Кубанська музична фольклористика: етапи становлення

On the basis of materials related to the history of the Ukrainians in Kuban (of 1792) the author determines that priests, historians, ethnographers, students of local lore, regents, choirmasters, teachers and poets were at the beginnings of Kuban musical study of folklore. The formation of Kuban mus...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Народна творчість та етнографія
Datum:	2007
1. Verfasser:	Супрун-Яремко, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schlagworte:	Дослідження з історії науки та культури
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20186
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення / Н. Супрун-Яремко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 11-18. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859616840829894656
author	Супрун-Яремко, Н.
author_facet	Супрун-Яремко, Н.
citation_txt	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення / Н. Супрун-Яремко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 11-18. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	On the basis of materials related to the history of the Ukrainians in Kuban (of 1792) the author determines that priests, historians, ethnographers, students of local lore, regents, choirmasters, teachers and poets were at the beginnings of Kuban musical study of folklore. The formation of Kuban musical folklore had 3 stages: concert and representational stage (of 1818), stage of collection (of 1865), transcriptional and publishing stage. Bihday, Kontsevych, Zakharchenko and Koshyts made the most considerable contribution in development of this science. The author of the article gives detailed information about their biographies.
first_indexed	2025-11-28T20:54:15Z
format	Article
fulltext	1111 1111 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии Кавказька війна 1794–1864 років, яку си� лами Чорноморського (колишнього козачого запорізького) і лінійного (козачого донського) військ вела Російська імперія, мала на меті ко� лонізувати землі черкеських (адигейських) племен, Чечні та гірського Дагестану. Із закін� ченням війни Росія заволоділа усім Північним Кавказом, і на території Чорноморії (північно� західної степової частини сучасного Красно� дарського краю РФ) та гірських закубанських земель, завойованих ціною нескінченних коза� чих і черкеських жертв, була утворена Кубан� ська область та сформоване Кубанське козаче військо. За словами кубанського історика Фе� дора Щербини (1849–1936), з утворенням Кубанської області урядова колонізація краю набула “під градом куль і в зливах крові” 1 ще більших масштабів. “За короткий час, – писав історик, – у найнесприятливіших воєнних умовах передгір’я Кубанської області вкрили� ся... мережею козачих станиць,.. козаки... міц� но закріпилися на всіх пунктах колись ворожо� го їм краю” 2. Якщо під час тривалої Кавказької війни тя� гар економічно�побутового життя покладався на жінку�козачку, яка “не занепадала духом під найжорстокішими випробуваннями суворої козацької долі” 3, то із закінченням війни “ко� зак, залишаючись козаком, стає зразковим господарем, нібито між зброєю і плугом для нього немає жодної різниці” 4. Жінки�козачки були й носіями українського обрядового і ро� динно�побутового пісенного фольклору, а чо� ловіки�козаки – творцями військових пісень, якими за часів Кавказької війни прославилася мало не вся російська армія. Українська пісня ніколи не припиняла зву� чати на Кубані, не переривалися традиції і не зникали звичаї предків, що засвідчує і кубан� ський історик Іван Попка (1819–1893): “Наспів на кліросі, веснянка на вулиці, щедру� вання під вікном, женихівство на вечорницях, і вибілений куток хати, і гребля з зеленими вер� бами, і віл у ярмі, і кінь під сідлом – усе нага� дує вам на цій далекій кавказькій Україні геть� манську Україну, Наливайка і Хмельницько� го” 5. Духовність кубанців підтримувалася і на офіційно�урядовому рівні. Так, протоієрей Чорноморського козачого війська отець Ки� рило Росинський (1776–1825) сприяв засну� ванню військового співочого хору, що з 20 лю� того 1811 р. співав у військовому соборі. Неза� баром почали формуватися хори при козачих куренях і полках. Першим керівником хору став козак�регент Костянтин Гречинський 6. Наприкінці 1811 р. був заснований козачий військовий музикантський хор (духовий зі струнною групою оркестр із 24�х музикантів), який очолив чеський капельмейстер Франц Цих 7. У 1818 році співочий і в 1826 музикант� ський колективи очолили уродженці Кубані Гавриїл Пентюхов (учень К. Гречинського) і Павло Родіоненко. Вони стали справжніми популяризаторами народної пісенної та інстру� ментальної творчості Кубані, вводячи в репер� туар колективів зразки місцевого фольклору. Через багато десятиріч регент хору Яків Тара� ненко (1885–1945) так визначив головну функцію військового співочого хору: “Акаде� мія співу на Кубані і розсадник регентів