Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)

У статті визначено теоретичні засади для дослідження первинних когнітивних структур міфологічної доби. Порівнюються категорії міфу і категорії античної натурфілософії, що формуються схожим чином. Пропонується певне узагальнене уявлення про еволюцію когнітивного процесу, що розглядається крізь призму...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Народна творчість та етнологія
Дата:	2015
Автор:	Артюх, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2015
Теми:	З історії та теорії науки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201878
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності) / А. Артюх // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 5. — С. 48-58. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860160574600511488
author	Артюх, А.
author_facet	Артюх, А.
citation_txt	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності) / А. Артюх // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 5. — С. 48-58. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті визначено теоретичні засади для дослідження первинних когнітивних структур міфологічної доби. Порівнюються категорії міфу і категорії античної натурфілософії, що формуються схожим чином. Пропонується певне узагальнене уявлення про еволюцію когнітивного процесу, що розглядається крізь призму когнітивної відносності і починається з міфу. В статье определены теоретические основы для исследования первичных когнитивных структур мифологической эпохи. Сравниваются категории мифа и категории античной натурфилософии, формируемые похожим образом. Предлагается определенное обобщенное представление об эволюции когнитивного процесса, который рассматривается сквозь призму когнитивной относительности и начинается с мифа. The task of the article is to determine the theoretical principles for the research of primary cognitive structures of the mythological epoch. The authoress compares the categories of myth with ones of ancient natural philosophy, which are similarly formed. She submits a certain extended notion on the evolution of cognitive process that is considered through the lenses of cognitive relativity and originates from myth.
first_indexed	2025-12-07T17:54:49Z
format	Article
fulltext	48 МІФ І ПІЗНАННЯ (маніфест когнітивної відносності) Аліна Артюх УДК 165.191 Якось людина-кенгуру і людина-собака пішли на полювання. Людина-собака за- пропонувала людині-кенгуру: «А давай- но ти мене розмалюєш, як собаку. І тоді я стану собакою». Людина-кенгуру розма- лювала людину-собаку коричневою гли- ною. І сказала: «Ну, тепер ти зовсім, як собака. Ану, загавкай як собака? Якщо ти можеш загавкати, то ти – собака». Людина- собака загавкала. Тож вона стала соба- кою. Тоді людина-кенгуру попросила лю- дину-собаку і її розмалювати, як кенгуру. Після того, як це сталося, людина-кенгуру стала кенгуру. Дивна оповідь, чи не так? Відомий австра лійський міф про походження собаки й кенгуру породжує багато запитань у носія сучасної єв ропейської ментальності. Подив він викликає ще й тому, що в його тексті вжито певні подоби логічної імплікації, бінарної логічної зв’язки, що має форму «якщо А – то В». Коли люди ну розмалювати, як собаку, і вона загавкає як собака, то це означатиме, що вона – собака. Якщо людина з тотему собаки набуває сутніс них і візуальних ознак, притаманних усім со бакам, то вона стає собакою. Цікаво, що цей міф – етіологічний, тобто це міф про походження. Показово, що вислів, який має певні ознаки логічної форми, фактич но ототожнюється з етіологічною схемою. Це означає, що імплікативний вислів для пред ставників елементарних культур синкретич но поєднаний із процесом походження виду. Фігура мови, своєрідний квазі доказ, прирів нюється до акту творення. По суті ознакове формулювання поняття собаки за уявленнями представників елементарних культур і є прин ципом походження виду. Як і в пізніших, у тому числі й філософ ських, етіологічних схемах, творення світу роз гортається від загального, логічного узагаль нення до окремого: певна загальна сутність, У статті визначено теоретичні засади для дослідження первинних когнітивних структур міфологічної доби. По рівнюються категорії міфу і категорії античної натурфілософії, що формуються схожим чином. Пропонується певне узагальнене уявлення про еволюцію когнітивного процесу, що розглядається крізь призму когнітивної відносності і починається з міфу. Ключові слова: міф, тотем, спорідненість, когнітивні структури, посеcивність, категорія, ознака, класифікація, елементарні логічні структури, категоріальний синтез. В статье определены теоретические основы для исследования первичных когнитивных структур мифологической эпохи. Сравниваются категории мифа и категории античной натурфилософии, формируемые похожим образом. Пред лагается определенное обобщенное представление об эволюции когнитивного процесса, который рассматривается сквозь призму когнитивной относительности и начинается с мифа. Ключевые слова: миф, тотем, родство, когнитивные структуры, посесивность, категория, признак, классифика ция, элементарные логические структуры, категориальный синтез. The task of the article is determining the theoretical principles for the research of primary cognitive structures of mythological epoch. The authoress compares the categories of myth with ones of ancient natural philosophy, which are similarly formed. She submits a certain extended notion on the evolution of cognitive process that is considered through the lenses of cognitive relativity and originates from myth. Keywords: myth, totem, affinity, cognitive structures, possessiveness, category, feature, classification, elementary