Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття

У статті розглянуто побутування українського чоловічого вбрання як виразника національної ідентифікації та свідомої громадянської позиції в житті української інтелігенції в період з 1860 року до початку 1950-х років. В статье рассматривается употребление украинской мужской одежды как выразителя на...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2015
Main Author:	Олійник, М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2015
Subjects:	Трибуна молодого дослідника
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201896
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття / М. Олійник // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 67-77. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860247657063120896
author	Олійник, М.
author_facet	Олійник, М.
citation_txt	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття / М. Олійник // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 67-77. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті розглянуто побутування українського чоловічого вбрання як виразника національної ідентифікації та свідомої громадянської позиції в житті української інтелігенції в період з 1860 року до початку 1950-х років. В статье рассматривается употребление украинской мужской одежды как выразителя национальной идентификации и сознательной гражданской позиции в жизни украинской интеллигенции в период с 1860 года до начала 1950-х годов. The paper deals with the issue of the presence of Ukrainian menswear as an exponent of national identification and conscious civic stand in the life of the Ukrainian intelligentsia from 1860 to the early 1950s.
first_indexed	2025-12-07T18:39:09Z
format	Article
fulltext	67 УКРАЇнСЬКий чолоВІчий одЯГ У ПоБУТІ МІСЬКоЇ ІнТелІГенЦІЇ В дРУГІй ПолоВинІ ХІХ – ПеРШІй ПолоВинІ ХХ СТолІТТЯ Марина Олійник УДК 391-055.1(477)“185/195” У статті розглянуто побутування українського чоловічого вбрання як виразника національної ідентифікації та свідомої громадянської позиції в житті української інтелігенції в період з 1860 року до початку 1950х років. Ключові слова: українська ідентифікація, традиційне вбрання, міський костюм. В статье рассматривается употребление украинской мужской одежды как выразителя национальной иденти фикации и сознательной гражданской позиции в жизни украинской интеллигенции в период с 1860 года до начала 1950х годов. Ключевые слова: украинская идентификация, традиционная одежда, городской костюм. The paper deals with the issue of presence of the Ukrainian menswear as an exponent of national identification and conscious civic stand in the life of the Ukrainian intelligentsia from 1860 to the early 1950s. Keywords: Ukrainian identification, traditional attire, urban suit. Питання вивчення українського традицій ного вбрання завжди привертало увагу до слідників, оскільки воно є переконливим до казом осібності українського етносу та вміщує в собі інформацію не тільки про матеріальну, але й про духовну культуру народу. До фун даментальних праць, у яких розглянуто це питання, належать дослідження Хв. Вовка, К. Матейко, Я. Прилипка, Г. Щербія, Т. Ні колаєвої, Г. Стельмащук, О. Косміної та ін ших. Значно менше студій присвячено україн ському вбранню в урбаністичній культурі. Першу наукову розвідку з вивчення міського одягу в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. здійснив В. Миронов. Характеризуючи типо вий міський костюм чоловіків і жінок різних соціальних верств, дослідник констатував на явність традиційних українських елементів в одязі купців, міщан, інтелігенції та робітни ків. Оскільки в радянські часи пріоритетним об’єктом дослідження був робітничий клас, то тема вбрання української інтелігенції залиши лася малорозкритою. Факти вдягання виши тих сорочок В. Миронов справедливо пояснив бажанням наблизитися зовнішнім виглядом до простого люду, однак він не зауважив таку важливу мотивацію, як прояв національного самовизначення. Уже за часів незалежності України С. Єкельчик застосував методи семі отики до вивчення вбрання українофілів дру гої половини ХІХ ст. Він визначив, що для інтелігенції український одяг був частиною «комунікативного коду», який вказував, «у якому напрямку слід рухатись українському суспільству» [11, с. 22]. На думку дослідника, український костюм включав компоненти двох типів: селянського й історичного козацького вбрання. Перший тип виражав об’єднання з простим народом, другий – відтворення права на власну історію. Цікавою є праця історика О. Вільшанської, яка досліджувала україн ську тему в повсякденні жителів міст кінця ХІХ – початку ХХ ст. Учена дійшла виснов ку, що українське вбрання використовували, поперше, для символічного фотографування, що було популярним в колах інтелігенції; по друге, для вираження української самоіденти фікації через одягання вишиванки з міським костюмом; потретє, для задоволення потреб в одязі серед частини селянства, яка пересели лася в місто і продовжувала використовувати звичний для себе стрій [8, с. 131–139]. Автор монографії «Українське народне вбрання» Г. Стельмащук наголошує на необ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 68 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 хідності дослідження традиційного одягу в по буті «української