Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.)
Доповідь присвячено актуальним проблемам правової політики України в контексті євроінтеграції, зокрема таким її складовим, як право людини на мир, державна ветеранська політика та нормопроєктувальна діяльність. Право на мир розглядається як таке, що має одночасно колективний та індивідуальний характ...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Datum: | 2024 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2024
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201912 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) / Н.М. Оніщенко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 7. — С. 51-61. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859684621673824256 |
|---|---|
| author | Оніщенко, Н.М. |
| author_facet | Оніщенко, Н.М. |
| citation_txt | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) / Н.М. Оніщенко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 7. — С. 51-61. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Доповідь присвячено актуальним проблемам правової політики України в контексті євроінтеграції, зокрема таким її складовим, як право людини на мир, державна ветеранська політика та нормопроєктувальна діяльність. Право на мир розглядається як таке, що має одночасно колективний та індивідуальний характер. Його основою є прагнення до досягнення згоди як між державами та їх народами, так і між окремими громадянами та їх об’єднаннями всередині певного суспільства, мирного врегулювання будь-яких конфліктних ситуацій на макро- та мікрорівнях. Окремим вектором є аналіз сутнісних характеристик нормопроєктувальної діяльності в контексті сучасних викликів та пріоритетів. Нормопроєктувальну діяльність проаналізовано з урахуванням інструментальних та сутнісних типологізаційних елементів. Зазначено, що одним із пріоритетних напрямів розвитку нормопроєктувальної діяльності на сучасному етапі є ветеранська політика та форми її здійснення. Наголошено, що нормопроєктувальна робота на всіх рівнях повинна забезпечувати права і свободи людини.
The report is devoted to the current problems of Ukraine’s legal policy in the context of European integration, in particular, its components such as the human right to peace, state veteran policy, and lawmaking. The right to peace is seen as having both a collective and individual character. It is based on the desire to reach an agreement between states and their peoples, as well as between individual citizens and their associations within a particular society, and to peacefully resolve any conflict situations at the macro and micro levels. A separate vector is the analysis of the essential characteristics of rulemaking in the context of current challenges and priorities. The rulemaking activity is analyzed with due regard for the instrumental and substantial typologizing elements. It is noted that one of the priority areas for the development of rulemaking activity at the present stage is veteran policy and the forms of its implementation. The author emphasizes that rulemaking at all levels should ensure human rights and freedoms.
|
| first_indexed | 2025-11-30T22:19:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 7 51
ПРАВОВА ПОЛІТИКА
ЯК СКЛАДОВА ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНОЇ
ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ,
ЗАГРОЗИ, ПЕРСПЕКТИВИ
За матеріалами доповіді на засіданні
Президії НАН України 15 травня 2024 року
Доповідь присвячено актуальним проблемам правової політики України в
контексті євроінтеграції, зокрема таким її складовим, як право людини на
мир, державна ветеранська політика та нормопроєктувальна діяльність.
Право на мир розглядається як таке, що має одночасно колективний та
індивідуальний характер. Його основою є прагнення до досягнення згоди як
між державами та їх народами, так і між окремими громадянами та їх
об’єднаннями всередині певного суспільства, мирного врегулювання будь-
яких конфліктних ситуацій на макро- та мікрорівнях. Окремим векто-
ром є аналіз сутнісних характеристик нормопроєктувальної діяльності в
контексті сучасних викликів та пріоритетів. Нормопроєктувальну діяль-
ність проаналізовано з урахуванням інструментальних та сутнісних ти-
пологізаційних елементів. Зазначено, що одним із пріоритетних напрямів
розвитку нормопроєктувальної діяльності на сучасному етапі є ветеран-
ська політика та форми її здійснення. Наголошено, що нормопроєктуваль-
на робота на всіх рівнях повинна забезпечувати права і свободи людини.
Ключові слова: правова політика, система прав людини, право людини
на мир, нормопроєктування, ветеранська політика, євроінтеграційні про-
цеси.
Правова політика України є складовою державної політики, що
вибудовується відповідно до євроінтеграційного курсу держа-
ви. Зрозуміло, що в межах короткої доповіді неможливо висвіт-
лити всі пов’язані з цією темою проблемні питання, основні на-
прями й адаптаційні законодавчі практики. Тому, враховуючи
умови, що склалися у світі після повномасштабного вторгнення
РФ в Україну, виокремимо лише найважливіші з цієї точки зору
проблеми, які потребують негайної уваги наукової спільноти,
зокрема це право людини на мир, державна ветеранська полі-
тика в контексті опрацювання проєкту Закону України «Про
основні засади державної ветеранської політики» та правова
політика, пов’язана з нормопроєктувальною діяльністю.
ОНІЩЕНКО
Наталія Миколаївна —
доктор юридичних наук,
професор, академік НАПрН
України, заступник директора
з наукової роботи Інституту
держави і права імені
В.М. Корецького НАН України
doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.07.051
52 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (7)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
На сьогодні вже можна стверджувати, що піс-
ля повномасштабного воєнного вторгнення РФ
в Україну відбулася руйнація окремих інсти-
тутів міжнародного права, правових порядків,
усталених міжнародних норм і правил, а також
механізмів реалізації національних правових
систем. Міжнародні партнери України конста-
тують неготовність ООН до загроз і викликів
сьогодення. Безпрецедентна агресія РФ проти
України поставила питання про необхідність
трансформації сучасного світового порядку.
Міжнародне право загалом і міжнародне гума-
нітарне право зокрема вже не можуть ефектив-
но гарантувати суверенність незалежних дер-
жав та дієвість норм права, пов’язаних із забез-
печенням і захистом прав людини.
Наразі національні правові доктрини по-
кликані розробити дієві механізми захисту та
ефективного функціонування національних
правових систем, ураховуючи політичні реалії
ХХІ ст. Усі перелічені вище проблемні питан-
ня в умовах викликів сьогодення потребують
відповідей саме від доктринальної спільноти,
в тому числі щодо системи прав, свобод та за-
конних інтересів людини як у теоретичній, так
і в практичній площині.
Зокрема, принагідно хочемо запропонувати
для обговорення контекст усталеної системи
прав людини, про що йтиметься далі.
