Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття
У статті розглянуто весільні обряди бойків Закарпаття на початку ХХІ ст. У цей період у них простежується збереження регіональних / локальних варіантів весілля та його структурних елементів, що побутували у ХХ ст. В статье рассматриваются свадебные обряды бойков Закарпатья в начале ХХІ в. В этот пер...
Saved in:
| Published in: | Народна творчість та етнологія |
|---|---|
| Date: | 2015 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2015
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201894 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття / Т. Леньо // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 83-90. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859816560708812800 |
|---|---|
| author | Леньо, Т. |
| author_facet | Леньо, Т. |
| citation_txt | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття / Т. Леньо // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 83-90. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Народна творчість та етнологія |
| description | У статті розглянуто весільні обряди бойків Закарпаття на початку ХХІ ст. У цей період у них простежується збереження регіональних / локальних варіантів весілля та його структурних елементів, що побутували у ХХ ст.
В статье рассматриваются свадебные обряды бойков Закарпатья в начале ХХІ в. В этот период в них прослеживается сохранение региональных / локальных вариантов свадьбы и ее структурных элементов, которые имели место в ХХ в.
The article deals with the wedding customs of the Transcarpathian Boykos in the early 21st century. At the time discernible is the preservation of regional/local variants of the whole wedding and particularly its structural elements, which occurred in the 20th century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:22:58Z |
| format | Article |
| fulltext |
83
ВеСІлЬнА оБРЯдоВІСТЬ БойКІВ ЗАКАРПАТТЯ
нА ПочАТКУ ХХІ СТолІТТЯ
Таїса Леньо
УДК 392.51(477.86/.87)“20”
У статті розглянуто весільні обряди бойків Закарпаття на початку ХХІ ст. У цей період у них простежується
збереження регіональних / локальних варіантів весілля та його структурних елементів, що побутували у ХХ ст.
Ключові слова: весільний обряд, бойки Закарпаття, ладкання.
В статье рассматриваются свадебные обряды бойков Закарпатья в начале ХХІ в. В этот период в них просле
живается сохранение региональных / локальных вариантов свадьбы и ее структурных элементов, которые имели
место в ХХ в.
Ключевые слова: свадебный обряд, бойки Закарпатья, ладканье.
The article deals with wedding customs of the Transcarpathian Boykos in the early XXIst century. At the time discernible
is the preservation of regional / local variants of whole wedding and particularly its structural elements, which occurred in the
XXth century.
Keywords: wedding ceremony, Transcarpathian Boykos, ladkannia (a variety of nuptial singing).
З плином часу весільна обрядовість зазнає
неминучих змін. Це цілком характерно й для
весільного ритуалу бойків Закарпаття. І хоч їм
досить довго вдавалося зберігати важливі ком
поненти традиційного весілля, однак в умовах
швидких і глобальних змін, притаманних су
часності, їхнє весілля теж зазнало більших чи
менших трансформацій. Неабияке зацікавлення
викликає вивчення регіональної / локальної ве
сільної обрядовості бойків Закарпаття початку
ХХІ ст. як ланки, що забезпечує існування тра
диції загалом.
Низка праць вітчизняних дослідників при
свячена весільній обрядовості, зокрема бойків
Закарпаття. Серед них – двотомник «Весіл
ля» [3], колективна монографія «Бойківщина»
[1], історикоетнографічне дослідження В. Бо
рисенко «Весільні звичаї та обряди на Украї
ні» [2], дисертації останніх десятиліть [4; 10]
та ін. Водночас вони не достатньо вичерпно
висвітлюють цю тему, насамперед сучасне по
бутування весільних обрядів та звичаїв. Дослі
дження стану весільної обрядовості закарпат
ських бойків у ХХІ ст. є метою нашої статті.
Вивчення змін у весільній обрядовості слід
почати з моменту передшлюбних знайомств.
Якщо в 50–60х роках ХХ ст. бойківська мо
лодь традиційно знайомилася на «фашанках»
(вечорницях з танцями), урочистостях тощо,
то на початку ХХІ ст. актуальності набувають
знайомства в навчальних закладах та через
Інтернет. У міру можливостей на вибір пари,
як і раніше, впливають батьки, не останню
роль відіграє майновий і соціальний добробут,
а також статус сімей. Значно розширилася
крайня вікова межа (від 28 до 40 років) тих,
хто одружується – і дів чат, і хлопців. Перед
весільні стосунки тривають від трьох місяців
до шести років (усі респонденти).
