Слідами Тараса Шевченка

Восени 2013 року відбулася моя тридцять третя журналістська експедиція. Напередодні 200-літнього ювілею з дня народження Кобзаря хотілося пройти шляхами його десятилітнього заслання....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2015
Main Author:	Хрієнко, М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2015
Subjects:	Українці у світі
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201893
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Слідами Тараса Шевченка / М. Хрієнко // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 91-99. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859716394509139968
author	Хрієнко, М.
author_facet	Хрієнко, М.
citation_txt	Слідами Тараса Шевченка / М. Хрієнко // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 91-99. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	Восени 2013 року відбулася моя тридцять третя журналістська експедиція. Напередодні 200-літнього ювілею з дня народження Кобзаря хотілося пройти шляхами його десятилітнього заслання.
first_indexed	2025-12-01T08:12:08Z
format	Article
fulltext	91 СлІдАМи ТАРАСА ШеВченКА Микола Хрієнко УДК 7.071.1Шев(470.56+574.2) Восени 2013 року відбулася моя тридцять третя журналістська експедиція. Напередодні 200літнього ювілею з дня народження Коб заря хотілося пройти шляхами його десятиліт нього заслання. Місто-мандрівник. Європа – Азія. Зу- стрічі з українцями. Музейгауптвахта. Су часне місто Оренбург вразило мене передусім своєю чистотою і впорядкованістю. Жителі в ньому неспішні й доброзичливі. Серед них є дуже багато українців. Це місто цікаве не тільки своєю багатою історією, а й тим, що біля нього протікає ріка Урал, правий берег якої розміщується в Європі, а лівий – в Азії. Обидва береги з’єднуються кількома моста ми, і тому протягом одного дня можна побу вати багато разів на двох континентах нашої планети. Цікаво й те, що Оренбург кілька разів пере носили з одного місця на інше, тому екскурсо води в музеях називають його містомманд рівником. У далекому 1773 році Оренбург штурмували повстанські загони Омеляна Пу гачова, тут у льотному училищі навчався пер ший космонавт світу Юрій Гагарін, у цьому місті кілька разів побував Тарас Григорович Шевченко. Останній раз – 15 днів (з 27 квіт ня по 12 травня 1850 р.) у камеріодиночці го ловної Оренбурзької гауптвахти після доносу прапорщика Ісаєва й арешту поетазасланця. Тепер у приміщенні тієї гауптвахти розта шовано Меморіальний музей Т. Г. Шевчен ка. Я доторкався долонями своїх рук до тих кам’яних плит, по яких ходив у солдатських чоботях наш великий поетхудожник. Разом з музейними працівниками в тій камеріодиночці ми розсипали землю з геогра фічного центру України, яку я привіз в Орен бург із Добровеличківки Кіровоградської об ласті. Просипавшись у щілини між кам’яними плитами, наш український чорнозем назавжди залишився як символ пам’яті там, де «карався, мучився..., але не каявся» великий поет. Оренбург – це єдине місто на планеті Земля, де 27 березня 1993 року з ініціативи письменникалітературознавця Л. Большако ва було створено «Інститут Тараса Шевчен ка», який став структурним науководослід ним підрозділом Оренбурзького державного університету. Десять років «Інститут Тараса Шевченка» очолював Леонід Наумович Боль шаков – відомий ученийдослідник творчості геніального українського поета. Інститут про водив дослідження біографії Т. Шевченка пе ріоду його 10річного заслання, активно зай мався видавничою діяльністю, організовував наукові конференції. Нині «Інститут Тараса Шевченка» хоч і припинив своє існування в колишньому форматі, але та науководослід ницька база, яка була створена за минулі роки, сповна використовується в різних напрямах, зокрема і в українських