Не можна не враховувати й того факту, що
за останні десятиліття суттєвих змін зазнали
технологічні реалії життя людини, відбулася
відповідна трансформація характеру її взаємо-
відносин як з природою, так і з соціальними
групами та суспільством загалом. Так, істотні
зміни в суспільних відносинах продовжують
відбуватися внаслідок впливу інформаційно-
комунікаційних та інших технологій, які вже
застосовують в усіх сферах людської життєді-
яльності. Йдеться з-поміж іншого про створен-
ня і розвиток технологій штучного інтелекту,
робототехніки, нейрокогнітивних, геномних та
інших біотехнологій, які впливають не лише
на характер соціальної комунікації, а й на при-
роду самої людини.
Усе це не могло не вплинути і на право як
особливу соціонормативну систему, квінтесен-
цією якої в умовах сучасного демократичного
розвитку є права людини.
Проблемні питання, пов’язані з розумінням
сутності та природи прав людини, а також осо-
бливостей їх ієрархічної побудови в межах ви-
значеної системи, досліджують у різних галу-
зях соціогуманітарного знання, у тому числі в
юриспруденції. Серед тих, хто вивчав цю про-
блематику саме в правовій площині, у вітчиз-
няній і зарубіжній науці слід назвати такі іме-
на: Ж.-Л. Бержель, Г.Дж. Берман, С. Бобров-
ник, О. Богініч, А. Гриняк, С. Гусарєв, Т. Дідич,
М. Козюбра, О. Костюченко, Н. Кузнєцова,
Д. Ллойд, Р. Луцький, Н. Оніщенко, Н. Пархо-
менко, О. Петришин, П. Рабінович, О. Скрип-
нюк, Д. Роулз, Т. Тарахонич, В. Тернавська,
Г. Харт, Ю. Шемшученко.
Водночас сучасні реалії актуалізують необ-
хідність переосмислення деяких підходів до
розуміння природи прав людини як системно-
го феномену, що потребує проведення додат-
кових наукових досліджень багатьох питань,
пов’язаних з появою нових і розширенням
змісту наявних на сьогодні прав людини, їх за-
конодавчим закріпленням, визначенням стан-
дартів їх належної реалізації, тенденцій їх по-
дальшого розвитку тощо.
Метою цієї доповіді є переосмислення тра-
диційних уявлень про систему прав людини
в контексті правової політики України та у
зв’язку з активізацією євроінтеграційних про-
цесів, що зумовлено тенденціями сучасного
технологічного розвитку та посиленням кри-
зових трансформацій наявного на сьогодні
міжнародного правопорядку.
Починаючи з учень стародавніх мислите-
лів (Платона, Арістотеля, Цицерона, Полібія
та ін.) і до наших часів філософи, соціологи,
політики, правознавці намагалися осягну-
ти сутність проблеми прав і свобод людини,
окреслити її історичні параметри. Сьогодні в
умовах війни в Україні «оголено» всі аспекти
життєдіяльності людини: політичні, економіч-
ні, соціальні, філософські й, безумовно, право-
ві. Оголошення прав людини магістральною
проблемою сьогодення, визнання, що інтереси
особистості більш вагомі порівняно з інтере-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 7 53
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
сами суспільства і держави, є класичним по-
стулатом правової доктрини громадянського
суспільства, яку наразі можна раціонально
вважати найважливішою сферою правової по-
літики держави.
У вітчизняній юридичній літературі слуш-
но зазначено, що безпосереднім проявом сен-
су права є саме права людини, які об’єктивно
виступають мірилом права в суспільстві, по-
казником його цивілізованості. Адже за допо-
могою прав особистість долучається до мате-
ріальних і духовних благ суспільства, до меха-
нізмів влади, законних форм волевиявлення і
реалізації власних інтересів. Від рівня забез-
печеності прав вирішальною мірою залежить
ступінь досконалості самої особистості, її жит-
тя і здоров’я, її недоторканність і безпека. Саме
людський вимір права є наріжним каменем і
точкою відліку будь-яких соціальних перетво-
рень у сучасних демократичних реаліях1.
Багато в чому успіхи демократичних пере-
творень залежать від того, наскільки право
в суспільстві підтримується та поважається
різними соціальними групами і кожним інди-
відом. Саме тому наші очікування від дієвості
сучасного права (від якості медичного обслу-
говування до належних умов праці й відпо-
чинку), гарантований і забезпечений на рівні
цивілізованих держав перелік прав — усе це,
як і багато інших складових, є контекстом су-
часного права.
Стало вочевидь зрозумілим, що вже недо-
статньо тільки «задекларувати» ці та інші важ-
ливі права і свободи людини. Держава (і це є
чи не найважливіший її обов’язок) має гаран-
тувати їх неухильне дотримання, а в разі по-
треби — охорону й захист. Оскільки правила
справедливості становлять основу суспільного
життя, ідея справедливості потребує відповід-
ної інституціоналізації.
Місце людини в соціумі, її соціальна роль
значною мірою залежать від обсягу прав і сво-
бод, які визначають її соціальні можливості, ха-
рактер життєдіяльності, систему зв’язків людей
1 Загальна теорія права: підручник. За заг. ред. М.І. Ко-
зюбри. Київ: Ваіте, 2015. С. 49.
у суспільстві. Права людини — це її соціальна
спроможність вільно діяти, самостійно обирати
вид і міру своєї поведінки з метою задоволення
різних своїх матеріальних і духовних інтересів,
а також інтересів інших людей, окремих соці-
альних груп та суспільства загалом.
У юридичній літературі права людини роз-
глядають переважно як системне явище, що
характеризується низкою ознак, серед яких
можна виокремити насамперед такі: 1) відкри-
тість, яка передбачає можливість розширення
як, власне, переліку прав людини, так і змісту
вже наявних прав; 2) поліструктурність, від-
повідно до якої окремі права людини, з одного
боку, мають свою визначену структуру, а з ін-
шого — об’єднуються в певні групи за відповід-
ною ознакою; 3) інтегральність, що передбачає
органічний взаємозв’язок та взаємозумовле-
ність прав людини, а також їх змістове збли-
ження на засадах гуманізму, справедливості,
рівності, солідарності, толерантності тощо.