logical structures, categorical synthesis. http://www.etnolog.org.ua 49 З історії та теорії науки яка специфікується за допомогою надання їй тих або інших сутнісних ознак. Подібним чином людина міфологічної доби пояснює шлях творення сутностей буття: шлях від єдиного до багатоманітного в міфології зображений як виокремлення із централь ної сутності, що збігається з точкою відліку (точка відліку ще не мислиться окремо від людини; висловлюючись сучасною мовою, умовний спостерігач і дослідникпрагматик – нероздільні, синкретично поєднані, прагма тичне «Я» поміщене в кожну точку спосте реження), до множення її через надання тих або інших специфічних ознак. З цього погляду нам стає зрозумілим анімізм, антропоморфізм міфу. Людинадослідник присутня в кожному об’єкті дослідження. Саме тому абстрактний концепт людини, що позиціонується як пев на змінна, через надання йому додаткових особ ливих ознак (функцій) набуває сенсу ін шої специфічної сутності. Таким є механізм змісто утворення. Утім, ядро – людинадослід никспостерігач – присутнє в кожній сутності. У потужній всеохоплюючій тотемічній класи фікації, наприклад, родоначальником того або іншого племені (і відповідно висхідною точкою класифікації) виступає не власне тварина або рослина (чи природне явище), а людиназвір, людинарослина, людинаприродне явище (людинабуйвол, людиназмія, людинапапуга ара, людинасмоква, людинамаїс, людина місяць тощо). Я недарма почала статтю з побіжного ана лізу, на перший погляд, чудернацького ав стралійського міфу. Він є демонстрацією дуже простої речі: оповідь, що спершу видається нісенітницею, насправді є первісною логічною вправою, первинною спробою синтезувати по няття, первинним взірцем класифікації і се ріації, первинною спробою скореспондувати єдність і багатоманітність світу, зрозуміти природу логічного узагальнення, дослідити, дати пояснення, як це узагальнення, визна чене сукупністю сутнісних ознак реальних об’єктів, співвідноситься з кожним конкрет ним об’єктом. Наведений міф демонструє, як у тотемічних культурах здійснюється синтез узагальненої категорії: представників елемен тарних культур вражала наявність узагаль нених понять, що об’єднували множину кон кретних предметів. Як зазначає Е. Дюркгайм, «тотемом є не якийсь індивідуум, а певний вид чи різновид: це не такийто кенгуру чи ворон, а кенгуру чи ему взагалі» [3, с. 98]. Пропоную в основу дослідження міфу як явища покласти таку засадничу тезу: система міфотворення стародавніх культур – первин на когнітивна система, певний елементарний інструментарій пізнання світу. Уже давно на став час увести древній міф у контекст еволю ції пізнання як рівноправний феномен. Слід проаналізувати ланцюжок міф – філосо- фія – наука з позицій міфолога, з позицій, компліментарних для когнітивних досягнень міфологічної доби. Антропологи давно й категорично відкину ли погляд на міф як на невдалі спроби невігласа, не знайомого з механікою Ньютона й теорією відносності Енштейна, пояснити світобудову. До того ж жоден учений не спромігся б сфор мулювати закони природи, якби мислителі міфотворці не заклали логічний фундамент для пізніших надбудов. На мою думку, треба ревізувати міфологіч ні тексти, осмисливши їх як базові структури для пізнішого розвитку когнітивних структур і, зрештою, для поступу наукового знання. Не дослідивши витоки, ми ніколи не зрозуміємо, куди насправді спрямований вектор пізна вальної активності людини, якою мірою онто логічна картина світу зумовлена структурою свідомості суб’єкта дослідження. Когнітивні структури, хоч і еволюціонують, однак ґрун туються на цілком визначеному фундаменті й ніколи остаточно не емансипуються від праг матичного аспекту, тобто від пізнавальних здіб ностей людини. Досліджувати плин міфологічної когнітив ності та її спадок у філософії й науці слід за трьома основними напрямами: – еволюція категоріального синтезу; – принципи розвитку знакоутворення; http://www.etnolog.org.ua 50 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015 – еволюція класифікаційних структур, роз виток елементарних логічних структур. Стародавня міфологія – це насамперед ла бораторія синтезу перших категорій, першо категорій, узагальнень, абстракцій. Це – перший крок людства від об’єктної мови до метамови. І хоча метамова древніх мала метафо ричнообразну форму, на противагу сучасним метамовам, побудованим на ґрунті гранично абстрагованих символів, утім персоніфіковані символи міфологічних когнітивних структур так само, як у філософії і науці, призначені в тому числі й для опису світо будови: міф пропонує свою космогонію, власну топологію, соціологію, першокласифікацію всіх значущих для людини міфологічної доби об’єктів буття. І якщо в на уці принципи й закони згаданих досліджуваних сфер описуються за допомогою символів, то міф використовує знакиіндекси (за суміжністю) та іконічні знаки (за подобою, метафори). У статті неодноразово вживатиметься термін «логіка». Зрозуміло, ідеться не про логічні побудови у звичному сенсі слова: К. ЛевіСтрос називає це явище «логікою чуттєвих якостей» [6, с. 11]. Тому вважаю за коректне наслідувати започат ковану видатним ученим традицію. Сумнівною є теза, що міфологічна картина світу зумовлена суто практичними потребами життєдіяльності людини. Щоб вижити й про харчуватися, зовсім не обов’язково створюва ти надскладну тотемічну класифікацію. Нав паки, життєдіяльність суспільства зазвичай регламентується системою поглядів на світо будову. Утім, міфологічну свідомість вирізняє те, що осмислення світу й діяльність колективу в ньому нерозривно пов’язані, синкретично пе реплетені. Наслідком феномену нерозривно го злиття прагматичного «Я» дослідника та об’єкта дослідження є впевненість