Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова

The article confirms that the Ukrainian political anecdote was fully developed as a genre of authentic Ukrainian folklore during the first years of the Soviet power. It had not only entertaining and aesthetic function, but also a practical one; it retained value of events and phenomena of the Soviet...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнографія
Date:	2007
Main Author:	Головецька, Н.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Subjects:	Розвідки і матеріали
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20188
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова / Н. Головецька // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 23-27. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859716390182715392
author	Головецька, Н.
author_facet	Головецька, Н.
citation_txt	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова / Н. Головецька // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 23-27. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	The article confirms that the Ukrainian political anecdote was fully developed as a genre of authentic Ukrainian folklore during the first years of the Soviet power. It had not only entertaining and aesthetic function, but also a practical one; it retained value of events and phenomena of the Soviet reality which were not manifested in the official written sources.
first_indexed	2025-12-01T08:12:08Z
format	Article
fulltext	2222 3333 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии Неоніла ГОЛОВЕЦЬКА ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÈÉ ÏÎË²ÒÈ×ÍÈÉ ÀÍÅÊÄÎÒ ÍÀ ÑÒÎÐ²ÍÊÀÕ “ÙÎÄÅÍÍÈÊ²Â. 1923–1929” ÑÅÐÃ²ß ªÔÐÅÌÎÂÀ В останнє десятиліття XX ст. анекдот, зок� рема політичний анекдот радянської доби, так званий “антирадянський” або ж “радянський”, побутує не лише в усній формі, а й у письмовій, що є наслідком таких суспільно�політичних явищ, як перебудова, зміна соціально�політич� ного ладу в просторі колишнього СРСР та ін. Політичний, антирадянський, радянський анекдот з’являється на шпальтах газет, журна� лів, у спорадичних виданнях. Здебільшого, як� що не винятково, це публікації, зорієнтовані на досягнення естетично�розважальної мети. Од� нак вони мають певну цінність і для фолькло� ристів, оскільки можуть вважатися письмово зафіксованим польовим матеріалом, хоча й не паспортизованим. Як бачимо, саме життя, по� бутові умови ставлять перед фольклористами проблему дослідження побутування україн� ського політичного анекдота радянської доби. Актуальність цієї проблеми очевидна, оскільки визначена міжгалузевим рівнем (фольклорис� тика–історія–політологія), а також практич� ним значенням отриманих результатів, які до� поможуть осмислити механізм зміни суспіль� ного ладу в Україні в XX ст. Український політичний анекдот перших десятиліть радянської влади представлений, зокрема, на сторінках “Щоденників” С. Єф� ремова (записи 1923–1929 рр.) [1]. Літера� турний критик, історик української літератури, відомий політичний та громадський діяч Сер� гій Олександрович Єфремов виступає тут і як збирач фольклору. Однак, беручи до уваги жанр твору – щоденники, а також практично� ілюстративну функцію, яку виконують фоль� клорні тексти в щоденних записах, ми тракту� ємо цей випадок як вияв стихійної фолькло� ристичної практики, як певний феномен на ме� жі української фольклористики, літературоз� навства, а то й політології, історії України. Взірці новітніх політичних анекдотів, які С. Єфремов подає у “Щоденниках” під руб� рикою “З новітнього фольклору”, виконують роль прикладів: як у значенні того, що наво� диться для пояснення та доказу, так і в значен� ні анекдотичного жанру середньовічної прози, який використовувався в ораторській літерату� рі, у проповідях [2, 43–44]. Важко припусти� тися думки, що С. Єфремов вибірково подає взірці політичного анекдота у своїй імпровізо� ваній збірці. Єфремовський текст та фольк� лорні вкраплення в ньому не дають підстави говорити про авторську упередженість щодо когось або чогось. Ті взірці, які записував ав� тор, існували поруч (правда, лише в усній тра� диції) із штучно створеним, інколи “на замов� лення влади” прорадянськи