Наука, політика і науково-технічний прогрес
Напередодні Нового року автор статті робить спробу проаналізувати поточний стан справ у Національній академії наук України, обговорити бачення Академією шляхів свого розвитку, а також намагається зрозуміти науково-освітню політику держави, яка за всі роки незалежності так і не змогла створити належн...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Вісник НАН України |
|---|---|
| Дата: | 2024 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2024
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202139 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Наука, політика і науково-технічний прогрес / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. - 2024. - № 12. - С. 61-72. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860091063871471616 |
|---|---|
| author | Локтєв, В.М. |
| author_facet | Локтєв, В.М. |
| citation_txt | Наука, політика і науково-технічний прогрес / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. - 2024. - № 12. - С. 61-72. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Напередодні Нового року автор статті робить спробу проаналізувати поточний стан справ у Національній академії наук України, обговорити бачення Академією шляхів свого розвитку, а також намагається зрозуміти науково-освітню політику держави, яка за всі роки незалежності так і не змогла створити належні умови для забезпечення науково-технічного прогресу в країні. Наведено приклади наукової політики країн, які або вже мають розвинену наукову сферу, або інтенсивно її розвивають.
On the eve of the New Year, the author of this article attempts to analyze the current state of affairs at the National Academy of Sciences of Ukraine, discuss the Academy’s vision of its development, and try to understand the scientific and educational policy of the state, which has failed to create the proper conditions for ensuring scientific and technological progress in the country during all the years of independence. The author provides examples of the scientific policy of countries that either already have a developed scientific sphere or are intensively developing it.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:23:01Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 12 61
НАУКА, ПОЛІТИКА
І НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС
Напередодні Нового року автор статті робить спробу проаналізувати
поточний стан справ у Національній академії наук України, обговорити
бачення Академією шляхів свого розвитку, а також намагається зрозумі-
ти науково-освітню політику держави, яка за всі роки незалежності так
і не змогла створити належні умови для забезпечення науково-технічного
прогресу в країні. Наведено приклади наукової політики країн, які або вже
мають розвинену наукову сферу, або інтенсивно її розвивають.
Ставити наукові завдання з політичних цілей,
аби наука неодмінно розробляла лише корисні
людям застосування, абсолютно непродуктивно.
Прогрес чистої науки сам собою створює плідний
ґрунт, на якому можуть з’являтися паростки
майбутніх впроваджень.
Р.З. Сагдєєв, фізик-теоретик
Напередодні 2025 року, яким завершується перша чверть
ХХІ ст., можна констатувати, що світова наука не лише не знизи-
ла набуті в попередньому столітті високі темпи свого розвитку,
хоча, здається, останній перевищує всі розумні межі й можли-
вості людства звикнути до цього, а й, навпаки, розширила го-
ризонти своїх досліджень завдяки появі на науковій мапі світу
великої кількості нових країн, про науку яких раніше ніхто не
знав, бо її практично не існувало. Назву для прикладу Бразилію,
В’єтнам, Єгипет, Індію, Індонезію, Іран, Китай, Малайзію, Мек-
сику, Південну Африку, Саудівську Аравію, Туреччину, які на-
разі інвестують значні ресурси в науку і технології, створюючи
та збагачуючи багатополярний світ науки. На жаль, серед них
немає України, чия наука в першій чверті нового тисячоліття,
на відміну від країн, що прагнуть ставати сильнішими і якомо-
га більш незалежними, зазнала значного занепаду, який, до речі,
розпочався задовго до активних антиукраїнських дій з боку РФ.
Цей феномен можна в принципі пояснити, що я і спробував
зробити у нещодавній статті 1, але ні зрозуміти, ні виправдати,
а тим більше змиритися з ним неможливо. У згаданій статті
1 Локтєв В.М. Одна і єдина константа історії науки — це неперервність
змінювання. Світогляд. 2024. № 4. С. 40—47.
ЛОКТЄВ
Вадим Михайлович —
академік НАН України
doi: https://doi.org/10.15407/visn2024.12.061НАУКА НАУКА
І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО
62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (12)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
я торкнувся також питання тісного перепле-
тіння політики СРСР з його наукою, яке, на
перший погляд, було аномальним, оскільки
цілі промислові галузі й чимало наукових на-
прямів були повністю в руках політичного
керівництва. Проте, мушу зізнатися, я виявив-
ся неправим, бо неквапливі, передноворічні
думки про майбутнє науки і, вибачте за пафос,
нашої Академії, а також неупереджений по-
гляд на навколишній світ загалом розкрили
очевидне: науково-політичний зв’язок, при-
чому в країнах з дуже різними режимами, не
меншає, і спостерігається навіть протилежна
тенденція — політизується не лише наука, а й
усе наше життя. І йдеться зовсім не про науку
політологію, яка вивчає або розвиває політику
в усіх її аспектах, через що вони не можуть не
взаємодіяти, і в якій я не можу бути серйозним
експертом, а про більш загальні, але й певною
мірою простіші речі, щодо яких кожний може
мати власну думку.
Так, для мене особисто стало банальним
твердження, яке викликає лише засмучення,
що будь-який напрям науки насправді зале-
жить від політики, а якщо більш прямо — від
якості роботи політиків та політичних струк-
тур. І коли вони недопрацьовують або трима-
ють поза увагою таку важливу для нормально-
го розвитку будь-якої країни сферу, як наука, і
нерозривно пов’язану з нею освіту, то це даєть-
ся взнаки. І перша, і друга слабшають, деграду-
ють, чому ми всі є свідками впродовж останніх
приблизно 30 років. І зробити тут нічого не-
можливо, бо, образно кажучи, c’est la vie.
Щоб бути зрозумілим, спитаю (риторично):
хто в нашій країні ставить останню крапку в
переліку найважливіших напрямів розвитку
науки, якими опікуватиметься сама Її Велич-
ність Держава? Звісно, політики, під маскою
яких ховаються члени уряду, народні обранці,
держслужбовці, а коротко — бюрократи, хоча
вони начебто спираються на думку так званих
експертів, чому ми наївно радіємо. Але все
одно остаточне слово саме за чиновниками.
Водночас у розвинених країнах вирішальне
слово мають найвідоміші, найрейтинговіші
вчені, реальні лідери тієї чи іншої галузі, і там,
як ми знаємо, наука розвивається, а держа-
ва визначає і підтримує нові напрями, навіть
якщо перспективи їх невідомі. Ми ж про таке
поки що лише мріємо.
