Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)

У доповіді зазначено , що прийняття Конституції України в 1996 р. ознаменувало важливу віху у творенні незалежної Української держави. В історичній ретроспективі розглянуто зміни, які вносилися до Основного Закону. Проаналізовано шляхи подальшого конституційного розвитку України. Наголошено, що конс...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Вісник НАН України
Date:	2024
Main Author:	Шаповал, В.М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2024
Subjects:	З кафедри Президії НАН України
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202031
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.) / В.М. Шаповал // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 9. — С. 43-48. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859847631330607104
author	Шаповал, В.М.
author_facet	Шаповал, В.М.
citation_txt	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.) / В.М. Шаповал // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 9. — С. 43-48. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Вісник НАН України
description	У доповіді зазначено , що прийняття Конституції України в 1996 р. ознаменувало важливу віху у творенні незалежної Української держави. В історичній ретроспективі розглянуто зміни, які вносилися до Основного Закону. Проаналізовано шляхи подальшого конституційного розвитку України. Наголошено, що конституційне реформування об’єктивно зумовлене суспільно-політичною ситуацією в країні і має слугувати усуненню суперечностей і хиб, які накопичилися протягом дії Конституції України. The report notes that the adoption of the Constitution of Ukraine in 1996 marked an important milestone in the creation of an independent Ukrainian state. The changes that were made to the Basic Law are considered in historical retrospect. The author analyzes the ways of further constitutional development of Ukraine. It is emphasized that constitutional reform is objectively determined by the socio-political situation in the country and should serve to eliminate contradictions and inaccuracies that have accumulated during the validity of the Constitution of Ukraine.
first_indexed	2025-12-07T15:39:39Z
format	Article
fulltext	ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 9 43 КОНСТИТУЦІЙНЕ РЕГУЛЮВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 року У доповіді зазначено , що прийняття Конституції України в 1996 р. озна- менувало важливу віху у творенні незалежної Української держави. В істо- ричній ретроспективі розглянуто зміни, які вносилися до Основного Зако- ну. Проаналізовано шляхи подальшого конституційного розвитку України. Наголошено, що конституційне реформування об’єктивно зумовлене сус- пільно-політичною ситуацією в країні і має слугувати усуненню супереч- ностей і хиб, які накопичилися протягом дії Конституції України. Шановний Анатолію Глібовичу! Шановні члени Президії! Шановні присутні! Запропонована тема настільки глибока, що, навіть якщо втричі збільшити відведений регламентом час виступу, навряд чи мені вдалося б охопити всі її аспекти. Тому намагатимуся зосере ди- тися лише на найважливіших питаннях. Почну з того, що нагадаю, що вперше День Незалежності ми відсвяткували 16 липня 1991 р. Чому саме в цю дату? А тому що за рік до цього, 16 липня 1990 р., Верховна Рада ухвалила Декла- рацію про державний суверенітет України. Зараз про неї вже не- часто згадують, але це був дуже важливий документ. Хоча Украї- на тоді ще залишалася в складі Радянського Союзу, в Декларації чітко було зафіксовано принципи незалежності, верховенства права, неподільності території та самовизначення українського народу. А потім на поз ачерговій сесії Верховної Ради 24 серпня 1991 р. було прийнято Акт проголошення незалежності України. Цей політико-правовий документ став, так би мовити, продук- том прискореного політичного процесу, ініційованого держав- ним переворотом у Москві (маю на увазі ГКЧП). Акт проголошував не лише незалежність, що очевидно ви- пливало з його назви, а й утворення самостійної Української держави. Чому це важливо? Насамперед тому, що тим самим ШАПОВАЛ Володимир Миколайович — академік НАН України, головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.09.043 44 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (9) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ акцентувалося на тому, що та держава, яка іс- нувала попередньо (в Декларації — Українська Радянська Соціалістична Республіка), не була самостійною. До речі, в Декларації йшлося про перспективу укладання нового союзного до- говору і формування особливих стосунків з іншими республіками, а також про те, що на- далі Україна шукатиме шляхи, як стати ней- тральною державою. Проте минув рік, і ці тези втратили актуальність. Тому, мабуть, найваж- ливішим в Акті була констатація утворення «самостійної Української держави — України». Між іншим, таким формулюванням в Акті було визначено й офіційну назву нашої держа- ви. З цього приводу тоді точилися гарячі дис- кусії. Була пропозиція назвати нову державу Українська Народна Республіка, але її відки- нули через те, що тоді постало б питання пра- вонаступництва, тобто довелося б перекинути місток до УНР, що породило б низку серйоз- них політичних питань, пов’язаних насампе- ред з територією. Пропонували також назвати нову державу Республіка Україна або Україн- ська Республіка. Цю пропозицію також не під- тримали через побоювання, що така назва ніби програмує римейк УРСР. Зрештою вирішили, що офіційна назва держави буде просто Украї- на. До речі, на європейському континенті дуже мало країн з такою короткою офіційною на- звою (зазвичай в офіційних назвах використо- вують слова «республіка» чи «королівство»), але цікаво, що в 2012 р. угорці, прийнявши нову конституцію, перейменували свою країну з Угорської Республіки на просто Угорщину. Отже, можна стверджувати, шо Акт про- голошення незалежності України мав перед- конституційний характер, оскільки утворення нової держави об’єктивно вимагало прийняття нової конституції. І буквально через кілька мі- сяців після проголошення незалежності роз- почалася робота з проєктування Конституції України. Підготовлений невдовзі проєкт Конституції було винесено на всенародне обговорення, піс- ля чого доопрацьовано, але наприкінці 1993 р. стало ясно, що конституційний процес зайшов у глухий кут через глибокі суперечності щодо розподілу повноважень між президентом, уря- дом і парламентом. Лише через рік, після вибо- рів, у листопаді 1994 р. було поновлено роботу Конституційної комісії, яка була вже не орга- ном Верховної Ради, як раніше, а представляла всі «гілки» влади і засідала під спільним голо- вуванням тодішніх Президента України і Голо- ви Верховної Ради. Спільним розпоряджен- ням Президента України і Голови Верховної Ради України було створено робочу групу, до складу якої увійшли і представники Академії, зокрема співробітники Інституту держави і права НАН України. Однак протиріччя між президентською і парламентською «гілками» влади нікуди не поділися, запеклі дискусії з цього питання продовжували точитися, що, звісно, гальму- вало конституційни й процес. Так тривало аж поки не було зроблено дуже неординарний крок — у червні 1995 р. між Верховною Радою України та Президентом України було укладе- но Конституційний договір про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України. Цей документ не має аналогів у європей- ській практиці. Говорити про нього можна дов- го, але я зараз відзначив би лише один його аспект — Конституційний договір припинив нарешті спроби утвердити дуалізм влади в Україні. Я свідомо вживаю цей термін, хоча він так і не став усталеним. Дуалізм влади по- лягав у тому, що тривалий час президент (цей пост було засновано ще на початку липня 1991 р.) був політичним і владним конкурен- том спікера Верховної Ради. Це проявлялося в різних моментах. Наприклад, кандидатів на деякі посади призначали спільним рішенням Голови Верховної Ради і Президента, а склад Конституційного Суду формувався порівну з кандидатур, які пропонували спікер Верховної Ради і Президент. Найбільш яскраво тодішню ситуацію відображала відома теза одного зі спікерів Верховної Ради, який говорив: «Я не перший, але й не другий». Зрештою, 28 червня 1996 р. на засіданні Вер- ховної Ради, яке тривало безперервно близько ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 9 45 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ 24 годин, було прийнято Конституцію Украї- ни. В результаті в ній було закріплено модель організації влади, відповідно до якої Прези- дент України відігравав домінантну роль у дер- жавному владарюванні. У