Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів
У статті проаналізовано механізм міжнародно-правового закріплення принципу національно-державного структурування європейської системи починаючи з ХVІ ст., яке формально мало б покласти край пануванню імперій і передати управління системою в руки національних держав. Однак у ході дослідження вдалося...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Datum: | 2015 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201882 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів / О. Майборода // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 5. — С. 7-17. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859835980361498624 |
|---|---|
| author | Майборода, О. |
| author_facet | Майборода, О. |
| citation_txt | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів / О. Майборода // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 5. — С. 7-17. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті проаналізовано механізм міжнародно-правового закріплення принципу національно-державного структурування європейської системи починаючи з ХVІ ст., яке формально мало б покласти край пануванню імперій і передати управління системою в руки національних держав. Однак у ході дослідження вдалося констатувати, що насправді імперії не втратили здатності підпорядковувати собі окремі елементи системи. Крім того, з поглибленням капіталістичності простору конкуренція між імперіями дедалі зростала: чим вищим було місце імперії в структурі системи, тим підпорядкованішими їй ставали торгові потоки, найвигідніші з яких для конденсування потенціалу національного енергетизму проходили вздовж Великого шовкового шляху. Як показав аналіз історичних джерел, найбільше матеріалів для оцінки взаємовпливів імперій та етнічності дають приклади з історії Великої Британії та Росії, механізми імперського правління яких мали як чесноти, так і вади, що й стало предметом цього дослідження.
В статье проанализирован механизм международно-правового закрепления принципа национально-государственного структурирования европейской системы начиная с XVI в., которое формально должно было бы положить конец господству империй и передать управление системой в руки национальных государств. Однако в процессе исследования удалось констатировать, что на самом деле империи не потеряли способность подчинять отдельные элементы системы. Кроме того, с усилением капиталистичности пространства конкуренция между империями возрастала: чем выше было место империи в структуре системы, тем более подчиненными ей становились торговые потоки, самые выгодные из которых для конденсирования потенциала национального энергетизма проходили вдоль Великого шелкового пути. Как показал анализ исторических источников, наибольшее количество материалов для оценки взаимовлияний империй и этничности дают примеры из истории Великобритании и России, механизмы имперского правления которых имели как достоинства, так и недостатки, что и стало предметом этого исследования.
The article analyzes the mechanism for international-law securing of the principle of nation-state structuring of the European system since the XVIth century, which would formally put an end to the domination of empires and hand the system management over to national states. However, in the course of the study we succeeded in ascertaining that in reality, the empires had not lost their ability to subjugate separate elements of the system. In addition, with the deepening of capitalisticity of space, the interrelation of the empires became more and more competitive in view of their hierarchical arrangement: the higher the ranking of an empire in the structure of the system, the more subordinate the flows of trade, the most profitable of which, for the condensation of potential of national energy, passed along the Silk Road. As the analysis of historical sources shows, most materials for assessment of mutual influences between empires and ethnicity are given by the histories of Great Britain and Russia, whose mechanisms of imperial rule had both virtues and vices that actually are the subject of the study submitted.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:35:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
7
Колектив Інституту мистецтво знавства,
фольклористики та етно логії ім. М. Т. Риль
ського НАН України щиро вітає доктора
історичних наук, професора, заступника
директора з наукової роботи Інституту по
літичних і етнонаціональних досліджень
ім. І. Ф. Кураса НАН України Олександра
Майбороду з ювілеєм!
ІМПЕРІЇ ТА ЕТНІЧНІСТЬ:
КРИЗИ ВЗАЄМНИХ ВПЛИВІВ *
Олександр Майборода
УДК 342.36+329.73
У статті проаналізовано механізм міжнародноправового закріплення принципу національнодержавного струк
турування європейської системи починаючи з ХVІ ст., яке формально мало б покласти край пануванню імперій і
передати управління системою в руки національних держав. Однак у ході дослідження вдалося констатувати, що
Вітаємо ювіляра
* Стаття є розділом книги: Майборода О. М. Етнічність у міжнародній системі / О. М. Майборода. –
Київ : ІПіЕНД НАНУ, 2015. – 403 с.
http://www.etnolog.org.ua
8
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015
насправді імперії не втратили здатності підпорядковувати собі окремі елементи системи. Крім того, з поглибленням
капіталістичності простору конкуренція між імперіями дедалі зростала: чим вищим було місце імперії в структурі
системи, тим підпорядкованішими їй ставали торгові потоки, найвигідніші з яких для конденсування потенціалу
національного енергетизму проходили вздовж Великого шовкового шляху.
Як показав аналіз історичних джерел, найбільше матеріалів для оцінки взаємовпливів імперій та етнічності да
ють приклади з історії Великої Британії та Росії, механізми імперського правління яких мали як чесноти, так і вади,
що й стало предметом цього дослідження.
Ключові слова: імперія, етнічність, колонія, взаємовпливи, Велика Британія, Росія, Дж. Гобсон, Н. Фергюсон.
В статье проанализирован механизм международноправового закрепления принципа национальногосударст
венного структурирования европейской системы начиная с XVI в., которое формально должно было бы положить
конец господству империй и передать управление системой в руки национальных государств. Однако в процессе
исследования удалось констатировать, что на самом деле империи не потеряли способность подчинять отдельные
элементы системы. Кроме того, с усилением капиталистичности пространства конкуренция между империями воз
растала: чем выше было место империи в структуре системы, тем более подчиненными ей становились торговые
потоки, самые выгодные из которых для конденсирования потенциала национального энергетизма проходили вдоль
Великого шелкового пути.
Как показал анализ исторических источников, наибольшее количество материалов для оценки взаимовлияний
империй и этничности дают примеры из истории Великобритании и России, механизмы имперского правления ко
торых имели как достоинства, так и недостатки, что и стало предметом этого исследования.
Ключевые слова: империя, этничность, колония, взаимовлияния, Великобритания, Россия, Дж. Гобсон,
Н. Фергюсон.
The article analyzes the mechanism for internationallaw securing of the principle of nationstate structuring of the European
system since the XVIth century, which would formally put an end to domination of empires and hand the system management
over to national states. However, in course of the study we succeeded in ascertaining that in reality the empires had not lost their
ability to subjugate separate elements of the system. In addition, with the deepening of capitalisticity of space, the interrelation of
the empires became more and more competitive in view of their hierarchical arrangement: the higher was the ranking of an empire
in the structure of the system, the more subordinate became the flows of trade, the most profitable of which, for the condensation
of potential of national energy, passed along the Silk Road.