Здавалося б, у чому проблема? Визнаємо
помилку і швидко її виправимо. Але в тому і
справа, що це ніяка не помилка, а прямий на-
слідок побудованої в Радянському Союзі
«адміністративної політичної вертикалі», в
якій «нижчий» посадовець або орган завжди
підпорядковується тільки «вищому», якому і
підзвітний. Прикро, що ця недемократична,
по суті тоталітарна схема, в якій усі рішення,
зокрема й про виділення та розподіл фінан-
сування2, приймають «наверху» для беззасте-
режного і послідовного виконання «низами»,
фактично без змін успадкована незалежною
Україною, яка в результаті чи не може, чи не
хоче від неї відмовитися навіть у такій делікат-
ній і, як відомо, ззовні некерованій діяльнос-
ті, як творчий пошук і здобуття нових знань.
Представники НАН України неодноразово
звертали на це увагу найвищих політичних
кіл країни та народних депутатів, але вони не
чують і не реагують на відповідні клопотання.
Гадаю, причина полягає в тому, що «наверху»
та й, визнаємо, вздовж усієї управлінської вер-
тикалі іншого досвіду керування, крім радян-
ського, немає, а вчитися новому бюрократи не
хочуть, бо «собі дорожче» — ніхто не оцінить і,
скоріше за все, не дозволить 3. Тим самим вони
2 Зауважу, що створений Національний фонд дослі-
джень України дещо змінив звичну картину, але його
частка у фінансуванні науки є малопомітною; крім
того, фонд не є незалежним від Кабінету Міністрів, а
тому монополізація грантового розподілу державних
коштів однією, навіть доволі прозорою, організацією,
є нерозумною, і подібних фондів в Україні явно бра-
кує. Про незалежні не відомо взагалі.
3 Проблема навіть глибша: багато української молоді й
не тільки тривалий час працює в іноземних, часом
провідних, наукових центрах, де набуває міжнарод-
ного досвіду здійснення наукової роботи, а також її
оцінювання. Частина, на жаль невелика, повертаєть-
ся додому для продовження своєї праці в установах
Академії або університетах. І з чим вона стикається?
В них найчастіше працюють люди, нехай і знані вче-
ні, але з тим самим радянським бекграундом. Чи не
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 12 63
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
змушують вчених, зокрема академічних, про-
водити політику «простягнутої руки», тобто
просити, просити…
Ба більше, державні структури вважають
справедливим, що розмір бюджету на науку
(до речі, всупереч чинному закону) і наступний
його розподіл між пріоритетними напрямами
здійснюють саме вони, наголошуючи, що гроші
є державними, тобто такими, що належать сус-
пільству, точніше, платникам податків. З цим
ніхто й не сперечається, хоча погодитися, що
чиновництво їх представляє, якось «не з руки».
Разом з тим, дилема, хто — бюрократи чи вче-
ні — розподіляє кошти, є принциповою, позаяк
в апарату свої інтереси і свої уявлення про те,
що є необхідним для держави. На Заході про
це знають і довіряють розподіл грошей вченим,
природно вважаючи, що вони краще за інших
поінформовані, які наукові напрями є на цей
час пріоритетними, а на далеке майбутнє ніхто
не загадує, бо прогнози в науці є зазвичай абсо-
лютно порожньою витівкою.
Не секрет, що отримання грошей на наукові
цілі в будь-якій країні і за будь-якого бюджету
завжди є непростою справою, особливо коли
займаєшся проблемами, що цікавлять світ, а
отже, конкурентів вистачає. Мається на ува-
зі, що отримання фінансування, як правило,
а точніше завжди, здійснюється на конкурс-
ній основі з великою кількістю претендентів.
Якщо ж повернутися до наших «традицій»,
то попри те, що конкурси мало-помалу також
набувають у нас популярності, розподіл осно-
вної маси державних коштів відбувається без
відбору, бо попри ретельне рецензування (у
ВФА тільки закрите) бюджетних тем інсти-
тутів, ухвалених керівними інстанціями, вони
конкурентів не мають і в разі позитивного екс-
пертного висновку затверджуються, тобто фі-
нансуються, хоча, повторю, надзвичайно ску-
по. Зрештою, за збереженою нами фактично
без змін радянською системою бюджетна тема-
тика є єдиним джерелом зарплатні виконавців.
За довгі роки вони настільки з нею зжилися,
що вважають нормальною і безальтернатив-
виникає тут приводу для певного ремства, коли «мо-
лоді» є сучасними, а «досвідчені» вже з минулого?
ною, навіть незважаючи на те, що розрахунок
бюджетних грошей для кожної науки (відді-
лення) в самій Академії не можна визнати про-
зорим. Він бере за основу показники, досягну-
ті раніше, з чим наразі складно погодитися, бо
ситуація з радянських часів сильно змінилася.
Тобто виходить, що ус танови різних відділень
мають неоднакові стартові умови для отриман-
ня державного фінансування. Тому Відділення
фізики і астрономії вже не один рік намагаєть-
ся винести це питання на загал, але, на жаль,
воно й досі залишається відкритим, попри
намагання керівництва Академії обговорити
пропозиції ВФА4.
Зізнаюся, наразі я не маю чіткої пропозиції
щодо зміни підходу — настільки все переплете-
но, однак наявний, повторю, вважаю хибним,
бо виходжу з тези, в якій впевнений, — жодне
прийняте без конкурсу рішення не може бути
визнане правильним5.
4 Відверто зазначу, що керівництво Академії не поли-
шає спроб внести в чинні правила певні поправки,
але переконати колег у необхідності відмови від тра-
диційного розподілу бюджетного фінансування і за-
міни його на більш відкритий і, головне, стимулюю-
чий, аби кожна установа знала критерії та умови
можливого підвищення власного фінансування, не
вдається.
5 Мабуть, показово, що державні університети, пере-
буваючи в радянській парадигмі, змін також не про-
вели. І що ми маємо? У цьому році найбільш підго-
товлені випускники українських шкіл, які набрали
понад 170 і навіть 180 балів, обрали для навчання
приватні заклади вищої освіти західної культури —
Український католицький університет, Київську шко-
лу економіки, Американський університет (Київ)
(пост Тимофія Милованова в мережі «Фейсбук»
https://www.facebook.com/share/p/
XC9p7mDN1uq9QecX).
Держава намагається це врахувати, і щось з мертвої
точки поступово зсувається. Так, МОН і Мінцифри
запровадили грантове фінансування, за яким абітурі-
єнт має право на грант, який можна використати в
будь-якому університеті — приватному чи державно-
му. Здається, це початок змін у напрямі конкуренції.