архаїчного дослідника в тому, що його «логічні» побудови можуть чинити певний вплив на довколишній світ. Саме такого висновку можна дійти, вра ховуючи тотожність імплікативного вислову та етіологічної схеми. Треба одразу визначитися, що заявка на вивчення міфологічної когнітивності – певна умовність, адже розвиток культур, що ґрунту ються на міфологічному світосприйнятті, має кількатисячолітню історію. І засади класично го міфологічного сприйняття в найвищих точ ках еволюції не принципово відрізняються від ранніх натурфілософських поглядів на світ. Міф і філософія. «Батькові філософії», Фалесу Мілетському, традиція приписує думку, що першоелемент усього сущого – вода. З неї все виникає і туди повертаєть ся. Сучасні дослідники ранньофілософських концепцій, не знайомі з міфологічними вито ками, тобто з дослідженнями міфо логічного способу осмислення довколишнього світу, у своїх тлумаченнях мимовільно модернізують погляди перших філософів. Слід зауважити, що Фалес жив у часи, коли міф був осно вою світосприйняття людської спільноти: він навчався в єгипетських жерців, був тісно пов’язаний з храмом Аполлона Дідімського. Сучасне тлумачення поглядів античних на турфілософів деформоване впливом наукових досягнень, що нині формують картину сві ту людини (хімічні елементи, сучасні теорії мікро світу). Однак перед Фалесом та інши ми античними натурфілософами НЕ стояли питання, яким є склад макроодиниць світу, співвідношення макро і мікросвіту, навіть питання про взаємозв’язок матерії і форми в сучасному розумінні. Така постановка пи тання уможливилася на доволі зрілій стадії еволюції логічних класифікацій: коли домі нуючою стала класифікаційна модель, яка не містить невідповідностей між об’ємом і зміс том поняття. Питання, що стояли перед Фалесом, Ге раклітом та іншими античними мудрецями древності, які шукали першоначало, власне, нічим не відрізняються від основного пред мета осмислення міфологічних когнітивних систем: яким є граничне узагальнення, що аб страгує та об’єднує всі різновиди сущого; чи є така загальна сутність, що об’єднує все суще і, таким чином, є чуттєвологічною першопри чиною множинних сутностей? Існують ознаки, що об’єднують предмети в поняття, фактично http://www.etnolog.org.ua 51 З історії та теорії науки творять предмет, тож логічно припустити, що має бути щось, здатне об’єднати всі предмети в певне універсальне поняття. Взірцем для мен тальних побудов рефлексуючих філософів були мова й образотворче мистецтво, де слово й об раз об’єднували цілий клас об’єктів, що визна чаються однаковими сутнісними ознаками. Це спонукало до пошуку загальної, однак уже не персоніфікованої, як у міфологіях, категорії. Принципова відмінність між міфом і фі лософією полягає в тому, що вперше в історії розвитку когнітивних структур починає функ ціонувати принцип відносності, звісно, своє рідний, обмежений можливостями тогочасних когнітивних структур. Так, спостерігач пере стає бути частиною об’єкта спостереження пізнання. Об’єднанняузагальнення множин них об’єктів світу відбувається не через антропо морфізацію класу цих об’єктів, що фактично є наслідком неможливості відділити спостеріга ча від об’єкта спостереження, наділення кож ного предмета, мислимого узагальнено (а не як окремий певний предмет), шкалою сприйняття, яку задає людина. Фактично міфологічна кла сифікація nвимірна, тому багатовимірним є і міфологічний космос, оскільки кожний клас у міфологічній першокласифікації невіддільний від шкали вимірів, тобто стає точкою відліку. Уже в перших філософських моделях шка ла виміру разом з людиноюдослідником ви носиться за межі предмета дослідження. До речі, така зміна позицій спостерігачадослід ника, виникнення певного погляду збоку, дає можливість здійснювати індивідуальне дослі дження, на противагу регламентованим жор сткою традицією взірцям, ритуалам, що тво ряться й консервуються колективом. Філософ вільний створювати власний міф, він є автором думок. Чинником когнітивних побудов стає ін дивідуальна свідомість. Принцип тотожності мислення й буття, декларований першими філософами антич ності, є красномовним доказом того, що мо тивацією античних концепцій першосутності буття (вода, повітря, вогонь, земля, атоми) є радикаль но осмислений пошук універсального узагальнення (якщо існують окремі узагаль нення, і вони реальні – має бути й універсаль не узагальнення). Логос Геракліта тотожний світовому вогню, який у нього є початком і кінцем усього сущого. Мислення в Діогена Аполлонійського тотожне повітрю – першо причині сущого. Усі першосутності мисляться як одушевлені. І саме це психічне начало, від якого ще не вдалося емансипуватися повністю, дозволяє першосутностям творити множин ний світ: своєрідна «імплікація» першосутнос ті. Як бачимо, міф австралійців про людину собаку не така вже й нісенітниця, якщо по глянути на принцип, закладений у ньому, і проаналізувати, який розвиток такий спосіб мислення отримав у пізніші часи зародження філософських ідей. Постає питання, чому саме вода, вогонь, повітря є тими узагальненими концептами субстанціями, кожна з яких мислиться філосо фом як певна змінна Х, яка, специфікуючись, набуваючи певних ознак, слугує началом тієї чи іншої одиниці множинного предметного сві ту. Слушною видається відповідь О. Лосєва: річ у тім, що все це – чуттєво дані субстан ції [7]. До цієї думки варто додати дві ремар ки. Поперше, вогонь, вода, повітря, земля, хоч і сприймаються органами чуття, утім вони певною мірою є й абстракціями. Вода, наприк лад, може мислитися як загальне поняття або сприйматися як конкретний предмет: вода у глеку, вода в ріці, у джерелі, у морі. Вода не сприймається чуттєво без завданої їй іншими предметами форми. Вона може