для станиць рідного краю” 8. Хор довгий час був і єдиним репрезентантом кубанських народних пісень, які виконував поза церковними служ� бами. У березні 1918 року військовий співочий хор був переіменований на Совєтський, а у 1929 – на Кубано�Чорноморський, як музич� но�просвітницька культурна установа області. Репертуар хору включав, окрім революційних, твори класичної і сучасної музики та кубан� сько�українські пісні, які Я. Тараненко запи� сував у станицях і обробляв для хорового ви� конання. Традиції збору і запису пісень на Кубані закладалися не лише музикантами, а й істори� ками, етнографами, краєзнавцями, вчителями та ін. Зібрані матеріали друкувалися у періо� дичних виданнях, зокрема в науково�крає� знавчому “Кубанском сборнике”, який вихо� див при військовому правлінні упродовж 1883–1916 років як додаток до щорічника “Памятные книжки Кубанской области”. За цей час було опубліковано 21 том “Кубанского Надія СУПРУН/ЯРЕМКО ÊÓÁÀÍÑÜÊÀ ÌÓÇÈ×ÍÀ Ô ÎËÜÊËÎÐÈÑ ÒÈÊÀ: ÅÒÀ ÏÈ Ñ ÒÀÍÎÂ ËÅÍÍß 1111 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 сборника”, у деякі з них включалися тексти народних пісень і описи обрядів окремих ста� ниць. У І томі за 1883 р. були надруковані ста� тистично�етнографічні описи міста Єйськ, ста� ниць Миколаївська і Воронезька, в яких авто� ри (Т. Стефанов, Ф. Арканников, Д. Шахов) подали відомості про весільні обряди вказаних поселень. У 1883 р. вчитель м. Баталпашинськ (нині м. Черкеськ Карачаєво�Черкеської АО) Євген Передельський у ІІІ випуску пері� одичного тифліського видання “Сборник мате� риалов для описания местностей и племён Кавказа” опублікував нарис “Станица Темиж� бекская и песни, поющиеся в ней” (С. 1–90), у якому описано історію заселення станиці, заснованої у 1801 р. вихідцями з Бахмутсько� го району Харківської губернії, топоніміку, хатні інтер’єри, традиційний одяг, побут і ро� динні стосунки, трудове виховання і шкільну освіту, музичні інструменти і пісні, календарні свята та обряди (з піснями календарного, ве� сільного і поховального циклів), народну ме� дицину тощо. До опису було додано нотно�по� етичні тексти 66 транскрибованих Є. Пере� дельським місцевих пісень (землеробських, календарно�хороводних, ліричних, весільних, танцювальних та жартівливих), що робить на� рис особливо цінним . У цьому ж томі “Кубанского сборника” за 1883 р. був надрукований нарис краєзнавця П. Кирилова “Несколько казацких песен и поверий в станице Расшеватской Кавказского уезда Кубанской области” (С. 91–100), а в четвертому випуску – його нарис “Малорос� сийские песни в станице Новоминской Ейско� го уезда Кубанской области” (Тифлис, 1884. – С. 77–128). Цей же автор, у друго� му томі “Кубанского сборника” за 1891 р. вмі� стив етнографічний нарис “Черноморская свадьба” (С. 3–27), в якому описав усю пос� лідовність весільного обряду (від сватання до подій наступних днів) з віршованими текстами усіх пісень, що супроводжують обрядові дії. Історик П. Короленко (1834–1913) неодно� разово друкував етнографічні матеріали в газе� ті “Кубанские войсковые ведомости”, зокрема в січневих числах за 1865 р. – “Черноморские свадьбы”, за 1866 р. – “Весенние хороводы в Черномории”. Так вже на першому етапі ста� новлення кубанської музичної фольклористи� ки закладалися традиції популяризації місце� вого пісенного фольклору, публікації етногра� фічних матеріалів з описом обрядів чорномор� ського козацтва, збирання, нотування та ви� дання українських пісень. Найбільший внесок у формування кубанської музичної фолькло� ристики зробили Я. Бігдай, Г. Концевич, ук� раїнський хормейстер і композитор О. Ко� шиць. Яким Дмитрович Бігдай (1855–1909) – статський радник, дійсний член Кубанського, Донського і Терського статистичних комітетів, юрист, судовий слідчий декількох територіаль� них ділянок Кубанської області, мировий суд� дя Катеринодара (нинішнього Краснодара), музично�громадський діяч був надзвичайно діяльним у громадському і культурному житті Кубані. Народився Я. Бігдай у станиці Іванів� ська в родині дяка. Закінчивши у 1875 р. Кав� казьку семінарію у Ставрополі, він відмовився від духовної кар’єри і продовжив навчання у Новоросійському (в Одесі) університеті, де отримав юридичну освіту і у 1879 р. захистив дисертацію “Общественное призрение и бла� готворительность в России”, здобувши науко� вий ступінь кандидата права. З поверненням на Кубань професійну діяльність Я. Бігдай по� єднував з активною участю у громадському житті, зокрема як голова музичного гуртка (пізніше – товариства прихильників образо� творчого мистецтва і музики), один з ініціато� рів організації Катеринодарського відділу Ро� сійського музичного товариства і музичного училища. Свого часу Д. Ревуцький відзначав: “Не було такої громадської справи, на яку б активно не відгукнувся Бігдай” 10. Завдяки йо� му з 1895 р. у Катеринодарі почали легально святкувати роковини Т. Шевченка 11. Головним захопленням Я. Бігдая стали збір і публікація народних пісень