зорієнтованим “новітнім” фольклором, про що з осудом гово� рять Олекса Воропай [3, 20], Клавдія Фроло� ва [4], Ірина Кімакович [5] та ін. Можемо зробити висновок, що рефлексія С. Єфремова збігається з рефлексією народу, серед якого є і автор “Щоденників”. На сторінках “Щоденників” С. Єфремовим зафіксовано 146 взірців політичних анекдотів, які були створені й побутували в Україні, зокре� ма в Києві, під час написання “Щоденників” – у 1923–1929 роках. Ми спробуємо класифіку� вати ці фольклорні взірці за ідейно�тематичним змістом та проаналізувати їх, виявивши специ� фіку поетики, актуальність у сьогоденні. Це такі ггррууппии ппооллііттииччннооггоо ааннееккддооттуу 20�х років XX ст.: 1. Анекдоти про історичні події 20�х рр. XX ст. та їх перебіг в Україні (українська ін� терпретація). 2. Анекдоти про історичних осіб, які були суб’єктами політичної діяльності, зокрема представляли комуністичну партію, підкон� трольні їй державні органи та їх політичну ді� яльність в Україні. 3. Анекдоти про цінності та життєві інтере� си різних верств радянського суспільства: ук� раїнський політичний контекст 20�х років XX століття. 4. Анекдоти про українізацію 20�х років XX ст. До першої групи, умовно названої “Анек� доти про історичні події 20�х років XX ст. та їх перебіг в Україні (українська інтерпрета� ція)”, зараховуємо 40 фольклорних текстів, зафіксованих С. Єфремовим на сторінках 2222 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 “Щоденників”. Вони відображають такі події радянської дійсності як: революція жовтня 1917 року та її наслідки; експансія революції в Європу та Азію; смерть партійних та дер� жавних діячів, зокрема Володимира Леніна; перейменування партії РКП на ВКП; розкол в партії; утворення фракції “більшовиків” та “меншовиків”; інфляція; партійні, соціальні та інші “чистки”, початок репресій; започатку� вання державної позики; перейменування міст на честь живих і померлих вождів, зокре� ма перейменування Петрограда на Ленінград; виселення інакодумців за межі держави або у провінцію. Розміщення текстів у “Щоденниках” у послідовності датованих записів дає можли� вість простежити подію, що відбулася нас� правді та суголосну їй інтерпретацію у формі анекдоту. Так, наприклад, смерть Леніна та похорон і, відповідно, записи “З новітнього фольклору” від 28 березня 1924 року, в яких відображено рефлексію загалу на цю подію. Записи свідчать, що автор “Щоденників” прагнув дотримуватися синхронності записів і подій [1, 77]. Зокрема, у запису від З січня 1925 року читаємо своєрідне вибачення авто� ра: “Ще з новітнього фольклору, може з дея� ким припізненням підхоплене” (У запису йдеться про муміювання тіла Леніна) [1, 181]. Можна зробити висновок, що над мотивацією записів та функцією, яку виконують тексти анекдотів у “Щоденниках”, домінує не есте� тично�розважальна, а практично�утилітарна мета: проілюструвати, звірити власні думки, міркування та спостереження реакції загалу, а також дати формульний (стислий, виразний, художній) вираз того, що відбувається нас� правді. Таким формульним виразом певної по� дії чи явища і був анекдот, Персонажами текстів цієї групи анекдотів є міліціонери, Комінтерн, робітники, провінціа� ли, представники різних національностей (ук� раїнці, євреї, росіяни, грузини), дипломати, селяни, студенти, комуністи (радянські й за� кордонні), іноземці, відомі особистості (Дем’ян Бєдний, Риков, Муссоліні, Петров� ський та ін.). Персонажі виконують у текстах насамперед інформативну функцію: вказують на достовірність тих подій, про які йдеться в анекдоті, тобто на достовірність предмету зоб� раження. Це певні часові маркери. Просторовими маркерами політичних анек� дотів цієї групи, які орієнтують читача/слухача на український історичний контекст події чи явища, є назви населених пунктів, вулиць, об’єктів, розташованих на території України: Київ, Харків, Дніпрельстан, а також мовні елементи та ін. Слід зазначити, що політичні анекдоти цієї групи відображають міський простір українського культурного контексту, оскільки С. Єфремов, імовірно, записував до “Щоденників” оповідки, почуті на вулиці, у міському транспорті, на ринку тощо. Друга ідейно�тематична група політичних анекдотів, зафіксованих у “Щоденниках”, назва� на “Анекдоти про історичних осіб, які є суб’єкта� ми політичного процесу, зокрема представляли комуністичну партію, підконтрольні їй державні органи та їх політичну діяльність в Україні”. До цієї групи можна зарахувати 56 взірців. Персо� нажами, дійовими особами політичного анекдоту цієї групи є історичні особи, політична діяльність яких проявилася у 20�х рр. XX ст. (час написан� ня “Щоденників”) в Україні. Причому під істо� ричними особами ми розуміємо суб’єктів полі� тичної діяльності, тобто як фізичних, так і юри� дичних осіб. Це Ленін, Комінтерн, Маркс, Троцький, Секретаріат ВУЦВК, СРСР, Чиче� рін, “комісія (з студентської “чистки”), ВІНО (Вищий інститут народної освіти), КІНО (Київ� ський інститут народної освіти), ПІВО (Педаго� гічний інститут вищої освіти), КВАС (Київська вища академія студентська), К. Радек, Риков, ЦИК (Центральный исполнительный комитет), комуністи, комуніст�агітатор, міліція, МОПР (Международная организация помощи револю� ционерам), Червона армія, Петровський Г., Зи� нов’єв, Каменєв, ЦК (Центральний комітет), юний піонер, селяни, РКП (Російська комуніс� тична партія) – ВКП (Всеросійська комуніс� тична партія), Совнарком (Совет народных ко� миссаров), українці (представники народу), Дзержинський, Калінін, ВКП(б) (Всесоюзна комуністична партія (більшовиків), ВКП(м) (Всесоюзна комуністична партія (меншовиків), непмани, ВУЦИК (Всеукраинский централь� ный исполнительный комитет), “виключений з партії” (опозиція), представники різних етнічних груп (євреї, росіяни), комуніст (комуністи), Со� рабкоп (Союз рабочих коопераций), ДПУ (Державне політичне управління), біржа праці, Сталін, “комісари в Кремлі”, батюшка, 2222 5555 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии комсомолець, кулак, середняк, незаможник, більшовики, “українізовані” (ймовірно, неукраї� номовні) українці або ж представники етнічних меншин). Слід зауважити, що вперше ім’я Ста� ліна в переліку політичних діячів згадується в “новітніх” політичних анекдотах 20�х років XX ст. (серед зафіксованих С. Єфремовим) у запису від 16 листопада 1926 року [1, 429]. Третю групу, названу “Анекдоти про цін� ності та життєві інтереси різних верств радян� ського суспільства: український політичний контекст 20�х років XX ст.”, представляють у “Щоденниках” С. Єфремова 68 взірців. Тек� сти анекдотів цієї групи відображають життєві інтереси та цінності таких верств українського радянського суспільства 20�х рр. XX ст., які виокремлюємо із загалу за різними ознаками: належність до політичних партій та угруповань (комуністи, комсомольці, відверта й таємна опозиція); станова належність та сфера діяль� ності (духовенство, селяни, робітники, студен� ти, представники творчо�інтелектуальної сфе� ри діяльності, урядовці, обивателі); а також ві� кова, етнічна (українці, євреї, росіяни, “кав� казці”). Система цінностей та життєві інтере� си представників цих верств суспільства фор� мувалися у різні періоди (радянський і так зва� ний “старорежимний”, дорадянський), причо� му впродовж різного часу (наприклад, етнічні цінності – тисячоліттями, а комуністичні на період 20�х років XX ст. вимірювались лише десятиріччями), а також під впливом різних чинників та мотивацій. Серед текстів цієї ідейно�тематичної групи є ті, в яких відображено цінності та життєві ін� тереси діячів української науки, актуальні для українців як нації. До четвертої ідейно�тематичної групи полі� тичних анекдотів, зафіксованих С. Єфремовим на сторінках “Щоденників”, належить 27 взірців, і цю групу ми умовно назвали “Анек� доти про українізацію 20�х років XX ст.” Слід зазначити, що саме ця група представляє влас� не український політичний анекдот 20�х років XX ст. як за місцем творення і побутування, так і за ідейно�тематичним змістом. Тексти ін� ших трьох груп можна лише умовно віднести до українських політичних анекдотів, оскільки їх змістова актуальність рівносильна як для ук� раїнського простору, так і для інших регіонів колишнього Союзу. Персонажами сюжетного дійства цієї групи анекдотів є “українізовані” та, відповідно, “ук� раїнізатори”, “провінціяли”; столичні (харків� ські) урядовці, діячі ВУАНу, студенти, крамарі, червоноармійці, комуністи�агітатори, комуністи