, що належить до сфери фактичності і має дескриптивний зміст. Тому прескриптивний характер глобалістської етики обмежений саме цим змістом. Слово «універсалістська» походить від латинського «universum» (універсум), що означає не тіль- ки «всесвіт», який, зрозуміло, є чимось біль- шим, ніж земна куля, а й «загальне», «все», «загальний закон природи», отже, «логос». В етичному сенсі універсальне виходить за межі будь-яких емпірично обумовлених моральних належностей. «Універсалістською, — пише Га- бермас, — урешті-решт називаємо етику, яка стверджує, що цей (або подібний) моральний принцип виражає не лише інтуїції певної куль- тури або доби, а є всезагальним»57. Тобто цей принцип набуває універсальної значущості, долаючи вузькі межі фактичності. Він поширюється не лише на емпіричний, фе- номенальний, а й на позаемпіричний, ноуме- нальний, ідеальний світ, до якого належить не тільки суще, а й належне, що своєю чергою по- требує поряд з дескрипціями емпіричного ето- су, які описують наявні моральні належності, ще й прескрипцій, які їх приписують на основі обґрунтування. Зміст же поняття «глобальна 56 Habermas J. Über Moralität und Sittlichkeit. Was macht eine Lebensform «rational»? Im: Schnädel- bach H. (Hrsg.). Rationalität. Frankfurt a.M.: Suhr- kamp, 1984. S. 219. 57 Габермас Ю. Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики. В кн.: Єрмоленко А.М. Комунікативна прак- тична філософія. Київ: Лібра, 1999. С. 327. етика» означає, що воно і за сферою застосу- вання, і за джерелом обґрунтування (це ще важливіше!) обмежене фактичністю, в цьому разі — земною кулею, тобто його вимоги чин- ні тільки для земних істот і обґрунтовуються ними самими (хай вони будуть найрозумніши- ми!), а тому це поняття, з огляду на його ем- піричний зміст, хибує (даруйте за тавтологію!) на «геоцентричну хибу». До того ж універсалістська етика, в сенсі Канта, чинна для всіх розумних істот, а не лише для землян, а отже, є «фактом розуму». Як факт розуму вона має об’єктивний, точніше загаль- нозначущий характер, а тому є маніфестацією логосу, що містить у собі «програму» регуля- ції не тільки відносин людей одне з одним, а й відносин між народами та культурами, а також відносин людей з природою. І дискурсивна етика продовжує традицію універсалістської етики Канта, переводячи сенс належного і його формули в трансцендентально-прагматичну площину. Вона відкрита для участі в універ- сальному дискурсі геть усім розумним істотам, принаймні таку відкритість слід розглядати як ідеал. Тому «відкритість геть усім» — це не ем- пірична, а трансцендентально-прагматична ка- тегорія, яка має контрфактичне, нормативно- регулятивне значення для емпіричного «усіх» і править, отже, за регулятивний принцип. Але як тоді бути з тим усталеним тверджен- ням, що безпосередня орієнтація на моральні норми, на звичаєвість поклала б край об’єк тив- ності науки, яка ґрунтується на її позаціннісній, позаморальній орієнтації? При цьому варто ще наголосити: засаднича моральна норма має стояти, так би мовити, за плечима дослідника. Вона полягає в тому, що, претендуючи своїм твердженням, теорією або гіпотезою на істину, науковець має передбачати, що вона має бути визнана всіма тими, хто в принципі може її пе- ревірити. Це означає також, що він передбачає, що всі люди в принципі є розумними істота- ми. Тим самим він має визнавати всіх людей у принципі можливими розумними рівноправни- ми учасниками дискурсу, тобто має визнавати їхні однакові права на домагання значущості своїх тверджень, а отже, й прагнень істини. А це ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 85 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ вже і є моральною вимогою. Відтак для нього діє основна вимога дискурсу, яку Дитрих Бьо- лер формулює так: «Зважай на всіх інших як на рівноправних партнерів з рівними життєвими і ціннісними домаганнями, без чого вони не мо- жуть стати і бути партнерами у дискурсі! Отже, будь співвідповідальним за те, аби вони могли стати і бути такими, щоб бути в змозі якомога краще здійснювати дискурси щодо будь-яких проблем і по можливості