Досліджуючи відповідні рівні або складові
загальної системи прав людини, науковці тра-
диційно виділяють групи громадянських, по-
літичних, економічних, соціальних та культур-
них прав людини. При цьому в останні роки, з
огляду на розвиток відповідних технологічних
інновацій, у юридичній науці істотно посили-
лося доктринальне розроблення групи інфор-
маційних і соматичних прав людини, які ціл-
ком обґрунтовано вже фактично зайняли своє
місце в загальній системі прав людини.
Крім того, групи прав людини виокремлю-
ють і за іншими ознаками або критеріями. Зо-
крема, залежно від часу виникнення їх поділя-
ють на права першого, другого, третього і чет-
вертого поколінь; залежно від категорій людей,
яких стосуються права, — на права жінок, пра-
ва дітей, права осіб з обмеженими фізичними
можливостями тощо; залежно від суб’єктного
складу їх здійснення — на індивідуальні та
колективні права; залежно від особливостей
форм і механізмів державного забезпечення —
на негативні та позитивні2.
2 Загальна теорія права. Нормативний курс. За заг.
ред. С.В. Бобровник. Київ: Юрінкомінтер, 2021.
С. 175—187.
54 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (7)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Втім, якою б не була конкретна класифіка-
ція прав людини, ядром їх загальної системи
традиційно вважають право на життя, без на-
лежного забезпечення та захисту якого немож-
ливо вести мову про будь-які інші права і сво-
боди людини.
Водночас реалії сьогодення, особливо ті,
що пов’язані з російсько-українською війною
та посиленням кризових трансформацій між-
народного правопорядку, зумовлюють необ-
хідність переосмислення останньої тези і,
відповідно, визначення функціонально цен-
тральним правом у системі прав людини права
на мир, яке в нинішніх реаліях потребує ґрун-
товного теоретичного дослідження саме як ін-
дивідуальне право людини. Тому величезного
значення мають набувати питання, пов’язані
з конституційною модернізацією, яка немож-
лива без гарантування права людини на мир.
Вочевидь, право на мир повинне здобути «ста-
тус конституційного закріплення». При цьому
право людини на мир у загальній системі її
прав і свобод потрібно розглядати як осново-
положне комплексне право, яке, власне, слід
визнати першоосновним в ієрархічній будові
системи прав людини.
Зрозуміло, що право людини на мир ще має
бути розроблене (опрацьоване) сучасною со-
ціогуманітарною наукою загалом і правовою
доктриною зокрема з безумовним урахуванням
практичної складової. Проте навіть при повер-
ховому, оглядовому вивченні природи цього
права стає очевидним, що право на мир по-
вин не охоплювати убезпечення від агресивних
дій з боку інших держав, особливо держав —
спонсорів тероризму, терористичних організа-
цій, терористичних угруповань; убезпечення
під час збройного конфлікту від застосування
ядерної, біологічної, хімічної та інших видів
зброї масового ураження; убезпечення від будь-
якого знищення мирного населення (особливо
дітей), руйнування інфраструктури тощо.
З огляду на вищезазначене, стає зрозумілим,
що цей перелік проблемних питань не є ви-
черпним. Втім, очевидно й те, що традиційно
основоположне право на життя (група фізич-
них прав людини) не можна реалізувати без
забезпечення права людини на мир, що про-
демонстрували реалії сьогодення. Окремим
запобіжником (засобом недопущення) пору-
шення права людини на життя повинна стати
розроблена доктриною та імплементована у
практичну площину відповідальність за воєн-
ні злочини, в тому числі гендерно зумовлене
насильство, застосування до військових і мир-
ного населення знущань і тортур, приниження
честі і гідності громадян тощо.
Слід зазначити, що право людини на мир по-
в’я за не із забезпеченням та захистом інших прав
людини, зокрема соціально-економічних, а саме:
з достатнім життєвим рівнем, соціальним захис-
том, охороною здоров’я та власності тощо.
Досліджуючи системний характер прав лю-
дини, варто наголосити, що виокремлення від-
повідної ієрархічної структури цих прав має пе-
реважно умовний характер. Саме з цим і по в’я-
зана насамперед відсутність другорядних, менш
важливих прав і свобод людини. Адже слід ви-
знати очевидним, що автономність і відносну
свободу індивідів можна забезпечити лише за-
вдяки певним соціальним комунікаціям, у ме-
жах яких реалізуються економічні, культурні,
політичні та інші права людини. Зокрема, соці-
альна захищеність людини, відносини праці та
власності, освітній і культурний розвиток осо-
бистості тощо можуть бути реальними лише в
умовах належного рівня забезпеченості її права
на життя і здоров’я. І навпаки, життя і здо ров’я
людини, її недоторканність і безпека як найви-
щі соціальні цінності в демократичній, правовій
державі є необхідною передумовою практичної
реалізації всіх інших прав людини.
Втім, незважаючи на це, життя людини, а
отже, і право на нього, цілком справедливо тра-
диційно вважають першоосновою будь-яких
інших соціальних благ та цінностей. Водночас
реалії сьогодення, насамперед пов’язані з вій-
ськовою агресією РФ проти України, зумов-
люють необхідність переосмислення деяких
усталених підходів до розуміння ієрархічних
взаємозв’язків у системі прав і свобод людини.
У цьому контексті йдеться насамперед про
право на мир, яке можна розглядати у площи-
ні як конкретної особистості, певних соціаль-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 7 55
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
них груп та суспільства, так і людства загалом.
Саме право на мир, особливо в умовах сучас-
ної кризи світового правопорядку, слід визна-
ти запорукою не лише ефективності будь-якої
соціальної взаємодії, а й реальності, дійсності
всіх інших прав людини як факту, в тому числі
так званих прав третього (наприклад, право на
солідарність, право на міжнародне спілкуван-
ня тощо) та четвертого покоління (наприклад,
право на Інтернет, право на трансплантацію
органів та ін.).