нашому суспільстві й досі побутує легенда, ніби нашу Конститу- цію визнали чи не найкращою в Європі. Можу відповідально стверджувати, що ніхто і ніколи таких офіційних заяв не робив. Венеціанська комісія двічі експертувала її зміст: спочатку на стадії проєкту, а потім уже після прийняття, і обидва рази її висновки містили зауваження щодо дуже широких повноважень Президента. Загалом Конституція України 1996 р. була ти- повою для пострадянських країн, які передов- сім поєднувало намагання зосередити всю ви- конавчу владу в одних руках, що, очевидно, не відповідало баченню європейських експертів щодо розвитку парламентаризму. Інше зауваження, яке висловлювали експер- ти Венеціанської комісії, стосувалося того, що в Конституції України дуже багато положень, присвячених правам, які, власне, є не правами, а скоріше соціальними побажаннями. Однак вони ставилися до цього з розумінням, зважа- ючи на те, що населення звикло до деклару- вання принципів, які не реалізуються. І за весь період дії Конституції, починаючи з 1996 р., до її другого розділу, присвяченого правам та сво- бодам людини і громадянина, не було внесено жодної зміни, оскільки всі побоювалися чіпа- ти ці декларативні статті — хтозна до чого це може призвести. Однак така ситуація познача- ється на ставленні людей до Конституції — ро- зуміючи, що більшість завищених соціальних очікувань реалізувати неможливо, вони і сам Основний Закон не сприймають як повною мі- рою реалістичний. Наведу лише один приклад, але він досить красномовний. У ст. 48 записано: «Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло». Дійсно, важко сказати, що таке «достатнє харчування» чи «достатнє житло», але поява цієї норми стала наслідком політич- ної боротьби, яка точилася тоді у Верховній Раді: певна частина народних депутатів дуже хотіли записати щось таке, нехай і нездійснен- не, аби лише сподобатися виборцям. Цікаво, що цей припис текстуально повністю запози- чено з Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого Гене- ральною Асамблеєю ООН у 1966 р. і орієнто- ваного передусім на потреби країн Африки та деяких інших регіонів, де населення постійно страждало від нестачі продуктів харчування. Цей і подібні до нього приписи, що свого часу, можливо, і відігравали роль політичних гасел, на сьогодні вже є «мертвою буквою». І якщо коли-небудь у нас все ж дійде справа до розроблення нової конституції, на це слід звер- нути увагу. Під час Помаранчевої революції як наслідок компромісу, досягнутого фракціями Верхо- вної Ради, модель організації влади, визначену в Конституції 1996 р., було скориговано при- йняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV. Ці зміни були спричинені конкрет- ним історичним моментом і спрямовані на пев- ні обмеження повноважень президента, якого тоді обирали. В такий спосіб тодішні еліти на- магалися убезпечити себе від непередбачува- них для них дій нових суб’єктів влади. Загалом ці зміни мали позитивне і навіть прогресивне значення, оскільки посилювали конституційні основи парламентаризму й окреслювали ком- петенцію прем’єр-міністра як глави уряду, а не так званого адміністративного прем’єра, як це було в первинній редакції Конституції. Проте багато внесених тоді змін були некоректними як за змістом, так і за використаною юридич- ною технікою, а сам Закон від 8 грудня 2004 р. був невідповідним встановленим правилам за процедурами його прийняття. Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. Закон від 8 грудня 2004 р. було визнано неконституційним і таким, що втратив чинність. Вважалося, що це призвело до відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які було змінено, допо- внено та виключено цим актом. Не менш проблемним видається і Закон України «Про відновлення дії окремих по- 46 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (9) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ ложень Конституції України» від 21 лютого 2014 р. № 742-VII, яким нібито «оживлено» За- кон від 8 грудня 2004 р. Цим актом було фак- тично внесено зміни до Конституції України, адже відновлення дії окремих положень по суті означає зворотні зміни щодо таких положень. У червні 2014 р. новообраний глава держа- ви вніс у парламент наступний проєкт змін до Основного Закону в частині організації держав- ного механізму, який передбачав розширення