чорноморських (українських), лінійних і терських козаків. Цю роботу він здійснював за допомогою корес� пондентів, від яких отримував пісенний мате� ріал, і спеціальних відділів для запису й видан� ня пісень, що діяли при Кубанському, Дон� ському і Терському статистичних комітетах. Не маючи спеціальної музичної освіти, Бігдай систематизував і обробляв пісенний матеріал із дружиною, професійною піаністкою Катери� ною Карлівною Грубер. Близько півтори тися� чі опрацьованих пісень Я. Бігдай упродовж 1896–1898 років видав у московській дру� 1111 3333 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии карні В. Гроссе у 14 випусках, що містять 315 пісенних зразків чорноморських (1, 2, 3, 5, 6, 7, 9, 12 випуски) і 237 лінійних та терських (4, 8, 10, 11, 13, 14 випуски) козаків. Незважаючи на суттєві професійні недолі� ки, допущені Я. Бігдаєм при укладанні пісен� них випусків, що відзначила пісенна комісія Російського географічного товариства і рада професорів Петербурзької консерваторії, а та� кож на художню нерівноцінність матеріалу, ці 14 випусків залишаються і сьогодні важливим джерелознавчим документом, мистецькою пам’яткою музичного фольклору Кубані. Як зазначав сам Я. Бігдай, вважаючи необхідним перевидання кубанських пісень у новому варі� анті, підготовленому ним з метою поповнення репертуару військових хорів, своєю збираць� кою і видавничою роботою йому вдалося “по� долати байдуже ставлення” до фіксації зразків козачої піснетворчості і “утвердити погляд на те, що збирання й збереження пісень – спра� ва державної потреби, а не простої допитли� вості окремих осіб” 12. Майже через сто років Віктор Захарченко пише у передмові до першого тому Бігдаїв� ського збірника: “Саме з цих позицій тради� ційний пісенний козачий фольклор привернув до себе увагу провідних кіл кубанської інтелі� генції наприкінці ХІХ – початку ХХ сто� літь... діячами російської культури була про� голошена теза про те, що народ залишив на� щадкам багату художню спадщину і треба зберегти ще не втрачені пам’ятки старови� ни” 13. Роль В. Захарченка у підготовці до пе� ревидання усіх 14�ти пісенних випусків Я. Бігдая визначальна. Витративши декілька років на пошуки раритетних збірників, В. За� харченко упорядкував пісні за жанрами, від� редагував за сучасною кубанською транс� крипційною методикою і видав у двох томах. Перший том (1992) містить 262 пісні чорно� морських козаків, а також 9 пісень в обробці М. Лисенка, 5 пісень в обробці М. Бібіка * та 24 пісні з неповними текстами. Другий том (1995) включає 237 пісень лінійних козаків і, як доповнення до першого тому, 15 чорномор� ських пісень, 6 обробок М. Лисенка, 3 – М. Бібіка та 3 – оригінальних твори самого Я. Бігдая (зокрема вокальний цикл з 9�ти со� лоспівів “Листи з Кубані” на вірші україн� ських і кубанських поетів). Щодо вміщених у бігдаївських випусках обробок М. Лисенка, серед яких були і забо� ронені цензурою, то цей крок Якова Дмитро� вича слід розглядати як свідчення шани до ук� раїнського митця і сміливий намір зігнорувати царський циркуляр від 16 жовтня 1881 р. про заборону здійснювати на Кубані “сценічні вистави і читання на малоросійському нареччі, а також публікування на ньому п’єс і текстів к музичним нотам” 14. Серед обробок М. Ли� сенка було декілька історичних пісень, у яких йшлося про зруйнування Росією Запорозької Січі, зокрема “Про кошового Калнишевсько� го”, три варіанти пісні А. Головатого “Ой Бо� же наш милостивий”, “Про Чепігу та Голова� того”, “Виїхав Гонта”. Коли у Петербурзі по� мітили “крамолу” і наказному отаманові, який дав дозвіл на друк, загрожувало покарання і звільнення з посади, Я. Бігдай наважився на авантюрний вчинок. Дізнавшись, що з Кавка� зу проїздом повертатиметься цариця, він під� готував у дорогій обкладинці збірку своїх пі� сень і вручив її величності як подарунок від ку� банського козацтва, після чого усі неприєм� ності закінчились, а сам Бігдай отримав “висо� чайшу вдячність за культурний почин” 15. Вра� хувавши критичні відгуки на опубліковані ви� пуски, Бігдай зробив спробу перевидати їх, та йому було відмовлено у фінансуванні нового видання. Відомим діячем музичної культури Кубані був Григорій Митрофанович Концевич (1863–1937) – хормейстер, регент, педагог, композитор, збирач і популяризатор місцевого пісенного фольклору. Народився Концевич у станиці Нижчестебліївська у бідній козацькій родині. Закінчивши станичне училище, Ку� банську військову вчительську семінарію та дворічні регентські курси при Петербурзькій співочій капелі, він присвятив життя музично� просвітницькій та педагогічній діяльності у Катеринодарі. Записуючи у станицях пісні, Концевич довгий час керувався лише власними уподо� баннями, завжди прагнучи відібрати найкра� щі за змістом і художньою цінністю зразки. Зібрані пісні він гармонічно (зокрема в кан� товому стилі) обробляв для 3�х або 4�х голо� сів, епізодично вводячи елементи поліфонії у вигляді простого імітування або народної