У селах досліджуваного регіону старше по
коління людей називає сватання, як і раніше,
«обзорами». У 50–60х роках ХХ ст. сватан
ня відбувалися в «гідні» (так звані позитив
ні) дні (вівторок, четвер або суботу), а сьо
годні – у неділю чи святкові дні. На сучасні
«сватанкы» легінь іде тільки зі своєю сім’єю,
завчасно попереджаючи родину дівчини. Не
суть у подарунок горілку, шампанське, цукер
ки – з «пустими руками» не йдуть. Раніше
сватачі алегорично шукали «куницю», «горли
цю», а в першому десятилітті ХХІ ст. – «го
лубку», «лебідку». Так само молоду називали й
на весіллі. Як і в день весілля, під час сватання
відбувається купівляпродаж нареченої, адже
за народним звичаєм, коли потиснули руки,
випили спільно горілку – то це вже купили і
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
84
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015
продали. Тоді ж домовляються, коли саме від
буватиметься весілля. Ще 70 років тому обмін
хлібами та спільне пиття горілки по колу сим
волізували згоду молодої на шлюб.
Як і колись, сватання поєднано із заручи
нами. Руки молодим уже не зв’язують разом, а
на честь заручин хлопець дарує коханій золоту
прикрасу (найчастіше персня). Сьогодні посаг
не вимагають (землю, худобу, скриню з прида
ним), але й не відмовляються від нього. Бать
ки дарують і нерухоме майно (будинок), і рухо
ме (автомобіль). У с. Колочава Міжгірського
району (бойківськогуцульське пограниччя)
дівчина після весілля приносить із собою в
дім молодого нові меблі для кухні, вітальні та
спальні. Бажано також, щоб у придане дали
ще й холодильник і пральну машину. За ба
жанням та домовленістю сімей відбуваються
«обзоры» також у молодого (АОІ).
Під час експедицій нами зафіксовано у ході
сватання ритуальні «затанцьовування свальбы»
й весільне ладкання («Єдні з горы, другі з долы
(двічі) / Та й за Вітков на обзоры») (ТМВ).
Наступного дня дівчину та хлопця вважали й
називали нареченими (МКП; ПКВ).
Поодинокими є випадки, коли на сватанні
сторони не змогли домовитися. Наприклад,
у смт Міжгір’я батько відмовився видати за
між доньку за того сватача, який запропону
вав йому зіграти весілля за свій рахунок, а він
(сватач) зробить відгощування. Наступно
го дня батько повернув хлопцеві за вимогою
17 грн 50 к., які той сплатив у РАЦСі при по
данні заяви на шлюб (КГМ).
За три тижні до власне весілля обов’язково
відбуваються «оголоскы» у церкві. Весілля не
гуляють у піст (віра дозволяє це певним сек
там, але забороняє танці та співи), і сьогодні
актуальними для одруження є такі дні тижня,
як вівторок, четвер та субота. У неділю так
само весіль не справляють.
У закарпатських бойків напередодні або в
день весілля виготовляють весільні атрибути:
барвінкові вінки, «боґрийды» (з угорської –
весільні квіти), «курагов» (весільний прапор), а
також весільні хліби (короваї, калачікручени
ки чи верченики). На відміну від центральних
областей України та Полісся, де ще донедав
на побутували коровайні обряди, а вінок на
реченій купували, у бойків Закарпаття довше
зберігся обряд плетіння барвінкових вінків.
І. КовальФучило зафіксувала певні залишки
замовлянь, що їх виголошували під час приго
тування весільних хлібів: промовляли молитву,
просили благословення в Господа, називали
імена молодих [6, c. 148]. Це свідчить про те,
що обряди, пов’язані з весільними хлібами, які
прийнято називати «коровайними», у минулому
побутували й у бойків Закарпаття, адже тільки
ритуально створена річ має в ритуалі магічну
силу. Це стосується всіх весільних атрибутів.
Барвінкові вінки і короваї як весільні атрибути
порізному використовуються в ритуалі, але є
символами життя, щастя та добробуту.
Зазвичай і сьогодні день, коли виготов
ляють весільні атрибути, закарпатські бойки
називають «гусками» (таку назву на Бойків
щині мала весільна випічка молодої) або «він
ками»: вівторок, четвер чи день весілля – за
бажанням. Хоч у с. Запереділля Міжгір
ського району нами не зафіксовано ладкання
(умовно це село належить до бойківсько
гуцульського пограниччя), проте тут виконують
весільну пісню коломийкової форми на мотив
«Ведут ня, ведут ня...», що широко побутує
в Міжгірському та Воловецькому районах.
Ладкають у цих районах переважно саме
чоловіки (троїсті музики), а у ХХ ст. це ро
били лише «свашкы». На сьогодні традиція
не зник ла: у с. Запереділля ми зафіксували
наявність 12 свашок (раніше їх було не біль
ше 7), у середньому тридцятилітнього віку.
Обряд проходить не окремо в молодого й мо
лодої, а спільно, що виправдовує таку велику
кількість свашок. Починається він о 6 годині
ранку (з цієї причини відбувається переваж
но напередодні власне весілля). На городі
сусідки, де росте барвінок, свашка розсте
ляє скатерть, кладе на неї два хліби, зв’язані
прядивом. Дружба одягає вовняні рукавиці й
ножицями зрізує кілька пучків барвінку, кла
де їх на хліб. Далі барвінок зрізують попарно
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
85
Трибуна молодого дослідника
свашки, одягнувши кожна по одній рукавич
ці (усі 12 свашок по черзі нарізають стільки
барвінку, скільки необхідно для виготовлення
двох барвінкових вінків для молодих, одного
вінка на відро зі святою водою та для «кураго
ва»). Скрипаль співає: «Ой женюся, моя мам
ко, женюся, женюся, / Та таку си дівку беру,
люди, не ганьблюся» (двічі). Свашки по черзі
п’ють горілку, нарізаний барвінок зав’язують
і несуть на плечах у дім молодої. Для ґазди
ні залишають подарунок (горілку, цукерки).