високого рангу (Риков, Петровський), селяни. Слід зазначити, що тексти, виокремлені в цю ідейно�тематичну групу, марковані С. Єф� ремовим: “з українізаційних анекдотів” або “з українізаційних курйозів”. Ідея українізації (коренізації) була лице� мірством з боку уряду, тож не дивно, що зага� лом її сприйняли скептично і насторожено; це і відображають політичні анекдоти названої проблематики. Анекдоти про історичні події 20�х років XX ст. та їх перебіг в Україні або ж їх україн� ську інтерпретацію за жанровими ознаками близькі до фацецій: діалог у рамках непрямого мовлення, яким передано одноепізодний роз� виток дії, що висвітлює певну політичну подію чи явище. Часто діалог представлено лише формою, у якій співбесідники (оповідач–слу� хач) подають репліки, а особи учасників діало� гу представлено концептами “питання” – “відповідь”. Персонаж “слухач” є умовним, його роль збігається з реципієнтом цілісного тексту, тим, кому адресовано весь текст і чию репліку в тексті озвучує оповідач. Причому відповідь дається з урахуванням підтексту сформульованого питання, чим досягається сміховий викривальний ефект. Наприклад: в умовах впровадження економічної політики в молодій радянській державі у відповідності на� самперед з доктриною марксового “Капіталу”, а також інфляції, стрімкого знецінення радян� ського червінця, відсутності “бази” в ньому, тобто твердої його ціни на міжнародному і внутрішньому ринку, питання про те, на чому тримається курс червінця передбачає скептич� ну відповідь: “На “Капіталі” Маркса” [1, 49]. Для зовнішньої політики радянської держави у всі роки її існування була характерна експансія: ідеології, російської мови, культури тощо. Реалі� зації цієї мети сприяло створення Комуністично� го Інтернаціоналу, який існував у 1919–1943 ро� ках. Ця “міжнародна організація об’єднувала всі комуністичні партії світу і здійснювала загальне керівництво світовим комуністичним рухом, роз� робляла основні принципи його стратегії і такти� ки... організаційною основою Комуністичного Ін� 2222 6666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 5/2007ISSN 0130�6936 тернаціоналу був принцип демократичного цен� тралізму” [7, 252–253]. Централізм Москви утверджувався присутністю російсько�радян� ського резидента в комуністичних партіях світу, місія якого була утаємниченою для “непосвяче� них”. Саме про це йдеться в анекдоті, який автор “Щоденників” коментує таким чином: “Як справляв кооперативний технікум Новий рік... При кінці бенкету були такі сценки... Один з на� чальства (теж комуніст і жид) так угобзився, що почав розповідати совітсько�жидівські анекдоти. Ось деякі з них...” [1, 49]. Такий зачин дає під� стави трактувати текст як квазімеморат, коли оповідач описує події, свідком яких він був. У да� ному випадку текст анекдоту виконує компози� ційну функцію – це текст у тексті: “Конгрес Ко� мінтерна. Чекають представника од папуасів. Чекали довго, нарешті представник од Китаю нетерпляче завважає (із жидівським акцентом): “Ну чего еще ждать? Ну, какой порядочный ев� рей позволит себе пробить ноздрю костью?.. Это не то, что китайскую косу нацепить” [1, 49]. Ви� користання етнографічних реалій (“пробить ноз� дрю костью”) як національної символіки папуа� сів – суб’єктів світового комуністичного руху – само по собі створює сміховий ефект, нівелює урочистість і вагомість того, що маркірується словосполученням “Конгрес Комінтерну”. Часто кінцівка фацецій має моралізуюче, дидактичне спрямування, суть якого – повча� ти через сміх. Оскільки призначення текстів політичних анекдотів у “Щоденниках” чітко функціональне – ілюстративно�інформативне, то доносить до читача (слухача, очевидця) мо� раль сюжетів автор “Щоденників” – С. Єф� ремов. Ось із запису від 13 січня 1924 року [1, 56] “Обиватель вже склав анекдота... “Як хо� чеш назвати сина?” – “Червінчик”, – “Чому червінчик?” – “А нехай здоров росте так, як червінець”. Автор так коментує анекдот і си� туацію з червінцем: “А й справді папіряний червінець росте... За три місяці більш як у 15 разів підскочив, – розумій це так, що ціни у п’ятнадцятеро виросли... І справді: мільярд зробився вже дрібним розмінним знаком. А в газетах вболівають за Німеччину, що там мар� ка