під� голосковості. Оброблені пісні Концевич ви� 1111 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 користовував для поповнення репертуару вій� ськового співочого хору. Упродовж 1904–1913 років у московській нотній дру� карні В. Гроссе різножанрові українські (ма� лоросійські) пісні в обробці Г. Концевича бу� ли опубліковані у семи окремих випусках під рубрикою “Репертуар Кубанского войсково� го певческого хора”. Ці 200 українських пі� сень із семи випусків стали базовими у репер� туарі багатьох професійних військових та аматорських невійськових хорових колекти� вів Кубанської області *. У 1911 р. наказом отамана Кубанського козачого війська збір� ники Г. Концевича були “рекомендовані до придбання в хори із козаків підготовчого роз� ряду, військовими частинами, народними школами і до обов’язкової передплати в усі станичні правління й школи”, а сам автор був нагороджений великою срібною медаллю сільськогосподарської і промислово�етногра� фічної виставки Кубанської області “за зас� луги у збиранні та виданні народних пісень Кубані” 16. Займався Г. Концевич і дослідницькою ро� ботою, аналізуючи жанрові й мелодичні особ� ливості деяких кубанських пісень. Про це свідчать його виступи в “ОЛИКО” ** (“Общество любителей изучиния Кубанской области”) з лекціями на такі теми: “О народ� ных песнях Кубанской области”, “Чумаки в народных песнях”, “Пьяницкие песни”, а та� кож вступні статті до окремих власних видань (обробок “Волинка” (Краснодар, 1927) і “Дударик” (Краснодар, 1930) для вокального чоловічого квартету). У науково�популярному рефераті “Чумаки в народных песнях”, надру� кованому в шостому числі збірника “Известия ОЛИКО” за 1913 р. 17, Г. Концевич, спираю� чись на праці українських учених – істориків А. Скальковського і М. Закревського та фольклориста І. Рудченка (Білика), а також польського етнографа А. Новосельського (Марцинковського), – характеризує чумац� тво як торгово�економічне явище, породжене демократичним життям Малоросії, подає “чу� мацьку” термінологію, детально описує чу� мацький одяг, послідовно розглядає (за сю� жетно�тематичними ознаками наведених вір� шованих текстів) 30 чумацьких пісень, запи� саних ним на початку ХХ ст. від старих кубан� ців�козаків у станицях Дядьківська, Калнибо� лоцька, Конелівська, Новотитарівська та Шкуринська. На жаль, у рефераті відсутні нотні транскрипції цих пісенних зразків. Восени 1936 р. керований Концевичем Ку� банський козачий хор взяв участь у концерті, присвяченому річниці Жовтневої революції, що відбувся в Москві у Великому театрі. На концерті був присутній Сталін, і ця обставина стала фатальною для кубанського митця. Як пише автор статті “Узник особого корпуса”, присвяченій трагічній загибелі Концевича в катівнях Краснодарського управління НКВС, 74�річний видатний музичний діяч Кубані був звинувачений у підготовці “терракта над чле� нами Советского правительства и, в первую очередь, над тов. Сталиным” і 26 грудня 1937 р. розстріляний 18. У 1992 р. на письмо� вий запит літературного музею Кубані щодо долі власної бібліотеки Г. Концевича МБ РФ по Краснодарському краю дає відповідь: “Сотрудниками УНКВД 10.09.1939 г. унич� тожено по акту 12846 экземпляров изъятой у Концевича Г. М. литературы, духовно�монар� хических и музыкальных сочинений (бро� шюр), часть которых вышла из�под пера само� го хозяина” 19. У 2001 році В. Захарченко упорядкував і видав збірник Г. Концевича “Народные песни казаков. Из репертуара Кубанского войсково� го певческого хора” 20. До нього увійшли 276 творів: 220 оброблених на 3–4 голоси пісень семи випусків (200 українських і 20 донських) та 56 українських (чорноморських козаків) пі� сень, записаних ним у 12�ти станицях і одному хуторі в період 15 січня – 15 лютого 1911 р., паспортизованих і автентично транскрибова� них (51 одноголоса пісня, 4 двоголосих, одна чотириголоса). Отже, українські пісні, які по� бутували серед кубанських козаків у 1904–1913 роках двічі були збережені як мис� тецька пам’ятка національної культури завдяки подвижницькій праці кубанських діячів двох різних поколінь. Особливу цінність для сучас� ної кубанської і української музичної фолькло� ристики мають пісенні зразки, записані Г. Кон� цевичем у 1911 році від носіїв старокозацького фольклору, що не зазнали втручання під час письмової фіксації. Можна стверджувати, що саме 1911 рік став знаковим у становленні ку� банської музичної фольклористики, коли про� фесійно утвердилися два види фольклористич� 1111 5555 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии ної діяльності Г. Концевича – збирацька і транскрипційна. На думку В. Захарченка, іс� нувало ще декілька рукописних збірників ста� рокозацьких пісень Концевича, адже він не припиняв збирацької роботи навіть у часи вста� новлення радянської влади, “коли на Кубані здійснювалися жорстокі процеси розкозачу� вання, колективізації, голодомору 1933 року та сталінських репресій,.. повсюдно знищувалось священство і храми,.. зазнавали