Молоді та дружки присутні під час зрізання
барвінку, але участі в ньому не беруть (БВВ).
Потім дружби приносять з лісу дві ялинки,
щоб прикрасити ворота (так само й у молодо
го) та зламану (але не зрізану!) півтораметрову
палицю ліщини для «курагова». Барвінок кла
дуть на столи, відмірюють від одного кута хати
до протилежного вовняну нитку і змотують
у два клубки. Молодий з нареченою беруть у
руки білі хусточки і розривають нитку. Плетуть
вінки чотири свашки, а інші подають барвінок і
стежать, щоб він не впав. У центрі столу в’ють
вінки «нанашкы» (з румунської – хрещені
мами) для молодих, зліва – вінок на відро зі
святою водою, а справа – на «курагов». У вінки
вплітають колосся пшениці. Потім їх приміря
ють на молодих. «Курагов» виготовляють так:
через палицю перегинають дві великі хустки
у вигляді трикутника, уздовж палиці приши
вають сплетений готовий барвінок та різно
кольорові стрічки (трьох, п’яти чи семи ко
льорів). «Боґрийды» купують, за бажанням
вплітають у них барвінок. Для музикантів та
кож виготовляють «боґрийды»: скручують з
кольорового паперу квітку та додають барвінок.
Готові атрибути й залишки барвінку зно
ву кладуть на два хліби на скатертині та
зав’язують її. У супроводі троїстих музик мати
кладе атрибути собі на голову, «затанцьовую
чи» (обертаючись в один бік) виходить з кім
нати. Свашки, починаючи від центру, п’ють по
черзі горілку з пляшки, прикрашеної барвін
ком, і виголошують побажання молодим. По
тім горілку передають усім присутнім (і моло
дим також). Далі сідають на гостину (БВВ).
Молодь веселиться до пізньої ночі – це за
лишки «заграванок» та дівичвечора. Остан
німи роками цього дня молоді одягаються в
«національний» одяг.
На Воловеччині ми також зафіксували об
ряд зрізання барвінку в день весілля, проте не
знайшли інформації про виготовлення барвін
кових вінків і прапорця дружби. Локальною
особливістю було побутування на Воловеччині
не «курагова», а невеликої палиці, прикраше
ної різнокольоровими стрічками (так само, як
і в угорців), яка, як уважалося, наділена магіч
ною силою [8, c. 50]. Однак на сьогодні мало на
якому весіллі виготовляють навіть «курагов».
Весільні барвінкові вінки плетуть ті, хто бажає
в них вінчатися, а всі інші воліють купити гото
вий, щоб менше витрачати на це зусиль та часу
(про магічну силу не йдеться).
Весільні хліби замовляють у жінок, які цим
спеціально займаються в селі, чи в пекарнях
(навіть привозять з м. Долина (за 2 години
їзди)). Прикрашені короваї печуть і для мо
лодого, і для молодої. Однак для нареченої на
Міжгірщині, як і раніше, виготовляють ще два
великих «калачікрученикы» («верченикы») (у
вигляді вінка) для батьків молодого. Печуть
ще багато таких самих малих «калачів» для
присутніх на весіллі дітей. Короваї є на кож
ному весіллі, а калачі – спорадично.
Сьогодні весільну фату («білило») готує
мати молодої, а молодий купує обручки, бу
кет квітів, а за бажанням і весільну сукню для
своєї обраниці. Наречена готує подарунки:
для молодого – сорочку (вишивану чи білу),
його родичам – починаючи від рушників і за
кінчуючи золотими прикрасами. Мати нарече
ного також за бажанням дарує невістці золоті
прикраси (усі респонденти).
У день весілля обряди прощання («про
щі») та благословення молодої / молодого
відбуваються, як і раніше, у домі і молодої,
і молодого. Зранку наречена вбирається у
весільну сукню (сучасну), дві дружки до
помагають їй одягнути прикраси, рукавич
ки, підв’язки на панчохи, туфлі – усе білого
кольору. Простежуються локальні варіанти:
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
86
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015
на Міжгірщині молоду взуває її батько, а на
Воловеччині – дружки. Молодому допомага
ють одягнутися дружби, але на Міжгірщині
подекуди й батьки (БВВ; СВЮ).