As the analysis of historical sources shows, most materials for assessment of mutual influences between empires and ethnicity
are given by the histories of Great Britain and Russia, whose mechanisms of imperial rule had both virtues and vices that actually
are the subject of the study submitted.
Keywords: empire, ethnicity, colony, mutual influences, Great Britain, Russia, John A. Hobson, Niall C. Ferguson.
Міжнародноправове закріплення прин
ципу національнодержавного структуруван
ня європейської системи, відповідно до Вест
фальських угод, формально мало б покласти
край пануванню імперій і передати управлін
ня системою в руки національних держав.
Таке бачення стану системи можна спосте
регти у твердженні, що «до кінця XVII ст.
Європа із звичайної мозаїки держав перетво
рилася на “співтовариство держав”, яке роз
вивалося і в основі якого були принципи суве
ренності і територіальності» [8, c. 42]. Однак
насправді імперії не втратили здатності під
порядковувати собі окремі елементи системи.
Крім того, з поглибленням капіталістичності
простору міжнародної системи конкуренція
між імперіями дедалі зростала: чим вищим
було місце імперії в структурі системи, тим
підпорядкованішими їй ставали торгові по
токи, найвигідніші з яких для конденсування
потенціалу національного енергетизму прохо
дили вздовж Великого шовкового шляху.
Контроль над його ділянкою, яка була без
посереднім переходом з Азії до Європи і нав
паки, у ХVІ ст. належав Османській імперії.
Вона не обмежувалася лише контролем за тор
говим транзитом, але намагалася максималь
но розширити свій простір, аби випередити
зростання потенціалу можливих конкурентів.
Після розгрому Візантії і підкорення Криму
(1475), Туреччина повністю оволоділа Малою
Азією і Близьким Сходом, а потім почала ру
http://www.etnolog.org.ua
9
З історії та теорії науки
хатися на Балкани, які стали предметом три
валого конфлікту з Австрією та Росією, які, зі
свого боку, намагалися опанувати вигідну ді
лянку міжнародного простору, при цьому кон
куруючи між собою [5].
Існує думка, що в протистоянні з католиць
кою Австрією Туреччина мала намір опертися
на протестантський рух і тим самим стала од
ним з чинників утвердження в Європі протес
тантської конфесії. На користь цього погляду
наводиться той факт, що лють католиків до
протестантів виливалася у звинувачення остан
ніх у «кальвінотуркізмі», і що саме страх перед
ним, можливо, був одним із мотивів різанини
французьких протестантів у Варфоломіївську
ніч (1572), події якої, як оповідали очевидці,
розлютили османський уряд [3, с. 47].
Іслам у середньовіччі і навіть пізніше був
потужним двигуном історії, що вимагало від
нього системоорганізуючих зусиль у просто
рі його домінування. Культурна і релігійна
гетерогенність цього простору поставила іс
ламських правителів перед необхідністю за
лучати до управління людей з позаісламського
соціаль ного субстрату і навіть створювати в
містах цілі квартали корисних для господарст
ва й управління іновірців, силою завезених із
чужих країв [1, с. 85].
Війна на два фронти – проти Австрії і Ро
сії – вимагала від Порти гігантських ресурсів,
які вона поповнювала визиском неісламських
народів імперії. Опір останніх, у свою чергу,
синергетично підсилював ентропію в державі і
послаблював її зовнішньополітичні дії. Зреш
тою, ці дії завершилися провалом спроби роз
громити Австрію при облозі Відня (1683).
Формально держава Габсбургів аж до лік
відації її в 1806 році вважалася Священною
Римською імперією германської нації. Про
те крім семіотичної наступності, з римською
спадщиною її майже нічого не зв’язувало.
По суті вона була імперією, у якій Австрія
об’єднувала «внутрішні колонії» 1. Габсбурги
постійно намагалися перевести назву Священ
ної Римської імперії з політикосеміотичної в
політикореальну категорію, у чому наражали
ся на протидію багатьох європейських держав,
і не лише протестантських, але й католицької
Франції. Вестфальський договір 1648 року,
яким закріплено національнодержавне струк
турування міжнародної системи, остаточно по
клав край австрійським сподіванням зберегти
свою легітимність як регулятора європейської
міжнародної системи.
Зосередившись на внутрішніх проблемах,
австрійський уряд виявив доволі високий, як
для Нового часу, рівень лібералізму, і станови
ще народів «внутрішніх колоній» Австрії було
значно кращим за становище народів Осман
ської чи Російської імперій і в економічній, і в
релігійній або етнокультурній сферах.
Найширше коло матеріалів для оцінки
взаємовпливів імперій та етнічності дають
приклади з історії Великої Британії та Росії.
Британська імперія була найбільшою за всю
історію людства. Вона розвивалася шляхом
приєднання як «внутрішніх» (Ірландія, Шот
ландія), так і «заморських» колоній, з яких
найбільшою і найприбутковішою була Індія.
Наслідки британського (найчастіше кажуть
про англійське, чим підтверджується етноядер
ний характер британської нації) правління в
Індії не мають однозначної оцінки. Приміром,
англійський економіст Дж. Гобсон, який ви
ступив з аналізом імперіалістичної політики в
1902 році, тобто коли Британія сповна користу
валася своїми колоніями, і тому автор книги мав
би бути прихильником імперської політики, тим
не менше виступив її непримиренним критиком і
протогоністом консенсусної моделі світоустрою:
«Без сумніву, існує третя альтернатива між по
літикою національної відокремленості, з одного
боку, і політикою завоювань сильнішими наро
дами слабших народів, – з другого. Ця альтер
натива полягає у створенні експериментальної і
прогресивної федерації, яка, розвиваючись по
лінії найбільшого суспільного досвіду, створю
ватиме зовнішні узи політичної пов’язаності між
“духовно спорідненими” народами. В міру того,
як узагальнений досвід проникатиме до нових
народів, він накладатиме свої узи і на них і, та
ким чином, буде встановлено дійсно політичну
http://www.etnolog.org.ua
10
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015
федерацію, яка охоплює весь “цивілізаційний
світ”, тобто всі ті народи, які встигли достатньо
накопичити “узагальненого досвіду”, що зазви
чай називається культурою» [2, с. 142].
