Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)

У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування верхнього одягу на Подніпров’ї наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.; проаналізовано видове різноманіття верхнього вбрання, способи його виготовлення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду. В статье рассмотрены...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнологія
Date:	2016
Main Author:	Щибря, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2016
Subjects:	Трибуна молодого дослідника
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202156
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) / В. Щибря // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 3. — С. 90-95. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860056112694296576
author	Щибря, В.
author_facet	Щибря, В.
citation_txt	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) / В. Щибря // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 3. — С. 90-95. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнологія
description	У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування верхнього одягу на Подніпров’ї наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.; проаналізовано видове різноманіття верхнього вбрання, способи його виготовлення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду. В статье рассмотрены региональные особенности и бытование верхней одежды на Поднепровье в конце ХIX – первой половине ХХ ст.; дан анализ видовому разнообразию верхней одежды, способам ее изготовления, а также текстильным материалам, характерным для этого периода. The article deals with the regional peculiarities and conditions of the existence of outerwear in Dnipro, Ukraine in the late XIXth – early to mid-XXth centuries. There is an analysis of the diversity of kinds of outerwear, their production techniques, as well as the textiles typical of the period under study.
first_indexed	2025-12-07T17:00:31Z
format	Article
fulltext	90 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2016 ОСОБЛИВОСТІ ВЕРХНЬОГО ОДЯГУ НАСЕЛЕННЯ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) Володимир Щибря УДК 391(477.4)"18/19" Верхній одяг характеризується значним типологічним різноманіттям, що найяскраві- ше виражає специфіку природно-кліматичних умов, характер господарсько-трудової діяль- ності, соціальне становище селянського насе- лення в минулому, етнокультурні взаємовпли- ви [9, с. 243–244]. Правобережне Подніпров’я – це географіч- ний регіон, який охоплює територію Київської, Черкаської, Кіровоградської, частини Дніпро- петровської та Херсонської областей. Відмін- ності в культурі Правобережжя й Лівобереж- жя складались історично, у різні періоди. Правобережне Подніпров’я охоплює кілька історико-етнографічних регіонів, що актуалі- зує коло дослідницьких завдань. Центральне місце належить вивченню одягу Київщини, історична значи мість якої – загальновідома. Вбрання Середньої Наддніпрянщини, зо- крема Київ щини, Черкащини, було об’єктом У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування верхнього одягу на Подніпров’ї наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.; проаналізовано видове різноманіття верхнього вбрання, способи його виготов- лення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду. Ключові слова: українці Подніпров’я, народний костюм, сучасний стан, компоненти, орнамент, оздоблення. В статье рассмотрены региональные особенности и бытование верхней одежды на Поднепровье в конце ХIX – первой половине ХХ ст.; дан анализ видовому разнообразию верхней одежды, способам ее изготовления, а также текстильным материалам, характерным для этого периода. Ключевые слова: украинцы Поднепровья, народный костюм, современное состояние, компоненты, орнамент, отделка. The article deals with the regional peculiarities and conditions of existence of outerwear on Dnipro Ukraine in the late XIXth – early to mid-XXth centuries. There is an analysis of diversity of kinds of the outerwear, their production techniques, as well as the textiles typical of the period under study. Keywords: Ukrainians of Middle Over Dnipro Land, folk costume, modern state, components, ornament, embellishment. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 91 Трибуна молодого дослідника спеціального наукового дослідження Т. Ні- колаєвої, яке, утім, не вичерпало завдань його вивчення. Залучення власних польових мате- ріалів потребує нового підходу до вирішення таких актуальних проблем: членування, виді- лення локальних зон, визначення меж поши- рення верхнього одягу. До початку XX ст. на території Правобе- режного Подніпров’я побутувала значна кіль- кість різноманітних форм верхнього одягу, що відрізнялися між собою за способом і матері- алом виготовлення, призначенням, кроєм та колоритом. Крій цього вбрання різних стате- во-вікових груп не мав суттєвих відмінностей, адже верхній одяг жінок і чоловіків, молоді й підлітків відрізнявся лише довжиною, кольо- ром, оздобленням та прикрасами. Для виго- товлення верхнього одягу використовували матеріали домашнього виробництва – сукно, полотно, овечу шкуру. Сукно зберігало при- родний колір овечої вовни: коричневий, білий, сірий і чорний [6, с. 97]. Виготовлення верхнього одягу – це трива- лий процес, що потребує спеціальних навичок і колективної праці, тому в ході історичного по- ступу з’явилися спеціальні ремісники, які взя- ли на себе місію пошиття й оздоблення пред- метів одягу. Як відомо, верхній одяг буває двох типів – осінньо-весняний та зимовий. До особливої групи слід зарахувати плащове вбрання, яке вдягали в негоду чи в дорогу поверх перших двох видів [11, с. 54]. Для верхнього одягу ХІХ–ХХ ст. на до- сліджуваній території характерною була пря- моспинність верхньої частини та розширеність нижньої за рахунок клинів, що їх пришивали з боків. Згодом кількість клинів збільшували, оскільки розрізали спинку навпіл, а потім – по вертикалі, до пройми [4, с. 11]. На території Правобережного Подніп ров’я існувало два типи верхнього одягу: 1) розширений донизу вставленими бокови- ми клинами; 2) приталений (з відрізною, невідрізною або частково відрізною спинкою). Особливостями правобережних типів верх- нього одягу (як чоловічого, так і жіночого), ви- готовленого із сукна, є: 1) наявність невисокого коміра-стійки (на Лівобережжі, як відомо, коміри-стійки не по- бутували); 2) відсутність підкладки з тканини домаш- нього чи фабричного виробництва (виняток – чоловіча чемерка, підшита підкладкою з рядо- вини, витканої з валових конопляних ниток). Як прямий, так і приталений одяг, розшире- ний донизу клинами, ускладнювався протягом століть. Клини надавали об’ємності верхньому одягу. Оскільки цей тип крою із часом змінили розвинутіші форми, на певній стадії він також був архаїчним і в означений період законсер- вувався в одязі, що його носили поверх інших видів, – у плащовому [10, с. 82]. Ускладнення прямоспинного крою та роз- ширення нижньої частини одягу відбувалося завдяки частковому підрізанню спинки по лі- нії талії та вшиванню прямо кутних клинів [10, с. 83]. У свиті, що мала підрізні «бочки», за- вжди була «прохідка» – суцільна зі спинкою, сягала дов жини «бочків». Характерною ознакою верхнього одягу українців, як і взагалі слов’ян, є загортання правої поли на ліву – двобортність, що не виключає наявності однобортних форм [6, с. 108]. Однобортність типова для плащового одягу, який носили поверх хутряного під час негоди. Він, як правило, характеризувався на- явністю капюшона («башлика», «кльовка»), що його вдягали на голову в погану погоду. На території України основним типом зи- мового верхнього вбрання був кожух. Цей вид одягу здавна відомий усім східним слов’янам, але зберігся він переважно в українців та бі- лорусів [6, с. 114]. На досліджуваній території побутували кожухи здебільшого з відрізною спинкою, хоча, як стверджують респонденти старшого віку, існували також кожухи пря- моспинного крою та кожухи-тулуби, довгі за розмірами й розширені донизу вставленими клинами. На Подніпров’ї не було коротких і занадто довгих кожухів, середня довжина – http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 92 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2016 нижче колін. Побутували виложисті коміри, про коміри-стійки відомостей не зафіксовано. На півночі Право бережжя Черкащини жіночі кожухи дещо відрізнялися від