Звісно, інформація з соцмереж не може бути дока-
зом, що приватні університети кращі за державні, але
тенденція, скоріше за все, має місце. Я лише не впев-
нений, що приватні університети, принаймні сьогод-
ні, можуть забезпечити високий, себто конкуренто-
64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (12)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
Тим не менш, попри ці міркування, радян-
ський спосіб нарахування зарплат зберігаєть-
ся, але, як сказано, крайня їх малість приму-
шує науковців, принаймні впевнених у собі,
боротися за додаткові кошти, які тепер можна
отримувати через гранти (про плюси і мінуси
цієї системи в Україні див. публікацію 6). Од-
нак виграш гранту породжує певну колізію,
коли одні й ті самі люди одночасно здійсню-
ють дослідження у різних напрямах. Не бачу
в цьому нічого поганого, проте ефективність
такої роботи не може бути максимальною,
оскільки доба не збільшується. Цього, на мою
думку, можна було б уникнути, якби регуляр-
на заробітна плата була такою, щоб дослідник,
який не любить змагання на випередження і
віддає перевагу спокійним роздумам, міг за-
йматися чимось одним або задачами, термін
розв’язання яких не можна визначити (напри-
клад, доведення теорем типу теореми Ферма
або гіпотези Пуанкаре). Інші, більш ризикові,
можуть обирати боротьбу за гранти, звісно, без
гарантій їх отримання, але з надією мати «влас-
ні» кошти, на які ніхто, навіть керівництво, по-
сягати не може, і виконувати запропоновані
ними самими, обмежені в часі дослідження,
причому за помітно більші кошти. До такої ор-
ганізації наукової роботи академічних установ,
на які — і це принципово — покладено держав-
не зобов’язання виконувати бюджетну темати-
ку, ми ще не дійшли, але так працює весь на-
уковий світ.
Щоправда, там є «незначна» відмінність —
грантові гроші можна використовувати на за-
робітну плату лише запрошених працівників
(постдоки, студенти), а решту — на обладнан-
ня, відрядження, сплату за публікації в журна-
лах відкритого доступу тощо. У нас же проти-
спроможний, рівень знань за всіма спеціальностями.
Західна форма навчання це добре, але підготовка фа-
хівців певних профілів потребує досвіду і наукової
школи, коротше — навчальної історії. Потрібно лише,
щоб різні університети на основі власних показників
змагалися за абітурієнта і, маючи більший попит,
отримували б за це краще фінансування.
6 Науковий добір. Як працює Національний фонд до-
сліджень України і що про це думають науковці. Лі-
вий берег. 18.09.2024. http://surl.li/ohvtmg
лежна картина, коли власники грантів, які, як
правило, отримують зарплату і за виконання
бюджетної тематики, бо від неї ніхто (особисто
мені такі випадки невідомі) не відмовляється,
мають в рази більші місячні виплати, хоча по-
класти руку на серце і стверджувати, що вони в
рази краще працюють або мають лише блиску-
чі публікації, не беруся. І хоча я не ставлю під
сумнів переваги грантової системи, але мені
здається, що її тематика має чимось суттєво
відрізнятися від бюджетної, оскільки остання,
коли на неї подаєш, також має стосуватися ак-
туальних, важливих для країни і цікавих для
світу завдань. Тобто зміни, якщо їх здійснюва-
ти, мають бути комплексними, позаяк симбіоз
минулого з майбутнім ніколи не буває найкра-
щим виходом із ситуації.
При цьому, як і раніше, за радянської прак-
тики часів «залізної завіси», дещо легше отри-
мати гроші на завдання оборонного характеру
чи інші, але пов’язані з військовим спряму-
ванням, що наразі в пріоритеті. В реаліях за-
пеклого протистояння з підступним і вічним
ворогом — московитами, які ніким іншим, крім
імперців, себе не бачать, цей підхід є вимушено
виправданим, але не можу не повідомити, що є
розрахунки, які свідчать, що пряма підтримка
науки без відсилання до військової або іншої
корисності виявляється всемеро ефективні-
шою (див. також епіграф).
На підтвердження цих слів, мабуть, доречно
згадати, що ядерний щит СРСР або космічну
техніку створювали представники виключ-
но цивільної науки, ґрунтуючись переважно
на знаннях, отриманих без жодної прив’язки
до оборонних цілей. Натомість, якщо пообі-
цяти щось на кшталт лазерної зброї, систем
РЕБ чи атомного заряду, що не загрожує дов-
готривалим забрудненням довкілля, то гроші
якось знаходяться. Якщо ж їх просити на суто
наукові завдання, то часто-густо їх немає, бо
більшість політиків різних мастей, а інколи
й суспільство не вважають доцільним їх ви-
рішувати. Інакше кажучи, ніхто з них не дає і
не дасть «добро» на наявність у наукових під-
розділах НДІ «непрацюючих» співробітників,
які вміють «лише» думати, хоча саме вони, як
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 12 65
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
вчить світовий досвід, часто несподівано для
всіх, після певного періоду начебто «нічогоне-
роблення» формулюють проривні ідеї, що ви-
значають подальший розвиток цивілізації.
Розуміння цього факту чиновникам не дано,
і коли вони хочуть визначити, чи заслуговує
той чи інший науковий проєкт на фінансову
підтримку, то виходять не з важливості самого
завдання в його світовому або регіональному
контексті, а з того, чи може вирішення певної
конкретної проблеми слугувати для їхнього
керівництва переконливим свідченням того,
що ми і наша наука є великими і визнаними,
хоча, правду не сховаєш, наше місце у сучас-
ному науковому рейтингу, якщо не брати до
уваги окремі винятки, я б не назвав надто ви-
соким.
Отже, хочемо ми цього чи ні, ми є заручни-
ками політиків і маємо якось цьому протидія-
ти. Таке протистояння, вважаю, мало б стати
частиною відкритої політики нового складу
Президії НАН України, який неминуче зна-
чною мірою оновиться після скасування во-
єнного стану в Україні і, на мою думку, одне з
головних завдань «старої гвардії» — відверто
говорити про це, щоб члени Академії, а також
члени Президії мали європейське мислення і
були до цього готові.
Було б також добре, якби так звані бюджет-
ні дослідження і відповідні теми, принаймні
фундаментальні, для об’єктивності проходили
експертизу в іноземних вчених, оскільки ві-
тчизняні, чого гріха таїти, часто заангажовані.
Слід публічно домагатися, щоб фінансування
обов’язково містило статті на придбання об-
ладнання для досліджень 7, а також на можли-
вості для вчених хоч інколи відвідувати міжна-
родні конференції, бо без цього сама суть бут-
тя конкурентоспроможної наукової спільноти
втрачає сенс. Безглуздо чекати, що науковий
світ прийде в Україну. Ні, ми самі маємо ро-
бити все від нас залежне, аби світ пізнав нас і
прийняв до себе.