Дж. Гобсон скептично ставився до заяв
про культуртрегерські мотиви колоніальних
загарбань, посилаючись на слова бельгійсько
го короля Леопольда, якими той обґрунтував
претензії на Конго: «Єдина наша мета – це
моральне і матеріальне відродження країни».
Дж. Гобсон прокоментував це твердження так:
«Усі найбільш чесні й ідейні прихильники імпе
ріалізму зустрічають підтримку в релігійних і
філантропічних установах, і патріотизм закли
кає до народу, який прагне влади, він набуває
з цією метою благородних манер, він вислов
лює готовність до самопожертви, приховуючи
властолюбство і пристрасть до авантюр». За
перечуючи тим, хто доводив, що домінування
Британії в Індії або Єгипті морально виправ
довується вигодами, які ці краї ни отримують
від імперії, Дж. Гобсон казав: «Саме в цій
фальсифікації справжніх спонукальних причин
і криється найбільший гріх і рокова небезпе
ка імперіалізму. Коли із цілої купи найрізно
манітніших мотивів вибирається для публіки
найменш переконливий, але найбільш пишний,
коли публіці подаються політичні завдання,
повністю байдужі для тих, хто робить цю по
літику, коли ці завдання видаються за основну
спонукальну причину, – тоді завдається обра
за моральним почуттям народу» [2, с. 162].
Як приклад Дж. Гобсон наводив Китай, де
перші католицькі місіонери опікувалися лише
духовними задачами у своїй діяльності, а тому
здобули вплив серед місцевого населення і
сприяли поширенню в країні здобутків євро
пейської науки. «Однак, – писав Дж. Гоб
сон, – у ХІХ ст. почалося суперництво між
різними національними і конфесійними місія
ми, причому кожна місія відверто користува
лася дипломатичною і навіть військовою під
тримкою якоїнебудь європейської держави
як для захисту, так і для пропаганди свого
вчення, і з цієї миті припинився вільний об
мін релігійних ідей, оскільки знову проявилася
підозріливість, яка мала на те чимало підстав і
перетворила початкову сприйнятливість наро
дів на фанатичну ненависть» [2, с. 166].
Мілітаризм, який є засобом розширення
простору імперій, Дж. Гобсон оцінював як
тваринну пристрасть до боротьби, яка з пер
вісної необхідності перетворилася на потребу.
Наприкінці Нового часу, вважав він, мілі
таристський інстинкт набув у національних
психо логіях комплексу джингоїзму – звичай
ного сластолюбства глядача, який з насолодою
спостерігає за вбивством людей, яких він осо
бисто не знає, але тим не менше бажає їхньої
загибелі [2, с. 174]. Фактично йдеться про
спотворення психології панівної нації.
Своєю книгою Дж. Гобсон явно позиціону
вав себе лібералом з нахилом до соціалдемо
кратії. Він щиро переймався фактом відсталості
багатьох народів з етнопотестарним укладом
або його реліктами, і тому зрозумілим є по
шук ним засобів подолання такої відсталості.
Розмірковуючи про втручання з цією метою
сильних держав, дослідник ставив похідне від
нього питання – за яких саме обставин можна
виправдати примусову владу західних народів
над тропічними країнами, яка встановлюється
заради контролю над ними й розвитку промис
лових знань і політичної культури в туземців та
інших, так званих нижчих, рас. Інше питання –
характер цієї примусової влади. Відповідь, яку
Дж. Гобсон дає сам собі, витримана в дусі со
ціалдарвінізму, чим завжди користувалися ко
лонізатори для моральної легітимації своїх дій:
«В тому, що народи, які живуть у сприятливі
шій обстановці, краще розвинули деякі галузі
промисловості, досягли кращих результатів у
царині політики і моралі, передають свої на
вички іншим народам, які з різних причин ви
явилися відсталішими, що вони допомагають
їм використовувати матеріальні ресурси їхніх
країн і робочу силу їхнього населення, – рішуче
немає нічого поганого, швидше навіть навпаки.
Так само далеко неясно, чи дійсно так погано
користуватися при цьому певним впливом, сти
мулом або тиском – одним словом, “примусом”.
Насильство саме по собі не є, звісно, цілющим
http://www.etnolog.org.ua
11
З історії та теорії науки
засобом; примус не є виховним методом, але він
може створити необхідні умови для подальших
виховних заходів. В усякому разі, ті хто допус
кає застосування насильства в галузі виховання
або політичного правління власною країною,
навряд чи можуть заперечувати правомірність
того ж самого засобу для цивілізації відсталих
народів культурнішими» [2, с. 184].
Дж. Гобсон погоджувався з примусом, але
переймався і тим, щоб застосовувати його так,
аби «принести найбільшу користь світовій
цивілізації, а не викликати жахливого “роз
грому”, повстання уярмлених племен, які по
топчуть ногами своїх паразитуючих і дегене
руючих білих владик» [2, с. 184].
Інша справа, що Гобсонів огляд реальної
практики колоніалізму давав не багато підтвер
джень на користь благотворного впливу імпе
ріалістичного принципу організації простору,
втягнутого в міжнародну систему, утворену
західними країнами. Насамперед ідеться про
трудову експлуатацію аборигенного населення,
про насильницьке позбавлення його найкращих
земель, про нерівноправну торгівлю, нав’язану
погрозами. Так, пануванню Британії над Інді
єю, яке він все ж таки характеризував як «уміле
і доброзичливе», Дж. Гобсон давав у цілому ни
щівну оцінку: «Не можна також стверджувати,
що новий індустріалізм заводів і фабрик, який
ми запровадили в Індії, цивілізує або навіть
сприяє її матеріальному добробуту. Усі, кому
дороге своєрідне життя і мораль Сходу, жалку
ють про явний занепад його архітектури, ткаць
кого і гончарного мистецтва, а також мистецтва
металообробки, якими Індія була уславлена з
давніхдавен. Архітектура, інженерне мистец
тво, література гинуть, гинуть так швидко, що
англійці Індії мають сумнів у тому, чи здатні ін
дуси бути, загалом, архітекторами, хоча вони і
збудували Бенарес 2, або інженерами, хоча вони
і викопали штучні озера в Танжері, або поета
ми, хоча народ здатен сидіти годинами і слухати
рапсодів, які співають поеми» [2, с. 232].