бібліотеках, музеях та загальноосвітніх школах. За три дні перебування в красивому місті на берегах Уралу однією з найцікавіших була зустріч з активістами Оренбурзької обласної української культурнопросвітницької гро мадської організації імені Т. Г. Шевченка, яку вже багато років очолює Микола Петрович Науменко. Саме завдяки його ентузіазму та особистим коштам в Оренбурзі споруджено оригінальний двоповерховий Український бу динокмузей, у якому представлено різнопла нові матеріали й експонати про колишню та сучасну Україну, зокрема і про наших видат них земляків, які жили колись і живуть тепер в Оренбурзькій області. Серед них – і Тарас Григорович Шевченко. Зупинка в селі Острівне. Місто Орськ. З документальних матеріалів, які передав мені раніше мій супутник Денис Чернієнко, я вже знав, що Острівна – це колишня станиця http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 92 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 біля Орської дороги, а тепер – село Острів не Саракташського району Оренбурзької об ласті. Це одне з ранніх українських поселень в Оренбуржжі, засноване в 1812–1813 роках жителями КінельЧеркаської слободи – на щадками черкас (українців), які переселили ся туди раніше. У с. Острівне, де проживало понад 500 мешканців, Т. Шевченко побував тоді, коли його доставляли етапом з Орен бурга до місця солдатської служби в Орську фортецю. І ось тепер звернувши з Орської дороги, ми під’їхали до центру села й вийшли з авто машини. Ще темно, ще не світиться жод не вікно, але вже біліють хати, чути, як за вербо лозами шумить річка. Пахне полином. Кукурікають півні. Ніби далека пожежа в сте пу над горизонтом, починає червоніти крає чок неба... Ось пам’ятник загиблим жителям с. Острівне на фронтах Великої Вітчизняної війни. Серед них багато українських прізвищ: Бурлуцькі, Богаченки, Ісаєнко, Коваленко, Савченко, Садовий, Середа... А ось на цьому хресті, якщо добре придивитися, можна про читати на металевій табличці такий напис: «На сем месте в начале ХХ века благочестивыми людьми был воздвигнут храм архангела Ми хаила. В 1930 году безбожниками храм был разрушен. Памятный крест установила Свято Троиц кая обитель поселка Саракташ 17 сен тября 2004 года». Несподівано з бокової вулички, яка вихо дить до школи, почулося скрипіння ратиць, і повз нас пройшло кілька корів. За ними йшли дві молоді жінки. Привітавшись, я запитав у них: «А чи є в Острівному люди, які розмов ляють українською мовою?». Вони здивовано подивилися на мене й відповіли: «У нашому селі всі старі люди розмовляють українською мовою. І пісні на святах та на весіллях співа ють українські. А тих, хто заповідає перед смертю, одягають перед похоронами у вишиті Реконструкція камери-одиночки гауптвахти в Орській фортеці, у якій з 24 червня по 3 жовтня 1850 року сидів під арештом рядовий Тарас Шевченко. (м. Орськ, РФ). Світлина М. Хрієнка http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 93 Українці у світі сорочки або кладуть у труну український руш ник». – «А музей тут є?» – «Ні! Є тільки ось цей камінь, на якому вибито напис про те, що Острівне засноване переселенцями з України. Тут навіть Тарас Григорович Шевченко побу вав, коли його везли на заслання в Орськ...». Коли ми виїхали із с. Острівне на дорогу, то побачили праворуч від неї смугастий чорно білий верстовий стовп і відлиті на металі слова: «Страдаю, мучаюсь... но не каюсь! Т. Шевчен ко». Поруч барельєф поета й дата – 1847 рік. «Пожежа в степу». Спогади про Сергія Кукурудзу. Ще в Оренбурзі, звідки розпочи налася наша спільна подорож слідами Т. Шев ченка, ми з Д. Чернієнком детально обмінялися зібраною раніше інформацією, уточнили план наших дій, а також відкоригували на картах маршрут... Коли виїхали з Орська, то наш