еліти» ХІХ ст., яка викорис товувала його, «коли треба було акцентувати свою національну приналежність» [34, с. 148]. Отже, можна дійти висновку, що тема по бутування українського одягу серед інтеліген ції є актуальною нині й не висвітлена повною мірою в окремому дослідженні, де було б від творено номенклатуру видів такого вбрання. У попередніх публікаціях авторкою цієї статті було проаналізовано вираження української ідентифікації в міському одязі на прикладі ро дин Драгоманових і Косачів за матеріалами Музею Лесі Українки, що дозволило визначи ти основні етапи побутування українського жі ночого вбрання в міському вимірі [25, с. 105– 114]. Встановлено, що адаптація традиційного чоловічого та жіночого одягу в урбаністичному соціальному просторі розвивалася, виходячи з нерівних гендерних соціальних стартів та різ них психологічних настанов [25, с. 110]. По чаток використання інтелігенцією жіночого народного костюма у повсякденні було упо вільнено, порівняно з чоловічим. У цій праці розглянуто характерні ознаки чоловічого на родного вбрання, яке швидше увійшло у вжи ток серед української інтелігенції. Основну джерельну базу складають матеріали Музею Миколи Лисенка, Музею Панаса Саксаган ського, Музею Михайла Старицького. Вони є частиною комплексу Музею видатних дія чів української культури (далі – МВДУК), що ознайомлює з життям відомих особистос тей, які були об’єднані дружніми й родинними зв’язками, проживали по сусідству й утворили унікальний осередок українського духовного життя, названий сучасниками «Український Парнас» [22, с. 4]. До вивчення також було залучено опубліковані матеріали, що стосу ються життя сім’ї Є. Чикаленка, музей якого планують відкрити у складі МВДУК. Родини М. Лисенка, М. Старицького, П. Саксаган ського та Є. Чикаленка були представниками національно свідомої інтелігенції. У сучасних дослідженнях під українським інтелігентом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. ро зуміють «тип інтелектуальної особистості, зай нятої у сфері розумової праці, з широкими просторовими уявленнями, визначеною сис темою цінностей та активною громадянською позицією» [15, с. 97]. Джерельну базу дослідження становлять ілюстративні та писемні матеріали. Ілюстра ції представлені фотографіями відомих діячів та їхніх близьких, вони є важливим об’єктом вивчення культури побуту. Світлини як до кументальні свідчення, що стосуються зобра жених на них персон, «мають не лише статус джерела, але й дають глибші уявлення про психологічний стан людини, її вподобання в моді, ставлення до звичаїв та обрядів, дозвіл ля» [7, c. 48]. У межах дослідження для ана лізу відібрано 51 світлину. Вони ілюструють як традиційне чоловіче вбрання, так і міський одяг, створений під впливом народної есте тики. Ці фотоматеріали відображають життя кількох поколінь відомих родин: батьків, ді тей, онуків, що дозволяє оцінити, як змінюва лося ставлення до українського вбрання про тягом тривалого проміжку часу. Найдавніша світлина датується початком 1860х років, найновіша – 1953 роком. Виняткове значен ня мають писемні джерела, що складаються з мемуарів, особистих записів, листування та публіцистичних праць [6; 9; 12; 17; 20; 27; 30; 31; 35; 36]. Вони дають можливість зрозуміти мотиви та проаналізувати внутрішні пережи вання, які спонукали представників відомих дворянських родин поповнити свій гардероб народним одягом, що не відповідав їхньому соціальному статусу; оцінити ставлення їх нього оточення до традиційного вбрання; за фіксувати його тогочасні назви. У попередніх дослідженнях нами було встановлено, що процес дифузії традиційного вбрання як виразника української самосвідо мості в міську культурну реальність розпочав ся в другій половині ХІХ ст. та пройшов три стадії розвитку: символічне вдягання вбрання, використання його у повсякденні та розробка нового модного одягу під впливом народного костюма [25, с. 113]. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 69 Трибуна молодого дослідника Метою цієї розвідки є виявлення різнови дів одягу, які забезпечували передачу україн ської ідентифікації через зовнішній вигляд; дослідження їхніх часових видозмін; визна чення мотивів, що сприяли введенню україн ського вбрання в міський побут інтелігенції; з’ясування соціальноситуативних обставин використання вбрання з національною іденти фікацією. Перший різновид одягу, який носили з ме тою створення зовнішнього образу з україн ською ідентифікацією, передбачав традицій ний стрій, що включав головний убір (це, як правило, смушева шапка), вишиту сорочку, штанишаровари, пояс та верхній плечовий одяг (найчастіше – свита, чумарка, сіряк, кирея), універсальним взуттям були чобо ти. Символічне вдягання народного вбрання представниками статусних суспільних ста нів – дворянства, прогресивного міщанства, які раніше вважали себе частиною ідентифі каційної системи Росії, – виконувало важли ву функцію об’єднання українців всіх верств навколо національної ідеї [19]. Ми викорис товуємо термін «символічне вдягання», щоб наголосити, що воно було викликано не по требами матеріального стану чи укладу жит тя, а саме свідомим проявом власної позиції. Цьому явищу передувало визначення себе як частини українства, що перебувало під впли вом культурнопросвітницького руху народни ків. У другій половині ХІХ ст. київських сту