Вихід майже через століття, коли Британ
ська імперія вже розпалася, згадуваної вище
книги іншого британського вченого (родом із
«внутрішньої колонії» – Шотландії) Н. Фер
гюсона можна вважати певним «спогадом»
імперії про себе – спогадом, спрямованим на
зважування власних чеснот і вад.
Порівнюючи чесноти і вади Британської
імперії, Н. Фергюсон стверджував, що вага
перших була значно більшою: «жодне суспіль
ство в історії не зробило більше для вільного
пересування товарів, капіталу і праці, ніж Бри
танська імперія у ХІХ – на початку ХХ ст.
Жодне суспільство не зробило більше для по
ширення у світі західного права і державного
управління. Якщо охарактеризувати все це
як “джентльменський капіталізм”, ризикуємо
применшити масштаб – і новизну – досягнень
у сфері економіки, а якщо підкреслимо “деко
ративний” характер британського заморського
правління, то втратимо із зору абсолютно вра
жаючу непідкупність адміністрації» [7, с. 27].
Серед основних британських інститутів,
запровадження яких у колоніях благотворно
вплинуло на них, Н. Фергюсон називає анг
лійську мову, англійські форми землеволодін
ня, банківську справу, загальне право, про
тестантизм, командні види спорту, концепт
держави як «нічної варти», представницьке
зібрання, нарешті головне – ідею свободи [7,
с. 29]. При цьому ідею свободи Н. Фергю
сон характеризує як іманентну, ідентифікуючу
рису британського суспільства.
Водночас наративний виклад колонізації
Індії ілюструє протилежний бік цього процесу.
Зокрема, як і в середні віки, потужніші і роз
виненіші держави використовували політичну
роздробленість соціальних субстратів, яких
вони підпорядковували своєму правлінню.
Джерело такої роздробленості – взаємна упе
редженість різних сегментів цього субстрату
через мовні і культурні, часом і релігійні від
мінності, що їх використовували місцеві воло
дарі для консолідації і мобілізації підлеглих,
але на шкоду національному конструктивізму.
Власне, задача конструювання індійської нації
в ті часи ніким не формулювалася. Індія, по
дібно до ранньосередньовічного Китаю, була
«клубом» держав і протодержав, які перебу
http://www.etnolog.org.ua
12
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015
вали в постійних конфліктах між собою. Як
це використовувалося англійцями, ілюструє
епізод 1757 року, коли остаточно вирішувала
ся суперечка між англійцями і французами за
право управління Індією. Французи воюва
ли руками бенгальського набоба Сіраджад
Доула, а англійці – військом на чолі з Робер
том Клайвом, яке на дві третини складалося
з індусів. Вирішальну роль відіграв перехід на
бік англійців частини бенгальського війська.
Н. Фергюсон наводить висловлювання су
часників тієї епохи, які вказують на вади індій
ської етнічної психології, якими користувалися
англійці. Сам переможець при Плессі Р. Клайв
у 1764 році писав директорам ОстІндійської
компанії: «З певною часткою впевненості можу
сказати, що це багате і процвітаюче королівство
може бути повністю підпорядковане нам не біль
ше ніж двома тисячами європейців <...> [Інду
си. – О. М.] неймовірно ліниві, охочі до розкоші,
невігласи і боягузи <...> [Вони. – О. М.] до
сягають всього зрадою, а не силою <...> Що,
в такому разі, може дозволити нам захищати
наші надбання або розширювати їх, як не сила, з
якою не зрівняється влада зрадливості і невдяч
ності?». Через тридцять років індійський істо
рик Голам Хосейн Хан висловив схожу думку
іншими словами: «Саме через розбрат [між ін
дійськими правителями. – О. М.] більшість ци
таделей, ні, майже весь Індостан перейшли у во
лодіння англійців <...> Два правителі борються
за одну й ту саму країну, і один звертається до
англійців і повідомляє їм про те, якими шляхами
і засобами ті можуть стати її господарями. За
вдяки <...> їхній допомозі він залучає деяких
впливових людей країни, які, будучи його дру
зями, швидко приєднуються до нього. Тим ча
сом англійці укладають на своїх умовах певний
договір з ним і впродовж певного часу дотриму
ються його умов, поки не зрозуміють способи
правління й звичаї тієї країни, а також поки не
познайомляться з партіями у ній. Потім вони
навчають армію і, заручившись підтримкою од
нієї з партій, швидко долають іншу, поступово
проникаючи у країну і захоплюючи її <...> Анг
лійці, які видаються вельми пасивними, нібито
дозволяючи керувати собою, насправді приво
дять у рух цю машину» [цит. за: 7, с. 78–79].
Н. Фергюсон не тішить себе ілюзіями щодо
повної бездоганності колоніального правління.
Він чудово розуміє різницю між намірами, ви
плеканими етноцентричною самовпевненістю
розвинутіших суспільств, і наслідками їхньої
політики. Якнайкраще ці відмінності ілюструє
цитування ним В. Черчіля. Перша із цитат:
«Чи є для освіченого суспільства справа більш
шляхетна і вигідна, ніж звільнення від вар
варства плодючих областей і великих наро
дів? Дати мир ворогуючим племенам, чинити
право суддя там, де панувало насильство, збити
ланцюги з рабів, примусити землю плодоноси
ти, посіяти перші зерна торгівлі й освіти, збіль
шити шанси на досягнення щастя цілими наро
дами і зменшити можливість страждань, – чи
є ідеал прекрасніший, чи є нагорода ціннішою
для людини?». І друга цитата: «І все ж, коли
розум повертається від країни мрій і прагнень
до спотвореного риштування спроб і резуль
татів, виникає ряд інших думок <...> неми
нучий розрив між завоюванням і володінням
заповнюється фігурами захланного торговця,
недоречного місіонера, честолюбного солдата
і брехунабіржовика, які насторожують під
корених і викликають огидні бажання у заво
йовників. І коли мислений погляд зупиняється
на цих зловісних елементах, навряд чи можемо
повірити, що такий брудний шлях приведе до
чогось доброго» [цит. за: 7, с. 33–34].