повноважень президента. Сьогодні про цей за- конопроєкт майже не згадують, але його орга- нічним продовженням був інший законопроєкт про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації, який і досі не прийнято. Зрештою на сьогодні всі зміни до Консти- туції привели не стільки до поліпшення орга- нізації влади, скільки до її дезорганізації. Так, до Конституції потрапили норми, за якими ми зараз маємо шість різних порядків призна- чення на керівні посади в системі органів ви- конавчої влади. В один спосіб призначають прем’єр-міністра, в інший — більшість членів Кабінету Міністрів, за третім порядком — мі- ністра оборони та міністра закордонних справ, чиї кандидатури подає президент, і ще є поряд- ки призначення голів місцевих державних ад- міністрацій та керівників інших центральних органів виконавчої влади. До речі, такого розмаїття порядків призна- чення на керівні посади в системі органів в ико- навчої влади немає більше ніде в Європі. При цьому за логікою Кабінет Міністрів має бути єдиним цілісним органом. Експерти Венеці- анської комісії неодноразово зауважували, що через недотримання цього принципу ми роз- риваємо тканину уряду, який має бути струк- турованим і підпорядковуватися своєму керів- нику — прем’єр-міністру. Принагідно зауважу, що сама назва посади — прем’єр-міністр Укра- їни — є некоректною з точки зору конститу- ційного права, оскільки він очолює саме уряд (є першим міністром Кабінету Міністрів), а не державу Україна. І таких, м’яко кажучи, дивних положень у нашій Конституції, на жаль, можна знайти ба- гато. Це призводить до ускладнення процесів призначення, дезорганізації виконавчої влади, поганої її керованості, а отже, і низької ефек- тивності. Інша проблема полягає в тому, що, коли пи- сали проєкт Конституції, навіть не могли собі уявити, що ніби очевидні трактування певних положень можуть навмисно перекручуватися за змістом або взагалі ігноруватися. Таке й на думку не спадало розробникам, і можу це до- стеменно підтвердити, оскільки мав честь бути членом робочої групи Конституційної комісії. Як приклад наведу ст. 94 Конституції, в якій прописано інструментарій президентського вето на закони, прийняті Верховною Радою. Там передбачено, що закон підписує Голова Верховної Ради і направляє його на підпис Президенту, який протягом 15 днів має або підписати його, або повернути в парламент для повторного розгляду зі своїми вмотивова- ними зауваженнями. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верхо- вною Радою 2/3 голосів, Президент України має його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. На жаль, у нас був період, коли парламент долав президентське вето, а глава держави закон не підписував, мотивуючи це тим, що в статті немає «жорсткого» формулювання, типу що він «повинен». Однак конституційне право, на відміну від кримінального, традицій- но уникає категоричних формулювань, оскіль- ки передбачається, що всі учасники процесу оперують дещо іншими інструментами. Тобто Президент порушує Конституцію, і що далі? Конституційний Суд з цього приводу завжди мовчав, адже він працює лише зі звернення- ми, а самостійно ініціювати подібні розгляди не уповноважений. Або інший приклад з цієї самої статті. В ній записано, що Голова Верхо- вної Ради України підписує закон і невідкладно направляє його Президенту. І знову ж, у нас була практика, коли спікер парламенту за оче- видною домовленістю з Президентом просто не передавав йому закон, посилаючись на те, що строки чітко не встановлено. Перелік недоліків Конституції можна про- довжувати довго. Багато проблем виникають ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 9 47 З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ через неузгодженість з іншими нормативно- правовими актами. Скажімо, процедура ім- пічменту фактично залишається юридично «мертвою», попри прийнятий у 2020 р. закон, у якому нібито її розписали, але вона є неді- євою через інші конституційні приписи, які унеможливлюють її реалізацію. Звісно, під час дії воєнного стану Основний Закон держави змінювати не можна, але я пе- реконаний, що організувати роботу з опрацю- вання окремих блоків питань необхідно. Ще до початку процесу комплексного реформування Конституції необхідно вирішити, що є більш юридично коректним і політично кращим — нова редакція чи нова Конституція. Про мож- ливість прийняття нової редакції або нової Конституції йдеться в кількох рішеннях Кон- ституційного Суду України, і хоча вони певною мірою неоднозначні, це все ж означає, що нездо- ланних юридичних перешкод для відповідного процесу немає. Однак Верховна Рада України не має повноважень приймати нову Конститу- цію, хоча може створити нову редакцію чинної шляхом прийняття двох законів про внесення до неї змін, один з яких стосуватиметься І, ІІІ і XIII розділів, а другий — інших її розділів. У процесі реформування Конституції на- уковці не мають права бути ініціаторами. Ми можемо лише виконувати державне політич- не і суспільне замовлення. Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України міг би зайнятися розробленням конкретних про- позицій з удосконалення тексту Конституції, але для цього потрібна насамперед політична воля з боку держави та вжиття відповідних ор- ганізаційних заходів. Є в мене побоювання, що з боку держави рі- шення щодо реформування Конституції може бути прийняте раптово, в якийсь момент. І щоб конституційний процес не набув спонтанного характеру, наше академічне середовище має бути готовим одразу розпочати роботу з удо- сконалення тексту Конституції. Для цього нам уже зараз потрібно почати опрацьовувати низ- ку базових питань. По-перше, ми маємо принаймні собі відпо- вісти на питання: чи потрібна нам зовсім нова Конституція, чи достатнім буде прийняття нової редакції чинного Основного Закону? А це, як на мене, дуже складне питання. З одного боку, очевидно, нова Конституція асоціюється з новою державою, з новим етапом суспіль- но-політичного розвитку країни і державного будівництва. Проте, з іншого боку, в разі при- йняття нової редакції чинної Конституції буде акцентовано на правонаступництві нашої дер- жави. Нинішня Україна є правонаступницею УРСР, що юридично передбачає правонаступ- ництво щодо території, правонаступництво щодо громадянства і правонаступництво щодо міжнародних договорів. І це на сьогодні, мені здається, дуже важливо в політичному сенсі. Важливим є також питання, пов’язане з ви- бором механізму конституційного реформу- вання. Загалом такий механізм, але з певними вдосконаленнями, можна запозичити з досвіду роботи Конституційної комісії України в 1994— 1996 рр., коли її співголовами були Президент України і Голова Верховної Ради України. Конституційне реформування повинне мати на меті усунення недоречностей, супереч- ностей та хиб, які виявилися впродовж періо- ду дії Конституції України 1996 р. Крім ви- правлення уже зазначених недоліків, таких як декларативність конституційних приписів, присвячених правам та свободам людини і гро- мадянина; суперечливість практики застосу- вання процедур вето щодо законів; недолугість чинної процедури імпічменту Президента; складність і невідповідність світовому досвіду порядків призначення на керівні посади в сис- темі виконавчої влади, потрібно також визна- чити, якими мають бути за формою і змістом конституційні положення щодо євроатлантич- ної інтеграції України; розглянути питання за- кріплення в Конституції статусу ветеранів та інших осіб, безпосередньо залучених до від- биття російської агресії; конституційної регла- ментації місця, ролі і значення Збройних Сил України і Сил безпеки і оборони загалом; ор- ганізації та функціонування державного меха- нізму в період дії воєнного стану тощо. На завершення хотів би нагадати, що в Де- кларації незалежності Сполучених Штатів 48 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (9) З КАФЕДРИ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ Америки 1776 р. зазначено, що всіх людей створено рівними і що Творець обдарував їх певними невід’ємними правами, до яких нале- жать право на життя, право на свободу і право на здобуття щастя. На жаль, з часом останню норму про право бути щасливим якось поза- були і ніде більше не відтворювали, можливо тому, що це виглядає, як певний «англосаксон- ський романтизм». І в нашій Конституції та- кож не передбачено права на щастя. Та все ж напередодні свята я хочу побажати всім присутнім здоров’я, благополуччя і бути щасливими. Дякую за увагу! За матеріалами засідання підготувала О.