переслідувань і заборон народне мистецтво і усе національ� не” 21. На щастя, уціліли унікальні матеріали двомісячної фольклорно�етнографічної експе� диції, здійсненої у 1931 році Г. Концевичем ра� зом з адигейським письменником І. Цеєм у 12�ти аулах Адигеї (запис 164�х пісенних та інструментальних творів адигейців), а також матеріали повторної експедиції 1935 р. (запис 50�ти зразків адигейського фольклору). Скла� дений Концевичем на базі цих двох експедицій фонографічний збірник “Музыкальный фольк� лор адыгов” побачив світ 1997 р., через 60 ро� ків після загибелі його автора. Редакційну і на� уково�текстологічну підготовку збірника до друку здійснив старший науковий працівник Адигейського республіканського інституту гу� манітарних досліджень Ш. Шу 22. 1903–1905 роками обмежується збираць� ка і транскрипційна діяльність на Кубані укра� їнського композитора, хормейстера, диригента і фольклориста Олександра Антоновича Ко� шиця (1875–1944), який зробив вагомий вне� сок у становлення кубанської музичної фольк� лористики. Як згадував Кошиць у спогадах про М. Лисенка, у 1902 р. російський військо� вий міністр Куропаткін “для зміцнення мо� ральної сили козачих військ дійшов думки, що найліпшим чинником у цьому напрямку може бути козача свідомість власної історії та вій� ськових традицій. Для цього він видав наказ усім козачим військам... записувати історичні спогади, легенди про військові події, а голов� ним чином – пісні” 23. Як повідомив у рапорті від 30 грудня 1902 р. наказний отаман Кубан� ського козачого війська Я. Малама, після його звернення до “відомого знавця малоруських пісень і композитора М. Лисенка” з прохан� ням посприяти справі збирання кубанських козацьких пісень, той рекомендував для здійс� нення цієї справи молодого О. Кошиця, який тоді працював у Ставропольському жіночому духовному училищі 24. М. Лисенко мотивував таке рішення тим, що записуванням народних пісень Кошиць почав займатися на батьківщи� ні ще студентом Київської духовної академії, і підготував до видання збірку, яку за відсутніс� тю коштів не зміг опублікувати 25. Охаракте� ризувавши Кошиця як людину з прекрасним музикальним слухом і як шанувальника музич� ної етнографії, що вміє вхопити на слух і запи� сати не лише мелодію, а й підголоски, Лисен� ко представив його “...цілком відповідним... для збирання й видання пісень кубанських ко� заків” 26. У листі самого О. Кошиця до Кубан� ського статкомітету, окрім обговорення умов і терміну проведення збирацької роботи, на що він дав згоду, була викладена його методика письмової фіксації народних пісень, відпра� цьована ним у попередніх фольклорних експе� диціях. При цьому Кошиць акцентував увагу на точності запису підголосків, що тільки й мо� же дати уявлення про пісню як зразок худож� ньої творчості народу, “повну можливість представити точну фотографію народного ви� конання пісні” 27. Впродовж літніх місяців 1903–1905 років О. Кошиць із завзяттям молодої людини і тала� новитого професіонала записав і транскрибував близько 1000 різножанрових кубанських пісень. Вражає перелік чорноморських станиць, розки� даних по всій степовій території теперішнього Краснодарського краю, якими подорожував О. Кошиць: Брюховецька, Должанська, Коне� лівська, Крилівська, Кущівська, Медведівська, Новодерев’янківська, Новоминська, Новотита� рівська, Переяславська, Слов’янська, Старове� личківська, Стародерев’янківська, Старомин� ська, Старомишастівська, Старонижчестебліїв� ська, Старощербинівська, Шкуринська та ін. “Я з жадобою накинувся на цю роботу і був щасливий надсилати Миколі Віталійовичу самі радісні звістки з приводу добутих мною старо� винних, суто українських пісень, яких на Кубані було ціле море”, – згадував Кошиць у спогадах про М. Лисенка 28. Після першої експедиції він транскрибував декілька десятків зібраних пі� сень, підготував для друку збірник одноголосих зразків, і в Катеринодарі, передавши збірник са� мому наказному отаманові Я. Маламі, одержав гроші за проведену роботу. Усього, за словами Кошиця, статкомітет отримав від нього 500 пісень – 450 україн� 1111 6666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 ських і 50 російських, – укладених у 10 збір� никах по 50 пісень в кожному. Але справа, по� чата так натхненно і результативно, закінчи� лась трагічно, про що свідчать документи, письмова інформація самого Кошиця і сучасні публікації. Видання пісень, на яке так споді� вався Олександр Антонович і яке було запла� новано на офіційному рівні, затягнулося у зв’язку з тим, що, як пише кубанський дослід� ник, “українця Маламу на посаді отамана... змінив виходець з Уралу Д. Одинцов (1904–1906), а того, у свою чергу, – “каца� пура” (за висловом Кошиця) М. Михайлов (1906–1908), котрого дратували і козацькі звичаї, і козацька мова, і місцеві пісні... добро� зичливе ставлення до Кошиця і його справи змінилося на відверте “хамське” 29. У 1908 р. Кошиць ще мав надію на публікацію своїх збірників і адресував