дентів, ідеологічним ядром яких були поляки, які вирішили служити українському народу, почали називати «хлопоманами», «хохлома нами», «народолюбцями» [10]. Свій зв’язок з українським народом та повагу до його куль турних здобутків народники виражали зовні, одягаючи традиційне вбрання. У 1860 році М. Старицький та М. Лисенко переїхали до Києва, щоб навчатися в Київському універ ситеті Св. Володимира. М. Старицький опи сав сходку студентів, на якій пролунав заклик одягати народне вбрання й відстоювати свою національність, мову та демократичні ідеї [32, с. 26]. Це справило на молодих друзів сильне враження, після чого «Лисенко почав радити ся зі мною, який би замовити нам костюм, і ми після довгих серйозних дебатів вирішили, що для початку треба придбати хоча б два: для бу денного вжитку – чумарку з темнокоричнево го драпу, оздоблену шкірою, та шаровари сірі, а на свята – суконні жупани, оксамитові тем носині шаровари й шовкові шалі для поясів» [32, с. 27]. В Університеті відбувалися таємні «вечерниці», на які необхідно було приходити в народному одязі [32, с. 28]. Софія Русова у спогадах про Миколу Лисенка засвідчила, що в неї «була фотографія Миколи Віталійовича з цього періоду його життя: в синій чумарці, в широких штанях, вишитій сорочці – стоїть він в саду правдивим народником України або одним з тих “хлопоманів”, що наводили такий жах на тогочасну адміністрацію своїми народ ницькими симпатіями» [29, с. 166]. Оскільки в ті часи фотографії були чорнобілі, очевидно, Михайло Старицький у повсякденному вбранні, що поєднує вишиту сорочку і міський костюм. Світлина з архіву МВДУК http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 70 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 синій колір чумарки вона вказала, пам’ятаючи реальний одяг Миколи Віталійовича. Серед українського студентства виникла певна суб культурна мода на «свитки, жупани, чемарки, байбарки, під якими красувалися вишиті укра їнські сорочки зі стрічками замість ґудзиків» [27, с. 269]. Проте відомо, що представники цих дворянських родів не переходили у по всякденні виключно на традиційний одяг, а використовували його лише тоді, коли було доцільним символічне його вдягання: у сту дентському колі, під час спілкування з селя нами та відвідин «вулиці» у с. Жовнин Золо тоніського повіту (нині – Чорнобаївський рн Черкаської обл.) [32, с. 29]. В Університеті М. Лисенко організував хор, який викону вав українські народні пісні у традиційному вбранні та виступав у міському театрі. Ольга Драгоманова (Олена Пчілка) поділилася сво їми враженнями від виступу цього хору: «Се вже було мовби на якісь картині. <...> Люди були в козацькій одежі, в жупанах. Перед ними став молодий козак – теж у такій одежі. Аж ось козак махнув рукою – і один з гурту заспівав <...> Сей козакдирижор і був Ми кола Лисенко» [24, с. 51]. Однак, навідуючи свою сестру, Софію Лисенко, яка навчалася разом з Ольгою Драгомановою, він «вже не був “козаком” у жупані, а був студентом – у чепурненькім студентськім убранні» [24, с. 52]. Після закінчення Київського універси тету М. Лисенко з П. Житецьким здійснили етнографічну експедицію – збирали народні пісні у Кременчуцькому повіті, при цьому «хо дили на улицю, де збиралися хори селянської молоді. Обидва гості, в козацькому вбранні, з мужицькою мовою на устах, звертали на себе велику увагу; се здавалося чудним, непевним» [24, с. 52]. Відомо також, що М. Лисенко вдя гав народний костюм і після одруження з Оль гою О’Коннор. «Микола Віталійович, було, в синіх шароварах і вишитій сорочці, а його жінка – в українському вбранні, що приста ло до неї з першої вистави “Різдвяної ночі”», прогулювалися ввечері в родовому маєтку [23, с. 260]. Після 1875 року немає свідчень про те, що М. Лисенко носив народне вбрання, однак наголошується, що він полюбляв модний єв ропейський одяг [35, с. 335; 28, с. 158]. Це та кож підтверджують численні світлини, на яких Микола Віталійович зображений у загально європейському костюмі, 35 таких знімків опуб ліковано у збірнику спогадів про М. Лисен ка [20]. Натомість відомо, що М. Старицький, окрім прийнятого стандарту чоловічого кос тюма, носив і українське вбрання протягом всього свого життя. О. Лотоцький, учасник громадськополітичного українського руху, співзасновник видавництва «Вік» у Києві (1895–1918), відзначав своєрідність постаті Михайла Петровича: «Вже своїм зовнішнім виглядом – типовим українським обличчям з довгими вусами, в сивій шапці, в синій чу марці з сивою смушевою оторочкою – се була Андрій Лисенко в традиційному українському одязі, у якому він виступав в опері «Різдвяна ніч». 