Локальною особливістю на Воловеччині є
зрізання барвінку в день власне весілля дво
ма хлопчиками до семи років, а не дружбою та
свашками, як на Міжгірщині. У с. Латірка Во
ловецького району по барвінок ідуть староста з
баяністом, два хлопчики та дівчинка. Хлопчик
пригинає барвінок до хліба, що лежить на руш
нику в мисці, та зрізує його копійками. Йому
допомагають інші діти – рвуть барвінок рука
ми. Весільне ладкання відсутнє. Потім староста
пригощає присутніх горілкою, скропивши нею
барвінок, що залишився рости, та дарує горілку
й випічку господарці городу. Діти і староста за
носять барвінок до хати молодої, але ні вінків, ні
весільного прапорця не виготовляють – тільки
прикрашають барвінком «боґрийды» та короваї
(без ритуалу) (СВЮ).
Спостерігаємо збереження традиції «загра
вання» музикантами під вікном чи біля дверей
у молодої та молодого на Воловеччині та їхню
відсутність на Міжгірщині. У cелах Гукливий і
Латірка Воловецького району один з музикан
тів промовляє: «Будеме просити Господа Бога,
цього ґазду і ґаздиню, молодого й молоду, всю
їхню родину, щоб вони дозволили у щастю,
здоров’ю розпочати це весілля перший раз».
Староста: «Перший раз. Нехай Господь Бог
благословить нашу молоду і її весілля!». Му
зиканти грають чотири такти: «Другий раз».
Староста: «Другий раз! Нехай Господь Бог
благословить нашу молоду, її родину та наше
весілля!» (музиканти грають 4 такти). «Третій
раз! Будемо просити Матір Божу, всіх святих
нехай благословлять нашу молоду, нашого мо
лодого і всю родину в честь їхнього весілля».
Музиканти заграють втретє (СВЮ).
На Воловеччині молода тримає один кінець
рушника в руці, а другий кладе на плече скри
палю і заводить музик до хати під традиційну
мелодію пісні «Ведут ня, ведут ня...». Староста
читає молитву «Отче наш» та просить у Гос
пода Бога благословити торжество і молодих.
Мати під музичний супровід заходить до хати,
тримаючи в мисці на рушнику фату з вінком та
«боґрийдами», тричі обертається та вклоня
ється до музикантів і молодої, промовляючи:
«Господи, благослови!». А староста відповідає:
«Най Бог благословит!». Починаються «про
щі», побутування яких у ХХІ ст. спостерігаємо
на всій Закарпатській Бойківщині. Саме з цьо
го моменту вінок з фатою набуває символічного
значення корони. На Воловеччині староста бере
в руки вінок з фатою і просить батька молодої
благословити його. Здебільшого ще зберіга
ються народні тексти «прощі», у яких староста
від імені молодих дякує батькам за виховання
й навчання, і просить пробачити їхні прови
ни та благословити на сімейне життя. Однак і
тут помітні певні зміни, бо староста, залежно
від свого таланту та здібностей, може вносити
до текстів зовсім нові побажання, віншування.
Такі явища ми зараховуємо до фольклорних
новотворів. Музиканти грають помірну тан
цювальну коломийку, батько тричі цілує фату
та доньку. Потім староста звертається по черзі
до матері молодої, хрещених батьків, дідусів і
бабусь та всіх присутніх родичів з проханням
простити молодій усі провини та благословити
на спільне життя з майбутнім чоловіком. Ста
роста просить у Господа Бога благословити
«коруну», тричі обводить її над головою мо
лодої, промовляючи: «Най Бог благословит!».
Дружки прикріпляють фату молодій. Далі
відбувається спільне пиття горілки. Староста
наливає всім по черзі, родичі виголошують по
бажання та випивають (СВЮ; РНМ).
Після цього староста «ворожить»: кидає на
долівку під ноги молодій старі чоловічі «ґаті»
(штани). Вона стає на них, а староста промов
ляє: «Раз дивіт обы ся ширінка не обернула
дгорі, бо бде дівка, а обы була впоперек –
тогды бде хлопчик» (РНМ).
Традиційно на Воловеччині староста, про
довжуючи свої «ворожіння», п’є горілку за
здоров’я молодих і промовляє: «Зараз я хочу
выпити за молодых, а вы дуже уважно позе
райте на повалу». Староста п’є горілку, залиш
ки бризкає на стелю, де утворюється видов
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
87
Трибуна молодого дослідника
жений слід, і жартома коментує: «Позерайте,
вытягнулося на пуцю!» (СВЮ).
Починається характерне для Карпатського
регіону «затанцьовування свальбы». Староста
перевіряє, чи не «хрóма наречена», запрошує
молоду, її тата, матір, дружок до танцю. Троїс
ті музики грають, а свашки співають: «Святый
Боже, Святый Кріпкый, Святый Миколаю! /
Благослови першый танець, якый починаю. /
Благослови першый танець і сисе весілля, /
Молода бы ся так мала, як Свята Неділя». Ті
хто танцює, тримають руки у «замку». По
тім староста вручає молодій «боґрийду» за її
перший танець, кладе за пазуху «боґрийды»
дружкам, присутнім дівчаткам, хлопчикам та
всім родичам по черзі. Також квітами з кольо
рового паперу обдаровують кожного музикан
та. Молода одягає старості через плече руш
ник (купований, з написом «Староста»).