вирішувати їх»58. Вона також продовжує традиції післягегеле- вої філософії інтерсуб’єктивності, переводячи концепт практичного розуму в площину мов- леннєвої прагматики, яка на основі трансфор- мації німецького трансцендентального ідеаліз- му доповнюється трансцендентальною праг- матикою. «Етика дискурсу як деонтологічна етика трансформує категоричний імператив Канта таким чином, що вона обґрунтування матеріальних норм на основі принципу уні- версалізації, пов’язаного з консенсусом, делегує тим, кого це стосується (Betroffenen) (або їх- нім представникам)»59. Головне, як уже було зазначено, дискурс по- стає не тільки інстанцією обґрунтування мо- ральних норм, а й інстанцією визначення ле- гітимності тих чи тих типів конкретних сфер людської активності. Відтак, виникаючи й роз- виваючись, дискурсивна етика спершу була спрямована на обґрунтування максим (пра- вил) та норм людської дії, потім поступово її домагання поширилися і на обґрунтування, виправдання та легітимацію всіх проявів люд- ської діяльності: максим, норм, правил, оцінок, планів, вчинків, проєктів, тверджень тощо. Зокрема, Д. Бьолер так формулює катего- ричний імператив: «Дбай про аргументи і такі рішення, дії яких дістали б консенсус і в ідеаль- 58 Böhler D. Mitverantwortung für die Menschheitszu- kunft. Die Aktualität vom Hans Jonas. Im: Sapper M., Weichsel V. (Hg). Grünbuch. Politische Ökologie im Osten Europas. Berlin: Berliner Wissenschafts-Verlag, 2008. S. 28. 59 Apel K.-O. Praktische Philosophie als Diskurs- und Verantwortungsethik (Zweiter Vortrag). Im: Apel K. O., Hösle V., Simon-Schaefer R. Globalisierung. Herausfor- derung für die Philosophie. Bamberg: Universitäts-Ver- lag, 1998. S. 60. ній комунікативно-аргументативній спільноті; і дбай про те, щоб робити внесок у реалізацію таких відносин, які якомога більше наближали- ся б до структур визнання і діалогу чистої ко- мунікативної спільноти!»60. Необмежена аргу- ментативна спільнота і є тією ідеальною, контр- фактичною інстанцією, яка забезпечує досяг- нення істинного консенсусу щодо зазначених вище тверджень, планів, вчинків тощо. Відтак, універсальний дискурс — це й етична, мораль- но-практична категорія. Адже його учасники розглядаються не як об’єкти, засоби, ресурси, що постають одне для одного довкіллям, а як рівноправні суб’єкти досягнення порозуміння. Дискурс слід поширювати на легітимацію всіх проявів людської діяльності і її наслідків (політичні програми, господарські проєкти, наукові дослідження тощо), які здогадно ма- тимуть негативний вплив на соціальне та при- родне довкілля. Д. Бьолер так визначає роль дискурсу в цьому процесі: «лише ті норми, практики, проєкти можуть бути визнані легі- тимними, які (за умови знання їх наслідків та побічних наслідків) могли б бути без примусу визнані всіма можливими учасниками дискурсу в процесі аргументації» 61. Як бачимо, ідеальний дискурсивний прин- цип тут править і за телеологічний орієнтир для стратегічного завершення деонтологічного принципу дискурсивної етики етикою відпові- дальності, яка не лише засадничується принци- пами, а й враховує ймовірні наслідки людської активності та її побічні наслідки. Це означає, що дискурс може стати засобом перевірки не тіль- ки значущості правил діяльності, а й імовірних наслідків цієї діяльності, а також її ймовірних побічних наслідків і щодо людини, і щодо до- вкілля. А запровадження телеологічного виміру ідеального дискурсу, когерентного до Йонасової 60 Бьолер Д. Відповідальність за майбутнє з глобальної перспективи. Актуальність філософії Ганса Йонаса та етики дискурсу. Пер., прим., післямова А. Єрмо- ленка. Київ: Стилос, 2014. C. 96. 61 Böhler D. In dubio contra projectum. Mensch und Natur im Spannungsfeld von Verstehen, Konstruieren, Verantworten. Im: Ethik für die Zukunft. Im Diskurs mit Hans Jonas. München: Beck, 1994. S. 265. 