листа до П. Михайлова, обговорюючи питання щодо коректури, реда� гування та альтернативної систематизації пі� сень, а також можливого їх друку в Київській нотопечатні Чоколова, яка, за його пояснен� ням, “по чистоті і прекрасному малюнку не поступається роботам Лейпцигських друка� рень” 30. Проте, коли писався цей лист, вже було відомо про зникнення усіх збірників Ко� шиця. Хто ж був у цьому винний? Обставини? Певною мірою – так. Поки листування вело� ся через правителя канцелярії начальника об� ласті С. Руденка, усі питання роз’яснювались безпроблемно. Після загибелі Руденка від рук соціалістів�революціонерів у вересні 1907 року справа перейшла до рук К. Живила. Цей ос� танній, очевидно, знаючи про зникнення збір� ників, почав бюрократичну тяганину, яка за� кінчилась звинуваченням Кошиця в тому, що він не подав зібрані ним пісні 31. У рапорті ота� манові Кубанського війська від 31 травня 1911 року (звідки взято цю інформацію), згадуєть� ся такий важливий факт: “...п. Кошиця дуже хвилює, що здійснена ним робота нібито знов робиться Г. Концевичем” 32. Відомо й те, що на прохання організаторів сільськогосподар� ської і промислово�етнографічної виставки в Катеринодарі Кошиць відіслав ще один збір� ник пісень 33. Виставка відбулася восени 1910 року, і Кошицю за один рукописний збірник була присуджена золота медаль, тоді як Кон� цевичу за 5 опублікованих збірників – велика срібна. Постає питання: чи не потрапили збір� ники Кошиця в особисту бібліотеку Концеви� ча і чи не була більшість пісень з цих збірників використана Концевичем для хорових обробок з метою поповнення репертуару військових хо� рів? 34. Це видається імовірним після прочи� тання документа № 84 від 13 грудня 1913 р. засідання “ОЛИКО”, на якому була прийня� та постанова “щодо якнайскорішого видання за рахунок Кубанського козачого війська” на� родних пісень Кубані, зібраних О. Кошицем і Г. Концевичем 35. Якщо припущення вірне, то можна остаточно констатувати трагічний факт загибелі кубанських збірників Кошиця у вогні спаленої більшовиками бібліотеки Концевича. Авторці статті пощастило виявити твори, які, за твердженням О. Кошиця, “являють со� бою скарб найвищої художньої та історичної цінності” 36 в архіві харківського фольклориста О. Стеблянка (1896–1977) 37. Пісень, записа� них фольклористом на Кубані, де він, займаю� чись проблемами міграції українських пісень, проводив експедиції, в архіві не виявилось. Але вдалося знайти та ідентифікувати 5 рукописних листів�автографів О. Кошиця з записами нотно�поетичних текстів шести паспортизова� них кубанських пісень. Вони мають таку гео� графічну та музично�етнографічну атрибуцію: № 44. “Ой із�за гори та буйний вітер віє”. ст. Новодеревянковская Ейского отдела Кубанской области. № 46. “Гей, в броду, броду брала дівка воду”, ст. Новоминская Ейского отдела Ку� банской области. № 47. “Що у полі, полі широкому”, ст. Старощербиновская Ейского отдела Ку� банской области. № 48. “Не великая біда на нас накотила� ся”, ст. Конеловская Ейского отдела Кубан� ской области. № 49. “Ой, горе, горе та горюваннячко моє”, ст. Новоминская Ейского отдела Кубан� ской области. № 50. “Ой час пора та й додомочку”, ст. Старощербиновская Ейского отдела Ку� банской области (на зворотному боці листа за� пис: Кіев. 1905 г. 14 мая). Ознайомлення з транскрипційним кубан� ським матеріалом О. Кошиця, відзначеним досить високим для початку ХХ ст. рівнем транскрибування, не пов’язаного з широким використанням фонографа, також детальний 1111 7777 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии етномузикологічний аналіз кожної пісні дали можливість зробити деякі висновки щодо фольклористичної спадщини українського митця в галузі етномузичного кубанознавства: 1. О. Кошиць став першим українським музикантом, який започаткував практику екс� педиційно�польової роботи на території ком� пактного проживання українців на Кубані; 2. Рівень нотування О. Кошицем україн� сько�кубанських пісень досить високий з огля� ду на те, що його транскрипційна робота, як і збирацька, була здійснена в період першого, загальномузичного етапу в європейській істо� рії збору і транскрибування фольклорно�му� зичних зразків, не пов’язаного з можливістю їх рекордування на фоновалики і тому орієнто� ваного на пряму слухову фіксацію; 3. Мінімальна кількість письмово зафіксо� ваних фольклорних одиниць (6 пісень північ� но�західного регіону історичної Чорноморії, яка від 1792 р. заселялась українцями), що на� лежать перу О. Кошиця, сьогодні є єдиною і тому надзвичайно цінною пам’яткою україн� сько�кубанської народнопісенної культури по� чатку ХХ ст. У ній відбилися два процеси до� кументування фольклорного твору усної тра� диції: письмова фіксація на слух почутих пі� сень і подальша (у часовому вимірі) робота над ними з метою створення фольклорних збірників; 4. Спроба аналітичного осмислення кубан� ської фольклористичної спадщини О. Кошиця на базі шести зразків транскрипційної роботи і