водій Бо рис Фролов узяв курс у долину ріки Ор, де нині розташовані села Соколівка та Урпія. Саме там після першого переходу експедицій ного транспорту від Орська до річки Менди бай уночі 12 травня на побажання генерала І. Шрейбера рядовий Т. Шевченко спочатку зробив замальовку олівцем грандіозної пожежі в степу, а пізніше створив яскраву й динаміч ну акварельну картину на цю тему і подарував її генералові. Художньодокументальний твір Т. Шевченка під назвою «Пожежа в степу» не згорів і не загубився протягом багатьох минулих років, тепер зберігається (точніше – експонується) у Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. Після цікавої зустрічі з активістами об ласного національнокультурного центру українців «Оксана» в місті Актобе (колиш ній Актюбинськ), що його очолює Валентина Мойсеєнко, уранці наступного дня ми вируши ли далі дорогою, яка веде аж до Аральського моря. Несподівано наш провідник Роза Боя нівна Болдагаріна запропонувала: «Давайте заїдемо до відомого в Казахстані художника. Він живе тут, в Актобе». І невдовзі, увімкнувши диктофон, я слухав розповідь Ануара Жумагалійовича Отеген Тана: «Родом я з Казахстану, з Актюбин ської області. І хоч я ще 1972 року закінчив художньографічний факультет Нижньо тагільського педагогічного інституту, але справжнім художником став тільки завдяки своєму вчителю Сергію Васильовичу Куку рудзі, який навчався у Києві в Художньому інституті в знаменитого і дуже відомого в Західній Європі майстрановатора Михайла Львовича Бойчука. Пізніше Сергій Васильо вич Кукурудза, як і його знаменитий учитель, теж був репресований і опинився в Казахста ні. Саме під його впливом я не тільки полюбив художню та поетичну творчість Тараса Шев ченка, а й зачарувався його Батьківщиною – Україною. Оскільки Тарас Григорович зробив Сім крутих сходинок ведуть у невелику землянку, у якій таємно писав і малював Т. Шевченко з дозволу коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова. Фрагмент експозиції в колишній схованці українського поета і художника. (м. Форт-Шевченко, Республіка Казахстан). Світлина М. Хрієнка http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 94 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 дуже багато корисного для народу Казахста ну, то мені теж хотілося віддячити чимось добрим Україні та її народу. І я дуже радий, що мені це вдалося, бо мої художні роботи, пов’язані з творчістю великого українського Кобзаря, не тільки експонувалися на вистав ках у кількох країнах світу, а й зберігаються, зокрема, в Киє ві у Національному музеї Та раса Григоровича Шевченка... До 100річчя з дня народження Сергія Васильовича Кукурудзи, який ми відзначали тут, у Казахстані, у вересні 2006 року, я під готував міжнародну виставку його художніх творів – живопису й графіки. На тій виставці експонувалася також і моя художня робота: я зобразив Тараса Григоровича Шевченка, мого вчителя Сергія Васильовича Кукурудзу і себе за малюванням. З пейзажу перед нами видно, що ми всі троє знаходимося на просто рах Казахстану. Ця земля, образно кажучи, рідна по крові тільки мені. Однак вона стала дуже близькою і цим двом українським ху дожникам, бо вони жили на ній, творили доб ро, і саме за це їх полюбив назавжди вдячний казахський народ». Село Карабутак. Школа імені Шевчен- ка. Поїздка до колишньої фортеці. Кіло- метри. Кілометри. Кілометри... Аж ось, на решті, ми в с. Карабутак (Айтекебійський рн Актюбинської обл.). Саме тут, у тодішньому військовому укріпленні Карабутак, Т. Шев ченко побував двічі – у травні 1848 року, коли експедиція рухалася з Орська до Аральсько го моря, і в жовтні 1849 року, коли поет після завершення експедиції повертався з Аралу в Оренбург із флотською командою капітан лейтенанта Бутакова. Біля