чоловічих, од- нак ця різниця була несуттєва. Близькими за кроєм та оздоб ленням є кожухи Чигиринщи- ни, Звенигородщини й інших земель колиш- ньої Київської губернії, проте вони мають мало спільних ознак з кожухами, які побутували на Лівобережжі Черкащини – у колишній Пол- тавській губернії. У першій половині ХХ ст. традиційний верхній одяг почав поступово відходити в минуле. На зміну доморобним тканинам при- йшли матеріали мануфактурного виробни- цтва. Піджаки, сачки, пальта та «плюшки» витіснили з побуту сукняні й хутряні види верхнього одягу. Основним видом жіночого верхнього одя- гу в осінньо-весняний час була сукняна свита (села Нетеребка, Сахнівка, Драбівка Кор- сунь-Шевченківського р-ну). Як зауважив Хведір Вовк, «свиту треба вважати за одну з дуже старовинних українських одеж, бо про неї маємо згадку вже в житії Феодосія, у Па- терику Печерському (“одежда бѣ свита влася- на... извнутрь же на ней ина свита”), в Іпатіїв- ському літопи сі тощо» [1, с. 143]. Цікавим є той факт, що в деяких селах Чер- каського та Канівського районів термін «свита» не зафіксований. Там побутувала назва «юпка», що невідома в тих селах, де казали «свита». На території районів, які розташовуються неподалік річки Дніпро, побутували приталені жіночі свити із частково підрізними спинками. Обов’язковими деталями свити на Правобе- режжі Черкащини були розширення нижньої частини за рахунок клинів, що утворювали «ряси», та суцільна зі спинкою «прохідка». В умовах сільського побуту такі «ряси» колись виготовляли досить оригінальним і цікавим способом. Склавши шматок сукна, кравець змочував його водою і клав на дош ку, що ле- жала на гарячій печі, накривав другою до- шкою, а зверху навалював три мішки збіжжя [2, с. 401]. У такому разі спинку по лінії талії підрізали і вставляли значно ширші за роз- міром прямо кутні вставки, які призбирували; іноді ці вставки складали в складки, що від цільнокроєної, розширеної донизу «смужки- прохідки» направлялися в різні боки [4, с. 12]. Побутував невисокий комір- стійка, ширина якого могла становити 2–2,5 см. Рукави за- вужувалися донизу, інколи вони закінчували- ся фігурними відкотами. Кроїнням і пошиттям жіночих свит займалися сільські кравці. Не кожен міг шити свиту, бо ця робота відзнача- лася складністю. Крій, удало знайдений, при- стосований до побутових звичок і клімату, не змінювався століттями [12, с. 97]. У середині ХХ ст. жіночі свити перестали носити. У селах Байбузи, Яснозір’я Черкась- кого району, а також у селі Вербівка Городи- щенського району побутували «жупанки», що їх шили з тонкого фабричного сукна на під- кладці, відрізними й густо призбираними по талії до кінця 1950-х років [4, с. 12]. Під впливом міського костюма й насам- перед одягу робітництва поширювалися різні види повсякденних ватяних піджаків, корот- ких пальт із напівсукна та інших фабричних тканин [10, с. 88]. У першій половині ХХ ст. неабияк популяр- ними були сачки та «плюшки». Сачок – тип верхнього одягу; прямоспинний або приталений піджак, що його носили в теплу пору осінньо- весняного сезону. «Плюшка» – вид верхнього одягу; його шили на ватній основі, обшивали плисовою тканиною темних кольорів. Основним типом верхнього одягу в осін- ньо-весняний час була чемерка – дов гий чоло- вічий одяг із рукавами, відрізний по лінії талії з призбираною спинкою, із застібкою попере- ду, з коміром- стійкою [10, с. 86]. Матеріалом для виготовлення чемерки в другій половині ХІХ ст. слугувало домо ткане сукно, що його в першій половині ХХ ст. за- мінили суконною тканиною фабричного ви- робництва. За способом крою чемерка була схожа на жіночу свиту (юпку), однак мала суттєву від- мінність – відсутність «прохідки» в нижній http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 93 Трибуна молодого дослідника частині. Жіноча свита – знач но архаїчніша за чоловічу чемерку. Це одна з ознак позитив- ного консерватизму наших жінок, які завжди уважно ставилися до звичаїв своїх предків [2, с. 403]. Жінка залишалась охоронницею об- щинних культурних традицій, а водночас – старо давніх форм текстильного ремесла [7, с. 60]. Чемерка могла мати невисокий комір- стійку (шириною 2–2,5 см), рідше – відклад- ний комір. Цікавою є чемерка із с. Медвин