О. Мележик Volodymyr M. Shapoval Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine CONSTITUTIONAL REGULATION OF UKRAINIAN STATEHOOD: STATUS AND PROSPECTS FOR DEVELOPMENT Transcript of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, August 23, 2024 The report notes that the adoption of the Constitution of Ukraine in 1996 marked an important milestone in the creation of an independent Ukrainian state. The changes that were made to the Basic Law are considered in historical retrospect. The author analyzes the ways of further constitutional development of Ukraine. It is emphasized that constitutional re- form is objectively determined by the socio-political situation in the country and should serve to eliminate contradic- tions and inaccuracies that have accumulated during the validity of the Constitution of Ukraine. Cite this article: Shapoval V.M. Constitutional regulation of Ukrainian statehood: status and prospects for development. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2024. (9): 43—48. https://doi.org/10.15407/visn2024.09.043
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202031
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1027-3239
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:39:39Z
publishDate	2024
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
record_format	dspace
spelling	Шаповал, В.М. 2025-02-22T15:50:03Z 2024 Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.) / В.М. Шаповал // Вісник Національної академії наук України. — 2024. — № 9. — С. 43-48. — укр. 1027-3239 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202031 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.09.043 У доповіді зазначено , що прийняття Конституції України в 1996 р. ознаменувало важливу віху у творенні незалежної Української держави. В історичній ретроспективі розглянуто зміни, які вносилися до Основного Закону. Проаналізовано шляхи подальшого конституційного розвитку України. Наголошено, що конституційне реформування об’єктивно зумовлене суспільно-політичною ситуацією в країні і має слугувати усуненню суперечностей і хиб, які накопичилися протягом дії Конституції України. The report notes that the adoption of the Constitution of Ukraine in 1996 marked an important milestone in the creation of an independent Ukrainian state. The changes that were made to the Basic Law are considered in historical retrospect. The author analyzes the ways of further constitutional development of Ukraine. It is emphasized that constitutional reform is objectively determined by the socio-political situation in the country and should serve to eliminate contradictions and inaccuracies that have accumulated during the validity of the Constitution of Ukraine. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України З кафедри Президії НАН України Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.) Constitutional regulation of Ukrainian statehood: status and prospects for development (Transcript of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, August 23, 2024) Article published earlier
spellingShingle	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.) Шаповал, В.М. З кафедри Президії НАН України
title	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)
title_alt	Constitutional regulation of Ukrainian statehood: status and prospects for development (Transcript of scientific report at the meeting of the Presidium of NAS of Ukraine, August 23, 2024)
title_full	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)
title_fullStr	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)
title_full_unstemmed	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)
title_short	Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)
title_sort	конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні президії нан україни 23 серпня 2024 р.)
topic	З кафедри Президії НАН України
topic_facet	З кафедри Президії НАН України
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202031
work_keys_str_mv	AT šapovalvm konstitucíineregulûvannâukraínsʹkoíderžavnostístaníperspektivirozvitkustenogramadopovídínazasídanníprezidíínanukraíni23serpnâ2024r AT šapovalvm constitutionalregulationofukrainianstatehoodstatusandprospectsfordevelopmenttranscriptofscientificreportatthemeetingofthepresidiumofnasofukraineaugust232024

Конституційне регулювання української державності: стан і перспективи розвитку (стенограма доповіді на засіданні Президії НАН України 23 серпня 2024 р.)

Institution

Similar Items