середньої школи, яка носить ім’я Т. Г. Шевченка, нас зустрів разом з учнями та вчителями директор цього навчального закла ду Кайрат Чекибайович Султанов. Після огляду цікавих експозицій у сіль ському краєзнавчому музеї та в школі, при свячених Кобзареві, Д. Чернієнко передав учням і вчителям нові книги й фотоальбоми від колективу Національного музею Тараса Частина експозиції в Музеї української діаспори Південного Уралу (м. Оренбург, РФ). Світлина М. Хрієнка http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 95 Українці у світі Шевченка в Києві. А школярі несподівано для нас прочитали кілька віршів Тараса Гри горовича українською мовою. Особливо вра зив чотирикласник Жамбулат Уміржанов: він декламував вірш «Думи мої, думи мої...» з такою глибокою проникливістю, ніби він сам написав ці рядки... «А в нас вже давненько відкрито клас української мови під назвою “Майбутнє”, – пояснила вчителька Валентина Гулей. – Ви вчаємо не тільки українську мову, а й історію та культуру України, переглядаємо цікаві кіно фільми. За спеціальною квотою кращі випуск ники здають вступні екзамени в українські вузи і навчаються там безкоштовно. Бажаю чих багато...» Після екскурсії селом та смачного обіду з національних казахських страв ми поїхали до того місця, де колись на високому березі річ ки стояло військове укріплення, зображене на малюнках Т. Шевченка, під назвою «Форт КараБутак». На найвищому місці тепер сто їть пам’ятний обеліск із білого мармуру, на якому вибито напис: «Здесь в мае 1848 года останавливался ссыльный Т. Г. Шевчен ко – великий украинский поэтдемократ». Ми відшукали саме те місце, де колись стояв художник з олівцем та папером у руках. По рівнюючи зображення на малюнках із тим, що перед очима сьогодні, бачиш, як з вини лю дей деградує природа: тоді річка КараБутак була повно водою і чистою, а тепер вона геть обміліла й густо заросла очеретом та рогозом. І береги дуже осунулися. Тільки небо над нами було таким високим і голубим, як і в часи Шевченка... В Іргизі. Некрополь Мана-Аульє. По- шуки Дустанової могили. Нарешті ми діста лися й до райцентру Іргиз, який розташовуєть ся на правому березі однойменної річки. Саме ця місцина зображена на акварелі Т. Шевчен ка під назвою «Укріплення ІргизКала». Без особливих труднощів з допомогою наших ка захських друзів ми з Д. Чернієнком відшука ли ту точку, де стояв тоді художник і малював військове укріплення... Незадовго до прибуття експедиції в укріп лення ІргизКала Т. Шевченко зробив цікавий акварельний малюнок під назвою «Дустанова могила». Цікаво, де саме розміщується могила батира (богатиря) Дустана? Як її відшукати? Цією загадкою зацікавилися заступник голо ви адміністрації Іргизького району Акканат Шахін, редактор районної газети Марат Мир зали, директор школи в с. Шенбертал Думан Жайшиликов та кілька завзятих мисливців, які добре знали місцевість у районі наших пошуків. Після багатьох консультацій з місцеви ми жителями, які уважно вивчали малюнок Т. Шевченка «Дустанова могила» й давали нам поради, ми, нарешті, зупинилися непода лік від аулу Жанис. Наш черговий провідник на цьому завершальному етапі пошуків узяв у руки аркуш із малюнком Т. Шевченка і покли кав Д. Чернієнка: «Ось перед вами те, що ви шукаєте!». Ми всі теж «поприлипали» очима до малюнка й до того пагорба, який був перед нами. Схожість рельєфу була вражаючою, але Денис як справжній історик не повірив навіть своїм очам і сказав провіднику: «Ось дивіться, на малюнку Шевченка на передньому плані зображено воду, тобто річку Іргиз. Отже, він малював могилу Дустана стоячи на проти лежному березі. А якщо це так, то пропорції зображеного на малюнку, зробленого з того берега, були б іншими». Провідник вислухав заперечення Дениса й запитав: «А коли Та рас