7 Запитуючи гроші на обладнання, ми маємо чесно за-
являти, що без нього певні завдання вирішити немож-
ливо, а отже, нічого справді сучасного, чого ніхто нам
продавати не збирається, ми створити не зможемо.
Що ж випливає з мого, трохи хаотичного,
потоку свідомості? Лише одне — аби ефектив-
но займатися професійною діяльністю, вчені
мають зануритися в таку неприємну справу, як
політика. Іншого не дано, якщо не мати на ува-
зі зміну професії або, як виняток (що теж імо-
вірно), характеру занять. І починати потрібно
прямо з Нового року — року Зеленої Змії 8.
* * *
Втім, не лише проблема науки й політики
мучить мене напередодні Нового року. Вже
тривалий час я не маю відповіді на питання,
чому, проживши 33 роки в незалежній державі,
з яких майже 25 припадають на нове століт-
тя — століття знань, ми на нашій Богом даній
родючій землі все ще спостерігаємо два сві-
ти — процвітаючий, цивілізований на Заході і
якійсь гірко-безвихідний в межах державних
кордонів України. Знайти і перелічити винних
неважко, але безглуздо, бо це нічого не змінить,
і, як на мене, це наша розплата за роки персо-
нальної, а може й колективної, бездіяльності.
Вигадавши, що деяких атрибутів нашої укра-
їноцентричної поведінки цілком достатньо,
ми вирішили, що тим самим щось робимо на
благо України. В який кабінет Президії або ро-
бочі приміщення в установах не зайдеш, усюди
бачиш наш прапор або інші національні сим-
воли, як мантру, ми промовляємо канонічні
слова «Слава Україні!», механічно на них від-
повідаючи «Героям слава!», всі урочисті захо-
ди починаємо державним гімном. Так, подібні
ритуальні, чисто рефлекторні ознаки є, може,
й необхідним, але найтривіальнішим шляхом
демонстрації патріотизму і відданості Батьків-
8 Як стверджують китайські астрологи, Змія — символ
мудрості і не любить різких змін. Вона зосереджена на
отриманні нових знань, тому технічний прогрес у цей
період на місці не стоятиме, а його розвиток визнача-
тиметься новими знаннями, активним застосуванням
нових, насамперед інформаційних, технологій, особ-
ливо у сфері охорони здоров’я, новими джерелами від-
новлюваної енергії, подоланням глобальних ви-
кликів, типу змін клімату або забруднення довкілля,
що позначиться на якості життя. У роки Змії народи-
лися Йоганн Вольфганг фон Гете, Авраам Лінкольн,
Альфред Нобель, Стівен Гокінг, Пабло Пікассо.
66 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (12)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
щині, нічого, якщо чесно, їй не приносячи, бо
це не справи. Доходить до смішного і одночас-
но сумного — те саме роблять різнорідні ухи-
лянти, колаборанти, ждуни, а також ті, кого ми
називаємо «ватою».
А чи замислюємося ми, чому весь світ за рів-
нем життя навіть у довоєнні роки швидко від-
далявся від нас? А що робив кожний із нас для
відродження саме української, близької до єв-
ропейської, ідентичності, свідомо чи несвідомо
погоджуючись з тим, що навіть у роки неза-
лежності чужий нам «русскій мір» мав тут усі
можливості «качати свої права», розглядаючи
Україну як «молодшу сестру» на ім’я Малоро-
сія. Так, маю погодитися, що пересічні люди у
своїй масі і значна частина політиків, маючи з
дитинства радянське гартування, вірили, що
могутня Московія здатна вести нас за собою, а
коли буде треба, захистить, чомусь розумному
навчить. Водночас не розумію, чому Академія,
де зібрані найкращі представники інтелігенції,
особливо гуманітарного, зокрема й історич-
ного, профілю, не розгледіла у поведінці мос-
ковитів далекосяжних планів «мирної» коло-
нізації України? А чи не тому, що Академія,
будучи «національною» за статусом, не стала
українською за суттю своєї діяльності, чого
прагнув ще академік Михайло Грушевський?
У цьому сенсі ми як її члени мали б відчувати
іспанський сором, що не попередили суспіль-
ство про можливі загрози. У кращому випадку,
можу припустити, щось і робилося, але не пу-
блічно і не наполегливо.
Пройшло не мало, а 33 роки, як ми суверен-
ні, народилося й виросло майже два покоління
українців, що не знають «принад» радянщини,
а нам мало чим можна пишатися в історичний
період, пов’язаний з незалежністю, і лише зві-
ряча навала рашистської маси змусила бага-
тьох з нас згадати, що ми насправді не Росія,
що можемо протистояти оскаженілим оркам
і не мати з ними нерівні відносини. Тут пове-
дінка і робота Академії мала б бути присвяче-
на нашому свідомому й одностайному вибору
вільного від імперії майбутнього, щоб україн-
ський дух утверджувався на всіх щаблях — від
дитячих садків і шкіл до найвищих ешелонів
української влади, щоб наша присутність у
розвиненому світі, де кожна країна відстоює
насамперед власні інтереси і своє місце «під
сонцем», засвідчувала, що ми є рівними серед
рівних.
Щоб таке сталося, мало мати Державу, якій
ми сумлінно служимо, треба бути її громадя-
нами і робити справи, щоб вона ставала краї-
ною щасливих людей, як ми це спостерігаємо
навколо за винятком північно-східного на-
прямку. Подібні завдання зі створення здра-
вомислячого, освіченого суспільства, правової
держави з торжеством демократії також мали
б входити до сфери відповідальності Академії,
хоча б на наступну чверть століття. Так, продо-
вжується жорстока війна, краю якій поки що
не видно, але, мені здається, всі ми і Академія
загалом не можемо про це не думати навіть
у своїй повсякденній, поточній роботі, бо це
думки про майбутнє.
* * *
Проте час повернутися до науки, аби, що
не буде зайвим, ретроспективно оцінити, що
ж принципового змінилося в науці за першу
чверть ХХІ ст., зрозуміти основні тенденції її
розвитку, перспективи, стан і позиції у світі.