Розглядаючи проблематику права на мир,
слід зазначити, що в сучасній науковій літерату-
рі ця категорія розроблялася насамперед у кон-
тексті міжнародного права, яке у своїй струк-
турі містить значну кількість правових норм,
спрямованих на обмеження застосування вій-
ськової сили для вирішення міжнародних кон-
фліктів та впровадження у суспільну практику
принципу мирного врегулювання міждержав-
них спорів. Сучасний концепт права людини
на мир засновано саме на міжнародно-правовій
доктрині, яка поєднує кілька важливих універ-
сальних принципів його практичного забезпе-
чення, зокрема принцип незастосування сили
та погрози силою, принцип вирішення міжна-
родних спорів мирними засобами, принцип не-
втручання у внутрішні справи держав, принцип
рівності та самовизначення народів, принцип
територіальної цілісності держав тощо.
Генеральна асамблея ООН вперше визнала
право на мир у 1978 р. в Декларації «Про під-
готовку суспільств до життя в мирі». Цей до-
кумент визначає, що мир між народами є осно-
вним благом людства і необхідною умовою
його розвитку. Декларація апелює до всіх дер-
жав і міжнародних організацій, щоб вони всі-
ма способами сприяли реалізації цього права.
При цьому в преамбулі цієї Декларації конста-
тується право осіб, держав і людства на життя
в мирі, яке є невід’ємним і повинне бути реалі-
зоване без будь-яких обмежень. Повагу до цьо-
го права означено як необхідну умову прогресу
всіх народів у всіх сферах життя3.
3 Іванків І.Б. Право людства на мир як умова дотри-
мання прав людини. Наукові записки НаУКМА. Юри-
дичні науки. 2017. Вип. 200. С. 27—31.
Слід наголосити, що право на мир можна і
потрібно розглядати як таке, що має одночас-
но колективний та індивідуальний характер.
Його основою належить визнати прагнення
до досягнення згоди між державами та їх на-
родами, між окремими громадянами та їх
об’єднаннями всередині певного суспільства,
прагнення до мирного врегулювання будь-
яких конфліктних ситуацій на макро- і мікро-
рівнях. З цього випливає, що суб’єктами права
на мир мають бути визнані не лише народи,
нації або суспільства, а й окремі індивіди та їх
об’єднання. Адже мирне співжиття всіх членів
суспільства в державі є необхідною передумо-
вою розвитку відповідних механізмів забезпе-
чення та захисту будь-яких інших прав і сво-
бод людини.
Отже, поняття «мир», яке виступає основою
цього права, слід розуміти як відсутність вій-
ськового протистояння між двома або більшою
кількістю держав, організованого насильства
всередині країни, а також як засіб забезпечен-
ня всебічної та ефективної охорони і захисту
прав людини, соціальної справедливості, еко-
номічного добробуту тощо. При цьому право
на мир можна розглядати як найважливіший
правовий інститут, від реалізації якого зале-
жать усі інші права і свободи людини, в тому
числі право на життя. Зміст права на мир ста-
новлять можливості відповідних суб’єктів
жити та здійснювати певну діяльність у стані
згоди з іншими колективними та індивідуаль-
ними суб’єктами права.
Досліджуючи загальнотеоретичний кон-
текст сутності та природи права людини на
мир, необхідно звернути увагу на проблему
системного характеру його нормативного за-
безпечення, яку, як свідчать реалії сьогодення,
неможливо ефективно вирішити лише за до-
помогою відповідних правових засобів, зокре-
ма міжнародних. Так, окремі питання забез-
печення миру отримали міжнародно-правове
закріплення в низці актів ООН, зокрема в Де-
кларації «Про розповсюдження серед молоді
ідеалів миру, взаємоповаги та взаєморозумін-
ня між народами» (резолюція 2037 (ХХ) ГА
ООН від 7 грудня 1965 р.), в Декларації «Про
56 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (7)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
використання науково-технічного прогресу в
інтересах миру і на благо людства» (резолюція
3384 (ХХХ) ГА ООН від 10 листопада 1975 р.),
в Декларації «Про виховання народів у дусі
миру» (резолюція 33/73 ГА ООН від 15 груд-
ня 1978 р.), в Декларації «Про право народів на
мир» (резолюція 39/11 ГА ООН від 12 листо-
пада 1984 р.) тощо.
Водночас ці та інші міжнародно-правові дже-
рела формування концепту права на мир, на
жаль, виявилися неспроможними практично
забезпечити зазначене право у житті сучасних
суспільств. Його порушення в нинішніх реалі-
ях російсько-української війни має безпреце-
дентний з часів Другої світової війни характер.
У зв’язку з цим ми вважаємо, що однією з най-
важливіших передумов забезпечення ефектив-
ної практичної реалізації права на мир є «здо-
рове» моральне середовище життя людини і
суспільства, якого можна досягти за умови від-
повідної «нормотактики» або належного рівня
узгодженості та взаємозв’язку між соціальними
регуляторами, насамперед права, моралі та ре-
лігії. Останнє пов’язане з-поміж іншого з тим,
що будь-які соціальні конфлікти мають у сво-
їй основі відповідне моральне обґрунтування.
Крім того, нерідко чинниками детермінації на-
сильства, в тому числі на міжнародному рівні,
є відповідні релігійні норми або, якщо точніше,
суб’єктивні інтерпретації їхнього змісту з боку
певних осіб. З цього випливає, що ефективне
практичне забезпечення права на мир є немож-
ливим без урахування відповідного морально-
релігійного контексту суспільного життя.
Моральний прогрес суспільства передбачає
зміну стану свідомості і волі суб’єктів, які його
складають, та її спрямування на досягнення
ідеалів добра в усій багатоманітності їх про-
яву, а також їх конкретне, відносне втілення у
суспільному житті. Саме моральний прогрес
суспільства є основою будь-якої іншої форми
соціального прогресу, зокрема прогресивного
розвитку правової системи, а також джерелом
мінімізації негативних наслідків або так зва-
них «побічних ефектів» суспільного розвитку,
які завжди тією чи іншою мірою матимуть міс-
це в будь-якому суспільстві через об’єктивну
неможливість досягти абсолютної повноти мо-
рального буття в соціальному житті 4.