мислитися і як неоформлена субстанція. Вогонь сприймається у вигляді вогнища, багаття, світильника, сонця або абстраговано, поза формою. Така двоїста природа цих начал допомагає зробити пер ший крок до абстракції: вони – демонстрація абстрагованого й конкретного вияву цієї аб стракції одночасно. Подруге, чуттєва напов неність цих субстанцій – поступовий відхід від персоніфікації, антропоморфізації, яка, як уже було зазначено, є наївним злиттям точки відліку, точки зору спостерігачадослідника з об’єктом дослідження. Цікава паралель: ком http://www.etnolog.org.ua 52 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015 позиція ранніх творів мистецтва, створених за законами перцептивної перспективи, побудо вана так, що спостерігач, глядач ніби вводить ся в контекст зображення. Ознака як сенсоутворювальний чин- ник. Шлях від єдиного до багатоманітного, як з одного вийшли двоє, як з єдиного зро билося багато – одне зі стрижневих питань міфо логії. Певною універсальною метафорою, формальним модусом відповіді на це питання, є міф про близнюків. Міфологічні близнюки не мисляться однаковими, вони – носії різних ознак. Так, наприклад, один з них молодий, другий – старий, один – корисний для колек тиву, другий – шкідливий. Їхні відносини – опозиційноконфронтаційні. Існує також міф про близнюків брата й сестру, які вступають у кровозмішувальні стосунки. Міф про близнюків можна вважати міфо логічною універсалією, призначення якої – абстрагування ознак, які визначають зміст тієї або іншої категорії. Людина міфологічної доби помітила, що саме наявність спільних ознак у різних предметів одного й того самого виду надає можливість звести над реальним розма їттям подібних предметів, об’єднаних спільною ознакою, єдине загальне поняття. Для пред ставників міфологічної доби така єдність ви давалася сакральною, таємничою, такою, що робить мову та логічні структури інструмен тарієм впливу на структуру світу. Розуміючи поняття, людина володіла множинними пред метами, що становлять зміст поняття. Тут доречно зробити невеличкий відступ і визначитися з терміном «міфологічна універ салія». Міфологічна універсалія – сюжет, на явний у міфологіях різних народів, що не мали безпосередніх культурних контактів. Так, на приклад, кожен етнологславіст ознайомлений з мотивом райдугизмія, що п’є воду з річки (або іншої водойми), після чого має початися (припинитися) дощ. Цікаво, що цей звичний для нас міфологічний мотив веселкизмія, поширений також серед народів Південно Східної, Південної та Східної Азії, Африки, Австралії, у індіанських народів. У народів Африки змійрайдуга бореться із сином Сон ця. Згадаймо сюжет основного міфу індоєв ропейців про боротьбу верховного божества зі змієм за володіння водами. Водночас існує перуанський міф про убитого трьома синами першо людини Змія, який потому зригнув воду, що затопила світ. Порівняймо єгипетський міф про змія Апопа, якого вражає СонцеРа. Зга даймо також сюжет численних легенд і казок (у тому числі й «Чудо Георгія о Змії») про змія, що живе біля водойми й вимагає прино сити йому в жертву дівчат. Сюжети про змія, охоронителя водойм, характерні для народів Австралії і Океанії, Африки, Південної й Се редньої Азії, Південної Туркменії та інших народів. Звісно, цей феномен не можна пояс нити лише культурними запозиченнями (вони можливі лише в тому разі, якщо культура рецепієнт здатна адаптувати їх). Вірогідніше припустити, що такі універсалії виникають як архетипова відповідь на виклики когнітивного процесу на певних стадіях розвитку, як найдо речніша метафора для вирішення того або ін шого завдання. Чому сюжети про змія стали універсалією, а його образ таким значущим у різних міфо логіях? Імовірно, річ у тім, що змій якнайкра ще символізує «нижній світ» (земля + вода), є втіленням «нижнього світу». У слов’янських мовах первинна основа oz залишається в наз ві виду змій (вужа), а власне слово «змія» має евфемічне походження і сходить до первинного ‘той, що повзає по землі’, ‘той, що належить до Нижнього світу’ [1, с. 527]. Етимологія назви змія включає семантичний компонент ‘земля’ не лише в індоєвропейських народів. Змій справді видається вдалим символом «нижнього світу» в контексті уявлень древ ніх, оскільки поєднує земну й водну стихії, мислиться як фалічний символ і, таким чином, символізує родючість (див. численні фольк лорні оповідання слов’ян про зміякоханця, що співвідноситься з індоєвропейським сюжетом про викрадену змієподібним суперником на речену верховного божества, яку верховне божество індоєвропейського пантеону звіль http://www.etnolog.org.ua 53 З історії та теорії науки няє разом з водами, також викраденими зміє подібним суперником). Ланцюжок асоціацій, що зумовили міфологічний образ змія: «ниж ній світ», земля, вода, родючість, веселка, міст. Образ змія слугує виокремленню цих по нять, символів «нижнього світу» і, зрештою, координати міфологічного «низу». В. Пропп пов’язує змієборство з мотивом поглинання, що відповідає символіці обряду ініціації, який імітує тимчасове поринання тих, хто прохо дить обряд, у потойбічний світ [10, с. 323]. Кожна з універсалій метафорично «форма лізує» спосіб вирішення тієї або іншої логічної (чуттєвологічної) задачі, слугує поясненням облаштування світопорядку, структурує світ, задаючи головні координати світосприйняття. Приклади універсалій: Світове дерево, близ нюковий міф, змій та змієборство, громовер жець, міф про умираючого й воскресаючого бога, шлюб землі і неба, небесне весілля тощо. Повернімося до аналізу близнюкового мотиву. У дуалістичних близнюкових міфах близнюки – культурні герої, творці всього ко рисного й шкідливого, які асоціюються з доб ром і злом, днем і ніччю, життям та смертю тощо. З