цінних письмових його зауважень щодо цієї роботи дали змогу реконструювати методику фіксації ним народних творів, суть якої зво� диться до інтуїтивного розуміння типології пісні, ґенези її мелодичної строфи, закономір� ностей морфологічного зображення звукови� сотно, ритмічно, метрично і темпово організо� ваних складонот, тобто усього того, чого вима� гає сучасна українська етномузикологія 38. На жаль, факт втрати рукописних збірни� ків О. Кошиця з п’ятьма сотнями зібраних і транскрибованих ним українських пісень поз� бавив не тільки вище кубанське військове ке� рівництво можливості побачити реальний “кінцевий результат” роботи, матеріально і мо� рально ним підтриманої, а й нас, нащадків, вважати їх публікацію історично першим реп� резентативним виданням, підготовленим на базі масштабної збирацької і транскрипційної діяльності українського митця і водночас пер� шою на Кубані і в Україні науковою етномузи� кологічною працею. * У 1987 р. в ст. Темижбекська Кавказького району Краснодарського краю була організована Перша інтер� національна фольклорно�етнографічна експедиція із програмою збору матеріалу на базі нарису Є. Передель� ського. За результатами експедиції було опубліковано декілька випусків науково�методичних матеріалів, при� свячених виявленню динаміки традиційної культури ста� ниць Темижбекська, Миколаївська, Бесленіївська, Ла� дозька та Воронезька. У випуску “Сборник народных песен ст. Темижбекской Кавказского района” представ� лено транскрибований пісенний матеріал 23�х пісень, за� писаних в станиці, з нотаціями деяких пісень у двох варі� антах – зроблені Є. Передельським і сучасною красно� дарською фольклористкою С. Жигановою 9. Бібік Митрофан Микитович – співак Кубан� ського військового хору, якого Г. Концевич назвав тала� новитим музикантом, згадавши про його досі не знайде� ний збірник кубанських пісень. * У 1910 р. Концевич опублікував ще один збір� ник: Бандурист. 200 малорусских песен (Собрал Г. Концевич. Репертуар войскового певческого хора). – Екатеринодар, 1910. **** “Общество любителей изучиния Кубанской области”. 1 Щербина Ф. Краткій историческій очеркъ Кубан� скаго казачьяго войска // Кубанское казачье войско. 1696–1888 г.: Сборник краткихъ свъдънiй о войскъ / Ред. Е. Фелицын. – Воронеж, 1888. – [Репринт. изд.]. – Краснодар, 1996. – С. 224. 2 Там само. – С. 221, 229. 3 Там само. – С. 244. 4 Там само. – С. 245. 5 Попка И. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту: очерки края, общества, вооруженной силы и службы. – Краснодар, 1998. – С. 35. 6 Кияшко И. Войсковые певческий и музыкантский хоры Кубанскаго казачьяго войска. – Екатеринодаръ, 1911. – С. 5. 7 Там само. – С. 11. 8 Жадан В. Войсковой певческий хор и его роль в становлении церковного пения в Черномории и Кубан� ской области (ХIХ – начало ХХ вв.) // Вторые кубан� ские литературно�исторические чтения / Науч. ред. В. Чумаченко. – Краснодар, 2000. – С. 152. 9 Полевые материалы І Кубанской интернациональ� ной фольклорно�этнографической экспедиции. Динами� ка традиционной культуры ст. Темижбекской Кавказско� го района Краснодарского края (1883–1987 гг.) / Науч. ред. Н. Бондарь. – Краснодар, 1990; Полевые матери� алы І Кубанской интернациональной фольклорно�этно� графической экспедиции: Сборник народных песен ст. Темижбекской Кавказского района (1987 г.) / Науч. ред. Н. Бондарь. – Краснодар, 1990. 10 Захарченко В. Аким Дмитриевич Бигдай и его сборник “Песни кубанских казаков” // Бигдай А. Пес� 1111 8888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 On the basis of materials related to the history of the Ukrainians in Kuban (of 1792) the author determi/ nes that priests, historians, ethnographers, students of local lore, regents, choirmasters, teachers and poets we/ re at the beginnings of Kuban musical study of folklore. The formation of Kuban musical folklore had 3 sta/ ges: concert and representational stage (of 1818), stage of collection (of 1865), transcriptional and publishing stage. Bihday, Kontsevych, Zakharchenko and Koshyts made the most considerable contribution in develop/ ment of this science. The author of the article gives detailed information about their biographies. ни кубанских казаков / Ред. В. Захарченко. – Красно� дар, 1992. – Т. 1. – С. 6. 11 Эрастов С. Воспоминания // Кубань: проблемы культуры и информатизации. – Краснодар, 2000. – № 1 (16). – С. 37. 12 Бигдай А. Песни кубанских казаков / Ред. В. За� харченко. – Краснодар, 1992. – Т. 1: Песни черномор� ских казаков. – С. 440. 13 Захарченко В. Аким Дмитриевич Бигдай… – С. 6–7. 14 Там само. – С. 12. 15 Эрастов С. Воспоминания... – С. 37. 16 Слепов А. Рекомендательный список литературы, нотографии, дискографии, архивных документов по на� родному музыкальному творчеству Кубани. 1810–1992 гг. // Из культурного наследия славянского населения Кубани / Науч. ред. и сост. Н. Бондарь. – Краснодар, 1999. – С. 283. 17 Концевич Г. Чумаки в народных песнях // Извес� тия ОЛИКО. – Екатеринодар, 1913. – Вып. VI. – С. 167–190. 