З цього випливає, що різні питання, пов’язані
із забезпеченням миру у відповідному соціаль-
ному середовищі, в тому числі між державами,
не обмежуються власне правовим контекстом
їх вирішення, оскільки перебувають, з-поміж
іншого, в межах таких моральних понять, як
доброта, взаємоповага, добросовісність, вза-
єморозуміння, порядність, справедливість,
чесність, відданість, взаємна підтримка тощо,
які є явищами насамперед морального харак-
теру. Право як нормативна система об’єктивно
не може осягнути глибинний зміст зазначених
моральних явищ, що пов’язано з більш пізнім
порівняно з мораллю історичним періодом
його формування та розвитку. Важливо за-
уважити, що моральні зобов’язання людини
не обмежуються будь-якими статусами чи
формальними ознаками на кшталт належності
до певної віри, нації, сім’ї, соціальної групи, а
міцно пов’язані лише з почуттям всезагальної
людської солідарності, заснованої на добро-
зичливості, співчутті та милосерді. На відміну
від моралі, право, навпаки, оперує насамперед
формально визначеними статусами тих чи ін-
ших суб’єктів та соціальних груп і саме залеж-
но від цих статусів формує відповідну систему
прав і обов’язків індивідів.
Отже, факт відсутності миру в міжнародних
відносинах зумовлений не лише недоскона-
лістю правових механізмів його забезпечення,
причому як міжнародних, так і національних,
а й значною мірою моральним «кліматом» су-
часних суспільств, у яких мораль дедалі більше
втрачає свої трансцендентні, абсолютні вито-
ки, стаючи в результаті більш демократичною,
індивідуалістичною, здатною до нескінченних
змістових експериментів та сприйняття безлі-
чі альтернатив. Саме розбіжності в моральних
передумовах або засадах вирішення міжнарод-
но-правових проблем, врегулювання життє-
вих ситуацій чи обставин виступають основою
правових спорів, призводять до множинних
4 Право і прогрес: запити громадянського суспільства.
За заг. ред. Н.М. Оніщенко. Київ: Наукова думка,
2020. С. 85—86.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 7 57
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
змістових тлумачень положень законодавства,
в тому числі норм міжнародного права, реалі-
зація яких у цьому випадку спиратиметься на
визначені суб’єктивні передумови (наприклад,
соціальний статус та фінансові можливості
певної особи). Відтак, виконання національ-
ним і міжнародним правом своєї надважли-
вої соціальної місії забезпечення соціального
миру, в тому числі мирного вирішення будь-
яких правових спорів та соціальних конфлік-
тів, безпосередньо залежить від стану мораль-
ної свідомості суб’єктів його реалізації, які, в
разі її низького рівня, здатні спотворити зміст
будь-яких правових норм 5.
Відтак, маємо ситуацію, коли сучасні де-
мократичні держави змушені фактично «на-
ступати на одні й ті самі граблі», намагаючись
прив’язати вирішення багатьох питань належ-
ного забезпечення міжнародного та внутріш-
ньодержавного миру і безпеки лише до при-
йняття відповідної резолюції, меморандуму,
декларації, закону, інструкції, надання бюро-
кратичних вказівок зверху тощо.
Отже, війна РФ проти України та ризик її
подальшого поширення на інші держави оста-
точно засвідчили недостатність міжнародно-
правових механізмів забезпечення права на
мир, які потребують якісного доктринального
обґрунтування. У зв’язку з цим перед сучасною
загальнотеоретичною юриспруденцією постає
нагальне завдання, яке полягає в необхіднос-
ті забезпечення змістового насичення права
людини на мир, виокремлення його сутнісних
ознак, передумов та стадій його практичного
втілення в життя тощо.
Слід зауважити, що принцип поваги до прав
людини і її основних свобод — це один з євро-
пейських принципів конституційного устрою
(ст. 2 Договору про Європейський Союз), ре-
альність якого також залежить від права на мир.
Такі положення мають підкріплюватися
практичними висновками і рекомендаціями.
5 Шемшученко Ю.С., Оніщенко Н.М., Пархомен-
ко Н.М., Сунєгін С.О. Соціальна політика: вимоги
суспільства, виклики часу, потреби людини: науково-
аналітична доповідь. Київ: Інститут держави і права
імені В.М. Корецького НАН України, 2016. С. 29—31.
Зокрема, прокоментуємо це з урахуванням
роботи, яка зараз проводиться у сфері ветеран-
ської політики. Мається на увазі проєкт Зако-
ну України «Про основні засади державної ве-
теранської політики», який опрацьовує робоча
група, створена при Міністерстві у справах
ветеранів України. Хочеться загострити увагу
на таких положеннях. Державна політика, як
ми всі розуміємо, складається з багатьох іпос-
тасей: соціальної, правової тощо. Одна з таких
іпостасей, яка належить до першоосновних на
сьогодні, — це ветеранська. Ветеранську по-
літику зазвичай розглядають у контексті ін-
теграції ветеранів у цивільне життя. Втім, ми
розуміємо, що після Перемоги буде відбувати-
ся ніби двоєдиний процес: суспільство інтегру-
ватиме ветеранів, а ветерани адаптуватимуть
суспільство до життя в нових умовах і реаліях,
ураховуючи близькість держави — спонсора
тероризму. Крім того, на окрему увагу в цьому
контексті заслуговує рівень «неправової сві-
домості» і «неправової культури», що існує в
РФ. Зрозуміло, що вплинути на ці процеси не-
можливо ні за один день, ні за один тиждень, ні
навіть за один рік. Тому системна робота, яка
полягатиме у відповідних навчальних практи-
ках, починаючи зі школи, закладів вищої осві-
ти, підприємств, організацій тощо, може бути
організована саме ветеранами, їх представни-
ками та ветеранськими центрами.
Окремим цікавим питанням є форми здій-
снення ветеранської політики. Ще раз під-
креслимо, що такого досвіду немає у світових
реаліях і практиках. Ідеться про створення
системи ефективного контролю за виконан-
ням державою своїх обов’язків. Розглядаємо
ветеранську спільноту як гаранта незалежно-
го дієвого контролю за владною діяльністю
та/або забезпечення права народу на належне
врядування.