цим мотивом пов’язана тема першо людини, першого смертного, який пішов у царство мертвих і з якого починається відлік соціального часу, розгортаються координати простору. Яку ж функціональну роль виконує сюжет про близнюків? Мотив протиставлення близнюків, носіїв протилежних ознак, кодує базову когнітивну структуру – бінарну симво лічну класифікацію, що дозволяла мислителю міфологічної доби абстрагувати смисли. Проти ставлення, альтерація смислів, носіями яких були міфологічні близнюки (Ахура Мазда та Ангра Манью, Ромул і Рем, Діоскури, Осіріс і Ізіда, Ашвіни, Кабінана і Карвуву, Іоскеха і Тавіскарон та ін.), було першим кроком до аб страгування цих смислів. Показово, що близ нюкова пара стає певною точкою відліку, роз гортає систему класифікації: це – перша пара, що вступає у шлюбні стосунки, це – культурні герої, які вперше приносять колективу певні знання та навички, це – перший смертний, перший цар, це – деміурги, що створюють ті або інші сутності світу. Що означає теза про сенсоутворення через ознаку? Зрозуміти, як діє цей механізм, мож на через аналогію з роллю фонеми в лінгвісти ці. Так само, як пучок фонем, де кожна з них задає новий сенс, тобто є сенсоутворювальним чинником, така ж роль і в ознаки в міфологіч них класифікаціях: ознака виокремлює певний клас з інших сутностей, протиставляючи йому альтернативний клас, що відповідає проти лежній ознаці. Ознака мислиться невідділь но від її носія. Саме вона є головною у зв’язці ознака + носій. Власне, решта в цій першо категорії не має значення. Сутнісною ознакою визначається персонаж міфу та його місце в цілісній світоглядній моделі. Як приклад варто згадати роль епітетів у назві божеств. Епітети (що позначають озна ку) виокремлюються, і далі епітет божества починає самостійне життя як окремий персо наж, епітет породжує самостійну міфологічну одиницю. Він вказує на те, носієм якої озна ки стало новостворене божество, яке по суті є окремим випадком загальнішого, універсаль ного божества, що є носієм більшої кількості ознак, у тому числі й ознаки новоствореного божества, що відпочкувалося від нього. Так, наприклад, на думку В. Іванова, імена богів Яровіт, Даждьбог, Стрибог, Свєнтовид – атрибути, що визначали ознаки (якості, функ ції) інших богів, які посідали вище місце в пантеоні, а потім почали жити самостійним життям як окремі персонажі [5]. Іноді загальне божество, носій універсаль ної ознаки, навпаки, мислиться безликим, аморфним, позбавленим виразних ознак і функцій. Так, приміром, бог денного сяючого неба (основа t’eiuo-) в індоєвропейців – без діяльний, пасивний, аморфний. Водночас це чи не найважливіший бог пантеону. Чому ж він такий невиразний у своїх ознакових проявах? Пояснити це просто: його сутнісна ознака гра нично абстрактна. Це бог, який репрезентує цілу світову координату – верх. Важко візуа лізувати цю ознаку якимись діями, сюжетами. http://www.etnolog.org.ua 54 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015 Конкретизується ‘верх’ через ознаки й функції, пов’язані із цією координатою. Озна ки та функції ‘верху’ репрезентують сутності, що асоціюються зі світовим верхом: небесні світила, атмосферні явища, гори, небесні пта хи. Саме вони, персоніфікуючись, стають геро ями сюжетів, що мають на меті виокремлення ознак і функцій «верхнього світу». Водночас кожна з них уособлює конкретну функцію «верхнього світу», стає своєрідним «підпонят тям» загальнішої персоніфікованої категорії. Ознаковий простір, посесивність і кла- сифікація спорідненості. Моделлю, яка фор малізує класифікацію когнітивних структур міфо логічної доби, є система спорідненості, тісно пов’язана з поняттям посесивності (на лежності). Система спорідненості функціо нує подібно до логічного дерева, утім, кожен щабель логічної ієрархії персоніфікований, а в розвинених міфологіях ще й пов’язаний з просторовою координатою. Центром системи спорідненості є близнюкова пара, пара пред ків, першопредків (у тотемічних культурах – тотемний предок, пара предків, культурних героїв, деміургів), які розгортають соціальну ієрархію, кожен рівень котрої позначається терміном спорідненості. До того ж терміни спорідненості аж ніяк не вказують на реальну спорідненість. Це – символічна класифікація. Е. Дюркгайм влучно визначив властивість системи спорідненості в тотемічних культурах: «Ця порідність іде не від того, що вони підтримують одні з одними визначені кревністю стосунки; вони поріднені тільки тому, що мають одну й ту саму наз ву» [3, с. 96]. Така роль системи спорідненості як певної метамови, формальної моделі слугує не лише для оформлення соціальних зв’язків усереди ні колективу. Ця класифікація стає універ сальною для систематизації абсолютно всіх смислів, які потрапляють у поле діяльності людини. Найвищу сходинку логічної ієрархії посідає носій найвиразнішої й узагальненої ознаки (функції, якості) або пучка ознак. Ця ознака, як уже було зазначено, може генеру вати інші ознаки, що утворюють нові сенси, позначаються новими персонажами, які посі дають нижчі щаблі ієрархії та окреслюються термінами спорідненості нижчого покоління. Якщо, наприклад, в індоєвропейській міфо логії найзагальнішим «концептом», утво реним за ознакою належності до «верхнього світу» й до світу богів, є бог денного сяючого неба, то інші божества, які мають ознаку ‘на лежати до міфологічного верху’, підпорядко вані йому й нерідко позначаються родинними зв’язками за низхідною. Власне ім’я бога ден ного сяючого неба стало родовим для всього класу богів, тобто ім’я Небабатька (основа t’eiuo) стало загальною назвою поняття ‘бог’ у більшості індоєвропейських народів. Цей принцип подібний до поширення родового імені на всіх членів роду. Згадаймо заува ження