Із книги Н. Фергюсона випливає, що «зітк
нення цивілізацій» в Індії почалося в першій
третині ХІХ ст., коли протестантські місіонери,
керуючись світовою доктриною лібералізму,
взялися до справи запровадження в індійське
суспільство британських традицій, сподіва
ючись замінити ними ті місцеві, які, на їхню
думку, заважали розвитку країни; вони вважа
ли, до речі цілком справедливо, що економічне
пере творення неєвропейського світу невідділь
не від культурного перетворення. Місіонери по
чали кампанію, спрямовану проти тих звичаїв,
які вважали особливо варварськими, приміром
жіночий інфантицид (умертвлення щойно на
http://www.etnolog.org.ua
13
З історії та теорії науки
родженої дівчинки, аби не нести витрат на ве
сілля по досягненню нею повноліття) або саті
(спалення живцем удови, за її згодою, аби нею
було доведено вірність померлому чоловіку).
Особливо розлютили індусів спроби нав’язати
їм християнство, у якому вони бачили загрозу
власній релігії, а відтак і всій культурі та націо
нальній ідентичності. Показово, що повстання
сипаїв (солдатівіндусів англійської армії) у
1857 році почалося з суто релігійного приводу:
нові набої для рушниць видавалися в паперових
пакетах, змащених жиром, аби вберегти порох
від вологи, і ці пакети треба було розривати зу
бами; сипаїмусульмани підозрювали, що паке
ти змащено свинячим жиром, торкання якого
вустами і язиком було для них неприпустимим,
а сипаїіндуїсти так само не могли дозволи
ти собі цю операцію, якщо жир був яловичий,
тобто від тварини для них священної. Безумов
но, причин для повстання було значно більше, і
вони мали насамперед статуснопрестижний та
економічний характер, але суто релігійний його
привід був промовистим [7, с. 204–213].
На звірства, які вчинили повсталі до англій
ців, останні, попри засудження антилюдяного
варварства, відповіли звірствами, які аж ніяк
не вкладалися в образ цивілізованої нації. До
звірської помсти заохочували голоси з Бать
ківщини, як, приміром, проповідь священика
Чарльза Сперджена: «Друзі мої, які злочини
вони вчинили! <...> Індійський уряд взагалі
не мав терпіти релігію індусів. Якби моя релігія
складалася із скотства, дітовбивства та вбив
ства, я не мав би права ні на що інше, крім пові
шання. Релігія індусів – це не більше, ніж маса
крайніх неподобств, які лише можна уявити.
Божества, яким вони вклоняються, не мають
права навіть на крихту поваги. Їхня віра вима
гає всього, що є розпусним, і мораль вимагає
припинити це. Щоб відмежувати наших спів
вітчизників від міріад індусів, меч має бути ви
тягнутим з піхов» [цит. за: 7, с. 217–219]. Крім
звичайних страт (розстрілів і повішання) було
застосовано і традиційну страту для зрадників,
запроваджену ще Великими Моголами, – роз
стріл гарматними ядрами сипаїв, прив’язаних до
гарматних жерл. Утім, щоб повніше зрозуміти
складність взаємовідносин двох цивілізацій,
слід пам’ятати, що військо, яке очищало Делі від
повсталих, на три чверті складалося з індусів.
Загалом необхідно зважати, що англійська
колонізація Індії була переважно економічною,
і лише невеликою мірою політичною, що зумо
вило збереження етнічної і культурної різно
манітності населення півострова. І, з іншого
боку, не все, що збереглося, відповідає сучас
ному розумінню гуманізму. Так, досі актуаль
ним залишається один з основних чинників
суспільного застою – кастова система, і те, що
вона існує в країні, зумовлене освяченням її
канонами індуїзму.
Отже, твердження про позитивний вплив
Британії на аборигенів її колоній не позбав
лене підстав, і якщо позитив визнається в ін
дійському випадку, то тим більше підстав він
мав у колоніях, заселених етнопотестарними
спільнотами. Тим паче, що Британія насправді
виробила демократичні традиції і могла їх про
понувати іншим країнам.
Щодо здатності здійснювати цивілізатор
ську місію, Британській імперії суттєво по
ступалася Російська. «Русская» держава (яка
згодом стала поліетнічною Російською імпері
єю (Росією)) утворювалася на північносхідній
периферії колишнього руського простору. Там
вона розвивала свої властивості міксацією по
літичних традицій і практик аборигенного (до
руська етнопостерна звичка збільшувати свій
потенціал пограбуванням сусідів, яка так і не
була остаточно витіснена кратократичним по
рядком часів Давньоруської держави) та імп
лантованого (абсолютна концентрація влади
та встановлення згори її жорсткої вертикалі,
за зразком Монгольської імперії) походжен
ня. Зважаючи на антизахідну орієнтованість
Монгольської імперії, запозичення її моделі
владного порядку не сприяло цивілізаційному
поступу нової держави: за темпоритмом роз
витку вона залишалася позаду головних учас
ників міжнародних відносин.
Найвиразнішим прикладом цього відста
вання стала претензія на семіотичну спадщину
http://www.etnolog.org.ua
14
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015
Давнього Риму – крок, уже давно здійснений
Священною Римською імперією та Візантією.
Ідеться про ідеологему (термін «ідеологема» у
застосуванні до коротенького висловлювання
видається нам відповіднішим, ніж претензій
ний «теорія») «Москва – Третій Рим», яку
віднесено до розряду політичної теорії, що нею
керувалися правителі «Русской» держави.
Ідея «Третього Риму» була висловлена в
першій чверті ХVІ ст. псковським монахом
Філофеєм у посланні, адресованому дяку
М. МісюрюМунехіну: «Яко вся христиан
ская царства приидоша в конец и слидошася во
едино царство нашего государя, по пророчь
ским книгам то есть Ромейское царство. Два
убо Рима падоша, а третий стоит, а четверто
му не быти». Оприлюднене лише в 60х роках
ХІХ ст., коли відначальна Росія вже давно
розрослася від Московського царства до гі
гантської Російської імперії, послання Філо
фея і його слова про «Третій Рим» набули ре
путації ідеологічного підмурку всього успішно
здійсненого ідеологічного проекту.