Григорович малював могилу Дустана?». Той відповів: «Під час зупинки експедиції на ночівлю після чергового переходу від гори МанаАульє до могили Дустана, тобто ввечері 27 або вранці 28 травня 1848 року». – «Ось пе ред вами широка улоговина, саме в травні вона повністю затоплюється водою. Отже, Шевчен ко зобразив на своєму малюнку не річку Іргиз, а талу воду від снігу саме на цьому березі...». Нині на тому пагорбі, біля якого ми стояли, багато сучасних поховань. Однак коли ми про йшли між ними й піднялися на найвищу точ ку, то побачили там велику купу позеленілих кам’яних брил. Саме під ними і була могила http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 96 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 казахського батира Дустана, яку змалював ба гато років тому Тарас Григорович Шевченко. Під час цієї несподіваної подорожі я зро бив для себе таке відкриття: казахи – це дуже гостинні люди, вони люблять свою землю, по важають старших і пам’ятають своїх предків, а ще – вони живуть без поспіху, у них поетич не й образне відчуття світу... Якщо коротко, – це люди з романтичними душами. Мабуть, саме тому їх і полюбив так щиро поет та ху дожник Т. Шевченко. Українці в Казахстані. Як стверджують архівні документи, перші українці почали се литися на казахських землях ще з 1768 року – це були учасники народновизвольного пов стання проти польськошляхетського гніту на Правобережній Україні, відомого під назвою Коліївщина. Достовірно відомо також те, що в Західний Сибір, куди тоді входила частина нинішньої Республіки Казахстан, після знищення Запо розької Січі в 1775 році було заслано чимало українських козаків. Їх зараховували до Си бірського козачого війська, яке мало захища ти нові землі, загарбані Російською імперією. Для цього вздовж Іртиша почали будувати військові укріплення, що їх пізніше було на звано «гіркою лінією». Услід за козаками до Казахстану почали переселятися й українські селяни. Спочатку їх теж зараховували до козачого війська, але пізніше більшість із них займалася землероб ством, забезпечуючи козаків фуражем для ко ней і продуктами. Дослідники визначають два періоди ма сового переселення українців до Казахстану. Перший – після скасування кріпосного права в Росії 1861 року. Другий період активного пере селення жителів України в казахстанські степи дослідники пов’язують з відкриттям Транс сибірської залізничної магістралі 1894 року та проведенням Столипінської аграрної реформи, починаючи з 1907 року. Сотні тисяч українців примусово без слід ства і суду було вивезено з рідних земель до Казахстану в роки сталінських репресій, ве личезна кількість наших земляків виїхала на територію Казахстану разом із заводами та фабриками під час евакуації на початку Ве ликої Вітчизняної війни та в період освоєння цілинних земель, який розпочався 1954 року. Подивіться уважно на карту Казахстану. Скільки там назв сіл і містечок, які принесли із собою українці як пам’ять про рідну зем лю! Ніжинка, Полтавка, Київка, Українка, Веселий Поділ, Чигиринівка, ГуляйПоле, Чернігівка, Шевченківка, Черкаське, Херсон, Звени городка, Донецьке... І навіть у селі Па риж теж живуть українці... Ті українські назви назавжди прижилися на казахській землі, ніби коріння тих дерев, які посадив у степових краях Т. Шевченко під час свого заслання... Фотозйомка в музеї. Портрет М. Са- вичева. Після того як мені до рук потрапи ла книга М. Савичева «Уральская старина. Рассказы из виденного и слышанного», у якій він розповідає про свої зустрічі з поетом, голова обласного українського культурно просвітницького товариства «Єднання» Вік тор Тарасенко й голова ради старійшин цього товариства Вадим Юхименко запропонували: «Давайте поїдемо в Західноказахстанський обласний історикокраєзнавчий