Е. Дюркгайма про тотемічні клани, де всі члени клану пов’язані між собою єдиним іменем тотема і позначаються термінами спо рідненості стосовно загального імені, що його носить клан. В епоху бронзи цей принцип ієрархізував ся (паралельно з ієрархізацією суспільства), персонажіузагальнення стали уособленнями світових координат, однак принцип розгор тання спорідненості залишився незмінним. Згадаймо найвиразніших персонажів пра індоєвропейської міфології, що реконструю ється на ґрунті міфологій індоєвропейських народів: Небобатько, Сонцебатько, близ нюки – діти бога, діти Сонця, діти Перку наса в балтській міфології, донька Сонця, Даждьбог – син Стрибога, вітри – Стри богові онуки, руські люди – Даждьбогові онуки, у центрі системи – першопредок, ан тропоморфний символ організації простору, міфологічний батько соціуму. Згадаймо та кож подвійні свята, коли в переддень або на ступний день після свята того або іншого свя того відмічають свято його батька (Миколин батько, Пет рів батько, Іван Петрівський). Як бачимо, усі ці персонажі мають певний маркер спорідненості. Примітно, що маркери спорідненості зберігалися в монарших титу http://www.etnolog.org.ua 55 З історії та теорії науки лах, часто зовсім не збігаючись із реальним ступенем спрорідненості августійших персон. Утім, логічночуттєва ієрархія класифікації спорідненості містить багато суперечностей, невідповідностей. Вона не є стрункою, чіткою, логічною у звичному сенсі слова. Це класифі кація, де не узгоджено об’єм, умовно кажучи, «поняття» і його зміст. Персоніфіковане «по няття» існує окремо й незалежно від персоні фікованих підпонять, які, власне, є окремими проявами загальнішого поняття. Розвиток та кої класифікації багато в чому подібний до роз витку логічних структур в онтогенезі (див. ево люцію класифікаційних структур за Ж. Піаже: фігурні сукупності, нефігурні сукупності [9]). С. Толстая запропонувала термін «озна ковий простір» [12]. Це дуже влучна ха рактеристика сприйняття простору людьми міфо логічної доби. Можна лише розширити цей термін – ознаковий простірчас. Слід на вести вдалий вислів О. Фрейденберг: «Поки свідомість не знає якості предметів, її заміняє чергування двох семантичних протиставлень у предметі. А коли понятійні процеси, що від діляють суб’єкт від об’єкта, народжують нову категорію якості, з’являється поняття по сесивності (належності). Явища починають протиставлятися за ознаками відомих “влас тивостей”, які щільно ув’язуються із самими предметами» [14]. У пошуках базової опозиції, з якої розгор тається першокласифікація, не можна оми нути поняття посесивності. Саме вона задає первинні фундаментальні опозиції: освоєне – неосвоєне, своє – чуже, наявне – відсутнє. Якщо трансполювати це у виміри онтогене зу, первинна базова опозиція виглядатиме як моє – не моє (тобто велике Я, Я + освоєний предмет, – велике не-Я, зрештою, А і не-А, нарешті, – маленьке, виокремлене з адапто- ваного оточення Я – не-Я). У класичному міфі ця опозиція реалізуєть ся як протиставлення міфологічного й соці ального простручасу, сакральних першочасів, що задають правила життя колективу, і соці ального прсторучасу. Ця просторовочасова дихотомія ґрунтується на апріорних вимірах свідомості і сходить до засадничої бінарної опозиції свідомості, яку задає посесивність: А і не-А, опозиція, з якої починаються прос тір і час. Просторовість зумовлена здатністю відокремлення предмета від того, що ним не є. Час визначається опозицією того, що вже від булося й потрапило до скарбнички перцептив них і ментальних образів, і того, що є дійсним на цей момент, що є предметом ідентифікації та впізнавання. Тож можна сказати, що саме посесивність розгортає простір і час: «inalienable possession mobilizes research on the “institutional dimenthion of life” (Pierre Logendre) as the cyclic reproductoin of geneological order» («Невід’ємне володіння запускає пошук “засадничих вимірів життя” як циклічного репродукування генеалогічного порядку») [15, с. 362]. Як зазначила О. Фрейденберг, саме ознака (якість) лежить в основі посесивності. Справ ді, свідомість починається зі здатності резо нувати на інваріанти навколишнього світу, виокремлювати предмети з тла. Останнє від бувається через відмінність текстури повер хонь [2, с. 57], тобто через ознаку, яка ставить межу між предметом і тим, що ним не є. Це свідчить, що ознака й на перцептивному рів ні виконує змістоутворювальну функцію, ви окремлюючи структуру (форму) з тла. Мож на припустити, що психологічним підґрунтям базової дихотомії міфології є бінарна взаємо дія між простромчасом архетипів сприйняття (перцептивні – ментальні образи свідомості) і чуттєво заданою предметною реальністю. Ця апріорна здатність свідомості, що полягає в постійному діалозі архетипового й нагального, лягає в основу когнітивних побудов елементар них суспільств і стає відправною точкою шля ху до усвідомлення категорій простору й часу. Еволюція й удосконалення когнітивних структур іде шляхом пошуку абсолютної ка тегорії, стосовно якої несуперечливо (у межах уявлень про несуперечливість у ту або іншу добу) розгортаються виміри пізнання. Міф не є поза цим процесом, навпаки, він задає базо http://www.etnolog.org.ua 56 ISSN 01306936 НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015 вий рівень цих побудов. Загалом це складний шлях. Утім, можна визначити кілька періодів, де найпослідовніше домінує певна категорія, щодо якої людина розгортає виміри пізнання світу. І варто зазначити, що пошук такої абсо лютної категорії, відносно якої функціонують інші виміри пізнання, рухається в бік пошуку дедалі радикальнішого вивільнення її від того, що вносить у пізнання людина (її чуттєво ментальні здібності); у бік щораз