Як на мене, основна особливість того, що від-
булося і продовжується в сучасній науці, — це
її всеосяжна інтернаціоналізація, яка здобула
назву глобалізація. Причини останньої шука-
ти не треба, вони очевидні: оскільки науковий
простір не є оточеним непроникним парканом
політики, наукові результати практично без за-
тримки стають загальновідомими. Насамперед
це стосується так званих загальносвітових, або
глобальних, проблем, у вирішенні яких ми та-
кож можемо брати посильну участь. Багато з
них перелічено в статті президента Американ-
ської асоціації сприяння науці (AAAS), видат-
ного генетика, нобелівського лауреата Девіда
Балтімора 9, але її вже не можна назвати «сві-
жою». Втім, багато з цих проблем є актуальни-
ми й дотепер. Серед них я б виокремив такі: до-
9 Baltimore D. Science for the Globe. Science. 2008. 319:
697. https://doi.org/10.1126/science.1155011
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 12 67
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
бування чистої енергії, потреба в якій постійно
зростає; медицина, що використовує генетичні
методи лікування; проблеми забрудненості на-
вколоземної атмосфери; отримання достатньої
кількості питної води; проблема клімату і по-
шуки заходів, які могли б пом’якшити наслід-
ки глобального потепління.
За останні роки кейс проблем, що є акту-
альними для будь-якої країни, поповнився й
новими: це створення штучного інтелекту,
який набув такої популярності, що за внесок у
його працездатність і фізики, і хіміки отрима-
ли цьогорічні Нобелівські премії; це позаземне
життя, що, не виключено, існує на в чомусь
подібних до Землі екзопланетах, у великій
кількості спостережуваних у різних зоряних
системах; це дослідження різного роду кванто-
вих матеріалів і квантові технології, зокрема
спроби побудови квантового комп’ютера, об-
числювальні можливості якого, за прогнозами,
набагато перевершують можливості нинішніх
суперкомп’ютерів.
Успішне просування у вирішенні і «старих»,
і «нових» проблем не є і не може бути прерога-
тивою лише найбільш розвинених країн і по-
требує міжнародної кооперації для задіяння
ресурсів усіх країн. Саме тому всіляко підтри-
муються і мають успіх міжнародні центри до-
сліджень, інтернаціональні наукові команди
тощо. Це означає, що стосунки щонайменше
тих країн, які в них беруть участь, мають бути
відкритими, взаємовигідними і неконфліктни-
ми. А цього можна досягти лише за умови мир-
ної, а не агресивної щодо партнерів і сусідів по-
літики різних країн. При цьому їхні державні
мужі або керівники різних урядових чи компе-
тентних відомств мають визнавати, що наука,
освіта і технології є невід’ємними складовими
політики, яку вони обіцяють здійснювати або
здійснюють.
Вчені ж, чим би вони не займалися, мають
при цьому піднестися над персональними до-
слідженнями, взявши до уваги інтернаціональ-
ний характер науки. Це означає розглядати
свої результати як частину світового видобут-
ку знань і не ховати виявлені явища або зако-
номірності під грифами секретності чи небажа-
ності ознайомлення з ними фахової спільноти,
навіть якщо цього вимагають недалекоглядні
політики. Історія неодноразово засвідчувала,
що будь-який новий феномен, відкритий на-
віть у закритій лабораторії, рано чи пізно буде
спостережений в іншій і, як правило, досить
скоро. Тому всі країни — учасники наукових
пошуків мають чітко дотримуватися якомога
більшої відкритості науки, щоб наукові досяг-
нення однієї країни швидко перетинали її на-
ціональні кордони, допомагаючи у вирішенні
тих чи інших внутрішніх проблем інших країн.
Цьому сприяє також щира віра вчених, ін-
женерів, технологів у те, що саме завдяки їхнім
професіям глобалізація набирає обертів і стає
незворотною, для чого вони й публікуються в
журналах, які самі уважно читають, аби бути
в курсі справ у напрямі, в якому працюють.
Вони їздять на конференції, діляться з коле-
гами своїми знаннями, дізнаються про щось
нове, часто неопубліковане. Думку, що гарна
ідея або отриманий невідомий раніше резуль-
тат є спільним скарбом, поділяє переважна
більшість науковців, хоча питання конкуренції
або пріоритету також, зрозуміло, мають місце,
але зазвичай вони не є непереборними пере-
шкодами для поширення відомостей про саме
досягнення, особливо коли воно оригінальне
й нове. Така колективна поведінка, яка, мож-
на стверджувати, нині є нормою, насправді
зміцнює науку, оскільки чим більше результа-
тів стають відомими, тим більше нових дослі-
джень вони ініціюють.
Однак це один бік медалі, за яким завуальо-
вано криється певне протиріччя. Воно полягає
в тому, що попри бажання бути відомим завдя-
ки поширенню власних результатів кожний з
нас так чи інакше працює на свою країну і пал-
ко бажає, щоби вона міцнішала. Думаючи на-
разі про Україну, я виступаю як її громадянин,
але, впевнений, тотожні думки можуть роїти-
ся і, без сумніву, рояться в головах поляків,
французів, китайців, американців, чилійців,
африканців — будь-кого, хто причетний до на-
уки, бо наша економіка, наша медицина, наша,
зрештою, безпека спираються на нові знання, і
уряд кожної країни, де вони побачили світ, або
68 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (12)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
її політичний клас хотіли б одноосібно володі-
ти ними, знаючи, що вдале їх застосування дає
змогу випередити конкурентів, що, без сумні-
ву, є важливим 10.
Це протиріччя є не лише природним, а й
екзистенційним, ставлячи перед кожною кра-
їною питання: що для неї є вигіднішим і без-
печнішим — міцнішати самій чи разом з усіма.
Відповідь ґрунтується на двох міркуваннях.
Перше підкреслює, що загалом «нормальним»
народам і націям притаманне прагнення до
мирного співіснування, якому конкуренція
як рушій прогресу сприяє, бо кожне суспіль-
ство хоче не лише стабільно, а й гарантовано
розвиватися. Тривалий позитивний розвиток,
у свою чергу, є джерелом оптимізму, незалеж-
ності і конкурентоспроможності, тобто проти-
діє суперечностям у суспільстві, яким би бага-
тонаціональним воно не було. Тому високий
рівень світової науки слугує зміцненню миру
в усьому світі. Натомість у стані війни, як ми
тепер добре відчуваємо на «власній шкірі», роз-
виток фактично припиняється або призводить
до колосального напруження і тих, хто воює на
фронті, і тих, хто працює в тилу.
Друге міркування звертає увагу на те, що не-
можливо, принаймні тривалий час, бути моно-
полістами нововведень, оскільки їхня секрет-
ність не витримує глобалізації. Тому сформу-
льоване вище протиріччя додатково знімаєть-
ся компромісним, але глибоко правильним
10 Не виключено, що в цьому криється причина неви-
правданих вимог чи бажань комерціалізації науки,
чому присвячена моя стаття (Локтєв В.М. Чи сприяє
науці надмірне пожвавлення навколо наукових по-
дій. Світогляд. 2024. № 6. С. 44—46). Але тут, як на
мене, є підміна понять, бо комерціалізується не нау-
ка, а її результати, причому далеко не всі. Справжня
наука — це лише джерело знань і жодній комерціалі-
зації не підлягає, оскільки результат будь-яких нау-
кових пошуків не є передбачуваним ані за часом, ані
за місцем отримання, а тому побудоване на них під-
приємство з майже 100 % імовірністю швидко збан-
крутує. Отже, знову і знову змушений повторити:
фундаментальні (тобто невідомі за результатами)
дослідження можуть утримуватися коштом насам-
перед відповідальних урядів або, якщо такі є, розум-
них меценатів.