1874 р. Світлина з архіву МВДУК http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 71 Трибуна молодого дослідника жива реклама українця для того часу, коли все українське штучно заховувано або само воно соромливо ховалося. Де б не появилася та ха рактерна українська постать, на літературних або громадянських зборах, чи просто навіть на вулиці, зараз звертала на себе увагу, і чулося звідусіль – “Старицький, Старицький”» [17, с. 193]. Ці спогади дають важливу інформа цію про те, що практика використання народ ного вбрання як побутового одягу мала місце в житті М. Старицького. Це було зумовлено, очевидно, його бажанням продемонструвати українську самосвідомість. Народний одяг став певним атрибутом на ціональновизвольного руху, який тривав із другої половини ХІХ ст. до початку ХХ ст. Відомо про організацію «українських вечі рок», які влаштовувалися в помешканнях Лисенка, Косачів, Старицьких. Саме ці зі брання були приводом для молоді вдягати народне вбрання [36, с. 81]. Надзвичайно ва гомий внесок у формування свідомого україн ства здійснив український театр [12, с. 430]. Приїзд 1882 року до Києва трупи М. Са довського та М. Кропивницького спонукав до зовнішнього прояву українських настро їв – глядачі вдягали народне вбрання на їхні спектаклі. В. О’КоннорВілінська зазначає: «У великій директорській ложі Старицького звертала на себе увагу молодь в українських вбраннях, за ними – студенти в високих шап ках і мальовничих киреях. “Киевлянин” не пропустив тієї нагоди і на другий день опо вістив, що в театрі Бергоньє публіка не так дивилась на сцену, як на директорську ложу, де велика родина пила чай за самоваром і по водилась, як дома» [23, с. 280]. Отже, тра диційний одяг не сприймався як публічний. На думку редакції газети «Киевлянин», яка уречнювала позицію офіційної влади, дореч ним було виключно домашнє його викорис тання. По завершенню вистави «Чорноморці» від емоційного піднесення збурена публіка під овації закидала сцену смушевими шапками, після чого був виданий наказ, згідно з яким у Києві заборонялися українські вистави [23, с. 280–281]. Український театр знову почав виступати в Києві з 1892 року, після смерті Дрентельна [9, с. 203]. На одній із цих вистав щире захоплення талановитою грою акторів викликало нову хвилю піднесення: «Сакса ганського, Карпенка просто носили на руках, а далі поздіймали з їх пояси і пороздирали на маленькі шматочки, порозбиравши на спомин про артистів» [12, с. 142]. Традиційний одяг у сценічному втіленні був потужним національ ним символом, що провокувало такі вчинки публіки. Після відкриття 1895 року в Києві Літературноартистичного товариства [33, с. 238] та 1908 року – Українського клубу [33, с. 241] популяризація народного костюма перейшла в площину громадського життя. Доступним засобом вираження націо нальної ідентифікації, який не потребував до зволу на здійснення з боку влади, було фото графування у традиційному вбранні. Аналіз 13 таких світлин, які було зроблено в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., засвід чив, що український чоловічий образ копіював народний [4]. Так, до комплексу чоловічого вбрання належали такі обов’язкові елементи: головний убір (смушева шапка чи солом’яний бриль), вишита сорочка, штанишаровари на очкурі, заправлені в чоботи, широкий пояс, який зав’язували поверх сорочки та штанів або по верхньому плечовому вбранні [16, с. 125]. Важливим компонентом був верхній, як пра вило демісезонний, одяг, який зафіксований на всіх фотографіях. На деяких з них відтворено накинуту на плечі свитку. Більшість світлин створено наприкінці ХІХ ст. Це постановоч не фотографування, що його робили в сало нах. Кілька любительських знімків зробле но на тлі природи, їх слід датувати початком ХХ ст. На фотографіях зображені такі персо налії: М. Старицький, А. Лисенко, П. Мар тинович, М. Кропивницький, В. Степанен ко та М. ОрелСтепняк, М. Вільшанський, М. Кремнєв. Отже, на основі опрацьованого матеріалу можна дійти висновку, що від 1860 року роз почався процес входження чоловічого народ http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 72 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 ного вбрання в побут української інтелігенції, яка поділяла демократичні переконання на родників та вийшла на рівень національно го самовизначення. При цьому в чоловічому костюмі використовувалися стійкі компоненти традиційного строю, які включали такі різно види: смушева шапка, вишита сорочка, широкі штанишаровари, пояс, чоботи та верхнє демі сезонне вбрання (чумарки (чемарки), свити, жупани). Внутрішнім мотивом використання традиційного сільського вбрання було бажан ня маніфестувати національну ідентифікацію, усвідомлену на духовному рівні, та проде монструвати демократичну світоглядну пози цію. Народний одяг не був основним видом убрання серед інтелігенції, а лише слугував засобом вираження української самосвідо мості. Фактично використання традиційного вбрання сприяло поширенню ідей національ ного самовизначення. Опрацьований матеріал свідчить про те, що вдягання народного одягу інтелігенцією обумовлювалося такими соці альноситуативними обставинами: перебуван ня на навчанні в університеті, спілкування в приватному житті, відвідування українських культурномистецьких заходів, що їх прово дили зі спеціального дозволу офіційної влади. Світлини, на яких люди сфотографовані в усіх елементах традиційного строю, відповідають другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Другий різновид убрання являв собою по єднання європейського костюма й української вишиванки. Таке сполучення є принципово но вим способом вираження української іденти фікації, оскільки змінився механізм її констру ювання в одязі. Інструментарій попереднього різновиду вбрання включав «цитування», перенесення комплексу вбрання із сільської традиційної культури в соціальну презентацію міста. Він був важливим етапом у позначенні системи координат українських ідентифікацій у формуванні зовнішніх стереотипів, визна чивши напрям розвит