впала” [1, 56]. В іншому тексті автор вико� ристовує промовисту метафору “про грошову вакханалію”, подає текст в тому ж фацеційно� му жанрі. Тут у ролі оповідача “якась провінці� алка”, якій у Києві на Хрещатику “якийсь юнак” (певно перекупщик – Н. Г.) зробив пропозицію валютного обміну. Однак провін� ціалка пропозицію валютного спекулянта вит� лумачила як непристойно�сексуальну. Аналі� зуючи склад персонажів цього тексту, можемо зробити припущення, що наслідки інфляції бу� ли більш відчутні в місті, оскільки сприйняття людини з провінції, некиянки, не “прозріває” істинний смисл фрази. Образи цього анекдоту зримо передають типову для стану інфляції картину з вулиці: “Іду ото я Хрещатиком, ко� ли до мене підбігає якийсь юнак, і півголосом просто: “Даю, каже, червонець ...” [1, 63]. Зустрічаємо на сторінках “Щоденників” і анекдоти в жанрі новели, в яких сюжет вибуду� ваний на протиставленні: потреба “заведення со� ціалізму в Соціялістичній державі”, “концесії чу� жоземцям роздано в Соціялістичній державі” і зміна ситуації на протилежну: “здано в концесію і найголовнішу справу у радянській соціялістич� ній державі: зведення соціалізму” [1, 746]. Лек� сичний склад, стиль викладу, можливі інтонації прочитання та проговорювання тексту пародію� ють декларативність, лозунговість, фальшиву публіцистичність, яка утверджувалася на всіх рівнях радянського суспільства. Як бачимо, у “Щоденниках” С. Єфремова вміщено збірку українських політичних анекдотів під назвою “З новітнього фольклору”; її унікаль� ність і специфіка в тому, що фольклорні взірці по� дані автором у контексті щоденних записів не спорадично, а з певною метою: проілюструвати, аргументувати власне спостереження або розмір� ковування над дійсністю, реакцією загалу, ос� кільки думка, емоція, репліка чи коментар наро� ду знайшли своє влучне втілення у жанровому різновиді фольклорної епічної прози – політич� ному анекдоті. Виражальні засоби українського політичного анекдоту 20�х років XX ст. – це система художніх образів, які є монументальни� ми за масштабністю зображення (Ленін, Риков, Троцький, Сталін, Петровський), а також обра� зи�концепти (Троцький – опозиція; Москва, Кремль – осередок централізованої влади та ін.); постійні фольклорні образи, характерні для жанру анекдоту, наприклад, трікстер, який є но� сієм істини й присутній в сюжеті для того, щоб профанувати “мудреця” – носія лжеістини). Ідейно�тематичний зміст фольклорних тек� стів, представлених на сторінках “Щоденни� ків” С. Єфремова, утверджує у висновку про 2222 7777 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии загальне неприйняття радянської політики як на внутрішньому, так і зовнішньому рівнях, прагнення висміяти її та тих, хто її визначає і провадить. Цей сміх не розважально�оновлю� ючий, а категорично�нищівний. Значення політичного анекдоту 20�х років XX ст. в часи його творення та побутування було надзвичайно велике, оскільки анекдот сприяв усвідомленню спільнотою своїх праг� нень, цінностей та уподобань, збереженню культурної традиції, характеру й духу нації. 1. Єфремов С. Щоденники: 1923–1929. – К., 1997. 2. Крекотень В. Оповідання Антонія Радивилов� ського (Із історії української новелістики XVII ст.). – К., 1983. 3. Воропай О. Етнографія – наука про націю. – Лондон, 1963. 4. Фролова К. Трагічний гумор українського фольк� лору совєтської доби // Визвольний Шлях. – 1997. – № 4. – С. 495–499. 5. Кімакович І. Сміхова культура: проблеми дослі� дження української традиції // Народна творчість та етнографія. – 1993. – № 1. – С. 48–53. 6. Політичний словник / За ред. В. Врубльовського та ін. – К., 1976. – С. 252–253. The article confirms that the Ukrainian political anecdote was fully developed as a genre of authentic Ukrainian folklore during the first years of the Soviet power. It had not only entertaining and aesthetic fun/ ction, but also a practical one; it retained value of events and phenomena of the Soviet reality which were not manifested in the official written sources. Юрій ГУЛЯНИЧ ÅÑÒÅÒÈÊÀ ÔÎËÜÊËÎÐÈÇÌÓ Ó ÒÂÎÐ×ÎÑÒ² ÊÎÌÏÎÇÈÒÎÐÀ ÁÎÃÄÀÍÀ ÊÎÒÞÊÀ Термін “фольклоризм” у музичній літера� турі використовується не надто часто, хоча як явище у композиторській творчості є надзви� чайно