гаслом, яке має взяти на озброєння кожний
уряд, — дбаючи про силу власної держави, за-
охочувати до посилення саме через розвиток
науки і технологій інші держави і вважати аксі-
омою твердження, що конкуренція є вигідною
всім учасникам без винятку. Роль Академії у
втіленні цих уявлень у свідомість суспільства
і його владних структур важко переоцінити —
вона визначальна. При цьому тішу себе на-
дією, що очільникам нашої держави це відомо,
але, дивлячись на їхнє ставлення до науки та
її носіїв, боюся, що такою інформацією вони
не володіють, а дізнавшись про неї, особливо в
умовах війни і режиму суворої секретності, не
поділятимуть таку думку. Звісно, я пишу про
звичайні часи, про які згадуєш і приходу яких
бажаєш напередодні кожного наступного року.
* * *
Нарешті, під Новий рік можна побажати,
щоб наша наукова сфера не лише відновила
втрачені позиції, а й стала сильнішою і більш
поважаною в країні та світі. Для цього слід
озирнутися і спробувати зрозуміти, а як там,
на Заході, співіснують наукові і державні сфе-
ри. Якщо це зробити, то не важко помітити, що
не все там однаково і наука по-різному вбудо-
вується в структуру різних країн. Але є в них і
спільна деталь, а саме: суспільства і влада роз-
винених країн визнають науку частиною своєї
культури і рушійною силою всіх позитивних
змін, завдяки чому вони випереджають інші
країни не лише в економічному добробуті, а й
у комфортних умовах життя пересічних грома-
дян. Підсумовуючи результати Олімпійських
ігор 2024 р. в Парижі, газета «Financial Times»
підкреслила, що найбільше медалей отримали
спортсмени саме з розвинених демократичних
країн, у яких спорт став доступним і відносно
дешевим заняттям для будь-кого.
Однак я не про спорт, а про нашу, несхожу на
європейську науку, яка при цьому відрізняєть-
ся і від американської. Якщо в США, як мені
здається, побудовано комерціалізовану науку,
в якій нововведення щедро фінансуються, зо-
крема й завдяки вигідній для підприємців
пільговій системі, що стимулює виготовлення
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 12 69
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
ними продукції з використанням нових науко-
во-технологічних розробок, то наука в Європі
характеризується насамперед тим, що, маючи
багатовікову історію розвитку через створення
академій, суспільство її дуже поважає, рівно
як і тих, хто нею займається. Тому там немає
дефіциту охочих присвятити себе дослідниць-
кій роботі, яка дуже пристойно винагороджу-
ється. Цю повагу переконливо демонструють
більшість європейських країн, зокрема радо
підтримуючи прибулих до них через війну
українських науковців та інженерів, надаючи
їм місця для роботи.
У Франції, наприклад, академії шанують,
хоча наука там структурована в інший, ніж у
нас, спосіб, що дозволяє французьким вченим
майже щороку отримувати Нобелівські пре-
мії, тобто можна говорити про певну наукову
досконалість їхніх досліджень. Її прагнемо не
лише ми, а й країни, які в останні десятиліття
практично з нуля почали розбудовувати свою
науку. Це бажання відчув згаданий вище Девід
Балтімор, який сформулював п’ять правил, що
можуть допомогти досягти мети 11. При цьому
він підкреслив, що формування наукової сфе-
ри потребує часу, тому створення на початко-
вому етапі невеликої кількості окремих, у тому
числі академічних, центрів надзвичайної якос-
ті, які відіграватимуть роль лідерів, є ключо-
вою умовою. Самі правила організації цих цен-
трів він звів до таких:
1) проблема кадрів, які мають бути найкра-
щими; оскільки їхня кількість обмежена, не-
можливо і не потрібно започатковувати одно-
часно багато центрів;
2) концентрація ресурсів, щоб підтримувати
лише окремі напрями навіть за рахунок інших,
оскільки ціна пріоритетних піонерських дослі-
джень є надзвичайно високою;
3) попри мультидисциплінарність сучасної
науки, зосередження на невеликих, добре об-
ладнаних центрах досліджень, які охоплять
усе важливе без непотрібного гігантизму;
11 Baltimore D. A Global Perspective on Science and
Technology. Science. 2008. 322: 544—551.
https://doi.org/10.1126/science.1166647
4) максимальне зближення або, де можли-
во, навіть об’єднання досліджень і навчання,
оскільки їх інтеграція гарантує приплив ква-
ліфікованих молодих кадрів, спроможних
працювати на фронтах нових напрямів, які по-
стійно виникають, що також забезпечує зміну
поколінь;
5) надання повної академічної свободи, без
якої не лише припиняться всі по-справжньому
передові пошуки, а й виникне порядок, за якого
домінуватиме думка політиків, і саме вони дик-
туватимуть наукові напрями, як це, на жаль, має
місце у більшості країн світу, де уряди контро-
люють академічні і навчальні установи.
Було б цікаво, принаймні мені, знати, чи в
силах нашої Академії скористатися цими пра-
вилами і, дбаючи про повернення нашої науки
на світовий рівень, піти на створення у кож-
ному відділенні (чи спочатку в 2—3) подібних
центрів, які б стали зародками зростання на-
укового рівня, хоча розумію, що далеко не всі з
цим погодяться. Однак гадаю, що подібні цен-
три-лідери12 в Академії мають бути як приклад
для інших, тим більше, що навряд чи доречно
вимагати найвищого рівня діяльності від усіх
академічних установ.
І все ж, незважаючи на те, що наука в різних
країнах посідає різні позиції і має неоднаковий
вплив на життя суспільства, є одна особли-
вість, яка притаманна всім, — фундаментальну
науку фінансують уряди, бо лише вони мають
фонди для підтримки досліджень, які не мож-
на розглядати як комерційно перспективні. У
прикладну науку інвестує приватний сектор, і
вона, спираючись на фундаментальні резуль-
тати, стимулює виробництво інноваційних
розробок, які виходять на ринок. Як дотепно
зауважив Д. Балтімор, хоча фінансування на-
12 Цікаво, що такими центрами можуть бути і приватні
структури, про одну з яких ішлося на засіданні Пре-
зидії 18 вересня 2024 р. Про неї доповів її керівник
PhD Я.М. Гніліцький (Вісник НАН України. 2024.