Після цього староста їде / йде до молодого
і там так само наречений заводить гудаків до
хати, відбуваються «прощі»: присутні цілують
«боґрийду» молодого, хоча староста її називає
«коруною». Символічний зміст слів старос
ти той самий, хоча інформація не повторю
ється – це мистецтво старост. Спостерігаємо
збереження традиції ладкання свашок: «Ой
бервін бервінковый... (двічі) / Ой так мамка
просит. / Ой так мамка просит: (двічі) / Най
тя Бог благословит» (СВЮ).
Після проголошення «прощ» староста
прикріпляє «боґрийду» молодому трьома
шпильками біля серця та пригощає присутніх
горілкою. Перед тим, як випити, усі по черзі
говорять слова побажань молодим. Староста
та всі присутні співають: «Многая літ, благая
літ / Многая літ, благая літ! / Во здравіє, спа
сеніє / Многая літ, благая літ!». Далі відбу
вається «затанцьовування свальбы» (під ноги
нічого не кидають): молодий, батьки, дружби
і староста стають у коло (руки в «каріці»), а
присутні співають ту саму весільну пісню –
«Святый Боже, Святый Кріпкый, Святый
Миколаю...». На Міжгірщині також побутує
таке «затанцьовування свальбы», але під іншу
мелодію: «Ей, каріка, хлопці білі, каріка, карі
ка, / Айбо сисе заладила молода Маріка (дві
чі)» (БВВ). Спостерігаємо сталість традиції.
Потім присутні сідають за стіл на гостину.
Страви та напої: салати з капусти, огірків, по
мідорів, буряк з хроном, салат «Олів’є», від
бивні, котлети, курячі стегна, варені яйця під
майонезом, лимони з цукром, тістечка (трьох,
п’яти чи семи видів), сік, мінеральна та солодка
води, шампанське, вино, пиво, коньяк, горілка.
Вирушають з хати за молодою. Ідуть старо
ста з «нанашкою» нареченого (з короваєм), за
ними – молодий в охороні сестри та дружбів і
всі інші. Якщо йти далеко – їдуть на машині,
що пишно прикрашена. Машину винаймають
на прокат.
У молодої ворота відчинені навстіж. Через
дорогу протягнуто скручену з рожевого паперу
стрічку, що має назву «спарда». Поїзд молодо
го біля воріт зустрічають «нанашка» молодої
з короваєм, «нанашко» з горілкою та чарками
і родичка молодої з тістечками. Староста про
мовляє: «Я бы хотів вам напомнити, що мы ся
з вами договорювали, що бдеме віддавати кра
сотку, таку файну дєвочку і Івана бдеме женити.
А Іван каже: “Протікала в Гукливім така річка
невеличка, де прекрасна, гарна жила молодичка”.
Но мы прийшли ту молодичку навідати, і хоче
ме знати, ци сись молодиць впізнає за кым він
прийшов, кого він хоче. Най уповість, яка она
файна, высока, низька, товста, худа?». Молодий
описує наречену. Староста продовжує: «І якый
волос має – білый? Но, мы ідеме за білым во
лосом». Староста йде в хату молодої і виводить
двох дружок: «Іванку, позерай, обыдвоє молоді,
трясутся, як холодєц на столі – боятся молодого,
чи що. Котра твоя: права чи ліва?». Молодий від
повідає: «Туй ниє ї!». Тоді староста підводить до
другої дружки другого дружбу (попід стрічку) та
просить пришпилити одне одному «боґрийды».
Староста запрошує першого дружбу до першої
дружки і вони також пристібають одне одному
«боґрийды». Потім староста виводить старшу
жінку у фаті з букетом квітів під весільну мело
дію «Ведут ня, ведут ня...» та рекламує її при
сутнім. Молодий також відмовляється від неї, а
староста підводить до цієї жінки чоловіка її віку
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
88
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015
і відправляє на бік молодого. Ті цілуються. Піс
ля цього староста виводить справжню молоду (її
тримає родич під руку), тричі обертає нею, за
питуючи: «Чи твоя? Як казала мені моя мама,
а моїй мамі її мама казала, а моїй бабці її мама
казала: “Де любов – там грошей не має быти”.
Там має быти на трудовій книжці довєренность.
Но молодый знає, як має молоду брати». Гість
молодої: «Най бде, но мы задарь молоду не даме!
Гроші!». Староста: «Деревляні ці копіками?».
З натовпу: «Купонами!». Інші: «Та що, така де
шева наша молода?!». Староста: «Наша молода
безцінна! Кілько вона важит – нам треба тіль
ко золота, та тілько золота де мы взьмеме, люди
доб рі? Увидите, як молодый бде її любити».
З натовпу: «Гроші!». Родичі молодого поступово
дають гроші за молоду, починаючи з найменших:
20 гривень, а називають 200 доларів і так далі.
Ці гроші потім кинуть у церкві у скриньку. Гроші
закінчуються. Староста пропонує: «Та давайте
я ґаті продам! Хто купит ґаті за 100 гривень?