Богуславського району Київської області (міс- течко Медвин Канівського повіту Київської губернії), що має круглий відкладний комір. Цей вид одягу характеризувався завуженими донизу рукавами. Побутували чемерки ко- ричневого (з домо робного сукна) та чорного (з мануфактурного) кольорів. Чемерка завжди була однобортною, підперізували її поясом домашнього або фаб ричного виробництва. Обов’язковою деталлю також була полотняна підкладка. Хведір Вовк зазначав, що «про похо- дження чемарки (чемерки) нам відоме тільки твердження Голембіовського, що це перська одежа (czamarka – suknia perska zwierchnia)» [1, с. 164]. На досліджуваних теренах удалося віднай- ти архаїчний плащовий тип одягу – кирею. Кирея – це особливий вид верхнього одягу, що його шили з доморобного сукна. Характер- ною ознакою киреї є її використання під час негоди як в осінньо-весняний, так і в зимо- вий період (узимку її одягали поверх кожуха). Оскільки кирею носили в морозні дні та коли йшов дощ, сніг, то цей вид одягу шили довгим з найгіршого грубого сукна, але густовиткано- го, щоб не пропускав води [2, с. 408]. Кирею шили з двох перегнутих пілок, а з боків ушивали клини, що розширювали її до- низу. Обов’язковою деталлю киреї був капю- шон («башлик», «кльовок» – у селах Яснозір’я, Байбузи, Березняки Черкаського р-ну), який захищав голову й лице від снігу, вітру, дощу тощо. У суху погоду капюшон звисав із пле- чей. Цікавою є кирея Петра Миколайовича Оніщенка (1902 р. н.) із с. Мошни Черкаського району, «кльовок» якої оздоб лений вишивкою. Структура орнаменту складається із трьох шес- тикутних квіточок- зірочок, розміщених навкру- ги вирізу для очей. Мотиви орнаментів, компо- зиції передавалися з покоління в покоління [3, с. 276]. Вишивка виконана гарусовою ниткою червоного, зеленого та помаранчевого кольорів гладдю за контурами рисунка [5, с. 35]. На початку ХХ ст. в українських селах з’явилися нові, більш уніфіковані види верх- нього вбрання – пальтового та піджакового типу. Ці вироби були прямоспинного крою, підкреслено прос ті й утилітарні [10, с. 68]. У другій половині ХІХ ст. побутував ху- тряний верхній зимовий одяг, що його виготов- ляли з овечих шкур. «А держали тоді ше, це ше як були свої землі, держали овець та чинили, та шили кожухи» (записано в с. Сахнівка Кор- сунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. від Лас Параски Степанівни, 1930 р. н.). У зимовий період основним типом верхньо- го одягу був кожух. Це старовинний вид одягу, який носили також білоруси, поляки, румуни. Свідчення про побутування кожуха зна- ходимо ще за часів Київської Русі. В Уставі Студійському 1193 року читаємо: «Оть кожь устроєних різи же і мантіє, яко кожюхи» [2, с. 393]. В Іпатіївському літопису (1252 р.) написа- но: «Кожюхь же оловіра грецького і кужівки златими плоскими ошить і сапозі зеленого хъза шити золотомь». У «Слові о полку Ігоре- вім» зазначено: «Япончицамі і кожюхи начашя мости по болотамь» [2, с. 393]. Саме слово «кожух», очевидно, походить від слова «кожа» – шкіра, а слово «шуба», як доводить чех Любар Нідерле, – від мадяр- ського «dżubba», що означає те саме, що й наш кожух [2, с. 395]. Виготовлення кожуха – складний і трива- лий процес, детально описаний у праці Т. Ніко- лаєвої «Історія українського костюма». Як відо- мо, вичинка овчини починалася з розмочування шкур у водой мах або посудинах протягом де- кількох днів. Після цього шкури розтягували на п’ялі та міздрювали: із середини за допомогою http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 94 ISSN 01306936 * НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОЛОГІЯ* 3/2016 скафи знімали залишки жиру, м’яса. Зовнішню поверхню добре промивали й відчищали гриш- паком. Наступним етапом було замочування овчини в спеціальному розчині: пшеничні ви- сівки, житнє, вівсяне або ячмінне борошно, сіль та дріжджі. Після підсушування шкуру знову розтягували на п’ялі й розминали за допомогою ключа. Нарешті її натирали крейдою, гіпсом чи алебастром і ще раз очищали від залишків жиру. Вичинену овчину або залишали білою, або фарбували [10, с. 91–92]. Пошиттям кожухів займалися сільські шев- ці, адже не кожен міг виконати таку роботу, що потребувала досвіду та спеціальних