Ще одним аспектом адаптації законодав-
ства України до законодавства ЄС є принципи,
на яких здійснюється ветеранська політика в
Україні, а саме:
1) верховенство права: забезпечення пріори-
тету прав, свобод ветеранів, членів їхніх сімей,
членів сімей загиблих (померлих) ветеранів;
58 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (7)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
2) принцип гуманізму: повага до гідності ве-
теранів;
3) принцип демократизму: можливість вете-
ранів, членів їхніх сімей, членів сімей загиблих
(померлих) ветеранів брати участь у форму-
ванні та реалізації державної ветеранської по-
літики;
4) безбар’єрність: забезпечення безпере-
шкодного доступу ветеранів, членів їхніх сі-
мей, членів сімей загиблих (померлих) ветера-
нів до різних сфер життєдіяльності людини.
Увага з боку наукової спільноти до транс-
формації правової політики має поширюва-
тися і на нормопроєктувальну діяльність. Так,
наведені міркування можуть слугувати базою
для того, щоб серед сутнісних характеристик
нормопроєктувальної діяльності виокремити
той досвід України, якого на сьогодні немає в
жодній країні світу.
Відповідно до Універсального словника
української мови, типологія — це класифікація
предметів або явищ за спільними ознаками 6.
Великий тлумачний словник також визначає
типологію як вид наукової систематизації, кла-
сифікації чогось за спільними ознаками 7. Ти-
пологія держав — класифікація груп держав за
спільними для них ознаками, які визначають
характеристику цих груп держав. Типологія
правових (юридичних) систем — класифікація
правових систем за спільними для них озна-
ками, які визначають їх соціально-сутнісну ха-
рактеристику 8.
Після енциклопедичних розвідок хочемо
наголосити принаймні на тих класифікацій-
них моментах, які або недостатньо досліджені,
або, на жаль, взагалі залишилися поза увагою
представників теоретичної думки. На наш
погляд, перспективними типологізаційни-
ми елементами можуть бути інструментальні
або сутнісні ознаки (пов’язані з відповідними
6 Універсальний словник української мови. Тернопіль:
Навчальна книга — Богдан, 2005. С. 750.
7 Великий тлумачний словник. Сучасна українська мова
від А до Я. Донецьк, 2008. С. 602.
8 Великий енциклопедичний юридичний словник. За ред.
Ю.С. Шемшученка. Київ: Юридична думка, 2012.
С. 912.
сенсами, продиктованими сучасними умова-
ми). До речі, саме такий підхід з урахуванням
інструментальних практик і сутнісних харак-
теристик, можливо, став би в пригоді при роз-
гляді проблематики адаптації законодавства
України до законодавства Європейського Со-
юзу. Отже, розпочнімо з інструментального
підходу.
Наприклад, у Бельгії в Інституті соціаль-
ного права на вимогу уряду розробляють нор-
мопроєктувальну систему SOLON для визна-
чення якості законодавства, яка поєднує мате-
ріальний (зміст нормативно-правових актів)
та формальний критерії (структура, спосіб
оформлення тощо). При цьому така ідея не є
ноу-хау, адже подібні системи вже застосову-
ють у Нідерландах (LEPA, OBW) та в Італії
(Lexidit, Lexeditior IRI_AI, Arianna, Norma).
Існує навіть наука legimatics, яка досліджує
можливості комп’ютерної техніки у сфері нор-
мопроєктування. Учені бельгійського Інститу-
ту соціального права виділяють такі основні
переваги системи SOLON:
1) допомагає суб’єктам нормопроєктування
уникнути помилок;
2) дозволяє швидше та продуктивніше роз-
робляти законопроєкти;
3) керівні принципи нормопроєктування,
які застосовує система, не дають змоги проєк-
тувальникам норм права змінювати послідов-
ність дій;
4) система відіграє важливу роль, оскільки
галузеві експерти часто не мають юридичної
освіти.
Нормотворчість у Нідерландах привертає
увагу застосуванням алгоритмів створення
правових норм, які перетворюють формули на
юридичні норми, що значно спрощує і приско-
рює процес нормопроєктування, але при цьо-
му потребує спеціальних знань з математики
та інформатики. Цей досвід успішно викорис-
товують в українських закладах вищої освіти.
Зокрема, в Харківському національному уні-
верситеті радіоелектроніки до повномасштаб-
ного вторгнення активно розробляли інформа-
ційні (технічні) засоби створення та апробації
правових норм.
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 7 59
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
У Латвії за удосконалення нормопроєкту-
вальної техніки, якість нормотворчості у сфері
державного управління традиційно відпові-
дають дві установи: Міністерство юстиції та
Державна канцелярія. Відповідні положення
щодо порядку розроблення нормативних актів
закріплено в кількох документах, одним з яких
є постанова Кабінету Міністрів Латвії «Про
правила розроблення проєктів нормативних
актів». Прийняття цих правил, як вважають
місцеві фахівці, по-перше, забезпечує однако-
вість у застосуванні техніки нормопроєктуван-
ня, а по-друге, закріплює обов’язкові вимоги у
сфері нормотворчості. Проте одним із недолі-
ків, на їхню думку, є відсутність вказівки на ви-
користання належних інструментів нормопро-
єктувальної техніки в разі наявності альтерна-
тивних можливостей у нормопроєктуванні. Ін-
шим документом є «Посібник для підготовки
нормативних актів». Цей Посібник має велику
практичну цінність, адже розкриває теоретич-
ні й прикладні аспекти використання засобів
і прийомів, а також містить вказівки щодо до-
тримання у нормативно-правових актах мов-
них, стилістичних вимог, правил граматики,
проте він, на жаль, має лише рекомендаційний
характер 9.
Окрему увагу в цьому контексті слід приді-
лити нормопроєктувальній діяльності в Кана-
ді, де нормотворчість вважають не буденною
справою, а, так би мовити, мистецтвом, і займа-
ються нею близько 100 осіб.