Я знімаю з себе!». Хтось з натовпу: «Обысьте
не робили так, бо жоны повтікают!». Староста
погоджується і родина молодої також.
Староста продовжує: «Молодый має про
стягнути руку до молодої через сисю спарду,
межу». Він піднімає молоду на руки і подає
молодому через стрічку, повільно відштовхує
їх назад: «Тепер так ї держи, вбы ти очі
повылазили! У молодого ся самоє піднімат –
молодому не помагайте!». Стрічка рветься.
Староста каже: «Самісьте віділи, що молодый
молодій урвав? Она вже не дівка!» (СВЮ).
Потім староста запрошує всіх до хати на не
величку гостину, «щоб це торжество прийня
лося, щоб скоро пустило корінь, щоб молодый
чувствовав себе, як дома», під мелодію ве
сільної пісні «Ведут ня, ведут ня...». Біля хати
молодих зустрічає мати нареченої, дає їм ску
штувати з ложечки медової води, а староста ко
ментує: «Обы ся молодый тягнув, як мед тягне
до вінців, а молода была солодка!» (СВЮ).
Близька родичка обсипає молодих зерном і
цукерками. Староста з короваєм на рушнику
заводить молодих до хати нареченої. За ними
заходять усі весільні гості. Сідають за стіл на
гостину, пригощаються, а через деякий час ви
рушають на вінчання та до РАЦСу.
З хати виходить староста з короваєм, моло
ді, дружби, несправжні молоді та всі інші родичі
й гості. У ХХІ ст. традиція вінчання така сама,
як і в ХХ ст. Дійство відбувається у православ
ному чи грекокатолицькому храмах. У РАЦСі
традиційно молоді, стоячи на рушнику та по
клавши руки на коровай, які прикривають
рушником, промовляють клятву вірності один
одному. Після обряду реєстрації той коровай
розривають (слідкують, хто більше відірве),
їдять по шматку та пригощають присутніх.
Далі бойківське весілля продовжується в
ресторані. Дружби та дружки утворюють арку,
тримаючи в руках різно кольорові стрічки, під
якими проходять наречені. У середині ХХ ст.
молоді заходили до хати під зв’язаними пряди
вом двома хлібами (ККВ). Сьогодні «складка»
(обдаровування молодих) відбувається пере
важно після 12 години ночі. Проте буває, що
«складка» як ритуал відсутня, а гості вручають
гроші в конвертах чи подарунки відразу як при
ходять до ресторану. Молоді кладуть подаровані
гроші на рушник у «кошар» – плетений з лози
кошик. Однак традиція весільної «складки» й
досі збережена, про що свідчать усі респонденти.
Староста далі керує весільною церемонією, ви
голошує побажання, надає слово для привітання
родичам та гостям, але такого благословення, яке
відбувалося в домі молодої вже не спостерігаємо.
І справді, весільна гостина тільки підтверджує
дії та слова старости: «Да будет так!». Функ
ція старости – веселити громаду. У зв’язку з
цим на сьогодні господарі вибирають саме того
старосту, який добре розважає гостей, а не хто
справді дотримується традиції та розуміє її суть
і ціль. Троїсті музики змінюють інструменти й
репертуар і стають естрадними артистами, які
виконують вітчизняні та світові хіти. Нині старо
стою може бути не тільки місцевий житель, але й
мешканець іншого району чи навіть області. На
Воловеччині популярним старостою є жінка На
дія Михайлівна Роман, яка за фахом режисер.
На Міжгірщині в моду входить запрошувати на
весілля двох КВНщиків з м. Ужгорода (послуги
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
89
Трибуна молодого дослідника
коштують 400 доларів), які виконують роль ста
рости. Також іноді троїстих музик – жителів із
трьох різних сіл району (що добре зігралися) –
наймають в інший район гуляти весілля.
Під час весільної гостини звучить багато
побажань та настанов для молодих від роди
чів, гостей і старости. Також староста прово
дить різноманітні конкурсивипробування для
молодих та розважальні ігри для гостей, які
широко популяризовані засобами масової ін
формації і не є традиційними, тому ми не кон
центруємо на них увагу.
Далеко за північ відбувається обдарову
вання молодих: один хлопець несе «кошар»
з рушником для грошей, а інший – тацю із
чарками і горілкою. Староста тримає тарілку,
на яку гості по черзі кладуть гроші, після чого
випивають горілку. У смт Міжгір’я староста
промовляє: «Дарує перша дружка, а в нашої
молодої то найліпша подружка!». Староста,
почавши від першої дружки, по черзі збирає
гроші від усіх присутніх, називаючи імена тих,
хто кинув найбільшу суму. У кінці він розби
ває тарілку. Зазвичай загальна сума зібраних
грошей – 35–50 тис. грн. Як стверджують
респонденти, на Воловеччині до 70х років
ХХ ст. «складкы» не було, бо дуже бідно
жили (МКП; ПКВ).