ку й точку відліку, за яку взято традиційний комплекс убрання. Однак для того, щоб стати об’єктивним виразником сутностей свого суспільства, одяг має еволю ціонувати, узгоджуючись з усією системою його духовного та матеріального життя. Тому для подальшого розвитку українських іденти фікацій необхідно було виробити новий, мо дернізований, формат її реалізації. Це потре бувало створення нового символу в одязі, що мав поєднувати сучасність із новими вимогами до костюма та національну орієнтованість як внутрішню змістовність. У чоловічому вбран ні, починаючи з кінця ХІХ ст., усталилася чіт ка форма костюма – «трійка», – що з певни ми модифікаціями дійшла до нашого часу [37, с. 266]. Зовнішній вигляд піджачного костюма виник під впливом вимог до одягу чоловіків, які активно працювали й утворювали так званий третій стан, що впливав на розвиток капіталіс тичних відносин [21, с. 20]. Слід відзначити, що вишиванки як частину єдиного художньо го образу носили саме в поєднанні з одягом, який став універсальним виразником демо кратичних стандартів у суспільстві. Такі види чоловічого вбрання, як сюртук, фрак, візитка, смокінг, могли бути в гардеробі тільки пред ставників вищих суспільних станів. С. Єкель чик, сучасний дослідник українського руху, зазначає: «Якщо колонізатор носить сюртук або мундир, тобто зденаціоналізований одяг, то справжньому патріоту слід відкинути цей “інтернаціоналізм” і залучити елементи на ціонального вбрання» [11, с. 22–23]. Інший соціальний маркер мав піджачний костюм, який став доступним одягом як у середовищі інтелігенції, так і серед робітників [26, с. 105] та дещо уповільнено – серед селянства [38, с. 114]. На 26 світлинах, які охоплюють період з 1883 до 1922 року, можна побачити поєднан ня вишитої сорочки з тогочасним міським одя гом (17 з них є частиною фондів МВДУК [3], 9 опубліковані в книзі Є. Чикаленка [36]). На фотографіях у міському вбранні й вишитих сорочках зображені такі особистості: М. Са довський, М. Старицький, В. Дурдуківський, С. Єфремов, П. Саксаганський, П. Ковален ко, М. Вінниченко, Б. Грінченко, І. Стешенко, В. Степаненко, В. Самійленко, Є. Чикаленко, Л. Чикаленко, П. Чикаленко. На найдавнішій http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 73 Трибуна молодого дослідника світлині (1883) зображено Є. Чикаленка у ви шитій сорочці з коміромстійкою, що вдягнена під двобортну тужурку з фіксацією ґудзиками, розташованими попарно, із закритою горлови ною, у яку вшито стоячевідкладний комір. Важливо відзначити, що частина інте лігенції, яка пропагувала народне вбрання, стала адептом і нового урбанізованого спо собу вираження національної ідентичності. До таких постатей належать М. Старицький, М. Садовський, П. Саксаганський. Відомий український художник Фотій Красицький у 1904 році намалював Михайла Старицького у вишиванці з піджаком [13, с. 44]. У такому вбранні Михайла Петровича проводжали в останню путь, що зафіксовано на графічній ро боті І. Бурячка «М. П. Старицький на смерт ному одрі» [13, с. 48]. На двох фотографіях початку 1900х років М. Старицький – у ви шиванці в поєднанні із загальноєвропейським костюмом [1]. Аналіз зовнішнього вигляду вбрання, зоб раженого на світлинах, дає інформацію про художньоконструктивні характеристики ви шиванок, що побутували. Серед зафіксованих 33 випадків наявності вишитих сорочок у місь кому вбранні за способом оформлення гор ловини 23 мали комірстійку, а 10 – стояче відкладний комір, який називали «виложис тий». За способом оформлення застібки вісім сорочок із коміромстійкою мали манишку зі зміщеним розрізом для застібки. Важливим конструктивним показником усіх сорочок є відповідність головному принципу їхньої кон струкції в традиційному крої – відсутність суцільного розрізу по центру виробу. Це до водить, що всі наведені приклади можна за рахувати до народного вбрання, у якому захо валася сакральна магічна функція відсутності членування, тобто розрізу по центральній лі нії симетрії сорочки, що засвідчує зв’язок із прадавніми формами одягу. Низ рукавів для більшості сорочок обробляли швом у підгин із закритим зрізом. Якщо сорочка мала стояче відкладний комір, то рукав міг закінчуватися пришивним манжетом. У Музеї Михайла Старицького зберігаєть ся меморіальна вишиванка – чоловіча сорочка з фабричного полотна з коміромстійкою та із центральним розрізом для вдягання, оздоб лена вишивкою хрестиком удовж розрізу, низ рукава оброблений швом у підгін і вишитий тонкою смужкою. Сорочка могла бути вико нана на замовлення спеціально для Михайла Пет ровича, оскільки крій та конструктивно декоративні елементи характерні для Цент ральної Київщини, проте вишивка хрестиком із поєднанням червоного, гірчичного, жовтого, сірого та коричневого кольорів не властива цьому регіону, радше вказує на авторську ро боту. У записах І. Стешенка, зятя М. Стариць кого, є технічний рисунок, на ньому зображена сорочка, яку носили на випуск під пояс, зі стояче відкладним коміром та широкою смужкою ви шивки по низу вільних рукавів і вгорі коміра Василь Степаненко в традиційному українському строї. Світлина з архіву МВДУК http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 74 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 біля з’єднання з проймою [2, арк. 15], що ха рактерно для Буковини [16, с. 126; 34, с. 