музей, і там ви зробите фотозйомку портрета Савичева, що його намалював Тарас Григорович. Пізні ше він називав у своїх листах того Савичева “щирим уральським козаком”». Після оформлення необхідних документів директор музею Абіл Тауфікович Жоламанов дав розпорядження, і невдовзі головний хра нитель цього закладу Марія Мурзагалієва принесла з фондів у спеціальній папці експо нат № 938 та пояснила: «Оригінал портрета Савичева, щоб він не зіпсувався, експонувати постійно не можна, а тому він зберігається за сімома замками». На моє прохання Марія Кужинівна по ставила портрет на підвіконня, і я зробив кілька фотокадрів з обох боків. Ось кілька рядків з опису експоната № 938: «Портрет выполнен итальянским карандашом на жел http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 97 Українці у світі той бумаге. Размер 23 × 21,5 см. На оборо те надписи: “Портрет этот нарисован в июне 1852 г. в Ново александровском укреплении Тарасом Григорьевичем Шевченко” и “Порт рет Никиты Федоровича Савичева в чине хо рунжего. Подарен в войсковой музей Павлом Ивановичем Оборотневым (1909)”. Сохра нился также в правом нижнем углу тогдаш ний шифр Шевченко, совмещающий буквы Т и Ш». До написів на портреті М. Савичева є одне суттєве зауваження: Новопетровське укріп лення нову назву – Новоалександрів ське укріплення – отримало 1858 року, тоб то після від’їзду звідти Т. Шевченка 5 серпня 1857 року. Отже, усі написи на портреті, крім автографа Шевченка, зроблені або 1858 року, або пізніше. Тобто після перейменування вій ськового укріплення. «Червона калина», «Явір», «Смерічка», «Альтаїр». Про красиве й сучасне місто Ак тау, яке розкинулося на березі півострова Ман гишлак, можна розповідати дуже багато, бо там живе чимало наших земляків, об’єднаних в Український національнокультурний центр імені Т. Г. Шевченка. Керує центром уже ба гато років енергійна, вдумлива та наполеглива Тетяна Степанівна Лісниченко. За три дні я зустрівся з багатьма нашими земляками й записав на диктофон цікаві роз повіді про них та їхнє життя. Провів також фотозйомку учасників хору «Червона калина», вокальної чоловічої групи «Явір», жіночого во кального тріо «Смерічка», а також танцюваль ного ансамблю «Альтаїр», у якому українські танці виконують і казахські дівчата. Свою ак тивну участь у мистецькому житті української діаспори вони пояснили дуже коротко: «Нам цікаво!». Телефонний дзвінок – і чую спокійний го лос Т. Лісниченко: «Підходьте до пам’ятника Шевченку, там чекає вас гарний чоловік – Та рас Кікбайович Хітуов». – «Він казах?» – «Так, казах». – «А чому ім’я українське?» – «Ось саме про це і запитаєте в нього». Мій новий знайомий виявився чоловіком спортивного стилю й керівного способу життя: заступник президента акціонерного товари ства «Каражанбасмунай». Невдовзі ми сиділи в затишному кафе, і я запитав: – Чому Вас батьки назвали іменем Тарас? – Причина передусім у тому, що я на родився в місті ФортШевченко, де роз ташовувалося Новопетровське укріплення. А мій рідний дядько Есбол Умірбаєв багато років був у нашому місті директором Музею Т. Г. Шевченка. Саме з його ініціативи мене й назвали Тарасом, це сталося 1964 року, саме тоді в Казах стані дуже широко відзначалося 150річчя з дня народження Тараса Григоро вича Шевченка. Того року дуже багато бать ків назвали своїх синів Тарасами – у Казах стані навіть з’явився своєрідний рух: назвати 150 хлопчиків Тарасами. З того ювілейного року це ім’я стало в нас казахським. Пам’ятник українському Кобзарю в с. Карабутак Айтекебійського р-ну Актюбинської обл. (Республіка Казахстан). Світлина М. Хрієнка http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 98 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 – А як склалося Ваше особисте життя? – Я вважаю