Сучасний огляд інтерпретацій змісту Філо
феєвого висловлювання в російській історіогра
фії дозволяє виділити в цих інтерпретаціях такі
основні традиції: 1) візантієцентристська – як
претензія Росії на роль наступниці Візантії;
2) імперіалістична; 3) універсалістська 3. Пи
тання про переконливість кожної з трьох ін
терпретацій, мабуть, буде темою нескінченної
дискусії без консенсусного завершення. Для
нас важить насамперед те, що кожна із цих ін
терпретацій тим або іншим боком торкається
змін у міжнародній системі внаслідок зміцнення
середньовічної «Русской» держави та її ієрар
хічного місця в цій системі. Безумовно, висо
ке місце в міжнародній ієрархії не можна було
здобути лише адресуючись до інших світових
акторів, тобто посилаючи сигнали за межі на
ціонального середовища. Новий претендент мав
бути внутрішньо консолідованим як за фізични
ми (економіка, відчуття соціальним субстратом
комфортності, воєнна потуга), так і за психоло
гічними (монорелігійність, одномовність, націо
нальна солідарність) параметрами. Присутність
ідеологеми «Третього Риму» в інформативному
полі «русского» соціального субстрату впро
довж тривалого історичного періоду мала на
слідком те, що ідеологема стала компонентом
етнічної свідомості, притаманним більшій його
частині. Під впливом цієї ідеологеми не лише
велися суспільні дискусії щодо місії «Русской»
держави (Росії) у міжнародних відносинах, але
й здійснювалася зовнішньополітична практика
держави.
Поява візантієцентристської інтерпрета
ції пояснюється участю Росії в балканських
справах у 80х роках ХІХ ст. у ролі захисника
християнських народів, для чого їй була по
трібна легітимація втручання у справи Осман
ської імперії, і претензія на роль спадкоємця
Візантії підходила для цього якнайкраще [6].
У візантійській інтерпретації Філофеєвої ідео
логеми виявляли не лише суто релігійний (Ро
сія як продовжувач справжнього, не зіпсова
ного православ’я), але й політикорелігійний
зміст (відповідальність Росії за долю підкоре
них турками православних слов’янських наро
дів, з чого випливає її право на територіальний
спадок Візантійської імперії і на завершення її
політичної і релігійної місії). Характерно, що
і ті, хто оцінював Філофеєву ідеологему нега
тивно, однаково вбачали в ній політичний кон
текст – як задум абсолютистської держави на
засадах цезарепапізму, національної винятко
вості, протиставленої Заходу.
Найпопулярнішою, через політизова
ність, є імперіалістична інтерпретація ідеоло
геми, яка зводиться до безперервності зазі
хань Росії на статус імперії і до її права силою
нав’язувати міжнародній системі власну модель
внутрішньо системних зв’язків. Імперіалістична
інтерпретація дозволяє зв’язати у безперервний
ланцюг Московське царство («Русскую» дер
жаву), Російську імперію і Радянський Союз
як поетапне втілення Філофеєвої ідеологеми.
Нарешті, за баченням прихильників уні
версалістської інтерпретації, ідеологема «Мо
сква – Третій Рим» являє есхатологічне про
роцтво, суть якого полягає в невід’ємності
«русской» історії від історії світового хрис
http://www.etnolog.org.ua
15
З історії та теорії науки
тиянства. У цій інтерпретації Москва постає
одним з етапних центрів у розвитку христи
янства, а надання їй статусу «Третього Риму»
є не парадигмою завоювання або експансії, а
моделлю християнського царства [6].
Незалежно від правильності тієї або іншої
інтерпретації, усі вони різняться тлумаченнями
Філофеєвих мотивів, але усі вони подібні одна
до одної визнанням нерозривного зв’язку між
«русскою» національною свідомістю і релігією,
між «Русскою» державою і церквою. Незалеж
но від міркувань Філофея, його ідеологема в
будьякій інтерпретації передбачає злиття дер
жави і православної цивілізації – задачу, ана
логічну якій намагалися безуспішно розв’язати
і франки, і ромеї. Навіть семіотична функція
концепту «Рим як столиця імперії» уже в часи
Філофея втратила привабливість на Сході:
остання спроба використати його була здійснена
туркамисельджуками і проігнорована руйнів
никами Ромейської імперії туркамиосманами.
Розуміння Філофеєм світопорядку як сим
біозу релігії і влади підтверджується і ана
лізом концепцій, які передували появі його
ідеологеми і не могли бути невідомими йому
як церковнослужителю. Одним із таких дже
рел вважається старозавітна книга пророка
Даниїла з пророцтвом про чотири царства,
пов’язані узами наступності, з яких четверте
має бути найміцнішим. До кола джерел від
носять і «Християнську топографію» Козь
ми Індікоплова VІ ст. з ідеєю непорушності
«Ромейського царства». Ідея злиття держави і
церкви у вигляді «симфонії» передувала Філо
фею в писаннях Григорія Богослова (ІV ст.) і
Григорія Палами (ХІV ст.), у посланнях Кон
стантинопольського патріарха Антонія ІІ мос
ковському князю Василію І (кінець ХІV ст.),
де візантійський імператор вважається пра
вителем усіх християн і вселенської церкви.
Звертається увага на очевидну присутність
у Філофеєвій ідео логемі концепту «блукаю
чої імперії» (translatio imperiі) як передавання
одним царством іншому історичної місії згур
тування християн: «Констатувавши загибель
(“падіння”) Першого і Другого Риму, і відмо
вивши Священній Римській імперії бути носієм
імені і функції непорушного “Ромейського цар
ства”, Філофей створює право славний варіант
теорії translatio imperiі, який спрямовує вектор
руху “Ромейського царства” на північний схід,
у напрямку “царства нашого государя”. Тре
тьою і останньою спадкоємницею “непоруш
ного Ромейського царства” проголошується
Росія. Гарантія “вічності” царства, пошуками
якої займалася історична думка ХV ст., була
винайдена Філофеєм, він підніс Росію безпо
середньо до “Ромейського царства”, яке було
давнішим за Візантію і виникло з народжен
ням християнства» [6].
Епізод з появою Філофеєвої ідеологеми
ще раз підтверджує переконливість думки
про здатність системи, у цьому випадку ім
перської, семіотично згадувати про себе і на
гадувати навіть через великий проміжок часу.