93]. До вишитих сорочок використовували такі декоративні елементи: сплетений з ниток шнурок із китицями або помпонами, шовкова стрічка, зав’язана на вузлик чи бант. Отже, в урбаністичному побутуванні традиційного вбрання міг бути представлений одяг із різних регіонів, що властиво місту як полікультурно му простору. Необхідно висвітлити позицію офіційної влади щодо використання «малоросійської сорочки» у побуті інтелігенції. Відомо, що це сприймалося вороже, було приводом для прискіпливішого слідкування за населенням, особливо за молоддю, яка навчалася. Так, у доносі, який став причиною відрахування С. Єфремова з Київської духовної семінарії, як третю провину записано, що він «носив малоросійську сорочку» [12, с. 401]. Масш таби українських рухів викликали занепоко єння поліції, яка розуміла, що традиційний одяг – не просто вбрання, це – транслятор національної ідеї та засіб впливу на свідомість. «Щоб київські українофіли не дуже захоплю вались націо нальним убранням, а заодно й українськими ідеалами, київський поліцмей стер Гюбенет видав наказ, щоб усі професійні й зареєстровані повії носили тільки українське вбрання. Ця поліцейська витівка ні до чого, звісно, не привела» [6, с. 78]. Спираючись на опрацьований матеріал, можна дійти висновку, що разом із вишитою сорочкою використовували такі види плечо вого чоловічого одягу: студентський мундир, тужурка, піджак, жилет, пальто. Вишиванки, що побутували в середовищі інтелігенції Киє ва, включали форми, типові як для Київщини, так і для інших територій України. Внутріш нім мотивом носіння вишиванки з тогочасним одягом було бажання виразити українську ідентифікацію. Це могло бути вільно реалізо вано в приватному житті, але при організації громадських заходів з українським змістом необхідно було оформлювати дозвіл на їхнє проведення, що автоматично обмежу вало ви користання традиційного вбрання як публіч ного одягу. До третього різновиду одягу, що переда вав українську ідентифікацію, належать мо делі чоловічих сорочок, які були розроблені в результаті творчого пошуку майстрівкустарів та конструкторськотехнологічних пропозицій професійних модельєрів уже за радянських часів: після встановлення радянської влади та до початку 1950х років. Розглянуті моделі чо ловічих сорочок за своїм зовнішнім виглядом і конструкцією повторювали модний одяг, а художньодекоративне оздоблення було пред ставлене вишивкою. У межах цієї розвідки виявлено десять фотографій, на яких зобра жено такий вид чоловічих сорочок [5]. Най давніша світлина – 1926 року, а найновіша – 1953 року. На цих фотографіях зображені такі персоналії: П. Саксаганський, Й. Гірняк, Лесь Курбас, Я. Стешенко (син І. Стешенка і О. Старицької), Ю. Лисенко (син А. Лисен ка), реш та – невідомі. Усі вони були представ никами творчої української інтелігенції. Ви вчення зовнішнього вигляду цих особистостей дозволяє зафіксувати принципові зміни, які відбулися в одязі, що презентує українську ідентифікацію. Поперше, слід відзначити, що до сьогодні не знайдено світлин, на яких би згадані персони були зображені в традицій ному українському вбранні. Тільки П. Сак саганський мав такі фотографії, зроблені до революції. Для нас важливо зафіксувати, що в побуті були речі, у яких вираження україн ської ідентифікації вийшло за межі канонів традиційної культури й набуло нових форм, популярних у міській практиці виготовлення вбрання. Наприкінці 1920х років проведено роботу з організації мережі кооперативних вишивальних артілей, які виготовляли вироби повсякденного вжитку, у тому числі одяг [14, с. 18]. На Першій виставці українського на родного мистецтва 1936 року в Москві було представлено тогочасне вбрання з вишивкою «не лише в ансамблі народного костюма, але й у сучасному одязі в комплексі з новим кроєм і матеріалами, у руслі тогочасних естетичних http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 75 Трибуна молодого дослідника 1. Архів Музею видатних діячів української культури (далі – МВДУК), ММС КН‑1059, Фо‑196; ММС КН‑1099, Фо‑236. 2. Архів МВДУК, ММС КН‑10944, РД‑552, 19 арк. 3. Архів МВДУК, ММС КН‑1314, Фо‑451; МПС КН‑97, Фо‑35; МПС КН‑80, Фн‑18; ММС КН‑1059, Фо‑196; ММС КН‑12789, Фо‑2573; МПС КН‑209, Фо‑115; ММС КН‑1190, Фо‑326; ММС КН‑1390, Фо‑527; ММС КН‑1407, Фо‑54; ММС КН‑1162, Фо‑298; ММС КН‑1161, Фо‑297; ММС КН‑1099, Фо‑236; ММС КН‑3195, Фо‑2305; ММС КН‑1290, Фо‑427; ММС КН‑12790, Фо‑2574; ММС КН‑1444, Фо‑581; ММС КН‑1550, Фо‑698. 4. Архів МВДУК, ММС КН‑1321, Фо‑458; ММС КН‑1431, Фо‑568; ММЛ КН‑2801, Фо‑38; ММЛ КН‑4064, Фо‑209; ММС КН‑2503/10, Фо‑1537; ММС КН‑1094, Фо‑231; ММС КН‑2503/7, Фо‑1534; ММС КН‑1291, Фо‑428; ММС КН‑1293, Фо‑430; МПС КН‑238, Фн‑144; МПС КН‑71, Фо‑9; МПС КН‑96, Фн‑34; МПС КН‑220, Фн‑126. 5. Архів МВДУК, МПС КН‑189, Фо‑95; ММС КН‑154, Фо‑639; ММС КН‑1775, Фо‑811; ММС КН‑1727, Фо‑736; ММС Дф‑79; ММС КН‑1381, смаків» [14, с. 23]. Висвітлення зазначено го питання потребує розширення джерель ної бази та окремого аналізу розвитку легкої промисловості. На цьому етапі дослідження слід відзначити, що нова «міська українська» чоловіча сорочка мала центральнобортову застібку, що раніше допускалося тільки для верхнього народного одягу. Як було сказано, традиційна сорочка не могла мати членуван ня по центральній лінії, що засвідчувало не змінність її конструкції з прадавніх часів [18, с. 27]. Отже, сорочка із застібкою на ґудзики, яка входила до чоловічого гардероба із середи ни ХІХ ст. [37, с. 254], стала вихідним зраз ком для моделювання одягу в українському стилі. Побутували два варіанти міських со рочок з українськими маркерами, які відріз нялися оформленням горловини. Перший вид був із закритою горловиною до шиї зі стояче відкладним коміром. Другий вид – із відкри тою горловиною зі стоячевідкладним комі ром, який міг мати лацкан чи бути без нього, відкритість горловини – принципово нова практика, характерна для міського вбрання в 1920–1930х роках. На всіх сорочках за фіксовано уніфікований тип розташування вишивки – на комірі, по пілочках двома па ралельними смугами симетрично з обох боків бортів та по низу рукавів. Також на фотогра фії 1929 року зображено сорочку, яка не мала центральнобортової застібки, а зручність її вдягання забезпечувалася розрізом по цент ру, що був оброблений обшивкою з приши тим стоячевідкладним коміром, зі смугами вишивки, розташованими паралельно лінії си метрії та по периметру коміра й низу рукавів. Такі різновиди сорочок побутували як час тина номенклатури тогочасного вбрання, що мало презентувати радянську людину, тому вони виконували функції повсякденного одя гу, проте їх використовували для підкреслення національної ідентифікації серед української інтелігенції. Отже, на основі опрацьованого матеріалу можна дійти висновку про наявність україн ського чоловічого вбрання як виразника на ціональної ідентифікації та свідомої громадян ської позиції в житті української інтелігенції з 1860 року до початку 1950х років. З цією метою в кожний наступний період використо вували різні види вбрання. Перший різновид одягу, що його носили з 1860 року до почат ку 1900го для створення зовнішнього образу з українською ідентифікацією, являв собою традиційний стрій. Це був одночасно і симво лічний одяг, і побутовий, який використову вали в приватному житті. Починаючи з кінця ХІХ ст., набув поширення другий різновид убрання, що передбачав комбінування виши тої сорочки з міським костюмом. Такий вид був доволі популярний, а вишита сорочка від повідала основним художньоконструктивним канонам народного вбрання. За радянських часів з’явився третій різновид – поєднання міського класичного костюма та вишитої со рочки, яка була розроблена на основі зразків народного вбрання, а за кроєм відповідала тогочасному одягу з оздобленням вишивкою. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 76 ISSN 01306936 * Народ На творчість та етНоЛоГія* 4/2015 Фо‑518; МПС КН‑188, Фо‑94; ММС КН‑1287, Фо‑424; МПС КН‑235, Фн‑141; ММС КН‑1903, Фо‑939. 6. Антонович І. Спомини про М. П. Драгома- нова / Ірина Антонович // Михайло Драгоманов у спогадах. – Київ : Либідь, 2012. – С. 66–83. 7. Борисенко В. Малярська спадщина Тараса Шевченка в контексті візуальної антропології / Валентина Борисенко // Народна творчість та етно логія. – 2013. – № 3. – С. 48–51. 8. Вільшанська О. Л. Повсякденне життя міст України кінця ХІХ – початку ХХ ст.: європейські впливи та українські національні особливості. Монографія / О. Л. Вільшанська. – Київ : Інститут історії України НАН України, 2009. – 172 с. : іл. 9. Галін М. Сторінки з минулого / Марти- рій Галін // Хроніка 2000. – 2002. – № 51–52. – С. 195–225. 10. Грицик К. Стара Київська громада в україн- ському національному русі у 60–90‑х рр. ХІХ ст.: погляд на проблему [Електронний ресурс] / Ка- терина Грицик. – Режим доступу : http://journal. mandrivets.com/images/file/Gryt14_6.pdf. 11. Єкельчик С. Українофіли. Світ українських патріотів другої половини ХІХ століття / Сергій Єкельчик. – Київ : К.І.С., 2010. – 267 с. 12. Єфремов С. Щоденник. Про дні мину- лі (спогади) / Сергій Єфремов. – Київ : Темпора, 2011. – 792 с. 13. Калашнікова Р. Зібрання творів образо‑ творчого мистецтва з колекції І. І. Стешенко / Регіна Калашнікова // Пам’ятки України. – 2014. – № 10 (208). – С. 44–49. 14. Кара-Васильєва Т. В. Вишивка / Тетя- на Валеріївна Кара‑Васильєва // Історія де- коративного мистецтва України : у 5 т. Т. 4 / [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН Украї- ни, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2011. – С. 13–47. 15. Кожухар Л. Український інтелігент дру- гої половини ХІХ – початку ХХ століття: крізь призму приватного життя / Любов Кожухар // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. – 2013. – Вип. 1. – Ч. 1. – С. 86–100. – (Се- рія «Історія»). 16. Косміна О. Чоловіче традиційне вбрання кінця ХІХ – початку ХХ ст. / Оксана Косміна // Народна культура українців: життєвий цикл лю- дини. Історико‑етнологічне дослідження : у 5 т. – Київ : Дуліби, 2013. – Т. 4 : Зрілість. Чоловіки. Чо- ловіча субкультура. – С. 125–134. 17. Лотоцький О. Сторінки минулого / Олек- сандр Лотоцький. – Видання Української право- славної церкви в США, 1966. – 288 с. 18. Матейко К. І. Український народний одяг / Катерина Іванівна Матейко. – Київ : Наукова дум- ка, 1977. – 224 с. 19. Матюхіна О. А. Національний стиль в одязі як вираз національної самосвідомості [Електрон‑ ний ресурс] / О. А. Матюхіна // Вісник НАУ. – 2006. – (Серія «Філософія. Культурологія»). – Режим доступу : http://vuzlib.com.ua/articles/ book/9651‑Na%D1%81%D1%96onalnijj_stil_v_ odjaz%D1%96/1.html. 20. Микола Лисенко у спогадах сучасників : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – 344 с. 21. Миронов В. Міський костюм на Україні (кі- нець ХІХ – початок ХХ ст.) / Вадим Миронов // Народна творчість та етнографія. – 1971. – № 5. – С. 20–29. 