більшого розмежування первинного синкретизму логіки і предмета дослідження. Схематично окреслити цей шлях можна та ким чином. Біля витоків – міфологія елемен тарних суспільств на найбільш ранніх стадіях розвитку. Точкою відліку, категорією віднос ності може стати кожен мислимий предмет, тобто узагальнене поняття (= предмет, що розгортає чуттєвологічні координати). Отже, точкою відліку є кожен об’єкт первинної кла сифікації (тварина, рослина, гора, топологіч ний об’єкт, водойма, явище природи, астральне тіло тощо). Ключовий момент класифікації – точкою відліку стає узагальнений об’єкт, а не конкретний. Утім, він може репрезентуватися конкретним предметом, що символізує решту предметів (знакіндекс у класифікації Ч. Пір са). Маємо nвимірний тектонічний, чуттєво логічний конгломерат. Єдиної системи виміру немає. Точок відліку стільки само, скільки й об’єктів пізнання. Наступну стадію, яку варто виокремити, можна описати приблизно так: абсолютною категорією, відносно якої здійснюються всі світоглядні побудови, стає людина (= Світове дерево), що за уявленнями древніх розташову ється в самому центрі світу й задає головні сві тові координати. Можна умовно вважати, що просторовочасові координати є певним про образом подальшого виокремлення категорій простру й часу в сучасному розумінні слова. Відбувається виокремлення координат світу, які задаються положенням тіла людини у прос торі (верх – середина – низ, право – ліво), а також згодом безвідносних, «об’єктивних» ко ординат (схід – захід – північ – південь). Це видатне досягнення людської думки відбулося в землеробських спільнотах епохи бронзи, що збігається з міфологічною добою «Світового дерева». Час архетипів згодом починає чітко мислитися як минуле, «золотий вік». Водночас кожна координата мала свій ряд співвідносних з нею ознак. Формуються певні пучки ознак. Так, наприклад, праве кореспондувалося з чо ловічим, ліве – з жіночим. Японська богиня сонця Аматерасу з’являється з води, якою бог Ідзанакі мив своє ліве око. Ліве співвідно ситься з нещасним, недолугим. Ім’я Лай (бать ко Едіпа) означає ‘лівий’ [8, с. 666]. У самого Едіпа була пошкоджена ліва нога. Також можливо відзначити появу геоцен тричної космології, яка може бути описана нелінійними геометричними формулами [13]. Симптоматично, що такими самими форму лами можна описати модель перцептивного прос тору людини. Виникають уявлення про вектор історичного часу, сформований точ ками значущих особливих подій, які, на від міну від подій життя архаїчного замкнутого колективу, не пов торювалися, відрізнялися одна від одної. Наступні абсолютні категорії, які задають виміри буття – простір і час. Вони мислять ся як щось незмінне, абсолютне, об’єктивне. Абстрагуються уявлення про абсолютність тривимірного простору й лінійного часу. Точ ка відліку починає мислитися незалежно від дослідника. Потім цей ланцюжок завершує принцип відносності Ісаака Ньютона, який декларує наявність кількох незалежних систем відлі ку, що їх кореспондує незалежний дослідник. І, зрештою, теорія відносності Альберта Енш тейна, де акценти об’єктивності переносяться на категорію світла. Можна помітити, що в процесі еволю ції когнітивних структур відбувається певна рефлексія, зворотна напрямку, у якому роз гортається акт пізнання. Осмислення того, що в цій статті отримало назву категорій від носності (тобто категорії, які в певну добу мисляться як абсолютні, стосовно яких роз http://www.etnolog.org.ua 57 З історії та теорії науки гортаються когнітивні виміри), розвивається в дуже цікавому порядку. Для нас звично міркувати, що, умовно кажучи, пізнавальний акт починається із чуттєвого, насамперед візуального, образу (на ретині ока) – головну роль у формуван ні зорового образу відіграє світло; потім че рез акт ідентифікації, упізнавання, цей образ стає чинником перцептивної системи, фор мується перцептивний образ – формування перцептивного образу передбачає наявність просторового й часового досвіду в суб’єкта сприйняття, тобто в перцептивний образ за кладені простір і час – категорії, що синте зуються в результаті здатності людини ви окремлювати інваріант і резонувати на зміни; далі перцептивний образ перетворюється на ментальний образ, стає частиною мислення – об’єктивізуються уявлення про простір і час, формуються класифікаційні структури. Не зважаючи на те що сучасні психологічні теорії наполягають на одно моментності побудови ментального образу, усе ж таки об’єктивний (на противагу психо логічному) порядок його формування є саме таким. От і цікаво, що світло – головний чинник у формуванні чут тєвозаданих образів – стає сучасною катего рією відносності. Простір і час, категорії, що були визначальними для когнітивних струк тур упродовж тривалого часу, – чинники формування перцептивних образів, оскільки в онтогенезі вони є передумовою можливості ідентифікації, упізнання, формування перцеп тивних угрупувань, визначають попередню добу людської когнітивності. А те, що стає підґрунтям для формування ментальних об разів – ознакова єдність предметів одного й того самого виду, – видові узагальнення, що стають головними категоріями пізнання міфо логічної доби. Така сама тенденція простежується і в істо рії розвитку образотворчого мистецтва. Пер ші художники зображали ментальні образи (до прикладу, єгипетський живопис). Допер спективний живопис – складні символи, на сичені багаторівневим сенсом. Потім виникає живопис, де художник відтворює перцептивні образи, образи сприйняття, з’являється пер цептивна перспектива. Остання відтворює властивості сприйняття [4; 11]. І лише вінець розвитку образотворчого мистецтва познача ється винайденням лінійної перспективи, яка прагне відтворити ретинальне зображення, зображення на ретині ока. Тобто цей процес зворотний процесу сприйняття: ретинальне зображення => перцептивний образ => мен тальний образ. Художник спершу навчається зображати ментальні образи, потім – пер цептивні, далі – ретинальні. Вінець розвитку класичного мистецтва – світлотінь, урахуван ня джерела світла для відтворення навколиш ніх реалій. Отже, можна відслідкувати єдиний напрям еволюції когнітивності людини. Змінюється співвідношення між прагматичним «Я» до слідника і тими фізичними параметрами, які в діалозі зі свідомістю людини формують фун даментальні категорії, що розгортають виміри пізнання. Доба міфології – одна зі сходинок у зазначеному еволюційному процесі. 