його цікавим і вдалим. Для казахського хлопчика в ті часи ім’я Тарас було почесним, і я намагався це виправдати перед своїми батьками: добре вчився в школі, бага то років працював на різних заводах. Був за ступником голови адміністрації міста Актау та головою адміністрації ТюбКараганського району, у якому адміністративним центром є місто ФортШевченко. У мене хороша дру жина і троє дітей: син Еркен після закінчення політехнічного інституту працює нафтови ком, старша дочка Айлін – студентка філіа лу Московського державного університету в Астані, а молодша дочка Мерей ще навчаєть ся в школі. – Тарасе Кікбайовичу, а Ви бували в Україні? – Бував. І багато разів. Їздив туди на змагання як майстер спорту СРСР з боксу в складі збірної команди Казахстану. А коли я працював керівником ТюбКараганського ра йону, то на запрошення України делегація з нашого регіону побувала в Шевченківські дні не тільки в Каневі, а й навіть у селі Моринці, де народився Тарас Григорович. Там, у Музеї, я вручив його співробітникам не лише пам’ятні сувеніри, а й свіжі гілочки з тієї верби, яку по садив Тарас Шевченко біля Новопетровського укріплення. Тепер там міський парк. Ті гілоч ки з Казахстану музейні працівники посадили в землю, але я не знаю, чи прижилися вони. – Хто для Вас особисто Тарас Григорович Шевченко? – Передусім це великий поет і художник, який не тільки писав сильні вірші та створю вав високохудожні малюнки. Це ще й людина, яка саджала й вирощувала на нашій пустель ній землі дерева. Тарас Григорович Шевчен ко – це духовна опора для українців, а для казахів – перший Посол України в Казахста ні. Саме завдяки його сильній особистості в казахів почало формуватися дружнє і поважне ставлення до українців. Саме завдяки Тара су Григоровичу Шевченку весь світ дізнався про казахів і про ту землю, на якій вони жи вуть. Творчість Тараса Григоровича в роки за слання, зокрема і в періоди його експедицій на Аральське море та в гори Каратау й Актау, – це особлива книга історії казахського народу. Якби тоді саме тут не було Тараса Григоровича Шевченка, то ми багато чого не знали б про своє минуле. – Що для Вас, Тарасе Кікбайовичу, най дорожче і найпам’ятніше в цій життєвій історії, пов’язаній з особистістю Тараса Шевченка? – Для мене дороге і близьке моєму серцю все: і моє ім’я Тарас, і фотознімки з України, і спогади про все побачене й пережите... Іно ді я одягаю вишиту сорочку, подаровану мені в Моринцях, і відчуваю себе ще й українцем. Це дуже хороше відчуття, коли ти любиш Ка Перший у світі пам’ятник Т. Шевченку, який з ініціативи коменданта Нопопетровського укріплення Іраклія Ускова було встановлено на півострові Мангишлак у 1881 році. Нині бюст зберігається в музеї Т. Г. Шевченка в м. Форт-Шевченко (Республіка Казахстан). Світлина М. Хрієнка http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 99 Українці у світі захстан і любиш Україну. Ти ніби проживаєш одночасно два життя... Біля величного пам’ятника Т. Шевченку в Актау ми разом з Тарасом Кікбайовичем роз сипали між чорнобривцями землю, привезену мною з географічного центру України, потім я розстелив на гранітній плиті жовтоблакит ний прапор з багатьма автографами наших земляківукраїнців, а мій новий знайомий написав на ньому: «Низький уклін великому українському Тарасу від казахського Тараса Хітуова. 