На наш погляд, до цих правил варто було б
додати необхідність залучення представників
як правової доктрини, так і юридичної практи-
ки. Певні спроби щодо цього робили в різних
державних інституціях, зокрема в Міністерстві
юстиції України. Втім, сьогодні назріла нагальна
необхідність створення єдиного Центру плану-
вання і вивчення нормопроєктувальної діяль-
ності, на чому неодноразово наголошували ще
до повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
9 Петришина М.О., Мала Т. С. Нормопроектувальна
техніка як засіб формування системи дієвого та ефек-
тивного законодавства в Україні: теоретико-право-
вий підхід. Актуальні питання публічного та при-
ватного права. 2014. № 3. С. 256—263.
Дещо складнішим для вивчення є питання,
пов’язане з сутнісним змістовим аспектом нор-
мопроєктувальної діяльності. Про філософ-
ське значення сутнісних характеристик нор-
мопроєктувальної діяльності йшлося, зокрема,
у дослідженнях Р.К. Бержерона, де він виокре-
мив низку правил нормопроєктувальної діяль-
ності 10:
1) фіксація ключового філософського поло-
ження про взаємовідповідність змісту і форми
проєкту;
2) врахування часового чинника нормопро-
єктувальної діяльності, оскільки недостатній
час може впливати на якість розроблення і
якість самого нормативно-правового акта;
3) важливість професійного підходу до нор-
мопроєктувальної діяльності (фактор профе-
сіоналізації);
4) обов’язкове зосередження уваги на мож-
ливому негативному результаті нормопроєк-
тування (фактор негативізації нормопроєкту-
вання);
5) констатація того, що правила нормопро-
єктування не є і ніколи не будуть абсолютними
(фактор деабсолютизації), оскільки не можуть
охопити всі аспекти розроблення і оформлен-
ня нормативних текстів;
6) урахування телеологічної домінанти нор-
мопроєктування (телеологічний фактор).
Крім того, слід зауважити, що вивчення до-
свіду і практик різних правових систем не ви-
ключає тих завдань, які стають першорядними
для вітчизняної спільноти. Зокрема, увагу іно-
земних донорів зосереджено на таких стадіях
нормопроєктування в Україні:
1) створення українського стилю нормот-
ворення, який зможе запобігти наявним не-
узгодженостям у законодавстві, спричиненим
роботою різних груп нормотворців та різними
джерелами права, зокрема йдеться про альтер-
нативні нормативні акти, кількість яких стрім-
ко зростає;
10 Чорнолуцький Р. Правила нормопроектування
Р.К. Бержерона та їх значення для становлення й
розвитку національної системи нормопроектування
в Україні. National law journal: Theory and Practice.
2015. № 5. C. 24.
60 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (7)
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
2) надання допомоги українському уряду в
приведенні українського законодавства у від-
повідність із законодавством Євросоюзу;
3) поглиблення усвідомлення суспільною
думкою принципів демократії, конституціона-
лізму, етики справедливого правління та засто-
сування їх у нормотворчому процесі;
4) боротьба з корупцією шляхом усунення
суперечностей та ліквідації прогалин у чинно-
му законодавстві 11.
З огляду на наведені прикладні ілюстрації
змістових характеристик, яких потребує нор-
мопроєктувальна діяльність, хочемо ще раз на-
голосити, що нормативно-правові акти мають
відповідати реаліям життя, а нормопроєкту-
вальні практики повинні враховувати сучасний
контекст світового правопорядку. Це означає,
що нормопроєктувальна робота на всіх рів-
нях — від вищих органів державної влади (за-
гальна нормотворчість), центральних органів
виконавчої влади (відомча нормотворчість),
місцевих органів виконавчої влади (місцева
нормотворчість) до нормотворчості керівни-
ків підприємств, установ, організацій (локаль-
на нормотворчість) — має дієво забезпечувати
права, свободи і законні інтереси людини.
Отже, можна зробити такі висновки.
1. Важливою складовою, яка відіграє пріо-
ритетну роль у сучасних процесах державотво-
рення і має відображатися у правовій політиці,
є забезпечення і захист прав людини, зокрема
права на мир. При цьому сьогодні мову слід
вести не тільки і не стільки про потенційно
надані права, зокрема право людини на мир,
скільки про реальність їх забезпечення, здій-
снення, дотримання, застосування, а отже, про
реалістичність втілення в життя. У зв’язку із
цим на сьогодні вже недостатньо лише заде-
кларувати відповідні права в межах загальної
системи прав людини, що повною мірою сто-
сується і права на мир, яке потребує створення
дієвих механізмів його практичного забезпе-
чення та захисту, в тому числі в контексті ді-
яльності певних міжнародних судових та пра-
возахисних організацій.
11 Нормопроектувальна діяльність: вимоги теорії та
практики. Право та юстиція. 2018. № 4. С. 15—22.
2. Сучасна система прав людини характери-
зується посиленим проявом її основних ознак,
а саме: відкритості, поліструктурності та ін-
тегральності. При цьому розширення перелі-
ку прав людини, формування їх нових груп,
ускладнення характеру їх взаємозв’язку тощо
є закономірним наслідком швидких темпів
технологічних новацій, які суттєво і, головне,
неоднозначно впливають на трансформацію
буття сучасної людини, а також зростання
кризових тенденцій розвитку сучасних право-
порядків (міжнародного та національних).
3. Право на мир має як негативний (пра-
во на відсутність організованого насильства,
зокрема право на фізичну відсутність війни,
фізичної агресії тощо), так і позитивний ас-
пекти (право на створення моральних, со-
ціальних, економічних, політичних та інших
умов, сукупність яких забезпечує відсутність
соціального запиту і потреби в застосуванні
насильства). Право на мир — це глобальне
природне право народів та інших суб’єктів
права, в тому числі окремої особистості, яке є
основою і необхідною передумовою реалізації
будь-яких інших колективних та індивідуаль-
них прав.