Під ранок відбувається танець молодої.
Звучить повільна відома українська пісня,
як наприклад, «Синій вітер, синій вітер» (а в
давнину – тільки коломийка, як стверджують
усі респонденти), або швидка коломийка. Усі
бажаючі по черзі танцюють з молодою, кида
ють гроші в кошар старості. Щоразу староста
вигукує: «Чія молода? Продана!». Останнім
танцює з молодою наречений.
У бойків Закарпаття на початку ХХІ ст.
одягання на молоду жіночого головного убо
ру – «молодичення» – відбувається з тими
самими локальними варіантами, що й у ми
нулому столітті, але чіпець уже відсутній [7].
Крім того, простежуємо зміну музичного су
проводу ритуалу. На Міжгірщині під укра
їнську народну пісню «Горіла сосна, палала»
молоду саджають на стілець, наречений зні
має з неї фату, а дружки і дружби, узявшись
за руки, танцюють дов кола них. Молодий не
справляється – дружка допомагає. За кожну
зняту шпильку наречений цілує молоду. Ста
роста зав’язує молодій білу хустку (вона тричі
пручається). Наречена знімає «боґрийду» з
грудей молодого. На Воловеччині для зміни
головного убору молода сідає своєму обранцю
на коліна, а дружки знімають фату. Далі моло
ді в колі перетанцьовують: молода з «боґрий
дою» молодого з дружбами, тримаючи її в них
біля серця, водночас молодий перетанцьовує з
кожною дружкою, тримаючи фату в них над
головою (БВВ; СВЮ).
Останнім часом після того, як гості розі
йдуться, молодята винаймають номер у готе
лі, де проводять першу шлюбну ніч. У ХХ ст.
перша шлюбна ніч відбувалась у стайні, сто
долі, на оборогах, у сусідів або ж у хаті, якщо
зима (усі респонденти).
У ХХ ст., коли молода йшла до молодого, то
його мати у вивернутому кожусі зустрічала їх
біля воріт, де проводили відповідні символічні дії,
що у ХХІ ст. вже відсутні. Також не здійснюють
обряди, що символізували прийняття молодої в
домі нареченого під кінець весілля.
Наступного дня відбувається «відгощу
вання». Староста від імені молодих дякує
батькам за фінансову, моральну та фізичну
допомогу в організації весілля, а дружбам
і дружкам, що «файно веселили». Під час
«відгощування» молоді ділять коровай та ве
сільний торт. У с. Лозянський Міжгірського
району молоді ділять (розривають) навпіл
«калач», що виконує функцію короваю. Ува
жається, хто відірве більшу частину – керу
ватиме в сім’ї. Потім вони рвуть кожен свій
шматок на маленькі частини і обдаровують
ними гостей, обходячи присутніх по черзі,
почавши з різних боків. Після цього старос
та влаштовує розважальні ігри, у яких бере
участь переважно молодь.
Під вечір на Міжгірщині розбирають ве
сільний «курагов». Молода з молодим роз
шивають його з одного боку, а перші дружка
та дружба, наввипередки з ними, – з другого.
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
90
ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015
Дзвіночок з «курагова» староста дарує першо
му дружбі, щоб швидко одружився.
Наприкінці застілля дружки, вбрані в чо
ловічий одяг, розрізають весільний торт, а
дружби, переодягнені в кухарок, роздають
його весільним гостям. Нерідко торт розді
ляють самі молоді. Бувають випадки, коли
весільний торт ділять у день власне весілля,
адже ресторан замовлений лише на один день.
Танці тривають до пізньої ночі, але традиційні
весільні обряди закінчуються.
Підсумовуючи, слід зазначити, що на почат
ку ХХІ ст. з’явилася тенденція до втрати сим
волічного ритуальномагічного зміту весілля.
Натомість під впливом явищ масової культури
весільне дійство наповнюється розважально
ігровими елементами. Збереженню бойківських
весільних традицій на Закарпатті сприяє звичай
запрошувати для участі у весіллі старостів –
людей, що не лише обізнані з місцевою тради
цією, але й можуть адаптувати її до нових умов.
Водночас можемо констатувати, що в першому
десятиріччі ХХІ ст. в бойків Закарпаття про
стежується збереження регіональних / локаль
них варіантів весілля та його структурних еле
ментів, зафіксованих у ХХ ст.
1. Бойківщина : Історико‑етнографічне дослі-
дження / З. Є. Болтарович, А. Ф. Будзан, Р. П. Га-
расимчук та ін. ; редкол.: Ю. Г. Гошко (відп. ред.)
та ін. – Київ, 1983. – 304 с.
2. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на
Україні : Історико‑етнографічне дослідження. –
Київ, 1988. – 88 с.
3. Весілля : у 2 кн. / упоряд. текстів, прим.
М. М. Шубравської ; нотний матеріал упоряд.
О. А. Правдюк. – Київ, 1970. – Кн. 1. – 455 с.
4. Галько О. Шлюб і сім’я у бойків Карпат на-
прикінці ХІХ ст. – до 1939 р. : дис. ... канд. іст.