1. Гамкрелидзе Т. В. Индоевропейский язык и индоевропейцы : в 2 т. / Т. В. Гамкрелидзе, Вяч. Вс. Иванов. – Тбилиси : Изд‑во Тбилисского ун‑та, 1984. – 1409 с. 2. Гибсон Дж. Экологический подход к зри- тельному восприятию / Дж. Гибсон. – Москва : Прогресс, 1988. – 464 с. 3. Дюркгайм Е. Первісні форми релігійно- го життя. Тотемна система в Австралії / Еміль Дюркгайм. – Київ : Юніверс, 2002. – 424 с. 4. Жегин Л. Г. Язык живописного произведе- ния / Л. Г. Жегин. – Москва : Искусство, 1970. – 235 с. 5. Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянская мифология / В. В. Иванов, В. Н. Топоров // Мифы народов мира : энциклопедия. – Москва, 1980. – Т. 2. – С. 450–456. 6. Леви-Строс К. Мифологики. Т. 1. Сырое и приготовленное / Клод Леви‑Строс. – Санкт‑ Петербург : Университетская книга, 2000. – 400 с. http://www.etnolog.org.ua 58 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015 7. Лосев А. Ф. История античной эстетики / А. Ф. Лосев. – Москва, 1963. – Т. 1. – Гл. 4. 8. Мифологический словарь / гл. ред. Е. М. Ме- летинский. – Москва : Советская энцикло педия, 1991. 9. Пиаже Ж. Генезис элементарный логических структур. Классификации и сериации / Ж. Пиаже, Б. Инельдер ; пер. с фр. Э. М. Пчелкина ; послесл. А. Н. Леонтьева и О. К. Тихомирова. – Москва : Издательство иностр. лит., 1963. – 448 с. : ил. 10. Пропп В. Я. Исторические корни волшеб- ной сказки / В. Я. Пропп. – Ленинград : Изд‑во ЛГУ, 1986. – 364 с. 11. Раушенбах Б. В. Пространственные построе‑ ния в живописи / Б. В. Раушенбах. – Москва : На- ука, 1980. – 288 с. 12. Толстая С. М. Категория признака в сим- волическом языке культуры (вместо предисло- вия) / С. М. Толстая // Признаковое пространство культуры. – Москва : Индрик, 2002. – С. 7–20. 13. Флоренский П. Мнимости в геометрии / Па- вел Флоренский. – Москва : Лазурь, 1991. – 96 с. 14. Фрейденберг О. Происхождение литера- турной интриги [Электронный ресурс] / О. Фрей- денберг. – Режим доступа : Freidenberg.ru/docs/ nauchnyetrudy/stat’i/proisxozhdenieliteratunojjintri gi/page0210. 15. Kordys J. Of gifts, sovereigns, and philosophers / J. Kordys // Исследования по линг- вистике и семантике : Сборник статей к юбилею Вяч. Вс. Иванова. – Москва : Языки славянских культур, 2010. – С. 361–367. http://www.etnolog.org.ua
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201878
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:54:49Z
publishDate	2015
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Артюх, А. 2025-02-19T16:49:43Z 2015 Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності) / А. Артюх // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 5. — С. 48-58. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201878 165.191 У статті визначено теоретичні засади для дослідження первинних когнітивних структур міфологічної доби. Порівнюються категорії міфу і категорії античної натурфілософії, що формуються схожим чином. Пропонується певне узагальнене уявлення про еволюцію когнітивного процесу, що розглядається крізь призму когнітивної відносності і починається з міфу. В статье определены теоретические основы для исследования первичных когнитивных структур мифологической эпохи. Сравниваются категории мифа и категории античной натурфилософии, формируемые похожим образом. Предлагается определенное обобщенное представление об эволюции когнитивного процесса, который рассматривается сквозь призму когнитивной относительности и начинается с мифа. The task of the article is to determine the theoretical principles for the research of primary cognitive structures of the mythological epoch. The authoress compares the categories of myth with ones of ancient natural philosophy, which are similarly formed. She submits a certain extended notion on the evolution of cognitive process that is considered through the lenses of cognitive relativity and originates from myth. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії та теорії науки Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності) Myth and Cognition (A Manifesto of Cognitive Relativity) Article published earlier
spellingShingle	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності) Артюх, А. З історії та теорії науки
title	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)
title_alt	Myth and Cognition (A Manifesto of Cognitive Relativity)
title_full	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)
title_fullStr	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)
title_full_unstemmed	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)
title_short	Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)
title_sort	міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)
topic	З історії та теорії науки
topic_facet	З історії та теорії науки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201878
work_keys_str_mv	AT artûha mífípíznannâmanífestkognítivnoívídnosností AT artûha mythandcognitionamanifestoofcognitiverelativity

Міф і пізнання (маніфест когнітивної відносності)

Репозитарії

Схожі ресурси