4. Сучасна ветеранська політика в Україні, з
огляду на виклики і загрози, що стоять перед
нашою державою, потребує подальшого онов-
лення та розвитку, зокрема в контексті визна-
чення принципів та форм її здійснення, право-
вого забезпечення створення ефективної сис-
теми контролю за виконанням державою своїх
обов’язків, удосконалення інституту юридич-
ної відповідальності держави перед громадян-
ським суспільством та перед собою, а також
забезпечення права людини на мирне життя
в українському суспільстві. Ці складники, на
нашу думку, є концептуальними засадами за-
безпечення ефективності державної ветеран-
ської політики в умовах війни та післявоєнної
відбудови країни.
5. Сучасна нормопроєктувальна діяльність
містить інструментальні та сутнісні складові.
Сутнісні складові нормопроєктувальної ді-
яльності пов’язані зі змістовим наповненням
нормативно-правових актів (наприклад, від-
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 7 61
З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ
Nataliya M. Onishchenko
Koretsky Institute of State and Law of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1671-2139
LEGAL POLICY AS A COMPONENT OF UKRAINE’S EUROPEAN INTEGRATION POLICY:
CHALLENGES, THREATS, PROSPECTS
According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of the NAS of Ukraine, May 15, 2024
The report is devoted to the current problems of Ukraine’s legal policy in the context of European integration, in par-
ticular, its components such as the human right to peace, state veteran policy, and lawmaking. The right to peace is seen
as having both a collective and individual character. It is based on the desire to reach an agreement between states and
their peoples, as well as between individual citizens and their associations within a particular society, and to peacefully
resolve any conflict situations at the macro and micro levels. A separate vector is the analysis of the essential character-
istics of rulemaking in the context of current challenges and priorities. The rulemaking activity is analyzed with due re-
gard for the instrumental and substantial typologizing elements. It is noted that one of the priority areas for the develop-
ment of rulemaking activity at the present stage is veteran policy and the forms of its implementation. The author em-
phasizes that rulemaking at all levels should ensure human rights and freedoms.
Keywords: legal policy, human rights system, human right to peace, rulemaking, veteran policy, European integration
processes.
Cite this article: Onishchenko N.M. Legal policy as a component of Ukraine’s European integration policy: challenges,
threats, prospects. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (7): 51—61. https://doi.org/10.15407/visn2024.07.051
повідність проєкту нормативно-правового
акта вимогам принципу верховенства права),
тоді як інструментальні — з його формальни-
ми характеристиками (наприклад, дотримання
вимог щодо структури нормативно-правового
акта, правил застосування юридичної техні-
ки тощо). При цьому особливо підкреслимо,
що це не означає відокремлення «форми» від
«змісту» правового акта, а навпаки, сприяє
вдосконаленню нормопроєктування завдя-
ки вивченню найкращих світових практик, а
також опрацюванню і забезпеченню доскона-
лими нормативними формами нового досвіду
правового розвитку в Україні.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-201912 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1027-3239 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T22:19:35Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Оніщенко, Н.М. 2025-02-20T14:06:56Z 2024 Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) / Н.М. Оніщенко // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 7. — С. 51-61. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1027-3239 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201912 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.07.051 Доповідь присвячено актуальним проблемам правової політики України в контексті євроінтеграції, зокрема таким її складовим, як право людини на мир, державна ветеранська політика та нормопроєктувальна діяльність. Право на мир розглядається як таке, що має одночасно колективний та індивідуальний характер. Його основою є прагнення до досягнення згоди як між державами та їх народами, так і між окремими громадянами та їх об’єднаннями всередині певного суспільства, мирного врегулювання будь-яких конфліктних ситуацій на макро- та мікрорівнях. Окремим вектором є аналіз сутнісних характеристик нормопроєктувальної діяльності в контексті сучасних викликів та пріоритетів. Нормопроєктувальну діяльність проаналізовано з урахуванням інструментальних та сутнісних типологізаційних елементів. Зазначено, що одним із пріоритетних напрямів розвитку нормопроєктувальної діяльності на сучасному етапі є ветеранська політика та форми її здійснення. Наголошено, що нормопроєктувальна робота на всіх рівнях повинна забезпечувати права і свободи людини. The report is devoted to the current problems of Ukraine’s legal policy in the context of European integration, in particular, its components such as the human right to peace, state veteran policy, and lawmaking. The right to peace is seen as having both a collective and individual character. It is based on the desire to reach an agreement between states and their peoples, as well as between individual citizens and their associations within a particular society, and to peacefully resolve any conflict situations at the macro and micro levels. A separate vector is the analysis of the essential characteristics of rulemaking in the context of current challenges and priorities. The rulemaking activity is analyzed with due regard for the instrumental and substantial typologizing elements. It is noted that one of the priority areas for the development of rulemaking activity at the present stage is veteran policy and the forms of its implementation. The author emphasizes that rulemaking at all levels should ensure human rights and freedoms. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України З кафедри Президії НАН України Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) Legal policy as a component of Ukraine's European integration policy: challenges, threats, prospects (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of the NAS of Ukraine, May 15, 2024) Article published earlier |
| spellingShingle | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) Оніщенко, Н.М. З кафедри Президії НАН України |
| title | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) |
| title_alt | Legal policy as a component of Ukraine's European integration policy: challenges, threats, prospects (According to the materials of scientific report at the meeting of the Presidium of the NAS of Ukraine, May 15, 2024) |
| title_full | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) |
| title_fullStr | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) |
| title_full_unstemmed | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) |
| title_short | Правова політика як складова євроінтеграційної політики України: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні Президії НАН України 15 травня 2024 р.) |
| title_sort | правова політика як складова євроінтеграційної політики україни: виклики, загрози, перспективи (за матеріалами доповіді на засіданні президії нан україни 15 травня 2024 р.) |
| topic | З кафедри Президії НАН України |
| topic_facet | З кафедри Президії НАН України |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/201912 |
| work_keys_str_mv | AT oníŝenkonm pravovapolítikaâkskladovaêvroíntegracíinoípolítikiukraíniviklikizagroziperspektivizamateríalamidopovídínazasídanníprezidíínanukraíni15travnâ2024r AT oníŝenkonm legalpolicyasacomponentofukraineseuropeanintegrationpolicychallengesthreatsprospectsaccordingtothematerialsofscientificreportatthemeetingofthepresidiumofthenasofukrainemay152024 |