№ 11. С. 64—69). Він зупинився на організації і
принципах роботи своєї компанії, завдяки чому вона
стала беззаперечним лідером в Україні в певних при-
кладних розробках. Однак при цьому він висловив
неабияку зацікавленість у співпраці з Академією.
70 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (12)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
уки в США і спирається на приватні кошти,
підтримка фундаментальної науки через сис-
тему грантів на основі виключно особистих
ініціатив є американською секретною зброєю,
яка ще жодного разу не схибила.
Через це хотів би ще раз нагадати азбучну
істину, привернувши увагу саме до фундамен-
тальних досліджень, які не дуже цінують на-
віть персони, що відносять себе до освічених
громадян. Коли геніальний Дж. Максвелл у
60-х роках ХІХ ст. сформулював свої знамени-
ті рівняння, його колеги вважали, що це лише
абстракція. Нині ж цими рівняннями опису-
ють усі без винятку електронні явища, які є в
живій і неживій матерії. Завдяки його електро-
магнітній теорії ми відкриваємо людству Всес-
віт. Втім, недалекі політики і меркантильне
суспільство вимагають від науки користі, при-
чому негайної, якою фундаментальна наука не
опікується — це не її мета.
На Заході це більш-менш розуміють. Не-
дарма президент Барак Обама якось прийшов
на щорічні збори НАН США і виголосив про-
мову про важливість освіти, яка дає фундамен-
тальні знання. Він згадав Альберта Ейнштейна
та його теорію відносності, підкресливши, що
вона дала поштовх теорії Великого вибуху і
Всесвіту, що розширюється. На завершення
Обама наголосив, що без цієї теорії неможливо
було б розробити навігатор, яким тепер корис-
туються мільйони автомобілістів.
Учасником зборів НАН США був свого часу
і президент Білл Клінтон. Він також зробив
доповідь, у якій торкнувся іншого питання —
важливості мініатюризації для проєктування
нових гаджетів, і закликав приділяти більшу
увагу нанофізиці, з якою пов’язав майбутні
корисні людству винаходи і подальший роз-
виток. І, як бачимо, він виявився правим. Але
справа не в правоті, а в поважному ставленні
перших осіб США до науки, яке передається
пересічним американцям, тому вони на науку,
зокрема фундаментальну, коштів не шкоду-
ють, завдяки чому США є найбільш розвине-
ною і захищеною від негараздів країною світу.
На жаль, в Україні відповідні суми на по-
рядки менші, ніж у США, що в принципі зро-
зуміло. Проте не це головне. Як на мене, нам
не вистачає керівників, які розуміють роль на-
уки і свідомо підтримують наукову діяльність
як державотворчу. Скажу більше: присутнос-
ті чи конструктивного, а не ритуального ви-
ступу хоча б одного з президентів України на
Загальних зборах Академії не можна не лише
пригадати, а й уявити. Тому плачевний стан
освіти, науки і технологій у нашій державі є за-
кономірним наслідком політики саме її очіль-
ників, які, припускаю, дуже «комфортно» по-
чуваються за угодницької, суто радянської за
походженням, поведінки Академії.
* * *
Повністю усвідомлюючи, що все сказане
є гласом волаючого в пустелі, але при цьому
маючи надію, що вода камінь точить, буду за-
вершувати, щоб почати готуватися зустрічати
Різдво, яке тепер передує Новому року, вигаду-
вати побажання, деякі з яких висловлено вище,
і дозволити собі помріяти про дива, бо розумні
люди давно знають, що вони трапляються лише
з тими, хто в них вірить. Мабуть, те саме сто-
сується і реформ, яких наша Академія явно за-
чекалася, — вони можуть бути здійснені лише
тоді, коли в них віриш. Чи вірили в них ті, хто
раніше робили численні спроби реформувати
наш науково-освітній сектор, мені невідомо,
натомість знаю, що якщо їх, нехай і поверхово,
аналізувати, то легко переконатися: це не ре-
форми, бо реформатори ніколи не мали на меті
змінити радянську сутність співіснування дер-
жавної і наукової сфер за пильного, навіть суво-
рого, контролю другої з боку першої.
Це почалося ще на порозі радянської влади,
яка ввела в українській Академії звання чле-
нів-кореспондентів, яких до цього не було, далі
з’явився ДАК СРСР, невідомо чому повторе-
ний нами після здобуття незалежності, хоча
таких органів у цивілізованих країнах не існує,
як і немає різних державних інстанцій з оціню-
вання науки і наукової діяльності, немає На-
укової ради, очолюваної прем’єр-міністром(!).
Там науковці мають свободу і самі встановлю-
ють правила, за якими відбувається вибір на-
прямів досліджень і функціонує незалежна
ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2024, № 12 71
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
від держави ієрархія і наукових установ, і на-
вчальних закладів, і науковців.
Ми ж заявляємо, що хочемо мати сучасну
західну науку, проте ніяк не можемо позбави-
тися радянського стилю мислення, тому й на-
уку давно незалежної держави так-сяк продо-
вжуємо тримати в умовах, які вже мали б від-
жити, і вони гальмують розвиток, а пропоно-
вані зміни стосуються політики вищого рівня
і нам, напевно, не по зубах. Ці та інші нюанси
нашого наукового життя та організації науки в
Україні було згадано, зокрема, в інтерв’ю члена
робочої групи з допомоги українським вченим
НАН США Юлії Безвершенко13 .
Звісно, висловлене є «європейськими мрія-
ми», і сподіватися, що реформи зачеплять прин-
ципові засади науково-освітньої галузі, наразі
підстав немає, бо це означало б внести зміни в
політику. Однак, як би не було, між останньою
і процесами, що визначають науково-технічний
прогрес, є тісний взаємозв’язок. У нормально-
му світі політика зводиться до того, що держава
ставить певні стратегічні цілі та завдання, а на-
уково-освітня сфера підлаштовується під них,
залишаючись у докорінних питаннях свого роз-
витку вільною і самоорганізованою, себто вихо-
дить у своїй поточній діяльності не тільки і не
стільки з потреб рідної держави, скільки з орі-
єнтації на світові наукові тенденції і виклики.
Від держави при цьому вимагається правильна
фінансова політика, що підтримує фундамен-
тальні пошуки, і податкова політика, що стиму-
лює приватне виробництво.