наук / НАНУ ; Київ. нац. ун‑т ім. Т. Шевченка. –
Київ, 2004. – 212 с.
5. Грушевський М. Історія української літера-
тури. – Київ, 1993. – Т. 1. – 390 с.
6. Коваль-Фучило І. Сучасний стан побутуван-
ня весільного обряду на Закарпатті // Весільна об-
рядовість у часі і просторі. Матеріали міжнародної
науково‑практичної конференції «Одеські етно‑
графічні читання». – Одеса, 2010. – С. 143–151.
7. Леньо Т. Весільна обрядовість бойків За-
карпаття у ХХ столітті // Етнічна історія народів
Європи : зб. наук. пр. – Київ, 2010. – № 33. –
С. 103–113.
8. Леньо Т. Традиційна весільна обрядовість
бойків Закарпаття : міжетнічні паралелі // Етніч-
на історія народів Європи : зб. наук. пр. – Київ,
2013. – № 40. – С. 48–59.
9. Маховська С. «Ой з‑за гори старостонь-
ки…» : Весільні традиції Слобідської України
кінця ХІХ – початку ХХІ ст. – Київ : Фоліант,
2014. – 312 с.
10. Хібеба Н. Структурно‑семантична організа-
ція весільної лексики бойківських говірок : дис. ...
канд. філол. наук. 10.02.01 – Укр. мова / НАНУ ;
Ін‑т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів,
2007. – 403 с.
АОІ – Андрусь Олена Іванівна, 1956 р. н.,
с. Колочава Міжгірського р‑ну Закарпатської обл.
Записала Т. Леньо 2015 р.
БВВ – Больбан Василь Васильович, 1970 р. н.,
смт Міжгір’я Міжгірського р‑ну Закарпатсь-
кої обл. Записала Т. Леньо 2015 р.
КГМ – Кінаш Ганна Михайлівна, 1953 р. н.,
с. Голятин Міжгірського р‑ну Закарпатської обл.
Записала Т. Леньо 2015 р.
ККВ – Копча‑Бабінець Калина Василівна,
1938 р. н., с. Скотарське Воловецького р‑ну Закар-
патської обл. Записала Т. Леньо 2010 р.
МКП – Малинич Калина Павлівна, 1938 р. н.,
с. Завадка Воловецького р‑ну Закарпатської обл.
Записала Т. Леньо 2010 р.
ПКВ – Повханич Калина Василівна, 1955 р. н.,
с. Завадка Воловецького р‑ну Закарпатської обл.
Записала Т. Леньо 2010 р.
РНМ – Роман Надія Михайлівна, 1968 р. н.,
с. Верхні Ворота Воловецького р‑ну Закарпатсь-
кої обл. Записала Т. Леньо 2015 р.
СВЮ – Созанська Валентина Юріївна,
1974 р. н., смт Воловець Воловецького р‑ну Закар-
патської обл. Записала Т. Леньо 2010 р.
ТМВ – Тимчик Марія Василівна, 1947 р. н.,
с. Ізки Міжгірського р‑ну Закарпатської обл. За-
писала Т. Леньо 2007 р.
Список інформантів
http://www.etnolog.org.ua
ІМ
ФЕ
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201894 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-6936 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:22:58Z |
| publishDate | 2015 |
| publisher | Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Леньо, Т. 2025-02-19T17:07:09Z 2015 Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття / Т. Леньо // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 83-90. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201894 392.51(477.86/.87)“20” У статті розглянуто весільні обряди бойків Закарпаття на початку ХХІ ст. У цей період у них простежується збереження регіональних / локальних варіантів весілля та його структурних елементів, що побутували у ХХ ст. В статье рассматриваются свадебные обряды бойков Закарпатья в начале ХХІ в. В этот период в них прослеживается сохранение региональных / локальных вариантов свадьбы и ее структурных элементов, которые имели место в ХХ в. The article deals with the wedding customs of the Transcarpathian Boykos in the early 21st century. At the time discernible is the preservation of regional/local variants of the whole wedding and particularly its structural elements, which occurred in the 20th century. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття Wedding Rites of the Transcarpathian Boykos in the Early XXIst Century Article published earlier |
| spellingShingle | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття Леньо, Т. Трибуна молодого дослідника |
| title | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття |
| title_alt | Wedding Rites of the Transcarpathian Boykos in the Early XXIst Century |
| title_full | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття |
| title_fullStr | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття |
| title_full_unstemmed | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття |
| title_short | Весільна обрядовість бойків Закарпаття на початку ХХІ століття |
| title_sort | весільна обрядовість бойків закарпаття на початку ххі століття |
| topic | Трибуна молодого дослідника |
| topic_facet | Трибуна молодого дослідника |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201894 |
| work_keys_str_mv | AT lenʹot vesílʹnaobrâdovístʹboikívzakarpattânapočatkuhhístolíttâ AT lenʹot weddingritesofthetranscarpathianboykosintheearlyxxistcentury |