5 жовтня 2013 року, м. Актау». Музей Т. Г. Шевченка. Біля Каспійсько- го моря. Музей Т. Г. Шевченка в м. Форт Шевченко розташований у літньому будинку колишнього коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Олексійовича Ускова. У 1997 році за участю музейних працівни ків і художників України було проведено пере експозицію Музею, і тепер вона складається із шести залів, у яких експонуються різні мате ріали про Україну часів Шевченка, про Ново петровське укріплення, про участь Тараса Шевченка в геологічній експедиції на півост рові Мангишлак у горах Каратау й Актау, тут представлено його малюнки і книги, є також вражаюча картинна галерея. Найдовший центральний зал Музею оформлено так, що він мимоволі асоціюється з далекою дорогою, на узбіччях якої стоять чорно білі верстові стовпи. Складовою Музею є також землянка, до якої ведуть сім східців. У тій землянці Тарас Шевченко працював за дерев’яним столиком у спекотні місяці літа: писав і малював. Комен дант Новопетровського укріплення підполков ник І. Усков, людина прогресивних поглядів, сприяв поету й художнику в його творчості на свій страх і ризик. Саме тут, у Казахстані на півострові Мангишлак у поселенні біля Ново петровського укріплення, завдяки І. Ускову ще 1881 року було встановлено перший у світі пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Це погруддя українського поета й художника з білого мармуру вціліло і теж експонується в одному із залів Музею. А де та верба, яка виросла з палицігілки, яку привіз на човні Тарас Шевченко з Гур’єва сюди на пустельний півострів Мангишлак 1850 року і вкопав у вологу землю біля дже рельця? Вона росла й зеленіла аж до 1997 року. А потім почала всихати від старості. Стовбур тієї верби Шевченка нині зберігається в Музеї як один з найцікавіших експонатів. Однак на віть той сухий стовбур – це не остання крапка в довгій і незвичайній історії, бо та стара вер ба, коли всихала, почала випускати з коріння молоді пагони. І тепер на тому місці, де росло тільки одне дерево, тягнеться до сонця ціла сі мейка молодих вербичок. Яка незвичайна іс торія з таким прекрасним продовженням! Наша дослідницька експедиція «Слідами Тараса Шевченка» була присвячена не тільки минулому, але й відродженню всього того, що об’єднувало та об’єднуватиме народи Украї ни і Казахстану. Зокрема, це й драматична доля Тараса Шевченка, який, за словами наших казахських друзів, став першим По слом України в Казахстані. Саме тому ми з Д. Чернієнком передали частину фотознімків та зібраних матеріалів у Посольство України в Республіці Казахстан, щоб до 200річчя юві лею Кобзаря спільними зусиллями привести в належний стан усі ті місця, які пов’язані з його іменем. Київ – Оренбург – Орськ – Аральське море – Актау – Форт-Шевченко – Київ. Вересень – жовтень 2013 року http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201893
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T08:12:08Z
publishDate	2015
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Хрієнко, М. 2025-02-19T17:06:34Z 2015 Слідами Тараса Шевченка / М. Хрієнко // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 91-99. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201893 7.071.1Шев(470.56+574.2) Восени 2013 року відбулася моя тридцять третя журналістська експедиція. Напередодні 200-літнього ювілею з дня народження Кобзаря хотілося пройти шляхами його десятилітнього заслання. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Українці у світі Слідами Тараса Шевченка Following in the Tracks of Taras Shevchenko Article published earlier
spellingShingle	Слідами Тараса Шевченка Хрієнко, М. Українці у світі
title	Слідами Тараса Шевченка
title_alt	Following in the Tracks of Taras Shevchenko
title_full	Слідами Тараса Шевченка
title_fullStr	Слідами Тараса Шевченка
title_full_unstemmed	Слідами Тараса Шевченка
title_short	Слідами Тараса Шевченка
title_sort	слідами тараса шевченка
topic	Українці у світі
topic_facet	Українці у світі
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201893
work_keys_str_mv	AT hríênkom slídamitarasaševčenka AT hríênkom followinginthetracksoftarasshevchenko

Слідами Тараса Шевченка

Institution

Similar Items