На відміну від романофільства остготського
Теодоріха або імперського реконструюван
ня франкського Карла Великого, Філофеєва
ідео логема виявилася надто запізнілою, аби
відбувся органічний збіг семіотичних і полі
тичних хвиль. Досягти їхньої інтерференції те
пер можна було лише маніпулятивним шляхом,
чим були зайняті російські правителі з різною
мірою успішності, залежно від тієї частини
простору міжнародної системи, де ці зусилля
вони намагалися реалізувати.
Навіть якщо погодитися з тим, що від по
чатку ідеологема «Третього Риму» не несла
в собі імперського змісту, однаково важливо
віднайти відповідь на запитання, чому вона
здобула таку популярність серед соціального
субстрату північносхідних земель колишньої
Русі і не проявлялася навіть у зародковому
стані на південному заході, який свого часу був
джерелом поширення візантінізму на землях,
інкорпорованих у Русь.
Безумовно, відповідь потрібно шукати
у відмінностях суспільнополітичних умов
(євро пейських, з одного боку, і ординських –
з другого), але цілком виправданим є питання
про етнічні витоки і культурні традиції соці
альних субстратів обох просторів. Для відпо
http://www.etnolog.org.ua
16
ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 5/2015
віді на це запитання допоки немає достатньої
джерельної бази, однак вже сама його поста
новка має вважатися правомірною.
Політикосеміотичний крок до відновлення
імперської моделі міжнародної структури Ро
сія доповнила спробами подолати відставання
від Європи за темпоритмом розвитку. Вона
охоче користувалася матеріальними здобут
ками європейської цивілізації, але соціальні
верхи, побоюючись переваг цієї цивілізації в
політичній і духовній сфері, вирішили за краще
максимально відгородити соціальний субстрат
країни від широких контактів із зовнішнім сві
том, які могли б призвести до системного роз
ходження в межах звичної і зручної для них мо
делі самодержавного правління. Традиційним
сигналом, що його спрямовували в суспільство
«симфонічно» поєднані «Русская» православ
на церква та уряд, стало запровадження упе
редженості до «інших» та «інакших», до яких
належать усі не російськомовні і не підлеглі
Московській православній патріархії.
Етична і конфесійна упередженість допов
нювалися етноцентричною самоапологізацією,
яка, з одного боку, допомагала утримувати на
селення від виступів проти «русской» націо
нальної політичної моделі, але, з другого боку,
формувала індиферентність до європейських
здобутків як таких, що поступаються «рус
скім» (які мали стати загальноросійськими)
зразкам.
Перетворення антизахідної упередженості
на рису «русскої» етнічної психології, якою зу
мовлювалося темпоральне відставання Росії,
походило значною мірою з релігійної ситуації,
що виникла на контрольованій ісламом бать
ківщині православ’я. Соціальні верхи право
славного населення Туреччини так комфортно
почувалися під мусульманським правлінням,
визискуючи єдиновірних, що стали симпати
ками релігійного консерватизму, який допо
магав упереджувати протести православного
сегмента. Вони більше виявляли ворожість
до християнських рухів у Європі і до їхнього
можливого повторення серед православних,
ніж до мусульманського правління. Унаслі
док їхніх інтриг було спровоковано осудження
і страту в 1638 році за султанським велінням
патріарха Кирила, який замислював реформу
православ’я. Ця подія в подальшому призвела
до закріплення консервативної традиції право
славної церкви [див.: 4, с. 822], а зусиллями
її «русского» відгалуження – до формування
особливої «русской» етнічної психології.
Православ’я стало гальмівним чинником
навіть там, де воно позитивно сприяло етно
генезу нових спільнот. Крім Росії, воно про
явило себе так само і в Україні – колишній
південнозахідній частині Русі. Поліетнічний
соціальний субстрат українських земель, з до
мінуванням слов’янського населення, опинив
ся перед вибором – інтегруватися в польську
національну ідентичність або стати окремим
національним і політичним суб’єктом. Пріо
ритет отримав другий варіант, який мав ле
гітимізуватися окремою етнотериторіальною
ідентичністю цього населення. Формуючи ет
нічне «ми», це населення відмежовувало себе
від польського «вони», особливо за релігій
ною ознакою, підкреслюючи православну на
лежність. Щодо цього, православ’я в Україні
відіграло позитивну етноконструктивістську
роль. Проте одночасно воно продовжувало
залишатися оплотом суспільного консерва
тизму, що суттєво зашкодило українцям під
час вибору геополітичного і цивілізаційного
вектора.
Звільнившись у 1648–1654 роках зпід
влади Польської держави, українці розпоча
ли громадянську війну саме через цей вибір.
Українське православне духовенство, через
близькість до «Русской» православної церк
ви, сприяло вибору на користь «прорусского»
вектора, а відтак і закріпленню консервативної
атмосфери, аналогічної «русской».
Протиставлення Росією себе західній ци
вілізації було одним із чинників її відставання.
Як колись казали про Іспанію, порівнюючи її
рівень розвитку з рівнем її заморських провін
цій, що вона – «колонія своїх колоній», те саме
можна було сказати про етнічну Росію, яка,
аби купити лояльність провінцій, виснажува
http://www.etnolog.org.ua
17
З історії та теорії науки
ла «русскіх», запроваджуючи в їхню етнічну
свідомість комплекс некритичного, апологе
тичного етноцентризму і самозакоханості від
здатності підкорювати інші народи, піддавати
їх приниженню і привласнювати їхні природні
ресурси, виправдовуючи це історичною місією
«русского» народу об’єднувати інші народи,
примушуючи їх до «дружби».
Місію «згуртування народів» «Русская»
держава, а потім Російська імперія здійснюва
ли шляхом привласнення «нерусскіх» етнічних
територій, володіння якими збільшувало дер
жавні ресурси. Загальновідомо, що від ХІV
до кінця ХVІІІ ст. територія Росії поширюва
лася із середньою швидкістю 500 км 2 на добу.