умінь. На досліджуваних теренах побутували ко- жухи здебільшого білого кольору, однак є згад- ки про кожухи червоного й чорного кольорів. Жіночі кожухи мало чим відрізнялися від чоловічих, переважно розміром, що свідчить про їхнє архаїчне проходження. Якщо й були відмінності, то у формі кожуха, його оздоблен- ні чи кольорі смушку [10, с. 93]. На Правобережній Наддніпрянщині побу- тували кожухи трьох типів: прямо спинні, при- талені, з відрізною спинкою. Найдавнішими були прямоспинні кожухи, а приталені та з відрізною спинкою – дещо пізнішого походження. Кожухи сіл північної частини Черкаського району відзначались особливим багатством орнаментації. Кожухи оздоблювали вишив- кою та аплікацією [8, с. 121]. Це аплікація шкірою, сап’яном, тканиною, вишивка бавов- няними й гарусовими нитками різних барв, використання кольорових кривульок. Кожух вишивали волічкою – вовняною ниткою [4, с. 12]. Також робили облямівку хутром на ши- роких манжетах, комірі, полі, нижній частині. Середня довжина кожуха сягала нижче колін. Домінуючим був комір-стійка. Цікавим, на наш погляд, є чоловічий кожух із с. Шелепухи Черкаського району, що збе- рігається у фондовій збірці Черкаського об- ласного краєзнавчого музею. Кожух пошитий з відрізною спинкою та розширений донизу вшитими клинами, має високий комір-стійку, оторочений смушком. Передня пола, маниш- ка, рукави, спинка, краї прикрашені кривуль- ками зеленого та червоного кольорів, так само навколо горловини – кривульки. Пола, що за- гортається зліва направо і є передньою, оздо- блена строчінням, аплікацією зі шкіри та кри- вульками. У місці з’єднання спинки й нижньої частини є аплікація у вигляді ромбів рудого кольору. Як стверджують селяни старшого віку, у першій третині ХХ ст. існували тулубасті кожухи, що були прямоспинними та розши- реними донизу за допомогою вшитих боко- вих клинів. Великий тулубастий кожух шили з восьми-дев’яти шкур, довжиною до п’ят, із коміром-стійкою або виложистим коміром [10, с. 91–93]. Досить цікавим є жіночий кожух початку ХХ ст. із с. Березняки Черкаського району, що за способом крою дещо нагадує жіночу свиту (юпку). Кожух пошитий до стану, від- різний і призбираний. «Прохідка» утворює дві складки, а «бочки» – «ряси». Спинка при- крашена вишивкою, що виконана вовняними й гарусовими нитками червоного, синього, зе- леного, бордового, рожевого й чорного кольо- рів гладдю та гладдю за контурами рисунка [5, с. 35]. Варто зазначити, що кожухи Канівського, Корсунь-Шевченківського, Черка ського райо- нів Черкаської області мають багато спільного з кожухами Звенигородщини, Чигиринщини, Смілянщини та Богуславського, Миронів- ського, Білоцерківського й Васильківського районів Київської області. Ці відомості дають можливість вести мову про мікролокальні від- мінності Правобережжя. За матеріалами на- ших досліджень, кожухи Лівобережжя мають мало спільного із правобережними. На Пол- тавщині (лівобережна частина сучасних Київ- ської та Черкаської областей) побутували ко- жухи цільнокроє ного і приталеного типів, були й розширені донизу боковими клинами. На них орнаментації фактично немає. Наприкін- ці ХІХ ст. більшість їх покривали крамними тканинами темних кольорів; комір-стійку, краї http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ 95 Трибуна молодого дослідника 1. Вовк Х. К. Студії з української етногра- фії та антропології. – Київ : Мистецтво, 1995. – 336 с. : іл. 2. Воропай О. Звичаї нашого народу. – Київ : Оберіг, 1991. – Т. 2. 3. Історія українського мистецтва. – Київ, 1969. – Т. 4. – 276 с. 4. Корнієнко Г. Традиційний одяг Черкащини : каталог виставки. – Черкаси : Родовід, 1993. – 32 с. 5. Кулинич-Стахурська О. Мистецтво укра- їнської вишивки. Техніка і технологія. – Львів, 2007. – 264 с. 6. Матейко К. І. Український народний одяг. – Київ : Наукова думка, 1977. – 222 с. 7. Народний костюм як виразник національної ідентичності : зб. наук. пр. / за ред. М. Селівачо- ва. – Київ : ТОВ «ХІК», 2008. – 310 с. : іл. 8. Наулко В. І. Культура і побут населення України. – Київ, 1993. – 288 c. 9. Наулко В. И. Развитие межэтнических свя- зей на Украине. – Киев : Наукова думка, 1975. – 276 с. 10. Ніколаєва Т. О. Історія українського костю- ма. – Київ : Либідь, 1996. – 176 с. 11. Николаева Т. А. Украинская народная оде- жда: Среднее Поднепровье. – Киев, 1987. – 248 с. 12. Сухарева О. А. Костюм народов Средней Азии. – Москва, 1979. – 247 с. рукавів, низ і праву полу прикрашали смуш- ком, застібали на один, два ґудзики й підпері- зували поясом [4, с. 12]. Дослідження такого старовинного типу одягу, як кожух, є непростим завданням, адже на сьогодні майже не залишилося людей, які використовували цей одяг у побуті, оскільки кожухи перестали шити в 1920–1930-х роках. Це пов’язано зі зменшенням поголів’я та від- сутністю худоби в селянських господарствах унаслідок розкуркулення й колективізації. Інший чинник, який вплинув на занепад ви- робництва кожухів, – промисловий розвиток. Починаючи із середини ХХ ст., поширювався зимовий верхній одяг міського й загальноєв- ропейського типу. З’явилися пальта, куртки та інші сучасні предмети одягу. Зимовий верхній одяг північних районів Правобережного Подніпров’я – частина за- гальноукраїнського вбрання, що вдосконалю- валося протягом століть, консервуючи в собі архаїчні елементи, поєд нуючи їх із вимогами того чи іншого періо ду. Варіативність крою, пропорцій, форм, функціональність і практич- ність, логіка зв’язку між формою, конструк- цією та художнім вирішенням – це справж ня енциклопедія дизайну, яка завжди буде в наго- ді творцям сучасного костюма [10, с. 91–97]. http://www.etnolog.org.ua ІМ ФЕ
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-202156
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T17:00:31Z
publishDate	2016
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Щибря, В. 2025-03-03T16:18:35Z 2016 Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) / В. Щибря // Народна творчість та етнологія. — 2016. — № 3. — С. 90-95. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202156 391(477.4)"18/19" У статті розглянуто регіональні особливості та стан побутування верхнього одягу на Подніпров’ї наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.; проаналізовано видове різноманіття верхнього вбрання, способи його виготовлення, а також текстильні матеріали, характерні для цього періоду. В статье рассмотрены региональные особенности и бытование верхней одежды на Поднепровье в конце ХIX – первой половине ХХ ст.; дан анализ видовому разнообразию верхней одежды, способам ее изготовления, а также текстильным материалам, характерным для этого периода. The article deals with the regional peculiarities and conditions of the existence of outerwear in Dnipro, Ukraine in the late XIXth – early to mid-XXth centuries. There is an analysis of the diversity of kinds of outerwear, their production techniques, as well as the textiles typical of the period under study. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнологія Трибуна молодого дослідника Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) Peculiarities of Outerwear of Right-Bank Dnipro Ukraine’s Population (Late XIXth – Early to Mid-XXth Centuries) Article published earlier
spellingShingle	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття) Щибря, В. Трибуна молодого дослідника
title	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)
title_alt	Peculiarities of Outerwear of Right-Bank Dnipro Ukraine’s Population (Late XIXth – Early to Mid-XXth Centuries)
title_full	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)
title_fullStr	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)
title_full_unstemmed	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)
title_short	Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)
title_sort	особливості верхнього одягу населення правобережної наддніпрянщини (кінець хіх – перша половина хх століття)
topic	Трибуна молодого дослідника
topic_facet	Трибуна молодого дослідника
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/202156
work_keys_str_mv	AT ŝibrâv osoblivostíverhnʹogoodâgunaselennâpravoberežnoínaddníprânŝinikínecʹhíhperšapolovinahhstolíttâ AT ŝibrâv peculiaritiesofouterwearofrightbankdniproukrainespopulationlatexixthearlytomidxxthcenturies

Особливості верхнього одягу населення Правобережної Наддніпрянщини (кінець ХІХ – перша половина ХХ століття)

Institution

Similar Items