86 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ вимоги «збереження автентичного людського життя на Землі», дає можливість оцінювати ці наслідки з огляду не лише на людські «близькі інтереси», а й насамперед на «далекі інтереси», які охоплюють і «інтереси майбутніх поколінь», і «інтереси природи». На мій погляд, тут потрібно покласти в осно- ву принцип універсалізації взаємності, наділя- ючи певною (умовною) суб’єктивністю і при- роду, а отже, застосовувати щодо неї категорії, які донедавна належали тільки людині та люд- ським відносинам, а саме: цінність, гідність, рівноправ’я і справедливість. Звісно, природа не може мати свої інтереси й артикулювати їх у дискурсі. Вона не може обстоювати їх у суді, бо не може бути ані суб’єктом права, ані суб’єктом моралі. Проте такою суб’єктивністю, так само як і іншими характеристиками (цінність, гід- ність), ми наділяємо природу та її фрагменти подумки. Адже ми не можемо абстрагувати- ся від того, що саме люди дають природі таку оцінку, коли природа має свою власну цінність незалежно від нашої оцінки. Тут має діяти принцип начебто, німецькою als ob, тобто природа має поставати тут таким собі квазісуб’єктом. Як пише Г. Гронке, «з по- гляду етики природи це означає, що оскільки нам не вдається довести етичну нейтральність природи, ми відтепер повинні діяти таким чи- ном, начебто (als ob) природа має самостійну моральну цінність (Relevanz): у разі сумніву слід віддавати перевагу праву природи»62. Від- повідно Гронке формулює й природно-етич- ний принцип дискурсу: «Переймайся тим, щоб стосовно позалюдської природи діяти відпові- дально задля неї самої тією мірою, якою жод- ний представлений у серйозному дискурсі ар- гумент не міг би спростувати природно-етичні інтуїції, що поділяються всіма»63. Проте в цьо- му випадку наша оцінка — це оцінка, що спи- рається на вимоги не емпіричного, а інтелігі- бельного світу. 62 Gronke H. Die «ökologische Krise» und die Verantwor- tung gegenüber der Natur. Im: Zukunftsverantwortung in der Marktwirtschaft. In Memoriam Hans Jonas. Re- daktion Micha Werner. München: Lit, 2000. S. 192. 63 Там само. Відповідно до універсально-дискурсивного принципу можна сформулювати й етично-еко- логічний категоричний імператив: «Чини лише згідно з максимою, спираючись на яку ти міг би передбачити, що наслідки та побічні наслідки, які здогадно виникатимуть із її всезагально- го застосування, будуть «прийнятними» для всього сущого, що немовби (als ob) бере участь у дискурсі як рівноправний партнер»64. Цей імператив я висуваю як нову формулу етич- ного, яка, по-перше, має відповідати сучасній ситуації у світі, ознакою якої є глобальна еко- логічна криза, по-друге, сформульована згід- но з парадигмальним поворотом у філософії, пов’язаним із мовною прагматикою. Ця вимога, по-перше, переводить у конкрет- ну мовно-прагматичну площину вирішення проблеми легітимації норм, які регулюють сус- пільні відносини і людські стосунки відносно природи. По-друге, модальність «немовби» застосовується тут для того, щоб показати, що ця вимога участі в дискурсі всього сущого як рівноправного партнера, подібно до Кантово- го категоричного імперативу, виводиться не з фактичності, а зі значущості, а тому є норма- тивною вимогою, що виконує функцію регу- лятивного принципу. І, по-третє, акцентуючи увагу на «передбаченні», вона надає неабия- кого значення уявленню як морально-утворю- вальному чиннику. Адже будь-яка морально- етична формула, про що вже йшлося, виходить за межі емпіричного, трансцендує до ноуме- нального, набуваючи прескриптивного значен- ня. І в цьому є подальший розвиток уяви, без якої неможлива етика65. Ми уявляємо, що все живе і навіть увесь світ постає начебто таким, що має свою суб’єктивність. Це припущення також інтелігібельного ха- рактеру, що передбачає ставлення до всього сущого як до носія логосу, який і проявляєть- 64 Єрмоленко А. Соціальна етика та екологія. Гідність людини — шанування природи. Київ: Лібра, 2010. С. 246. 65 Werner Micha. Kann Phantasie moralisch werden? Erkundungen bezüglich eines fragwürdigen Topos. Im: Anthropologie und Ethik. Biologische, sozialwissenschaft- liche und philosophische Überlegungen. Tübingen, Basel: Franke Verlag, 1997. S. 41—63. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 6 87 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ся в дискурсі, в якому немовби бере участь усе суще через людей. Відтак природа і її фрагмен- ти набувають таких визначень, які донедавна застосовували лише до людини: свобода, гід- ність, права, цінність, справедливість тощо. Світ тут постає книгою, яку не лише потрібно прочитати та зрозуміти, а й яку разом із людь- ми ще треба дописати, він через людей постає і суб’єктом прагматики, суб’єктом мовлення, а отже, й суб’єктом екологічного дискурсу, що формує разом з людьми світ значень і смислів. Додамо також, що комунікативно-дискур- сивної конкретизації набуває тут і Кантова ви- мога «не ставитися до людини лише як до засо- бу, а завжди ставитися як до мети». Крім того, вона набуває універсального (квазі-) онтологіч- ного змісту ставлення людини до всього сущо- го. Адже Кантів імператив був чинним тільки для людей або інших розумних істот. У моїй редакції він поширюється і на позалюдське бут- тя, на все суще. Тому Кантів імператив у його матеріальній (субстанційній) редакції можна переформулювати і універсалізувати в такий спосіб: «чини так, щоб ти завжди ставився до всього сущого і у своїй власній особі, і в особі будь- кого іншого, і в особі людства, і в особі всього по- залюдського буття так само як до мети, і ніко- ли не використовуй їх тільки як засоби для свого довкілля»66. Відтак усе (і людське, і позалюдське буття) постає не лише об’єк том використання, засобом чи ресурсом, який становить функці- ональне довкілля людини, а й рівноправним (квазі-)суб’єктом, чи партнером, що утворює разом з людиною природний спільносвіт. Відповідний часовий імператив я форму- люю на основі певного поєднання, точніше синтезу, онтологічної парадигми Йонаса та дискурсивної парадигми трансцендентальної прагматики. Однак, оскільки повернення до докантової метафізики доби «постметафізич- ного мислення» сьогодні виглядає дещо ан- тикварним, я вважаю, що трансцендентальна прагматика в такому формулюванні катего- ричного імперативу «знімає» в собі онтологіч- ну парадигму Йонаса. 66 Єрмоленко А. Соціальна етика та екологія. Гідність людини — шанування природи. Київ: Лібра, 2010. С. 249. Філософія Канта сьогодні набуває не тільки академічної значущості, вона є засобом ідео- логічної боротьби. Російські філософи і про- пагандисти запланували низку заходів, при- свячених цій даті, з метою об’єднати філософів світу. У 2021 р. було навіть видано указ прези- дента РФ «О праздновании 300-летия со дня рождения И. Канта». В Калінінграді, колиш- ньому Кьонігсберзі, ювілейні заходи відбува- тимуться на тій підставі, що Кант був підданим Російської імперії. Зокрема, там заплановано провести міжнародний конгрес «Світове по- няття філософії. І. Кант 1724—2024». Нещодавно, виступаючи на конгресі полі- тологів, губернатор Калінінградської області Антон Аліханов назвав Канта причетним до ві- йни в Україні, мовляв, уже у філософії Канта, зокрема в його «Критиці практичного розуму» і в «Узасадниченнях метафізики звичаїв», за- кладено основи західної цивілізації, яка нібито прагне знищити російську державу, що й при- звело до війни. Як бачимо, гібридна війна у ви- гляді ідеологічної боротьби дісталася й філо- софії Канта. Щоправда, ця боротьба має давню історію. Можна згадати промову Володимира Ерна «Від Канта до Крупа» 1914 року, в якій російський філософ зазначає, що, по-перше, бурхливе піднесення германізму наперед ви- значене аналітикою Канта, по-друге, гармати Крупа наповнені глибокою філософічністю, по-третє, внутрішня транскрипція герман- ського духу в філософії Канта закономірно і фатально поєднується із зовнішньою тран- скрипцією того самого германського духу в гарматах Крупа 67. І ми бачимо, що як у німецькому націонал- соціалізмі відбувається редукція універсаліз- му категоричного імперативу Канта до всеза- гальності арійської раси, так само і в критиці Кантової філософії Ерном закладено редукцію практичного (морально-етичного) розуму до суто технічного, або інструментального, його прояву. Таку редукцію свого часу вгледів вели- кий український письменник Іван Нечуй-Ле- вицький, вказавши на неї у публіцистичному 67 Эрн В.