18 Тимофеев Н. Узник особого корпуса // Кубанские новости (Краснодар). – 1992. – 2 июля. 19 Чумаченко В. Фольклорная деятельность А. Ко� шица на Кубани // Вторые кубанские литературно�исто� ричесике чтения / Науч. ред. В. Чумаченко. – Красно� дар, 2000. – С. 11. 20 Народные песни казаков. Из репертуара кубан� ского войскового певческого хора. Составил Г. Конце� вич / Подготовка к изданию В. Захарченко. – Красно� дар, 2001. 21 Захарченко В. Слово о Г. Концевиче // Народные песни казаков. Из репертуара кубанского войскового певческого хора. Составил Г. Концевич / Подготовка к изданию В. Захарченко. – Краснодар, 2001. – С. 10. 22 Музыкальный фольклор адыгов в записях Г. Кон� цевича / Ред. Шу Ш. – Майкоп, 1997. 23 Щербанюк І. Микола Лисенко та Кубань // Укра� їна. Наука і культура. – К., 1994. – Вип. 28. – С. 246. 24 Рапорт начальника Кубанской области и наказно� го атамана Кубанского казачьего войска Я. Маламы в Главное управление казачьих войск о продолжении ра� боты по собиранию и изданию песен кубанских каза� ков // Бигдай А. Песни кубанских казаков / Ред. В. За� харченко. – Краснодар, 1992. – Т. 1: Песни черномор� ских казаков. – С. 436. 25 Там само. 26 Там само. 27 Письмо А. Кошица в Кубанский областной ста� тистический комитет о согласии принять на себя труд по собиранию песен кубанских казаков // Бигдай А. Песни кубанских казаков / Ред. В. Захарченко. – Краснодар, 1992. – Т. 1: Песни черноморских казаков. – С. 436–437. 28 Щербанюк I. Микола Лисенко... – С. 246–247. 29 Чумаченко В. Фольклорная деятельность... – С. 9. 30 Письмо А. Кошица начальнику Кубанской области и наказному атаману Кубанских казачьих войск. 12 декаб� ря 1908 г. // Кубань: проблемы культуры и информатиза� ции. – Краснодар, 1997. – № 1 (8). – С. 26. 31 Из доклада помощника начальника Штаба Ку� банского казачьего войска от 31 мая 1911 г. атаману Кубанского казачьего войска // Кубань: проблемы культуры и информатизации. – Краснодар, 1997. – № 1 (8). – С. 26. 32 Там само. 33 Там само. 34 Чумаченко В. Фольклорная деятельность... – С. 10. 35 Слепов А. Рекомендательный список... – С. 284. 36 Кошиць О. Записування пісень пісень на Кубанщині. 1903–1905 рр. // Кошиць О. Спогади / Упор. та передмова М. Головащенка. – К., 1995. – С. 259. 37 Архів Харківського відділення Спілки компози� торів України. – Фонд О. Стеблянка. 38 Детальніше див.: Супрун�Яремко Н. Александр Кошиц: попытка аналитического осмысления фолькло� ристического наследия // Кубань: проблемы культуры и информатизации. – Краснодар, 2001. – № 2 (19). – С. 22–28; Її ж. Українці Кубані та їхні пісні. – К., 2005. – С. 9–11.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20186
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T20:54:15Z
publishDate	2007
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Супрун-Яремко, Н. 2011-05-22T09:57:56Z 2011-05-22T09:57:56Z 2007 Кубанська музична фольклористика: етапи становлення / Н. Супрун-Яремко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 11-18. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20186 On the basis of materials related to the history of the Ukrainians in Kuban (of 1792) the author determines that priests, historians, ethnographers, students of local lore, regents, choirmasters, teachers and poets were at the beginnings of Kuban musical study of folklore. The formation of Kuban musical folklore had 3 stages: concert and representational stage (of 1818), stage of collection (of 1865), transcriptional and publishing stage. Bihday, Kontsevych, Zakharchenko and Koshyts made the most considerable contribution in development of this science. The author of the article gives detailed information about their biographies. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Дослідження з історії науки та культури Кубанська музична фольклористика: етапи становлення Kuban musical folklore: stages of formation Article published earlier
spellingShingle	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення Супрун-Яремко, Н. Дослідження з історії науки та культури
title	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення
title_alt	Kuban musical folklore: stages of formation
title_full	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення
title_fullStr	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення
title_full_unstemmed	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення
title_short	Кубанська музична фольклористика: етапи становлення
title_sort	кубанська музична фольклористика: етапи становлення
topic	Дослідження з історії науки та культури
topic_facet	Дослідження з історії науки та культури
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20186
work_keys_str_mv	AT suprunâremkon kubansʹkamuzičnafolʹkloristikaetapistanovlennâ AT suprunâremkon kubanmusicalfolklorestagesofformation

Кубанська музична фольклористика: етапи становлення

Institution

Ähnliche Einträge