Серед найвідоміших загарбань – підко
рення Казані (1552), Астрахані (1556), Сибі
ру (1583–1593). Невдача в Лівонській війні
(1558–1583) була компенсована приєднанням
України (1654), а потім виходом на Балтійське
узбережжя на початку ХVІІІ ст. Однак цим
російська експансія не завершилася: у 1772,
1791 і 1795 роках Росія взяла участь у поді
лах Польщі, обґрунтовуючи територіальні
претензії етнічною спорідненістю «русскіх» з
українцями і білорусами, землі яких відійшли
до Російської імперії.
Значно легше відбувалася «русская» екс
пансія в Сибіру й на Півночі. Тут «русскіє»
користувалися значним відставанням місцевих
етнопотестарних спільнот, яких приваблювали
технологічні зразки, принесені загарбниками,
не знаючи, що ці зразки переважно були запо
зичені із західної цивілізації.
1 «Внутрішніми колоніями» вважаються
залежні території, суходолом прилеглі до ім-
перського ядра, на відміну від «заморських
колоній».
2 Англізована назва міста Варанасі – духовно-
го центру індуїзму.
3 Доволі широко ці інтерпретації представлені
в праці О. Тімошиної [див.: 6].
1. Бродель Ф. Грамматика цивилизаций / Фер-
нан Бродель ; пер. с фр. – Москва : Весь мир,
2008. – 552 с.
2. Гобсон Дж. Империализм / Джон Гобсон ;
пер. с англ. – Изд. 2‑е. – Москва, 2010. – 288 с.
3. Іналджик Г. Османська імперія. Класична
доба. 1300–1600 / Галіль Іналджик ; пер. з англ. –
Київ : Критика, 1998. – 286 с.
4. Мак-Нил У. Восхождение Запада. История
человеческого сообщества / У. Мак‑Нил ; пер. с
англ. – Киев : Ника‑Центр, 2013. – 1063 c.
5. Наумов Е. П. Основные направления ос-
манской внешней политики второй половины
ХV–ХVІ вв. / Е. П. Наумов // Османская империя
и страны Центральной Европы в ХV–ХVІ вв. –
Моск ва, 1984. – С. 24–42.
6. Тимошина Е. В. Теория «Третьего Рима» в
сочинениях «Филофеева цикла» [Электронный
ресурс] / Е. В. Тимошина // Правоведение. – 2005. –
№ 4. – С. 181–208. – Режим доступа : http://www.
law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1212037.
7. Фергюсон Н. Империя : чем современный
мир обязан Британии / Ниал Фергюсон ; пер. с
англ. – Москва : ACT CORPUS, 2013. – 360 с., ил.
8. Хелд Д., Гольдблат Д., Макгрю Э., Перра-
тон Дж. Глобальные трансформации : Полити-
ка, экономика, культура / Д. Хелд, Д. Гольдблат,
Э. Макгрю, Дж. Перратон ; пер. с англ. – Москва :
Праксис, 2004. – ХХІV, 576 с.
http://www.etnolog.org.ua
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201882 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:35:27Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Майборода, О. 2025-02-19T16:57:23Z 2015 Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів / О. Майборода // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 5. — С. 7-17. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201882 342.36+329.73 У статті проаналізовано механізм міжнародно-правового закріплення принципу національно-державного структурування європейської системи починаючи з ХVІ ст., яке формально мало б покласти край пануванню імперій і передати управління системою в руки національних держав. Однак у ході дослідження вдалося констатувати, що насправді імперії не втратили здатності підпорядковувати собі окремі елементи системи. Крім того, з поглибленням капіталістичності простору конкуренція між імперіями дедалі зростала: чим вищим було місце імперії в структурі системи, тим підпорядкованішими їй ставали торгові потоки, найвигідніші з яких для конденсування потенціалу національного енергетизму проходили вздовж Великого шовкового шляху. Як показав аналіз історичних джерел, найбільше матеріалів для оцінки взаємовпливів імперій та етнічності дають приклади з історії Великої Британії та Росії, механізми імперського правління яких мали як чесноти, так і вади, що й стало предметом цього дослідження. В статье проанализирован механизм международно-правового закрепления принципа национально-государственного структурирования европейской системы начиная с XVI в., которое формально должно было бы положить конец господству империй и передать управление системой в руки национальных государств. Однако в процессе исследования удалось констатировать, что на самом деле империи не потеряли способность подчинять отдельные элементы системы. Кроме того, с усилением капиталистичности пространства конкуренция между империями возрастала: чем выше было место империи в структуре системы, тем более подчиненными ей становились торговые потоки, самые выгодные из которых для конденсирования потенциала национального энергетизма проходили вдоль Великого шелкового пути. Как показал анализ исторических источников, наибольшее количество материалов для оценки взаимовлияний империй и этничности дают примеры из истории Великобритании и России, механизмы имперского правления которых имели как достоинства, так и недостатки, что и стало предметом этого исследования. The article analyzes the mechanism for international-law securing of the principle of nation-state structuring of the European system since the XVIth century, which would formally put an end to the domination of empires and hand the system management over to national states. However, in the course of the study we succeeded in ascertaining that in reality, the empires had not lost their ability to subjugate separate elements of the system. In addition, with the deepening of capitalisticity of space, the interrelation of the empires became more and more competitive in view of their hierarchical arrangement: the higher the ranking of an empire in the structure of the system, the more subordinate the flows of trade, the most profitable of which, for the condensation of potential of national energy, passed along the Silk Road. As the analysis of historical sources shows, most materials for assessment of mutual influences between empires and ethnicity are given by the histories of Great Britain and Russia, whose mechanisms of imperial rule had both virtues and vices that actually are the subject of the study submitted. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія З історії та теорії науки Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів Empires and Ethnicity: the Crises of Mutual Influences Article published earlier |
| spellingShingle | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів Майборода, О. З історії та теорії науки |
| title | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів |
| title_alt | Empires and Ethnicity: the Crises of Mutual Influences |
| title_full | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів |
| title_fullStr | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів |
| title_full_unstemmed | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів |
| title_short | Імперії та етнічність: кризи взаємних впливів |
| title_sort | імперії та етнічність: кризи взаємних впливів |
| topic | З історії та теорії науки |
| topic_facet | З історії та теорії науки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201882 |
| work_keys_str_mv | AT maiborodao ímperíítaetníčnístʹkrizivzaêmnihvplivív AT maiborodao empiresandethnicitythecrisesofmutualinfluences |