22. Музей видатних діячів української культу- ри Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Сак- саганського, Михайла Старицького / [Н. Терехо- ва, О. Кірієнко, Р. Скорульська та ін.]. – Київ : Кий, 2007. – 144 с. 23. О’Коннор-Вілінська В. Лисенки й Стариць- кі / Валерія О’Коннор‑Вілінська // Микола Лисен- ко у спогадах сучасників : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – С. 249–298. 24. Олена Пчілка. Микола Лисенко (спогади і думки) / Олена Пчілка // Микола Лисенко у спо- гадах сучасників : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – С. 40–63. 25 Олійник М. Вираження української іденти- фікації в міському одязі (на прикладі життя ро- дин Драгоманових і Косачів) / Марина Олійник // Народна творчість та етнологія. – 2014. – № 4. – С. 105–114. 26. Ривош Я. Н. Время и вещи / Яков Наумович Ривош. – Москва : Искусство, 1990. – 304 с. 27. Русов О. Щоденники та спогади / Олек- сандр Русов. – Чернігів : Десна Поліграф, 2011. – 320 с. 28. Русова С. Мої спомини (рр. 1861–1879) / Со- фія Русова // Микола Лисенко у спогадах сучасни- ків : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – С. 153–165. 29. Русова С. Спомини (М. В. Лисенко) / Софія Русова // Микола Лисенко у спогадах сучасників : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – С. 166–169. 30. Спогади про Миколу Садовського : зб. / упоряд., вступ. ст., прим. Р. Я. Пилипчука. – Київ : Мистецтво, 1981. – 182 с. 31. Спогади про Панаса Саксаганського : зб. / упоряд., вступ. ст., прим. Р. Я. Пилипчука. – Київ : Мистецтво, 1984. – 190 с. 32. Старицкий М. К биографии Н. В. Лысенка / Михайло Старицкий // Микола Лисенко у спога- http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 77 Трибуна молодого дослідника дах сучасників : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – С. 11–39. 33. Старицька-Черняхівська Л. Спогади про М. В. Лисенка / Людмила Старицька‑Черняхів- ська // Микола Лисенко у спогадах сучасників : у 2 т. – Київ : Музична Україна, 2003. – Т. 1. – С. 231–245. 34. Стельмащук Г. Українське народне вбран- ня / Галина Стельмащук. – Львів : Апріорі, 2013. – 256 с. : іл. 35. Стороженко М. З мого життя / Микола Стороженко. – Київ : Либідь, 2005. – 430 с. 36. Чикаленко Є. Спогади (1861–1901) / Євген Чикаленко. – Київ : Темпора, 2011. – 544 с. 37. Шевнюк О. Л. Історія костюма / Олена Лео‑ нідівна Шевнюк. – Київ : Знання, 2008. – 376 с. 38. Щербій Г. Символіка народного костюма / Г. Щербій, Н. Гурошева // Українці. Історико‑ етнографічна монографія : у 2 кн. – Опішне, 1999. – Кн. 2. – С. 97–120. http://www.etnolog.org.ua
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201896
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:39:09Z
publishDate	2015
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Олійник, М. 2025-02-19T17:09:12Z 2015 Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття / М. Олійник // Народна творчість та етнологія. — 2015. — № 4. — С. 67-77. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201896 391-055.1(477)“185/195” У статті розглянуто побутування українського чоловічого вбрання як виразника національної ідентифікації та свідомої громадянської позиції в житті української інтелігенції в період з 1860 року до початку 1950-х років. В статье рассматривается употребление украинской мужской одежды как выразителя национальной идентификации и сознательной гражданской позиции в жизни украинской интеллигенции в период с 1860 года до начала 1950-х годов. The paper deals with the issue of the presence of Ukrainian menswear as an exponent of national identification and conscious civic stand in the life of the Ukrainian intelligentsia from 1860 to the early 1950s. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття Ukrainian Menswear in the Urban Intelligentsia's Mode of Life in the Second Half of the XIXth – First Half of the XXth Centuries Article published earlier
spellingShingle	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття Олійник, М. Трибуна молодого дослідника
title	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття
title_alt	Ukrainian Menswear in the Urban Intelligentsia's Mode of Life in the Second Half of the XIXth – First Half of the XXth Centuries
title_full	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття
title_fullStr	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття
title_full_unstemmed	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття
title_short	Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття
title_sort	український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині хіх – першій половині хх століття
topic	Трибуна молодого дослідника
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201896
work_keys_str_mv	AT olíinikm ukraínsʹkiičolovíčiiodâgupobutímísʹkoííntelígencíívdrugíipoloviníhíhperšíipoloviníhhstolíttâ AT olíinikm ukrainianmenswearintheurbanintelligentsiasmodeoflifeinthesecondhalfofthexixthfirsthalfofthexxthcenturies

Український чоловічий одяг у побуті міської інтелігенції в другій половині ХІХ – першій половині ХХ століття

Institution

Similar Items