розповсюдженим. Дослідники часом за� мінювали його такими поняттями, як цитуван� ня народних пісень, використання у компози� торській творчості елементів народної жанро� вості та ін. На практиці надзвичайно важко знайти будь�яке творче висловлювання, що хо� ча б у певному сенсі не було дотичним до на� родної творчості. У цьому зв’язку зразково� хрестоматійним прикладом може бути твор� чість Арнольда Шенберґа 1. Як не парадок� сально, але навіть творець додекафонізму – цілком абстрагованої від багатовікового пласту народного мистецтва системи – у своїх ато� нальних композиціях дуже часто використовує жанрову і ритмо�фактурну основу австрій� ського фольклору, зокрема лендлер. Таким чи� ном, фольклоризм як термін, що означає певну орієнтацію композитора на стилістику і дух на� родної творчості, можна застосувати практич� но до будь�якого автора. У теоретичному музикознавстві другої по� ловини ХХ ст. стосовно найновіших проявів фольклоризму було запроваджено терміни “неофольклоризм” і “нова фольклорна хви� ля” 2. Ці вдалі характеристики творчого мето� ду провідних композиторів ХХ ст. були по� кликані окреслити новаторський погляд на співвідношення суб’єктивного бачення митця з новою формою озвучення об’єктивізму народ� ного мислення. Визначення “неофольклоризм” стало логічним продовженням термінологічно� го ряду характеристик новітньої творчої сти� лістики, яка за своїм характером експлуатува� ла риси естетики попередніх епох. Отже, в од� ній шерензі з неокласицизмом та неороман� тизмом логічною появою себе задекларував неофольклоризм. Цей термін у музикознав� стві насамперед характеризує творчі методи І. Стравінського, Б. Бартока, З. Кодаї 3. Вод� ночас у радянському музикознавстві було за� проваджено термін “нова фольклорна хвиля”, який окреслював принципи застосування окре� мих національних рис народної творчості того� часного інтернаціонального конгломерату, яким був СРСР. Термін набував ознак полі� тичного виправдання – звернення радянських композиторів до джерел рідного національного мистецтва. Під характеристику “нова фольк� лорна хвиля” потрапили такі імена, як С. Сло�
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-20188
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T08:12:08Z
publishDate	2007
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Головецька, Н. 2011-05-22T10:00:53Z 2011-05-22T10:00:53Z 2007 Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова / Н. Головецька // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 5. — С. 23-27. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20188 The article confirms that the Ukrainian political anecdote was fully developed as a genre of authentic Ukrainian folklore during the first years of the Soviet power. It had not only entertaining and aesthetic function, but also a practical one; it retained value of events and phenomena of the Soviet reality which were not manifested in the official written sources. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Розвідки і матеріали Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова The Ukrainian political anecdote in “Diaries. 1923–1929” by Serhiy Yefremov Article published earlier
spellingShingle	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова Головецька, Н. Розвідки і матеріали
title	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова
title_alt	The Ukrainian political anecdote in “Diaries. 1923–1929” by Serhiy Yefremov
title_full	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова
title_fullStr	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова
title_full_unstemmed	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова
title_short	Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова
title_sort	український політичний анекдот на сторінках “щоденників. 1923–1929” сергія єфремова
topic	Розвідки і матеріали
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/20188
work_keys_str_mv	AT golovecʹkan ukraínsʹkiipolítičniianekdotnastorínkahŝodennikív19231929sergíâêfremova AT golovecʹkan theukrainianpoliticalanecdoteindiaries19231929byserhiyyefremov

Український політичний анекдот на сторінках “Щоденників. 1923–1929” Сергія Єфремова

Institution

Similar Items