Ф. От Канта к Круппу. В кн: Эрн В.Ф. Сочине- ния. Москва: Правда, 1991. C. 308—309. 88 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (6) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ творі «Українство на літературних позвах з Московщиною»: «в Росії ще панує такий девіз: живи сам — і нікому іншому не давай жити!»68. Дія цього девізу, а точніше, імперативу якнайкраще проявляється сьогодні, під час розв’язаної Росією війни проти України. На противагу європейському, започаткованому ще Теодором Адорно імперативу «Аушвіц не повинен повторитися», або «ніколи знову», росіяни висунули імператив-загрозу «можем повторить!». І повторили: в Ірпені, Бучі, Ма- ріуполі. Тому, полемізуючи з Габермасом у статті «Спротив замість перемовин», я слідом за Т. Адорно висунув такий імператив: «Буча не повинна повторитись!»69, щоб подібного 68 Нечуй-Левицький І. Українство на літературних позвах з Московщиною. Культурологічні трактати. Упорядкування М. Чорнопиского. Львів: Каменяр, 1998. С. 127—241. 69 Yermolenko A. Widerstand statt Verhandlung. Frank- furter Allgemeine Zeitung. 23 Mai 2022. Див. також українське видання: Єрмоленко А. Спротив замість перемовин. Філософська думка. 2023. № 1. С. 63. більше не сталося. А для цього нам потрібна Перемога, і вона неодмінно настане! І в цьому контексті ми знову звертаємося до Канта, який надає нам наснаги. Тому завер- шити я хотів би всім відомими, але й досі спо- вненими неймовірного сенсу й натхнення ряд- ками із Висновку до «Критики практичного розуму», а саме: «Дві речі сповнюють душу за- вжди новим і чимраз дужчим подивуванням і пієтетом, чим частіше й триваліше роздумуєш про них, — зоряне небо наді мною й моральний закон у мені»70. Віримо, що зоряне небо завдя- ки звитязі ЗСУ після нашої Перемоги стане й мирним небом, а про моральний закон у нас самих дбаймо разом, бо це є моральний дух не- скореного українського народу! 70 Кант І. Критика практичного розуму. Пер., прим. та післямова І. Бурковського; за наук. ред. А. Єрмолен- ка. Київ: Юніверс, 2004. С. 176. Anatoliy М. Yermolenko H. Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine ORCID: https://orcid.org/0000-0002-9908-6144 THE PHILOSOPHY OF IMMANUEL KANT AND THE CHALLENGES OF MODERN SOCIETY: ON THE 300TH ANNIVERSARY OF THE BIRTH OF THE THINKER According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of the NAS of Ukraine, April 3, 2024 The creative heritage of Immanuel Kant, which includes theoretical and practical philosophy, as well as philosophical anthropology, is of outstanding philosophical and socio-political importance today. It is emphasized that in Ukraine, in particular at the H. Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine, a powerful his- torical and philosophical tradition of research into German classical philosophy has developed, the foundation of which is the philosophy of Kant. Kant’s practical philosophy has become an important factor in the leading trends of modern philosophy in the world: the philosophy of communication and the ethics of discourse. The relevance of Kant’s practical philosophy is especially evident today, in the context of modern technological civilization, crisis and war, because his concept of the primacy of practical (moral and ethical) reason over theoretical, technical and instrumental reason opens up ways to solve the global problems of our time. Kant’s anniversary is particularly significant in light of Russia’s aggres- sion against Ukraine. Distorting the educational, moral, ethical and universalist orientation of his philosophy, the Rus- sian propaganda tries to use it for ideological and propaganda purposes. That is why the events dedicated to Kant’s an- niversary are an important part of the struggle against the Russian aggressor. Cite this article: Yermolenko A.М. The philosophy of Immanuel Kant and the challenges of modern society: on the 300th anniversary of the birth of the thinker. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (6): 75—88. https://doi.org/10.15407/visn2024.06.075

Схожі ресурси