З цього приводу можу лише засвідчити, що
в умовах, коли наша країна веде визвольну
боротьбу з несамовитим агресором, ми маємо
якомога більше зосереджувати свої сили на
розв’язанні проблем, які ставить перед нами
наш ВПК, як це, до речі, має місце в тих са-
мих країнах «сімки». Академія це визнає…
Але водночас вона на те й наукова структура,
щоб не пройти повз той факт, що в тих самих
розвинених країнах науки, що обслуговують
тамтешні ВПК, втрачають першочергову під-
13 Юлія Безвершенко: «В Україні не існує поняття
кар'єри науковця». Українська правда. 17.10.2024.
http://surl.li/bwklmj
тримку і вже без усякого втручання урядів, а
виключно завдяки вільному науковому прогре-
су сформувалися два нові більш потужні комп-
лекси — МПК, або медико-промисловий, та
ІПК, або інформаційно-промисловий, в яких
правлять бал відповідно: 1) молекулярна біо-
логія та її різноманітні медичні застосування
і 2) інформаційні та обчислювальні техноло-
гії, робототехніка, навчання машин і, нарешті,
штучний інтелект. Для нас не прогледіти ці
нові тенденції означає збільшити за можливос-
ті увагу до досліджень, які сприяють розвитку
як МПК, який давно вийшов на перше місце
у світі за обсягом фінансового обороту, так і
ІПК, при цьому не забуваючи про теперішню
форс-мажорну актуальність для нас саме ВПК.
Потрібно, мабуть, клопотати перед МОН про
підготовку фахівців у цих модерних наукових
напрямах, настійливо інформувати уповнова-
жені урядові структури щодо змін, що відбули-
ся в передових країнах, тощо.
Останні слова можна також сприймати як
певного роду побажання до новорічного свя-
та, хоча вони були доречними і торік, і раніше.
При цьому завжди конкурували з намірами
влади, які, за словами прем’єр-міністра, аполо-
гета і розробника програми післявоєнних ре-
форм, яка взагалі не містить(!) слова «наука»,
мають зробити Україну ресурсним центром
Європи, тобто стару політику сировинної, а не
високотехнологічної економіки уряд обирає
як наше принаймні найближче майбутнє. Пре-
зидент країни не проти… Чи може Академія в
такій ситуації мовчати? Не думаю.
Як бачимо, проблем різного рівня і складнос-
ті вистачає, і одна з найсуттєвіших — це узго-
дження наукової політики власне наукового
співтовариства, якої не може не бути і носієм
якої в державі мала б бути саме Академія, з на-
уковою політикою державних діячів, а не полі-
тиків, на яку Академія мала б справляти певний
вплив, на конкретних прикладах доводячи, що
науковий сектор відродиться лише за умови
надійного і довірчого піклування з акцентом
на його поповненні молодими кваліфіковани-
ми патріотичними кадрами. Якщо це завдання
не визнати як першочергове і стратегічне для
72 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2024. (12)
НАУКА І СУСПІЛЬСТВО
України, то всі наші розмови про шляхи поліп-
шення стану наукового сектору і його корисну
для країни віддачу, будуть ні чим іншим, ніж
безпідставною мрійливістю, відомою як «мані-
ловщина». Очевидно, ставка на розвиток МПК
та ІПК разом із сучасним ВПК неодмінно від-
родить запит на молодих і не тільки молодих
фахівців, яким буде до снаги наближати нашу
економіку до найбільш потужних і успішних.
Дуже сподіваюся на здорові сили, які цьому
сприятимуть. Щиро побажаю їм удачі і дозво-
лю собі попередити: досягнення конкуренто-
спроможності потребує величезних зусиль і
напруження, а також довгого шляху, бо розви-
нений світ уже далеко попереду. Проте ніхто не
довів неістинність твердження, що дорогу по-
долає лише той, хто йде!
Слава Україні!
Vadim M. Loktev
Bogolyubov Institute for Theoretical Physics National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0673-4174
SCIENCE, POLITICS, AND SCIENTIFIC AND TECHNOLOGICAL PROGRESS
On the eve of the New Year, the author of this article attempts to analyze the current state of affairs at the National Acad-
emy of Sciences of Ukraine, discuss the Academy’s vision of its development, and try to understand the scientific and
educational policy of the state, which has failed to create the proper conditions for ensuring scientific and technological
progress in the country during all the years of independence. The author provides examples of the scientific policy of
countries that either already have a developed scientific sphere or are intensively developing it.
Cite this article: Loktev V.M. Science, politics, and scientific and technological progress. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr.
2024. (12): 61—72. https://doi.org/10.15407/visn2024.12.061
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202139 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1027-3239 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:23:01Z |
| publishDate | 2024 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Локтєв, В.М. 2025-03-01T18:16:24Z 2024 Наука, політика і науково-технічний прогрес / В.М. Локтєв // Вісник Національної академії наук України. - 2024. - № 12. - С. 61-72. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1027-3239 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202139 DOI: doi.org/10.15407/visn2024.12.061 Напередодні Нового року автор статті робить спробу проаналізувати поточний стан справ у Національній академії наук України, обговорити бачення Академією шляхів свого розвитку, а також намагається зрозуміти науково-освітню політику держави, яка за всі роки незалежності так і не змогла створити належні умови для забезпечення науково-технічного прогресу в країні. Наведено приклади наукової політики країн, які або вже мають розвинену наукову сферу, або інтенсивно її розвивають. On the eve of the New Year, the author of this article attempts to analyze the current state of affairs at the National Academy of Sciences of Ukraine, discuss the Academy’s vision of its development, and try to understand the scientific and educational policy of the state, which has failed to create the proper conditions for ensuring scientific and technological progress in the country during all the years of independence. The author provides examples of the scientific policy of countries that either already have a developed scientific sphere or are intensively developing it. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Наука і суспільство Наука, політика і науково-технічний прогрес Science, politics, and scientific and technological progress Article published earlier |
| spellingShingle | Наука, політика і науково-технічний прогрес Локтєв, В.М. Наука і суспільство |
| title | Наука, політика і науково-технічний прогрес |
| title_alt | Science, politics, and scientific and technological progress |
| title_full | Наука, політика і науково-технічний прогрес |
| title_fullStr | Наука, політика і науково-технічний прогрес |
| title_full_unstemmed | Наука, політика і науково-технічний прогрес |
| title_short | Наука, політика і науково-технічний прогрес |
| title_sort | наука, політика і науково-технічний прогрес |
| topic | Наука і суспільство |
| topic_facet | Наука і суспільство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202139 |
| work_keys_str_mv | AT loktêvvm naukapolítikaínaukovotehníčniiprogres AT loktêvvm sciencepoliticsandscientificandtechnologicalprogress |